додому Блог сторінка 535

Людомил Гюркович – архітектор, який будував костели

Людомил Гюркович – архітектор, який будував костели

Людомил Гюркович (1899 — 1980) — архітектор, реставратор. Він народився 1899 р. в Станіславові (тепер Івано-Франківськ) у багатодітній родині вихідців з Сербії. Освіту здобував у Відні та Львові – 1926 р. закінчив архітектурний факультет Львівської політехніки. 26 листопада того ж року обраний «членом-заступником» до правління Кола архітекторів польських у Львові.

Людомил Гюркович, фото зроблене 24 січня 1933 р.
Людомил Гюркович, фото зроблене 24 січня 1933 р.

Працював у технічному управлінні магістрату. Заснував власне архітектурно-будівельне підприємство разом із інженером Станіславом Маліною – «Спілку архітекторів Людомила Гюрковича і Станіслава Маліни» (існувало до 1934 р.).

Власна вілла архітектора на вул. Труша №4
Власна вілла архітектора на вул. Труша №4

У Львові від 1930 р. архітектор проживав у віллі, збудованій за власним проектом на вулиці Обводовій (тепер вул. Труша №4). Після війни переїхав до Польщі, де працював у Сандомирі, Острівці-Свентокшиському і Кельцах. Помер 20 липня 1980 року в Кельцах. Будівлі Гюрковича відносяться до функціоналізму, спрощеного бароко, неокласицизму, часто доповнені елементами історичних стилів.

Каплиця в селі Кульпарків (тепер територія Львова)

Село належало до парафії при костелі святої Марії Магдалини. У 1926—1927 рр. за проектом Людомила Гюрковича тут було споруджено невелику каплицю у спрощених необарокових формах.

Костел Марії Магдалини, фото 1930-х рр.
Костел Марії Магдалини, фото 1930-х рр.

Каплиця знаходилася біля сучасного будинку №34 на вул. Володимира Великого. Тут у часи незалежності споруджено пам’ятний хрест на згадку православної церкви Святого Введення (до війни — польський католицький костел Марії Магдалини), зруйнованої у 1973 році радянською владою.

Костел св. Миколая у Чишках

До Другої світової війни село Чижки мало назву Чишки. У XV столітті тут було засновано парафію та споруджено перший дерев’яний костел (дерев’яні храми зводили також у 1582, 1720, та 1864 роках). Останній з них згорів у 1912р. і  богослужіння відправляли у цвинтарній каплиці.

Костел св. Миколая у Чишках

Дата початку будівництва сучасного мурованого неоготичного храму за проектом Коссоноги та Гюркевича невідома. Припускають, що зведення костелу почалося у 1915 р., а основні будівельні роботи велись у 1928 р. Однак костел так і не був повністю зведений до 1939 р. З приходом радянської влади по 1990 рік святиня була закрита.

Відбудова костелу Успіння Пресвятої Діви Марії у Скоморохах Бучацького району

Перша писемна згадка про Скоморохи датується 1450 р. Місцеві римо-католики належали до парафії св. Вацлава у Баворові. Тут, біля головної дороги, в центрі села височить костел Успіння Пресвятої Діви Марії. Споруджено храм в 1908 р. під керівництвом Владислава Гертмана як філійний костел римо-католицької парафії в Баворові. Людомил Гюркович виконав проект відбудови костелу у 1929 р., який був реалізований до 1932 р.

CREATOR: gd-jpeg v1.0 (using IJG JPEG v62), default quality
Костел Успіння Пресвятої Діви Марії у Скоморохах

Костел має традиційні форми, але з модерністичним фасадом, прикрашеним фігурними карнизними виступами; в напівкруглих нішах стоять фігури Діви Марії та святого Антонія з книгою у верхній частині костелу. Бокові стіни храму, верхній частині також прикрашені фігурними карнизами. Вівтар храму трохи меншого розміру, до вівтарної частини прибудовано невелику різницю. З приходом у село комуністів храм було закрито і перетворено у зерносховище. 19.08.2006 року у храмі було проведено першу месу після закінчення Другої світової війни. У 2013 р. була завершена реставрація костелу.

Головний вівтар львівського костелу св. Єлизавети у стилі арт деко.

Костел зведений у 1904 – на поч. 1930-х рр. за проектом архітектора Юзефа Шостакевича, модифікованого Вавжинцем Дайчаком. За задумом католицької влади, костел святої Єлизавети, на противагу до катедри святого Юра, мав підкреслити польськість Львова. Загальна вартість будівництва не мала перевищувати 700 тисяч золотих ринських. У вересні 1904 р. розпочали рити фундаменти, а 15 жовтня 1905 року архієпископ Більчевський (Bilczewski) заклав наріжний камінь.

Костел св. Єлизавети (зараз – Церква святих Ольги і Єлизавети)
Костел св. Єлизавети (зараз – Церква святих Ольги і Єлизавети)

Велика увага була приділена скульптурному оздобленню фасадів і кам’яній різьбі екстер’єру та інтер’єру. У декоруванні костелу брали участь такі відомі львівські митці, як живописець Казимир Сіхульський, скульптор Петро Війтович й Тадеуш Блотницький, архітектор та скульптор Яніна Райхерт-Тот, Людомил Гюркович, Юзеф Шостакевич, Вавжинець Дайчак, Ядвіґа Городиська.

Костел св. Єлизавети, друга половина 1920-тих
Будівельні роботи всередині костелу св. Єлизавети, 1920-ті

Лише 1913 р. керівництво будови отримало дозвіл на зведення приміщень, в яких мали виготовити вівтарі для костелу замість первісно встановлених тимчасових.

Посвячення дзвонів костелу св. Єлизавети, 1911 р.
Посвячення годинника на костелі св. Єлизавети, 1925 р.

1926 р. у храмі встановили один із найбільших органів у тодішній Польщі, роботи відомої фірми братів Домініка і Вацлава Бернацьких. 1930 р. на місці тимчасового головного вівтаря був встановлений новий мармуровий у стилі арт деко, авторами якого були Людомил Гюркович, Юзеф Шостакевич та Яніна Райхерт-Тот (їй належать скульптури святих Єлизавети і Станіслава, а також ангелів зі штучного каменю).

Костел св. Єлизавети, 1912 р.
Церква святих Ольги і Єлизавети, сучасний вигляд

У 1935–1936 рр. збудували крипту, дахи костелу були наново покриті мідною бляхою. Тоді ж планувалося на площі біля костелу звести парафіяльний будинок і бурсу, але далі проектів справа не пішла.

Костел Матері Божої Параманної і монастир кармелітів босих у Львові

У 1930 р. орден кармелітів босих отримав дозвіл на побудову монастиря на землях підміського села Персенківки (зараз – вул. Персенківка №10), яка із реалізацією плану розвитку інженера Іґнація Дрекслера щойно увійшла до першої дільниці Львова. Будівництво монастиря й костелу за проектом Людомила Гюрковича велося протягом 1932—1938 рр. Будовою від імені спілки Гюрковича і Станіслава Маліни керував Володимир Ващишин. Початкова задумка передбачала зведення монастиря і тринавового костелу у простих помірковано-модерністичних формах із деякими історичними елементами, однак в ході будівельних робіт проект костелу було частково змінено (відмова від високої вежі-дзвіниці). Велось будівництво власним коштом кармелітів.

Костел Матері Божої Параманної
Костел Матері Божої Параманної

На початку квітня 1932 року почато роботи із спорудження фундаменту, на початку травня підведено водопровід, а в серпні того ж року вже було збудовано два поверхи монастиря. У вересні магістрат примусово зупинив будівництво із вимогою внести зміни до проекту (ступінчастий фронтон замінити трикутним). 5 лютого 1933 Болеслав Твардовський освятив наріжний камінь тимчасової каплиці.

Колишній костел Матері Божої Параманної
Колишній костел Матері Божої Параманної

Будівництво монастиря кармелітів босих та костелу Матері Божої Параманної завершилось у 1935 р. У 1946 р. останні монахи ордену кармелітів виїхали до Польщі, а приміщення костелу та монастиря відійшли до новоствореного тоді львівського автобусного заводу. Нині автобусного заводу не існує, а костел та будинок монастиря, на жаль, руйнуються.

Христина БАЗЮК

Джерела:

  1. mistaua.com;
  2. templesua2.jimdo.com;
  3. www.lvivcenter.org;
  4. rkc.in.ua;
  5. uk.wikipedia.org;
  6. ua.igotoworld.com

Фото:

  1. wikimapia.org;
  2. uk.wikipedia.org;
  3. esu.com.ua;
  4. map.ugcc.ua;
  5. places.biz.ua;
  6. mistaua.com;
  7. polona.pl

Lem Station, або нове життя старого трамвайного Депо (відео)

Lem Station, або нове життя старого трамвайного Депо

Незабаром практично в центрі міста може з’явитися потужний громадський простір, який об’єднає креативну інтелектуальну молодь, львівських бізнесменів, які вболівають за розвиток міста, різноманітні event-організації. Вже зараз ідейники перетворень переконані — це місце стане чи не найулюбленішим для відпочинку та розвитку львів’ян.

8 лютого всі зацікавлені в розвитку міста, повні ідей та бажання їх втілювати зібралися на громадські обговорення — „Нове життя старого трамдепо“, щоб вирішити подальшу долю трамвайного депо наперетині вулиць Вітовського, Героїв Майдану та Сахарова.

Трамвайне депо
Трамвайне депо

Як зазначив ініціатори обговорень— головний архітектор Львова Юліан Чаплінський, непересічна промислова архітектура австрійського періоду, геніальне розташування — на перетині трьох університетів —Львівської політехніки, Франкового університету та УКУ — ідеальне місце для молодіжного воркшопу.

Процес реконструкції приміщення старого трамвайного депо для проект Lem Station
Процес реконструкції приміщення старого трамвайного депо для проект Lem Station

На обговорення представили проект — Lem Station, який фактично є спадкоємцем проекту „Креативний квартал“. Ініціативна група Lem Station — шестеро львівських бізнесменів та громадських діячів, які наголосили, що їм не байдуже місто і вони прагнуть, щоб Львів розвивався не лише як туристичний чи ІТ-центр, а мав креативне підґрунтя і був цікавий інтелектуалам та інвесторам, — ресторатор Марк Зархін, громадські діячі Олег Мацех та Андрій Меаковський, представники львівського ІТ-сектора Тарас Кицмей та Дмитро Косарєв, власник готелю „Леополіс“ Тарас Добрянський, представник фінської інвестиційної компанії Олег Дрінь.

Основний акцент, який зробили потенційні інвестори та львів’яни, які прийшли на обговорення, — це місце має бути для громади, розвитку та творчості.

Процес реконструкції приміщення старого трамвайного депо для проект Lem Station
Процес реконструкції приміщення старого трамвайного депо для проект Lem Station

Як наголосила начальниця управління інвестицій ЛМР Ольги Сивак, зараз міська влада напрацьовує концепцію, ряд рекомендацій, пропозиції, які передовсім базуються на потребах міста. І найближчим часом оголосять інвестиційний конкурс проектів, у якому зможуть взяти участь українські чи закордонні інвестори.

Однією із головних причин, чому варто якнайшвидше розпочинати реконструкцію старого трамвайного депо, — будівля в жахливому стані, якщо найближчим часом нічого не зробити, то це все буде втрачено.

Святкування 50 років львівському електричному трамваю 31 травня 1944 року
Святкування 50 років львівському електричному трамваю 31 травня 1944 року

Представники міської влади наголосили на тому, що, оскільки цей об’єкт досить складний для відновлення, чотири роки інвестор буде орендувати його на пільгових умовах. А одна з умов реконструкції —максимальне збереження історичні частини: фасадів, вікон, структури даху тощо.

Спірним залишилося питання частини площі депо, яка знаходиться в довготерміновій оренді Львівського історичного музею. Там планували зробити постійно діючу експозицію науки і техніки. Хоча серед пропозицій були думки про те, що такий музей цілком можливо було б створити на території Львівського автобусного заводу.

Наталія ПАВЛИШИН

«Кам’яна Могила. Реінкарнація», або інтригуюча назва незвичної виставки

«Кам’яна Могила. Реінкарнація», або інтригуюча назва незвичної виставки

Вже сьогодні, 10 лютого 2017 року, о 16 годині у виставковій залі Львівського музею історії релігії (площа Музейна, 1)  відбудеться урочисте відкриття виставки «Кам’яна Могила. Реінкарнація».

Виставку на експозицію до Львова привіз Музей історії міста Кам’янського в рамках співпраці між музейниками Кам’янського, що на Дніпропетровщини, і Львівським музеєм історії релігії.

А. Фурлет. Рожевий звір
А. Фурлет. Рожевий звір

Кам’яна Могила (степовий пагорб) – витвір природи, що зберігся на півдні України, – своєрідний храм, який об’єднує три світи: небесний, земний та підземний. І цю роль пісковиковий пагорб виконував багато тисячоліть…

Здавна ці місця приваблювали до себе дослідників. Не оминають їх сьогодні і художники, намагаючись віднайти відповіді на приховані в надрах Кам’яної Могили сакральні таємниці. Заслуговує на увагу проект тріади українських митців, членів Національної спілки художників України, Анатолія Фурлета, Сергія Лаушкіна, Олександра Чегорки.

– Це спроба художньої реконструкції духовного простору Кам’яної Могили через особливі  енергоінформаційні  потоки, своєрідна реінкарнація, або перевтілення, давніх знаків і символів у модерному контенті українського мистецтва, – відзначила Наталія Буланова, кандидат історичних наук, директор Музею історії міста Кам’янського.

О. Чегорка. Із серії "Малюнки на кам'яній могилі".
О. Чегорка. Із серії “Малюнки на кам’яній могилі”.

На виставці представлено роботи, виконані у різних жанрах, але їх об’єднує одна тема: три світи Кам’яної Могили.  Малюючи вдень і вночі, тріада митців намагалися передати таємничу силу пам’ятки.

Так, Олександр Чегорка на вершині святилища, безпосередньо на його каменях, залишив невеликий сувенір – серію «Малюнки на кам’яній могилі», виконану піском: «Місячне сяйво», «Мовчання», «Народження світла». Роботи створені в техніці ленд-арт, тому залишилися тільки на фотографіях (фотографії представлені на виставці). Художник балансує між різними техніками, віддаючи перевагу природним матеріалам та чистим яскравим енергетичним кольорам. У пісковику шукає образи всього сущого на землі: «До неба», «Червона гора», «Жертвопринесення», «Сон». На оргаліті темперними фарбами він зобразив «Молитву жінці» та ін.

