У неділю, 27 серпня, у 167-му річницю від дня народження Івана Франка, у Дрогобичі відбулася сьома церемонія нагородження лауреата однойменної Міжнародної премії. Про це пише West News.
Цьогоріч найвищу відзнаку в галузі гуманітаристики здобув доктор філологічних наук, завідувач відділу франкознавства Інституту Івана Франка НАН України Микола Легкий. Нагороду присудили за монографію «Проза Івана Франка: поетика, естетика, рецепція в критиці».
У 2023 році до переліку фіналістів Міжнародної премії імені Івана Франка також увійшли:
докторка історичних наук Наталія Білоус із монографією «За крок до Вічності. Мешканці міст Волині у світлі тестаментів кінця XVI –XVII століть», м. Київ – подання лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка І. Сердюка;
колектив авторів із працею «Галицько-Волинський літопис: текстологія» / за ред. О. Толочка, м. Київ – подання Інституту історії НАН України.
Голова правління Фонду Святослав Пилипчук зазначив, що комітет Премії та експерти взяли в руки зброю, щоб боронити свою землю, як вчив Іван Франко. «За цей час ми стали сильнішими. І ця церемонія нагородження лауреата – це ознака нашої сили і стійкості. Ми продовжуємо нести місію Міжнародного фонду Івана Франка, яку заклав під час заснування Роланд Франко, останній онук Великого Українця», – наголосив Святослав Пилипчук.
Своєю чергою директор Міжнародного фонду Івана Франка Ігор Курус зазначив, що, окрім грошової винагороди у 200 тисяч гривень, лауреат Премії отримав золоту медаль та диплом. «Я дякую усім, хто долучився до великої справи. Проведення Міжнародної премії імені Івана Франка – це свідчення того, що попри війну українці здатні думати про найважливіше: свою історію, науку й освіту. Ми мусимо дбати про минуле і майбутні покоління навіть у час розрухи, страждань і трагедій. І Міжнародна премія імені Івана Франка вселяє надію, що ми зможемо пройти цей надзвичайно складний і небезпечний період нашого українського буття», – резюмував Ігор Курус.
Довідково: Міжнародну премію імені Івана Франка заснував онук Великого Українця – Роланд Франко. Найвищу відзнаку в галузі гуманітаристики присуджують щорічно із 2016 року (крім 2022 року, коли Премію не вручали через повномасштабне вторгнення росії в Україну).
Відкриття виставки «Лиш з тим народом числиться світ, що є здоровий, розумний, сильний і багатий. До 150-річчя від дня народження Івана Боберського». Зліва направо: Уляна Мороз, Тарас Кузь, Олена Роман, Андрій Сова, Святослав Шеремета, Андрій Пилюх. Львів, пл. Ринок, 6, ІІІ поверх, 24 серпня 2023 р. Джерело: https://lvivoblrada.gov.ua/articles/150-richchya-vid-dnya-narodzhennya-ivana-boberskogo-u-lvivskomu-istorichnomu-muzeji-predstavili-tematichnu-vistavku.
У четвер, 24 серпня 2023 року, о 15-00 у виставковій залі Львівського історичного музею, пл. Ринок, 6, ІІІ поверх відкрилася виставка «Лиш з тим народом числиться світ, що є здоровий, розумний, сильний і багатий. До 150-річчя від дня народження Івана Боберського». Це один із заходів в межах Року Івана Боберського, який був проголошений Львівською обласною радою. Організаторами виставки є Львівський історичний музей та Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського.
На відкритті виступили заступник директора з наукової роботи Львівського історичного музею Олена Роман; депутат Львівської обласної ради, голова постійної комісії з питань культури, інформаційної політики та промоції Святослав Шеремета; завідувач відділу Музею визвольної боротьби України Львівського історичного музею Тарас Кузь; доктор історичних наук, професор Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, голова Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка Андрій Сова; представниця родини Івана Боберського Уляна Мороз; член Асоціації філателістів України, засновник «Козацької пошти» Андрій Пилюх.
Серед учасників дійства слід згадати та виокремити докторів і професорів Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського – Василя Бусола, Романа Одрехівського, Ірину Процик; а також Марту Благітку, Андрія Гречила, Ореста Круковського, Миколу Кушніра, Андрія Левика, Наталю Лисейко, Олеся Паука, Ольгу Перелигіну, Івана Ткачишина.
Виставку підготували доктор історичних наук, професор Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського Андрій Сова та завідувач відділу Музею визвольної боротьби України Львівського історичного музею Тарас Кузь. Макет Христини Маліновської, художнє оформлення Юрія Рябого, Мар’яна Бабирецького, Володимира Яремчука.
Виставка розкриває непересічний життєвий шлях Івана Боберського (1873–1947) – видатного педагога, громадського та державного діяча, одного з перших популяризаторів фізичного виховання та спорту серед українців Галичини та української діаспори.
Книги про Івана Боберського представлені на виставці «Лиш з тим народом числиться світ, що є здоровий, розумний, сильний і багатий. До 150-річчя від дня народження Івана Боберського». Львів, пл. Ринок, 6, ІІІ поверх, 24 серпня 2023 р. Джерело: https://www.facebook.com/photo?fbid=637220465171946&set=pcb.637220725171920
На виставці репрезентовано експонати з Львівського історичного музею. Чільне місце посідає символічна булава Івана Боберського, вручена йому 15 жовтня 1911 р. старшиною організації «Сокіл-Батько» з нагоди 10-літньої праці в сокільському русі. Це стало символом визнання особливих заслуг Івана Боберського перед товариством та українцями Галичини. Серед іншого можна побачити й такі експонати: пожежний шолом початку ХХ ст., печатки та відзнаки українського товариства «Сокіл», відзнаку Шевченківського ювілейного здвигу 1914 р. та ін.
