Велика театральна історія однієї невеликої сцени. Частина перша: між стрілецьким театром і  творчим експериментом

1929
Велика театральна історія однієї невеликої сцени. Частина перша: між стрілецьким театром і творчим експериментом

Будівля, у якій зараз міститься основний корпус Львівського музичного коледжу ім. С. Людкевича, має виняткову історію виникнення і функціонування, їй належить особливе місце у культурному житті міста і галицького краю загалом.

Вона зводилася для потреб Музичного товариства ім. М. Лисенка, але їй судилося стати одним з найважливіших осередків суспільно-культурного життя української громади краю. І хоч у пресі та в спогадах знаходимо чимало справедливих нарікань на малі розміри і незручну організацію сценічного простору її розкішної Великої зали, значна кількість славетних імен і знакових подій з театрального життя українського Львова міжвоєнного періоду пов’язана з будівлею Музичного товариства ім. М. Лисенка (МТЛ) у Львові на вул. Шашкевича, 5.

Фото Великої зали Музичного товариства ім. М. Лисенка
Фото Великої зали Музичного товариства ім. М. Лисенка

Ще від часів російської окупації міста у 1914 р. діяла заборона українських театральних вистав, що руйнувала діяльність численних мандрівних труп та зумовила від’їзд з міста кращих артистичних сил. Далі репресії щодо театрального мистецтва української громади  здійснювало й польське державне керівництво.

Від 29 січня 1916-го року театр «Руської бесіди» змінив назву на «“Український народний театр товариства Бесіда” у Львові» (скорочено частіше іменувався «Українська бесіда»). А протягом 1916 року трупа театру під новою назвою під керівництвом Катрі Рубчакової,  її стараннями як талановитої адміністраторки, не лише здобула право на діяльність у залі Музичного товариства ім. Лисенка, але й отримала збільшення дотацій Крайового виділу і повернення деяких учасників трупи з лав діючої армії [16, с. 183].

Катря Рубчакова (Катерина Рубчак )
Катря Рубчакова (Катерина Рубчак )

«Здавалося, що ніколи театр не був більш потрібний, як під час світової війни, – наголошував стрілецький актор Я. Гриневич. – Серед жахливих подій на фронті, голоду у запіллю – людський ум – так військовий, як і цивільний бажав розради, забуття бодай на кілька годин будня. Не диво, що саля українського театру у Львові була тоді постійно переповнена по береги публікою». Автор згадував неперевершену, талановиту К. Рубчакову, монопольного Карася з опери «Запорожець за Дунаєм» – І. Рубчака, інтелігентного і вправного співака М. Бенцаля, незрівнянного М. Крушельницького, темпераментного виконавця багатьох ролей О. Гірняка, композитора і капельмейстера театру Я. Барнича та багатьох інших, які прикрашали своїм талантом «Руську (Згодом – Українську) бесіду» [3, с. 4].

Січові стрільці аматорської трупи Пресової Кватири вважалися головним резервом театру, яким керувала К. Рубчакова. Серед документів Центрального державного історичного архіву України у Львові виявлено її лист до отамана Н. Гірняка від 25 травня 1916 р.: «Волошин[1] обіцяв дати відпустку для чотирьох стрільців Збірної станиці у Львові. Прошу Вас на 115 липня продовжити відпустку трьом стрільцям, які вже є у Львові і повинні повернутися до Кошу: підхорунжому Осипу Гірняку, десятнику Луцю Лісевичу, десятнику Євгену Банаху, а також двом стрільцям для посилення хору: підхорунжому М. Баландяку та десятнику М. Луцькому» [1, с. 251].

Вона зуміла запросити до співпраці професійних акторів (Олексій Польовий, Василь Коссак, Ірина Коссакова, Петро Сорока) та виконавців з фаховою вокальною підготовкою (Андрій Гаєк). Колишні актори театру О. Новіна-Розлуцький, Й. Гірняк, В. Демчишин, М. Онуфрак, Л. Гринішак, Є. Банах, Л. Лісевич, І. Рубчак, М. Бенцаль, які після призову до австрійської армії були зараховані на службу в Легіон УСС, стали засновниками аматорського стрілецького театру при Коші УСС і водночас, з дозволу командування, залучалися до праці в театрі. До трупи долучились окрім керівнички (й солістки водночас) фахові співачки Олександра Парахоняк, Катерина Пилипенко-Гринішак.

