Старі світлини допомагають нам краще зрозуміти епоху, яка зображена на фото. Одяг, зачіски, прикраси, елементи гардеробу – це все може розповісти нам про людей, які зображені на фото. Сьогодні хочемо показати фото 1860-х років, які були зроблені львівськими фотографами. Ці світлини показують нам тогочасну міську львівську моду.
Жіноча європейська мода в XIХ столітті змінювалася з запаморочливою швидкістю. Сукні то збільшувалися, то зменшувалися, талія кожні кілька років піднімалася і опускалася, а корсети змінювали свою форму. У ХІХ столітті ніщо не залишалося в моді довше кількох років.
З середини ХІХ століття технічні винаходи почали суттєво впливати на моду. Впровадження в 1856 році легкого сталевого каркасу замість багатошарових жорстких нижніх спідниць дозволяє криноліну швидко «роздуватися», аж до спідниць з окружністю в десять метрів!
Львів’янка, 1860-ті рр.Львів’янка, 1860-ті рр.
Винахід Ісааком Зінгером в 1859 році швейної машини дозволяє прикрашати сукні величезною кількістю воланів, попереднє ручне виготовлення яких було дуже трудомістким, а тому дорогим.
Чергові винаходи та механізація текстильної промисловості значно здешевлюють модні творіння, які тепер стають доступними не лише найбагатшим.
Кринолін не має вікових обмежень, його носять дами різного віку – від дівчат до літніх дам. Змінилося й оздоблення суконь. Простота вийшла з моди, а на її місці з’явилися ряди воланів, квіткових мотивів, бантів і мережива.
Львів’янка, 1860-ті рр.Львів’янка, 1860-ті рр.
Вузькі рукава стали вільнішими, не обмежуючи свободу рухів. Однак у наступні роки вони розширилися, утворивши форму дзвона. Такий тип рукава отримав назву “пагода”. У 1860-х роках вузько зав’язані корсети були відмінені. Їх вкоротили, а талію знову підняли.
Верх вбрання характеризувався високим коміром і застібкою спереду. Також було багато нових фасонів рукавів. Хоча широкі рукави все ще були популярні, з роками вони почали звужуватися навколо зап’ястя.
Львів’янка, 1860-ті рр.
Не менш важливими у ХІХ столітті були манери та зовнішність. Ці два аспекти мали значення головним чином у громадському та суспільному житті. Дотримуватися моди було обов’язком кожного, хто відносив себе до шляхетського походженням. Неважливо, що ця мода захоплювала, сковувала, обмежувала рухи і була просто незручною. І жінки, і чоловіки (особливо молодь) були рабами одягу та перукарських тенденцій. Сьогодні ми принаймні можемо вирішувати, як нам одягатися, тоді обирали лише колір і вид тканини. Діапазон кроїв і фасонів був дуже обмежений і зумовлений паризькими віяннями. Бажання відійти від встановлених правил піддавалося не тільки критиці, але і глузуванню.
Львів’янки, 1860-ті рр.
У модній пресі того часу не було жодної згадки про вагітність і жодних гравюр із зображенням матерів “при надії”, хоча середньостатистична жінка народжувала по кілька дітей. Лише наприкінці ХІХ століття з’явилися гравюри з моделями у більш вільних вбраннях із написом “для молодої заміжньої жінки”, що можна було трактувати як пропозицію сукні для вагітної жінки.
24 грудня у Львівській філармонії відбудеться щорічний та завжди очікуваний концерт «Christmas по-львівськи».
На сцені творитимуть атмосферу свята симфонічний оркестр та хор Львівської Музичної академії, FiJI Band, Зіновій Карач та інші артисти, повідомили організатори VINIL Concert agency.
Цей святковий та затишний музичний проєк став традицією різдвяно-новорічного Львова.
«Christmas по-львівськи – це абсолютно свіже бачення Різдва! Українські колядки у симфонічних версіях Саєнка в поєднанні з казковими вальсами Штрауса! Радість Різдва, втілена у сучасних ритмах і музичних стилях! Трохи експериментів, дрібка затишку, пригорща таємничості – такий рецепт ідеального Різдва-2023! Це буде неймовірно! Ну і, як завжди, не обійдеться без зіркового спеціального гостя та приємних сюрпризів!
Атмосфера затишку та святково-карамельний різдвяний післясмак гарантовано! Лише один концерт! Отож, не зволікайте, адже квитки на цей концерт щороку розлітаються дуже швидко», – запрошують організатори VINIL Concert agency.
6 грудня в театрі Лесі Українки відбудеться благодійний аукціон до Дня Збройних Сил України. Метою проекту є збір коштів на два дрони для ССО. Про це повідомляють Фотографії старого Львова з посиланням на пресслужбу театру Лесі.
Лоти, які будуть виставлені на аукціон, — ексклюзивні, адже вони створені або перероблені руками акторів та акторок і команди театру Лесі. На аукціоні також виставлять два таємних лоти, які розіграють за будь-який донат.
Лоти, які будуть виставлені на аукціон, — ексклюзивні, адже вони створені або перероблені руками акторів та акторок і команди театру Лесі. На аукціоні також виставлять два таємних лоти, які розіграють за будь-який донат.
«Ми підготували лоти власними руками, сформували культурну програму. Усі ці зусилля спрямовані на те, аби зібрати кошти на два дрони DJI Mavic 3. Вони потрібні ССО, які працюють на Бахмутському напрямку, де зараз точаться дуже запеклі бої», — каже режисера та логістка волонтерського штабу театру Світлана Ілюк.
На відвідувачів заходу чекає також музичний концерт. Участь в ньому візьмуть гурти «А-А», «Без назви», «Nazva». Подія відбудеться 6 грудня о 18:00. Вхід вільний, але за попередньою реєстрацією за посиланням.
Нагадаємо, що благодійному аукціоні в Чикаго продали дві картини, які раніше передали зі Львівщини. Захід організувала Українська медична асоціація Північної Америки. Аукціон відбувся 3 грудня.
Ось і прийшла зима. Готуємося до чи не найскладнішої пори року в нашому житті. Але кава, це один з тих напоїв, котрі допомагають нам зберігати бадьорість, зігрівають душу і нагадують про часи після нашої перемоги. Сьогодні з нашим незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова мандруємо до наших сусідів в Івано-Франківськ.
Івано-Франківськ неможливо уявити без затишних кав’ярень та п’янкого аромату кави, що долинає звідусіль на маленьких вуличках давнього міста, розповідає сайт franyk.city. Люблять поласувати кавою франківчани вже не одне століття і продовжують зберігати і плекати багаторічні традиції готувати цей напій і смакувати ним.
Кава Кон-панна
Перша згадка
1802-й рік – саме тоді датують першу згадку про франківську каву. Щоправда, тоді це була станиславська кава, адже тоді місто мало ще стару назву. Кавою вже тоді франківці полюбляли поласувати і ходили за нею у місцеві кав’ярні. Тим роком датуються записки віденця Йосефа Рорера, що тоді завітав до Івано-Франківська. Він розповів, що скуштував доброї кави в нашому місті.
Першою відомою кав’ярнею у місті, що її датують першою половиною дев’ятнадцятого століття, вважається цукерня-кав’ярня Шенґерського, яку згодом називали кав’ярнею Ертеля (тепер – вулиця Мазепи, 1). Це була непроста кав’ярня – її вважали справжнім осередком вільнодумства у тодішньому Станиславові! Цей заклад гуртував довкола себе прогресивну тогочасну молодь, що приходила за чашкою запашного напою обговорити останні новини революційних подій.
Цікавий факт про тодішнє споживання кави: вважалося, що кава не просто чудовий тонізуючий напій, а й хороша альтернатива тогочасним дезінфекторам. Подекуди її використовували замість карболової кислоти та хлорки.
Кава з корицею
Кав’ярні «для еліти»
Друга половина дев’ятнадцятого століття – час, коли в місті з’являються «елітні» кав’ярні. Однією з найвідоміших таких тогочасних кав’ярень Івано-Франківська вважається заклад під назвою «Уніон», заснований відомим місцевим ресторатором Германом Бассом. Інтер’єр цього закладу мав дуже «помпезний» і вишуканий вигляд – білі тони, подекуди з позолотою. Через такий інтер’єр кав’ярня дуже швидко здобула популярність і приваблювала відомих людей.
Кава еспресо
Яку каву споживали франківці минулого століття найчастіше?
Станиславські кав’ярні мали свої традиції і навіть фірмові кавові десерти. Найпопулярнішою у закладах міста була холодна кава, до якої обов’язково додавали кульку ванільного морозива, що клали зверху вже після охолодження напою. Прискорювали охолодження напою і кубики льоду, що також клали в чашку.
Популярною в ті часи була і так звана «біла» кава, рецепт приготування якої потрапив до нас з далекої Малайзії. Кавові зерна для цього напою обсмажували спеціальним чином. Додавали до напою трохи міцного чаю та згущеного молока, завдяки чому кава була неймовірно ніжною і запашною.
Такі чудові напої зробили наше місто одним з тих, де найбільше поціновувалася справжня кава. Тому ті, хто приїжджав до Станиславова у минулому столітті, неодмінно мусіли випити чашку (а то й не одну!) запашної кави. Такі традиції зберігаються і по сьогодні.
Події в окупованому Херсоні, мітинги та супротив херсонців увесь світ побачив очима фотокореспондента Медіаплатформи «Вгору» Олександра Корнякова. Його фотографії з херсонських мирних акцій проти російської окупації облетіли відомі світові інформаційні агенції – Reuters, The Times, The Guardian, BBC, Aljazeera та багато інших.
«Нескорений Херсон» – це фотоісторія про жагу до свободи сміливих та безстрашних херсонців, про їх супротив російській окупації. Херсон – нескорений! Херсон – це Україна!
Олександр Корняков розпочав кар’єру фотокореспондента у 2012 році. Він прийшов працювати системним адміністратором на сайт херсонських новин pik.ua. Роботи на сайті в адміна було не так багато, а в коморі лежало без діла 2 фотоапарати. Тож Олександр почав ходити на заходи та фотографувати для сайту. Згодом він захопився фотографією і зрозумів – треба професійно вдосконалюватися і використовувати в роботі сучасну техніку. З часом на сайті всі забули, що брали Олександра працювати саме системним адміністратором, а не фотографом.
«Ходив на всі заходи, великі та маленькі, значні та не дуже. Мені подобається знімати події, бути завжди в їх епіцентрі. Люблю знімати людей», – розповідає Олександр.
За 10 років фотокар’єри співпрацював з виданнями ПІК, Медіаплатформа «Вгору», Укрінформ та іншими. Олександр має кілька персональних фотовиставок на суспільно важливі теми, брав участь у фотоконкурсах, відзнаки від ЄС та НАТО.
Організатори заходу херсонське онлайн видання Медіаплатформа «Вгору» спільно Благодійною організацією «Фонд милосердя та здоров’я».
Медіаплатформа «Вгору» https://vgoru.org/ – висвітлює життя Херсонщини та допомагає людям захищати свої права, є незалежною від політичних, релігійних, комерційних структур.
