Цілющі властивості трускавецьких мінеральних вод та чудодійні природні лікувальні фактори Трускавця привертали увагу величезної кількості бажаючих оздоровлюватися на курорті, що в свою чергу потребувало забезпечення цих людей комфортним  житлом, умовами для відпочинку та прогулянок. Курортна влада (Спілка власників) сама вже була не в змозі забезпечити необхідним житлом бажаючих лікуватися та відпочивати на курорті, тому до будівництва курортних помешкань залучали приватних осіб, які мали змогу і бажання займатися цим бізнесом.

А таких людей в Трускавці виявилося немало, було серед них і багато приїжджої публіки, особливо євреїв, що збудували свої маєтки по Головній вулиці курорту (суч. майд. Кобзаря) в другій половині ХІХ ст. –  зокрема вілли «Гигія», «Ядвінувка», будинок Бахмана, що не збереглися на сьогодні.

Період курортної забудови кінця ХІХ ст. в своїй більшості характеризується будівлями та спорудами, зведеними в архітектурному стилі – «історизм» (т. зв. «швейцарському» стилі), з яких збереглася тільки вілла «Постуй» (сучасна вілла «Вікторія»,  майд. Кобзаря, 5). Основу під цей будинок-готель було закладено ще в 1883 році для графа Жултовського, одного із власників курорту. Через деякий час  будинок зазнав змін і отримав нову назву «Постуй» ( в перекладі з польської – постій, зупинись, або інакше заїжджий двір). Перший поверх вілли – мурований з цегли і каменю, другий-фахверковий, з відкритим дерев’яним каркасом (т. зв. «пруська стіна», це коли поміж дерев’яні балки вмуровували цеглу). Фахверкова конструкція, на думку П. Лефельда (історик мистецтва, ХІХ ст.), прийшла в житлову архітектуру з європейських країн середньовічних замків.

В 1908 році готель нараховував 20-21 кімнату, які винаймалися тільки на добу, ціна на які коливалася від 4-6 корон, за даними лікаря курорту. З. Пельчара (1909 р.). В 1911 році будівля перейшла у власність Раймонда Яроша, власника трускавецького курорту в 1911-1937 роках.

Для того, щоб лікування та відпочинок на курорті були комфортними  багато зробив орендатор курорту інженер Юзеф Вічинський з  1895 року, який почав господарювати, керуючись одним із важливих нормативно-територіальних документів забудови Трускавця. Регуляційний план 1906 року передбачав кадастрове розмежування громадських, курортних та приватних меж села. За новим планом запроектовано нові дороги,  комунікації та цілий ряд прогресивних нововведень. За ним також передбачалася  реконструкція центральної вулиці курорту, так званого Головного тракту (суч. вул. Дрогобицька, майд. Кобзаря, майд. Січових Стрільців, вул. Бандери), будівництво нової дороги – вул. Об’їздової  (суч. вул. Шевченка).

Так  розпочався новий період в архітектурній забудові курорту, який тривав з 1895 до 1914 року і характеризувався  будівлями та спорудами, збудованими у стилі «модерн» (переважно у «закопанському» стилі та початковій стадії «українського модерну»). Творцем «закопанського» стилю став відомий польський критик і теоретик мистецтва, художник і письменник Станіслав Віткевич (1851-1915). Взявши за основу модні на той час архітектурні тенденції та звернувшись до традицій польського народного, зокрема гурального будівництва, створив новий «закопанський» стиль, який залишив найвагоміший слід в колоритній архітектурі  трускавецького курорту.

Саме в цей час починають формуватися вілли-пансіонати, будинки з утриманням відпочивальників на повному забезпеченні, що відповідно вплинуло на збільшення розмірів будівель.

Яскравими  зразками архітектурної забудови центру курорту стали вілли «Світезенка» та «Гражина» (суч. вул. Суховоля, 23), збудовані відповідно до тогочасних вимог і в модному на той час  архітектурному стилі та  пишно декоровані прикарпатською  різьбою.

Вілла «Світезянка» була зведена у 1898 році в стилі – «модерн» з яскраво вираженими ознаками «швейцарського» стилю, на замовлення п. Юзефа Яблонського.  Назвав цю віллу п. Яблонський наймовірніше іменем жінки-русалки, яка за легендою жила в   озері Світезь, що на Волині  та яку рідко хто міг побачити. Показувалася лише тому, хто добре серце мав та життя своє людям посвячував. Будівельні роботи виконала теслярська фірма п. Дегельмана. Вілла була прямокутна в плані, двоповерхова, покрита чотирисхилим дахом. На східному фасаді на рівні першого поверху була влаштована відкрита веранда, а над нею відкритий балкон – галерея. Південно-східний кут будинку запроектований як ванькирна вежа, покритий окремим трисхилим дахом. До північного фасаду примикала відкрита гранчаста в плані веранда. В інтер’єрі нараховувалось 16 житлових кімнат, їдальня, службові приміщення і пивниця. Будинок добре освітлювався рівномірно розміщеними прямокутними вікнами.

