додому Блог сторінка 535

Історія будинку: від вілли Яна Стики до музею Олекси Новаківського (відео)

Історія будинку: від вілли Яна Стики до музею Олекси Новаківського

Ми далі продовжуємо публікувати виступи учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка фондової, експозиційної та виставкової роботи”, що проходила 17-18 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Сьогодні пропонуємо вашій увазі доповідь завідувача Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського у Львові Ірини Різун на тему “Історія будинку: від вілли Яна Стики до музею Олекси Новаківського “:

Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського (відділ Національного музею у Львові ім. А. Шептицького) — унікальна пам’ятка історії, культури й архітектури Львова. Експозиція розгорнена в мистецькому ательє, з якого відкривається чудовий краєвид на собор Святого Юра у Львов. Цей пейзаж О. Новаківський змалював у понад ста своїх символічних полотнах — «мальованих розповідях» про Святоюрську гору, за що учні називали його Святоюрським магом.

Завідувач Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського у Львові Ірина Різун
Завідувач Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського у Львові Ірина Різун

Цю колишню віллу й творчу майстерню польського художника Яна Стики (1858–1925), витриману в неоромантичному стилі, у 1889–1890 роках звів відомий український будівничий Іван Левинський за проектом архітектора Юліана Захаревича. «Вілла, подібна на казковий корабель, вирізняється цікавим просторовим плануванням (поєднує функції житла й мистецького ательє), ліризмом середньовічних ремінісценцій (з використанням стрілчастих вікон), виразним силуетом високого даху з коминами, контрастним поєднанням нетинькованого цегляного мурування з майоліковими панно, дерев’яними обрамуваннями вікон і кольоровою черепицею» [1, с. 91].

Будівля складається з двох частин, які мають різні входи й функціонують окремо. Перший блок — це триповерхове житлове приміщення (вул. Новаківського, 2, тепер — приватні помешкання), оздоблене майоліковим панно на фасаді та кахлями фабрики І. Левинського всередині. Над входом до другого блоку, власне мистецького ательє (вул. Листопадового Чину, 11, від 1972 р. — ХММ О. Новаківського), розміщено гербовий знак цеху малярів — картуш із трьома щитами. Основою композиції наріжного будинку є тераса та майстерня митця з добрим денним верхнім і бічним освітленням завдяки скляній стелі й великому, гостро лучкової форми вікну.

Будинок Мистецької школи Олекси Новаківського, де зараз знаходиться Художньо-меморіальний музей, на вулиці Листопадового Чину у Львові
Будинок Мистецької школи Олекси Новаківського, де зараз знаходиться Художньо-меморіальний музей, на вулиці Листопадового Чину у Львові

На прохання Яна Стики, наглядав за спорудженням будівлі Олександр Малачинський — автор біографічного нарису про митця. У цьому життєписі Я. Стики він, зокрема, зазначає, що художник у 1889–1890 роках, перебуваючи в Кельцах, без перепочинку працював і купив земельну ділянку у графа Бадені. Зробив це тому, що «в маленькій імпровізованій майстерні, йому було затісно. Мріяв про велику, світлу, у власному будинку, до того ж у рідному місті — у своєму коханому Львові» [12, с. 22]. Олександр Малачинський і Ян Стика активно листувалися, обговорювали різні деталі спорудження вілли й облаштування майстерні. В одному з листів читаємо: «Нарешті в жовтні 1890 року будівництво було закінчено, і я привітав Янека із сім’єю на порозі їхнього власного дому… Не гаючи ані хвилини, Стика напнув у новій майстерні привезене із собою велике полотно й почав малювати від світанку до ночі!» [12, с. 23].

Картуш із трьома щитами - гербовий знак цеху малярів, над входом в будинок Новаківського
Картуш із трьома щитами – гербовий знак цеху малярів, над входом в будинок Новаківського

