12 квітня в EVENT HALL “BARVY” (вул. Мельника, 18) у Львові відбудеться концерт української співачки, однієї з найпотужніжих вокалісток України Міли Нітіч.
“Її голос викликає захоплення, та змушує затамувати подих, коли його чуєш. Сильний вокал, який має чотири октави, у поєднанні з чуттєвістю виконання, емоційністю та харизматичністю співачки не залишає сумнівів, що цей голос, варто почути хоча б раз, щоб закохатися у нього назавжди”, – запрошують організатори події.
Нагадаємо, що Міла Нітіч брала участь у програмі «Шанс”, запрошують 2009 року, представляла Україну на міжнародному конкурсі «Нова хвиля» в Юрмалі. 2011 року брала участь у національному відборі до пісенного конкурсу «Євробачення» і телевізійному талант-шоу «Голос країни».
Артистка відома завдяки пісням: “NU”, «Вибач, так вийшло», і каверу на пісню Кузьми Скрябіна «З Новим Роком та Рождеством».
Цинк називають диво-мінералом, що має різнопланову користь для здоров’я. Наукові дослідження показали, що він настільки важливий для людини, що навіть невеликий дефіцит може стати «катастрофою».
Користь мінералу
Елемент міститься в усіх частинах тіла: в органах, тканинах, кістках, рідинах — та є необхідним клітинним компонентом. Якщо приймати цинк у вигляді харчових продуктів або дієтичних добавок, це дасть змогу:
Збільшити витривалість і працездатність. Мінерал відіграє життєво важливу роль у виробленні тестостерону та гормону росту. Вони допомагають збільшити силу та здатність працювати з максимальною ефективністю, а також скоротити час відновлення після напружених тренувань.
Підвищити рівень фертильності. Цинк бере участь у регуляції гормонів — статевих і тих, що контролюють вироблення інсуліну. Його дефіцит може призвести до зниження лібідо в чоловіків і вплинути на чоловічу фертильність. Жінкам мінерал необхідний для розвитку яйцеклітин і процесу овуляції, оскільки впливає на вироблення естрогену та прогестерону. Крім того, він здатен полегшити менструальні проблеми та передменструальний синдром.
Зміцнити імунну систему. За міцний імунітет відповідають Т-клітини, відомі як клітини-захисники. Вони розпізнають інфекцію та швидко розмножуються, щоб боротися з нею, а також запам’ятовують її на майбутнє, формуючи імунітет. Однак дефіцит цинку швидко призведе до послаблення Т-клітин, які не зможуть ефективно виконувати свою роботу, внаслідок чого організм стає схильним до вірусів і неприємних симптомів застуди. До того ж нестача мінералу потенційно пов’язана з розвитком різних видів раку.
Поліпшити роботу мозку. Цинк у поєднанні з вітаміном B6 забезпечує правильну роботу нейротрансмітерів. Також у великих кількостях міститься в гіпокампі, який контролює навчання та пам’ять.
Повернути зовнішню привабливість, здоров’я та молодість. Це потужний антиоксидант, який знищує вільні радикали, що завдають шкоди шкірі. Він здатен боротися з висипаннями та іншими шкірними захворюваннями, які спричиняють запалення та почервоніння.
Прискорити відновлення тканин. Цинк бере участь у синтезі ДНК та реплікації клітин, що робить його важливим для загального росту та розвитку. Прискорює загоєння ран після порізів, опіків та інших травм.
Зберегти чіткість зору. Мінерал допомагає уповільнити прогресування вікової макулярної дегенерації (ВМД), коли вражається важлива частина сітківки ока — макула, що призводить до втрати центрального зору.
Рекомендована дієтична норма (RDA) для осіб віком від 19 років становить 11 мг на день для чоловіків та 8 мг для жінок. Під час вагітності доза збільшується до 11 мг, а в період лактації — до 12 мг.
29 березня 1968 року у Відні помер видатний педагог, доктор біологічних наук, професор, член НТШ і основоположник та організатор Пласту Олександр Тисовський. Він і його життя – це та унікальна історія, коли про видатних діячів, які відіграли непересічну роль у нашій історії, ми не просто читаємо у підручниках та книгах, чуємо від авторитетних дослідників. Оскільки більша частина життя Тисовського припадає все ж на ХХ століття, а помер він відносно нещодавно, цього видатного українця навіть можна побачити на відеоматеріалах, а його головне дітище, Пласт, до сьогодні живе у багатьох своїх вихованцях.
Олександр Тисовський в молодості. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Хто такий Олександр Тисовський?
Олександр Тисовський народився 9 серпня 1886 року у селі Бикові, що на Львівщині. Його батько був вчителем математики і фізики у Львові. Олександр Тисовський з відзнакою закінчив Академічну гімназію у Львові, а по тому навчався у Львівському університеті. У 1909 році він здобув ступінь доктора філософії. У тому ж році їздив до Трієсту вивчати курс зоології морських тварин. Дещо пізніше відвідував і містечко Берген у Норвегії, де вивчав океанографію. Був також у Стокгольмі, Гамбурзі та Берліні. На етапі формування особистості значний вплив на майбутнього вченого та педагога мала родина. Особливо старший брат Степан. У гімназії Тисовський захоплювався порадами вчителя німецької мови, професора Івана Боберського. В університеті особливо тісно співпрацював і багато навчився у професора зоології Йосифа Нусбаума.
Львівська академічна гімназія
Тисовський міг похизуватися тривалим педагогічним досвідом. Зокрема, він викладав навіть у роки Першої світової війни. Також читав природознавство у Академічній гімназії, випускником якої був. Працював у закладі до 1939 року. Уже тоді він був членом Наукового товариства імені Шевченка, а впродовж 1920-1924 років ще й викладав ботаніку та анатомію в Українському таємному університеті. У 20-30-ті рр. ХХ століття, попри спротив тогочасної влади, багато робив для розвитку та утвердження Пласту. Навіть після закриття організації польською владою у 1930 році, не полишав роботи з молоддю і всього себе віддавав цьому процесу.
Могила Олександра Тисовського на Личаківському цвинтарі. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Після окупації Західної України радянськими військами у 1939 році, Олександра Тисовського було призначено професором зоології Державного університету імені Івана Франка. Очевидно, співпраця з режимом “перших совєтів” не надто припала до душі Олександру Тисовському. Розуміючи, що Львів займуть радянські війська, у 1944 році він емігрував до Австрії. Помер у 1968 році у Відні. Перепохований у 2002 році на Личаківському цвинтарі у Львові.
Олександр Тисовський, соціальне виховання і Пласт
Олександр Тисовський – видатний український вчений, громадський діяч, але також і педагог. Він відзначався досить самобутніми та реформаторськими поглядами, що й намагався втілити у одному зі своїх найбільш значимих дітищ – Пласті. Загальні погляди Тисовського на навчання та виховання також становлять неабиякий інтерес, багато його ідей залишаються актуальним досі. Наприклад, він вважав, що соціальне виховання здійснюється не лише для задоволення потреб держави і суспільства, цей процес передусім має бути спрямований на досягнення гармонії між інтересами особистості і соціуму. Іншими словами, ціллю соціального виховання, у сприйнятті Тисовського, було особистісне зростання індивіда і подальше відшукання ним для себе ніші, у якій він зможе реалізуватися та стане найбільш корисним для держави і суспільства.
