додому Блог сторінка 662

“Світязь” – львівський став із понад двохсотрічною історією

"Світязь" - львівський став із понад двохсотрічною історією
"Світязь" - львівський став із понад двохсотрічною історією

Від моменту утворення міста Лева, на його території та близьких околицях, річки та числені потоки утворювали цілу систему ставів, що використовувались у господарстві, військовими, дбайливо доглядались та, згодом, слугували улюбленими місцями відпочинку городян… Один з найбільших міських ставів, звісно ж видозмінений, зберігся до наших днів, та нині відомий львів’янам як спортивний комплекс “Медик”.

Став "Світязь" у Львові. Фото кін. XIX - поч. XX ст.
Став “Світязь” у Львові. Фото кін. XIX – поч. XX ст.

Перші офіційні звістки про водойму на перехресті Вулецької та Ісаковича (нині – Сахарова та Горбачевського) датуються початками XIX сторіччя, дослідник П. Гранкін припускає, що став “Полтава”, у власності ченців-домініканців, відомий ще з XVIII ст. це, власне, і є майбутні купальні “Світязь”. До 1831 року став належав родині Чижів, після – Левицьким, тоді ж його перетворено на купальню. У кінці XIX ст. власницею водойми стає Емілія Маріон, яка назвала свій заклад Світязем

Змагання на ставі "Світязь". Фото 1925 року
Змагання на ставі “Світязь”. Фото 1925 року

“Світязь” творили води потоку Боднарівка (Вулецький), що стікав з Вулецьких пагорбів (верхняя частина сучасної вулиці Сахарова), продовжував свою течію далі до вулиці Пелчинської (Вітовського) і доходив до  Стрийської дороги. Водойма мала два стави – Великий та Малий, – розділені між собою шлюзом. Великий став призначався для веслярських прогулянок, Малий – для купання…

Вигляд на став "Світязь". Поштівка міжвоєнного періоду
Вигляд на став “Світязь”. Поштівка міжвоєнного періоду

Вже на початку ХХ сторіччя “Світязь” набуває рис спортивно-оздоровчого осередку, яким розпоряджався талановитий управлінець Марко Данек. Власник дбав про належний стан купальні і відповідне її облаштування, оскільки отримував від неї немалий прибуток. Тому тут постійно з’являються нові споруди, доглядається територія, регулюються рівень і чистота води у ставах, не залишаються поза увагою і дорожні під’їзди до закладу…

Став у міжвоєнний період. Фото до 1939 року
Став у міжвоєнний період. Фото до 1939 року

Упродовж усього часу став використовував львівський спортивний клуб “Погонь”, до якого належав і видатний спортсмен, відомий інженер в галузі спортивного будівництва Тадеуш Кухар, у 1930-х роках керівник секцій плавальної та водного поло. Саме за його проектом “Світязь” було черговий раз реконструйовано та обладнано за сучасними взірцями.

Любительські знимки зі "Свитязя". Фото до 1939 року
Любительські знимки зі “Світязя”. Фото до 1939 року

Від початку 1920-х років і до вибуху Другої світової війни заклад належав родині Терлецьких. “Веслярсько-купелеве підприємствоСвітязь користувалося великою популярністю у львів’ян, заклад стає важливим спортивним осередком міста. Цікавий факт, перші змагання з плавання у Львові проведені саме на “Світязі” у 1906 році. Узимку 1926 року на Малому ставі започатковано розіграш першості Львова з канадського хокею (хокей з шайбою – гаківка на льоді). Улітку 1926 перші поєдинки Львівського окружного союзу провели ватерполісти…

Спортивний комплекс "Медик". Фото наших днів
Спортивний комплекс “Медик”. Фото наших днів

На початку 1950-х років, колишній “Світязь” потрапив у підпорядкування Спортивного товариства “Медик”. У 1955 році на його базі архітектор Ярослав Новаківський спроектував однойменний спорткомлекс, наприкінці 1950-х років – “Авангард”, що залишилося незмінним до кінця 1980-х років. З того часу тут зимою працює ковзанка, а літом – басейн, у 2000-х роках він став приватною власністю, але назва, відома кільком поколінням львів’ян, лишилася незмінною – “Медик”

Використані джерела :

http://www.lvivcenter.org/ , http://wikimapia.org/

Вісім львівських вулиць з іменами українських письменників

Львівські вулиці з іменами українських письменників

Іменами видатних українських поетів та письменників у Львові названі різноманітні вулиці, вулички, проспекти. Кожна по-своєму особлива – і довжелезна вулиця Шевченка, що веде за околиці міста, і затишна пішохідна вулиця Лесі України в історичному центрі. Кожна має своїх мешканців, свою історію і свої таємниці.

Вулиця Івана Франка

Вулиця, названа на честь українського письменника, поета, публіциста, перекладача, вченого, громадського та політичного діяча Івана Франка, простягається від пл. Соборної у центрі міста до вул. Панаса Мирного. В теперішньому вигляді (довжина 3 км) була утворена у 1950 р. з чотирьох вулиць: Червоноармійської (до того вул. Панська), Чернишевського (перед тим називалася вул. Зиблікевича), Тімірязєва (кол. Св. Софії) та вул. Франка (кол. вул. Понінського) та колишньої пл. Пруса.

Попередні назви:

від площі Соборної (кол. Бернардинської) до вул. Зеленої:

до 1871 p. – вул. Зерновa
1871–1929 pp. – вул. Панськa
1929–1941 pp. – вул. Юзефа Пілсудського
1941–1944 pp. – Гауптґассе
1941–1950 pp. вул. Червоноармійськa
з 1950 p. – вул. Івана Франка
Відрізок від вулиці Зеленої до площi Івана Франка:

до 1886 p. – вул. Стрийськa
1886–1941 pp. – вул. Миколая Зиблікевича
1941–1944 pp. – Фіхтент

Вулиця Лесі Українки

Вулиця Лесі Українки складається з трьох частин, які у свій час носили різні назви. Частина вулиці між Проспектом Свободи та вулицею Театральною у 1863 році належала до Театральної. Відрізок між вулицями Театральною та Краківською носив назву Краківська бічна. Верхня частина вулиці в кінці XVIII століття називалась Вірменська нижня та належала до вірменського кварталу.

У 1781 було демонтували мури в районі Краківської брами, через це розширилась вулиця Нижня Вірменська. У 1811 році вулиця сполучена з валом, а через нього з передмістям. У 2012 році була проведена реконструкція проїжджої частини, після чого вулиця Лесі Українки майже повністю стала пішохідною.

Проспект Тараса Шевченка

Одна із центральних вулиць Львова – Проспект Шевченка, проходить між вулицею Саксаганського та площею Міцкевича. Належить до Галицького району міста.

Старі назви проспекту:

з початку XIX ст. до 1871 р. — Святого Яна,

з 1871 по 1955 рр. — Академічна,

з 1955 — проспект Тараса Шевченка.

Перша писемна згадка – у 1414 році. Вулиця була частиною Галицького передмістя, на ній мешкали кожум’яки (гарбарі). Звідси й початкова назва вулиці — Гарбарська.

На початку XIX ст. в кінці вулиці був невеличкий ставок, в який впадали дві притоки Полтви — потічки Пасіка й Сорока, і заболочене русло Полтви знаходилось просто посеред вулиці. Через Полтву міщани перекинули кам’яний місток, який одним кінцем виходив на сучасну вулицю Фредра. На містку стояла статуя св. Яна Непомука.

В 1955, за часів УРСР, вулицю перейменували в проспект Тараса Шевченка, однак деякі львів’яни й далі називають цю вулицю по-старому — Академічною. За часів УРСР площу Академічну, яка знаходилась в кінці вулиці, об’єднали з проспектом Шевченка.

Вулиця Тараса Шевченка

Одна з семи головних магістралей Львова. Простягається від вул. Городоцької до межі міста (мікрорайон Рясне).

З розвитком Львова та розширенням меж міста змінювалася довжина вулиці. Від костелу святої Анни піднімалася в бік містечка Янова вул. Янівська — тепер вул. Тараса Шевченка.

Більшу частину вулиці займають довгі паркани промислових та військових об’єктів, а переважна частина житлових будинків споруджена за типовими проектами різних епох.

Вулиця Миколи Вороного

Вулиця пролягає від площі Міцкевича до площі Маланюка. Ця місцевість – осушена набережна Полтви, її місці був сад з альтанками.

Вперше вулиця згадується у 1816 році під назвою Гоффманська, на честь Жоржа Гоффмана, власника готелю на цій вулиці. У 1871 році вулицю було перейменовано на Круту, у 1903 році — на честь польського письменника Генрика Сенкевича. З листопада 1941 року по липень 1944 року, протягом німецької окупації, мала назву Діхтерштрассе, тобто «вулиця поетів». У 1950 році, вже за радянської влади, вулицю було перейменовано на Тимірязєва, на честь російського вченого-фізіолога. Сучасну назву вулиця отримала у 1992 році, на честь українського письменника, режисера та актора Миколи Вороного.

Вулиця Пантелеймона Куліша

Вулиця вперше з’явилася на планах Львова близько 1820 р. Тоді її називали Сонячною. Можливо через те, що вулиця майже збігається з меридіаном північ-південь і в безхмарний день вікна її будинків освітлені сонячними променями.

Інший варіант старої назви – від синагоги «Ор Шемеш» (Сонячний промінь), яка у ХІХ ст. знаходилась у будинку № 26 на цій вулиці. Таку назву вулиця зберігала до 1950 року. За радянських часів її перейменували на честь Нафталі Ботвіна, члена Комуністичної партії Західної України. А з 1992 р. ця вулиця носить назву Пантелеймона Куліша (1819–1897) українського письменника, історика і громадського діяча.

Вулиця Василя Стефаника

Вулиця простягається від перехрестя Коперника і Словацькогодо перехрестя Мартовича і Калічої Гори. Тут знаходиться Наукова бібліотека імені Стефаника. Це потужний інформаційний і науково-дослідний центр. Її фонди становлять більше 7 млн. одиниць збереження. Гордістю і окрасою бібліотеки є збірка української та зарубіжної періодики XIX-XX ст. Цінну частину бібліотечного зібрання становлять унікальні стародруки, рукописи, збірки карт, нот, іменних бібліотечних і архівних колекцій видатних письменників, вчених, культурних і політичних діячів.

Вулиця Івана Котляревського

Вулиця у Франківському районі Львова, в місцевості На Байках. Простягається від вулиці Кольберга на південний захід до вулиці Горбачевського. Велику частину забудови вулиці складають старовинні вілли.

