Досить часто гості міста, а подекуди і львів’яни, бачачи цю будівлю здалеку говорять: «О, мечеть у Львові!». Але, коли підходять ближче і читають охоронний знак – на обличчі викає вираз здивування, а, коли читають табличку про заклад який там зараз знаходиться – ще більше здивування.
Адже охоронний знак говорить що ця будівля – єврейський шпиталь 1989-1901 років спорудження. А на адміністративній табличці читаємо – Пологове відділення 3-ї міської клінічної лікарні.
Мабуть такі картини в дитячій уяві з’являлися завдяки незвичності архітектури будівлі та матеріалу. Адже, виконана з червоної цегли без додаткової орнаментальної оздоби, ця будівля вирізняється на фон більшості споруд у Львові.
Коли ж я дізнався, що в тут знаходиться звичайна школа – мене переповнило розчарування і прихована заздрість до дітей, котрі в ній навчалися. Я ще довший час вважав їх суперменами.
Для будівництва цієї школи (а ця будівля початково для цієї мети й будувалася) було обрано проект будівлі у романо-готичному стилі автором котрого став німецький архітектор Юліус Гохбергер, директор будівельного управління львівського магістрату.
Спорудження на той час трикласної школу було завершено в 1884 р., за правління Франца Йосифа І, на кошти міської ради та церковної громади храму св. Анни.
За часи свого існування школа кілька разів змінювала назву та напрямок діяльності. За радянських часів в будівлі діяла російська середня школа робітничої молоді №5 та російська неповна середня школа №43, потім дитячо-юнацька спортивна школа “Олімпійські резерви” з легкої атлетики.
А з вересня 2003 року тут знаходиться Львівська правнича гімназія. Впевнений – це не остання назва цього будинку. Він і надалі буде йти в ногу з часом.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Під таким гаслом 23 грудня 2011 року на площі Ринок перед головним входом до міської Ратуші пройшла екологічна виставка творчих робіт учнів різних шкіл та навчальних закладів Львова.
Солома, папір, іграшки, ковролін, шишки, серветки, шматочки тканини, навіть брюссельська капуста – це перелік далеко не всіх матеріалів, з яких можна в домашніх умовах виготовити новорічну красуню. Переконаний, професійним дизайнерам є чого повчитись у юних дизайнерів. Адже оригінальність та незвичний підхід до справи відверто мене дивував, а, подекуди, навіть приємно шокував. Та не буду довго розповідати – краще подивіться самі.
З 22 грудня 2011 року у Львові на площі Ринок біля головного входу до Ратуші з’явилася Різдвяна шопка. Ця традиція існує уже багато років, ще з часів розвалу Радянського союзу.
Ще раз нагадаю – Різдвяна шопка — це переважно макет, що являє вифлеємську стайню, в ніч Різдва Христового.
Від сьогодні 20 грудня 2011 року, завдяки ініціативі та старанням відомого львів’янина Святослава Вакарчука, наше славне місто офіційно почав прикрашати ще один пам’ятник.
Пам’ятник непересічному діячеві української культури, видатному українському композитору Володимиру Івасюку. Близько п’яти років пройшло з часу задумки і до реалізації цього проекту. Авторами пам’ятника стали скульптор Сергій Олешко та архітектор Михайло Ягольник.
Висота пам’ятника 2,6 м, відлито його з бронзи, а постамент і основа виготовлені з граніту. Монумент встановлено на монолітній кам’яній брилі. За проектну документацію і виготовлення пам’ятника Святослав Вакарчук заплатив з власної кишені 360 тис. грн.
Влада міста спромоглася тільки на на благоустрій прилеглої території у сумі 174 тис. грн. Хоча слід зазначити, що зроблено це зі смаком та професійно. Якщо уважно придивитися, то можна побачити що навколо пам’ятника з мозаїки та гранітної плитки викладено декоративну гітару.
Мені залишається тільки радіти, що серед сучасних львів’ян є такі люди як Святослав Вакарчук, котрі, досягнувши висот, не забувають про рідне місто і щось для нього роблять.