До речі, тут Ян Стика разом з Войцєхом Коссаком (1856–1942), Зигмунтом Розвадовським (1870–1950), Людвігом Боллером (1862–1896) та ін. в 1893–1894 роках малювали знамениту панораму «Битва під Рацлавицями» (115 × 15 м), яка до Другої світової війни експонувалася в спеціально збудованому для неї павільйоні-ротонді в Стрийському парку у Львові, а тепер — у Вроцлаві (Польща). 1900 року Ян Стика переїхав до Парижа, а 15 лютого1907 року продав львівський будинок. Віллу придбав великий меценат української культури, греко-католицький митрополит Андрей Шептицький, а 29 грудня 1908 року подарував її Національному (тоді — Єпархіальному Церковному) музеєві. Коли мова заходить про НМЛ, неможливо оминути імені митрополита Андрея Шептицького, який став для народу не лише Князем Церкви, а й провідником, вихователем і добродієм, «будівничим національної культури та цивілізації…» [6, с. 3]. Одним з найбільших і найвагоміших дарів владики українському народові став Національний музей у Львові — наукова й культурна установа, що вже через 30 років від дня створення перетворилася на одну «з найвизначніших наукових і мистецьких станиць українського культурного життя» [7, с. 1]. Митрополит Андрей не лише заснував цю інституцію (спочатку, 1905 р., як Церковний музей) на базі власної цінної колекції, а й «дарував на матеріяльне забезпечення тої фундації 2 камениці» [4, с. 1] — будинок на вулиці Мохнацького (тепер — Драгоманова), 42 і віллу художника Яна Стики на вулиці Міцкевича (тепер — Листопадового Чину), 11, у якій нині міститься Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського.

Меморіальна дошка Олексі Новаківському (скульптор — Еммануїл Мисько, 1972)
Меморіальна дошка Олексі Новаківському (скульптор — Еммануїл Мисько, 1972)

1913 року в будинку оселився самобутній український художник-експресіоніст і педагог О. Новаківський, який переїхав сюди на запрошення митрополита А. Шептицького із с. Могила біля Кракова (нині — частина краківського району Нова Гута). Як відомо, 1911 року митець був експонентом на виставці Товариства приятелів красних мистецтв у Кракові, на якій серед інших творів було показано понад сто його малярських полотен. Її відвідав митрополит А. Шептицький і, захопившись творами митця, запросив його до Львова, пообіцявши власну меценатську підтримку. Близький приятель О. Новаківського адвокат Іван Голубовський (1878–1957) у своїх спогадах «Розмахом могутніх крил» зазначив, що історія взаємин цих двох великих українців — Олекси Новаківського і митрополита Андрея Шептицького — «гідна богів тому, що був там визначний мистець з одного і справжній володар душ з другого боку» [3, с. 81].

Упродовж майже 20 років митець присвятив своєму благодійникові близько двох десятків малярських творів: «Князь Церкви» (1915, рисунок до цієї композиції є в експозиції), «Тяжкий сон» (1920), «У митрополичому кріслі» (1924), «Владика» (1929–1930), «Митрополит у чернечій рясі» (1930–1931) та ін. Окрім того, художник створив на цю тему понад 200 рисункових портретних начерків і композиційних ескізів.

Митрополит не лише запросив О. Новаківського до Львова, а й усіляко допомагав йому налагодити на новому місці повноцінне творче життя. Зокрема, з ініціативи та за фінансової підтримки А. Шептицького в 1923–1933 роках у майстерні О. Новаківського діяла перша в Галичині українська Мистецька школа, якою керував художник. Спочатку Мистецька школа О. Новаківського працювала на засадах приватного навчального закладу, а з вересня 1923-го до 1925 р. — як окремий мистецький факультет Українського таємного університету, у якому О. Новаківський був деканом, а Осип Курилас — його заступником. Обоє митців проводили  практичні заняття з рисунка та малярства, а лекції з додаткових гуманітарно-професійних дисциплін читали викладачі високої наукової та фахової кваліфікації: психолог С. Балей (1885–1952), письменник М. Вороний (1871–1938), літературознавець і перекладач Я. Гординський (1882–1939), мистецький критик В. Залозецький (1886–1959), архітектор Є. Нагірний (1885–1951), реставратор В. Пещанський (1873–1926), антрополог І. Раковський (1874–1949), філолог та музеєзнавець І. Свєнціцький (1876–1956), митрополит Андрей Шептицький та ін.

