Відкрийте для себе, чому картини за номерами стають улюбленим дозвіллям багатьох українців, перетворюючи нудні дні на захоплюючі моменти творчості та відпочинку.
У пошуках ідеального хобі, яке б не лише заповнило вільний час, а й принесло задоволення та відчуття реалізації, багато хто з нас звертається до творчості. Малювання, хоч і є прекрасним вибором, може здатися надто складним для тих, хто не відчуває себе впевнено з пензлем та фарбами. Але є чудова альтернатива, що дозволяє зануритися в мистецтво без страху перед чистим полотном – картини за номерами. Це хобі перетворює процес творчості на захоплюючу гру, де кожен може відчути себе справжнім художником, створюючи власний шедевр за допомогою чітко визначених інструкцій.
Нудьга як шлях до творчості
Часом нудьга стає необхідним поштовхом для відкриття нових горизонтів. Коли рутина домашнього дозвілля вже не приносить задоволення, картини за номерами можуть стати вікном у світ творчості та самовираження. Вони дозволяють вам пізнати мистецтво зсередини, додавати власні фарби у звичайні дні. Це наче чарівний портал, який переносить вас із звичного оточення у світ, де править креативність і фантазія.
Чому картини за номерами?
Для кожного віку та рівня майстерності. Неважливо, скільки вам років або який у вас досвід у малюванні, картини за номерами зроблені так, щоб кожен міг насолоджуватися процесом та отримати гарний результат.
Зменшення стресу. Зосередження на малюванні допомагає знизити рівень стресу, адже ви тимчасово відволікаєтеся від повсякденних проблем і занурюєтеся в процес творчості.
Розвиток творчих здібностей. Це хобі стимулює вашу фантазію та креативне мислення, допомагаючи розвивати візуальне сприйняття та навички композиції.
Відчуття досягнення. Завершення картини дає вам не тільки матеріальний результат у вигляді готового твору, а й психологічне відчуття досягнення та самореалізації.
Терапія кольорами в домашніх умовах
Колір має велике значення у нашому житті, впливаючи на наші емоції та самопочуття. Картини за номерами дозволяють експериментувати з кольоровими палітрами, дізнаватися про взаємодію кольорів, а також вивчати їх символічне значення. Кожен колір може викликати певні емоції, тому вибір кольорів для вашої картини не тільки впливає на загальний настрій роботи, а й може стати чудовою кольоровою терапією для самого художника.
Мистецтво без меж: експериментуйте та вдосконалюйте
Однією з найбільших переваг картин за номерами є можливість експериментувати без страху зробити щось не так. Ви можете слідувати інструкціям або ж внести власні корективи, додаючи унікальні елементи чи змінюючи кольорову гаму. Це дозволяє не тільки створити щось унікальне, а й вдосконалити свої навички малювання, вивчаючи нові техніки та підходи.
Експертні поради для новачків і професіоналів
Починайте з простих зображень, щоб зрозуміти процес і поступово переходьте до складніших картин.
Експериментуйте з кольорами, навіть якщо інструкції радять інше. Це допоможе розвинути ваше власне бачення мистецтва.
Використовуйте якісні матеріали, адже від них залежить кінцевий результат і ваше загальне враження від процесу малювання.
Не поспішайте. Насолоджуйтесь кожним моментом малювання, зосередьтеся на процесі, а не лише на результаті.
Діліться своїми роботами у соціальних мережах або з друзями та сім’єю. Відгуки та підтримка можуть надихнути на нові звершення.
Мистецтво картин за номерами чекає на вас, щоб відкрити двері у світ творчості та самовираження. Нехай кожен мазок буде кроком до нових відкриттів у вашому житті.
Висновок: від нудьги до творчості
Картини за номерами – це не просто спосіб зайняти себе вдома. Це можливість відкрити в собі талант художника, знайти нове хобі, яке приносить радість та задоволення. Незалежно від вашого віку або рівня майстерності, ви можете створити щось надзвичайне, перетворивши нудьгу на натхнення та творчість. Забудьте про побоювання і дайте волю своїм творчим поривам.
Завершуючи нашу мандрівку світом творчості та картин за номерами, варто зазначити, що кожна творча подорож стає ще захопливішою, коли у вашому арсеналі є все необхідне. І тут на сцену виходить Brushme, де можна знайти не лише великий вибір картин на будь-який смак, але й необхідні аксесуари для малювання, які зроблять ваш процес ще приємнішим та зручнішим.
Роли Каліфорнія — це один з найпопулярніших видів суші, які можна знайти у багатьох ресторанах. Вони відрізняються своєю свіжістю, ароматом та неповторним смаком. Хоча, на перший погляд, може здатися, що приготувати роли Каліфорнія з креветкою вдома складно, насправді це дуже просто, якщо ви знаєте правильний підхід.
Необхідні інгредієнти для суші Каліфорнія
Мінімальний набір компонентів — це рис, норі, авокадо, крабове м’ясо (або імітація краба), огірок, соєвий соус, васабі та імбир. Рис для суші — основа будь-якого рола, у тому числі й ролів Каліфорнія. Важливо вибрати високоякісний короткозерновий сорт. Авокадо для суші має бути стиглим.
Тепер розглянемо кроки приготування ролів Каліфорнія:
Приготування рису. Почніть з варіння рису. Додайте правильну кількість води та рису у каструлю і варіть його до готовності.
Підготовка інгредієнтів. Поріжте авокадо, огірок та крабове м’ясо на тонкі смужки.
Складання ролів. Покладіть норі на бамбукову підставку для суші. Розташуйте рис на норі, залишаючи невеликий проміжок по краях.
Додавання начинки. Покладіть на рис смужки авокадо, огірка та крабового м’яса.
Згортання ролів. За допомогою бамбукової підставки повільно скручуйте роли, починаючи з одного кінця і закінчуючи іншим.
Нарізання та подача. Наріжте ролі на шматочки. Подайте їх з соєвим соусом, васабі та маринованим імбиром.
Окрім класичних інгредієнтів, ви можете поекспериментувати з іншими компонентами. Наприклад, замінити крабове м’ясо на лосось або креветку. Сучасні шеф-кухарі та гурмани постійно вдосконалюють рецепт ролів Каліфорнія, додавши нові інгредієнти та поєднуючи різні смаки. Це дає можливість спробувати різноманітні версії цієї страви.
Як вибрати доставку суші?
Якщо самостійно готувати сьогодні не хочеться, ви можете замовити суші в ресторані. Щоб обрати доставку:
Почитайте відгуки про різні ресторани, запитайте рекомендації в знайомих та друзів. Довіряйте закладам з хорошою репутацією.
Перегляньте меню та переконайтеся, що ресторан пропонує достатній асортимент суші й готує ваші улюблені роли.
Проаналізуйте ціни. Обирайте заклади з середньою ціновою категорією. Також вагома перевага — наявність акцій та знижок.
Дізнайтеся суму мінімального замовлення, час доставки, вартість доставки. Обирайте ресторани з найбільш вигідними умовами.
Ось і все, що треба знати про замовлення суші. Обирайте смачні суші від Monosushi, які вам до душі, та насолоджуйтеся справді смачною їжею. Бажаємо смачного!
Менш, ніж добу після оголошення продажу квитків на премʼєру реп-мюзиклу про письменників розстріляного відродження «Ти [Романтика]» у Львові розпродано усі квитки. Про це повідомили VINIL Concert agency, організатори премʼєри у Львові.
Як відомо, проєкт МУР в кінці лютого випустив музичний альбом Ти [Романтика] про розстріляне відродження, за участі Сергія Жадана, Хейтспіч, Жені Яновича, NAZVA, Олени Кравець, Сергія Мартинюка та інших, що викликав неабиякий резонанс в медіа та суспільстві.
Лише альбомом творці не обмежились і підготували реп-мюзикл на його основі. Квитки на виставу у Львові, яка відбудеться 29 квітня було розкуплено через 20 годин від старту продажів.
