Перед початком Першої світової війни Європою прокотилася хвиля суспільного зацікавлення парапсихологією та метафізикою — тогочасні екстрасенси, спіритисти-медіуми, вступали в контакт з духами померлих і, перебуваючи в трансі, малювали химерні пейзажі з інших планет, а перші гіпнотизери проводили сеанси масового навіювання, змушуючи при цьому людей на сцені безпричинно сміятися або ловити неіснуючих комах.

Разом з тим сфера метафізичних явищ стала також предметом вивчення учених-психологів, які намагалися пояснити їх науковими методами, а в суспільстві точилися гострі суперечки про шкоду та користь від таких маніпуляцій із людською психікою.

У 1910 році у столиці Галичини, яка була тоді коронним краєм Австро-Угорщини, відбулася перша з відомих (завдяки публікаціям у пресі) публічна демонстрація гіпнотичного впливу на людей за допомогою навіювання. Ці експерименти у Львові проводили майстер сугестії Казимир Загурський та його колега Радван.

“Остання публічна лекція пана Загурського викликала досить жваву та грунтовну дискусію щодо сугестії (навіювання, – авт). Розпочав її професор Лютославський, який ще під час лекції запротестував проти такого роду виступів, стверджуючи, що сугестія спричиняє послаблення волі, а суспільству потрібні люди із сильною волею. Та оскільки прихильників пана Загурського було в залі більше, ніж прихильників теорії Лютославського, професор зі своїми прибічниками покинув лекцію, яка надалі вже протікала без перешкод”, – описував початок цього сеансу краківський тижневик Nowości Illustrowane.

Відомо, що Вінцент Лютковський, який так гостро відреагував на сеанс гіпнотизера, був першим популяризатором йоги в Польщі, у 1909 році він навіть видав книгу під назвою “Розвиток сили волі за допомогою психофізичних вправ за старими арійськими традиціями”.

Як прихильник здорового способу життя, Лютославський дуже критично ставився до лікувальних методів гіпнозу, вважаючи, що в медичних цілях краще застосовувати вправи йоги та медитацію, і стверджував, що сам себе вилікував у такий спосіб від депресії. А гіпноз, на його думку, так само послабляє волю людини, як алкоголь та тютюн, і тому може бути навіть шкідливим.

Однак, така критика з вуст поважного професора не зменшила інтересу львівської публіки до експериментів Казимира Загурського, який вибрав серед присутніх у залі кількох чоловіків та запросив їх стати учасниками гіпнотичного сеансу.

“Два досліди демонструють наші ілюстрації. На одній з них бачимо, як кілька молодих людей заходяться від сміху, хоч не мають для того жодної причини, окрім сугестії пана Загурського, який навіяв їм, що трапилося щось дуже комічне. На другій світлині ті самі молоді люди вигинаються, шукаючи за коміром та у волоссі бджіл, коли доповідач навіяв їм, що їх атакували комахи, яких насправді зовсім не було”, – описував експерименти гіпнотизера тижневик Nowości Illustrowane, зауваживши, що така атракція викликала гучні оплески у глядачів.

Можна припустити, що у Львові такі непублічні експерименти з гіпнозом відбувалися й раніше, оскільки наприкінці ХІХ століття у Львівському університеті на нововідкритій кафедрі психології працював приват-доцент Юліан Охорович, відомий польський вчений, член Російського психологічного товариства, який був захоплений цим маловивченим ще напрямком у психології і робив досліди не тільки з навіюванням, але й телекінезом.

Починаючи з 1882 року він часто відвідував присвячені гіпнозу лекції французького психолога Ж. Шарко, а 1884 року представив на засіданні Паризького біологічного товариства свої доповіді та вперше познайомив громадськість зі своїм винаходом — гіпноскопом, приладом, що дозволяє визначити сугестивність (схильність до навіювання) людини.

“Цей пристрій, названий гіпноскопом, складається із сталевого магніту довжиною близько восьми сантиметрів у формі порожнистого циліндра, достатньо широкого для розміщення ньому пальця і намагніченого таким чином, що два полюси утворюють краї  щілини шириною в один сантиметр. Людина, яку слід обстежити, затримує вказівний палець у гіпноскопі протягом декількох хвилин і, якщо він сприйнятливий до гіпнотичних маніпуляцій, то повинен сприймати різні своєрідні відчуття або відразу, або незабаром після того, як палець витягнули з магніту. Це відчуття прохолоди, поколювання чи гострих ударів. За словами доктора Охоровича, зі ста людей близько тридцяти заявляють, що вони відчували щось подібне”, – писала про цей винахід у 1885 році віденська газета Neues Wiener Tagblatt.

З повідомлень у газеті Kuryer Lwowski відомо, що в 1890 році у Варшаві, де у той час мешкав Охорович, поступила скарга до поліції на те, що цей лікар практикує гіпноз у медичних цілях.

