31 травня 2015 року, у Львові проходило вже ІІ загальноміське дитяче свято казок. В Парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького улюблені персонажі тішили юних львів’ян та їх батьків. На естрадній сцені Парку можна було спостерігати театрально-музичну подорож казковими мініатюрами від вихованців Дитячих клубів Львова. Організаторами Загальноміського дитячого свята казок є Корпорація «Артеріум» АТ «Галичфарм».
Загальноміське дитяче свято казок тривало з 12.00 год. до 16.00 год, вхід на всі заходи був вільний та участь в усіх майстер-класах – абсолютно безкоштовна. А також, той, хто приходив на свято в костюмі свого улюбленого казкового героя, отримував подарунок від організаторів.
Дитяче свято казок у Львові в Парку культури
Дитяче свято казок у Львові в Парку культури
Дитяче свято казок у Львові в Парку культури
Дитяче свято казок у Львові в Парку культури
Дитяче свято казок у Львові в Парку культури
Дитяче свято казок у Львові в Парку культури
Дитяче свято казок у Львові в Парку культури
Дитяче свято казок у Львові в Парку культури
Дитяче свято казок у Львові в Парку культури
Дитяче свято казок у Львові в Парку культури
Дитяче свято казок у Львові в Парку культури
Дитяче свято казок у Львові в Парку культури
Дитяче свято казок у Львові в Парку культури
Дитяче свято казок у Львові в Парку культури
Дитяче свято казок у Львові в Парку культури
Дитяче свято казок у Львові в Парку культури
Дитяче свято казок у Львові в Парку культури
Дитяче свято казок у Львові в Парку культури
Дитяче свято казок у Львові в Парку культури
На території свята працюватили такі майданчики: «Пряникова хатинка» (пригощання), «Івасик – телесик» (творчі майстер – класи: орігамі й паперопластика, аплікація, паперова мозаїка, композиція з круп), «Рукавичка» (творчі майстер – класи: декорування казкових масок та створення ляльок-веснянок, листівки), «Колобок» (майстер-клас з розмальовування глини), «Капітошка» (розваги для найменших), «Країна здоров’я» (розваги в країні здоров’я), «Лис Микита» (аквагримери), фотостенд «Стань казковим героєм» (казкова фотографія від гуртка «Фотодей» Галицького району), «Гаррі Потер» (інтелектуальні розваги), «Ковбої» (веселі естафети), «Пошуки скарбів» (спортивне орієнтування), «Котик і півник» (розваги для малят), «Аліса в країні чудес» (загадки, головоломки), «Володар перснів» (спортивні естафети), «Котигорошко» (силові змагання), «Казка про царівну жабу» (стрільба з лука), «Червона шапочка» (спортивні змагання ), «В гостях у казкаря» (читання казок, слухання віршів).
Загалом організатори сподіваються, що наступного року свято також відбудеться і згодом стане традиційним для нашого міста.
Зофія та Рудольф Губери - львівське подружжя фотографів
Історія львівської фотографії нараховує 176 років. Від середини та у другій половині XIX сторіччя у Львові стрімко набувало популярності та поширювалась фотомистецтво. Мабуть кожна вуличка центральної частини міста мала принаймні одне фотоательє… У місті працювали справжні митці, піонери цієї галузі – відомі далеко за межами Львова – Юзеф Едер, Францішек Рихновський, Марек Мюнц, Ян Булгак… Були, звісно, й досить “незвичні”, проте, талановиті творчі союзи… Зофія та Рудольф Губери визнані одними з найкращих фотомайстрів Львова за всю його історію…
Відтиск фотоательє Едварда Тшемеського, донька якого, Зофія, володіла та керувала ним після смерті батька. Поч. XX ст.
Ще 1868 року Едвард Тшемеський отримав ліцензію на фотоательє у Львові. Прізвище цього фотомитця було своєрідною візитівкою Львова, такою, як горілка Бачевського або цукерня Залевського… Один з найбільш плідних фотографів міста, майстер салонного портрету, від 1887 року, перебрався до нового ательє, що було розташоване на респектабельній львівській вулиці 3-го Мая (нині вул. Січових стрільців), де почав працювати разом з донькою Зофією (1872-1934).
Дім Гелени Будзіновської на Академічній. Фото ательє Губерів. 1910 рік
Після смерті фотографа у 1905 році ательє фірми “Е. Тшемеський” (разом із крамницею китайського срібла, відкритою того ж року) провадила власне його донька – Зофія з Тшемеських… Невдовзі Зофія стає членом Львівського фотографічного товариства, що було безсумнівним визнанням таланту, бере участь у виставках…
Рудольф Губер (1875-1942), фотограф-аматор, чоловік Софії з Тшемеських. Фото 1930-х років
У 1906 році Зофія вийшла заміж за поштового службовця Рудольфа Губера, відомого львівського фотографа-аматора, також члена Львівського фотографічного товариства… Родинний тандем Зофії і Рудольфа Губерів працював, не змінюючи назву ательє “Е. Тшемеський у Львові”, досить плідно, від 1906 по 1934 роки, вони брали участь у фотовиставках у Львові, Відні, Берліні, Мюнхені, отримуючи численні нагороди, дипломи, відзнаки…
Портрет невідомої родини. Фотоательє Губерів. Поч. XX ст.
Губери стали відомими фотомайстрами міжвоєнного періоду. У 1934 році, після смерті дружини Зофії, Рудольф Губер разом із донькою, також Зофією, розташовує свій заклад “Фото-Губер” на вул. Романовіча, 11 (нині вулиця Саксаганського).
Вулиця Саксаганського у Львові. Тут, після 1934 року працювало фотоательє Губера. Фото 2015 року
Після 1939 року відомостей про професійну діяльність Губера не збереглось…
Мало хто з львів’ян хоч раз в житті не ходив на Кайзервальд. Кожна пора року тут має свої принади. Зима дає можливість досхочу покататись на санках, ковзанах, чи , навіть п’ятій точці з великої кількості вершин, деякі з яких сягають висоти 400 метрів над рівнем моря.
Осінь відкриває простір для фантазій про опівнічні гульбища та відьомські шабаші на Лисій горі, а весна дарує перші несміливі квіти закоханим парам, котрі захочуть усамітнитися і не злякаються можливості замочити ноги.
Стежка на Кайзервальді
Стежка на Кайзервальді
Стежка на Кайзервальді
Стежка на Кайзервальді
Але найцікавішою для відвідин Кайзервальду мабуть є літня пора. Невелика водойма з можливістю порибалити за 30 хвилин ходу від центру міста, чисте повітря, приємний затінок мішаного лісу, безліч дитячих майданчиків і можливість на кожному кроці зустріти відомі і ще не розгадані пам’ятки минулого ваблять сюди і зграйки веселої дітвори і цікавих підлітків і статечних молодих мам зі своїми маленькими і непосидющими чадами.
Панорама на Львів з Кайзервальду
Панорама на Львів з Кайзервальду
Кайзервальд — це переважно горбиста місцевість, всіяна багатьма ярами, видолинками, а також густим лісом. Разом із Лисою горою та Високим Замком, від якого він відділений лише Опришківською дорогою, Кайзервальд створює досить довгий заліснений хребет (у межах Львівського плато), висота якого місцями перевищує 400 м над рівнем моря.
Церква священномученика Йосафата і всіх українських мучеників (1607 р.)
Садиба Стрілецького (Куркового) братства, тепер Музей визвольної боротьби України
Водонапірна башта в парку “Знесіння”
Водонапірна башта на вулиці Старознесенській
Нині Кайзервальд поділений між парком «Знесіння» та музеєм народної культури та побуту «Шевченківський гай».
Сьогоднішня прогулянка на Кайзервальд не мала на меті розповісти вам про всі його споруди, краєвиди та принади, сьогодні ми тільки хотіли вас заінтригувати і показати скільки цікавих таємниць та захопливих моментів може на вас чекати, якщо місцем вашої найближчої прогулянки ви виберете королівський ліс- Кайзервальд.
28 травня 2015 року, в приміщенні Музею етнографії та художнього промислу, що на проспекті Свободи, 15 відбулася зустріч з Романом Іваничуком та презентація його нової книжки “Словом і вогнем”. Варто зазначити що презентація відбулася наступного дня після дня народження письменника, йому виповнилося 86 років. Щиро вітаємо Вас, пане Романе!
Презентація нової книжки Романа Іваничука “Словом і вогнем”
На зустріч з відомим письменником прийшли як львів’яни, серед яких друзі, знайомі, учні, зокрема відома поетеса Галина Крук, так і гості нашого міста. Загалом зал етнографічного музею був повним і можна сміливо сказати що “яблуку ніде було впасти”. Модератором зустрічі був Василь Ґабор, і відбувалась зустріч з-за підтримки літературної агенції “Піраміда”, котра власне й видала книгу.
Роман Іваничук на презентації нової книжки “Словом і вогнем” з Василем Ґабором
На презентації Роман Іваничук оголосив що роман “Словом і вогнем” є його останньою книжкою і писати більше він не збирається.