Rina Ri – успішна модель, володарка багатьох престижних титулів міжнародних та українських конкурсів краси, талановита співачка із власним неповторним стилем. Але зараз виконавиця присвячує свою творчість рідній Україні.
Нещодавно співачка презентувала свою першу україномовну пісню-маніфест “Україно”.
Сьогодні, продовжуючи готувати україномовний репертуар і підтримувати українську музику, представляє на широкий загал оновлений трек під назвою “Bonnie and Clyde”.
Варто відмітити, що саме цим треком почалася творча кар’єра співачки. Автором пісні виступив Діма Сисоєв, а оригіналом треку стала перша пісня Rina Ri, яка дуже близька їй по духу.
Всесвітньо відома романтична історія кохання Бонні і Клайда облетіла всю планету, став легендою. Тут поєдналися божевільна любов і сильні почуття, що назавжди змінюють життя людини. Саме про таку любов писали вірші поети та складали серенади в усі часи.
“Саме із цього потужного трека розпочалася моя кар’єра, де втілилися просто неймовірні стосунки між закоханими, пристрасть, божевільне кохання та романтика, що відгукуються у серці кожної людини. Відеокліп до треку став так само динамічними та авангардним, із недомовленим відкритим фіналом та інтригою, що повністю занурює гладача в ці історію”, – згадує Rina Ri.
Проте сьогодні Rina Ri вирішила дати пісні нове звучання і випустити трек про одну із найвищих сил на землі – кохання.
Співачка зазначає: “Кохання – це щире та неймовірне сильне почуття, яке дозволяє долати будь-які перешкоди та негаразди, робить нас сильнішими та надихає рухатися далі”.
Rina Ri прагне своєю піснею підтримати тих, кому довелося створювати родини прямо на лінії фронту. Не дивлячись ні на що, почуття кохання та жага життя сильніше за будь-яких обставин.
“Часом любов спонукає людину на неймовірні вчинки, дає можливість відчути життя на повні груди. Тому в житті є завжди місце для романтики, яка супроводжує любов. Поки в серці людини живе кохання, її не перемогти. А сьогодні до того ж нас всіх об’єднує любов до України”, – впевнена виконавиця.
Тому меседж треку виходить поза межі звичайного розуміння любові.
У наш час любов – це цінність, яка дає надію та мрію на повернення до мирного життя, породжує внутрішню опору. Любов – це відповідальність, коли ти хочеш бути корисним, піклуватися про найдорожчих та найрідніших людей, можливість зберегти найтепліші спогади.
Трек записаний у колаборації з Dj Shnaps – одним із найвідоміших діджеїв та музичних продюсерів України із власним неповторним стилем, який відомий своїми спільними роботами із українськими та зарубіжними виконавцями – Monatik, Стекло”, Артем Пивоваров, NK, Brozher тощо.
Зараз співачка продовжує працювати над своїм першим альбомом та готує своїм шанувальникам багато приємних сюрпризів.
Фото: Facebook Костопільська міська радаСуспільне Рівне
Фрагмент столітнього пам’ятника січовим стрільцям відкопали на Рівненщині, про це з посиланням на Facebook Костопільської міської ради пише Суспільне. Про те, що базальтова брила лежить на території колишнього відділу НКВС в Костополі, місцевий житель Михайло Степчук дізнався ще на початку 90-х років ХХ століття.
Тоді віднайшли частину пам’ятника і повернули на місце, на могилу бійців УНР. Ще один елемент дістати з-під землі вдалося лише у 2022 році. Костопільчанин розповів, що це за меморіал, історію його демонтажу і повернення.
Меморіал бійцям УНР біля храму Олександра Невського у Костополі. Фото: Суспільне Рівне
Про поховання біля храму Олександра Невського у Костополі Михайло Степчук чув від своєї бабусі ще на початку 60-х років ХХ століття. Тоді ще дитиною він ходив з нею до храму.
Архангел Михаїл над центральним входом у храм Олександра Невського в Костополі. Фото: Суспільне РівнеТабличка на фасаді храму Олександра Невського у Костополі. Фото: Суспільне Рівне
“Правда, та церква була ще не Олександрівська, на честь Невського, а Свято-Михайлівська, архангел над входом досі є. Показувала місце і казала, що там лежать великі люди. Це мені вбилося в голову, але вона не говорила, хто саме ці великі люди, боялася. Казала запам’ятати місце і швиденько відходити, щоб не було проблем. Бо звідти завжди ганяли люди з комітету держбезпеки, а потім у тих же 60-х роках пам’ятник десь дівся“, — розповів Михайло Степчук.
Михайло Степчук біля меморіалу бійцям УНР. Фото: Суспільне Рівне
Михайло Степчук — учасник російсько-української війни з 2014 року, а перед становленням української незалежності був членом СНУМу. Саме наприкінці 80-х років минулого століття він взявся шукати фрагменти демонтованого радянською владою меморіалу. Тоді чоловік вже знав, що біля храму в Костополі поховані січові стрільці і хотів повернути столітній пам’ятник на могилу.
“Звернулася до мене одна жінка, каже, ви — активісти, піднімаєте незалежність, історію, тут колись пам’ятник був. Я кажу, що пам’ятаю його, але де він дівся — не знаємо. І вона підказала, що на території бувшого НКВС, де зараз військкомат, його десь закопали. І після цієї розмови з нею знайшли старого чоловіка, який колись працював в військкоматі, він показав, де приблизно шукати треба”, — пояснив Михайло Степчук.
Фрагмент з Тризубом і написом, який відкопали і повернули на могилу бійців УНР у 1990 році. Замість розбитого Тризуба зверху встановили хрест. Фото: Суспільне Рівне
Разом з Олегом Войтовичем звернулися до військового комісара і той дозволив обстежити вказане місце.
“Взяли штирі і почали шукати біля підземелля, де колись були катівні НКВС. Буквально за 10-15 хвилин наткнулися. Так виявили першу частину того пам’ятника і відкопали, фактично вдвох, і привезли до церкви, де він стояв. А це ж 90-й рік, іще до незалежності, вискочили з церкви попи, повідомили в КДБ. Але ми вже не звертали на це увагу, почали готувати місце, щоб встановити знов на могилі і наткнулися на кістки, плечові суглоби. Нагорнули землю, а тоді встановили відкопаний фрагмент”, — зазначив Михайло Степчук.
На ребрі пам’ятника, зі слів Михайла Степчука, сліди від молотка, яким били пам’ятник. Фото: Суспільне РівнеСліди від молотка Михайло Степчук показує і на зворотній стороні пам’ятника. Каже, що енкавеесівці хотіли збити викарбувані слова Тараса Шевченка. Фото: Суспільне Рівне
Віднайдений і встановлений у 1990 році елемент — це базальтова брила заввишки більше метра. На ній вручну викарбуваний тризуб і напис:
“29 козаків Української армії. Полягли в боротьбі за Волю, Соборність і Незалежність України в лютому 1919 року”.
Шевченкове “І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій, не забудьте пом’янути…” досі читається. Фото: Суспільне Рівне
Згідно з дописом у Facebook Костопільскої міської ради про відкопаний елемент пам’ятника, 24 лютого 1919 року відбувся найбільший бій за залізничну станцію Костопіль між загонами більшовиків та військами Північної групи армії УНР під керівництвом генерал-хорунжого Греківа. Загиблих бійців з почестями поховали біля храму.
Даних з прізвищами загиблих і похованих біля церкви 100 років тому бійців наразі немає, додав Михайло Степчук. При цьому зауважив, що нащадки одного із них живуть в Канаді і вони приїжджали в Костопіль на освячення пам’ятника одразу після здобуття незалежності.
Основу пам’ятника з базальту у 1990 році не відкопали, її замінили бетонною. Фото: Суспільне Рівне
“Думаю, можна їх ще знайти і встановити, хто там похований. Там є зазначено, скільки бійців, але кадебісти збили їхні дані на пам’ятнику. Видно, що та плита побита молотком. І тризуба, який на пам’ятнику зверху був, розбили, замість нього хрестика поставили”, — зауважив Михайло Степчук.
З його слів, у сторічному пам’ятнику, який відновили на початку 90-х років, не вистачало лише основи. Чоловік знав, що вона теж закопана на території військкомату.
Михало Степчук показує місце на території військкомату, де викопали основу пам’ятника. Фото: Суспільне Рівне
“На днях я туди заходив і побачив, що вони там плитку перекладають і вирішив забрати ту частину. Я звернувся до воєнкома, до працівників музею, повідомив владу, влада дала трактор і ми її викопали. Тому цей пам’ятник вже можна докомплектувати і зробити таким, як його створили ще в 19-му році люди, які ставили його бійцям УНР”, — пояснив Михайло Степчук.
Як вчинити із викопаним у листопаді 2022 року фрагментом пам’ятника — ще вирішують, сказав Суспільному заступник міського голови Костополя Юрій Кузнюк.
Відкопана основа пам’ятника. Фото: Facebook Костопільська міська радаФото: Facebook Костопільська міська рада
“Він прямокутної форми, розміром десь 45 на 50 сантиметрів і товщиною сантиметрів 30. Тесаний, але не шліфований, по верху фаска є, досить гарно як на той час зроблений. Це була основа пам’ятника. Однозначно, що він не буде отак просто відкопаний лежати. Але вирішуємо поки, є думки, щоб відновити, надавши попереднього вигляду”, — зазначив Юрій Кузнюк.
Наразі, з його слів, відкопаний фрагмент пам’ятника передали на зберігання в комунальне підприємство Костополя.
Сьогодні, 3 грудня 2022 року, о 18.00 Перший театр (вул. Гнатюка, 11) запрошує на виставу-танго на 1 дію під назвою “Кольори”.
Час… Він вбиває не тільки людей, а й сервізи. Історія про поразки та перемоги, про ностальгію за минулим і реалії теперішнього часу, про прийняття себе та те, ким ми стали.
П’ять персонажів – п’ять контрастних кольорів. Це подорож у життя з певною кількістю станцій, загадка, яку потрібно розгадати, низка подій, які необхідно переосмислити.
Життя героїв зациклене на уривках пам’яті, за межі яких неможливо вийти. Але незримою тінню нависає смілива, правдива, болісна і актуальна історія рідної землі.
Художній склад:
Режисер – Ірина Ципіна
Сценограф – заслужений діяч мистецтв України Мар’ян Савіцький
Художник з костюмів – заслужений художник України Дарія Зав’ялова
Хореограф – Людмила Пернепесова
Художник по світлу – Світлана Коренькова
Асистент режисера – заслужена артистка України Олена Крилова
Драматург – Павло Ар’є
Жанр: Танго на 1 дію
Дійові особи та виконавці:
Жінка в Чорному – народна артистка України Ольга Гапа, Леся Шкап’як
Жінка в Фіолетовому – заслужена артистка України Олена Крилова, заслужена артистка України Марія Самсонова
Жінка в Червоному – Ірина Занік, Лариса Діденко
Жінка в Помаранчевому – Наталія Білан
Жінка в Рожевому – Надія Лисак
Продаж квитків припиняється за 5 хв до початку вистави.
