Виставковий проєкт демонструє наслідки російського вторгнення в Україну у форматі VR та панорамної фотографії «на 360 градусів».
У вівторок, 19 березня 2024 року, у «Пороховій Вежі» у Львові відкрили першу в Україні виставку «Тут був мій дім», яка презентує найбільшу колекцію панорамних фото війни проєкту «360war.in.ua».
Мета заходу – продемонструвати наслідки війни, масштаби руйнувань та людських страждань шляхом використання технологій віртуальної реальності. Це не просто арт-проєкт, а візуальний архів трагедії українського народу, що не допускає замовчування злочинів.
Виставка панорамних фото війни «Тут був мій дім»
«Зараз є відчуття, що ми самі втомились від війни і ми хочемо показати, що ми об’єднані одним горем. Ми повинні об’єднуватися проти одного ворога. Це – не блокбастер, не екшн, не репортаж з місця подій. Це фотографії, які треба розглядати через нескінченність деталей», – каже засновник і керівник проєкту «360war-in-ua» Тарас Волянюк.
Під час виставки ви можете скористатись VR-окулярами та перенестися до місць подій, таких як Гостомель, Ірпінь, Буча, а також на вулицю Стрийську у Львові, куди влучила ворожа ракета.
Завдяки цифровому матеріалу, відвідувачі також зможуть віртуально роздивитися зруйновані квартири та підвали, де українці переживали окупацію та переховувалися від обстрілів. Також буде можливість взяти участь у віртуальному турі літаком АН-225 «Мрія», який окупанти знищили у 2022 році.
Виставка панорамних фото війни «Тут був мій дім»
Як зазначив заступник начальника Львівської ОВА Іван Собко, такими виставками ми демонструємо світові всі неподобства, які сьогодні чинить російська федерація.
«Сьогодні ми тут бачимо зафіксовані знищені українські міста та селища. Я впевнений, що жоден українець ніколи не пробачить москалям чергових звірств. Лише дякуючи величезній стійкості волі українського народу, військовим та волонтерам – ми тут і говоримо рідною мовою. Ми маємо відстоювати наші цінності, популяризувати українське та Україну. На жаль, дорогою ціною людських життів, трагедій показуємо цілому світові, що Україна та українці – велична нація і держава в центрі Європи. Ми обов’язково відбудуємо знищене, воно буде ще кращим, якіснішим та ще сучаснішим. Але завжди маємо пам’ятати і молитись за наших захисників, цивільних, всіх тих, кого вбила країна агресор», – зазначив Іван Собко.
Виставка панорамних фото війни «Тут був мій дім»
У «Пороховій Вежі» на вас чекають три різні поверхи експозиції. Перший – відтворює загальну хронологію повномасштабної війни. Другий – руйнування важливих для кожної людини місць, дитячих садочків, шкіл, будинків культури, суспільних просторів. Окрема частина виставки присвячена літаку «Мрія» – інженерному і культурному надбанню українців. Третій поверх розповідає найемоційнішу історію – втраченого дому. Панорами, зроблені зсередини знищених осель, занурюють у цей трагічний для мільйонів українців досвід. З кожним елементом виставки ви можете взаємодіяти, навіть зі світлинами, які є фрагментом панорам.
Також, на сайті 360war.in.ua доступна найбільша в країні колекція панорамних фотографій, яка складається з більше ніж 1620 зображень з майже 250 локацій у 39 населених пунктах різних регіонів України, серед яких – унікальні панорамні зображення зовні та всередині літака АН-225 «Мрія».
Виставка панорамних фото війни «Тут був мій дім»
Виставку можна відвідати за адресою: вул. Підвальна 4.
Експонуватимуть роботи до 17 квітня: з вівторка по неділю (12:00 – 20:00).
Тож, кожен охочий може відвідати виставку, щоб відчути біль та втрату українців, а також побачити силу та стійкість нашого народу.
Вхід за внесок на розвиток проєкту – від 200 гривень.
24 березня 2024 року о 15 год. у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові (вул. І. Франка, 154) відбудеться творча зустріч «Поезія як аристократизм мислення» із відомою львівською поеткою Юлією Курташ-Карп у рамках Національного тижня читання поезії. Слово- зброя і музи не мовчать – це кредо справжнього українського митця у нашій одвічній боротьбі за свободу. Наближаємо перемогу разом.
Юлія Курташ-Карп – знана сучасна українська поетеса, сценаристка, перформерка і лібретистка. Авторка і режисер знакових літературно-мистецьких прожектів та телефільмів. Член НСПУ та НСЖУ.
За багатогранну мистецьку діяльність відзначена багатьма відзнаками і літературними преміями.
Поетеса Юлія Курташ-Карп та музикант Олександр Щур. Фото: Ксенія Янко
Відомий літературний критик, академік Іван Дзюба зазначав, що «поетичний доробок Юлії Курташ-Карп вирізняється навіть на тлі далеко не бідного на яскраві явища нашого новітнього літературного сьогодення».
Творчі зустрічі із поеткою – це своєрідні камерні поетичні моновистави на вістрі часу. Вони сповнені глибокими змістами, непідробною щирістю, проникливим словом і неабияким артистизмом. Як слушно зауважив блискучий український композитор і піаніст Олександр Козаренко: « Вслухаючись у музику поетичного слова Юлії Курташ-Карп ми прориваємось до великих Правд».
Околиці міста Миколаїв (40 км від Львова) буквально нашпиговані цікавими та маловідомими місцями. Тут є закинуті палаци, таємничі підземелля і дивовижні пам’ятки природи.
Ось стислий опис і координати місць. Фотографії клікабельні та ведуть на статті з їх детальним описом.
А чи знали Ви, що навколо нашого Миколаєва є ціла мережа підземних ходів? Їх збудували ще австрійські військові, використавши, як основу, печери Білих Хорватів. Це був повноцінний форт з підземними кімнатами та ходами між ними! В них зберігали зброю та жив особовий склад. Зараз всі вони доступні для відвідувань.
Палац в селі Черниця був збудований в 17 ст. на місці середньовічного замку. За Австрії це був маєток власників села. За Польщі тут відкрили український агрономічний інститут.
Красива вежа, фасад з колонами… Попри свій стан, палац і досі привертає увагу. На початку 90-х років тут все ще вирувало життя, знімали серіал. Так що ж з ним потім сталося? Продовження читаємо тут.
Криївка витесана глибоко під землею в скельному масиві. Зараз вхід туди можливий лише з альпспорядженням через вентиляційний отвір. Але є і засипані «нормальні» входи.