Загалом основний склад становив близько 40 осіб. Достойний вокальний вишкіл, сценічний досвід та професійна підготовка акторів дозволяли ставити опери і оперети: «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Катерина» М. Аркаса, «Циганський барон» Й. Штрауса. Поряд з цим, трупі по плечу були такі спектаклі як драма у 3-х діях «Батько» А. Стріндберга (її прем’єра відбулась 5 жовтня 1916 року).

Вистави ставилися спільно з оркестром Легіону УСС, який на той час набув значного виконавського досвіду і мав практично повноцінний симфонічний склад. Він діяв під керівництвом талановитих композиторів Михайла Гайворонського [2] та Ярослава Барнича.

Як свідчить один з очевидців: «Стрілецький театр грав у великій залі музичного товариства ім. В. Лисенка, акторський склад був з колишніх стрільців, які були звільнені лікарською комісією та призначені для служби в тилу. Робота в театрі починалася по закінченні служби та у вільні від служби хвилини, матеріальним забезпеченням трупи опікувався отаман Волошин» [3, с. 4].

У театрі була група режисерів, які спеціалізувалися відповідно до типу вистав: Микола Бенцаль та Олесь Розлуцький були постановниками історично-побутових сцен, а Євген Кохан – салонного репертуару. Репетиції велись протягом дня, з генеральною по обіді. А гардероб ставав центром творчого спілкування, за спогадами Я. Гриневича: «Саме тут минали веселі хвилини в товариських розмовах, щоразу відбувались політичні і воєнні дискусії, лунали стрілецькі пісні, дуже часто велись веселі розмови, постійним героєм веселих жартів був Л. Новіна-Розлуцький, який рідко вивчав свої ролі, бо мав дружбу з суфлером, інколи траплялись курйози та Новіна не втрачав голови, часто імпровізував і мав відповідні власні композиції» [3, с. 4].

З вирішенням справи на користь українських мистців, протягом низки років театр «Української бесіди» постійно діяв у приміщенні Музичного товариства ім. М. Лисенка у обох його залах (збереглись афіші та протоколи засідань правління МТЛ [6, с. 114], анонси в пресі, які свідчать, що вистави театру давались у його залі й раніше).

Лише за перший сезон 1916-1917 р. було дано 79 вистав [6, с. 122]. Серед них фігурують дуже різні за стилістикою та жанрами твори: опера на 3 дії «Катерина» Миколи Аркаса (7.01., 22.09. 1917), народна драма зі співами і танцями «Ой, не ходи, Грицю та на вечорниці» Михайла Старицького (8. 01., 25.02, 11.03. 1917), вистава на 3 дії «Жертвою?» Дениса Лукіяновича (прем’єра 19.01. 1917), драма на 5 дій «Мірелє Ефрос» Якова Гордіна (8.01. 1917) [11, с. 6], народна драма зі співами і танцями «Нещасне кохання» Леоніда Манька (11.02., 7.07. 1917), комедія на 3 дії «Романтичні» Едмона Ростана (21.01. 1917), «Любов бідного маркіза» О. Фиєта (прем’єра 12.02., 24.05. 1917), драма на 5 дій «Степовий гість» Бориса Грінченка, народна оперета «Перехитрили» Марка Кропивницького (18.02. 1917), народна драма з співами і танцями «Циганка Аза» Юзефа Ігнація Крашевського на музику З. Міллєрової і К. Галлєсевича (4.03. 1917), драма на 5 дій «Батькова казка» Івана Тобілевича (17 і 25.03., 17.11. 1917), комедія на 4 дії зі співами і танцями «За двома зайцями» М. Старицького (18.03., 6.10. 1917), драма на 5 дій «Жидівка-вихрестка» Івана Тогобочного (24.11. 1917), побутово-історична драма на 5 дій «Маруся Богуславка» М. Старицького (1. 04., 6.05, 18.05 1917), «Назар Стодоля» у 3-х діях Тараса Шевченка з «Вечорницями» Петра Ніщинського (6.05.917), народна комічна оперета «Запорозький клад» Констянтина Ванченка-Писанецького на музику Ярослава Барнича (7.05., 29.07., 26.08. 1917), драма на 4 дії «Огні Іванової ночі» Германа Зудермана в перекладі Н. Грінченко (прем’єра 17.05., 10.11 1917), народна опера «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (3.06., 12.08, 14.10., 23.12 1917), історична драма «Невольник» Т. Шевченка (12.07.1917), комедія на 5 дій «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого [13, с. 3], фантастична опера «Вій» (15, 16, 29.12. 1917) і драма на 5 дій «Невольник» М. Кропивницького (12.07., 10.09. 1917), драма на 5 дій «Украдене щастя» І. Франка (20.10 1917), серед салонних п’єс – фарс на 3 дії «Двадцять днів тюрми» М. Геннекена (19.08 1917), народна оперета «Чорноморці» Михайла Старицького з музикою Миколи Лисенка (23.09, 7.10. 1917), «Дядя Ваня» А. Чехова (1.12. 1917 року – відновлена вистава) [1] та ін. Декорації для спектаклів були підготовані Зиґмунтом Бальком[2] (талановитим хуодожником і театральним декоратором з Єврейського театру у Львові, він же виготовив задники сцени для Великої зали).

