Львів, якого не повернеш. Басейн “Залізна вода”

30. 06. 2015

Унікальна львівська місцевість, парк “Залізна вода”, межі якого окреслено сучасними вулицями Мишуги, Ярославенка, Тернопільською та Стуса, у міжвоєнний період, мав справжню “перлину”, окрасу цілого міста – популярний відкритий басейний комплекс, споруджений із урахуванням географії, рекреаційного та лікувального потенціалу місцевості.

Басейн "Залізна вода". Поштівка до 1939 року — Басейн “Залізна вода”. Поштівка до 1939 року

Віддавна, у нижній частині парку, де особливо багато джерел, у ХІХ сторіччі знаходився став Камінського, корчма і німецький літній театр Франца Краттера. Одне з джерел облаштували бюветом, місце стало популярним і поступово буковий праліс почав стихійно перетворюватись на лісопарк… У 1910 році власником місцевості стає магістрат Львова, облаштування джерел та парку мало цілу низку суперечок, про що свідчить тогочасна преса…

Вишка для стрибків у воду на "Залізній воді". Фото до 1939 року — Вишка для стрибків у воду на “Залізній воді”. Фото до 1939 року

“…Вже довший час повторюються скарги на львівський магістрат, який занадто далеко заходить з браком турботи про здоров’я мешканців. Цього разу йдеться про справу водних купелей на свіжому повітрі. Гміна міста Львова вже чотири роки є власником ставка “на Залізній воді”. Цей ставок давав можливість мешканцям нашого позбавленого ріки міста приймати купелі; також треба визнати, що попередній приватний власник дбав про те, щоб у ставку панувала чистота, і часто очищав ставок. Від часу переходу ставка у власність гміни його не чистили ні разу; вода заросла водоростями, дно стало в’язким і замуленим.

На пляжах "Залізної води". Фото до 1939 року — На пляжах “Залізної води”. Фото до 1939 року

Для очищення ставка його слід було б спустити на кілька днів, і магістрат стверджує, що цього не можна зробити, тому що міські електростанції беруть звідти воду для промислових цілей. Однак фактом є те, що резервуар цих електростанцій може доставляти воду без доступу до ставка протягом восьми днів; такого часового проміжку з запасом вистачило б на очищення ставка” (“Gazeta Wieczorna”, s. 5, 1914).

Загальний вид на басейн. Фото до 1939 року

З урахуванням особливостей місцевості тут було заплановано створити функціональний оздоровчий “парк Йордана” (від імені краківського лікаря Г. Йордана, який створив такий парк у Кракові)… Проте, дільниця надто швидко розбудовувалась, плани змінювались…

Протягом 1933-1934 років, завдяки дотації Фонда Праці та коштам громади міста Львова, тут постає багатофункціональний міський басейн, його будова коштувала 201 000 злотих.

Пляжна зона "Залізних вод". Фото до 1939 року — Пляжна зона “Залізних вод”. Фото до 1939 року

Рекреаційно-відпочинковий комплекс складався з кількох частин. Тут були: спортивний басейн розміром 18 на 50 метрів (його найбільша глибина складала 3,50 м.) із трампліном з висотами у 1,50 м.; 3,5 м.; 5 м.; купальний басейн 55 на 45 метрів, глибиною від 70 см. до 1,20 см.; дитячий басейн – частина загального купального басейна площею 150 квадратних метрів.

Для наповнення басейнів частково користувалися джерельною водою з парку “Залізна вода” та давніх снопківських джерел…

На "Залізних водах" у Львові. Фото до 1939 року — На “Залізних водах” у Львові. Фото до 1939 року

Після II Світової війни колишній басейн, та дільниця загалом, переживають занепад… Лише у 1950-х роках влада звернула увагу на її вигідне розташування та потенціал…

Євгеній ІПАТОВ

Використані джерела:

http://www.lvivcenter.org/ , http://city-adm.lviv.ua/ , http://bruchwiese.livejournal.com/

Волинський шлях колись і сьогодні, або реконструкція вулиці Богдана Хмельницького.

30. 06. 2015

Вулиця Богдана Хмельницького є однією з найстаріших вулиць Львова, яка відома ще з XI-XIII століття. До середини XX століття ця вулиця була головною транспортною артерією, що вела на північ з міста.

Вид на Жовківську рогатку, фото, 1860-1870 років.

Протягом останніх років, через стан дорожнього покриття, частина вулиці практично втратила свою транспортну популярність. Зараз ця частина перебуває на реконструкції, тож маємо надію, що після закінчення ремонту вона знову почне частково виконувати свою історичну місію.

Реконструкція вулиці Б.Хмельницького.

Вулиця бере початок від старої Краківської брами, яка розташовувалась на перетині сучасних вулиць Краківської і Лесі Українки, де розташувалась одна з найстаріших торговиць Львова. Звідти, через Підзамче і проходив шлях на Волинь.

Найстарішою будівлею вулиці є церква св. Миколая (вул. Б. Хмельницького, 28). Вона мурована з тесаних блоків білого вапняку не пізніше другої половини XIII ст. у традиціях давньої галицької архітектури. До наших днів церква дійшла після численних перебудов. Фрески головного фасаду виконав Петро Холодний-старший у 1924 році. Трохи далі чоловічий Василіянський монастир при церкві св. Онуфрія (вул. Б. Хмельницького, 36). Цей храм споруджено біля підніжжя Замкової гори, на місці дерев’яної церкви княжих часів. Церква кілька разів перебудовувалася. В ній є іконостас пензля Модеста Сосенка з 1908 року. У 1820 р. збудовано муровану, квадратну в плані, чотириярусну дзвіницю, під якою у ніші була фігура Св. Онуфрія.

Монастир св. Онуфрія (о. Василіян). — Монастир св. Онуфрія (оо. Василіян).

Двір монастиря василіян. — Двір монастиря оо. Василіян.

Монастир василіян на вул. Б. Хмельницького, фото, 1908-1910 роки. — Монастир оо. Василіян на вул. Б. Хмельницького, фото, 1908-1910 роки.

Більша частина вулиці забудована дво- і триповерховими кам’яницями в яких мешкали купці.

Будинок № 23 сецесійний, у стилізованих формах галицького ренесансу, збудований 1912—1916 роках за проектом Александра Остена.

Вартує уваги кам’яниця Шульців яка є яскравим прикладом елітного житлового будівництва в «австрійському» Львові. Була збудована як власне помешкання відомими архітекторами братами Шульцями, які вважаються основоположниками львівської сецесії. На фасаді зберіглася таблиця з відповідним написом польською мовою: «Ян і Кароль Шульц, архітектори і власники, збудували цей дім для власного вжитку у 1896 р.» Будинок виконаний у стилі неоренесенсу та прикрашений численними декоративними маньєристськими елементами.

У 1869 році на вулиці Жовківській (сучасна Б.Хмельницького) було відкрито станцію “Підзамче”, через яку простяглась колія до Бродів, а пізніше відгалуження до Тернополя-Підволочиська, яка з’єднала Австро-Угорську імперію з Царською Росією, та колію через Личаків і Винники на Підгайці. З розвитком залізниці цей район активно розвивається, з’являється велика кількість фабрик. Серед них: млин фірми «Д. Аксельбрад і син» (вул. Б. Хмельницького, 88), фабрика алкогольних виробів родини Бачевських (теперішній завод алмазних інструментів, вул. Б. Хмельницького, 116), фабрики спиртових виробів та підсолоджених трунків «Й. Корнік і син» (більш відома як “Фабрика повидла”, вул. Б. Хмельницького, 124).

