Для того, щоб відчути атмосферу міста треба знати його історію, як воно виглядало колись, якими були його мешканці. Сьогодні пропонуємо почати тиждень із перегляду ретро світлин Львова. Усі вони зберігаються в польському Національному цифровому архіві.
Hotel de France, Маріацька площа. Львів, 1900-1930-ті рр.Карлсбадзька молочарня. Львів, 1900-1930-ті рр.Львівський промисловий музей на Гетьманських валах, 1900-1930-ті рр.Львівський промисловий музей на Гетьманських валах, 1900-1930-ті рр.Львівський промисловий музей на Гетьманських валах, 1900-1930-ті рр.Львівський промисловий музей на Гетьманських валах, 1900-1930-ті рр.Ресторація Сухоровської. Львів, 1900-1930-ті рр.Будинок медичної служби. Львів, 1900-1930-ті рр.Чорна камʼяниця. Львів, 1900-1930-ті рр.Чорна камʼяниця. Львів, 1900-1930-ті рр.Чорна камʼяниця. Львів, 1900-1930-ті рр.Чорна камʼяниця. Львів, 1900-1930-ті рр.Інтерʼєр палацу Замойських. Львів, 1900-1930-ті рр.Інтерʼєр палацу Замойських. Львів, 1900-1930-ті рр.Інтерʼєр палацу Замойських. Львів, 1900-1930-ті рр.
На кадрах можемо побачити архітектуру Львова у 1900-1930-х роках, адже саме цим періодом датуються фото. Серед світлин бачимо музеї, ресторації, готелі, камʼяниці та палаци міста. Такі фото можуть становити інтерес не лише для істориків, а й архітекторів.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Музею історії медицини Галичини ім. Мар’яна Панчишина, Львівського військово-медичного клінічного центру, Медичного центру NOVO, приватних колекціонерів та Львівського палацу мистецтв.
Українська військова медицина почала формуватися в часи Першої світової війни, відіграла велику роль в часи Другої і стала найбільш кваліфікованою в часі останньої десятирічної російсько-української війни.
В часи першої світової українські лікарі рятували життя січовим стрільцям і, в подальшому, воїнам Армії УНР. До слова, перший український стоматолог Степан Дмоховський був фотографом та засновником Українського Фотографічного Товариства УФОТО.
В часи другої світової війни справжнім викликом для стала боротьба за життя воїнів в легіонах УПА, а згодом, і в повоєнний час в криївках.
Російсько-українська війна, що розпочалася в 2014 році, застала українську медицину не в найкращому стані. Та й, зрештою, ніколи не можна бути повністю готовим до війни. Але за цей час українські медики довгий шлях, здобули унікальні навички і отримали одне з найкращих медичних обладнань.
Зараз українські лікарі є чи не найбільш кваліфікованими в світі, мають потужне обладнання і добре вмотивовані. Вони рятують життя в таких випадках, в яких ще десять років тому не було жодного шансу. Вони вчаться так швидко, як це можливо і потрібно на полі бою. Вони є справжніми ангелами-захисниками для тисяч українських воїнів і їх родин. Вони тримають в руках нашу перемогу.
Можна написати багато слів, але краще один раз побачити. Тому ми взялися за виставковий фотографічний проєкт «Українська медицина воєн».
Експозиція виставки буде складатися з унікальних світлин різного формату періоду з 1914 по 2023 роки. Фотографії будуть супроводжуватись описами, експонатами “подарунків”, що прилітають з ворожого боку та іншими артефактами війни.
Державний архів Львівської області продовжує оцифровувати документи, з якими можна ознайомитися онлайн. Зокрема, у листопаді 2023 року на сайті архіву опублікували матеріали, серед яких 253 справи Слідчого відділу НКВС у Львівській області за період з 1939 року по 1950 рік, що містять кримінальні справи, повідомляє Zaxid.net.
Окрім того, на е-ресурс ДАЛО завантажили 28 справ, які стосуються дорадянського періоду та Львівського воєводського управління у Львові, що стосуються релігійних організацій.
«Включаючи спостережні справи за діяльністю греко-католицького колегіуму в Римі, зведені дані про парафії всіх віросповідань у повітах воєводства, а також матеріали щодо євангельських парафій та релігійних гмін. Серед інших цікавих архівних документів – справи про створення та ліквідацію парафій, експозитур та римо-католицьких парафій у різних повітах. Це непересічний ресурс для вивчення релігійної історії та адміністративних аспектів у Львівській області», – зазначили на сторінці архіву 24 листопада.
Також електронний фонд поповнився такими документами:
історія дорожнього будівництва – від кошторисів на будівництво мостів до листування про використання транспорту і руйнування внаслідок повеней;
документи Перемишлянського повітового суду представляють судовий реєстр позовів про сплату заробітку, визнання порушення права власності, розірвання договорів на оренду земельних ділянок і лісів, а також вирішення питань щодо спадку, встановлення батьківства, виконання боргових зобов’язань,
описи навчальних закладів Львівського шкільного округу. Цей архівний набір містить цінну інформацію про історію освітніх установ у регіоні.
Торік Державний архів Львівської області запустив онлайн-платформу, на якій можна отримати доступ до понад 400 тисяч оцифрованих документів. Львівщина стала першою областю в Україні, в якій реалізували таку програму.