Олекса Харлампійович Новаківський
Олекса Харлампійович Новаківський

За майже десятилітній період існування Школи в її стінах навчалося понад 90 учнів. Серед них, зокрема, були: С. Гебус-Баранецька (1905–1985), Лев Гец (1896–1971), С. Гординський (1906–1993), В. Дядинюк (1900–1944), І. Кейван (1909–1993), А. Коверко (1893–1967), Е. Козак (1902–1992), М. Кромпець-Морачевська (1897–1960), Я. Крушельницький (1916–1973), М. Левицький (1913–1993), Я. Лукавецький (1908–1993), А. Малюца (1908–1970), М. Мороз (1904–1992), І. Нижник-Винників (1912–1993), О. Плешкан (1898–1985), Р. Сельський (1903–1990), Г. Смольський (1894–1985) та багато інших. У 1920– 1930-х рр. майстерня О. Новаківського і його Школа були одним із найактивніших осередків українського мистецького життя у Львові. Тут проходили благодійні вечори з нагоди іменин митрополита Андрея, відбувалися виставки, музичні концерти, поетичні читання. А на Теплого Олекси учні Школи та прихильники творчості митця урочисто святкували іменини О. Новаківського. Ці заходи, на яких панувала творча атмосфера, підсилена харизматичністю митця, відвідували визначні представники української творчої інтелігенції (художники, композитори, музиканти, письменники, поети, критики), громадсько-політичні діячі, меценати і шанувальники творчості Маестро. До цього грона, зокрема, належали: митрополит А. Шептицький, О. Барвінський (1847–1926), Д. Левицький (1877–1942), Б. Лепкий (1872–1941), В. Стефаник (1871–1936), О. Дучимінська (1883–1988), М. Вороний (1871–1938), Б.-І. Антонич (1909–1937), В. Старосольський (1878–1942), І. Голубовський (1878–1957), Ю. Морачевський (1896–1935), В. Барвінський (1888–1963), Б. Кудрик (1897–1952), М. Голубець (1891–1942), І. Федорович-Малицька (1893–1945), В. Залозецький (1886–1959), Є. Нагірний (1885–1951), В. Пещанський (1873–1926). Активним учасником мистецьких подій у майстерні О. Новаківського був і художник Осип Курилас (1870–1951), який у 1920-х рр. жив у цьому будинку. Крім того, у 1908–1918 рр. час від часу в одній з кімнат вілли, у партері, жив Модест Сосенко (1875–1920) — талановитий художник-новатор, стипендіат митрополита, автор церковних стінописів та унікального монументального світського розпису в стилі українського модерну в приміщенні Музичного інституту імені Миколи Лисенка у Львові (нині — Львівське державне музичне училище імені С. Людкевича).

Картина Олекси Новаківського "Мойсей" із портретом Андрея Шептицького
Картина Олекси Новаківського “Мойсей” із портретом Андрея Шептицького

Після того, як 1935 р. Маестро помер, мистецьке ательє опустіло. У 1942–1945 рр. тут працював український скульптор і педагог Нестор Кисілевський (1909–2000) — автор гіпсового погруддя А. Шептицького (1937), яке нині належить Національному музеєві. Після Другої світової війни в будинку містилася майстерня Івана Севери (1891–1971), де він, зокрема, працював над проектом пам’ятника Іванові Франку.

Історія створення й відкриття ХММ О. Новаківського складна і довготривала. Питання заснування у Львові цього музею почали обговорювати в культурно-мистецьких колах Галичини і на сторінках тогочасної преси ще в 1930-х рр. Наприклад, Українське товариство прихильників мистецтва у Львові організувало 22 березня 1936 р. вечір, присвячений пам’яті О. Новаківського, на якому В. Залозецький «з’ясував справу оснування музею ім. О. Новаківського». Він, зокрема, сказав таке: «У нас з ріжних причин брак традиції в мистецтві. Місце держави й меценатів повинно у нас заняти все громадянство. При відповідній акції можна створити постійну виставу картин Новаківського, галєрію в його домі, або закупити усі картини до музею» [10, с. 1].

«Згодом, упродовж кількох повоєнних десятиліть, коли творчість Олекси Новаківського була оточена атмосферою негласного ідеологічного недовір’я з боку тоталітарних влад, про заснування музею митця не могло бути і мови. Впродовж цього часу великий малярський спадок О. Новаківського переховувався у нелегких домашніх умовах сім’єю сина Ярослава» [2, с. 1173]. Лише під час «хрущовської відлиги» в пресі починають з’являтися статті, присвячені питанню відкриття музею О. Новаківського. У результаті, у березні 1972 р. з нагоди урочисто відсвяткованого за рішенням ЮНЕСКО 100-річчя від дня народження О. Новаківського, згідно з ухвалою Львівської обласної ради народних депутатів і за активної підтримки культурно-громадських діячів та синів художника в приміщенні майстерні митця було відкрито Художньо-меморіальний музей. Проект першої експозиції виконав син художника — архітектор Ярослав Новаківський. Біля входу в музей встановлено меморіальну дошку з горельєфним портретом О. Новаківського (скульптор — Еммануїл Мисько, 1972). Окрім того, окрасою експозиції є дерев’яне (липа) погруддя О. Новаківського, яке теж вирізьбив у 1960-х рр. Е. Мисько (1929–2000). На внутрішніх дверях — кольорові вітражі «Музи художника» (1992) роботи Аскольда Стернюка, а на вікні сходової клітки — класичний вітраж «Україна» (1986) авторства Володимира Боднара. 2010 року в наріжній ніші будинку встановлено скульптуру Божої Матері роботи Романа Петрука. Піднявшись крутими сходами на другий поверх, ми потрапляємо в майстерню художника, де розгорнено постійну експозицію музею. Тут можна оглянути картини митця й відчути атмосферу його творчої лабораторії.