Станція “Підзамче”. Фото 2015 року

Колишній млин фірми «Д. Аксельбрад і син».

Плакат фабрики Бачевських.

Рекламний плакат фірми «Д. Аксельбрад і син».

Колишня фабрика Бачевських.

Станція Підзамче.

Вид на млин фірми «Д. Аксельбрад і син».

Неподалік станції “Підзамче” розташована церква Св. Параскеви-П’ятниці (вул. Б. Хмельницького, 77), яка була закладена у ХІІІ ст. Храм перебудували у 1644 р. на кошти молдавського господаря Василя Лупула, який перебував на еміграції в Галичині. Чотиригранна вежа церкви з вікнами-бійницями мала оборонне значення. Раніше вона мала низьку круглу баню, яку під час реставрації за проектом Міхала Лужецького у 1908 р. замінили банею з сигнатуркою і чотирма вежечками. В інтер’єрі церкви зберігся старий іконостас роботи львівських майстрів з 1610-х рр. З боку вул. Гайдамацької серед дерев заховалася занедбана будівля колишньої плебанії, збудована наприкінці XIX ст.

Дзвіниця церкви св. Параскеви-П'ятниці — Дзвіниця церкви св. Параскеви-П’ятниці

Сьогодні вул. Б.Хмельницького переділена залізничною колією і не має наскрізного проїзду, а лише підземний перехід. Та так було не завжди: колись на цьому місці був залізничний переїзд і через нього, навіть, ходив кінний трамвай. Хоча за умовами тендеру конка і мала ходити попід міст, так як сьогодні, але через стислі терміни цього зроблено не було і 16 березня 1881 року трамвай почав ходити через переїзд, який був обладнаний великим шлагбаумом. Та після ліквідації кінного трамваю у 1908 році, його електричний брат був змушений їхати сучасним маршрутом. Сам переїзд спочатку закрили для руху транспорту, а у другій половині XX століття цю ділянку закрили й для проходу, збудувавши підземний перехід.

Кінний трамвай на залізничному переїзді на теперішній вул. Б. Хмельницкого, фото, кінець XIX ст.

Місце залізничного переїзду, фото, 1964 рік.

Вулиця Б.Хмельницького перед колією.

Підземний перехід на вул. Б.Хмельницького.

Поряд із “Фабрикою повидла” розташовувалась Жовківська рогатка, де збирали мито з купців які в’їжджали у місто. Біля рогатки була церква Св. Варвари, споруджена у 1668 р. Її закрили під час реформ Йосифа ІІ і розібрали у 1802 році. За колишньою рогаткою у 1957 р. під № 132 збудували середню школу № 7 за типовим проектом. Далі вулицею Б. Хмельницького до вулиці Липинського — садибна та малоповерхова забудова впереміш з промисловими та логістичними територіями. Ще наприкінці XIX ст. тут збудували нафтопереробний завод (тепер Львіський дослідний нафтомаслозавод, вул. Хмельницького, 207), до якого, а також до Нової міської різні, впоперек Волинського шляху (ще одна із назв вул. Б.Хмельницького) протягнули залізничну колію. Старих житлових будівель австрійського і польського періоду тут стає все менше, тож вони більше привертають увагу. Наприклад, двоповерхова кам’яниця під № 215, багато декорована у стилі декоративної сецесії, що зберегла на мережному металевому балконі шестикутну зірку. У 1960-х територію між вул. Грінченка, Б.Хмельницького та Мідною забудували панельними п’ятиповерхівками. У наступні десятиріччя з’явилося кілька масивів 9-поверхових будинків. Перший такий видовжений будинок на вул. Хмельницького, 267—269 місцеві мешканці назвали «Китайською стіною». Зі східного боку вул. Б.Хмельницького будувалися промислові підприємства.

Вид з "Фбрики повидла" на вулицю Б.Хмельницького. — Вид з “Фбрики повидла” на вулицю Б.Хмельницького.

Костянтин БАРАНЮК

Джерела: uk.wikipedia.org, lvivcenter.org, photo-lviv.in.ua.

Розрита вулиця Стуса – будівельники не спішать

30. 06. 2015

З 25 березня 2015 року у Львові триває ремонт вулиці Стуса (на ділянці від Свенціцького до Липової Алеї). Ремонт відбувається в рамках спорудження трамваю на Сихів.

Також на вулиці Стуса у Львові взялися ремонтувати старий каналізаційний колектор. Це наймасштабніший та найважчий шматок роботи, над яким ремонтники працюватимуть до кінця осені. Але, як видно з фото, будівельники не спішать з роботою. Тому доречним є запитання – чи поїде в цьому році трамвай на Сихів?

Ремонт вулиці Стуса у Львові

Загалом для сихівського трамвая буде прокладено близько 5,2 км колії, її загальна довжина буде 11,5 км. Планують, що трамваї на Сихів поїдуть до кінця 2015 року. Попередньо вздовж маршруту буде по 10 зупинок в кожен бік, загалом – 20.

Нагадаємо, за проектом будівництва, трамвайну колію на Сихів прокладуть від вул. Стуса через просп. Червоної Калини до Санта-Барбари. Фінансують проект завдяки кредити ЄБРР – €6 млн та гранту німецького уряду – €5 млн. Окрім цього, місто надало з бюджету €6,8 млн.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Шевченківський здвиг 1914 року у спогадах очевидців

29. 06. 2015

Вчора Львів мав чергову, маловідому, проте, пам’ятну річницю. Рівно 101 рік тому, 28 червня 1914 року, у місті Лева відбулась грандіозна подія – Шевченківський здвиг – демонстрація масовості, організованості, сили та прагнень українців Галичини. Напередодні I Світової війни український національний рух перебував у апогеї свого розвитку не лише на теренах Австро-Угорщини, а й у Російській імперії. Приурочені роковинам смерті Тараса Шевченка заходи пробудили українців обидвох монархій…

Урочиста хода учасників Шевченківського здвигу вулицею Академічною (нині пр-т Шевченка). Фото 1914 року

Мабуть, найцікавішими свідченнями тих подій є не історичний аналіз та факти, а спогади очевидців, учасників того дійства сторічної давнини.

“…Львів дрожав від гомону і окликів. Жіноцтво сипало цвіти на дорогу січовикам, пластунам і стрільцям. Товпи народу зібралися по обох боках вулиць, куди проходили колони молоді… В поході взяло участь коло 23 тисяч осіб, між ними було 210 кінноти і 29 оркестрів…” (Остап Грицай)

Святкова хода на вулиці Святого Миколая (нині Грушевського). Фото 1914 року

“…Грають сокільські оркестри, лопотять прапори. Радість і захоплення глядачів викликають колони гуцулів з Жаб’я та Ворохти, в яких перші чвірки йшли з довгими трембітами. Бурею оплесків і окликами “Слава” вітали глядачі відділи січей з Поділля в блискучих чорних чоботях, з Покуття в чудових вишиваних строях… Оркестра грає “Гей там на горі січ іде”… Ідуть пластуни, всі в одностроях, капелюхи з широкими крисами, в руках довгі палиці… Похід перейшов вулицями міста протягом двох годин і всі відділи вмаршерували на площу “Сокола-Батька”, де почалась програма вправ.

