1 березня у клубі «Малевич» відбудеться концерт гурту KADNAY. Початок заходу о 19:00, повідомили у VINIL Concert agency.
Основна фішка колективу – якісне звучання, ритмічні мелодії та особливий настрій пісень. У програмі виступу у Львові – усі улюблені пісні гурту.
«Львове, зустрічай перший найтепліший концерт цієї весни – гурт «Kadnay»! Пісні цього популярного гурту слухає не тільки українська публіка, а й весь світ. У піснях KADNAY палкі поцілунки, молодість та кохання. Їхні виступи заповнюють зал і захоплюють в полон шаленою енергією. Приходьте і насолоджуйтеся!», – запрошують організатори.
Наприкінці І половини ХІІ століття східні обрії Європи затягнули грозові хмари. Незліченні орди степових кочівників розливались на просторах Русі, підкоряли князівства, гнали в полон мешканців, палили і грабували села і міста. 1240 року впав Київ. Черга приходила і на держави Східної та Центральної Європи.
На той час західні околиці Русі об’єднувало міцне Галицько-Волинське князівство, яке завдяки мудрій і далекоглядній політиці князя Данила Галицького було тісно пов’язане сімейними і політичними узами з найближчими європейськими країнами. Проте, сил протистояти нападам татаро-монголів не вистачало. Князь Данило розпочинає будову низки укріплених міст, які повинні були стати щитом на шляху завойовників. Був серед них і Львів.
Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618
Укріплення княжого Львова, як і більшості давньоруських міст, спирались на природні особливості – узгір’я та болотисту рівнину Полтви. Проте, добре ознайомлений з західною містобудівною традицією, син Данила князь Лев (одружений з дочкою угорського короля Бели ІV) розумів необхідність посилення столичної фортеці регулярними укріпленнями. У 1270 році він наказав вирубати ліси, змінити русло Полтви, вивільнивши таким чином нові площі на південній околиці княжого городу.
Протягом трьох з половиною віків (Львів в цей час вже захопила Польща) він зберігав славу нездобутого міста – передмур’я християнства, форпосту західної цивілізації на східних рубежах Європи.
Особливо зросла зацікавленість до військової історії міста у 20-30-і роки нашого століття (ХХ століття – ред.), коли Галичина знову стала східним обрієм відновленої польської держави.
Природньо, що краєзнавців, істориків, художників, архітекторів цікавив вигляд міських укріплень ХVІ-ХVІІ століть – часу найбільшого розквіту і могутності феодального Львова.
Панорама Львова, др. половина XVIII ст. (1929) Зиґмунда Розвадовського і Станіслава Яновського
Першу спробу реконструювати вигляд старого Львова зробили художники З.Розвадовський та С.Яновський, які для крайової виставки 1929 року в Познані виготовили величезну діораму міста при погляді на нього з узгір Цитаделі. Ця діорама у збільшеному вигляді повторювала широковідомий найстаріший вид Львова 1618 року за малюнком королівського архітектора Ауреліо Пассаротті. Проте, був у Львові дослідник, який поставив собі набагато важче завдання – створити у масштабі 1:200 пластичну панораму, яка охоплювала б середмістя і найближчі околиці. Панорама повинна була розташовуватись в спеціально збудованому павільйоні.
За проектом архітектора, експозиційна частина складалася з двох частин – макету та образу. Макет середмістя і околиць, виконаний з липового дерева, займав коло діаметром 15 метрів. Навколишню округу відтворював образ, намальований на кільцевій стіні висотою 1,5 метра. Вздовж цієї кільцевої стіни йшов: зовнішній коридор, з якого відвідувачі мали можливість розглядати панораму міста. Передбачалася також рухома платформа, яка розміщеним на ній глядачам створювала б ілюзію обльоту міста на висоті 350 метрів.
Панорама давнього Львова. На передньому плані Низький замок. Джерело: http://panoramalwowa.pl
А тепер поглянемо очима уявного відвідувача на панораму. Кільце зелених пагорбів розрізане багаточисленними потоками. Три найбільших з них – Вулецький, Залізноводський і Пасічний утворюють невелику річку Полтву, яка болотистою долиною огинає найвищу гору. Біля її піднніжжя розкинулось укріпле місто. З усіх чотирьох сторін його оточують земляні вали. На них споруджено потужні бастіони: Малий та Королівський белюарди, Порохова вежа, Белюардин, Королівська та Бернардинська бастеї. Ці укріплення знаходились на східному, найбільш вразливому боці.
Ближче до міста з північної, східної і південної сторін було розташовано Низький мур з багаточисленними напівкруглими бастеями. З них захисники твердині артилерійським вогнем могли змести ворога, що прорвався на вали.
Низький замок на пластичній панорамі Львова Я. Вітвіцького (http://www.lwow.com.pl/panorama-1/1938/panorama.html)
Якщо ж і ця лінія оборони падала, місто захищав Високий мур – восьмиметровий, підсилений фортечними вежами та потужними оборонними комплексами Низького замку, Краківської і Галицької брам.
Саме з них виходили основні дороги на всі сторони світу. Просто на північ шлях з Краківської брами вів на Волинь – сьогодні це вулиця Б.Хмельницького. Вздовж нього знаходилась найбільша кількість православних храмів.
Св.Йоана Богослова, Св.Теодора, Параскеви-П’ятниці, Св.Онуфрія, Св.Миколая та багато інших. Це залишки колись потужного первісного Львова Данила Галицького. Тут же знайшли притулок вірмени і євреї. Багаточисленна їх громада користувалася особливою прихильністю королівського старости. Тільки померлих їм доводилося ховати далеко за болотами Полтви біля підніжжя гори Страчень. На захід від Волинського шляху дорога вела до Кракова. Тут теж зустрічалося багато церрков та костелів. Над усіма гордо височів митрополичий храм Св.Юрія.
Краківська брама на пластичній панорамі Львова Януша Вітвіцького, 1938 рік
Вузькою доріжкою повз маєток єзуїтів повертаємось на берег Полтви. Серед мочар і болот в монастирі Св.Стаіслава знайшли притулок «недоторкані» середньовічного Львова – хворі на проказу. Вузьким містком і Єзуїтською фірткою повертаємось до міста. Проминувши Галицьку браму, сьогоднішньою вулицею Зеленою дорога веде на рівнини Поділля і через них до багатих земель Молдавії. Це дорога теж має свої відгалуження. Біля Залізноводівського потоку Стрийський шлях прямує до карпатських перевалів і далі на Угорщину. А зразу ж за Бернардинським монастирем Глинянська дорога виводить на Ялівець, де формуються купецькі каравани до Каффи в Криму і в царство турецького султана.
Закінчивши “обліт” міста, відвідувачі переходять на верхню платформу, накриту товстими плитами прозорого скла, через які можна розглянути середмістя з висоти 600 метрів. Для бажаючих більш детально ознайомитись з окремими будівлями передбачалась система перископів з нижнього ярусу панорами.
Особливо велику роботу провів автор у відтворенні плану укріплень середмістя. Він детально вивчив усі існуючі документи, на місцевості дослідив навіть найменші залишки укріплень і нову, найбільш повну концепцію міських фортифікацій, яка нараховувала 95 об’єктів. Підтвердження припущень Я. Вітвіцького наступило у 70-х роках (ХХ століття – ред.), коли під час реконструкції площ біля Королівського і Міського арсеналів у землі було виявлено бастею Низького муру, саме там, де їх вказав дослідник.
Галицька брама на пластичній панорамі Львова Януша Вітвіцького, 1938 рік
Було виготовлено макети Низького замку, Ратуші, комплексу Бернардинів, Краківської і Галицької брам. В оперному театрі міста експонувався макет середмістя у масштабі 1:500.
Звичайно, реалізація такої експозиції привернула б до міста численних туристів з краю і закордону. Януш Вітвіцький обгрунтовано розраховував на підтримку магістрату міста для свого проекту. Але справа побудови і фінансування панорами знайшла серйозні заперечення серед львівських істориків. Відомий дослідник львівської старовини директор Міського архіву професор О.Чоловський провів експертизу представлених Я.Вітвіцьким документальних матеріалів і дійшов висновку, що існуюча іконографія не дає можливості точно відтворити вигляд ХVІІ століття.
Сувора оцінка професійних істориків не знеохотила ентузіаста відтворення вигляду давнього Львова. Януш Вітвіцький засновує “Товариство побудови пластичної панорами Львова”, яке очолив професор Політехніки М.Осінський. Товариство оцінило кошти побудови у розмірі 715 тисяч злотих. Враховуючи довготривалість реалізації плану побудови, товариство просило у магістрату часткової допомоги, розподіленої на чотири роки. Оскільки магістрат не надав цієї допомоги, в тодішніх львівських часописах було розгорнуто пропагандистську кампанію проти міських властей, яка інколи виходила за межі пристойності.