«14 березня проєкт МУР у своєму інстаграмі анонсував, що на основі першого альбому-мюзиклу про письменників епохи розстріляного відродження Ти [Романтика] поставлять театральну виставу. Подія відбудеться 29 квітня у Львівському Оперному Театрі. Ми б з радістю поділилися посиланням на продаж квитків, але їх розкупили менше, ніж за 20 годин. Місткість зали Оперного Театру— 1 тисяча місць», – зазначають організатори події у Львові.
Ажіотаж навколо культурного проєкту неймовірний.
«Нарешті розстріляне відродження знову популярне серед української публіки; знову Сосюра, Семенко, Хвильовий, Курбас викликають цікавість та інтерес, що не може не радувати. «Ми пропонуємо тобі подорож у минуле…» – цитуючи МУР,
і ця подорож, тривалістю 45 хвилин, проносить слухача крізь найбуремніший період української літератури», – зазначають організатори VINIL Concert agency.
Нагадаємо, проєкт МУР створений під час повномасштабної російсько-української війни українськими митцями з Києва та Донецька. До його складу входять: Олександр Хоменко (тексти, речитатив), Віктор Ткаченко (тексти, музика, саундпродакшн) і Микола Шмундир (речитатив, піар). У соцмережах гурт зібрав навколо себе багатотисячну аудиторію. Документальні відео музикантів про історію Щедрика, Павла Тичину, Івана Багряного, Василя Стуса й Василя Симоненка стали найпопулярнішим освітнім контентом про українську літературу в Instagram. На рахунку гурту – два студійні релізи: «МУР Vol. 1» та «Захалявна книжечка» (2022). До них увійшли пісні на вірші Івана Франка, Василя Стуса, Миколи Вінграновського, Павла Тичини, Василя Симоненка, Юрія Іздрика та інших українських поетів.
Зазвичай ми називаємо фонтаном декоративний водяний пристрій, що під тиском викидає струмінь води вертикально або під різними кутами. Але історично фонтани були суто утилітарними і служили для забезпечення питною водою жителів міст. За допомогою труб або акведуків вода з джерел, річок чи озер стікала до резервуарів, зроблених у вигляді кам’яних басейнів, які власне і називали фонтанами, оскільки це слово походить від латинського “fons” (в родовому відмінку fontes), що означало джерело.
Львів від зарання історії потерпав від браку питної води, тому вже на початку XV століття почались роботи по прокладанню водогонів, що сходилися на площі Ринок до криниці. У XVII ст. на головній ринковій криниці встановили бронзову фігуру німфи Мелюзини. На початку ХІХ ст. площу Ринок прикрасили чотирма фонтанами з фігурами Нептуна, Амфітрити, Адоніса і Діани авторства Гартмана Вітвера.
Фонтани площі Ринок
Ці фонтани понад століття виконували роль звичайних колодязів – перекупки брали в них воду, щоб освіжити овочі і фрукти, а львів’яни носили з них відрами воду додому, як це бачимо на поштівці 1901 року. Та й в наші часи вони скоріше виконують роль декоративних криниць, а не фонтанів (в сучасному розумінні), бо мало хто звертає увагу на те, чи дзюрчить у них вода, чи ні…
Жінка несе воду з фонтану «Адоніс» на поштівці 1901 року. Художник Ст. Тондос, 1886 рік
Єврейські громади старались не залежати від міської влади, тож збудували собі власні колодязі. Один був біля синагоги на площі Старий Ринок (фото 1930 року тут), в наш час він виконує декоративну функцію.
Другий колодязь був у середмісті на сучасній площі Коліївщини. У 1844 р. його переробили на фонтан, рештки котрого у 2020 році відкрили з-під землі археологи. Відтак фонтан було відновлено за схожою конструкцією з білокам’яних блоків, а по цямрині на ідиш, українською та польською мовами було вирізьблено імена мешканців площі, що проживали тут з кінця ХІХ століття до Другої світової війни (детальніше тут).
Фото розкопок: Юрій Мартинович, Еспресо Захід. Сучасне фото розкопок зробив Zommersteinhof
З найстарших колодязів до наших часів збереглась криниця на території колишнього бернардинського монастиря. Щоправда у неї зовсім інше походження. На цьому місці був похований монах-бернардинець Ян з Дуклі, який за життя прославився надзвичайною святобливістю, смиренням і горливістю. З часом його могила перетворилась на місце паломництва. У 1520 р. останки Яна з Дуклі вирішили перенести до костелу. Коли ж викопали могилу, яма одразу наповнилась водою. Тож на цьому місці збудували криницю, присвячену Яну з Дуклі, спочатку дерев’яну, а у 1748-1755 рр. кам’яну. Невдовзі над нею встановили ротонду з фігурою благословенного монаха. Згодом з’явилась легенда, що при викопуванні останків, з могили вдарило джерело. Але скоріш за все це наслідок того, що напевно цей колодязь, як і усі міські криниці в архівних джерелах виступає під назвою fontes (джерело).
Ротонда над криницею св. Яна з Дуклі. Джерело: polonika.pl
Коли місто вийшло за межі середньовічних мурів, на різних вулицях і площах почали з’являтись загальнодоступні криниці. Здається, найдавнішим зображенням такого колодязя є літографія 1837 р., на якій представлено храм св. Андрія, перед яким – на нинішній площі Соборній – видно кам’яну криницю.
Декілька вже неіснуючих криниць можна помітити на старих мапах, а відтак, знаючи їхнє розташування, варто ретельніше придивитись до старих світлин.
Кадастрова карта 1849/1853. Криниці на сучасних площах ген. Григоренка, Марійській, Маланюка, Соборній і в кінці пр. Шевченка
Одна з криниць – не дуже помітна на світлині – потрапила на сторінки щоденника львівського історика Мєчислава Опалека: «/…/ мої батьки переїхали ближче до центру міста і зайняли квартиру у великій трифронтовій кам’яниці Самсона Верфеля на площі Смольки № 3. Навпроти кам’яниці була вул. монументальна криниця з круглою кам’яною цямриною, прикрашена посередині великою вазою та чотирма дельфінами, майстерним витвором львівського ливарництва. Місцем навколо криниці була стоянка візників, які іноді підкріплювалися в корчмі Маркуса Ґраффа на сусідній вул. Коллонтая. Це був тихий заклад, без бійок, можливо тому, що зовсім поруч, на площі Смольки № 4 знаходилась дирекція поліції. На місці, в котрому шемрав водотриск, встановлено у 1912 р. пам’ятник Францішеку Смольці. /…/”
(М. Опалек «Про Львів і мою молодість. Сторінки із щоденника 1881–1901». Оссолінеум, 1983)
Криниця на пл. Ф. Смольки (тепер пл. ім. генерала Григоренка). Фото кінця ХІХ ст. Джерело: facebook. Криниця на пл. Ф. Смольки (тепер пл. ім. генерала Григоренка). Фото 1911 р. Джерело: Ретро-ЛьвівКриниця на пл. Домбровського (тепер пл. Маланюка). Джерело: ВікіпедіяКриниця на пл. Домбровського (тепер пл. Маланюка). Джерело:lvivcenterКриниця на вул. Зеленій. Джерело: Facebook Старий Львів у кольоріКриниця на Бернардинській площі (тепер пл. Соборна). Світлина поч. ХХ ст.Криниця на Академічній (тепер пр. Шевченка). Фото 1880-90-х рр. Джерело: lvivcenterКриниця на вул. Кароля Людвіка (тепер пр. Свободи). Фото до 1900 р. Джерело: ArchitektКриниця перед церквою св. Анни. Світлина 1895-1900 роки. Джерело lvivcenterКриниця біля торговиці на Краківській площі (тепер пл. Я. Осмомисла). Фото кінця ХІХ ст.
Також на іще одній старовинній світлині зберігся вид на гарну криницю з якоюсь скульптурою (можливо, св. Яна Непомуцького) біля Полтви, котру якраз готували до засклепіння. Для кращого зрозуміння, де саме була ця студня, достатньо порівняти це фото з сучасним видом на будинки навпроти. Можна також знайти її на мапі “Plan Kr. Stol. miasta Lwowa” 1871 року.
