Вчора, 26 березня 2015 року, в приміщенні торгового-офісного центру “Інтер Сіті” на проспекті Чорновола, 67г, вже вкотре відкрилась виставка узамбарських фіалок, стрептокактусів, кактусів та сукулентів.
Керівник Львівського клубу “Фіалка Галичини” Анатолій Іваницький
І, вже традиційно, участь в виставці беруть не тільки львів’яни, але й квітникарі з Івано-Франківська, Тернопіля, Луцька та Рівного. Виставка просто зачаровує своїм кольоровим розмаїттям і великою кількістю сортів.
Окрім цього, на виставці можна придбати як квіти, так і різноманітні мінеральні комплекси для рослин, спеціальні грунтосуміші, чи просто отримати фахові консультації від провідних спеціалістів галузі.
Так на цю виставку фіалкознавці привезли багато нових сортів квітів, серед яких ЛЕ-Ельвіра, ЛЕ-Бетельгейзе, Космічна Легенда-2, ЛЕ-МІцний горішок, Міндаль, ЛЕ-Роза вітрів, ЛЕ-Літня ніч та багато-багато інших.
Нагадуємо, виставка у Львові триватиме всього кілька днів, з 26 по 29 березня, тому не баріться, приходьте і відчуйте справжній запах весни.
Можливо, для багатьох стане відкриттям той факт, що на західноукраїнських землях, які перебували у складі Австро-Угорської імперії, головним осередком розвитку авіації був Львів. Саме тут наприкінці першого десятиліття ХХ ст. формуються громадські організації, що поставили своїм завданням сприяти розвиткові авіації у краї…
Запуск повітряної кулі у Львові, тер. нин. Стрийського парку, фото 1910 року
Там де є поступ, завжди знайдеться місце для сенсацій… Про це, з неабияким захопленням, розповідає нам тогочасна преса. «Nowosci ilustrowane» від 4 червня 1910 року розповіли львів’янам і цілому світу про чергове підкорення неба…
Старт повітряної кулі у Львові, тер. нин. Стрийського парку, фото 1910 року
Влітку 1910 р.у Львові, завдяки старанням клубу “Awiata”, відбувся політ повітряної кулі з трьома пассажирами на борту: інженерами Е. Лібанським, К. Ріхтманом та військовим поручником Харнішем. Політ був призначений на 9 годину ранку ,але вже за годину перед тим пляц повиставовий (територія Виставки крайової, нин. верхні тераси Стрийського парку), звідки мав стартувати бальон, був заповнений ласими до сенсаційного видовища глядачами .
Бальон “Awiata”, виробництва фабрики “Vimpassing”, має об’єм 1300 метрів кубічних, вантажопідйомність 650 кг. Наповнення балону газом ,спеціально виготовленим львівською газовнею , відбулося вночі, то ж на ранок кулястий велетень був уже готовий до польоту .Жовніри тримали його на прив’язі міцними шнурами.
Одна з перших аеросвітлин Львова, 1910 рік
Серед численої публіки також перебували: намісник доктор Бобринський , міський голова Цючинський,представники війська ,міські урядники ,журналісти тощо. Нарешті подали команду приєднати бальон до гондоли, після чого прозвучала остання команда з вуст капітана відділу аеронавтики : “Пуск !” і велетенська куля повільно і урочисто піднялась вгору. За декілька хвилин вона зникла з очей тисяч людей за хмарами у височині…
Після вдалого старту аеронавтів на висоті близько 2000 метрів їх підхопив східний ,а потім північно-східний вітер і через неповних дві години польоту вони опинились за Золочевим. Під час польоту над Львовом було зроблено ряд безцінних фотознимків, перших аеросвітлин міста Лева…
Екіпаж та військові перед стартом повітряної кулі, 1910 рік
Боячись, аби вітер не загнав їх за кордон Галичини в Росію, де поява чужого бальону могла причинити несподівані наслідки, аеронавти приземлились у селі Лука, що за 10 км. від Золочева. Там за допомогою патруля золочівського уланського полку і місцевих селян, запакували свій аеростат і вирушили до найближчої залізничної станції, звідки й повернулись до Львова потягом.
Аптеку «Під римським імператором Титом» за адресою вул. Личаківська, 3 заснував у 1818 році Теодор Торосевич – автор багатьох наукових праць, присвячених мінеральним джерелам Галичини. Саме він уперше зробив повний хіміко-фізичний аналіз лікувальних властивостей вод Трускавця, Любіня Великого, Риманіва.
«На Марійській площі»
«На Марійській площі»
Аптеку «На Марійській площі» засновано у 1914 році. Через п’ять років доктор Стефан Стенцель придбав її у магістра Антонія Гроблевського, а в 1920-му влада видала Стенцелю дозвіл на самостійне ведення публічної аптеки. Новий власник переніс аптеку з вулиці Гетьманської, 8, у новозбудовану кам’яницю Шпрехера на площі Марійській. Це був перший аптечний заклад у місті, де рецептурний відділ відокремили від «ручного» продажу ліків, що на той час було достатньо прогресивним кроком.
Комунальна аптека №1
Комунальна аптека №1
Колишній прибутковий будинок Фейвела Френкеля збудований протягом 1909–1912 років на розі вулиць Фредра і Князя Романа. Проект будинку у формах раціонального модерну розробив Тадеуш Врубель і Максимільян Бурстін у бюро Станіслава Улейського і Кароля Ріхтмана-Рудневського. Після Першої світової війни будинок придбано Касою хворих, яка влаштувала тут лікарню, а на першому поверсі — аптеку. У 1980-х роках перебудовано інтер’єр аптеки, вхід з нинішньої вулиці Князя Романа перенесено на вулицю Фредра. Нині це комунальна аптека № 1.
«Під срібним орлом»
«Під срібним орлом»
Аптека створена 1783 р. Розміщена на розі вулиць Краківської та Лесі Українки. На її місці функціонує аптеки, але вона не має колишнього інтер’єру. «Під срібним орлом» була одна з найменших аптек у Львові.
Легенда аптеки-музею
«Під чорним орлом»
В аптеці-музеї «Під чорним орлом» розповідають легенду про те, як вдалося розгадати секрет рубінового скла. Колись давно жив бідний скловар. Йому ніяк не вдавалось розбагатіти. Бідність призвела до відчаю його дружину. Одного разу вона, розгнівавшись, скинула з руки золоту обручку і кинула її до киплячої скломаси. Раптом сталось диво: сіра маса перетворилась на яскраво-червону. Майстер не розгубився й виготовив з неї посуд.
С тих пір він винайшов технологію варіння рубінового скла, отримав багатство й славу, але втратив дружину.
Вчора, 25 березня 2015 року, о 15.00 в приміщенні Музею мистецтва давньої української книги, відділу Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького відкрилася виставка вишитих картин Ігоря Капко “Світ крізь вушко голки”.
Відкриття виставки розпочалося з виступу ансамблю “Прикарпатські візерунки” Львівської державної дитячої музичної школи №1 ім. А.Кос-Анатольського, під керівництвом Марії Іванівни Микшко. У виконанні цих талановитих дітей прозвучали автентичні народні музичні твори.
Ігор Крапко з дівчатами з ансамблю “Прикарпатські візерунки” під час відкриття своєї виставки “Світ крізь вушко голки”
Також на виставці кілька добрих слів про мистецтво вишивки сказала завідувач Музею мистецтва давньої української книги, відділу Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького, Лариса Спаська. Зокрема вона звернула увагу на високих рівень технічного виконання вишивки.
Але найбільшу роботу з організації виставки, порід з Ігорем Капко, проробила завідувач музею “Русалки Дністрової” Галина Корнєєва, котра також була модератором відкриття виставки.