Після третього дзвінка глядачі до залу не впускаються, а вартість квитка не повертається.
Адміністрація залишає за собою право на заміну чи перенесення вистави.
У разі повітряної тривоги – вистава зупиняється, а всі глядачі повинні спуститися в укриття. Якщо повітряна тривога триває до 30 хв – вистава продовжується, якщо більше 30 хв – вистава переноситься, квитки залишаються дійсними.
В п’ятницю, 9 грудня 2022 року, о 17:00 у галереї Diogenes (площа Стефана Яворського 1) відбудеться відкриття виставки “Шайкін”.
Цей проєкт є результатом тривалого дослідження реставраторів, мікробіологів, мистецтвознавців, істориків та лінгвістів про львівського художника другої половини ХХ століття, котрий залишив свою особу анонімною, адже приховав себе за псевдонімом.
Історія цих картин – оповідь про створений автором міф, у межах якого складно сказати точно, де реальні факти, а що є літературною уявою. До певної міри, це й випадок, коли можна стверджувати – біографія, як основа для великої чи малої історії автора часто стає джерелом деформації сприйняття художнього твору. Й мова не лише про пошук та «віднайдення», того, що насправді автор ані не вкладав, ані мимовільно не натякав.
Спектр тем – від рефлексій над власним дитинством у повоєнному Львові, розповідей про спілкування у художньому середовищі 1960-1980-х рр. (зокрема, Михайлом Штейнбергом, Генріетою Левицькою, Володимиром Міллером, Григорієм Островським), описів психоделічних досвідів до алюзій на літературні тексти та художні твори модерністів та нонконформістів (наприклад, Марка Шагала, Михайла Ларіонова, Шолома Шварца та Михайла Рогінського). Чи це історія про побудову музею невідомого художника, чи це міф про львівського автора-ваґабунда, одного із Les Poètes maudits – це вже на розсуд глядача, однак, якщо б такого митця не було, його треба було б вигадати.
Фотографії Старого Львова продовжують публікувати цикл матеріалів, присвячених історії лікувальних закладів міста. У частині третій піде мова про поліклініки міста Львова
Поліклінікою (від грецьких слів поліс – місто та клініка, дослівно – мистецтво лікувати) в Україні називають багатопрофільний чи спеціалізований лікувально-профілактичний заклад для надання амбулаторної медичної допомоги чи консультацій на прийомі в медзакладі чи вдома в пацієнта. На сьогоднішній день у Львові працюють сім багатопрофільних комунальних поліклінік, які є самостійними медичними закладами; дві спеціалізовані комунальні стоматологічні поліклініки; поліклінічні відділення міських лікарень, а обласний діагностичний центр та консультативні поліклініки при низці лікарень.
Перша міська поліклініка м. Львова із поліклінічними відділеннями на вул. Руській, 20 та вул. Павла Римлянина, 2 та амбулаторією сімейної медицини на вул. Личаківській, 119 розпочала свою роботу 5 серпня 1944 року. Початково цей медичний заклад називався Четвертою робітничою поліклінікою. Дитяче поліклінічне відділення у складі цього медзакладу було створене у 1950 році.
Будинок на вул. Руській, 20, де розміщується Перша міська поліклініка м. Львова. Вигляд із вул. Підвальної. 1910-ті рр. Світлина із колекції Степана Гайдучка
23 лютого 1956 р. Виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення № 191 «Про впорядкування назв міських лікувально-профілактичних установ» відповідно до якого наказом Львівського міського відділу охорони здоров’я № 112 від 1 березня 1956 року Четверту робітничу поліклініку перейменовано у Сьому поліклініку Сталінського району м. Львова.
Із листопада 1963 року Сьомій поліклініці м. Львова, відповідно до рішення Виконкому Львівської міськради № 662 від 31 жовтня 1963 р., передано будинок на вул. Підвальній, 7 (нині він має адресу вул. Руська, 20) для розміщення поліклініки для дорослих. В цьому приміщенні поліклініка перебуває до сьогодні.
Будинок на вул. Руській, 20, де розміщується Перша міська поліклініка м. Львова. Кінець 1990-х рр. Світлина із книжки Б.В. Мельника «Вулицями старовинного Львова»
Будинок Першої міської поліклініки м. Львова вирізняється своєю архітектурою і є пам’яткою архітектури. Він збудований у 1905 – 1906 рр. для української кредитної спілки «Дністер» на місці давнього будинку, який у XVII столітті належав грецькому купцю Ізаровичу. У 1708 р. давній будинок було придбано католицькою церквою під духовне училище для української і вірменської молоді. Із середини XVIII століття він належав єзуїтам, а потім – євреям Баллабанам та їхнім нащадкам. У середині ХІХ ст. давній будинок зазнав багатьох реконструкцій і поглинув сусідні будинки, він мав чотири поверхи і п’ять вікон по фасаду. На першому поверсі містилися крамнички, склади та шинки. Давній будинок було викуплено у 1903 році разом із двома сусідніми ділянками.
Будинок на вул. Руській, 20 спроєктовано відомими львівськими архітекторами І. Левинським, О. Лушпинським та Т. Обомінським. Він є чудовим прикладом поєднання стилю сецесії із гуцульськими національними декоративними елементами. Серед чисельних прикрас можна віднайти соняшники, барвінок, іриси, які оплетені листям чи травами. Фасад будівлі також увінчують стилізовані орнаменти із мотивами традиційного гуцульського різб’ярства. Відповідно до проєкту в будівлі окрім офісів також розмістили спортивний зал та приміщення для діяльності українських громадських організацій. Більшу частину будівельних і оздоблювальних робіт із зведення будинку кредитної спілки «Дністер» було виконано силами українських фірм і окремих фахівців; загальне керівництво будовою здійснював Філемон Левицький. Всі роботи виконали львів’яни, крім центрального опалення, яке виконала фірма із Відня.
Будинок Першої міської поліклініки м. Львова на вул. Руській, 20. Сучасна світлина
Львівський краєзнавець Борис Мельник наводить кілька цікавих фактів із історії будинку по вул. Руській, 20: у 1907 р. С. Чарнецький поставив тут «Украдене щастя» Івана Франка у первинному варіанті. Проте на вимогу цензури у постановці довелося чимало змінити. Вистава була відновлена лише через 40 років. У 1908 році саме тут дебютував уславлений український режисер і актор Лесь Курбас – він поставив п’єсу Є. Чиркова «Євреї» і виконав у ній головну роль. У 1987 р. на честь Леся Курбаса на стіні будинку Першої міської поліклініки була відкрита меморіальна дошка. Вже перед 1914 р. в будинку по вул. Руській, 20 містилося спортивне товариство студентів вищих шкіл «Україна». Саме при цьому товаристві була створена перша в Україні хокейна команда, яка почала свої виступи у 1929 р. В складі цієї команди воротар М. Скрипій на прізвисько «Тигрис» вперше у світі застосував захисну маску, яку він зробив із польської солдатської каски і дротяної сітки. У будинку по вул. Руській, 20 окрім Першої міської поліклініки м. Львова також розміщувалися відділення «Ощадбанку» Личаківського району; палітурна майстерня та спортивний зал.
Будівлю по вул. Гастелло (нині – вул. Павла Римляна, 2) було передано на баланс Сьомої поліклініки Ленінського району м. Львова відповідно до рішення Виконкому Львівської міськради № 887 від 11 вересня 1965 р. Хоча ця будівля має адресу вул. Павла Римлянина, 2, вона виходить своїм фасадом на пл. Митну. У будинку на вул. Павла Римлянина, 2 розмістили дитяче поліклінічне відділення, яке працювало із 1950 р.
Будинок дитячого поліклінічного відділення Першої міської поліклініки на вул. Павла Римлянина, 2. Світлина 2012 р. Автор – М.І. Жарких
Відповідно до наказу Львівського міського відділу охорони здоров’я № 887 від 5 листопада 1975 року Сьому міську поліклініку м. Львова перейменовано у Першу міську поліклініку – цю назву лікувальний заклад має дотепер.
Із 1977 року в складі Першої міської поліклініки працює міська лабораторія – для її розміщення рішенням Львівської міськради № 474 від 1 вересня 1977 року в оренду поліклініці передано приміщення на вул. Кармелюка, 1 площею 76,9 кв. метрів. 24 квітня 1998 року виконком Львівської міської ради прийняв рішення № 234, яким передав в повне господарське відання Державній комунальній Першій міській поліклініки нежитлові приміщення по вул. Кармелюка, 1 загальною площею 114,0 кв.м. Цим же документом поліклініку зобов’язали укласти договір оренди із Львівською обласною клінічною лікарнею щодо приміщень лабораторії профпатології, яка і зараз працює у цьому будинку.
Відповідно до наказу №9-В Управління охорони здоров’я Львівської міськради від 20 січня 1999 року поліклініка на вул. Руській отримала назву Комунальна Перша міська поліклініка м. Львова. Із 2018 року медичний заклад отримав статус комунального некомерційного підприємства (КНП).
Зараз КНП «Перша міська поліклініка м.Львова» може приймати до 605 пацієнтів на день. В складі поліклініки – чотири відділення сімейної медицини (№№ 1, 2, 3, 4), із яких відділення № 1 і 4 розміщені в будинку на вул. Павла Римлянина, 2, а відділення № 2 і 3 – на вул. Руській, 20. Крім того із грудня 2017 року працює амбулаторія сімейної медицини на вул. Личаківській, 119. До запровадження медичної реформи Перша міська поліклініка м. Львова обслуговувала жителів Галицького, Личаківського і частини Шевченківського районів м. Львова. Для Галицького району Перша міська поліклініка була базовою. Лікарі-фахівці дорослого профілю ведуть прийом у поліклініці по вул. Руській, 20, а дитячого профілю – на вул. Павла Римляна, 2. В складі поліклініки працює денний стаціонар на 15 ліжок терапевтичного та неврологічного профілю. В складі Першої міської поліклініки також є здоровпункти у 14 навчальних закладах.
КНП «Друга міська поліклініка м. Львова» розташована у Львові на вул. Симоненка, 4; дитяче поліклінічне відділення розміщено на вул. Стрийській, 61. Історія поліклініки на вул. Симоненка, 4 (в радянські часи – вул. Радянської Конституції) починається у 1981 році, коли новий поліклінічний комплекс було введено в експлуатацію в якості поліклінічного відділення П’ятої міської клінічної лікарні м. Львова. Дитяча поліклініка на вул. Стрийській в ті часи належала до Першої міської дитячої лікарні.
Будівля Другої міської поліклініки м. Львова на вул. Симоненка, 4. Сучасна світлина
Вулиця Радянської Конституції (із 1991 р. – вул. В. Симоненка) була прокладена у 1977 році, вона поєднала вул. Наукову і вул. Артема (нині – Володимира Великого). В кінці 1970-х рр. із парного боку вулиці заклали будівлю нової поліклініки, спроєктовану архітектором М. Микулою. За проєктом поліклініка могла приймати до 2000 пацієнтів на день, її будівництво було завершене у 1981 році.