У 1895 році вулиця називалась Набєляка. Під час німецької окупації (травень 1942) — Шіллерґассе, у липні 1944 року їй повернули попередню назву — Набєляка. Сучасну назву, Котляревського, отримала в 1946 році.

Наталія БОЙЧЕНКО

Джерела: www.lvivcenter.org, uk.wikipedia.org

 

Меморіальні вулиці Львова. Вулиця Філарета Колесси

“Упродовж цілого століття Колесси не сходять з арени інтелектуально-мистецького життя не лише України, а далеко за її межами. Йдеться про два покоління, про тих, чиї імена вже належать історії української культури: це брати Іван, Олександр, Філарет і наступна ґенерація – Микола, Любка, Христя. Якщо перші видатні представники родини працювали на ниві науки і лише частково – в галузі музики, то другі відзначилися в ділянці музичного мистецтва.”( Ксеня Колесса-Гелитович)

З названих імен найбільш пов’язані зі Львовом Філарет та його син Микола Колесси. І хоч обоє народилися не у Львові, все ж свідоме творче життя їх минуло власне тут.

Філарет Колесса
Філарет Колесса

Філарет Колесса – етнограф, філолог,композитор, педагог, народився у Ходовичах в липні 1871 року. Ще під час навчання в Стрийській гімназії, влітку на канікулах їздив до Ходович записувати народні пісні і робив перші спроби хорової обробки. 17-ти річним юнаком очолив як дириґент студентський хор і впроваджував в його репертуар свої обробки народних пісень. В гімназійні роки вивчає хорові партитури, історію музики, науку гармонії і вчиться грі на скрипці у чеха Ф. Доліста. Найбільше захоплення в молодого хлопця викликали твори Миколи Лисенка, особливо на слова Т.Шевченка. Власне музика привела Філарета Колессу до Віденського університету – у 1891-92рр. здобуває освіту у відомого австрійського композитора і органіста Антона Брукнера. І відразу по завершенні музичних студій вступає на філософський факультет Львівського університету.

Вулиця Філарета Колесси у Львові
Вулиця Філарета Колесси у Львові

Університетські студії поєднує з композиторською творчістю та викладацькою роботою в гімназіях Стрия і Самбора.

У 1907 р. Філарета Колессу скерували на роботу до Львова, у філію Академічної гімназії, де мав викладати греку і латину. В цей час був вже одружений з Марією Яновською і мав чотирьохлітнього сина Миколу. Першим помешканням родини Колессів стала трикімнатна квартира на вулиці Вроновських. Це невеличка вуличка, бічна Коперніка, яка у 1950 р. була перейменована на вул. Учительську, а у 1971 – на вул. Філарета Колесси. У цьому помешканні Колесси довго не затримались. Згодом перебралися на вул. Францишканську, тепер – Короленка, а по кількох місяцях на вул. Ґоломба, тепер – Верхратського. Микола Колесса у своїх спогадах зазначав, що було би слушно власне вул. Верхратського перейменувати на вулицю Філарета Колесси, адже там він найдовше жив і працював, там написав найвидатніші свої наукові праці, туди з візитами приходив Іван Франко.

На фото: ліворуч Софія Колесса, в центрі - Микола Колесса, праворуч - Дарія Колесса
На фото – діти Філарета Колесси: Софія (ліворуч), Микола, Дарія (праворуч)

Від юності Філарет Колесса працює паралельно у двох напрямах – музичному і філологічному, віддаючи перевагу то одному, то іншому. Композиторська творчість була вагомим етапом, але не тривалим. Найбільш відомі збірки – цикли “Вулиця”, “Обжинки”, “Гагілки” та “Наша дума”.

Вулиця Філарета Колесси у Львові
Вулиця Філарета Колесси у Львові

Перші роки ХХ ст. стають початком справжньої наукової роботи. Цьому сприяє і переїзд до Львова.

У 1906-1907 рр. у “Записках НТШ” публікується перша визначна праця аналітичного характеру “Ритміка українських народних пісень”.

Софія, Дарія та Микола Колесси

У 1908 завдяки рідкісному поєднанні в одній особі етнографа, музикознавця і філолога, Філарет Колесса був обраний Лесею Українкою для звершення ініційованого нею грандіозного проекту, що вміщував комплекс різних за характером завдань – етнографічної експедиції на Полтавщину для запису історичних кобзарських дум і пісень на фонографічні валики. “Дуже приємно, що поїде Ф.Колесса, бо се дуже серйозний і розумний музикант-етнограф, і, певно, в нього діло вийде добре…” З листа Лесі Українки, 10 липня 1908р.

Як підсумок, у 1910 і 1913 рр. вийшли дві фундаментальні праці Філарета Колесси “Українські народні думи”.

Вулиця Філарета Колесси у Львові
Вулиця Філарета Колесси у Львові

У 1922-1924 рр. Ф. Колессав викладав українську словесність в Українському таємному університеті у Львові. Під час приєднання Західної України до УРСР був обраний у жовтні 1939 депутатом Народних Зборів Західної України, у 1947 – депутатом Верховної Ради СРСР. 3 1939 – професор Львівського університету, директор державного музею етнографії у Львові (з 1940), керівник львівського відділу Інституту мистецтвознавства, фольклору і етнографії Академії Наук УРСР (з 1940). Учасник міжнародних конгресів фольклористів, музикознавців і філологів (Прага, Варшава, Відень, Антверпен). Філарет Колесса належить до засновників українського й класиків європейського етнографічного музикознавства.

Помер Філарет Колесса 4 березня 1947 року. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.

Галина ОГОРЧАК

науковий співробітник Музично-меморіального
музею Соломії Крушельницької у Львові

 

Джерела:
http://uk.wikipedia.org
http://ebk.net.ua/Book/synopsis/ukrainska_elita/part2/046.htm

Самотос-Баєрле Наталка. Микола Колесса: сто років молодості: спогади. – Львів : Аверс, 2014.

Родина Колессів у духовному та культурному житті українців кінця ХІХ-ХХ століття: збірник наукових праць та матеріалів. – Львів, 2005.

Вулиця, що з’явилась раніше за Львів. Історія у десяти зображеннях

Вулиця, що з'явилась раніше за Львів. Історія у десяти зображеннях
Вулиця, що з'явилась раніше за Львів. Історія у десяти зображеннях

Нинішня вулиця Богдана Хмельницького найстаріша у Львові – їй стільки ж років, скільки й самому місту. Вперше вона згадується ще у далекому XI сторіччі, як частина стратегічно важливого Волинського шляху – торгівельної артерії, що сполучала західні уділи Київької Русі (згодом Галицько-Волинського князівства) із державами Центрально-Східної та Західної Європи.

Одне з найраніших зображень вулиці Жовківської (нині Б.Хмельницького) - по центру - синагога "Темпль", праворуч - церква Св. Миколая. Фото Юзефа Едера бл. 1860-х років
Одне з найраніших зображень вулиці Жовківської (нині Б.Хмельницького) – по центру – синагога “Темпль”, праворуч – церква Св. Миколая. Фото Юзефа Едера бл. 1860-х років

Із включенням Галичини до складу Австрійської монархії, у др. пол. XVIII сторіччя, вулиця стала називатися Жовківською, оскільки за містом вона переходила у шлях, який пролягав до Жовкви. У 1936 році її перейменували іменем коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, полководця XVII ст. Сучасна назва, на честь великого українського державного діяча, гетьмана, дипломата і полководця – з’явилась у грудні 1944 року.

Площа Краківська, праворуч - початки вулиці Жовківської - нинішня - Хмельницького. Поштівка поч. XX сторіччя
Площа Краківська, праворуч – початки вулиці Жовківської – нинішня – Хмельницького. Поштівка поч. XX сторіччя

За кілька десятків метрів від початку вулиці знаходиться невелика площа. Вона існувала ще в давньоруському Львові, була його торговим і політичним центром, тут вирував базар, вирішувалися питання життя міста. Від середини XIX сторіччя і до 1941 року тут знаходилась синагога прогресистів – Темпль. Сучасна назва площі — Старий Ринок.

Початок нинішньої вулиці Хмельницького (по ходу трамвая) на фото 1915 року
Початок нинішньої вулиці Хмельницького (по ходу трамваю) на фото 1915 року

Вулиця Жовківська віддавна була промисловим районом міста. Ще за часів засновника міста – Данила Галицького, на ній мешкало чимало ремісників, зокрема вірмен. У середньовічному Львові вона входила до складу Краківського передмістя, населеного переважно біднотою…

Найдавніший збережений храм Львова - церква Святого Миколая. Фото до 1914 року
Найдавніший збережений храм Львова – церква Святого Миколая. Фото до 1914 року

Соціальний склад населення майже не змінився…  Більшість підприємств знаходилася саме в північній частині міста. Не останню роль при цьому відігравала наявність дешевої робочої сили. Ці квартали, як і по вулиці Замарстинівській, були населені виключно робітничим людом…

Вулиця Жовківська, праворуч - монастир ОО Василіан та храм Святого Онуфрія. Фото поч. XX ст.
Вулиця Жовківська, праворуч – монастир О.О Василіан та храм Святого Онуфрія. Фото поч. XX ст.

З княжих часів ця дільниця, зокрема й давня вулиця Жовківська, мали величезний відсоток єврейського населення, яке завжди було важливою культурно-економічною складовою життя Львова аж до страшних років II Світової війни…

Вулиця Хмельницького на перетині із нинішньою вулицею Гайдамацькою. Фото поч. XX ст.
Вулиця Хмельницького на перетині із нинішньою вулицею Гайдамацькою. Фото поч. XX ст.

Одні з найдавніших храмів Львова знаходяться саме на давньому Волинському шляху – княжа церква Святого Миколая (XIII ст.), монастир та храм Святого Онуфрія (XIII-XV ст.), церква Параскеви Пятниці (XIII -XVII ст.)

Церква Параскеви Пятниці XVII сторіччя. Фото др.пол. XIX ст.
Церква Параскеви Пятниці XIII -XVII сторіччя. Фото др.пол. XIX ст.

Монастир Святого Онуфрія — місце поховання друкаря Івана Федорова. Могила першодрукаря спочатку знаходилася на подвір’ї, а у XVIII сторіччі надгробок був перенесений до церкви.

Давній будинок вокзалу станції Підзамче. Поштівка поч. XX ст.
Давній будинок вокзалу станції Підзамче. Поштівка поч. XX ст.

Також на дільниці, та вулиці зокрема, відомою є станція Підзамче. Гілка до Бродів та Російської імперії відома з липня 1869 року. Історія нинішньої споруди станції, проекту Рибіцького, розпочинається 1909 року…

Вид на Жовківську дорогу від фабрики Бачевських (праворуч). Фото 1905 року
Вид на Жовківську дорогу від фабрики Бачевських (праворуч). Фото 1905 року

На межі XIX-XX сторіч гучного успіху здобуває фабрика Бачевських, заснована 1782 року, фабрика горілок та лікерів, із головними потужностями поблизу Жовківської рогачки (нині-“Алмазінструмент”), стає постачальником цісарсько-королівського двору.