Всередині криївки є п’ять кімнат та коридори, стояти можна на повний зріст. В кімнатах ми бачили залишки речей тієї епохи. І хоча дерево струхлявіло а метал погнив, проте стіни та коридори цілі, наче щойно вчора були витесані.
А чи знаєте Ви, що недалеко від Львова є справжня тектонічна печера? Добратися туди можна машиною чи на велосипеді, а поруч є гарне озеро та ліс для відпочинку.
Вхід до печери знаходиться високо на скелі, а всередині цілий рік живуть кажани! Місце унікальне та непопсове. В печері, навіть, були кістки мамонта та інших викопних тварин. І вся ця краса лише за якихось 50 км від Львова!
Перший величезний палац на цій території з’явився у середині XVIII століття і належав роду Жевуських. У ньому зберігалася презентабельна, на той час, колекція живопису.
З приходом радянської влади у палацових покоях облаштували притулок для дітей-сиріт. У другій половині ХХ століття в маєтку діяв санаторій «Розділ».
З 2004 року будівля стоїть закинутою і переживає часи руйнації. В 2023 році почалася реставрація. Зараз доступ до палацу ще відкритий.
“Та він же складається з людських кісток”, – подумаєте Ви, вперше побачивши ґрот Прийма. Вода, вітер та мільйони років сонця зробили з пісчаної скелі витвір мистецтва. В суху погоду до ґроту можна підїхати на авто. Пішки від села Верин буде тридцять хвилин приємної прогулянка буковим лісом .
7. Німецький літак FW-190 в лісі коло ґроту Прийма
Залишки літака FW-190 знайдені коло ґроту Прийма, стенд Музею Загиблих ЛітаківНеподалік ґроту Прийма в часи ДСВ розбився німецький літак FW-190. Він виконував тренувальний політ та зіткнувся з іншим літаком. Пілот загинув і був похований неподалік. На місці падіння досі розкидані дрібні уламки від літака.
На подвір’ї церкви, де починається маршрут до ґроту Прийма, стоїть тисячолітній дуб. І він ще досі росте! Потрібно мінімум сім людей, щоб обійняти цього велетня. Хто за ці роки біля нього тільки не був. Побувайте і Ви!
Костел збудований з блоків місцевого пісковика та є однією з визначних пам’яток Демні. В Першу Світову Війну всередині костелу жили австрійські солдати. Вони його відреставрували та, навіть, розмалювали всередині! Поруч збереглося атмосферне кладовище з мистецькими надгробками. Через село протікає вже повноводна річка Зубра.
Це величезний та надзвичайно красивий палац у неоготичному стилі. Він збудований в 19ст. графом Скарбеком, тим самим що звіт театр М. Заньковецької у Львові. Палац був задуманий як будинок для сиріт.
З приходом радянської влади тут була тюрма НКВС а потім психіатрична лікарня. Всередину Палацу краще не потрапляти, а от ззовні це дуже навіть симпатична будівля. В мирний час вхід на територію був вільний, під час війни може бути обмежений.
Це австрійська оборонна споруда часів Першої Світової війни. Вона височить прямо над дорогою, контролюючи все навкруги. Всередині є дві підземні кімната, сходи та бійниці з гарним виглядом на навколишні пагорби. Мандруючи цими краями – гріх не відвідати.
Криївка знаходилась у печері, що видовбана високо в скелі. В ній жило шість українських повстанців. Ранком 12 серпня 1949 року криївку оточили війська НКВС. Не маючи можливості пробитися і, аби не попастися живими в руки ворогові, повстанці пострілялися.
Криївка доступна без обмежень. Поруч є гарний ліс та облаштовані озера для відпочинку. Назва “Бандерівські скелі” нова, стародавня назва – урочище Теребеже.
Колись тут буяло життя, та після Другої Світової Війни село занепало та зникло. Лише руїни костелу нагадують про минулі часи.
В закинуте село все ще веде автомобільна дорога. За десятиліття пустки тут виріс ліс, тому фотографувати костел найкраще у сонячний день коли на деревах немає листя – навесні, взимку чи восени.
Цю піч добре видно з траси на Миколаїв. Вапно звідси колись возили аж у Львів. А зараз це просто красива пам’ятка інженерного мистецтва місцевого значення. Вона вартує, щоб зробити тут зупинку і пофотографуватися.
В долині річки Зубра розкинулися мальовничі села з давньою історією. Колись саме сюдою пролягала дорога Львів-Миколаїв, сучасної траси ще не було.
Рекомендую катнути цим древнім шляхом та оглянути руїни середньовічного замку, величні закинуті костели та саму річку. Також, тут є джерело святої води в с. Раковець та розважальний Їжак-парк. Дорога селами значно цікавіша та спокійніша, ніж по трасі!
Євреї становили вагому частину населення довоєнної Галичини. Після Голокосту та Радянської влади від них, та їх культури, мало що залишилося.
Навколо Львова збереглося не так вже і багато старих Єврейських кладовищ. Нам вони незвичні та цікаві! Це відгомін історії нашої землі, де кожна плита – витвір мистецтва.
Каплиця “Писанка” — унікальна пам’ятка сучасної архітектури на Львівщині. Вона знаходиться на найвищій точці міста Миколаєва — горі Високий Камінь.
Каплиця виконана у вигляді великого розмальованого пасхального яйця – «писанки». Обраний орнамент є древнім сакральним візерунком. Красива споруда, увінчана великим християнським хрестом, видніється на відстані декількох кілометрів.
Колись на наших землях жили Білі Хорвати. Вони залишили нам древнє городище та кілька культових місць. Одне з них – це жертовний камінь в селі Дуброва. Поруч є казкова Хобітанія – скеля з маленькими комірчинами. Обидва місця дуже фотогенічні та легкодоступні.
В сусідньому селі Ілів є три штучні печери де жили відлюдники. Видовбані вони в скелі пісковика та, за деякими версіями, мали культове призначення. На вершині пагорба знаходяться, також, дві печери природнього походження.
В кожного з них своя історія розквіту та занепаду. Попри поважний вік, Палаци все ще вражають красою та величчю. Це пізнавальний авто-вело-мото-фото маршрут вихідного дня.
Палаци перебувають у державній власності. За тридцять років незалежності коштів на їх утримання, на жаль, так і не знайшли. А зараз тим паче: країну потрібно відбудовувати. Тому відвідайте їх, поки не запізно!