Виставка «Лиш з тим народом числиться світ, що є здоровий, розумний, сильний і багатий. До 150-річчя від дня народження Івана Боберського». Львів, пл. Ринок, 6, ІІІ поверх, 24 серпня 2023 р. Світлина Андрія Сови.
Експонати у вітринах розповідають про повернення славного імені Івана Боберського після проголошення Незалежності України. Це – афіші, запрошення, програмки, матеріали конференцій, листівки, поштові картки, конверти, марки, календарики, почесна відзнака імені Івана Боберського; популярні, науково-популярні та наукові праці, присвячені Іванові Боберському та організаціям, які він очолював.
Учасники відкриття виставки «Лиш з тим народом числиться світ, що є здоровий, розумний, сильний і багатий. До 150-річчя від дня народження Івана Боберського». Зліва направо: Тарас Кузь, Ірина Процик, Микола Кушнір, Наталя Лисейко, Уляна Мороз, Роман Одрехівський, Андрій Сова. Львів, пл. Ринок, 6, ІІІ поверх, 24 серпня 2023 р. Світлина Андрія Сови.
Серед іншого, є афіша з нагоди першої академії та всеукраїнської наукової конференції «Спорт і національне відродження» 14–15 жовтня 1993 р., присвяченої 120-річчю від народження Івана Боберського. Відомо, що співорганізатором цих та інших урочистостей був Львівський державний інститут фізичної культури (тепер – Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського).
Видання Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського та Комісії тіловиховання імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка представлені на виставці «Лиш з тим народом числиться світ, що є здоровий, розумний, сильний і багатий. До 150-річчя від дня народження Івана Боберського». Львів, пл. Ринок, 6, ІІІ поверх, 24 серпня 2023 р. Світлина Андрія Сови.
У виставці, крім експонатів Львівського історичного музею, представлено матеріали з колекцій Лесі Крип’якевич, Андрія Сови та Лесі Чабан.
Учасники відкриття виставки «Лиш з тим народом числиться світ, що є здоровий, розумний, сильний і багатий. До 150-річчя від дня народження Івана Боберського». Зліва направо: Іван Ткачишин, Наталя Лисейко, Уляна Мороз, Марта Благітка, Андрій Сова. Львів, пл. Ринок, 6, ІІІ поверх, 24 серпня 2023 р. Світлина Андрія Сови.
Отож запрошуємо львів’ян та гостей міста ознайомитися з виставкою, яка працюватиме до кінця жовтня цього року.
Сьогодні і завтра у Львові обіцяють спеку до +35° С. Ми з з нашим незмінним партнером Торговою маркою Кава Старого Львова маємо для вас ідею на цей випадок.
Якщо ви не любите спеку так само, як і ми, але жити не можете без кави — приготуйте холодну каву глясе — з морозивом. Це і улюблений напій, і рятівне коло від спеки.
Глясе — це кавовий напій з додаванням морозива. Саме слово «глясе» походить з французької, де glace — льодяний або заморожений. Але сам напій придумали в Австрії. За легендою, один австрієць дуже запізнювався, але забіг в кав’ярню за капучино. У баристи закінчилось молоко і він замінив його морозивом.
Ванільний пломбір
Основою для глясе служить чорна заварена кава. Співвідношення морозива і кави має бути 1 до 3 (на одну частину морозива три частини кави). Але допускається і співвідношення 1 до 2,5 і навіть 1 до 2.
Для глясе підходить класичний ванільний пломбір. Але ви можете скуштувати й з шоколадним морозивом.
Ексгумація та перепоховання у Верхньому Синьовидному
У центрі смт. Верхнього Синьовидного на Львівщині фахівці обласного комунального підприємства Меморіально-пошуковий центр “Доля” ексгумували останки червоноармійців Другої світової війни, а також співробітників радянських органів влади повоєнного періоду.
Це перший випадок, коли кількість знайдених і перепохованих останків збіглася з обліковою документацією.
Ексгумація та перепоховання у Верхньому Синьовидному
“Продовжуємо декомунізацію Львівщини. Фахівці Меморіально-пошукового центру “Доля” ексгумували з центру Верхнього Синьовидного та перепоховали та місцеве кладовище 54 останки радянських військових часів Другої світової війни та повоєнного періоду, – зазначив керівник підприємства, депутат і голова Комісії з питань культури, інформаційної політики та промоції Львівської обласної ради Святослав Шеремета. – Це перший випадок, коли кількість похованих збіглася з обліковими списками. Бо під час попередніх розкопок не збігалась кількість похованих, зазначених у списку і тих, хто реально був похований. Тут кількість збіглася”.
Ексгумація та перепоховання у Верхньому Синьовидному
Знайдені останки було перепоховано на місцевому кладовищі. “Роботи проводяться на виконання рішення сесії Львівської обласної ради про проведення декомунізації й деколонізації області, очищення області від маркерів радянського тоталітарного режиму, – сказав Святослав Шеремета. – Перепоховання відбулося з центру Верхнього Синьовидного на місцеве кладовище, там де і мають бути всі загиблі”.
Ексгумація та перепоховання у Верхньому Синьовидному
Після завершення робіт Верхньому Синьовидному фахівці Меморіально-пошукового центру “Доля” розпочали розкопки у центрі міста Сколе.
Напередодні Дня Незалежності з сольним концертом у Львові виступив гурт «Фіолет». На шанувальників гурту чекала особлива романтика літнього вечора просто неба, улюблені хіти та нові композиції, а також благодійний аукціон на підтримку збору для Волонтерського штабу АНГАР, зокрема – покупки автомобіля для Волинської ТРО. За традиційно якісну організацію заходу вдячні організаторам VINIL Concert Agency!
Концерт гурту «Фіолет»
На початку концертної програми прозвучали композиції з особливим літньо-романтичним вайбом – «Залишимось друзями», «Не забувай мене», «Полунична», «Стежка», «Поживемо-побачимо».