Живописець, графік Сергій Лаушкін веде свої творчі пошуки не тільки в картинній площині, наповнюючи її глибоким таємничим змістом, а й намагається знайти відповідні об’ємні рішення. На виставці художник представить різьблені дерев’яні вироби «Материнство», «Прариба», «Янгел, що сидить». Будуть роботи, створені на папері в техніці пастелі «Легенда», «Легенда II», «Легенда III», на полотні олійними фарбами «Дерево життя», «Червона земля», «Знак», «Перевізник», «Послання богам».

С. Лаушкін. Сім'я
С. Лаушкін. Сім’я

Незбагненне і містичне потойбіччя представлене у творчості Анатолія Фурлепа. У роботах митець формує космічну модель цариці степу з енергетичних потоків світла, що випромінюють створені сюжети, як переживання сакральності буття та історії. Це картини «Безкінечно вічно», «Зорепад», «Діалог», «Трагедія», виконані пером, тушшю, а також олійні полотна «Рожевий звір», «Ультрамариновий перевізник», «Моя цвітка», «Голос трави». У графічних роботах Анатолія Фурлепа прочитуються символи кола, чаші, писанки. Таємні знаки органічно доповнюють абстрактні сюжети і нагадують петрогліфи.

Руслана БУБРЯК, Ірина ЦЕБЕНКО та Олена МАЛЮГА
наукові співробітники ЛМІР

Від морового кладовища до станції Підзамче, або історія Папарівського цвинтаря

Жовківський цвинтар

Жовківський цвинтар, що був розташований біля церкви св.Івана Богослова на північному схилі гори Високий замок між сучасними вулицями Замковою та Папарівкою – один з найдавніших морових кладовищ. Виник він за межами Львова, ймовірно, ще за часів Яна Казимира під час пандемії чуми.

Церква Св. Івана Богослова. Реконструкція Ігора Качора
Церква Св. Івана Богослова. Реконструкція Ігора Качора

Хвороба забирала багато життів і в середмісті не вистачало місць для поховання, тож знатна родина патриціїв Папарів, яка володіла маєтностями у цьому передмісті, подарувала частину ґрунтів під цвинтар. Звідси і друга назва кладовища – “Папарівка”. Тут почали ховати померлих від чуми, самогубців та дуелянтів.

Але справжнім цвинтарем для всіх стала Папарівка лише після зайняття Галичини австрійцями. Цісарський декрет від дня 11 грудня 1783 року ліквідував церковні та костельні цвинтарі, запровадивши заміські. На всій території середмістя було заборонено нові поховання, адміністрації храмів запропоновано звільнити підземелля від останків попередніх епох.

Могила на Папарівці під Високим замком, 1930 р.
Могила на Папарівці під Високим замком, 1930 р.

Місто поділили на п’ять дільниць: І – Галицьку, ІІ – Краківську, ІІІ – Жовківську, IV – Личаківську, V – Середмістя. Тоді, згідно з рішеннями маґістрату Львова, виникли перші міські цвинтарі для поховань усіх містян на загальних засадах, які втратили колишній характер лише морових могильників та цвинтарів для самогубців та убивць.

Для нових поховань маґістрат виділив нові площі – для кожної дільниці міста відповідно. Галицька дільниця отримала Стрийський цвинтар, Краківська дільниця мала ховати померлих на Городоцькому цвинтарі, Жовківській дільниці виділено цвинтар на Підзамчі, названий Папарівкою, Середмістя отримали для поховань площу за церквою Петра і Павла, де ще у XVI ст. містився моровий цвинтар, названий пізніше Личаківським.

У 1817 році, після придбання сусідніх ґрунтів від родин Гесів та Прухніцьких, кладовище Папарівка було розширене і його територія зросла до 13 450 квадратних метрів.

Давній будинок вокзалу станції Підзамче. Поштівка поч. XX ст.
Давній будинок вокзалу станції Підзамче. Поштівка поч. XX ст.

Ліквідація цвинтаря  почалася у 1856 році у зв’язку з побудовою залізничної станції “Підзамче” на шляху Львів-Броди. Звідси окремі поховання були перенесені на Личаків, зокрема на 5-му полі можна знайти могилу польського історика і публіциста Станіслава Яшовського, відомого своєю повістю про трагічну долю Гальшки Острозької.

Гальшка Острозька в підземеллі Домініканського собору
Гальшка Острозька в підземеллі Домініканського собору

Львівський кореспондент варшавського «Tygodnika Ilustrowanego» записував у той час: «Цілий місяць майже щодня мали ми траурний, своєрідний вид процесій, що супроводжували відразу багато трун на кількох караванах (похоронних каретах)».

Під час розкопування землі під залізничну колію знайдено поблизу цвинтаря цінні археологічні знахідки, топірці, обладунки і монети часів Яна Казимира. Також при побудові станції «Підзамче» виявлено братську могилу поляків і татар з битви 1695 року. Така ж могила знаходилась в околиці сьогоднішнього плацу культури ім. Гната Хоткевича.

Підземний хід до Високого Замку. Рисунок Ф. Ковалишина, 1900 р.
Підземний хід до Високого Замку. Рисунок Ф. Ковалишина, 1900 р.

Станційний комплекс та залізниця майже повністю перекрили доступ до Замкової гори зі сторони вулиці Жовківської (нині- Богдана Хмельницького). Втім, цікаво, що навіть після прокладення колії зберігся широкий підземний хід до Високого Замку, який виявили на розі сучасних вулиць Хмельницького та Гайдамацької під час будівництва трамвайної колії.

Підземний ґанок був знайдений у 1900 році. Цей прохід мав понад 1,5 метра і таку ж висоту. Був вимуруваний з лупаного каменю, знаходився майже на рівні вулиці, і проходив впоперек вулиці Богдана Хмельницького, через приватний сад аж до підніжжя замкової гори.

План підземний ходу з вул. Гайдамацької до Високого Замку. Рисунок Ф. Ковалишина
План підземний ходу з вул. Гайдамацької до Високого Замку. Рисунок Ф. Ковалишина

Хоча цвинтар на Папарівці не збережений, але його територію чітко зафіксовано на давніх картах та планах Львова кінця ХVIII – початку ХХ ст. За Іваном Крип’якевичем найстарший надгробок, що зберігався на Папарівці, походив з 1795 р., за Мечиславом Опалеком – з 1798р. На початку ХХ століття на Жовківському цвинтарі ще стояв надгробок українського священика з Сучави Сергія Томовича, датований 1848 роком. Окремі зруйновані надгробки можна було розшукати на схилах Замкової гори над станцією ще в кінці 40-х років ХХ ст.

Фрагмент карти 1894 року, позначено станцію "Підзамче", що розташувалась на північній частині Папарівського цвинтаря
Фрагмент карти 1894 року, позначено станцію “Підзамче”, що розташувалась на північній частині Папарівського цвинтаря

20 жовтня 2005 року на станції «Підзамче» під час земляних робіт з прокладання каналізаційної мережі було виявлено хаотично захоронені останки 602 людей, серед них діти та підлітки. За висновками судово-медичної експертизи час їхньої смерті припадає на 1946-1947 рр. Очевидно, це мешканці Наддніпрянщини, Буковини та Бесарабії, які рятувалися в Галичині від голоду. Останки було ексгумовано для перепоховання, а на місці їх знайдення споруджено каплицю Покрови Божої Матері.

Софія ЛЕГІН

Джерела:

  1. Е. Могили говорять про минуле. Львівські цвинтарі колись і сьогодні // Львівські вісті. – Львів, 1943. – Ч. 131. – 11 червня.
  2. Опалек М. На забутому цвинтарі // Мельник І. Довкола Високого Замку шляхами й вулицями Жовківського передмістя та північних околиць міста Львова. – Львів: Апріорі,2010.
  3. Мельник І. Довкола Високого Замку шляхами й вулицями Жовківського передмістя та північних околиць міста Львова. – Львів: Апріорі,2010.
  4. Шишка О. З історії львівських кладовищ // Галицька брама, січень 1998, № 1
  5. Jaworski F.Lwów stary i wczorajszy: (szkice i opowiadania). Lwów, 1911
  6. http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2014/9/8.pdf

Колегіум піарів, або маловідома історія будівлі однієї львівської лікарні

Сьогодні ми пропонуємо вам поглянути на об’єкт який не показують туристам і який для більшості львів’ян є всього лиш черговою буденною спорудою, яка цікавить їх виключно як лікарня. Проте до того як стати лікувальним закладом, приміщення обласної клінічної лікарні було зведене для колегії піарів і мало виконувати зовсім інші функції. Одна з наймонументальніших будівель Львова свого часу, її історія і досі для більшості залишається загадковою, тому загляньмо за завісу невідомості.

Колегіум піарів
Колегіум піарів

Католицький чернечий орден піарів, який виникає на основі існуючої наприкінці 1590-х років школи Schola pia («набожна школа»), зосереджував основну свою увагу навчанню та вихованню молоді. Засновником орену був Йосиф Каласанський. Перші їхні представники у Речі Посполитій з’явились у 1641, проте до Львова вони дісталиь лише у 1718 році, а їхній навчальний заклад – колегію піарів (Collegium Nobilium), заснували лише 1748 року, з ініціативи єпископа Самуеля Гловінського. Ідею Гловінського підтримав король Август ІІІ, а після дозволу папи Бенедикта ХІV було розпочато будівництво приміщення конвікту. Сам колегіум, втім, почав діяти з 1758 року, у будівлях, які орендували. Будівництво інтенсивно тривало до 1766 року, коли помер Гловінський.

План фасаду костелу. 1750 рік
План будівлі у 1809 році

Будівля колегіуму суттєво вирізнялась на фоні інших споруд Львова XVIII століття. Її звели за межами міста на вершині пагорба неподалік Личаківської дороги. Припускають, що проект колегіуму виконав Франческо Плаціді або Якуб Фонтана. Останній будував у 1743 році Collegium Nobilium у Варшаві. Припускають, що фасад костелу створив один з названих італійських архітекторів, а самі корпуси зводив хтось з місцевих архітекторів, можливо Петро Полейовський. Будівлю було зведено у стилі пізнього бароко з елементами класицизму. З тинькованого крила колегіуму виділяється облицьований каменем фасад костелу, що дещо нагадує фасад римської базиліки Сан-Джованні-на-Латерно архітектора Оллесандро Галілеї. Площину фасаду завершує розкріпований антаблемент і з неї виступає портик з трикутним фронтоном, на тимпані якого розміщено Всевидюче око.

Колегіум піарів на панорамі Львова 1772 Фр. Пернера
Колегіум на плані 1808 року
Будівля шпиталю у 1930-ті

Увесь комплекс мав П-подібний план з розміщеним позаду будівель корпусів костелом на основі поперечної овального нефу. 19 травня 1760 було освячено наріжний камінь костелу, що повинен був стати центральних елементом будівлі колегіуму. Та будівництво зупинили через внесення протестів єзуїтами. Повторне закладення наріжного каменя Collegium Nobilium провели 18 червня 1764. Впродовж 1765-1776 років будівництвом керував будівничий Франциск Ксаверій Кульчицький, котрий у 1764-1770 був майстром львівського цеху мулярів. Йому допомагали Флоріан Лясецький і Валентин Слободзінський. Кульчицький усунув від роботи майстра-каменяра Юрія Шайнубера, який разом з Андрієм Осовським подав на нього до суду 1767 через порушення цехових нормативів, що забороняли будівничому вести каменярські роботи, про що збереглись відповідні документи судових справ. До смерті Гловінського не встигли добудувати ліве крило будівлі. Довершили симетрію споруди, не порушуючи стилю лише у 1885 р., коли будівля вже змінила своє призначення.

Загальний шпиталь. Худ. К. Ауер. 1837
Загальний шпиталь. Худ. К. Ауер. 1837

Після першого поділу нежиттєздатної Речі Посполитої та закономірної інкорпорації Галичини до складу монархії Габсбургів, імператриця Марія Терезія затвердила фундацію Гловінського і установа розпочала свою діяльність під назвою Collegium Nobilium Theresianum. Піярам дозволили навчати молодь шляхетного походження. Для небагатих вихованців було встановлено 12 стипендій.

Колегіум, зараз лікарня, у наші дні
Одна з частин будівлі колегіуму. Фото: Сергій Криниця

Проте установа проіснувала лише до 1783 року, коли слідуючи своєму прогресивному на той час антирелігійному курсу, Габсбурги провели цілий ряд секуляризаційний заходів, які торкнулись здебільшого «неефективних» монастирських комплексів, суспільна користь від яких, на думку австрійців, була нульовою. До цього переліку потрапила і колегія піярів, де на той час залишалось 9 ченців. Навчальний заклад закрили і у 1785 році будівлю передали для створення шпиталю. Костел при споруді, так ніколи і не було споруджено. З середини ХІХ ст. там знаходився священик. Починаючи з 1870-х рр. догляд за хворими здійснювали черниці. Первісний вигляд споруди зберігся завдяки літографії К. Ауера, яка датується 1837 роком.

Пам’ятник М. Панчишину
Фасад центральної часини колегіуму у наші дні

Перед головним корпусом у 2000 році було встановлено пам’ятник Мар’яну Панчишину, українському лікарю та громадському діячеві. Тож коли у черговий раз будете проходити біля будівлі лікарні, згадайте і про те, якій благородній місії вона повинна була служити спочатку і що звичні на перший погляд будівлі мають подекуди незвичну і багату історію.

Віктор ГУМЕННИЙ

Джерела:

1.Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів: Центр Європи, 2008.

  1. Львів непопсовий. Конвікт (http://haidamac.org.ua/2010/01/ln-convict/)

 

Про Банатську Січ та галицьку родину Банат-Міклюш

Після 1775 року, коли цариця Катерина II зруйнувала Запорізьку Січ, близько 8 000 запорізьких козаків, за дозволом турецького уряду, переправились в район Дунайської дельти, де  утворився військовий центр. Задунайські козаки зайняли невелику територію на правому березі Дунаю, де Султан дав їм під Січ острів Святого Юрія, оточений Сулінським і Катерлезьким гирлами Дунаю, а також запорожцям було дозволено вільно поселятись на всіх ріках і лиманах від Дунаю до Бугу.