 

Олекса Новаківський
Олекса Новаківський

Олекса Новаківський (1872–1935) — самобутня особистість в історії українського мистецтва XX ст. У своїй творчості митець зумів синтезувати багаті традиції української народної формотворчості, сакрального мистецтва, фольклору та міфології з модерними здобутками тогочасного західноєвропейського мистецтва. «Новаківський сам собі був “джерелом творчости”, т. з він постійно аж до смерти розвивав свій мистецький талан. Розуміється, цей розвиток не відбувався в якімсь безвоздушнім просторі — тільки теж в змаганню з новочасними течіями в мистецтві. І це постійне змагання мистця, це постійне зусилля віднайти самого себе серед сучасних мистецьких напрямів робить його творчість вічно свіжою і вічно молодою. Він постійно розвиває свій талан, він завжди досконалить свою творчість, він в ніякій стадії свого розвою не стоїть на місці і змагає все і все до щораз то вищих осягів, до щораз то вищих мистецьких форм» [5, с. 526].

Олекса Новаківський "Автопортрет"
Олекса Новаківський “Автопортрет”

У своїх творчих пошуках живописець пройшов шлях від імпресіонізму до символіко-експресивного стилю. І цей розвиток ми можемо простежити, аналізуючи твори, виставлені в експозиції: від ранніх праць «Автопортрет» (1898), «Пейзаж з човном. Соколівка» (1897), імпресіоністичних етюдів з Бойківщини і портретів родини Гогульських-Голубовських — «Портрет Леонтини Гогульської» (1900-ті), «Хлопчик з фіалками», «Весняні мряки. Осмолода» (обидва — 1909) — до програмних (етапних) полотен так званого могилянського періоду «Втрачені надії. Визволення» (1903–1908), «Пробудження на тлі розп’яття» (1914). Ці твори експонуються в першій залі.

У другій залі показано полотна митця львівського періоду — часу найбільшого розквіту його таланту. Працюючи впродовж 1913–1935 рр. у Львові, О. Новаківський постійно реагував на духовні потреби рідного народу. Не залишали його байдужим і вагомі суспільно-історичні події, як-от Перша світова війна, національно-визвольна боротьба українського народу. Як наслідок, з-під його пензля з’являються «піднесені символіко-алегоричні образи». Крім того, «поступово змінюється творчий почерк Новаківського. З плином часу художник починає більше цікавитися експресіонізмом, динамічним, звивистим письмом, дзвінкими, яскравими барвами, які немовби стають символічним записом його схвильованих, нерідко екстатичних почувань» [11, с. 21]. В експозиції показані портрети київських і галицьких князів «Ярослав Осмомисл-воїн» (1919), «Святослав Хоробрий» (1919); алегоричні панно «Мистецтво» і «Наука» (1915), які митець створив для Музичної академії; натюрморти «Музика квітів. Каштани і бузок» (1916), «Хризантеми» (1924–1925), кожен з котрих звучить розмаїттям музичних акордів; символічний краєвид «Юр під захід сонця» (1923), а також портрети його сучасників «Олександр Барвінський» (1932), «Сильвестр Голубовський» (1933), «Дружина у задумі» (поч. 1930-х) та «Автопортрет» (1933), у яких експресивність малярського почерку поєднується із символічним звучанням.

Новаківський Олекса. «Мати Милосердя/Святоюрська Мадонна». 1935 р. Полотно, вугіль.
Новаківський Олекса. «Мати Милосердя/Святоюрська Мадонна». 1935 р. Полотно, вугіль.