Петро Франко
Саме Олександр Тисовський розробив систему виховання “Пласт”. Це український скаутський рух, де молодь через працю над собою розвивається і гартує характер. Пласт був і залишається поєднанням християнської моралі та фізичного виховання. Це все з українським колоритом. Тисовський взорувався на традиції козацтва та окремі правила англійського скаутингу. Днем народження Пласту вважається 12 квітня 1912 року, хоча пластовий гурток Тисовського був організований у Академічній гімназії уже в 1911 році. Назва організації походить від спеціальних козацьких відділів. Імовірно, її автором був Петро Франко, син Івана Франка. Останній, одночасно з Олександром Тисовським та Іваном Чмолою, став засновником пластунських гуртків.
Олександр Тисовський (в центрі) з пластунами. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Щодо Олександра Тисовського, то він був проти воєнізації та політизації Пласту. Своє бачення функцій Пласту і ідеї як його розвивати Олександр Тисовський виклав у відповідних книгах: “Пласт” (1913р.), “Життя в Пласті” (1921 р.) і ін. Також він уклав пластовий закон, написав текст і музику до Пластового Обіту. Сам Олександр Тисовський характеризував функції та призначення виховання дітей у Пласті наступним чином: “Основний принцип системи – через працю над собою до розвитку та гартування свого характеру”. При цьому, Тисовський вимагав від своїх підопічних успіхів у навчанні та зразкової поведінки, щоб інші вчителі не мали підстав нарікати на заняття в гуртку, називати їх перешкодою основному навчанню.
Олександр Тисовський. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Після вибуху Першої світової війни усі члени пластового гуртка Олександра Тисовського вступили до Легіону Українських січових стрільців.
Зубрицький І., Смеречак Л. Олександр Тисовський про систему соціального виховання // Перспективи та інновації науки, 2024. Серія “Педагогіка”, Серія “Психологія”, Серія “Медицина”. – С. 207-218.
Середа О. Тисовський Олександр // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
Жакліна вже більше року живе в Україні і знімає серію документальних фільмів. Стрічка “Нульове громадянство Лінояса” є першою частиною документальної трилогії під назвою “Добрий день, ми з України”.
Перша частина розповідає про героїчних захисників України, на “нульовій” лінії – а це не лише професійні військові, а й митці, бізнесмени, які залишили свій бізнес, щоб захищати свою країну, психологи, люди з кримінальним минулим, музиканти та представники інших професій, які пішли захищати свою Україну!
Показ відбудеться за підтримки Почесного консульства Латвійської Республіки у м. Львові.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Державного історико-культурного заповідника “Нагуєвичі” та Львівського палацу мистецтв.
У Львові розпочинається весняна школа підприємництва «Ключ до власної справи» для мешканців Червоноградського вугільного мікрорегіону. Це унікальна навчальна програма створена для тих, хто прагне розпочати власну справу, або масштабувати вже існуючу. Навчання забезпечить учасникам доступ до експертних знань, інструментів і підтримки від фахівців, необхідних для успішного запуску або розвитку бізнесу.
У весняній школі бізнесу можуть взяти участь молоді люди віком від 25 до 45 років, які проживають у громаді вугільного мікрорегіону Червонограда (Червоноградської, Сокальської, Радехівської, Белзької, Лопатинської, Добротвірської та Великомостівської громад) та хочуть здійснити позитивні зміни у своїй спільноті, громаді і розпочати власну справу.
Серед інших критеріїв відбору важливим є обґрунтування мотивації участі у навчанні; готовність взяти участь у всіх модулях Школи. Зайнятість у вугільній промисловості буде перевагою. Кількість місць обмежена, зареєструватись можна за посиланням. Реєструючись, ви зобов’язуєтесь відвідати всі модулі програми.
Навчання у весняній школі відбуватиметься у квітні-травні 2024 року (з четверга по неділю 4-7 квітня; 11-14 квітня, 25-28 квітня; 9-12 травня). Учасники отримають можливість вивчити ключові аспекти створення та управління бізнесом, а також здобути практичні навички для успішного ведення підприємницької діяльності. Програма включатиме 4 модулі з лекціями, майстер-класами, ідеатоном та обговореннями й рекомендаціями ідей з провідними українськими експертами. Учасники також відвідають 12 успішних малих та середніх підприємств у Львівській області.
Весняна школа підприємництва відбудеться за підтримки проєкту «Справедлива трансформація вугільних регіонів та зелене відновлення енергетичного сектору України», що реалізує проєкт GIZ (Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit) за дорученням уряду Німеччини. Мета ― сприяти розвитку альтернативних галузей економіки та соціальній адаптації працівників гірничої галузі.
Всі витрати на навчання, проживання на кампусі впродовж 4 днів кожного навчального модуля, транспортні витрати та харчування покриваються організаторами.
Попри війну та її наслідки для енергетики та інфраструктури, уряд України рішуче виступає за декарбонізацію та припинення видобутку вугілля, пропонуючи справедливий перехід для вугільних регіонів до більш сталого та розвинутого економічного стану. Це означає, що вугільні регіони повинні здійснити перехід від залежності від видобутку вугілля до розвитку альтернативних галузей економіки, які були б менш шкідливими для навколишнього середовища та більш стійкими з екологічної точки зору. Проєкт «Справедлива трансформація вугільних регіонів та зелене відновлення енергетичного сектору України», підтримує цей процес через підтримку пілотних міст та створення умов для структурних змін зокрема і через весняну школу підприємництва в УКУ, яка має на меті підготувати учасників до ефективного управління бізнесом та створення сприятливого середовища для підприємницької діяльності. Крім того, програма є важливим кроком у розвитку підприємницької культури у Червоноградському вугільному мікрорегіоні.
Малюнки, як і старі фотографії, можуть чудово передати атмосферу населеного пункту столітньої давнини. Цього разу хочемо вам показати малюнки міста Трускавця початку ХХ століття.
Вілла Шнейдрової, Трускавець, 1909 рікВілла Гражина, Трускавець, 1917 рікКаплиця в Трускавці, 1909 рік
Автором зображень є польський ілюстратор Тадеуш Рибковський. Про його постать та сторінки біографії вже розповідали в попередній статті з його львівськими картинами. Звідти дізнаємося, що художник народився в 1848 році в Кельце. У 1893 році він переїхав до Львова, де став професором декоративного малярства в Державній Промисловій Школі. Тут відкрив приватну школу малярства для жінок.
Дорога від джерела «Марія» у Трускавці, 1909 рікПейзаж Трускавця, рік не вказаноДорога до джерела «Марія» у Трускавці, рік не вказано
Отож, до вашої уваги картини Трускавця авторства Тадеуша Рибковського. Частина з них стали основою для листівок.
Тетяна ЯЦЕЧКо-БЛАЖЕНКО
Джерело фото: sztuka.agraart.pl, polona.pl, desa.art.pl
Зустріч 135 #TwitterConvoy від фонду AGENDUM для Збройних сил України
Латвійська організація Agendum здійснила відправку до України вже сто тридцять п’ятого конвою #TwitterConvoy, який складався з 30-ти легкових автомобілів, трьох квадрациклів та запчастин до автівок. Всі транспортні засоби поїдуть на передову рятувати життя бійцям ЗСУ.