Козаки часто вступали у жорстокі кровопролитні сутички з нащадками старообрядців – некрасовцями, які переселились сюди з Дону, рятуючись від переслідувань за часів Петра. Щоб уникнути кровопролить султан наказав козакам перейти вище по Дунаю в Сеймени – місцевість між містами Силістрія та Рущук (сучасна Болгарія). Наприкінці 1785 року значна кількість задунайських запорожців перейшла з Сейменської Січі на річку Тиса в тогочасній австрійській провінції Банат між містами Цента, Нові Сад, Суботіца і Панчова. (сучасна Сербія).

Сергій Васильківський. «Задунайский запорожець». 1900
Сергій Васильківський. «Задунайский запорожець». 1900

За домовленістю з австрійським урядом Військо Запорізьке зберегло свій устрій і звичаї. Обирало собі старшину та повинно було нести службу на австрійському кордоні, за що козаки отримували від імператора жалування нарівні з австрійським військом. Вважається, що вони складали окремий полк очолюваний кошовим отаманом у складі  граничарських полків.

Воєводіна - північна провінція Сербії
Воєводіна – північна провінція Сербії

 

Існування «Банатської Січі» у межах австрійського Військового Кордону наприкінці 18ст. стало абсолютно неможливим оскільки були остаточно скасовані залишки граничарської автономії, а всі сфери життя місцевого населення встановлювались згідно стандартів австрійського військового командування. На Тисі козаки прожили майже двадцять років і покинули австрійські землі в 1804–1805 роках .

Про Банатську Січ нагадують козацькі прізвища Банацький, Збанацький та інші. Основна частина запорожців повернулася до Сеймен. Існують свідчення того, що деяка частина козаків подалась на острів Мальту, де в той час ще існував Мальтійський орден.

Після скасування кріпацтва у 1848 році, австрійською владою складались кадастрові карти та проводився перепис власників земельних наділів. У журналі землевласників села Нагоряни вписано чотири ґазди з фамілією Банат: Іван, Федько, Гринько та Стефан. В аналогічному документі за 1880 рік їх кількість збільшилась до семи, а саме: Банат – Михайло,Гнат, Микола, Сенько, Олекса, Йосиф та Матвій. У 1894 році Гнат Банат був асесором (судовий засідатель) у громадській раді села Нагоряни.

Громадська рада с.Нагоряни
Громадська рада с.Нагоряни

Іван Банат – син Гната у 1906 році мабуть не випадково став ініціатором створення товариства «Січ» у Нагорянах, де cтаршина обиралась за козацьким звичаєм – відкритим голосуванням на зборах у складі осавула, кошового, писаря, скарбника, хорунжого.

Іван Банат
Іван Банат

У 1938 році Іван Банат у віці 76 р., разом з родиною перебрався у с. Деревач, де пережив важкі часи військового лихоліття і помер у 1947 році.

Дружина Івана Баната Марія, походила з заможньої  та шанованої на цих теренах родини Климко (Климкович).

Старша пані з родини Клімкович
Старша пані з родини Клімкович

Була відомою та знаною серед людей «повитухою», допомагала матерям при пологах. Офіційно цьому древньому ремеслу вона не навчалась, але навиків набула працюючи у Львові у відомого на той час гінеколога Владислава Гарбіча .

Владислав Гарбіч у своєму кабінеті у Львові на вул. Бартоша Гловацького, 16 (сучасна вулиця Орельська)
Владислав Гарбіч у своєму кабінеті у Львові на вул. Бартоша Гловацького, 16 (сучасна вулиця Орельська)

 

Люди у Нагорянах та Деревачі, відгукувались про «стару Банатку» дуже позитивно. Найбільше її любили малі діти, що й не дивно, бо окрім своїх дітей та онуків, ще й сусідських доглядала.

Марія Банат з онуками та правнуками
Марія Банат з онуками та правнуками

Часто розповідала цікаві міфічні історії, зокрема про «потерчат», які уособлюють душі дітей, які народилися мертвими, або померли нехрещеними. У народі вірили, що потерчата літали у вигляді птахів і просили собі хрещення криками: “Христу, Христу!” В таких випадках треба було кинути якусь хустину і назвати ім’я, промовивши: “Хрещу тебе”. Після цього душа немовляти діставала спокій. Марія Банат (Клімкович) прожила довге життя і відійшла у вічність у віці 98 років (1955р)

Марія Банат з правнуками
Марія Банат з правнуками

Сім’я Міклюш проживаючи в Нагорянах мала середні статки. Землі – 7 моргів, двоє коней для обробітку цих обшарів, дві  корови. Якщо в перспективі розділити це майно на шестеро дітей ,то  звичайно ж цього було не достатньо. Батько сімейства Петро Міклюш у 1903році, входив до списку основателів «Читальні Просвіта» в Нагорянах.

24 квітня 1926 року, у важкий  повоєнний період, відродилось просвітницьке життя у Нагорянах і секретарем до Виділу читальні було обрано Павла Міклюша. Вже 26 квітня цього ж року, Міклюш Павло очолив відроджене в Нагорянах товариство «Сокіл».

На світлині : батьки – Павло, Акилина, діти – з ліва Марія -1919 р. н., з права – Василь - 1923 р. н., внизу – Килина – 1925 р. н., на руках – Олесь -1928 р. н. Світлина зроблена, коли сім’я Міклюш проживала в Нагорянах.
На світлині : батьки – Павло, Акилина, діти – з ліва Марія -1919 р. н., з права – Василь – 1923 р. н., внизу – Килина – 1925 р. н., на руках – Олесь -1928 р. н. Світлина зроблена, коли сім’я Міклюш проживала в Нагорянах.

У роки пацифікації українські  громадські організації в Нагорянах припинили свою діяльність, тому Павло Міклюш вирішує  разом з дружиною переїхати до Львова. Мати Акилини Марія Банат працювала довший час у будинку Гарбічів, який розташовувався в районі «Новий світ», тому саме ця родина прийняла на службу молоде подружжя.

Владислав Гарбіч з дружиною та донькою
Донька Владислава Гарбіча з зятем

Павло працював водієм, Акилина покоївкою та помічницею у лікаря. Покращивши свій матеріальний стан подружжя придбало автомобіль. Але згодом у Павла виникли проблеми оскільки для цього, щоб отримати водійські права йому довелося б перейти на латину – вписатись у документ «поляком».

Павло Міклюш
Павло Міклюш

Польська родина бажала, щоб Павло з Акилиною відвідували Латинську катедру, схиляючи у такий спосіб до католицької віри. Не буду стверджувати,що саме це стало причиною, але вже у березні 1938 року Павло отримав право на володіння ділянкою парцелі у селі Деревач.

Андрій КНИШ

Унікальна колекція Юрія Рисса, або тасуйте карти, панове!

Унікальна колекція Юрія Рисса, або тасуйте карти, панове!

В понеділок, 6 лютого 2017 року, в приміщенні ресторану імпровізацій “Грушевський cinema jazz” (пр. Шевченка, 28) відкрилась дуже незвична виставка.

Хтось колекціонує марки, хтось монети чи поштівки, а у Юрія Рисса зовсім незвичайна колекція.  Він захоплюється гральними картами, яких у нього вже близько 120 колод. Частину цієї незвичної азартної збірки можна побачити на виставці “Колекційні карти світу”.

Експозиція виставки "Колекційні карти світу"
Експозиція виставки “Колекційні карти світу”

В експозиції виставки представлені дуже різні та оригінальні колоди – карти формату А4,  карти-ліліпути, трикутні карти, круглі, а також цілком чорна і біла колода карт. Окреме місце займають карти з зображенням України: замки, міста, геральдика всіх обласних центрів, а також історичні пам’ятки Криму.

Експозиція виставки "Колекційні карти світу"
Експозиція виставки “Колекційні карти світу”

“Свою колекцію я почав збирати 15 років тому, спочатку це було як прості карти для гри в преферанс та брідж. З часом кількість колод почала збільшуватись і зацікавлювати мене різноманіттям тематик:географія, історія, література, мистецтво та інші. Було цікаво знайомитись з містами та історичними п’ятками, де ти ще не був, літературними героями, оглядати карикатури на політиків і багато іншого.

Фундамент колекціонування заклала старша донька Івона з зятем Антоном. Після кожної поїздки я отримував подарунок – колоду карт. Потім долучилась молодша донька Мар’яна. А найголовнішим експертом стала моя половинка – Марія,” – розповів пан Юрій Рисс про своє незвичне захоплення.

Експозиція виставки "Колекційні карти світу"
Експозиція виставки “Колекційні карти світу”

Цікаво розглядати колоди карт з різних частин світу. На них можна побачити венеціанські маски, музеї та пам’ятки Барселони, прекрасні краєвиди Голландії, чудово оформлені карти з Австралії. В експозиції можна побачити колоди також з таких країн як Греція, Туреччина, Єгипет, Болгарія, Італія, Ірландія, Німеччина, Австрія та інших.

Експозиція виставки "Колекційні карти світу"
Експозиція виставки “Колекційні карти світу”

Але найбільша частини колекції стосується рідного міста Львова. Всі колоди, що видавались колись від ХІХ століття і до наших днів становлять частину цієї унікальної збірки.

Івона ЛОБАН

Львівське кохання Михайла Грушевського

Львівське кохання Михайла Грушевського

Є у цьому місті щось магічне, щось таке, від чого серце готове відкритися новим почуттям. Інколи навіть найсвітлішому з них – коханню… Підігріте сонцем ранньої львівської весни, огорнене вечірньою прохолодою та ароматом кави, освітлене багрянцем осіннього листя парків, воно п’янить особливо. Кохання у Львові неповторне…

Музей Михайла Грушевського у Львові .Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові Фото 2015 р.
Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові

Саме це почуття пережив, тут, на львівських вуличках, видатний український історик, на той час завідувач кафедри історії Львівського університету (1894–1914), Михайло Грушевський.

Про Михайла Сергійовича останнім часом написано особливо багато, з огляду на ювілей історика, народженого у 1866 році. Цьогоріч, сміємо припустити, буде написано не менше, в світлі сторіччя подій пов’язаних з Українською Центральною Радою та початком національної революції 1917 року. Ми, з дозволу читача, звернемо увагу на епізод інтимного, особистого життя «батька української історії» у місті Лева.

Портрет Михайла Грушевського,виконаний художником Фотієм Красицьким. Львів, 1907 р.
Портрет Михайла Грушевського,виконаний художником Фотієм Красицьким. Львів, 1907 р.

«Думаю, що для Вас не тайна моя симпатія до Вашої особи. Я мушу знати, чи можу будувати на їй які більші надії. Шукаю товариша щирого, розумного і доброго, співробітника в праці громадській, аби жити з ним душею в душу», ‒ писав, 23 (11) березня 1896 року, в листі-освідченні, молодий, але вже іменитий український історик. Цей лист було надіслано на адресу вчительки Марії Вояковської (Вояківської). Закінчувалося освідчення проханням не залишити його без відповіді і надією на те, щоб «сю справу до якогось часу в секреті від всіх задержати».

Фотопортрет Марії Вояковської (Грушевської)
Фотопортрет Марії Вояковської (Грушевської)

Відповідь надійшла швидко. Молода вчителька із Скали над Збручем, яка на той час працювала і жила у Львові (за адресою вулиця Пекарська, 17), відповіла Грушевському взаємністю.

Вулиця Пекарська, 17 де проживала Марія Вояковська до одруження з Михайлом Грушевським
Вулиця Пекарська, 17 де проживала Марія Вояковська до одруження з Михайлом Грушевським

І вже наприкінці квітня, чи на початку травня (історія інколи така непевна в датуванні амурних подій, що й зрозуміло, бо ж закохані не відчувають часу) але точно 1896 року, Михайло Грушевський разом з Марією Вояковською приїжджає до Скали познайомитися із сімейством отця Олександра Левицького – родиною майбутньої дружини. Саме тут, у церкві св. Миколая, 26 травня 1896 року отець Олександр здійснив обряд вінчання Михайла Грушевського та Марії Вояковської.

Церква св. Миколая до реконструкції (2013 рік). Приблизно таким бачив храм Михайло Грушевський вперше ступивши на скалецьку землю (фото Сергія Гуменного)
Церква св. Миколая у містечку Скала-Подільська на Тернопіллі – місце вінчання Михайла Грушевського та Марії Вояківської (фото Сергія Гуменного)

Щоправда перед вінчанням у греко-католицькому храмі Михайло Грушевський мав отримати дозвіл у єдиній на той час православній святині міста Львова (а зараз кафедральному соборі Львівської єпархії УПЦ (МП)) – церкві Святого Георгія Змієборця (архітектор – Густав Захс). Православний за віросповіданням Михайло Сергійович, на думку дослідника Романа Дзюбана, змушений був відбувати біблійні оповіді, як умову для вінчання в храмі іншої конфесії. Доречі, в метриці вінчань церкви Святого Георгія, міститься запис про вінчання Михайла Грушевського у далекій Скалі над Збручем.

Церква Св. Георгія у Львові, 1906 р. (дежрело: http://strubcina.org)
Церква св. Георгія у місті Львів (фото Сергія Гуменного)
Копія сторінки метричної книги церкви св. Георгія із записом про вінчання Михайла Грушевського у містечку Скала. Джерело: фонди Скала-Подільського краєзнавчого музею

Марія Сильвестрівна стане вірним супутником на нелегкому життєвому шляху Михайла Грушевського. Вона супроводжуватиме його на заслання до Симбірська, Казані та Москви. Разом вони переживуть радості і поразки української національної революції 1917 – 1921 років (інколи Марію називатимуть «першою леді УНР», хоч Михайло Грушевський фактично і не вступив у повноваження президента республіки), вимушену еміграцію. Вдвох вони повернуться служити рідному народові у 1924 році до освітленої прожекторами «українізації» радянської України. Історики відзначають, що у тимчасовому «порозумінні» Грушевського з радянською владою чимало нез’ясованого, проте це вже зовсім інша історія. Доля змусила Михайла Сергійовича та його сім’ю, постати перед обличчям тоталітарного режиму і вони прийняли цей виклик заплативши усім, що мали…

Пам’ятник Михайлу Грушевському у місті Львові (фото Сергія Гуменного)
Пам’ятник Михайлу Грушевському у місті Львові (фото Сергія Гуменного)

Михайло Грушевський та Марія Вояковська назавжди залишаться у пам’яті своєї нації. Їх справа житиме у віках так само як і їх почуття. Бо щире кохання народжене у Львові вічне, як і сам Львів.