В діяльності українського театру у цей складний період відбуваються подальші позитивні зміни. З липня 1918 року трупу театру очолив Василь Коссак.

Василь Коссак
Василь Коссак

 

У репертуарі спостерігається зростання кількості оперет і музично-драматичних вистав за участю оркестру 15 піхотного полку, повноцінного симфонічного колективу, який складався переважно з чехів і мав чималий досвід співпраці з українськими театральними трупами[3]: «Запорожець за Дунаєм», «Галька» С. Монюшка (прем’єра 7.04. 1918 р.), «Ой, не ходи, Грицю», «Маруся Богуславка», народна комедія на 3 дії Григорія Цеглинського «Ворожбит», (прем’єра 27.10. 1918), драматичні картини зі співами на 5 дій «Душогуби» І. Тогобочного (прем’єра 19.10 1918). Впродовж 1919 р. тривала активна боротьба за право постановок українських вистав хоча б у залі МТЛ (оскільки панівна польська влада заборонила діяльність українських театрів, українські трупи були витиснуті з репрезентативних споруд на естради кав’ярень і ресторанів, а всі сцени театрів надано виключно польським колективам).

Афіша драматичні картини зі співами у на 5 дій «Душогуби» І. Тогобочного
Афіша драматичні картини зі співами у на 5 дій «Душогуби» І. Тогобочного

В середині вересня 1919 р. В. Коссак домігся дозволу на постійні виступи українського театру у Львові [9; 13; 17]. Журнал «Новий час» констатував: «На щастя… тов. “Українська Бесіда” зложило провід в руки В. Коссака. Хоч є надія, що сей довголітній робітник галицької сцени зуміє прямо з-під землі добути артистів і згуртує їх побіч себе» [7, c. 7].

Однак відразу розпочати роботу не вдалось, оскільки постійно орендований ним зал Музичного товариства ім. М. Лисенка влада забрала, надавши сцену іншому колективу – польському кабаре, тому українські вистави на цій сцені відбувалися лише принагідно, а більшість з них ставилась на сцені Народного дому.

Лише 8 лютого 1919 р. театр товариства «Українська Бесіда» отримав офіційний дозвіл на відновлення діяльності. На відкриття трупа підготувала постановки «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського з «Вечорницями» П. Ніщинського у другій дії (15.02. 1919) і «Ой, не ходи, Грицю» М. Старицького (16.02.1919) за участю фахових вокалістів Софії Стадникової[4] і оперного співака (баса-баритона) Романа Орленка[5].

Роман Орленко-Прокопович
Роман Орленко-Прокопович

У цей рік чималий напрацьований репертуар поповнився народною оперою «Пісні в лицях» М. Кропивницького (прем’єра 16.10.1919), оперетою «Барон циганів» Й. Штрауса, музичною комедією «Троє гультяїв» («Lumpaci vagabundus») М. Нестроя на музику А. Міллєра. Трупа в цей період мала в розпорядженні театральний оркестр з 12 осіб під орудою диригента Ярослава Барнича.

Софія Стадникова
Софія Стадникова

У 1920 р. у Великій залі музичного товариства також виступала Трупа Українських акторів під орудою М. К. Садовського (зокрема, з виставами «Бояриня» Лесі Українки, «Медвідь» Антона Чехова, «Останній сніп» Людмили Старицької-Черняхівської – у серпні, оперою «Ноктюрн» Миколи Лисенка, драматичним етюдом «Осінь» Олександра Олеся – 6 вересня [4, c. 3].

Афіша Трупи Українських акторів під орудою М. К. Садовського
Афіша Трупи Українських акторів під орудою М. К. Садовського

У тому ж 1920 р. у залі МТЛ проводив вечори Драматичний гурток товариства українських робітників «Воля», який також здійснив тут постановку драми «Учитель» І. Франка.