Засклепіння Полтви біля театру Скарбка. Старе фото 1890-х років. Сучасне фото 2024 року Zommersteinhof
Більшості цих криниць не судилось зберегтись до наших часів. Одні поступились, звільняючи місця для пам’ятників, інші зникли під натиском цивілізації – водорозбірним колонкам і міській водопровідній мережі. Але були й такі криниці, що залишились і стали окрасою нашого міста.
Одним з найстарших історичних фонтанів, що зберігся до наших часів, є архітектурно-скульптурна композиція з Богородицею на площі Марійській. Початково це була криниця посередині великої площі, що утворилась завдяки тому, що річку сховали під землю.
Криниця на площі Фердинанда. Фрагмент акварелі А. Ґаттона. 1847 рік
У 1861 році криницю прикрасили фігурою Діви Марії, яку виготовив з білосніжного мармуру скульптор з Мюнхена Йоганн Непомук Гауттманн.
Криниця з фігурою Діви Марії посеред площі до встановлення пам’ятника А. Міцкевичу (ХІХ ст.)Криниця з фігурою Діви Марії посеред площі до встановлення пам’ятника А. Міцкевичу (ХІХ ст.)
На початку ХХ ст. студню було ліквідовано задля збудування пам’ятника Адаму Міцкевичу, а скульптуру перенесено на сучасне місце, де спеціально для неї було збудовано високий п’єдестал у вигляді фонтану.
Фонтан з фігурою Діви Марії на новому місці
В радянські часи Богородиця зникла, а замість неї з’явилась декоративна чаша, яка опиралась на хвости бронзових дельфінів (скульптор Є. Дзиндра). Це був мабуть перший львівський фонтан, до якого можна було вжити поетичне слово водограй. Він шумів струменями води, які виблискували на сонці, переповняючи чашу. Львів’яни і гості міста любили фотографуватись на його тлі, він потрапляв на сторінки путівників і поштівок.
Фонтан радянського періоду. Фото розбитої чаші з дельфінами від Jurko Voloshchak
У 1997 р. верхню частину фонтану розібрали і знищили, а на її місці встановили мармурову копію попередньої скульптури Діви Марії, оригінал якої зберігається у церкві святого Андрія. Фонтан повернувся до первісного вигляду, от тільки фігуру Богородиці повернули в сторону вул. Коперника. Тепер – подібно до ринкових фонтанів – вода просто ллється з декоративних голівок дельфінів до нижньої чаші.
Голівка дельфіна, з дзьобу якого влітку витікає струмінь води.
Криниця на вул. Коперника з’явилась десь у середині ХІХ століття. Воду до неї було проведено з джерела. Значно пізніше криницю прикрасили два леви, які раніше підтримували балкон ратушевої вежі до її падіння. Приблизно у 1950-х роках джерело замулилось і вода зникла.
У 2017-2018 рр. було проведено потужну реставрацію криниці: м. ін. перемуровано підпірну стінку, очищено чашу криниці, відреставровано скульптури левів та запущено в дію фонтан «Криниця з левами».
Фонтан на вул. Коперника. Фото 1912 р. Автор Юзеф Косьцєша-Яворський (fototeka). Фонтан на вул. Коперника. Сучасне фото Zommersteinhof.
Ще одну криницю бачимо на світлині 1900 р. під стіною монастиря св. Онуфрія. Як і багато інших подібних “службових” криниць, вона не тільки не стала фонтаном, а взагалі зникла. Напевно проведення водогонів до кам’яниць зробило її непотрібною.
Фонтан на вул. Жовківській (тепер Б. Хмельницького). Світлина 1900 р.
Серед давніх фонтанів Львова треба згадати іще один – на пл. Галицькій. От тільки він декілька разів повністю змінював свій вигляд, поки зовсім не зник. Тут теж колись була звичайна криниця, яку у 1880 р. переоблаштували під фонтан і прикрасили скульптурою “Світезянки”, німфи озера Світязь і героїні поеми Адама Міцкевича. Радянська влада у 1950-му році вирішила прибрати фігуру і встановити замість неї скульптуру безіменного хлопчика.
Фонтани Світезянка і Хлопчик. Джерело: lvivcenter.
Хлопчик надто довго не простояв і близько 1970 р. на його місці було споруджено абстрактну скульптурну композицію “Кульбаба”. Пізніше цей фонтан досить довго не працював, а потім – теж довго – тривали археологічні і будівельні роботи на огородженому майданчику. Нарешті у 2023 році огорожу було знято і виявилось, що фонтан зник, а на його місці залишилось тільки коло, позначене відмінним від бруківки камінням.
Фонтан “Кульбаба”. Джерело: lvivcenter. Фото 2024 р. Zommersteinhof
Проте площа не залишилась без фонтану. Процес реконструкції скверу полягав на збудуванні нового водограю. На наступній світлині видно трасування контуру чаші “Свитезянки” і декілька метрів далі – новий сухий фонтан, присвячений Герою України Дмитру “Да Вінчі” Коцюбайлу та усім добровольцям російсько-української війни.
Сучасний вигляд площі. Фото Zommersteinhof
Іще один цілком втрачений фонтан знаходився перед Головним залізничним вокзалом. До другої світової війни він не являв собою щось цікаве. У 1950-х рр. фонтан було цілковито перебудовано – з’явились великий кам’яний басейн з рибками (теж кам’яними) і центральна ваза.
Світлина з фонтаном 1927 р. (джерело: onebid.pl)Світлина з фонтаном 2019 р. (джерело: dyvys.info)
Це була позитивна зміна і фонтан тішив очі людей, що переміщались вокзальною площею. Проте в останні роки автомобільний рух зріс настільки, що фонтан опинився на острові, до якого не було можливості підійти. Зрештою велетенська перебудова Двірцевої площі 2019-20 рр. не залишила йому право на існування. Після радикальних змін на площі значно лівіше з’явився інший дуже симпатичний грайливий фонтан “для людей”, біля якого можна відпочити, а в темну пору дня ще й помилуватись грою струменів з кольоровою підсвіткою.
Сучасний фонтан. Фото 1. Автор Ledi Deniz. Фото 2 від portal.lviv.ua
Невеличкий фонтан э на Польському військовому меморіалі, що становить частину Личаківського цвинтаря. Збудований у 1926-39 рр. меморіал був майже повністю знищений в часи СРСР. У 2005 р. відбулось урочисте відкриття відновленого польського меморіалу і фонтан знову зашепотів над могилами загиблих.
Вид на цвинтар, 1930 рік. Джерело [9]Фонтан на цвинтарі, 1930 рік. Джерело [9]Окремо треба сказати про два фонтани у Стрийському парку, доля яких теж була непроста і від історичних «водотрисків» залишилось небагато.
Перший фонтан – це так звані «Русалки». Він був створений у 1894 р. радше як велика водойма, у дзеркалі якої чудово відбивались навколишні будівлі Крайової виставки. Посередині знаходилась класична ваза, з якої догори бив струмінь води. Вже у 1920-х роках басейн засипали землею і створили у ньому дуже гарну клумбу. Після Другої світової війни фонтан реконструювали, а у 1980-х роках посередині встановили бронзову скульптуру з трьох русалок, які тепер безглуздо стирчать посеред сухого басейну. По суті від історичного фонтану залишився тільки бетонний контур басейну.
Світлина фонтану у 1894 р.Світлина клумби у 1939 р.Світлини фонтану у 1960 р.Світлини фонтану сучасний стан (фото Zommersteinhof)
Другий фонтан (на місці сучасного «Івасика Телесика») також був збудований у 1894 р. Він являв собою справжнє чудо техніки: струмені води били на різну висоту, підсвічувались різними кольорами, при цьому ще й звучала музика (технічний опис тут). Фігури для масивної вежі у центрі фонтану створив видатний скульптор Л. Марконі. У вечірню годину люди заповнювали навколишні ресторани, кнайпу і цукерню, для решти глядачів виставлялись стільці і починалось видовище.
Світлини фонтану 1894 р. (автор Е. Тшемеський) і 1910 р. (джерело lviv.center)
Чомусь у 1906 р. фонтан був демонтований, а у міжвоєнні роки на його місці було збудовано павільйон фабрики порцеляни «Пациків». У 1950-х рр. на цьому місці знову зробили фонтан зі скульптурною композицією, що складається з лебедів і хлопчика. По суті, від попереднього фонтану залишилась тільки локація, але з більш щасливим закінченням, тому що після реконструкції у 2009-2011 рр. фонтан «Івасик Телесик», як і його попередник став тішити людей світло-музичним шоу.