Низький замок на пластичній панорамі Львова Януша Вітвіцького, 1938 рік
Німецька окупація Львова не припинила роботи архітектора над панорамою. Використовуючи будь-які можливості, він продовжував шліфувати подробиці зовнішнього вигляду макетів окремих будівель і укріплень середмістя в цілому. В першому радянському путівнику по Львову, випущеному видавництвом “Вільна Україна” у 1945 році, є згадка про цю панораму, яка була доступна відвідувачам в майстернях на вулиці Вірменській, 23.
Велике переселення польських мешканців Львова до ПНР зрушило з місця і Я. Вітвіцького. Деякий час він вів переговори з новими властями про купівлю макету, але, не досягнувши угоди, відправив його у Польщу. І раптом при нез’ясованих обставинах загинув у 1946 році. Поховано його на Личаківському цвинтарі Львова.
А панорама? Зараз вона знаходиться у приватній власності спадкоємців Януша Вітвіцького і зберігається в музеї архідіецезії у Вроцлаві.
Олександр ШИШКА
Джерело: “Галицька брама”, 1994, листопад, № 3. – С. 8-9.
29 лютого о 19:00 у Ribshouse.lviv відбудеться перший сольний концерт bora_music – виконавця з неповторним голосом у стилі Sam Smith, повідомили організатори VINIL concert agency.
“Запрошуємо всіх львів’ян із гарним смаком відвідати вечір якісної української музики. У Вас буде чудова нагода не лише почути вже улюблені пісні, а й ближче познайомитися з творчістю артиста. Зустріньте останній день зими шляхетно у гарній компанії”, – анонсували організатори VINIL concert agency.
Квитків лише 250, тому не зволікайте, бронюйте своє місце прямо зараз!
На Львівщині погасили поштову марку, присвячену 25-річчю Сколівських Бескидів
Вчора, 14 лютого 2024 року, з нагоди 25-річчя Національного природного парку «Сколівські Бескиди», «Укрпошта» випустила лімітовану версію поштових марок з унікальними фотографіями флори та фауни парку.
У погашенні марки взяли участь начальник відділу управління туризму та курортів Львівської ОВА Тарас Лозинський, директор Львівської дирекції АТ «Укрпошта» Євген Савчук, очільник Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Анатолій Дейнека, громадський діяч та автор ідеї Юрій Котик, керівниця департаменту екології ЛОВА Оксана Війтик та заступник голови Львівської облради Юрій Холод.
«Національний парк «Сколівські Бескиди» – це одна із найбільших туристичних принад Львівщини. Особливо це було відчутно під час епідемії Covid-19 і тепер – в час війни. В парку зараз триває реставрація, «Бескиди» будуть розширюватись і я впевнений, що за підтримки благодійників ми завжди будемо розвиватись», – зазначив директор національного парку «Сколівські Бескиди» Василь Приндак.
На Львівщині погасили поштову марку, присвячену 25-річчю Сколівських Бескидів
Марка матиме обмежений наклад.
«Минулого року понад 85 тис. туристів відвідали Національний природній парк. Для мандрів там проклали 146 км туристичних шляхів, облаштували 27 природних джерел мінеральної води, а у 2021 році парк визнали переможцем у номінації «Найкращий природний парк України»», – зазначив начальник відділу управління туризму та курортів Тарас Лозинський.
Як додав директор Львівської дирекції АТ «Укрпошта» Євген Савчук, сьогоднішнє погашення марки є не лише нагадуванням про «Сколівські Бескиди», а має на меті стимулювати благодійництво, розвиток та збереження туристичних місць.
Її призначення – це подяка міжнародним партнерам, фондам та діаспорі за допомогу, яку вони надають Україні у боротьбі з російськими окупантами та популяризація українських заповідників.
На Львівщині погасили поштову марку, присвячену 25-річчю Сколівських Бескидів
Нагадаємо, що першою погашеною маркою в час повномасштабної війни стала марка про «воєнний корабль».
Довідково:
Національний природній парк Сколівські Бескиди площею 35261 га діє на теренах Львівщини вже 25 років.
Територія парку розташована в околицях традиційних курортних місцевостей – Сколе, Славське, Східниці. Річки Стрий, Опір та їхні притоки роблять цю територію особливо привабливою для літнього туризму, а довгі пологі гірські схили сприяють розвитку шляхом активного туризму та дослідження флори і фауни.
Флора парку нараховує 632 види рослин. На території парку збереглися вікові чисті букові, смерекові та ялицеві ліси, деяким із них вже більше 100 років. Також тут поширені понад 50 видів рослин, занесених до Червоної книги України. Серед них арніка гірська, зозулині сльози серцелисті, лілія лісова, підсніжник звичайний, шафран Гейфелів.
Музей Загиблих Літаків Другої Світової Війни біля Львова
Музей Загиблих Літаків це унікальне місце біля Львова, де представлені уламки літаків ДСВ, що впали на території Західної України. Є залишки двигунів, крила, фюзеляжу та панелі приладів. Цілих літаків, на жаль, немає: вони до наших часів не дожили.
Всередині “Музею Загиблих Літаків” представлено залишки 12 бортів що впали на Західній Україні
Нещодавно музею виповнюється три роки з часу відкриття. У зв’язку зі святом, вхід безкоштовний! А так то музей працює цілий рік по запису за телефоном 067-1-09-1939
Контакти “Музею Загиблих Літаків”. Відвідування лише за попереднім записом
Всього було знайдено більше п’ятдесяти літаків. Ми створили спеціалізовану громадську організацію яка здійснює пошук по всій Західній Україні, але, найчастіше, в Карпатах. Складний гірський рельєф захищає деталі літака від грабіжників, більше шансів щось знайти. Приєднуйтеся до офіційної групи організації у ФБ.
Як ми знаходимо місця падіння? Є, звісно що, старі карти та фотографії: але вони приблизні. Шукати навмання часозатратно та трудоємко. Тому, найчастіше, про перспективні місця нам кажуть місцеві мешканці або шукачі монет. Люди, зазвичай, розповідають легенди, що в їх болоті лежить як не танк, то літак. Але характерною ознакою саме літака є наявність алюмінієвих деталей із заклепками. Коли це підтверджується, то ми виїжджаємо на дослідження.
Літак HE-111, з якого почався “Музей Загиблих Літаків”Іван і Влад працюють над стендами музею. Потім вони проводили ними екскурсії. З початком війни, обоє подалися добровольцями за новими експонатами 🙂На відкритті музею було людно. Більше фото з відкриття і як музей створювався є тутМихайло розповідає журналістам про роботу музею
Всього ми вже знайшли понад 50 літаків і видали три книги з їх описом. В музеї ж представлено 12 найцікавіших літаків, кожен зі своєю історією. Тут, наприклад, є залишки Юнкерс-52 з трьома двигунами який, через туман, впав у Карпатах біля с. Мислівка. Є й МІГ-3 зпід Цунева, прародич того самого МІГ-а, що зараз нас кошмарить повітряними тривогами. Ну і як же без унікального американського літака Boston А-20 який збили УПА! Причому не просто збили, а ще й тримали навколо нього оборону від військ НКВС, поки не забрали документи та зброю. Це єдиний літак у ДСВ який збили наші!
Головною метою нашої ГО є пошук та ідентифікація літаків, що впали на території Західної України. Ми шукаємо номер борта чи жетон пілота, потім зв’язуємося з архівами і, в кінці, публікуємо ці дані та встановлюємо пам’ятну табличку. Ось кілька прикладів:
З нетерпінням чекаємо перемоги та нових, вже сучасних експонатів. Плануємо розширити експозицію з російськими МІГ-ами, гелікоптерами КА-52 та шахедами! Якщо можете допомогти з експонатами – пишіть у Месенджер!
“Музей Загиблих Літаків” має форму купола. Це гарна локація для красивих фотокСтенди з деталям від літаків всередині музеюДвигун BWM від літака Ju-52 на території музею
“Музей Загиблих Літаків” працює цілий рік, але лише по запису за телефоном +38067-1-09-1939, чи у Месенджері. Є екскурсії, можна під’їхати автобусом класу Еталон. Експозиція цікава, насамперед, на дорослих людей що знають історію. Дітям до 14 років, зазвичай, тут нецікаво. Зате поруч є ще Бананова Ферма та пасіка, де їм точно сподобається!