Останнім акордом в експозиції музею є незавершений образ О. Новаківського «Мати Милосердя» («Святоюрська Мадонна»), який митець творив для собору Святого Юра у Львові і котрому присвятив увесь останній рік свого життя. Це монументальне полотно могло би стати справжньою окрасою архікатедрального собору Св. Юра у Львові та величавою пам’яткою новітнього українського церковного малярства, але, на жаль, так і залишилося недоспіваною піснею Маестро. «Завершенням величної праці мистця на славу Богові й народові мала стати Святоюрська Мадонна. Провидіння так зарядило, що цей образ став останнім, недовершеним мистецьким завданням Олекси Новаківського… Мистець помер. Але могутня його творчість довгі віки житиме в пам’яті Українців» [9, с. 3].

Цього року експозицію музею суттєво доповнено збіркою творів О. Новаківського, яка має не лише культурно-мистецьке, а й історико-меморіальне значення. 23 травня 2016 року в музеї відбулася презентація творів художника з колекції професора Миколи Мушинки (м. Пряшів, Словаччина), яку він і його дружина Магда передали в дарунок Національному музеєві у Львові ім. А. Шептицького. «Загалом твори із цієї збірки репрезентують малярський почерк та ідейно-тематичні зацікавлення на різних етапах його творчого шляху — починаючи від перших майстерних портретів й імпресіоністичних етюдів раннього, так зв. «могилянського періоду» (1900-ті рр.), і закінчуючи творами 1930-х рр., коли почерк митця набуває виразних рис експресіонізму, а його образна поетика — ознак символістського інакомовлення» [8, с. 19]. А тому надзвичайно важливо, що родина Мушинок (дружина, сини, невістки й онуки) на сімейній раді вирішила, що картини О. Новаківського, які належали їм, «мають залишитись одним цілим» і зберігатися в Україні [8, с. 17].

Цей великодушний і щедрий дар немовби став продовженням того великого чину, який здійснив митрополит А. Шептицький, подарувавши Національному музеєві колишню віллу Я. Стики й несвідомо заклавши в такий спосіб підвалини майбутнього музею О. Новаківського — музею, котрий і нині великою мірою існує та розвивається завдяки жертовності та меценатській підтримці небайдужих людей.

Ірина РІЗУН,
завідувач Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського у Львові

  1. Бірюльов Ю. Захаревичі: Творці столичного Львова / Юрій Бірюльов. — Львів : Центр Європи, 2010. — 336 с.
  2. Волошин Л. Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського у Львові / Любов Волошин // Народознавчі зошити. — Львів, 2000. — Зош. 6 (36). — С. 1173–1183.
  3. Голубовський І. Розмахом могутніх крил / Іван Голубовський. — Львів : Аз Арт, 2002. — 116 с.
  4. Закінчення торжеств з приводу 30-ліття Національного музею // Мета. — 1935. — Ч. 43. — С. 1.
  5. Залозецький В. Олекса Новаківський / Володимир Залозецький // Дзвони. — 1935. — Ч. 11. — С. 525–528.
  6. Конрад С. Радісний ювілей / Степан Конрад // Мета. — 1935. — Ч. 29. — С. 3.
  7. Національний музей у Львові // Мета. — 1935. — Ч. 11. — С. 1.
  8. Олекса Новаківський (1872–1935): каталог виставки творів із колекції професора Миколи Мушинки (Пряшів, Словаччина) / авт.-упоряд. Л. Волошин, авт. вст. ст.: І. Кожан, Я. Шуркала, Л. Волошин. — Львів : Національний музей у Львові ім. А. Шептицького ; Київ : Майстер Книг, 1912. — 60 с.
  9. Олекса Новаківський: некролог // Мета. — 1935. — Ч. 35. — С. 3.
  10. Памяті О. Новаківського // Мета. — 1936. — Ч. 13. — С. 1.
  11. Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського: путівник / Національний музей у Львові ім. А. Шептицького ; [авт. тексту Л. Волошин, наук. ред. О. Біла]. — Львів, 2012. — 39 с.
  12. Małaczyński A. Jan Styka (szkic biograficzny) / Aleksander Małaczyński. — Lwów, 1930. — 43 s.

«Літературні вечорниці», або зустрічі з письменниками у бібліотеках Львова стартують сьогодні

«Літературні вечорниці», або зустрічі з письменниками у бібліотеках Львова

Сьогодні, 29 листопада 2016 року, розпочинається  цикл зустрічей з українськими письменниками у бібліотеках Львова під назвою «Літературні вечорниці».

Перша така зустріч відбудеться у бібліотеці №18 (вул. У. Самчука, 22), де виступить Ірина Малишко, доктор філософських наук, авторка книги «Війна маленької людини» про події 2014 року в окупованому Донецьку. Початок зустрічі о 17.30.

