Пісні у її виконанні заставляють серце битися швидше! У 2023-му виповнюється 70 років від дня народження Квітки Цісик – видатної співачки українського походження. З цієї нагоди 11 травня у Театрі Заньковецької відбудеться концерт “Наша Квітка”. Початок о 19:00, повідомили організатори VINIL Concert agency.
Квітка Цісик – це легендарна українська співачка, чий талант та голос знають і люблять мільйони людей не лише в Україні, але й за її межами. Її творчість відзначалась численними нагородами та преміями, а пісні стали класикою української естради.
У своїй творчості Квітка Цісик об’єднала в собі красу української мови та неймовірні мелодії, що вже багато років незабутньо звучать у серцях слухачів. Пісні з репертуару співачки, такі як “Черемшина”, “Де ти тепер”, “Коханий”, “Я піду в далекі гори” та ще багато інших, стали символом української культури.
Подія 11 травня змусить серця битися у ритмі улюблених хітів, які усі знають з дитинства. Прозвучать вони у виконанні кращих голосів Львова, а також великого духового оркестру під диригуванням Ярослава Горбаля. Художний керівник проєкту – Остап Майчик.
“Не пропустіть чудову нагоду насолодитись кращими піснями з репертуару Квітки Цісик у неймовірних виконаннях. Обирайте кращі місця для себе вже зараз!” – запрошують на концерт організатори VINIL Concert agency.
На базі Львівського вищого професійного училища комп’ютерних технологій та будівництва було розроблено повнопривідний багі «ГУРКІТ», який відрізняється від інших багі своєю унікальною конструкцією та властивостями. Головною метою створення цього транспортного засобу було допомагати військовим на передовій, і вже наступного тижня багі буде відправлений на фронт.
Розробка «ГУРКІТа» була продуктивним співробітництвом учнів та вчителів училища, яке тривало близько семи місяців. Цей багі є покращеною та більш вдосконаленою версією попередніх моделей, розроблених учнями. Він має низку переваг порівняно з іншими багі, що використовуються на фронті. Наприклад, він має центральне розташування двигуна, що дозволяє розвантажити ходову частину, збільшити прохідність та зменшити ризик перекидання.
Багі «ГУРКІТ»
Багі «ГУРКІТ» також є трьохмісними, а одне місце може бути повністю складеним, щоб забезпечити перевезення поранених. Він також має зручний відсік для різного озброєння та дві точки для фіксації кулеметів. Додатково, багі має високий кліренс, захищений бензобак, незалежну підвіску спереду та ззаду, дискові гальма по колу, вантажопідйомність, маневреність та інші переваги.
Продовжуємо знайомство читачів Фотографій Старого Львова із статтею Миколи Голубця “Підземний Львів”, що була опублікована у кількох номерах часопису “Діло” за травень 1927 року. Першу частину статті можна прочитати тут.
Текст статті подаємо подаємо оригінальним.
Й. Свобода. Латинська катедра
Підземний Львів
(слідами зрівнаних з землею церков старого Львова)
ІІІ.
Згаданий в псевдо-грамоті кн. Льва Даниловича монастир св. Михайла Архистратига, про який поза тим не маємо ніяких відомостей, мав по припущенням А. Петрушевича стояти десь над Полтвою, на території нинішнього жовківського передмістя.
З нинішньою латинською катедрою, під яку поклав угольний камінь король Казимир, звязана лєґенда, що вона основана на місці Успенської православної церкви. Закріпив цю традицію хроніст св. юрського монастиря у XVIII в. а відтак розвинув о. Ходиніцький в своїй Історії Львова, покликуючись між іншим на ерекційний документ латинської катедри.
Коли Успенська церква була одною з перших «ревіндикованих» поляками церков, то не була вона останньою, бо в 1370 р. забрав в українців церкву Чесного Хреста князь Володислав Опольський і віддав Францісканам. Стояла вона на місці нинішньої школи їм. Міцкевича при вул. Рутовського і зразу була замінена на кляштор а за австрійських часів на театр.
Згідно з місцевою традицією, яку в 1615 р. закріпив латинський хроніст Піравський, на місці нинішнього домініканського костела мала стояти василіянська ц. св. Івана з чудотворною іконою Богородиці, що донині пишається в головнім вівтарі домініканського костела.
Костел Св. Івана Хрестителя, поч. ХХ ст.
Такжеж первісно українським мав бути, по словам хроністів XVII в. нинішній костелик св. Івана, який кількакратно переходив з василіянських у домініканські руки. Фатально перероблений стоїть він на теперішнім старім ринку, біля поступової синаґоґи, донині. Згадуваної кількакратно в середньо вічних актах ц. св. Трійці не вдалося нам покищо відшукати.
Скромний заложенням і своїми шпитальними цілями був оснований около 1591 р. монастир св. Катерини, який протрівав до 1744 року. Істнував він при св. Онуфрейському монастирі. Свого рода експозитурою св. Онуфрівського монастиря був Успенський монастир при братській церкві, що проістнував від 1634 року до 1750-их років. Нарешті останнім з поменших був приватний монастирець, оснований в 30-их р. XVII в. Кандидою Ланґішівною, який мабуть не пережив своєї основиці. На цьому місці не згадуємо неістнуючих уже більше каплиць, побудованих владикою Шумлянським при первісній церкві св. Юра – формально ввійшли вони в корпус нової катедри і як такі істнують до нині.
Монастир св. Онуфрія у Львові
ІV.
Одною з найзамітніших церков старого Львова, стертих з лиця землі, була без сумніву церков св. Федора, що стояла більш менш по середині нинішньої площі тоїж назви, над Полтвою. За пятницьке попівство продали наші недавні предки прадідівське цвинтарише на якого середині, мов на глум поставлено публичний кльозет для вигоди ярмаркуючих на площі жидків.
А тимчасом коли не св. Федорівська церква то бодай слід по ній заслуговував кращої долі. В стародавніх львівських актах згадується вона одною з перших і найвизначніших. Довгий час конкурували черці федорівці з неменш завзятими Микулинцями, поки їм привілей Жигмонта з 1544 р. не розмежував сфери впливів і суверенности. В 1547 р. Федорівська церква була не тільки крилошанською, але й намісницькою. Славне федорівське брацтво, затверджене владикою Балабаном (1589), було довгі десятиліття підпорою міської Ставропігії там, де в гру входили справи «річипосполитої руської», для добра загального вміли федорівці побороти анімозії, яких ніколи не бракло поміж гордими панами-міщанами і не так то вже заможними «личками»-передміщанами. Там одначе, куди всенародна дисципліна й відповідальність не сягали, там федорівці були собою. В боротьбі успенського брацтва з владикою, федорівці, разом з загалом передміщан, станули по стороні єпископського авторитету. Коли одначе в 90-их роках XVI в. Ставропіґія вдарила на трівогу, коли зажадала від передміщан не тільки їх підписів на петиціях, але їхніх грошей а навіть безпеченства здоровля і життя, то федорівці були першими в рядах. На брацьких засіданнях під ставропіґійськими аркадами, бачимо тих самих Корунків і Мисовичів, на яких недавно стягла лютуюча Ставропіґія митрополичу анатему.
