додому Блог сторінка 173

Мегадрайвовий гурт «KOLABA» запрошує на концерт у Львові (відео)

Мегадрайвовий гурт «KOLABA» запрошує на концерт у Львові

В четвер, 1 червня 2023 року, о 19:00 у клубі «Малевич»  відбудеться концерт мегадрайвового гурту «KOLABA». 

Цей колектив відомий  хітами «Пацики на моциках», «Ой, мамо, люблю Гриця», «А калина не верба» та багатьма іншими, повідомили організатори.

Музичний проект KOLABA був створений у воєнний час для підтримки морального духу ЗСУ та усіх українців. Ще однією особливістю KOLABA є відродження хітів: вони записують колаборації  з відомими виконавцями та повертають їх у життя для молодої аудиторії.

Нещодавно гурт спільно з Іво Бобулом записав мегахіт «А липи цвітуть», а з Оксаною Білозір  «Горобина ніч», який одразу зайняв перші позиції на YouTube та зірвав музичні чарти.

На концерті глядачів чекають приємні несподіванки та дуети.

Квитки за посиланням: https://concert.ua/uk/booking/kolaba-lviv/

Ольга МАКСИМ’ЯК

“Ворота в Центральні Горгани”: у Франківську презентували ретро-світлини особистого фотографа Андрея Шептицького (відео)

Презентація виставки світлин Ярослава Коваля в Івано-Франківську
Презентація виставки світлин Ярослава Коваля в Івано-Франківську

В понеділок, 29 травня 2023 року, в рамках реалізації Прикарпатським національним університетом (Івано-Франківськ) грантового європейського проєкту “Ворота в Центральні Горгани: міжкультурний діалог на польсько-українському прикордонні”, було презентовано унікальну експозицію з 25  ретро-світлин Більшість представлених університетом фото —авторства прикарпатського фотографа Ярослава Коваля.

Презентація виставки світлин Ярослава Коваля в Івано-Франківську
Презентація виставки світлин Ярослава Коваля в Івано-Франківську

У заході за участі директора Львівського Фотомузею, Голови Українського Фотографічного Товариства, колекціонера та фотографа Романа Метельського, засновника БФ “Збереження культурної спадщини села Цінева” Ігоря Вінтоніва також взяли участь польські партнери проєкту з Державної академії прикладних наук в місті Хелмі. Модерувала імпрезу Ольга Максимович — авторка і керівниця проєкту “Ворота в Центральні Горгани: міжкультурний діалог на польсько-українському прикордонні”, директорка Карпатського інституту аналітики “FrankoLytics”.

Ярослав Коваль, роботи якого було сьогодні представлено, був особистим фотографом митрополита УГКЦ Андрея Шептицького та зробив чимало його світлин, зокрема у резиденції в урочищі Підлюте. Більше про справу видатного предка під час презентації розповів родич Ярослава Коваля — засновника БФ “Збереження культурної спадщини села Цінева” Ігор Вінтонів:

Презентація виставки світлин Ярослава Коваля в Івано-Франківську
Презентація виставки світлин Ярослава Коваля в Івано-Франківську

“Мені приємно, що стільки років минуло, а є й досі така зацікавленість до мого прародича. Він був дуже цікавою, непересічною особистістю, філософом, етнографом, фотохудожником і він зберіг життєву енергію навіть після років заслання та інших репресивних бід радянської системи. Залишився життєрадісним та веселим. Представлених світлин дуже багато, фони є з різних фондів, у нього дуже багата спадщина”.

Презентація виставки світлин Ярослава Коваля в Івано-Франківську
Презентація виставки світлин Ярослава Коваля в Івано-Франківську

Під час другої дискусії було презентовано новий туристичний маршрут “Ворота в Центральні Горгани”, до складу якого автори проєкту залучили сотню об’єктів на території 18 громад Івано-Франківської області. Також обумовлено перспективи промоції спадщини даної території.

Презентація виставки світлин Ярослава Коваля в Івано-Франківську
Презентація виставки світлин Ярослава Коваля в Івано-Франківську

До сотні локацій новоствореного маршруту “Ворота в Центральні Горгани” увійшов Історико-краєзнавчий музей культури та побуту Бойківщини (раніше тут була школа) у селі Цінева. Ініціатором його створення був Ярослав Коваль (звідти ж і родом).

Презентація виставки світлин Ярослава Коваля в Івано-Франківську
Презентація виставки світлин Ярослава Коваля в Івано-Франківську

Учасники сьогоднішнього заходу також побували там у рамках проходження туристичного маршруту, який розповідає про життя бойків на теренах Франківщини.

Презентація виставки світлин Ярослава Коваля в Івано-Франківську
Презентація виставки світлин Ярослава Коваля в Івано-Франківську

Наразі у музеї зберігається 1200 світлин Ярослава Коваля, зокрема, фотографій бойків в етнічних костюмах. А будинок, в якому експонується понад 5 тис. пам’яток матеріальної та духовної культури, збудувала громада в 1910 р. на гроші фірми “Глезінгер”.

Наталка СТУДНЯ

Розділ початку ХХ століття на майже невідомих світлинах

Розділ початку ХХ століття на майже невідомих світлинах

Сьогодні пропонуємо вашій увазі десять цікавих та майже невідомих фотографій Роздолу, які вдалося відшукати у відкритих джерелах на просторах всесвітньої павутини.

Розділ, фото початку ХХ століття
Розділ, фото початку ХХ століття

Розділ (або Старий Розділ) — це селище міського типу в Україні, на південно-західному Опіллі, у межах Стрийського району Львівської області.

Розділ, фото 1910 року
Розділ, фото 1910 року

Поле “Розділ”, що належало королівським селам Крупське та Березина, згадане в королівській грамоті Владислава II від 5 червня 1462.

Розділ, фото початку ХХ століття
Розділ, фото початку ХХ століття

Саме слово «розділ» слід ототожнювати з поняттям «межа». Роздільне поле було межовим між двома селами, розділювало їх.

Церква Успення Діви Марії в Роздолі. Фото початку ХХ століття
Церква Успення Діви Марії в Роздолі. Фото початку ХХ століття

У 1569 Микола Чернійовський отримав привілей на право заснування міста Розділ «на сирому ґрунті», тобто на необжитому місці, і про це є згадки в акті люстрації королівщини 1570 року.

Церква Успення Діви Марії в Роздолі. Фото початку ХХ століття
Церква Успення Діви Марії в Роздолі. Фото початку ХХ століття

У податковому реєстрі 1578 року зазначено, що в Роздолі було 6 пекарів, два ткачі, два ковалі. Міського податку на будинки місто платило 6 золотих. За весь рік місто платило податків на 25,5 золотих.

Розділ, фото початку ХХ століття
Розділ, фото початку ХХ століття

5 січня 1745 своїм привілеєм король Август III надав містечку маґдебурзьке право та герб: у щиті срібна підкова, в якій унизу лапчастий хрест, і увінчана таким самим хрестом без одного рамена (родовий герб тогочасних власників містечка Жевуських).

Розділ, фото початку ХХ століття
Розділ, фото початку ХХ століття

17 січня 1940 р. відповідно до нового адміністративного поділу Дрогобицької області Розділ утратив статус міста.

Розділ, фото початку ХХ століття
Розділ, фото початку ХХ століття

З 12 червня 2020 р. після об’єднання міських та селищних рад області, входить до складу Новороздільської ОТГ.

Розділ, фото початку ХХ століття
Розділ, фото початку ХХ століття

Селище Розділ розташоване на берегах річки Колодниці, лівої притоки Дністра. Є швейна фабрика, пивоварня та цегельня.

Розділ.Cадибa в парку Ланцкоронського до 1939 року.
Розділ. Cадибa в парку Ланцкоронського до 1939 року.

Зараз Старий Розділ – це селище з потужною історією та великим потенціалом. Але чи реалізують його сучасні мешканці – покаже час.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Львів’ян запрошують на перегляд та обговорення фільму “Я, Деніел Блейк”

Львів’ян запрошують на перегляд та обговорення фільму "Я, Деніел Блейк"

В четвер, 1 червня 2023 року, о 17.00 в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” ( вул. Професорська, 1) у співпраці з Arthouse Traffic відбудеться перегляд та обговорення фільму “Я, Деніел Блейк” (Британія, 2016).