Світлина павільйону 1928 р. Джерело: varta.com.uaСвітлина сучасного фонтану. Джерело: varta.com.ua
Насамкінець варто згадати фонтани питної води. У Львові подекуди можна зустріти старовинні пристрої, які називають умивальниками або рукомийниками. Але дивним є те, що у багатьох з них мити руки дуже незручно, бо у них надто маленькі раковини, а крани відносно високо. Власники таких антикварних “умивальників” часто вішають на кран гумову трубку, щоби вода не бризкала навколо. А деколи переробляють їх на декоративні столики або квіткові вазони. Справа в тому, що такі пристрої з маленькими раковинами служили не для миття рук, овочів чи посуду, а для набирання води. Саме тому можемо зустріти їх у досить незвичних місцях – на стінах коридорів, балконних галерей, внутрішніх дворів тощо.
Ось як описує такий експонат Музей водопостачання у Бидґощі на своїй сторінці у ФБ (тут):
“Це не домашня кухонна раковина чи раковина для ванної кімнати – це вуличний “водник/здрой”… тобто специфічна форма раковини, яка розміщується назовні будинків. Його встановлювали, в тому числі, у дворах кам’яниць, у такому випадку він забезпечував водою мешканців. Бувало, що таку раковину встановлювали і зі сторони вулиці, тоді спраглі перехожі могли напитися або вмитися водою за рахунок власника даного будинку, котрий, встановлюючи “водник”, демонстрував свій високий соціальний статус, заможність, а, перш за все, свідчив, що його будинок вже має підключення до мережі водопостачання, яке було таким бажаним на той час.”
Ви можете спитати, чому в тему фонтанів увірвались умивальники. Справа в тому, що в період промислової революції і появи водогінної мережі люди нарешті перестали ходити за водою до міських фонтанів. Відтоді доступ до води з’явився хоч і не у кожному помешканні багатоквартирних будинків, але принаймні в загальнодоступних для мешканців місцях. Саме тому у багатьох європейських мовах вони досі називаються настінними фонтанами: англ. wall fountain, фр. fontaine murale, чеськ. nástěnná fontána тощо. Якщо ж для пошуку в Ґуґл додати слово антикваріат, то ви побачите, наскільки цей товар є популярним і ходовим в інтернет-аукціонах – antique fontaine murale.
Львівські вуличні настінні раковини. Світлини з forgottengalicia
У вестибюлі будинку Шпрехера можна побачити два настінних фонтани. Кожен складається з класичних для фонтану елементів: голівка дельфіна, з якої вода наповнювала верхню чашу і переливалась по краях до нижньої. Колись цей вестибюль був просто чарівним місцем – очікуючи прийому в якійсь конторі, можна було відпочити під шум водограїв, а взимку погрітись біля великого каміну навпроти них (хоча здається, що цей камін радше був бутафорією).
Настінний фонтан у фойє будинку Шпрехера (пл. Міцкевича, 8). Фото ZommersteinhofНастінний фонтан у фойє будинку Шпрехера (пл. Міцкевича, 8). Фото Zommersteinhof
Найгарніший настінний фонтан знаходиться у колишньому Шляхетському Казино (нині Будинок вчених).
Настінний фонтан у Будинку Вчених. Світлина з lwow.info
Кажуть, що під час світських раутів з нього лилось шампанське, і якщо це правда, то це був винний фонтан (фр. fontaine à vin). Дуже прикро, що він не працює… 😉
У середу 20 березня 2024 року о 15 год. у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові (вул. І.Франка, 154) відбудеться вечір пам’яті “О, милий краю! В мені ти чайкою ячиш…”, присвячений 80-м роковинам депортації українців з Польщі.
Березень 1944 року став особливо трагічним для українців Холмщини. Символом трагедії стало українське село Сагринь, де 10 березня 1944 року о 4 год. ранку військові польської Армії Крайової та Батальйонів Хлопських оточили село. Фактичним завданням польських відділів було знищення українських мешканців: було спалено 280 із 300 садиб та замордовано від 600 до 700 українців. Ті, кому вдалося врятуватися тепер діляться своїми спогадами про пережиту трагедію.
А 9 вересня 1944 року в Любліні СРСР та Польща уклали угоду про «взаємний обмін населенням» – виселення українців із Польщі, а поляків з України. Майже 700 тисяч українців були вимушені покинути свої домівки та примусово переселитися до УРСР – Галичини, Слобожанщини, Донеччини.
З 1990 року у Львові діє суспільно-культурне товариство «Холмщина», яке гуртує холмську громаду, досліджує та вивчає історію Холмщини, збирає спогади та організовує поїздки по історичних місцях і місцях братських захоронень замордованих українців в 1943-1945 роках, до святинь Холмщини і Підляшшя.
Товариство «Холмщина» було одним з ініціаторів створення Львівського музею Михайла Грушевського у травні 1998 р., пам’ятаючи про свого земляка – видатного історика Михайла Грушевського. Тому, свого часу члени товариства передали до музею унікальні артефакти, які висвітлюють історію Малої Батьківщини Великого Українця – Холмщини: речі побуту, фотографії, книжкові видання. Ці реліквії стали основою окремої фондової групи музею. Побачити цих «свідків» людських доль можна буде на виставці, що експонуватиметься у музеї в часі проведення заходу.
Трипільська зернотерка зі с. Спас на Коломийщині.
фото ZAXID.NET
В Археологічному музеї у Львові можна оглянути виставку знахідок, які виявили археологи Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича впродовж 2023 року. Наукові співробітники відділу археології розповіли про підсумки своїх досліджень на території Львівської та Івано-Франківської областей. Цікавими відкриттями були знахідки трипільської культури у цих регіонах, що свідчить про їхні поселення у західних регіонах або зв’язки з іншими культурами, що тут проживали. Про це пише ZAXID.NET
Зокрема, у селі Спас Коломийського району Івано-Франківщини дослідники виявили пам’ятку, одну з найдалі розташованих в Карпатах трипільських поселень. Спочатку науковці думали, що воно було тимчасовим, оскільки в тому регіоні нема добрих орних земель. Але потім виявили двоповерхове житло, яке за обрядом спалювали, коли покидали.
Залишки трипільського житла
«Поверхи перекладалися колодою, яку зверху обмазували глиною. В експозиції виставки є елементи цього перекриття. Це цікава знахідка для цього регіону», – зазначає археологиня Яна Яковишина, яка проводила дослідження.
Елементи житла трипільців с. Спас на Коломийщині
Також вона зазначає, що весь віднайдений на цьому місці кремінь був привезений з Волині, оскільки місцевої сировини там не було.
Посуд трипільців з теренів Коломийщини
Ще одним місцем, де виявили імпорт матеріалу трипільської культури, була гора Лисівка біля Винників. Андрій Гавінський вже 8 років досліджує на цьому місці поселення культури лійчастого посуду, яка існувала на території Данії, Нідерландів, південної Скандинавії, Померанії, Польщі та Західної Волині і Галичини в Україні у 5-3 тис. до н. е. (період енеоліту).
Він розповідає, що Винники – це територія пограниччя культур: «Поселенці культури не були ізольовані, а вели активний, рухливий спосіб життя, підтримували контакти з родичами над Віслою і зі східними культурами – трипільською».
Уламки посуду, знайдені на горі Лисівка біля Винників
Знахідки на горі Лисівка минулого археологічного сезону є дуже багатими: на площі 150 м2 виявили 6000 знахідок. Деякі з них є надзвичайно рідкісними і унікальними.
Унікальний орнамент посуду
Цінним є горщик зі специфічним орнаментом, типовим для східної групи культури лійчастого посуду. Такий знайшли вперше на теренах України. Є велика кількість рідкісних маленьких кременевих і кам’яних сокир. До культових предметів належить уламок глиняної сокири, якою проводили ритуали.