Образ Св. Федора, 2016 р.
І тут вони, не памятаючи собі старих ураз, от всего братства під сумлінням своїм деклярували стояти «єдин при єдном аж до скончанія справи». А до того «скончанія справи» було розмірно далеко, бо… повні два століття.
Правда, озброєний від стіп до голови противник не лякався анатем ані гніву божого, ще менше вражіння робили на нього королівські декрети, а фізичної сили не було. Була одначе одна “ахилева пята” в противника наших прадідів. Він любив гроші; це знали і використали пп. братчики.
«Набивайте як найбольшей можете, складайте, жебріте, а шліть на окуп», репетували вислані до Варшави братські депутати. Бо там у Варшаві «без стиду цінять правду, штося листом звіряти не годит»… Пан інстиґатор обітниці ста червоних конечно ся упоминаєть, пан Святовський таляров осмдесять, а іним для недостатку єще не обіцяли єсмо, хоч видим іж нужна єсть потреба… Викупіть самі себе, потомство, жени і діти і приятелі свої з тої египетскої неволі!»
Ґвалтували депутати а міщани і передміщани витрясали з себе останки.
Площа Св. Теодора, 2016 р. (площа, де колись розташовувалась церква Св. Теодора)
Федорівські сафяники, слюсарі, кравці, стрільники, гарбарі, кушнірі, теслі, войлочники та лучники, що мешкали у власних домах, стягли тоді велитенську суму 150 золотих, при чому деякі складали по 15 а навіть по 20 золотих! Комірники доложили до двох сотень, а кожен давав більше як міг! Правда в тій здисциплінованій, натхненій найвищими ідеалами громаді, не все обходилося без скреготів; але що вони були рідкі то як такі переходили на сторінки братських аналів.
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Центром порятунку української культурної спадщини, Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ «Львівська політехніка».
Храм Св. Пантелеймона над Дністром – єдина збережена наземна білокам’яна святиня княжого Галича. Пам’ятка є цікавою у багатьох аспектах: історичному, мистецтвознавчому, технічному, джерелознавчому, оскільки має значний джерельний потенціал, а наукові дискусії навколо неї не вщухають.
Під час зустрічі розкриємо таємниці багаторядкових епіграфічних написів ХІІ –ХІІІ ст., які маємо змогу прочитати на стінах храму та довкола яких розгорілася палка дискусія.
Також всі охочі зможуть більше дізнатися про інформаційний потенціал давньоукраїнських написів та чому активна фаза дослідження княжих написів співпала з початком російської агресії на сході України ?
До та після лекції традиційно гостинно пригощатиме Кава Старого Львова. Вхід вільний.
Цього тижня Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика підготувала три концерти, 6, 7 та 8 квітня, на яких слухачі зможуть почути відразу три оркестри філармонії!
У виконанні Академічного камерного оркестру “Віртуозів Львова” під батутою австрійського диригента – Парвіза Ях’яві прозвучать Квартет №4 ре-мінор Бориса Лятошинського та “Просвітлена ніч” Арнольда Шенберга.
У виконанні Академічного камерного оркестру “Віртуозів Львова” під батутою австрійського диригента – Парвіза Ях’яві прозвучать Квартет №4 ре-мінор Бориса Лятошинського та “Просвітлена ніч” Арнольда Шенберга.
“Про жоден зі своїх творів Борис Лятошинський не писав так багато, як про квартет для струнних Ре-мінор. «Або я зовсім не вмію цінувати свої твори, або, по-моєму, цей твір виходить дуже добрим», писав композитор в листах своїй нареченій Маргариті Царевич. Роки написання квартету були одними з найщасливіших в житті композитора: роки кохання, творчих злетів, часу, коли здавалось, що весь світ є прихильним до нього та його творчості і весь цей світ може поміститись в музиці.
«Світ є ми» — рядки поеми Ріхарда Демеля, сюжет якої надихнув Арнольда Шенберга на створення одного з найкращих творів — «Просвітленої ночі». Твір сповнений безумовної любові, ніжності, тривоги та прощення вважають одним з шедеврів композитора.” – запрошують у філармонії.
Особливий вечір від Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії! Вперше після двох місяців гастролей США разом з оркестром виступить головний диригент – Теодор Кухар!
Особливий вечір від Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії! Вперше після двох місяців гастролей США разом з оркестром виступить головний диригент – Теодор Кухар!
На цей раз музиканти підготували вишукану програму музики завершення епохи романтизму, музики, яка у виконанні Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії звучала на кращих сценах концертного туру і нарешті звучатиме в рідному місті – Концерт для віолончелі сі мінор Антоніна Дворжака та Симфонія №3 ре мінор Антона Брукнера.
Цієї п’ятниці разом з оркестром виступить один з найвидатніших віолончелістів свого покоління Іржі Барта.
Тож запрошуємо на незабутній вечір величної музики та зіркових виконавців!
Життя швидкоплинне… І про цю його рису особливо часто сьогодні нагадує несправедлива і жорстока війна. Та за словами Івана Багряного, “Є щось, що не може вмерти навіть на війні.” І на увазі геніальний письменник мав красу, яка і в найсуворіший час не втрачає своєї сили: красу моменту, красу людини, красу емоцій та ідей.
8 квітня о 18:00 “Є щось, що не може вмерти навіть на війні”
Чудового квітневого вечора артисти оркестру INSO-Львів запрошують поринути в цілковиту музичну красу, яка ще надовго залишиться з вами після концерту. Щемливе й емоційне звучання струнних торкається найглибших струн душі, тому на слухачів справляє буквально терапевтичний ефект. А підлікувати зранені серця сьогодні, справді, не завадить нікому.
Ніхто не знає більше про красу у її витонченості і глибині, ніж англійці. Саме тому в програмі концерту прозвучать твори видатних англійських композиторів, які давно увійшли до антології музичних шедеврів ХХ століття. Почуйте життєствердну Сюїту Святого Павла Ґустава Холста, що була написана для шкільного оркестру дівчат, а стала всесвітньо відомою концертною композицією. У “Простій симфонії” Бенджаміна Бріттена зануртеся з головою у хвилі потужного звучання струнних, що не поступається багатству барв симфонічного оркестру. А, слухаючи, Енігма-варіації лірика Едварда Елгара увімкніть уяву, щоб розгадати загадки (з давньогрецької “енігма” – загадка), закодовані у кожній з 14 варіацій та власну тему композитора.
Турка – (раніше Турка над Стриєм) – місто районного значення Турківського району Львівської області, яке є його районним центром. Розташоване в Карпатах, Турка є неофіційною столицею Бойківщини.
Є декілька версій про те, як місто отримало свою назву. За найбільш вірогідною версією, назва міста походить від первісних диких биків – турів, які жили в лісах, що оточують місто. Інша версія стверджує, що назва міста походить від назви воріт-веж “турія”, “тур’я”, “турня”, які стояли на в’їзді в село. Варто відзначити, що назва міста не має нічого спільного з турками.
