Розстріляли, пограбували, замінували: прихід Червоної армії в 1939 році у маєток митрополита Шептицького

3593
Родинний палац Шептицьких у Прилбичах
Родинний палац Шептицьких у Прилбичах

У селі Прилбичі Львівської області у родинному маєтку митрополита УГКЦ Андрея, блаженного отця Климентія Шептицьких демонтували радянський пам’ятник. У повоєнний час радянська влада зруйнувала скульптуру Богородиці, яку встановили Шептицькі на своєму подвір’ї, і поставили фігуру радянської колгоспниці. У 1939 році війська Червоної армії розстріляли на території маєтку рідного брата митрополита Андрея ‒ Леона з дружиною Ядвігою, а також друга сім’ї ‒ римо-католицького священника.

Історія родинного маєтку Шептицьких, який радянська влада знищила і пограбувала.

Востаннє брати Шептицькі митрополит Андрей, отець Климентій, Олександр, Станіслав, Леон ‒ зустрілись у родинному маєтку у Прилбичах 4 серпня 1939 року. Збереглась фотографія того дня, коли Олександрові виповнилось 73 роки. І брати зібрались, щоб його привітати.

Брати Шептицькі, Прилбичі, 4 серпня 1939 рік
Брати Шептицькі, Прилбичі, 4 серпня 1939 рік

У цей час в маєтку у Прилбичах мешкав наймолодший брат Леон із дружиною Ядвігою, які успадкували садибу. У подружжя було дев’ятеро дітей. Але у вересні 1939 року нікого з них у Прилбичах не було.

Вже 1 вересня, коли гітлерівська Німеччина і СРСР напали на Польщу, митрополит Андрей звернувся до духовенства з пастирським посланням «Про обов’язок перестерігати вірних перед намовами провокаторів і агітаторів».

17 вересня Червона армія зайшла у Львів. Перший тривожний дзвіночок у родині Шептицьких пролунав 22 вересня, коли радянські служби арештували 34-річного сина Леона та Ядвіги Шептицьких ‒ Яна Сильвестра. Він поневірявся по тюрмах Львова, Києва і Харкова. Був засуджений на 5 років каторжних робіт і висланий у Сибір. Але потрапив під амністію і вийшов на волю.

Родина Шептицьких: графиня Софія Шептицька (уроджена Фредро), Леон біля матері, Станіслав, поруч сидить Роман (майбутній митрополит Андрей Шептицький), поза батьковими плечима – Казимир і Олександр, який сидить біля батька Яна-Кантія. Краків, 1887 року
Родина Шептицьких: графиня Софія Шептицька (уроджена Фредро), Леон біля матері, Станіслав, поруч сидить Роман (майбутній митрополит Андрей Шептицький), поза батьковими плечима – Казимир і Олександр, який сидить біля батька Яна-Кантія. Краків, 1887 року
У маєтку Шептицьких любили дитячий театр
У маєтку Шептицьких любили дитячий театр

Злочин Червоної армії

26 вересня 1939 року Червона армія увійшла в Прилбичі і одразу ж оточила маєток Шептицьких. У палаці були Леон, Ядвіга, римо-католицький священник Маріуш Скібневський і ще Ольга Фридрихова, яка допомагала по господарству Ядвізі.

Зранку 27 вересня більшовики провели допит. Після цього вивели господарів у кінець саду, що тягнувся до ставка, і пострілами в голову вбили Леона, Ядвігу і отця Маріуша Скібневського. Спільна могила вже була викопана. Ці події у спогадах описали доньки Леона і Ядвіги ‒ Єлизавета і Анна.

Вони пишуть, що злочинці хотіли вбити лише чоловіків, але Ядвіга відмовилась залишати чоловіка. «Я йду туди, де й мій чоловік іде», сказала вона перед смертю. Коли Шептицьких вели на розстріл, Ядвіга зупинилась біля скульптури Богородиці і перехрестилась. За це російський солдат її вдарив.

«Совєти так боялись Андрея Шептицького, що його не рухали. Вважали, що він хворий і нерухомий, скоро помре. Вони хотіли йому завдати біль, зробити боляче, нищачи його родину і дороге для нього місце, де народився, де пройшли дитячі, юнацькі роки, де відправив першу свою літургію, як священник, де вирішив стати монахом і присвятити себе Богові. 27 вересня, на Чесного Хреста, у Прилбичах совєти розстріляли брата митрополита і невістку, приятеля родини, отця-єзуїта Маріуша, бо думали, що це отець Климентій», ‒ каже керівник Музею Шептицького у Львові, отець УГКЦ Севастіян Дмитрух.