«Характерним посудом цієї культури є фляги, які імітують макові голівки, ними витискали рідину маковиння. Є дослідження польських вчених, що представники культури лійчастого посуду виготовляли з маку опіум. Ми знайшли ручку від ложки, якою розігрівали опіум», – розповідає Андрій Гавінський.
Уламки посуду, яким виготовляли опіум
Про існування тут виробництва свідчать знайдені посудини із залишками дьогтю, а також посуд, схожий на друшляк, яким зціджували рідину. Науковець припускає, що за допомогою дьогтю давні поселенці клеїли збиті горщики або могли ним робити розпис, наслідуючи трипільську культуру.
Посуд, обмальований дьогтем та схожий на друшляк
Значним науковим відкриттям цього сезону є яма маліцької культури (кін. V тис. до н.е.), яка передувала культурі лійчастого посуду. Знайдені профільовані орнаментовані миски, рідкісні ванночки, декоровані пелюстками, які використовували не для повсякденного вжитку, а як кадильницю.
Рідкісний заглиблений орнамент
Знахідка уламка трипільського горщика, орнаментованого заглибленими лініями у вигляді спіралей, – це перший зафіксований імпорт трипільської культури в середовище маліцької, найраніші прояви контактів західної культури зі східною, стверджує Андрій Гавінський. Ці культурні зв’язки успадкувала і культура лійчастого посуду.
Про розкопки в Ілові, який належить до заповідника «Стільське городище», ZAXID.NET детально розповідав. На пам’ятці теж виявили знахідки пізньої трипільської культури, як на горі Жупан. Там розкопали рештки глиняної хати культури лійчастого посуду.
«Ніхто б не міг подумати, що ті пам’ятки можуть бути так далеко. Окремі матеріали знайшли також в Глинянах, Словіті. У наступних сезонах ми підтвердимо це поселення. Це абсолютно змінить погляди на розвиток енеолітичних культур в кінці 4 тис. до н. е.», – запевняє науковець.
Посуд з культового місця в с. Ілів біля Стільського городища
Ще одним результатом торішніх досліджень є розкопки біля села Словіта Глинянської громади. У цій зоні Малого Полісся археологиня Марія Войтович виявила багатошарову пам’ятку. Там виявили фрагменти керамічного посуду періоду пізнього палеоліту, також трапляється енеоліт, культура лінійно-стрічкової кераміки.
«Там виявили місце, де обробляли та виготовляли кам’яні знаряддя. А на поверхні орних полів знайшли цілі зернотерки», – розповідає науковиця
Знахідки зі села Словіта
На території Гологірського Горбогір’я вчені обстежили 8 курганів, які, ймовірно, належать до тщинецько-комарівської культури. Однак кожен з них має сліди грабіжницьких вкопів, руйнування надзвичайно великі.
Зазначимо, що археологічний музей Інституту українознавства перебуває на ремонті, який розпочали ще до повномасштабного вторгнення. Для завершення робіт науковій установі бракує фінансування.
29 квітня о 19:30 у Львівській національній опері відбудеться премʼєра першого в Україні реп-мюзиклу про письменників розстріляного відродження «Ти [Романтика]».
За годину після анонсу організатори продали 1/3 квитків, тож охочим відвідати реп-мюзикл варто поспішити придбати свій квиток, повідомили організатори премʼєри у Львові VINIL Concert agency.
Історія зради Павла Тичини, Служба Володимира Сосюри у Третій Штурмовій, Самогубство Хвильового, Походження назви «Молодий Театр», Дружба авангардиста Михайла Семенко та Леся Курбаса, розстріл кожного другого українського письменника у Будинку «Слово» – все це, вперше покладено на музику в музичній виставі під назвою «Ти [Романтика]».
Винятковий випадок для історії: статті про цей український музичний альбом писали BBC, Forbes та Vogue.
«Це і є популярна культура, про яку ми мріяли з часів Винниченка», – зазначила директорка «Мистецького арсеналу» Олеся Островська.
Організатори кажуть, що мюзикл «Ти [Романтика]», це – вибух, сенсація та спалах емоцій.
Біографія Яна Генрика Розена (1891, Варшава – 1982, Арлінгтон, США) відома нам тільки у загальних рисах. Народився він у сім’ї художника-баталіста Яна Розена (старшого), і батько став його першим вчителем рисунку та малярства. Потім вчився у Швейцарії та Мюнхені, а з 1914 року – у Парижі, де його застала перша світова війна. Ян Генрик Розен вступає до лав французької армії, а пізніше переходить до польського легіону генерала Галлєра; після війни – чотири роки перебував на дипломатичній службі на посаді військового радника.
На початку 20-х років він раптово покидає військову та дипломатичну кар’єру і віддає себе малярству. Непересічний талант художника привернув до нього увагу вищих достойників вірменської церкви у Львові, які розпочинали реставрацію та реконструкцію храму. Розен отримує замовлення на розпис стін собору. З самовпевненістю молодості та вірою у власні сили він береться за цю величезну роботу, яку завершує у 1927 р.
Ян Генрик Розен
Реалізуючи свій проект розписів інтер’єру собору та вітражів, Ян Генрик Розен пішов шляхом синтезу вірмено-візантійської традиції з західноєвропейськими тенденціями модерного мистецтва у формі поєднання експресивних засобів виразу з пізньосецесійною стилізацією. Особливо вдалися художнику, на думку сучасників, «Тайна вечеря», «Розп’яття» та «Поховання св. Оділона». Представники вірменської громади були зворушені, адже в постатях численних вірменських та католицьких святих можна було впізнати портретні зображення відомих осіб. Наприклад, Фома Аквінський рисами обличчя сильно нагадував організатора та натхненника розбудови Вірменського собору архієпископа Юзефа Теодоровича, себе Розен спортретував в образі св. Яна Непомуцена, а серед людського тлуму можна було впізнати обличчя Яна Матейки. Слід визнати, що зважитися на таке сучасне оздоблення інтер’єру собору ХІV ст. зміг би не кожний. Наскільки це було виправдано – з точки зору збереження автентичності пам’ятки – служить темою для дискусій і у наші дні. Але, у будь-якому випадку, сміливість молодого художника відразу принесла йому визнання.
Фреска на тему Тайної вечері у Вірменській церкві у Львові, автор Ян Генрик Розен
Львівська преса відгукнулася низкою позитивних рецензій. І навіть негативні відгуки працювали на користь Розена. Він стає популярною постаттю у Львові: отримує замовлення на поліхромні розписи в костелі Стрітення монастиря кармеліток у Львові, папського палацу в Гандольфо, а також посаду професора рисунку та декоративнного живопису і пізніше – завідувача відповідної кафедри на загальноосвітньому факультеті Львівської політехніки.
У 1933 р. після ліквідації факультету Розен робить черговий кульбіт і… опиняється в католицькому університеті у Вашінгтоні, де отримує посаду викладача сакрального мистецтва. Тут, в Америці, він проживе ще майже півстоліття найбільш плідного періоду свого життя, виконає величезні мозаїки у кафедральному соборі в Сент-Луїсі, поліхромні розписи у соборі Сент-Метью та в єпископському соборі у Вашінгтоні, а також культових спорудах в Сан-Франціско, Голлівуда, Піттсбурга, Буффало та інших міст.
Вітраж «Містерія до поклоніння незнаного, але відчутного Бога» і фрески Яна Генрика Розена, фот.Волянськоїї Й.
І все ж перша велика творча робота Яна Генрика Розена, яка стала початком його світового визнання, була виконана художником саме у Львові. І як шкода, що ми не можемо побачити фрески та вітражі Розена з Вірменського собору в оригіналі. Ми навіть не знаємо, що від них збереглося при теперішньому стані церкви…
7 березня 2024 року – Львівський театр ім. Франца Кафки, відомий своїми авангардними постановками, оголошує про прем’єру міждисциплінарного проекту “Вороги дівчат”. Вистава, що досліджує глибини людської трагедії та жагу до помсти, відбудеться 24 березня о 17:00 у Театрі Слово і Голос.
Сюжет вистави обертається навколо раптової події, яка руйнує життя героїв. Занурені в горе та гнів, вони шукають відповіді та прагнуть покарати винних. Експериментальна
форма постановки поєднує акторську гру, фортепіанну музику та інноваційні візуальні рішення, створюючи унікальний та емоційний досвід для глядача.