Турка, початок ХХ століття
Перша відома письмова згадка про Турку датується 27 червня 1431 року. Тоді польський король Владислав II Ягайло надав привілей (грамоту) на володіння Туркою та навколишніми селами угорському графові Іванові (Ванчі) Волоху (лат. – Vancza Valachus) та його синам – Хотку, Іванку і Занку. Один із його синів – Ходко – осів в Турці, започаткувавши шляхетський рід Турецьких. Члени роду Турецьких мали різні придомки, зокрема, Сенькович, Михалкович.
Турка, початок ХХ століття
Цей привілей був підтверджений польським королем Владиславом III Варненчиком (пол. – Władysław III Warneńczyk) у 1444 році на користь братів Хотка і Янка, а повторно — королем Зигмунтом I Старим (пол. – Zygmunt I Stary) у 1519 році.
Турка, початок ХХ століття
У 1730 році польський власник Турки Антоній Калиновський (пол. Antoni Kalinowski) допоміг отримати місту Магдебурзьке право та переселив до Турки свою резиденцію. До цього часу в Турці, як і в усіх приватних землях графа Ванчі Волоха, християн східного обряду, діяло так зване волоське право. Калиновський також запросив до Турки отців-єзуїтів, за свої кошти спорудив для них дерев’яний костел та підтримав створення у місті місії єзуїтів. Імовірно, тоді ж місто отримало герб з зображенням патрона власника — Святого Антонія Падуанського (відомі відбитки міської печатки з цим гербом, датовані 1854 р.).
Турка, початок ХХ століття
У 1743 році єпископ Вацлав Сєраковський передав єзуїтам опіку над невеликою кількістю місцевих римо-католиків. У 1749 році була заснована католицька парафія, яка існувала до моменту розпуску австрійським урядом ордену єзуїтів. Єпископ Йосип Керський 22 жовтня 1773 року відновив парафію в Турці, а колишній єзуїт отець Михайло Ключевич став місцевим парохом.
Турка, початок ХХ століття
Перші згадки про поселення єврейських родин в місті датуються 1730 роком. У середині XVIII століття в Турці проживало25 єврейських родин.
До 1772 року Турка входила до складу Перемишльської землі Руського воєводства Речі Посполитої.
Турка, початок ХХ століття
У 1778 році було зведено мурований римо-католицький костел, а в XIX столітті було засновано міський єврейський цвинтар. У 1903 році єврейська ґміна отримала незалежність. З 1854 року місто стало центром Турківського повіту.
Турка, початок ХХ століття
У 1895—1896 роках планувалося будувати залізницю Верхнє Синьовидне-Кропивник-Турка-Самбір через долину річки Стрий. Однак ці плани так і не були здійснені. У 1905 році на цій трасі була прокладена лише лісова вузькоколійка Верхнє Синьовидне-Крушельниця, яка була продовжена пізніше до Рибника.
Турка, початок ХХ століття
З 1905 року через місто проходить залізнична колія, яка сполучає Ужгород із Самбором, та функціонує будівля залізничного вокзалу. Станцію було відкрито 24 серпня 1905 року в складі другої черги залізниці Самбір — Сянки від Стрілок до Сянків і мала назву Турка над Стриєм. Сучасна назва вживається після 1952 року. Станцію було електрифіковано у 1968 році в складі залізниці Самбір — Чоп.
Турка, початок ХХ століття
У міжвоєнний період Турка була головним містом Турчанського повіту Львівського воєводства. У місті діяли повітовий суд, податковий уряд та приватна гімназія. У 1921 році в місті мешкало 10 030 людей.
В четвер, 6 квітня 2023 року, о 17.30 в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” ( вул. Професорська, 1) відбудеться перегляд та обговорення французького фільму 2018 року “Щось не так з тобою”.
Показ цього фільму був запланований на 17 січня 2023 року, але, через сумні події в Україні, був перенесений.
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм, Кіноклубом “Сходження” та Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка” і за сприяння Артхаус трафік.
В містечку на Французькій Рив’єрі живе молода вдова місцевого героя, офіцера поліції. Вона дізнається, що її чоловік не був таким зразковим, як про нього думає громада і всі навколо. Виявляється, що покійний підставив молодого хлопця, який провів 8 років за ґратами як цап-відбувайло. Жінка готова на все, щоб допомогти дуже привабливому юнаку повернутися до його дружини та звичного життя. Це рішення запускає низку вражаючих подій.
Хронометраж: 107 хв.
Жанр: комедія
Режисер: П’єр Сальвадорі («Фатальна красуня»)
У ролях: Адель Енель, Одрі Тоту («Амелі», «Одіссея»), Піо Мармай
Перегляд фільму безкоштовний. До та після перегляду традиційно пригощатиме Кава Старого Львова.
5 квітня о 15:00 у галереї Львівської національної академії мистецтв відкриється перша персональна виставка студентки магістерської програми «Монументальний живопис» ЛНАМ Аліси Ковальчук.
До експозиції увійдуть живописні твори молодої художниці, виконані у техніці акварелі у період 2019-2023 років, об’єднані спільною тематикою. Кураторами проєкту стали студенти кафедри менеджменту мистецтва ЛНАМ Віталія Янцо та Павло Кочут.
Роботи Аліси про складне: про страхи, які переслідують кожну людину. На полотнах, великих і малих форматів, зображено людей, які постали перед своїми найбільшими страхами та переживають різний спектр почуттів: відчай, жах, смуток, біль, тривогу, жаль, горе, розгубленість. Вона старається передати почуття чогось такого, що наближається і чого неможливо уникнути.
Аліса Ковальчук. Без назви
Прокручуючи думки про майбутнє, пов’язані з очікуванням негативних ситуацій, особливо тих, на які ми впливати не можемо, хтось закидає свій страх в далекі закутки підсвідомості, із надією що він більше не з’явиться, а хтось готовий дивитись йому в очі.
Проєкт відбувається за підтримки Благодійного фонду «Друзі ЛНАМ».
Це приклад ефективної колаборації художниці, яка представляє свій перший персональним проєкт та арт-менеджерів, які також отримують перший кураторський досвід, що відповідає концепції галереї ЛНАМ як простору для підтримки творчих ініціатив студентської молоді!
Аліса Ковальчук. Без назви
Довідка про авторку:
Аліса Ковальчук народилася 28 липня 2001 року у м. Маріуполь. З 2022 року здобуває ступінь магістра на кафедрі монументального живопису Львівської Національної академії мистецтв. Учасниця численних мистецьких проєктів. Серед них: проєкт “Імунітет”, Музей сучасного українського мистецтва Корсаків, м. Луцьк (08.2020 – 11.2020), проєкт розпису стіни, Буковель, “Гуцулленд”(07.2021),персональна виставка “Перевтілення”, ДК Назва, м. Львів (08.2021),фестиваль “Грунт”, м. Львів, Заводська, 31, (08.2021). Участь у волонтерському проєкті розпису прихистку для дітей, м. Львів, Залізничний район (04.2022), поп-ап виставка “Мистецтво під час війни” в рамках проєкту Антона Ткаченко, галерея “Світло”, м. Львів, (06.2022), проєкт розпису стіни, Буковель, “Гуцулленд”, (09.2022-10.2022). Участь у виставці “Нездолені” в рамках проєкту “Ми і світ”, м. Прага, Borislavka centrum, (10.2022) та ін.