Деніел Блейк – 59-річний столяр, який через хворобу втрачає можливість заробляти на життя і змушений звернутися по соціальне забезпечення. У коридорах держустанови він зустрічає матір-одиначку Кеті та двох її маленьких дітей. Для Кейті єдиний шанс уникнути життя у жалюгідній комірці у лондонському гуртожитку для безпритульних – заселитися до соціального помешкання на іншому кінці країни. Деніел і Кеті розпочинають двобій із абсурдною бюрократичною системою, яка аж ніяк не полегшує життя громадян Великої Британії.

Жанр: Драма
Режисер: Кен Лоуч
Тривалість: 100 хв.
Мова: дубляж українською

Перегляд фільму безкоштовний. До та після перегляду традиційно пригощатиме Кава Старого Львова.

Ігор ГАРМАШ

Львівський історичний музей запрошує на відкриття виставки «Історії Королівства» Галичина в складі імперії Ґабсбурґів (1772-1918)

«Історії Королівства»

Уже сьогодні, 30 травня 2023 р., о 14 год. в Кам’яниці Корнякта (пл. Ринок, 6; ІІІ поверх) відбудеться відкриття виставки “«Історії Королівства» Галичина в складі імперії Ґабсбурґів (1772-1918)”.

Історія Королівства Галичини і Володемирії, яке обіймало зокрема й українські землі Галичини у складі імперії Ґабсбурґів, є надзвичайно насиченою різноманітними подіями, процесами у всіх сферах життя. Перехід цих територій під австрійську корону без сумніву забезпечив прискорення економічного розвитку краю та стимулював прогресивні зміни у його політичному, соціальному, культурному устрої. Зрозуміло, що не все було так однозначно й надмірно ідеалізувати цей період не варто, але не погодитись, що ці півтора століття були помітним кроком в розвитку краю важко.

Однак історію залишимо історикам. Бо цей виставковий проєкт не є спробою показати у хронологічному порядку історію Галичини (перш за все Львова і прилеглих територій), що зрештою було б і неможливо з огляду на специфіку фондової збірки ЛІМ. Основним завданням проєкту було представити процеси, події, життєві історії, діяльність інституцій королівства і передусім постаті людей, особистостей, які творили цю історію.

Головний акцент організатори виставки намагалися поставити на житті української громади королівства. Водночас, показані в проєкті також й постаті інших національностей, які відіграли суттєву роль в історії Львівщини у ті часи.

На виставці представлено понад 250 пам’яток майже усіх фондових збірок музею. Зокрема, це портретний живопис, графіка з видами Львова, цікавий архівний матеріал, пам’ятки зі збірок металу, скла, сфрагістики, рідкісної книги, тканин, зброї, скульптури, репродукції, фотосвітлини… Значна частина з них (близько третини) експонується вперше.

Серед тем, які висвітлює проєкт, можемо побачити: діяльність Ґабсбурґів і представників місцевої влади, замальовки політичних процесів, фрагменти економічного розвою та формування української мовної політики (Русалка Дністрова), функціонування українських громадських інституцій (Ставропігія, НТШ, Просвіта та ін.), культурне життя (театри, музеї, книгодрукування, музичне мистецтво…). Особливу увагу приділено подіям Першої світової війни та українському військово-політичному відродженню (УСС, Сокіл, Січ, Листопадовий зрив), яке сприяло зародженню, хоча й нетривалої, української державності на теренах Галичини (ЗУНР).

Без сумніву, творцями історичних подій, які фрагментарно показані на виставці, є люди. І саме вони стоять в центрі усього проекту. Бо імперії розпадаються, йдуть, минають, а пам’ять про людей, які творили історію, залишається. І зберегти цю пам’ять про них, а також показати життя краю у всьому його різноманітті у часи імперії Габсбургів – головне завдання цього проєкту.

Автори проєкту: Руслан Кошів, Світлана Олексенко, Мирослав Побережний, Ярослав Бишкевич, Тетяна Петрів.

Ретро фото із міста Добромиль

Панорама міста Добромиль, 1930-ті рр.
Панорама міста Добромиль, 1930-ті рр.

Старі світлини мають велику цінність для дослідників історії міст та сіл, будівництва архітектурних памʼяток та побуту місцевих мешканців. Кожне фото є джерелом інформації та відтворює якусь невідому сторінку з минувшини.

Руїни в замку в Добромилі, 1892-1897 рр.
Руїни в замку в Добромилі, 1892-1897 рр.
Залишки мурів замку в Добромилі, 1892-1897 рр.
Залишки мурів замку в Добромилі, 1892-1897 рр.
Руїни в замку в Добромилі, 1908 р.
Руїни в замку в Добромилі, 1908 р.

Велика частина старих світлин із Львівської області знаходиться в архівах, бібліотеках, приватних колекціях Польщі. Частина із цих джерел оцифровані та доступні у мережі. Проте не всі знають, як їх відшукати.

Головна вулиця, Добромиль, 1918-1939 рр.
Головна вулиця, Добромиль, 1918-1939 рр.
Монастир в Добромилі, 1910-1930-ті роки.
Монастир в Добромилі, 1910-1930-ті роки.
Костел, Добромиль, 1918-1939 рр.
Костел, Добромиль, 1918-1939 рр.

Сьогодні хочемо показати світлини із міста Добромиль, яке знаходиться у Самбірському районі Львівської області.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Джерело: Polona, NAC

“Оскар для інфлюенсерів”: Мей Маск нагородили в Каннах

WIBA Awards 2023 Winners
WIBA Awards 2023 Winners

26 травня у Каннах відбувся щорічний всесвітній “Оскар для інфлюенсерів” – WIBA Awards під час Каннського кінофестивалю. Там відзначили найвпливовіших персоналій зі світу соціальних мереж.

Цьогорічна церемонія – була ювілейною, уже п’ятою. WIBA Association, котра проводить WIBA Awards, об’єднує близько 600 лідерів думок із загальною аудиторією понад 500 мільйонів фолловерів з усього світу.

Maye Musk
Maye Musk

Голова та засновниця Асоціації, що започаткувала “Оскар для інфлюенсерів” – львів’янка Марія Гражина Чаплін. Серед переможців та гостей ювілейної церемонії WIBA Awards – модель Мей Маск, мама Ілона Маска; найвідоміший у світі артскульптор Річард Орлінський; співачка Софі Еліс-Бекстор; перша у світі топ-модель у хіджабі Халіма Аден; онука Чарлі Чапліна Кіра Чарплін.

Mariia Grazhina Chaplin
Mariia Grazhina Chaplin

Ведучою гала – церемонії стала популярна стендап – комік із США Кіра Солтановіч. Кіра народилася у Львові, виросла у Сан-Франциско, а успіху як стендап-комік, актриса та письменниця досягла у Лос-Анжелесі.

Юлія Мендель, екс-прес-секретар Володимира Зеленського, звернулася до 200-мільйонної  аудиторії інфлюенсерів на церемонії WIBA Awards та ініціювала акцію на підтримку фонду Save Ukraine NGO.

Marina Mogilko
Marina Mogilko

Українська повістка – є особливо важливою для церемонії. В рамках WIBA Awards регулярно відбуваються акції на підтримку нашої держави.

Минулого року під час нагородження проводився збір коштів для допомоги дітям, що постраждали від війни. А нагороди від WIBA отримували співачка Джамала, кухар Євген Клопотенко, моделі Саша Чистова та Анна Андрес. А також зірка інстаграму родом із Харкова – кіт Степан.

Галина ГУЗЬО

Українсько-канадський гурт презентує пронизливе відео про боротьбу з депресією (відео)

Українсько-канадський гурт презентує пронизливе відео про боротьбу з депресією

Balaklava Blues презентує кліп на пісню LET ME OUT  з  однойменного альбому, реліз якого відбувся в  жовтні 2022. Відео зняли взимку 2022 в Канаді на озері Маскока в провінціі Онтаріо, на  унікальній тектонічній територіі, яку називають  “канадський  щит”. Під час зйомок 50-ти метрова глибина озера промерзла на 30 сантиметрів, а температура повітря  сягала  мінус 20°C. Працювати в таких температурних режимах було непросто і людям, і техніці, але команда була готова на все заради мистецтва та ідеї.