Сергій Гуменний

Джерела:

«Ваш люблячий… М. Грушевський» (Маловідомі документи з родинного архіву) / Публікація М. А. Панової, О. Б. Пантюхової // Архіви України. – 1996. – № 1–3. – С. 24.

Дзюбан Роман. Скала-Подільська  –  місце одруження Михайла Грушевського // Пам’ятки України. – 2003. – Ч. 3. – С. 78–89.

Ундерко О. Скала на Поділлі. – Борщів: КП «Борщівський бізнес-центр», 2010.

Софія Окуневська-Морачевська – перша лікарка Австро-Угорщини

Софія Окуневська-Морачевська - перша лікарка Австро-Угорщини

Згідно із приказкою, за спиною кожного великого чоловіка стоїть жінка. У долі Стефаника їх було кілька: мати Євгенія Калитовська — найвищий ідеал жінки, Євгенія Бачинська — перша любов, дружина Ольга — подарувала йому трьох синів, Олена Плешканова — переїхала з донькою до овдовілого літератора, щоб допомогти виховати синів, а йому бути приятелькою літніх років.

Софія Окуневська-Морачевська
Софія Окуневська-Морачевська

Софія Морачевська теж у цьому переліку. Вона не просто його платонічне кохання, а одна з тих, завдяки кому Василь Стефаник відбувся як письменник: сильна жінка, яка реалізувала себе й цінувала та мотивувала тих, хто довкола. Вона, як пишуть дослідники Олександр Кіцера та Олександр Кіцера-мол., «Василеві Стефанику в буквальному значенні випростувала хребет». Стефаник пережив її та її сина Юрія, якому присвятив новелу, казку і сценку. У пам’ять про стосунки із цією родиною залишилися згадки, розсипані по старих документах і в листах самого письменника:

«Я читав ваш послідній лист, і мені ставало якось добре. У тім листі я найшов, як би то сказати, ну, найшов розум. Ви добрі справді. Ви чули мою муку та й мене трохи врозумили, бо-сте казали: душа менше стане самотня, ніж є», — писав Василь Стефаник до Софії Морачевської навесні 1897 року.

Подруга Кобилянської

Ця жінка добре розуміла чужу біду, бо пережила чимало. Софія Морачевська, дівоче прізвище Окуневська, народилася 12 травня 1865 року в селі Довжанка неподалік Тернополя, де її дідусь Дмитро Лучаківський був парохом. Мати Кароліна померла, коли дівчинці було п’ять років, а батько Атанасій, теж священик, не міг самотужки належно виховувати доньку і змушений був покластися на родичів. По материнській лінії у Софії було ще четверо рідних тіток і дядько — відомий адвокат, а згодом і перший українець-бурмістр Тернополя Володимир Лучаківський. Але Софію віддали на виховання в сім’ю греко-католицького священика, громадського діяча, посла Віденського парламенту й Галицького сейму Івана Озаркевича, дружиною якого була батькова сестра Теофілія. Дівчина росла в компанії старшої двоюрідної сестри Наталії — майбутньої письменниці Наталії Кобринської.

Наталя Кобринська
Наталя Кобринська

Сам Атанасій Окуневський із дозволу львівського митрополита покинув священицьке служіння й пішов навчатися на медика у Віденський університет. Теофілія Озаркевич ще нарікала, мовляв, замість одружитися подавсь у студенти. Проте здобуття нового фаху допомогло Окуневському почати нове життя: він дістав посаду лікаря у містечку Кимполунг на Південній Буковині (тепер Румунія) і забрав доньку із собою.

Софія Окуневська надзвичайно гарно грала на фортепіано, і коли через свого гімназійного вчителя Юліана Кобилянського познайомилася з його сестрою Ольгою, то зачарувала її. Дівчата стали подругами на все життя.

Ольга Кобилянська , 1898 р. (фото Літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської в Чернівцях )
Ольга Кобилянська , 1898 р. (фото Літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської в Чернівцях )

«Вона заговорила до мене українською мовою, переконуючи мене, що мені треба писати не по-німецьки, а для власного народу — по-українськи, навчила фонетикою писати, надавала українських книжок, стала моєю щирою подругою й заступила Ольгу Устияновичівну, з котрою ми, на жаль, лиш раз на рік бачилися, дарма що щиро любились і з собою вірно держали, — писала Ольга Кобилянська. — В той же час я познайомилась і зі своячкою Софії Окуневської Наталією Кобринською, котра ще більше підбадьорювала мене не покидати пера, виучуватися якнайбільше своєї мови і писати».

На екзамені — Франко й Нечуй-Левицький

Улюбленими творами Софії Окуневської були 9-та симфонія Бетговена й «Місячна соната» Шуберта. Але дівчина мріяла, як і батько, стати лікарем. Хтозна, чи на обох так сильно вплинула втрата жінки й матері? Можемо лишень припускати. Фактом є те, що на шляху до втілення задуму в усіх жінок тогочасної Австро-Угорщини були численні перешкоди. Передусім шкільна програма для дівчат була звуженою і не давала необхідних знань для складення матури — іспиту зрілості. Цю перепону Софія подолала самоосвітою і репетиторством. Справа була резонансна — жінка замахнулася на здобуття знань. На екзамен до впертої дівчини у Львівській академічній гімназії прийшли численні співчутливці, серед яких Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький, Олександр Кониський та Лука Белей. Іспит пройшов успішно, але постав черговий бар’єр: жінок в Австро-Угорщині не приймали до університетів.

Академічна гімназія у Львові, де Софія Окуневська успішно склала іспит зрілості у 1885 році
Академічна гімназія у Львові, де Софія Окуневська успішно склала іспит зрілості у 1885 році

Відтак Софія Окуневська та Наталія Кобринська вступили до вишу у Швейцарії, в Цюриху. Перша — на медицину, друга — на економіку. Це сталося 1887 року. Тоді ж таки Софія дебютувала в літературі. У першому жіночому альманаху «Перший вінок» вона під псевдо Єрина опублікувала оповідання з міського життя «Пісок. Пісок!», а також розвідку «Родинна неволя в піснях і обрядах весільних».

У 1890 році Софія Окуневська вийшла заміж за шляхтича Вацлава Морачевського, який також навчавсь у Цюриху. Вацлав, уродженець Варшави, мав репутацію українофіла, а Софія ще сильніше вплинула на нього. У 1895-му під час шевченківського свята у Кракові подружжя познайомилося зі студентом Стефаником.

Василь Стефаник та Вацлав Морачевський
Василь Стефаник та Вацлав Морачевський

«Вацлав Морачевський вивів мене в світ», — вказував письменник у цитованій уже новелі «Серце».

А й справді, шляхтич допомагав письменнику матеріально, а також перекладав його твори польською. Свою «Синю книжечку» Стефаник написав у будинку Морачевських у Сторожинці. Коли у 1896 році у Вацлава та Софії народився син Юрій, письменник надзвичайно прив’язався до нього, а згодом юнак відповів майже синівською вдячністю.

«Юрко Морачевський, що зараз віддав би мені свою молодість або сховав би мене в своє серце, щоб мене світ не брукав», — зізнавався літератор.

У 1894-му Морачевські переїхали до Кракова, де Вацлав прагнув розвивати кар’єру. Не вдалося. Тож у 1897 році вони осіли у Львові. Позаяк Австро-Угорщина не визнавала автоматично дипломи іноземних університетів, обом довелося нострифікувати їх. Таким чином Софія Морачевська-Окуневська стала жінкою-лікарем в імперії Габсбурґів — її попередниці, які здобували освіту, часто обмежувалися вчительським фахом.

«Сенкевича він не любив»

Подружжя Морачевських провадило медичну практику і в Швейцарії, і в Чехії. Вацлав спершу дістав посаду асистента у клініці, а в 1898–1905 роках працював доцентом на медичному факультеті Львівського університету. Зрештою, львівські поляки також не сприйняли його. Як відзначив син Василя Стефаника Юрій (Юрій Клиновий), Вацлав Морачевський, будучи викладачем Народного університету імені Адама Міцкевича, зробив доповідь про роман «Quo vadis» Генрика Сенкевича й за висловлені у ній «єресі» був засуджений до 12 діб в’язниці. Щоправда, це покарання анулювали.

«Сенкевича він не любив і не вважав за великого письменника», — читаємо у нарисі Юрія Клинового «Юрій Морачевський, його батьки, його приятель».

«Народна лічниця» у Львові, де працювала Софія Окуневська-Морачевська, 1903 р.
«Народна лічниця» у Львові, де працювала Софія Окуневська-Морачевська, 1903 р.

Софія також із головою поринула у роботу: від 1903 року працювала в «Народній лічниці», яку створили у Львові з ініціативи митрополита Андрея Шептицького. Вона лікувала рак шийки матки радієм за методом Марії Склодовської-Кюрі, уперше в Західній Україні започаткувала курси сестер милосердя та акушерок, працювала над словником української медичної термінології, була членом Наукового товариства імені Шевченка та Лікарської комісії, писала наукові статті. Утім, розмірене життя родини, працю для добра свого народу — а Софію називали націоналісткою — перервали Перша світова війна й польсько-український конфлікт.

Спершу Вацлав працював лікарем у гарнізоні міста Лінц, а Софія — в таборах для українських переселенців із окупованої Галичини у Гмінді та Святобожицях у Моравії. Згодом чоловік покинув її. Та непоправним ударом стало самогубство 19-літньої доньки Єви на Різдво 1919 року. Дівчина, яка здобувала освіту в Швейцарії і могла стати першою українкою-архітектором, не витримала сімейних чвар…

Софія Морачевська-Окуневська
Софія Окуневська-Морачевська

Згодом Софія Морачевська-Окуневська жила у Львові в будинку, купленому митрополитом Шептицьким для майстерні художника Олекси Новаківського та вела невелику приватну медичну практику. Єдиною її розрадою стала турбота про сина Юрія, який одружився з Марією Кромпець — художницею школи того ж таки Новаківського. Власне, Софія жила із сім’єю сина Юрія до 1925 року, коли він переїхав у власне помешкання. Жінка померла 24 лютого 1926 року — від розриву апендикса. Похована на Личаківському кладовищі.

Чому став українцем

Сподівання Софії Морачевської-Окуневської виправдав її син. Юрій Морачевський працював суддею у Львівському суді. Він був справжнім інтелектуалом: далося взнаки цілеспрямоване родинне навчання і виховання, адже Морачевські ані дня не пускали дітей до школи: займалися з ними самі. Він знав українську, польську, німецьку, італійську, французьку, іспанську, російську, старогрецьку, латину.

Юрій Морачевський, Марія Морачевська, їхня донька Софія та Вацлав Морачевський у 1934 році
Юрій Морачевський, Марія Морачевська, їхня донька Софія та Вацлав Морачевський у 1934 році

«Всі ці мови Юрій вивчив без великої напруги, користуючись своєю непересічною пам’яттю. А ще пізніше вже сам вивчив ще й іврит, тобто староєврейську мову і, бувши суддею, переклав під час судової розправи заповіт, написаний цією мовою, що викликало захоплення львівського сіоністичного щоденника Chwila», — повідомляв Юрій Клиновий.

Він був право- мистецтво- й літературознавцем, художником-аматором і музикантом-любителем. Юрій Морачевський був римо-католиком і одного разу, коли митрополит Андрей Шептицький запитав його, чому він став українцем, той відповів:

«Якби поляки були в такому становищі, в якому є українці, я би став поляком».

Хто, як не митрополит, який сам повернувся до тоді ще нації «попів і хлопів», міг краще зрозуміти ці слова!

В.І. Морачевський (в центрі), В.А. Сковронський (зліва), С.З. Гжицький (зправа). Кінець 40-х років
В.І. Морачевський (в центрі), В.А. Сковронський (зліва), С.З. Гжицький (зправа).
Кінець 40-х років

За кожним сильним чоловіком стоїть не менш сильна жінка. Софія Морачевська-Окуневська, як бачимо, змогла стояти відразу за кількома. Зрештою, Вацлав Морачевський усе життя надзвичайно шкодував про свій учинок. Він усюди носив із собою урну з прахом доньки Єви — навіть на лекції у Львівській ветеринарній академії. Чоловік помер самотній у Львові 1950 року. Сина Юрія не стало раніше — 1935-го під час видалення пухлини у Відні, а невістку з онуками лихоліття війни закинуло до Америки.

Володимир МОРОЗ

Джерело: http://tyzhden.ua/

Виставка малярства Ігоря Шумського відкриється в Національному музеї ім. Андрея Шептицького

Виставка малярства Ігоря Шумського відкриється в Національному музеї ім. Андрея Шептицького

У четвер, 9 лютого2017 року, в Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові (проспект Свободи, 20) о 16.00 відбудеться відкриття виставки малярства Ігоря Шумського.

Експозиція виставки малярства Ігоря Шумського
Експозиція виставки малярства Ігоря Шумського

Твори, що будуть представлені в експозиції виставки, з’явилися переважно впродовж 2015-2016 років. У певному сенсі, вони ідейно-семантично пов’язані з попередніми роботами, але якщо раніше Ігор Шумський використовував ритмічні повтори зображуваних площин та їх різноманітне поєднання в композиціях, то тепер автор зосереджується на багатозначності одного полотна. Кожна представлена на виставці робота вимагала особливих засобів формотворення, як-то:  лінія, своєрідна фактура, «плинність» фарби,  пастозність,  чиста площина. Все це сприяло  зведенню, узагальненню формально-пластичних засобів до знака, що викликає певні асоціативні враження, емоційні сприйняття.