13 квітня (субота) до Львова з гастролями повертається вистава “Чуваки не святкують, або Ukrainian”. Торік восени ця актуальна постановка режисера Максима Голенказа творами Руслана Горового уже наробила галасу у місті Лева. Тож її творці везуть показ “на біс”. Цього разу – не сцені Палацу культури залізничників “РОКС” (м. Львів, вул. Федьковича, 54/56). Початок – о 18:00.
Цієї весни виставу “Чуваки не святкують, або Ukrainian”, окрім Львова (13 квітня), побачать також у Києві (29 березня) та Івано-Франківську (14 квітня). А влітку гастрольний тур продовжиться і в інших містах України.
Сцена з вистави “Чуваки не святкують, або Ukrainian”
“Чуваки не святкують, або Ukrainian” у театральних колах називають “виставою–катарсис”, “ковтком свіжого повітря в театральному житті України”. Це постановка, на яку ходять знову і знову. Вона – про кожного з нас, про життя – як воно є.
Гумор і водночас сум, сміх і водночас сльози. На сцені – неймовірний Дмитро Усов, актор Одеського українського театру ім. Василька, київських Дикого театру та Театру на Липках. Також саме у цьому спектаклі відбувся акторський дебют Руслана Горового, автора “Чуваків” – відомого українського журналіста, письменника, музиканта. До слова, Горовий – автор ще й музики та слів пісень, що звучать у саундтреку постановки.
Сцена з вистави “Чуваки не святкують, або Ukrainian”
Вистава – про сучасність, про війну та про те, як ми змінювалися разом з Україною. В центрі сюжету – не сама війна, а життя «Чувака» – українця, який розповідає про своє дитинство і юність в Конотопі, навчання в Києві, Майдан, війну росії проти України, дружбу, любов та зраду.
Режисер вистави “Чуваки не святкують, або Ukrainian” – Максим Голенко, сьогоднішний художній керівник Національного театру ім. Марії Заньковецької. Сценограф та костюми – неперевершена Леся Головач, художник – найвідомійший плакатист України Нікіта Тітов. Продюсер – Михайло Бондаренко, засновник театру та гастрольного руху “Ампулка”.
Сцена з вистави “Чуваки не святкують, або Ukrainian”
Новітня класика, яка декому відкриє очі на правду, про яку мовчать, декому допоможе зрозуміти серйозність ситуації, а іншим – зможе просто підняти настрій і змусити вірити в краще майбутнє. Увага: вистава 16+, використовується ненормативна лексика.
Квитки на виставу “Чуваки не святкують, або Ukrainian” 13 квітня у Львові (в Палаці культури залізничників “РОКС”) доступні онлайн (ціна – від 200 до 550 грн.): https://lviv.kontramarka.ua/
Виставка про Хресний шлях Христа у Львівській філармонії. Фото: Віталій Грабар
18 березня весь православний світ і, зокрема, Українська греко-католицька церква та Православна церква України входять в період Великого посту. Тому у фоє Львівської національної філармонії 19 березня відкрилась експозиція, де представлена тема Страстей Христових та чотирнадцять стацій його Хресної дороги.
Виставку організовує Благодійний фонд Козицького в рамках мистецького проєкту «Ми і Світ» та Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика.
Виставка про Хресний шлях Христа у Львівській філармонії. Фото: Віталій Грабар
Виставка — візуалізація Хресного шляху Ісуса Христа. Кожну стацію зображав світовий майстер із різних періодів історії мистецтва. На виставці представлені твори на релігійну тематику таких майстрів, як Джотто ді Бондоне, Мікеланджело да Караваджо, Антоніо Чізері, Ель Греко, Ганс Мемлінг, Бартоломе Естебан Мурільйо, Тіціан Вечелліо, Маттіа Преті, Пітер Брейгель, Рафаель Санті, Ієронім Босх, Василь Курилик, Юрій Соловій, Фра Анджеліко, Рембрандт ван Рейн, Крістобаль де Фігейреду, Альбрехт Дюрер.
Виставка про Хресний шлях Христа у Львівській філармонії. Фото: Віталій Грабар
З вітальним словом виступили очільник ЛОВА Максим Козицький, а також генеральний директор Львівської національної філармонії Володимир Сивохіп.
Музичний супровід події забезпечили вокальний ансамбль «Kalophonia», керівник — Тарас Грудовий. Авторка ідеї проєкту: Христина Береговська.
У сучасному світі, де питання виробництва біопалива набуває все більшої актуальності з огляду на економічні та екологічні переваги, важливість надійного обладнання для переробки промислових відходів стає незаперечною. Враховуючи необхідність забезпечення тепла в зимовий період і виробництва енергії, сучасні технології, які дозволяють перетворювати відходи на корисні ресурси, стають дедалі популярнішими у густонаселених мегаполісах.
Вибір обладнання для біопалива: Переваги комплексного підходу «РМП БІОЕНЕРГІЯ»
Використання такого обладнання допомагає не тільки піклуватися про навколишнє середовище, а й використовувати вторинні ресурси ефективно. Переглядайте сайт https://rmpbio.ua/ компанії «РМП БІОЕНЕРГІЯ», щоб знайти оптимальне та економічно вигідне рішення для вашого бізнесу.
Як обрати обладнання для виготовлення біопалива? Чимало виробників пропонують лише окремі елементи устаткування, залишаючи покупця самостійно вирішувати, як налаштувати повністю функціональну лінію. Відмінною рисою «РМП БІОЕНЕРГІЯ» є комплексний підхід, що включає монтаж, наладку, а також гарантійне та сервісне обслуговування, забезпечення запасними частинами та розробку проектних рішень.
Стандартний набір обладнання для виробництва біопалива охоплює:
подрібнювач;
сушарку;
гранулятор (прес);
охолоджувач;
машину для пакування;
системи для транспортування та накопичення, які інтегрують усі елементи в єдину лінію.
Залежно від виду сировини та її властивостей, конфігурація лінії може варіюватися, включаючи різні комбінації обладнання.
Продукційний асортимент «РМП БІОЕНЕРГІЯ»
Основу каталогу продукції «РМП» складають різноманітні типи пресів, включаючи гідравлічні, ударно-механічні та екструдерні моделі. До переліку також входить упаковочне обладнання.
10 березня в Україні відзначається День Державного гімну, святкування якого затвердив Кабінет Міністрів України на засіданні 7 грудня 2021 року.
Державний гімн України – один з головних державних символів України поряд із прапором і гербом.
Дата святкування обрана не випадково. У готелі “Під провидінням” у Перемишлі 10 березня 1865-го вперше виконали гімн “Ще не вмерла Україна”. Там відзначали четверті роковини смерті Тараса Шевченка.