Для всіх охочих потрапити на виставку -вона експонуватиметься ще місяць. Часу ніби предостатньо, але не зволікайте. Нагадуємо адресу м. Львів, вул. Коперніка, 15а (у дворі палацу Потоцьких)
Хто бував у Львові на Левандівці, напевне, помічав дивні назви вулиць як для району, в якому зосереджена більшість підприємств залізниці, який вважається районом залізничників і оточений зі всіх сторін колією. Паралельно вулицям Левандівській і Широкій проходить вулиця Повітряна, а перпендикулярно їй розташовані Пропелерна, Планерна, Ангарна і Пілотів, хоча сучасний аеропорт розташований в кількох кілометрах від цих вуличок.
Про те, вулиці так названі не помилково – саме тут на початку XX століття розташовувався львівський аеродром.
У 1914 році австрійська влада приймає рішення збудувати на Янівських блонях військове летовище метою прийому на нього, у випадку війни з Росією, своїх 11-ту і 14-ту авіаційні роти з Відня і Герца. Але через деякі затримки ці роти так і не прилетіли, натомість у 1915 році під час окупації Галичини Російською імперією, на аеродромі базувались Російські велетні-бомбардувальники “Ілля Муромець”.
Російський літак “Ілля Муромець”.
А вже у червні 1915 року летовище знову переходить під контроль Австро-Угорщини і тут розміщується 4-й цісарсько-королівський літунський парк, який виконує роль ремонтних баз. Тут розташовувались: майстерні з ремонту авіадвигунів та літаків, слюсарна і столярна майстерні. В окремих будинках були склади запчастин, цех для фарбування літаків, ангар для літаків, що потребували ремонту, зброярська майстерня, гараж. Поруч знаходилися пожежна помпа з приводом від електротурбіни, бензинова електростанція потужністю у 100 кінських сил для проведення польових ремонтних робіт.
Залишки російського ангару на левандівському летовищі, фото, 1915 рік.
Через те що літаки того часу не могли брати на борт багато людей, а їх вантажопідйомність була близько 130 кілограм, авіацію почали використовувати у перевезені пошти. Так з 20 березня 1918 року відбувся перший такий політ з Відня до Києва з проміжними посадками у Кракові, Львові та Проскурові (теперішній Хмельницький). Літак вилітав о 9:00 з Відня, о 11:10 сідав у Кракові для дозаправки, а у Львові пілот ночував і зранку летів далі. Лінія пропрацювала до 5 листопада 1918 року. Кореспонденція йшла 2 доби, це було не ефективно, але тогочасні літаки вночі літати не могли, оскільки ще не була достатньо розвинена навігація і пілот летівши вдень орієнтувався по наземних об’єктах. Пізніше на дахах великих будинків чи вокзалах почали малювати великими літерами назви населених пунктів, які підсвічували кіловатними прожекторами, ці прожектори було видно за 100 кілометрів.
Австрійській розвідувальний літак Lloyd C.II у Львові, фото, 1918 рік.
Під час Польсько-української війни аеродром перебував під контролем польської армії. Авіація УГА періодично атакувала летовище, яке стало головною базою польських повітряних сил. Саме звідси злітали літаки, що прийняли участь у першій в історії операції Війська Польського, яка відбулась 5 листопада 1918 року. Протягом 1918-1920 років летовище використовували й інші польські авіаційні формування.
Літак Hansa-Brandenburg B.I ІІІ польської льотничої групи, фото 1919-1920 роки.Літак Hansa-Brandenburg C.I 6-ї польської ескадри в австрійському окрасі, фото, 1918-1920 роки.Літак Airco D.H.9 6-ї польської ескадри в британському окрасі, фото, 1920 рік.
2 серпня 1922 року на Львівському летовищі сів перший цивільний літак “Junkers F.13” з чотирма пасажирами на борту рейсом Варшава-Львів. Перевезення, які відтак стали регулярними, організувало щойно створене акціонерне товариство «Польська повітряна лінія «Aerolloid». Його засновниками були німецький завод «Junkers» в Дасау та підприємство «Danziger Luftpost» у Гданську. Німці забезпечували технічний бік проекту, починаючи від двигунів та комплектувальних виробів і закінчуючи інженерними рішеннями. Технічним напрямом організації авіалінії у Львові керував Ернст Мільх, один із майбутніх творців гітлерівських «Luftwaffe». Трасою Львів–Варшава–Данциг курсували кілька літаків «Junkers F.13». Згодом «Польську повітряну лінію «Aerolloid» було реорганізовано в АТ “Польська авіалінія «Aerolot»”, без участі іноземного капіталу. Його керівництво придбало нові голландські літаки «Fokker», що дозволяли долати відстань від Львова до Кракова за 1 годину 25 хвилин.
Junkers F.13 і пасажири першого рейсу Гданськ – Варшава – Львів, фото, 1922 рік.Адміністративна будівля Левандівського летовища, фото.Розклад польотів компанії “Polska Linija Lotnicza” від 1 квітня 1925 року.Фрагмент мапи 1929 року, де зображено розташування летовища.
У 1923 році було прийнято рішення будувати новий аеродром на Скнилові у зв’язку з неможливістю розширення існуючого летовища через забудову сусідніх територій. Будівництво розпочали у 1925 році і закінчили 1936 році, але обладнання перебазовували вже у 1929 році.
Палац Голуховського - перша споруда у стилі італійського неоренесансу у Львові
Ще в середині XIX століття ділянка між Святоюрською горою та Єзуїтським садом (нині-парк ім.І.Франка) потопала у зелені, поодинокі палаци та маєтки заможних городян радше доповнювали ідилічну картину, аніж дратували око, заважаючи милуватись заміським спокоєм…
Починаючи від Шляхетського касино і закінчуючи віллою Яна Стики маємо ще змогу відчути дух тієї епохи, оглядаючи архітектурні шедеври, що зберегла для нас історія. Одна з цих неповторних пам’яток – палац Голуховських, за нинішньою адресою вул. Листопадового Чину,16.
Давній палац Голуховських у Львові. Фото 2015 року
Рід Голуховських, майже протягом століття, був однією з найвпливовіших польських родин Галичини. Агенор Голуховський-старший (1812-1875), незважаючи на польське походження, займав низку важливих урядових посад в Австрійській (згодом Австро-Угорській) імперії, відомий як жорсткий, консервативний політик. У 1849 році вперше стає намісником цісаря у Галичині, водночас й першим слов’янином на цій посаді.
Палац Голуховських на фотографії Юзефа Едера, бл. 1865 року
У 1862 році, посеред святоюрського шляху ( нині вул. Листопадового Чину), навпроти найстарішого парку на теренах нинішньої України, розпочинається будівництво палацу на замовлення графа Голуховського.
Граф Агенор Голуховський (1812-1875) – консервативний політик, неодноразовий намісник цісаря в Галичині
Спорудження палацу велося за проектом австрійського архітектора Карла Оманна. Маєток Голуховських у Львові – перша споруда у стилі італійського неоренесансу у місті ; пізніше з’являться Політехніка, Опера і багато інших шедеврів цієї стилістики, проте першість належить таки цьому палацу, завершеному у 1865 році.
Палац Голуховського у Львові, сьогодні Діагностичний центр лікарні Львівскої залізниці. Фото 2015 року
Після смерті голови родини, з ост. чверті XIX ст., маєтністю володів його син, Агенор Марія, міністр закордонних справ Австро-Угорської монархії. Оскільки його візити до Львова були рідкістю, палац орендують заможні городяни…
Від XX століття звісток про родину та палац майже немає… Відомо, що споруда відчутно постраждала під час українсько-польських боїв за Львів 1918 року. У міжвоєнні роки палац Голуховських ремонтують, здійснюють добудову.