31 березня Міша Крупін та гурт «Корупція» дали концерт у Києві, на якому провели особливий благодійний аукціон і зібрали 140 тисяч гривень для допомоги українським захисникам.
Концерт відбувся у Boho Yosai. Зібралися ті, хто по-справжньому люблять творчість Міші Крупіна.
У межах виступу відбувся благодійний аукціон, на якому Міша презентував свій лот — свою найдорожчу гітару, яку на 40-річчя подарувала його бабуся Циля Ісаківна.
— Я мріяв про цю гітару, адже вона дуже легка, тож бабуся Циля, яка, власне, ще з дитинства найбільше підтримувала всі мої музичні починання, на 40-річчя здійснила цю мрію – подарувала мені цю крутющу гітару, — ділиться Міша Крупін. — Ця гітара, до речі, зі мною об’їздила всю Україну! Саме на ній я грав під час свого найпершого великого туру. Але наскільки б дорогою вона не була для мене, я без роздумів віддав її на благодійний аукціон. Адже насправді гітари зараз — це просто ніщо в порівнянні з життям наших хлопців.
140 тисяч гривень, які вдалося зібрати на аукціоні, Міша Крупін перерахує на придбання пікапу для захисників, які зараз воюють на запорізькому напрямку.
А після Перемоги, сподівається, що зможе викупити свою гітару назад…
Про фотографа-аматора та інженера нафтових копалень Станіслава Рахфала(1887-1971), фотоархів якого знайшли мало не на смітнику, в останні роки говорили багато. Знаковою стала виставка “Покинутий альбом Станіслава Рахфала” (Львів, 2011 Центр міської історії Центрально-Східної Європи[1]). Але колоритні бориславські види затінили бурхливе і насичене життя героя нашого нарису.
Частина цього архіву нині в збірках Олександра Садовського та Василя Піряника. Збережені фотографії особливо цікаві з військово-історичної точки зору, бо відображають проходження служби в часи Австро-Угорщини й Другої Речі Посполитої.
Станіслав народився 31 березня 1887 року у с. Янчин Перемишлянського повіту(нині Іва́нівка (до 1946 року Янчин) — село в Перемишлянському районі Львівської області). 19 квітня його охрестив кс. Кароль Матачинський в костьолі містечка Фірлеїв(нині Ли́півка (до 1570 р. — Матіїв, до 1948 р. — Фірлеїв) — село на Опіллі, в Рогатинському районі Івано-Франківської області). Батько Франциск Рахфал(1850-1918), син Яна Рахфала і Софії Матикевич, був цісарсько-королівським жандармом, дослужився до звання вахмістр. Мати Антоніна Саврацька(1860-1941) походила з Рогатина.
Як свідчить збережений метричний запис хресними батьками були: греко-католицький парох Янчина з 1885 року о. Микола Селезінка(1858-26.05.1933) батько Ярослава Селезінки(1887-1941) і Олександра Туркевич донька священика. Станіслав мав трьох сестер Лонгіну, Яніну і Маринцю.
Після народної школи навчався в Бережанській гімназії. Наприкінці другого півріччя 1900 року вписаний до 2а класу. У 1902 році в 3а класі. Наступного року в 4б.
По закінченні 4 класу, подолав конкурсний відбір і вступив до кадетської школи у Львові, що з 1899 року діяла на новій вулиці Кадетській (нинішня вул. Героїв Майдану, 32). Цісарська і королівська школа кадетів піхоти – K.u.k. Infanterie – Cadettenschule in Lemberg готувала офіцерів Австро-Угорської армії. Строк навчання у закладі складав чотири роки і, успішно склавши іспити, Рахфал отримав звання кадет-офіцірштельфертретер. Тепер він мав пройти дворічну службу у війську. Потрапив у цісарсько-королівський піхотний полк №57, який розташовувався у м. Тарнув і майже повністю складався з поляків. В числі інших, хто перебував на службі у 1908 році, фенріх Станіслав Рахфал був нагороджений Ювілейним хрестом.[2]
1 травня 1910 року після кваліфікаційного іспиту став лейтенантом. До кінця червня Рахфал екстерном склав екзамени у цісарсько-королівській І-й Вищій реальній школі в Кракові.
З часу служби збереглася фотографія датована 22 жовтня 1911 року.
Лейтенант Станіслав Рахфал одягнутий у парадний кітель «німецької» піхоти темно-синього кольору зразка 1871 року(Waffenrock). Він не має кишень. Стоячий комір і обшлаги блідо-червоного(blassrot) прикладного кольору полку. В руках головний убір – чорне офіцерське кепі М.1907. Озброєний піхотною шаблею М.1861 прикрашеною жовтим із вплетеною чорною ниткою офіцерським темляком.Підпис Станіслава Рахфала
Майже весь особовий склад полку отримав Балканський хрест (Пам’ятний хрест 1912-1913 років – Erinnerungskreuz 1912–1913). До початку світової війни залишалось не більше року. Наказом військового міністерства від серпня 1913 року Рахфал переведений у ландштурм село Єлихо́вичі (нині в Золочівському районі Львівської області). Звільнившись зі служби, Станіслав записується на хіміко-технологічний факультет Вищої політехнічної школи у Львові, де вчиться до війни. Влітку 1915 року, після визволення міста, продовжує навчання.
В 1917 році Рахфал повертається на військову службу. Його скеровано на будівництво фортифікаційних споруд до столиці імперії. Якийсь час проходив службу у технічних підрозділах на Західному фронті в Вогезах. З цього часу збереглася фотографія.
Лейтенант Рахфал з підрозділом у Вогезах
Відень, 9 квітня 1917 року. Ательє Генріха Гартмана. На фотографії з сестрою Яніною Рахфал одягнутий в кітель захисного кольору зі стояче-виложистим коміром. Нитка для кріплення нагород порожня. На лівій руці у нього траурна стрічка, яка за регламентом носилась 8 см. вище ліктя. Офіцерська піхотна шабля М.1861 з темляком. Взутий лейтенант у черевики з накладними шкіряними крагами.
На фотографії з сестрою Яніною Рахфал одягнутий в кітель захисного кольору зі стояче-виложистим коміром.
Рахфал сфотографувався також сам, з накинутою на плечі регламентною шинеллю та кепі з суцільнотягненого фетру зразка 1916 року в правій руці.
Рахфал з накинутою на плечі регламентною шинеллю та кепі з суцільнотягненого фетру зразка 1916 року в правій руці
У цьому ж салоні Рахфал зробив фотографію із сім’єю сестри Яніни в заміжжі Чуловської. Її чоловік Міхал Чуловський має кілька нагород: Золотий хрест заслуг с короною (Goldenes Verdienstkreuz), Бронзова медаль за хоробрість (Bronzene Tapferkeitsmedaille), Знак за службу для нижніх чинів (Militärdienstzeichen), Військовий Ювілейний хрест (Militär-Jubiläumskreuz), Пам’ятний хрест 1912-1913 років (Erinnerungskreuz 1912–1913). Він дослужився до найвищого унтер-офіцерського звання фельдфебель.