Зустріч 135 #TwitterConvoy від фонду AGENDUM для Збройних сил України
Як розповів Почесний консул Латвійської Республіки у місті Львів Володимир Гарцула, з лютого 2022 року організацією «Agendum» в Україну було відправлено вже 2520 одиниць різного виду транспорту: позашляховиків, мікроавтобусів, легкових автомобілів тощо.
Зустріч 135 #TwitterConvoy від фонду AGENDUM для Збройних сил України
Цей транспорт латвійські волонтери, підприємці та представники автомобільного бізнесу відшукують, купують та ремонтують спеціально для підрозділів Збройних сил України.
Зустріч 135 #TwitterConvoy від фонду AGENDUM для Збройних сил України
Неодноразово траплялися випадки, коли автомобілі, передані організацією «Agendum» рятували життя українських воїнів на фронті.
Зустріч 135 #TwitterConvoy від фонду AGENDUM для Збройних сил України
Почесне консульство Латвійської Республіки у місті Львів висловило вдячність латвійській організації «Agendum», керівнику організації Рейнісу Позняксу Reinis Pozņaks, волонтерам, спонсорам та усім латвійським друзям за невтомну допомогу, яка надається Україні та українським воїнам з перших днів війни.
Українська співачка LADA 22 березня презентувала свою нову пісню “Maybe”, яка сповнена палкими почуттями.
Слова цієї пісні – ласкаві й провокаційні. Вони розкривають відвертий образ бажання та пікантності, спокушають і заворожують, переносячи слухача у світ пошуку пристрасті. Ця пісня не про звичайну любов, а саме про ту, коли ти не можеш відвести від коханого чи коханої свого погляду ні на хвилину, коли думки про неї чи нього не дають тобі сконцентруватися.
В головній ролі кліпу “Maybe” знявся український актор Тарас Цимбалюк. Відеоробота знята за покерним столом і для головного героя LADA з’являється, як марево, як його пристрасне бажання, яке не дає йому зосередитись на грі.
“Ця пісня про пристрасні стосунки, де почуттями партнери грають, ніби в покер. Вони ризикують, вони блефують, обманюють самих себе, та все це для того, щоб відчути цю неповторну мить істинного з’єднання. У цій пісні я намагаюся передати ці відчуття, цю напружену атмосферу, де кожен звук, кожне слово — це крок у світ інтимності та спокуси”, – ділиться LADA.
Пісню LADA “Maybe” вже можна прослухати на всіх музичних платформах.
Кава – це один з найпопулярніших у світі напоїв, якого щороку люди випивають мільярди чашок. Враховуючи, що каву так полюбляють у всьому світі, цілком природно, що ми хочемо дізнатися більше про наш улюблений напій. Ось чому ми, з незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова,склали для вас цей перелік наших улюблених цікавих фактів про каву.
1. Історія кави дійсно йде у глибину століть
Вважається, що історія кави бере свій початок від 800-х років нашої ери, і відкрили її у IX столітті пастухи, що пасли кіз. Розповідають, що вони помітили, як їх кози паслися біля певної рослини, а потім здавалося, що тварини нібито “танцюють”. Зачарований результатами, козячий пастух спробував їх сам і теж відчув збуджуючий ефект.
2. Кава – це фрукт
Незважаючи на те, що каву називають “зерном”, насправді це фрукт. Її “зерно” росте на кущі і знаходиться в середині ягоди, відомої як кавова вишня.
3. Бетховен любив каву
Це може вас здивувати, але сумнозвісний композитор Бетховен дуже любив каву! Судячи з усього, він був просто схиблений на ній, використовуючи рівно 60 зерен на чашку, і витрачав час на перерахунок кожного зернятка.
4.Найбільше кави в світі вирощують у Бразилії
Широко відомо, що Бразилія є одним з найбільших виробників кави, але чи знаєте ви, що на неї припадає близько третини всієї кави у світі? Бразилія є виробником кави номер один, друге і третє місця посідають В’єтнам і Колумбія.
Кава
5. Фінляндія споживає найбільше кави у світі
Якщо у Бразилії найбільше кави вирощують, то у Фінляндії найбільше кави п’ють! В середньому фіни випивають по 12 кг на людину на рік, що становить вражаючі 1680 чашок в середньому за рік. Ну і як вам подобається цей факт про каву?
6. Каву не завжди пили на сніданок
Незважаючи на те, що кава відома як один з найпопулярніших напоїв на сніданок (друге місце посідає чай), до XVIII століття до першого прийому їжі насправді подавали пиво!
7. Кава допомогла Бразилії потрапити на Олімпійські ігри
У 1932 році уряд Бразилії не мав достатньо грошей, щоб відправити своїх спортсменів на Олімпійські ігри, тому вони фінансували поїздку за рахунок продажу кави. Вони завантажили корабель кавовими зернами, сподіваючись продати їх до Каліфорнії по дорозі. Нам подобається цей факт про каву, що зігріває душу!
Кава
8. Кава не завжди призначалася для пиття
До того, як було виявлено, що кава є смачним напоєм, фактично вона була їжею. Східноафриканські племена подрібнювали ягоди і змішували їх з тваринним жиром, щоб вживати в їжу.
9. Існує два основні види кавових зерен
Для пиття використовуються два види кавових зерен: робуста і арабіка. Арабіка має нижчу кислотність і м’якший смак, тоді як робуста більш кисла і гірка.
10. Кава без кофеїну не означає повну відсутність кофеїну
Щоб каву можна було класифікувати як каву без кофеїну, вона повинна містити менше 0,3% кофеїну.
Кава без кофеїну
11. Процес видалення кофеїну допомагає створювати наші улюблені газовані напої
Після видалення кофеїну (щоб зробити каву без кофеїну) кофеїн зазвичай продають виробникам газованих напоїв або фармацевтичним компаніям.
12. Кава колись була заборонена
Каву не завжди так любили, як у наш час. У XVIII столітті уряди намагалися заборонити цей напій, оскільки вважалося, що він стимулює радикальне мислення. Наш улюблений напій був фактично заборонений у Швеції на деякий час у 1746 році, як і все, що з ним пов’язано, включаючи чашки та блюдця!
13. Найдорожча кава у світі коштує 600 доларів за фунт
Копі Лювак – це найдорожча кава у світі, і станом на 2019 рік вона коштувала 600 доларів за фунт. Родом з Індонезії, ця кава обсмажується після того, як її з’їдає, перетравлює і викидає пальмова цивета. Кажуть, що тварини їдять лише найкращу, найсолодшу та найсвіжішу кавову вишню, і коли ягоди потрапляють в організм тварини, вони природним чином ферментуються, що надає каві особливий смак. А ви б хотіли спробувати чашку Копі Лювак?
Кава
14. Об’єм найбільшої в світі чашки кави становив понад 26 000 літрів
Так, ви не помилилися! Найбільша чашка кави усіх часів мала об’єм 26 939,22 літра. На приготування напою, звареного в Мексиці 10 грудня 2022 року, пішло 300 кг кави, і в даний час він є рекордсменом Книги рекордів Гіннесса.
15. В Британії люблять каву (додатковий факт на ваш розсуд – замініть дані, що стосуються ваших ринків)
У той час як британці відомі у всьому світі тим, що обожнюють свій чай, вас може здивувати, що лише у Великобританії випивають близько 95 мільйонів чашок кави в день!