Афіша Трупи Українських акторів під орудою М. К. Садовського
Афіша Трупи Українських акторів під орудою М. К. Садовського

Згодом, після гастролей іншими містами, до Львова повернувся «Український театр людовий» («Український народний театр товариства “Української бесіди”») під дирекцією Василя Коссака. В. Коссак не лише працював над улюбленим публікою репертуаром, але й багато експериментував. У програмі з’явилися «превесела фарса зі співами і танцями “Пан Штукаревич”» С. Зіневича, народна оперета «Пошились в дурні» М. Кропивницького, комедія «Крути, та не перекручуй» М. Старицького, п’єса В. Чубатого «Воскресеніє» (з кабаре в другій дії), драматичні вистави «Росмерсгольм» Генрика Ібсена в перекладі Н. Грінченко і М. Загірної, «Бурлака» І. Карпенка-Карого, «Діти Агасфера» і «Гимн нужди» С. Бєлої. Крім них, він взяв до постановки незнану у Галичині трагедію С. Черкасенка «Про що Тирса шелестіла» з музикою К. Стеценка, доручивши роботу над нею другому режисерові – молодому Петру Сороці.

Афіша трагедії С. Черкасенка «Про що Тирса шелестіла» з музикою К. Стеценка
Афіша трагедії С. Черкасенка «Про що Тирса шелестіла» з музикою К. Стеценка

Прем’єрний показ відбувся 15 березня 1920 року, з приводу якого театральний оглядач Степан Чарнецький надав його докладний і сповнений високої вимогливості аналіз: «Крім того, не всі актори знали свої ролі напам’ять, тому ритміка черкасенківського білого вірша страждала; масові сцени не мали потрібної мальовничості і з цікавих картин перетворювались на плями, затирались в обмеженому сценічному просторі залу Музичного інституту ім. М. Лисенка, що створювало “томлячо-похоронний” темп гри. І тільки музика К. Стеценка, особливо пісні Сірка і Килини, хоча хорове виконання не завжди звучало “складно”, а також нові і гарні, до певної міри навіть стильні декорації створювали позитивне враження» [16].

В боротьбі за право на власну творчу лінію український театр у Львові за чотири роки на невеликій сцені Музичного товариства ім. М. Лисенка пройшов стрімку й потужну еволюцію від аматорства мандрівних труп, розширивши репертуар і його жанрову палітру, збагатившись фаховими акторськими й музично-мистецькими силами та впритул наблизившись до засад функціонування стаціонарного професійного театру.

Роксоляна ГАВАЛЮК
викладач-методист ЛМК ім. С. Людкевича, музикознавець

(Далі буде).

Література.

  1. Башняк Л. Стрілецькі театри легіону уСС і галицької армії // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. № 18. 2009. C. 249-255.
  2. Волинець С. Стрілецький театр // Наш театр. Книга Діячів Українського Театрального мистецтва. Т. 1. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1975. С. 99-100.
  3. Гриневич Я. Стрільці на сцені / Ярослав Гриневич // Літопис Червоної Калини. Вересень. Львів : Червона Калина, 1936. Ч. 9. 4-7 с.
  4. З театру // Громадська думка. Львів, 1920. № 137. С. 3.
  5. [Чарнецький Степан]. З театру // Громадська думка. Львів, 1920. 14 січня. № 11.
  6. Книга протоколів музичного товариства імені Миколи Лисенка.: упор., вст. ст. та ім. покажч. Я. Горак. Тернопіль: Астон, 2014. 424 с.
  7. Н. М. [Новаковський Михайло]. Галицький театр сучасности // Новий час. Львів, 1918. 26 вересня. № С. 7.
  8. Німилович О. Співочо-диригентська діяльність Романа Прокоповича-Орленка (до 130-річчя від дня народження митця) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка / Ред. О. Смоляк. Тернопіль: Вид. ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2014. № 1. С. 21-28.
  9. Новинки // Вперед. Львів, 1919. № 95. 17.09.
  10. Оповістки // Вперед. Львів, 1919. № 5. 6.02.
  11. Оповістки. Діло. 1917. №. 5. 6.01. с. 6.
  12. Паламарчук О. Музичні вистави львівських театрів (1776–2001) Львів, 2007. 448 с.
  13. Український Народний Театр Т-ва «Бесіда» у Львові під управою К. Рубчакової. Діло. 1917. № 75. 03. с. 3
  14. Український театр у Львові // Нова Рада. Львів, 1919. 14 вересня. № 3.
  15. Федорів Ф. По визволенню Львова. // Шляхи. 1915. № 44 с.
  16. Чарнецький С. Історія українського театру в Галичині. Нариси, статті, матеріали, світлини. Львів: Літопис, 2014. 584 с.
  17. Ярослав Ярославенко. З нагоди бенефісу капельника українського театру // Вперед. Львів, 1919. 25 жовтня. №

[1] У той час командант Збірної Станиці УСС.