Виггляд на добудову до палацу від вул. Гоголя. Фото 2015 року
У 1939 році, в “перші совєти”, палац віддали піонерам… Ось як згадує про це часопис “Вільна Україна” ( ст.”Радість щасливої дітвори”, 24.11.1939 р.) :
“… У невеликому парку стоїть красивий двоповерховий будинок. Світлі просторі кімнати обставлені коштовними меблями, встелені килимами. Тут колись жив граф Голуховський. Нема графа тепер, утік.
Тимчасове управління міста віддало цей будинок дітворі. Тепер тут палац піонерів.
За короткий час свого існування палац піонерів набув великого авторитету серед дітей міста. Щовечора сюди приходять діти з усіх кінців міста. Тут вони знаходять цікаві ігри, забави, приймають активну участь у роботі самодіяльних гypтків…”
Тепер у відреставрованому палаці Голуховських міститься діагностичний центр лікарні Львівської залізниці.
Про цього молодого чоловіка, а йому виповнилося лише 22 роки, можна говорити багато. Друзі підтримують і допомагають, заздрісники розповідають небилиці і прив’язують успіх Михайла до авторитету батька. Але, навіть заручившись підтримкою батька, у двадцятидворічному віці вже п’яту персональну виставку ікон, погодьтеся, дуже складно.
Але іконопис далеко не єдине захоплення юнака. Він активно вивчає літературу, займається музикою і має багато інших різних захоплень.
“Я займаюся не тільки іконописом, я займаюся і музикою, маю групу “Чорна Дебра”, де я вокаліст, і літературою і так далі і тому подібне”, – розповідає Михайло.
Іконописець Михайло Скоп
На запитання стосовно того, як йому все вдається і як він все встигає, Михайло відповів що просто потрібно любити те, що ти робиш.
“Я можу бути виснаженим, працювати цілий день, а потім раптом, захотілось мені пограти на гітарі – то я сідаю і граю на гітарі і роблю пісню. Втомився, постав, зранку прокинувся і думаю що треба малювати – хочу, просто це не обов’язок, мене, насправді, ніхто не заставляє, але просто хочеться. Просто хочеться малювати, хочеться виражати те, що є в середині” – каже Михайло.
Іконописець Михайло Скоп
З Михайлом ми зустрілися в його майстерні, де він проводить багато часу і де він розповів дуже багато цікавих речей, творчих планів і поділився своїм бачення свого майбутнього. Дуже цікаво біло спілкуватися з цією, не по роках, мудрою людиною, в котрій мудрість поєднана з юнацьким максималізмом і не зіпсованим баченням світу.
“Я йду за своїм серцем, це найважливіше. Я можу у будь-який момент відмовитись від чогось повністю і залишити все, і піти кудись далі – туди, куди поведе моє серце. Я на нього надіюсь і я йому вірю” – сказав Михайло на завершення нашої розмови. Ці розумні слова молодої могли б стати дороговказом для багатьох серйозних мужів нашої держави.
Колишній будинок Куркового Товариства, збудований у ХІХ ст. Стиль будівлі – історизм (неороманський стиль). Осібно розташований будинок на просторій ділянці, на схилі пагорбів у східній частині міста, у безпосередньому сусідстві з парковою зоною. Будинок є оригінальною пам’яткою архітектури раннього історизму.
вул. Лисенка, 23а
Саме в цьому будинку відбулись установчі збори майбутнього товариства «Просвіта», організували перший у Львові Шевченківський концерт. Нині там Музей національно-визвольної боротьби.
Адреса: вул. Лисенка, 23а
Вілла Людвіка Вєжбіцького
Будинок споруджено у 1904-1905 роках за проектом Альфреда Захаревича. За документами львівського магістрату земельна ділянка на момент будівництва належала Олександрові Вєжбіцькому. Пізніше у маєтку мешкала родина керівника залізничної адміністрації Людвіка Вєжбіцького.
вул. Метрологічна, 2
У родині Вєжбіцьких вважають, що автором проекту був саме Людвік, близький знайомий Захаревичів, колега Юліана Захаревича – видатного архітектора, одного з будівничих Нового Світу у Львові. Власне й у каталозі будівельної фірми Захаревичів про авторство проекту нічого не зазначено, відмічено лишень про втілення проекту у життя, в тому числі із використанням надсучасних на ті часи залізобетонних строп.
Адреса: вул. Метрологічна, 2
Вілла Служебниць Непорочної Діви Марії
У 1896 році на вулиці Потоцького (тепер Генерала Чупринки) виросла кам’яниця, яку для себе та своєї родини звів львівський архітектор Вінцент Равський. Наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років власником кам’яниці стало згромадження Служебниць Непорочної Діви Марії (найчисленніше чернече жіноче згромадження української греко-католицької церкви, засноване у 1892 році). Кам’яницю реконструювали та добудували ліве крило.
вул. Генерала Чупринки, 61
Після війни згромадження Служебниць Непорочної Діви Марії припинило існування, служебниць виселили. У будинку розташували медичний заклад – від 1945 року тут містилась 6-та робоча поліклініка, а через кілька років – ще й 5-та дитяча консультація. На початку 1950-х років у будинку розташувалися поліклініка невідкладної допомоги обласної клінічної лікарні та дитяча консультація Дитячої соматичної лікарні.
Після побудови будинку 5-ої поліклініки на вул. Пушкіна, 45 у 1960-х роках туди переселилася поліклініка для дорослих. А у старій кам’яниці залишилася 5-та дитяча консультація, що існує досі.
Адреса: вул. Генерала Чупринки, 61
Вілла гіпсових королів (або вілла Юзефи Франц)
Мабуть, найбільша окраса й архітектурний скарб вулиці Коновальця. Збудована у 1892 і перебудована у 1904, вілла є зразком необарокової палацової архітектури у Львові. Зводив віллу для вдови Йосифа Франца, спадкоємниці фабрики гіпсу Юзефи Франц, відомий польський архітектор Ян Перось. Декорував фасади палацу Едмунд Плішевський. Проект експонувався на будівельній виставці 1892 року у Львові.
вул. Коновальця, 47
Після Першої світової війни палац став власністю інженера Карла Ріхтманна. У 1930-х роках власниками вілли були граф Мечислав Ходкевич і його дружина Феліція. 1939 року будинок націоналізували. У 1950-х роках тут розміщувалося дитяче відділення обласного туберкульозного диспансеру. Зараз тут Львівський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер.
Адреса: вул. Коновальця, 47
Аптекарська вілла
вул. Коновальця, 100
За проектом львівського архітектора Станіслава Улейського у 1912 році для Олександра Кшечуновича з відомої та шанованої у Львові вірменської родини, що славилася меценатством, звели віллу. Згодом тут замешкав аптекар Стефан Стенцель – власник аптеки у кам’яниці Шпрехера на площі Міцкевича, яка функціонує і досі. Вілла збудована у стилі неоготики.
Адреса: вул. Коновальця, 100
Вілла із вежею
вул. Коновальця, 71
Будівлю по вулиці Коновальця у 1901 році збудувала фірма відомого у Львові архітектора та підприємця Івана Левинського. Будинком у стилі історизму прикрашає шпильчаста вежа. Історизм був поширеним наприкінці XIX століття, це архітектурний стиль, заснований на змішуванні елементів раніше домінуючих архітектурних стилів.
Адреса: вул. Коновальця, 71
Замок на Генерала Чупринки
Будинок спроектував для себе архітектор Юзеф Сосновський, допомогав йому відомий львівський архітектор, автор так званої «гуцульської сецесії» Іван Левинський.
Першим (1900-1901 рр.) було збудовано будинок №50, що повністю виходить фасадом на вул. Генерала Чупринки. Другий – №52 із наріжною вежею та бічним фасадом на вул. Бічну Кжишову (зараз вул. Івана Левинського) – збудовано у 1907 р.