Допомагаючи вам використати ваш день з максимальною ефективністю або будучи просто чудовим приводом зустрітися зі старими друзями, кава відіграє невелику, але важливу роль у нашому повсякденному житті.
25 березня 2024 р. о 14:00 у галереї (вул. Кубійовича, 35б (подвір’я ЛНАМ)) відкривається виставка ікон «Воскресіння і Україна».
На виставці «ВОСКРЕСІННЯ І УКРАЇНА» представлені твори, виконані під час другого благодійного іконописного пленеру, який проходив на кафедрі сакрального мистецтва та у монастирі сс. Василіянок у с. Береги 5-9 березня за підтримки Благодійного фонду «Друзі ЛНАМ».
У пленері взяли участь випускники, студенти та викладачі кафедри сакрального мистецтва та кафедри реставрації творів мистецтва.
На виставці представлені ікони на тему Воскресіння Христового – «Зішестя Христа в ад», «Христос-Світло», символічний образ фенікса, що є алегорією воскреслого Христа. Тема воскресіння Христового дає можливість для широких асоціацій: перемоги добра над злом, Воскресіння України, яка проходить темряву випробувань, воскресіння праведників, мучеників, усіх святих Христової Церкви та наших Українських Героїв.
«На багатьох іконах мотив України через символи, краєвиди, кольори поєднується з образом Воскреслого Христа. Проведення пленеру випало на час відзначення 210-річниці від дня народження Тараса Шевченка, що ще більше надихнуло учасників до осмислення євангельської події через призму історичних подій, долі України та її Героїв. Героїв, які вже проголошені святими й блаженними, а також тих, хто ними став у наших серцях» – Роксолана Косів, завідувачка кафедри сакрального мистецтва ЛНАМ.
Вчора, 23 березня, у селі Сможе на Стрийщині згоріла дерев’яна церква. Храм XIX ст. є пам’яткою національного значення. Інформація про займання надійшла у ДСНС о 10:53. Пожежу загасили через півтори години, однак храм повністю згорів. Про це пише ZAXID.NET
Складність гасіння пожежі полягала у швидкому поширенні вогню дерев’яними конструкціями. Під час ліквідації пожежі обвалилися куполи церкви.
«На момент прибуття вогнеборців полум’я поширилось на значну площу й охопило більшу частину будівлі. Існувала загроза перекидання загорання на поруч розташовану дерев’яну двоярусну дзвіницю. Пожежа спричинила щільне задимлення, тому рятувальники працювали в апаратах захисту органів дихання», – повідомили в обласному управлінні ДСНС Львівщини.
40 рятувальників за допомогою шести одиниць спецтехніки локалізували пожежу о 12:14 та погасили її о 12:37. Церква повністю знищена вогнем, дзвіниця врятована.
Куполи церкви до та після перебудови (фото з Вікіпедії)
Церква Святого Архангела Михайла збудована у 1874 році, є пам’яткою архітектури національного значення. Унікальністю церкви є закінчення двох бічних об’ємів: перехід від восьмерика до четверика відбувається за допомогою трикутних вітрил, що надають храму типово бойківського пірамідального характеру. Храм був патроном «Інституту убогих і сиріт Станіслава Скарбка».
30 квітня у Будинку офіцерів вперше у Львові відбудеться лекція про Павла Тичину «Ще до того, як колись» від творців музичного альбому Ти [Романтика] про розстріляне відродження за участі Сергія Жадана, Хейтспіч, Жені Яновича, NAZVA, Олени Кравець, Сергія Мартинюка МУР .
У центрі сюжету альбому «Ти [Романтика]» – трагедія Павла Тичини, йому присвячені цілих три треки з 18 у альбомі.
«Спочатку був Тичина. Сам альбом народився через бажання перш за все розповісти це. І ось, тепер ми можемо розповісти вам, «що було, до того, як колись», як сонячні кларнети стають залізними трубами партійних кабінетів, як одночасно можна бути генієм і зрадником, і хто взагалі такий – Павло Тичина», – зазначають творці лекції.
Нагадаємо, проєкт МУР створений під час повномасштабної російсько-української війни українськими митцями з Києва та Донецька. До його складу входять: Олександр Хоменко (тексти, речитатив), Віктор Ткаченко (тексти, музика, саундпродакшн) і Микола Шмундир (речитатив, піар). У соцмережах гурт зібрав навколо себе багатотисячну аудиторію. Документальні відео музикантів про історію Щедрика, Павла Тичину, Івана Багряного, Василя Стуса й Василя Симоненка стали найпопулярнішим освітнім контентом про українську літературу в Instagram. На рахунку гурту – два студійні релізи: «МУР Vol. 1» та «Захалявна книжечка» (2022). До них увійшли пісні на вірші Івана Франка, Василя Стуса, Миколи Вінграновського, Павла Тичини, Василя Симоненка, Юрія Іздрика та інших українських поетів.
У списку тих, кого дуже хотіли завербувати в 1930-ті роки працівники НКВД СССР, був тодішній голова Українського національно-демократичного об’єднання – найпотужнішої західноукраїнської парламентської партії і головний редактор найстарішої української галицької газети “Діло” Василь Мудрий.
Про те, чому чекісти прагнули мати в своєму специфічному пропагандистському арсеналі талановитих журналістів, ораторів, депутатів закордонних парламентів, розповідають розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України, які доповнюють уже відомі факти з насиченого багатьма подіями життя і діяльності Василя Мудрого (19 березня 1893 р. – 19 березня 1966 р.).
Справі, яку завели на Василя Мудрого, дали назву “Редактор”. Постанову про заведення справи склав 15 лютого 1935 року оперуповноважений групи “А” Іноземного відділу Головного управління держбезпеки НКВД СССР Павло Судоплатов.
У той час він уже активно працював по Євгену Коновальцю, Євгену Ляховичу та іншим діячам українського національно-визвольного руху, мав на зв’язку особливо цінного агента “Лебедя” (Василя Хомяка), за сприяння якого здобував доступ до перших осіб українських закордонних емігрантських центрів. Відтак спокуса завербувати ще одного діяча такого рівня була великою.
У постанові Павло Судоплатов зазначав, що Василь Мудрий є “одним із головних діячів антирадянської пропаганди проти СССР, організатором ОУН”. Інформація про причетність фігуранта справи до створення ОУН у даному випадку була неточною. Водночас інші матеріали, здобуті раніше й долучені до справи, свідчили про велику вагу того в еміграції, зокрема, в публічній сфері.
В одній із перших довідок на нього зазначається таке:
“Був одним із найпомітніших студентів так званого підпільного українського університету (написав книгу про роботу того університету).
Невдовзі працював референтом при редакції “Діло” з питань Радянської України, вважався фахівцем у цих питаннях…
Коли ж редактор “Діла” Федорцев остаточно перейшов на радянофільську платформу, голова УНДО Дм. Левицький висунув Мудрого головним редактором “Діла”.
Поступово Мудрий перейшов на позиції верхівки УНДО (антирадянські, інтервенціоністські, католицькі).
Він спільно з Дм. Левицьким, Целевичем і Макарушкой готував антирадянські резолюції на з’їзді УНДО в 1932 р.
У 1933 р. Мудрий видав книгу “Лихоліття України”. Входить до групи найбільших ворогів СССР” (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7637. – Т. 1 – Арк. 27).