Рахфал із сім’єю сестри Яніни, в заміжжі Чуловської
Ательє містилося у 5-му районі Відня Марґаретен, за тодішньою адресою Wiedner Hauptstraße, 97. Незабаром його власник Гартман перебрався до будинку №98, де 22 квітня 1919 року Станіслав Рахфал сфотографувався у формі Польського Вермахту (Polska Siła Zbrojna нім. Polnische Wehrmacht).
На околиші головного убору (т. зв. maciejówka) металева офіцерська розетка, вище символічна емблема – польський військовий орел (Orzełek wojskowy) різновид без корони. На шинелі погони (т. зв. «тріпачки») підпоручика з однією зіркою. Відомо, що в листопаді-грудні 1918 року він вступив до польського війська і брав участь в боях за Львів у ході польсько-української війни.
З Відня Рахфал поїхав на суконну фабрику в Ракшаві(нині підприємство спеціалізується на виробах з вовни, Ланьцутский повіт Підкарпатське воєводство). Вона розпочала діяльність з 1889 року. Ще перед війною, в 1909-1912 роках збудували нові приміщення. Станіслав отримав доручення здійснювати нагляд за виконанням військових замовлень.
Повернувшись до Львова поновлює навчання, виконуючи одночасно обов’язки асистента на кафедрі загальної хімії.[3] Цей момент зафіксувала фотокамера.
В лабораторії Рахфал у військовій формі. На комірі офіцерської куртки зразка 1919 року срібний галун «вужик». Погони підпоручика. На рівні лівої кишені Odznaka Honorowa „Orlęta” за участь у боях за Львів та Креси. На стелажі банки з притертими кришками на реактиви, на столі плоскодонна колба, мірний стакан і прилад для перегонки рідин.
На кількох різночасових аматорських сімейних фотографіях з дружиною Матильдою і сином Станіславом підпоручик польського війська Рахфал на фоні чималої колекції зброї, що відображає ще одне захоплення.
Аматорська сімейна фотографія сина Станіслава на фоні чималої колекції зброїАматорська сімейна фотографія з дружиною Матильдою і сином Станіславом підпоручик польського війська Рахфал на фоні чималої колекції зброїАматорська сімейна фотографія сина Станіслава на фоні чималої колекції зброїЛьвівський салон фотографії «АТА» Л. Вєлежинського в приміщенні готелю «Європейський» на Марійській площі, 4. Прикріплений до 65 піхотного полку як капітан резерву Станіслав Рахфал в однострої піхоти. Звання він отримав 1 червня 1919 року.
В липні 1921 року вже дипломований інженер Рахфал приїхав в Дрогобич. Його чекали три місяці практики на підприємстві «Polmin» ( Państwowa Fabryka Olejów Minarealnych), де тоді директором був Єжи Козіцький (1890-1952). Далі обіймає посаду керівника Державної відбиральні ропи у с. Модрич (сьогодні Модричі Дрогобицького району) та Державних лопачок на р. Тисмениці. В серпні 1928 року отримує посаду інженера в нафтовому концерні «Malopolska», а згодом технічного керівника підрозділу концерну «Petrolea» в Бориславі, де пропрацював до війни.
Аркуш з альбому Станіслава Рахфала (колекція Василя Піряника)
Був членом товариства «Дослідницький хімічний інститут», Товариства польських нафтових інженерів. Публікував статті у фахових виданнях. Зокрема, виступав з доповідями на 4-му нафтовому з’їзді у травні 1930 року, на 8-му нафтовому з’їзді в Бориславі.
Під керівництвом Тадеуша Курчинського і Станіслава Пілата виконав дисертацію і 20 травня 1935 року отримав ступінь доктора технічних наук. Як капітан піхоти в резерві перебував на обліку у Дрогобицькій повітовій команді поповнення(PKU).
У 1938 році вдруге одружився з Марією Орсіні-Розенберг. В 1939 році був відряджений до Гамбургу, Роттердаму, Антверпену і Гавру. З початком Другої світової перебрався до Кракова. В листопаді 1940 року отримав почергово роботу на фірмі Beskiden Erdöl, а згодом Karpathen-Öl AG в Я́сло (пол. Jasło) — місто в південно-східній Польщі і Бориславі.[4]
У вересні 1944 року в черговий раз переїхав у м. Кросно,[5] де обіймає різноманітні посади і викладає в державному нафтовому технікумі. Там втретє одружився з Ядвігою Мровкою, вийшов на заслужений спочинок і помер. Похований на місцевому кладовищі.
Рахфал автор понад п’ятдесяти видань і статей у фахових часописах.
Машинопис спогадів Stanisław Rachfał «Moje wspomnienia»
Машинопис спогадів StanisławRachfał «Mojewspomnienia» на 285-ти сторінках продавався на одному з польських аукціонів[6].
За винятковим збігом обставин одним із зацікавлень Станіслава Рахфала стала фотографія. На це звернув увагу ще Зенон Філіпов (1945-2012)[7].
Вид Борислава. Фото С. Рахфала
Кілька публікацій побачили світ у виданнях Львівського та Краківського фотографічних товариств (Miesięcznik Fotograficzny : pismo ilustrowane poświęcone sztuce fotograficznej i gałęziom pokrewnym : organ Lwowskiego Towarzystwa Fotograficznego i Towarzystwa Fotografów Amatorów w Krakowie)[8].
Одна з професійних робіт Станіслава Рахфала потрапила до колекції Олександра Садовського.
Станіслав Рахфал
Життя і діяльність Станіслава Рахфала ще чекає на дослідників.
Микола ЗАКУСОВ директор Стрийського краєзнавчого музею «Верховина»
Сьогодні, 4 квітня 2023 року виповнюється сімдесят років з дня народження американська співачка українського походження, популярна виконавиця рекламних джинґлів у США, оперна та блюзова співачка, виконавиця українських народних і популярних пісень Квітка Цісик. Значення її внеску для української культури переоцінити неможливо.
Всі, хто пам’ятають — що таке Совєтський Союз, а ті, хто не пам’ятає — то зараз, у цій війні їм відкрилась страшна суть і єство того Мордору. У глухі 80 — ті роки, коли українська культура та ідентичність були черговий раз під загрозою, репресії, придушення найменших проявів національного, – у світ раптом увірвалась пісня, українська пісня. Голос співачки проникав глибоко в серце, він ніс у собі невимовну тугу усіх тих українців, хто змушений був назавжди залишити свою Батьківщину і промовляв для цілого світу — є такий особливий куточок на землі, де живуть люди, котрі мріють бути вільними та виборюють своє право на незалежність – і він називається Україною.
Квітка Цісик
У 1991 році Україна стала незалежною і свою незалежність більше ніколи і нікому не дозволить відібрати. А той голос належав молодій тендітній жінці, яку звали Квітка Цісик.