Із 1987 року Друга міська поліклініка м. Львова стала самостійним медичним закладом у складі дорослого поліклінічного відділення на вул. Радянської Конституції (нині – В. Симоненка), 4 та дитячого – на вул. Стрийській, 61. Дитяче поліклінічне відділення знаходиться на першому поверсі житлового будинку, який до 2016 р. був закріплений за квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова Прикарпатського військового округу. Після передачі будинку по вул. Стрийській, 61 у комунальну власність громади м. Львова у приміщенні дитячого поліклінічного відділення було проведено капітальний ремонт. До 1987 року дитяча поліклініка на вул. Стрийській, 61 належала до дитячого поліклінічного відділення 4-ої міської лікарні м. Львова, що на вул. Парковій.
В 1988 році саме Друга міська поліклініка м. Львова одною із перших в Україні взяла старт до реалізації принципів сімейної медицини. Це був перший крок до майбутніх змін в системі первинної медико-санітарної допомоги. Ініціаторами переходу до сімейної медицини стали головний лікар Другої міської поліклініки м. Львова Євген Миколайович Полатайко та доцент Львівського державного медінституту (нині – Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького), на жаль, вже покійні. Друга міська поліклініка м. Львова стала експериментальним майданчиком для впровадження сімейної медицини в м. Львові. Підготовка медичного персоналу поліклініки тривала два роки без відриву від основної роботи. У 1990 році Друга міська поліклініка м. Львова перейшла на обслуговування сімей, включно із дітьми від 7 років. Терапевтичне та педіатричне відділення були реорганізовані у відділення сімейної медицини.
Будинок Другої міської поліклініки м. Львова на вул. Симоненка, 4. Сучасна світлина
У 1993 році на базі Державної комунальної 2-ої міської поліклініки м. Львова було організовано кафедру поліклінічної справи та сімейної медицини Львівського державного медінституту. Завідувачем кафедри став Є.Я. Скляров. Із 1994 року почалася перепідготовка лікарів-терапевтів та лікарів-педіатрів на кафедрі сімейної медицини факультету удосконалення лікарів Львівського медичного університету під керівництвом професора Є.Х. Заремби. Ця кафедра і зараз вносить великий вклад у розвиток сімейної медицини в Україні.
У 1990-х – на початку 2000-х рр. на посаді головного лікаря Другої міської поліклініки м. Львова перебували фахівці – Богдан Яремович Николайчук та Зиновій Тадейович Гузар. Наступники Є.М. Полатайка продовжили становлення сімейної медицини, вдосконалювали її та шукали нові методи організації роботи медперсоналу. У 2004 році 2-гу міську поліклініку очолила головна лікарка Тетяна Павлівна Токарєва, яка практично завершила перехід установи на засади сімейної медицини.
Із червня 2005 року в складі поліклініки працює 7 відділень сімейної медицини, які обслуговували понад 105 тисяч мешканців Франківського району міста Львова, тобто біля 99% від усього населення обслуговування поліклініки. Шість відділень сімейної медицини спостерігали за пацієнтами від самого народження і до глибокої старості, а іще одне відділення – від семирічного віку.
Саме на базі досвіду функціонування сімейної медицини в практичній роботі Другої міської поліклініки м. Львова у Міністерстві охорони здоров’я України розробили низку нормативних матеріалів, щодо впровадження сімейної медицини в Україні, зокрема Кабінет Міністрів України 20 червня 2000 року прийняв постанову № 989 «Про комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я». МОЗ України прийняло накази № 214 від 11 вересня 2000 року та № 72 від 23 лютого 2001 року.
Приміщення дитячого поліклінічного відділення Другої міської поліклініки м. Львова на першому поверсі житлового будинку на вул. Стрийській, 61. Сучасна світлина
Друга міська поліклініка м. Львова стала майданчиком для впровадження в Україні і на Львівщині інших інновацій в сфері охорони здоров’я. У 1985 році на базі цього лікувального закладу (іще в складі 5-ої МКЛ м. Львова) був створений перший в Україні денний стаціонар. У 1991 році розгорнуто централізований домашній стаціонар – «хоспіс на дому» для кволих пацієнтів літнього віку; осіб із інвалідністю, прикутих до ліжка; онкологічних хворих, яким уже не можна застосовувати спеціалізовані методи лікування. Як підрозділ домашнього стаціонару було створено кабінет невідкладної допомоги, який працює протягом усього дня. У поліклініці на вул. Радянської Конституції, 4 (нині вул. В. Симоненка, 4) із 1981 року впроваджено операції за розширеним обсягом втручання в умовах амбулаторно-поліклінічного хірургічного відділення.
У 2017 році Комунальна Друга міська поліклініка м. Львова за підтримки міського голови Львова А. Садового та начальника міського управління охорони здоров’я В. Зуба отримала сучасну систему рентгенівської діагностики «Opera RT 20», яка дозволила не тільки збільшити кількість обстежених пацієнтів та покращити якість цих обстежень. У 2018 році медзаклад став Комунальним некомерційним підприємством «Друга міська поліклініка м. Львова». У штаті поліклініки працює 216 лікарів 51 лікарської спеціальності та 262 осіб середнього медичного персоналу.
На сьогоднішній день потужність Другої міської поліклініки м. Львова становить 1300 – 1500 відвідувань за зміну, тобто за повний робочий день медзаклад може прийняти до 3000 пацієнтів. В складі Другої міської поліклініки м. Львова працюють відділення сімейної медицини; консультативно-діагностичний лікувальний центр; педіатричне відділення; відділення жіночої консультації; хірургічне відділення; офтольмологічне відділення, отоларингологічне відділення; відділення фізіотерпії та реабілітації; неврологічне відділення; рентгенологічне відділення; клініко-діагностична лабораторія; домашній стаціонар; відділення інфекційних захворювань та відділення інфекційного контролю.
Будівля Третьої міської поліклініки м. Львова на вул. Повітряній, 99. Сучасна світлина
КНП «Третя міська поліклініка м. Львова» у районі Левандівки на вул. Повітряній, 99 розпочинала свою роботу як Дорожня поліклініка Львівської залізниці понад 40 років тому. Проєкт Дорожньої поліклініки в селищі Жовтневому (радянська назва Левандівки) на вул. Повітряній, 99 був розроблений архітектором Р. Федотовською. За проєктом поліклініка була розрахована на 800 відвідувань за зміну.
23 квітня 2015 року Львівська міська рада ухвалою № 4559 прийняла у власність територіальної громади цілісний майновий комплекс Державного закладу «Дорожня поліклініка ДТГО «Львівська залізниця» із юридичною адресою вул. Повітряна, 99. 25 лютого 2016 року відповідно до ухвали № 181 дорожню поліклініку було реорганізовано у Комунальну Третю міську поліклініку м. Львова. Із 2018 року медзаклад отримав статус комунального некормерційного підприємства.
Зараз Третя міська поліклініка м. Львова – один із небагатьох поліклінічних медзакладів, де і далі зберігається чіткий поділ лікарів на педіатрів, які обслуговують дитяче населення і терапевтів, які обслуговують дорослих. Відповідно у складі 3-ої міської поліклініки працює два терапевтичних відділення та дитяче відділення, а також: відділення вузьких спеціалістів, хірургічне, гінекологічне, фізіотерапевтичне та діагностичне відділення й клініко-діагностична лабораторія.
КНП «Четверта міська поліклініка м. Львова» сьогодні обслуговує мешканців Сихівського житлового масиву. Розбудова житлового масиву Сихів розпочалася у 1979 році. 24 січня 1981 року перші сім’ї отримали ключі від нових квартир в перших житлових будинках на Сихові.
Будівля дитячого поліклінічного відділення 4-ої міської поліклініки м. Львова на пр. Червоної Калини, 57. Дитяча поліклініка тут працює від 1984 р. Сучасна світлина
На початку мешканців Сихівського житлового масиву обслуговувала поліклініка 8-ої міської клінічної лікарні м. Львова на вул. Кіровоградській (Навроцького), 23.
Дитячу поліклініку на вул. Літунова (нині – вул. Довженка, чинна адреса поліклініки – пр. Червоної Калини, 57) почали будувати у 1981 році. Її споруджували на основі типового проєкту №254-4-18 (головний архітектор С.Н. Нівін, керівник групи Є.А. Мінкова), адаптованого інженерами конструктивно-проєктної майстерні № 1. Поліклініку було розраховано на 480 відвідувань у день і введено в експлуатацію 31 грудня 1983 року. Дитяча поліклініка стала структурним підрозділом 8-ої МКЛ м. Львова. Нині будівля по пр. Червоної Калини, 57 – це корпус № 2 4-ої міської поліклініки м. Львова, в якому працює амбулаторія сімейної медицини № 1 цієї поліклініки. Також у будинку по пр. Червоної Калини, 57 знаходиться Третя підстанція швидкої медичної допомоги. Поліклініку для дорослих на пр. Червоної Калини, 68 відкрили пізніше.
Будівля дорослого поліклінічного відділення 4-ої міської поліклініки м. Львова на пр. Червоної Калини, 68. Сучасна світлина
У 1996 році в рамках реформування 8-ої МКЛ м. Львова всі поліклінічні відділення були виведені із її складу, а поліклінічні відділення, що обслуговували мешканців Сихівського житлового масиву було об’єднано у Комунальну 4-ту міську поліклініку м. Львова. Із 2018 року цей медичний заклад має статус комунального неприбуткового підприємства (КНП).
КНП «П’ята міська клінічна поліклініка м. Львова» знаходиться в будинку по вул. Виговського, 32, який збудований 1970-х рр. за проєктом архітектора Л. Нівіної як поліклінінка на 1600 відвідувань на день. Історія КНП «5-та міська клінічна поліклініка м. Львова» розпочалася восени 1977 року, коли на вул. В. Терешкової (нині – вул. І. Виговського) у північно-західній частині м. Львова було відкрито Другу міську лікарню, до складу якої увійшло і поліклінічне відділення в будинку № 32. Одна із будівель Другої міської лікарні (амбулаторія) знаходилася в смт. Рудно.