У LET ME OUT  разом з Марічкою та Марком Марчик знялися  друзі-музиканти – Оскар Ламбаррі та Джаш Сінг. Зняв  та змонтував відео  давній друг гурту –  канадський  режисер та відеограф Педя Мілосавлевич.

Пісню створили Марко й Марічка Марчик, в  аранжуванні LET ME OUT  використана народна лірична пісня “Косарі косять” з Чернігівської області, у вільній інтерпретації Balaklava Blues.

Марічка Марчик, Balaklava Blues, про меседж відео LET ME OUT:

Коли для всього світу зима не на часі, в нас, українців всього світу, лютий який почався 24, лютуватиме допоки війна не закінчиться нашою перемогою.

Інколи нам здається, що ми гребемо у своїх човнах наодинці зі своїми страхами посеред промерзлого озера. Але варто озирнутися, аби побачити, що таких одинаків безліч, і ми зі своїми переживаннями не самі.

Найстрахітливіші страхи і травми не можуть керувати нашим життям.

Варто набратися сміливості подивитися їм в очі, аби вони зникли назавжди, міцно взяти в руки весло і впевнено гребти через сніги та морози до нашої перемоги.

Дивіться, сніги тануть. Дерева квітнуть. Вороги гинуть. А ми живемо далі.”

В жовтні 2022 Balaklava Blues опублікували анімаційний кліп на пісню GIMME київського режисера Дмитра Нечепуренка. Кліп, присвячений українським волонтерам, мав резонанс в соціумі та зібрав більше 1 млн переглядів. Тож музиканти вирішили продовжити історію цього відео й додали унікальний анімаційний арт Дмитра до нового кліпу LET ME OUT. Анімація вписалася у відеоряд неочікувано органічно.

Вийшло традиційно для Balaklava Blues сильно, болісно, до кісток пронизливо, мистецьки стильно та вражаюче.

LET ME OUT

  • Музика – Balaklava Blues
  • Слова – базовані на українській народній пісні у вільній інтерпретації Balaklava Blues
  • Cценарій – Balaklava Blues та Педя Мілосавлевич
  • Міксінг – Девід Плоумен
  • Мастерінг – Джоа Карвалло
  • Відео – Педя Мілосавлевич
  • Анімація— Дмитро Нечепуренко
  • Актори – Марк Марчик, Марічка Марчик, Оскар Ламбаррі, Джаш Сінг
  • Мейкап та зачіска – Олеся Машкіна
  • Дизайн костюмів – Balaklava Blues
  • Продюсер відео – Марк Марчик
  • Менеджмент – Марк Марчик, Ольга Черткова

Balaklava Blues – українсько-канадський гурт, найактивніші в Північній Америці бійці культурного фронту, які підтримують Україну, в глобальних масштабах, з 2014 року.

Balaklava Blues  грають альтернативний фолк нуар – музику без шкіри, справжню як звук оголеного нерва, яка назавжди залишить глибокий слід у музичному ДНК світу.

Гурт представляє українську музичну культуру на  найбільших міжнародних музичних фестивалях та конференціях, як то WOMEX у Лісабоні чи SXWX в Остіні.

Після успішного туру в Австралії, у травні 2023  команда вирушила в концертну подорож, яка розпочалася  в Америці і Канаді і продовжиться у Європі, Скандинавії, Південній Кореї та Тайвані.

 Balaklava Blues створена етнічним українцем з Торонто і киянкою. Марко та Марічка познайомились в 2014 році на революційному Майдані в Києві, виховують 4х дітей і створили разом низку потужних всесвітньовідомих музичних, мистецьких та театральних проєктів у Торонто. Війна в Україні для них – це частина життя, бо брати Марічки й Марка служать в ЗСУ, частина родини Марічки загинула під Києвом, іншим вони допомогли знайти тимчасовий притулок у Канаді. Збір коштів для українців через їхню культурно-дипломатичну діяльність –  їхня щоденна робота, покликання та справа гідності.

Ольга МАКСИМ’ЯК

Рецепт правдивою турецької кави, або я у Львові готували каву майже 90 років тому

кава
кава

Припали до душі нашим читачам кавові цікавинки зі старої львівської преси. Цієї останньої весняної неділі, разом з нашим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, знову маємо для вас гарну знахідку.

В газеті “Діло” від 30 листопада 1937 року маємо невеликий допис під  чудовою назвою “Кава”.  Автор допису сховався за акронімом (б).  Маю надію що справжнім кавоманам буде цікаво, тому пропонуємо і вам прочитати без змін і правок.

“Істнує на світі загально приняте правило: мешканці Сицилії мають вино, москаль має чай, турок з арабом мають каву. Вони мають найкращу каву на світі – чорну, без підмінки, певно таку, якою її уявляв собі француський дипльомат Талейран (1754 —1838), коли говорив, що “кава має бути гаряча наче пекло, чорна наче чорт, чиста наче ангел, а солодка наче любов”.

Отто фон Бісмарк
Отто фон Бісмарк

Пахуча пара ніжної кави має своє значіння і серед славних людей. Оповідають, що хитрий пруський державнотворчий діяч Бісмарк (1815 —1898) був великим смакуном кави. Бетовен (1770 —1827) мав прилад на каву зі шклянною кулею  – правдиве чудо своєї доби, і на нім варив собі сам каву.

Хто хоче й може повірити, хай вірить, що Вольтер пив денно сімдесять дві філіжанки чорної кави. Ґете сказав раз, що щойно коли випє філіжанку чорної кави, огортає його особливий настрій, без якого його творчий геній не мав би ніякої вартости.

Вольтер
Вольтер

Ріжні панегірики й доповіли славних людей торкаються кави, приготовленої на турецький лад. Зерна кави мусять бути якнайніжніше змелені в млинку циліндрової форми. Опісля кавовий порошок деревляною ложкою насипається до мідяної, внутрі вицинованої, посудини, що виглядає наче ваза; вдолині широка, зверху вузька. В цій посудині змелену каву перемішуємо з порошковим цукром і опісля наливаємо свіжої, холодної води. Відтак посудину треба поставити на вогонь і варити, мішаючи безупину, так довго, аж поки на верху не появиться ясно-брунатна піна. Турки називають цю піну “каймак”. Вона дає знати, що напиток вже готовий. В Туреччині уважають великою нечемністю, по дати гостеві каву без каймаку.

Коли піна появиться, гарячий напиток наливаємо до філіжанки і зразу подаємо без молока на стіл. Кожну філіжанку приготовлюють окремо, бо до посудинки не вмістилося би більше води.

Кава в турці на пісочку
Кава в турці на пісочку

Кажуть, що батьківщиною кави є Етіопія в Африці. Кавові зерна та їхній чудовий смак відкрив бідний пастух, коли запримітив, що кози, які він доглядав, ставали незвичайно рухливі, коли схрупали кілька зернят і листочків кавового дерева. Не даром коза дуже ласа, коли вміла знайти такий смачний напиток, яким була й буде кава!

(Б.)”

Вже кілька років кожної неділі виходить на наших шпальтах кавова рубрика, і рівно стільки часу прошу вас поділитися своїми кавовими рецептами. Маю надію що день ваших рецептів колись настане. Щиро в це вірю.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Джерело:

  1. Кава // Діло. – 1937. – Ч. 264 ( 30 листопада ) – С. 5.

Львів’ян запрошують на лекцію “Княжа доба у дослідженнях археологів Львівського історичного музею”

Львів'ян запрошують на лекцію "Княжа доба у дослідженнях археологів Львівського історичного музею"

У вівторок, 30 травня 2023 року, о 17. 30 в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” ( вул. Професорська, 1) відбудеться лекція Святослава Терського “Княжа доба у дослідженнях археологів Львівського історичного музею”.

Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Центром порятунку української культурної спадщини, Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ «Львівська політехніка».

Відділ археології Львівського історичного музею було сформовано 1940 р. Його першим завідувачем був відомий дослідник княжих городів Галичини археолог доктор Ярослав Пастернак. З того часу пам’ятки княжої доби є важливими об’єктами дослідження музейних експедицій. В подальшому найвідомішими дослідниками княжих старожитностей були співробітники музею Ігор Свєшніков, Галина Власова, Володимир Терський, Роман Багрій. У 1950-1970-і рр. цими археологами вперше започатковано систематичні дослідження низки літописних міст. Відтак Музей сформував найбільш багаті та чисельні на Заході України археологічні збірки пам’яток княжої доби, основу яких складають знахідки із Галича, Львова, Звенигорода, Пліснеська, Теребовлі, городища у Судовій Вишні, карпатської фортеці Тустань тощо.

У 1987 р. Музей започаткував систематичне дослідження княжих столиць Волині – Володимира, Пересопниці, Лучеська, Перемиля та інших важливих міст. Успішні розкопки у 1990-х рр. також проведено на теренах середньовічного Львова. І сьогодні невеликий музейний колектив археологів продовжує плідно вивчати поселенські структури Галицько-Волинської держави, збагачує музейні збірки цінними знахідками.

Вхід вільний. До та після лекції традиційно пригощатиме Кава Старого Львова.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Повернення хітового дуету: YAKTAK та DOVI представляють свій новий спільний трек “Перекотиполе” (відео)

Повернення хітового дуету: YAKTAK та DOVI представляють свій новий спільний трек "Перекотиполе"

Українські талановиті співаки YAKTAK та DOVI вирішили знову об’єднатись і вчора, 26 травня, хлопці презентують свій новий трек “Перекотиполе”.

Минула колаборація артистів мала шалений успіх, адже їх спільний трек “Чекає вдома” став справжнім хітом. Він тримався на першому місці в українських музичних чартах протягом багатьох тижнів, а на YouTube набрав понад 13 мільйонів переглядів.

“Перекотиполе” – новий трек, який пронизаний теплою ностальгією. Він переносить слухачів у світ емоцій, нагадуючи, що навіть якщо життєві дороги розлучили нас з тими, хто колись був нам найближчим, спогади про минуле залишаються у наших серцях назавжди.

“У кожного в житті був момент, коли ти розумієш, що люди, які колись були близькими, тепер не поруч. Це наштовхує на сум, але такий теплий. Важливо навчитися приймати зміни, рухатися вперед. Ми ростемо та розвиваємось, і це нормально, що люди та обставини навколо нас змінюються. Але спогади про тих, хто був поруч, завжди будуть у нашому серці і нагадуватимуть нам про наш зв’язок з минулим”, – поділився YAKTAK.

“Я дуже радий знову зробити щось разом з Яриком, бо наші треки – це завжди про справжнє, про життя. Сподіваюсь, що нова пісня також знайде відгук у серцях наших слухачів”, – прокоментував DOVI.

Додамо, що після двох аншлагів у Malevich Concert Arena та на численні прохання публіки,  організатори VINIL Concert agency вже оголосили про ще один концерт у Львові. Спеціально до цієї події YAKTAK готує нову програму “На біс!” та виступить 23 липня у Львові у !FESTrepublic з великим open-air концертом.

Квитки вже у продажу:  https://bit.ly/3VltAkG

Ольга МАКСИМ’ЯК

Перший сеанс масового гіпнозу у Львові: як 110 років тому науковці пояснювали екстрасенсорні явища

Перший сеанс масового гіпнозу у Львові: як 110 років тому науковці пояснювали екстрасенсорні явища

Перед початком Першої світової війни Європою прокотилася хвиля суспільного зацікавлення парапсихологією та метафізикою — тогочасні екстрасенси, спіритисти-медіуми, вступали в контакт з духами померлих і, перебуваючи в трансі, малювали химерні пейзажі з інших планет, а перші гіпнотизери проводили сеанси масового навіювання, змушуючи при цьому людей на сцені безпричинно сміятися або ловити неіснуючих комах.

Разом з тим сфера метафізичних явищ стала також предметом вивчення учених-психологів, які намагалися пояснити їх науковими методами, а в суспільстві точилися гострі суперечки про шкоду та користь від таких маніпуляцій із людською психікою.

У 1910 році у столиці Галичини, яка була тоді коронним краєм Австро-Угорщини, відбулася перша з відомих (завдяки публікаціям у пресі) публічна демонстрація гіпнотичного впливу на людей за допомогою навіювання. Ці експерименти у Львові проводили майстер сугестії Казимир Загурський та його колега Радван.

Гіпнотизер Казимир Загурський. Nowości Illustrowane, 1910
Гіпнотизер Казимир Загурський. Nowości Illustrowane, 1910

“Остання публічна лекція пана Загурського викликала досить жваву та грунтовну дискусію щодо сугестії (навіювання, – авт). Розпочав її професор Лютославський, який ще під час лекції запротестував проти такого роду виступів, стверджуючи, що сугестія спричиняє послаблення волі, а суспільству потрібні люди із сильною волею. Та оскільки прихильників пана Загурського було в залі більше, ніж прихильників теорії Лютославського, професор зі своїми прибічниками покинув лекцію, яка надалі вже протікала без перешкод”, – описував початок цього сеансу краківський тижневик Nowości Illustrowane.

Відомо, що Вінцент Лютковський, який так гостро відреагував на сеанс гіпнотизера, був першим популяризатором йоги в Польщі, у 1909 році він навіть видав книгу під назвою “Розвиток сили волі за допомогою психофізичних вправ за старими арійськими традиціями”.

Як прихильник здорового способу життя, Лютославський дуже критично ставився до лікувальних методів гіпнозу, вважаючи, що в медичних цілях краще застосовувати вправи йоги та медитацію, і стверджував, що сам себе вилікував у такий спосіб від депресії. А гіпноз, на його думку, так само послабляє волю людини, як алкоголь та тютюн, і тому може бути навіть шкідливим.

Однак, така критика з вуст поважного професора не зменшила інтересу львівської публіки до експериментів Казимира Загурського, який вибрав серед присутніх у залі кількох чоловіків та запросив їх стати учасниками гіпнотичного сеансу.

“Два досліди демонструють наші ілюстрації. На одній з них бачимо, як кілька молодих людей заходяться від сміху, хоч не мають для того жодної причини, окрім сугестії пана Загурського, який навіяв їм, що трапилося щось дуже комічне. На другій світлині ті самі молоді люди вигинаються, шукаючи за коміром та у волоссі бджіл, коли доповідач навіяв їм, що їх атакували комахи, яких насправді зовсім не було”, – описував експерименти гіпнотизера тижневик Nowości Illustrowane, зауваживши, що така атракція викликала гучні оплески у глядачів.

Можна припустити, що у Львові такі непублічні експерименти з гіпнозом відбувалися й раніше, оскільки наприкінці ХІХ століття у Львівському університеті на нововідкритій кафедрі психології працював приват-доцент Юліан Охорович, відомий польський вчений, член Російського психологічного товариства, який був захоплений цим маловивченим ще напрямком у психології і робив досліди не тільки з навіюванням, але й телекінезом.

Юліан Охорович під час експериментів. wyborcza.pl
Юліан Охорович під час експериментів. wyborcza.pl

Починаючи з 1882 року він часто відвідував присвячені гіпнозу лекції французького психолога Ж. Шарко, а 1884 року представив на засіданні Паризького біологічного товариства свої доповіді та вперше познайомив громадськість зі своїм винаходом — гіпноскопом, приладом, що дозволяє визначити сугестивність (схильність до навіювання) людини.