Не обійшлося і без улюблених хітів «Київ-Берлін-Київ», «Бібліотека», «Короткі дні, короткі ночі» та інших.
Концерт гурту «Фіолет»
Особливого щему до настрою додавали треки присвячені Україні та її героям. Без зайвого пафосу – просто, щиро та з любов’ю прозвучала композиція «Рідна» у дуеті з Віктором Винником – фронтменом гурту «МЕРІ»; драйву та вогню до загальної атмосфери додав трек «Не кажучи нікому» у спільному виконанні Сергія «Колоса» та Dreadboll.
Концерт гурту «Фіолет»
Родзинкою вечора стала презентація нового треку. Вже на другій хвилині виступу захоплені слухачі підспівували улюбленому виконавцю. Текст приспіву та його мелодійне обрамлення вразили чуттєвістю та ніжністю перших почуттів.
«..вона читає вірші Стуса, … а я її сполохати боюся, … її тонкі засмаглі плечі», – ці слова не могли не залишитись на вустах та в пам’яті глядачів. Тож з нетерпінням очікуємо на офіційний реліз треку!
Концерт гурту «Фіолет»
Головною метою вечора як вже зазначалося – був збір коштів на покупку авто для Волинської ТРО в рамках масштабного збору в підтримку Волонтерського штабу АНГАР.
На аукціоні були розіграні такі ексклюзивні речі як брендована барабанна паличка, футболки Віктора Винника та Фіолета, гільза, розмальована дітьми з Ірпеня тощо. Проведений аукціон приємно вразив готовністю донатити та підтримувати тих, хто боронить нашу землю. Адже війна продовжується, і наше «мирне» життя тут – вартує тисяч життів на рубежі з ворогом. Пам’ятаймо про це, і підтримуймо українське!
Загальний вигляд з північного заходу костелу Усіх Святих у Годовиці. Автор світлини В. Лащенко. 1977 р.Загальний вигляд з північного сходу костелу Усіх Святих у Годовиці. Автор світлини В. Лащенко. 1977 р.Дзвіниця костелу Усіх Святих у Годовиці. Автор світлини В. Лащенко. 1977 р.
Костел Усіх Святих у селі Годовиця Пустомитівського р-ну Львівської обл. – пам’ятка архітектури ХVІІІ ст., побудований відомим архітектором Бернардом Меретином у стилі бароко, вважається шедевром мистецтва.
Інтер’єр костелу Усіх Святих у Годовиці. Автор світлини В. Лащенко. 1977 р.Інтер’єр костелу Усіх Святих у Годовиці. Автор світлини В. Лащенко. 1977 р.Інтер’єр костелу Усіх Святих у Годовиці. Автор світлини В. Лащенко. 1977 р.
Скульптурне оздоблення належало геніальному Йоганну Георгу Пінзелю і є найбільшим досягненням львівської школи барокової скульптури. Будівля уже здаля привертає увагу вишуканими пропорціями та чудовими деталями. І хоча храм включений до реєстру пам’яток архітектури національного значення, наразі він перебуває в критичному стані.
Клеванський замок міг би приваблювати ще більше туристів, але маєток князів Чорторийських без офіційного опікуна наразі лиш стоїть пусткою та руйнується.
Про це говорили у Файному подкасті linktr.ee/volyncastles з Миколою Бендюком. Він – мистецтвознавець, краєзнавець, історик, колекціонер, автор численних наукових праць, керівник арткластера Острозької Академії, реставратор ікон, художник-реставратор Державного історико-культурного заповідника Острога.
«Клеванський замок – напівзруйнований. Насправді, не так давно він почав руйнуватися. Частина, яку збудували князі Чорторийські лишилася до нашого часу. Поруйнована, десь даху нема, але стіни збереглися у тому вигляді, у якому збудував відомий рід на середину 17 століття. Одна з частин замку була оточена дерев’яним частоколом. Він не зберігся», – розповідає наш експерт.
Микола Бендюк підкреслює, що ніхто не хоче брати на себе відповідальність. Мова про те, щоби взяти пам’ятку на баланс та почати її відновлювати.
То про стан пам’ятки зараз і найкращі сценарії для її реставрації – слухайте у Файному подкасті linktr.ee/volyncastles
Ви також почуєте про історичні передумови появи замку саме на цій території та дізнаєтеся любовні легенди-таємниці мурів Клеванського замку.
Файний подкаст замками Волині – проєкт, що втілюється ГО Волинська фундація за підтримки Українського культурного фонду.
Гурт SPOKUSY заснований в минулому році, але вже добре відомий серед поціновувачів пост-панку та нью-вейву в Україні. Їх новий трек «Дивно-самотній» – про відчуття самотності в відносинах.
SPOKUSY — проект відомого в українській неформальній тусовці Ігоря Черепанова – арт-директора клуба “Теплий Ламповий” та Алекса Дарієна — надзвичайно талановитого вокаліста гурту Layuchi Kvity.
— “Пісня «Дивно-самотній» – про хлопця, до якого залипає його подруга, а він не може зрозуміти, чи хоче з нею зустрічатись, бо з нею, чи без, він все одно почуває себе одиноким. Чувак тікає від реального життя, і просить дівчину не сприймати її закоханість серйозно, бо труднощі взаємовідносин вже починають розпалюватися… – так описує пісню вокаліст та автор тексту Алекс Дарієн.
Пісня була записана на андеграунд лейблі Plan, що активно займається пошуком та просуванням талановитих артистів в Українському андеграунді.
На цей трек гурт має великі сподівання і вже почались зйомки нового чуттєвого відео. Зйомки взяв на себе Андрій Коротич, який вже відзначився роботами з кліпами Spokusy “Ордло” та “Повернуться люди”.