Ядвіга з Шембеків Шептицька і Леон Шептицький, які були розстріляні 27 вересня 1939 року радянською владою
Ядвіга з Шембеків Шептицька і Леон Шептицький, які були розстріляні 27 вересня 1939 року радянською владою

Як тільки-но Шептицькі дізнались про злочин, отець Климентій Шептицький із монахами- студитами кінним возом приїхав у Прилбичі. Але російські війська їх не пропустили.

Брати Шептицькі заопікувались дітьми і онуками Леона і Ядвіги. Згодом у 1939 році їх вдалося перевезти у Польщу через радянський кордон до брата Станіслава.

У 1939 році відділення НКВС у Львівській області завело агентурну справу під назвою «Ходячі», де серед фігурантів митрополит Андрей і отець Климентій. Окрім них ще було 9 осіб з найближчого оточення.

Родина Шептицьких у Прилбичах
Родина Шептицьких у Прилбичах
Графиня Софія з Фредрів Шептицька і Станіслав Шептицький
Графиня Софія з Фредрів Шептицька і Станіслав Шептицький

Лише 6 липня 1941 року, коли Галичину покинула Червона армія і війська НКВС, а їм на зміну прийшла німецька влада, отець Климентій поїхав у Прилбичі. Про це він пише братові Станіславу і дітям Леона та Ядвіги 7 липня 1941 року:

«Поїхав до Прилбичі на могилу дорогих Леосів. Із місцевим пробощем у прилбицькому саду над місцем, де лежать їхні останки, ми відправили весь похоронний обряд. Зібралось безліч людей. Не можна тепер здійснювати ексгумацію, потрібно відкласти до зими, поки ж там, у могилі, далі спочиватимуть – звичайний хрест із дерева над їхньою могилою.

Потім – моя подорож із кровоточивим серцем по дому, саду. Дерева ще ростуть – липа, груша, але в домі страшна руїна: мури, дах є, але в підвалі під кухнею підклали міну і підірвали кухню та комору. Гора над кухнею ще стоїть. У кімнатах абсолютно нічого не лишилось: ані меблів, ані архіву, ані картин (портрети предків наших, мальованих мамою) усе пропало. Підлога застелена сміттям, більшовицькими газетами, їхніми книжками.

Я був і в каплиці: гробниця наповнена глиною, труни, мабуть, є всі, лише з труни тата відірвана кришка. Від’їжджаючи, підпалили курники, хліви, частину стайні, а конюшню висадили мінами. Ліс дуже знищений. Надходять фатальні звістки: як совітське НКВД, відступаючи, вбивало українців, в’язнів, взагалі всіх, кого могли спіймати».

Брати Шептицькі ‒ Юрій, Роман, Олександр, 1879 рік
Брати Шептицькі ‒ Юрій, Роман, Олександр, 1879 рік
Брати Шептицькі ‒ Станіслав, Леон, Казимир, 1880 рік
Брати Шептицькі ‒ Станіслав, Леон, Казимир, 1880 рік

Прилбичі ‒ дороге місце для Шептицьких

Шептицькі дуже любили свій родинний маєток у Прилбичах. Це було місце родинного щастя, любові, поваги. Графиня Софія з Фредрів і граф Ян Кантій Шептицький повінчались 1 жовтня 1861 року у Львові. Після шлюбу приїхали у Прилбичі, де почали своє сімейне життя. Старий дім у маєтку вже був для родини, де росли шестеро синів, затісним і поруч із ним вони почали будувати новий двоповерховий палац.

Спершу родина жила у цьому будинку в Прилбичах, біля якого збудувала новий
Спершу родина жила у цьому будинку в Прилбичах, біля якого збудувала новий

У новий дім родина оселилась 8 грудня 1872 року. Тоді Софія Шептицька кожному синові подарувала образочки Богородиці, написавши на них:

«Нехай наші діти пам’ятають, що цей дім , який щойно таким трудом викінчений, швидше пропаде і в ту мить нехай буде знищений – ніж коли він мав би стати обителлю гріха – скоріш смерть, аніж гріх – нехай Ласка Божа викарбує назавжди це у серцях – найкоханіші мої діти. Софія Шептицька».

Оригінал цієї ікони, до слова, зберігся у родині Шептицьких до сьогодні.