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7637. – Т. 1
Це були далеко неповні відомості. Як свідчать інші джерела, Василь Мудрий народився в с. Вікно на Тернопільщині, закінчив українську гімназію в Тернополі, навчався на філософському факультеті Львівського університету.
Упродовж 1921–1925 років був співзасновником та секретарем Львівського таємного українського університету, про який ідеться в довідці НКВД. Посаду головного редактора газети “Діло” обіймав з 1927 по 1935 рік. Із 1925 року був співзасновником Українського національно-демократичного об’єднання, а з 1935 по 1939 рік – його головою.
УНДО була найпотужнішою західноукраїнською парламентською партією 1920–1930 років. Її програма ґрунтувалася на ідеології соборності й державності, демократії та антикомунізму. Партія мала свої осередки по всіх містах, містечках і великих селах Галичини і частково на Волині.
Брала участь у виборах до польського парламенту, мала в обох парламентських палатах свої фракції та представників у президії Сейму та Сенату і була впливовою силою в політичному житті Речі Посполитої. В. Мудрий, як голова УНДО, також мав депутатський мандат і навіть був обраний віце-маршалком Сейму. У 1935 році після переговорів з польським урядом він разом із групою однодумців проголосив політику нормалізації польсько-українських відносин на Західній Україні і активно відстоював з трибуни таку позицію.
Усе це становило неабиякий інтерес для сталінських спецслужб, які ще в 1931 році “поклали око” на Василя Мудрого. У листі з москви до начальника Іноземного відділу ГПУ УССР тов. Шварца зазначалося:
“Вербовка Мудрого В. має безсумнівний інтерес. Необхідно використати наявні у вас для цього можливості… Якщо ви вважатимете за необхідне провести обробку Мудрого через наш зак. апарат, прохання надіслати нам вербувальний лист…” (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7637. – Т. 1 – Арк. 4).
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7637. – Т. 1 – Арк. 4
Для вирішення цього питання почали шукати підходи через близьких родичів. Невдовзі зупинилися на кандидатурі Володимира Іванчука, сестра якого була дружиною Василя Мудрого. Про нього упродовж певного часу збирали інформацію, щоб залучити до співпраці, потім вивести на територію Польщі і вже там через нього спробувати схилити до співробітництва й самого Василя Мудрого. Але внаслідок вивчення дійшли висновку, що свояк був затятим петлюрівцем і не надто симпатизував радянській владі.
На “щиру” співпрацю не пішов і “жодних матеріалів по українській контрреволюції не надав”. Відтак, як свідчать архівні документи, “у 1933 році він був заарештований за справами “Повстанці” і “УВО”, утримувався під вартою в Віноблвідділі ГПУ і невдовзі згідно з вироком Суд. Трійки був розстріляний”.
Уривчасті відомості, які вдавалося здобувати чекістами стосовно В. Мудрого, свідчили, що той як посол у польському Сеймі від Львівського виборчого округу “мав великий авторитет і популярність, особливо серед інтелігенції і свідомого селянства в Галичині”. Він всіляко відстоював українські інтереси і намагався запобігати конфліктам у стосунках між українцями й поляками, що в той період нерідко траплялися.
У зв’язку з цим наводиться один цікавий епізод. Коли під натиском гітлерівської Німеччини розпалася Чехословаччина і на Закарпатті була проголошена Карпатська Україна, українська молодь почала масово вступати до лав УНДО й мала намір їхати туди й допомагати боронити українську державність. Цей рух, зазначається в одному з архівних документів, викликав невдоволення в польському уряді, який почав переслідувати тих, хто виступав за українське національне відродження, і навіть заарештовувати тих, хто прагнув пробратися у Закарпаття.
З цього питання до Василя Мудрого звернувся один з українських діячів, який попросив заявити в Сеймі протест проти таких репресій. На це той нібито відповів, що “не варто робити того, що дуже дратує поляків, а нам приносить незначні результати”. Мовляв, якщо полякам не подобається масовий вступ українців до УНДО, то краще стримати цей процес, бо не в кількості сила, а в якості і що краще мати десяток відданих справі осіб, ніж тисячі членів на папері.
Василь Мудрий виступав за еволюційні процеси самоорганізації українського громадянського суспільства, толерантність у відносинах з іншими націями, співпрацю з усіма демократичними силами тодішньої Польщі, за парламентські, легальні засоби досягнення політичних цілей. У цьому контексті цілком логічною і послідовною була його позиція в перші дні вторгнення гітлерівських військ на територію Польщі.
2 вересня 1939 року у Варшаві на останньому засіданні Сейму Василь Мудрий заявив від імені Української парламентської репрезентації, що українці у війську виконають свій громадянський обов’язок щодо оборони Польської держави.
Про ті дні в архівних документах розвідки збереглися цікаві свідчення колеги Василя Мудрого по партійній роботі, генерального секретаря УНДО і посла Сейму Речі Посполитої Володимира Целевича. У вересні 1939 року його заарештували органи НКВД у Львові і піддали численним допитам. Прагнули дізнатися якомога більше і про Василя Мудрого.
Ось які свідчення він надав на одному з допитів:
“Василь Мудрий… служив в УГА і разом з нею був в Україні. При уряді Петлюри був цивільним комісаром у Проскурові…
В “Ділі” пише здебільшого про становище в СССР і радянській Україні. Вважав себе фахівцем у цих питаннях, тому що був в Україні…
Мудрий був одним із тих небагатьох, хто систематично читав радянські газети та ін. літературу.
В УНДО Мудрий відігравав провідну роль. Він був автором програми УНДО, зазвичай був автором резолюцій, які приймалися Центральним Комітетом і з’їздом УНДО…
Мудрий був автором і невдовзі палким захисником резолюції про автономію Західної України в складі Польської держави…
Як людина Мудрий – дуже цікавий типаж. Дуже впертий, незламний, рішуче захищає свої погляди, хай би правильні вони чи ні. Не рахується з думкою інших. Дуже недовірливий, не відвертий, не любить радитися. Для ролі лідера має недостатньо освіти, але все ж стоїть вище Дмитра Левицького. Я був з Мудрим в хороших стосунках, але й зі мною він не був повністю відвертим…
Мудрий жив лише на зарплату, яку він одержував як депутат Сейму і віце-голова Сейму – загалом близько 900 злотих на місяць, він не має жодного майна…
Останній раз я бачив Мудрого у дні захоплення Львова Червоною армією. Згадую такі обставини нашого останнього побачення. Якось через вікно своєї квартири я побачив, що вулицею йде Мудрий. Я спустився вниз і покликав його. Мудрий мені заявив, що він покидає Львів і вважатиме мене божевільним, якщо я залишуся в місті…
В останній моїй розмові з ним він запевняв, що всіх нас більшовики заарештують і розстріляють” (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7637. – Т. 2 – Арк. 99–104).
Із Володимиром Целевичем так і сталося. За деякими свідченнями, він помер на початку 1940-х років у одній із тюрем Саратова. Така сама доля могли б очікувати на Василя Мудрого, якби він вчасно не виїхав зі Львова. У той період від його вербування ще не відмовилися. Але в планах було вже не схиляння до співпраці шляхом якогось ідеологічного впливу, переконань чи заохочень. Мали намір шантажувати близькими родичами, які не встигли виїхати і по суті опинилися в заручниках сталінської системи.