Генерала Чупринки, 50-52
Будинок у псевдоготичному стилі з елементами венеційської готики. З боку вул. Генерала Чупринки за кованою огорожею влаштовано невеличкий садок перед входом. Один з найімпозантніших львівських левів оберігає спокій мешканців «замку».
будинок занесений до світової спадщини ЮНЕСКО. Правду кажучи, споруда не у найкращому стані і, безсумнівно, потребує реставрації.
Вілла Потуліцьких-Пінінського, або ще один "палац щастя" у Львові
На зламі XIX-XX століть мальовничі околиці Єзуїтського парку стають справжньою оазою, зеленим острівцем затишку практично у центрі Львова… Звісно ж, городяни високого походження, або достатку, із задоволенням купляли тутешні парцелі, віддалені від задухи середмістя, та зводили неперевершені пам’ятки архітектури…
Вілла Потуліцьких-Пінінського, на нинішній вулиці Матейка, виконана фірмою І.Левинського за проектом Яна Томаша Кудельського у кін. XIX ст, одна з цих пам’яток.
Вілла Потуліцьких-Пінінського на вул. Матейка,4. Нині тут знаходиться Західний науковий центр НАН України. Фото 2015 року
На відміну багатьох подібних споруд, ця вілла-палац презентує тип шляхетської резиденції кін. ХІХ ст., адаптованої до умов життя в модерному місті. Розробкою проекту у стилі необароко займалась відома фірма І.Левинського, за активної участі архітектора Яна Кудельського.
Замовником будівництва був граф Францішек Потуліцький та його дружина Францішка з Бадені Потуліцька, відомі землевласники, зокрема й цієї ділянки, прилеглої до верхньої межі Єзуїтського саду (нині парк Франка).
Цікавий факт, на відміну від багатьох подібних проектів віллу не було перебудовано чи добудовано, а зведено “з нуля” протягом 1891-1894 років – як цілком новий будинок.
Граф Леон Пінінський (1857-1938) – політик, ректор університету, правознавець, колекціонер
У 1900-1901 роках вілла перебуває у власності графа Станіслава Вишньовського. У цей час до маєтку добудовується стайня з возівнею та помешкання фурмана.
У 1903 році віллу придбав граф Леон Пінінський (1857-1938) – намісник Галичини, ректор Львівського університету, професор римського права, колекціонер і меценат.
Вигляд на віллу від вул. Матейка. Фото 2015 року
Як згадували сучасники Пінінського, “його палацик при вул. Матейка у Львові завжди був вірним притулком художнього натхнення, неофіційною школою для не одного молодого творця, місцем численних артистичних дискусій та симпозіумів, тих лекцій, які вмів давати так делікатно і мудро”.
Водночас, колекція Пінінського, одне з найбільших зібрань творів мистецтва Другої Посполитої, також перебувала у цьому палаці, доки напередодні війни більша ії частина не була перевезена вглиб Польщі.
Поштівка з презентацією колекції Пінінського у віллі на Матейка,4. 1930-ті рр.
У роки німецької окупації Львова у маєтку було розміщено т.з. Інститут Праці на Сході, що займався питаннями примусової праці остарбайтерів на теренах Рейху
Маловідомим є факт, що у повоєнні роки (1960-1970-х) у давньому палаці Потуліцьких-Пінінського функціонував міський Палац урочистих подій.
Вілла Потуліцьких-Пінінського на вул. Матейка,4, вигляд з тильної сторони. Фото 2015 року
Згодом давній маєток передали академії наук. Зараз тут розташований Західний науковий центр Національної академії наук України.
В інтер’єрах будинку збереглися цінні деталі оригінальноїдекоративної оздоби, датовані кін. ХІХ ст., зокрема вітражі вхідних сіней і різьблені оздоби сходової клітки.
Про 517 християн врятованих з турецького полону, або монахи-тринітарії у Львові
Виразною домінантою центральної частини міста Львова є один із його соборів біля підніжжя Калічої Гори. Сьогодні це Свято-Покровський Катедральний собор УПЦ КП. Храм, історія якого охоплює цілу низку періодів. Храм, який змінив кілька посвят і кілька статусів.
Заснований, як монастирський храм святого Миколая Мир Ликійських Чудотворця ордену тринітаріїв, після його ліквідації, був звичайним парафіяльним костелом львівської римо-католицької архидієцезії. У ХІХ столітті впродовж певного часу належав єзуїтам. А після другої світової війни, у 1947 році був відкритий, як перша, відкрита за радянської влади, православна парафія святого архистратига Михаїла. Після 1961 року храм був переданий під книгосховище університетській бібліотеці, а з 1990-го року став православним кафедральним собором у Львові.
Монахи ордену тринітаріїв
Витоки ордену Пресвятої Трійці (з лат. – тринітаріїв) сягають ще часів хрестових походів, коли 1198 року римський папа Інокентій ІІІ заснував його для ведення надзвичайно складної добродійної і дипломатичної роботи, а саме – викуп полонених християн із неволі під час воєн із мусульманськими народами, мусульманськими країнами.
Папа Інокентій ІІІ
Через кілька сотень років осередки ордену відкрилися в різних країнах. З Італії, Франції орден поширював свої центри і в інші країни, в інші міста Європи, які потерпали від на той час уже християнсько-турецьких воєн. У 80-их роках XVII сторіччя тринітарії з’явились і у Львові. Король Речі Посполитої Ян ІІІ Собєський, переможець над турками під Віднем, був не проти надати можливість ордену заснувати свій осередок і в столиці держави. Але географічне положення, дипломатичні взаємини, специфіка культурних та економічних зв’язків все ж визначила Львів, як центр заснування осередків ордену.
Герб ордену тринітаріїв
Спочатку було засновано перший монастир тринітаріїв на Краківському передмісті, там, де нині Преображенська церква. А наприкінці XVII сторіччя, 1694 року, з фундації жидачівського підчашого Миколая Стжалковського, постав величний храм, спочатку дерев’яний, посвячений його небесному патрону – святому Миколаю.
Перший монастир тринітаріїв на Краківському передмісті, там, де нині Преображенська церква
Статут ордену передбачав, що третина прибутків з надходжень, які отримує орден, повинна бути скерована на підтримку, допомогу і викуп полонених. Власне сама організація діяльності ордену виглядала таким чином, що кожного разу створювались спеціальні експедиції. Члени ордену проводили надзвичайно велику дипломатичну роботу для того, щоб з’ясувати, де і в яких містах, під чиєю опікою перебувають полонені християни. Після чого скеровували місіонерські експедиційні групи, які складалися з трьох осіб – це був редемптор (той, хто безпосередньо викуповував полоненого), перекладач, міг бути ще хтось із провідників-монахів.
Свято-Покровський Кафедральний собор УПЦ КП у Львові
Вони вирушали у небезпечні подорожі. Такі подорожі насправді таїли у собі дуже багато небезпек: траплялися випадки, коли ченців обманювали і викупні операції не вдавалися; траплялися випадки, коли гинули представники ордену, віддаючи власне життя, допомагаючи врятувати життя полонених.
За весь час існування тринітаріїв у Львові було здійснено близько двадцяти експедицій, у загальному підрахунку яких було врятовано 517 християн із турецького полону. Тому цей храм бачив, мабуть, сльози радості, тих, хто повертався із неволі, тих, хто пізніше вже, завдяки монахам тринітаріям, міг бачити своїх рідних і повертатися у свої домівки.
Кандидат історичних наук, історик-медієвіст, архівіст Василь КМЕТЬ
Ця публікація є продовженням співпраці нашого сайту Фотографії старого Львова і сайту Духовна велич Львова і відкриває цілий цикл унікальних публікацій. Чекайте на продовження найближчим часом.
Костел та монастир кармеліток босих на Кастелівці. Історія у 10 зображеннях
5 вересня 1893 року, на Кастелівці, біля перетину вулиць Хрестової (пол.Кшижової, тепер Ген.Чупринки), Іссаковича (нині Горбачевського) та Городницької (нині Мельника), розпочали будову комплексу монастиря кармеліток босих з костелом.