Сокільська поштівка 1914 року, приурочена Шевченківському здвигу у Львові

На підвищенні стояло погруддя Тараса Шевченка серед смерічок і квітів. Вправи виконували справно, рівно і весело вільноруч, топірцями, списами, а дівчата хустинами, лентами і вінками. Велике враження зробили на глядачів вправи з крісами стрільців, що розсипалися по майдані, підбігали роявими лініями і виконували напад на противника… Сет наше будуче військо…” (Е. Жарський)

Шевченкова хода вулицею Пелчинською (нині-Вітовського). Фото 1914 року

“Сей здвиг скликали до Львова на день 28 червня 1914 року обі центральні організації: Сокіл-Батько та Українській Січовий Союз, що поставили собі високу мету: вироблювати в народі фізичну справність і організаційну карність як силу народу. Сей здвиг уладжували головно: професор Іван Боберський, Омелян Гузар і Йосиф Доманик у Львові. Отсе була найвизначніша масова маніфестація українська в ряді ювілейних Шевченківських свят. Здвигове свято зачало ся 27 червня 1914 року великим концертом, який привітав сим разом промовою генеральний отаман Січей доктор Кирило Трильовський.

Хода здвигу сучасною площею імені Івана Франка. Фото 1914 року

відбув ся празничний похід українських Соколів і Січей з цілого краю, в числі понад дванайцять тисяч людей. В історичній столиці краю – наші сокільські і січові організації відбули перегляд своїх сил, щоби в столітнім ювилею Шевченка заложити й від себе поклін безсмертній памяті генія України. Величавий похід з прапорами перейшов ціле місто у взірцевім ладі і бодрій поставі, а безліч народу витала його грімкими окликами “славно”… В сім поході виступали також наші січові стрільці як військова організація, що повстала останними часами з огляду на міжнародні події…” (Кость Левицький).

Євгеній ІПАТОВ

Використані джерела :

Lesya Porut , http://zbruc.eu/

Відреставровані вікна в будинках в центральній частині Львова

29. 06. 2015

Відреставровані вікна у будинках в центральній частині Львова

У Львові відновлюють брами, двері, вікна, балкони – реставруючи їх згідно до історичного вигляду.

Шкода, коли вигляд старовинних будівель псують новомодні пластикові вікна, тому відновлення історичного вигляду вікон важливо і для будинку, і для його мешканців, і для загального вигляду міста.

Реставрація проводиться в межах проекту «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова». Проект по відновленню старих будівель втілюється Львівською міською радою та Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ) GmbH на замовлення Федерального міністерства економічної співпраці та розвитку Німеччини (BMZ).

Вулиця Академіка Богомольця, 4

Вулиця Братів Рогатинців, 45

Вулиця Кониського, 8

Вулиця Левицького, 15

Вулиця Лесі Українки, 16

Площа Ринок, 12

Площа Ринок, 13

Площа Ринок, 13. Алембеківська кам’яниця

Наталія БОЙЧЕНКО

У дворику Митрополичої Курії Львівської Архідієцезії РКЦ освятили статую святого Яна з Дуклі(аудіо)

29. 06. 2015

У суботу, 27 червня 2015 року, відбулось урочисте вшанування католицького покровителя міста Львова святого Яна з Дуклі. Урочистості розпочались о 15.00 Святою Месою у колишньому бернардинському храмі (зараз церква св. Андрія, пл. Соборна, 3).

Гурт "S.Anto" на освяченні статую святого Яна з Дуклі — Гурт “S.Anto” на освяченні статуї святого Яна з Дуклі

Після Святої Меси миряни ходою вирушили від храму Святого Андрія за маршрутом: пл. Соборна, 3 – пл. Галицька – пл. А.Міцкевича – просп. Свободи – вул. Беринди – пл. Катедральна (Кафедральний Собор Успіння Пресвятої Діви Марії).

Освячення статуї святого Яна з Дуклі у дворику Митрополичої Курії Львівської Архідієцезії РКЦ

Завершилось дійство освяченням статуї св. Яна з Дуклі у дворику Митрополичої Курії Львівської Архідієцезії РКЦ (по вул. Винниченка 32), яке супроводжувалось музичним наповнення гурту S.Anto.

Урочистості очолив Митрополит Львівський Римо-Католицької Церкви Мечислав Мокшицький.

Захід організувала Митрополича курія Львівської Архідієцезії РКЦ.

Довідково:

Народився на давньому пограниччі королівств Русі, Польщі, Угорщини в родині міщан Дуклі. Навчався у Кракові, після чого розпочав життя пустельника біля Дуклі.

1434 р. вступив до Ордену Братів Менших (францисканців), продовжив навчання у Кракові. Став гвардіаном (італ. guardiano) — виборним управляючим кляштору францисканців у Коросно у Перемиській землі (1438–1440 рр.). Потім перейшов до монастиря францисканців Св. Хреста у Львові, де 1444 р. став гвардіаном і проповідником. Був призначений кустошем Львівської (Руської) кустодії ордену — управляючим монастирями францисканців у Львівському окрузі.

1461 року став німецьким проповідником в шпитальному костелі Св. Духа Львова. 1463 року, незадоволений внутрішніми взаємостосунками францісканців Львова, перейшов до новозакладеного у Львові монастиря св. Андрія францисканців-обсервантів (бернардинців), де виконував обов’язки проповідника і сповідника. 1470–1484 рр. проживав в монастирі. Короткий час перебував в Познані.Під кінець життя осліп, важко хворів, але продовжував сповідувати парафіян.

Помер у Львові і був похований у дворі монастиря бернардинів. За даними Мечислва Орловича, був похований в каплиці, до якої можна потрапити через захристя.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Джерело: wikipedia.org

Парк “Залізна вода” лікувальна перлина Львова

28. 06. 2015

Ще одним з популярних місць відпочинку львів’ян є парк “Залізна вода”, розташований між вулицями Стуса, Мишуги, Тернопільською та Ярославенка, між місцевостями Новий Львів і Снопків.

Популярності, як територія для відпочинку ця місцевість починає набувати 1830-х роках. А, власне міський парк закладено тут у 1905 р., його проектантом був великий львівський садівник Арнольд Рьорінґ. На території парку спостерігається вихід мергелів, чим і зумовлена поява численних джерел, вода яких містить залізо, що й дало назву цій місцевості.

Іван Крип’якевич, повторюючи інформацію Францішка Яворського (Jaworski), пише: “Вулицею Зибликевича (частина сучасної Франка) й Дверніцького (Свєнціцького) доходимо до Залізної Води, над ставком, який творить притока Сороки. Залізна Вода стала місцем прогульок від 1830-х pp. Львів’яни мандрували туди не раз раненько із дітьми й харчами, клалися таборами по полянах у лісі й верталися пізнім вечором до міста” (Крип’якевич, 1991, 112; Jaworski, 1911, 346).

Внизу, де багато джерел, у ХІХ ст. знаходився став Камінського, корчма і німецький літній театр Франца Краттера.

Одне з джерел облаштували бюветом, місце стало популярним і поступово буковий праліс почав стихійно перетворюватись на лісопарк. Тоді міська влада вирішила облаштувати тут парк.

Цю справу доручили Арнольду Рьорінгу, який намагався зберегти природний пейзаж лісу. Було заплановано створити функціональний оздоровчий “парк Йордана” (від імені краківського лікаря Г. Йордана, який створив такий парк у Кракові), проте на відведеній під парк території у 1938 р. розпочалася забудова (арх. Т. Врубель), яка одержала назву “Новий Львів”.