На глядачів чекає експериментальна вистава театральною мовою, яку вже доволі довгий час розробляються учасники колективу", – розповідає актор театру Кафки, Назарій Боденко.
У ролях:
Назарій Боденко
Герман Гошкадор
Ірина Кірчанова (фортепіано)
“Вороги дівчат” – це лише перша частина масштабного міждисциплінарного проекту. Згодом глядачі зможуть побачити однойменну виставку та анімацію, що доповнять та розширять тему вистави.
Львівський театр ім. Франца Кафки, заснований у 2009 році, відомий своїми експериментами на сцені, імпровізаціями, використанням оригінальних та сучасних технічних засобів, а також пошуками нових форм театрального мистецтва.
21 березня він зазвичай проводить на велотреку, 22 — сподіваємось перестрітись в класі йоги. Березня 23 обмежимось спортивною ходьбою, а багатоборства залишимо на останній день проєкту, 24 березня.
Так, цей маратон входить у п’ятірку найнезвичніших змагань світу, адже у його головній ролі — ментора, судді, та зрештою й переможця водночас — майже священний Йоганн Себастьян Бах.
За його прикладом Гендель звернувся до акваджогінгу, а Кейдж — до медитативних практик пізнання себе. Навіть сьогодні нам ще стільки невідомо про нього і водночас ми знаємо все необхідне! Вічно молодий (таки так, зовсім не той огрядний нудний дядечко, якого ви звикли бачити на старечих портретах) Бах пробіжить маратон на знак свого 339-річчя.
Відкиньте всі умовності (його пишну перуку, нахмурене чоло і т.д.) та забігайте до Філармонії. Маратон нового й актуального бахівського мистецтва від наших артистів гарантуємо!Четвер 21.03.2024 / 19:00. БАХ Маратон. 22 дитини Баха
Одного разу Моцарт зронив: “Бах — батько, а ми його діти”. І хоч тоді мова велась про Карла Філіппа Емануеля, сьогодні ми б хотіли наголосити на вічності постаті Баха й тому, як її присутність непомітно й сильно впливає на сучасне життя: вся знайома нам музика позначена його впливом, всі наші музиканти змалку зростали на його творчості, всі насущні теми охоплені в цій безмежній синергії барокового генія та майстра.
Відвідайте цей концерт і можливо, у списку спадкоємців Баха нас стане більше.
Другий концерт маратону, який пробіжить цьогоріч у Львівській національній філармонії, відбудеться у темпі Vivace. Понад 300 років тому цей темп символізував достатньо помірний рух — саме для того, аби ви відчули себе повноправним володарем ситуації, але попри це рухались в ній цілком динамічно.
У комфортному темпі обрані твори програми підкажуть вам нові рішення та інсайти для власних немузичних проєктів, або ж навпаки допоможуть відпочити в моменті. Така ця музика Баха — нерозривна з нашою дійсністю і владна над нею навіть крізь віки.
…А Бах усміхається. Йому радісно… Його музика звучить в найкращих концертних залах світу, у церквах, з мобільних телефонів… Жоден інший композитор не удостоївся такої величезної уваги від побратимів-музикантів, які з насолодою творять свої перекладення, обробки та «кавер-версії» — від класичних аж до джазу — на відомі теми німецького Генія. І наш концерт є цьому підтвердженням. Твори Йоганна Себастьяна Баха прозвучать у цікавих та неординарних, різностильових та «драйвових» аранжуваннях Андрія Яцківа та Сергія Гуріна. Ми тішимося! А Бах усміхається…
Що може бути захопливішим за знайомство з великим симфонічним оркестром? Запрошуємо почути всі його барви та познайомитись з музичними інструментами!
“Автостопом по музичній галактиці” — це цикл інтерактивних музичних пригод Дзень-Бума та його друзів по музичній галактиці. Протягом 10 концертів разом із Дзень-Бумом юні слухачі побувають на дивовижних планетах музичної галактики, де зможуть познайомитися з їхніми мешканцями та особливостями кожної з планет. Також перед кожним концертом, об 11:00 на маленьких слухачів чекатимуть веселі інтерактиви з унікальним музичним реквізитом від Центру музичного розвитку “TEMPO”
Концерт досліджуватиме архітектуру звучання, що плавно розгортається в часі. Adagio, темп розміреності й роздуму, відкриватиметься слухачам поступово завдяки унікальному виконавському складу відомих львівських музикантів. На противагу цьому ностальгійному умиротворенню, в залі пануватиме й запальна атмосфера.
Завітайте на цю експозицію творчості майстра світової величі Баха та натхненного ним композитора із Бразилії — Вілли-Лобоса!
Без легковажності, але з фантастичним чуттям гумору та фантазії: таким у цьому концерті постане світ бароко і два його кити. Георг Філіпп Телеманн та Йоганн Себастьян Бах.
Як знак спільноти, що сміливо будує майбутнє, барокова капела — означає більше, ніж лише назву. Молодь звертається до старовини. Давнє звучання відроджується в юних руках, і сповіщає про нову надію. А також увінчає маратон Бахіани-2024 до наступного року.
Минулого року у Львові вперше, з часів незалежності, відновили бомбосховище. Ним стало покинуте укриття у Святоюрській горі. Після цього прецеденту влада активно взялася за бомбосховища по всьому місту. Як це вдалося – читаємо у статті з www.RDZS.org
Крок 1: Виявити та описати проблемне бомбосховище
В квітні 2023 року на сайті www.RDZS.org вийшла стаття приблизно такого вмісту: У це важко повірити, але в історичній частині міста «загубилося» бомбосховище на десять кімнат. Воно знаходиться в схилі між церквою Святого Юра та Цирком. І хоча вхід завалений сміттям, проте всередині сухо та чисто. Єдине, чого бракує, це світла і лавочок.
Церква Святого Юра та перший вхід у БомбосховищеНеподалік першого, є другий вхід у БомбосховищеВсередині бачимо коридор та багато кімнат
Рік тому, коли почалася війна, волонтери викачували воду та воскрешали вже зовсім мертві бомбосховища. А це, відносно ціле, пройшло повз увагу. Хоча в міському реєстрі захисних споруд воно числиться під номером 48013.
Вхідний коридор бомбосховищаВсередині вже майже нічого немаєОдна з кімнат та залишки вентиляції
Підприємство –власник бомбосховища «Львівавтозапчастина» розташовується навпроти через дорогу. Воно і досі діюче, на відміну від їх бомбосховища.
Бомбосховище має два входи, обидва з цілими дверима. Одні з них виявилися привідкритими та закиданими сміттям. Через них ми і потрапляємо всередину бомбаря. Другі двері зачинені та, при необхідності, можуть слугувати головним входом.
Головний вхід у Бомбосховище та церква Юра на задньому планіЗа ним такі от сходиЗахламлений другий вхід у бомбосховище. Через нього ми і потрапляємо всередину
На моє здивування, в бомбосховищі не було ні бомжів, ані слідів їх життєдіяльності. Лише невідомі розмалювали стіни своїми іменами. На жаль, більшість металу в бомбосховищі порізано та акуратно винесено.
Через відкритий вхід потрапляємо в таку от кімнатуЧи не єдина вціліла залізяка на все бомбосховище
У вересні 2023 року завдяки дигерам, їх статті і суспільному резонансу у Львові ВПЕРШЕ відновили бомбосховище. До того їх лише знищували, а тут – євроремонт! Ще й обіцяють продовжувати! Єдине, що залишилося від старого “бомбаря”- це цегляні стіни та металеві гермодвері. Все решта нове та красиве.
15 березня 2024 р. о 15 год. у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові (вул. І.Франка, 154) відбудеться вшанування пам’яті непересічного українського Мистця Миколи Опанащука, якого не стало 5 лютого 2024р.
У цей день у музеї зберуться родина, друзі, учні та всі, хто знав Мистця. Поділяться своїми згадками та відчуттями, розкажуть історії, пов’язані з художником творчість якого пронизана любов’ю до життя, родини, людей, рідної землі.