Жоден ранок не обходиться без кави. Ароматна, смачна та бадьора – способи її приготування варіюються. Хтось віддає перевагу заварній з кавової машинки чи турки, а інший обирає розчинну. Головне – не витрачати багато часу на приготування улюбленого напою зранку.
Разом з нашим незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, розглянемо швидкий спосіб заварювання смачної кави просто в горнятку. Достатньо лише кількох хвилин, і ваш ароматний напій готовий.
Як правильно заварювати каву в філіжанці, щоб вона вийшла смачною:
Пропорції кави та води: Спочатку візьміть каву середнього помолу, оскільки грубий помол призначений для кавової машини, а дрібний – для турки. Для м’якого напою відповідно 1 грам кави потребує 20 грамів води, а для міцного смаку – 15 грамів.
Форма філіжанки важлива для приготування смачного напою. Виберіть філіжанку середнього розміру, щоб вода швидко не вистигала.
Температура води: Гаряча, але не кипляча, близько 95 градусів.
Час заварювання: Залежить від форми філіжанки. В широкій і низькій філіжанці кава завариться швидше, ніж в вузькій і високій. Зазвичай, заварювання займає 2-4 хвилини.
Настоювання кави: Дайте каві постояти, щоб повністю розкрився його аромат і смак.
Додавання вершків та цукру: За смаком, краще додати ці складники після заварювання кави, щоб напій був ще смачнішим.
І останнє, але не менш важливе – пийте каву в товаристві близьких людей тоді вона буде набагато смачнішою та кориснішою.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Інтерактивного музею D.S.Таємна Аптека та Львівського палацу мистецтв.
Разом з лектором продовжимо відкривати незаслужено забуті сторінки з історії львівських аптек. В міжвоєнний період ХХ ст. у Львові була відкрито більше 20 приватних аптек. Вони знаходилися як в центрі міста так і на його околицях. В цей період також потужно розвивається мережа “соціальних аптек” або ж “аптек каси хворих”.
Дещо сповільнило розвиток аптечної справи в місті закриття фармацевтичного відділення у Львівському університеті. А світова економічна криза 30-их років торкнулася і аптечної галузі. Однак аптеки відкривалися. Станом на 1939 рік в місті їх вже було понад 50.
Про те хто були їх власниками і де вони знаходилися, цікаві і трагічні сторінки з їх історії запрошуємо послухати 28 листопада о 17.00 год. в лекції екскурсовода інтерактивного музею “D.S. Таємна аптека”, краєзнавця Гурина Анатолія.
Протягом грудня кав’ярня-галерея “Штука” (вул. Котлярська, 8) запрошує на виставку Миколи Чорнія “Відлуння”.
На виставці представлено всього п’ять робіт, але це якраз той випадок коли кількість не має жодного значення. В роботах можна побачити все – і фольклорні мотиви, і символізм образів і незвичне переосмислення – словом, все чого можна чекати від персональної виставки.
Микола Чорній
“Це моя друга персональна виставка. Перша була в органному залі. Представлені тут роботи раніше ніде не виставлялися. Я почав малювати їх в 2022 році, під впливом етнічної зацікавленості суспільства. Хоча ця тема мене цікавила ще давніше і я вирішив таким чином передати свої відчуття”, – розповідає Микола.
Незвичним став поштовх до тематики виставки. А саме – весілля і всі пов’язані з ним обряди та образи.
З експозиції виставки Миколи Чорнія “Відлуння”
“Виставка – сюжети з весілля моїх близьких друзів. Мене воно надихнуло. Я хотів через колір та наївні, примітивні лінії передати настрій очікування весілля. Адже «Відлуння» – те , що вже минуло, але залишає теплі спогади”, – зізнається митець.
Ось таке собі відлуння минулих весіль. Настрій, емоції та образи, що залишилися в пам’ятні художника від святкових дійств. Але Митець не зупиняється і набирається вражень для нових проєктів.
З експозиції виставки Миколи Чорнія “Відлуння”
“Це мої минулорічні роботи, а зараз я працюю на пресованому картоні, мені подобається його фактура. І якщо ось ця виставка – це буквальні образи, то зараз мене більше цікавить створення альтернативної реальності, чогось міфічного, того чого немає,” – ділиться планами художник.
До слова, оглянути експозицію виставки можна ще протягом кількох днів до 1 грудня.
Про автора. Народився 1995 року у Пустомитах. Навчався в НУ “Львівська політехніка” на кафедрі дизайну і основ архітектури. Автор персональної виставки “Вибір” в Галереї органного залу.
23 листопада виповнилося 130 років від дня народження Миколи Сеньковського – українського фотохудожника, військового фотограмметриста (1893-?).
Народився він у Пирятині (нині Полтавщина). Закінчив кадетський корпус у Петербурзі, отримавши спеціальність “фотограмметрія”.
Микола Сеньковський, друга пол. 1930-х рр.
У роки Першої світової війни був військовим фотографом у російській армії. Тоді вперше побував у Карпатах.
На початку 1920-х років Микола Сеньковський у зв’язку з поразкою визвольних змагань емігрував до Польщі. Він переїхав на Гуцульщину, у Жаб’є (нині смт.Верховина, Івано-Франківщина), створив родину.
Фотохудожник Микола Сеньковський. “Стара гуцулка”
У 1924 р. у Косові, а пізніше в Коломиї Микола Сеньковський відкрив фотомайстерню і магазин радіо- та фототехніки. Друкував поштівки з власними світлинами і продовжував фотографувати.