Парк “Залізна вода” у Львові

Сумніша доля у джерел з лікувальною водою. Джерело облаштоване бюветом засмічене недопалками, пластиком, побутовим сміттям і не прибирається роками. Води пити з цього джерела суворо заборонено, про що свідчить оголошення.

Джерело в парку “Залізна вода” у Львові

Доля другого, зі збережених джерел, досить сумнівна. Хоча люди й ризикують набирати з нього воду, але поручитися за її корисні властивості дуже важко. Джерело не має зручного підходу і вода з нього далі стікає схилами парку.

Джерело в парку “Залізна вода” у Львові

Щиро хочеться вірити, що ця перлина львівської паркової архітектури ще засяє у всій свої красі і знову стане центром відпочинку та улюбленим місцем львів’ян.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Джерела:
Інтерактивний Львів, Львів-офіційний портал мешканців

Личаківська рогатка. Історія у п’яти історичних зображеннях

28. 06. 2015

Одна з найдавніших львівських особливостей, родом із середньовіччя, міські рогатки (рогачки) – своєрідні міські кордони, перепускні пункти, що регулювали рух до міста-з міста… За право проїзду до Львова з селян, котрі везли продукти на міські торговиці, стягали мито; пильнували, хто заїздить до міста, та хто його полишає… Личаківська рогатка, що сторіччями була на сторожі східного, найнебезпечнішого міського кордону, завжди була особливою…

Верхній Личаків, неподалік першої рогатки. Поштівка поч. XX сторіччя

Глинянська (Глинська) дорога (від напрямку на містечко Глиняни) називалась так ще від XV сторіччя. Вже у XVI столітті, за частиною дороги, закріпилась паралельна назва – Личаківська. 1787 року Глинянська вулиця стала головною артерією Личакова. Нею простягалися цісарський гостинець на Золочів, де він розгалужувався на Броди (далі на Волинь до російського кордону) й на Тернопіль, а звідти через Чортків на Поділля й до Чорного моря…

Личаківська рогатка на початку XX соріччя

Ця дільниця завжди була особливою. Протягом ХVIII-ХІХ сторіч мешканці Личакова займалися переробкою зерна на муку і крупу. Звідси досить дивні на наш час назви двох бічних вулиць – Мучна та Круп’ярська. Восени личаківці йшли до міста квасити капусту, наймаючись до окремих господинь. Виготовляли вони цей продукт за власним рецептом, і капуста зберігала свої якості аж до весни… Личаків давав значну кількість візників для міста. Взимку вони працювали на санях, влітку – на возах. Тому поява першого трамвая на Личакові була зустрінута з неприхованою ворожістю. На водія трамваю якось напали жінки та закидали його помідорами і тухлими яйцями…

Рогатка на верхньому Личакові із трамвайним розїздом біля станції. Фото поч. XX сторіччя

Через стратегічність напрямку та близкість львівського середмістя (бл. 4 км.), вулиця була свідком багатьох історичних подій. У 1648 році по ній ішли полки Богдана Хмельницького, а у вересні 1914 вступали до Львова війська 42-ї дивізії російської армії, 1941 – личаківська – артерія подальшого бліцкригу на схід…

Там, де закінчується підйом і вулиця стає рівною, віддавна була розташована Личаківська рогатка. Згодом, напередодні I Світової війни у цьому місці було облаштовано трамвайний роз’їзд.

"Передача" Львова росіянам у вересні 1914 року на новій Личаківській рогатці. — “Передача” Львова росіянам у вересні 1914 року на новій Личаківській рогатці.

Із початком ХХ сторіччя Личаківську рогатку перенесли до меж нинішньої вулиці Пасічної. Її штат урядував у будинку при Личаківській, 148. Навпроти, близько 1910 року, збудували триповерховий будинок під № 179 з готичною вежею, у якому зараз розміщено початкову школу. Біля цього будинку 3 вересня 1914 року віце-президент Львова Тадеуш Рутовський вручав символічні ключі від міста російському генералові Роде…

Польські військові на Личаківській рогатці під час польсько-радянської війни 1920 року

Після I Світової війни значення львівських рогаток поступово занепадає. Вони перетворились на звичайні, історико-географічні орієнтири для мешканців та гостей міста…

Євгеній ІПАТОВ

Використані джерела:

http://bruchwiese.livejournal.com/ , http://pohlyad.com/ , http://lviv.biz/

Львів, якого не повернеш. Пелчинський став

27. 06. 2015

Дивовижний факт, проте, однією з важливих статей львівського експорту часів середньовіччя була …риба! Числені потічки та річки, на яких будували греблі та млини, утворюючи стави, мали виняткове практичне та економічне значення для міщан Львова. На самій тільки Полтві стояло понад двадцять міських млинів та рибних господарств… Пелчинський став в історії міста займає особливе місце. Середь усіх гідротехнічних споруд, якими було багате місто Лева, найбільше згадок в історичних хроніках, а також в творах мистецтва збереглося саме про цей мальовничий куточок міста…

Пелчинський став на зображенні 1824 року

Первинна назва цієї найбільшої водойми у межах міста ніде не згадується. Проте, перша звістка про нього датується 1523 роком. 1530 року міщанин, бурмістр Матвій Мікулка – орендар, згодом власник цього ставу, що належав монахам-домініканцям, віддає заміж за шляхтича Андрія Пелку свою доньку Євфросинію.”На долю Євфросинії припали земельні маєтки Бжезе, Андріянів і третина села Ловчиці, кам’яниця в місті, різнична ятка, спадкове війтівство в Кульпаркові й вулиця Сокільницька…” Це був простір від мурів міста до границі Кульпаркова з полями, чиншовими осадниками, ставами і млинами. Саме від Євфросинії Пелчиної досі став називається Пелчинський. Євфросинія найбільше опікувалася млином та неподалік розташованою цегельнею, які приносили добрі прибутки.

Фрагмент сучасної вулиці Вітовського, де колись знаходився найбільший став Львова. Фото 2015 року

Згодом став виявився тим місцем, навколо якого почало розвиватися життя в цих обширах… Розташований поміж мальовничих узгірь, Вульки (зараз Парк культури і відпочинку імені Богдана Хмельницького) та Вроновських (зараз Цитадель), живлений багатьма джерелами потоків Сороки та Вульки, притоків Полтви, він приваблював змучених літньою спекою міщан…

Став Пелків на фото Кароля Блейма, близько 1893 року

Вже у XIX сторіччі, за ініціативи генерала кавалерії, заступника головнокомандувача збройними силами Галичини графа Йогана-Карла Фреснеля у 1820 році став почали використовувати як військовий басейн та школу плавання.

Пелчинська військова купальня. Поштівка до 1914 року

У львівському історичному музеї зберігається пам’ятна стела, виготовлена зі штучного каменю, яка була встановлена на будинку командування львівського гарнізону на ознаку вдячності ініціаторові створення пливальні. Стела була створена видатним львівським скульптором Антоном Шімзером. На ній – дві жіночі постаті, які уособлюють славу і вічність, тримають лавровий вінець, в центрі якого слова подяки генералові німецькою мовою.

Вулиця Пелчинська (нині Вітовського), праворуч споруди купальні. Фото початку XX сторіччя

1821 року архітектор Вільгельм Шмідт спорудив комплекс будівель купальні – було облаштовано закритий павільйон, пляж, перевдягальні.