Народилась в Америці, куди її батьки, розділивши долю тисяч українців скитальців, дістались у 1949 році. Від батька — Володимира Цісика — талановитого львівського скрипаля, його брата Зенона, музиканта Львівського театру, Квітка, як і її сестра Марія, перейняли любов до музики і надзвичайне музичне обдарування. Марія стала відомою піаністкою, а Квітка — видатною співачкою.
Маленька Квітка
Видатними були майже всі особистості з роду її матері — Іванни ( Асі) . Дідусь Іванни – відомий галицький архітектор та суспільно – громадський діяч Василь Нагірний, а його донька — Софія, – здібний математик та педагог, котра довгий час працювала зі своїм чоловіком — професором Василем Левом — вченим, мовознавцем, істориком літератури та письменником — на ниві шкільництва у Львові і в США. У 1944 році вони разом з дітьми — донькою Іванною та сином Васильком змушені були залишити своє львівське помешкання по вул. Глибокій, 8, до котрого вже ніколи не повернулись.
Сім’я Цісиків. Сестра Марія, тато Володимир, мама Іванна та Квітка зі скрипкою
Іванна вийшла заміж за Володимира Цісика в одному з таборів для переселених осіб у зоні Західних союзників , де у серпні 1945 року у них народилась донька Марія. А Квітка народилась 4 квітня 1953 року в Нью Йорку. З дитинства грала на скрипці, займалась балетом, вокалом, співала в хорі. Виховувалась в українському дусі, з 7 до 16 років пластунка Квітка відвідувала тритижневі табори в горах, у 1967 році організувала з дівчат 30 – го куреня ім. Софії Галечко в Нью Йорку співочий гурт “Соловейки”, яким керувала протягом трьох років. Закінчила у 1970 році Вищу школу музики і мистецтва у Нью Йорку, мала декілька закордонних семінарів та стипендій, де серйозно студіювала оперний спів.
Зліва направо: Христина Лев, Марія Цісик, Василь Лев молодший, Квітка Цісик, Олеся Лев, Іванна Цісик, Мая Лев. Сидять: Софія Нагірна – Лев з Самантою і Лесею Мерлей та професор Василь Лев. Кінець 1980 -х р.
Співачка володіла рідкісним колоратурним сопрано, її голос мав неймовірний, за визначенням спеціалістів, вокальний тембр. Та славу вона здобула згодом — як найпопулярніша виконавиця джинглів у США — рекламних мотивів для радіо і телебачення, до кінця життя була єдиним голосом для автомобільної компанії “Ford Motor”. Відомими є її записи саунтреків до художніх фільмів, де брала участь і як акторка, записи платівок — вона була знайома і співпрацювала з багатьма зірками американського музичного світу, та, напевно, найбільшим є її вклад для української музики. Квітка Цісик записала два диски з українськими народними та популярними піснями, запросивши найвідоміших студійних інструменталістів Нью Йорка, – своїм коштом. Планувала випустити третій україномовний альбом з колисковими або сучасними піснями, та її життя передчасно обірвалося.
Чоловік Едвард Раковіч, син Ед-Володимир та Квітка. Початок 1990-х
Вона вміла співати так званим “Білим голосом” – своєрідною манерою жіночого фолькльорного співу, яку можна почути в карпатських селах. Саме в такій манері записано декілька пісень до альбому “Пісні з України” ( 1980 р), який присвятила своєму батькові — Володимиру Цісику. Вона , котра лише один раз ( у 1983 р) побувала в Україні, на своєму другому диску “Два кольори”(1989р.) зробила присвяту: “Присвячую поривам нескореного українського духа і його безнастанним змаганням по обидвох боках океану”. У Радянському Союзі пісні Квітки Цісик були заборонені.
Так само, як і колись, нащадки славного роду Нагірних, до якого належала Квітка, беруть участь у “безнастанних змаганнях по обидвох боках океану”. ЇЇ кузинка, журналістка та громадська діячка Христина Лев стала засновницею американської фундації Foundation to Preserve Ukraines Sakral Arts (FTPUSA), який разом з українським Благодійним Фондом Нагірних допомагає і надалі допомагатиме ( зважаючи, на страхітливі втрати) у реставрації наших святинь .
Квітка Цісик
Україна вкотре виборює своє право вільно жити і панувати “у своїй сторонці”. На цьому маленькому окрайчику землі зараз ведеться остаточна битва – нескорений український дух поборює Морок, і під проводом Св. Архистратига Михаїла простромлює мерзенне тіло темного Змія. Такі поняття як табори переселених осіб, еміграція — знову, як і в юності батьків Квітки Цісик , увійшли в наше життя. Слова останньої пісні, записаної Квіткою – “Журавлі” на слова Богдана Лепкого, знову зазвучали у долях багатьох українців :
”Чути кру-кру-кру
В чужині помру
Заки море перелечу –
Крилонька зітру…”
Та на цей раз, ми віримо – все буде інакше, і весною Журавлині ключі повернуться в Україну.
Наталка ФІЛЕВИЧ
P. S. Сьогодні, 4 квітня 2023 року, о 17 год 30 хв у читальному залі науково-технічної бібліотеки НУ Львівська Політехніка відбудеться вечір пам’яті видатної співачки Квітки Цісик.
Микола Опанащук. Отець Вселенського собору - Єпископ Андрій Сапеляк
У Львівському музеї історії релігії 6 квітня, о 15 годині, відкривають виставку «Сакральне мистецтво Миколи Опанащука». Вона присвячена світлій пам’яті єпископа Андрія Сапеляка.
Митець презентує понад сімдесят творів малярства і графіки, які написані в різний період життя. Цікавими як для львів’ян, так і гостей міста є сепії «Бернардинський двір», «Вид на порохову вежу», «Домініканські ритми», інші.
Вражає серія портретних рисунків-сепій «Патріархи церкви», які Микола Опанащук створив на прохання Єпископа: «Архієпископ-патріарх Андрей Шептицький», «Єпископ Кирило Терлецький», «Митрополит Петро Могила», «Єпископ Андрій Сапеляк», «Папа Римський Іван XXIII», інші.
Микола Опанащук. Домініканські ритми
У своїх роботах митець звертається і до прадавніх джерел українських вірувань. Його цікавить історія рідного поліського краю і, як наслідок, з’явилася серія малярських полотен «Деревляни». Глибоке зацікавлення історією України надихнуло до написання «Княгині Ольги», «Князя Володимира Великого», «Слов’янських просвітителів».
Відвідувач побачить чимало графічних робіт, які присвячені місту-музею Жовкві, пейзажі й архітектурні мотиви в мистецтві графіки Болгарії, Польщі.
Олена МАЛЮГА наукова співробітниця ЛМІР
Довідково:
Микола Опанащук – заслужений діяч мистецтв України, відомий сучасний графік, живописець, професор Львівської національної академії мистецтв, член Національної спілки художників України. Учасник понад 50-ти міжнародних виставок. Твори митця регулярно експонуються в групових і персональних виставках. Він є членом Всесвітнього центру екслібристів. Розробив афіші вистав і концертів, низку фірмових і книжкових знаків, в тому числі герб єпископа Андрія Сапеляка «Моя надія, покров Марії».