Партнер посту: Если вы затеяли ремонт на кухне и решили сделать его основательно – не забудьте, что мойка blanco classic 45s – это один из важнейших его компонентов и лучший выбор для любых ваших решений.
Перші вірменські поселенці з’явилися на території сучасного Львова понад 800 років тому. Тут вони жили за своїми традиціями, зберігаючи рідну мову і культуру. В переважній своїй більшості це були купці та ремісники, тобто люди гарного достатку та високої культурної самооцінки.
Комплекс Вірменського собору – це один із найдавніших і найсамобутніших ансамблів у багатій архітектурній спадщині Львова. Його будівництво тривало у 1363 – 1370 р. на кошти багатих купців – Якова з Кафи (Феодосії) та Паноса з Гайцараца. Архітектором цього собору був Доринг.
Сам собор неодноразово перебудовувався: в 1437 році навколо нього зведено відкриту арочну галерею, перероблену на північному фасаді в захристію (1671), а згодом в ризницю (1731). В 1630 році прибудовано прямокутний західний неф. Після пожежі 1712 року інтер’єр набуває барокового характеру: тинькуються стіни, встановлюються нові вівтарі.
Під час реставрації 1908—1927 років, що здійснювалася під керівництвом архітектора Ф. Менчинського, замість розібраних житлових будинків з боку вул Краківської розпочато будівництво західної вхідної частини, а стіни апсид декоровано стилізованими елементами, запозиченої з давньовірменської архітектури, — накладними арками та орнаментами.
Із застосуванням стилізації в інтер’єрі виконані різьблена дерев’яна стеля над нефом XVII століття, орнаментальний розпис стін і вітражі (художник Я. Г. Розен), мозаїка в бані (художник Ю. Мегоффер).
В радянський час Вірменський собор був закритий. Спочатку тут знаходилося фондосховище Львівської картинної галереї, а з 1953 року — музею імені Леніна. В січні 2000 року церкву повернули вірменській громаді. 6 січня 2001 року було звершено перше богослужіння, а 28 травня 2003 року собор освятив католикос всіх вірмен Гагерін ІІ.
Партнер посту: Если у тебя на выходные грандиозные планы, если ты решил сделать близкому человеку что-то приятное или просто пришло время что-то изменить в жизни – лучший способ это купоны для развлечений, получи и зажги на полную!
Церква Преображення Господнього була освячена 29 квітня 1906 року митрополитом Галицьким Андреем Шептицьким, єпископом Перемишльським Костянтином Чеховичем та єпископом Станіславівським Григорієм Хомишиним. До цього цілих вісім років над оздобленням храму працювали митці Леонард Марконі, Тадей Попель, Фердинанд Маєрський, Теофіл Копистинський, Корнило Устиянович, Андрій Коверко.
А ще раніше цілих двадцять років (1878-1898), за проектом, що був розроблений Сильвестром Гавришкевичем, велися будівельні роботи.
Дослідження на ділянці, що на розі вулиць Краківська та Вірменська, фахівці НДЦ «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України проводять вже третій рік (ділянку досліджували у 2007 та 2010 роках).
У Львові археологи розкрили фундаменти наріжної кам’яниці на розі вулиць Краківська та Вірменська. Перша згадка про цей будинок датується ще XVI століттям. Під час розчищення підвалів будинку археологи знайшли скарб монет, час заховання якого, вірогідно, можна віднести до початку Першої світової війни.
Скарб знайдено у шарі ХІХ століття. Він був замотаний у тканину. Знайдений скарб – це 95 монет часів Австро-Угорської імперії, а точніше періоду з 1892 по 1912 року. Серед них дев’ять монет номіналом одна крона – це срібні монети, три – бронзові, решта – нікелеві. Скарб цікавий тим, що його заховали перед Першою світовою війною.