“Я своїм колєгам і найближчим друзям і читачам мабуть уже набрид, говорячи після кожної книжки, а в мене їх за 60 років моєї творчої роботи ну майже шітьдесят оригінальних книг вийшло, після кожної з них, особливо після історичного роману, свої товаришав казав – це остання книжка, я більше писати не буду, пишіть собі самі. Але проходив якийсь час і я без цієї роботи обійтися не можу – це як наркотик, хто один раз запричастився цією роботою і мав якийсь, хоч би трошечки легкий успіх, той вже її ніколи не покине. І значить я казав і дурив людей, власне не навмисне дурив людей, власне так мені здавалося що то остання книга. А нині скажу, що книга “Словом і вогнем” – це остання моя книга напевно, тому що я не збираюся більше писати ні новел, ні повістей, ні романів, тим більше історичних…” – сказав письменник.
В ході зустрічі відомий молодий львівський актор театру імені Марії Заньковецької Юрій Хвостенко читав уривки з книжок письменника, чим сильно розчулив автора.
Юрій Хвостенко читає уривок з книжки Романа Іваничука
Також на зустрічі була присутня містична нотка, коли Роман Іваничук розповів про давнє передбачення, коли йому напророкували 87 років життя 86 з яких письменник уже прожив. Але гості презентації всіма силами переконували його не звертати уваги на ці дрібниці і впевнено братися за наступну книжку. Хочеться вірити що автор прислухався до цих слів і вже незабаром ми всі будемо присутні на презентації його наступної книжки.
Російські війська у Львові в 1914-1915 роках. Історія у 17 зображеннях
З вересня 1914 року російське військо 3-ої армії генерала Рузького і 8-а армія генерала Брусілова окупували Львів… Вони ввійшли до міста одночасно з трьх напрямів – Личаківською, Зеленою і Стрийською рогачками, а на Жовківському шляху перейшли Полтву щойно тоді, як городецька дорога і головний залізничний вокзал були в їхніх руках…
Президент Львова Рутовський на перемовинах з російським генералом Роде на Личаківській рогатці. Фото 1914 року
Австрійське військо відійшло до річки Верещиці, прагнучи реваншу. Але вирішальний бій 7-9 вересня не приніс успіху австрійцям, і доля Львова була вирішена…
Російські військові поблизу головного вокзалу у Львові. Фото 1914 року
Призначений генерал-губернатором Галичини граф О. Бобринський перш за все заповнив свою адміністрацію галицькими москвофілами і “великополяками”, які отримали директиви нищити “мазепинців”, тобто свідомо налаштованих українців… Польському елементові вповні признавалися права, а українцям і євреям не було ніяких пільг.
Російські війська на Марійській площі. Поштівка 1914 року
Зі вступом царського війська до Львова верховний головнокомандувач, великий князь Микола Миколайович видав маніфест, у якому висловлював радість, що нарешті “російський народ об’єднався”, і цим “завершено справу Івана Калити”.
Російські патрулі на Валах Гетьманських. Поштівка 1914 року
Намісник граф Бобринський виклав свою програму так: “Східна Галичина і Лемківщина – давня невіддільна частина однієї, великої Росії, на тих землях місцеве населення завжди було руське, тому їх адміністрація має бути основана на руських началах. Я буду тут заводити російську мову, закон і порядки…”
Військові біля монумента Яну III Собєському. Фото 1915 року
Відразу ж російська влада встановила у Львові комендантську годину – з 10 вечора до 4-ої години ранку.
Російські козацькі патрулі на Марійській площі. Фото 1914 року
Заборонялося продавати спиртні напої, каралися всі, хто відмовлялися брати російські гроші завищеним курсом…
Групове фото російських військових на вулиці Замарстинівській. Фото 1914 року
18 вересня 1914 року генерал-губернатор Галичини Бобринський видав указ “Про заборону функціонування різного роду клубів, союзів і товариств та про тимчасове закриття існуючих в Галичині учбових закладів, інтернатів і курсів, за винятком учбових майстерень”…
Козацький патруль на нин. пр-ті Чорновола. Фото 1914 року
Запроваджено жорстку цензуру (зокрема зоборонялося публікувати відомості про військові операції, роботу російської влади, друкування і розповсюдження плакатів, оголошень, малюнків без дозволу поліції), випуск друкованої продукції мусив бути тільки з зазначенням прізвища власника закладу, влаштування концертів, лекцій, постановка на публічних сценах п’єс дозволялися тільки з санкції адміністрації, а демонстрування кінофільмів тільки після попереднього перегляду цензорами…
Російські військові та місцеве населення на Краківській торговиці. Фото 1915 року
Всі українські інституції, книгарні, бібліотеки у Львові було наказано ліквідувати, аналогічні польські заклади продовжували свою діяльність…
Сцена біля монумента Агенору Голуховському. Фото 1915 року
Почали відкриватися курси російської мови для вчителів, друкуватися підручники російською мовою, бо всі українські школи мали бути замінені на російські…
Російська піхота на нин. пр-ті Свободи. Фото 1915 року
Розпочато “інвентаризацію” – фактично справжній грабіж галицьких банків, установ, музеїв, книгарень тощо…
Вулична сцена на площі Ринок. Фото 1914 року
Демонтовано обладнання ряду друкарень, зокрема Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, проведено ревізію і опечатано музей Товариства. З гуцульської колекції забрано найкращі перстені, топірці, старі рушниці, у палітурні знищено все полотно…
Російський патрульний на площі Катедральній. Фото 1914 року
З Національного музею забрано архів митрополита Шептицького, опечатано переписку М. Павлика з митрополитом. По ревізії Академічного Дому у приміщенні зроблено для російських солдат казарму…
На вулицях Львова. Фото 1915 року
6 вересня 1914 року було закрито товариство “Просвіта”. За відмову вивісити російський прапор був заарештований редактор Юліан Балицький, а 22 вересня замкнули книгарню НТШ…
Російські війська біля головного вокзалу. Поштівка 1914 року
У зв’язку з тим, що українські вояки російської армії відвідували українські книгарні і розкуповували різні українські книжки, а головно “Кобзар”, 19 вересня 1914 р. російська адміністрація видала розпорядження про заборону продажу, а також випозичання з бібліотек книг російською та українською мовами, виданих поза межами російської імперії…
Військовий шпиталь РІА на нин. вулиці Свєнціцького. Фото 1914 року
“Галичина під час окупації, – писав М. Грушевський, – опинилася в руках всякої поліцейської й чиновничої наволочі, що її послано сюди на посади, а вона, користаючи з воєнного стану, робила, що хотіла, й не тільки буквально грабила доми й людей, знущалася над населенням, але й від себе додавала жару руйнуванню українського життя та його культурних сил”.
Поховання російських військових на Верхньому Личакові. Фото 1915 року
Львів, якого не повернеш. Кліматично-гідропатичний курорт "Маріївка"
Ще сторіччя тому у самому Львові, та околицях тогочасного міста, діяли лікувальні заклади та цілі …курорти, які за розташуванням в унікальних природніх зонах, сервісом, якістю та переліком послуг нічим не поступались відомим європейським аналогам. Серед таких закладів особливе місце посідає кліматичний курорт “Маріївка”…
Курорт “Маріївка” на дорозі зі Львова до Винник. Фото кінця XIX ст.
Використовуючи унікальний підміський ландшафт і природні властивості джерельної води, в одній з найгарніших околиць Львова, по дорозі до Винників, в долині річки Маруньки, львівський підприємець Еміль Браєр, близько 1891 року, будує кліматично-гідропатичний (водолікувальний) курорт “Маріївка”.
Комплекс було зведено за взірцями професора Вінтернітца на височині біля ставка серед великого 11-моргового парку.
Головний корпус водолікувального закладу “Маріївка”. Фото до 1914 року
Для проживання пацієнтів призначалися два будинки, третій – головний корпус – був обладнаний лікувальним устаткуванням, не гіршим, ніж у кращих тогочасних європейських клініках. Для роботи в санаторії було запрошено першокласну обслугу, висококваліфікованого кухаря, збудовано зимовий сад, теплицю, що дозволяло протягом цілого року мати свіжу городину…
Лікувальні методики базувалися на новомодних теоріях, головний лікар д-р Александр Закшевскі мав чималий досвід роботи в подібних швейцарських, австрійських та німецьких санаторіях.
Відпочивальники на ставу у заплавах Маруньки. Фото міжвоєнного періоду
На початку XX сторіччя відомий інженер Карл Ріхтманн у спілці з головним лікарем закладу купив “Маріївку” у збанкрутілого засновника Браєра. Ім’я інженера Ріхтманна та добра реклама зробили свою справу і “Маріївка” стала модним курортом, тут неодноразово лікувалася одна з найбільш стильних львів’янок початку століття – письменниця Габріеля Запольска. Судячи з усього, ці роки були вершиною розвитку санаторію – лікар Закшевскі навіть зміг відкупити у Ріхтманна його частку і став, таким чином, повноправним власником.