Андрій Кокотюха презентує свої ретроромани - «Адвокат із Личаківської» та «Привид із Валової»
Андрій Кокотюха

30 листопада

Зустріч з Іриною Малишко. Бібліотека №43 (вул. Стрийська, 79). Поч. о 17.30
Зустріч з Любком Дерешом. Бібліотека №6 (вул. Золота, 40). Поч. о 17.30

1 грудня

Зустріч з Любком Дерешом. Бібліотека №7 (вул. Городоцька, 285)

У грудні з читачами поважного віку також зустрінуться:

Остап Дроздов, Софія Андрухович, Владислав Івченко, Лариса Денисенко, Ірина та Мар’яна Савки, Євгенія Кононенко, Діана Клочко, Андрій Кокотюха, Андрій Содомора, Маріанна Кіяновська, Андрій Курков, Галина Вдовиченко, Леся Романчук.

Андрій Курков
Андрій Курков

Заходи відбудуться у 25 бібліотеках міста, зокрема в тих, де діють читацькі клуби для пенсіонерів.

Це ще один проект ГО «Форум видавців» у межах благодійної акції для людей літнього віку «Третій вік: задоволення від читання». Де і як вони працюють – за посиланням.

Проект «Літературні вечорниці» здійснюється за підтримки Львівської міської ради, у межах проекту «Львів – місто літератури».

Ольга ВИШНЯ

Улюблені місця львів’ян, які назавжди втратив Львів

Дуже часто міркуючи про минуле Львова, ми згадуємо багато різноманітних будівель, храмів, пам’ятників, які не збереглися до нашого часу, залишившись десь в історії. Сьогодні ж хотілося б згадати кілька місць, що були колись улюбленими для львів’ян, але навіть ця любов не завадила їм залишитись тільки на малюнках та світлинах.

Перша історія, яка варта нашої уваги, починається в 1821 році. Хоча ще за півстоліття до того жителі Львова навіть і не думали, що невдовзі це місце зможе перетворитись на простору впорядковану променаду, з насадженими декоративними деревами, прогулянковими стежками, лавочками для посиденьок і навіть підвісним містком. Мабуть ви вже здогадались, що мова піде про Райценгаймівку.

Губернаторські вали. Літографія А.Лянге, 1823 рік
Губернаторські вали. Літографія А.Лянге, 1823 рік

Сьогодні Райценгаймівка, а точніше місце, де вона була, називається сквер «На валах». Така назва не спроста, адже колись тут і справді проходили міські оборонні вали і мури. Але, після приходу австрійців вони були розібрані, а за ініціативи радника губернатора Райценгайма тут було споруджено прогулянковий парк, що був одним із найгарніших і найулюбленіших для міщан в той час, і який отримав назву на честь згаданого радника. Хоча невдовзі з’явилась нова назва – «Губернаторські вали», а сам парк почав занепадати.

Губернаторські вали. Гуаш Ф.Герстенберга , бл. 1830 р.
Карл Ауер. Львів вул.Панська. 1838
Літографія Карла Ауера “Губернаторські вали” (1837-1838)

Друге життя йому надав в 1863 році Кароль Бауер, проте і його творіння з часом занепало, зокрема після бурі 1900 року. Протягом двадцятого століття тут і надалі розташовувався сквер, хоча і без тої первинної романтичної атмосфери, з якою його було створено. Після Другої світової війни тут взагалі була виставка військових трофеїв, через що на певний час закріпилась нова назва – «Трофейка». Ну а як сьогодні виглядає цей парк думаю і так усім відомо.

Наступне місце, варте нашої уваги, має багато спільного з Райценгеймівкою. По перше, його було закладено практично в той же час, а точніше в 1823 році, але, не як сквер, а як перший ботанічний сад в нашому місті. По-друге, як і з Райценгеймівкою, цей ботанічний сад обновлювався Каролем Бауером, правда аж в 1890 році. Якщо ви ще не здогадались, то мова йде про міську Стрільницю, що знаходилася на вулиці Лисенка. І хоч вона була у відомстві Стрілецького товариства, ходити сюди на прогулянки могли усі охочі львів’яни. У вихідні дні тут часто відбувались різні атракції, одну із яких зобразив на своїй літографії Карл Ауер.