Експозиція виставки малярства Ігоря Шумського
Експозиція виставки малярства Ігоря Шумського

Експозицію виставки формують роботи, що групуються у певні цикли. Зауважимо, що серія “Спогади” (“Осінні зливи”, “Осінь в Гребенові”, “Пісочне”, “Нічний Світязь”, “Над Бобрівкою”) – про пам’ятні, комфортні місця для автора, котрі його вразили своєю яскравістю, сповнились  особистою історією. Це –– ті річки чи озера, які щомиті  стають іншими. Це – місця, наповнені змінами, котрі постійно дивують. Якщо цикл “Файне місто” (“Дорога до храму”, “Озерце на Тернопільській”, “Циганка”, “Чорна кам’яниця”) –  новий, свіжий погляд художника на знакові, особливі для нього міські куточки, то “Моноліти”  – це посутнє захоплення природою. “Коли дивишся на велич природи, велич скель, землі, гір,  – все це викликає враження непорушності, величавості, вічного” (Ігор Шумський).

Експозиція виставки малярства Ігоря Шумського
Експозиція виставки малярства Ігоря Шумського

Довідково.

Ігор Шумський –– український живописець і педагог. Працює у ділянці   станкового і монументального малярства. Нагороджений почесною відзнакою Міністерства культури і мистецтв України «За досягнення в розвитку культури і мистецтв» (2006). «Заслужений художник України» (2003), «Народний художник України» (2016).

Експозиція виставки малярства Ігоря Шумського
Експозиція виставки малярства Ігоря Шумського

Учасник понад 150 міжнародних, зарубіжних, регіональних виставок, у тому числі – восьми персональних. Роботи неодноразово відзначалися  дипломами та нагородами на міжнародних виставках.

Христина ГОРИНЬ

Світ львівської бібліотеки: засипані Помпеї, Парфенон, Колізей і голова Хаммурапі

Світ львівської бібліотеки: засипані Помпеї, Парфенон, Колізей і голова Хаммурапі

Борхес і Еко писали, що бібліотека – це всесвіт. Стоп. Надто гучно. Бібліотека – це міст, який дозволяє нам здійснювати мандрівки в часі і просторі. Тану, якийсь Бредбері виходить. Одним словом, у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка є Помпеї, засипані під час виверження Везувію, Колізей, де мірялися силою та спритністю гладіатори, приховані піском єгипетські піраміди, загадковий сфінкс, купа давніх храмів різних народів, п’яні та голі греки і ще багато цікавого. Таке от джуманджі. Й автором цього джуманджі (правда ми помилково називаємо це підручником з історії) є Михайло Грушевський.  Ой, про що це я? А! Запрошуємо Вас згадати школу і поринути в мандрівку ілюстраціями з історії давнього світу. Зображенням вже майже сто років і дивитись на них можна лише обраним (Nota bene на правий верхній кут. Грушевського не завжди можна було читати). 

Підручник зі всесвітньої історії майже столітньої давності. Зображеннями з цього видання Вас буде шантажовано у цій статті. Фото Є. Гулюка
Підручник зі всесвітньої історії майже столітньої давності. Фото Є. Гулюка

Акрополем називалася піднесена місцевість, територія на височині, де виникало і звідки розросталось давньогрецьке  місто. Часто найбільш захищена і надійна частина поселення. Вигляд атенського акрополя (за підручником Грушевського) в часи стратега і державного діяча Перікла (495 – 429 рр. до н.е.).

Атенський акрополь. Фото Є. Гулюка
Зображення Атенського акрополя в підручнику М. Грушевського. Фото Є. Гулюка

Вигляд атенського акрополя сьогодні.

Базиліка святого Зенона в Вероні. Легенда каже, що в ній брали шлюб Ромео і Джульєтта. Історія каже, що цей храм пам’ятає події Х – ХІІІ століть.

Базиліка Св. Зенона в Вероні. Фото Є. Гулюка
Зображення базиліки Св. Зенона в Вероні з підручника. Фото Є. Гулюка

Вигляд базиліки сьогодні.

Фото з https://uk.wikipedia.org

Тріумфальна арка Костянтина в Римі. Походить з IV століття і є найпізнішою зі збережених римських арок. Стосується історії імператора Костянтина, який легалізував християнство і збудована на честь перемоги в громадянській війні.

Вигляд арки з підручника. Фото Є. Гулюка
Вигляд арки з підручника. Фото Є. Гулюка

Вигляд сьогодні.

Фото з https://uk.wikipedia.org
Фото з https://uk.wikipedia.org

Інтер’єр римської базиліки св. Климента. В сучасному вигляді базиліка зведена в ХІІ столітті. Передісторія може завести навіть до IV століття. Вважається, що в храмі зберігаються часточки мощів слов’янського просвітника та винахідника писемності Кирила.

Базиліка Св. Климента в Венеції (підручник). Фото Є. Гулюка
Базиліка Св. Климента в Римі (підручник). Фото Є. Гулюка

Сучасний вигляд.

Фото з https://uk.wikipedia.org
Фото з https://uk.wikipedia.org

Єгипетський храм часів нового царства.

Ілюстрація з підручника Грушевського. Фото Є. Гулюка
Ілюстрація з підручника Грушевського. Фото Є. Гулюка

Єгипетський посуд. Там навіть ніби Венера Мілоська є.

Підручник. Фото Є. Гулюка
Підручник. Фото Є. Гулюка

Трошки шумеро-аккадської історії.

Підручник. Фото Є. Гулюка
Підручник. Фото Є. Гулюка

“Хто ходить вранці на чотирьох ногах, удень на двох, а ввечері на трьох?”. Єгипетський сфінкс і піраміда фараона Хафри. Одна з найбільших.

Підручник. Фото Є. Гулюка
Підручник. Фото Є. Гулюка

Вавилонський цар Хаммурапі. Той самий, який говорив з богами і створив одну з перших кодифікацій законів. Точніше боги її йому і передали. Так каже традиція.

Підручник. Фото Є. Гулюка
Підручник. Фото Є. Гулюка

Християнський гробівець періоду римських катакомб.

Підручник. Фото Є. Гулюка
Підручник. Фото Є. Гулюка

Амфітеатр Флавіїв в Римі, який ми знаємо як Колізей. Будівництво закінчили у І столітті нашої ери. Вміщував 50000 глядачів. Це більше, ніж стадіон “Україна”. На фото в підручнику Михайла Грушевського він ще цілий.

Колізей з підручника. Фото Є. Гулюка
Колізей з підручника. Фото Є. Гулюка

У наш час виглядає так.

Фото з https://uk.wikipedia.org
Фото з https://uk.wikipedia.org

Корінтська ваза.

Корінтська ваза (підручник). Фото Є. Гулюка
Корінтська ваза (підручник). Фото Є. Гулюка

Юнак демонструє молодицям своє вправляння у стрільбі із лука. Його хвацькість і бойова поза змушують одну даму молитись, аби це видовище швидше закінчилось, а іншу триматись за голову (або за зуб, у який вправний робін гуд випадково їй влучив під час попереднього пострілу). Якщо серйозно, то це просто атенський розпис.

Зображення з підручника. Фото Є. Гулюка
Зображення з підручника. Фото Є. Гулюка

Альґамбра. Ґранада. Пам’ятка мавританської архітектури та ісламського мистецтва XIII – XIV століття. Колишня резиденція емірів з Ґранадського емірату. Складається з палацу, мечеті та фортеці.

Ілюстрація з підручника. Фото Є. Гулюка
Ілюстрація з підручника. Фото Є. Гулюка

Вигляд сьогодні.

Фото з https://uk.wikipedia.org
Фото з https://uk.wikipedia.org

Ратуш в Льовені (Лювені, Левені). Архітектурний шедевр в містечку під Брюсселем. Середина XV століття.

Ратуша в підручнику. Фото Є. Гулюка
Ратуша в підручнику. Фото Є. Гулюка

Вигляд сьогодні.

Фото з https://uk.wikipedia.org
Фото з https://uk.wikipedia.org

Римський пантеон. Діло рук, а точніше волі римських імператорів та кладовище італійських королів. “Храм всіх богів”.

Зображення з підручника. Фото Є. Гулюка
Зображення з підручника. Фото Є. Гулюка

Парфенон. Головний храм Атенського акрополя. Постав на честь богині Атени. Зведений у V столітті до нашої ери. Будівництво тривало 10 років.

Парфенон (підручник). Фото Є. Гулюка
Парфенон (підручник). Фото Є. Гулюка

Сучасний вигляд.

Фото з https://uk.wikipedia.org
Фото з https://uk.wikipedia.org

Реконструкція засипаного під час виверження вулкану дому. Помпеї.

Помпеї (підручник). Фото Є. Гулюка
Помпеї (підручник). Фото Є. Гулюка

Собор св. Марка в Венеції. Головний собор Венеції. Взірець візантійського мистецтва в Західній Європі. Знаходиться на площі Святого Марка. Собор будувався для перевезення з Александрії мощів апостола Марка. З того часу Марко став покровителем Венеції, а символом міста, як і в Львова значно пізніше, лев.

Зображення з підручника. Фото Є. Гулюка
Зображення з підручника. Фото Є. Гулюка

Сучасний вигляд.

Фото з https://uk.wikipedia.org
Фото з https://uk.wikipedia.org

І як лише це все поміщається у бібліотеці?

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Грушевський М. Всесвітня історія. Приладжена до проґрами вищих початкових шкіл і низших кляс шкіл середних. – Київ, 1920

Єврейський музей у Львові хочуть відновити

Єврейський музей у Львові був відкритий 17 червня 1934 року  в будинку єврейської громади по вул. Берштайна, 12 (тепер вулиця Шолом–Алейхема). Заклад відразу став помітним явищем у культурному житті поліетнічної Галичини. Тут була представлена величезна колекція єврейських старовинних ритуальних та ужиткових предметів, живопису та графіки єврейських митців, стародруки, нумізматичні та інші унікальні збірки старожитностей, які розповідали про багатовікову матеріальну та духовну спадщину Галицьких євреїв з часів правління короля Данила до першої половини XX століття.

Значну просвітницьку діяльність музею відзначали провідні діячі української культури – Василь Щурат та Іларіон Свєнціцький. Одним із перших відвідувачів музею був Митрополит Андрей Шептицький, який передав директору музею Максиміліану Гольштейну ряд старовинних єврейських старожитностей.

Будинок по вул. Берштайна, 12 (тепер вулиця Шолом–Алейхема), де колись знаходився Єврейський музей
Будинок по вул. Берштайна, 12 (тепер вулиця Шолом–Алейхема), де колись знаходився Єврейський музей

На початку 1940 року комуністичний режим ліквідував Єврейський музей, а його експонати перейшли у фонди Промислового та до інших львівських музеїв.

Експозиція виставки «Пам'ятки єврейського ремесла»
Експозиція виставки «Пам’ятки єврейського ремесла»

Під час гітлерівського окупації завдяки особистому клопотанню Іларіона Свєнціцького перед генерал-губернатором Галіції – Максиміліану Гольдштейну (колишньому науковому співробітнику Промислового музею з 1940 року) дозволили не перебувати в гетто, а упорядковувати єврейські старожитності львівських музеїв. Ні Іларіон Свєнціцький, ні Максиміліан Гольдштейн не знали про плани окупантів, які вирішили відправити старожитності Львівського єврейського музею в місто Терезенштадт (Чехія), в якому нацисти планували відкрити спеціальний музей після повного винищення європейського єврейства.

Максиміліан Гольдштейн в Єврейському музеї. Фото Яніна Мєжецка.
Максиміліан Гольдштейн в Єврейському музеї. Фото Яніна Мєжецка.

В лютому 1942 року Максиміліана Гольдштейна та його родину відправили у Янівський концтабір, а єврейські старожитності позвозили до Промислового музею для пакування в контейнери та відправки в Терезенштадт.

Експозиція виставки «Пам'ятки єврейського ремесла»
Експозиція виставки «Пам’ятки єврейського ремесла»

Українці –  працівники музею, ризикуючи своїм життям, врятували ці безцінні експонати, сховавши їх в одному із потаємних закутків підвалу будівлі Промислового музею. В 1944 році ці патріоти Львова прийшли до директора новоутвореного Львівського музею Етнографії та Художнього Промислу Павла Жолтовського й передали йому врятовані експонати.

Вільгельм Вахтель. Портрет львівського рабина Абрагама Кона. 1902 рік
Вільгельм Вахтель. Портрет львівського рабина Абрагама Кона. 1902 рік

В 1948 році Павло Жолтовський, після відомої ухвали ЦК КПРС: “Про боротьбу з безрідним космополітизмом”, отримав вказівку знищити всі єврейські експонати.

Експозиція виставки «Пам'ятки єврейського ремесла»
Експозиція виставки «Пам’ятки єврейського ремесла»

Видатний український науковець, ризикуючи своїм життям та своєю свободою, надав у НКВС фальшиве свідоцтво про знищення старожитностей, а сам сховав  їх на горищі музею. Громадськість Львова дізналася про двічі врятовану колекцію тільки у 1990 році, коли доктор мистецтвознавства Фаїна Петрякова відкрила виставку єврейської матеріальної та духовної спадщини.

Книга "П'ятикнижжя. Левіт. Коментарі". Львів, 1863 рік
Книга “П’ятикнижжя. Левіт. Коментарі”. Львів, 1863 рік

Давно визріла необхідність відновлення єврейського музею у Львові в будівлі, в якій він знаходився до 1940 року (вул. Шолом-Алейхема, 12 – будинок на даний час порожній і в аварійному стані) і в якому були би використані нові сучасні інформаційні форми висвітлення наступних тем: Історія Галицького єврейства впродовж століть та його зв’язки з українським народом, участь євреїв в ЗУНР та у визвольних змаганнях Українського Народу в рядах УГА та Жидівського Пробійного куреня, трагедія Голокосту та розповідь про українців – Праведників Світу,  а також були би експоновані величезні колекції  єврейських старожитностей.

Експозиція виставки «Пам'ятки єврейського ремесла»
Експозиція виставки «Пам’ятки єврейського ремесла»

Відновлення діяльності єврейського музею у  Львові стане для Світової громадськості ще одним доказом рішучого подолання в Україні трагічних наслідків для багатонаціональної  культури антилюдських рішень тоталітарних режимів. Відновлення діяльності Єврейського музею також значно вплине на ріст міжнародного туризму до Львова, а, головне, стане вагомим доказом демократичного розвитку Незалежної Української Держави.