Частими тут стають грандіозні шоу та фестини… 1843 року на ставі відбулася “Морська битва” – військові вправи, в яких були задіяні піхота та кавалерія, що у повному обладунку борсалась у воді… А у 1845 – “Битва з морськими потворами” – штучними крокодилами, сиренами і китами, з якими, сидячи у човнах, боролися мурзини (темношкірі)…

Ділянка перед входом до Парку культури, колись тут був став... Фото 2015 року — Ділянка перед входом до Парку культури, колись тут був став… Фото 2015 року

На кінець XIX сторіччя пливальня стає більш доступною для львів’ян, зокрема, тут вчилися плаванню і дівчата. Будинок пливальні взимку використовували любителі ковзанів. На початку ХХ сторіччя став та приміщення орендувало Лижвярське товариство…

Пелчинський став, вгорі - цегельня на території нинішнього парку культури. Фото 1917 року — Пелчинський став, вгорі – цегельня на території нинішнього парку культури. Фото 1917 року

Львівська військова школа плавання продовжувала діяти до І Світової війни. Влітку 1915 року, при відступі, російські військові спустили воду з Пелчинського ставу, відтоді він припинив існування…

Спущений Пелчинський став. Фото 1921 року

Лише 1921 року найбільший став Львова було остаточно засипано, вірогідно, при прокладенні та спрямуванні вулиці Пелчинської – нині це вулиця Дмитра Вітовського.

Євгеній ІПАТОВ

Використані джерела:

http://zik.ua/ , http://www.lvivcenter.org/ , http://together.lviv.ua/

Заньківчани запрошують на “Симфоню сльози”

27. 06. 2015

27 і 30 червня та 5 і 14 липня Заньківчани запрошують театралів на прем’єру драми “Симфонія сльози” українського драматурга Юрія Косача. Постановка розповідає про маловідомі факти із життя видатного українського композита Дмитра Бортнянського.

Доля головного героя складається зовсім не просто. Маючи змогу жити в достатку у сонячній Італії, він повертається до Петербурга, щоб створити величну симфонію , в якій би звучали радощі й болі рідної України.

Над виставою працювали:

Режисер-постановник — Григорій Шумейко народний артист України
Художник-постановник — Людмила Боярська заслужений діяч мистецтв України
Асистенти художника-постановника — Михайло Михащук, Богдан Покровецький
Диригент — Богдан Мочурад заслужений артист України
Хормейстер — Оксана Явдошин
Танці — Олена Балаян
Помічники режисера — В’ячеслав Жуков, Костянтин Шелест

Дійові особи та виконавці:

Бортнянський в молодості – Андрій Войтюк, Андрій Сніцарчук
Бортнянський в старості – Степан Глова народний артист України, Ярослав Мука народний артист України
Бортнянська – Олександра Бонковська народна артистка України, Лідія Остринська заслужена артистка України
Олександр – Юрій Волинський, Олесь Федорченко
Лука Гнатович – Ярослав Кіргач, Олександр Норчук
Пані в чорному – Олександра Гуменецька заслужена артистка України, Ірина Швайківська заслужена артистка України
Амодик – Роман Біль, Юрій Хвостенко
Пан у киреї – Василь Коржук, Олександр Кузьменко заслужений артист України
Санька – Наталія Поліщук-Московець, Марія Шумейко
Галуппі – Ігор Гаврилів заслужений артист України, Дмитро Каршневич
Княжна Дараган – Валентина Бондар-Мацялко, Тетяна Павелко
Монтегі Уортлей – Роман Гавриш, Віталій Гончаренко
Оркестр музики – артисти театру

Сцена з вистави “Симфонія сльози”

В цьому сезоні це не остання прем’єра театру і в липні на всіх справжніх поціновувачів театру чекає приємна несподіванка від Орест Огородника. Відкриваєчи вуаль таємниці скажу що п’єсу Орест також написав сам і стосується вона подій на сході України.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Топ-6 незвичайних львівських лавочок

26. 06. 2015

На львівських вуличках є багато різноманітних лавочок – круглі та прямокутні, довгі та короткі, найпростіші та стилізовані до атмосфери міста. Деякі з лавок – особливі. Про них і піде мова.

Лавочки для мрій

На площі Митній встановилені лавочки, з яких можна подивитись на небо або помріяти. Схожих лавочок у місті ще не було, часом їх називають місцем для засмагання.

Лавочки для мрій

Лавочка з ягодами

Мила маленька лавочка на два місця розташована в Парку культури. Основою конструкції служать дві великих вишні. Це місце цілком пасує для романтичних посиденьок закоханих.

Лавочка з ягодами

Лавочка закоханих

Лавку створили і подарували місту в 2008 році 10 майстрів «Товариства Залізного Лева». Під час створення народилася легенда: якщо закохана пара взявшись за руки одночасно сяде на лавку, їхнє кохання буде довге і щасливе. Лавку тримають леви, а отже окрім довгого і щасливого, кохання буде міцним та вірним.

Лавочка закоханих

Шоколадні лавочки

Львів, як найшоколадніше українське місто, мусило мати відповіді лавочки. Величезні плитки шоколаду слугують місцями для сидіння, при чому, сидячи на них, можна не хвилюватись, про забруднення одягу солодощами. Користуються ними переважно студенти, адже розташовані ці лавки біля університету.

Шоколадні лавочки

Кавові лавочки

І куди ж без кави? Лавки у формі горняток кави чекають на тих, хто хоче перепочити у згадуваному вже Парку культури.

Кавові лавочки

Патріотична лавочка

Лавочка у синьо-жовтих кольорах розташувалась у затишному проїзді Крива липа. Навколо того самого дерева, яке дало назву вулиці.

Патріотична лавочка

Наталія БОЙЧЕНКО

Львів, якого не повернеш. Панянський став

26. 06. 2015

Львівські річки та потоки, джерела, водойми, стави – окрема, цікава та актуальна для досліджень тема. Передусім, мабуть тому, що практично нічого з цього надбання не залишилось збереженим для сучасних городян. І, якщо, про великий Пелчинський став ми маємо чимало звісток та інформації, то про сусідній, лише трохи менший, став Панянський, її практично немає…

Панянський став на фото Кароля Блейма, 1893 рік

Перші згадки про цей львівський став також сягають доби середньовіччя. У магістратському інвентарі 1608 року згадується млин, що діяв на Панянському (або ж Дівочому) ставі Львова. Назва млина походить від перших власників – жіночого католицького ордену домініканок. Зберігся також номер конскрипційної дільниці де діяв млин, й, відповідно, знаходився став – № 243.

Сучасна забудова на вулиці Вітовського (давній Пелчинській) - саме тут знаходився Панянський став. Фото 2015 року — Сучасна забудова на вулиці Вітовського (давній Пелчинській) – саме тут знаходився Панянський став. Фото 2015 року

Панянський став був розташований на земельній ділянці, яку нині займають будинки № 9-21 сучасної вулиці Вітовського. Всю цю інформацію ми отримуємо зі збережених міських карт та поодиноких світлин ставу, що дійшли до наших днів.

На Панянському ставі. Фото Адама Ленкевича до 1914 року

Разом із прилеглим Пелчинським ставом він творив одне з улюблених місць літнього відпочинку – із невеличкою купальнею та прокатом човнів; взимку тут можна було покататись на ковзанах.