Костел Матері Божої Неустанної Помочі та св. Йосифа на Кастелівці, фото кін. XIX ст.
Головна опікунка львівських кармеліток графиня Кароліна Рачинська офірувала величезну суму, понад 100 тисяч ринських злотих, на купівлю земельної ділянки (парцелі) та зведення комплексу костелу та монастиря. Парцеля була ретельно досліджена та визнана придатною до будівництва відомим архітектором, підприємцем і будівничим, майбутнім професором Політехнічної школи Іваном Левинським.
Будівля монастиря та костелу кармеліток босих з тильної сторони. Фото 1895 року
Фундаторка, що походила з баварської князівської родини Еттінген-Валлерштайн, звернулась до німецького архітектора з Кьольна Франца Штатца, що спеціалізувався на сакральній архітектурі, та замовила йому проект нового монастиря і костелу у Львові. Вибір виявився досить вдалим. Ф. Штатц був відомим архітектором з європейським ім’ям, учнем і сином видатного архітектора Вінценца Штатца, керівника добудови Кьольнського собору.
Вигляд костелу з вул. Кшижової (нині Ген.Чупринки). Фото 1895 року
Цікавий факт – комплекс костелу та монастиря кармеліток босих у Львові – єдиний зразок творчості цього визнаного в Європі архітектора на теренах нинішньої України.
Вигляд на храм від вул. Іссаковича (нин.Горбачевського). Кінець XIX ст.
Загальний вигляд та оздоблення храму відображають особливість чернечого ордену. Кармелітки босі були орденом з досить суворими правилами та обітницями вбогого життя. У рекомендаціях Ф. Штатцу керівництво ордену писало, що “проект має бути не дуже дорогим… і відрізнятись швидше охайністю, ніж надмірною і дорогою красою”.
Костел Матері Божої Неустанної Помочі та св. Йосифа на Кастелівці, поштівка кін. XIX ст.
До місцевих умов проект пристосували архітектор Іван Левинський та архітектор ордену кармелітанок босих сестра Тереза, німкеня, яка добре розумілась в архітектурі і вже мала досвід в керівництві будовою монастиря у місті Ехт в Голландії.
Костел кармеліток босих на поштівці поч. XX ст.
5 вересня 1893 року львівський архиєпископ Щенсний Моравський вмурував наріжний камінь споруди. За два роки фірма Івана Левинського закінчила основні роботи. 8 вересня 1895 р. єпископ Кароль Гриневіцький посвятив новозбудовані монастир та костел Матері Божої Неустанної Помочі та св. Йосифа.
Загальний вигляд храму на поштівці періоду російської окупації Львова, 1915 рік
Від початку, дах було вкрито відомою далеко поза Львовом дахівкою Левинського. Нажаль, ще 1911 року ії змінюють на модний в ті часи етерніт та бляху.
Вигляд на костел кармеліток босих у Львові з вул. Потоцького, поштівка міжвоєнного періоду
Цегляний мур та брама головного входу з боку вул. Потоцького (тепер вул. Чупринки) були споруджені 1900 року.
Вигляд костелу з вул. Кшижової (нині Ген.Чупринки), 1930 року
Зараз храм функціонує як парафіяльна церква УГКЦ, освячеа іменем Святого Климентія папи.
Костел на Кастелівці на фотографії кінця 1930-х рр.
Львів, якого не повернеш. Пам’ятник Агенору Голуховському
Історія львівських пам’ятників, як і все у нашому місті, є особливою… На підтвердження цього, згадаємо хоча б той факт, що в місті Лева, ще у XVIII ст, було встановлено перший на теренах нинішньої України світський монумент – коронному гетьману Станіславу Яблоновському.
Більшість відомих монументів прикрашаюють місто й нині, багато з них були вивезені в інші країни, чимало пам’ятників …зникло, немов розчинилось у плині історії… Серед останніх зокрема, пам’ятник графу, наміснику Галичини Агенору Голуховському.
Пам’ятник графу Агенору Голуховському, фото поч. XX ст.
Агенор Голуховський (1812-1875) – австро-угорський політик-консерватор польського походження, неодноразово призначався намісником Галичини. Граф був не вельми популярним серед мешканців Львова. Поляки вважали, що він недостатньо наполегливо і принципово обстоює інтереси польського населення, проводить угодівську політику. Українці ж мали безліч своїх причин нелюбові – чого лише вартує спроба впровадження латинської абетки для української мови у навчальних закладах…
Чавунна ваза з зображенням знаменитих “Алегорій життя” Торвальдсена. На цьому місці до др. пол. 1940-х височів пам. Голуховському. Фото 2015 року
Проте, на поч. XX ст., магістрат Львова вирішує безкоштовно виділити ділянку землі під пам’ятник графу Голуховському. Спорудження запланували неподалік величної споруди Галицького крайового сейму (нині головний корпус Франкового університету), наприкінці вулиці 3-го травня (нині вулиця Січових стрільців).
Пам’ятник Голуховському і заг вид на Єзуїтський парк (нин.парк Франка). Фото до 1914 року
Пам’ятник було завершено у червні 1901 року. Цей монумент був найдорожчим серед пам’ятників Львова тієї доби. Назагал він коштував більше 130 тисяч крон. Ципріан Годебський, відомий скульптор, онук польського поета такого же імені, визнав монумент найкращим зі своїх творів…
Постать графа, виконана з білого карарського мармуру, стояла на високому п’єдесталі з різнокольорового мармуру, де була розташована алегорична бронзова скульптурна фігура “Галичина”, що подає наміснику лавровий вінок. Загальна висота пам’ятника складала 8, 5 м. На цоколі був напис: “Агенору Голуховському земляки МDCCCCI”, на інших площинах цоколю були розташовані рельєфи “Оголошення “жовтневого диплому” 1860 р.”, “Повернення Агенора Голуховського з Відня до Львова”, “Розвиток шкільництва в Галичині”.
Площа перед Крайовим сеймом (нині-університет) із вазою роботи Торвальдсена посередині. Після демонтажу пам. Голуховському вона перенесена на його місце. Поштівка, поч. XX ст.
Урочисте відкриття пам’ятника відбулося 28 червня 1901 року. З цієї нагоди імператор Франц Йосиф надіслав громаді Львова вітальну телеграму. Наступного дня у приміщенні Галицького крайового сейму відбулася урочиста гостина на тисячу осіб.
Ваза Торвальдсена на місці пам. Голуховському. Фото 2015 року
Як реагувала на новий монумент львівська публіка можна судити з того факту, що у дні перед відкриттям, біля нього чергувало 8 поліцейських та стільки ж пожежників…
Невдовзі народжується й інша, добре відома львівянам історія…На початку минулого століття у Львові посилився русинський рух за впровадження української мови в навчальних закладах, боротьба за відкриття Українського університету. Отоді українські студенти і почали одягати ненависнику українства Голуховському кожної ночі горшок на голову, а поліція мала щодня роботу: знімати “ноцник” з голови. Тоді ж ввели цілодобове чергування біля пам’ятника, щоб якось завадити українцям глумитися над монументом…
Російські солдати під монументом Голуховському. Фото 1915 року
Невдовзі після Другої світової війни пам’ятник демонтували. Соціалістичний польський уряд відмовився його забирати. Є інформація, що монумент лежав на одному зі складів ще до початку 50-х років минулого століття. А потім безслідно зник. Не виключено, що його використали як матеріал для виготовлення інших монументів…
Дивовижною є швидкість, з якою, подекуди, перевтілюються окремі куточки Львова сьогодні. Але ж варто зазначити – тенденція, що сьогодні набула колосального масштабу, була народжена більше ста років тому… Значний приріст населення на межі XIX-XX століть, розгалуження міської інфраструктури, поступ прогресу загалом змушували магістрат творити “нове” місто…
Прокладення та забудова нових вулиць, близьких до сучасного центру – результат нових рішень. Разом з тим величезний мінус – втрата первісної забудови; Львів початку та середини XIX ст., вже тоді, починає ставати історією…
На розі нин. вул. Листопадоваго Чину-Б. Лепкого – вілла Адамських, фото другої третини XIX ст.