Будинок по вул. Берштайна, 12 (тепер вулиця Шолом–Алейхема), де колись знаходився Єврейський музей
Будинок по вул. Берштайна, 12 (тепер вулиця Шолом–Алейхема), де колись знаходився Єврейський музей

На даний час створена ініціативна група з відновлення єврейського музею у Львові ідею якої уже підтримали знакові львів’яни, серед яких доктор  наук та український політик Степан Давимука, доктор наук, письменник, директор музею Івана Франка Роман Горак, доктор наук, професор УКУ Ярослав Грицак, віце–президент Світового Християнського  Конгресу Володимир Гаюк, доктор наук, директор департаменту  культури та релігій  ЛОДА Христина Береговська та багато інших.

Є надія, що спільними зусиллями таких видатних людей і всієї громади міста у Львові знову з’явиться Єврейський музей.

Марко СІМКІН 
журналіст-міжнародник та громадський діяч

Львівський палац мистецтв, або не мистецькі війни (відео)

Львівський палац мистецтв, або не мистецькі війни

Вчора, 6 лютого 2017 року, приміщенні «Прес-клуб» (проспект Шевченка, 11) відбулася прес-конференція на тему: «Львівський палац мистецтв без мистецтв? Чи зможе держава захистити майновий інтерес перед обласною радою в суді?».

Організатором прес-конференції виступала Львівська обласна організація Національної спілки художників України. Учасниками були: Олег Микита, голова Львівської обласної організації Національної спілки художників України; Дмитро Гудима, координатор ГО «Гармонія та порядок» та начальник відділу правової та кадрової роботи Львівської обласної ради Андрій Мельник.

Учасники прес-конференції (зліва направо): голова Львівської обласної організації Національної спілки художників України Олег Микита, координатор ГО «Гармонія та порядок» Дмитро Гудима, начальник відділу правової та кадрової роботи Львівської обласної ради Андрій Мельник та модератор, керівник медіапроектів Львівського прес-клубу, Роман Шостак
Учасники прес-конференції (зліва направо): голова Львівської обласної організації Національної спілки художників України Олег Микита, координатор ГО «Гармонія та порядок» Дмитро Гудима, начальник відділу правової та кадрової роботи Львівської обласної ради Андрій Мельник та модератор, керівник медіапроектів Львівського прес-клубу, Роман Шостак

Суть прес-конференції зводилась до того, що сьогодні в Господарському суді Києва відбудеться судове засідання за позовом Фонду державного майна України до Львівських облради та облдержадміністрації з вимогою повернути будівлю Львівського палацу мистецтв у власність держави.

Голова Львівської обласної організації Національної спілки художників України Олег Микита обстоює позицію щоб Фонд держмайна повернув Львівський палац мистецтв у власність Спілки художників України. Під час свого виступу Олег Микита аргументував свою позицію нецільовим використанням Львівського палацу мистецтв.

Голова Львівської обласної організації Національної спілки художників України Олег Микита
Голова Львівської обласної організації Національної спілки художників України Олег Микита

“Ми неодноразово зверталися офіційними документами щоб збільшити кількість виставок і цільове призначення Палацу мистецтв. Відповідь одна – брак коштів і тому приміщення здають під гендель . В рік проводиться до ста виставок, якщо поділити на час та площу , то залишиться приблизно 20% експозиційного часу для виставок. І виставки, які проводяться не відповідають  ніякому мистецькому рівню, а кількість ярмарок іще збільшилась”, – сказав голова Львівської обласної організації Національної спілки художників України Олег Микита.

Координатор ГО «Гармонія і порядок» Дмитро Гудима дослідив усі документи і зазначив, що ще в 1975 році Львівський міськвиконком надав дозвіл на проектування та будівництво нині спірного приміщення, а тоді – виставкового залу Спілки художників.

Координатор ГО «Гармонія і порядок» Дмитро Гудима
Координатор ГО «Гармонія і порядок» Дмитро Гудима

“Ще у 1975 році, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради було надано дозвіл управлінню капітального будівництва міськвиконкому на проектування та будівництво «Виставочного залу Спілки художників УРСР», відповідно з цього уже можемо зробити висновок, що первинна задумка держави збудувати виставковий комплекс для Спілки художників і не тільки для регіональної, яка існувала у львівському регіоні, а взагалі для Спілки художників УРСР. Щоб тут проводити масштабні виставки сучасного мистецтва з усієї України. В подальшому випливає, що тривалий час цей об’єкт фінансувався із держбюджету і окремими рішеннями Ради міністрів УРСР кошти виділялися на будівництво цього виставкового залу.

Згідно розпорядження голови Львівської обласної держадміністрації від 1995 р. , де є пункт, який ні до чого не прив’язаний і в якому зазначено,що комітету по управлінню комунальним майном включити виставочний зал в перелік об’єктів обласної комунальної власності. Чому і на якій підставі включити не зрозуміло. Про цей документ не було нічого відомо тривалий час і за Обласною радою цей об’єкт не реєструвався, свідоцтво про право власності на нього видано лише у 2007 році.

Оскільки об’єкт стояв фактично в замороженому вигляді тривалий час, і поступово, невеликим зусиллями з державного бюджету дофінансовувався і добудовувався виникла ситуація коли цей об’єкт не потрапив в Постанову Кабінету міністрів 1998 року «Про передачу майна творчим спілкам». І цей об’єкт, вочевидь, там мав бути, просто станом на 1998 р. ніхто не знав в Фонді державного майна про існування Розпорядження 1995 року про прийняття виставкового залу Спілки художників до експлуатації”, – виклав суть претензії Дмитро Гудима.

Начальник відділу правової та кадрової роботи Львівської обласної ради Андрій Мельник
Начальник відділу правової та кадрової роботи Львівської обласної ради Андрій Мельник

Начальник відділу правової та кадрової роботи Львівської обласної ради Андрій Мельник вважає, що Львівський палац мистецтв є власністю львівської територіальної громади. А облрада тільки захищає цю власність. Водночас, він не зміг повідомити, скільки і яких квадратних метрів у будівлі на вулиці Коперника,17 (адреса Палацу мистецтв) було продано, кому, за якою ціною і на яких підставах.

“Хочу зазначити, що жодних інформаційних атак у діях Обласної ради не має оскільки, те, що Обласна рада виносить такі питання на публіку є однією з можливостей захистити права територіальної громади Львівської області, чиї інтереси вона представляє згідно законодавства. Хочу наголосити, що дане майно є не власністю Львівської обласної ради, а власністю територіальної громади  і ми як орган місцевого самоврядування повинні вчиняти всі дії для того щоб захисти право власності територіальної громади.

Дійсно, на початках фінансування об’єкту  йшло з резервного фонду держави, однак в подальшому були відповідні розпорядження і голови обласного виконавчого комітету,  і голови Львівської обласної ради народних депутатів  про виділення коштів на закінчення будівництва цього об’єкту , оскільки держава перестала його фінансувати і він залишався як незакінчене будівництво. В зв’язку з цим збиралися різні наради за участі різних посадових осіб області і визначалася доцільність подальшого використання, фінансування, завершення будівництва об’єкту  та, в подальшому у 1995 році і було визначено розпорядженням голови ЛОДА , що вказаний об’єкт після його введення в експлуатацію повинен бути переданий в обласну комунальну власність”, – виклав позицію влади начальник відділу правової та кадрової роботи Львівської обласної ради Андрій Мельник.

Модератор прес-конференції, керівник медіапроектів Львівського прес-клубу, Роман Шостак
Модератор прес-конференції, керівник медіапроектів Львівського прес-клубу, Роман Шостак

До участі у прес-конференції також були запрошені в.о. директора КЗК ЛОР КМЦ «Львівський палац мистецтв» Юрій Гнатюк та начальник західного офісу Держаудитслужби України Роман Кроляк.

Директор палацу мистецтв не прийшов і не пояснив свою точку зору. А ось головний аудитор західного регіону скерував лист, в якому дав відповіді на можливі питання.

У листі повідомлено, що в четвертому кварталі 2013 року у Львівському палаці мистецтв проводилася ревізія діяльності підприємства з 2011року до 2013 року.

«Ревізією виявлено фінансових порушень на суму 140,5 тис. грн., з них: незаконні видатки на оплату праці – 20,2 тис.грн, недоотримання доходів внаслідок реалізації послуг за заниженими цінами – 76,8 тис. грн., від здавання в оренду приміщень – 10,2 тис. грн., не відображення в обліку та не повернення дебіторської заборгованості за майно, надане в користування в оренду, – 30, 1 тис. грн», – написано в листі від Державної аудиторської служби України.

Юристи не можуть передбачити, яке рішення прийме завтра суд в Києві. Але на думку Дмитра Гудими, якщо Палац мистецтв перейде до Фонду держмайна, то він його відразу передасть Спілці художників України, для якої палац і будували.

Наталка СТУДНЯ

Церква Архистратига Михаїла, або як ченці кармеліти свій храм будували

Церква Архистратига Михаїла, або як ченці кармеліти свій храм будували

Однією з найвідоміших церков сучасного Львова є церква Архистратига Михаїла, колишній костел кармелітів босих. Слід зауважити, що не один раз цей храм відігравав важливу роль в житті нашого міста.

Церква Архистратига Михаїла, колишній костел кармелітів босих. Фото Мар’яни Іванишин.
Церква Архистратига Михаїла, колишній костел кармелітів босих. Фото Мар’яни Іванишин.

Храм і монастир кармелітів розпочинають свою історію ще з 1613 року. Саме тоді було збудовано костел і монастир поблизу Краківської брами. Згодом, у 1633 році,  ченці одержали від міської влади пагорб за валами міських мурів для будівництва храму та монастиря. Зведення комплексу розпочалось у 1634 р.  Збудовано костел у стилі раннього бароко, у плані – це правильний прямокутник, який поділений на три нави. Автором проекту був італійський архітектор Ян Покорович. Споруджений храм фундацією брацлавського воєводи князя Олександра Заславського–Острозького  та львівського канцлера Александра Куропатви.

Літографія Йозефа Свободи. Костел кармелітів, близько 1865 р.
Літографія Йозефа Свободи. Костел кармелітів, близько 1865 р.

Ченці переселились в новий монастир у 1642 р. Тоді і виникла одна проблема, яка полягала в тому, що комплекс кармелітів знаходився далеко від брам міста. Це викликало незручності в пересуванні кармелітів, а також в тому, що ченцям не слід було очікувати на значну кількість віруючих. Ченці змогли добитись дозволу короля на створення проходу в укріпленнях. Хвіртка у зовнішній лінії стін отримала назву Босяцької і була збудована у 1643 році. Зрозуміло, що через загрозу безпеки міста таке рішення викликало спротив у міщан, проте це на короля не вплинуло. Король видав новий декрет про будівництво фортифікацій монастиря та прибудову їх до міських. Варто зазначити, що цього не було виконано.

Костел Кармелітів босих до побудови другої вежі. Фото 1860-1870-х рр.
Костел Кармелітів босих до побудови другої вежі. Фото 1860-1870-х рр.

Ще не завершились всі будівельні роботи, як у 1648 році під час національно–визвольної війни під проводом Б.Хмельницького, комплекс зайняли козаки і він зазнав певних пошкоджень. Але вже у 1656 р. роботи над інтер’єром монастиря продовжились. Слід зауважити, що храм і монастир змогли витримати турецьку облогу 1672 року.

Шведський король Карл ХІІ
Шведський король Карл ХІІ

Однією з трагічних сторінок як в житті Львова, так і монастиря є 1704 р., коли будівлю захопили шведські війська Карла XII.  Спочатку шведи захопили монастир, а потім через Босяцьку хвіртку – Львів. Як наслідок – місто було пограбовано, а після цього на нього накладено контрибуцію.

Львів. Костел Кармелітів босих. Поштівка 1906 року.
Львів. Костел Кармелітів босих. Поштівка 1906 року.

Після захоплення монастирського комплексу шведами, ченці були змушені провести реставрацію ще недобудованої святині. У 1731 – 32 рр. костел розписував італійський живописець Джузеппе Карло Педретті разом із своїм учнем Бенедиктом Мазуркевичем. До кінця ХVIII ст. в храмі з’явилися дванадцять бічних вівтарів, в яких були розташовані чудотворні ікони святого апостола Юди-Тадея та Спасителя під хрестом.

Невідомий фотограф Монастир кармелітів босих і костел св. Михайла Архангела Львів, близько 1912 року
Невідомий фотограф Монастир кармелітів босих і костел св. Михайла Архангела Львів, близько 1912 року

Потрібно зазначити, що комплексу кармелітів торкнулася йосифінська касація. У 1784 р.,  на час закриття монастиря, тут діяло 5 братств і жило 29 ченців. Після проведення реформи монастир було передано спочатку реформатам, а у 1789 р. – кармелітам взутим, яким він належав до 1945 р. Зовнішній вигляд костелу зазнавав суттєвих змін. У 1835 р. спроектовано побудову біля храму двох веж, автором проекту був Алоїз Вондрашка. У 1839 році було добудовано північну вежу з наметовим завершенням, а південну вежу збудували у 1906 р. Її спорудженням займався Владислав Галицький. Тоді ж обидві вежі отримали барокове завершення, такий вигляд вони мають і до сьогодні.

Львів. Костел Кармелітів. Поштівка 1911 року
Львів. Костел Кармелітів. Поштівка 1911 року

У 1945 р. влада закрила монастир, а ченці переїхали до Кракова. У радянський період в монастирі спочатку проживали безпритульні, а згодом тут розмістили склад. Протягом 1960-1980 рр. сад колишнього монастиря був місцем зустрічі та спілкування львівських хіпі, а також інших неформальних груп.

Вигляд на південний монастирський комплекс. Фото Мар’яни Іванишин.
Вигляд на південний монастирський комплекс. Фото Мар’яни Іванишин.

Колишній костел ордену кармелітів відіграв чималу роль під час виходу УГКЦ з підпілля. Адже у 1989 р. одним із постійних місць збору вірних та духовенства Греко-Католицької Церкви стала площа біля монастиря. Тут спочатку почали відправляти молебні до Матері Божої, а пізніше і Божественні Літургії. Серед отців, які там служили потрібно згадати о. Івана Лопачака, о. Петра Зеленюха, о. Антонія Масюка.