«Стара» стрільниця на вулиці Лисенка та прилеглий до неї ботанічний сад у 1828-1848 рр. Листівка 1916 року
«Стара» стрільниця на вулиці Лисенка та прилеглий до неї ботанічний сад у 1828-1848 рр. Листівка 1916 року

На відміну від Райценгеймівки, міська Стрільниця приваблювала до себе львів’ян аж до середини 20 ст. Наприкінці 40-х рр. радянське керівництво Львова навіть створило тут перший парк культури і відпочинку, в якому з’явився зелений театр, а по вечорах проходили танці. Однак, в 1951 році парк культури перемістили до свого теперішнього місця, а міська Стрільниця перестала бути місцем відпочинку і прогулянок.

Наступна історія наступного про яку піде мова, починається навіть раніше двох попередніх, а точніше в 1810 році. Тоді такий собі адвокат Франциск Венглінський викуповує частину Альтемаріївської пасіки, будує на ній свій маєток, впорядковує навколо нього парк та влаштовує різноманітні гулянки в своїх володіннях, в першу чергу для своїх друзів з німецької інтелігенції. В його честь цю територію називають «Лісок Венглінського», хоча сам Венглінський назвав свій маєток більш промовистим і знайомим для нас словом «Погулянка».

Літографія А.Ланге із зображення пивного саду на Погулянці. Літографія 1823 року
Літографія К.Ауера із зображення пивного саду на Погулянці. Літографія 1840 року

У 1821 році «Погулянка» отримала нового власника, Йогана Дістля, що лише пішло їй на користь. Дістль відкриває тут ресторан у стилі німецьких пивних садів. Окрім того, поруч ресторації було зведено ставок, на якому можна було покататися на човні. Очевидно, що це місце було досить популярним для львів’ян та гостей міста. Це, зокрема, підтверджує й той факт, що Погулянка часів Дістля зображена аж на двох літографіях першої половини XIX ст. – А.Ланге 1823 року та К.Ауера 1840 року. Але, в 1848 році в неї знову змінюється власник. Ним стає Йоган Кляйн, котрий своїм броваром дає початок винному заводу і разом з цим закладає початок занепаду «Погулянки» в її колишній славі. Навіть відкриті тут ресторан та цукерня не врятували ситуацію, тому на початок 20 ст. «Погулянка» уже була прогулянковим місцем лише за назвою.

Однак, не одні парки та ботанічні сади були улюбленими місцями львів’ян. Безперечно, хоч і на зовсім недовгий час, одним із улюблених місць став луна-парк на Кайзервальді. Його було зведено в 1908 році у підніжжі Лисої гори.

Луна-парк на схилі Піскової гори. Фото 1908-1914 рр.
Луна-парк на Кайзервальді. Фото 1908-1914 рр.
Луна-парк на Кайзервальді. Фото 1908-1914 рр.

Збудований за проектом англійських архітекторів Томаса Мак-Даувела та Артура Леверака луна-парк мав у своєму розпорядженні різноманітні атракціони, серед яких навіть американські гірки, а також триповерховий ресторан і велетенський відкритий літній майданчик. На жаль, Перша світова війна перервала існування цього чудового луна-парку.

Володимир Прокопів

Джерела:

  1. “Райценгаймівка” та “Трофейка”, або 10 фактів з історії Губернаторських валів // http://photo-lviv.in.ua/rajtsenhajmivka-ta-trofejka-abo-10-faktiv-z-istoriji-hubernatorskyh-valiv/
  2. Карл Ауер // http://art.lviv-online.com/karl-auer/
  3. Міська Стрільниця, або де у Львові діяв перший кегельбан // http://photo-lviv.in.ua/miska-strilnytsya-abo-de-u-lvovi-diyav-pershyj-kehelban/
  4. Котлобулатова І. Львів на фотографії 1860-2006. – Львів, 2006.
  5. Котлобулатова І. Львів на фотографії-2: 1860-2011. – Львів, 2011.
  6. Крип’якевич І. Історичні Проходи по Львові. – Львів, 1932.
  7. Відома та невідома Погулянка // http://photo-lviv.in.ua/vidoma-ta-nevidoma-pohulyanka/
  8. Найгарніший лижний трамплін Польщі, або де відпочивали львів’яни взимку // http://photo-lviv.in.ua/najharnishyj-lyzhnyj-tramplin-polschi-abo-de-vidpochyvaly-lviv-yany-vzymku/
  9. polona.pl

8 найцікавіших творінь Юліана Цибульського у Львові

Юліана Цибульського вважають одним з найбільш талановитих львівських архітекторів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Саме такі особи як він докладали максимум своїх зусиль, для того щоб Львів отримав своє неповторне архітектурне обличчя, яке і сьогодні є його своєрідною «візитівкою». Пропонуємо вам поглянути на десять найоригінальніших будівель у Львові до створення яких приклав руку Юліан Цибульський.