Микола Опанащук – видатний український графік, живописець, мистецький педагог, професор кафедри книжкової та станкової графіки Української академії друкарства, в минулому – завідувач кафедри академічного рисунку Львівської національної академії мистецтв, член Національної спілки художників України, заслужений діяч мистецтв України.
Микола Опанащук
Працював у галузях станкової, книжкової та прикладної графіки, екслібрису, станкового живопису, учасник понад 200 виставок, з понад 60 – персональних. Автор понад 150 книжкових знаків, цінних методичних розробок для студентів мистецьких навчальних закладів. Мав престижні міжнародні та загальнонаціональні відзнаки. Неодноразово мистець виставляв свої твори і у Львівському музеї Михайла Грушевського. Зокрема, у 2021 році був учасником авторського мистецького проєкту, присвяченому 30-й річниці Незалежності України, у березні 2023 році Микола Опанащук відкривав тут виставку «Шляхами Пророка», де було представлено близько 30 робіт його шевченкіани, а у листопаді був учасником виставки «Над тліном. Перетворення».
12-річна Анастасія Табакова у польському “Голосі. Діти”
12-річна Анастасія Табакова, донька відомого українського співака та композитора, переможця телепроектів “Голос країни” і “Шанс”, під час сліпих прослуховувань обернула крісла усіх тренерів у польському телепроекті THE VOICE KIDS (“Голос. Діти”) та здобула прізвиська Анастасія-снайперка – за уміння торкатися сердець своїм голосом.
«Я би хотіла піти слідами свого тата на «Голосі» та дійти до фіналу конкурсу. Бо коли вже щось розпочинаю – уже не відпущу», – сказала Анастасія Табакова в інтерв’ю польському телеканалу TVP2.
12-річна Анастасія Табакова у польському “Голосі. Діти”
12-річна Настя розпочала свідомо займатися вокалом лише два роки тому. Раніше мріяла про акторську кар’єру, але пріоритети змінилися у 2022-му – після запису патріотичної пісні «То Україна!» у дуеті зі своїм відомим татом Павлом Табаковим (композиція зібрала мільйони прослуховувань). Співак, окрім титулів переможця двох популярних телепроектів “Голос країни” та «Шанс», є також автором мюзиклів і креативним директором Творчої школи, де і навчається вокалу його дочка.
На польський “Голос. Діти” у цьому сезоні надійшло понад 7 тисяч заявок. Тож у юної українки Анастасії Табакової була неабияка конкуренція. Тим не менше, дівчинка дійшла до етапу телевізійних прослуховувань наосліп, успішно пройшла їх і продовжує участь у шоу.
12-річна Анастасія Табакова у польському “Голосі. Діти”
На THE VOICE KIDS Настя не тільки бореться за перемогу, а й намагається нагадувати про Україну усіма доступними шляхами. Так, знаючи, що юна українка любить малювати, організатори телешоу попросили її створити малюнок на тему дружби між Україною та Польщею. Настя зобразила не просто дружбу між двома народами, а й потребу відбиватися від чорного вороння, яке кружляє над нашими країнами. А за кулісами проекту у Варшаві дівчинка разом із татом співали українських пісень, чим знову і знову розтоплювали серця творців, учасників та вболівальників “Голосу”.
12-річна Анастасія Табакова у польському “Голосі. Діти”
Сліпі прослуховування позаду. Анастасія Табакова – у команді популярної польської співачки Cleo. Наразі триває підготовка до вокальних батлів. Тримаймо кулаки за нашу україночку!
Нюрнберг — друге за кількістю населення місто в Баварії, одне з найпотужніших у Німеччині за економічним розвитком. Найчастіше туристи відвідують його під час різдвяного ярмарку, хоча тут є багато цікавинок та архітектурних пам’яток, доступних цілий рік.
Дістатися до цього міста з України можна літаком або потягом із Польщі або Праги з пересадками. Є альтернативний і більш зручний варіант. За маршрутом Львів Нюрнберг автобус перевізника KLR Bus допоможе подорожувати з комфортом. Достатньо придбати один квиток і не змінювати транспорт протягом усієї подорожі.
Головні пам’ятки Нюрнберга
Перше, що привертає увагу туристів, — Старе місто та Handwerkerhof (Ремісничий двір) у ньому. Це своєрідний портал, який переносить відвідувачів до середньовічної Баварії, оточеної могутньою кам’яною стіною. Саме тут знаходяться колоритні пряникові будиночки, працюють затишні ресторани з традиційною їжею та майстерні. Різдвяний ярмарок проходить на площі Hauptmarkt.
Із цього місця веде пряма дорога до розташованого на пагорбі замку Кайзербург — саме з нього почалася історія Нюрнберга близько 1000 років тому. Потрапити на територію цієї архітектурної пам’ятки можна безкоштовно, але щоб увійти всередину, доведеться купити квиток. Окрасою міста також є мости через річку Пегниц, а однією з найкрасивіших будівель вважається Будинок Вейнштадль XV століття, який раніше був притулком для бідних.
Які страви замовляти у Нюрнберзі
Кухня Німеччини — ще одна пам’ятка країни, яка привертає увагу багатьох туристів. Найбільше цікавих страв традиційно презентують на різдвяному ярмарку, який проходить на головній площі Hauptmarkt. Мандрівникам особливо подобаються такі:
солодкий мигдаль;
ковбаски в булці;
імбирний пряник — його найкраще смакувати у пекарні Woitinek, яка існує більше 100 років;
чоловічки Zwetschgenmännle з чорносливу.
Дістатися до Нюрнберга без пересадок зручно, придбавши квиток на автобус перевізника KLR Bus. Купити його можна онлайн — для цього не потрібно їхати на автовокзал. Кожен пасажир має змогу вибрати рейс на будь-який день і не планувати подорож за місяць.
У перші десятиліття ХХ століття його ім’я знали лікарі-окулісти усього світу. Він першим у Галичині операційно лікував катаракту, а ще – написав понад 100 наукових праць і підготував декількох здібних та талановитих учнів, які стали професорами і продовжували справу свого вчителя. Емануель Махек народився 7 березня 1852 року у Самборі. Значна частина його лікарської практики пов’язана саме зі Львовом. Тут він здобув славу та визнання. Тому нічого дивного, що похований видатний лікар Емануель Емерік Махек також у Львові – на Личаківському цвинтарі.
Поховання Е. Махека на Личаківському цвинтарі. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Один з чотирьох у світі
31 липня 1930 року Львів та світ втратили одного з найвидатніших лікарів того часу – Емануеля Махека. Він помер від травм, отриманих у результаті аварії. Така дещо раптова та несподівана смерть. Проте життя – річ досить несподівана і ніхто не знає, що може чекати на нас завтра.
Емануель Махек. Фото з https://uk.wikipedia.org/
На момент початку Першої світової війни клініка, заснована професором Махеком, входила до переліку найавторитетніших у своїй сфері та була на рівні з аналогічними закладами у Берліні, Амстердамі та Нью-Йорку. Сам Махек також був далеко не останньою людиною свого часу – окрім тривалої лікарської практики він встиг побувати деканом медичного факультету та ректором Львівського університету (1920-1921). Емануель Махек був Президентом Львівського лікарського товариства, засновником та редактором декількох фахових часописів. Увесь час і всього себе він віддавав улюбленій та надзвичайно відповідальній справі.
Школа і практика
Спочатку Емануель Махек закінчив Самбірську гімназію, а у 1877 році – медичний факультет Віденського університету. Навчання не було дешевим, але Махек походив із досить забезпеченої родини – його батько був судовим урядником. У часі навчання Емануель Махек вирішив спеціалізуватися саме на офтальмології. Впродовж певного часу він поглиблював свої знання у Гайдельберзі та Кракові. Зокрема, у 1881 році був учасником міжнародного з’їзду окулістів у Гайдельберзі. Далі була робота в Ягеллонському універститеті в Кракові та переїзд до Львова і власна практика тут. У місті Лева вчений досягнув своїх головних професійних вершин. Він очолював офтальмологічне відділення Львівського загального шпиталю та працював в університеті імені Яна Казимира.