В колекції одного із найбільших віртуальних архівів Польщі вкотре пощастило відшукати ретро світлини зі Львова міжвоєнного часу.
Рекламна акція на вулицях міста. Львів, 1932-33 рр.Біля Наукової книгарні. Львів, 1932-33 рр.Рухома кухня для безхатьків. Львів, 1932-33 рр.Вулична торгівля. Львів, 1932-33 рр.Вулична торгівля. Львів, 1932-33 рр.Стихійна торгівля на вулицях міста. Львів, 1932-33 рр.Продаж фруктів з півдня, кошиків, валіз та вапна з цементом. Львів, 1932-33 рр.Магазин алкогольних напоїв. Львів, 1932-33 рр.«Молочарня Карлсбадська» та продаж чаю, кави, какао, шоколаду та печива. Львів, 1932-33 рр.На вулицях міста. Львів, 1932-33 рр.Вулична торгівля. Львів, 1932-33 рр.Вулична торгівля. Львів, 1932-33 рр.Вулична торгівля. Львів, 1932-33 рр.Вулична торгівля. Львів, 1932-33 рр.
Фотографів того часу зацікавили вітрини місцевих магазинів та вулична торгівля. Завдяки таким світлинам можна відчути тогочасну атмосферу міста та побачити місцевих мешканців в побуті, за роботою, тобто такими якими вони були щодня. Фото датуються 1932-1933 роками.
Його голос закохує з перших нот, а його пісні залишаються в серці вже після першого прослуховування. 28 квітня у Львові на Malevich Concert Arena із першим великим сольним концертом виступить талановитий та харизматичний YAKTAK.
Майже за місяць до концерту у Малевичі через шалений попит квитків зовсім не залишилося! Тому на численні прохання львів’ян організатори VINIL Concert agency оголосили додатковий концерт 28 квітня о 17:00.
YAKTAK — це поп, реп, рок в одному поєднанні. Він не має стильових кордонів, але має своє чітке бачення.
У молодого виконавця, який вже встиг стати надзвичайно популярним серед шанувальників, є велика амбітна ціль — витіснити російські треки зі всіх топ-чартів. І це артистові чудово вдається, адже його пісні «Не мовчи», «Чекає вдома», «Ти така вродлива», «В пустій кімнаті» з легкістю залітають в тренди YouTube, збирають мільйони переглядів та завойовують серця слухачів.
Ще однією особливістю YAKTAK є гітара. На кожну композицію вона одягається у образ, який перегукується із піснею, із словами та музикою, що звучать.
“Пісні YAKTAK влучно поєднуються з життєвими переживаннями кожного з нас! Адже він співає мовою душі, тож у нього є що Вам сказати. Чудовою нагодою стане сольний концерт 28 квітня. Побачимось у Малевичі о 17:00 та 19:00!”, – запрошують на концерт організатори VINIL Concert agency.
Подія у Львові стане третьою у рамках першого концертного туру YAKTAK містами України. Він охопить такі міста, як Івано-Франківськ (23.04), Червоноград (27.04), Буськ (29.04), Луцьк (30.04), Рівне (05.05), Тернопіль (06.05), Хмельницький (07.05), Вінниця (14.05) Калуш (19.05), Чернівці (21.05) Кам’янець-Подільський (22.05) та інші.
З 2 квітня упродовж тижня у Гарнізонному храмі триватиме благодійна акція, спрямована на підтримку проєктів Фундації святого Миколая
Про це повідомили на сторінці Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла.
Так, від неділі 2 квітня по неділю 9 квітня, з нагоди свята Входу Господнього до Єрусалиму, у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла у Львові відбуватиметься акція “Благодійна верба”.
Доброчинна реалізація букетів із верби буде спрямована на підтримку благодійних проєктів Фундації святого Миколая. Придбати ж благодійні вербні галузки можна в Інформаційному центрі Гарнізонного храму.
Зазначимо, що Фундація святого Миколая – це відділ релігійної місії Центру Військового Капеланства Курії Львівської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви, який здійснює свою діяльність з благословення архиєпископа та митрополита Львівського УГКЦ.
Як зазначають у самій Фундації, головне її завдання – через пропагування особи святого Миколая Чудотворця – великого доброчинця, який щодня у світі потребує добрих рук для продовження своєї місії, підтримувати проєкти, що пов’язані із душпастирством (капеланським служінням) серед дітей-сиріт, військовослужбовців, студентів та в’язнів.
Справжнім кавоманам, які готові об’їхати весь світ у пошуках ідеального кавового смаку, присвячується сьогоднішня недільна стаття. Разом з Торговою Маркою Кава Старого Львова складемо для вас список 10 найкращих і найцікавіших кав’ярень світу “третьої хвилі”.
«Кав’ярня третьої хвилі» – це концепція, що виникла на основі споживання розчинної, масової кави або кави приготованої в джезві, тобто «першої хвилі», та «другої» – комерційних мережевих кав’ярень з італійською технологією обсмажування кави.
Coutume – Париж, Франція
Кав’ярня Coutume – одна з піонерів паризької кавової сцени, вона була однією з перших, що відкрила свої двері та почала готувати фірмову каву в старому Парижі. Тут обсмажують свіжі боби і наближаються до вершини мистецтва заварювання одними з найскладніших та найвитонченіших способів, внаслідок чого щоразу виходить ідеальна філіжанка кави. Їхнє меню наповнене чудовим асортиментом страв та відмінним десертами.
Кав’ярня Coutume
Sightglass Coffee – Сан-Франциско, Каліфорнія
Sightglass Coffee належить до так званої “третьої хвилі кави”, відмінність якої полягає в тому, що кав’ярні такого типу використовують високоякісні зерна, каву одного походження (а не суміш зерен), легке обсмажування зерен, а також відроджують альтернативні способи приготування кави, такі як, наприклад, сифон.
Всі також приходять сюди через інтер’єр: кав’ярня розташована в двоповерховому лофті в мінімалістичному стилі з індустріальними елементами: дерево, бетон, залізо. Дуже атмосферно, чисто і багато повітря; нічого дратівливого, і, на щастя, завжди можна знайти де сісти, не чуючи уривки фраз сусідів. З верхнього поверху чудовий вид на всю кав’ярню.
Sightglass Coffee
Bob Coffee Lab – Бухарест, Румунія
Це оригінальне місце в Бухаресті, Румунія, де подають кавові делікатеси та інші експерименти з темним шоколадом, холодною кавою та батончиками еспресо. Їх смачний лате Kurkuma може стати паличкою-виручалочкою в холодний зимовий день, а свіжоспечене мигдальне печиво утворює чудовий дует. Їхні насправді неперевершені обсмажувальники та бариста наполегливо трудяться, щоб приготувати каву, обсмажену з використанням нових ідей та технологій, постійно експериментуючи та тестуючи їх.
Bob Coffee Lab
Cafe Central – Відень, Австрія
Café Central – австрійське кафе, який спеціалізується на приготуванні кави з 1876 року. Воно було улюбленим місцем для багатьох найяскравіших інтелектуалів Європи, таких як Зигмунд Фрейд та Лев Троцький. Їхня продукція виняткова, і список гостей – тому підтвердження! А інтер’єр та екстер’єр кав’ярні ви просто мусите побачити.