Вид на вулицю Жовківську у міжвоєнний період
Вид на вулицю Жовківську у міжвоєнний період

В наші дні вулиця – складова частина північного промислового району міста. Вигляд її значно змінився… Заасфальтована проїзна частина, виросли нові будинки… Як і раніше, вулиця залишається важливою транспортною артерією – через неї здійснюється зв’язок і з Волинню, і з Києвом, і з закордоном…

Історія кави або як галичанин відкрив каву Європі

Історія кави або як галичанин відкрив каву Європі

У багатьох людей Львів асоціюється з архітектурою мінливою погодою, шоколадом та кавою. Саме кава є однією з візитівок нашого міста, і не дарма.

Історія кави сягає далеких часів і країн: батьківщиною кавового дерева вважають Ефіопію, провінцію Каффа. Існує легенда, що пастух побачивши, як кози, з’їли плодів з цього дерева стали набагато жвавіші та не хотіли спати, розповів про це ченцю, а той в свою чергу вирішив спробувати, щоб не засипати під час довготривалих молитов.

Кавове дерево.
Кавове дерево.

Та спочатку кавові плоди вживали у сирому вигляді, переважно для підбадьорювання у далеких походах їх використовували торговці, які йшли у караванах. З часом, коли зерна зажарили то отримали набагато сильніший ефект, а ще пізніше зерна почали подрібнювати (до речі, турки й досі зерна подрібнюють, а не розмелюють) і заварювати. Але цьому передував ще перехідний період, коли з кавових зерен робили вино.

Сирі кавові зерна.
Сирі кавові зерна.
Смажені кавові боби.
Смажені кавові боби.

Коли кава потрапила в мусульманський світ, у богословів виникли конфлікти з віруючими, адже напій одразу сподобався абстинентному від алкоголю населенню, так що люди зменшували активність у храмах все частіше попиваючи енергетичний напій у колі знайомих десь у кав’ярні.  Каву періодично забороняли, ув’язнювали та страчували кавоманів, але це не допомогло і врешті решт влада і богослови були змушені змиритись.

У 1683 році турецька армія взяла в облогу столицю Священної Римської імперії Відень. Кілька місяців місто мужньо трималось доки не підійшли союзні війська і не розгромили турків. Ця битва увійшла в історію як Віденська битва, але вона має й іншу назву – “Кавова битва”. Завдячує ця назва українському козаку, який родом з Львівщини.

«Битва під Віднем», (1863) Юзеф Брандт, музей Війська польського у Варшаві.
«Битва під Віднем», (1863) Юзеф Брандт, музей Війська польського у Варшаві.

Юрій Франц Кульчицький народився, приблизно, у 1640 році у селі Кульчиці Самбірського р-ну, Львівської обл. у сім’ї дрібного українського шляхтича. Замолоду пішов на Січ, під час одного з походів потрапив у турецький полон. Перебуваючи у неволі він досконало вивчив турецьку мову та звичаї турків. Після визволення перебрався до Відня, де працював перекладачем.

Юрій Кульчицький, гравюра 1683.
Юрій Кульчицький, гравюра 1683.

Ось під час облоги і згодились його здібності: коли ситуація у Відні загострилася, почалися хвороби, не вистарчало їжі, Юрій Кульчицький зголосився вийти з паралізованого і голодного міста. Він вирішив пробратися через табір турків, щоб зв’язатися з герцогом Лотаринзьким Карлом V. Переодягнений у одяг турецького купця, разом з надійним слугою-сербом Юрієм Михайловичем вони вийшли через одну із західних брам і пішли через ворожі лінії наспівуючи османські пісні. Турецький ага, побачивши як вони змокли, запросив їх до свого шатра обсохнути і почав розпитувати. Вони сказали що торгують виноградом і ага навіть порадив їм як уникнути небезпеки. Посланці вдало виконали завдання та повернулись у місто, принісши звістку про те, що визволителі вже близько, що підбадьорило містян. Після розгрому турків міська рада нагородила Юрія Кульчицького чималою сумою грошей, подарувала будинок і відзначила подвиг срібною медаллю. З трофеїв йому дісталось 300 мішків з кавою. Розмірковуючи як їх реалізувати (а в Європі на той час кава була виключно медичним препаратом) він вирішив відкрити кав’ярню, але гірка кава була людям не до смаку. Кулючицький не розгубився і почав додавати у напій мед, цукор і вершки, так з’явився рецепт приготування “кави по-віденськи”.

Кав'ярня Юрія Кульчицького «Під синьою пляшкою».
Кав’ярня Юрія Кульчицького «Під синьою пляшкою».
Пам'ятник Юрію Кульчицькому у Відні.
Пам’ятник Юрію Кульчицькому у Відні.

До Львова кава потрапила дещо пізніше: одні джерела говорять, що цей напій до нас привіз ще сам Юрій Кульчицький, за іншою інформацією, це сталось після приєднання Галичини до Австрійської імперії. Каву у Львові можна було скуштувати у цукернях. Найпершими вважають літні павільйони цукерень Яна Вольфа біля Віденської кав’ярні, які з часом стали частиною будівлі та саму Віденську кав’ярню, яка змінюючи власників ніколи не змінювала свого іміджу –  осередку кавоманів Львова та улюбленого місця розваг львівської публіки.

Інтер'єр однієї з львівських кав'ярень.
Інтер’єр однієї з львівських кав’ярень.
«Віденська» кав’ярня, фото, 1890-1897 роки.
«Віденська» кав’ярня, фото, 1890-1897 роки.

22 жовтня 2013 р. у Львові встановлено пам’ятник Ю. Кульчицькому.  Архітектор – Володимир Сколоза. Стелла із гербом на пам’ятнику означає шляхетний рід Кульчицького, зброя та щит – козацьке походження, мішок кави, з якого сипеться кава, що вмить перетворюється на монети, свідчить про підприємницькі здібності Юрія, який умів каву перетворювати у гроші.  Кульчик у вусі солдата натякає на прізвище Кульчицький.

Пам'ятник Юрію Кульчицькому у Львові.
Пам’ятник Юрію Кульчицькому у Львові.

Костянтин БАРАНЮК

Джерела: lvivcenter.orggalca.uauk.wikipedia.orglvivforever.com.ua.

Як знайомились наші дідусі або шлюбні оголошення львів’ян початку ХХ століття

Як знайомились наші дідусі або шлюбні оголошення львів'ян на початку ХХ століття
Як знайомились наші дідусі або шлюбні оголошення львів'ян на початку ХХ століття

Кажуть все змінюється — часи, мода, смаки та погляди. Одне за одним змінюються покоління, привносячи у кожен період історії щось своє.  Проте є речі, які залишаються незмінними, незалежно від століття — бажання знайти свою половинку та створити сім’ю.

Сьогодні для цього існує безліч можливостей, до прикладу сайти знайомств в інтернеті чи вечори швидких побачень. Зрештою кожен сам обирає свій спосіб пошуку партнера до життя.

А як знайомилися на початку ХХ ст.? Звісно через родину та друзів, а ще проводилися вечорниці з танцями. Або ж можна було…подати оголошення до газети.

Друкувалися матримоніальні (шлюбні) тексти на останній сторінці газети, у рубриці “Дрібні оголошення” поряд з повідомленням про пошук роботи, купівлю-продаж речей чи просто перепискою приватних осіб та коштували найдорожче.

Zofia Mugustyna Maria Sapieha, Lew Jerzy Sapieha, 1937
Zofia Mugustyna Maria Sapieha, Lew Jerzy Sapieha, 1937

“За оголошення, поміщені в тій рубриці, платять: шукаючі праці — 10 ґр. за слово; вільні посади — 12 ґр. за слово; купно-продаж — 15 ґр. за слово; матримоніяльні (женячка), переписка прив.осіб, оповістки культ.-освіт. установ і т.п. – 20 ґр. за слово. Хто бажає поміщення грубим (товстим) друком, платить подвійно. Належитість проситься слати згори готівкою або почт. значками. Неплатні згори замовл. огол. не будуть поміщені”

Інколи, аби убезпечити себе, редактори додавали  “За цю рубрику  Редакція не відповідає”.
Подавалися об’яви анонімно, під прізвиськом, або як можемо сказати зараз “нікнеймом”: “Емерит”, “Загадка”,  “Спокійний”, “Спільне щастя”, “Медик”. Не “пасли задніх” і панночки: “Самітна панна”, “Шатинка”,  “Стихія ”, “Можлива” та багато інших.

Панночка весела — кажуть і гарна, добре ситуована [1] навяже знайомство з кавалєром урядником, евентуально [2] зі студентом унів. Першеньство мають юристи і медики, котрим годиться допомочи до покінчення студій. – Ціль — виміна думок, для пізнання взаїмного — характерів! – Пожадана а тимсамим запевнена дискреція [3]. Зголошення (неанонімові) цілком поважно прошу слати до Адмін. “Неділя” для “Дискретно”.

Ілюстрований тижневик "Неділя" дня 10 листопада 1929 р.
Ілюстрований тижневик “Неділя” дня 10 листопада 1929 р.

Зголошення подавали, в основному, чоловіки різного віку, спеціальностей і посад (учителі, медики, урядники, професори та ін.), заможні та не особливо забезпечені.

Молодий, інтеліґентний технік-будівник, із Кубані (Прикавказзя), бувший козацький офіцер, високий, матеріально забезпечений, бажає познайомитись з панною в матрим. цілі. Фотографія обовязкова. Зголошуватись до “Впереду” під “Кубанець”.
Своя до свого! Професор гімн. на заході літ 31, кажуть симпатичний, навяже знакомство з милою, пристійною, ідеальної вдачі панночкою, радо учителькою до 27 літ. Серіозність, дискреція запевнена. Ласкаві зголошення по можности зі знимкою до Адм. “Неділі” під “Своя до Свого”.
Інтеліґентний молодець незалежний посідаючий 40 морґів поля і ціле господарство з браку знайомости цею дорогою пошукує товаришки життя, інтеліґентної, пристійної і господарної панночки або молодої вдови в матримоніяльних цілях. Справу трактує поважно, за дискрецію ручить словом чести. Зголошення з фотоґрафією і тільки докладною адресою слати до адмін. “Впереду” під “Спільне щастя”.

Газета "Вперед"  від 24 грудня 1919 р.
Газета “Вперед” від 24 грудня 1919 р.