В одному з документів НКВД УССР, датованому листопадом 1939 року, повідомляється про те, що у Львові залишилися дружини й діти відомих українських діячів.
“Безсумнівно, – зазначається далі, – ці люди шукатимуть шляхи для встановлення контактів зі своїми сім’ями і можливо намагатимуться вивезти їх за кордон. Цього ми в жодному разі не маємо допустити. Перебування цих сімей у Львові необхідно використати в оперативних цілях, створити низку агентурних комбінацій, які потрібно будувати по лінії придбання цінної агентури з цієї категорії. Особливу увагу слід приділити розробці дружин Мудрого, Палієва, Голіяна…” (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7637. – Т. 2 – Арк. 98).
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7637. – Т. 2 – Арк. 98
Водночас в архівних фондах не виявлено документів, які б свідчили про те, що чекістам вдалося здійснити такий задум. Відтак у подальшому вони відстежували переміщення і діяльність Василя Мудрого лише з повідомлень наявної закордонної агентури і публікацій у пресі. На підставі цього складали узагальнені довідки про нього.
У одній із таких зазначається, що він зі Львова подався до Кракова, де невдовзі був обраний віце-президентом “Українського консолідаційного комітету”, створеного за ініціативою ОУН(б) із учасників різних українських національних формувань. На цій посаді він нібито тісно співпрацював з визначними діячами ОУН і проводив активну антирадянську діяльність.
Про те, чим займався Василь Мудрий у період Другої світової війни, органам НКВД встановити не вдалося. У поле зору він знову потрапив лише у 1945 році. У документах зазначається, що він мешкав у американській зоні окупації Німеччини в місті Бад-Кісінгені і очолював Центральний “Український допомоговий комітет”, якому підпорядковувалися всі допомогові комітети в американській, англійській і французькій зонах окупації.
Крім цього, він був головою “Центрального представництва української еміграції”, до завдань якого входило перешкоджання заходам із примусової репатріації радянських громадян до СССР, а також сприяння в масовому переселенню їх із західних зон окупації Німеччини й Австрії до США, Англії, Франції та інших країн.
Одночасно Василь Мудрий, як зазначається в довідках, був активним членом “Координаційного українського комітету”, створеного в 1946 році, до завдань якого входило “об’єднання за кордоном усіх українських націоналістичних формувань для боротьби проти Радянського Союзу”. У 1947 році поновив діяльність “Українського національно-демократичного об’єднання”. А упродовж 1948–1949 років обіймав посаду заступника прем’єр-міністра українського коаліційного уряду – “Української Національної Ради”.
Зібране чекістами досьє завершується інформацією про те, що Василь Мудрий у 1949 році як представник українського еміграційного уряду виїхав до США і там був “екзекутивним директором “Злучного американо-українського допомогового комітету” (тобто виконавчим директором “Українського конгресового комітету Америки” – УККА). Остання довідка датована 1959 роком.
Але то вже була лише фіксація подій і фактів. Ні глибокої агентурної розробки Василя Мудрого, ні якогось впливу на нього, не кажучи вже про намагання завербувати, так і не вдалося здійснити. Водночас розсекречені документи і характеристики свідчать про те, що навіть якби й вдалося підступитися до нього ближче, все одно такі наміри були приречені на невдачу. Василь Мудрий за жодних обставин не пішов би на співпрацю. Адже упродовж усього життя він незмінно стояв на позиціях українського патріота і послідовного борця за українську справу.
До останніх днів Василь Мудрий обіймав посаду виконавчого директора УККА, був головою Об’єднання українців в Америці “Самопоміч” і редактором його друкованого органу “Новий світ”, дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка і членом його Головної Ради, займався написанням книжок і статей на різноманітні теми. Помер у Нью-Йорку 19 березня 1966 року.
У вівторок, 26 березня 2024 року о 17:00 у Львівському палаці мистецтв (вул. М.Коперника, 17) відбудеться презентація віднайденого архіву родини Ліщинських. Презентуватиме директор Стрийського краєзнавчого музею “Верховина” Микола Закусов.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Стрийського краєзнавчого музею “Верховина”, Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Подружжя о. Миколи Ліщинського (1891 – 1945) і Климентини Бандери (1890 – 1980), рідної сестри о. Андрія Бандери, довгі роки проживало в Стрию. Віднайдені сліди архіву проливають світло на церковно-релігійне, громадське й культурне життя міста.
Трагічна доля родини в умовах радянської дійсності вимагає гідного вшанування пам’яті. Діти Зеновій, Ірина, Богдан стали активними учасниками національно-визвольної боротьби та загинули. Тому фотографії є чи не єдиним свідченням про непересічні долі відомих стриян.
Дрогобицькі пластуни під час посвячення гімназії «Рідної школи», 1928 р. На церемонії присутні опікун Пласту в Дрогобичі о. Степан Венгринович, директор гімназії Володимир Кузьмович, сктм. Михайло Іваненко, кошовий Дрогобицького коша Петро Веприк, гості зі Львова Верховний Отаман Северин Левицький, ст. пл. Марія Охримович, ст. пл. Тарас Дурбак. Світлина опублікована: Сова А. Печатки 18 пластового куреня імени Івана Франка у Дрогобичі, 1920-ті рр. // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – Львів, 2023. – Чис. 3 (211). – С. 40–41.
У Дрогобичі упродовж 1920-х рр. існували курені Українського уладу пластунів юнаків (УУПЮ): 18 пластовий курінь імені Івана Франка, 27 пластовий курінь імені Івана Сірка, 31 пластовий курінь імені Софії Галечко, 36 пластовий курінь імені Людмили Старицької-Черняхівської, 53 пластовий курінь імені Дмитра Вітовського, 67 пластовий курінь імені Марти Борецької. Крім того діяв 6 курінь Українського Уладу Старших Пластунів імені Дмитра Вітовського. Кожен з цих пластових підрозділів мав свої печатки.
3 жовтня 1925 р. Михайло Шевчук при семикласній школі Українського педагогічного товариства в Дрогобичі заклав 27 пластовий курінь імені Івана Сірка. Членами куреня були лише хлопці. У фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові виявлено одну печатку 27 пластового куреня імені Івана Сірка. Упродовж листопада 1927 р. – червня 1929 р. її зображення фіксується на п’яти документах.
Лист від курінного Антіна Ясеницького, опікуна професора Івана Василенка та Романа Воробкевича 27 пластового куреня імені Івана Сірка у Дрогобичі до Верховної Пластової Команди у Львові. Листопад 1927 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Найраніший відбиток печатки датується листопадом 1927 р. Він міститься на листі від курінного Антіна Ясеницького, опікуна професора Івана Василенка та Романа Воробкевича, адресованого Верховній Пластовій Команді у Львові. На документі відправники забули вказати день. ВПК отримала цей лист 2 грудня 1927 р. Аналізуючи зміст та відповідь Петра Ісаїва від ВПК, можемо припустити, що лист написаний у 20-х числах листопада 1927 р. У ньому зазначалося: “На курінній раді з дня 10 падолиста зрікся Пан Директор Стефан Гаврищук опікунства над 27 кур[енем], з причини шкільних обовязків і зобовязався вирівнати всі свої залеглости прост В. П. К. Опікунством над 27 кур[енем] обняв пан проф[есор] Іван Василенко, а звязковим зістав за згодою цілого куріня ст[арший] пласт[ун] роз[відник] Роман Воробкевич. Команда 27 кур[еня] прохає В. П. К. о затвердження опікуна і звязкового. Прохаємо о відповідь. Що до звіту то в сей час не можемо післати тому що курінь в найкоротшім часі верне до свойого повного життя”.