У цьому лікувальному закладі приймалися хворі з розладами нервової системи, лікувалися жіночі, серцеві та судинні хвороби, порушення обміну речовин, травлення, ревматизм, наркоманія, алкоголізм…
Винниківське озеро. Фото наших днів.
Під час I Світової війни курорт припинив існування. Спочатку тут розташувалися квартирували військові, справу довершили мародери, скориставшись відсутністю власника… Після 1920 року родина Закшевскіх продала “Маріївку”, через інфляцію отриманих грошей вистачило чи не на пуделко сірників. Новий власник влаштував тут відпочинковий літній будинок…
У радянські часи на місці давнього курорту облаштували Комсомольське (Винниківське) озеро. До задоволення відпочиваючих на озері були влаштовані пляжі, діяли водна та човнова станції. Комсомольське озеро припинило існування наприкінці 80-х рр. ХХ ст. Близько 2000 року приватний підприємець, відновивши озеро, влаштував на цьому місці відпочинкову зону.
На деяких львівських стінах тепер, замість малозрозумілих або образливих написів, тепер можна читати поезію. Творчість українських поетів популяризують учасники громадської ініціативи «Project-1». «Поетичні» стіни же можна побачити в центрі Львова. Активісти обіцяють згодом переміститись і в інші райони міста, борячись, таким чином, із вуличним вандалізмом.
Ліна Костенко
Здається, часу і не гаю,
а не встигаю, не встигаю!
Щодня себе перемагаю,
від суєти застерігаю,
і знов до стрічки добігаю,
і знов себе перемагаю,
і не встигати не встигаю,
і ні хвилиночки ж не гаю!
Вул. Братів Рогатинців
Вул. Братів Рогатинців
Вул. Братів Рогатинців
Вул. Братів Рогатинців
Юрій Іздрик
коли повертається світ спиною
і знов поміж нами відстань і стіни
говори зі мною
говори зі мною
хай навіть слова ці нічого не змінять
і коли вже довкола пахне війною
і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною
бо словом також можна любити
я одне лиш знаю і одне засвоїв
і прошу тебе тихо незграбно несміло:
говори зі мною
говори зі мною
і нехай твоє слово станеться тілом
Вул. Князя Романа
Вул. Князя Романа
Вул. Князя Романа
Вул. Князя Романа
Вул. Князя Романа
Сергій Жадан
Вирощено і нищівно
над каменями і кущами
повітря заповнене щільно
душами і дощами.
Підпис, місце печатки,
Виводиш, наче харизму,
блаженні першопочатки
східного сепаратизму.
Коли літає, померши,
радіо над домами,
і березень, як уперше
обступає димами.
Я бачив твої падолисти,
ту ніч, що тебе огорне
там, де високі під’їзди,
мов застуджені горла.
З полісу, з небокраю
тягнеться довга вервиця,
і ця панорама, я знаю,
вона ще тобі озветься
луною в порожній шахті,
листям у водостоці,
в жованому ландшафті,
у пташиному оці.
Вул. Лесі Українки
Вул. Лесі Українки
Вул. Лесі Українки
Вул. Лесі Українки
Ліна Костенко
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним
Вул. Ференца Ліста
Вул. Ференца Ліста
Вул. Ференца Ліста
Вул. Ференца Ліста
Тарас Шевченко
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
26 травня в приміщенні “Опера Пасаж”, а саме в “Леополіс Хол” відбувся закритий допрем’єрний показ фільму режисера Івана Кравчишина “Політ золотої мушки”. Сам режисер визначив жанр цієї стрічки як українська наївна кінокомедія. Потрапити на показ можна було тільки за спеціальними запрошеннями.
Закритий допрем’єрний показ фільму режисера Івана Крачишина “Політ золотої мушки”. Фото Наталка Криничанка
Виробником стрічки виступила студія «Трембіта-кіно». Кольорокорекцію було зроблено в Польщі на студії Orka. Частину комп’ютерної графіки зробила студія Synhro з Австрії. Також до виробництва стрічки було залучено Otwarte Оkenko з Польщі.
https://youtu.be/mN4xeWNlgoA
Бюджет картини склав 16 мільйонів гривень. Половину цієї суми було надано Державним агентством України з питань кіно, решту «ціла низка інвесторів – хто послугами, хто грошима». До слова, студії Orka та Synhro також виступили інвесторами фільму.
Перші покази картини проходять на Західній Україні.«Рішення почати прокат з регіонів не було спонтанним. Ми до нього довго готувалися, – розповів Іван Кравчишин.– По-перше фільм знятонаЗахідній Україніі право першої ночі ми вирішили надати не столичним глядачам і критикам, а тим про кого ми знімали.
І по-друге, я показував дуже багатьом нашим чільникам телеканалів і дистрибуторам кіно – і всі в один голос гудять як мантру: “Наши бабушкі єтого нє пойтмут!”. Нє поймут так нє поймут. Я поїхав назахід, а тут, слава Богу, глядач голодний на український продукт – всім все зрозуміло: регочуть, плачуть, все як по книжці!».
Тим часом кінорежисер завершує домовленість по всеукраїнський прокат із дистрибуторською компанією, назву якої поки не розголошує.
https://youtu.be/jce94dnF_Cw
До перегляду фільму на Західній Україні команді стрічки вдалося залучити широку аудиторію – «це і двадцятилітні юнаки та юнки і сивочолі дідусі з бабусями».
Довідково: Іван Кравчишин – режисер, сценарист та продюсер. У його творчому доробку три повнометражних художніх фільми. Стрічка Stop Rvolution (2007) брала участь у конкурсних програмах міжнародних кінофестивалів у Карлових Варах, Котбусі,Бергені та інших. Документальний фільм «В пошуках ковчега» (2010) здобув головний приз «Золотий кедр» на Міжнародному кінофестивалі в Бейруті. До цього Іван Кравчишин зняв близько 70 документальних телевізійних фільмів на соціальну тематику в рамках програми «Закрита зона», один з яких під назвою «Дуся» брав участь у конкурсній програмі Prix Europa (Берлін, 2004). Також Іван Кравчишин – лауреат премії«Телетріумф»2004 року як найкращий режисер.
“…Кав’ярня була тiлько одна трохи лiпшого гатунку на Валах. Оберiї (таверни) бруднi. Влiтку порожнi, взимку переповненi. Їжа менш нiж середня, але дуже дешева. Цукерень було п’ять на цiле мiсто, крамниць багато i досить пристойних, але без вiтрин на вулицях. Танець був улюбленою розвагою, танцювалося по домах приватних, на публiчних балях, у танцбудах, на редутах, пiкнiках, у садках i шинках. Грано в карти, як завше i всюди, по домах приватних…” . Саме таким побачив та описав Львів першої третини XIX сторіччя Iгнацiй Коморовський у книзi “Альбом львiвський”. Та єдина львівська кав’ярня називалася “Вiденська”…
“Вiденська” кав’ярня. Фото 2015 року
Ця кав’ярня є найстарішою в місті, і в 1829 році, одна з небагатьох, будувалася власне, як кав’ярня. Саме тоді, на ділянці поблизу давнього костелу єзуїтів, на площі Святого Духа (нині – площа Івана Підкови), купець Карл Гартман розпочав будівництво кам’яниці…
“Вiденська” кав’ярня (праворуч) на фото початку XX сторіччя
Ділянка віддавна належала князям Понінським, Гартман викупив новозведену будівлю та одразу звернувся до магістрату Львова із проханням переобладнати споруду під кав’ярню. Дозвіл було надано за умови, що поруч, коштом власника, буде зведено міську стражницю на 40 солдат (майбутню гауптвахту) – невдовзі Гартман виконав взяті забов’язання.
Центральний фасад “Віденської кав’ярні”. Фото 2015 року
У середині XIX сторіччя родинну справу очолила жінка засновника – Климентина Гартман, після неї власницею була її донька Ірена Рюстель. Після 1870 року “Віденська кав’ярня” куплено родиною Зібер. Незабаром пані Зіберова відкриває у кав’ярні буфет, тут продавали рогалики та ромові тістечка власного виробництва, слава про які поширилась далеко за межі Львова…
Нове століття принесло глобальні зміни. “Віденську” придбали відомі львівські підприємці Штадтмюллер та Чуджак. Невдовзі було перенесено вхід до закладу, закуплено нові меблі, змінено інтер’єр… Проте, найсуттєвішою зміною стала крита тераса, що виходила на площу Святого Духа…
Крита тераса “Віденки”. Фото міжвоєнного періоду
Із закінченням 1918 року найстаріша кав’ярня ледве не втратила історичної назви – патріоти намагались знищити всі згадки про минуле під владою Австро-Угорщини… На захист став історик Чоловський, відомий захисник львівських традицій…
Відвідувачами “Віденки” були найвідоміші львів’яни – Михайло Грушевський, генерал Тарнавський, Станіслав Людкевич, Володимир Гнатюк, Іван Франко… Також зустрічі тут призначали міські урядовці.