У кожного були свої вимоги до можливих кандидаток у дружини. Найперше фізичні дані, вік,  родинний статус та характер. Бажаною була і фотографія дівчини.
Хто зазнайомить державного урядника, літ 38 (вдовець), з пристійною, доброю, з доброї родини панною, середного росту від 27-30 літ, шатенкою або темно бльондиною, схоче порозумітися листовно. Найрадше у Львові або Перемишли. Справа під словом чести поважна. Неанонімові листи під “А.К.”, постерестанте [4] Szczakowa до 10 листопада 1919”.
Молодець, літ 28, симпатичного вигляду, властитель кравецької робітні, глядає дружини приємного вигляду брунетки в ціли матримоніяльній. Справу трактує поважно, фотографія пожадана. Слати під “Рішучий”, у п.Строновича, Тернопіль, Костюшки”.
Емерит-урядник [5] рослий приємної поверховности, літ 54 заможний, одружиться з здоровою, добре збудованою, симпатичною бльондинкою до 35 літ. – Зголошення до “Впереду” під “Емерит” 54”.
Пристійний і симпатичний мущина, сам-одинокий, середних літ, інтеліґентний і на добрій посаді, шукає товаришки життя, з доброго дому, яка є інтеліґентна, брунетка, слушного росту, чесна дівчина, доброго серця і лагідної вдачі, до 25 літ.  Фотографія потрібна, певно відошлеться. Річ поважна і з найбільшою дискрецією. Зголошення за даною адресою слати: Меланій Луцький, Лука, коло Самбора.”

Jadwigа z Serwatowskich, Józef Gotard Dwernicki, 14 квітня 1928
Jadwigа z Serwatowskich, Józef Gotard Dwernicki, 14 квітня 1928

Нерідко важливим для кавалєра була національна приналежність майбутньої обранки:
Учитель навяже переписку з Українкою приємної вдачі — в ціли матрімоніяльній; для безпосадних товаришок по званню — вигляди на посаду. Ласкаві зголошення з фотографією слати в Адмін. “Гром.Вістн” під “Над Прутом” до 20 мая”
Молодий, 22-літній старшина української армії, тепер в полоні, пошукує знайомости в матримоніяльній ціли Першенство Галичанки. Річ трактується поважно. Зголошення під: Олексій Плевенко, Перемишль, гол. Шпиталь, окр. Відділ 5.”

Газета "Вперед" 13 листопада 1919 р.
Газета “Вперед” 13 листопада 1919 р.

Трапляються повідомлення, в яких вказано не загальні, а конкретні вимоги. Як от — дата народження чи вміння готувати:
Кавалєр літ 32 з укінченою середною школою на державній посаді в корінній Польщі шукає цею дорогою товаришки життя. Пані в літах від 22-27 уроджені 27/ХІІ, 11/І. Згл. 20/ІV. – 21/V, релігійні, національно свідомі, милого вигляду, лагідної вдачі з укінченою гімназією згл. семинарією, поважно думаючі о подружі, зволять ласкаво переслати вірний опис свого життя до редакції газети “Неділі” для “Загадка”. Знання французької мови та штука танців не є вимагана , але вміння варити є необхідне. Дискреція під “Словом чести” запевнена”.

Ілюстрований тижневик "Неділя" дня 7 січня 1932 р.
Ілюстрований тижневик “Неділя” дня 7 січня 1932 р.

І, звісно, не на останньому місці, матеріальне становище кандидатки.
Лікар на провінції ожениться з молодою пристійною панною, лагідної вдачі з відповідним приданим. Зголошення до “Неділі” під “Солідний”.
Молодець, літ 27, самостійний, подружить панну з доброї родини приємної вдачі до 24 літ. Маєток річ зглядна. Зголошення до адміністрації “Впереду” під “Молодець”.
Д-р. мед. навяже переписку з молодою гарною панною в цілі супружя. Відповідне придане конечне. Зголошення до Адм. “Неділі” під “Амор”.
Кавалєр 29 літ, образований в школі артистичного малярскій і власник фотографічного заведення, одружиться з панною або вдовою з посагом, може бути зі селянської родини. Адреса: фотографічне заведення “Маруся”, Сянік”.

Irenа Drexler, Mieczysław Chwastowski, 1911
Irenа Drexler, Mieczysław Chwastowski, 1911

Здебільшого придане було бажаним, але не для всіх шукачів вагомим:
Пристійний кавалєр, з середнім  образованням на становиску, бажає при помочі переписки познайомитись з моральною, молодою, зграбною та з гарним личком панною. Про посаг не ходить. Виміна знимок конечна. Адресувати Ред. “Неділі” під “Самітний”.
“Оженюсь з молодою, гарною і господарною панною. Посаг неконечний. Письмо і світлину прошу слати до Адм. “Неділі” під “Урядник”.

Особливе місце займають оголошення чоловіків, яким була необхідна грошова допомога та матеріальне забезпечення:
“Пристійний, молодий хлопець, який з причин невідрадних матеріяльних і політичних умовин не може студіювати, навяже переписку в цілі подружжя з пристійною панночкою, до 19 літ, яка моглаб його тимчасово матеріяльно забезпечити, малаб більшу суму на засновання якогось торговельного підприємства, або виробилаб йому добру платну посаду. Зголошення зі знимкою і з поданням даних слати по адресі адміністрації “Неділі” для “спокійний”
Оженюся з жінкою до літ 40, небідною, яка внеслаби до 1000 долярів до рентовного підприємства. Ремісник добре ситуований. Листи до Адміністрації “Неділі” під “Ремісник”.

1921, Lwów, Polska Ślub rodziców Danuty Kominiak - Marii Porczak i Edwarda Krysiaka.
1921, Lwów, Polska Ślub rodziców Danuty Kominiak – Marii Porczak i Edwarda Krysiaka.

Є щось подібне до пропозиції фіктивного шлюбу:
Пристійний мущина, середніх літ, з академічним образованням, ожениться з панною або вдовою (може бути міщанського або селянського роду), яка могла би покрити кошти подорожі обоїх до Америки. Зголошення до Аміністрації під “Кавалєр”

Проте не завжди була потрібна саме матеріальна допомога, часами необхідною була інтелектуальна та духовна підтримка від майбутньої дружини:
Ожениться академік з женщиною, яка допоможе йому в дальших студіях. Справа серіозна П.І. посте рестанте, Хотимир”.
Симпатичний мужчина з університетський образуванням , на становищу, років 30 радби познайомитися з нестарою висококультурною, образованою жінкою, яка внесе дещо світло в сірину буднів. Подружа не виключене. Ласк. зголошення слати до адміністр. “Неділі” під: “А може?”

Газета "Вперед"  від 12 грудня 1919 р.
Газета “Вперед” від 12 грудня 1919 р.

Якщо кавалєр з тих чи інших причин сам не хотів/не міг подати повідомлення до газети, за нього це могла зробити родина:
Для братанка, кавалєра літ 39, пристойного, пенсіоністу, посідаючого камяницю і промислове підприємство пошукую жінку, панну або вдову. – Вулиця Сикстуська 31. – Кармазин”

Часами аби знайти відповідну дружину для своїх дітей батьки писали зголошення глибоко філософського змісту, такі пошукання наречених тривали роками.
Маю сина. Молодий, здоровий, гарний і тверезий. Греко-католик без майна, праці і допомоги. Є абсольвентом 3 літної школи торговельної. Шукаю для нього товаришки життя в краю і на чужині, яка би дала відповідь на отсі питання: 1) Проти чого я повинен виступати і чим переважно заниматися, щоби творити добро? (хотяби не було кінця для мого життя тут на землі); 2) Що є видимим регулятором світа для того житя? Кандидатки в віці 18-40 літ. Віроісповідання обоятне. Непонижені на чести, здорові на розведені. Надіслана влучна відповідь або найгарнійша буде принята. А котраби мої питання незмінила а поправила і дала добру відповідь та перша. Слабші розвязки без відповіди і позістают моєю власностю. Час до 1/VІІІ.1930 р. на адресу часопису  “Неділя” під “Спільна Праця” Г.В. Передрук дозволений!

Ілюстрований тижневик "Неділя" дня 22 червня 1930 р.
Ілюстрований тижневик “Неділя” дня 22 червня 1930 р.

Відповіді на повідомлення, які надходили зголошувач давав адресатам у наступних номерах газети:
Заінтересованим оголошенням про мого сина дня 22/VІ б.р в тижневику “Неділя” за листи дякую. З заграниці не написав ніхто. Пані М.відповіла на найслабше питання. Для старшої пані: “Син вже три роки без праці, мимо старань про неї  і питання з дня 22/VІ. Без зміни. Подаю незначну поправку, за яку мене прошено. Проти кого я за життя виступав? Дотепер я виступав проти неправди, коли її добре пізнав, а до того силу я мав проти кривди, коли я з нею стрічався, проти пса, котрий на дорозі намагався мене кусати. Проти кого учили мене виступати? Хто був у війську, хто бачив світову війну, той знає. Учили виступати проти вогорога. Для цього сина є вже наречена. В невдовзі напишу про свого другого сина і дам інші питання. Зістаю жичливий для свого сина і людини його життя. Адреса без зміни. С.В. Передрук дозволений.

Як виявилося, “Сага шукань” тривала не один рік:
Заінтересованих моїми матримоніяльними оголошеннями, котрі почалися в “Ділі” 10 грудня 1929 р. а покінчилися  24 січня 1932 р. в “Неділі”  подаю спростування. Дитину до супружа неповинен намовляти — силувати з огляду на їх пізніше  спільне життя. Дорадити повинен.

Чи одружив пан свого молодшого сина автору вияснити не вдалося.

Ілюстрований тижневик "Неділя" дня 21 вересня 1930 р.
Ілюстрований тижневик “Неділя” дня 21 вересня 1930 р.

Але не тільки чоловіки шукали свого щастя на шпальтах газет. Хоча й набагато менше, проте були й подання від самотнього жіноцтва:
Учителька на посаді, із-за браку знайомства бажає навязати переписку в матримоніяльній ціли з мущиною на доброму становиську до літ 47. Зголошення лише неанонімні прошу слати до Адм. “Неділі” під “Шатинка”.
Властителька  реальности на селі вийде замуж за Українця. Зголошення до Адмін. “Неділі” під “Самітна панна”.
“Чи знайде інтилігентного мужчину на становищі, до 36 літ, ціль товариська, евентуально матримоніяльна — учителька. Зголошення до “Неділі” під “Можлива”.
Учителька, молода, посажна і принадна, бажає бажає сею дорогою пізнати мущину на відповіднім становиску. Ціль матримоніяльна. Аноніми до коша. Листи до Адмін. “Гром.Вістника” під “Віра”.