Вказівник на музей з с. ХоросноДо воріт музею можна під’їхати автобусомДо війни в нас було людно. Зараз в очікуванні перемоги і нових експонатівДітям до 14р. тут не дуже цікаво, але в Кості був талант 🙂Зате з курсантами працювати просто. Вони дисципліновані та уважно слухаютьЕкскурсія музеєм. Міша розповідає про наш символ – літак, що зварений з уламків 12 інших літаків, які впали на Західній УкраїніСимвол “Музею Загиблих Літаків”. Зараз я б залізо радянських літаків у нього б вже не давав
Ось відео-огляд музею.
З часів відкриття в нашому музеї з’явилося багато нових цікавих експонатів. Серед них видовищні авіабомби часів Другої Світової Війни, великий кусок хвоста від Ju-52 і, навіть, кулемет MG-131 від німецького Focke Wulf.
Всередині музею Загиблих ЛітаківНові великі деталі в Музеї Загиблих ЛітаківКусок хвоста від літака Junkers-52
Все це нам дісталося від Миколи Жолтовського з Галицького авіаційно історико технічного товариства. Вони ще за Союзу обходили місця падіння літаків на Довбушанці, коло Яйка Ілемського та інші й зібрали все, що на той час, залишилося. Був в них і свій музей на вул. Нечуя-Левицького, ось лінк на відео. З настанням незалежності приміщення у них відібрали, а більшість деталей зникло.
Всередині музею Галицького авіаційно-історико-технічного товаристваЦя авіабомба була пробила два поверхи і застрягла в будинку. Сапери її знешкодили і ось вона тепер в насЦиліндр з головою від Ju-52Авіаційна бомба ФАБ-50
Та навіть те, що залишилося, вражає! Відвідайте Музей Загиблих Літаків та переконайтеся в цьому самі! А хто вже тут був, сміло можете їхати ще раз: воно того вартує!
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Львівська Цитадель – єдине австрійське укріплення такого масштабу на території сучасної України. Зведене у середині ХІХ ст., воно, практично, повністю збереглося до нашого часу у первісному стані.
Про історію побудови Цитаделі, участь у війнах, розгадані і не розгадані її таємниці розповість дослідник оборонних споруд, автор низки наукових праць на цю тему Олександр Волков.
22 лютого о 19.00 у Ribs House Lviv виступить український музикант, автор пісень та виконавець DIBROVA. Це буде перший сольний концерт артиста у Львові.
Для відвідувачів звучатимуть найвідоміші пісні, які вже стали вірусними в українських та закордонних соцмережах: «Я бачив сталь», «Прийду», «Дозами», «Додому» та нові пісні, яких ще немає у загальному доступі.
“Проникливий вокал DIBROVA підкорює з перших секунд звучання. Настав час почути його наживо і подарувати собі неймовірний вечір чуттєвої музики, – запрошують організатори VINIL Concert agency, – тож, з нетерпінням чекаємо всіх”.
Львів не тільки одне із найколоритніших міст України, але й місце, де зараз з’являється чимало вигідних пропозицій стосовно працевлаштування. Разом з тим у місті й чимала конкуренція, тому гарні вакансії у Львові іноді на вагу золота. Проте кваліфікованим працівникам та тим, хто має унікальний досвід, нема за що хвилюватись.
Для пошуку роботи у Львові, про яку б професію не йшлось, краще почати з підбору спеціальних ресурсів. Для цього обирають 2-3 варіанти та починають пошук, використовуючи досить зручні фільтри. Далі діло залишається за розглядом різних пропозицій.
Особливості пошуку роботи у Львові
Однією з особливостей України, яку помічають навіть іноземці, різноманіття. Великі міста однієї країни, дійсно, відрізняються. Мова навіть не про особливості вимови чи діалектів, а про різницю менталітету. Різні міста також створюють і абсолютну різну актуальність тієї чи іншої сфери.
Звісно, як і в будь-якому іншому місті, у Львові потрібні такі працівники:
ІТ-спеціалісти;
медики;
педагоги;
репетитори;
менеджери;
продавці.
Такі професії зараз актуальні у всіх куточках України.
Пару слів варто сказати й про способи пошуку роботи. Зараз у світі доволі зрозуміла тенденція — пошук роботи через інтернет. При цьому самі вакансії можуть ніяк не бути пов’язані з мережею, проте роботодавці, коли їм потрібні нові працівники, одразу шукають їх у мережі.
Тенденція доволі логічна, бо публікація оголошень через інтернет суттєво економить час та ресурси. Також через інтернет проводяться інтерв’ю, що надає безліч можливостей знайти робітника навіть за межами України. Разом з цим на перший план виходить і фріланс, де також працевлаштування відбувається через інтернет.
На щастя, існує безліч спеціальних ресурсів, що дозволяють швидко знайти роботу. Наприклад, у Львові. Вони працюють по простому принципу. Користувач проходить реєстрацію, потім запускає пошук вакансій по місту чи регіону. Він також додатково може поставити фільтр на зарплату, графік роботи.
Окремо варто розповісти й про соціальні мережі. Вони достатньо трансформувались, щоб стати корисним інструментом для працевлаштування. Є окремі соціальні мережі, які вже створені для того, щоб знаходити роботу чи корисні знайомства.
Layboard.com
Layboard.com
Вдалим варіантом для пошуку роботи у Львові є Layboard.com. Сайт достатньо простий та універсальний.
Його особливості:
велика кількість зручних фільтрів для пошуку роботи;
швидка та проста реєстрація;
безкоштовний пошук вакансій.
На сайті також є чимало корисної інформації.
Work.ua
Один з найпопулярніших українських порталів з вакансіями по роботі.
Для пошуку роботи у Львові на сайті Work.ua використовують простий алгоритм:
Відкрийте сайт Work.ua.
Оберіть розділ “Вакансії”.
Введіть “Львів” у полі пошуку.
Фільтруйте вакансії: в цьому випадку варто використовувати саме ті фільтри, що підходять для робітника. Наприклад, заробітна плата.
На сайті також є варіант створювати та публікувати резюме. Після цього можна зв’язатися з потенційним роботодавцем.
Rabota.ua
Ще один великий портал з роботою, який пропонує різноманітні вакансії у Львові та інших містах України. Для його використання навіть не потрібно проходити реєстрацію. Сайт надає можливість створювати та публікувати своє резюме, щоб швидко знайти роботу у Львові.
Jooble.org.ua
Jooble.org.ua
Такий сайт збирає оголошення з різних сайтів про працевлаштування. Він доволі простий та зручний.
Кілька переваг використання Jooble.org.ua для пошуку роботи у Львові:
Збір інформації з різних джерел. Jooble збирає велику кількість вакансій з різних джерел, що дозволяє розширювати пошук роботи на одній платформі.
Зручний інтерфейс для користувача. Платформа Jooble має простий і зрозумілий інтерфейс, що полегшує пошук роботи для користувачів.
Jooble дозволяє використовувати різноманітні фільтри пошуку. Такий формат пошуку простий та швидкий, а головне ефективний.
Платформа регулярно оновлюється новими вакансіями, а тому на ній завжди можна знайти свіжі пропозиції.
Кожен користувач може налаштувати сповіщення про нові вакансії. Тобто користувач налаштовує, як ці повідомлення будуть приходити. Наприклад, якщо з’являться пропозиції цікавої для нього сфери працевлаштування.
На сайті також відбувається пошук за ключовими словами. Це дозволяє точно налаштувати параметри пошуку та швидше знайти роботу у Львові.
LinkedIn
Така професійна соціальна мережа дозволяє знайти вакансії у Львові та побудувати контакти з роботодавцями у вибраній сфері.
Загалом, така мережа корисна з багатьох аспектів. На ній можна знайти багато корисної інформації чи прочитати про досвід роботи в компанії, де новий користувач тільки шукає роботу.
У 1772 році імперії Габсбургів та Романових, а також Пруссія поділили Річ Посполиту. Історія та діяльність представників роду Чорторийських не завжди позитивно, але тісно переплетена з цією подією.
Тут можна бачити навіть певні каламбури. Зокрема, після поділу цього “шляхетського раю”, який означав “чистилище для міщан і пекло для селян” (фрагмент цитати Нормана Дейвіса), маєтності Чорторийських опинилися у складі кожного з учасників процесу фрагментації Речі Посполитої. Напевне, це така відплата Чорторийським за їхню позицію в той час, діяльність, рішення, які вони приймали і сили, які підтримували. Проте навіть на кораблі, який тоне, завжди є цікаві і варті уваги особистості. Август Александр Чорторийський – політик і військовий, руський воєвода, точно серед таких. Особливо цікавою є історія його відносин з представницями прекрасної половини людства.