За інформацією львовознавця Ігоря Мельника, саме в цій кам’яниці «мав свою бляхарську майстерню президент Королівського столичного міста Львова у 1907-1911 роках Станіслав Цюхцінський».
Наразі відкрито західну сторону чотирьох будинків на вулиці Краківській, 6, 8, 10 і 12. Перші згадки про ці будинки датують ще 1536 роком, однак за часів австрійської влади вони зазнали чимало перебудов, особливо підвальні приміщення та приміщення першого поверху.
Cеред найцікавіших і найбільш несподіваних знахідок, які торік виявили на ділянці, – артефакти, що датуються давньоруським часом (кінцем ХІІ – початком ХІІІ ст.,) – уламки кераміки, пряслиця із рожевого шиферу і фрагменти двох ножів.
Нині на ділянці дослідили трохи менше 500 квадратних метрів із майже 1000 квадратних метрів, які планують дослідити. Наразі археологи дійшли до глибини 5 метрів 50 сантиметрів. Цьогорічні дослідження почались у серпні. Триватимуть вони, доки дозволить погода.
Партнер посту: Відносно новий у нашому місті ресторан-пивоварня Кумпель Львів збагатив не тільки як ще один пивний заклад, а, поступово, він стає цікавим розважальним обличчям Львова. Тут зібрано усе найкраще що є у пивних традиціях нашого міста. Всі бажаючі можуть знайти інформацію про нього на сайті №1 про паби, бари и пивні ресторани BeerPlace.com.ua
Історики твердять , що вулиця Вірменська у Львові чи не найстаріша у місті. Кажуть що вона існувала ще в ХІІІ, адже приблизно в цей час у місті з’явилися перші вірменські поселенці. Ймовірно вони були купцями і ремісниками рівними в правах із місцевим руським населенням.
Із наданням Львову магдебурзького права у 1356 почалось формування нового центру міста довкола нинішньої Площі Ринок. Забудова так званого «середмістя» була обнесена муром і трьома рядами валів. Новий вірменський квартал знаходився в північно-східній частині оточеного муром середмістя. Його центром стала вулиця, котра нині є ділянкою сучасної Вірменської.
Культурним осередком кварталу був Вірменський собор, котрий в 1364 році став єпархіальним осередком для усіх вірмен Русі і Валахії підлягав безпосередньо верховному католикосу в Ечміадзині. За свідченнями іноземних мандрівників, забудова вулиці Вірменської була однією з кращих в місті на рівні з Площею Ринок і вулицею Руською. Вже у XV столітті тут було кам’яне брукування, водопостачання та зливна каналізація. До створення архітектурного ансамблю долучились найкращі львівські будівничі. Дерев’яна готична забудова Вірменської вулиці (як і усього міста) була повністю знищена великою пожежею Львова 1527 року. Це дало початок новій, переважно кам’яній ренесансній архітектурі.
І досі на цій вулиці знаходиться знамените на весь Львів і, мабуть на всю Україну, кафе “Вірменка”. Сюди заходять попити кави тільки справжні поціновувачі цього напою. Адже каву тут готують в турках на піску і за старовинним вірменським рецептом. Тут ніздрі завжди лоскоче апетитний аромат кави і східних спецій.
Мало хто знає, що вірменською офіційно вулиця почала називатися з 1871 року. До складу цієї вулиці увійшли кілька дрібних вулиць, що виникли не в один час і мали різні назви.
В наші дні ця вулиця стала осередком культури та мистецтва всього міста. Адже тут з 1993 року знаходиться мистецьке Об’єднання «Дзиґа» – організація митців, громадських діячів, підприємців у формі об’єднання різноманітних культуро-творчих проектів та об’єктів . На вулиці безліч різноманітних стильних кафе, мистецьких галерей, антикварних крамничок та інших цікави закладів. Тому не дивно що така вулиця притягує до себе туристів з усього світу.
Партнер посту: Если вы решили осмотреть необычные современные достопримечательности Киева, тогда советую вам воспользоваться помощью BeerPlace.com.ua Сайта №1 про пабы, бары и пивные рестораны. Тут все самое необычное и интересное в столице.