Заява зв’язкового Романа Воробкевича. 2 січня 1928 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Три відбитки печатки фіксуються на звітах куреня за 4 чвертьрік 17 пластового року, 1 і 2 чвертьроки 19 пластового року. У звіті за 4 чвертьрік 17 пластового року, який датується 2 січня 1928 р. дізнаємося про те, що звязковим куреня був Роман Воробкевич. До команди входили: курінний Антін Ясеницький, суддя М. Кашуба, писар Малинка, скарбник Михайло Воробкевич. Курінь нараховував 32 члени (2 учасники та 30 прихильників). Майно: печатка, подушка до печатки, 35 книжок. При курені діяв аматорський гурток. Про діяльність у документі зазначено: “Заходом куріня відбулися два реферати на тему пластову в ціли приєднання членів до нашого куріня. Вчасти бо удалось, бо прибуло 12 членів. Два рази в тижни відбуваються збірки цілого куріня, на котрих приготовляється всіх прихильників до першого пластового іспиту. На засіданню з 20.ХІІ рішила Курінна Команда улаштовати в січни пласт[ову] ялинку. Праця до тепер ішла дуже пиняво, тому що члени мало інтересуються пластом і не приходять на курінні збірки”.
Один відбиток печатки зафіксований на заяві звязкового Романа Воробкевича, яка датується 2 січня 1928 р.
Нижче подаю опис та зображення печатки:
Каталог
Печатка 27 пластового куреня імені Івана Сірка у Дрогобичі. Листопад 1927 р. – червень 1929 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Матеріал: фіолетове, червоне чорнило.
Форма: кругла.
Розмір: 34 мм.
Зображення: трипелюсткова лілея з Тризубом.
Легенда: ХХVІІ. ПЛАСТ. КУР. Ім. ІВАНА СІРКА в ДРОГОБИЧІ. Текст розділений зірочкою.
Датування: листопад 1927 р. – червень 1929 р.
Андрій СОВА історик
Література:
Сова А. Печатка 27 пластового куреня імени Івана Сірка у Дрогобичі, 1920-ті рр. // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – Львів, 2023. – Чис. 4 (212). – С. 44–45.
7 квітня у Центрі Довженка відбудеться інтерактивна музично-розважальна вистава для всієї родини «Пригоди в інтернеті».
Це буде “яскрава, захоплива вистава для дітей, де вони будуть не лише глядачами, а й стануть учасниками дійства!”, – повідомляють організатори.
На відвідувачів чекає зустріч із улюбленими героями найпопулярніших ігор «Minecraft”, Roblox”, “Brawl Stars”, які стають заручниками вірусу і потрапляють у різні інтернет-платформи. На допомогу героям приходить відважна Венздей, яка спробує повернути їх додому.
Також буде унікальна нагода зустрітися із Соніком, якого не оминув вірус!
Справжньою окрасою вистави стануть принцеси «Disney”, які обовʼязково сподобається усім дівчаткам: ніжна і зворушлива Рапунцель, красуня Белль та мила і добра Білосніжка.
Разом із дітками герої впораються з усіма труднощами та перепонами і добро обовʼязково переможе!
“Приєднуйтесь до наших неймовірних пригод, де на вас чекають мега-костюми, інтерактивні розваги, танці, пісні, море позитивних емоцій та вражень!”, – йдеться у повідомленні.
На Львівщині висадили рекордну 17-кілометрову «Алею Героїв»
Найдовшу в Україні липову алею висадили вчора, 21 березня 2024 року, біля Жовкви на Львівщині. Подію зафіксували в Національному реєстрі рекордів України. Присвятили захід Міжнародному дню лісу та 150-річчю з часу заснування Національного лісотехнічного університету України.
«Ідея рекорду зародилася серед студентства і викладачів. Нас підтримала Львівська обласна рада, Львівська обласна адміністрація та громада Жовкви, військові та медики. Приємно, що у висадці дерев взяли участь воїни, які перебувають на реабілітації. Також долучилася делегація науковців з Німеччини, які допомагають нам з дронами для захисників. Присвятили алею українським героям, які виборюють нашу незалежність», – зазначив ректор Національного лісотехнічного університету України Володимир Загорський.
До учасників заходу приєдналися молодь, екологи, рятувальники, представники місцевих громад. Разом обабіч дороги з Жовкви до села Зіболки висадили понад 1700 саджанців липи. Влітку дерева захистять дорогу від спеки, а взимку – від переметів.
Третину саджанців підготували працівники та керівництво обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства Львівської обласної ради «Галсільліс». Комунальні лісівники також взяли участь у посадці дерев.
«Як співорганізатори акції ми підготували 525 лип, а також кілки, які їх підтримують. Умови для посадки липи є ідеальними – мокра земля і немає приморозків. Тому очікуємо, що 80 відсотків дерев приживеться, а решту можна досадити», – зазначив керівник «Галсільлісу» Іван Підгородецький.
Липа – витривале і медоносне дерево-довгожитель, вік якого може сягати тисячоліття.
«Одні ліси надмірно вирубують, інші засаджують. Львівська обласна рада з тими, хто їх засаджує. Ця прекрасна акція присвячена героям України. З великим задоволенням беремо сьогодні участь в озелененні найкращої у світі землі України», – сказала депутатка Львівської обласної ради Орислава Хомик.
Після завершення посадки представники Книги рекордів України офіційно зафіксували новий рекорд.
Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій Старого Львова познайомитися із враженнями з поїздки до с.Прилбичі написані українським поетом, перекладачем і журналістом Остапом Тарнавським та надруковані у газеті Наші дні (№8 за липень 1942 р.) під назвою “В рідному селі Митрополита Андрея”.
Текст публікації. подаємо оригінальним.
Митрополит Андрей Шептицький
В рідному селі Митрополита Андрея
Крізь вікно залізничого ваґона
Вистоявши довгенько таки у здисциплінованій черзі на станції Клепарів і діждавшись нарешті хвилини, коли залізнична сторожа дозволить впустити незліченну юрбу до омріяного поїзду, завдяки спритності та впертості дістаємось у залізничний ваґон. Зберігаючи добрі маніри, розштовхуємо людей то ліктями, то знову цілим тілом (практику набуває кожний у трамваю, їдучи до стації), і з глибоким віддихом задоволення примощуємось на лавці біля вікна. І, хоч у ваґоні зависає гамір, крик і лемент, що дрижать у повітрі, мов далекий відгук бурі, та хоч натовп приневолює спокійно зносити і натиск чужих підошов, і тягар сусідських розложистих рук на плечах або й на голові, проте яка розкіш найти маленьку шпарку в тій юрбі і дивитись, як з-перед, очей зникають поля, ліси, села, як із-за обрію встає нова, щораз свіжіша зелень.