Август Чорторийський. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Сестра. Матір короля
Август Чорторийський (1697-1782) – це знаний військовий і політичний діяч руського походження, який і сам міг стати королем Речі Посполитої. Принаймні, про це неодноразово говорили. Його хресним батьком був король Август ІІ. Август Александер подорожував німецькими, французькими та італійськими землями, перфектно володів французькою мовою. Частину свого життя Август Чорторийський провів на Мальті, став членом ордену Іоаннітів. Відтак приєднався до австрійської армії, з якою став учасником багатьох битв, дослужився до звання полковника.
Констанція з Чорторийський Понятовська. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Чорторийський не планував повертатися додому. Він не просто успішно будував кар’єру за кордоном, але й критикував монарха Речі Посполитої за надмірне самолюбство та шляхетські вольності, які перетворили життя в державі на хаос. Переконала Августа Чорторийського повернутися його сестра – Констанція. Вона була однією з найвпливовіших жінок Речі Посполитої того часу, а ще – матір’ю майбутнього короля Станіслава Понятовського. Дуже імовірно, що саме шлюб Станіслава Понятовського, батька майбутнього короля, з Констанцією Чорторийською, став однією з головних передумов, які забезпечили Станіславу-Августу Понятовському трон. Август Чорторийський певний час був опікуном свого племінника. Нібито він мав намір боротися за трон для свого сина, Адама. Проте голос від Руського воєводства все ж віддав за Станіслава Понятовського.
Дружина. Пролити кров за ту, в честь якої лилося вино
Непересічних весільних історій у Львові було так багато, що на їх основі можна укладати цикл оповідей. Однією з найцікавіших з-поміж них було весілля Станіслава Денгоффа та Марії Софії Сенявської. Вино тоді ріками лилося, а урочистості були настільки помпезними, що про цю подію до сьогодні не перестають говорити з подивом. Проте Денгофф досить швидко помер, що зробило його вдову однією з найбільш бажаних наречених у Речі Посполитій – статки родини були величезними. Нічого дивного, що до Сенявської стояла черга з кавалерів та залицяльників. Нібито був поміж ними навіть принц Португалії. Точно стояв у цій черзі й Август Чорторийський. Що більше, запам’ятався тоді декількома екстравагантними витівками.
Марія Софія з Сенявських Чорторийська. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Ще одним претендентом на руку Софії Сенявської був Кароль Тарло. Між Августом Чорторийським та ним й відбувалась найбільш гостра та запальна боротьба. Дійшло навіть до дуелі. Чорторийський нібито дозволив опоненту двічі стріляти в себе, а по тому ще й запитав чим ще може бути корисним. Ця авантюрна нерозважливість нібито дуже сподобалася Софії Сенявській і прихилила її до Августа Александра. Навіть попри це, Августу Чорторийському довелося упродовж ще декількох наступних років добиватися руки норовливої магнатки.
Август Александр Чорторийський. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Врешті, він чудово розумів для чого це робить. Маєтки, отримані в результаті його шлюбу з Софією Сенявською, стали одним з головних джерел значного зростання впливу родини Чорторийських у той час. Це стало своєрідним капіталом, який вони інвестували і в свою політичну значимість.
Цариця. Діалог з чумою і міна сповільненої дії під фундамент держави
Август Чорторийський досить пізно почав будувати політичну та військову кар’єру у Речі Посполитій. Не все на цьому шляху йому вдавалося, але й досягнув він чимало. Зокрема, був кавалером ордену Білого Орла, однієї з найпочесніших нагород Речі Посполитої. Значні зусилля Чорторийський докладав для розбудови й збагачення своїх маєтків, зростання політичного впливу. Він підтримав події, відомі нам як Барська конфедерація. Зокрема, фінансово.
Адам Казимир Чорторийський, син Августа Александра. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Коли події почали змінюватися у шаленому темпі і не було центру, який міг би навести лад, Чорторийський не поспішав присягати на вірність імператриці Єкатєріні ІІ. Згодом був позбавлений за це частини маєтків. Відтак Август Чорторийський змінив думку і навіть тиснув на сина, щоб той був лояльнішим до влади Російської імперії. Очевидно, саме це і можна вважати помилкою.
Дочка. Впливова магнатка з Раю
Знаною меценаткою та колекціонеркою, однією з найбільш впливових жінок Речі Посполитої у XVIII столітті була Ізабелла Любомирська, донька Августа та Софії Чорторийської. Її, проти волі дівчини, видали за Станіслава Любомирського. Від батьків Ізабелла успадкувала 14 міст та 366 сіл. У її власності був палац у Вілянуві, що біля Варшави. Вона ініціювала перебудову замку в Ланьцуті. Велика частина володінь Ізабелли Любомирської – це саме сучасні терени України.
Ізабела Любомирська. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Проте чи не найбільше Ізабелла з Чорторийських Любомирська любила перебувати в своєму палаці у селі Рай, що на Тернопільщині.
Фонд Франка, до 1 березня, приймає наукові роботи у галузі суспільно-гуманітарних наук на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році.
Дослідження, які подаються на Премію, повинні мати міжнародне значення, ґрунтуватися на засадах наукового осмислення історичних або сучасних процесів у культурі, політиці та суспільному житті України і належати до соціально-гуманітарних дисциплін.
Умови участі передбачають обов’язкове заповнення електронної форми (http://surl.li/qkddh). Монографії, які претендують на премію, повинні бути опубліковані протягом 2021-2023 років та мати ISBN, а три друковані примірники наукової роботи з автографом автора слід надіслати на поштову адресу Комітету Премії (01054, м. Київ, вул. Володимирська, 48А, оф. 15).
Рекомендувати наукову працю на здобуття Премії може або академічна установа, заклад вищої освіти України та країн світу, з якими Україна має дипломатичні відносини, або лауреати Премії попередніх років.
Дослідження мають відповідати позиції Івана Франка, яку він висловив за життя: «Ця праця наскрізь критична, діло холодного розуму, натхнена великою ідеєю одноцільності і своєрідності…»
Міжнародну премію імені Івана Франка присуджують щорічно з 2016 року. Лауреат Премії отримує грошову винагороду та золотий знак. Урочиста церемонія нагородження лауреата відбувається щороку 27 серпня – у День народження Івана Франка – на його батьківщині.
Нагадаємо, у попередні роки премії були удостоєні кардинал Української Греко-Католицької церкви Любомир Гузар, професор Віденського університету Міхаель Мозер та академік Львівського національного університету імені Івана Франка Олег Шаблій, професорка Українського католицького університету Ярослава Мельник і доцент кафедри Східноєвропейської історії Гельсінського університету Йоганнес Ремі, професорка Міланського університету Марія Грація Бартоліні, професор кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Ігор Сердюк, професор Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка Леонід Тимошенко, завідувач відділу франкознавства, старший науковий співробітник Інституту Івана Франка НАН України Микола Легкий.
21 лютого у Палаці залізничників “РОКС” відбудеться Великий концерт-зйомка від ТЕСАМЕШОУ! На відвідувачів заходу чекають найсмішніші жарти, пісні та монолог від Владзя!
Вечір сміху окрім цього має благодійну мету – підтримати наших воїнів. “Давайте разом піднімемо наш дух до Перемоги, підтримаємо один одного та допоможемо ЗСУ! — запрошують Владзьо, Володимир Жогло, Валентин Сергійчук, Віталій Тильний і Сергій Полупан, нагадуючи, що купуючи квитки, ви долучитесь до доброї справи! Адже в кожному квиточку закладена допомога ЗСУ!”.
ТеСАМеШоу— це саме те шоу, яке потрібне всім, хто любить справжній український гумор!, – додають організатори, – Якщо ж ви такі “варʼяти”, як і ми, приходьте обовʼязково!”
Панорама Львова, 1938 р. Фотограф Генрик Поддембський
Потужну фотоспадщину Львова та Львівщини становлять роботи відомого відомого фотографа міжвоєнного часу Генрика Поддембського. На його фото можна натрапити в архівах, музеях та інтернет-аукціонах.
Панорама Львова, 1930-ті рр. Фотограф Генрик ПоддембськийЛьвівська Ратуша. Фотограф Генрик ПоддембськийТрамвай номер 4 їде в напрямку вулиці 29 Листопада. Фотограф Генрик ПоддембськийКостел Святого Андрія та бернардинський кляштор. Фотограф Генрик ПоддембськийЦерква Покрови Пресвятої Богородиці (тоді костел Матері Божої Остробрамської, до 1989 — книгосховище), 1938 р. Фотограф Генрик ПоддембськийЦерква Покрови Пресвятої Богородиці (тоді костел Матері Божої Остробрамської, до 1989 — книгосховище), 1938 р. Фотограф Генрик Поддембський
Раніше ми вже розповідали про його фото з Львова й сьогодні хочемо показати нові. Всі вони датуються 1934-1938 роками.