Будівля, де розміщено П’яту міську клінічну поліклініку м. Львова (початково – Друга міська лікарня) на вул. Виговського. Сучасна світлина
В жовтні 1995 року Другу міську лікарню м. Львова було реорганізовано в Комунальну 5-ту міську клінічну поліклініку м. Львова, яка надає амбулаторну медичну допомогу мешканцям Залізничного і Франківського районів м. Львова. Із 22 березня 2018 року медичний заклад є комунальним некомерційним підприємством (КНП) Львівської міської ради «5-та міська клінічна поліклініка м. Львова». У серпні 2018 р. КНП «5-та міська клінічна поліклініка м. Львова» уклало договір із Національною службою здоров’я України (НСЗУ) про медичне обслуговування населення за програмою державних гарантій. Із березня 2020 року 5-та міська клінічна поліклініка уклала із НСЗУ договір про медичне обслуговування населення за програмою державних гарантій для надання вторинної (спеціалізованої) амбулаторної медичної допомоги. Зараз КНП «5-та міська клінічна поліклініка м. Львова» безкоштовно надає медичні послуги за 12-ма пакетами: первинна медична допомога; профілактика, діагностикаспостереження, лікування та реабілітація пацієнтів в амбулаторних умовах; мамографія; зофагогастродуоденоскопія; колоноскопія; цистоскопія; мобільна паліативна медична допомога дорослим і дітям; медична реабілітація немовлят, які народилися передчасно та/або хворими, протягом перших трьох років життя; медична реабілітація дорослих та дітей від трьох років з ураженням опорно-рухового апарату; медична реабілітація дорослих та дітей від трьох років з ураженням нервової системи; ведення вагітності в амбулаторних умовах; вакцинація від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. У складі поліклініки діє Міський скринінговий центр, у якому впроваджено ефективні протипухлинні технології. З метою запобігання поширенню інфекційних хвороб створено відділ з інфекційного контролю. На базі 5-ої міської клінічної поліклініки м. Львова відкрито Центр психічного здоров’я.
Зараз в складі КНП «5-та міська клінічна поліклініка м. Львова» працюють такі центри:
– Центр первинної медичної допомоги із реєстратурою, п’ятьма відділеннями сімейної медицини (вул. Виговського, 32) і трьома амбулаторіями (вул. Виговського, 41, смт. Рудно, вул. Шевченка, 64 та вул. Любінська, 94) та домашнім спеціалізованим стаціонаром;
Амбулаторія П’ятої міської клінічної поліклініки м. Львова у смт. Рудно. Сучасна світлина
– Консультативний лікувально-діагностичний центр із відділенням діагностики та спеціалізованої медичної допомоги із кабінетами: ендокринологічним, гастроентерологічним, нефрологічним, дерматовенерологічним, інфекційних захворювань; кардіологічним, рентгенологічним, хірургічним, отоларингологічним, офтальмологічним, неврологічним відділеннями; відділенням реабілітації з кабінетом механо- та ерготерапії; жіночою консультацією; централізованою стерилізаційною; клінічною лабораторією; міським травматологічним пунктом № 1; міською централізованою клініко-діагностичною лабораторією та міським психотерапевтичним центром;
– Центр стаціонарної допомоги із денними стаціонарами для дітей і дорослих.
Амбулаторія сімейної медицини № 2 КНП «5-та міська клінічна поліклініка» в смт. Рудно на вул. Шевченка, 64 була відкрита в червні 2019 р. в капітально відремонтованому приміщенні. До цього ця амбулаторія знаходилася у будинку по вул. Грушевського, 48.
КНП «Шоста міська поліклініка м. Львова» на вул. Медової Печери, 1 обслуговує мешканців Личаківського району, а її поліклінічне відділення № 2 та амбулаторія сімейної медицини – мешканців м. Винники. Комунальна шоста міська поліклініка м. Львова була створена влітку 2008 року на базі Шостої міської клінічної лікарні м. Львова. Відповідну ухвалу № 1915 Львівська міська рада прийняла 26 червня 2008 року, на виконання цієї ухвали міське Управління охорони здоров’я прийняло наказ №242-в.
Будівля поліклінічного відділення № 1 6-ої міської лікарні м. Львова, нині – 6-тої міської поліклініки. Світлина 1989 р.
6-та міська лікарня м. Львова працювала у 1975 – 2008 рр., її було створено відповідно до наказу Львівського міського здороввідділу № 884 від 5 листопада 1975 року на базі Десятої Винниківської міської лікарні. Десята Винниківська міська лікарня було працювала у 1959 – 1975 рр., її було створено на базі Винниківської районної лікарні після входження м. Винники до складу м. Львова. Винниківська районна лікарня працювала у 1944 – 1959 рр., її стаціонарні корпуси розташовувалися при в’їзді до Винник зі сторони м. Львова.
У 1979 році до складу 6-ої міської лікарні м. Львова, відповідно до наказу № 297 по Львівському міському відділу охорони здоров’я від 5 травня 1979 року, було включено 2-гу міську поліклініку (до 1975 р. вона мала № 10) із відділенням для дорослих на вул. Леніна (Личаківській), 233 і для дітей на пр. Ленінського комсомолу (вул. Пасічній), 39. У 1989 р. поліклінічне відділення 6-ої міської лікарні для дорослих переїхало в нову будівлю на вул. В. Пересади (Медової Печери), 1. Наприкінці 2010-х рр. сюди було перенесено і дитячу поліклініку.
Поліклінічне відділення № 2 6-ої міської поліклініки м. Львова у м. Винники на вул. Галицькій. Сучасна світлина
У 1998 – 2008 головним лікарем 6-ої міської лікарні був Кіт Михайло Михайлович, який у 2008 – 2017 рр. був головним лікарем Комунальної 6-ої міської поліклініки. У 1982 – 1998 рр. головним лікарем 6-ої міської лікарні був Микола Васильович Мисак. Також у різні роки керівництвом цим медзакладом здійснювали головні лікарі Підкова В.Г, Струк М.І., Білошевич В.Г та Самаріна Т.П.
На сьогодні на території обслуговування 6-ої міської поліклініки м. Львова в Личаківському районі проживає біля 64 тисяч дорослого та дитячого населення, в т.ч. 14,2 тис. – в м. Винники. Після приєднання до Львівської МТГ сіл Лисиничі та Підбірці колишнього Пустомитівського району ці населені пункти відійшли в зону обслуговування 6-ої міської поліклініки. Поліклінічне відділення № 2 працює у м. Винники на вул. Галицькій, 15. Амбулаторії сімейної медицини працюють у Львові на вул. Тракт Глинянський, 154; у м. Винники на вул. Винна гора, 30; та у с. Лисиничі на вул. Львівській, 1. У с. Підбірці діє фельдшерсько-акушерський пункт.
Будинок по вул. Бой-Желенського, 14 в якому розташована Студентська поліклініка м. Львова. Світлина 2012 р. Автор – Ігор Жук
КНП «Студентська поліклініка м. Львова» створено у вересні 2021 р. внаслідок реорганізації КНП «10-та міська лікарня м. Львова» із закриттям стаціонару терапевтичного профілю.
До спеціалізованих поліклінік м. Львова належать комунальні стоматологічні поліклініки. Найстарішою із них є КНП «Стоматологічна поліклініка №1» м. Львова, яка знаходиться в центрі міста на пр. Шевченка, 24. Історія цієї медичної установи починається в жовтні 1944 р., коли було створено ХІІ стоматологічну поліклініку. 31 жовтня 1944 р. було затверджено штат ХІІ стоматологічної поліклініки із 39 осіб. Практично одночасно із поліклінікою було засновано зубопротезну лабораторію із штатом у 29 працівників. ХІІ стоматологічній поліклініці було надано в користування приміщення квартири № 36 у будинку по вул. Академічній (нині пр. Шевченка), 22. 10 квітня 1958 року ХІІ стоматологічна поліклініка отримала приміщення на пр. Шевченка, 24.
Вхід у Стоматологічну поліклініку № 1 м. Львова. Світлина кінця 2010-х рр.
У січні 1967 року ХІІ стоматологічну поліклініку перейменовано у Першу міську стоматологічну поліклініку м. Львова. Із 1998 року вона йменується «Комунальна 1-ша стоматологічна поліклініка м. Львова». 23 червня 2017 р Комунальну 1-шу стоматологічну поліклініку м. Львова реорганізовано в КНП «Стоматологічна поліклініка № 1». Зараз стоматологічна поліклініка на пр. Шевченка, 24 надає невідкладну та планову допомогу для дорослих і дітей за наступними напрямками: терапія, протезування, косметична реставрація, рентгенологічна діагностика, хірургічне лікування та гігієнічне очищення.
Комунальна третя стоматологічна поліклініка знаходилася у будинку на вул. С. Петлюри, 17. Ухвалою Львівської міської ради № 4242 від 29 листопада 2018 р. діяльність Комунальної стоматологічної поліклініки № 3 припинено, медичну установу приєднано до КНП «Стоматологічна поліклініка № 4». До цього, у 2017 р. планувалося перетворення Комунальної стоматологічної поліклініки № 3 в комунальне некомерційне підприємство, але це перетворення було оскаржено в судовому порядку.
Будівля 3-ої стоматологічної поліклініки м. Львова на вул. Петлюри до реконструкції. Світлина 1979 р.
Третя стоматологічна поліклініка м. Львова була створена відповідно до наказу Львівського міськвиконкому в 1978 році. На той час в місті Львові працювало лише дві спеціалізовані стоматологічні поліклініки: 1-ша стоматологічна поліклініка терапевтичного профілю на пр. Шевченка, 24 і 2-га стоматологічна поліклініка зубопротезного профілю на пр. Шевченка, 22. Третя стоматологічна поліклініка була створена на базі дитячої консультації 2-ої міської клінічної лікарні (нині – 5-та міська клінічна поліклініка) на вул. Маршала Рибалко (нині – С. Петлюри), 17.
Початково будівля поліклініки була одноповерховою, зараз – це триповерхова будівля. Перша реконструкція проводилася у 1979 році за рахунок шефської допомоги підприємств Львова «Кінескопбуд» та «Енергобуд». Протягом року була проведена реконструкція дитячої консультації і в останні дні 1979 року стоматологічна поліклініка була урочисто відкрита. У 1995 році було проведено іще одну реконструкцію (добудову із надбудовою) стоматологічної поліклініки Будівельним управлінням № 1 Львівської залізниці, після цього на другому поверсі було розміщено ортопедичне відділення із зубопротезною лабораторією.
Будівля 3-ої стоматологічної поліклініки м. Львова на вул. Петлюри після реконструкції у 1996 р. Світлина В. Дубаса
В 1999 році 3-тя міська стоматологічна поліклініка повністю перейшла в комунальну власність громади міста. У 2008 році було розпочато реконструкцію третього поверху завдяки доброчинній організації «Допомога для Західної України» та її організатору і керівнику Роберту Готсу. Проте навіть і у середині 2010-х рр. ця реконструкція не була завершена за браком коштів.
До складу поліклініки входили два стоматологічні відділення, два хірургічні кабінети, відділення ортопедичної стоматології, відділення стоматології дитячого віку, рентген-кабінет та зуботехнічна лаборатлрія.
У 1979 – 1987 рр. головним лікарем 3-ої стоматологічної поліклініки був Ярослав Григорович Мандзя; у 1987 – 2005 рр. – Іван Григорович Сліпченко; у 2007 – 2014 рр. – Василь Олексійович Годований, із 2014 р. поліклініку очолював Юрій Леонідович Лисак.
Стоматологічна поліклініка № 4 на вул. Симоненка у Львові. Світлина 2017 р.