Ковзанка на Панянському став. Фото 1903 року

На фото Панянського ставу Адама Ленкевича, виконаному до 1914 року, вже можна побачити та впізнати вулицю Пелчинську (сучасна – Вітовського). Бачимо будинок під номером 22, збудований на початку XX сторіччя архітектором Григорієм Пежанським для власних потреб. Ліворуч, на ще не залісненому пагорбі, височить будівля Академічного дому, гуртожитку руських студентів Львова.

Забудова сучасної вулиці Вітовського, місце де знаходився Панянський став. Фото 2015 року

Давні стави, Панянський, та прилеглий Пелчинський, були осушені після I Світової війни. Ділянки, на яких булли розташовані стави – забудовано.

Євгеній ІПАТОВ

Використані джерела:

Зниклий Львів , http://www.lvivcenter.org/ , Львів на фотографії-3

Вежа Корнякта, або як ми до “Кирила” ходили

26. 06. 2015

Однією з найгарніших львівських веж без сумнівів є відома усім вежа Корнякта. Ця монументальна вежа має висоту 66 метрів і отримала назву від свого фундатора, одного з найбагатших тогочасних купців – виноторговця Константина Корнякта. А одним з найдзвінкіших символів вежі є “Кирило” – дзвін діаметром близько двох метрів і вагою 6,5 тон.

На даний час на вежі знаходиться дзвін відлитий у 1801 році, первісний дзвін повісили на дзвіницю ще до завершення її будівництва у 1572—1578 роках. Але в 1779 році у вежу вдарив грім і запалив її. Погоріли два верхніх яруси і завалилися на каплицю Трьох Святителів, розплавився дзвін. Свого часу це був найбільший дзвін Галичини і один з найбільших у Європі.

До цього красеня ми сьогодні і спробуємо дістатись. Дуже вузенький вхід і перші два метри підйому по стрімких сходах виводять вас на карниз, з якого можна роздивитися частину вулиці Підвальної і її околиці.

Далі ми потрапляємо у простору вежу зі старими дерев’яними сходами-драбинами. Вочевидь в часи будівництва та реконструкції вежі ніхто не розраховував що сюди колись доведеться водити відвідувачів.

Підйом на Вежу Корнякта

На висоту приблизно сорока метрів потрібно підійматися близько двадцяти хвилин хисткими дерев’яними конструкціями, надійність котрих подекуди викликає сумніви. Але на фініші вас чекає “Кирило” – дзвін-велетень з могутнім та гучним голосом і статною фігурою.

Жодна фотографія не передасть монументальність цього шедевру львівських майстрів людвісарських майстерень, котрі відлили дзвін вагою 6,5 тон і повісили його на висоті сорока метрів.

Найбільший дзвін Вежі Корнякта під назвою «Кирило»

В звичний час дзвін закритий дерев’яними ставками і сонячне світло не потрапляє в йог монастирську келію, але, якщо відчинити вікна, оку відкривається розкішна панорама центральної частини міста Львова. А перебування в цих стінах, голос церковного дзвону, котрий ось уже третє століття гордо споглядає на місто, щось змінює в тобі. Що саме – важко сказати.

Панорама Львова з Вежі Корнякта

Найближчим часом ми розкажемо і покажемо вам трохи більше про дзвін, вежу храм, але що саме – нехай це буде наша маленька таємниця. Дочекайтеся разом з нами.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Джерела:
http://interes.lviv.ua/temples_lviv/45.htm

Один з найбільших храмів Стрийської дільниці – шлях крізь забуття

25. 06. 2015

Історія львівських храмів, особливо у бурхливому XX сторіччі, це складний та суперечливий шлях крізь зміни режимів та заборони, ліквідації, цілковите забуття та відродження… Історія церкви Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії та монастиря святого Климентія ордену редемптористів у Львові – чергова, жива ілюстрація цього складного, проте, вкрай важливого для нашого майбутнього процесу.

Церква святого Климента і кляштор редемптористів у Львові. Фото 2015 року — Церква Непорочного Зачаття та монастир святого Климента редемптористів у Львові. Фото 2015 року

Від середини XIX сторіччя ця дільниця була власністю Львівського Ставропігійного братства. 1881 року там оселилися сестри Василіянки; вони відкрили гімназію для дівчат, що діяла із перервами до 1933 року. Невдовзі дім було розбудовано, а львівський митрополит Сильвестер Сембратович добудував у 1885 році невелику церкву, яка, хоча не мала статус парафіяльної, служила вірним всієї Стрийської дільниці Львова.

Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Діви у Львові. Поштівка 1914-1915 років

1900 року Народний дім збудував поруч із монастирем ще одне приміщення. Монастирський комплекс поступово розбудовувався і з часом уже займав ділянку між сучасними вулицями Франка та Кирила і Мефодія. 1926 року, коштом митрополита Андрея Шептицького, зі сторони вулиці Кирила і Мефодія збудовано сучасну гімназію у стилі функціоналізму . Окрім вже загаданих будівель до комплексу належав господарський будинок та сад. Через конфлікт із проукраїнським керівництвом гімназії, опанований москвофілами Народний Дім відмовився продовжити договір оренди. У вересні 1911 року василіянок було примусово виселено з приміщень на вулиці Зиблікевича (нині частково вулиця Франка)…

Митрополит Андрей Шептицький - фундатор та розбудовник храму — Митрополит Андрей Шептицький – фундатор та розбудовник храму

Близько 1893 року у храмі було встановлено ікону Матері Божої Неустанної Помочі. Ікона – робота невідомого маляра, намальована на полотні розміром 100 х 150 см., подібна до оригіналу, що в Римі. Завдяки цій іконі дуже зріс приплив вірних до храму…

У 1913 році на запрошення митрополита Андрея Шептицького до Львова прибули бельгійські ченці-редемптористи. Завданням служителів було проведення місій серед найбідніших. Митрополит. закупив для редемптористів площу біля храму і будинок в якому засновано монастир Чину Найсвятішого Ізбавителя (ЧНІ), тобто редемптористів. Ченці прийняли східний обряд і утворили нову гілку ордену…

Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Діви у Львові і монастир Климента. Фото 2015 року

Після I Світової війни храм перебував у занепаді, при відступі російських військ його було пограбовано… Лише 1937 року для цього монастиря Шептицьким було придбано колишні споруди василіянок за 180 тисяч злотих. У грудні 1937 року було отримано канонічне затвердження від генеральної управи. Наступного року виконано ремонт…

Фрагмент позначення сучасної приналежності храму. Фото 2015 року

Після 1939 року, при першій більшовицькій окупації, перший поверх монастиря зайняли агенти НКВД. Від 1946 до 1959 року дім був власністю облпарткому; пізніше монастирський комплекс зайняла турбаза “Львівська” закритого акціонерного товариства “Львівтурист” і володіла ним аж до 1992 року… На той час із церкви зробили кафе з готелем на другому поверсі, а в монастирському домі розмістили бухгалтерію… Редемптористи зазнали переслідувань, частина з них діяла у підпіллі…

Із роками незалежності, від 1992-го року, відновили храм і монастир редемптористів…

Євгеній ІПАТОВ

Використані джерела:

http://www.pslava.info/ , https://uk.wikipedia.org , http://www.cssr.lviv.ua/ , http://church-immaculate-conception-mary-lviv.virtual.ua/

Від коновальства до ветеринарі або Народний музей історії Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій

25. 06. 2015

Народний музей історії Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. Степана Ґжицького.

Національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій ім. Степана Ґжицького є одним з найстаріших навчальних закладів даного профілю. Ще у 1457 році у Львові виникає цехова школа коновальства, яка готує досвідчені кадри по лікуванню та догляду за кіньми і свійськими тваринами.

Будівля старого корпусу у якій розміщується музей.

4 жовтня 1996 року вчена рада академії ухвалила клопотання колективу кафедри біохімії і біотехнології про відкриття меморіального музею С.З.Ґжицького в кімнаті, котра була його робочим кабінетом. Після ухвали вченої ради працівники кафедри і студенти провели значну роботу щодо відновлення інтер’єру кімнати, який був за часів С.З.ГҐжицького. Здійснено реставрацію меблів, складено реєстр наявних експонатів (література, дисертаційні роботи, автореферати дисертацій, прилади, особисті речі С.З.Ґжицького і Вацлава Морачевського).

Санкт-Петербуржський диплом Вацлава Морачевського. — Санкт-Петербурзький диплом Вацлава Морачевського.

Нині в кабінеті-музеї зберігається понад 2000 різних експонатів. Це журнали, підручники, монографії, дисертації, автореферати, довідники, окремі відбитки праць, які складали бібліотеку кафедри часів Вацлава Морачевського і Степана Ґжицького, а також з їх особистих бібліотек.

У цьому музеї практично немає жодних лабораторних речей, за десятка експонатів, але кабінети наповнені духом науки: старовинні пергаментові дипломи з печаткою, стіл професора, який одним замком зачинялась вся робоча поверхня і блокувались шухляди, старовинний альбом випускників, особисті речі професора Морачевського та його портрет. Цікавими є й сучасні колекції плодів праці студентів вузу: нагороди, кубки, сувеніри та колекція українських писанок, які теж зроблені студентами.

Колекція писанок, виготовлених студентами.

Присутні тут також експонати, які мають цікаву, часом трагічну, історію. Так мікроскоп, який знаходиться на робочому столі професора зберігся ціною життя одного з лаборантів: коли у 1944 році радянській війська вже були біля Львова, німецьке командування вирішило вивезти звідси наукове приладдя. Партія університетських мікроскопів була запакована і відправлена до Німеччини. Однак на по прибуттю вантажу з’ясувалось, що в одній коробці замість мікроскопа була цеглина, про що одразу було повідомлено Львів. Після короткого розслідування лаборанту, який зробив підміну залишивши один екземпляр вдома, відтяли голову, прямо в кабінеті професора. Як пізніше згадував Вацлав Морачевський – це було найжахливіше, що він тільки бачив.

В музеї зберігається годинник на ланцюжку Морачевського, який йому подарувала покійна дружина, теж має цікаву історію: одного разу, коли професор їхав у трамваї, годинник у нього поцупили. Вацлав дуже засмутився, адже це була дуже символічна йому річ. Та один із співробітників кафедри знався з ватажками угрупування, яке контролювало кишенькових злодіїв. За деякий час годинник було повернуто.

Шафа з приладдям та годинником під колбою.

А чи знали Ви, що коні мали не лише металеві підкови? У музеї представлено кілька різних типів підків. Однією з них є підкова з лляною подушкою – в такі підкови “взували” коней які розвозили по місту молоко, для того щоб не будити мешканців ранішнім цоканням металу по бруківці.

Народний музей історії Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. Степана Ґжицького розповідає не лише про історію тваринної медицини, він відкриває завісу історії процвітання людства – адже свійські тварини допомогли людині розвинути господарство, ремесло та технологію. Перші ветеринари прекрасно знались на лікуванні людей. Так Вацлав Морачевський лікував людей на основі добровільної пожертви, та виїжджав до хворих у будь-який час.

Адреса: м. Львів, вул Пекарська, 50

Пристрій для нарізання досліджуваного матеріалу.

Генеалогічне дерево ветеринарних шкіл Європи.

Костянтин БАРАНЮК

Джерела: vetuniver.lviv.ua.

Особлива подяка за допомогу завідуючому Народним музеєм історії Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. Степана Ґжицького Слободі Олегу Михайловичу

Катерина Грушевська, або історія маленької професорівни (відео)

25. 06. 2015

Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі фільм, що став результатом плідної співпраці нашого ресурсу Фотографії Старого Львова та Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові, і який ми присвятили доньці Михайла Сергійовича Грушевського, Катерині з нагоди її 115-тиріччя. У фільмі висвітлюються події львівського життя родини, який був найщасливіший для Грушевських. Перший показ фільму відбувся 22 червня 2015 року у Львові в будинку на вулиці Івана Франка, 154, де зараз і розташований меморіальний музей Михайла Грушевського, в рамках святкових заходів до 115-ого дня народження Катерини Грушевської.

“21 червня 1900р. у Львові, у будинку, розташованому по вул. Домбровського, 6, у сім’ї професора Львівського університету Михайла Грушевського та народної вчительки Марії Вояковської народилася донечка – Катерина. Новонароджену охрестив парох церкви святих Апостолів Петра і Павла – Костянтин Яримович, про що свідчить запис у метричній книзі від 6 липня 1900 року.

Метричний запис про народження 21.06.1900 р. Катерини Грушевської. 06.07.1900

Вроджена хвороба легенів донечки, а також власне погане здоров’я Михайла Сергійовича спонукало його придбати ґрунт на мальовничій Софіївці та збудувати тут будинок. Саме у львівській віллі родина прожила найщасливіші свої роки.

Будинок родини Грушевських. Львів, поч. 90-х рр. ХХ ст.

Атмосфера, в якій виховувалася маленька Кулюня, а саме так лагідно називали Катрусю рідні, була високоінтелектуальною, національно-свідомою, наповненою любов’ю до всього прекрасного.

Повага, довіра, взаєморозуміння і турбота – основні складові виховання маленької професорівни. Батьки з великою увагою берегли єдиний промінь родинного щастя – Катрусю, віддавали їй всю свою ласку і ніжність. День народження дівчинки і день її Ангела, завжди ставав правдивим родинним святом: були гості, вітання, поштівки, подарунки, шоколадні цукерки та улюблений горіховий торт.

З раннього дитинства дуже подобалося Катерині листуватися, навіть коли ще не знала літер – за неї писала її мати — Марія Сильвестрівна. А уже коли дівчинка сама навчилася писати, то листівочки із підписами “Ку” та “Катруся” отримувала уся родина.

Надзвичайно тішилася Катруся, коли отримувала вітання, адресовані Михайлом Сергійовичем “Високоповажній Кулюні Грушевській”, в яких батько лагідно звертався до доньки “Котусю” чи “Котику”. Надходили такі звісточки до рідних звідусіль, де довелося перебувати історику. Невеликі кольорові листівочки із зображенням котиків, часами були єдиним засобом спілкування, адже родині часто доводилося розлучатися.

Марія і Катерина Грушевські. Львів, [1905] р.

Початкову освіту Катерина отримала вдома. Першою її учителькою стала мати – Марія Сильвестрівна – талановитий педагог, перекладач, людина з енциклопедичними знаннями. Тому домашня освіта Кулюні була для неї найкращою першою школою.