Микола Сеньковський. Дудар Козьма Михайлюк, Косів, 1931 р.
У 1930 р. Микола Сеньковський взяв участь у Першій виставці української фотографіки у Львові. Там було представлено шість світлин фотографа. Він створив неперевершені фотообрази Гуцульщини, які у вигляді поштових листівок розповсюджувалися всією Європою.
Микола Сеньковський. Гуцулка, Жаб’є, кін 1920-х – поч. 1930-х рр.
У 1931 р. робота Миколи Сеньковського “Стара гуцулка” була відзначена премією “Гран-прі” на Міжнародній європейській фотовиставці в Парижі. Це фото Марії Кречунєк, яка народилася в 1836 р. у Верхньому Ясеневі і прожила майже 100 років. У народі вона відома як Чукутиха, або Чукутиха з люлькою, бо саме такою її знають за знаменитою світлиною. Марія Кречунєк, співачка, виконавиця традиційних гуцульських пісень, які часто складала сама.
Микола Сеньковський. «Князь» і «княгиня», Гуцульщина, кін. 1920-х – поч. 1930-х рр.
Відомості про життєвий шлях Миколи Сеньковського уриваються 1939 роком. Дата і місце його смерті невідомі. Син Миколи Сеньковського – Юрій став відомим ученим-геологом, членом-кореспондентом НАН України. Він згадував: “Батько фотографував гуцулів, їхні ремесла, побут і багато пейзажів. Знімки продавав по всій Європі. Чукутиху сфотографував 1926-го. Тоді він холостякував. Потім одружився з мамою – Євгенією Поліщук, учителькою. Коли мені було 8 років, прийшли до хати якісь люди. Батько зняв із грудей образ Божої Матері, повісив мені на шию, благословив та вклав спати. На ранок його не було, і більше ніколи я батька не бачив.”.
У рамках щорічного фестивалю “Відкриваємо Падеревського” 25 листопада у Львівській національній філармонії відбудеться концерт памʼяті жертв геноциду українського народу – Голодомору та всіх полеглих за українську Незалежність.
Міжнародний музичний фестиваль “Відкриваємо Падеревського” щорічно проходить у філармонії в памʼять про одного з ключових польських піаністів, композиторів, політичних та культурних діячів Ігнація Яна Падеревського. Традиційно організаторами фестивалю є Польсько-українська фундація імені Іґнація Яна Падеревського та Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика.
Цьогорічний концерт є свідченням солідарності з Україною та пройде в памʼять полеглих за українську незалежність захисників, жертв російської агресії та геноциду українського народу – Голодомору.
В концерті візьмуть участь Академічний Камерний Оркестр “Віртуози Львова”, Львівський Камерний Хор „Gloria” під орудою Володимира Сивохіпа, а також українські та польські солісти: Клаудіуш Баран, акордеон, Маріанна Гумецька, фортепіано та Золтан Алмаші, віолончель.
Відкриє концерт Хорал для струнних Ганни Гаврилець, композиторки, що передчасно відійшла у Вічність в перші дні повномасштабного вторгнення. Сам жанр твору – хорал – відсилає до традиції молитовного співу. Цього разу він прозвучить як молитва в памʼять усіх жертв ворожої агресії.
Продовжать програму три твори, звʼязок між якими полягає в композиторській майстерності – звучатиме музика Юрія Ланюка та двох його учнів, також відомих сучасних композиторів: Золтана Алмаші та Любави Сидоренко. Також в програмі прозвучить твір одного з найяскравіших представників польського музичного авангарду – Вітольда Лютославського «Grave». Завершуватиме ж вечір Диптих для струнних Богдани Фроляк.
2 грудня у Центрі Довженка відбудеться концерт ЗАЛІСКА з програмою «Воля і Свобода». Початок заходу о 19:00, повідомили організатори VINIL Concert agency
У програмі концерту – знані і популярні пісні, які вже стали народними, прем’єри та дуети. Будуть також цікаві гості – Julik, Катерина Малицька, балет «Dalkroz».
Як відомо, ЗАЛІСКО — Заслужений артист України, співак і автор пісень. Його любить як молодь, так і старше покоління меломанів. Артист уже 30 років на сцені, випустив 10 альбомів, два з яких вийшли в Канаді та Америці. Загалом у ЗАЛІСКА 315 тисяч підписників у соцмережах, а його відео мають понад 36 000 000 переглядів тільки на YouTube!
У перші 10 місяців війни ЗАЛІСКО разом з творчою «Командою А» зібрали на благодійних концертах понад 6 млн. дол. допомоги військовим. У 2023 році разом зі співаком JULIK вони зібрали на концертах за кордоном (Італія, Іспанія, Греція, Чехія) понад 30 тис. євро на допомогу нашим Збройним силам.
Михайло Матчак народився 28 лютого 1895-го, у селі Воля Якубова Дрогобицького повіту Королівства Галичини і Володимирії, що було складовою частиною Австро-Угорської імперії (нині Дрогобицького району Львівської області України). У тому ж селі, але чотирма роками раніше, з’явився на світ Андрій Мельник – один із провідників Українських січових стрільців, а надалі – творців і керівників Організації українських націоналістів.
Батьки Михайла Федоровича були селянами. Вони зробили все, щоби дати синові добру освіту. Михайло з відзнакою закінчив Дрогобицьку гімназію, аж тут вибухнула Перша світова війна. Австрійський уряд оголосив про набір добровольців до української національної військової частини – Легіону Українських січових стрільців. І хоча з 28 тисяч охочих зарахували тільки 2 500, Михайло потрапив саме до цього числа обраних.