Тераса “Віденської” у наші дні. Фото 2015 року
Сучасний відлік історії “Віденської” розпочався 6 червня 1998 року, коли відкрили оновлену головну залу, ще за рік – два зали ресторану… У цій історичній кав’ярні, у самому серці Львова, завжди раді гостям.
Презентація книги «Вірменський Пастир Львова архієпископ Йосиф Теодорович на тлі вірменської історії».
Вчора відбулась презентація книги «Вірменський Пастир Львова архієпископ Йосиф Теодорович на тлі вірменської історії». Книга розповідає про постать священика, який не лише керував п’ятитисячною архієпархією Вірменської Католицької Церкви, а й був, часто, “містком” у діалозі між Римо-Католицькою та Греко-Католицькою Церквами.
Вірменський Пастир Львова архієпископ Йосиф Теодорович на тлі вірменської історії.
Книгу представляв директор Центру досліджень історії і традиції Львівської Митрополії латинського обряду і Центру UCRAINICUM Люблінського Католицького Університету проф. Володимир Осадчий. Також на презентацію були присутні: Мечислав Мокшицький – архієпископ Львівської митрополії, Мар’ян Бучек – Харківсько-Запорізький єпископ-емерит, отець-диякон Вірменської Апостольської Церкви Армен, Юрій Смірнов – дослідник вірменської культури Львова, Роман Шуст – декан історичного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка.
Директор Центру досліджень історії і традиції Львівської Митрополії латинського обряду і Центру UCRAINICUM Люблінського Католицького Університету проф. Володимир Осадчий.
Роман Шуст – декан історичного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка.
Отець-диякон Вірменської апостольської Церкви Армен.
Юрій Смірнов – дослідник вірменської культури Львова
Харківсько-Запорізький єпископ-емерит Мар’ян Бучек на презентації книги.
Вірменський Пастир Львова архієпископ Йосиф Теодорович на тлі вірменської історії.
Книга розповідає про архієпископа Йосифа Теодоровича, на долю якого випали важкі часи в історії церкви, адже це період Першої світової війни, приходу до Львова російських військ у 1915 році та пізнішої польсько-української братовбивчої війни, а сам о. Йосиф став останнім єпископом Вірменської Католицької Церкви. Разом з тим книга торкається історії вірменської конфесії у Львові та геноциду вірмен у 1915 році.
Архієпископ Йосиф Теодорович.
Йосиф Теодорович народився 25 липня 1864 року в с. Живачів Тлумацького р-ну, Івано-Франківської обл., у шляхетській родині вірменського походження. 30 травня 1901 року його обрали Львівським архієпископом Вірменської Католицької Церкви. Самим цікавим були самі єпископські свячення, Які проводив кардинал Пузина з Кракова, а його помічниками під час обряду були архієпископ Римо-Католицький Юзеф Більчевський і митрополит Греко-Католицький Андрей Шептицький.
Архієпископ Юзеф Більчевський.Кардинал Ян Пузина.Митрополит Андрей Шептицький.
Протягом усього періоду служіння митрополії Йосиф Теодорович допомагав знайти компромісу в спілкуванні Римо-Католицької та Греко-Католицької Церков. Попри те, що він був патріотом Польщі, вірменський архієпископ завжди шукав діалогу з Шептицьким, як свідчать джерела, вони навіть були у теплих і дружніх відносинах. Під час польсько-української війни 1918-1918 років – активно заступається за митрополита Андрея часто ризикуючи своїм становищем.
Володимир Осадчий з книгою “Вірменський Пастир Львова архієпископ Йосиф Теодорович на тлі вірменської історії”.
За свого єпископату Йосиф Теодорович оновлює Вірменську катедру, робить в ній реставраційний ремонт. Практично по всьому Львові найціннішими є найдавніші експонати, але у Вірменській катедрі найбільший інтерес туристів викликають експонати, які з’явились під час оновлення храму.
Презентація книги «Вірменський Пастир Львова архієпископ Йосиф Теодорович на тлі вірменської історії».Володимир Осадчий з книгою “Вірменський Пастир Львова архієпископ Йосиф Теодорович на тлі вірменської історії”.
Помер Йосиф Теодорович 4 грудня 1938 року у Львові. Як описують очевидці тих подій – у похоронній процесії йшло все місто та була присутні священики всіх конфесій, а по всій Польщі тривала кількаденна жалоба. Поховали митрополита на Личаківському кладовищі. З приходом радянської влади, з метою збереження праху від збезчещення, його було потайки перепоховано до приватного гробівця, а в 2011 році тлінні останки були урочисто перенесені до першого гробівця.
Похорони архієпископа Йосифа Теодоровича.
У радянські часи Вірменська Католицька церква зазнала переслідувань. Останній апостольський адміністратор о. Карапет Ділургян був заарештований в червні 1936 року і засланий в Кіровський край, і після повернення звідти вже не міг продовжувати офіційне служіння. 1940 року було заслано в Сибір близько 2500 вірмен-католиків Львова, а 1945 року був арештований останній апостольский адміністратор львівських вірмено-католиків о. Діонісій Каєтанович.
Мечислав Мокшицький і Мар’ян Бучек на презентації книги.
Історія королівського міста Лева – це історії тих людей, котрі у цьому місті своїм життям писали сторінки його пам’яті. Його мешканці мають за честь пишатися тим, що серед них був і Великий Українець – Михайло Грушевський. Саме Львову він подарував 20 своїх найкращих і науково найплідніших літ і саме тут він наполегливо реалізовував мету свого життя “писав нам нашу історію, і творив нам нашу історію”.
У вересні 1894р. до Львова на новозасновану кафедру “всесвітньої історії з спеціяльним оглядом на історію Східної Європи” прибув молодий професор з Києва – Михайло Грушевський. Ще до приїзду до Львова Грушевський був знаний галицьким провідникам, вченим і громаді, як многонадійний історик, співробітник “Записок НТШ”, львівського “Діла” і “Правди”. Ця неординарна подія набула загально-національного змісту для всього українства, котре в особі Михайла Грушевського бачило потенційного організатора науки у найрізноманітніших її структурних формах, а також як очільника багатопланової культурно-освітньої діяльності. Перспективного науковця рекомендував відомий і шанований вчений-історик з Надніпрянської України Володимир Антонович.
12 жовтня 1894 р. Михайло Грушевський прочитав свою інавгураційну лекцію у Львівському університеті, в одній з найбільших університетських “заль”, по вул. Св.Миколая (тепер М.Грушевського)
Будинок Львівського університету, де Михайло Грушевський виголосив свою інавгураційну лекцію
Будинок Львівського університету, де Михайло Грушевський виголосив свою інавгураційну лекцію
Будинок Львівського університету, де Михайло Грушевський виголосив свою інавгураційну лекцію
Ця знаменна подія знайшла відображення у спогадах галичан: “Осінню 1894 року приїхав до Львова молодий київський учений Михайло Грушевський і обняв у львівському університеті катедру всесвітної історії з особливим оглядом на історію східної Європи з українською викладовою мовою. Вступний виклад з давньої історії Руси прочитав він 30 вересня (12 жовтня н.с.) 1894року. Одна з найбільших університетських заль ледве помістила слухачів, між якими були і старші люде. Галичане призвичаєні були бачити героями історії царів, гетьманів, боярів, тим часом від молодого вченого, в якому хотіли мати “готовий авторитет”, вони почули щось зовсім противне: єдиним героєм історії – є народ, народня маса, а метою історії – “зрозуміти стан економичний, культурний, духовий” цеї маси, “її пригоди, її бажання й ідеали”. Така демократизація історії певне не подобалася слухачам, особливо старшим, – вона й тепер ще деяким не подобається, – але вони мовчали й оплескували молодого вченого. Оплескували, хоча цей учений сказав, що всяке “juratio in verba magistri” він уважає неможливим. Як то не вірити в догматизм, в авторітет, в професора університету? Але, що було робити, коли вже прийшов такий революціонер та й ще такі авторитети, як проф. Володимир Антонович і Олександр Кониський, особливо перший, казали його шанувати, то треба мовчати і чекати, що буде далі.”
Портрет Михайла Грушевського,виконаний художником Фотієм Красицьким. Львів, 1907 р.
Тоді ж молодий професор чітко окреслив метологічні засади своїх наукових досліджень та викладів, яких він успішно дотримувався в усіх своїх працях, зокрема, і в таких визначальних, як “Історія України-Руси”, “Історія української літератури”, “Всесвітня історія”.
У той час, одразу по приїзді, замешкав молодий Грушевський недалеко від університету по вул.Длугоша 5 (тепер вул.Кирила і Мефодія).
Будинок по вул.Длугоша 5 (зараз Кирила і Мефодія), де по приїзді до Львова замешкав Михайло Грушевський
Будинок по вул.Длугоша 5 (зараз Кирила і Мефодія), де по приїзді до Львова замешкав Михайло Грушевський
Це помешкання новопризначеному професору віднайти і облаштувати допоміг сам Олександр Барвінський, чим викликав у Грушевського велику подяку за допомогу і підтримку.