Вілла родини Адамських, неіснуюча понад сто років, один з образів тогочасного Львова. Була розташована за адресою вул.Міцкевича, 10 (тепер – вул.Листопадового Чину). Типова для Львова кінця XIX- поч. XX ст., саме в часи забудови новопрокладених вулиць.
Родина Адамських – відомі та заслужені громадяни Львова. Францшек Адамський (1794-1870), голова родини, купець,воював у наполеонівському війську, кавалер ордену Віртуті Мілітарі. Після повернення з війни був власником кількох кам’яниць, підприємцем, відомим громадським діячем – директором Закладу убогих, управителем Галицької ощадної каси, фінансовим експертом та радником магістрату Львова.
Будинок за проектом арх. Мюнніха на місці давньої вілли Адамських. Фото 2015 року
Наприкінці позаминулого століття вілла та прилеглі земельні ділянки переходять у власність Еміля Браєра. Сілезець Йозеф Браєр, перший з представників родини, оселяється у Львові 1826 року. Банкір, землевласник, засновник транспортного підприємства, президент Львівської торгово-промислової плати, та ії представник у Галицькому сеймі та Австрійському парламенті… Історія родини Браєрів є однією з багатьох ілюстрацій піднесення Львова та Галичини у складі Австрійської, згодом Австро-Угорської монархії.
Еміль Браєр (1838-1913),1885 року, своїм коштом, на на своїх родинних землях, проклав, розпарцелював та забудував вулицю Браєрівську (тепер – вул.Б.Лепкого). Вулиця з’єднувала Городоцьку та вул.Міцкевича (тепер – вул.Листопадового Чину).
Тадеуш Вацлав Мюнніх (1861-1900) – львівський архітектор, автор перебудови вілли Адамських
Новостворена вулиця Браєрівська, перед поч. XX ст. була однією з найпрестижніших у Львові. Ціна на нерухомість зростали щомісяця. Саме в ті часи Браєри прийняли рішення перебудувати давній маєток Адамських.
Фрагмент камяниці Браєрів на місці давньої вілли Адамських, нин вул. Б.Лепкого. Фото 2015 року
1897-1898 рр. на його місці, за адресою, вул. Браєрівська, 20 (тепер – вул.Лепкого) за проектом архітекторів Тадеуша Вацлава Мюнніха та Станіслава Хлонєвського, за участю скульптора Плішевського, спорудили триповерхову кам’яницю для нового власника – лікаря Владислава Татарчука (на фасаді збереглася монограма власника – “WT”).
Кам’яницю споруджено у стилі т.з. “мальовничого” історизму – піттореск. На фоні вохристої цегляної кладки третього поверху виділяється наріжний еркер з балконом, увінчаний невеличкою вежею з альтанкою та цибулеподібною банею зі шпилем. А над брамою можна побачити голівку янгола з крилами…
Данина моді і впровадження нових архітектурних стилві, практичність, гармонійність забудови – своєрідний канон тогочасної забудови Львова, головним результатом якої є те, що один шедевр архітектури замінював інший.
Що спільного у Кракова, Дембіци, Перемишля і Львова, або як "Ярослав" до Львова їхав
«Увага, увага!» Ховайте худобу, псів і дітей, бо буде їхати локомотива!» – можливо, саме з таким закликом напередодні відкриття колії Перемишль-Львів, сповіщали людей, які жили неподалік новозбудованої залізниці… А можливо, люди вже давно готувались до появи “залізного коня”, який тягнув замість однієї підводи 6-8 вагонів з людьми або з товарами.
Після того, як Галичина увійшла в склад Австро-Угорської імперії, вона стала відірваною від східних торговельних маршрутів у бік Чорного моря. Східна Галичина стала головним ринком збуту товарів західних австрійських володінь і водночас однією з сировинних баз для Відня. Для сполучення метрополії із східною провінцією було побудовано магістральні лінії сухопутних доріг. Перевезення всіх товарів здійснювалось гужовим транспортом, який з часом перестав задовольняти об’єми виготовленої на Східній Галичині продукції, а такою потреб у товарах із Заходу, не кажучи вже про транзит до Російської імперії. Тож у 40-х роках XIX століття розробляються плани побудови залізниці до Львова. Але через політичну та економічну нестабільність будівництво доводиться відкласти. Каталізатором для продовження будівництва колії з Кракова послугувала Кримська війна і у 1856 році колія з Відня закінчується в місті Дембіца, яке розташоване за 200 кілометрів від Львова. Разом з тим це наклало на австрійську казну деяких заборгованостей. Цим скористалась Північна колія ім. цісаря Фердинанда, яка у 1857 році бере колії на схід від Кракова під свій контроль. 1 січня 1858 року на основі залізниці Фердинанда утворюється нове Привілейоване товариство Галицьких залізниць ім. Карла Людвіга.
Залізнична станція в КраковіЗалізнична станція у Дембіці, поштівкаЗалізнична станція в Ярославі, поштівка, 1903 рікЗалізнична станція в ПеремишліРесторан на станції Перемишль, фото, початок XX століття
4 листопада 1860 року відбулось урочисте відкриття лінії Дембіца-Перемишль протяжністю 143 кілометри, а рівно через рік – Перемишль-Львів.
Колія до Львова була відносно складною, адже на Львівщині болотиста місцевість і колію часто доводилось будувати в обхід деяких ділянок. Так, наприклад, біля Городка через заболочену територію та горби робітники були змушені прокласти залізничне полотно у формі двох великих серпантинових півкругів, через що ділянка лінії стала довшою на 15 кілометрів. Робітникам доводилось працювати по коліна у воді, крім того страшенно дошкуляли комарі.
Станція Городок, фото 20-ті роки XX століття
У самому ж Львові розглядали місця спорудження залізничного двірця. Основних варіантів було чотири.
Перший – закласти вокзал на теперішній вулиці С. Бандери – було відкинуто через високу ціну земельних ділянок.
Другий – у верхній частині Єзуїтського саду (сьогодні парк ім. І. Франка). Тут теж перешкодила висока ціна землі, яку потрібно було відкупити в церкви Св. Юра.
Третій – біля Будинку інвалідів (територія сучасного університету Безпеки життєдіяльності). Тут були проблеми з низьким розташуванням і небажанням військових віддавати свої землі.
Четвертий – побудувати двірець на вул. Св. Ядвіги (теперішня М. Вовчка), а залізничну колію прокласти по вул. Городоцькій. Але при умові, якщо Товариству компенсують кошти, витрачені на спорудження вже закладених фундаментів, оскільки у 1860 році вокзал вже будувався, а альтернативні проекти висувались уже під час його спорудження. Зводився він на тому ж місці, де він зараз і стоїть. Це болотиста місцевість на височині європейського вододілу.
Львівський вокзал, малюнок, друга половина XIX століття
Дату відкриття ледь не зірвали через те, що у прийомному акті, складеному 29 жовтня 1861 року інженером Ґефтанґеном, відзначалось, що на ряді проміжних станцій виявлені серйозні недоліки, і тому вони не можуть прийняти перший потяг своєчасно. Невідомо які запевнення отримала комісія, але вже наступного дня вона відмовилась від складеного документу і потяг прибув на іменини архікнязя.