Михайло Матчак
Юнакові неодноразово довелося брати участь у запеклих боях проти російських військ – на горі Маківка, на річці Стрипа, на горі Лисоня. У вересні 1916-го він, як і Андрій Мельник, Михайло Матчак потрапив до полону. Бранців вивезли до табору аж під Царициним (нині Волгоград у Росії).
Та з початком революції 1917-го полонені, серед яких був і Євген Коновалець, самовільно залишили табір і виїхали до Києва, який перетворився на осередок відродження української державності. Тут, у місті над Дніпром, було організовано Галицько-Буковинський курінь січових стрільців, який охороняв Українську Центральну Раду, брав участь у боях проти повсталих більшовиків і їхніх прихильників на заводі “Арсенал” та в обороні міста від нашестя Михайла Муравйова. Командував куренем Євген Коновалець , а сотник Михайло Матчак став його ад’ютантом і членом стрілецької ради.
Михайло Матчак
У 1919 році за дорученням стрілецької ради Матчак разом із Коновальцем на заході України займалися вербуванням добровольців до корпусу січових стрільців Армії УНР. У березні того року в боях проти “червоних” поблизу Бердичева Михайло дістав поранення, але невдовзі повернувся на фронт. Окрім ад’ютантських обов’язків, він ще керував вишкільно-мобілізаційним та інструкторським відділами штабу корпусу, деякий час був військовим інспектором.
Після інтернування поляками наприкінці 1919-го Михайло опинився у Львові. Як і Коновалець, він негативно сприйняв Варшавську угоду Симона Петлюри з Юзефом Пілсудським, тому припинив участь у бойових діях на боці УНР. Проте активно долучився до творення Української військової організації (УВО) під орудою Коновальця, метою якої було згуртувати українських військових за кордоном задля подальшої боротьби за незалежність і соборність України.
Комітет пресового фонду (зліва направо): П.Дідушок, О.Навроцький, Д.Вітовський, І.Рогульський, М.Матчак
У міжвоєнний період Михайло Матчак, окрім громадсько-політичної, займався редакторською та видавничою роботою. Редагував газету “Новий час”, створену на кошти українських емігрантів із Америки, належав до керівництва українського військово-історичного кооперативу “Червона калина”. Виявив себе як талановитий журналіст і публіцист, один із упорядників збірника з історії бойового шляху Українських січових стрільців. Був обраний депутатом польського парламенту.
Стрілецька Рада Корпусу Січових Стрільців у Празі, липень 1920 р. Зліва направо сидять: сотн. І. Андрух, полк. Є. Коновалець, сотн. В. Кучабський; стоять: полк. І. Чмола, сотн. М. Матчак, сотн. Я. Чиж
1931 року одружився зі Стефанією Савицькою – економісткою, кооператоркою, активісткою українського жіночого руху. Мешкали на вулиці Коперника, 35, у Львові.
Під час Другої світової війни Михайло Матчак співпрацював із “Українським видавництвом” Володимира Кубійовича в Кракові. То був єдиний дозволений нацистами український видавничий дім на окупованих землях генерал-губернаторства.
Перед наступом Червоної Армії 1944 року Михайлові з родиною довелося емігрувати на захід і зрештою оселитися у Відні. Але радянські спецслужби пильно стежили за ним і ввечері 27 лютого 1947 року викрали просто посеред вулиці. Матчака вивезли до радянської зони окупації, а звідти літаком – до Києва. За “зраду Батьківщини” і “антикомуністичну пропаганду” його засудили до 25 років таборів і заслали до Казахстану.
Штаб Січових Стрільців після розформування (1920) : сидять зліва направо Михайло Матчак, Андрій Мельник, Євген Коновалець, Роман Сушко, Іван Даньків; стоять зліва направо Іван Андрух, Роман Дашкевич, Василь Кучабський, Ярослав Чиж
Через тяжку працю та нестерпні умови перебування в таборах Михайло Матчак став інвалідом. За дев’ять років, у 1956-му, з’явився указ Верховного Суду СРСР про дострокове звільнення Михайла з правом повернутися до Відня. Але насправді його лише перевели до селища колишніх в’язнів Потьма Зубово-Полянського району Мордовії.
Клопотання про дозвіл виїзду за кордон залишилися без жодної уваги. Не допомогло й втручання дружини Стефанії, Міжнародного комітету Червоного Хреста та навіть Елеонори Рузвельт – колишньої Першої леді США. Австрійський уряд надав Михайлові громадянство та прислав запрошення на в’їзд до країни. Проте радянські урядовці його так і не випустили.
Могила Михайла Матчака
Там, у мордовській Потьмі, він і помер 19 листопада 1958 року. Із величезними труднощами родичам вдалося перевезти тіло Михайла до Львова та поховати на Личаківському цвинтарі. Так скінчився життєвий шлях українського патріота, який все життя боровся за волю і незалежність України, ставши однією з мільйонів жертв радянського тоталітарного режиму.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
У показі візьмуть участь:
Андріана Біла, авторка стрічки
Станіслав Литвинов, режисер
Олексій Собчук, оператор-постановник
Леся Кочергіна, продюсерка фільму
А також:
Ірина Мінько-Муращик, донька художника Ольга Мінько, дружина Олега Мінька, Любомир Медвідь, відомий український художник, професор Львівської національної академії мистецтв, Микола Шимчук, відомий український художник, професор Львівської національної академії мистецтв, Євстахія Шимчук, історик і теоретик мистецтва, арт-критик, Дмитро Пшеничний, дослідник творчості Олега Мінька.