В 1905 році віллу придбав новий власник – лікар Т. Прашіль, внісши зміни в її вигляд та інтер’єр. Він розширивши віллу до 19 кімнат, елегантно їх умеблював. Вілла містила 4 кухні, а ціна на проживання, за даними лікаря З. Пельчара, становила від 1,4 – 4 корон.  Після І Світової війни вілла знову зазнала перебудови. Вона отримала мансардний дах, веранди на східному  та північному фасадах були засклені.

Будівництво вілли «Гражина»  замовила п. Марія Куше,   обравши той самий стиль: «модерн» – з ознаками «швейцарського» стилю, за проектом архітектора К. Ріхтмана.   Спочатку вілла була двохповерхова, на головному і західному фасадах влаштовані характерні для «швейцарського» стилю відкриті галереї з дерев’яним ажурним огородженням.  Вілла містила 21 прекрасно умебльованих кімнат, 3 кухні, ціна на проживання коливалася в межах 1.6-4 корон.    Під час І Світової війни будівля зазнала руйнації та будучи застрахованою, в 1922 році була перебудована за новим проектом архітектора Я. Семковіча. В результаті реконструкції будинок став триповерховим, з мансардним дахом, завершений шестигранним заскленим ліхтарем, накритим наметовим дахом. На рівні третього поверху споруджено відкриту галерею з характерними елементами дерев’яної  різьби у модному на той час «закопанському» стилі.

До курортних будівель в стилі «модерн» декорованих різьбою та збережених на сьогодні, можна віднести вілли «Під Божою Матір’ю» та «Софію» ( суч. майд. Кобзаря №11, 13), на яких спостерігається процес зародження «українського модерну» у Трускавці.

Вілла «Під Божою Матір’ю» (назва ймовірно пов’язана із римо-католицькою капличкою, від якої вілла знаходилась через дорогу навпроти) збудована в 1899 році і перебувала у власності практикуючого курортного лікаря – доктора Зенона Пельчара, про що підтверджує металевий іменний знак, розміщений на фасаді будинку. У власності д-ра Пельчара перебувала і вілла «Софія», яка знаходиться поруч.

В 1900-1904 роках були збудовані такі вілли як «Саріуш», «Яніна», «Марія-Гелена» та «Затишшя». Вілла «Саріуш» (майд. Січових Стрільців,2), яка збереглася до наших часів і де сьогодні функціонує музей міста-курорту Трускавця побудована в стилі «модерн» з ознаками «історизму» – мотивами мавританської архітектури, на замовлення польської родини Розвадовських. В сезон курорту 1901 року вілла почала приймати гостей та поряд з іншими курортними віллами прикрашала мальовничу Долину нижньої тераси курортного парку.

Поряд з віллою “Саріуш” була зведена вілла “Яніна”, власницею якої була Яніна Новаковська та відпочинок в якій був найдорожчим на курорті, що підтверджують листівки з карикатурою.

Описуючи історію курорту сучасники характеризують цей період «золотим віком» для Трускавця.  За успіхи та досягнення в галузі розбудови курорту та в галузі  дослідження по визначенню лікувальних властивостей джерела «Нафтуся»,  курорт Трускавець в 1913 р. був нагороджений Золотою медаллю на спеціалізованій виставці у Львові.

Ще до І Світової війни в Трускавці  будується значна кількість курортних будівель. Серед них вілли «Ягелонка» (суч. вул. Гоголя, 7), «Олімпія» (суч. вул. Суховоля, 31), «Згода» (суч. бульвар Ю. Дрогобича, 4), «Ольга велика» (суч. вул. Шевченка, 17), «Русалка» (суч. бул. Ю. Дрогобича, 4), «Погонь» (суч. вул. Шевченка, 38) збережені на сьогодні. Характерний елемент декору дерев’яних вілл – декоративна різьба, яка виконувалася українськими майстрами-різьблярами, надавала цим будівлям регіонально-національного колориту та типової своєрідності. Серед власників таких курортних вілл були українці, яким пощастило мати в Трускавці землі багаті на запаси нафти чи озокериту, які вони здавали в оренду промисловцям, а зате отримувати великі гроші, на які можна було збудувати віллу чи пансіонат і провадити легше та заможніше життя.

Архітектура курортної забудови Трускавця кінця ХІХ  – початку ХХ ст.  та своєрідність форм віллової архітектури історизму та модерну, вишуканість та оригінальність їх просторових вирішень, гармонійне поєднання з природним ландшафтом створюють незабутнє враження на кожного, хто хоч раз побував у нашому Трускавці.

Галина КОВАЛЬ
директор музею міста-курорту Трускавця