Костел кармелітів босих (церква Михаїла). Сучасне фото
Костел кармелітів босих (церква Михаїла). Сучасне фото

Дані богослужіння проводились з початку травня і відбувались щодня. На відправи приходила чимала кількість вірних. Це мало вагоме значення у процесі легалізації УГКЦ, скасованої на Львівському Псевдособорі 1946 року. В 1990 р. комплекс передано отцям студитам УГКЦ. Окрім монастиря тут розташоване видавництво ‘‘Свічадо’’, а також  Інститут історії УГКЦ.

Мар’яна ІВАНИШИН

Джерела :

  1. Качор І., Качор Л. Львів крізь віки . – Л. : Центр Європи, 2004. – 240 с.;
  2. Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів : Каменяр, 1991. – 167 с.: іл..;
  3. http://gazeta.ua
  4. polona.pl

Не дуже вдалий актор, але талановитий скульптор, або ким був Станіслав Левандовський

Для свого часу одним з найбільш неординарних митців Львова був Станіслав Роман Левандовський. Зі Львовом пов’язаний вагомий етап його становлення як митця, створені ним скульптури львів’яни і досі можуть побачити на вулицях міста, повсякчас банально не здогадуючись, хто ж їх автор. Отож Станіслав Левандовський, хто він?

Станіслав Левандовський
Станіслав Левандовський

Станіслав Роман Левандовський народився 22 лютого 1859 року у Котлінах, біля Пйотрикова (сучасна Польша) в сім’ї інженера Людвіка Левандовського і Антоніни з Амброжевичів. Після здобуття середньої освіти у Кракові розпочався надзвичайно бурхливий період у його житті. Молодий Станіслав не міг чітко визначитись, ким саме він хоче стати, тому перед професією скульптора він спробував себе у багатьох інших сферах. У 1875 -1877 роках він був актором в одній із мандрівних театральних труп австрійської Галичини. У 1877–1878 рр. він працює у тeатрі Станіслава Козмяна у Кракові.

Віденська академія мистецтв
Гіпсова статуя «Слов’янин, що зриває пута» (1887, Національний музей у Кракові).

У 1878 він вирішує покинути акторське ремесло та записується на медичний факультет Львівського університету. Але і тут він не зміг затриматись довго, оскільки його душа лежала абсолютно до іншого. У 1879 році він кидає навчання у Львівському університеті та переїжджає до Кракова, де вступає до Краківської школи образотворчих мистецтв. Тут він вивчає різьбу у Валерія Гадомського. У 1883–1887 роках – він навчається у Віденській академії мистецтв, де йог овчителями зокрема були Едмунд фон Гельмерта Карл Кундманн.

“Римський філософ”. Скульптура роботи Левандовського

Після повернення з Відня, він деякий час тиняється у пошуках заробітку, а з 1890 року він оселяється у Львові. Тут він займається яки викладацькою так і творчою роботою. Він викладав рисунок у львівській приватній школі рисунку, живопису та скульптури Марцелія Гарасимовича яка знаходилась на сучасній вулиці Грушевського, 15. Окрім цього, він працював у двох приватних майстернях, на сучасних вулицях С. Бандери та Січових стрільців.

Надгробок на могилі Володимира Барвінського
Надгробок на могилі Володимира Барвінського

Серед найзначніших його творів створених у львівський період творчості варто згадати про бронзовий надгробок на могилі Володимира Барвінського на Личаківському цвинтарі. Він працював над ним у 1889—1891, роках, практично без винагороди, оскільки коштів вистачило лише на матеріал.

Пам'ятник Міцкевичу в Жешуві
Пам’ятник Міцкевичу в Жешуві

Пам’ятник Міцкевичу в Жешуві (відкритий 29 листопада 1892). Його було знищено у 1940 році, у 1986 встановлено його вільну копію авторства скульптора К. Бжузана.

Скульптура Адама Міцкевича на фасаді школи на вулиці Театральній, 15
Скульптура Адама Міцкевича на фасаді школи на вулиці Театральній, 15

Скульптура Адама Міцкевича на фасаді школи на вулиці Театральній, 15 у Львові, встановлена у 1891 році.

Могила А. Міцкевича
Могила А. Міцкевича

Медальйон його авторства було встановлено над могилою Адама Міцкевича.

Одна з робіт на могилі Міхала Манкілевича
Одна з робіт на могилі Міхала Манкілевича
Скульптура, яка зображає дружину Левандовського

У 1893 році він почав видавати у Львові журнал «Наше мистецтво» де він писав рецензії на виставки, в яких піднімав різні питання, пов’язані з мистецтвом, починаючи від аналізу стилістики та техніки окремих творів і полемічних статей з мистецтва у пресі та закінчуючи умовами праці скульпторів. Крім скульптури, Левандовський був відомий також як літератор та критик. Відомі окремі його драматичні твори, а також книга про художника Г. Семирадського.

Бюст президента Польщі Мосціцького, роботи Левандовського
Левандовський у реставраційній майстерні у Варшаві
Могила Левандовського і дружини у Варшаві

У 1894 р. Левандовський покидає Львів та переїжджає до Відня, де жив до 1932 р. Проте його зв’язки зі Львовом не перериваються, навіть після свого від’їзду до Відня, Левандовський виконував замовлення для замовників зі Львова та брав участь у мистецьких виставках, які тут проходили. У віденський період творчості ним створено значну частину дрібної пластики, він і далі працює над приватники замовленнями та вдосконалює свій стиль. У 1932 році, він переїжджає до Варшави, де й живе до своєї смерті у 1940 році.

Віктор ГУМЕННИЙ

Джерела:

  1. Stanisław Roman Lewandowski (https://pl.wikipedia.org/wiki/Stanis%C5%82aw_Roman_Lewandowski)
  2. http://polskidomaukcyjny.com.pl/blogs/publikacje/17035996-salon-1937-towarzystwo-zachety-sztuk-pieknych-w-warszawie
  3. Stanisław Roman Lewandowski (http://culture.pl/pl/tworca/stanislaw-roman-lewandowski)
  4. Станіслав Левандовський (http://www.lvivcenter.org/uk/lia/persons/lewandowski-stanislaw/)

Самопрезентація, яка приносить гроші, або корисна зустріч з Людмилою Калабухою

Самопрезентація, яка приносить гроші, або корисна зустріч з Людмилою Калабухою

“Як правильно презентувати себе, свої вміння, послуги, вартість своєї роботи? Зовсім не вмію шукати клієнтів і втомилася вічно волонтерити! Я маю кілька дипломів та сертифікатів, про мою роботу найкращі відгуки, та зажди отримую мінімум коштів, інколи просто ледь звожу кінці з кінцями! Допоможіть!”.

– Такими листами просто завалена моя пошта!  Доповідаю на цю тему мене на міжнародних форумах і конференціях – розказує Людмила Калабуха, бізнес-тренер, перший україномовний бізнес-консультант в інтернеті http://www.kalabukha.com.ua/, експерт з переговорів українських ЗМІ.

Людмила Калабуха - перший україномовний бізнес-консультант в інтернеті.
Людмила Калабуха – перший україномовний бізнес-консультант в інтернеті.

І що цікаво, чим фаховіша людина у своїй справі, тим менше вона приділяє увагу такому важливому вмінню як самопрезентація. А той, хто вміє і знає в 100 разів менше, проте грамотно піариться, має гроші, клієнтів і визнання! І де справедливість?

Нас же вчили: не треба хвалитися! Люди самі все побачать і оцінять! Друзі! Це далеко не так!

Потрібно вміти розказати про себе, щоб всі захотіли стати вашими клієнтами, показати людям свою цінність, розказати про ваші нагороди і результати!

Людмила Калабуха - довсід роботи в продажах 23 роки.
Людмила Калабуха – досвід роботи в продажах 23 роки.

Тому, 21 лютого 2017року, у вівторок, цього можна буде навчитися у Львові безкоштовно! Психологічна служба ЛНУ ім. І. Франка запросила Людмилу Калабуху як успішну бізнес-леді, експерта з продажів, випускницю факультету Психології поділитися досвідом із колегами, як перетворювати на гроші свої знання.

Про що мова?

  • як транслювати людям свою експертність онлайн і офлайн,
  • як використовувати безліч шансів створити враження професіонала,
  • як стати для оточуючих людиною, з якої всі захочуть мати справу!

Ви отримаєте:

  • створену та прописану власну історію, яка вас добре “продасть”,
  • відповіді від експерта на ваші запитання,
  • дієві техніки – що, коли і як робити, щоб це приносило гроші і піар!
Завжди повні зали, користь і позитив.
Завжди повні зали, користь і позитив.

А щоб ви мали результат ще до зустрічі 21 лютого, ось вам топ-3 порад від Людмили Калабухи, як це робити грамотно!

  1. Чітко сформулюйте все, що ви робите, які послуги надаєте

Випишіть все на аркуш А4. Не треба людей питати:

  • а що ви хочете?
  • а що вам треба?

Зразу озвучте їм, що ви вмієте, і в чому можете їм допомогти. Люди хочуть мати справу з експертами, які чітко знають, як це зробити. І дублюйте зразу все своє спілкування письмово. Переговорили – відзразу відішліть людям на емейл всі ваші домовленості. Тоді не буде ніяких непорозумінь, що кожна зі сторін мала на увазі зовсім інше.

  1. Чітко визначіть ціни на кожну зі своїх послуг

Розмова в стилі “А скільки дасте?” або “ Ну, це залежить від того, як піде…” – це не позиція експерта. А ще краще розпишіть свої послуги по 3-х пакетах: одноразова консультація, кількаразова послуга, термінова робота. І на кожний з них чітко визначіть ціни. Це працює в будь-якому бізнесі від прибирання в офісах до бізнес-консультування.

  1. Приведіть в порядок свої профілі в соцмережах

Якщо там лише безглузді відео, як хтось впав обличчям в торт, няшні котики і пости в стилі “життя до мене несправедливе: чоловік – падлюка, діти – нероби, а клієнти знову не заплатили грошей”? Не дивуйтеся, що ви немодний і непопулярний фахівець. Хто ж буде мати справу з людиною, яка публічно транслює, що вона невдаха?

Поставте нормальне фото, на якому вас видно, підпишіться своїм ім’ям та прізвищем (а не “Катєнька Прекрасна” чи “Ромчик Чоткий”). Використовуйте такий потужний канал для залучення клієнтів, як соцмережі грамотно і професійно.

Хочете дізнатися ще десятки інструментів, як правильно без копійки грошей розказати про себе так, щоб до вас завжди стояли черги бажаючих скористатися вашими послугами і придбати ваші товари?

Людмила Калабуха - майстер самопрезентації, яка приносить гроші!
Людмила Калабуха – майстер самопрезентації, яка приносить гроші!

Приходьте  21 лютого (вівторок) у Львові на вул. Університецьку 1 у головний корпус ЛНУ ім. І. Франка в аудиторію 311 (3 поверх) на 18.00.

Чудово, що такий корисний захід можуть відвідати не лише студенти-психологи, викладачі, практичні психологи, можуть прийти всі, кому це потрібно!

Та передайте своїм друзям, що вони були вам вдячні за запрошення до визнаного експерта з продажів та переговорів! Отже, до зустрічі на майстер-класі “Самопрезентація, яка приносить гроші”, реєстрація тут  https://www.facebook.com/events/1815030138760567/.

Леся КІЧУРА

50 найкращих цитат Кузьми Скрябіна

50 найкращих цитат Кузьми Скрябіна

Його слова давно розібрали на цитати. Кузьма запам`ятається нам людиною, яка завжди говорить те, що думає. Незалежно від того, в яке місто країни він приїздив з концертом, він не приїздив просто як співак. Він приїздив як Друг, ставав другом для кожного. КОРИСНО PRO вирішив нагадати про те, яким був Кузьма «Скрябін» і згадати його найкращі цитати.

1. П’ятий раз поспіль ми щось думаємо, малюємо у своїй голові, приходить черговий чувак і все, що він говорить по телевізору можна перекласти трьома-чотирма словами, самі знаєте, якими.

2. Якщо немає націоналізму, немає нації, я так до цього ставлюся. Націоналізм має бути не агресивний, він повинен бути дипломатичний, інтелігентний, і тоді я його підтримую.

3. Я не знаю визначення опорів, опір є, або його нема. Потрібно чинити опір, якщо тебе хочуть злизати, стерти з твоєї землі.

4. Невідомий вірус безпідставної брехні жив в мені до тридцяти п’яти років і не пропускав жодного сприятливого моменту, щоб ним скористатися. Важко і дорого платив я за користування цим злом, але перемогти його не міг.

5. Колись Васильович провалився під лід під час зимової рибалки, і тато, рятуючи його, півгодини лежав біля нього на льоді і бухав з ним коньяк, поки підспіла допомога.

Фотографії вочевидь перших музичних кроків Андрія Кузьменка
Фотографії вочевидь перших музичних кроків Андрія Кузьменка

6. Легше сказати, чим там не пахло, аніж охопити всю низку ароматів, які окутали всіх присутніх.

7. При ньому жилося еквівалентно до інтелектуальних здібностей кожного персонажа. Тупіші пахали, мудріші кайфували. Мене такий розклад дуще тішив, і я користувався всіма бонусами другої частини аксіоми.

8. Якби я знав про то, як пройдуть мої наступні півтора роки в армії – то попросився би зразу після школи.

9. На хера мені ноти – то питання іншого характеру. Я поняття не мав, як грати на цьому оргазмотворчому інструменті і з кожним подихом в мене темніло в очах.

10. Ніхто з тих марсіанів (представників влади – «КОРИСНО PRO») не хоче добра людям, які живуть у цій країні. Вони переймаються тільки виключно своїми високими матеріями. У них є своя планета, свої машини, свої номера. Вони придумують закони, а самі є недоторканими.

Фотографії вочевидь перших музичних кроків Андрія Кузьменка
Фотографії вочевидь перших музичних кроків Андрія Кузьменка

11. Моя свідомість проки нулася вже в вагоні від усвідомлення того, скільки живих істот і в яких позах, може транспортувати цей вагон.

12. За той час, що ми вошкалися, ворог міг встигнути захопити всю країну, і пройти по Красній площі з переможним парадом.

13. Людям має приносити задоволення обрана ними професія.

14. Якби середньостатистичний громадянин радянського союзу побачив передачу від Роминої мами, він би застрілився на місці, подумавши, що проморгав прихід комунізму.

15. Мама плакала, тато сумно дивився на своє чадо, яке опозорило родину і не змогло навіть по людськи присягтися Батьківщині на вірність.Фотографії з присяги завжди були присутні у дємбєльських альбомах всіх мужиків, обведені рамочками, квіточками, якорочками і зірочками, підкреслюючи всю серйозність проробленого вчину.В мене такої фотографії НЕМА, як, зрештою, і самого дємбєльського альбому. Замість неї в історії хвороби в нашому медпункті , перший раз в історії армії була написана фраза – “Упал в обморок, прінімая прісягу на вєрность Родінє”.

Армійське фото Кузьми Скрябіна. Служив у місті Калініні під Москвою, книжка «Я, Паштет і Армія» написана власне під впливом армійських пригод.
Армійське фото Кузьми Скрябіна. Служив у місті Калініні під Москвою, книжка «Я, Паштет і Армія» написана власне під впливом армійських пригод.

16. Я побачився з мамою і татом. Вони виглядали в той момент так красиво, як ніколи. Можливо я скучив за ними, і нарешті побачив то, чого раніше не помічав.Наприклад то , що в мами з’явилися нові зморшки біля очей, а в тата нові сиві пасма щетини на бороді .

17. Захист Батьківщини треба було почати з граблями в руках.

18. Віскі з колою і з льодом. Вона заходить в горло так, ніби казковий водопад з верхівок гір вливається у хвилі фйорду. Верхнє піднебіння зморщується від насолоди так, як зжимається ваша дупа в момент вільного падіння на американських гірках. Всі рецептори ротової порожнини кричать «Ура!» «УРА!»… І тихо вмирають разом з інтелектом, для того щоб завтра зранку встати і відчути різкий запах тисячі невидимих котів, які нагадили вам на зуби. Щелепи починають дрібнесенько цокотати від передсмаку наступаючого оргазму. Це алкоголізм.

19. …він не хотів брехати, а тим більше – говорити правду…

20. …райський еліксир, який додавав сили і хоч якоїсь сраної надії..

Кузьма на канікулах в тому ж селі Сіде приблизно в 2-му класі. Дід Іван під час канікул проводив йому так звану чоловічу школу, давав малому бавитися справжнім кермом, що дуже йому подобалось.
Кузьма на канікулах в селі Сіде приблизно в 2-му класі. Дід Іван під час канікул проводив йому так звану чоловічу школу, давав малому бавитися справжнім кермом, що дуже йому подобалось.

21. Треба було вичекати, дати потомитися у киплячому казані емоцій, відчути бажання, захвилюватися і врешті-решт, розлізтися солодким киселем.

22. Перші дні війська довгі, як полярні зими. Таке враження, що зранку тобі було вісімнадцять, а ввечері — вже за сорок.

23. Краще бути оптимістом, який нічого не знає, ніж загинатися і ростити собі горб від того, що навколо самi проблеми.

24. Українці вибирають такого, що спочатку з вазеліном, а потім уже без вазеліна, шоб пожошче. Такий собі садомазохізм в генах…

25. Саме основне — не гамнити тим, хто навколо тебе.

Фото Кузьми зроблене в фотостудії Баранських. «Андрій був тоді в 8 класі. Ми приїжджали до Львова до наших друзів, з якими відпочивали в Болгарії. Фотографувалися наші друзі, заодно зробили фотографію і Андрію» - розповідає пані Оля.
Фото Кузьми зроблене в фотостудії Баранських. «Андрій був тоді в 8 класі. Ми приїжджали до Львова до наших друзів, з якими відпочивали в Болгарії. Фотографувалися наші друзі, заодно зробили фотографію і Андрію» – розповідає пані Оля.

26. Моя батьківщина — то машина.

27. Патріотичні пісні треба писати весь час, а не тоді, коли їх писати треба. Бо до того, як в країні таке сталося, ніхто їх не писав, а зараз всі стали такими патріотами — понадівали собі вишиванки і поналіплювали їх на машини. Їх ще «вишиватниками» називають. Начепив вишиванку — і вже думаєш, шо все помінялося. Та вишиванка має бути десь глибше, зашита мамою і татом…

28. Нейтральним бути точно не можна.

29. То є біда нашого народу, що ми є «тєрпіли».

30. Політики — люди з інакшої планети, вони закони придумують для нас, щоб нас, як отару тримати в якомусь периметрі.

Світлина з села Сіде. Андрій з мамою, фотографував тато Віктор Кузьмич. «На цьому фото Андрій ще вочевидь тримає свого улюбленого кота, але на фотографії його не видно» - жартує Ольга Михайлівна.
Світлина з села Сіде. Андрій з мамою, фотографував тато Віктор Кузьмич. «На цьому фото Андрій ще вочевидь тримає свого улюбленого кота, але на фотографії його не видно» – жартує Ольга Михайлівна.

31. Про трасу Кривий-Ріг — Олександрія:

  • Я би назвав її спа-салоном, панове депутати. Не треба тратити бабки на то, щоби ходити і мнути свою жопу на дорогих масажистів, просто-напросто — сідайте на «таврію», знімайте крісло, жопу — на банановий ящик, і в цюйво ямку — йобс! І не треба, не треба ні масажа, не треба ламати собі голову куда піти в фітнес-клуб, всьо приходить само-собою. Дякую вам за ту х»йню.

32. Чим більше хочеш взяти від життя — тим менше воно хоче тобі дати.

33. Люди! Гарного вам дня, хоча я навіть не знаю, що сьогодні — вівторок чи субота і пофіг, вбивайте хамство посмішкою.

34. Моє головне джерело енергії — слухачі. Буває, виходиш на сцену зовсім розбитий, з високою температурою, а зал починає тобі підспівувати, причому тексти знає краще від мене, — хворобу як рукою знімає.

35. Хамство — це кал, який виходить через рот!

Андрій Вікторович Кузьменко
Андрій Вікторович Кузьменко

36. Колись Чехов сказав дуже життєву річ: кожна дія, яку ми робимо зараз, вже в цей момент впливає на наше майбутнє. Можна опустити руки, сказати: немає грошей, немає бажання… А можна засукати рукави і вже зараз починати плекати своє майбутнє!

37. Замість того, щоб враховувати чужі помилки, я повинен зробити свої власні. Раніше їздив на Тойота Секвойя, юзал її п’ять років по нашому бездоріжжю, а тепер продав і купив собі точно таку ж.

38. Google помер після питання: «Де у Перемишлянах знайти проститутку-негритоску».

39.  Коли тобі в житті нічого не треба, то обов’язково цим скористається який хер з боку і забере твоє.

40. Найголовніше — не срати тим, хто навколо тебе.

Андрій Кузьменко під час концерту
Андрій Кузьменко під час концерту

41. Мій дім — єдине в світі місце, де мене люблять і чекають незалежно від того, хто я і скільки заробляю. Я ніколи не зраджу найближчих мені людей.

42. Помітив, що для того, щоб зробити людину щасливою, не потрібні якісь величезні простори. Досить включити фантазію і облаштувати той мінімум, який вже є, щоб відчувати себе краще.

43. Мрію про власний шинок. Я б назвав його «Бардак», час від часів і я з’являвся б там як гість, що сидів з клієнтами, пив би пиво і філософствував про життя.

44. Краще висушити одну дитячу сльозу, ніж пролити ріки крові.

45. Якщо хтось плюнув тобі на плечі, є надія на те, що він просто не доплюнув на того, хто йшов перед тобою.

Андрій Вікторович Кузьменко
Андрій Вікторович Кузьменко

46. Якби нинішній Кузьма побачив тодішнього Кузьму, сказав би: «Хлопець, стисни зуби. Через двадцять років все буде — зашибісь!».

47. Змінюйте світ на краще, піклуйтеся про нього, тому що ви в ньому живете!

48. Що більше хочеш від життя – тим менше воно хоче тобі дати.

49. Сьогодні я живу в найбільш комфортний час, з точки зору фізичної, психологічної, і може, нескромно зазначу — матеріального стану. У мене немає занадто багато, але достатньо, щоб я відчував себе щасливою людиною.

50. Той чоловік, який допоміг зрозуміти, що ми українці єдині, це не чоловік. Це баба, та й то не справжня, а гумова. Ми можемо цього гада надути, а можемо спустити.

Ористарх БАНДРУК

Фото: http://photo-lviv.in.ua/stari-fotohrafiji-andriya-kuzmenka/

“Діалог” у “Львіварні”, або нова пивна культура у Львові (відео)

"Діалог" у "Львіварні", або нова пивна культура у Львові

В п’ятницю, 3 лютого 2017 року, в музейно-культурному комплексі пивної історії «Львіварня» (вул. Клепарівська, 18) відбулося відкриття виставки «Діалог» двох визначних київських митців: Матвія Вайсберга та Юрія Пікуля. Виставка стала першою в низці культурних заходів, що заплановані до проведення у арт-зоні нового музейно-культурного комплексу.

Кожна виставка Матвія Вайсберга є знаковою подією для сучасного мистецтва України. На даній експозиції дібрані роботи представляють ретроспективний ряд, що дозволяє прослідкувати за розвитком авторської манери та пошуками майстра протягом двох десятиліть. Представлені твори з різних серій, зокрема, «Сім днів», «Бестіарій», «Штудії та алюзії».

Відкриття виставки "Діалог", на фото (зліва направо): заступник міського голови з питань розвитку Андрій Москаленко, віце-президент з фінансів та ІТ компанії Carlsberg Ukraine Олександр Говядін, менеджер музейно-культурного комплексу Соломія Короненко та художник Матвій Вайсберг
Відкриття виставки “Діалог”, на фото (зліва направо): заступник міського голови з питань розвитку Андрій Москаленко, віце-президент з фінансів та ІТ компанії Carlsberg Ukraine Олександр Говядін, менеджер музейно-культурного комплексу Соломія Короненко та художник Матвій Вайсберг

“Як ви знаєте, уже 300 років Львівська пивоварня має честь забезпечувати своїх прихильників якісним та смачним пивом, але ми вирішили збільшити свій внесок до суспільного життя і тому сьогодні ми відкриваємо чудову виставку двох відомих українських митців у цьому арт-просторі, який, я впевнений, займе помітне місце в культурному житті як Львова, так і всієї України.

Колись великий Гете сказав, що мистецтво – це дзеркало в якому кожен бачить сам себе, тому бажаю всім побачити в цих чудових роботах щось дуже приємне для себе”, – зазначив віце-президент з фінансів та ІТ компанії Carlsberg Ukraine Олександр Говядін відкриваючи виставку.

Експозиція робіт Матвія Вайсберга
Експозиція робіт Матвія Вайсберга
Експозиція робіт Матвія Вайсберга
Експозиція робіт Матвія Вайсберга
Експозиція робіт Матвія Вайсберга

Найбільш знакова для творчості майстра серія – «Сім днів», що була написана за 9 місяців 1999 року. В основу серії лягли ілюстрації «Сараєвської Агади» – ілюмінованого сефардського рукопису XIV століття.

Матвій Вайсберг
Матвій Вайсберг

“Я дуже вдячний, що мене, киянина, запросили у цей простір і це дуже стара, а тут знову започаткована традиція, у великих компаніях робити мистецькі акції. Що дуже добре. На виставці представлена дуже важлива для мене серія робіт, яка умовно називається «Сім днів», яку я створив в кінці тисячоліття, а також нещодавні роботи – пейзажі, спогади про Іспанію та інші”, – сказав Матвій Вайсберг на відкритті виставки.

Експозиція виставки «Діалог» в музейно-культурному комплексі пивної історії «Львіварня»
Експозиція виставки «Діалог» в музейно-культурному комплексі пивної історії «Львіварня»

Зовсім інший світоглядний підхід демонструють роботи Юрія Пікуля з серії «Лісополоса. 92 кілометри». Пейзаж трактується як вакуум навколишнього світу, занурений у сіть раціоналізму. Каркас з вертикалей та діагоналей нівелює звичну естетику пейзажу, захоплює дійсність у міцні тенета, залишаючись при цьому частиною цієї самої дійсності.

Експозиція робіт Юрія Пікуля з серії «Лісополоса. 92 кілометри».
Експозиція робіт Юрія Пікуля з серії «Лісополоса. 92 кілометри».
Експозиція робіт Юрія Пікуля з серії «Лісополоса. 92 кілометри».
Експозиція робіт Юрія Пікуля з серії «Лісополоса. 92 кілометри».

В інших роботах цієї ж серії автор свідомо непомітними на перший погляд похибками елементів наносить зарубки на свідомість. Дане викривлення цілісного і гармонійного образу стає кроком до виведення себе і глядача з зони комфорту на новий рівень сприйняття.

Експозиція виставки «Діалог» в музейно-культурному комплексі пивної історії «Львіварня»
Експозиція виставки «Діалог» в музейно-культурному комплексі пивної історії «Львіварня»

Потрібно зазначити, що це не лише інтерактивний музей пивоваріння, аналогів якому немає в Україні. «Львіварня» – сучасний арт-центр, де відбуватимуться виставки, концерти, культурні події, тощо.

Експозиція музею пивоваріння
Експозиція музею пивоваріння
Експозиція музею пивоваріння
Експозиція музею пивоваріння
Експозиція музею пивоваріння
Експозиція музею пивоваріння

“Ми більше ніж музей. Ми музей аналогів якому немає  в Україні. Ми інтерактивний музей в якому можна торкатися до експонатів, в якому можна відчути себе справжнім пивоваром. Ми намагалися наповнити експозицію нашого музею експонатами, які говорять про історію Львова і про місце пива в історії Львова. Хочемо, щоб кожен, хто виходить із нашого музею, в першу чергу закохувався у наше місто. Також ми – арт простір і запрошуємо до співпраці в цьому контексті”, – розповіла менеджер музейно-культурного комплексу Соломія Короненко.

Експозицію виставки «Діалог» можна оглянути в музейно-культурному комплексі пивної історії «Львіварня» (вул. Клепарівська, 18), що знаходиться на території «Львівської пивоварні» до 31 березня 2017 року.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

1...534535536...677сторінка 535 з 677

Популярні статті:

Найпопулярніші статті:

Вже бачили наші відео?