О 10 годині ранку з Перемишля відправляється перший потяг до Львова. В голові паротяг “Ярослав” до якого причеплені 2 візки і 4 вагони. Попереду майже 100 кілометрів шляху. У потязі їдуть члени акціонерного товариства ім. Карла Людвіга, серед яких генеральний інспектор Кеб і підприємець Кляйн, гості з міст: Брно, Краків, Опава та інших.
У Львові вже нетерпляче чекали на приїзд першого потяга. “Gazeta Lwowska” писала напередодні: Після довгого очікування зближається радісний день, від якого починається і в нас регулярний рух на залізниці ім. Карла Людвіга. Вона безпосередньо з’єднає Львів з цілою мережею європейських залізниць. За допомогою залізничних шляхів Східна Галичина поєднається з цивілізованою Європою… утворить шлях, що проляже від східних кордонів Австрії аж до узбережжя Адріатичного моря. Столиця краю, як і взагалі Галичина, відтепер матимуть допуск до збільшення активності промислу і полегшеної торгівлі.”
Спершу потяг зупинився в Медиці. де його вітала громада села разом з місцевими музикантами. у Мостиськах до двірця прибуло кілька власників маєтків та священик з місцевої парафії. те ж саме було і у Судовій Вишні.
О пів на третю дня потяг прибув на Львівський вокзал, де його зустрічало кілька тисяч натовпу. Кількість людей була такою, що їх навіть не втримав кордон поліції.
Львівський вокзал, фото, друга половина XIX століття
Що ж стосується самої будівлі вокзалу то виконана вона у неоготичному стилі, 70 сажнів (2,16 метра) завдовжки і 10 сажнів завширшки. В приміщенні розташовувалися зали очікування для пасажирів усіх класів, ресторан, кав’ярня, контори технічних служб і поліції, каса багажного відділення, поштове відділення. Поблизу будівлі вокзалу були розміщені два павільйони для контор і помешкань службовців, вагонне депо з чотирнадцятьма вагонами, казарми для наглядачів і залізничних робітників, ремонтні майстерні, склади. Персонал вокзалу становив 38 осіб: начальник, 26 службовців, 10 наглядачів і лікар.
Львівський вокзал, фото, 1894-1903 роки
Будівлю було розібрано у 1902 році, а у 1904 році відкрито нову, яка з деякими перебудовами стоїть і до сьогодні.
У Львові за відсутності пам’ятника жінці, є величезна кількість жіночих скульптур. Кам’яні панянки прикрашають собою будинки, площі, вулиці, оберігають ціле місто.
Богині на центральній площі
Фонтани з міфологічними постатями на площі Ринок були споруджені видатним львівським скульптором Гартманом Вітвером близько 1810-1814 рр. На той час в такій дуже суворій католицькій країні, тим паче у Львові, оголені фігури були справжнім виявом сміливості.
Богині на центральній площі
Діана — богиня полювання так само, як і Артеміда у греків. Спочатку Діана вважалася богинею родючості, покровителькою тварин і богиня місяця, а пізніше — ще і покровителькою жіночої цнотливості і захисницею жінок, що народжують. Богиня Діана була надзвичайною красунею, жоден смертний не міг бачити її неземну красу. Але одного разу випадково з-за кущів мисливець Актеон побачив, як вона купалась. Втратив пильність, зламав гілку, богиня його побачила і одразу ж перетворила на оленя, а його ж мисливські пси його роздерли… Так Діана помстилася смертному, який побачив її неземну вроду.
Амфітрита — богиня і цариця океану в грецькій міфології, вона ж і дружина Нептуна, яка не хотіла ставати нею, навіть втекла у гори, щоби сховатись. Але до неї приплив дельфін і таки вмовив вийти заміж за Нептуна, тому й зображений біля неї.
Храм у пам’ять про дружину
Храм у пам’ять про дружину
У Львові існує, символічний пам’ятник жінці у вигляді цілого собору. Це Костел Ельжбети (Храм святих Ольги та Єлизавети). Його побудували як згадку про померлу дружину австрійського імператора Франца-Йосифа Єлизавету. Вона була дуже популярною серед людей і вони лагідно називали її Сісі. Цю жінку зарізали в Швейцарії італійські анархісти в 1898 році.
Кам’яна відунка
Кам’яна відунка
Скульптура жінки-відунки встановлена у дворику аптеки «Під чорним орлом» – одній з найстаріших аптек у Львові. Зображення знахарці (або ж відунки) поставили у внутрішньому дворику 1985 року до 250-ї річниці аптеки. Жіноча скульптура тримає пучок зілля у лівій руці, а на її праву руку намотана змія, з якою знахарка наче розмовляє.
Вагітна «Слава»
Скульптура Слави авторства П. Війтовича, яка вінчає фронтон Львівського театру опери і балету, піднявшись у своїй довершеній величній красі над головним проспектом Львова, сьогодні символізує вже дещо більше, ніж міфологічний образ, а саме – притаманну містові амбіційність, яка завжди перебуває в пошуках винятковості й вивищеності.
Вагітна «Слава»
Про це скульптурне зображення львівської Слави дійшла до нас галицька легенда. Кажуть, що професор Львівського університету Марс, який багато років викладав акушерство і гінекологію і якось, проходячи із друзями повз театр, посперечався, що «Слава» не випадково має такий округлий животик. Професор заприсягнувся своєю науковою честю, що такий живіт буває лише у жінок на четвертому місяці вагітності. Щоб підтвердити свої слова і виграти парі, Марс пішов до скульптора, який ліпив «Славу» і взяв у нього адресу натурниці, котра позувала йому при роботі. У натурниці і справді виявилася дитина. На основі дати її народження принциповий професор таки зміг підтвердити свою правоту і довів, що наша львівська «Слава» справді є вагітною.
Пані Галичина
Пані Галичина
На будівлі колишнього сейму, а нині головного корпусу Львівського університету ім. І. Франка височіють кам’яні постаті, центральна із яких – скульптура Галичини. З двох боків від неї сидять два алегоричні персонажі – Дністер і Вісла. Галичина, розвівши руки, символічно простягається від Дністра до Вісли.
Берегиня міста
1862 року графиня Северина, дружина багатого графа Бадені, вирішила залишити після себе у Львові добру пам’ять. Вона купила у Мюнхені гарну і величну фігуру Богоматері, виготовлену з білого мармуру, і встановила її у місті. Спочатку вона стояла на місці, де зараз пам’ятник Адамові Міцкевичу. В 1904 році, коли в його встановлювали, Божу Матір посунули і поставили далі.
Берегиня міста
Після 1939 року Матір Божа муляла очі безбожній радянській владі. 1950 року фігуру зняли і перенесли спочатку до каплиці Боїмів, а тепер вона зберігається у церкві Святого Андрія. На її місці встановили добре відомий львів’яним фонтан з міфологічними морськими потворами. І нарешті 1997 Року копія скульптури Матері Божої повернулася на своє місце і продовжує надалі бути окрасою і захисницею Львова.
Алегоричні жінки готелю «Жорж»
У нішах фасаду готелю “Жорж” встановлено алегорії Європи, Азії, Америки і Африки, що символізують чотири сторони світу. Виконані скульпторами Леонардом Марконі та Антоном Попелем, відлиті ймовірно в майстерні Роберта Адольфа Гебеля. Статуя «Європа» виділяється однією деталлю: вона тримає в руках маленьке погруддя — скульптурний портрет Леонарда Марконі.
Алегоричні жінки готелю «Жорж»
За радянських часів там був готель «Інтурист», його стіни повністю зафарбували одним кольором – сірим, і скульптури були непомітні, губились. Пізніше готель став приватним і фасад перефарбували, а скульптури виділили.