“Цей пристрій, названий гіпноскопом, складається із сталевого магніту довжиною близько восьми сантиметрів у формі порожнистого циліндра, достатньо широкого для розміщення ньому пальця і намагніченого таким чином, що два полюси утворюють краї  щілини шириною в один сантиметр. Людина, яку слід обстежити, затримує вказівний палець у гіпноскопі протягом декількох хвилин і, якщо він сприйнятливий до гіпнотичних маніпуляцій, то повинен сприймати різні своєрідні відчуття або відразу, або незабаром після того, як палець витягнули з магніту. Це відчуття прохолоди, поколювання чи гострих ударів. За словами доктора Охоровича, зі ста людей близько тридцяти заявляють, що вони відчували щось подібне”, – писала про цей винахід у 1885 році віденська газета Neues Wiener Tagblatt.

З повідомлень у газеті Kuryer Lwowski відомо, що в 1890 році у Варшаві, де у той час мешкав Охорович, поступила скарга до поліції на те, що цей лікар практикує гіпноз у медичних цілях.

У 1900 році Юліан Охорович був ініціатором проведення Першого Міжнародного психологічного конгресу, на якому він очолив одну з найбільших секцій “Гіпнотизм і навіювання”, що зібрала на своїх засіданнях понад 100 осіб. Учений прочитав доповіді “Гіпноз і навіювання” і “Гіпнотична схильність і методи її виявлення за допомогою гіпноскопа”.

На той час Охорович розробив теорію про “тваринний магнетизм”, згідно з якою всі живі організми випромінюють специфічне магнітне поле, чим, власне, і пояснюється “таємниця” безконтактного впливу одного живого організму на інший. Охорович вважав, що він відкрив новий вид випромінювання, яке порівнював з недавно відкритими рентгенівськими променями та радіацією. Доповіді з цього приводу він оголошував на з’їздах неврологів, психіатрів і психологів у Варшаві в 1910 році і на з’їзді природознавців і лікарів у Кракові в 1911 році.

Юліан Охорович. wyborcza.pl
Юліан Охорович. wyborcza.pl

У 1912 році Юліан Охорович відгукнувся на запрошення прочитати лекції у Львові (квитки на його виступи коштували 3 або 4 корони, близько 300-400 гривень за нинішніми цінами, – авт.). Звіт із цих лекцій згодом опублікувала газета Kuryer Lwowski.

У своєму виступі перед львівською публікою Охорович підкреслив, що не вірить у привидів, але вивчаючи практику медіумів, він приймає як належне, що поряд із видимим людським тілом є ще одне – ефірне, рідке тіло, яке тогочасні “спіритисти” (містики, які займалися спіритизмом, спілкуючись з духами у загробному світі, – авт.) називали астральним тілом. На переконання Охоровича, ефірне тіло має ті самі форми, що й фізичне, і в звичайних умовах повністю збігається з ним. Однак, входячи в гіпнотичний транс, медіум, буцімто, здатен відокремлювати “ефірну” руку від свого фізичного тіла і навіть пересувати нею певні предмети, чим і пояснюється явище телекінезу.

Разом з тим Охорович різко відмежувався від порівняння його експериментів із діяльністю згаданих “спіритистів”, оскільки він пояснює паранормальні явища науковими методами, а окультисти і містики сприймають їх як прояви істот із духовного, загробного світу.

“Доповідач є медіумістом і супротивником спіритизму, він не бачить тих ознак, які могли б свідчити, що духи працюють. У значній частині повідомлень, які нібито надходять із потойбічного світу, будуть прозріння, високі думки, певні дивовижні почуття, що надходять із сфери несвідомого самого медіума, але більшість із цих повідомлень є дуже банальними і можуть лише розчарувати та відвернути людей від світу духів.

Сучасний стан медичної науки взагалі не доводить, що існує потойбічний світ і що з ним можна спілкуватися. Спіритисти з цим не погоджуються. У Парижі навіть існує премія в 50 000 франків для тих, хто покаже шляхи або знайде інструмент для такого спілкування між світами. За словами доповідача, ця нагорода ніколи не буде отримана”, – переповідала виступ знаменитого гіпнотерапевта газета Kuryer Lwowski.

На той час доктор Охорович уже мав власну психологічну лабораторію в селі Вісла у Сілезії, де займався медичною практикою і проводив експерименти в сфері гіпнозу.

А неподалік від осідку науковця, в селі Лонка розвинула бурхливу діяльність секта “спіритистів”, на яких власне так нарікав дослідник гіпнозу.

Секта “спіритистів” у селі Лонка (Сілезія). Nowości Illustrowane, 1913
Секта “спіритистів” у селі Лонка (Сілезія). Nowości Illustrowane, 1913

“Ці люди створили окрему секту, високої етичної міри, стримуються від усього, що понижує людський дух і зближує з тваринами. Як прості робітники або копачі вугілля, вони провадять скромне вегетаріанське життя, є цілковитими абстинентами, не палять тютюну, метою їх духовних практик є відвідування спіритичних сеансів, на яких їхній медіум впадає в транс і в тому стані духи померлих осіб вступають в його тіло і послуговуються ним як своїм, навчають про загробне життя, навертають до віри в Бога і у вічне життя або ж благають про підтримку і молитви, якщо терплять муки за гріхи, допущені за життя”, – описував життя цієї колонії  у 1913 році тижневик Nowości Illustrowane.

Малюнок сілезьких медіумів. Nowości Illustrowane, 1913
Малюнок сілезьких медіумів. Nowości Illustrowane, 1913
Малюнок сілезьких медіумів. Nowości Illustrowane, 1913
Малюнок сілезьких медіумів. Nowości Illustrowane, 1913
Малюнок сілезьких медіумів. Nowości Illustrowane, 1913
Малюнок сілезьких медіумів. Nowości Illustrowane, 1913

Збори духовної громади спіритистів відбувалися в домі шевця на прізвище Шевчик. Серед місцевих медіумів відомим був Вацлав Грушка, через якого духи не тільки промовляли, але й передавали інформацію в інший спосіб – за допомогою малюнків. У такий спосіб духи спілкувалися із іще кількома обраними, які в звичайному стані не мали жодного хисту до малювання.

Зображення, які створювали руки медіумів, що перебували у трансі, часто були фантастичними і нагадували орієнтальні візерунки або пейзажі з незнаних світів, іноді вони називали їх картинами з Марсу, Венери чи інших планет. Одна зі спіритисток, пані Криглерова була відома тим, що написала кілька томів на невідомій “астральній” мові.

Богдан СКАВРОН

Джерело: БОМОК

Львів’ян запрошують на 5-ті перегони на ретро мотоциклах «Львівському трикутнику»

Ретро-авто-мото пробіг "Львівським трикутником". Світлив Євгеній Кравс
Ретро-авто-мото пробіг "Львівським трикутником". Світлив Євгеній Кравс

Наступної неділі, 4 червня 2023 року, у Львові відбудуться 5-ті перегони на ретро мотоциклах по історичній автотрасі 30-тих років «Львівський трикутник».

У цих ювілейних перегонах буде вшановано пам’ять титулованого учасника львівських перегонів Яна Ріппера-старшого. Також відбудеться виставка ретро техніки.

Пробіг очолить син Яна Ріппера-старшого Ян Ріппер-молодший разом з польським товариством та закордонними гостями, які візьмуть участь у пробігу на ретро мотоциклах.

Мотоцикл МІМ 1959 року. Фото Роман Метельський
Мотоцикл МІМ 1959 року. Фото Роман Метельський

З 10:00-13:30 буде проходити підготовка та виставка ретромото техніки. Старт змагань заплановано о 14:00 від Музею «Ретро Гараж» (вул.Вітовського, 57а).

В перегонах візьмуть участь Ян Ріппер молодший (з польським товариством), учасники з США та Канади. Також за можливості приєднаються інші закордонні клуби Європи.

Ретро-авто-мото пробіг "Львівським трикутником". Світлив Євгеній Кравс
Ретро-авто-мото пробіг “Львівським трикутником”. Світлив Євгеній Кравс

Серед клубів байкерів:

  • Huligan
  • LX
  • Lions
  • Bulldogs
  • Хирівські батяри
  • Старі Батяри.

Фініш в старому трамвайному депо.

А  вже о  15:00 відбудеться нагородження переможців та учасників змагань.