26 листопада в атріумі ТРК Victoria Gardens відбудеться музичний марафон з участю молодих зірок – Ivan Navi, FERYLL, VIKKIANDRI і KhrystynaHoma.
Марафон має дуже важливу місію: всі зібрані кошти підуть на підтримку бійців 3-ої окремої штурмової бригади Збройних Сил України, повідомили організатори.
Благодійний концерт на підтримку бійців – це ініціатива, організована Благодійним фондом Support III Assault Brigade Lviv і має на меті забезпечити бійців 3 Окремої штурмової бригади ЗСУ необхідними ресурсами та підтримкою.
«Допоможемо тим, хто стоїть на захисті нашої країни. Запрошуйте друзів та сім’ю на музичний марафон, щоб разом отримати задоволення від нової української музики та долучитися до благодійної справи на користь ЗСУ.
Ця подія стане символом єдності важливих цінностей музики та патріотизму, що принесе радість слухачам та підтримку нашим військовим», – запрошують організатори.
Костел Марії Костел Марії Магдалини і вигляд на вулицю Новий Світ. Фото Ю. Едера, 1870-ті рр.
Новий Світ – дільниця на південний захід від центру Львова – творилась протягом півтора сторіччя. Вперше назва з’являється на планах міста першої половини XIX ст. В ті часи назва Новий Світ на декілька десятиріч закріпилась за шляхом, що зв’язував Сокільницьку дорогу (або дорогу до Наварії) від костелу Св. Лазаря з рогаткою на Городоцькій дорозі. Пропонуємо читачам опис Нового світу з путівника укладеного істориком, краєзнавцем Антонієм Шнайдером.
Антоні Шнайдер (1825—1880). Графічний портрет із часопису «Kłosy». Варшава, 1875 р.
Йдучи вгору вулицею Широкою (сучасна Коперника – ред.), бачимо з правого боку обширний будинок, обнесений в квадрат високим муром. Був це колись монастир Сестер Домініканок з невеликим костелом при ньому. Нині це є Греко-католицька семінарія з церквою.
Зараз поруч – палац із садом крайового маршалка князя Леона Сапіги з домашньою каплицею. В західній частині мешкає син маршалка князь Адам Сапіга.
Далі зліва на горі стоїть Дім убогих, що перебуває під опікою міста і Товариства Св. Вінцента Пауло, в якому щорічно 150 вбогих чоловіків і до 200 жінок знаходять притулок і утримання.
Палац Сапіг, 1906
За цим закладом, що складається з трьох окремих будівель, знаходиться шпиталь Св. Лазаря, про який вже згадувалось. Перед тим шпиталем знаходиться внизу криничка, оздоблена двома левами, які тримають гербові щити давніх львівських райців, – залишками по старій ратуші, яка завалилась.
Будівлі притулку для убогих Святого Лазаря з нинішньої вулиці Колесси. Рисунок Францішека Ковалишина початку XX сторіччя
Звідси вправо провадить дорога на передмістя “Новий Світ”, і через нього далі до двірців залізниць Карла Людвіга та Чернівецької. Йдучи на Новий світ, бачимо справа фабричний заклад – дистилярню нафти Петра Мйончинського. Давніше стояв тут славний палац князів Чарториських, званий «На Скельці», оточений віковими липами та іншими деревами, поміж якими стояли раніше різні камінні божества. Кожне дерево було присвячене іншому божеству. Частина цього палацу, вірніше саду, переділена нині вулицею Сикстуською. Частину, в якій містились князівські стайні, придбали графи Баворовські і переробили на двоповерховий палац, в якому знаходиться бібліотека графа Віктора Баворовського, складена зі збірок Помяновського з Варшави, Батовського, графа Олександра Стадницького, Дениса Зубрицького та ін. Бібліотека ця призначена для публічного використання.
Криниця із левами на вул. Коперника після відновлення. 2018 р.
Навпроти цього палацу є інша велична будівля. Нею є костел Св. Марії Магдалини. При ньому влаштовано дім покарань для жінок, за яким з 1857 р. наглядають сс. Милосердя. Давніше тут був другий монастир оо. Домініканців, скасований у 1784 р. А раніше був тут палац Сикста, міського райця, від якого взяла свою назву Сикстуська (сучасна Дорошенка – ред.) вулиця у Львові. Крім карного закладу є тут ще помешкання пароха і міська народна школа.
За цими будівлями є ще дві вілли, переділені малою доріжкою, що веде до площі Св. Юра, у яких, однак, крім тінистих дерев, немає нічого вартого уваги.