І насамкінець, що робити коли побачив дівчину, яка припала до серця, але не встиг з нею познайомитися? Правильно — потрібно подати об’яву до газети і, хто знає, можливо вона її прочитає та зголоситься у відповідь.
Паню, яка їхала 4-кою та висіла на станції трам. біля “Народн.Гостинниці” о год. 9:10 веч. та скерувала свої кроки до вище згаданої каварні, прохаю конечне подати свою сталу адресу до Адмін. “Неділі” під “4”.

[1] добре ситуована — забезпечена матеріально;
[2]евентуально — можливо за певних умов;
[3]дискреція — в даному тексті  розуміється як конфіденційність;
[4]посте рестанте (Poste restante) – до запитання;
[5]емерит — пенсіонер.
Граматика та пунктуація текстів оголошень збережена згідно оригіналів.

На матеріалах фондової збірки Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові: газета “Неділя” (Львів, 1929-1932рр.), “Вперед” (Львів, 1919), “Громадський Вістник (Львів, 1922 р.)

Софія ЛЕГІН

13 дереворитів Олександра Бриндікова

художник Олександр Бриндіков
Художник Олександр Бриндіков

9 червня 2015 року, в львівській галереї сучасного сакрального мистецтва «IconArt», що на вулиці Вірменській, 26, художник Олександр Бриндіков представив першу персональну експозицію ікон, створену в найстарішій графічній техніці – гравюра на дереві.

Виставка експонуватиметься  в галереї до 5 липня. Експозиція «Дереворит» складається з тринадцяти лляних полотен, на яких за методом гравюри виконані відтиски ликів святих та біблійних сюжетів.

Дереворит Олександра Бриндікова
Дереворит Олександра Бриндікова

“Тема тиражованого графічного мистецтва цікавила мене віддавна. Але саме народна гравюра кілька років тому стала для мене джерелом натхнення, що навіює роздуми та спонукає до творчих пошуків” – розповідає художник.

Дереворит Олександра Бриндікова
Дереворит Олександра Бриндікова

Дерев’яним кліше з фарбою Сашко за допомогою пресу робить відбиток на давньому домотканому полотні. Таке народне мистецтво виникло наприкінці XVI століття й існувало до XIX сторіччя.

Дереворит Олександра Бриндікова
Дереворит Олександра Бриндікова

«Якщо колись в місті була якась чудотворна ікона, і люди приїжджали на ярмарок, то хотіли звідти щось привезти додому. От дереворитом робили такі штучки, відбитки тої ікони, як тепер календарики. Я, відповідно, звідти собі взяв ту техніку – зробив копію Львівської Богородиці. Ті відбитки колись були дешеві, бо то був папір. І їх люди привозили додому, розвішували на стіни, клеїли», – продовжує митець Олександр Бриндіков.

Дереворит Олександра Бриндікова
Дереворит Олександра Бриндікова

Оскільки в Косівському інституті декоративного й ужиткового мистецтва Сашко вивчав художній розпис, а в нашій Академії мистецтв – монументальний живопис, то дереворит осилив самотужки. І володіє технікою чотири роки. Та це – його перша персональна виставка.

Дереворит Олександра Бриндікова
Дереворит Олександра Бриндікова

«Спочатку Сашко робить рисунок, пізніше рисунок потрібно перенести в дзеркальний вигляд, пізніше перенести на дошку, вирізати, і вже пізніше з цього друкується оригінал. Оскільки це графіка, воно друкується задом наперед. І тому все потрібно зробити у зворотному порядку: букви, написи, жести рук, які мають свою символіку», – поділився спостереженнями друг Олександра Бриндікова, митець Остап Лозинський.

Оздобив Сашко свої ікони вибійкою. Нею колись народ декорував скатертини, фіранки чи навіть одяг. Тепер і митець друк

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Три погляди на підвали тюрми на Лонцького

Три погляди на підвали тюрми на Лонцького

Сьогодні ми не будемо розповідати вам про історію, мистецтво, культуру, події тощо… Сьогодні ми розкажемо, а точніше, покажемо вам одне місце у Львові,  в яке заходити без суму і болю неможливо… Покажемо очима трьох людей і вони поділяться з вами своїми враженнями. Місце – Національний музей-меморіал «Тюрма на Лонцького»…

Про свій погляд на підвали тюрми на Лонцького розповідає Андрій Роюк

Підвал тюрми на Лонцького, не в’язниці, а саме тюрми. Останній бастіон залишений людьми кілька десятків років назад. Востаннє в’язні тут були ще в 50 роках минулого століття.

Відчувається певний відгомін людських страждань. Не обов’язково навіть знати факти, що у малесеньких камерах, утримувалися багато людей у жахливих умовах, без світла, води та туалету.

Сирість, тіснява, людський стогін якось в’їлись в ці полущені стіни, утворюючи цим своєрідну енергетику. Відкриті дверцята для подачі їжі на старих дверях, очка, для спостережень, бракне хіба що миски чи горнятка. Спокій. Повна ізоляція від звуків бурхливого міста. Так собі подумав, що тут знаходиться ядро, в якому скупчений негатив подій цього закладу. Досі.

Вийшов звідти я мовчазним. І ще подивився на стіни тюрми, де постійно вирує життя. Якийсь метр стіни між цими середовищами…, і як це мало!

Роман Метельський та його враження від відвідин підвалу тюрми на Лонцького.

Хтось напевно розкаже про ці підвали з історичної точки зору, сухою мовою цифр, дат, списків та прізвищ – і, зрештою, буде мати рацію. Хтось буде тихо оплакувати своїх батьків та матерів, дідусів та бабусь, чи братів і сестер у німому безсиллі щось змінити. Хтось розкаже про події підвалу тюрми на Лонцького спогадами тих небагатьох вцілілих.

Для мене підвали розпочалися з холоду, холоду, що віднімає руки і підкошує ноги. Холоду, що викликає приступ паніки і, майже тваринне бажання розвернутися і тікати світ за очі з цього місця.

А ще запах. Запах вогкості, цвілі, в купі з їдким запахом щурячої сечі і ще невідомо чого… Запах, що заставляє паморочитись в голові і не втрачати свідомість, перебуваючи на межі двох світів…

Враження від підвалів тюрми на Лонцького Костянтина Баранюка

Потрапляючи сюди, починаєш розуміти весь жах тоталітарних режимів, приниження вартості людського життя, свободи громадян. Кожна камера наповнена енергетикою тих подій. Багато приміщень досі переносять тебе у ті часи.

Львів театральний. Вісім закладів Мельпомени

Львів театральний
Театр «Воскресіння»

Театр заснував у 1990 році режисер Ярослав Федоришин. «Воскресіння» поєднує традиції психологічного театру в найрізноманітніших сучасних формах та жанрах. Театр будує свої вистави на світовому класичному репертуарі, в якому є вистави за творами Стрінберга, Чехова, Піранделло, Пінтера, Шевчука, Лесі Українки, Шепарда, Кольтеса, Байрона, Уальда та авторські сценарії Ярослава Федоришина.

Театр працює не тільки на сцені, а й на вулиці. Серед вистав, якя показують під відкритим небом, – «Глорія», «Святе та грішне», «Йов», «Вишневий сад». На сьогодні в театрі грають близько 190 вистав на  рік, з них 50-60 вистав – в різних країнах світу.

Адреса: пл. Ген. Григоренка, 5

Національний драматичний театр ім. Марії Заньковецької

Театр імені Марії Заньковецької працює у Львові  з 28 березня 1842 року. Побудував його граф, відомий землевласник і меценат Станіслав Скарбек власним коштом. У театральній будівлі планувалося розташувати готель на 300 номерів, крамниці, кав’ярні, помешкання для акторів. Під час будівництва у вологий ґрунт було вбито 16 000 дубових паль. Тепер саме завдяки їм будівля театру є найдорожчим будинком у Львові.

В січні 2002 року театр одержав статус Національного. Творчі зацікавлення Заньківчан мають надзвичайно широкий  діапазон: від творів національної та світової класики, сучасної вітчизняної  та зарубіжної драматургії – до імен, певного часу заборонених, і маловідомих назв. Жанрове розмаїття та багатство заньківчанської афіші вигідно вирізняються навіть серед рівнозначних колективів.

Адреса: вул. Лесі Українки, 1

Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки

Театр, що нині знаний як Львівський драматичний театр імені Лесі Українки, був заснований 1931 року в Києві. За незалежної України тривалий час театр працював як Театр Західного оперативного командування. У 1996 році фінансування театру припинили, і з 1 січня 2008 року театр перейшов на баланс міста, діставши назву «Львівський Муніципальний театр». 21 квітня 2011 року Львівська міська рада перейменувала Муніципальний театр на Львівський драматичний театр імені Лесі Українки.

В театрі створюють нові  проекти та вітають креативність, кожен з молодих митців приносить свою ідею, яка передбачає неповторність та експеримент.

Діючий репертуар Львівського драматичного театру багатогранний та різноплановий. Тут є і класичні твори зарубіжних та українських авторів, і вистави за сучасними п’єсами. Маленькі глядачі можуть переглянути дитячі вистави.

Адреса: вул. Городоцька, 36

Театр опери та балету імені Соломії Крушельницької

Будівництво театру розпочалось у червні 1897 року за проектом архітектора Зигмунта Горголевського — автора багатьох монументальних споруд Польщі і Німеччини.

Відкрився театр для глядача 4 жовтня 1900 р. прем’єрою лірико-драматичної опери «Янек» Владислава Желенського — про життя карпатських верховинців. Головну партію співав український тенор Олександр Мишуга. В урочистому відкритті взяли участь письменник Генрик Сенкевич, композитор Ігнацій Ян Падеревський та делегації з різних європейських театрів.

У Львівському театрі  опери та балету ім. С. Крушельницької працює понад 500 осіб, об’єднаних спільною метою. У репертуарі театру зараз 10 українських музично-сценічних  творів. Такої  кількості українських вистав немає  в жодному аналогічному театрі України.

З історією створення та будівлею театру пов’язано багато цікавих легенд.

Адреса: пр. Свободи, 28

Перший український театр для дітей та юнацтва

У 1944 р. до Львова переїхав перший український театр для дітей та юнацтва, який був заснований у Харкові в 1920 р як «Театр казки». Зручне облаштування залу дозволяє глядачам перенестися  у казковий світ вистави, яка відбувається на сцені.

Розмаїтий репертуар  театру містить вистави не лише для  дітей, а й такі, що розраховані  на дорослого глядача. У театрі відбуваються також святкові та концертні програми.