Трамвай номер 4 їде в напрямку вулиці 29 Листопада. Фотограф Генрик ПоддембськийІталійський дворик, 1937 р. Фотограф Генрик ПоддембськийІталійський дворик, 1937 р. Фотограф Генрик ПоддембськийМиколаївська церква із села Кривка в Шевченківському гаї у Львові, 1934-1938 рр. Фотограф Генрик ПоддембськийМиколаївська церква із села Кривка в Шевченківському гаї у Львові, 1934-1938 рр. Фотограф Генрик ПоддембськийМиколаївська церква із села Кривка в Шевченківському гаї у Львові, 1934-1938 рр. Фотограф Генрик ПоддембськийМиколаївська церква із села Кривка в Шевченківському гаї у Львові, 1934-1938 рр. Фотограф Генрик Поддембський
Роботи Генрика Поддембського можна віднести до художньої фотографії, оскільки автор шукав інтригуючі кадри та намагався оригінально скомпонувати образ. Кожна фотографія цікава, оригінальна і не дає пройти повз побачене фотографом.
Павло РОМАНЮК. Революція Гідності: Чорна меса. Внутрішні і зовнішні загрози 10 літ тому і сьогодні. – Київ: Видавничий дім журналу «Пам’ятки України», Міжнародний інститут українознавчих студій, 2023. – 432 с.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Видавничого дому журналу «Пам’ятки України», Міжнародного інституту українознавчих студій та Львівського палацу мистецтв.
Здавалось би, що нового нині можна довідатись про Революцію Гідності? Багато сучасників брали участь у ній особисто або знають про перебіг із моторошних телетрансляцій 5-го каналу, оповідей сучасників…
Втім, класик журналістських розслідувань львів’янин Павло Романюк за майже десять років зібрав значну інформацію і ділиться у книзі невідомими свідченнями про долі і число Героїв Майдану, оприлюднює вражаючі факти і подробиці подій, викриває таємні злочини і закулісних персонажів.
Без ейфорії автор аналізує і зіставляє події, факти, тенденції, обіцянки і наслідки.
Повноправним героєм книги можна назвати Олександра Тимошенка, фотожурналіста, який зробив понад 9 тисяч світлин на Майдані і дістав кулю від беркутівця. Його знімки також оприлюднені в книзі «Революція Гідності: Чорна меса».
Книга вийшла напередодні 10-літнього ювілею Революції Гідності одразу двома тиражами:
1000 примірників видано коштом Центру захисту інформаційного простору України Міністерства культури та інформаційної політики для безкоштовного розповсюдження,
та 500 примірників комерційного тиражу побачили світ завдяки Видавничому дому журналу «Пам’ятки України» та Міжнародному інституту українознавчих студій
Модератор презентації – Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ Запрошені до участі в презентації: Павло РОМАНЮК, автор книги, відомий український журналіст Олександр ТИМОШЕНКО, фотожурналіст, учасник Майдану Анатолій СЄРИКОВ, головний редактор Видавничого дому журналу «Пам’ятки України» Дмитро ЛУЦЕНКО, заступник директора Міжнародного інституту українознавчих студій Юрій АТАМАНЮК, власний кореспондент журналу «Пам’ятки України»
Улюблений дует мільйонів та різних поколінь українців знову виступить разом на сцені! Через 20 років легенди української естради – Іво Бобул і Лілія Сандулеса – виступлять із двома великими концертами у Львові. Події відбудуться 4 березня у Театрі Заньковецької. Початок о 16:30 та 19:30.
Концерти пройдуть у рамках спільного туру артистів. Матиме він символічну та промовисту назву “Береги любові через роки”. Стартує турне 29 лютого у Рівному та охопить великі міста України: Тернопіль, Івано-Франківськ, Хмельницький та ін.
У спільній творчості Іво Бобул та Лілія Сандулеса випустили чимало пісень, які стали справжніми шлягерами. Серед них, зокрема, всіма улюблені “Берег любові”, “Пізня зустріч”, “Зоряна криниця”, “А липи цвітуть” та багато інших. І ось, через два десятиліття, шанувальники нарешті зможуть почути улюблені хіти наживо!
“Вечір ніжності та любові з легендарним дуетом української естради Іво Бобул та Лілія Сандулеса. Зустрічайте неочікуване воззʼєднання, вперше за 20 років на одній сцені у концертній програмі «Берег любові через роки»! Не пропустіть унікальну можливість почути легендарних артистів наживо та заспівати улюблені хіти на концерті разом!” – запрошують на подію організатори.
Квитки на львівські концерти можна придбати за посиланням:
Цього недільного кавового ранку, разом з незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися одним цікавим лайфхаком.
Справжні поціновувачі кави звикли заварювати її собі звичним способом – у турці. Не поспішають вони переходити на новітні кавоварки.
Але, приготована в турці кава має гущу. І потрібно вміти перелити каву в горнятко так, щоб туди не потрапила гуща. Адже мало знайдеться охочих смакувати кавовий напій разом з кавовою гущею.
Є одна хитрість, скориставшись якою ви зможете перелити каву до горнятка без кавової гущі.
Кава в турці
Сито тут не допоможе. Можна звісно почекати, поки гуща в горнятку сама осяде, але тоді кава вистигне та буде вже не буде так смакувати.
Допоможе проста холодна вода. Візьміть чайну ложку, наберіть в неї дуже холодну воду, та влийте в турку. Від холодної води осад сяде на дно і ви переллєте в горнятко каву без осаду. Цей лайфхак працює і у випадку запарювання кави в горнятку.
Отже, поекспериментуйте і з кількістю води і з температурою. Додам що холодна вода у жодному разі не впливає на смак кави.
Теплий вечір при свічках у найромантичніший день року. У Львівській філармонії продовжуються цикл затишних концертів при свічках. Наступним концертом циклу стане подія до Дня закоханих «У ритмі пристрасного танго», яка відбудеться 14 лютого. Початок о 18:30, повідомили організатори.
Подія буде присвячена вічному та найпрекраснішому почуттю – коханню. Коханню, яке втілилось в одному з найпопулярніших музичних та танцювальних жанрів у світі – танго.
«Музика, що захоплює у вир пристрасті, натхнення та любові. Романтична атмосфера при свічках та витончене танго у затишний осінній вечір! Разом з тим, гостей заходу пригощатимуть шампанським та солодощами! І все це входить у вартість квитка!», – зазначили організатори.
Ритм пристрасного танго й стане провідним у події, та буде звучати у виконанні ансамблю «Високий замок»: від пристрасного «Лібертанго» Астора П’яццолли чи романтичного «Petite fleur» Сіднея Беше до «лінивого» танго Джона Cаллівана. Також у цей вечір звучатимуть авторські ліричні пісні про кохання у виконанні Петра Радейка, Анастасії Чубінської та вокального гурту “Голосні” у складі – Ольга Верхоляк-Томків та Іванна Вівчарик. Пристрасть музики передасть у пластиці тіла знана танцювальна пара у складі Віктора Сокрути та Соломії Кудин.
«Це буде теплий романтичний вечір, сповнений чудової музики та пристрасних ритмів танго. Особливої атмосфери його додадуть свічки, що прикрашатимуть концертний зал. Під час антракту гості матимуть можливість поспілкуватись, зробити у фоє фото з артистами та пригоститись шампанським. Тут буде також романтична атмосфера – танцюватимуть дві пари, до яких можна буде доєднатися людям, які б хотіли себе спробувати у танці», – розповідає художній керівник проєкту Андрій Яцків.
Цей концерт стане наступною подією із масштабного циклу «тихих» проєктів – подій без яскравих світлових чи шумових ефектів, наповнених музикою, яка дозволить у наш складний час «перезавантажитись», знайти час для себе та хоч трішки перемкнутися. Започаткувала цю серію концертів концертна агенція Zahid Concert Agency та Академічний інструментальний ансамбль солістів «Високий Замок». Такі події «при свічках» відбуваються у філармонії щомісяця.
5 лютого 2024 року у Львові відійшов у Вічність МИКОЛА ОПАНАЩУК – видатний український графік, живописець, мистецький педагог, професор кафедри книжкової та станкової графіки Української академії друкарства, в минулому – завідувач кафедри академічного рисунку Львівської національної академії мистецтв, член Національної спілки художників України, заслужений діяч мистецтв України.