При вулиці Липовій (тепер вул. Устияновича і Бібліотечна – ред.) з одного боку стоїть вілла Скшиньських, а з другої сторони на місці вілли Фредрів, нині знесеної, будується зараз обширна споруда для Технічної академії і хімічної лабораторії. Повертаючись до міста, переходимо з вул. Липової на вул. Кляйна (сучасна Технічна – ред.), біля новозбудованої вілли проф. Захаревича, до Міського городу.*
Костел Марії Магдалини. Фото початку ХХ століття
Від площі перед костелом Св. Марії Магдалини переходимо широкою дорогою на вул. Новий Світ. А далі за ним – на так звані «Байки», де знову, як і на Зеленому чи Стрийському передмістях, бачимо серед малих будиночків і обійсть, розпорошених на плоскогір’ї і в долинках, ніби сільське життя. Через це плоскогір’я, що тягнеться від оболонь на Янівському передмісті, далі до Винник, Золочева і Підгірців, переходить Європейський вододіл.(Обширні і болотисті луки, що спочивають на покладах гіпсу та піскового вапняку, поки їх не осушено і заселено, входили до складу великого озера, з якого води частково Полтвою і Бугом текли на північ до Вісли і Балтійського моря, натомість частково Зуброю і її притоками спливали на південь до Дністра і Чорного моря. В розкопаних пісковиках знаходять часто янтар та інші скам’янілості).**
Частина передмістя Байки з пасмом узгір’я Білогорщі, що простягається зі сходу на захід, творить найвищу точку Європейського вододілу. Це пасмо посідає, між іншими складовими частинами, поклади гіпсу, що постачають сировину для існуючої на Байках гіпсової фабрики Г. Франца.*
Заклад Св. Терези при вул. Новий Світ у Львові. Тут до 1880-х рр. працював дитячий шпиталь Св. Софії. Світлина Ю. Едера
Широким гостинцем, влаштованим в останні роки, що веде до залізничного двірця, проїжджаємо біля Домініканського фільварку і городу, що лежать з лівого боку, а трохи далі перед новозбудовані споруди закладу Св. Терези або конвікту сс. Провидіння, що виник у Львові у 1856 р., в якому, крім костелу і помешкань монахинь, міститься також заклад сиріт і виправний дім для дівчат під керівництвом тих монахинь.
Від цієї забудови, що залишається справа, переїжджаємо біля колишнього соляного складу, тепер військового магазину, на Городоцький гостинець і з нього на залізничний двірець. Вліво, поміж садибами, веде дорога (Цвинтарна) (тепер вул. Шептицьких та Федьковича – ред.) на Городоцький цвинтар, на якому, серед інших, спочивають останки З архієпископів (митрополитів) греко-католицького обряду, а саме о. Антонія Ангеловича (ї 1817), о. Григорія Яхимовича (і 1863) і о. Спиридона Литвиновича (ї 1869). Стоїть тут і колона на пам’ять про кронацію чудотворного образу Матері Божої з костелу оо. Домініканців, яка відбулась на цьому місці 2 липня 1751 р.
Храм св. Юра на літографії Кароля Ауера, др. трет. XIX ст.
Звідси, повертаючись до міста кількома вузькими вуличками, стаємо на площі Св. Юра перед архікатедральним собором Львівської греко-католицької митрополії, палацом митрополита і обширними будівлями, в яких розміщаються греко-католицька капітула, канцелярія консисторії та її архів, бібліотека капітули і бібліотека о. каноніка Петрушевича, реколекційний дім для греко-католицького духовенства і дім для емеритів. Звідси відкривається неперевершений вид на місто, а собор Св. Юра домінує над цілим Львовом.
З площі Св. Юра виходять з його 4 кутів вулички: в південну сторону – Карпінського, на західну – вул. Цвинтарна і Св. Терези (з яких перехід до вул. Новий Світ) (тепер вул. Митрополита Андрея – ред.), до сходу – вул. Липова.*
На цій же площі є також монастир Серцянок (монахинь чину Єзуїтів, закладений за урядування архікнязя Фердинанда) із збудованим у 1869 р. костелом та конвіктом для дівчат.
Antoni Schneider. Przewodnik po mieście Lwowie. – L.1871. – S.33-36
* Фрагменти додані в другому виданні путівника (в 1875 р.)
**У другому виданні про це міфічне озеро вже не згадується.
Співачка Соломія Чубай, яка активно популяризує ідею відповідального батьківства в Україні, анонсувала свій довгоочікуваний благодійний концерт “Час вірити в дива”. Подія запланована на 3 грудня 2023 року та відбудеться о 18:00 в !FESTrepublic за адресою вул. Старознесенська, 24-26 у Львові. Концерт відбудеться в рамках проєкту “Колискові для Олекси”, повідомили організатори VINIL Concert agency.
Протягом більше ніж 7 років Соломія Чубай працює над проєктом “Колискові для Олекси”, де вона відтворює оригінальні колискові пісні на слова українських поетів. Цей музичний проєкт надихає та наповнює серця слухачів теплом і любов’ю. Кожен концерт Соломії Чубай стає справжньою казковою мандрівкою у світ іншої планети, де панує спокій, віра та добро.
Концерт відбудеться напередодні Дня Святого Миколая, і його мета – подарувати радість та віру в перемогу світла над темрявою, незалежно від соціального статусу чи особливих потреб. Соломія Чубай коментує подію, зауважуючи, що концерт це “свято, яке нас врятує від війни та на певний час відволіче і дасть можливість забути про весь біль, страх і тривоги”.
Під час концерту буде зібрано кошти для підтримки соціального Фонду проєкту “Колискові для Олекси”, який допомагає сім’ям дітей з аутизмом та особливостями розвитку. Окрім цього, гості матимуть можливість підтримати акцію, купивши крафтові прикраси, розроблені спеціально для проєкту майстернею “Зробив Тато”.