Але, як і усі діти, не завжди дівчинка хотіла учитися, ось як про це пише у своєму щоденнику Михайло Грушевський: “нове піаніно Маринця мусіла взяти для Кулюні. Кулюня грає не завсігди охоче, а Маринця огірчується як бачить її неохоту”.

Та незважаючи на все Катруся була вдячною ученицею, з дитинства оволоділа польською, німецькою, французькою, англійською мовами. Цікавилася літературою, багато читала. Після прочитання книги обов’язково ділилася своїми думками з батьками.

Михайло, Марія та Катерина Грушевські у колі близьких та приятелів. с. Криворівня, 15.08.1912р.

А ще була Криворівня, село у глибині Карпатських гір, куди щороку на вакації виїжджала уся Катрусина родина. Саме там Кулюня захопилася народними мудрістю, обрядами, піснями, побутом. Уже тоді у душу маленької дівчинки потрапили зернята її майбутнього захоплення, які в скорому часі проросли та дали світові в особі Катерини Грушевської «крупного вченого в галузі етнографії та фольклору».

В 1914 році у щасливе життя родини Грушевських втрутилася війна. Перебуваючи в цей час на відпочинку у Криворівні, сім’я не має змоги виїхати ні до Львова, ні до Києва. Михайло Сергійович прикладає надзусилля і з великими труднощами, через Відень, Італію, Румунію родина повертається до Києва. А там – жандармерський обшук та, перше для Кулюні, заповнення «казенного» бланку, відомості до якого дівчинка подала українською мовою.

Катерина Грушевська. Львів, [1910-1911] р.

Тоді ж Михайла Сергійовича допитують у Лук’янівській в’язниці, а згодом відправляють у заслання. Вірна дружина та улюблена донька їдуть слід за батьком, ось як про це напише сама Катерина Михайлівна: “Я була ще від кору дуже слаба, лиш тиждень як вийшла з ліжка, але той страх і почуття безборонности, що повис був на нас за три останні місяці, і то бажаня бути разом як найскорше не відлучатися від татуся. Якесь трохи величне бажання помогти і боронити його пігнало нас в дорогу».

Саме тоді, пройшовши поряд з батьком все заслання – від Симбірська до Москви, подорослішала маленька професорівна, і саме тоді вона вперше, але нажаль не востаннє, стратила рідну домівку.”

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Відреставровані двері у будинках в центральній частині Львова

24. 06. 2015

У Львові в межах проекту «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова» проводиться реставрація дверей, брам, вікон, балконів будинків. Проект по відновленню старих будівель втілюється Львівською міською радою та Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ) GmbH на замовлення Федерального міністерства економічної співпраці та розвитку Німеччини (BMZ).

Брами, двері та вікна історичних будівель одночасно виконують практичну та естетичну функції: з одного боку, вони є декоративним елементом будівлі, частиною декоративної системи будинку, з іншого боку, вони щодня активно використовуються мешканцями і тому особливо піддаються зношенню.

Заміна старих історичних брам та вікон на пластикові в історичних будівлях є не лише заборонена, але і шкодить будинку, зменшуючи вартість нерухомості. В рамках проекту вікна, двері та брами, які вийшли з ладу, реставрують, зберігаючи оригінальний вигляд.

Мешканці, які хочуть відреставрувати вхідну браму свого будинку чи історичні вікна в квартирі, можуть скористатися програмою спів-фінансування реставрації історичних вікон та дверей.

Деякі львівські будинки уже мають оновлені частини. Двері відреставровані, зокрема, в будинках за адресами:

Вулиця Братів Рогатинців, 43

Вулиця Братів Рогатинців, 43

Вулиця Старєврейська,

Вулиця Братів Рогатинців, 43

Вулиця Вірменська, 18

Вулиця Друкарська, 2

Вулиця Катедральна, 3

Вулиця Коперника, 12

Вулиця Краківська, 34

Вулиця Старєврейська, 3

Вулиця Старєврейська, 4

Вулиця Старєврейська, 5

Вулиця Театральна, 4

Наталія БОЙЧЕНКО

Джерела: www.urban-project.lviv.ua/ua

Будинок Генеральної Військової Комендатури – 175 років на службі Львову

24. 06. 2015

Цьогоріч львів’яни мають чергову унікальну річницю, пов’язану із повсякденним побутом, безпекою та захистом міста Лева. 230 років тому – 1785 року, за ініціативи австрійської влади, в Королівському столичному місті Львові організується та постає генеральна військова команда. Центральний вузол адміністративно-військової влади у місті та краю.

Давня будівля військової комендатури на площі Соборній. Фото 2015 року

Після інкорпорації Львова у 1772 році до складу Австрійської держави масово реорганізуються органи державного керівництва, зокрема й першочергово відомства військові та ті, що займались державною безпекою.

1785 року постає перша капітальна австрійська споруда у місті Львові – генеральна військова коменда (Generalkommando), що не збереглась до наших днів. Знаходилась будівля на сучасному прспеті Свободи, давніх Валах Гетьманських, на місці нинішнього Музею Етнографії та, частково, споруди “Гранд-Готелю”.

Генеральна команда військового керівництва Галичини. Фото 1904 року

Згодом, у 1840-х роках, командування львівського корпусу перебралось на давню Бернардинську (нині Соборну) площу, де львівська військова комендатура знаходиться й донині. А над Полтвою, на її місці, збудували готель “Англійський”, що простояв ще півсторіччя…

Львівська військова коменда на поштівці 1903 року

Від 1839 року у колишньому приватному будинку купця Глікселлі, на площі Бернардинській, 6 (тепер площа Соборна), спорудженому та переобладнаному будівничими Вільгельмом Шмідтом та Флоріаном Ондеркою, остаточно й донині розташувалася Генеральна військова комендатура міста Львова.

Давня будівля військової комендатури на сучасній площі Соборній. Фото 2015 року

Будівля – один з взірців бідермаєрівського стилю у Львові. Споруда триповерхова, цегляна, тинькована, П-подібна у плані, з виступом центральнї креповки. Фасад – симетричний. Центральну вісь акцентовано балконом на другому поверсі та аркою проїзду. Вікна аркової та прямокутної форм, у скромному обрамленні. Внутрішнє планування – анфіладно-секційне.

Будівля коменди на поштівці міжвоєнного періоду

Ця споруда належить війську практично від самого свого заснування (1839 рік), за міжвоєнної Польщі – тут перебувало командування округу 6-го військового корпусу, від 1944 року – міська військова комендатура міста Львова.

Євгеній ІПАТОВ

Використані джерела :

http://www.lvivcenter.org/ , http://explorer.lviv.ua/ , https://uk.wikipedia.org , http://lviv.biz/

Вулиця Академіка Богомольця, 4

Вулиця Братів Рогатинців, 45

Вулиця Кониського, 8

Вулиця Левицького, 15

Вулиця Лесі Українки, 16

Площа Ринок, 12

Площа Ринок, 13

Лавочки для мрій

Лавочка з ягодами

Лавочка закоханих

Шоколадні лавочки

Кавові лавочки

Патріотична лавочка

Вулиця Братів Рогатинців, 43

Вулиця Вірменська, 18

Вулиця Друкарська, 2

Вулиця Катедральна, 3

Вулиця Коперника, 12

Вулиця Краківська, 34

Вулиця Старєврейська, 3

Вулиця Старєврейська, 4

Вулиця Старєврейська, 5

Вулиця Театральна, 4

Популярні статті:

Найпопулярніші статті:

Вже бачили наші відео?