Автор вірша слів Павло Чубинський написав їх 1862 року. Вірш почав своє нелегальне існування в межах царської Росії як патріотично-політичний твір і як пісня. Наступного року вірш з’явився у львівському журналі “Мета”.
Микола Опанащук. Павло Чубинський. 2006. Ліногравюра
Там його і прочитав отець Михайло Вербицький, композитор та священник із Галичини. Гадав, що це вірш Шевченка. Він сподобався, за тиждень отець Вербицький написав музику до всіх віршів, опублікованих у журналі. Спершу для гітари, а потім для хорового співу.
Згодом з’ясувалося, що вірш належить не Шевченкові, а молодому етнографові Павлові Чубинському з Борисполя під Києвом. Автор тексту та автор музики за життя так і не познайомилися. Та пісня на музику Вербицького пішла поміж люди.
Пам’ятник о.Михайлу Вербицькому, 27 грудня 2015 року
Уперше як державний гімн її виконали 22 січня 1918 року – під час проголошення четвертого Універсалу Української Народної Республіки в Києві.
Президією Верховної Ради України 15 січня 1992 року було затверджено музичну редакцію Державного гімну України (“Ще не вмерла Україна”), автором якої є Михайло Вербицький.
А текст гімну затверджено Законом України “Про Державний Гімн України” 6 березня 2003 року.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Державного історико-культурного заповідника “Нагуєвичі” та Львівського палацу мистецтв.
Лекція присвячена несправедливо забутій постаті Михайла Мінчака- засновника ПЛАСТу на Дрогобиччині, січового стрільця і одного з перших в 20ст. командирів штурмових підрозділів в українському війську.
Ви дізнаєтесь про генезу і перші кроки ПЛАСТу в Дрогобичі, участь вихідців з Дрогобиччини в Легіоні Українських січових стрільців, перипетії бойового шляху простих січовиків, унікальні краєзнавчі матеріали, невідомі фото і документи, які допомагають краще зрозуміти добу Перших визвольних змагань та багато іншого.
На Львівщині Відбулись Заходи З Нагоди 85 Их Роковин Розстрілів Січовиків Карпатської України
У неділю, 17 березня, на Верецькому перевалі відбулися заходи з вшанування полеглих січовиків Карпатської України. Декілька сотень – полонених угорськими підрозділами січовиків Карпатської України було розстріляно у 1939 році за те, що вони боролися за незалежність рідної землі.
Спільною молитвою представники влади та громадськості, народні депутати та депутати Львівської обласної ради, військові вшанували пам’ять січовиків та поклали квіти і лампадки до їхніх могил.
Голова комісії з питань культури, інформаційної політики та промоції Львівської обласної ради Святослав Шеремета розповів, що тут, на загальнонаціональному місці пам’яті, поховано 22 останки січовиків, які зі зброєю в руках відстоювали свою землю. За різними даними, після окупації Закарпаття було полонено та потім розстріляно близько 600 осіб.
На Львівщині Відбулись Заходи З Нагоди 85 Их Роковин Розстрілів Січовиків Карпатської України
Меморіальне кладовище Героїв Карпатської України на Верецькому перевалі облаштовано у 2017 році за ініціативи Львівської обласної ради.
«Цей рік є особливим. У 2024 році ми відзначаємо 85-ті роковини проголошення Карпатської України, а сьогодні, 17 березня, ми відзначаємо 150-річчя від дня народження Августина Волошина – президента Карпатської України, видатного Українця, який є у пантеоні слави справжніх борців за волю і незалежність України. Як і тоді, так і зараз – кращі сини кладуть голови за свою державу. Маємо пам’ятати наших Героїв і вшановувати їх подвиг», – зазначив Святослав Шеремета.
Довідково: 9 листопада 1938 року в Хусті засновано “Організацію народної оборони Карпатська Січ”, на чолі з Дмитром Климпушем. Січовики мали право носити військовий однострій, відзнаки та легку зброю. Окремо діяв військовий штаб. Основою для розбудови Карпатської Січі стали осередки «Пласту», «Січі» та «Просвіти». До лав Січі добровільно вступали вчителі, лікарі, службовці, студенти, гімназисти, семінаристи, робітники та демобілізовані військовослужбовці чехословацької армії. Прибули добровольці з Галичини, Волині, Буковини та Наддніпрянщини. У лютому 1939-го чисельність Карпатської Січі сягала близько 15 тис. осіб.
На Львівщині Відбулись Заходи З Нагоди 85 Их Роковин Розстрілів Січовиків Карпатської України
15 березня 1939 року в умовах остаточного розпаду Чехо-Словаччини та збройної агресії з боку Угорщини, Сойм Карпатської України проголосив незалежність краю. Президентом було обрано Августина Волошина. Впродовж березня сили оборони Карпатської України провели близько 20 боїв з угорськими військовими підрозділами, які поступово захоплювали землі Закарпаття. У боях загинуло близько 1,5 тисячі українців. 18 березня 1939 року угорські війська повністю зайняли територію Карпатської України.
Окупаційна влада запровадила воєнний стан і розпочала репресії проти січовиків, інтелігенції, державних і партійних діячів Карпатської України, духовенства. Арештованих українців утримували у в’язницях і таборах. Навесні 1939-го їх окремими групами розстріляли на Верецькому, Яблунецькому та Ужоцькому перевалах.
Створення затишного та елегантного простору власного двору — це завдання, що стає простішим завдяки інноваційним рішенням від TERRAHOME. Альтанки, які вони пропонують, не лише перетворюють внутрішній двір у вишукане місце для відпочинку, але й вирішують ряд практичних завдань, роблячи ваш житловий простір ще більш функціональним та комфортним.
Естетика та зручність
Альтанка від TERRAHOME — це не просто конструкція, а справжнє творіння, яке перетворить ваш внутрішній двір у вишуканий та затишний простір. Матеріали виготовлення та дизайн враховують сучасні тенденції, створюючи атмосферу розкоші та затишку.
Захист для басейну
Альтанка стає ефективним захистом для вашого відкритого басейну від опалого листя та інших зовнішніх факторів. Це не лише допомагає зберегти чистоту води, але і подарує вам більше часу для власного відпочинку, а не для очищення басейну від сміття.
Регулювання затінення
Дах-решітка альтанки від TERRAHOME функціонує як жалюзі, дозволяючи регулювати ступінь затінення. Це означає, що ви завжди можете насолоджуватися оптимальним комфортом, навіть в найспекотніші дні.
Захист від вітру та дощу
Бічні стінки, які оснащені багатьма моделями, створюють додатковий комфорт під час помірного вітру та дощу. Ви можете насолоджуватися свіжим повітрям та природою, не хвилюючись про непогоду.
Інвестиція в нерухомість
Встановлення альтанки від TERRAHOME може значно збільшити вартість вашої нерухомості. Покупці та орендатори високо оцінять додатковий простір для відпочинку та його функціональні переваги, що зробить вашу власність більш привабливою.
Альтанки від TERRAHOME
Маскування технічних приміщень
Альтанка від TERRAHOME вміло «замаскує» технічні приміщення або сміттєві контейнери, які можуть порушувати загальний естетичний вигляд вашого двору. Це додає гармонії та композиції до обраного дизайну.
Довговічність та гарантія
Виробники гарантують, що альтанка буде служити вам протягом не менше 10–15 років. Матеріали, використані в конструкції, відмінно переносять опади, вигорання та перепади температур, забезпечуючи надійність та довговічність вашого нового простору.
Альтанка від TERRAHOME — це не просто споруда, це інвестиція у ваш комфорт та якість відпочинку. Вона поєднує в собі естетику, функціональність та довговічність, створюючи ідеальне місце для відпочинку, зустрічей з друзями та надихаючих моментів в колі родини. Виберіть альтанку від TERRAHOME на сайті https://terrahome.com.ua та насолоджуйтеся новим рівнем життя власного двору.
Представлені малюнки ХІХ століття та ретро фото до 1939 року показують нам, який вигляд мав палац у селі Баличі. Населений пункт знаходиться в Яворівському районі Львівської області.
Палац в Баличах на картині до 1830 рокуПалац в Баличах на картині середини ХІХ століття
Кілька цікавих фактів про палац. На початку тут був замок, відомий ще у XV столітті, а потім тут був побудований палац у якому було більше 40 кімнат.
У 1874 році замок Баличах був знищений пожежею, тоді постраждали і будівлі XIX століття. Після пожежі палац було відбудовано і в такому вигляді проіснував до 1939 року.
Палац в Баличах на фото до 1939 рокуПалац в Баличах на фото до 1939 року
Представлені фото були зроблені до 1939 року. Оригінали зображень та світлин палацу в Баличах зберігаються в збірках Інституту мистецтв Польської Академії Наук.
“Від Бога наша пісня, наша мова” – 25 березня, у 69-ту річницю від дня народження Ігоря Білозіра, у Театрі М. Заньковецької відбудеться концерт пісень видатного українця. Початок події о 19:30, повідомляють організатори.
Ігор Білозір – “останній романтик української естради”, відомий композитор та виконавець, народний артист України, життя якого трагічно обірвалось після жорстокого побиття прихильниками “русского міра”. Його пісні й до сьогодні звучать у серцях багатьох!
У 69-ту річницю від дня народження Ігоря Білозіра, у виконанні легендарної “Ватри” 80-х, “Піккардійської Терції”, оркестру ансамблю “Галичина”, поета Богдана Стельмаха та відомих виконавців – Мар’яна Шуневича, Анастасії Чубінської, прозвучать улюблені пісні різних поколінь: “Мамина світлиця”, “Не сип, мила, скла”, “Ніби вчора, рідна мамо”, “Перший сніг”, “Пшеничне перевесло”. Спогадами про Ігоря Білозіра поділиться Ольга Гошовська (друга дружина композитора).
“Приходьте разом з рідними і близькими вшанувати пам’ять видатного композитора та виконавця, а також співати улюблені хіти разом з легендарними артистами! І хай зазвучить пісня білозоро-неозоро!” – запрошуються на подію організатори.
В неділю, 17 березня 2024 року, “Театр Актуальної П’єси Ореста ОгородниКа” (ТАПООК) на сцені Першого театру (вул. Гнатюка , 11) показав глядачам нову прем’єру – виставу “Ветеран”.
“Ветеран” – це потужна драма, що розкриває складну внутрішню боротьбу головного героя, старшого лейтенанта ЗСУ Олега Сердюка, який повертається додому після полону. Вистава вражає глядачів своєю глибиною сюжету та відмінною акторською грою.
Сцена з вистави “Ветеран”
Сюжет вистави відображає реалії сучасного світу, де герой стикається не лише з зовнішніми ворогами, але й зі складними внутрішніми конфліктами. Через різноманітні перипетії з родиною та колишніми товаришами, Олег Сердюк виявляється в середині нової війни – з ворогом власної совісті.
Сцена з вистави “Ветеран”
Акторський склад вистави заворожує своєю правдоподібністю та емоційністю. Олесь Федорченко, Януш Юхницький, Дарія Зелізна та інші актори вдало передають внутрішні конфлікти та емоції своїх персонажів.
Сцена з вистави “Ветеран”
“Ветеран” – це не лише вистава про війну, але й розповідь про кохання, зраду, боротьбу та перемогу. Ця драма залишає глядачів з глибокими думками та піднесеним настроєм, нагадуючи нам про важливість внутрішнього непримирення та віри у краще майбутнє.
Сцена з вистави “Ветеран”
“ВЕТЕРАН” – це вистава, яка залишає слід у серцях глядачів і змушує задуматися про важливі аспекти життя та моралі. Рекомендую цю виставу як обов’язкову до перегляду для всіх шанувальників театрального мистецтва.
Напередодні знову гортаючи давню періодику у пошуках кавової недільної цікавинки знову знайшов цікавий допис про те, як майже сто років тому в нашому краї рекламували каву. Разом з незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися своєю газетною знахідкою.
Ця розкішна стаття була надрукований в в газеті “Українські вісти” від 9 липня 1937 року. Для збереження атмосферності залишаєю текст без змін і правок.
Цікава пропаґанда Кави „Енрільо” на виставі „Праця і Культура села“ в Ліскові
З інтересною пропаґандою виступила на виставі посвяченій „Праці і культурі села в Ліскові найбільша краєва фабрика кавових середників ф-ма Генриха Франка Сини С. А. відома в цілому краю із знаменитої кави здоровля під назвою «Єнрільо» .
Кава
Входимо на терен вистави в обідовій порі, коли то приїжджаючі громадно на виставу селяни споживають направду дешевий обід, бо коштує тільки 55 грошів, видаваний старанням комітету вистави з полених кухонь. По обіді стрічає їх мила несподіванка. Ото ж побіля кухонного павільону є уміщене пристановище ф-ми Генриха Франка Сини С. Я., в котрім прогульковців частують порцією знаменитої кави «Енрільо».