У концерті також братимуть участь музичні гурти “ROCKOKO” та “JALAPITA”, дитячий хор і театр “Школа мистецтв вільних і небайдужих”. Особливою гостею заходу стане відома львівська мисткиня Іванка Димид, яка створюватиме малюнки разом з дітьми з “Іванчиної майстерні” як частину візуального супроводу програми.
Проєкт «Колискові для Олекси» є комплексною інклюзивною музично-терапевтичною ініціативою, яка була започаткована українською співачкою Соломією Чубай у 2016 році. Унікальність проєкту полягає в тому, що він базується на реальній історії та досвіді сім’ї співачки, де народився хлопчик з аутизмом. Це проєкт про дітей і для дітей, який привертає увагу до проблем дітей з особливостями розвитку та воліє змінити ставлення до їх «іншості» в українському суспільстві. Первинна місія проєкту – популяризація толерантного ставлення до людей із РАС, актуальна місія проєкту – ментальне відновлення українських родин від пережиття травматичних подій внаслідок війни в Україні.
1 грудня 1909 року у Львові народився видатний музикант Анатоль Кос. Напередодні святкування чергової річниці його уродин Львівська національна філармонія 23 та 24 листопада запрошує на концерти присвячені Анатолію Кос-Анатольському.
Постать цього непересічного митця стала легендарною для Львова та його мешканців. Анатолій Кос-Анатольський, музикант та юрист родом із Коломиї, виявився однією із визначних фігур культурного життя міста Лева впродовж близько 50 років своєї діяльності тут. Випускник Консерваторії ім. Кароля Шимановського та юридичного факультету Львівського університету, викладач Львівської спеціалізованої школи-інтернату імені Крушельницької, Вищого музичного інституту імені Лисенка, голова львівського відділення Спілки композиторів України, а також ерудит, знавець 10 європейських мов та людина високої честі, – все це про Кос-Анатольського.
Композитор родом з Коломиї, Анатолій Кос-Анатольський насамперед відомий своїми піснями та хоровою музикою. Перу митця належать такі знані романси, як «Коли заснули сині гори», «Солов’їний романс», «Ой піду я межи гори», пісні «Думи німі», «На горах Карпатах», «Гей, браття опришки», «Коломия-місто». Але не менш виразною є оркестрова музика композитора. Саме її 23 листопада представить Академічний камерний оркестр «Віртуози Львова» на чолі з Тарасом Вергуном та солістами: Катериною Шалайською, скрипка, Андрієм Кушніром, скрипка, Лілією Цурою, скрипка, Іванною Митроган, арфа та Оленою Маркевич, фортепіано.
Композитор Анатоль Кос (Кос-Анатольський), племінник Михайла Коса (зі сайту http://www.uaestrada.org/photo/kos-anatolskyj-anatolij)
Програма концерту пронизана темою рідних для Кос-Анатольського – співця Карпатського краю гір. Саме гірські краєвиди стали натхненням для рапсодій композитора та першого українського концерту для арфи!
24 листопада безсмертні твори Анатолія Кос-Анатольського прозвучать у виконанні Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії та солістів – Ірини Ключковської, сопрано, Адріана Боднара, скрипка та Артура Остапчука, фортепіано. Диригуватиме Сергій Хоровець.
Для Кос-Анатольського не існувало музичного жанру в якому він не зміг би гідно себе представити. Тож програма концерту поєднає найрізноманітніші твори композитора: народно-героїчну балетну драму «Хустку Довбуша», «Поему» для скрипки з оркестром, арію з опери «Заграва», Концерт для фортепіано з оркестром, жартівливу пісню «Соловейко на калині» та романс, що став одним з хітів композитора – «Ой піду я межи гори».
Кожна з ратуш Львівщини має свою унікальну історію та архітектурний стиль. Наприклад, Львівська Ратуша є найвищою в Україні, а ратуша у місті Яворів має восьмикутну вежу з годинником-курантами та прикрашена гербом міста. Загалом, Львівська область має багато цікавих ратуш, які дивують своїм декором та архітектурним плануванням.
1. Городок
Городоцька ратуша побудована в 1832 р. у класицистичному стилі. Розташована на південному розі центральної площі міста.
У плані споруда П-подібна, двоповерхова. Над головним входом розташована квадратна у плані ратушна вежа. На вежі на рівні третього поверху міститься герб Городка, на рівні четверного поверху — чотири балкончики. Вище розміщений годинник-куранти з чотирма циферблатами, на кожному з яких написано «Городок» і «2004», тобто час встановлення нового годинника. У минулому вежу завершував конічної форми гостроверхий дах з флюгером. На фото до Першої світової війни цей шпилястий дах ще можна побачити, на польських міжвоєнних фото його вже немає. З такою вежею ратуша виглядала більш довершеною і стрункою.
Ратуша в Городку, 1910-1930-ті рр.
Нині ратушу використовують за її прямим призначенням — тут розміщена Городоцька міська рада. Крім того, на першому поверсі міститься Городоцький історико-краєзнавчий музей (працює лише в будні).
2. Белз
Ратуша з бароковою чотириярусною вежею виглядає дуже великою для маленького 2-х тисячного містечка, нехай і колишньої столиці цілого князівства. Сьогоднішня ратуша – це будівля, яка у міжвоєнний період була перебудована із дзвіниці домініканського монастиря з келіями XVII століття. Вежу ратуші прикрашає ажуровий ліхтар, а на її четвертому ярусі у 1920 році встановлено годинник. За легендою, його стріли були колись виготовлені з татарських стріл.