Львівський “Вернісаж” давно уже став своєрідною візитівкою Львова. Кожен гість нашого міста, якщо хоче залишити собі на згадку якийсь сувенір про Львів, неодмінно завітає сюди і підбере собі якусь річ відповідно до своїх смаків та фінансових можливостей.
Зараз цей мистецький ринок знаходиться на площі Театральній, але мало хто пам’ятає, що славнозвісний “Вернісаж” розпочинався в далекі роки перебудови на колишньому дитячому майданчику на перетині вулиць Краківської та Вірменської.
І завдячує свої він своїй появі художникам. Вони першими почали виставляти тут свої роботи на продаж. А вже потім, до них долучилися майстри інших творчих ремесел.
Згодом імпровізований мистецький ринок перемістився на площу Театральну. Великий вплив на таке переміщення мав другий фестиваль “Вивих”, який проходив у Львові в 1992 році.
Але з тих пір пройшло дуже багато часу і місце зустрічі творчих людей перетворився на типовий ринок, де вже майже не зустрінеш майстрів, котрі своїми руками роблять цікаві мистецькі речі. В більшості тут працюють посередники та перекупники, котрі часто продають речі, котрі виготовлені на промисловій основі.
Але найбільшим здивуванням для мене була етикетка на одному з виробів (козак з оселедцем та пишними вусами ніжно пригортає до серця пишну українку), з текстом “Made in China”. Тепер уже й наше, українське, виготовляють у Китаї. Сумно.
Партнер посту: Цей ресторан-пивоварня Старгород Львів здивував дуже сильно. За стилем це щось середнє між пабом і кабаре, з ухилом на «дорослу» тематику . А ще тут варять три лагерних сорти пива – два світлих і одне темне. Всі сорти пива є хорошими представниками своїх класів.
В перекладі “Освічені громадяни – окраса Батьківщини ” і саме ці слова розташовані на фасаді головного корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка, якому в цьому році виповнилося 350 років.
Львівський національний університет імені Івана Франка – один із найстаріших у Східній Європі. Історія створення Львівського університету сягає витоками ХVІІ ст.
З самого дитинства я захоплювався цією будівлею. Ще навчаючись в школі, мав нагоду бути в аудиторіях цього корпусу і завжди з заздрістю дивився на молодих людей, котрі тут навчалися. Мріяв колись теж ходити цими коридорами в якості студента.
Адже Львівський національний університет завжди був і понині залишається одним з найпрестижніших університетів України.
А ще тут 70-х роках ХІХ ст. на філософському факультеті навчався Іван Франко — всесвітньовідомий український мислитель, письменник, учений, перекладач, політичний та громадський діяч, один з геніїв України, що увійшов в історію культури як «титан праці».
Указом від 8 січня 1940 р. Президія Верховної Ради УРСР присвоїла Львівському державному університету ім’я Івана Франка.
На жаль, так склалося життя, що мені не вдалося бути студентом цього вищого навчального закладу, але він чимось мені рідний і завжди, коли проходжу повз, з заздрістю заглядаю в обличчя сучасних студентів.
Партнер посту: Со времен Колумба самые большие города США являются очень популярными финансовыми, промышленными, научными, а также культурными и туристическими центрами всего мира.
Хоча ця будівля знаходиться майже в самому центрі нашого міста, на перехресті транспортних магістралей, зайшовши на її подвір’я, здається ніби час зупиняється і незрозумілий внутрішній спокій овіює душу.
Тут, офіційно з 2 січня 1940 року на базі закритого Інституту Оссолінських, знаходиться Наукова бібліотека імені Стефаника. Хоча фонд книгозбірні включає в себе книги та стародруки близько 84 відомчих і приватних бібліотек Львова та Західної України.