Будинок Львівського загального крайового шпиталю. Фото з https://medlib.lviv.pro/
Уже наприкінці ХІХ століття у Львові, значною мірою завдяки присутності тут Емануеля Махека, могли допомогти пацієнтам з багатьма серйозними захворюваннями очей: діагностували та лікували катаракту, трахому, туберкульоз очей, виявляли в очах сторонні предмети і могли їх вилучати. Сам Махек першим описав хворобу райдужної оболонки ока, яка зараз відома як хвороба Махека. Також Емануель Махек запропонував нові методи хірургічного лікування патологічного опущення повік і дуже прислужився науці в цьому напрямку. Врешті, він першим у Галичині операційно лікував катаракту. Цей видатний вчений був більше відомий як практик, але, між іншим, він займався ще й історією офтальмології та видав декілька ґрунтовних авторських праць.
Львівський університет
Усьому описаному вище передували довгі роки практики та роботи над собою. Махек багато зробив для створення нових діагностичних кабінетів та оглядових залів, покращення обладнання операційних кімнат, на ниві науково-дослідної роботи, виховання фахового викладацького персоналу та професійних працівників львівських клінік. Ще коли він працював у офтальмологічній клініці при Львівському крайовому шпиталі, Махек значні зусилля спрямував на осучаснення обладнання. У час його керівництва клініку було обладнано стереоскопічною лупою, астигмометрами, офтальмометрами, фотометром, сидероскопом, стереоскопом тощо.
Для установи, для держави, для людей
Львів та Емануель Махек – це історія, яка тривала декілька десятиліть. Напередодні Першої світової війни, на рівні з аналогічними закладами у Берліні, Амстердамі та Нью-Йорку, очолювана ним клініка була серед найкращих медичних установ у світі в своїй сфері.
Емануель Махек. Фото з https://medlib.lviv.pro/
Між усім іншим, Емануель Махем був членом цісарсько-королівської ради з питань охорони здоров’я. Він неодноразово ініціював з’їзди окулістів, очолював Лікарське товариство у Львові, Товариство лікарів Галичини, був членом Краківського лікарського товариства та Спілки лікарів у Варшаві. На сьогодні нам відомі імена багатьох львів’ян, жителів нашого міста, про яких знали у всій імперії Габсбургів, у різних куточках тогочасного світу. Безумовно, герой цього тексту один з них.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької та Львівського палацу Мистецтв.
Під час лекції відвідувачі познайомляться із унікальним творчим доробком видатної української художниці Олени Кульчицької в галузі етнографії- її збіркою «Народний одяг західних областей України», що налічує 426 творів у різних техніках: акварелі, графічні зарисовки тушшю, пером та олівцем, лінорити. Етнографічні зарисовки художниця створила впродовж 1910-1953 років.
Під час лекції будуть продемонстровані акварелі із взірцями народної ноші кінця XIX- першої третини XX ст. із різних історико-етнографічних регіонів Західної України: Поділля, Покуття, Буковини, Гуцульщини, Бойківщини, Опілля, Волині і Полісся, а також із етнічних українських земель, які після Другої світової війни опинилися у складі Польщі чи Словаччини. Серія охоплює різноманітні зразки і типи народної ноші: жіноче та чоловіче вбрання, щоденний і святковий, літній і зимовий, весільний одяг майже кожного етнографічного регіону.
Підсумком праці Олени Кульчицької у галузі етнографії стало видання альбому «Народний одяг західних областей УРСР» (Київ, 1959), що вміщував 74 таблиці, виконані художницею на основі її замальовок, а також анотації до них Ірини Гургули. У видавництві «Апріорі» 2018 року вийшов друком альбом-каталог «Олена Кульчицька (1877-1967). Народний одяг західних областей України (зі збірки НМЛ ім. Андрея Шептицького)», упорядники Любов Кость і Надія Ленько. Тут здійснено перевидання альбому О.Кульчицької , доповненого значною кількістю акварелей народного вбрання, які не увійшли до першого альбому 1959 року, та каталог усієї збірки. Репродукції до сучасного видання здійснено з оригінальних акварелей художниці.
На честь відзначення 210-річчя від дня народження Тараса Шевченка Львівська національна філармонія 9 березня реалізувала проєкт «Поет свободи». На заході були присутні волонтери, захисники, громадські активісти, а також студенти училища Героїв Крут.
Академічний камерний оркестр «Віртуози Львова» під орудою Тараса Вергуна та солісти Софія Соловій та Роман Страхов, а також студентки Львівського фахового коледжу культури і мистецтв виконали інструментальні та хорові твори-присвяти Кобзару.
10 березня до 210-річчя дня народження Тараса Григоровича присвячені йому твори прозвучали у виконанні двох провідних оркестрів — Військового оркестру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії.
У Шевченкових — словах пророцтва та заклики до боротьби, вкриті кровʼю сторінки історії та мальовничі мрії про майбутнє, правдиві картини життя та прекрасні пейзажі Батьківщини. Тарас Шевченко — поет, чиї рядки в усьому світі згадують, коли говорять про Україну. Тарас Шевченко — поет, в чиї слова ми віримо зараз, коли продовжується описана ним боротьба за нашу Незалежність.
Вчора, 10 березня 2024 р. відійшла у Вічність Адріяна Огорчак – відомий краєзнавець Львівщини, дослідниця галицьких родоводів, керівник секції родоводу Товариства “Просвіта”, працівник Центру «Паломник» при Фонді св. Володимира, при якому організувала курси екскурсоводів, активістка Львівської обласної організації Національної спілки краєзнавців України. Про це на своїй сторінці повідомила Роксоляна Мисько-Пасічник.
Адріяна Огорчак (онука історика Мирона Кордуби) народилася 24 травня 1937 в Збаражі на Тернопільщині в родині відомого громадського діяча, доктора медицини Тараса Білинського. Після трагічної загибелі Тараса Білинського (його закатували енкаведисти) родина виїхала зі Збаража і згодом переїхала до Львова, де Адріяна здобувала освіту.
Закінчила машинобудівний факультет Львівської політехніки, після закінчення вишу працювала на Сільмаші, у Проектному інститут ДІПРОСПЕЦАВТОТРАНС (керівник групи проектантів). З 1980-х почала викладацьку діяльність у Технікумі промислової автоматики, працювала заступником директора технікуму з виховної роботи.
Турбота про молодь, виховання нового покоління українців в роки Незалежності України виявили винятковий організаторський талант Адріяни Огорчак.
У 1997 році при Фонді св. Володимира був започаткований проєкт «Літні виховні оздоровчі табори». Керівником і організатором таборів була пані Адріяна Огорчак. Табори, що розташовувалися біля Крехівського монастиря. діяли до 2010 року і залишилися радісним спогадом в серцях молоді на все життя.
Адріяна Огорчак була організатор численних конференції, присвячених родоводам, матеріали яких систематично виходили друком.
Багато львівських інституцій отримали від пані Адріяни безцінні родинні реліквії, що знайомлять з історією української культури і науки Галичини.
Пам’ять про п. Адріяну Огорчак залишиться у її працях, у серцях її вдячних учнів, однодумців і колег. Царство Небесне! Вічная пам’ять! Щирі співчуття родині!
Парастас відбудеться в понеділок, 11 березня о 20.00 в Каплиці на вул. Пекарській.
Чин похорону – у вівторок, 12 березня об 11.00 в Каплиці на вул. Пекарській.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
![«Ти [Романтика]»](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2024/03/sold-lviv-post.jpg?resize=696%2C696&ssl=1 "«Ти [Романтика]»")
![Вид на цвинтар, 1930 рік. Джерело [9]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2024/03/585032.jpg?ssl=1)
![Фонтан на цвинтарі, 1930 рік. Джерело [9]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2024/03/584198.jpg?ssl=1)
![У Львові відбудеться премʼєра реп-мюзиклу «Ти [Романтика]», квитки на який продаються із рекордною швидкістю](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2024/03/photo_2024-03-14_17-17-33.jpg?resize=696%2C365&ssl=1 "У Львові відбудеться премʼєра реп-мюзиклу «Ти [Романтика]», квитки на який продаються із рекордною швидкістю")