КНП «Стоматологічна поліклініка № 4» розташована у південній частині міста на вул. Симоненка, 6а. Ухвалу про створення стоматологічної поліклініки в районі вул. Артема (Володимира Великого) було прийнято у травні 1978 року. Будинок поліклініки зведено за індивідуальним проєктом. Стоматологічна поліклініка потужністю 560 відвідувань на добу була введена в експлуатацію в травні 1982 року. Зараз у Стоматологічній поліклініці № 4 працює 229 працівників. В складі медзакладу працюють терапевтичне відділення, хірургічний кабінет, дитяче відділення, ортодонтичний кабінет, ортопедичне (зубопротезне) відділення та зуботехнічна лабораторія. Поліклініка також надає послуги стоматологічної допомоги на дому в пацієнта.
Комунальна п’ята стоматологічна поліклініка м. Львова знаходилася в будинках по вул. Замарстинівській, 39 та по вул. Промисловій, 18. 9 лютого 2017 р. Львівська міська рада прийняла ухвалу № 1483 про припинення Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки м. Львова шляхом її перетворення в КНП «Стоматологічна поліклініка № 5». Ця ухвала була оскаржена у судах, отож 8 листопада 2018 р. Львівська міська рада прийняла ухвалу № 4150 «Про припинення Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки шляхом приєднання до КНП «Стоматологічна поліклініка № 1». Триповерховий будинок на вул. Замарстинівській, 39 був побудований у стилі конструктивізму і був збудований у роки між двома світовими війнами.
Будівля П’ятої стоматологічної поліклініки м. Львова на вул. Замарстинівській. Світлина середини 2010-х рр
П’ята стоматологічна поліклініка м. Львова була створена 1 січня 1980 р. на базі стоматологічного відділення 1-ої міської клінічної лікарні (нині Лікарня ім. Князя Лева) і на початках нараховувала 50 лікарських посад. У поліклініці працювало два терапевтичних відділення та хірургічний кабінет. Першим головним лікарем 5-ої стоматологічної поліклініки був Давид Леонідович Райсман, який до того був завідувачем стоматологічного відділення.
У 1981 році 5-ту стоматологічну поліклініку очолює Тарас Романови Нарепеха. Медична установа поступово розширюється і перебазовується у відремонтовані приміщення по вул. Калініна (Замарстинівській), 39 і відкриває філію по вул. Промисловій, 18. У 1983 році у 5-тій стоматологічній поліклініці відкривається ортопедичне відділення з зуботехнічною лабораторією. У 1996 році головним лікарем поліклініки стаж Леся Петрівнка Калівошко, фахівець вищої кваліфікаційної категорії, яка перед тим 18 років працювала на посаді заступника головного лікаря по лікувальній роботі. Із 2007 р. поліклініку очолював Юрій Іларійович Олійник.
У складі Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки працювали два терапевтичних відділення; ортопедичне відділення із зуботехнічною лабораторією; відділення стоматології дитячого віку з ортодонтією; хірургічний кабінет з операційною; рентгенкабінет, а також стоматологічні кабінети у 18 загальноосвітніх школах та у 4 професійно-технічних училищах.
У Львові також працює Госпрозрахункова стоматологічна поліклініка м. Львова на пр. В. Чорновола, 45-а. Дата заснування цього медзакладу – 11 вересня 1996 року. Поліклініку було створено для надання медичних послуг на платній основі.
До 2008 році у підпорядкуванні та власності Львівської міської ради перебувала низка лікувальних закладів, які надавали спеціалізовану амбулаторну (поліклінічну) допомогу, а саме: Львівський міський дермато-венерологічний диспансер по вул. Замарстинівській, 83 (із стаціонаром на вул. Кордуби, 4а); Львівський міський психоневрологічний диспансер по вул. Коциловського 15а, 30 і 32 та по вул. О. Басараб, 2 та медичне об’єднання «Фтизіопульмонологія» із відділеннями на вул. Замарстинівській, 274; вул. Личаківській, 233; вул. Устияновича, 14 та вул. Лемківській, 24. У будівлі стаціонару Львівського міського дермато-венерологічного диспансеру на вул. Кордуби, 4а було розміщено Львівську обласну лікарню відновного лікування. Низку медичних установ реорганізували чи ліквідували із звільненням займаних будівель. Зокрема у зв’язку із реорганізацією фтизіатричної служби у Львівській області були звільнені і продані із аукціону будинки на вул. Устияновича, 14 та вул. Лемківській, 24. Право власності на будівлі по вул. Замарстинівській, 274 та вул. Личаківській, 233 Львівська міська рада намагалася повернути собі через суд.
Про поліклінічні відділення, які є підрозділами міських лікарень Львова ми згадували в попередній частині циклу. Тут згадаємо, що консультативні поліклініки діють у структурі низки обласних медичних закладів, у т.ч. Львівської обласної клінічної лікарні на вул. Ю Руфа, 6; у Львівській обласній дитячій клінічній лікарні «Охмадит» на вул. Лисенка, 31; у Львівській обласній психіатричній клінічній лікарні на вул. Кульпарківській, 95; у Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі (відділення надання медичних послуг) на вул. Дністерській, 27. Окрім того на вул. Левинського, 12 працює Консультативна полiклініка Львівського НДІ патології крові та трансфузійної медицини Академії медичних наук України.
Львівський обласний клінічний діагностичний центр на вул. Пекарській, 69б. Сучасна світлина.
До закладів поліклінічного типу треба також віднести і Львівський обласний клінічний діагностичний центр на вул. Пекарській, 69б. Будівля діагностичного центру збудована у другій половині 1980-х рр. поблизу території Львівської обласної лікарні, проте сам центр ніколи не був її структурним підрозділом. Львівський обласний клінічний діагностичний центр працює із 1988 року і надає консультативно-діагностичну допомогу мешканцям міста Львова та Львівської області, особливо мешканцям сільських районів. Основною метою центру є якісне проведення діагностики захворювань; кваліфіковане проведення диференціальної діагностики складної патології на основі комплексного та всебічного обстеження хворих із застосуванням діагностичної техніки, інструментальних та лабораторних методів. Щороку Львівський обласний клінічний діагностичний центр приймає 150 – 160 тисяч пацієнтів, у клініко-діагностичній лабораторії центру щорічно проводиться біля 90 тисяч аналізів. Щороку в діагностичному центрі виявляють біля півтисячі хворих із онкологічною патологією, яких скеровують у Державний регіональний онкологічний центр. У структурі обласного клінічного діагностичного центру є такі відділення: лабораторної діагностики; ендоскопії; ультразвукової діагностики; функціональної діагностики; променевої діагностики та консультативне. Також в складі центру регіональний медичний центр клінічної імунології та алергології та центр первинної медико-санітарної допомоги (працює із березня 2019 р., у його структурі по два терапевти і педіатри).
Антон ЛЯГУШКІН
Перелік джерел інформації
Історія Львова. – Київ: Наукова думка, 1984. – 416 с.;
Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – Київ: Наукова думка, 1986. – 420 с.;
Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів: Апріорі, 2009. – 528 с.;
Мельник І.В. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – 384 с.;
У неділю, 4 грудня, Львівська національна філармонія ім. Мирослава Скорика Спільно з Центром музичного розвитку «Tempo» запрошує на концерт “Чарлі і музична фабрика”. Початок о 12:00, повідомили у пресслужбі філармонії.
Сюжет однієї з улюблених різдвяних історій “Чарлі та шоколадна фабрика” переміститься в зал філармонії.
«У ці складні часи діти особливо потребують позитивних емоцій та музики. Завдяки воїнам, які невпинно захищають нашу країну ми маємо змогу продовжувати дарувати дітям щасливі миттєвості! Зал філармонії у день концерту для малят стане справжньою музичною фабрикою. Чарівні можливості інструментів доведуть оркестранти Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії. Директором фабрики, за місце якої змагатимуться головні герої музичної казки стане диригент оркестру Сергій Хоровець. Також на юних гостей чекають незабутні танцювальні номери від танцівників Юлії Гунчик та Маркіяна Синейко. Таємничими шляхами музичної фабрики малят проведе незмінний ведучий сімейних концертів Олег Пригода», – розповіли у філармонії.
Музичну частину заходу складуть відомі твори українських та європейських композиторів: добре знані слухачам яскраві арії у виконанні Ірини Ключковської та Дмитра Кокотка та незабутні оркестрові номери.
Перед концертом на гостей чекають веселі забави із аніматорами з «Tempo», де дітки можуть погратися, потанцювати та спробувати пограти на музичних інструментах.
Концерти із циклу сімейних тривають менше години в передобідній час, а теми спеціально підібрані для дітей віком 1-6 років. Сімейні концерти – це веселе та доступне перше знайомство з класичною музикою, а також гарна можливість провести час з родиною.
Музей Михайла Грушевського у Львові. Художниця Тетяна Казанцева
06 грудня 2022 року о 16 год. Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові (вул. І. Франка, 154) запрошує усіх охочих на відкриття виставки «Малечі на Миколая».
Виставка складається із двох розділів. Перший розділ – «Подарунок Кулюні на іменини».
Адже відкривають виставку напередодні дня Святої Катерини. Щорічно, 7 грудня, родина Грушевських обов’язково святкувала День ангела Кулюні. Збиралася родина, а ті, хто не зміг приїхати, надсилали листівки з побажаннями. Поздоровляли іменинницю та вітали її батьків – Михайла і Марію Грушевських.
Катерина Грушевська. Львів, [1907-1908] р.«Велика ясна кімната. Ти весела, жартівлива, Мамуся, Татусьо і я, а вечером й Мих. Михайлович з білими, мов метелики, цикляменами. У мене й сьогодні є циклямени, але не цвітуть. Дуже хотілося би нам й сього року бути 7 грудня з Тобою і Вами усіма, але се можливе лише в уяві», – так згадує про святкування іменин Катрусі Грушевської її двоюрідна сестра Ольга Мочульська.
На виставці представлено раритетні матеріали із фондової колекції музею. Реліквії, що належали родині Грушевських. Серед них дитячі книжечки та іграшки, які передавалися з покоління в покоління та були дбайливо збережені і згодом подаровані до музею.
Родзинка розділу – вишитий портрет Катерини Грушевської авторства Любові Шаламай.
Другий розділ – виставка німецької ляльки з приватної колекції Ганни Москаленко на якій представлено більше 40 ляльок. Найстаршому експонату вже більше 80 років!
Ганна Москаленко, кримчанка, переселенка. Колекціонуванням іграшок займається з самого дитинства. Має чималу колекцію більшість іграшок з якої примандрувала з Криму. Частина з них представлена на виставці.
В колекції немає двох однакових іграшок. Вони відрізняються різноманітністю розмірів та технологій виготовлення. Серед них є й ті, що напевне були і вашою улюбленою іграшкою, а також інтер’єрні ляльки.
«З давніх-давен майже в кожному домі були власні традиції та звичаї у виготовленні ляльок. В деяких традиціях лялькам не робили обличчя, задля того, щоб дитина могла сформувати в своїй уяві власний образ своєї подружки та ангела-охоронця, а в інших навпаки створювали обличчя, щоб діти з дитинства тягнулись до прекрасного та спілкувались з лялькою. Деякі історики вважають, що лялька в сучасному вигляді виникла в 50 році коли Римом правив Нерон. Молоді римляни робили малі статуетки по образу його дружини Помпеї і всюди носили їх. Ці статуетки називали «попеї». Від них пішла французька назва ляльки „La poupee” та німецька „die Puppe”», – розповідає авторка виставки.