Сюди увійшли бібліотеки Наукового Товариства ім. Шевченка і Народного дому, збірки яких на той час становили близько 500 тис. одиниць збереження, численні книгозбірні “Просвіти”, частина бібліотеки-архіву “Ставропігії”, значна частина збірки Оссолінських, конфісковані бібліотеки монастирів, приватні збірки, а також бібліотеки національних товариств.
Бібліотека — потужний інформаційний і науково-дослідний центр. Її фонди становлять більше 7 млн. одиниць збереження. Гордістю і окрасою бібліотеки є збірка української та зарубіжної періодики XIX-XX ст. Цінну частину бібліотечного зібрання становлять унікальні стародруки, рукописи, збірки карт, нот, іменних бібліотечних і архівних колекцій видатних письменників, вчених, культурних і політичних діячів.
У складi Бiблiотеки 11 функцiональних, 11 наукових вiддiлiв і Науково-дослiдний центр перiодики. Вони, як i фонди Бiблiотеки, розташованi у 6-ти рiзних спорудах Львова. У головному корпусi (пам’ятка архiтектури ХVIII ст.) на вул. Стефаника, 2 розмiщенi вiддiли: бiблiотекознавства, наукової бібліографії, систематизацiї, комплектування, опрацювання, обслуговування читачiв, рукописiв, бiблiотечних фондiв, редакційно-видавничий, автоматизації та комп’ютеризацiї бiблiотечних процесiв.
Фонд відділу україніки (300 тис. одиниць збереження) містить праці з різних галузей українознавства. Особливу цінність становлять прижиттєві видання класиків українського письменства, а також колекція української преси кінця XIX — поч. XX ст. До послуг науковців праці, присвячені міжнародним зв’язкам України, еміграційні видання та праці про еміграцію, енциклопедії , довідники, словники та бібліографічні покажчики.
Фонди вiддiлу рiдкiсної книги нараховують 250 тис. одиниць збереження. Це, передусiм, цiннi колекцiї стародрукiв, палеотипiв, iнкунабул, твори класикiв української та зарубiжної лiтератури ХIХ-ХХ ст., колекцiї нелегального та забороненого друку, мiнiатюрних видань, букварiв, листiвок, рiдкicної перiодики. Стародрукованi видання кириличним, глаголичним, гражданським та латинським шрифтами — це першодруки Ш. Фiоля, Ф. Скорини, Б. Вуковича, I. Федорова; видання Львiвського братства, Києво-Печерської та Почаївської Лаври, Унiвського та Чернiгiвського монастирiв, а також друкарська продукцiя майже всiх захiдноєвропейських видавничих центрiв ХV-ХVIII ст.
Вiддiл рукописiв — один з найбагатших центрiв документальноi спадщини українського народу. Його унiкальнi фонди налічують понад 120 тисяч одиниць збереження ХIII-XX ст. У них представленi матеріали майже з усiх питань середньовiчної i нової їсторiї України та сусіднїх держав. Це пам’ятки писемностi слов’янськими, захiдноєвропейськими, схiдними мовами на пергаментнiй та паперовiй основах; матерiали до iсторiї землеволодiння, мiського господарства, торгiвлi; документи з iсторiї, фiлософiї, релiгiї, права, медицини, математики; художнi та музичнi твори; автографи видатних постатей культури, науки, полiтичних, вiйськових, громадських дiячiв.
У фонді вiддiлу мистецтва зібрано понад 300 тис. українських та зарубiжних видань з проблем образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, архiтектури та музики: книг, альбомiв, журналiв, нот, графiчних та художнiх творiв, фотографiчних збiрок. Унiкальним є фонд графiки рiзної техніки виконання вiд ХV ст. i до наших днiв. У колекцiї гравюри А. Дюрера, Х. Рембранта, К. Уамаро, Н. Орди, О. Кульчицької, Л. Левицького, Ш. Остафiйчука, I. Крислача, Б. Сороки та iнших. У фондi нот представленi видання М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя, М. Лисенка, Н. Вахнянина, Л. Ревуцького, О. Кошиця, Б. Лятошинського, а також зарубiжних композиторiв Ф. Шуберта, В.-А. Моцарта, П. Чайковського, M. Mусоргського, С. Монюшка, Ф. Шопена та iн.