Ходорівський цукровий завод, перша половина ХХ століття. Фото: polona.pl
Акціонерне товариство “Ходорів” утворили граф Ян Замойський та інженер Броніслав Альбіновський. Перед тим як побудувати цукроварню, вони взяли 1912 року величезний кредит в одному із львівських банків. Призначили на посаду директора Товариства досвідченого інженера, технолога цукроваріння, якого знали в Італії, Моравії та Німеччині – Станіслава Кремера.
Ходорівський цукровий завод, перша половина ХХ століття. Фото: polona.pl
Проект замовили у чеського архітектора Мацея Бляха, який мав досвід зведення потужних цукроварень в Румунії, Італії та Болгарії. Креслення та розрахунки проекту створили за рекордні строки – 2 місяці. Будівництво закінчили 1913-го.
Ходорівський цукровий завод, перша половина ХХ століття. Фото: polona.pl
За перший сезон завод переробив 363 тис. ц. цукрових буряків і дав 44 тис. ц. цукру.
Ходорівський цукровий завод, перша половина ХХ століття. Фото: polona.pl
1914 року розпочалась Перша світова війна. В місто увійшли тодішні противники австрійців – російські війська. Вони вивезли в Російську імперію усі запаси цукру і демонтували більшу частину цінного устаткування.
Ходорівський цукровий завод, перша половина ХХ століття. Фото: polona.pl
В другій половині 1915-го російській війська були змушені покинути Ходорів. Вони підірвали вибухівкою 65-метрову трубу цукроварні і підпалили головне приміщення фабрики.
Ходорівський цукровий завод, перша половина ХХ століття. Фото: polona.pl
Потім 15 місяців на території цукроварні дислокуються австрійські війська. Частину будівель вони переробляють на кошари.
Ходорівський цукровий завод, перша половина ХХ століття. Фото: polona.pl
Відбудовою цукроварні в Ходорові займаються 1921 року. Ходорівський цукор знову завойовує свою популярність у Європі. Для працівників створюють сприятливі умови для роботи – товариський клуб, музична зала, театр, читальня та фабричний оркестр. Для спортивних потреб – тенісні корти, спортивний парк, тир та стадіони.
Ходорівський цукровий завод, перша половина ХХ століття. Фото: polona.pl
Акції ходорівської фабрики були на піку популярності і користувались популярністю на біржах в Європі. В радянський час завод у Ходорові працював. 1994-го випуск цукру-рафінаду припинився, а 1999 року завод повністю закрили.
В четвер, 31 серпня 2023 року, о 19:00 у Палаці Хоткевича (вул. Кушевича, 1) відбудеться перегляд відеофільму справжнього весілля 90-х років зі села Кальне, Тернопільської області з професійними коментарями від етномузикологині.
Український фольклор завжди цікаво досліджувати. А саме зараз, у воєнний час, коли українці відстоюють своє право на ідентичність, це ще й дуже актуально. Ми щасливі, що традиції живуть до сьогодні, що давніше їх практикування зафіксоване в літературі, а також на доступних аудіозаписах. Але читати і слухати — добре, а от побачити і проаналізувати — значно краще!
Щиро запрошуємо всіх охочих на подію нового формату «Фольклор на старій відеоплівці: ВЕСІЛЛЯ». Під час заходу відбудеться перегляд відеофільму справжнього весілля 90-х років зі села Кальне, Тернопільського району, Тернопільської області з професійними коментарями від етномузикологині. Після перегляду — активне обговорення побаченого у дружній, невимушеній атмосфері.
Команда «трушних» гуцулів з Коломиї T.HUTSULS, фіналісти Національного проєкту “Українська пісня / Ukrainian Song Project 2023”, презентує неофіційний гімн міста Коломиї – пісню “Соломія”. Легка, позитивна, світла, драйвова прем’єра має на меті нагадати кожному українцеві, що життя, попри страшну війну, триває.
Славетне прикарпатське містечко Коломия, звідки родом й легендарна 10-та окрема гірсько-штурмова бригада «Едельвейс», живе! Тут закохуються, одружуються, народжуються, радіють світанку і дякують за день, який минає. І таких містечок по всій Україні – безліч. Кожне особливе по-своєму. “Соломія” – пісенна історія саме про Коломию – карпатський край, у який до безтями закохані T.HUTSULS і щедро діляться цією любов’ю з усім світом.
Гурт T.HUTSUL
— Пісня “Соломія” натхненна моїм рідним краєм – містом Коломия, – розповідає генеральний продюсер T.HUTSULS, автор пісні «Соломія» Михайло Балух. – У кожному слові, у кожному звуці відчувається унікальна атмосфера цього затишного містечка, яке має свою неповторну енергетику. “Соломія”, у якій звучать гуцульські народні інструменти, задумувалася як такий собі неофіційний гімн Коломиї. Сподіваємося, ця пісня прикличе у місто ще більше туристів і залюбить їх в нього. Бо хто раз побуває у Коломиї – того тягне сюди знову і знову. А ми крок за кроком втілюємо у життя наше бажання познайомити весь світ із культурою Гуцульщини.
— «Соломія» – це маленька таємниця, відповідь на яку дають Коломия, чарівні коломиянки і, звісно ж, T.HUTSULS, – додає вокалістка T.HUTSULS Алекса Цимбал. – Я, дівчина зі Слов’янська, що на Донеччині, закохалася у Коломию з першого погляду. І я дуже хочу, щоб це неймовірне відчуття пережили якомога більше людей. “Соломія – це пісня про атмосферу міста, про гарних дівчат, про мужність чоловіків цього гірського регіону, про вічне – те, що ми цінуємо і оберігаємо, – унікальну гуцульську культуру.
В унісон із релізом синглу «Соломія» відбувається і прем’єра однойменного кліпу, знятого в Коломиї львівським режисером та оператором Сергієм Князєвим. Це відео – нова візитна картка Прикарпатського краю – колоритного, живого, непереможного!