Микола Опанащук
Народився 1947 року у мальовничому поліському селищі Пулини Житомирської області, навчався в гуртку образотворчого мистецтва І. Нібульського у Житомирі, згодом на відділенні килимарства Решетилівського професійно-технічного училища, педагог І. Тригуб (1963–1965) та на відділі художнього скла Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва, основні педагоги Р. Сельський, В. Манастирський, Д. Довбошинський (1966-1971). В індивідуальній творчій практиці відзначався особливою працездатністю та широтою професійних (тематично-смислових, жанрово-видових та формалістичних) зацікавлень.
Микола Опанащук. Камянець-Подільська фортеця. 1992. Олія
Працював у галузях станкової, книжкової та прикладної графіки, екслібрису, станкового живопису, учасник понад 200 виставок, з понад 60 – персональних. Автор понад 150 книжкових знаків, цінних методичних розробок для студентів мистецьких навчальних закладів. Мав престижні міжнародні та загальнонаціональні відзнаки. В естампній графіці досягнув особливих успіхів віртуозною технікою високого друку, яка стала авторською синтезою досвідів світового мистецтва деревориту та ліногравюри з індивідуальним трактуванням форми. Маючи великі напрацювання в проблематиці композиції та інваріантів оригінального рисунку різними техніками, вибудував власну концепцію пластичної форми, яка дала високі формальні та естетичні результати.
Микола Опанащук. Данило, князь Галицький. 1995. Гравюра на пластику
На пошану світлої пам’яті унікального мистця і педагога – текст, який публікується вперше і був підготовлений автором до каталогу виставки «Сакральне мистецтво Миколи Опанащука» у Львівському музеї історії релігії в квітні 2023 року.
Микола Опанащук. Жовква. Василіянська церква. 2001. Гравюра на пластику
Між темами, мотивами і смисловими конструктами у творах Миколи Опанащука існує раціонально-ціннісний зв’язок, що виростає з глибинних нуртів душі автора. Світобачення мистця почало формуватися у Поліському краї, сповненому відлуннями фольклорно-міфологічних легенд та переказів. Безпосередні враження від природи та звичаєвості інтегрувалися в багату палітру пластично-образних асоціацій, які визначили скерованість професійних зусиль художника. В дальшій перспективі творчого поступу Миколи Опанащука субстанція духовності набувала дедалі ширших жанрових мереж та стала ядром формування численних тематичних напрямків і в графіці, і в малярстві.
Микола Опанащук. Павло Чубинський. 2006. Ліногравюра
На сьогодні саме такі групи творів – серії естампів та живописних картин – становлять основу професійного «паспорта» Миколи Опанащука. Більше того, пріоритетність духовно-ціннісної складової при репрезентації авторського світогляду вплинула і на фактор методології, яка визначає унікальність цього художника як у середовищі Львова, так і в сучасному українському мистецтві в цілому. Оригінальність його формально-образного мислення не зводиться лише до почерку чи стилю, а й до всього комплексу «синтаксису і морфології», узгодженості зв’язків між знаково-зображальними елементами, концепцією пластики, «режисурою» простору, віртуозністю техніки виконання найскладніших композиційних ідей, а в малярстві – ще й світлоколірної програми та фактури.
Микола Опанащук. Дід Василь. 2012. Авторська техніка
Фундаментом, на якому розбудовувалася авторська творча методологія, стала ретельна практика Миколи Опанащука в широкому діапазоні виражальних засобів, найперше у техніках рисунку олівцем, тушшю, сепією тощо. Художник невтомно наповнював альбоми безпосередніми «записами» побіжних вражень від натури, зарисовками архітектурних ансамблів, ескізами композицій, оперативними портретами і шаржами на своїх колег. Цей ресурс суттєво збагачував професійний досвід автора, розширював лексикон формально-технічних засобів при створенні графічних і малярських творів у рафінованих образах минулого та сучасності. До найбільш чисельних тематичних груп рисунків належали зображення сакральних споруд, середньовічних комплексів багатих на історичні події міст. Тематика історії Церкви, портретів видатних постатей церковного життя, символічних сцен, а також пам’яток сакральної архітектури не лише збагатила контекст поетико-філософського осмислення автором національної культурної спадщини, але й суттєво поглибила естетичну проблематику його творчості за більш ніж три десятиліття натхненної праці. Етапами цього тривалого творчого процесу стали відомі ліногравюри «Великодня неділя» (1991), «Трійця», «Святий Миколай» (1992), а через короткий час гравюри на пластику «Святий князь Володимир Великий», «Свята княгиня Ольга» (1994) як частина серії постатей української національної історії.
Микола Опанащук. Весна. 2016. Авторська техніка
На цій стадії вироблення авторської доктрини пластичної форми у чорно-білій естампній графіці трактування сакральних образів і сцен зводилося до логічно-конструктивної організації композиції, з максимально насиченою структурою елементів: акцентованих фігуративних силуетних площин, алегоричних та предметно-асоціативних деталей. Тяжіння до лаконічної, синтезованої графічної мови у цих творах поєдналася з імпровізаційністю в «оживленні» ритмічного ладу, з яким ключова тема набувала глибших образних рефлексій.
Микола Опанащук. Трійця. 1992. Ліногравюра
Концептуальні відкриття першої половини 1990-х років стали свого роду формалістичними «дріжджами» для нових тематичних циклів графіки Миколи Опанащука, зокрема пов’язаних із зображеннями історичних комплексів сакральної архітектури Львова, Жовкви, а також ряду польських міст. Стильові рішення естампних творів Миколи Опанащука поширилися на його малярство, закріпившись в структурі образності циклу олійних картин «Деревляни» (1996), «Домініканські ритми» (1997), «Бароковий діалог» (1998), портретного полотна «Владика УГКЦ Андрій Сапеляк» (1997) та ін.
Микола Опанащук. Ольга у Криворівні. 2017. Авторська техніка
Ангажованість художника духовним аспектом життя поглибила пластично-образну палітру його творчості у 2000-2010-х роках. До найбільш оригінальних смислових трактувань сакральної теми належать гравюри на пластику «У тиші храму» (2002), «Храм до сповіді», «Благовіст», «Вербна неділя» (всі – 2004), «Прихожани» (2009) та ін. Ще інша група творів – ліногравюри «Слов’янські просвітителі Кирило і Мефодій», «Преподобні Антоній і Феодосій Печерські» (2004) – вражає добірністю експресивної манери в розкритті образів відомих історичних постатей, носіїв знань і духовності. Лінорит «Сестри милосердя» (2004) при мінімалізмі та умовності технічних засобів викликає глибокі психоемоційні реакції.
Микола Опанащук. Екслібрис Романа Яціва. 1992. Гравюра на пластику
Віртуозність, з якою Микола Опанащук створював інші тематичні серії гравюр сакрального та історико-культурного спектру, закріпила за ним авторитет одного з чільних українських мистців сучасності. Ця професійна кваліфікація підсилена резонансом його урбаністичних пейзажів із зображеннями храмів і монастирів Жовкви («Василіянська церква», «Церква Святої Трійці», «Костел святого Лаврентія», «Домініканський костел» – гравюра на пластику, 2001-2003), «Святині» (2007), «Бернардинський двір» (обидва – гравюра на пластику, 2012), «Очікування на благословенного Месію» (2015, авторська техніка), «Молитва за долю народу» (2016, авторська техніка) та ін. Генерованою багатьма десятиліттями творчої праці субстанцією духовності Микола Опанащук шукає трансцендентні зв’язки між культурними артефактами минулого та сучасністю, моделюючи свою візію Християнства через образи визначних сповідників Віри, через символи та прояви Віри. Мова його мистецтва теж набула інтонацій величі, етики та елітарності. Дисциплінована пластична форма закріплює у творах Миколи Опанащука стратегію Духовності як об’єднуючої та консолідуючої перспективи життя для всього людства.
Здалеку й справді скидається на казковий замок. Фото з мережі “Інтернет”
Межиріцький родовий монастир князів Острозьких вражає своєю величчю, таємничими історіями з минулого і… спотвореним сучасними “будівничими” виглядом. Об‘єкт культурної спадщини національного значення, відданий у безконтрольне користування церковникам, нині втратив свій автентичний вигляд.
Куполи монастирської Свято-Троїцької церкви можна побачити ще з подвір’я Острозького замку. Здалеку й сам монастир скидається на казковий замок. Утім, його мури зберігають далеко не казкові історії з минулого. Сюди, до мальовничого історичного села Межиріч, що притулилось між берегів річок Збитенка та Вілія, приїздять не лише релігійні паломники, а й численні шанувальники старовинної архітектури та цікаві до минувшини туристи. Свято-Троїцький чоловічий монастир-фортеця XV-XVIII cтоліть є одним із найдавніших оборонних храмів України.