У 1900 році Юліан Охорович був ініціатором проведення Першого Міжнародного психологічного конгресу, на якому він очолив одну з найбільших секцій “Гіпнотизм і навіювання”, що зібрала на своїх засіданнях понад 100 осіб. Учений прочитав доповіді “Гіпноз і навіювання” і “Гіпнотична схильність і методи її виявлення за допомогою гіпноскопа”.

На той час Охорович розробив теорію про “тваринний магнетизм”, згідно з якою всі живі організми випромінюють специфічне магнітне поле, чим, власне, і пояснюється “таємниця” безконтактного впливу одного живого організму на інший. Охорович вважав, що він відкрив новий вид випромінювання, яке порівнював з недавно відкритими рентгенівськими променями та радіацією. Доповіді з цього приводу він оголошував на з’їздах неврологів, психіатрів і психологів у Варшаві в 1910 році і на з’їзді природознавців і лікарів у Кракові в 1911 році.

У 1912 році Юліан Охорович відгукнувся на запрошення прочитати лекції у Львові (квитки на його виступи коштували 3 або 4 корони, близько 300-400 гривень за нинішніми цінами, – авт.). Звіт із цих лекцій згодом опублікувала газета Kuryer Lwowski.

У своєму виступі перед львівською публікою Охорович підкреслив, що не вірить у привидів, але вивчаючи практику медіумів, він приймає як належне, що поряд із видимим людським тілом є ще одне – ефірне, рідке тіло, яке тогочасні “спіритисти” (містики, які займалися спіритизмом, спілкуючись з духами у загробному світі, – авт.) називали астральним тілом. На переконання Охоровича, ефірне тіло має ті самі форми, що й фізичне, і в звичайних умовах повністю збігається з ним. Однак, входячи в гіпнотичний транс, медіум, буцімто, здатен відокремлювати “ефірну” руку від свого фізичного тіла і навіть пересувати нею певні предмети, чим і пояснюється явище телекінезу.

Разом з тим Охорович різко відмежувався від порівняння його експериментів із діяльністю згаданих “спіритистів”, оскільки він пояснює паранормальні явища науковими методами, а окультисти і містики сприймають їх як прояви істот із духовного, загробного світу.

“Доповідач є медіумістом і супротивником спіритизму, він не бачить тих ознак, які могли б свідчити, що духи працюють. У значній частині повідомлень, які нібито надходять із потойбічного світу, будуть прозріння, високі думки, певні дивовижні почуття, що надходять із сфери несвідомого самого медіума, але більшість із цих повідомлень є дуже банальними і можуть лише розчарувати та відвернути людей від світу духів.

Сучасний стан медичної науки взагалі не доводить, що існує потойбічний світ і що з ним можна спілкуватися. Спіритисти з цим не погоджуються. У Парижі навіть існує премія в 50 000 франків для тих, хто покаже шляхи або знайде інструмент для такого спілкування між світами. За словами доповідача, ця нагорода ніколи не буде отримана”, – переповідала виступ знаменитого гіпнотерапевта газета Kuryer Lwowski.

На той час доктор Охорович уже мав власну психологічну лабораторію в селі Вісла у Сілезії, де займався медичною практикою і проводив експерименти в сфері гіпнозу.

А неподалік від осідку науковця, в селі Лонка розвинула бурхливу діяльність секта “спіритистів”, на яких власне так нарікав дослідник гіпнозу.

“Ці люди створили окрему секту, високої етичної міри, стримуються від усього, що понижує людський дух і зближує з тваринами. Як прості робітники або копачі вугілля, вони провадять скромне вегетаріанське життя, є цілковитими абстинентами, не палять тютюну, метою їх духовних практик є відвідування спіритичних сеансів, на яких їхній медіум впадає в транс і в тому стані духи померлих осіб вступають в його тіло і послуговуються ним як своїм, навчають про загробне життя, навертають до віри в Бога і у вічне життя або ж благають про підтримку і молитви, якщо терплять муки за гріхи, допущені за життя”, – описував життя цієї колонії  у 1913 році тижневик Nowości Illustrowane.

Збори духовної громади спіритистів відбувалися в домі шевця на прізвище Шевчик. Серед місцевих медіумів відомим був Вацлав Грушка, через якого духи не тільки промовляли, але й передавали інформацію в інший спосіб – за допомогою малюнків. У такий спосіб духи спілкувалися із іще кількома обраними, які в звичайному стані не мали жодного хисту до малювання.

Зображення, які створювали руки медіумів, що перебували у трансі, часто були фантастичними і нагадували орієнтальні візерунки або пейзажі з незнаних світів, іноді вони називали їх картинами з Марсу, Венери чи інших планет. Одна зі спіритисток, пані Криглерова була відома тим, що написала кілька томів на невідомій “астральній” мові.

Богдан СКАВРОН

Джерело: БОМОК