Сьогодні хочемо познайомити читачів Фотографій Старого Львова із спогадами Тараса Франка про спортивні зацікавлення батька, що були опубліковані у ілюстрованому журналі “Ми і Світ”, що тоді виходив у Торонто (ч. 66, 1959 р.)
Текст публікації подаємо оригінальним.
Тарас Франко. Світлина з родинного архіву Білевичів–Галущаків (м. Львів).
Іван Франко і фізична культура
Найстарший з синів нагуєвицького селянина Якова Франка, Іван, був допитливим, але кволим хлопцем, і саме тому батько віддав його до школи.
У Дрогобицькій реальній гімназії, за свідченням мемуариста Кароля Бандрівського, обов’язковим предметом була гімнастика, яку викладав чех Сікора. Робив гімнастичні вправи і Франко, і хоча спочатку начебто й не засмакував у них,але зрештою полюбив гімнастику і вже не розлучався з нею усе своє життя. Щодня робив він ранкові вправи, а потім розтирався до пояса кімнатною водою. Гімнастика допомогла Франкові зміцнити своє здоров’я, їй він завдячує своєю витривалістю і здатністю до розумової і фізичної праці.
Іван Франко (дитяче фото)
Був батько замолоду і неабияким бігуном. Він пригадував, як одного разу довелось йому пробігти без відпочинку з Дрогобича до Нагуєвичів – загалом близько дванадцяти кілометрів. Особливо ж любив Іван Франко піші мандрівки. Він був туристом у повному і найкращому розумінні цього слова. Ще в 1874 році, учнем сьомої кляси гімназії Іван Франко зробив пішки екскурсію по рідному Підгір’ю, відвідавши, між іншим, і село Лолин, де закохався в Ольгу Рошкевич.
А через десять років батько очолив цілу туристську молодіжну групу. Юнаки і дівчата подорожували залізницею і пішки, побували на Чорногорі, переправлялись Черемошем. Вони знайомились з людьми, влаштовували концерти, розмовляли з селянами. Цю подорож Іван Франко описав у цікавих і дотепних віршах. В автобіографічному спогаді про свою молодість “Борис Граб” Франко розповідає, що Борис, тобто він сам, довго ходив по поруччю над крутим обривом річки, зберігаючи рівновагу, як на гімнастичній колоді.
Найдавніша світлина гори Піп Іван. Джерело: Österreichische Nationalbibliothek
Пізніше, відпочиваючи в Гуцульщині, Іван Франко часто підіймався на гору Піп Іван, Писаний Камінь ла інші карпатські верхи. Під час цих сходжень він дуже легко вилазив на стрімкі скелі, зовсім не відчуваючи головокружіння. І коли в повісті “Петрії і Довбущуки” Франко описував, як опришок Невеличкий, шукаючи скарбів, видирається на скелю, то, звичайно, пригадував власні гірські пригоди. До речі, в передмові до другого видання “Петріїв і Довбущуків” письменник вказував, що той подвиг Невеличкого був немовби провісником однієї з галузей спорту, а саме альпінізму.
Для туристських подорожей Франко мріяв придбати ровер, але наміру свого не виконав. Та їздити на колесі, мабуть, умів, бо з латинської мови бездоганно переклав вірш, де оспівувалась щойно винайдена тоді “бірота” – тобто ровер.
Іван Франко. 1896 рік.
З прогулянками було зв’язане також захоплення Франкове риболовлею, успадковане передусім від батька, Якова. Не раз бувало, що в тих місцях річки, де вже побували професіональні рибалки з сітями, Франко ловив ще багато риби. Це вдається, звичайно, не кожному. Рибна ловля описана в ряді творів Франка: “Лель і Полель”, в оповіданні “Щука”, повісті, створеній батьком у похилому віці, “Як Юра Шикманюк брів Черемош” та в інших.
Дбаючи про здоров’я, батько уникав запорошених і задимлених приміщень, сам не курив і іншим не радив, цурався алькоголю і бридився піяцтвом.
Іван Франко з дружиною Ольгою і дітьми на сходах свого будинку. Львів, 1904 р.
До туристських мандрівок і фізичних вправ усіх видів заохочував Франко і своїх дітей. Пам’ятаю, як радів батько, коли ми маленькими вправлялися на реку і хвалилися перед ним, які то “важкі” штуки вміємо робити. Всі четверо дітей Івана Франка – три сини і дочка – були гімнастами, а також займалися іншими видами спорту – грали в теніс і футбол, взиму ходили на лищетах, бігали на лижвах. Брат Петро був свого часу непоганим футболістом і написав колись книжку “Шведська руханка” і “Пластові гри та забави”. Автор цих рядків у 1914 році, ще за життя батька, видав книжку “Історія і теорія руханки”. Іван Франко підтримував наш інтерес до спорту, з охотою читав вміщувані нами в газетах звіти про гімнастичні виступи та інші спортові змагання.
Співзасновник Пласту Петро Франко в однострої полковника УГА, 1919 р. Центральний державний історичний архів, м.Львів
Фізична культура і спорт мали в особі Івана Франка свого незмінного прихильника. Він вбачав у них важливий засіб виховання нової, гармонійно розвиненої людини – вільної людини майбутнього, про яке палко мріяв, до якого торував шляхи своїм життям, творчістю і боротьбою.
В суботу, 26 серпня 2023 року, на площі перед пам’ятником Тарасові Шевченку у Львові відбудеться концерт ретро-музики від FIJI Band та Зіновія Карача, під час якого збиратимуть кошти на автомобілі для ЗСУ.
Мета концерту – зібрати 300 тис. грн на автомобілі для ЗСУ. Бо хороше авто на передовій – це чиєсь збережене життя, а, може, і не одне.
Великий музичний проєкт відбудеться під егідою благодійного фонду «Supporters of Ukraine», медичного центру «Берегиня», громадської організації «Міжнародна Асоціація Мистців» за підтримки концертної агенції «Vinil» та Департаменту з питань культури, національностей та релігій.