Пасажирський будинок станції Львів-Клепарів у часи ІІ світової війни
Не можемо відірвати від неї очей, не зважаючи й на крики на поодиноких станціях, які гамірними муравлищами розсілись на шляху. Заслухані в пошум лісів, задивлені в приманливу далечінь, їдемо повні щирої радости та блаженної надії. Ось перед очима вже верх церкви у Страдчі та підхід до славних Страдецьких печер, далі вілли на узбіччях між деревами, що відкривають мальовничі околиці Янова. Поїзд посувається шпарко, та воно не дивно. Шлях добрий і пішому не погано б іти. Так, пробігши підтюпцем битою дорогою, наш поїзд знову звертає між зелень, мов шукає між травами прохолоди для підбитих ніг. Об’їхавши майже довкола Янівський став, в’їздимо безпосередньо в ліси.
Розбиті домовини та спалена бібліотека
Прилбичі село посередині, майже в рівній віддалі, між Явором, Судовою Вишнею та Городком. Розсілось воно на височині біля колишнього містечка Брухналя, між старовинними лісами. З-поза зелені його й не видно. Високі тополі та звичайні верби, здоровенні липи й садові дерева обняли село в свої м’які обійми. Прекрасний старовинний парк, що відділював від села родинну посілість графів Шептицьких, ще збільшує повінь зелені. Туди й прямуємо ми передусім.
Палац в Прилбичах, 1932 р
Заповівши свою візиту телефоном із хати свого гостинного господаря, о. Микуловича, йдемо до палацу в відвідини. Та це лише так бундючно називається. Бо й палац тепер сама руїна, й господарів немає в живих. Вітає нас теперішній управитель маєтку, інж. Залуцький. В нього небагато часу, щоб провести нас по великому двору це ж гаряча пора й роботи доволі. Та з нами колишній приятель дому Прилбицьких графів, о. Микулович, і він зі справжнім мистецтвом відтворює нам усі подробиці. Заходимо у просторий поверховий дім, розбитий із однієї сторони вибухом амуніції та зовсім сплюндрований і зовні, і всередині. Наш провідник пояснює нам розміщення кімнат і ми стараємось відтворити собі в уяві всю красу цього замку, в якому навіть печі та долівка не збереглись у цілості.
Митрополит Андрей Шептицький разом із родиною у Прилбичах перед вступом у монастир
Большевики почали його плюндрування вже з перших днів свого побуту в Прилбичах. Вони вивезли меблі, перемінили каплицю в кухню, (розвалена кам’яна кухонна піч стоїть іще там і досі як свідок), перемінили сальон у курник. Не встоялась перед їхніми змінами й кільканадцятитисячна бібліотека з рідкими виданнями та рукописами. Нею заопікувався здебільшого неписьменний народ і вона вже давно згоріла під чорними триніжками картопель.
Із сумних, зруйнованих заль виходимо на терасу, звідкіля розгортається прекрасний вид на став, а далі на поля далеко, далеко аж під ліс. І знову розказує нам наш провідник про паркові алеї, про 400 родів троянд, про старий замок, у якому прийшов на світ Митрополит а на місці якого стоїть тепер фігура Матері Божої, якої не знищили й большевики. І коли ми захоплюємось модриною, чи американськими соснами, чи іншими, нам і невідомими, віковими деревами, о. Микулович розказує нам про розстріл останніх власників маєтку большевиками і показує в парку їхню могилу. Та нас захоплює більше старезна груша, під якою на лавочці сідав залюбки Митрополит, який щороку приїздив до Прилбич і був там останній раз коротко перед приходом большевиків у 1939-му році.
Похоронна каплиця роду Шептицьких у Прилбичах
Сумно дивляться на нас темні вікна порожнього шпихліра, сумно дивляться на нас стіни порожніх стаєнь, сумно дивляться розбиті, перекинені домовини в родинній каплиці-гробниці Шептицьких. Але, коли кинути оком по широких ланах, по просторих городах, на душі стає веселіше. Нова, пожвавлена праця приносить гарний успіх, підносить занедбаний замок із руїни. В цій праці перед ведуть старі працівники: управитель господарства, п. Голик, городник Букат і прилбицькі селяни.
Неділя
Найкраща на селі неділя. Тоді не вабить навіть лежак у городці напроти роздзвоненого сонця, а вколихує думку справжній гомін дзвонів із старовинної дзвіниці та й веде у ще старшу прилбицьку церковцю, в якій як кажуть старі прилбичани побував сам Хмельницький.
Свята Літургія біля каплиці на руїнах старого дому в Прилбичах. Митрополит Андрей (Роман) і о. Климентій (Казимир). Прислуговує бр. Атаназій Кольбенко — монах-студит. Серпень, 1937 р.
Старовинну будівлю заслонюють від вітру грубезні липи, що переростають її удвоє. Коли приходимо, церква вже повна і людей, і пісень, що їх співає прекрасний селянський хор. Чисті голоси та чисті білі одяги селян, вишиті чорними хрестиками яворівськими узорами, притягають нашу увагу так, що не зараз помічаємо портрет Митрополита серед церкви пензля Івана Труша та образ св. Йосафата, який намалювала мати Митрополита. Заслухані в побожні пісні, задивлені в старі малюнки, із справжнім задоволенням вислухуємо богослуження. Та й пополудні не треба шукати селян у гуртках, що розташувались біля дороги.
Після вечірні збори „Просвіти” й простора читальняна заля, вщерть виповнена людьми. І, як нас переконують промови місцевого пароха та представників Яворівського Комітету пп. Харамбури і Ковальчука, так дивує нас змістовна та гарна промова селянина Грицана, що зразу відкрив перед нами високий культурний рівень села. І коли управа „Просвіти” переглядає дитячу захоронку, що нею керують у селі сестри-монахині, а в читальні відбувається огляд подій, що його кожної неділі дає о. Микулович напереміну зі своїм сином, ми маємо нагоду бодай хвилину побалакати то з цим, то з тим з гурту.
Церква в Прилбичах. Джерело: Наші дні, №8, липень 1942 р., С. 12
Вусатий дядько з хитрими очима під крисатим капелюхом розказує нам про колишній занепад села та про те, як почав його підносити з того занепаду теперішній парох, о. Микулович, що, крім обов’язків священика, виконує теж і обов’язки лікаря, і провідника культурно-освітньої праці в селі.
– Отець парох – це справжня підпора села – каже селянин. Він і читальню заснував і придбав для неї приміщення, він і захоронкою піклується, він і робить заходи, щоб побудувати нову церкву, і на це вже маємо звезену цеглу. Та й користь із отця велика, бо чи захворіє хто, чи ослабне – то лікар на місці, ще й грошей не бере. – А очі в дядька хитрі та ще й сміються. …
…І знову приходить чудовий вечір із легким шепотом вітру та запахом квітів і живиці, і десь далеко за селом злітає пташкою пісня. Так важко покидати в таку пору те прекрасне село, в якому находимо новий порив, нову снагу й нову красу, яку любимо і раді б щоразу до неї повертатись так само, як Великий Уродженець Прилбич.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
![Вперше у Львові відбудеться лекція про Павла Тичину «Ще до того, як колись» від творців Ти [Романтика]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2024/03/photo_2024-03-22_16-07-32.jpg?resize=696%2C392&ssl=1 "Вперше у Львові відбудеться лекція про Павла Тичину «Ще до того, як колись» від творців Ти [Романтика]")