Хіміко-фармацевтична фабрика "Тлен", фото 1902 року
Пам’ять про Львівську фабрику “TLEN” ніби поділила долю її виробів: використано мило, вивітрилися парфуми, вигоріли чорнила та й списані папери давно вже викинуті на сміття… Про існування фабрики нагадують тільки рекламні оголошення в старих газетах та журналах, нечисельні згадки у тогочасній пресі та пожовклі сторінки архівних документів.
Генрих Кадий ( 1851 – 1912 рр. )
Однак у період її заснування фабрику вважали “одним з головних стовпів крайової промисловості, яка ще знаходиться у колисці свого розвитку”. Фабрика “TLEN” (“Кисень”–пол.) була заснована у середині 1899 р. Спілка з обмеженою відповідальністю, утворена для керівництва фабрикою, планувала виробляти насамперед формальдегід, що мав застосування не тільки в медицині, а і в гарбарнях, виробництві паперу та шовку, горілчаній та хімічній промисловості. Крім того, на новому підприємстві мали виробляти лікувальні мила, зубні пасти та еліксири, інші аптечні та парфумерні вироби (парфуми, косметику, чорнила, ваксу, тощо) та перев’язочні засоби. Останні на той час переважно імпортувалися до Галичини з інших країв Австро-Угорської монархії. Тому їх місцеве виробництво мало наперед забезпечений збут. Окрім того, до якостей своїх виробів керівництво спілки ставилося надзвичайно фахово; адже до її складу входили не тільки бізнесмени, а й медики. Зокрема, наглядову раду очолював професор Генрик Кадий, а технічним керівником підприємства став майстер фармації Броніслав Косковський, редактор фахового журналу “Czasopismo aptekarskie”.
Спочатку фабрика знаходилася на вул. Городоцькій, 11 (зараз №63), а дирекція на вул. Словацького, 3. Такий розподіл виробництва та адміністрації був незручним, і вже через рік дирекція та фабрика переносяться на Замарстинів. Тут був придбаний будинок на вул. Городницькій, З (зараз №7). Це приміщення цілком відповідало потребам закладу, адже збудовано його для фабрики дріжджів, і тільки пізніше, у 1899 p., перероблено на житло за проектом будівничого Людвіка Копачека.
Вул. Городнича, 7, на цій закинутій території колись знаходилась фабрика ““TLEN”. Фото наших днів
Саме цей будинок відвідали 20 липня 1904 року члени Політехнічного товариства. За матеріалами цієї екскурсії хімік-технолог д-р З. Мотилевський написав статтю, яку опублікував орган цього товариства “Czasopismo Techniczne”. В статті міститься детальний опис фабрики, її виробів і технологічних процесів виробництва.
На той час мило стало основним продуктом виробництва фабрики “TLEN”. Відділ з виробництва мила займав майже усю партерну частину двоповерхової фабричної споруди. Тут на ручній машині роздріблювали лой, який постачала міська різня. Очищену масу з додатком 15 % кокосової олії та відповідної кількості лугу протягом 5 з половиною годин варили на парі у спеціальному котлі з подвійним дном. З отриманого таким чином мильного клейстеру хімічним способом виділяли мило, яке ще раз переварювали та розливали у дерев’яні форми. Після охолодження готових блоків машинкою нарізалися куски, які додатково висушували.
Таким чином отримували найдешевші сорти мила, призначені для прання та господарського вжитку. Більш дорогі сорти туалетного мила виробляли з тієї самої маси що й господарське. Бруски після сушіння не нарізалися на куски, а подрібнювалися на спеціальній стругальній машині з паровою тягою. Стружки уміщали у парових сушках з температурою + 40°С. Після цього їх вручну змішували з відповідною кількістю барвнику і ароматизатору та вкладали до “млина”, в якому чотири гранітні вали спресовували стружки, барвник і ароматизатор в однорідну масу. Ця маса знов подрібнювалася на стружки, які пресувалися у бруски довжиною 60-80 см., які нарізалися на куски. На малому ручному пресі на них витискалися відповідні написи та клеймо фабрики і готове мило пакувалося у коробки.
Реклама львівської хімічної фабрики “Tlen” у Польському лікарському календарі, 1928 р
Асортимент цих виробів був широким. Фабрика “TLEN” випускала мила з запахом піжми, білих лілій, конвалій, бузку, фіалок, троянд, геліотропу, огірковим, кокосовим, медово-ланоліновим. Фірмовим продуктом були мила “Його Мосці пана Заблоцького” і “Nahakate”, а також “Японське”, “Театральне”, тощо – усього біля 300 ґатунків.
Поряд з туалетними вироблялися й інші сорти мила, насамперед лікувальні (50 видів) і призначені для медичних потреб–карболове, сірчане, дігтярне, нафтолове, субліматове тощо. А крім того мила лужні та нейтральні, мило для гоління (не плутати з кремом для гоління, який теж вироблявся на фабриці “TLEN”), пісочне, содове, для подорожі, тощо.
Крім мила, фабрика “TLEN” виробляла парфуми з різними ароматами: фіалки, геліотрону, камелії, піжми, іланг-іланг; одеколони; креми; пудри; бріліантин (помаду для волосся); зубні еліксири; пасти і порошки. Усі ці продукти славилися широким попитом, а найбільші аптеки і дрогерії у своїх рекламних оголошеннях спеціально підкреслювали наявність у них виробів фабрики “TLEN”.
Та фабрика “TLEN” постачала у аптеки не тільки мило, парфуми і косметику. Поряд з ними підприємство випускало цілий ряд фармацевтичних препаратів переважно водню: Sapoform (формальдегідна сполука, що застосовується як дезинфікуючий засіб), Resolol професора К. Парка (органічний йодовий препарат), ілюрофосфат, лецитин, Hepar sulfuris, Airol, Dermatol, Aristol, саліцилат вісмуту, Salol, Thiocol, Thioform.
Афіша. Спілка польських учителів під гаслом «Пізнай наше місто» організовує екскурсію на: фабрику “Tlen”, фабрику “Metal”. Львів, 1932 р.
Фахом фабрики були бальнеотерапевтичні засоби, що застосовувалися при лікуванні ревматизму та серцевих хвороб. У комплект цих засобів входили порошок соди, розфасований у пакети, і бруски гідросульфату натрія в упаковці з фольги. Останній складник виробляли в окремому дерев’яному будинку на подвір’ї фабрики з чілійської селітри та сірчаної кислоти. Побічним продуктом цього виробництва була азотна кислота, яку частково використовували для виробництва чорнил, а решту продавали.
Чорнила, які випускав “TLEN”, були одним з основних виробів фабрики. Поряд з чорними тут робили і кольорові, а також копіювальні чорнила, штемпельну фарбу, гуміарабік. Тільки у 1905 р. було продано 50000 літрів чорнил, вироблених фабрикою.
В одному крилі фабричного будинку, на першому поверсі, робили чорнила, а поряд нарізалися білі бинти, фасувалася вата, робилися хірургічні тампони. Тут же марля просочувалася розчинами йодоформу (10, 20, 30 і 50-ти %), а також виробляли гірчичники, пластирі.
Записник-рекламний проспект презентований учасницям з’їзду польського жіноцтва у Кракові ( 1912 р. ) фабрикою “TLEN”
Ще одним, досить специфічним продуктом, який виробляв “TLEN”, були різні види отрути для щурів і мишей. Це були пілюлі з перетопленого жовтого фосфору, змішані з борошном, смальцем і лоєм, миш’ячна отрута, пшениця, просочена стрихніном.
Вироби фабрики знаходили попит, виробництво швидко розвивалося, і вже у 1906 р. поряд із старим будинком був споруджений ще один, куди перенесли частину виробництва, звільнивши місце для адміністрації. Однак і він поступово став затісний, тому у 1913 р. у ньому було надбудовано ще один поверх. В обох будинках працювали 70 робітників, а також 2 дипломовані хіміки і два “веркмайстра” (механіки).
Після першої світової війни фабрика і надалі працювала, однак внаслідок посилення конкуренції з боку як інших виробників, так і напливу імпортних товарів об’єми виробництва суттєво зменшилися.
Реклама фабрики “TLEN” на вітрині у Станіславові ( нині Івано-Франківськ ), поштівка, поч. XX ст.
Довелося відмовитися від цілого ряду виробів. Скоротилася і кількість робітників (з 70 у 1913 р. до 50 у 1934 p.). Тим не менше “TLEN” продовжував існувати і забезпечувати своєю продукцією не тільки віддалені аптеки та дрогерії, а і сусідній з ним “Осередок здоров’я” на Замарстинівській, 110.
Кінець продукції фармацевтичних матеріалів на фабриці поклала радянська реорганізація промисловості Львова. Заклад ще довший час існував як миловарне підприємство, однак тенденція до укрупнення підприємств поклала край його існуванню. В приміщеннях фабрики розмістилися склади кавової фабрики і зараз вже нічого не нагадує про колишню славу підприємства. Воістину все у світі тлінне, і доля фабрики “TLEN” тому підтвердження.
Павло ҐРАНКІН
Джерело: П. Ґранкін. Статті (1996–2007). – Львів: Центр Європи, 2010.
17 грудня у нічному клубі Малевич виступить гурт «KAZKA». Початок виступу о 19:00, повідомили організатори VINIL Concert agency. На концерті звучатимуть знакові хіти гурту та їхні меседжі про сильну та дивовижну Україну.
«KAZKA — амбасадор сучасної української музики у світі, лідер радіоефірів. Гурт, чиї пісні прослухали в Інтернеті понад мільярд разів. Шоу-програма, від якої в захваті увесь світ! Нереальний емоційний заряд! На сцені звучать живі духові інструменти, гітара та барабанний драйв, шарму додають народні співи на сучасний лад від дівчат-хористок. Унікальний, оксамитовий голос солістки, Олександри Заріцької, яка стала фіналісткою шоу “Танці з зірками” та тренеркою вокального шоу “Голос” в Україні, зачаровує та потрапляє в саме серце. Не пропустіть цей чудовий концерт у Львові», – запрошують організатори.
Головний меседж гурту – #IAMUKRAINE. Це не просто слоган, а й основа філософії гурту KAZKA. Гурт має намір не лише ділитися творчістю, а й розповідати світу про Україну як у контексті музики, так і у контексті реалій. Команда KAZKA закликає всіх небайдужих ставити хештег #IAMUKRAINE, аби якнайбільше людей могли дізнатися про нашу країну та підтримати її у цей складний період.
Довідково
KAZKA існує з 2007 року, виконує поп з елементами електро-фолку. До складу входять вокалістка Саша, сопілкар Дмитро та мультиінструменталіст Нікіта. «Гурт року» в Україні 2021 за версією музичної премії YUNA. «Гурт року» за версією музичної премії M1 Music Awards.