Львівська “Ощадність”
Львівська “Ощадність”
Відома жіноча скульптура «Ощадність». Її також називають «сидячою статуєю Свободи». Скульптурна композиція на вершечку будівлі колишньої Центральної монопольної ощадної каси символізує саму ощадність та готовність народу Галичини досягти добробуту власними силами на своїй землі. Статую створили приблизно в той самий час, що й американську, яка на той момент ще не встигла стати символом США.
Багато львів’ян уже знають, а для багатьох ще стане справжнім відкриттям існування інтерактивного музею “Таємна аптека” у Львові на площі Соборній, 1 у підземеллях аптеки “Під Угорською короною”.
Можна безкінечно-довго розповідати про всі незвичності та цікавинки цього музею, що ми тривалий час уже успішно робимо, але сьогодні наші розмова буде з людиною, котра стоїть за лаштунками цієї таємниці, з керівником інтерактивного музею “Таємна аптека” у Львові Наталкою Костко.
Керівник інтерактивного музею “Таємна аптека” у Львові Наталка Костко
“Таємна Аптека – це своєрідна така таємна лабораторія, яка знаходиться в діючій аптеці і вона невидима для людського ока. Насправді, коли ви заходите в звичайну аптеку, ви навіть не здогадуєтесь, що тут є таємна лабораторія”, – розповідає Наталя.
Чесно кажучи, Таємна Аптека давно вже перестала бути просто таємною лабораторією чи інтерактивним музеєм. Вона, як пишуть її відвідувачі у соціальних мережах, вже стала місцем інтерактивного історичного та навчально-пізнавального шоу.
Адже тут проходять і інтерактивні екскурсії, і вистави для дорослих та дітей і різноманітні майстер-класи і, віднедавна, справжні шкільні уроки, де дітей вчать хімії, фізиці, математиці і, навіть, англійській мові.
На залишається Таємна Аптека й осторонь від соціальних тем сучасного суспільства. Зовсім недавно, для дітей з вадами слуху, екскурсія інтерактивним музеєм була доповнена сурдоперекладом. Постійно проходять тут благочинні акції та екскурсії для особливих верств населення. Допомагають також працівники музею і вимушеним переселенцям.
І за цим всіх стоїть дружній колектив, яким керує Наталя Костко. Чато складається враження, що вона, в прямому значенні цього слова, “живе на роботі”, чи, може, правильніше сказати – живе роботою.
Можна багато розповідати, але краще один раз побачити. Найближчого понеділка в Таємній Аптеці відбудеться майстер-клас з написання ікони на склі – запрошуємо, і ви самі усе зрозумієте.
Вулиця С.Крушельницької - одна з наймолодших у львівському центрі. 7 ранніх зображень
У порівнянні із переважною більшістю вулиць історичного центру Львова, вулиця Крашевського (нині- С.Крушельницької) є однією з наймолодших, з’явилась вона в останній третині XIX століття.
Відкриття вулиці Крашевського (нині С.Крушельницької), фото 1879 року
Її історія розпочалась 1867 року, коли у Львові гостював популярний тогочасний польський письменник Юзеф-Ігнацій Крашевський (1812 – 1887). Львів’яни влаштували на його честь гучний та урочистий прийом в ресторації посеред Єзуїтського парку (нині парк ім.І.Франка).
Урочисте відкриття вулиці Крашевського (нині С.Крушельницької), фото 1879 року
Цікавий нюанс – тепер будиночок цієї ресторації єдина будівля і адреса (№2) на парному боці вулиці Крашевського, решта забудови припадає на непарний бік нин. вулиці С. Крушельницької.
Поштівка на честь відкриття вул. Крашевського у Львові, кін. XIX ст.
Наприкінці 1870-х років, згідно рішення львівського магістрату, простір, віддавна зайнятий складами деревини, впорядковано та прокладено вулицю, яку назвали на честь письменника, поета та історика Юзефа-Ігнація Крашевського.
Вулиця Крашевського, фото 1904 року
Від кінця XIX сторіччя лівий (непарний) бік вулиці щільно забудовується кам’яницями. На цій вуличці працювала та втілювала свої проекти ціла плеяда талановитих архітекторів Львові – Альфред Каменобродський, Міхал Ковальчук, Людвік Рамулт, Александр Загурський, Леонард Марконі…
Нин. вулиця С.Крушельницької на поштівці 1914-1915 рр.
У часи німецької окупації Львова, восени 1941 року, вулицю перейменовано на Шталльгассе, у липні 1944 року радянська влада повертає вулиці ім’я Крашевського, але 1950 чергове перейменування – на честь російського публіциста та письменника Чернишевського
Вулиця Крашевського на фото міжвоєнного періоду
Згідно рішення міської ради м. Львова 1993 року вулицю названо іменем Соломії Крушельницької, геніальної української оперної співачки та музикознавця. Соломія Амвросіївна до 1939 р. була власницею цієї кам’яниці, але тут постійно не мешкала, а з осені 1939 – була позбавлена власності внаслідок націоналізації будинку, проте постійно жила у Львові, у своєму колишньому домі, з 1945 р. – у кв. №4 на 2-му поверсі, де зараз розміщений музей.
На розі вулиць Крашевського (праворуч) та Словацького. Фото поч. XX ст.
Як виглядало затемнення Сонця з оглядового майданчика Високого Замку
20 березня, 2015 року всі мешканці Львова мали нагоду спостерігати затемнення сонця. Розпочалося воно приблизно 11 години ранку і найбільше місяць закрив сонце (на 59%) об 11:58.
Сонячне затемнення у Львові 20 березня 2015 року, вигляд з оглядового майданчика Високого Замку
Ми спостерігали за цим рідкісним астрологічним явищем, разом з кількома сотнями інших зацікавлених, з оглядового майданчика Високого Замку.
Сонячне затемнення у Львові 20 березня 2015 року, вигляд з оглядового майданчика Високого Замку
Погода сприяла львів’янам і, в певні моменти, затемнення можна було спостерігати неозброєним оком. Відбулося це коли легкі хмарки закривали наше світило і тоді всі могли бачити тінь місяця, котра на нього насувалася.
Сонячне затемнення у Львові 20 березня 2015 року, вигляд з оглядового майданчика Високого Замку
Для спостереження за затемненням сонця львів’яни спостерігали за різних з різних підвищень. Хтось ліз, як ми, на Високий Замок, хтось підкорював Лису Гору, а хтось просто підіймався на дах свого будинку.
Спостереження за сонячним затемненням у Львові 20 березня 2015 року з оглядового майданчика Високого ЗамкуСпостереження за сонячним затемненням у Львові 20 березня 2015 року з оглядового майданчика Високого Замку
Там де спостерігали за сонячним затемненням ми, тобто на Високому замку, відчувався хороший дружній настрій, всі допомагали один одному і пропонували подивитися як виглядає цей астрономічний ефект на кадрах їх різноманітних ґаджетів чи в реальному часі за допомогою різноманітних скелець, дзеркал чи екранів планшетів.
Пара спостерігає сонячне затемнення за допомогою задимленої скляної попільнички, Львів 20 березня 2015 року,оглядовий майданчик Високого Замку
Також дуже приємно, що зовсім незнайомі люди прислали нам свої фотографії сонячного затемнення, які допомагають нам зараз ілюструвати цю подію.
Подаємо фото, якими поділився Єгор Лєбєдєв і дуже йому дякуємо:
Знімати цю подію на відео було надзвичайно складно, адже різко змінювалось освітлення і об’єкт зйомок знаходився трохи далеко. Але ми трохи пофантазували під час монтажу (пришвидшили в 10 разів відео, де затемнення було видно дуже погано) і вийшло щось цікаве, принаймні на нашу думку.
Також у публікації використані фото Костянтина Баранюка та Романа Мтельського.
На світлинах міжвоєнного періоду, а саме 1938 року можемо побачити місто Миколаїв. Населений пункт знаходиться в Стрийському районі Львівської області.
На кадрах бачимо панораму міста,...