Адреса: вул. Гнатюка, 11

Львівський театр естрадних мініатюр «І люди, і ляльки»

Театр-студію було засновано  Львівським відділенням Національної спілки театральних діячів України  з ініціативи Олега Новохацького у 1990 році.

Особливістю театру є те, що у виставах грають актори і ляльки. Театр створює вистави, які б не залишали байдужими дітей та їх батьків, також використовує новітню драматургію, знайомить з досягненнями лялькового мистецтва. Працівники практикуються творчі зустрічі з глядачами, обговорення вистав, поїздки на фестивалі, гастролі та виїздні вистави.

У репертуарі театру є постановки для дошкільнят, школярів та для дорослих.

Адреса: вул. Фредра 6/2

Львівський академічний театр імені Леся Курбаса

Львівський академічний театр імені Леся Курбаса створений у 1988 році Володимиром Кучинським та групою молодих акторів. Від часу свого  заснування театр ім. Леся Курбаса  став одним із найбільш відомих  театральних колективів, як в Україні, так i за її межами. Вистави театру гідно представили Україну та здобули високі нагороди на численних міжнародних театральних фестивалях.

Театр працював як унікальний методологічний центр, опанував і розробив цикл театральних методик та тренінгів акторської психофізики, пластики, голосу, провів серію спільних проектів.

Адреса: вул. Леся Курбаса, 3

Львівський обласний театр ляльок

Львівський театр ляльок відкрився 15 квітня в 1946 році. Першою виставою, що з’явилась в театрі був «Івасик-Телесик». Впродовж 50-ти років саме він був візитною карткою театру.

З часом репертуар розширився, зараз театр є учасником багатьох Міжнародних і Всеукраїнських фестивалів, оглядів, конкурсів, володарем поважних нагород.

Щорічно понад 200 тисяч дітей і дорослих аплодують казковим героям.

Адреса: вул. Д. Галицького, 1

Наталія БОЙЧЕНКО
Джерела: opera.lviv.ua/ua, voskresinnia.eu, lviv.travel/ua

Історія останнього львівського алхіміка в фотографіях та документах

Історія останнього львівського алхіміка в фотографіях та документах

В часи середньовіччя алхімічні досліди не були великою рідкістю. Чимало вчених, дослідників захоплювались, до прикладу, пошуком філософського каменю, правда без бажаного результату. У ці часи такі експерименти могли закінчитись трагічно – дехто із алхіміків заплатив за ці пошуки своїм життям. Але часи змінюються і в 1933-му році один із останніх алхіміків світу, львів’янин Збігнєв Дуніковський, відбувся лише двома роками в’язниці та й це тому, що не мав відповідних дозволів. Інвестори ж, які вклали в експерименти Дуніковського немалі гроші та сподівались отримати з цього чималі прибутки – займались судовими процесами.

Але про все по порядку. Інтерес до алхімічних досліджень Збігнєв Дуніковський отримав від свого батька, геолога, викладача Львівського університету Еміля Дуніковського. Професор багато їздив по світу, добре знав мінералогію, особливості гірських порід. Саме батько, Еміль Дуніковський, першим зацікавився можливістю отримати благородні метали із гірських порід за допомогою певного на них впливу. Мабуть, це й зіграло свою роль в житті сина та посприяло тому, що в 20-ті роки ХХ-го століття Збігнєв Дуніковський розробив та запатентував агрегат, що збагачував руду так, що перетворював на золото.

Дуніковський готується до експерименту.
Дуніковський готується до експерименту.

Дуніковський молодший не був першим в цій царині. До нього спроби винайти щось подібне робили викладач Берлінського політехнічного інституту Адольф Мітте та японський професор Надаока з Токійського університету. Але саме Збігнєв Ян Дуніковський вперше запатентував подібну установку в Парижі 4 квітня 1924-го року.

В основу винаходу вчений поклав обробку певних субстанцій електричним струмом, радіоактивним опромінюванням та впливом високої температури, що призводило до змін в молекулярній структурі речовини.

Запатентований процес виробництва золота.
Запатентований процес виробництва золота.

Як вихідний матеріал для експериментів, винахідник запропонував використати мінерал сфалерит або ж «цинкову обманку». Звичайний пісок , який утворювався після переселення руди, піддавався впливу сильного електричного струму. Після цього опромінювався радіоактивними елементами, а далі піддавався ультрачервоному випромінюванню і нагріванню до 1200 градусів. Після охолодження, руда використовувалась для переплавлення в звичайному, для цього мінералу, процесі.

Найбільш контраверсійною, в методиці Дуніковського, була ідея використання радіоактивного випромінювання. Винахідник стверджував, що цю ідею і самі промені «Х» відкрив його батько – Еміль.

Збігнєв Ян Дуніковський готується до експерименту.
Збігнєв Ян Дуніковський готується до експерименту.

Треба сказати, що Захід з цікавістю зустрів цю інформацію та експерименти. Дуніковського спочатку називали «професор», а пізніше – просто – «алхімік». Як так сталося, що вихований в наукових традиціях вчений, молодий інженер зайнявся алхімією – невідомо. У 1926-му році львів’янин виїхав до Італії, а згодом переїхав до Монако. Там працював в інституті океанографії.

Про експерименти «львівського алхіміка» голосно заговорили у Франції в кінці 1931-го року. Для побудови свого апарату і проведення експериментів, Збігнєв Дуніковський залучив значні суми від багатих людей під обіцянку значного зиску. Великі тривалі обіцянки не справджувались і за поданням колишніх прихильників, суд відправив його за грати більш ніж на три роки.

Заявка на отримання патенту
Заявка на отримання патенту

Щоб виправдати своє ім’я, в суботу, 16-го січня 1932-го року під наглядом поліції, Збігнєв Дуніковський проводив свій експеримент в паризькій Ocole Centrale. Для експерименту використали руду з Південної Америки. Екперимент не вдався, діяльність алхіміка виглядала для суддів та свідків не переконливо. Другий шанс було надано 4 лютого 1932-го року, а потім експеримент повторювали, переносили в інше місце, використовували інший апарат. Збігнєв Дуніковський кожного разу хотів позбутися раз і назавжди титулу афериста.

Дуніковський став відомим, але, ймовірно, не такої слави чекав винахідник.
Дуніковський став відомим, але, ймовірно, не такої слави чекав винахідник.

Навесні 1933-го року суд виніс остаточний вирок – 2 роки ув’язнення та повернення коштів на суму 2 792 417 франків і додатково близько 4 доларів. В рішенні прозвучало, що таємничий процес Дуніковського заміни піску на золото – це «непрактична комбінація абсурду і протиріччя». 26 травня цього ж року Дуніковського звільнили із в’язниці. Через деякий час наш вчений опинився в Італії.

У 1935-му році в Сан-Ремо Дуніковському все ж вдалося досягнути результату – отримано від 409 до 859 грам золота на тонну використаної руди. Це був успіх і про нього писала преса як Європи, так і Польщі, Львова.

Якщо вірити тогочасним газетам, світ мав би чекати прориву в економіці.
Якщо вірити тогочасним газетам, світ мав би чекати прориву в економіці.

Ще перед початком Другої світової війни родина Дуніковського виїхала на Філіппіни, де й залишилась до її закінчення.

На жаль, під час бомбардувань був знищений знаменитий апарат, а грошей на створення нового екземпляру не було. Влада Польщі після війни не дала можливості Збігнєву повернутись додому, тому всі останні свої роки він провів у США.

Збігнєв Дуніковський з дочкою.
Збігнєв Дуніковський з дочкою.

Історію останнього алхіміка мало хто знає. Хіба що у фольклорі збереглась жартівлива пісенька:

Mam sto worków skóry,
trzysta worków mydła,
frajerzy wpadają
zawsze w moje sidła.

Rodak Dunikowski
też nie był fujara:
robił z piasku złoto,
ja się z mydła staram.

Історію розповідав Таємний Аптекар а записував Анатолій ГУРИН

Метр Юзеф Едер – один з “батьків” львівської фотографії

Метр Юзеф Едер - один з "батьків" львівської фотографії

Юзеф Едер (1831-1903) – один з перших, та один з найкращих фотографів Львова за всю його довгу історію. Його вважають вчителем практично всіх наступних поколінь львівських фотографів, в тому числі, й таких непересічних майстрів як уславлений Едвард Тшемеський…

Реклама фотоательє Юзефа Едера у Львові. XIX сторіччя
Реклама фотоательє Юзефа Едера у Львові. XIX сторіччя

Нажаль, біографічних відомостей щодо життя фотографа практично не зберіглося, ми навіть не маємо відомого зображення Едера – людини, яка, за своє життя, виконала портрети багатьох тисяч інших персон… Проте, досить добре висвітленим є львівський період діяльності майстра, адже, саме тут він створив свої найкращі роботи.

Вид на початок вулиці Ягеллонської (Гнатюка) у Львові. Ліворуч - будівля готелю "Англійський" - у дворі якого знаходилось фотоательє Едера. Нині тут знаходиться музей етнографії. Фото др. пол. XIX ст.
Вид на початок вулиці Ягеллонської (Гнатюка) у Львові. Ліворуч – будівля готелю “Англійський” – у дворі якого знаходилось фотоательє Едера. Нині тут знаходиться музей етнографії. Фото др. пол. XIX ст.

Від 1861 по 1888 роки Едер провадив фотоательє у готелі “Англійський”, за адресою вулиця Карла Людвіга, 15 (нині пр-т Свободи). До 1865 року його кампаньйоном по роботі у Львові, пізніше у Станіславові та Яссах був Бернард Бранд.

Вид на храм Святого Юра у виконанні фотоательє Юзефа Едера. Др. пол. XIX ст.
Вид на храм Святого Юра у виконанні фотоательє Юзефа Едера. Др. пол. XIX ст.

Ательє метра являло собою одноповерховий павільйон у подвір’ї готелю “Англійський”, на фасаді якого була вивішена так звана фотографічна шафка із зразками фотопродукції.

Портретна фотографія у виконанні ательє Едера. Друга третина XIX ст.
Портретна фотографія у виконанні ательє Едера. Друга третина XIX ст.

Юзеф Едер був учасником та неодноразовим призером багатьох виставок: сільськогосподарсько-промислової у Львові (1877 року), у Відні (1873, 1878). Діяльність його була багатогранною – відомими є його серії робіт з видами залізниць Австро-Угорської імперії, портретна фотографія, види міст – зокрема широкоформатна панорама Львова, палаців, пейзажі…

Вид Львова у виконанні Юзефа Едера. Поосередині - синагога Темпль. Фото др. третини XIX ст.
Вид Львова у виконанні Юзефа Едера. Поосередині – синагога Темпль. Фото др. третини XIX ст.