Олександр АРІСТАРХОВ

Kolaba та Оксана Білозір зірвала соцмережі новою версією хіта 90-их «Горобина ніч» (відео)

Kolaba та Оксана Білозір зірвала соцмережі новою версією хіта 90-их «Горобина ніч»

Молодий проект KOLABA представляє новий несподіваний дует. Друге дихання, трендове звучання отримав ще один хіт 90-их – пісня з репертуару відомої української співачки, народної артистки України Оксани Білозір «Горобина ніч». Новинка уже б’є рекорди переглядів у соціальних мережах.

«Наша ціль зробити так, щоб улюблений український хіт наших батьків «Горобина ніч», зазвучав по-новому та став актуальним для сучасної молоді, – кажуть у проекті KOLABA. – Іншими словами, дотримуємося нашої стратегії – давати друге дихання найкращим українським пісням. Наше гасло: «Слухай українське!».

Водночас із релізом пісні «Горобина ніч» відбувається і прем’єра однойменного кліпу, у якому знялася й сама Оксана Білозір. За кілька днів, наприкінці травня, народна артистка України відзначатиме свій день народження, тож для співачки нове відео стало своєрідним подарунком.

Проект KOLABA створили львів’янин Андрій Павлеса та полтавчанин Владислав Крипак – у воєнний час, 8-го квітня 2022 року, з метою підтримки морального духу ЗСУ та усіх українців. Ще одна ціль нової команди – розвиток та популяризація української музики – шляхом колаборацій з артистами у нетипових для них стилях та створення реміксів.

«Пацики на моциках», «Ой, мамо, люблю Гриця», «А липи цвітуть», «А калина не верба», «Ти щаслива будеш» – найпопулярніші хіти та ремікси музичного гурту KOLABA, які взірвали чарти популярних музичних майданчиків і здобули широку популярність. Загальні охоплення пісень проекту на різних стрімінгових платформах – понад 650 мільйонів прослуховувань.

KOLABA – учасники Atlas Festival 2022, благодійного шоу «РАША, гудбай», де разом з іншими учасниками зібрали 2,5 млн. грн. на портативні електростанції для ЗСУ; переможці премії MEGOGO MUSIC AWARDS у номінації «Музика вільної країни»; медіаамбасадори «Добробат» – Відбудуємо Україну разом!»; учасники багатьох благодійних концертів зі збору коштів для захисників та захисниць України.

Галина ГУЗЬО

Коротка історія Журавно ілюстрована цікавими світлинами

Журавно, 1920-30-ті рр. Фото: Генрик Поддембський
Журавно, 1920-30-ті рр. Фото: Генрик Поддембський

Перша письмова згадка про Журавно датується 1435 роком. У книгах Галицького гродського суду за 1445 рік Журавне вже фігурує як містечко. До кінця XV ст. Журавно належало до родини Ходорівських-Журавнінських.

1468 року дідич поселення Ян Ходоровський (або Ян з Ходороставу) заснував у Журавному на ринку римо-католицьку парафію і побудував костел, який носив титул Відвідання Пресвятої Діви Марії та святих Войцеха, Валентина, Кузьми, Дем’яна, Катерини, Варвари, Дороти і Маргарити.

Палац в Журавно, фото початку ХХ століття
Палац в Журавно, фото початку ХХ століття

Тепер костелу вже немає, а Служби Божі відбуваються в каплиці Чорторийських і Скшинських на старому цвинтарі.

У старовину місто було осередком видобутку та обробки алебастру. Поклади цього чудового та рідкісного мармуру простяглись вздовж лівого берега Дністра на горах, що називають «Бакоцино».

Журавно. Mіст через Дністер, фото до 1939 року
Журавно. Mіст через Дністер, фото до 1939 року

На початку XVI ст. містечко перебувало в руках родини Реїв, а в другій половині знову повернулося до попередніх власників – Ходорівських-Журавнінських. Наприкінці XVI ст. було у володінні Жолкевських, потім перейшло до Сапіг.

Поселення вигідно розташовувалося посеред річок. Його оточували земляні фортифікації. Їх підсилював замок, який стояв у північно-західній частині над річкою. До міста вели чотири брами. Головною була Стрийська (або Західна) брама. На південь від неї йшла міська стіна, яка продовжувалася єврейською синагогою. Східну браму підсилював мурований костел з контрфорсами. З півночі місто захищали річка Дністер та стіни жіночого монастиря. Міські укріплення та замок у Журавному зафіксовані на карті Боплана.

Журавно, 1920-30-ті рр. Фото: Генрик Поддембський
Журавно, 1920-30-ті рр. Фото: Генрик Поддембський

Маґдебурзьке право Журавно отримало у 1563 році

1676 року польські війська короля Яна III Собєського майже місяць вели жорстокі бої зі 100-тисячною турецькою армією Ібрагіма Шейтана на «Журавенських полях» між ріками Дністер та Свіча. Невдовзі в околицях міста супротивники уклали Журавенський мир, який завершив польсько-турецьку війну 1673–1676 років і зупинив турецьку експансію, жертвою якої 4 роки перед тим став Кам’янець-Подільський. У 200-ту річницю тієї події в Журавному встановили пам’ятник у формі кам’яної колони на високому постаменті, який зберігся і досі.

Дорога в Журавно, фото 1939 року
Дорога в Журавно, фото 1939 року

Шляхтич Станіслав Цьолек Понятовський був власником «Журавненського ключа» (місто та кілька сіл) у Жидачівській землі (повіті) Руського воєводства.
З 1790 р. місто стало власністю Адама Жебровського. У цей час Журавне перетворилося на великий торговельний центр, мало бруковані каменем вулиці, всі будинки на ринку також були муровані з каменю. Враховуючи заслуги Жебровських у розвитку міста, вдячні нащадки обрали герб цього роду за герб Журавного.

Журавно, 1920-30-ті рр. Фото: Генрик Поддембський
Журавно, 1920-30-ті рр. Фото: Генрик Поддембський

Коли у 1904 році згорів старий палац, власник Журавно Антоній Скшинський збудував за сотню метрів новий палац у стилі неоренесансу з елементами ампіру і сецесії, спроектований львівським архітектором, професором Владиславом Садловським. Його фасад прикрасила ліпнина: алегорії на військову тематику, маскарони лицарів, гербові картуші тощо. У 1930-х роках палац реставрували його останні власники, подружжя Гелени Скшинської і Казимира Чорторийського, дещо розширивши його. Найгарніший вид на палац був з боку великого саду, що й зараз оточує споруду. З цього боку фасад був підкреслений двома ризалітами неоднакової ширини з відкритою терасою між ними.

Палац в Журавно, фото початку ХХ століття
Палац в Журавно, фото початку ХХ століття

Парк навколо палацу заклав ще Адам Жебровський. У середині ХІХ століття парк перекомпонував відомий ландшафтний архітектор того часу Каміл Ямме. На початку ХХ століття на догоду новому власникові парк знову було видозмінено. У парку чимало екзотичних рослин, серед яких 300-річне тюльпанове дерево, гінкго, стробус.

Журавно, фото 1914-1916 років
Журавно, фото 1914-1916 років

Як почало занепадати Журавно

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 15000 осіб.
Місто не було звільнене від польських окупантів у результаті Чортківської офензиви (наступу) УГА.1 квітня 1927 р. до міста Журавно приєднане село Побережжя Жидачівського повіту Станіславського воєводства. На 1933 р. Журавно складалося з середмістя (303 двори) і передмість: Побережжя (119 дворів), Адамівка (102) та Слобідка (82).

Журавно, 1920-30-ті рр. Фото: Генрик Поддембський
Журавно, 1920-30-ті рр. Фото: Генрик Поддембський

У 1939 році в місті проживало 4300 мешканців (2100 українців-грекокатоликів, 500 українців-латинників, 500 поляків і 1200 євреїв). У 1939–1941 та 1944–1959 рр селище було центром Журавнівського району.

Зараз селище міського типу Жидачівського району Львівської області, розташоване в міжріччі Дністра і Свічі.