Непроста доля святої обителі
Давня минувшина цієї унікальної української пам’ятки сакральної архітектури тісно пов’язана з відомим родом князів Острозьких. Князь Федір Данилович Острозький отримав у кінці XIV століття від Великого князя Литовського Вітовта Межиріч разом з кількома іншими містами і прилеглими до них землями.
Федір Острозький. З колекції Острозького краєзнавчого музею
Тут він збудував укріплений дерев’яний замок з дерев’яною Свято-Троїцькою православною церквою. Проте легенда гласить, що храм у Межирічі буцімто існував ще з ХІІІ століття. І заснували його монахи Києво-Печерської лаври, втікаючи сюди після захоплення Києва ханом Батиєм.
Графічний план Межиріцького монастиря XVII століття авторства архітекторки і дослідниці Олени ГодованюкМежиріч Острозький. Вид на монастир. Малюнок Наполеона Орди, 1860-1870 роки
Розбудовою Межиріча займалися нащадки Федора, особливо останній з роду Острозьких по чоловічій лінії — Януш, який домігся надання Межирічу Магдебурзького права. Януша Острозького вважають засновником Свято-Троїцького собору, а часом побудови — 1612 рік. За іншими джерелами, кам’яний собор на місці згорілого дерев’яного з’явився ще в 1453-у або 1460-у роках. Тоді ж при церкві начебто діяли школа, друкарня і шпиталь.
Попри те, що Януш Острозький народився православним і при народженні був охрещений Іоанном, він у юнацькому віці перейшов до католицизму, ставши першим римо-католиком серед Острозьких.
Януш Острозький, фотофонд ЦДІАК УкраїниСвято-Троїцький монастир у Межирічі, ДНАББ
Прийнявши католицтво, при перебудованому на костел Троїцькому соборі заснував монастир ордену францисканців. З півночі та півдня до храму прибудували два двоповерхових корпуси з келіями, обитель обнесли потужною кам’яною стіною з бійницями. Януш укріпив будівлі неприступними земляними валами довжиною понад два кілометри. А поруч із монастирськими мурами звів собі палац, який до нашого часу не зберігся.
Межиріцький монастир, початок ХХ ст.Келії монастиря, 1935 рікКоридор у келійному корпусі, 1920 рік
Архітектором перебудов історики з великою імовірністю вважають польського військового інженера генерала артилерії коронної Павла Ґродзицького. Він відомий побудовою Королівського арсеналу та арсеналу Сенявських у Львові, зброярень у Варшаві, Барі, Кракові та Мальборку.
Межиріч, 1900 рікМежиріч Острозький, 1921 рік
Межиріцький монастир перетворився на неприступну фортецю, яка мала захищати Острог із півдня. За переказами, з Острозького замку до монастиря було прокладено підземний 4-кілометровий тунель, яким можна було врятуватися у разі облоги міста. Проте Межиріцька твердиня не вистояла під час козацького повстання Богдана Хмельницького 1648 року. Щоправда, гетьман руйнувати колишню православну обитель не став, а тільки вигнав з монастиря монахів-францисканців. На згадку про ті події на одній зі стін обителі встановлено табличку із написом про те, що в XVII столітті тут побував Богдан Хмельницький.
Меморіальна таблиця на згадку перебування в обителі Богдана Хмельницького
Польське повстання 1863 року стало для російської імперії, яка окупувала наш край після Третього поділу Речі Посполитої, номінальним приводом до переслідування католицизму і ліквідації практично всіх католицьких монастирів на своїй території. Так Межиріцька Троїцька обитель знову повернулась до православ’я. Монастирські будівлі знову зазнали перебудов. За переказами, церковники поперемальовували на православні образи католицькі ікони й навіть портрети князів Острозьких.
Загальний вигляд, 1920-і рокиМонастир у Межирічі Острозькому. Фото Генрика Поддембського, 1925 рікФрагмент склепіння трапезного храму монастиряТрапезна церква, сучасний вигляд
Під час Першої світової війни в монастирі квартирували німецькі війська. Тоді імовірно були знищені багаті монастирські архіви. З 1921 по 1939 рік Межиріч був прикордонним містечком. Неподалік від нього стояла польська застава. Упродовж цього часу містечко остаточно занепало. Не найкращі часи переживав і монастир. До того ж, католики подали позов до суду щодо повернення обителі католицькій церкві. Розгляд справи тривав з 1929 до 1934 року. Завдяки беззаперечним доказам про православне походження храму судову справу було вирішено на користь православних вірян.
Туристи біля стін Межиріцького монастиря, 1930-і рокиНа подвір’ї обителі, фото Генрика Поддембського, 1925 рік
Як розповідають старожили, під час подій Другої світової війни монастир мало не було зруйновано цілковито. У 1944 році під час сутички вояків УПА з частинами регулярної червоної армії, червоноармійці, вважаючи, що “упівці” засіли за мурами монастиря, відкрили по ньому артилерійський вогонь. Тільки делегація парафіян з білим прапором врятувала святиню від руйнівного артобстрілу.
Кутова вежа, фото Генрика Поддембського, 1925 рікФрагмент території монастиря, фото Генрика Поддембського, 1925 рік
У післявоєнний час, попри те, що монастир був занедбаний, служби в церкві проводились. Такий-сякий ремонт у храмі здійснювала місцева релігійна громада. Але келії, башти, мури потребували капітального ремонту, на який коштів у громади не було. Була ідея віддати монастир у користування під будинок відпочинку або пансіонат для осіб похилого віку. Але після розпаду срср монастирський ансамбль було передано Українській православній церкві (МП). Діяльність церкви неґативно позначилася на архітектурному ансамблі пам’ятки. Але про це — далі.
Так виглядав монастир у 1976-1982 рокахТак виглядав монастир з північного входу і північний корпус у 1978 році.Вигляд з північного входу, 1978 рікПівденний корпус келій і південна частина монастиря у період 1976-1978 років.
Коронована ікона і загадковий стовп у полі
Головною святинею Межиріцької обителі вважають чудотворну ікону Божої Матері Життєподательниці або Богородиці Одигітрії. Часто її називають ще Межиріцькою Богородицею. За легендою вона вважається родовою іконою князів Острозьких. Написана приблизно в 1520-і роки після битви під Оршею на замовлення Костянтина Острозького. Монастиреві її подарував князь Януш Острозький.
Монахи-францисканці шанували чудотворний образ і 31 січня 1613 року уклали контракт із львівським золотарем Францішком Клюбчиком про виготовлення срібного кіоту для ікони. А допомагав львівському майстрові острозький золотар Павло Похилий, який і раніше на замовлення князя Януша виконував ювелірні роботи в Межиріцькому Троїцькому соборі. Виготовлені цими майстрами шати й нині прикрашають ікону, але після того, як монастир повернули православним, центральну частину оздоблення переробили, оскільки на ній на сріблі було викарбувано серце Богородиці, що суперечить православним канонам.
З давніх-давен прийшла традиція коронування ікон — акт особливого вшанування святого образу Богоматері на знак його чудотворності. Чудотворність образу Межиріцької Божої Матері була офіційно визнана Візантією у XVIII столітті.
Мистецтвознавець, історик і дослідник Микола Бендюк розповів, що в 1779 році Папа Римський Бенедикт XIV уповноважив суфрагана луцького Франциска Коморницького коронувати Межиріцьку Богородицю і прислав для цього золоту (за іншими даними – срібну з позолотою) корону.
“Обряд коронування Межиріцької Одигітрії провели 15 серпня 1779 року, на католицьке свято Успіння Пресвятої Богородиці, – розповів Микола Бендюк. – На коронування мало приїхати дуже багато людей. Таку кількість у церкві Межиріцького монастиря вмістити було нереально. Тому вирішено було на полі за селом збудувати величну колону з декораціями поруч, де й відбулось дійство коронації”.
Той коронаційний стовп зберігся донині, хоча через свій занедбаний стан і небезпечний нахил місцеві називають його “Пізанською вежею”. Споруда облікована як пам’ятка архітектури та історії місцевого значення. А доки у влади руки не доходять до її ремонту, на вершечку стовпа щороку облаштовують собі гніздо лелеки.
Коронаційний стовп. Фото з мережі “Інтернет”
З нагоди передачі монастиря православній церкві імператриця Марія Олександрівна подарувала головній межиріцькій святині срібне намисто з шістьма смарагдами, та ще шість смарагдів до корони.
У 1915 році, коли австрійський фронт наближався до Острожчини, ікону вивезли до Харкова, звідки вона повернулась у 1918-у. Але вже без срібних шат і корони. Те, що ми бачимо нині, — лише відтворення колишніх прикрас, зазначають дослідники. У 2004 році ікону помістили в новий різьблений позолочений кіот у вигляді каплички з куполом, виготовлений сучасними волинськими майстрами.
Межиріцька Богородиця в Свято-Троїцькому соборі
Про чудотворність Межиріцької Богородиці Одигітрії свідчать численні срібні вотиви — знаки подяки, прикріплені до зворотньої сторони ікони. До неї й нині звертаються прихожани зі своїми болями і негараздами, просячи заступництва і допомоги
Межиріцька Богородиця. Праворуч – зворот ікони з прикріпленими мотивами
Піч, брама і знівечена вежа
Поруч із комплексом Межиріцького монастиря допитливий турист не омине ще кілька цікавих об’єктів з давнини. Неподалік від монастирської стіни, на полі, височіє цікава споруда з червоної цегли: чотири стовпи, поставлені по кутах квадрату і об`єднані арками, на які спирається купол з димарем. Це — піч, збудована в XVII столітті, яка, на диво, дійшла до нашого часу майже в первісному вигляді. На вершечку димаря можна навіть розгледіти давні елементи декору. Висота печі — 9 метрів.
Піч XVII століття
За версією професора Петра Ричкова (“Огнище” в просторовому контексті резиденції князя Януша Острозького в Межирічі Острозькому”, зб. “Архітектурна спадщина Волині”, вип. 6, 2018), це залишок князівської садиби Януша Острозького, про яку згадувалось вище.
“Подібні “огнища” у вигляді окремого приміщення на прямокутному або квадратному плані з високими коминами-димарями були досить поширеним явищем в контексті житлового будівництва в середньовічну добу. Використовувалися вони і в невеликих міщанських садибах, і в величних палацах заможної аристократії. Фактично це було окреме приміщення з відкритим вогнем, яке слугувало просторовим осередком внутрішнього розпланування, до якого примикали кімнати з побутовими функціями. …цей архітектурний релікт, який дивом зберігся в Межирічі, є унікальним фрагментом функціонального облаштування резиденції Януша Острозького. …нам невідомо жодного уцілілого аналогу на теренах сучасної України”, – пише у своїй статті Петро Ричков.
Листівка початку ХХ століття
Коли за срср піч отримала статус архітектурної пам’ятки національного значення, то автор супровідної статті до довідника-каталога, не володіючи інформацією щодо передісторії об’єкту, окреслив його функціональне призначення виключно обігрівом стражників та топленням смоли. Саме така характеристика печі помандрувала згодом по популярних і фахових виданнях, зазначає Петро Ричков.
Стародавня піч, біля якої і в минулі часи полюбляли фотографуватись туристи, фото міжвоєнного періоду
На доказ того, що “огнище” було органічною складовою князівської резиденції Петро Ричков наводить інвентар Острожчини, укладений в 1621 році, після смерті Януша Острозького, де міститься опис князівського двору в Межирічі і згадується саме цей об’єкт. На переконання Петра Ричкова, статус цього свідка давньої доби має бути перекваліфікований в архітектурній історіографії з простої “огрівальниці” на повноцінний і автентичний статус уцілілого фрагменту Межиріцької резиденції краківського каштеляна Януша Острозького.
Межиріцький монастир, вид зі Заславської брами, фото Генрика Поддембського, 1925 рік
Зовсім поруч із піччю, у густих зарослях, допитливий турист побачить руїни якоїсь на перший погляд незрозумілої споруди. Виявляється, це залишки колишнього південного в’їзду в Межиріч зі сторони Заслава (тепер місто Ізяслав на Хмельниччині) — Заславської Брами.
Сучасний вигляд Заславської брами. Фото авторки публікації.
Оборонна брама-вежа була складовою частиною міських фортифікацій Межиріча. Уперше згадується ще в 1596 році. Науковці встановили, що башта була двоярусною, до неї вів підйомний міст, перекинутий через рів. В’їзд знаходився на висоті 2,5 метра від сучасного рівня землі.
Заславська брама. Фото Генрика Поддембського, 1925 рікФотомайстер зі світовим ім’ям Генрик Поддембський, який кілька разів був у складі краєзнавчої експедиції на Волині у міжвоєнний період. Біля Заславської брами, 1927 рікФрагмент Межиріцького монастиря проглядається крізь старовинну Заславську браму. Фото Генрика Поддембського, 1927 рік
Товщина кам’яних стін на вапняному розчині коливається від 2,3 до 2,46 метра. Висота руїн сягає 3,35-5,9 метра. Брама збереглась частково на рівні нижнього ярусу, через який влаштовано наскрізний арочний проїзд. У стінах досі можна розгледіти ключоподібні стрільниці. Стан пам’ятки — занедбана руїна.
Так виглядала Заславська брама у 1976-1978 роках.
Якщо до руйнування печі і брами все ж таки здебільшого доклався невблаганний час, то до загального спотворення архітектурного обличчя унікальної пам’ятки — комплексу споруд Межиріцького монастиря — приклали руки “будівничі” в рясах. Звісно, за бездіяльності посадовців органів охорони культурної спадщини. У 2013 році монахи самочинно перебудовували і “доповнювали” пам’ятку, відповідно до їхніх уявлень про сакральну архітектуру.
Межиріч, монастир, 1987 рік
У результаті було зруйновано частину оборонних фортечних мурів, для побудови гаражів зрівняли із землею оборонний вал. Капличку над монастирською криницею, яка гармонійно вписувалась в архітектуру обителі, також знесли. На її місці з’явилась ротонда в “московському” стилі… Двоповерховий будинок на території монастиря перебудували, піднявши над мурами, чим спотворили загальний вигляд.
Дерев’яний навіс над монастирською криницею. Нині зруйнований. Ліворуч залишки пристінного корпусу, на місці якого нині зведено нову будівлюНа місці криниці (див. попереднє фото) звели каплицю в “московському” стилі. На місці пристінного корпусу – нова будівляПристінний корпус (див. два попередніх фото) ще існував у міжвоєнний період, фото початку 1930-х років
Особливе обурення громадськості викликала самовільна перебудова надбрамної башти (дзвінниці) XVII століття. Українська архітекторка і реставраторка, лауреатка Державної премії України в галузі архітектури, яка багато років досліджувала і реставрувала комплекс Троїцького монастиря, видала низку публікацій про нього Олена Годованюк писала, що дзвінниця, яка існувала до 2012 року, – це перебудована у XVIII столітті в стилі бароко монастирська надбрамна башта 1606-1610 років. Перший ярус її з’єднано з Троїцькою церквою двома паралельними мурами. У 2012-2013 роках горішній ярус башти незаконно знесено й натомість надбудовано новий, що повторює архітектурні форми надбрамної дзвінниці Острозького замку.
Брама-дзвінниця, яка слугувала основним входом до обителі, 1921 рікМури від брами-дзвінниці вели до входу в собор, 1921 рікАвтентична брама-дзвінниця, нині зруйнована. Фото 1978 року
У липні 2013 року Острозьким міським відділом УМВС України в Рівненській області розпочато кримінальне провадження за фактом знищення вежі-дзвінниці Межиріцького монастиря, однак згодом закрито за неможливістю встановити винного.
Брама-дзвінниця, вигляд з території обителі, 1978 рікНезаконна руйнація і перебудова дзвінниці в 2012-2013 рокахТепер за версією церковників брама “виглядає красиво”. Фото авторки публікації
Перелік “покращень” від церковників можна продовжувати довго. Попри те, що територія комплексу виглядає в цілому доглянутою, її цілісний архітектурний історичний образ зруйновано. Тепер побачити, як же насправді виглядав легендарний монастир-фортеця, можна лише на старих світлинах. Зокрема на тих, що залишив нам знаний польський фотомайстер Генрик Поддембський, який кілька разів відвідував міжвоєнну Волинь, у тому числі й Рівненщину.
А ось так виглядає давня обитель у Межирічі нині. Фото авторки публікації.
Світлана КАЛЬКО
Основні джерела інформації і фото:
О. Годованюк “Троїцький монастир-фортеця у Межирічі Острозькому та його місце в розвитку монументального зодчества України XV-XVІІ ст.”, Архітектурна спадщина України, вип. 2, Київ: Українознавство, 1995;
М. Бендюк “Розвиток золотарства з XVII ст. на прикладі окладу ікони “Богородиця Одигітрія” з Межиріцького монастиря”, Острозький краєзнавчий збірник, вип. 2, 2007 рік;
П. Ричков “Огнище” в просторовому контексті резиденції князя Януша Острозького в Межирічі Острозькому”, зб. “Архітектурна спадщина Волині”, вип. 6, 2018 рік;
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