Після 1888 року Едер працював у Станіславові (нині Івано-Франківськ), його працю продовжив син – Владислав Едер.

Використані джерела :

Історія львівської фотографіїhttp://pl.wikipedia.org/ , Львів на фотографії – 3

120 років пам’ятнику Яну Кілінському у Львові

120 років пам'ятнику Яну Кілінському у Львові
120 років пам'ятнику Яну Кілінському у Львові

Цьогоріч, 18 червня, виповниться 120 років одному з найкращих монументів міста Львова, творінню уславленого Юліана Марковського – пам’ятнику герою польського повстання 1794 року – полковнику війська Тадеуша Костюшка, варшавському шевцю Яну Кілінському у Стрийському парку.

Пам'ятник Яну Кілінському в Стрийському парку. Фото 2015 року
Пам’ятник Яну Кілінському в Стрийському парку. Фото 2015 року

Один з найрозкішніших проектів садово-паркового мистецтва у місті Лева, нинішній, улюблений городянами Стрийський парк, від моменту свого створення носив назву – парк імені Яна Кілінського.

Парк та монумент Янові Кілінському на поштівці початку XX сторіччя
Парк та монумент Янові Кілінському на поштівці початку XX сторіччя

Вперше ідея спорудження монументу шевцю-полковнику була висловлена у 1888 році, коли львівський магістрат офіційно закріпив його ім’я у назві цього неповторного парку.

Монумент Кілінському в Стрийському парку. Фото 2015 року
Монумент Кілінському в Стрийському парку. Фото 2015 року

Варшавський швець, який за свою хоробрість та здібне керування загонами повстанців отримав чин полковника. Кілінський долучився до народного повстання проти Росії та Прусії під проводом Тадеуша Костюшка 1794 року та одразу проявив свій військовий хист. Під час повстання він був захоплений прусаками, які передали його російській владі.

Мітинг біля пам'ятника Кілінському. Фото 1902 року
Мітинг біля пам’ятника Кілінському. Фото 1902 року

Після звільнення, яке повстанець відбував у Петербурзі, він знову пішов у підпілля, що призвело до повторного арешту в Росії… Після другого терміну Ян Кілінський припинив політичну боротьбу і зайнявся написанням мемуарів. Відомо, що двотомник Кілінського побачив світ аж після його смерті героя…

Польські скаути біля монументу Кілінському. Фото 1923 року
Польські скаути біля монументу Кілінському. Фото 1923 року

Кошти на монумент було зібрано пожертвами городян. Виконання доручили відомому львівському скульптору Юліану Марковському (1846-1903). Упродовж 1893-1894 років майстер працював над спорудженням пам’ятника, витесаного з брили білого каменя, привезеного з Миколаєва…

Ракурс пам'ятника Янові Кілінському. Фото 2015 року
Ракурс пам’ятника Янові Кілінському. Фото 2015 року

Встановити скульптуру на попередньо узгодженому місці не вдалось, оскільки роботи над спорудженням фундаменту і постаменту  затягнулися… У зв’язку з цим урочисте відкриття переносили кілька разів. Нарешті 18 червня 1895 року пам’ятник встановили без урочистого відкриття, так би мовити, в робочому порядку…

Використані джерела:

http://www.lvivcenter.org/ , http://poshtivka.com/

Двоколісна історія Львова

З 5 по 21 червня 2015 року в приміщенні Першої Львівської Медіатеки, що знаходиться на  вул. Мулярській, 2а, триватиме виставка раритетних велосипедів.

Львів славиться багатокультурною історією загалом, але історія його велосипедів не менш цікава. У наш час можна віднайти унікальні експонати часів Австро-Угорщини, Польщі чи Совітів, цінними є також зразки велосипедної культури країн Прибалтики, на які нерідко можна натрапити у Львові.

Організатори виставка зібрали та представили близько 15 рідкісних і красивих велосипедів зі Львова та його околиць , кожен з яких відображає індивідуальність та естетичні смаки свого власника і винахідника. Також зібрани старі фотографії, що свідчать про користування велосипедом у Львові від початку ХХ століття.

Ми називаємо велосипед “ровер” – слово, яке широко використовувалося в Західній Україні до початку війни. Зараз в Україні слово “велосипед” набуло більшого вжитку, але люди в Західній Україні,  особливо в селах, як і раніше часто кажуть “ровер”.

Перші велосипеди, які були продані в Західній Україні були зроблені британською компанію Starley & Sutton (пізніше компанія Rover):

“На початку 1880-х років, доступними велосипедами були відносно небезпечні пенні-фартинги або триколісні з високим колесом. Джон Кемп Старлі увійшов в історію в 1885 році, виробляючи безпечні велосипеди Rover, що мали задній ланцюговий привід з двома колесами однакового розміру… Ровер Старлі, як правило, описується істориками як перший впізнаваний сучасний велосипед”.

“Rower – польське слово, яке зараз найчастіше використовується для велосипеда – походить від велосипедів Rover, обидва колеса яких були одного і того ж розміру (попередні моделі зазвичай мали одне велике, інше менше колесо – див. Пенні-фартинг, і називалися в польському bicykl, від англійського велосипед).

“Слова для “велосипед” у польській мові (rower) і білоруській (Rovar, Ро́вар) є похідними від імені компанії. Слово “ровер” також використовується обширно на Західній Україні».

Слово “велосипед” увійшло в українську мову (Центральна Україна) від французького слова vélocipède – слово, яке широко використовувалося в 1860-70s в Європі. “Велосипед” залишився у використанні в центральній частині України, а в Європі та Америці слова “bicyclette” і “bicycle” замінив “велосипед”. Зрештою слово “велосипед” поширилося по всій Україні.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Джерела: RoverChic

Секретна лабораторія професора Хайзенберга у Львові

Секретна лабораторія професора Хайзенберга у Львові

ФБР накрило лабораторію Хайзенберга в Альбукерке, штат Нью-Мексико, тож довелось її відновити на новому місці. Найсприятливішим місцем виявилась околиця Львова. Ви – нові помічники професора і за годину приїдуть покупці за товаром, але є одна проблема: професор Хайзенберг “застряг” у нашому аеропорту і готувати метконфетомін доведеться вам самотужки, а єдиною допомогою є телефон до професора та його щоденник. Саме такий сценарій квесту “Лабораторія Cooking Bad” у “Escape Quest”, що у Львові на вулиці Кульпарківській, 230, в приміщенні готелю “Гелікон”.

Грати в гру пропонується командою від 2 до 4 учасників. Для відгадування загадок вам дається 60 хвилин, після чого вам просто повідомляють всі коди та підказки. Для перемоги не обов’язково бути переможцем олімпіади з хімії, достатньо лише уважно перечитати щоденник професора, щоб зрозуміти принцип роботи його чудо-машини.

Не потрібно боятися застрягнути в ігровому просторі – за вами, через відеокамери, постійно слідкує адміністратор, який дасть вам підказку, звісно, якщо ви його попросите.

Жодної небезпеки, як для вас, так і для ваших речей немає – весь сценарій і принцип роботи машини побудований таким чином, що нічого не зможе вийти з-під контролю.

До речі, винагородою за проходження квесту буде приємний сюрприз.
– Який?
– Дізнаєтесь пройшовши квест у хімічній лабораторії професора Хайзенберга!

Тому запрошуємо вас спробувати свої сили і пройти випробування в грі, отримати трохи адреналіну, незабутні враження і фото на згадку. Більше дізнатися, або записатись на гру, ви зможете за телефонами у Львові: (050) 148-56-99 або (093) 07-34-911.

 Костянтин БАРАНЮК

Кіно у Львові. Топ-10 старих кінотеатрів

Кіно у Львові. Топ-10 старих кінотеатрів
Кінотеатр «Літак»
Кінотеатр «Літак»
Кінотеатр «Літак»

У 1970-х роках в парку ім. 50-річчя Жовтня (тепер – Парк «Боднарівка»), що на перехресті вулиць Стрийської і Наукової, працював дитячий кінотеатр «Літак». Він був розміщений у фюзеляжі списаного пасажирського літаку АН-10, який стояв на постаменті, і до нього вели сходи. 132 глядацьких місця були розміщені у пасажирському салоні. Враховуючи конструктивну непристосованість, умови кіноперегляду були досить некомфортні, попри те, кінотеатр користувався великою популярністю серед дітей та підлітків. До того ж, літак мав трагічну долю – це була дуже невдала модель АН-10, яку перестали виготовляти через величезну кількість авіакатастроф. Кінотеатр частково згорів у 1988 році, після чого його демонтували і почали будувати церкву. Вона зараз і стоїть на місці колишнього кінотеатру.

Кінотеатр «Маяк» («Дзвін»)

Розташований по вулиці Шептицких, 45 «Перший літній» кінотеатр цілком відповідав назві і довгий час не мав даху,  тому працював тільки влітку. Заклад відкрили у 1950-х роках і він користувався великою популярністю (до ІІ Світової Війни на тому місці існував торговий центр із вбудованим кінотеатром «Гражина», який був зруйнований у 1941 році). Пізніше «Перший літній» перейменували в «Маяк». У 1960-х хітом показів стали індійські мелодрами. З початку 1990-х років кінотеатр отримав назву «Дзвін», пізніше припинив існування. В 2007 році споруду передали в оренду з метою створення культурно-мистецького центру ім. С. Бандери.

Кінотеатр «Сінефон»

Розташовувався в торговій галереї «Пасаж Міколяша» (між вулицями Коперника і Крутою (тепер – Вороного), спорудженого у 1898-1900 роках архітектурно-будівельною фірмою Івана Левинського. Глядацький зал кінотеатру «Сінефон» був розташований на 2-му поверсі пасажу. Керував кінотеатром відомий у Львові ентузіаст кінематографу Людвік Кухар. Показували там комерційні та видовищні стрічки.

Кінотеатр «Жовтень» («Октябрь», «Галичина»)

Кінотеатр було збудовано в 1980 р. на проспекті Перемоги (тепер – вул. Любінській), 93 під назвою «Октябрь», в 1980-х його перейменовано на «Жовтень», а згодом на «Галичину». Кінотеатр не виконує своїх функцій з 2000-х років, деякий час у його фойє діяв радіо-ринок. Будинок демонтований у 2013 р.

Кінотеатр «Парк»

Під час ІІ Світової війни у південно-східній частині парку Костюшка (тепер парк ім. Франка) був збудований кінотеатр «Парк» на 684 місця. Споруджений був орієнтовно в 1943-1944 рр. Від початку 1990-х років цього кінотеатру не існує, його розібрали через аварійний стан.

Своєю найбільшою популярністю «Парк» користувався у 1960-тих роках, тоді там можна було переглянути новинки радянського та європейського кіно. Початку сеансів глядачі очікували безпосередньо в парку.