Українські вчені скоро оцінили організаційний хист Грушевського – 2 лютого 1897р. він був обраний головою Наукового Товариства ім.Т.Шевченка. Ось як пише про цей період свого життя сам Грушевський: “З початком 1897р. я став головою Товариства імени Шевченка (проводив ним фактично від часу свого приїзду), і заразом далі зіставався головою його історичної секції й археографічної комісії та редактором “Записок”, куди вкладав багато праці й редакторської, й авторської.
З кінцем 1897 р. підніс я справу зреформування ілюстрованого тижневика “Зоря” на літературно-науковий місячник; проєкт був прийнятий відділом Наук. Тов. ім.Ш., і з 1898р. почав виходити “Літературно-Науковий Вісник”, а в число редакторів вступив від початку і я (заразом з Маковеєм і Франком, пізніше з Гнатюком і Франком)”.
Таким чином, Михайло Грушевський докладав величезних зусиль як науковець-дослідник і як керівник до розбудови НТШ за зразком європейських академій наук. Цей випрацьований науковий постулат згодом буде втілений ним в інших видах науково-організаційної діяльності.
У 1898 році, в якому припадало 25 ліття Товариства, відзначено два знаменні ювілеї: святкування 100-літніх роковин відродження українського письменства у зв’язку з появою Енеїди Котляревського і 25 ліття творчості І.Франка, що пройшов 30 жовтня в залі “Поштового клюбу” у Львові (пл. Міцкевича, 1) (№ 5). Цей ювілей Івана Франка відбувся заходом В. Гнатюка, М. Грушевського та інших прихильників творчости великого Каменяра.
Готель “Жорж” де у 1898 році тут відбулося святкування сторіччя “Енеїди” І. Котляревського
Готель “Жорж” де у 1898 році тут відбулося святкування сторіччя “Енеїди” І. Котляревського
Ювілей І.Котляревського відбуло Товариство 31 жовтня і 1 листопада при великому всенародному здвизі, який перемінився у національну українську маніфестацію. Свято полишило по собі конкретну і дуже важливу пам’ятку, в зав’язаній уже Українсько-руській видавничій спілці, до котрої ініціативу дали члени нашого Товариства.
Українська Видавнича Спілка під проводом М. Грушевського і за жертвенною допомогою Івана Франка і В.Гнатюка розгорнула велику видавничу діяльність і мала визначну заслугу в піднесенні культурного рівня українського суспільства. В цьому ювілейному році зложив професор хірургії Павло Пелехін 80 000 корон і призначив цей княжий дар на Наукову працю Товариства. За ці гроші закуплено в серпні 1898 каменицю при вул.Чернецького 26 (тепер вул. Винниченка), у якій приміщено друкарню, а згодом переплетню Товариства.
Вулиця Чарнецького, 24-26 (тепер Винниченка), будинки Наукового Товариства ім.Шевченка, яке з 1897 по 1913 очолював М. Грушевський
Вулиця Чарнецького, 24-26 (тепер Винниченка), будинки Наукового Товариства ім.Шевченка, яке з 1897 по 1913 очолював М. Грушевський
Вулиця Чарнецького, 24-26 (тепер Винниченка), будинки Наукового Товариства ім.Шевченка, яке з 1897 по 1913 очолював М. Грушевський
Щедрий дар Пелехіна не лише дав змогу придбати стале приміщення для Товариства, але, як зазначав Грушевський, мав велике моральне значення. Набуття власного дому спричинилося до розгортання діяльності Товариством. Тут облаштовано бібліотеку, книгарню, музей і друкарню.
Вулиця Академічна, 8 (тепер пр.Шевченка 8) де розташовувалася адміністрація “Літературно-Наукового Вісника” та музей НТШ
Вулиця Академічна, 8 (тепер пр.Шевченка 8) де розташовувалася адміністрація “Літературно-Наукового Вісника” та музей НТШ
Товариство на той час, мало дві адреси: на вул. Академічній 8 (тепер пр. Шевченка 8), де знаходилась адміністрація “Літературно-Наукового Вістника”, та музей, а книгарня та “Просвіта”, з якою НТШ співпрацювало, знаходились на пл. Ринок, 10.
Площа Ринок, 10 де у будинку “Просвіти”, з якою співпрацювало Наукове Товариство ім. Т.Шевченка працювала книгарня НТШ
Площа Ринок, 10 де у будинку “Просвіти”, з якою співпрацювало Наукове Товариство ім. Т.Шевченка працювала книгарня НТШ
Площа Ринок, 10
Окремо треба згадати цілу низку домопомогових фондів, які постали при Товаристві в більшості за ініціятивою проф.М.Грушевського. В 1903р. створено “Фонд українського академічного дому”, в основу якого увійшла жертва Євгена Чекаленка в сумі понад 63 тис.корон. До цих грошей Товариство і окремі жертводавці додали ще понад 100 тис.корон – і так побудовано Академічний Дім на вул.вул.Супінського, 17, тепер вул. Коцюбинського, 21.
Вулиця Супінського, 17 (тепер вул.Коцюбинського 21),будівля Академічного Дому, де до 1912 р. була й управа НТШ
Вулиця Супінського, 17 (тепер вул.Коцюбинського 21),будівля Академічного Дому, де до 1912 р. була й управа НТШ
Вулиця Супінського, 17 (тепер вул.Коцюбинського 21),будівля Академічного Дому, де до 1912 р. була й управа НТШ
Одним з найпомітніших успіхів Грушевського можна вважати придбання нового будинку для Товариства при вул. Чарнецького, 24 (тепер вул. Винниченка). На цю ціль він отримав від відомого мецената Василя Симиренка 250 тис. корон – і так в 1912 році за 400 тис. корон куплено новий репрезентативний будинок для Товариства”.
Молодий професор на першому етапі свого перебування у Львові не тільки активно заявив про себе в науковому житті Галичини, а й розставив акценти в особистому житті.
Доля подарувала йому зустріч, миле знайомство і подружнє життя з Іванною-Марією Вояковською, донькою о.Сильвестра Вояковського, пароха церкви св. Миколая, з с. Підгайчики, Зборівського повіту на Тернопіллі, вчителькою першої міської виділової школи ім.Королеви Ядвіги. У помешканні нареченої по вул. Пекарській 17 (№ 8) часто бував молодий Михайло Грушевський.
Вулиця Пекарська, 17 де проживала Марія Вояковська до одруження з Михайлом Грушевським
Вулиця Пекарська, 17 де проживала Марія Вояковська до одруження з Михайлом Грушевським
Вулиця Пекарська, 17 де проживала Марія Вояковська до одруження з Михайлом Грушевським
Шлюб відбувся в м. Скала на Тернопільщині 23 травня 1896р., але практичний Грушевський, з поверненням молодого подружжя до Львова, зробив відповідний запис у метричній книзі церкви святих апостолів Петра та Павла (вул. Личаківська, 82 а).
Церква Св.Апостолів Петра і Павла (вул.Личаківська 82 а). У метричній книзі цього храму було зроблено записи про одруження Михайла Грушевського та Марії Вояковської, а також про хрещення їхньої доньки Катерини
Церква Св.Апостолів Петра і Павла (вул.Личаківська 82 а). У метричній книзі цього храму було зроблено записи про одруження Михайла Грушевського та Марії Вояковської, а також про хрещення їхньої доньки Катерини
Церква Св.Апостолів Петра і Павла (вул.Личаківська 82 а). У метричній книзі цього храму було зроблено записи про одруження Михайла Грушевського та Марії Вояковської, а також про хрещення їхньої доньки Катерини
Дуже недовго молода сім’я мешкала за адресою: вул. Зиблікевича, 24 (тепер І.Франка 54),
Вулиця Зиблікевича, 24 (тепер вул.І. Франка, 54) де було перше помешкання молодої сім’ї Грушевських
Вулиця Зиблікевича, 24 (тепер вул.І. Франка, 54) де було перше помешкання молодої сім’ї Грушевських
Вулиця Зиблікевича, 24 (тепер вул.І. Франка, 54) де було перше помешкання молодої сім’ї Грушевських
потім по вул. Замойського 1 (тепер вул. Ю. Романчука, 1).
Вулиця Замойського, 1 (терер вул. Ю. Романчука, 1) де у 1899-1900 рр. (до травня) проживала сім’я Грушевських
Вулиця Замойського, 1 (терер вул. Ю. Романчука, 1) де у 1899-1900 рр. (до травня) проживала сім’я Грушевських
До того, як переїхати у власний будинок, Марія та Михайло ще два роки (1900-1902) винаймали помешкання при вул. Домбровського, 6 (тепер вул. Рутковича). За дослідженнями знаного львовознавця Ігора Мельника – “Вул. Домбровського, 6 була на початку ХХ ст. адресою професора історії Львівського університету Михайла Грушевського. Однак тоді ще цієї кам’яниці не існувало. Її первісною адресою була вул. Домбровського, 4. У 1900–1902 рр., перед побудовою власної вілли на Софіївці, Михайло Грушевський мешкав в будинку на нинішній вул. Рутковича,10, який на поч. ХХ ст. мав № 6.”. У цьому будинку 21 червня 1900 року народилася єдина донька видатного вченого – Катерина.
Вулиця Домбровського, 6 (тепер Рутковича, 10). Помешкання, яке винаймала родина Грушевських 1900-1902 рр. та у якому народилася їх донька Катерина не збереглося. На його місці споруджено будинок № 10.
Вулиця Домбровського, 6 (тепер Рутковича, 10). Помешкання, яке винаймала родина Грушевських 1900-1902 рр. та у якому народилася їх донька Катерина не збереглося. На його місці споруджено будинок № 10.
Про переселення у власну довгоочікувану оселю на мальовничій околиці коло Стрийського парку розповів сам Михайло Грушевський “… я в році 1901 купив кусень ґрунту під містом, щоб поставити собі хату, і Франко захотів бути моїм сусідом. Я відступив йому частину грунту і ми разом згодили собі одного будівничого для будови обох хат і одночасно їх вибудували одним заходом.” Автора планів забудови вілли – Марціан Заходній.
Вулиця Понінського, 6. Власний будинок Михайла та Марії Грушевських, в якому вони проживали з 1902 по 1914 рр. (тепер вул.І.Франка 154. З 01.05.1998р. – Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові)
Вулиця Понінського, 6. Власний будинок Михайла та Марії Грушевських, в якому вони проживали з 1902 по 1914 рр. (тепер вул.І.Франка 154. З 01.05.1998р. – Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові)
У спорудженому будинку на Софіївці при вул. Понінського 6 (тепер І.Франка 154) (№ 13) Михайло Грушевський прожив з родиною майже 12 літ, з 1902 до 1914 року, до початку першої світової війни.
З 01 травня 1998 р. рішенням № 399 Голови ЛОДА тут відкрито Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові на увічнення пам’яті Великого Українця, творця “Історії України-Руси”, найвизначнішого українського історика і державотворця.
Пам’ятник Михайлу Грушевському відкритий у Львові 12 червня 1994 року на проспекті Шевченка
Пам’ятник Михайлу Грушевському у Львові
Пам’ятник Михайлу Грушевському відкритий у Львові 12 червня 1994 року на проспекті Шевченка
Відновленню історичної справедливості щодо Михайла Грушевського сприяло і належне вшанування його імені у незалежній Україні, і зокрема у Львові. За ініціативи та організації Наукового Товариства ім.Шевченка та сприяння ЛОДА 12 червня 1994р. відкрито пам’ятник М.Грушевському на проспекті Т.Шевченка роботи скульпторів Дмитра Крвавича, Миколи Посікіри, Любомира Яремчука та архітектора – Василя Каменщика (№ 14).
Марія МАГУНЬ директор Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові
Використані матеріали:
Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове Товариство ім.Тараса Шевченко 1892-1930. – Мюнхен: видавництво “Дніпрова хвиля”, 1970.
Винар Л. Автобіографія Михайла Грушевського з 1906 і 1926 років як джерело до вивчення його життя і творчости. Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1974.
Грушевський М.С. Автобіографія. Друкується, як рукопись, Київ 1926
Мочульський М. З останніх десятиліть життя Франка. 1896-1916. Спогади і причинки. Фрагмент споминів. Оригінал.
Україна (науковий двомісячник українознавства під редакцією акад. М.Грушевського). 1926, № 6.
25 травня учасники заньківчанського кавер-гурту “Роги” (“The Rohies”) запросили друзів – уславлених співаків та музикантів в клуб “Picasso“, щоб разом допомогти своїй колезі – актрисі театру в боротьбі із складною онкологічною хворобою її матері.
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Разом з гуртом в цей день співали Олександр Божик, Андрій Віхоть, заслужений артист України Лесик Дацюк, народний артист України Олег Лихач, Оксана Муха, Славко Нудик та багато інших зіркових виконавців.
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Концерт вийшов дуже гарний і, вже традиційно свій виступ учасники гурту завершили піснею “Ой у лузі червона калина” в обробці Тарас Терлецького. А нагородою для музикантів були бурхливі оплески, безкінечні прохання публіки виступити “на біс” і, хочеться вірити, врятоване життя.
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Благодійний концерт “The Rohies” & Friends”
Склад гурту: Андрій Войтюк – йоніка, акордеон, перкусія; Дмитро Каршневич – фронтмен, вокал, гітара; Василь Коржук – цимбали, гітара, вокал, перкусія; Назарій Московець – гітара, акордеон, скрипка, вокал; Андрій Сніцарчук – художнє керівництво, бас-гітара, йоніка, бек-вокал; Костянтин Ткаченко – барабани, перкусія; Марта Кулай – вокал.
Кожному львів’янину відомі середньовічні споруди Міського та Королівського арсеналів на вулиці Підвальній. Проте, Львів мав ще один давній, приватний арсенал шляхетної родини Сенявських, розташований за межами міських мурів…
Перебудована споруда арсеналу Сенявських на розі вулиць Дорошенка та Бібліотечної. Фото 2015 року
Земельна ділянка, на якій постала споруда, належала колись доньці львівського бургомістра, історика та поета Бартоломея Зиморовича, поруч розташовувався костел та монастир Святої Марії Магдалени ордену домініканців – віддаленість від міських фортифікацій у ті часи становила досить значну небезпеку…
Перебудована споруда арсеналу Сенявських-бібліотеки Баворовських. Фото 1916 року
Споруда арсеналу Сенявських була спроектована військовим інженером Павлом Гродзіцьким ( ?– 1645) власне з розрахунком на захист монастиря коштом магната Миколая Сенявського у 1640 році. Цей арсенал став опорним пунктом у зовнішньому кільці оборонних споруд Львова. На сьогодні від первісної будівлі залишився тільки перший ярус з рустикованого каменя.
Герб роду Сенявських на стіні давнього арсеналу. Фото наших днів
Однак міцна споруда не прослугувала і століття в якості сховища вогневої потужності і могутності своїх господарів, будівля арсеналу спорожніла у зв’язку з наближенням лінії фронту Північної війни до стін Львова – військовий запас та спорядження роду Сенявських поповнив собою підвали родинного маєтку у Старому Селі.
У 1726 році помер Адам Миколай Сенявський – останній представник роду чоловічої статі – вся власність магнатської родини перейшла у розпорядження Чарторийських. Не був винятком і фамільний арсенал у Львові, який був переобладнаний в житловий будинок з стайнею і манежем для виїздки коней…
Фрагмент арсеналу Сенявських від нин. вулиці Дорошенка. Фото 2015 року
Відомо, що у листопаді 1792 року тут гостював Тадеуш Костюшко. У 1833 році будівлю придбала родина Баворовських. З їх ініціативи споруда пережила капітальну реконструкцію під керівництвом Ігнатія Хамбеза (1758 – 1845), набувши рис класицизму з його витонченою красою. Тоді ж створено нинішню родзинку маєтку – величезний фронтон над центральним входом з арочним вікном, відтіняючим білу статую відпочиваючого коня у натуральну величину руки Іоанна Шімзера і силуети орлів на балконі того ж автора…
Центральний фронтон споруди Сенявських-Баворовських. Фото 2015 року
1857 року граф Віктор Баворовський, бібліофіл, перекладач на польську творів європейських класиків, вирішив розташувати тут свою багату бібліотеку та цінну збірку творів мистецтва. Баворовський заповів свою унікальну збірку місту…
Вже багато років у давній бібліотеці Баворовських діє відділ мистецтв Бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України.
Драматична історія останнього власника аптеки «Під Чорним орлом»
Одна з небагатьох львівських аптек, яка не змінювала своє розташування від часу заснування до наших днів та одна із трьох львівських аптек під опікою орлів – це аптека «Під Чорним орлом», більше відома усім, як аптека-музей.
Аптека «Під Чорним орлом» у Львові
Заснував її у 1735 році військовий фармацевт Франц Вільгельм Наторп. Декілька раз аптека змінювала своїх власників, поки сягнула свого розквіту.
У 1874 році власником аптеки став доктор філософії та фармації Кароль Склепінський. Він доповнив будівлю третім поверхом, відреставрував заклад, оздобив. Власник доклав максимум зусиль і аптека, в цей час, вважалась найгарнішою у Львові. Кароль Склепінський був скарбником Львівського гігієнічного товариства.
Аптека «Під Чорним орлом» у Львові
Аптеці «Під чорним орлом» пощастило більше, чим іншим львівським аптекам того часу. Вона не лише зберегла своє існування – на базі саме цієї аптеки було прийняте рішення (у 1966 році) створити музей. Цьому посприяла багата історія аптечної справи цілої Львівщини. Рідкісні експонати для музею збирали науковці, спеціалісти-фармацевти, колекціонери –ентузіасти. В експозиції музею зібрано колекцію брендованого аптечного посуду з різних аптек Львова, таблеточні машини, преси, сушильні шафи, вимірювальні прилади. Бібліотека, зібрана в музеї, містить понад тисячу старовинних медичних книг. Також, в аптеці знаходяться оригінали дипломів лікарів та фармацевтів ХІХ –ХХ ст., серед яких і диплом останнього власника аптеки Михайла Терлецького.
Аптека «Під Чорним орлом» у Львові
Про «Аптеку під чорним орлом» зроблено багато публікацій, ми знаємо про її існування, бували в цій аптеці. Та мало кому відома історія її останнього власника ( з 1923 до 1939 року).
Михайло Терлецький був єдиний українець, який мав власну аптеку у Львові. Завдяки саме Михайлові Терлецькому аптека “Під Чорним орлом” стала своєрідним культурним осередком для зустрічей і співпраці української еліти в умовах польської експансії.
Аптека «Під Чорним орлом» у Львові
М.Терлецький був меценатом, він робив чималі пожертви на громадські та наукові товариства. Безкоштовно відпускав ліки для хворих лічниці Андрея Шептицького. Під його керівництвом при аптеці існував Благодійний Фонд. М. Терлецький встановлював для земляків стипендії, на які вони навчалися у Львівському університеті. Щороку у нього працювали два-три студенти-фармацевти, яких він утримував. Активіст товариства “Просвіта”, “Рідної школи”, збирач надбань української культури, шанувальник мистецтва…
Колишній будинок Терлецьких на вул.Сахарова. Фото: Ігор Чорновол
Маючи добрий естетичний смак, він зібрав чудову колекцію творів живопису і графіки українських митців 20-30-х років ХХ століття. Серед них роботи О. Новаківського, М. Мороза, М. Бойчука, Я. Музики, М. Осінчука, С. Гординського, малюнки Л. Перфецького. Михайло Терлецький мав одну з кращих у Львові збірку українських екслібрисів. Щосуботи в його домі сходилось товариство – літератори, науковці, митці були сталими гістьми, серед них багато відомих таких як Олександр Олесь, Іван Труш. Вони обмінювались своїми поглядами на політику, культуру, мистецтво, літературу, мову.
Аптека «Під Чорним орлом» у Львові
З вибухом Другої світової війни та приходом радянської армії в Михайла Терлецького відібрали половину будинку, змусили покинути свою аптеку та перейти на працю до іншої. Аптекар хотів емігрувати, як це зробили інші, але в останні хвилини не зміг залишити улюблений Львів.
Помер Михайло Терлецький в 1966 році та похований на Личаківському цвинтарі. був останнім власником аптеки.
Історію розповідав Таємний Аптекар, а записував Анатолій ГУРИН
Що у цьому будинку знаходиться Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, помітно з порогу. Тут і ліпнина на стіні у вигляді відомих львівських будівель, і оригінальна люстра зі стрічками національних кольорів та писанками. Доповнюють інтер’єр незвичайні, як для звичних під’їздів, кам’яні «арсенальські» стіни та дерев’яні сходи на другий поверх. Окрім всього, у під’їзді ж зберігаються старі двері, решітки та дбайливо складена плитка для підлоги.
Вул. Валова, 20
Вул. Вербицького, 10-12
Вул. Вербицького, 10-12
Вул. Вербицького, 10-12
Вул. Вербицького, 10-12
Вул. Вербицького, 10-12
Вул. Вербицького, 10-12
Під’їзд у будинку номер 10-12 по вулиці Вербицького, як і попередній, оздоблений з думкою про Львів. Стіни прикрашають обриси львівських кам’яниць, а сонце потрапляє до приміщення через кольорові вітражі у дверях. Тут є і невід’ємний атибут міста – годинник на міській Ратуші, а також улюблений засіб пересування багатьох львів’ян – ровер.
Вул. Вербицького, 10-12
Вул. Винниченка, 3
Вул. Винниченка, 3
Вул. Винниченка, 3
Вул. Винниченка, 3
Вул. Винниченка, 3
Будинок 1898 року, споруджений будівельною фірмою Зигмунта Кендзерського. На першому поверсі працює ресторан, а до квартир мешканців веде затишний і охайний під’їзд з ліпниною, кованими решітками на дверях та плиткою на підлозі.
Вул. Винниченка, 3
Вул. Дорошенка, 19
Вул. Дорошенка, 19
Вул. Дорошенка, 19
Вул. Дорошенка, 19
Вул. Дорошенка, 19
У колишньому будинку банкіра Ландау, який виділяється розкішшю поміж інших на вулиці Дорошенка, і під’їзд облаштований відповідно. Це яскравий приклад використання необарокових форм в архітектурі кінця 1900-х рр. Oдин з найкращих прикладів архітектури пізнього історизму з бароковими мотивами. У дворі будинку розмістились магазини, реклама яких поширилась і на стіни під’їзду.
Вул. Дорошенка, 19
Вул. Дж. Дудаєва, 9
Вул. Дж. Дудаєва, 9
Вул. Дж. Дудаєва, 9
Вул. Дж. Дудаєва, 9
Вул. Дж. Дудаєва, 9
У будинку до війни містилося Польське політехнічне товариство й Інженерна палата Малопольщі, у 50-х роках минулого століття — гуртожиток Політехнічного інституту, зараз тут оселився банк. Будинок зведено у 1905 – 1906 роках за проектом 1901 року Вінцента Равського-молодшого. Оздобив вестибюль Едмунд Плішевський. 23 вересня 2008 року будинок було внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.
Вул. Дж. Дудаєва, 9
Вул. Дорошенка, 38
Вул. Дорошенка, 38
Вул. Дорошенка, 38
Вул. Дорошенка, 38
Охайний під’їзд по вулиці Дорошенка з ліпниною на стелі та «квітковою» плиткою на підлозі.
Вул. Дорошенка, 38
Вул. Нечуя-Левицького, 15
Вул. Нечуя-Левицького, 15
Вул. Нечуя-Левицького, 15
Вул. Нечуя-Левицького, 15
Будинок 1907 року, збудований за проектом Альфреда Захаревича для інженера Яна Лопушинського. Ліпний декор фасаду виконаний з модернізованими ампірними мотивами. Під’їзд пофарбований у ніжно-рожевий колір за сонячної погоди виглядає світлим і об’ємним.
Вул. Нечуя-Левицького, 15
Вул. Героїв Майдану, 6
Вул. Героїв Майдану, 6
Вул. Героїв Майдану, 6
Вул. Героїв Майдану, 6
Вул. Героїв Майдану, 6
Вул. Героїв Майдану, 6
За брамою будинку, збудованого 1902 року, ховається неймовірної краси вестибюль. Стіни розмальовані в стилі пізнього середньовіччя, а кольорова клепінчаста стеля нагадує готичну архітектуру та середньовічні храми. Зорі на стелі, зображення людей, істот, дивні знаки на стінах створюють захопливе казкове враження для кожного, хто потрапить сюди.
Вул. Героїв Майдану, 6
Вул. Ставропігійська, 9
Вул. Ставропігійська, 9
Вул. Ставропігійська, 9
Вул. Ставропігійська, 9
Вул. Ставропігійська, 9
У цьому будинку до війни розташовувалась цукерня Курнаха, у 1950-60-х роках містилася база «Львівмебледеревпрому», зараз тут оселився ресторанчик і магазин спорттоварів. В цьому під’їзді зникає відчуття самотності – тут тварини та птахи з різних континентів та закохана пара, і, навіть, здається, що можна почути звук сопілки.
Вул. Ставропігійська, 9
Вул. Франка, 43
Вул. Франка, 43
Вул. Франка, 43
Вул. Франка, 43
Вул. Франка, 43
Кам’яниця 1897–1898 рр., збудована у необароковому стилі за проектом Якуба Соломона Кроха та Мавриция Зільберштайна. Скульптурно оздобив приміщення Броніслав Солтис.
У Львові відбулось нагородження учасників проекту «Мій тато захищає Україну»
Вчора, 26 травня, у Львові урочисто нагородили підприємців, художників, письменників, видатних діячів міста, представників мас-медіа, які активно підтримали соціальний проект «Мій тато захищає Україну».
Подяки учасникам проекту «Мій тато захищає Україну»
Церемонія нагородження відбулася у дзеркальному залі Львівської національної опери. Подяки за підтримку соціального проекту отримали Мережа аптек “D.S.”, Львівський державний цирк, Музей народної архітектури та побуту «Шевченківський гай», розважально-пізнавальний центр «Веселка», видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» та інші.
Представник мережі аптек “D.S.” отримує подяку учасника проекту «Мій тато захищає Україну»
Серед нагороджених представників засобів масової інформації були інформаційна агенція і радіо «Дивись.Інфо», корпорація «ЗІК», «Львівська газета» та газета «Високий замок», інформаційна агенція «Гал-інфо» тощо.