Дорослі сини Софії та Яна Шептицьких, попри зайнятість, завжди знаходили час і збирались у батьків у Прилбичах на великі свята. Софія Шептицька любила квіти і дбала про парк у маєтку. Батько митрополита Андрея був найзаможнішою і освіченою людиною Галичини. Він цікався родоводом, вів архів, мав велику бібліотеку, а це понад 6 тисяч книг. У палаці в Прилбичах висіли портрети короля Яна Собеського ІІІ, митрополитів Шептицьких, була колекція золототканих слуцьких поясів, документи XVI століття, колекція військової амуніції і зброї. Все це солдати та офіцери Червоної армії пограбували або ж знищили. Вже у час німецької окупації брати Шептицькі намагались бодай щось знайти з родинного палацу, щоб купити і зберегти, як пам’ять.

Палац Шептицьких у Прилбичах
Палац Шептицьких у Прилбичах

Совєтські «визволителі» не лише у 1939 році розстріляли Леона і Ядвігу, священника, але понищили родинну усипальницю, де були поховані дідусь, бабуся митрополита, батьки ‒ Софія та Ян Шептицькі, два брати, племінники. В усипальниці російські солдати тримали вибухівку. У Прилбичах розташувався саперний російський батальйон. Командири з сім’ями жили в палаці Шептицьких. Відходячи, війська Червоної армії заклали вибухівку під графський палац. Але була знищена лише його частина.

Неподалік цього ставка у Прилбичах червоноармійці розстріляли Леона, Ядвігу Шептицьких, отця Маріуша
Неподалік цього ставка у Прилбичах червоноармійці розстріляли Леона, Ядвігу Шептицьких, отця Маріуша

Дорогою солдати обстріляли усипальницю і досі збереглись сліди від куль. Лише у 2004 році вдалося перенести останки Леона, Ядвіги Шептицьких і отця Маріуша, розстріляних червоноармійцями, з місцевого цвинтаря в родинну усипальницю. У радянський час ця каплиця була засипана дустом. Коли її розчистили, то побачили розкидані домовини і останки рідних митрополита Андрея Шептицького.

Усипальниця родини Шептицьких
Усипальниця родини Шептицьких

Богородицю зруйнували, колгоспницю встановили

З другим приходом радянської влади наприкінці липня 1944 року, приміщення маєтку були повністю розібрані. А у 1961 році на подвір’ї садиби колгосп збудував будинок культури, який стоїть донині.

Про Шептицьких ще певний час нагадувала фігура Богородиці, яку господарі встановили на подвір’ї, на місці старого будинку у 1939 році. Але її радянська влада наказала демонтувати. Є різні версії, що це було зроблено у 50-х, 60-х чи на початку 70-х років минулого століття.

«У 1961 році збудували клуб. Я пригадую, була очевидцем, як десь на початку 70-х років приїхали військові з яворівської частини, танком, щоб капличку з Богородицею розбити. Але самі того не робили і зголосився якийсь чоловік із сусіднього села і розбив Матір Божу, її завезли у ліс. Комуністи ще жили і люди ходили до них, щоб сказали, куди тоді вивезли скульптуру Богородиці. Вони боялись казати, а потім розповіли, що в ліс», ‒ пригадує Марія Дида, керівник будинку культури у Прилбичах.

Радянська скульптура, яку селяни розмалювали
Радянська скульптура, яку селяни розмалювали

Замість молитовної каплиці з скульптурою Богородиці комуністи нашвидкуруч встановили радянський пам’ятник колгоспниці. Оскільки вона не мала охоронного статусу, згідно з рішенням Львівської обласної ради про демонтаж радянської символіки на території Львівщини до кінця 2023 року, цей радянський пам’ятник днями демонтували.

«Спершу ми розмовляємо з громадою і ухвалили рішення про демонтаж. Ніякої цінності цей радянський пам’ятник не має. Тут нікого не ховали. Але був напис Велика вітчизняна війна. Таких радянських споруд на території громади ще є кілька. Одну ми вже демонтували, в Прилбичах це вже є друга демонтована.», ‒ наголосив Володимир Мацелюх, міський голова Новояворівська.

Демонтаж
Демонтаж

Якщо у населеному пункті є радянський пам’ятник, який не має охоронного статусу, то громада самостійно може ухвалити рішення про його знесення. До того ж є і відповідне рішення Львівської облради. Однак інша ситуація з пам’ятниками, встановленими на місці поховань. У Львівській області складено список зі 177 місць поховань, які зробила радянська влада посеред площ і вулиць у містах і селах. Ці місця захищені державою, охороняються, як пам’ятки історії. Щоб перенести останки потрібен дозвіл Міністерства культури та інформаційної політики. Активісти звернулися до Львівської обласної військової адміністрації та обласної ради, щоб вирішити питання з демонтажем і перенести людські останки на кладовища.

Галина ТЕРЕЩУК

Джерело: Радіо Свобода

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.