Наталка СТУДНЯ

Львів’ян запрошують на концерт Тараса Компаніченка та гурту «Хорея Козацька»

Львів'ян запрошують на концерт Тараса Компаніченка та гурту «Хорея Козацька»

Цієї неділі, 28 травня 2023 року, о 17:00 в центральному атріумі ТРК Victoria Gardens відбудеться Благодійний концерт Народного артиста України Тараса Компаніченка та гурту «Хорея Козацька».

Метою заходу є збір коштів на пікапи для ЗСУ організований БФ «Завжди Україна». Звучатимуть пам’ятки української культурної спадщини – поезія та музика Русі-України.

«Хорея Козацька» – колектив стародавньої музики, який виконує композиції різних епох —  українського Середньовіччя, ренесансу, бароко, класицизму.

“Ми з приємністю запросити до Львова цей колектив, щоб львів’яни та гості міста мали можливість почути давню українську музику, віднайдену в архівах. Ця музику створили наші предки, вона є нашим багатством і пам’яттю, тож мусимо її шанувати і поширювати для нових поколінь українців,- каже голова Благодійного фонду  «Завжди Україна» Андрій Дячишин.- Тарас Компаніченко – народний артист України, який зараз служить у лавах ЗСУ і це вдвічі важливо, що він зголосився допомогти роботі нашого фонду. Ми організовуємо концерти щомісяця. Під час виступів артистів отримуємо донати від глядачів як вдячність за відвідану ними подію. Ми не можемо припиняти нашу програму “Пікап для ЗСУ”, адже нові запити на автомобілі продовжують надходити від військових».

Вхід на концерт гурту «Хорея Козацька»  – безкоштовний, доброчинні внески на ЗСУ вітатимуться.

Наталя ГОЛОВАЧКО

У Львові провели семінар з нагоди 150-річчя від народження Івана Боберського

Учасники семінару “Іван Боберський: історія у фотографіях” з нагоди відзначення 150-річчя від народження Івана Боберського.
Учасники семінару “Іван Боберський: історія у фотографіях” з нагоди відзначення 150-річчя від народження Івана Боберського.

24 травня 2023 року у Першій Львівській Медіатеці (вул. Мулярська, 2 а) відбувся семінар “Іван Боберський: історія у фотографіях”. Семінар підготовлено та проведено з нагоди 150-ліття від народження Івана Боберського та з огляду на проголошення Львівською обласною радою 2023 року – Роком Івана Боберського.

Учасники зустрічі – бібліотекарі львівських закладів освіти. Спікер заходу – доктор історичних наук, доцент кафедри олімпійської освіти Львівського державного університеті фізичної культури імені Івана Боберського Андрій Сова розповів про життєвий шлях Івана Боберського – українського націєтворця: державного, військово-політичного і громадського діяча, педагога, організатора, основоположника українського тіловиховання, спортсмена, філолога, журналіста, редактора, видавця, перекладача, архівіста, фотографа, мецената.

Іван Боберський. Відень, 1915 р. Поштівка із набору “Українському громадянинови. Моральні настанови Івана Боберського»
Іван Боберський. Відень, 1915 р. Поштівка із набору “Українському громадянинови. Моральні настанови Івана Боберського»

Андрій Сова з поміж іншого відзначив, що лише у незалежній Україні ім’я Івана Боберського було повернено із забуття. Сприяли цьому низка заходів та рішень. Зокрема, 2011 р. у Львівському державному університеті фізичної культури (тепер – імені Івана Боберського) запроваджено спеціальну нагороду – Почесну відзнаку імені Івана Боберського; 2013 р. Львівською обласною радою проголошений Роком Івана Боберського; у листопаді 2013 р. за сприяння ЛДУФК світ побачив документальний фільм «Де сила, там воля витає!» (автор сценарію та режисер Тарас Каляндрук); у червні 2015 р. при Науковому товаристві імені Шевченка створено Комісію тіловиховання і спорту імені Івана Боберського; у лютому 2019 р. Львівському державному університету фізичної культури присвоєно ім’я Івана Боберського; у вересні 2020 р.

Учасники семінару “Іван Боберський: історія у фотографіях” з нагоди відзначення 150-річчя від народження Івана Боберського.
Учасники семінару “Іван Боберський: історія у фотографіях” з нагоди відзначення 150-річчя від народження Івана Боберського.

Посольством України у Республіці Словенії за участі державних словенських органів влади встановлено пам’ятну таблицю Іванові Боберському в Тржичі на будинку, де він проживав упродовж 1932–1947 рр.; у березні 2023 р. Львівська обласна рада проголосила 2023 р. Роком Івана Боберського. Перші невеликі розвідки про Івана Боберського з’явилися ще за його життя. Однак, фахові дослідження його життєвого і творчого шляху на вітчизняних теренах розпочалися вже після розпаду СРСР і відновлення суверенітету України, коли було відкрито спецфонди державних архівів. У різний час, починаючи з 1990-х років, справі відновлення національної пам’яті, зокрема поширення правдивої інформації про Івана Боберського сприяли наукові, науково-популярні, популярні та публіцистичні праці багатьох дослідників і краєзнавців. Українські науковці, як правило, вивчали його життєвий шлях через призму внеску у сферу фізичного виховання і спорту, цілком заслужено називаючи Івана Боберського «Батьком українського тіловиховання».

Учасники семінару “Іван Боберський: історія у фотографіях” з нагоди відзначення 150-річчя від народження Івана Боберського.
Учасники семінару “Іван Боберський: історія у фотографіях” з нагоди відзначення 150-річчя від народження Івана Боберського.

Однак аналіз джерел показав, що такий підхід істотно звужує розуміння проблеми і не дає повною мірою осягнути цю величну постать, всебічно висвітлити різні виміри його життя та діяльності. На шпальтах української галицької преси 1920–40-х років підкреслювався величезний внесок Івана Боберського в українську справу, автори публікацій ставили його в один ряд з такими Великими Українцями, як Іван Франко та Андрей Шептицький. З огляду на це Андрій Сова запропонував інший підхід, зокрема розширив контексти і проаналізував біографію Івана Боберського як українського націєтворця. Присутні змогли також ознайомитися з моральними настановами та афоризмами Івана Боберського.

Учасники семінару “Іван Боберський: історія у фотографіях” з нагоди відзначення 150-річчя від народження Івана Боберського.
Учасники семінару “Іван Боберський: історія у фотографіях” з нагоди відзначення 150-річчя від народження Івана Боберського.

І на завершення зустрічі Андрій Сова резюмував, що у Львові давно вже назріла потреба встановлення пам’ятника Іванові Боберському (найвідповідніше місце для того – площа «Сокола-Батька» у Стрийському парку). Також пам’ятник і таблиці Славному Українцю мають з’явитися у с. Доброгостові, Трускавці, Дрогобичі, Самборі та в інших населених пунктах України та діаспори, з якими пов’язані його життя та діяльність!

Андрій СОВА
історик

“До ляльки в Гуцульськім одязі заговорив американець, а Полтавку викрав хтось нічю з павільону”, або Український Павільйон на Всесвітній виставці в Чикаго 1933 року

Український павільйон на виставці “Століття прогресу” в Чикаго у 1933 році. Фото з архіву УНМ в Чикаго
Український павільйон на виставці “Століття прогресу” в Чикаго у 1933 році. Фото з архіву УНМ в Чикаго

90 років тому, у травні 1933 року, в Чикаго відкрилася Всесвітня виставка-ярмарок під назвою “Століття поступу”. Розмістили виставку вздовж озера Мічіган, на 427 акрах землі розташували свої павільйони різні країни, а серед них і Україна… хоча як самостійної держави її тоді не існувало. Саме тому Український павільйон був єдиним, який не спонсорував уряд.

Більше того проти його зведення протестувало посольство СССР, щоправда мерія Чикаго дала дозвіл на побудову, але за умови, що українська громада зможе її оплатити. І українці з усієї планети, на прохання організаційного комітету з побудови українського павільйону, об’єднавшись, зуміли зібрати необхідну суму для зведення павільйону.