Cafe Central
Helsingin Kahvipaahtimo – Гельсінкі, Фінляндія
Helsingin Kahvipaahtimo у перекладі з фінської означає обсмажену каву. Бенджамін Андберг заснував цю кав’ярню у 2011 році. Вживані меблі в компактному, добре оформленому приміщенні створюють надзвичайно приємну атмосферу для любителів кави.
Helsingin Kahvipaahtimo
Тут пропонують широкий вибір для ентузіастів, які хочуть отримати незабутні враження, особливо з їх легким смаженим варіантом Ota/Jätä. Це один із їхніх знаменитих варіантів кави, який змінюється залежно від сезону і доступний лише обмеженими партіями.
Для прихильників традиції Helsingin Kahvipaahtimo пропонує середню обсмажування № 3, фільтровану суміш з ефіопськими та бразильськими бобами.
Giyanti Coffee Roastery – Джакарта, Індонезія
Почавши в 2012 році як невеликий заклад за клінікою, Giyanti Coffee Roastery перетворилася на одну з найкращих кав’ярень не тільки для індонезійців, але й для багатьох іноземних туристів, які щороку відвідують гарну країну Південно- Східної Азії. Його домашні майстри з обсмажування з ентузіазмом відносяться до приготування кращої кави з використанням лише найкращих зерен з власних різноманітних та місцевих плантацій кави.
Giyanti Coffee Roastery
Toma Café – Мадрид, Іспанія
Кафе Toma – один із піонерів кавової сцени Мадрида. Засноване двома аргентинцями з Латинської Америки, Санті Рігоні та Патрісією Альда, у 2011 році. Це перше кафе в іспанській столиці, де почали варити та обсмажувати зерна кави. Вони пропонують вишуканий асортимент страв, у тому числі підсмажений хліб на заквасці, пікколо, холодну каву та багато інших страв.
Toma Café
Це також відмінне місце, щоб спробувати кілька сезонних тостів, таких як рикота і абрикос, або їхнє акуратне меню для пізнього сніданку, вибір натуральних вин та варіанти закусок. Крім того, вони можуть запропонувати вам заняття.
Stumptown Coffee Roasters – Нью-Йорк, США
Stumptown Coffee Roasters – це одне зі знакових кафе Нью-Йорка, що пропонують найкращу каву з усіх регіонів світу.
Контроль якості та прозорість – рушійні сили Stumptown, які допомагають їм приділяти увагу кожному кроку та кожній деталі, віддаючи шану всім людям, які беруть участь у приготуванні ідеальної філіжанки кави від заводу до відвідувача.
Stumptown Coffee Roasters
Всебічна освіта баристи, висококласні лабораторії з приготування банок і ретельні профілі обсмажування складають основу досвіду Stumptown, і спостерігати за роботою всього цього зворушливого апарату так само приємно, як і насолоджуватися філіжанкою кави разом з ними.
Bonanza Coffee Roasters – Берлін, Німеччина
Це правда, що ви не можете завершити кавову сцену німецької столиці, не згадавши Bonanza, але це щось більше. Хіпстерська компанія Bonanza Coffee Roasters також успішно завоювала собі ім’я у світовому масштабі, ставши піонером кавового руху третьої хвилі в історичному місті.
Bonanza Coffee Roasters
У центрі уваги і, мабуть, одночасно і найнезвичайнішим, є культова еспресо-машина Synesso Cyncra, розташована в центрі, і гірка найкращих зерен, що очікують на обсмажування та заварювання.
Кафе Тортоні – Буенос-Айрес, Аргентина
Tortoni, ймовірно, найстаріше кафе у всій Аргентині, яке приваблює туристів та любителів кави своєю унікальною атмосферою з усього регіону. Café Tortoni, регулярно відвідуване музикантами, артистами, знаменитостями та політиками з кінця 1800-х років, має велике значення для культурної та політичної історії південноамериканської нації. Їхня фірмова страва – це те, що потрібно спробувати хоча б раз в житті разом з місцевими частуваннями – спеціальним хрустким тістом, вмоченим в гарячий шоколад.
Кафе Тортоні
Ми знаємо, що для багатьох під час подорожей знайти справді гарну філіжанку кави тепер так само важливо, як гарну їжу, бар чи готель. Думаю, наш топ найпопулярніших кав’ярень світу вам допоможе.
В середу, 5 квітня 2023 року, о 18:00 у Палаці Хоткевича (вул. Кушевича, 1) відбудеться презентація книги «Бунт проти імперії: українські шістдесятники». Книга є результатом майже десятирічної праці історика, культуролога, наукового працівника Інституту східноєвропейських студій на філософському факультеті Карлового університету в Празі, Радомира Мокрика.
Під поняттям «шістдесятництво» приховується безліч культурних феноменів, людських доль та літературних творів. Ця книжка пропонує читачеві мандрівку в мікросвіт українських шістдесятників — молодих людей, які творили нову культуру в час хрущовської «відлиги». Заглиблення у світ, який всупереч правилам радянського тоталітарного режиму засновувався на принципах солідарності, взаємопідтримки та поваги між непересічними молодими талантами.
Модеруватиме подію — доцентка кафедри теорії та історії культури Львівського національного університету імені Івана Франка, голова ГО “Українська асоціація культурологів – Львів”, Оксана Дарморіз.
В п’ятницю, 31 березня 2023 року, у Львівській опері відбувся благодійний аукціон «Пташки Перемоги». В межах заходу представили низку оригінальних лотів в єдиних екземплярах, кошти з придбання яких скерують на закупівлю 6 дронів для воїнів зі зведеного батальйону Національної поліції України «Захід».
Благодійний аукціон “Пташки Перемоги”
«Сьогодні ми об’єднані однією ціллю – робимо свій незначний, але важливий вклад у перемогу. Людське життя – безцінне. Кожного дня ми маємо допомагати тим, хто захищає наші життя. Я впевнений, що Пташки Перемоги – це саме ті інструменти, які збережуть тисячі життів, адже наші воїни зможуть дистанційно нищити і відслідковувати ворога. Дякую кожному, хто доєднався до ініціативи. Дякую кожному, хто допомагає ЗСУ. Дякую кожному, хто вірить. Слава Україні!», – зазначив очільник Львівської ОВА Максим Козицький.
Благодійний аукціон “Пташки Перемоги”
Головний лот аукціону – іменне дерево, яке висадять навпроти Оперного театру. На заході також представили марки з автографами їх авторів, колекційні монети, твори мистецтва видатних художників, дитячі малюнки, сувеніри виготовлені з ящиків від снарядів та гільз тощо.
Благодійний аукціон “Пташки Перемоги”
Ініціаторами аукціону є благодійна організація «Добро.Дій» та благодійний фонд «Чародійка». Ініціативу «Пташки перемоги» запускають спільно з начальником Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Олександром Тіщенком.
Святий вечір одне з найурочистіших християнських свят, яке відзначається ввечері напередодні Різдва Христового. Дата святкування різними церквами залежить від дати святкування Різдва. Західні й...