Петро Радковець отримує подяку учасника проекту «Мій тато захищає Україну»
Нагадаємо, проект «Мій тато захищає Україну» – це соціальний проект, завдання якого полягає у психологічній підтримці дітей, чиї батьки захищають Україну на Сході, народився інтуїтивно і передбачає кілька етапів: конкурс дитячих малюнків на тему «Так чудово виглядає мир!», конкурс фотографій «Наша рідна земля», конкурс-фестиваль аматорського відеокліпа «Квітуча Україна», конкурс віршів «Люба Україно!», конкурс-фестиваль талантів.
Головний редактор видання Дивись.Інфо отримує подяку учасника проекту «Мій тато захищає Україну»
Спочатку планувалося завершити проект 26 травня, але побачивши, що люди радо долучаються до участі в проекті, було вирішено не завершувати цю благодійну акцію. Планується що вона триватиме до кінця АТО.
Музей хвороб людини Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького.
Як і будь-яке старовинне місто з розвиненою торгівлею і ремісництвом воно притягувало світил науки, а також братства і ордени, які займались організацією наукового вчення населення.
Так у 1661 році король Ян Казимир надає єзуїтській колегії статусу академії з титулом університету і правом викладання тогочасних дисциплін. У 1875 році серед цих дисциплін з’являється патологічна анатомія, а у 1896 році при університеті разом з інститутом клінічної патології відкривають кафедру патологічної анатомії, в якій починають проводити гістологічні дослідження секційного матеріалу. Першим її керівником стає професор-патологоанатом з Празького університету Анджей Обжут – учень засновника чехословацької школи патологоанатомів Ярослава Глави. Обжут засновує Музей хвороб людини. З Карлового університету (м. Прага) він привіз кілька експонатів, пізніше музей доповнювався матеріалами з розтинів померлих.
Анджей Обжут.
Після смерті Анджея Обжута, Інститут очолює Здислав Дмоховський, а пізніше Вітольд Новицький. В. Новицький вносить вагомий вклад у збільшення інвентарю музею, опубліковує близько 100 робіт, видає трьохтомний підручник з патологічної анатомії, та ще багато інших праць. Нажаль, у часи німецької окупації 1941 року професора розстрілюють, дивом залишається збереженим музей завдяки лаборанту-препаратору Іллі Лемейді, який потайки виносить всі експонати у підвал і коли німці прийшли вивозити інвентар, то застали голі полиці, а І. Лемейда їм сказав, що експонати забрала радянська влада під час евакуації.
У повоєнний період кафедра переходить до Львівського медичного інституту та займається переважно інфекційними захворюваннями. З приходом, у 1966 році, до керівництва кафедрою професора Дмитра Зербіно, береться курс на дослідження патологій серцево-судинної системи, а пізніше – екологічної патології. У 1996 році створюється Інститут клінічної патології, який активно працював до 2013 року. Музей поповнюється експонатами серцево-судинних захворювань, зразками патологій кровоносних шляхів різних органів людини. Д. Зербіно зберіг робочий кабінет у тому ж вигляді, який він мав за головування Вітольда Новіцького.
Експонати музею хвороб людини: Хвороби серця і судин.Експонати музею хвороб людини.
На сьогоднішній день музей має п’ять відділів:
– Фундаментальний музей макропрепаратів, який має понад 1700 одиниць зберігання. Це органи, які було взято під час секцій, з відповідними морфологічними ознаками різних захворювань. Вони знаходяться в спеціальній фіксуючій рідині, яка зберігає деякі з них від пошкоджень вже на протязі століття.
– Архів протоколів розтинів – налічує 88568 (1896-2014 роки) одиниць зберігання в 350 томах, який на високому професійному рівні розкриває структуру летальності в лікарнях Львова на протязі більше 100 років. Крім того, протоколи містять детальний опис патологічних змін внутрішніх органів і тканин, що дає можливість аналізувати патоморфоз захворювань на протязі століття. Наукова розробка даних архіву проводилася різними вченими і була використана в численних наукових публікаціях.
– Колекція з понад 2000 патогістологічних препаратів, які демонструють мікроскопічний вигляд більшості відомих захворювань. Їх перелік включає прояви захворювань, що зустрічаються надзвичайно рідко.
– Бібліотека, яка містить підручники з патологічної анатомії, наукові часописи, монографії. Зібрання включає перше керівництво К.Рокітанського (1861 рік), “Архів патології Р.Вірхова” за 70 років (1869-1939 роки) та багато інших старовинних об’єктів.
– Колекція малюнків макро- та мікроскопічних патоморфологічних препаратів, створених на початку XX століття кафедральним художником з метою експозиції на лекціях та практичних заняттях. Малюнки виконано у вигляді мініатюр олівцем, пером або аквареллю, більш пізні ілюстрації – фотографічним методом. Обсяг колекції 2500 одиниць.
Музей хвороб людини, загальний вигляд.Музей хвороб людини, загальний вигляд.Музей хвороб людини, загальний вигляд.Пухлина крижового відділу.Препарат: рука вражена проказою. Можливо цей препарат привіз з Праги А. Обжут.Корозіонні препарати судин внутрішніх органів.Архів протоколів розтинів померлих.
Музей входить у трійку найбільших музеїв Європи цього профілю. Завдяки експонатам навчаються майбутні лікарі, адже музей наглядно ілюструє внутрішні органи людини, а також наслідки тих чи інших хвороб. Напис латинню на будівлі музею говорить: “Мертві допомагають живим”.
Секційний зал для навчання студентів.Лекційна зала.
Львівська ратуша якої ми не побачимо. Чотири проекти 1908 року
Львівська ратуша, найголовніша будівля Львова та осередок міської влади, прикрашає площу Ринок від XIV сторіччя. Проте, будівля магістрату, яку маємо змогу бачити сьогодні, постала у серці міста Лева лише 1835 року; історія її попередниць є тривалою, уславленою та …сумною, сьогодні маємо лише згадки про них… На зламі XIX-XX століть лихоманка перебудов та новацій не оминула і цієї стратегічної споруди. Ще перед I Світовою війною львів’яни мали усі шанси побачити зовсім іншу, оновлену ратушу…
Проект реконструкції ратуші у Львові. Архітектор Сильвестр Паздерський. 1908 рік
Нинішня будівля ратуші, знана та улюблена городянами, — фактично четверта за всю історію Львова. Зараз вона тішить око, але коли її тільки побудували у стилі казенного віденського (австрійського) класицизму, тодішні львів’яни, які бaчили і пам’ятали її прекрасну ренесансну попередницю, називали цю ратушу “потворним чотирикутником з комином”…
Проект львівської ратуші Йозефа Гандзелевича. 1908 рік
Вперше про реконструкцію головної споруди міста заговорили невдовзі після її спорудження. Вежа ратуші мала завершення у вигляді купола. Але 1 листопада 1848 року “весна народів” прийшла до Львова, спалахнуло повстання. Ремісники і студенти захопили Ринок, спорудили тут барикади. За наказом генерала Гамерштейна, почалося бомбардування міста — з гармат і бойовими ракетами. Одна з ракет влучила у вежу ратуші. Вона загорілася. Спалахнув і провалився всередину купол… Ремонт тривав до 1851 року, проте, новий вигляд не давав спокою багатьом, видаючись “куцим, надто бюрократичним, потворним”…
Проект перебудови будівлі магстрату у Львові Романа Бандурського. 1908 рік
Наприкінці XIXстоліття вже сам магістрат Львова вирішив розпочати реконструкцію своєї резиденції. У 1897 році було оголошено конкурс на проект реконструкції. Умови конкурсу передбачали добудову з північної сторони нового залу засідань і організацію другого головного входу, відповідну акцентацію його зовні, багатше оздобленя всіх фасадів, перебудову вежі, докорінний ремонт і нове оздоблення інтер’єрів… На всі ці роботи міська рада призначила 250.000 австрійських крон.
Бічний фасад проекту ратуші архітекторів Стриєнського та Манчинського. 1908 рік
Одноголосно першу нагороду присудили талановитому Альфреду Захаревичу (сину Ю. Захаревича). Майже однакову кількість голосів дістали два інші проекти – Адольфа Каменобродського і тоді ще маловідомого у Львові краківського архітектора Яна Сас Зубжицького…
Але до реалізації проекту так ніколи і не дійшло… Чому так сталося, можна тільки припускати. Конкурс відбувся у кінці 1897 року, підсумки були підведені весною 1898, практично у переломний момент у львівській архітектурі. На зламі століть, у Львові, на зміну „неостилям” прийшов і запанував новий напрям — сецесія… Новий конкурс був оголошений тільки у 1903 році.
Головний фасад проекту ратуші архітекторів Стриєнського та Манчинського. 1908 рік
Було створено низку проектів перебудови ратуші, участь у яких брали відомі архітектори імперії, але жоден з них не був реалізований – до Львова прийшла нова біда – I Світова війна…