Трек групи «Плакала» увійшов у ТОП 100 найпопулярніших пісень на планеті Земля! Перший український гурт, що потрапив до GLOBAL SHAZAM, став рекордсменом серед вітчизняних артистів – більше ніж 500 МЛН переглядів на YOUTUBE та більше 1 МЛРД стрімів.
KAZKA встигла відвідати чимало куточків світу – від Канн до Нью-Йорка. Виступала як спеціальний гість та представляла Україну на Каннському кінофестивалі та найбільших міжнародних фестивалях, таких як SXSW (Техас, США) та на головній сцені Sziget (Будапешт, Угорщина).
В суботу, 3 грудня 2017 року, в Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові (проспект Свободи, 20) о 15.00 відбудеться відкриття мистецького проєкту “Той, чия совість – як чистий кришталь…”
Цьогоріч третього грудня українці та українки відзначають 300-літній ювілей видатного філософа Григорія Савича Сковороди. З цієї нагоди Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького реалізує мистецький проєкт «Той, чия совість – як чистий кришталь…»
«Проєкт покликаний наблизити до глядача постать знакового українського філософа-містика, богослова, письменника, педагога, музиканта і мандрівника; популяризувати його мудре слово; спонукати сучасного читача зануритись у непростий світ Сковороди, щоби зрозуміти сутність його філософії свободи; допомогти відчути глибину та гармонію його душі», – ділиться співкураторка проєкту Наталія Федорак.
Значну частину візуального наповнення експозиції становлять плакатні роботи на сковородинівську тематику студентів Харківської державної академії дизайну і мистецтв (курс професора В. І. Лесняка). Молоді митці творчо переосмислили ідеї Сковороди крізь призму сучасності, через власне сприйняття продемонстрували багатогранність його образу в зображувальних плакатах, утілили афоризми філософа у шрифтових плакатах. На виставці представлено понад п’ятдесят творів графічного дизайну.
Поглибити знання про життєвий і творчий шлях Григорія Сковороди допоможе інфографіка. Смислового акценту експозиції додає монументальна інсталяція-фонтан «Не рівна всім рівність» – «оживлення» графічного малюнка Сковороди до твору «Прикмети деяких сродностей» із діалогу «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру».
Частиною проєкту також є інформаційно-просвітницький складник, тож виставку
супроводжуватимуть лекції львівських науковців і педагогів докторки філософських
наук Марії Кашуби, докторки філологічних наук Богдани Криси, літературознавців
Ростислава Чопика та Назара Федорака.
Крім того, в межах проєкту заплановано презентацію найновішого видання про Григорія Сковороду – «СковороДАР. Життя, творчість, спадок» харківського Видавничого дому «Школа», який у жахливих обставинах сьогодення таки спромігся реалізувати свій творчий задум. Куратори проєкту – Володимир Лесняк (Харків), Наталія Федорак (Львів).
Найдавніший тип лемківської хати – хижа – ґаздівство однобудинкове, збудоване з тесаного брусу з чотириспадним солом’яним дахом. Під одним солом’яним, а пізніше – й гонтовим дахом знаходяться хижа, комора, боїско і стайня.
До хижі і комори входять з боїска, яке виконує функцію сіней. Високий дах хати дозволяє зберігати велику кількість сіна для худоби на зиму. Дальшим творчим розвитком традиційної хати є її розбудова. У цій новішій хаті давнішню комору замінено на другу хижу, або так звану хижку, а комору зроблено при стайні. Основною рисою зміни є те, що в хаті з’являються сіни, які опинились у кінці будівлі.
Лемківська хата, 1936
Третій і найбільш розвинений тип традиційної хати-господарства – будівля, яка має під одним дахом хижу (кухню) і хижку (покоїк), сіни, комору і ще один покій, званий подекуди світлицею, а далі – боїско та стайню або навпаки. Очевидно, крім вищеописаних хат, є різні їх відміни з різними додатками, такими як шопа, стаєнка, причина, загата, пелевен, тощо. Характерними для лемківських хат є так звані загати – додаткова стінка, укладена навколо хати з вертикальних дощок, що дозволяє зберігати сіно, солому, полову і є одночасно теплоізоляцією.
Лемківська хата, 1936
Для східної частини Лемківщини характерні солом’яні покрівлі, для західної – гонтове покриття. Дахи старих хат надзвичайно високі – у два рази вищі від основного зрубу (стіни), в новіших хатах пропорції дещо змінюються (1х1,75). Величина та нахил даху були виправдані господарсько-економічною потребою. Такі дахи були витривалі до кліматичних умов Карпатського регіону.
Лемківська хата, 1936
Назовні стіни мастили сумішшю ропи з товченою цеглою, тільки смужки між балками були побілені вапном, що яскраво відбивалось на коричневому фоні хати. Всередині стіни були побілені глинкою або вапном. Двері, одвірки, віконниці часто мальовано фарбою або прикрашено різьбленим орнаментом. Хати покривали соломою, а тільки гребінь робили з гонта або дошок. Піддашшя хати також було з гонта або дощок. Більшість дахів лемківських хат були двоспадистими. Найстаріші лемківські хати – курні.
Лемківська хата, 1936
Окремий тип лемківської архітектури – це сільські верстати загального вжитку: водяні млини, тартаки, кузні, тощо. Форма сільських осель на Лемківщині ланцюгова, де поля знаходяться за будинками, також зустрічаються форми розсохуваті – вилясті. Подекуди у бойків і лемків усі будинки творять одну витягнуту лінію. Будинки розташовуються фронтальною довгою стіною до дороги. Основний тип бойківської і лемківської хати з ґанком – будова в одну лінію, де під єдиним дахом розташовані помешкання і господарські приміщення. Найдавніші хати мають чотирисхильні дахи із солом’яним покриттям. Фарбують хати лише в один колір, з поземними пасами від даху до землі (чорна, червона глина).
Лемківська хата, 1936
Інтер’єр лемківської хати має подібність до давніх низинних курних хат без коминів. Облаштування інтер’єру бойківської й лемківської хат дещо скромніше ніж у гуцулів: ліжка широкі на високих ніжках, під стелею вбудовані бантини (жерді) на одяг, обабіч стін – лави.
Лемківська хата, 1936
У багатих домах зустрічається велика піч з окапом та побіленими стінами. У трансформації народних форм житла на початку ХХ ст. відчувається тяжіння до «міських форм», що було безпосередньо пов’язане зі змінами суспільного устрою. Слід відзначити, що традиційні хати в селі дуже вдало розташовані, що створювало неповторний краєвид та гармонійність ландшафту і архітектури.
У Львові відбудеться ХХІІ міжнародний фестиваль сучасної імпровізаційної музики Jazz Bez. У фокусі фестивалю – тема культурної релокації. На сцені будуть як знані виконавці з Польщі, Аргентини, Бельгії та України, так і майбутні музиканти – діти, адже у програмі заплановані події для різних вікових категорій.
Концерти відбудуться 2-6 грудня, проте є широка пре- і супровідна подієва програма, що стартувала 28 листопада. Також в America House Lviv триватимуть лекції та музичні майстер-класи, а ще етно-джаз із Усеіном Бекіровим в арт-галереї «Дзиґа», вечір актуальної польської імпровізаційної музики із Jazz Forum Talents, сольна програма бельгійського піаніста Івана Падуарта (Ivan Paduart), батл трубачів із гостем з Аргентини Себастьяном Грещуком (Sebastián Greschuk), концерт «Джаз Релокація» просто неба у закапелку Маркіяна Іващишина.
Головна тема цьогорічного фестивалю – релокація в культурі України. Саме тому буде більше, ніж зазвичай, освітніх проектів та спеціальний концерт «Джаз Релокація». Також уперше Jazz Bez Kids: спеціальна програма для наймолодших, підготовлена разом з Іриною Вакуліною, дириґенткою, менеджеркою мистецьких проектів, співзасновницею Центру музичного розвитку TEMPO.
Ще одна складова цьогорічної програми Jazz Bez Junior окремий виступ зі студентами кафедри джазу Львівської національна музичної академії ім. М.Лисенка.
Нагадаємо, що фестиваль відбувався щороку, навіть під час Революцій в Україні чи пандемії. Рік повномасштабної війни не став винятком. Концерти відбуватимуться у «Дзизі», за словами організаторів «без урочистостей і великих залів, але – у теплі, безпеці за товстими мурами і з можливістю продовжити виступи акустично, якщо відімкнуть електроенергію».
Програма фестивалю Jazz Bez
Середа, 30 листопада
18:00 – Вечір спогадів «Маркіян Іващишин: значення і вплив» від America House Lviv та Інституту стратегії культури / America House Lviv
Четвер, 1 грудня
14:00 – Лекція Марти Більської «Вибір бути вільними» / ЛНМА ім. М.Лисенка
18:00 – Практична лекція і майстер-клас для духових «Порівняння американських та європейських музичних тенденцій у 2022 році» від джазового трубача Якова Цвєтінського / America House Lviv
П’ятниця, 2 грудня
19:00 – Вечір кримськотатарської культури та концерт квартету Усеіна Бекірова / арт-центр «Дзиґа»
Субота, 3 грудня
11:00 – Науково-освітній «ДжазФорум» / ЛНМА ім. М.Лисенка
13:00 – JazzBezKids, інтерактивне заняття для дітей ВПО та місцевих дітей під керівництвом Ірини Вакуліної / арт-центр «Дзиґа»
17:00 – Концерт студентів джазової кафедри Музичної академії Jazz Bez Junior. Майстер-класи зіркових гостей фестивалю / ЛНМА ім. М.Лисенка
19:00 – Іван Падуарт (Бельгія) та Jazz Forum Talents (Польща) / арт-центр «Дзиґа»
Неділя, 4 грудня
13:00 – JazzBezKids, інтерактивне заняття для дітей ВПО та місцевих дітей під керівництвом Ірини Вакуліної / арт-центр «Дзиґа»
18:00 – «ДжазРелокація», open air в закапелку Марека Іващишина
9 грудня у !FESTrepublic дасть концерт співак YAKTAK. Початок виступу о 19:00, повідомили організатори VINIL Concert agency.
YAKTAK – це поп, реп, рок в одному поєднанні. Він не має стильових кордонів, але має своє чітке бачення.
Пісні виконавця влучно поєднуються з життєвими переживаннями.
«Його пісні у топах радіостанцій та на YouTube набирають мільйони переглядів! На кожну композицію артист одягає свою гітару у образ, який перегукується із піснею. Він співає мовою душі, тож у нього є що Вам сказати. Приходьте! Обіцяємо багато тепла та емоцій!», – запрошують організатори VINIL Concert agency.
Відома українська дизайнерка Оксана Караванська створила унікальну сорочку для Олександра Усика і передала її боксеру в подарунок у Лондоні у суботу, 19 липня, за лічені...
![Катерина Грушевська. Львів, [1910-1911] р.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/06/613.jpg?resize=696%2C1262&ssl=1)