Сьогодні, хочемо запропонувати читачам Фотографій Старого Львова, публікацію в газеті “Діло”, у якій висвітлювала цю подію. Текст подаємо оригінальним

Організаційний комітет українського павільйону на виставці “Століття прогресу” 1933 року в Чикаго. Фото з архіву УНМ в Чикаго.
Організаційний комітет українського павільйону на виставці “Століття прогресу” 1933 року в Чикаго. Фото з архіву УНМ в Чикаго.

Український Павільон на виставі в Шікаґо.

СВЯТОЧНЕ ВІДКРИТТЯ.

Як ми вже інформували наших читачів за американськими часописами виставу в Шікаґо відкрили замісць 1 червня вже 25 травня, не зважаючи на те, що експонати у значній частині павільонів не були ще зібрані та впорядковані.

Свято відкриття робило вражіння військо ревії. Цей характер надав тому похід військових частин усякого роду зброї. Виглядало, начебто «тріюмфом століття поступу» була «воєнна індустрія». За військом їхав віз з американськими й чужими «королевими краси» та їх придворними дамами. Далі йшов «похід народів», де українці звертали на себе увагу мальовничими народніми одягами. Український національний прапор маяв підчас свята на плятформі разом з прапорами інших народів, що беруть участь у виставі.

Початок побудови українського павільйону. Фото з архіву УНМ в Чикаго
Початок побудови українського павільйону. Фото з архіву УНМ в Чикаго

ЯК ВИГЛЯДАЄ ПАВІЛЬОН.

Український павільон у день відкриття вистави був готовий, але всередині, як більшість інших національних павільонів – порожній.

Павільон зладжений з дерева, на зразок хат, будованих з клеців, в углах. По середині павільону, головними воротами вхід до більшої салі т. зв. ротунди, над якою вибудована вежа. На вежі надпис «Ukraine»; всі чотири боки, в ночі освітлені рефлєкторами. Від головної салі в обі сторони, йдуть кімнати для експонатів, у подвірі е ресторан і літня сценка під голим небом, які вже в день відкриття вистави були доступні для гостей.

Український павільйон на виставці “Століття прогресу” в Чикаго у 1933 році. Фото з архіву УНМ в Чикаго
Український павільйон на виставці “Століття прогресу” в Чикаго у 1933 році. Фото з архіву УНМ в Чикаго

ЗА БАГАТО ЕКСПОНАТІВ.

Коло 1червня почали приходити перші експонати з Европи (більшість переслана через львівський комітет). Вони мусіли перейти періпетії ріжних митних і контрольних установ, заки опинилися в руках Комітету. Експонатів прийшло стільки, що Комітет рішив на протязі пятьох місяців вистави зміняти їх то черзі, бо нараз павільон не зміг би всіх помістити.

Їх поділено в павільоні на три головні відділи: експонати 1) народнього мистецтва, 2) модерного мистецтва і 3) матеріали для пізнання побуту і культури України.

Павільйон української вишивки на виставці “Століття прогресу” 1933 року. Фото з архіву УНМ в Чикаго
Павільйон української вишивки на виставці “Століття прогресу” 1933 року. Фото з архіву УНМ в Чикаго

НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО.

Перший відділ: народнього мистецтва найбільший розмірами, і найбогатший. На нього складаються в першій мірі вироби львівської кооперативи «Українське Народнє Мистецтво»  килими п. Кульчицької, кооп. «Гуцульщина» і «Гуцульське Мистецтво» в Косові, експонати, зібрані Студ. Комітетом, Жіночі Громади з Праги, деякі предмети прислані окремими громадянами, врешті експонати зібрані і закуплені в краю львівським Комітетом.

Він поділений на дві ґрупи: етноґрафічну, де є ориґінальні вироби народнього одягу, домашньої обстановки, тощо, в такому вигляді, як їх уживає в щоденному житті український нарід. Особливо цінні моделі народньої ноші на ляльках меншої і більшої величини. Крім мініятурних моделів, є зразки ноші в природній величині. Про них вже розійшлась по Америці реклямова анекдота, мовляв, до ляльки в Гуцульськім одязі заговорив американець, чи вміє балакати по анґлійський, а Полтавку викрав хтось нічю з павільону, і лише сторожа нічна задержала втікача. Попросту виглядають як живі.

Друга ґрупа це прикладне народне мистецтво, себто етноґрафічні зразки, пристосовані до модерного вжитку, напр. на жіночі, одяги вишивані взорами народніх сорочок, для предметів домашньої обстановки, як скатерті, доріжки, серветки, подушки, тощо. Велику кількість цих етноґрафічних експонатів закупив нюйорський «Союз Українок» від львівської кооперативи «Українське Народнє Мистецтво» для пропаганди української народньої культури в Америці, а покищо ця організація відступила їх до використання Українському Павільонові.

Твори Олександра Архипенка на світовій виставці в Чикаго.Фото з архіву УНМ в Чикаго
Твори Олександра Архипенка на світовій виставці в Чикаго.Фото з архіву УНМ в Чикаго

АТРАКЦІЯ ПАВІЛЬОНУ – АРХИПЕНКО.

В чотирьох кімнатах правого крила павільону містяться твори найбільшого українського представника модерного мистецтва, Олександра Архипенка. Є там сорок кілька різьб і образів, вміло розміщених під доглядом самого артиста. Приміщення збірки Архипенка, надає йому відразу інший характер, від богатьох інших національних павільонів, і підносить його до значно вищого рівня. Через Архипенка вся преса зараз звернула увагу на український павільон, який по словам шікаґівського щоденника „Шикаґо Дейлі Нюс“ став на пять місяців важним осередком в мистецькому житті Шікаґа.

Український павільйон в Чикаго, 1933 р. (Джерело фото: Курпіта Т. Протокол говорить. Чикаго, 1969 р.)
Український павільйон в Чикаго, 1933 р. (Джерело фото: Курпіта Т. Протокол говорить. Чикаго, 1969 р.)

ІНШІ ЕКСПОНАТИ.

Частина експонатів львівського Комітету, головно образи, вислані нашими мистцями, що прийшли пізніше, через ріжні труднощі при висилці, розміщена окремо.

Третя ґрупа експонатів в українськім павільоні це матеріали до пізнання українського господарства: мапи, статистичні таблиці та діяґрами, опрацьовані дуже дбайливо в Госп. Академії в Подєбрадах.

У цьому відділі є теж збірка українських будівель, краєвидів і фотоґрафій, присланих зі Львова; приміщені на стінах входової салі, виконані здебільше по мистецьки, дають гарний інформативний матеріял з нашого побуту.

Відкриття українського павільйону на виставці “Століття прогресу” в Чикаго у 1933 році. Фото з архіву УНМ в Чикаго
Відкриття українського павільйону на виставці “Століття прогресу” в Чикаго у 1933 році. Фото з архіву УНМ в Чикаго

ПРОПАҐАНДА МІЖ ЧУЖИНЦЯМИ.

Павільон має ще дуже щасливе положення – він находиться при південних головних воротах і кожний, хто входить з цього боку на виставу, починає її оглядати від українського павільону. Тут є теж зупинка для електричної комунікації і гасло «Український Павільон» звучить раз у раз на устах кондукторів.

Глибше зацікавлення Україною серед чужинців появляється аж тоді, коли вони оглянуть експонати, що є для них повною несподіванкою: це зразки якоїсь невідомої нації, невідомої культури… Провідниці по павільоні, діти вже другого покоління українських еміґрантів здають перед чужинцями щоденно іспити з українства, і треба признати, що дуже добре.

З приводу відкриття шікаґівської вистави та українського павільону – «Ілюстр. Курєр Цодзєнни» помістив минулого тижня знимку нашого павільону із докірливою заміткою, що польська державна нація, далеко багатша, культурніша від української не буде репрезентована в Шікаґо.

Софія ЛЕГІН

Джерела:

1. Український Павільон на виставі в Шікаґо // Діло. – 1933. – №197. – С. 2.

2. Марія Климчак. У 1933 році діаспора презентувала Україну на грандіозній виставці в Америці

Популярні статті:

Достеменно не відомо, чому саме вепр став символом цього будинку. Фото із Вікіпедії

Вепр на фасаді: Таємниця єдиного «кабанячого» будинку у Львові

У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...