Генеральні партнери події – це активні благодійні організації, які відкрито ведуть свою діяльність під час військового вторгнення в Україну і надають допомогу тим, хто її потребує, постраждалим від збройної агресії, ВПО та ЗСУ.
«Амбасадори української пісні FIJI Band та Зіновій Карач запрошують львів’ян та гостей міста відпочити душею під улюблені хіти української ретро-музики та матеріально підтримати наших воїнів. Улюблені пісні – для доброї справи. Приходьте разом співати «Гуцулку Ксеню», «Червону Руту», «Черемшину» у дружньому колі. Приходь підтримати військо своєї країни! Українська пісня і спільна мета – підтримка наших захисників. Музика має велику силу дарувати надію. Нехай же музика подарує нашим воїнам можливість швидше пересуватися на шляху до перемоги!», – запрошують організатори VINIL Concert agency.
Вхід вільний. Для тих, хто не зможе прийти, залишаємо також посилання на банку збору:
Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/7qKhrTR85e
Реквізити картки ПриватБанк: 4246 0010 0353 8513
У вівторок, 29 серпня 2023 року, у День пам’яті захисників України в галереї “Зелена канапа” (вул. Вірменська 7) Софія Сулій відкриє свій інтерактивний благодійний проєкт EX-VOTO.
EX-VOTO, або вотивні предмети. Це різні цінні речі, котрі віруючі приносять в дар, пожертву Богу, Вищим силам, Життю. Наміренням такої пожертви може бути, прохання про зцілення, захист, або подяка за порятунок чи відповідь на молитви. Зазвичай вотиви – це таблички з зображенням людей, різних частин тіла, тварин які потребують такого захисту чи зцілення.
Софія Сулій
Кожен відвідувач проекту буде запрошений придбати вотивний предмет створений Софією, та самостійно розмістити його на полотні жертвувань, там де підкаже йому серце.
Пожертви зібрані протягом цих 4 тижнів будуть спрямовані волонтерці Анні Вдовиковській, котра дбає про майбутнє, забезпечуючи наших воїнів зв’язком та закриваючи різноманітну кількість їх нагальних потреб.
Софія – відома ілюстраторка зі Львова. Одна з її останніх робіт – комікс про борщ, “Історія українського борщу” видавництва “Видавництво”, що набув великої популярності.
Софія Сулій. Садок вишневий коло хати
З перших днів Софія створювала рефлективні ілюстрації про війну і потрапила в топ найкращих ілюстрацій, зокрема її відзначив Ukrainer в своїй самій першій підбірці “Реакція українських митців на війну, яку почала РФ”.
Софія співпрацювала з багатьма закордонними організаціями, зокрема з ЄС в контексті інформування, давала коментарі іноземним медіа, адже вільно володіє англійською. Також Софія активно співпрацює з волонтерами і сьогодні вона має бажання допомогти нашим захисникам через мистецько-соціальний проєкт.
Соня і Хаїм Гольденберги. 1970-і роки. Фото надане Люсею Браверман
Старожили Львова пам’ятають кафе «Пінгвін» і «Сніжинка», а також бар-ресторан «Вежа», в яких панувала не властива радянському «общепіту» атмосфера. Керували цими закладами Хаїм і Соня Гольденберги. На початку 1980-х подружжя звинуватили у розкраданнях і хабарництві. Про цей судовий процес писала головна газета СРСР «Правда». Врешті, ветерана «Великої вітчизняної війни» Хаїма Гольденберга розстріляли, а його дружині – Соні – присудили 14 років ув’язнення.
Хаїму Гольденбергу в 1980 році виповнилося 58 років.
У Львові його багато хто знав під ім’ям Михайло.
На фотографіях того часу Гольденберг часто зображений із орденами і медалями на грудях. У липні 1941 року юний Хаїм пішов добровольцем на фронт, воював до серпня 1945-го.
Хаїм Гольденберг. 1970 рік
Серед іншого, брав участь і в боях за Сталінград. Був важко поранений і контужений, отримав два ордени Слави й інші нагороди. Після війни переїхав до Львова, де познайомився із Сонею. Обоє народилися в одному місті – Бердичеві. Незабаром пара одружилася.
Подружжя десятиліттями працювало у сфері «радянської торгівлі» і досягло чималих висот у кар’єрі.
Гольденбергів знали у Львові. Навіть зараз у львівських групах у соцмережах під постами із згадкою про Гольденбергів можна прочитати десятки коментарів старожилів із теплими словами про них, зокрема і слова вдячності за колись надану допомогу.
«Пінгвін», «Сніжинка» і «Вежа»
Хаїм Гольденберг був завідувачем двох закладів громадського харчування («общепіту» казали в СРСР ) у центрі Львова.
У радянських документах вони фігурують під сухими офіційними назвами «магазин №53» і «магазин №79», а насправді це були улюблені львів’янами кафе «Пінгвін» і «Сніжинка», чиї десерти та молочні коктейлі приводили в захват дітей і дорослих.
Львів, площа Галицька, фото 1980 року
Соня Гольденберг керувала трьома закладами: двома гастрономами і баром «Вежа» у Стрийському парку. Це була справжня водонапірна вежа, побудована в 1894 році в середньовічному стилі.
У післявоєнні роки будівля стояла без діла, поки в 1970-х не виникла задумка переобладнати її під бар.
Безпосереднім утіленням проєкту займалася Соня Гольденберг. До справи вона підійшла з душею: обговорювала проєкти з архітекторами і художниками, контролювала перебіг ремонту, сама доплачували робітникам.
Вкладені зусилля себе виправдали: після відкриття у 1976 році восьмиповерховий бар став шалено популярним.
Зовнішній вигляд вежі в Стрийському парку в 2011 році. Приблизно так вона виглядала і наприкінці 1970-х, коли стала баром. Взято з «Вікіпедії»дії»
Сюди йшли не тільки за алкогольними коктейлями і оригінальними десертами, але і за особливою атмосферою – за словами відвідувачів, у «Вежі» було «як за кордоном».
Фішкою останнього поверху «Вежі» був не тільки панорамний вигляд на парк, а й телевізор із відеомагнітофоном, можливо, перший у громадському місці у Львові.
Дорослі могли подивитися західні музичні кліпи (головними відеохітами тоді були ролики ABBA і Queen), а діти – мультики (відвідувачі як приклад згадують «Тома і Джеррі»).
Про інший бік роботи «Вежі» газети тоді не писали, а жителі міста в більшості своїй не чули.
Бар став одним із улюблених місць відпочинку для бандитів, картярів, фарцовщиків (у час тотального дефіциту в СРСР продавали товари з-під поли – ред.) і цеховиків. Якщо ця непроста публіка зібралася в «Вежі», то для звичайних відвідувачів двері закривалися.
Як розповів львів’янин на ім’я Алік, недалеко від входу міг чергувати наряд міліції (якій за це платили) – на випадок, якби хтось «з вулиці» наполегливо бажав потрапити всередину. Закриті вечірки іноді тривали до самого ранку.
Арешт і суд
Згодом на «Вежу» звернув увагу КГБ (Комитет государственной безопасности СРСР – ред.) Заклад згадується у записці про «нездорову обстановку в ресторанах і барах України», надіслану чекістами у січні 1980 року першому секретареві ЦК Компартії України Володимиру Щербицькому.
«У березні-квітні минулого року в нічний час після закриття бару «Вежа» (м. Львів) на його верхньому поверсі для вузького кола клієнтів показувалися 3 порнографічних фільми».
Можливо, саме після цієї записки за Гольденбергами почали стежити.
«З-під прилавка», «з чорного ходу», «дістати» (а не «купити»), «по блату», «з-під поли» – ці стійкі, знайомі багатьом вирази наочно демонструють, наскільки помітною частиною життя радянського людини були тіньові схеми в роздрібній торгівлі. Породжений плановою економікою дефіцит сприяв тому, що реальний соціальний статус працівників цієї сфери був на порядок вищим формального: місце продавця або м’ясника вважалося «теплим», не кажучи вже про керівника магазину або складу.
Соня Гольденберг. 1970 рік. Фото надане Люсею Браверман
І в тому, що Соня Гольденберг приховувала продукти в підсобці, які знайшла перевірка, не було нічого унікального – важче було знайти магазин, де такого не робили.
На допитах, які почалися після арешту в жовтні 1980-го, Соня Гольденберг нічого не заперечувала, а усю провину взяла на себе, описавши кілька способів отримання «лівого» доходу.
Слідство завершилося у червні 1981 року, а в серпні Львівський обласний суд виніс вирок. Соню Гольденберг визнали винною в обмані покупців, порушенні правил про валютні операції, замаху на контрабанду, зловживанні службовим становищем, замаху на дачу хабара і розкраданні державного майна у великих розмірах. Весь нелегальний дохід за ці роки був оцінений в 213 тисяч рублів. Вердикт суду – 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Згідно з обвинувальним висновком у справі Хаїма Гольденберга, головним джерелом його «лівого» доходу були молочні коктейлі.
Справа Хаїма Гольденберга
За затвердженим рецептом на одну порцію коктейлю вартістю 11 копійок мало бути 100 грамів молока і по 25 грамів морозива і сиропу. Однак, стверджувало слідство, продавці клали сиропу і морозива на третину менше. Додавали молоко, яке за паперами продавалося на винос, а іноді, якщо не вистачало, купували за свої гроші (як і додатковий сироп). Виходили невраховані коктейлі, половина виручки з яких йшла особисто Гольденбергу, а половину ділили між собою продавці.
Слідство нарахувало, що обсяги недолитого сиропу за кожен рік обчислювалися тоннами.
Сам Гольденберг із усіх епізодів визнав провину лише у приховуванні цінностей і вилученні з виручки незначних сум, які, за його словами, витрачалися на дрібний ремонт магазину і купівлю необхідного інвентарю. Свою участь у розкраданнях він заперечував.
Сьогодні 23 серпня 2023 року, в головній будівлі Національного музею у Львові імені Митрополита Андрея (проспект Свободи, 20) о 16:00 відбудеться відкриття виставкового проєкту «Михайло Жук — вісник Відродження».
Виставку приурочено 140-річчю від дня народження видатного українського живописця та графіка епохи модернізму, майстра книжкового дизайну, активного громадського діяча та письменника Михайла Жука. Проєкт ініційований Музеєм сучасного мистецтва Одеси та реалізований у співпраці з Національним художнім музеєм України за підтримки Українського культурного фонду.
Спадщина Михайла Жука як українського митця була примусово забута впродовж десятиліть радянських репресій. Утім його творчість виразно відображає багатомірність та розмаїття тенденцій українського модернізму. Мистецтво Михайла Жука, сформоване під впливом краківської сецесії, має самобутнє звучання, запам’ятовується елегійною настроєвістю, оригінальністю рисунку і колориту та чарівною флореальною орнаменталістикою.
Виставка стала частиною великого однойменного проєкту Музею сучасного мистецтва Одеси, створеного за підтримки УКФ задля якнайповнішої репрезентації мистецько-культурних царин, які опанував художник, та опрацювання його творчої спадщини.
Експозицію сформували близько 200 творів Михайла Жука зі збірок Музею сучасного мистецтва Одеси, Національного художнього музею України (м. Київ), Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, Одеського літературного музею, Галереї НЮ АРТ (м. Київ), приватних колекцій родини Маркових (м. Київ), Віталія Лісничого (м. Одеса), Роксолани Лемик (м. Львів). Експозицію доповнено фотографіями зі збірки Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М. Коцюбинського.
Кураторка виставки – завідувачка науково-дослідного відділу мистецтва ХІХ-поч.ХХ століття NAMU, кандидатка мистецтвознавства Олена Кашуба-Вольвач. Виставковий проєкт триватиме до 27 вересня.
Обкладинка книги Андрія Сови «Іван Боберський (1873–1947): український націєтворець» (Львів; Дрогобич, 2023 р.).
Саме під такою назвою з нагоди 150-ліття від народження Івана Боберського вийшло науково-популярне видання, автором якого є Андрій Сова – доктор історичних наук, професор, доцент кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського.
У пропонованому виданні, на основі архівних документів і матеріалів, висвітлюється життя та діяльність Івана Боберського (14 серпня 1873 р., с. Доброгостів – 17 серпня 1947 р., м. Тржич) – видатного українського націєтворця: державного, військово-політичного і громадського діяча, педагога, організатора, основоположника українського тіловиховання, спортсмена, журналіста, редактора, видавця, перекладача, архівіста, музейника, фотографа, мецената. Подано його моральні настанови та афоризми.
Андрій Сова презентує нову книгу про Івана Боберсьького. V Міжнародний Фотографічний Фестиваль «Львівські Фото Фестини». Львів, 18 серпня 2023 р.
Праця підготовлена з нагоди 150-ліття від народження Івана Боберського та з огляду на проголошення Львівською обласною радою 2023 року – Роком Івана Боберського та Наукового товариства імені Шевченка.
Видання містить такі складові: «Передмова», «Основні напрямки життя і діяльності», «Моральні настанови», «Афоризми», «Короткий життєпис», «Світлини», «Післямова», «Рекомендована література». Розраховане на всіх, хто цікавиться українською історією та культурою кінця ХІХ – ХХ ст.
Обкладинка книги Андрія Сови «Іван Боберський (1873–1947): український націєтворець» (Львів; Дрогобич, 2023 р.).
Світлини та документи використані у книзі зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у Львові, архіві українського студентського товариства «Січ» у Ґраці; Осередку української культури і освіти у Вінніпезі, Квартирі-музеї родини Івана Франка у Києві, архіві Українського католицького університету, архіві Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, Бродівському історико-краєзнавчому музеї, Науковому товаристві імені Шевченка в Америці; приватних архівах Юрія Волощака, Степана Гайдучка, Лесі Крип’якевич, Богдана Лисейка, Романа Метельського, Андрія Сови, Лесі Чабан.
Андрій Сова з представниками родини Івана Боберського. V Міжнародний Фотографічний Фестиваль «Львівські Фото Фестини». Львів, 18 серпня 2023 р.
Книгу рецензували ректор Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, доктор педагогічних наук, професор Євген Никодимович Приступа та завідувач відділу новітньої історії Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України, кандидат історичних наук, старший дослідник Михайло Васильович Романюк.
Праця видана за підтримки та сприяння родини Івана Боберського, Андрія Козири, голови Трускавецької міської ради Андрія Кульчинського, спортивно-патріотичного товариства «Шквал».
Велика подяка всім, хто рецензував, сприяв та підтримував.
Перспективи подальших досліджень полягають в пошуку, опрацюванні і публікації творчої спадщини та епістолярію Івана Боберського.
Андрій Сова презентує нову книгу про Івана Боберсьького. V Міжнародний Фотографічний Фестиваль «Львівські Фото Фестини». Львів, 18 серпня 2023 р.
У Львові давно вже назріла потреба встановити пам’ятник Іванові Боберському (найвідповідніше місце для того – площа «Сокола-Батька» у Стрийському парку). Також пам’ятник і таблиці Славному Українцю мають з’явитися у с. Доброгостові, Трускавці, Дрогобичі, Самборі та в інших населених пунктах України й діаспори, з якими пов’язані його життя та діяльність!
Андрій СОВА історик
Література:
Сова А. Іван Боберський (1873–1947): український націєтворець. Львів; Дрогобич, 2023. 72 с.
В четвер, 24 серпня 2023 року, о 15.00 у виставковій залі Львівського історичного музею, пл. Ринок, 6, ІІІ поверх відкривається виставка «Лиш з тим народом числиться світ, що є здоровий, розумний, сильний і багатий. До 150-річчя від дня народження Івана Боберського».
Виставка розкриває непересічний життєвий шлях Івана Боберського (1873–1947) – видатного педагога, громадського та державного діяча, одного з перших популяризаторів фізичного виховання та спорту серед українців Галичини та української діаспори.
«Батько українського тіловиховання» так ще за життя називали Івана Боберського, вшановуючи та оцінюючи його внесок у формування нового не тільки фізично розвиненого, а й національно свідомого українського покоління.
Іван Боберський також творець української спортивної термінології (на жаль знищеної радянським окупаційним режимом); автор великої кількості теоретичних праць з фізичного виховання та спорту; творець, співзасновник та ідейний натхненник більшості українських спортивних та громадських організацій початку ХХ ст.
Як активний борець за незалежну Україну, Іван Боберський змушений був залишитись на еміграції після поразки Української національної революції 1917–1923 рр. та окупації української держави сусідами. І хоча Іван Боберський не повернувся на батьківщину, а його прах покоїться на чужині і до тепер, пам’ять про видатного Українця завжди зберігалася в українському середовищі Галичини міжвоєнного періоду та відроджується вже в Незалежній Україні зусиллями науковців, музеїв та небайдужих людей.
Виставку підготували: Андрій Сова (Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського) та Тарас Кузь (Львівський історичний музей). Макетування: Христина Маліновська, коректування: Тетяна Петрів. Художнє оформлення: Юрій Рябий, Мар’ян Бабирецький, Володимир Яремчук.
На світлинах міжвоєнного періоду, а саме 1938 року можемо побачити місто Миколаїв. Населений пункт знаходиться в Стрийському районі Львівської області.
На кадрах бачимо панораму міста,...