Белзька ратуша – колишній келійний корпус монастиря домініканів
3. Дрогобич
Дрогобич славиться вишуканою архітектурою та різноманітністю стилів. Пропонуємо відвідати одну із найпоказовіших будівель міста – Дрогобицьку ратушу. У самому серці міста ваш погляд надовго захопить ошатна і велична споруда. Зійшовши на вежу ратуші, ви матимете унікальну наслоду від споглядання міста з висоти пташиного польоту. Саме тут, на вежі ратуші, що велично височіє над буденним вируванням міста, палітра ваших вражень про Дрогобич сповниться святковою яскравістю.
Дрогобич, ратуша. Фото Адама Лєнкєвіча
У підземеллі Ратуші працює музей “Галерея ваг”. Колекція ваг налічує близько 500 експонатів. Найстаріша вага у колекції датується десятим століттям від народження Ісуса Христа. Найбільша вага, яку помістили у галереї, слугувала для зважування жінок у середньовічні часи. Якщо жінка важила менше три пуди (48 кілограм), її вважали відьмою.
4. Самбір
Самбірська ратуша, розташована на одній з найбільших Ринкових площ Східної Європи, є однієї з найстаріших в Україні. За легендою, ще на початку XVII століття з її балкону Лжедмитрій I виголосив свою промову до шляхти, закликаючи у похід на Москву.
Ратуша м. Самбір та площа Ринок у 1930-х рр.
5. Жовква
Жовківська ратуша збудована на місці колишніх міських казематів. Талановитий архітектор Броніслав Віктор добудував вежу з годинником, вхідний портик з масивними колонами. І будівля початку XX ст. гарно вписалася в ренесансну забудову міської площі. У вежі розташований музей міста, де можна побачити макет попередньої, зруйнованої ратуші, також через нього можна піднятися на балкон і оглядовий майданчик.
Ратуша у Жовкві
6. Поморяни
Ратуша перебуває в жалюгідному стані, але є однією з найоригінальніших споруд цього типу на Західній Україні. Основна її прикраса – чотири готичних вежі по кутах замість однієї великої вежі в центрі споруди.
Ратуша в Поморянах, 2016 р.
7. Нове Місто
Село з назвою Нове Місто колись ним і було. Про це свідчить модерністична ратуша початку XX ст., яка давно виконує інші функції. Після втрати первісного призначення спочатку це був Народний дім і бібліотека. Зараз ратуша на реконструкції. Її мають прилаштувати під хостел для туристів, музей та адміністративні офіси. На вежі буде оглядовий майданчик.
Ратуша у селі Нове місто, що у Старосамбірському районі, унікальна тим, що є однією із небагатьох ратуш в Україні, збудованих у стилі модерн
8. Добромиль
Добромильська ратуша розташована на центральній площі міста Добромиля (Старосамбірський район, Львівська область). Побудована у стилі класицизму з елементами ренесансу. Історія не зафіксувала, коли була побудована добромильська ратуша. З приводу цього є різні дати. Держбуд УРСР зазначав, що вона стоїть з XVIII ст. Інші джерела подають XVI ст.
Добромильська ратуша
Ратуша нагадує стародавній замок: квадратна в плані, великий годинник, овальні вікна на другому поверсі та масивні дерев’яні двері. На фасаді вежі — проткнуте мечами яблуко — родовий герб Гербуртів, а також герб Добромиля.
9. Журавно
Журавно, 1920-30-ті рр. Фото: Генрик Поддембський
Найбільш вражаючою спорудою центру Журавного є ратуша, збудована на початку ХХ століття. Навряд чи десь у маленьких містечках можна знайти таку потужну споруду магістрату. Місцями вона нагадує оборонну синагогу. Зараз в колишній ратуші знаходиться Народний дім.
10. Нижанковичі
Ратуша в Нижанковичах
Одноповерхову ратушу в маленькому містечку Нижанковичі (Старосамбірський район Львівської області) на кордоні з Польщею ніхто б не помітив, якби вона не мала родзинки. Замість традиційної вежі з годинником, ратушу завершує скульптура оленя. Внаслідок останньої реставрації 2016 року ратушну вежу збільшено, а замість старого прогнилого оленя встановлено нового, але вже не такого великого.
1 грудня в Центрі Довженка на Сихові виступить український співак та півфіналіст «Голосу країни-12» Максим Бородін. Початок концерту о 19:00, повідомили організатори VINIL Concert agency.
У програмі концерту найвідоміший хіт співака «Якби не ти», пісня «Моя країна», яка окрилює та дарує віру в мирне майбутнє, декілька авторських версій відомих українських композицій та багато інших пісень.
«Музика, що викликає мурашки з першої ноти! Романтик Максим Бородін у Львові! Максим Бородін – український співак та півфіналіст «Голосу країни-12», автор і виконавець найромантичнішого хіта цього року – «ЯКБИ НЕ ТИ», – про силу кохання тих, хто поруч! Ця пісня і досі посідає найвищі сходинки в українських чартах, а також стала вірусною у TikTok та Instagram! У перший день зими Ви зможе почути цей хіт наживо у виконанні улюбленого артиста та заспівати його разом з ними!», – запрошують організатори VINIL Concert agency.
9 травня 1945 року, день капітуляції нацистської Німеччини, став у СРСР Днем Перемоги, відзначеним мітингами й салютами. У Львові, місті з багатонаціональним населенням і...