Партнер посту: Недавно нашел интересный сайт BeerPlace.com.ua и с уверенностью скажу, що это сайт №1 про пабы, бары и пивные рестораны в Украине. Если вы любитель пива и живете или проездом в столице, очень рекомендую вам паб Кухоль – узнал о нем через сайт и получил огромное удовольствие, посетив.
Львівська міська влада довго шукала відповідну ділянку для побудови пошти і було розглянуто багато варіантів. Після тривалих обговорень та суперечок, була обрана земельна ділянка, яка простягалася вздовж вулиці Коперника та належала Греко-католицькій духовній семінарії. На цій ділянці був розташований семінарський сад.
Будинок Головної пошти споруджений в 1887–1889 рр. , типовий проект якого було отримано з Відня. Львівський архітектор Сильвестр Гавришкевич з незначними змінами адаптував та реалізував проект віденського архітектора Ф. Зетца. Будувала пошту фірма львівських архітекторів Людвіка Рамулта і Юзефа Цибульського.
Перший храм на Святоюрській горі існував ще за часів давньоукраїнської Галицько-Волинської держави. Його не раз руйнували завойовники, але завжди храм відновлювався. У XVIII ст. він постав у теперішній величі та красі.
З 1998 року Собор разом із Ансамблем історичного центру Львова належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Власне собор є частиною комплексу: бароковий собору (1745—1770) з дзвіницею (дзвін з 1341), рококової з класицистичними портиками митрополичої палати (1761—1762), будинків капітули, тераси з двораменними сходами, ажурної огорожі довкола соборового подвір’я з двома брамами в подвір’ї (1771) та мурів, що обводять капітульні будинки і владичий сад (1772).
Свого часу, в далекому 1902 році філармонія Львівської області, що знаходиться за адресою вулиця Чайковського, 7, розпочала свою роботу в приміщенні колишнього театру Станіслава Скарбека (на сьогоднішній день Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької)
У 1933 році Адам Солтис заснував оркестр Львівської філармонії. У 1939 році філармонії надано статус державної. З 1944 року симфонічний оркестр філармонії розпочав постійну концертну діяльність.
На сьогодні в складі філармонії існують Академічний інструментальний ансамбль «Високий Замок», квартет бандуристок «Львів’янки» і ансамбль «19-й клас», Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії, Академічний камерний оркестр «Віртуози Львова».
За більш ніж столітню історію на сцені Львівської філармонії виступали такі відомі в цілому світ виконавці як: Соломія Крушельницька, Олександр Мишуга, Ріхард Штраус, Леонід Коган, Густав Малер, Бела Барток, Антон Рубінштейн, Ферруччо Бузоні, Маргеріт Лонґ, Ванда Ландовска, Пабло Казальс, Святослав Ріхтер, Рудольф Керер, Давид Ойстрах, Мирослав Скорик, Ліана Ісакадзе, Бела Руденко, Віра Горностаєва, Наталія Гутман, Юрій Башмет. Авторські концерти у філармонії давали Дмитро Шостакович, Борис Лятошинський, Арам Хачатурян, Альфред Шнітке, Арво Пярт, Кшиштоф Пендерецький, Валентин Сильвестров, Євген Станкович.
І в наш час на сцені Львівської обласної філармонії проходять виступи відомих виконавців та гуртів сучасності, відбуваються Всеукраїнські та міжнародні фестивалі та різноманітні соціальні та благочинні заходи. Львівська філармонія і в наш час залишається одним з осередків культури, мистецтва та творчості нашого міста.
Партнер посту: В современном мире, где красивая стильная упаковка является залогом успешных продаж, гофрокороба производство которой обеспечивает компания Универсальные Технологии Упаковки, будут оптимальным выбором для вашего бизнеса.