З трудом пропихаємося до фірмового пристановища довкола котрого зібралися громадно раді посмакувати цю знамениту каву. Пробуємо теж знамениту каву «Енрільо», якої зготовлення є незвичайно улегченє завдяки тому, що є вона у продажі вже у змеленому стані і не треба до неї додавати ніякої приправи. Довідуємось, що кава «Енрільо» завдячує свою велику видайність уживанню при продукції виключно найшляхотніших краєвих сирівців при чому має вона багато цінних відживчих і здорових прикмет.
Кава
Як довідуємося прод. Ф-ми Генриха Франка Сини С. А поважно причинається до піднесення рільництва через те, що в нього покриває величесне запотребування на сирівці, приспорюючи в той спосіб рільництву багато користей.
Оглядаючи на місці величезне поводження і заінтересування тої оригінальної пропагандивної імпрези, ми є переконані, що у звязку з виставою побільшується широкі круги приклонників кави «Енрільо» о численних нових симпатинів, які до цеї пори не мали змоги пізнати так добрий напій, яким є кава «Енрільо».
Що ж, нове – це добре забуте старе. І в рекламі нам теж таки є чого повчитися у наших предків.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Джерело:
Цікава пропаганда : Кави “Енрільо” на виставі “Праця і Культурв села” в Лісков // Українські вісти. – 1937. – 9 липня (Ч. 149). – С. 4.
Відкритя памʼятної дошки на фасаді храму свв. мчч. безсрібників Косми і Дам’яна (УГКЦ), в якому 5 березня 1933 року був хрещений і миропомазаний Блаженніший Любомир Гузар
Вчора, 16 березня 2024 року, на фасаді храму свв. мчч. безсрібників Косми і Дам’яна (УГКЦ), в якому 5 березня 1933 року був хрещений і миропомазаний Блаженніший Любомир Гузар, відкрили памʼятну дошку.
Освятив таблицю та катехитичний клас при церкві Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук).
26 лютого 2023 року, з нагоди 90-річчя патріарха Любомира, він проголосив Рік Блаженнішого Любомира Гузара. А цьогоріч у День його 91-річчя Блаженніший Святослав урочисто проголосив початок беатифікаційного процесу патріарха Любомира Гузара.
«Я хочу щиро подякувати всім, хто долучився до створення цієї меморіальної таблиці, а також вшанування блаженнішого Любомира у Рік блаженнішого Любомира Гузара. Ми відкрили у Києві беатифікаційний процес, бо ми зрозуміли, що там народився культ його прочитання. А процес беатифікації — це процес розрізнення божого від людського. Ми маємо зрозуміти: чи це лише людська шана до його особи, чи це справді Бог його прославляє, дає його нам особливим молільником і заступником на небесах», — наголосив Блаженніший Святослав.
Відкритя памʼятної дошки на фасаді храму свв. мчч. безсрібників Косми і Дам’яна (УГКЦ), в якому 5 березня 1933 року був хрещений і миропомазаний Блаженніший Любомир Гузар
На урочисте відкриття таблиці завітали десятки львівʼян, очільники області, громадські діячі, митці, духовенство та віряни УГКЦ.
«Дякую Богу за нагоду у дитинстві отримати благословення від блаженнішого Любомира Гузара. Добре памʼятаю той день і ті слова, які сказав мені Блаженніший: «Головне в житті — бути людяним». Вважаю, що з громадою Львова та міською владою маємо зробити все, щоб у Львові постав памʼятник його великому Сину, патріарху Любомиру. Це важливо для всіх нас», — сказав в.о. голови Львівської обласної ради Юрій Холод.
Меморіальну таблицю за власні кошти виготовила громадськість міста та парафіяни місцевого храму. Її автор — скульптор Ярослав Скакун.
Відкритя памʼятної дошки на фасаді храму свв. мчч. безсрібників Косми і Дам’яна (УГКЦ), в якому 5 березня 1933 року був хрещений і миропомазаний Блаженніший Любомир Гузар
Довідково:
Любомир (Гузар) народився 26 лютого 1933 року у Львові, де й минули його дитячі роки. 1944 року його сім’я емігрувала за кордон. Лише 1993 року, після 46 років еміграції, Любомир Гузар повернувся до України.
1977 року Любомир Гузар був таємно висвячений кардиналом Йосипом Сліпим, який переймався збереженням ієрархії УГКЦ. Таємним єпископом він залишався аж до 1996 року, коли Папа Іван Павло ІІ офіційно цей сан затвердив.
У 2001-2011 роках Любомир Гузар очолював Українську греко-католицьку церкву. За цей час йому вдалося перенести престол УГКЦ зі Львова до Києва.
Любомир Гузар також став першим у історії УГКЦ патріархом, який добровільно передав владу молодому наступнику. 10 лютого 2011 року Бенедикт XVI прийняв відставку Любомира Гузара з посади верховного архієпископа Української греко-католицької церкви. Відповідне прохання глава УГКЦ подав, коли йому виповнилося 75 років. Після відходу з посади глави УГКЦ Любомир Гузар писав книги та дбав про розбудову громадянського суспільства в Україні.
Любомир Гузар відійшов у засвіти 31 травня 2017 року. Його мудрі слова й нині підтримують українців та стають для них цінними порадами: «Якою буде наша Україна залежить від нас, від кожного з нас!».
На Львівщині завершився цьогорічний конкурс декламування поезії Тараса Шевченка серед школярів. Журі визначило переможців.
У 2024 році в Дитячо-юнацького конкурсу декламування поезії прийняли участь 1269 дітей. Це рекорд за всі 4 роки його проведення. Перш за все, хочу подякувати конкурсантам, їхнім батькам, рідним, друзям, вчителям, вихователям, працівникам Народних домів та бібліотек за вашу любов до України, рідної мови та її культури.
Переможцями цього року стали:
Категорія “Дошкільнята” – ШПИРКА Іван (смт Добротвір).
Категорія “Молодші школярі” – КОВАЛЬ Анна (м. Червоноград).
Категорія “Діти середнього шкільного віку” – ДЕМЧУК Софія (м. Червоноград).
Категорія “Юнацтво” – ГУЛЯЙГРОДСЬКИЙ Володимир (м. Броди).
Над підрахунком голосів працювала ціла група людей. Потім – обговорення і дилема: як правильно поступити та кому присудити перемогу. Дискусії були дуже гарячими, але перемогли, на думку журі, найкращі.
Одне з найстаріших зображень Дубенського замку. Можливо саме тут десь під стінами старої фортеці випробовували дубенських відьом водою?
Чари “на смерть”, наслання хвороб і посухи, любовні привороти і наведення вроків… У чому тільки не звинувачували так званих відьом! Справжня відьомська істерія, що охопила Європу в XV–XVIII століттях, оберталась масовими стратами і тортурами чаклунок. Щоправда, на теренах Рівненщини відьми відбувалися радше переляком, аніж піддавались жахливим репресіям.
“У травні 1711 року дубенчани не на жарт були стурбовані відсутністю дощу, посуха загрожувала неврожаєм. Хвилювання громади розділяв також економ Ковнацький, який на зібранні заявив, що причиною посухи є чаклунські дії погорілецьких (нині село Привільне) жінок. Вирішили діяти перевіреними способами — десятьох жінок “чарівниць” вкинули у воду перед дубенським замком, попередньо зв”язавши їм руки і ноги. Попри те, що при цьому їх притискали у воду, а все ж занурити глибоко не могли, і плавали вони “по верху, наче якісь дерева”. Пішли іншим шляхом — дали бідолахам порожню бочку, аби, набравши в неї воду, тягли її саньми (в травні!) через Сурмицьку греблю на фільварок і поливали там городи. І тут вже спрацювало: не встигли жінки набрати бочку, як зібралася велика хмара і пішов проливний дощ. Посіви було врятовано і мешканці видихнули спокійно. Слід віддати належне економу Ковнацькому, який значиться відаючим цією справою. Задоволений мабуть, як і решта, він перейнявся долею погорілецьких жінок-чарівниць і не став віддавати їх під міський суд, який міг винести якщо не фатальний, то досить репресивний вирок. Тут і досить традиційний спосіб боротися проти посухи на Волині, і непроста вдача погорілецького жіноцтва початку XVIII ст. Чому саме жінки з Погорільців були визнані винуватцями посухи, невідомо”.
Анна Алоїза Острозька (Ходкевич)
Чари і кара
Виявляється, моторошні оповідки з минулого про покарання відьом — це не тільки десь там, у далекій Європі… Чимало цікавого щодо таких історій можна знайти й на теренах Рівненщини. Бо і в нашому краю також щиро вірили, що чарами можна й зі світу звести, й неврожай наслати… У певних відьомських діях колись запідозрили навіть онуку князя Острозького Анну Алоїзу (Ходкевич), яка навернулась у католицизм. Подейкували, що в її маєтку відбувалось щось нечисте. Мовляв, і жаб’ячі лапки вона комусь підшивала, і монахині в її присутності здоровий глузд втрачали…
“Приготування до страти відьми в 1544 році”. Гравюра Яна Люйкена, XVII ст. Зображення ілюстративне
Сліпа віра в те, що певними магічними діями можна спричинити різні біди, призвела до того, що в Європі в XV–XVIII століттях було піддано жорстоким тортурам і страчено десятки тисяч людей. До кінця XVIII століття у Європі діяли закони, за якими за чари і відьомство карали на смерть через спалення. Навіть коли сейм Речі Посполитої в 1776 році заборонив переслідувати відьом (роком раніше це зробила російська імператриця Катерина ІІ), репресії проти знахарів, відьом, чаклунів не припинились одразу. Наприклад, у польському місті Познань у 1793 році за вироком магістратського суду спалили жінку, звинувачену в чаклуванні.
Водночас, на землях України, що перебували до 1795 року (до третього поділу Польщі) під владою Речі Посполитої, ставлення до відьом було більш толерантним. Хоча й цілковито безпечно почуватися підозрювані в чаклунстві все ж не могли. Магдебурзьке право, якого дотримувались в українських містах, передбачало певні покарання. Документальні свідчення про це містяться, зокрема, в магістратських та гродських судових актових книгах Луцька, Ковеля, Дубна, Олики, Кременця. Такі книги велися на українських землях під владою Речі Посполитої до останньої чверті XVIII століття. Чимало з цих книг нині зберігається у Центральному державному історичному архіві України в Києві.
Український історик Володимир Антонович у своїй книзі “Чари на Україні” дослідив сотні справ XVIII століття, що стосувались чаклунства. У жодній з них не йшлося про спалення обвинувачених. Засуджені відбувалися або штрафом на користь церкви, або церковною покутою, в якій заперечували причетність до чаклунства.
“Відьма”. Багатотомник “Живописная Россия”, т. 5, 1897 рік (Вікіпедія)
Про історію українських відьом та їх покарання написала у своєму дослідженні “Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII-XVIII століття” (Київ, 2008) доцентка кафедри історії Києво-Могилянської академії Катерина Диса. Вона дослідила 198 судових справ проти відьом, які розглядали в українських воєводствах Речі Посполитої у XVII-XVIII століттях. Як доводить авторка, історія українських відьом не була такою кривавою, як у Європі. На наших теренах жінки з начебто надприродними можливостями мали хіба клопіт з тяганиною у судах, де їх карали штрафами за побутову шкоду — псування майна чи худоби. Інколи карали вигнанням з міста або піддавали моральному осуду. Таку поблажливість до відьом Катерина Диса пояснює величезною роллю знахарів та “бабок”, які часто виконували функції цілителів мало не в кожному українському селі.
Останній судовий розгляд на теренах України щодо відьом, як писала у своїй книзі Катерина Диса, відбувся в 1829 році. Священник з містечка Липовець Федір Булонський скаржився, що місцева мешканка Катерина Мартиновська хотіла його зурочити й кидала в нього соломою та капустяним листям. Однак суд визнав наклепом звинувачення жінки у відьомстві. А “потерпілому” наказали більше не турбувати суд через “вздор свой”.
Микола Богданов-Бєльський “Молода відьма”. Зображення ілюстративне
Дубенські відьми та їх витівки
Чимало цікавих випадків різноманітних відьомських підступів можна знайти в актовій судовій книзі Дубенського магістрату. Ось що там зазначається про випадок, наведений на початку цієї публікації. Навесні 1711 року кільканадцять тижнів панувала посуха, що могло спричинити неврожай. Управитель маєтку, шляхтич Федір Ковнацький запідозрив, що посуху могли навести жінки з села Погорільці, і зажадав від магістрату аби їх випробували водою на відьомство. Що й було зроблено. Після відповідної процедури з’ясувалося, що десятеро жінок з цього села не тонули у воді: Кравчиха, Ярощиха, Мищиха, Любицька, Коваленячиха, Юрчиха, Марійчиха, Бургачиха, Гаврилиха, Сусиха Никонова. Усіх їх взяли під варту до Дубенського замку. Однак згодом, вочевидь, розібравшись, суд їх звільнив на поруки їхніх чоловіків.
Дубенський замок на малюнку кінця ХІХ ст.
Бувало, що цілком земні діяння деякі спритні особи намагались перекинути на потойбічні сили. Про це ідеться у записі Дубенського магістрату від 1741 року. Дяка Григорія Комарницького з села Птича, що неподалік Дубна, звинувачували в тому, що він “звів” тамтешню мешканку дівчину Катерину Сахнюкову. Вона стверджувала, що дяк пришов до неї вночі, коли її батько перебував у Вінниці, а матір – у Дубні, ліг біля неї на ліжку та “звів її з розуму” намовляннями і звабив, унаслідок чого вона згодом народила дитину. Священник же виправдовувався, переконуючи суд, що насправді тоді “ночував у коморі в селянки Антонючки, а Каськи тієї ночі не бачив, і не чинив щодо неї жодного ґвалту”. Водночас зазначав: “Коли служив дяком у Птичі, то до мене приходила Каська Сахнючківна і приносила горілку, ми пили разом, але жодного тілесного гріха з нею я не вчинив. …може біс узяв на себе мій вид і в моїй особі ходив до Сахнюкової сповняти гріх”. І за наказом суду засвідчив свої слова присягою. А Катерині Сахнюковій присудили кару (штраф) за неправдиві звинувачення на адресу дяка. І це ще вона легко відбулася. Бо за наклеп могли присудити до ста ударів різками.
Інколи потенційних чаклунок не вдавалось доправити до суду, бо вони втікали. Так сталось у 1742 році, коли в Дубенському магістраті мали розглядати справу за підозрою у чаклунстві Параски Янушевської. Буцімто, прийшовши до церкви на Маковея святити зілля, жінка разом із рослинами святила веретено, перев’язане червоною стрічкою. Очевидці стверджували, що Параска зробила це, щоб використовувати потім веретено саме для чарів. Пояснень усім цим діям магістрат від Параски так і не дочекався. Злякавшись слідства, потенційна “відьма” накивала п’ятами з міста.
Нерідко під гарячу руку борців з відьмами потрапляли цілителі й знахарі. Так 28 травня 1747 року на допит до Дубенського магістрату привели селянку Анастасію Іваниху з села Гурник, яку звинувачували в підозрілих діях. Вона нібито порадила одному молодому слузі, німцю, якісь магічні засоби, аби повернути прихильність до нього його пана. Жінка зізналася, що й справді на прохання німця дала йому корінці трави, названої “ручками Пресвятої Богородиці”, порадивши вмиватися відваром цього зілля, промовляючи при цьому молитву до пресвятої Богородиці. Знахарка розповіла, що дала йому землю з-під коріння цієї трави, примовляючи при тому: “Як ми всі любимо дари Божі, що виростають з цієї землі, так нехай усі пани тебе люблять і показують тобі свою ласку”. Взявши від німця невелику плату, застерегла, щоб він те зілля нікому не показував, але завше носив при собі.
Суд запитував, чи вона не давала комусь іншому якогось зілля для кохання, щастя, або для “ошуканства” якогось. Жінка пояснила, що вона лікує травами різні хвороби, чому навчилася у своєї свекрухи. Але жодної трави, яка могла б заподіяти щось погане будь-кому, вона не знає і ніяким чародійством не володіє. Як вирішили долю цієї знахарки, невідомо, бо вирок суду за цією справою не зберігся.
Дубно. Багато цікавих подій відбувалося під цими старими стінами. Таким зобразив фрагмент Дубенської фортеці на своєму малюнку художник Наполеон Орда, 1860-1865 роки
У ті давні часи вважалося, що відьомство і чаклунство то здебільшого жіноча справа, але бувало “під роздачу” потрапляли й чоловіки. У 1767 році в Дубенському магістраті розглядали кілька справ зі звинувачення у чародійстві селянина Тимка Середи. Свідки доводили, що цим чоловік займався постійно. Якийсь вояк Лашкевич попросив Тимка Середу дати йому такі ліки, щоб у нього росли діти. Середа дав йому якихось два відвари. При цьому частину одного з них залишив собі. Коли Лашкевич показав ліки бабі-знахарці, то вона один відвар визнала добрим, а про другий сказала негайно викинути й навіть додому не нести. Але головним обвинуваченням проти Середи було заподіяння непоправної шкоди здоров’ю одного з місцевих мешканців. За розповідями свідків було так. Тимко Середа дав міщанці Анні Духинській якусь мішанину, якою вона обілляла Карпа Мельника, коли той п’яний лежав на дорозі непритомним. Унаслідок цього Карпові паралізувало ноги. А Середа буцімто похвалявся, що це саме він наслав хворобу на чоловіка і заробив на цьому вісім злотих: “Я на прохання Яцка Мельника відійняв йому ноги. Чорт його не візьме, а до пояса відійме йому рух тому, що мене просив Яцко Мельник, аби він перестав ходити… “. Одному зі свідків, шевцю Гаврилу Шибуні Середа казав: “Ходімо, вип’ємо меду чи пива, Бог послав мені вісім злотих – свій на свого лиха просив”. Чи визнали винним Тимка Середу, невідомо, бо запис про вирок у цій справі не зберігся.
Звісно, всі ці оповідки про відьом, чаклунок нічого не мають спільного з реальністю, а є результатами людських страхів, переживань і фантазій. Водночас. вони є яскравими деталями, які дають нам уявлення про життя, побут і звичаї мешканців нашого краю в далекому минулому.
У вівторок, 19 березня 2024 року, о 17.00 у Львівському палаці мистецтв (вул. Коперника, 17) відбудеться лекція доктора історичних наук, старшого наукового співробітника відділу археології Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України, Голови Археологічної комісії НТШ Миколи Бандрівського “Розкопки у підземеллях львівських храмів: несподівані відкриття”.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
“…Для тих, хто все ще зберіг у собі цікавість до давнього минулого нашого Львова: можете послухати і подивитися, як я буду оповідати про свої розкопки у Львові.
Коротко і, надіюся – цікаво, розповім про пошуки у підземеллях Святоюрського собору у Львові (ми копали там утрьох: Роман Сулик, Юрко Лукомський і я. Причому, впродовж чотирьох місяців і знайшли масу прецікавих речей). Також розповім малознані факти про те, як мені випадково пощастило відкопати золотий скарб у храмі святої Марії Магдалини (тепер Органний зал на вулиці Степана Бандери), а також про те, як він туди потрапив і де зараз знаходиться. Ну, і звісно, кілька слів про те, що ще може бути приховане під львівською бруківкою і як усе те прецікаве звідти дістати…” – розповідає Микола Бандрівський.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