[2] Зиґмунт Бальк (Zygmunt Balk, 1873-1941) – художник-декоратор, вивчав живопис у Львівській Промисловій школі півд. Проводом Яна Дюлля, а далі вдосконалювався як декоратор у Ляйпцігу, Монако, Берліні, Мюнхені, Дрездені, практикувався в Віденській декораторській фірмі Г. Бурґгардта (H. Burghart). У 1913 році він отримав Гран-прі на міжнародній виставці в Римі для проекти декорацій для опер Вагнера. Разом з Б. Політинським (B. Polityński) проектував куртину Львівського великого міського театру, здійснив деякі розписи інтер’єрів львівської опери, Торгово-промислової палати, головного залізничного вокзалу. Співпрацював з оперним, єврейськими театрами Львова і Станіславова, кількома українськими трупами (зокрема від 1917 – з Українським народним театром в період оренди цією трупою Великої зали МТЛ). Для українських труп оформив вистави: «Катерина» М. Аркаса, «Відьма» Л. Яновської, «Пісні в лицях» М. Кропивницького.

[3] У 1902 р. силами українського Драматичного товариства ім. І. Котляревського у Великій залі робітничого товариства «Gwiazda» було поставлено «Наталку Полтавку». А в 1904 р. силами українських музикантів і «Львівського Бояна» було виконано оперу С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» за участю військового оркестру цього полку під управлінням Ф. Конопасека

[4] Софія Стадникова (Стечинська,1886-1959) – українська акторка і співачка (сопрано). Дочка Андрія і Елеонори Стечинських. Дружина Йосипа Стадника і мати Стефанії Стадниківни та Яреми Стадника.Навчалась вокалу в оперній школі Владислава Флямм-Пломєнського (Wilhelm FlamPłomieński) у Львові та у профессора Олени Муравйової в Києві (1915-1918 рр.), виступала як концертна співачка. Процювала в театрі товариства «Руська Бесіда» у Львові, Театрі Миколи Садовського в Києві, пізніше у різних трупах, очолюваних Йосипом Стадником, у Державному театрі ім. Л. Українки у Львові, у Львівському оперному театрі, згодом у театрах Дрогобича і Львова.

[5] Роман Прокопович (сценічний псевдонім – Орленко, 1883-1962) уродженець с. Чижиків вокальну освіту отримав на музичному факультеті Віденського університету (1902–1907) і приватнов низки славетних педагогів. До початку співпраці з театром «Української бесіди» у 1908 році він підписав контракт з дирекцією Фолькопери у Відні, де впродовж десяти років співав партії Вотана, Германа, Доннера («Валькірія», «Тангейзер», «Перстень нібелунгів» Вагнера), Альмавіви («Весілля Фігаро» Моцарта), Бартоло («Севільський цирульник» Россіні), Ескамільйо («Кармен» Бізе), Демон («Демон» Рубінштейна), Валентина («Фауст» Гуно). Один сезон співак виступав в оперному театрі м. Острава (Чехія) та у Празькій опері. 1913 року на святкуванні 100-річчя Р. Вагнера у Байройті виконував партію Вотана з опери «Валькірія». В Австрії (1912–1915) був активним діячем української громади у Відні, керував студентським хором, виступав та організовував Шевченківські концерти разом з О. Носалевичем, Р. Любінецьким, Лесем Курбасом. Згодом, в 1920–1925 рр. працював викладачем Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, з 1925 року – у львівських гімназіях, а з 1939 до 1949 року – у Львівській консерваторії та музичному училищі [8].

2 КОМЕНТАРІ

  1. Дуже дякую п.Р.Гавалюк за цікаву та пізнавальну статтю.Чекою з нетерпінням продовження!!!!

  2. Блискуча і точна хроніка професійного театрального життя у знаковому для української культури залі! Дякуємо, пані Роксоляно, за любов до історії українського театру!
    ПС: і чекаємо продовження! 🙂

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.