Цей пам’ятник радянського режиму досі гордо стоїть на одній з найстаріших площ Львова, а саме на площі Маланюка, котра існувала вже в 1828 р. як площа Хоронщизни або На Хоронщизьні – від назви юридики, яка була розташована на цих земельних ділянках. У 1892 р. отримала назву на честь Вацлава Домбровського (1823-1887), ремісника-лакувальника, президента Львова в 1893-1887 роках.
Під час німецької окупації міста площа мала назву Бургпляц, а в липні 1944 р. їй було повернуто назву пл. Домбровського, було тільки змінено особу, на честь якої існувала назва – це був Ярослав Домбровський, учасник французької революції.
Під час другої хвилі перейменувань нашого часу у 1993 р. площу назвали на честь письменника Євгена Маланюка.
Сам пам’ятник спорудженого на честь Степана Тудора 6 січня 1980 р. на площі Домбровського за проектом скульптора Дмитра Крвавича та архітектора Мирона Вендзиловича.
Народився Степан 25 серпня 1892 року в селі Пониква на Львівщині. За першої світової війни, будучи вояком австрійської армії, потрапив у російський полон і до 1923 жив у радянській Україні. Повернувшись до Галичини, закінчив Львівський Університет (1926) і став активним діячем комуністичного руху. Один з організаторів літературної групи «Горно» і редактор журналу «Вікна». У 1939 р. привітав радянську окупацію Західної України, став членом правління Львівського відділу Спілки письменників України, керівником Львівської філії Інституту літератури АН УРСР тощо. Друкуватися Тудор почав 1925; кн. прози: зб. «Народження» (1929), повість «Молочне божевілля» (1930) і високо цінована в радянському літературознавстві сатирична повість-памфлет «День отця Сойки» (1932-41), спрямована проти католицького духівництва і національного руху в Галичині. Крім того, поезії, літ.-критичні, філософічні й публіцистичні статті в комуністичній пресі.
З дитинства пережив матеріальні скрути, раннє заробітчанство, 1914 р. його, студента Львівського університету, мобілізовують до австро-угорської армії, далі — фронт та російський полон, що спричиняє перебування Степана Тудора в Наддніпрянській Україні (переважно Київщина, Черкащина). Він бере участь у революційних подіях як боєць Корсунської ревбригади, організатор кооперативів, працівник наросвіти. З 1923 р. повертається до Галичини, активно пропагує ідеї Жовтневої революції.
У 1939 р. — після злуки зі Східною Україною консолідує письменницькі сили. В розпал цієї бурхливої діяльності життя Степана Тудора трагічно урвалося: в перший день нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 він загинув разом зі своєю дружиною у Львові від випадкового потрапляння німецької авіабомби в групу галицьких письменників. Разом із ним загинули Олександр Гаврилюк із дружиною, Францішек-Станіслав Парецький та Зофія Хажевська.
Партнер посту: Якщо ви любите цікаві креативні фотографії в несподіваних ракурсах з цікавим освітленням, тоді “Світ фотографій” саме для вас.
Ремонтні роботи до Євро-2012 у Львові тривають. І, хоча складається враження що ремонти тільки розпочинають і не закінчують, настала черга добратися і до центральної транспортної артерії міста – проспекту Свободи.
Наприкінці вересня для руху транспорту перекрили частину проспекту від вулиці Городоцької і до вулиці Володимира Гнатюка. Тішить, що розрили тільки одну частину – зі сторони готелю “Опера”.
Цікавий рекламний хід вигадала наша міська влада для того, щоб притягнути до міста туристів. В чиюсь з наших світлих владних голів прийшла ідея розрити головну площу міста міста і так залишити. Погодьтеся, така креативна ідея тільки підніме статус нашого міста не тільки у Європі – але й у всьому світі.
Адже тепер на площі Ринок не тільки цікаво проводити історичні екскурсії, але й різноманітні спортивні змагання з оригінальною смугою перешкод, влаштовувати історичні бої, знімати історичні фільми та організовувати пригодницькі квести.