Кінотеатр «Дніпро» ( «Казино»)

У будинку на сучасному проспекті Свободи, 5 діяв кінотеатр, який у різні роки носив різноманітні назви: «Фаун» (1913), «Казино» (1913–1916), «Кінотеатр Польських легіонів» (1916–1917), «Кіно новини» (1917–1926), «Казино» (1926–1929), «Дніпро» (1944–2000-і). Поруч під різними назвами існував інший кінотеатр – «Емпайр» (1938–1939), «Кінотеатр ім. Пушкіна» (1939), «Спартак» (1944–1990-і). Зараз тут розміщений торговий центр «Плазма».

Кінотеатр мав двоповерховий павільйон із підвалом, і вхід, розташований з подвір’я будинку,  пізніше його перенесли на просп. Свободи через приєднаний під час реконструкції вестибюль із заглибленим на 2,5 м входом із вітриною. Глядацька зала сягала 6,3 м заввишки.

Кінотеатр «Україна»

Кінотеатр «Україна» на площі Галицькій 15/проспекті Шевченка, 1 був найбільшим та найпрестижнішим у Львові до початку 1960-х років. Кінозаклад вміщував 704 глядацьких місця, у фойе перед початком сеансів грав оркестр, працював буфет.

Під час ІІ Світової Війни у приміщенні розташовувалось міське відділення Кримінальної поліції – Кріпо. Після закінчення війни мережа кінозакладів дуже швидко відновила діяльність і кінотеатр «Україна» діяв до 2006 р.

Кінотеатр ім. Лесі Українки («Рай», «Авеню»)

Кінотеатр ім. Лесі Українки в будинку на пл. Міцкевича, 6/7 існував від 1908 р. до початку 1990-х років. Він був єдиним львівським кінотеатром, де можна було подивитися численні випуски кінохроніки: «Новини дня», «Хроніка наших днів» та ін.

Кінотеатр зі зміною власників змінював назви: «Авеню» (1908–1912, 1923–1930), «Дрімленд кіно» (1912–1914), «Втіха» (1914–1915), «Рай» (1930–1943), «Луна» (1943–1945), «Хроніка» (1945–1946), «Ім. Лесі Українки» (1946–2000-і), «Касандра» (2000-і). Припинив своє існування у 2007 р.

Кінотеатр ім. Шевченка

Один з популярних «районних» кінотеатрів 1950-х років – ім. Т. Шевченка на вул. Калініна, 130 (тепер вул. Замарстинівська) почав функціонувати близько 1949 р. як «Кінотеатр ім. 17 вересня», невдовзі він отримав назву на честь Т. Г. Шевченка. Кінотеатр існував до 1980-х років, тепер дещо перебудована споруда колишнього кінотеатру належить Львівській філії Українського товариства сліпих (УТОС), за цією ж адресою розташована Капела бандуристів УТОС.
Існував ще один кінотеатр з цією ж назвою, але розташований за іншою адресою – на вул. Богдана Хмельницького, 114, праворуч Заводу алмазних інструментів, на розі невеличкої вулички, що поєднувала вулиці Богдана Хмельницького та Механічну.

Кінотеатр «Вокзал»

Діяв у 1951-1989 рр. на другому поверсі у споруді вокзалу «Львів-Пасажирський». Кінотеатр був невеликим. У 1951 р. тут налічувалось 144 глядацьких місця і в середньому відбувалось 4,8 кіносеансів в день. А у 1966 р. тут знаходилось 183 глядацьких місць і проходило близько семи кіносеансів на день. У тому ж році кінотеатр перебував 27 днів на ремонті, проте річний план фактично вдалось виконати. За 1989 р. кінотеатр відвідало 110 717 глядачів. Після 1989 р. згадок про цей кінотеатр у документах немає

Наталія БОЙЧЕНКО

Джерела: www.lvivcenter.org

“Cyclys” від Тараса Кеба або все завжди повертається (відео)

"Cyclys" від Тараса Кеба або все завжди повертається

5 та 6 червня 2015 року в арт-центрі Urban Exploration, що знаходиться на вулиці Богдана Хмельницького, 124 (приміщення колишньої Фабрики Повидла), відвідувачі могли переглянути персональну виставку Тараса Кеба під назвою “Cyclys”.

Виставка Тараса Кеба під назвою "Cyclys", фото Костянтин Баранюк
Виставка Тараса Кеба під назвою “Cyclys”, фото Костянтин Баранюк
Виставка Тараса Кеба під назвою "Cyclys", фото Костянтин Баранюк
Виставка Тараса Кеба під назвою “Cyclys”, фото Костянтин Баранюк
Виставка Тараса Кеба під назвою "Cyclys", фото Костянтин Баранюк
Виставка Тараса Кеба під назвою “Cyclys”, фото Костянтин Баранюк

“Сьогодні на Urban Exploration Lviv Fest я представляю свій проект “Cyclys”. Він повністю побудований на понятті кола і циклу як історичного, життєвого, біологічного. Людство проходить в своєму розвитку великі піднесення і падіння і саме про ці піднесення і падіння моя виставка” – розповів Тарас.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Ян Отко – банкір, що зберіг для нас передвоєнний Львів

Ян Отко - банкір, що зберіг для нас передвоєнний Львів
Ян Отко - банкір, що зберіг для нас передвоєнний Львів

Імена та роботи професійних фотографів Львова до 1939 року, завдяки зусиллям фахівців, музеїв, преси та ентузіастів, здебільшого, знані, відомі та улюблені. Серед них є справжні метри – такі, як Едвард Тшемеський та Марек Мюнц, відомі й далеко за межами Львова; є й менш знані, проте, безсумнівно, справжні майстри своєї справи – Михайло Шалабавка, Броніслав Купєц або ж Яніна Мєжецька…

Серед них, окремою групою, є аматорські фото. Виконані архітекторами, мистецтвознавцями, інженерами, аптекарями, художниками, проте, об’єднує їх головне – любов до Львова… Серед їх авторів – Карл Ріхтманн, Едмунд Лібанський, Богдан Януш, Володимир Січинський, Іштван Медьасой… Окремим, неповторним стилем, вирізняються роботи Яна Отко…

Вид на омініканський костел та Королівський арсенал з Губернаторських Валів. Фото Яна Отко до 1939 року
Вид на Домініканський костел та Королівський арсенал з Губернаторських Валів. Фото Яна Отко до 1939 року

Банківський фахівець Ян Юзеф Отко (1899-1965), від середини 1920-х років упродовж 40 років мешкав у Львові, працював у різних фінансових установах.

Торговець прецлями на Губернаторських Валах. Фото до 1939 року
Торговець прецлями на Губернаторських Валах. Фото до 1939 року

Саме із початком “львівського етапу” свого життя Отко захоплюється фотографією та стає фотоаматором вищої кваліфікації.

Вид на нічний Львів від Губернаторських Валів. Фото до 1939 року
Вид на нічний Львів від Губернаторських Валів. Фото до 1939 року

На початках майстер користувався апаратами зі скляними плитами, згодом використовував 35-мм плівку. У 1930-х стає одним з перших у Львові ентузіастів використання восьмиміліметрової плівки у знимкуванні.

Юнак з велосипедом на Кайзервальді. Фото до1939 року
Юнак з велосипедом на Кайзервальді. Фото до1939 року

Відомо, що Ян Отко був пошановувачем представництва фірми “Кодак”, використовував їх техніку та послуги.

Фрагмент площі Ринок із скульптурою Діани над колодязем. Фото до 1939 року
Фрагмент площі Ринок із скульптурою Діани над колодязем. Фото до 1939 року

Аматорські світлини Отко мали в основному родинний характер. Проте, у доробку майстра залишилось чимало видів Львова, побутових світлин, що ілюструють життя передвоєнного міста, є серія робіт з числених мандрівок Карпатами…

Тютюновий кіоск поблизу Стрийського парку. Фото до 1939 року
Тютюновий кіоск поблизу Стрийського парку. Фото до 1939 року

Мав банкір й власну “родзинку” у знимкуванні – часто Отко робив “головним героєм” своїх краєвидів нічне освітлення.

Використані джерела :

http://www.lvivcenter.org/ , http://www.umoloda.kiev.ua/ , http://www.shtuka.lviv.ua/ , Львів на фотографії – 3

Міні шоу-рум від Kseniya Lyskevych – Lyskevych clothing та авторські ловці снів Things from Ksju

5 та 6 червня 2015 року в арт-центрі Urban Exploration, що знаходиться на вулиці Богдана Хмельницького, 124 (приміщення колишньої Фабрики Повидла), відвідувачі могли відвідати міні шоу-рум від Kseniya Lyskevych – Lyskevych clothing та авторські ловці снів Things from Ksju.

Kseniya Lyskevych захоплюється хенд мейдом вже давно і привезла на фестиваль тільки невелику частину своєї колекції ловців снів і  своєї ексклюзивної колекції жіночого одягу Lyskevych clothing.

“Сьогодні я презентую два бренди: один бренд – лескевич кловзін Lyskevych clothing – це жіночий одяг, а інший бренд – це Things from Ksju – сьогодні з нього тут представлені тільки ловці снів.
Мої роботи нічого не символізують – вони мають досить утилітарне призначення – оберігати сни своїх власників, можливо прикрашати їхні оселі, а якогось конкретного символу вони не мають.
Я дуже давно придивлялась до ловців снів, коли вони проскакували в кліпах і фільмах, мені дуже подобався саме цей орнамент переплетення і коли знайшла в інтернеті  як їх робити – тоді просто відчула що мені треба зробити свого ловця. Після того як зробила одного, мене потягло робити ще, і ще, і ще і так, власне, я почала ними займатися. Є певні внутрішні переживання, які ми не можемо пояснити, а можемо тільки виразити діями.Напевно тут біло саме так” – розповідає Kseniya.

Окрім цього Kseniya Lyskevych за освітою технолог-конструктор одягу і мистецтвознавець,  тому другу частину шоу-руму займає колекція жіночого одягу Lyskevych clothing.

Одяг з колекції Lyskevych clothing
Одяг з колекції Lyskevych clothing

“Колекція жіночого одягу викоанна в кольорі total black. Чорний колір універсальний, він має дуже багато символів і не завжди поганих, це колір унісекс, це колір який може захистити, це колір, який привертає увагу – хто б що не казав. Ну і чорний – він зручний в тому плані, що його легко скомбінувати з усіма іншими кольорами, а я намагаюсь робити одяг таким чином, щоб він був унікальний, але універсальний. Щоб можна було з однією і тією ж річчю створити кілька різних образів” – продовжує мисткиня.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Популярні статті: