Сьогодні хочемо познайомити читачів Фотографій Старого Львова із спогадами Тараса Франка про спортивні зацікавлення батька, що були опубліковані у ілюстрованому журналі “Ми і Світ”, що тоді виходив у Торонто (ч. 66, 1959 р.)
Текст публікації подаємо оригінальним.
Іван Франко і фізична культура
Найстарший з синів нагуєвицького селянина Якова Франка, Іван, був допитливим, але кволим хлопцем, і саме тому батько віддав його до школи.
У Дрогобицькій реальній гімназії, за свідченням мемуариста Кароля Бандрівського, обов’язковим предметом була гімнастика, яку викладав чех Сікора. Робив гімнастичні вправи і Франко, і хоча спочатку начебто й не засмакував у них,але зрештою полюбив гімнастику і вже не розлучався з нею усе своє життя. Щодня робив він ранкові вправи, а потім розтирався до пояса кімнатною водою. Гімнастика допомогла Франкові зміцнити своє здоров’я, їй він завдячує своєю витривалістю і здатністю до розумової і фізичної праці.
Був батько замолоду і неабияким бігуном. Він пригадував, як одного разу довелось йому пробігти без відпочинку з Дрогобича до Нагуєвичів – загалом близько дванадцяти кілометрів. Особливо ж любив Іван Франко піші мандрівки. Він був туристом у повному і найкращому розумінні цього слова. Ще в 1874 році, учнем сьомої кляси гімназії Іван Франко зробив пішки екскурсію по рідному Підгір’ю, відвідавши, між іншим, і село Лолин, де закохався в Ольгу Рошкевич.
А через десять років батько очолив цілу туристську молодіжну групу. Юнаки і дівчата подорожували залізницею і пішки, побували на Чорногорі, переправлялись Черемошем. Вони знайомились з людьми, влаштовували концерти, розмовляли з селянами. Цю подорож Іван Франко описав у цікавих і дотепних віршах. В автобіографічному спогаді про свою молодість “Борис Граб” Франко розповідає, що Борис, тобто він сам, довго ходив по поруччю над крутим обривом річки, зберігаючи рівновагу, як на гімнастичній колоді.
Пізніше, відпочиваючи в Гуцульщині, Іван Франко часто підіймався на гору Піп Іван, Писаний Камінь ла інші карпатські верхи. Під час цих сходжень він дуже легко вилазив на стрімкі скелі, зовсім не відчуваючи головокружіння. І коли в повісті “Петрії і Довбущуки” Франко описував, як опришок Невеличкий, шукаючи скарбів, видирається на скелю, то, звичайно, пригадував власні гірські пригоди. До речі, в передмові до другого видання “Петріїв і Довбущуків” письменник вказував, що той подвиг Невеличкого був немовби провісником однієї з галузей спорту, а саме альпінізму.
Для туристських подорожей Франко мріяв придбати ровер, але наміру свого не виконав. Та їздити на колесі, мабуть, умів, бо з латинської мови бездоганно переклав вірш, де оспівувалась щойно винайдена тоді “бірота” – тобто ровер.
З прогулянками було зв’язане також захоплення Франкове риболовлею, успадковане передусім від батька, Якова. Не раз бувало, що в тих місцях річки, де вже побували професіональні рибалки з сітями, Франко ловив ще багато риби. Це вдається, звичайно, не кожному. Рибна ловля описана в ряді творів Франка: “Лель і Полель”, в оповіданні “Щука”, повісті, створеній батьком у похилому віці, “Як Юра Шикманюк брів Черемош” та в інших.
Дбаючи про здоров’я, батько уникав запорошених і задимлених приміщень, сам не курив і іншим не радив, цурався алькоголю і бридився піяцтвом.
До туристських мандрівок і фізичних вправ усіх видів заохочував Франко і своїх дітей. Пам’ятаю, як радів батько, коли ми маленькими вправлялися на реку і хвалилися перед ним, які то “важкі” штуки вміємо робити. Всі четверо дітей Івана Франка – три сини і дочка – були гімнастами, а також займалися іншими видами спорту – грали в теніс і футбол, взиму ходили на лищетах, бігали на лижвах. Брат Петро був свого часу непоганим футболістом і написав колись книжку “Шведська руханка” і “Пластові гри та забави”. Автор цих рядків у 1914 році, ще за життя батька, видав книжку “Історія і теорія руханки”. Іван Франко підтримував наш інтерес до спорту, з охотою читав вміщувані нами в газетах звіти про гімнастичні виступи та інші спортові змагання.
Центральний державний історичний архів, м.Львів
Фізична культура і спорт мали в особі Івана Франка свого незмінного прихильника. Він вбачав у них важливий засіб виховання нової, гармонійно розвиненої людини – вільної людини майбутнього, про яке палко мріяв, до якого торував шляхи своїм життям, творчістю і боротьбою.
Тарас ФРАНКО
В якомусь з старих номерів “Кур’єра” редактором якого був Іван Франко, у відповідях на питання читачів я знайшов таке: ( цитую з пам’яті, але майже точно) – Найбільший подарунок який можемо зробити своїй родині то пильнувати свого здоров’я фізичного і душевного, щоб не завдати зайвих клопотів ні родині ні собі на старість.