Львівська політехніка у наші дні
Густав Бізанс
Вінсентій Ян Равський

Народився Юліан у Ланьцуті (сучасна Польща). Відомо, що він навчався у Львівській політехніці, яку закінчив у 1882 року, і після її закінчення проходив практику в архітектурному бюро Вінсента Равського, та працював асистентом професора Густава Бізанца у тій же політехніці. Уже 1885 року, Юліан отримав ліцензію будівничого та утворив свою спілку разом з іншим архітектором – Людвіком Рамултом.

Показово, що ця спілка керувала спорудженням будівель Головної пошти та приміщення Греко-католицької семінарії за проектами Сильвестра Гавришкевича, палацу Потоцьких за проектом архітектора Луї д’Оверня. Цілий ряд будівель, які були споруджені у 1890-х роках за проектами, створеними в тому числі і Цибільським, виконані в стилі історичзму. Від 1900 року Цибульський, використовував і модне на той час сецесійне декорування. Бюро, майстерня і помешкання архітектора знаходилось у власному будинку № 38, зведеному 1907 року на нинішній вулиці Чупринки.

Від 1908 року, Юліан – член Політехнічного товариства у Львові. А у 1893-1895 роках він навіть був депутат міської ради. У 1893–1895 роках він скарбник, а в 1904–1905 — віце-президент інженерної палати. Помер Юліан 25 листопада 1924 року у Львові і єдиною згадкою про нього у сучасному Львові залишились його творіння.

Будинок на вулиці Богомольця, 15.
Будинок на вулиці Богомольця, 15. Фрагмент інтер’єру.
  1. Будинок на вулиці Богомольця, 15, споруджений у 1907 році.
    Вілла на вул. Глібова, 15
    Вілла на вул. Глібова, 15. Оздоблення стелі у коридорі.
    Вілла на вул. Глібова, 15.
  2. Власна вілла архітектора на вулиці Глібова, 15, споруджена у 1890 році.
    Оздоблення на колишня будівля Крайового Банку, зараз – головний корпус Львівського державного інституту фізичної культури ім. Івана Боберського
    Будівля ЛДУФК
  3. На розі вул. Костюшка і площі Григоренка, 2 — споруда головного корпусу Львівського державного університету фізичної культури. Раніше у цьому будинку перебував Крайовий банк (архітектурний проект Юліана Цибульського, скульптор – А. Попель, будівля споруджена у 1895—1903 роках). В інтер’єрі будинку примітний неоренесансний скульптурний декор.
    Проспект Шевченка, 26
    Проспект Шевченка, 26
  4. Будинок на проспекті Шевченка, 26 споруджений у 1898 році.

    Будинок на вул. Глібова, 3
    Будинок на вул. Глібова, 3
  5. Будинок на вулиці Глібова, 3.

    Будинок № 38 на нинішній вулиці Чупринки
    Будинок № 38 на нинішній вулиці Чупринки
  6. Будинок № 38 на нинішній вулиці Чупринки, на розі із вул. Київською, споруджений у 1907 році.

    Будинок на вулиці Глібова, 9
    Будинок на вулиці Глібова, 9
  7. Будинок на вулиці Глібова, 9. Збудовано у 1896-1898 рр.
    Сецесійне оздоблення готелю «Жорж»
  8. Сецесійне оздоблення готелю «Жорж», яке він виконав разом з Іваном Левинським. У 1898 році новий проект розробила віденська архітектурна спілка Фердинанда Фельнера та Германа Гельмера. Замовницею виступала Марія Гофман — остання власниця готелю з родини Гофманів. Австрійські креслення були дещо видозмінені львівськими архітекторами Іваном Левинським та Юліаном Цибульським і 1899 року затверджені магістратом. Будівництво тривало протягом 1899–1901 років. Урочисте відкриття відбулось 8 січня 1901 року.

Віктор ГУМЕННИЙ

Джерела:

  1. Бірюльов Ю. Мистецтво львівської сецесії. — Львів : Центр Європи, 2005. — 184 с.
  2. Julian Cybulski (https://pl.wikipedia.org/wiki/Julian_Cybulski)

Музиканти зі Львова подорожують автостопом (відео)

Цими днями арт-фольк гурт Troye Zillia презентував в інтернеті свій третій кліп під назвою «Пісня щасливих людей» і розповів свою версію, як подорожувати і жити щасливо.

«Пісня щасливих людей» – це перша авторська композиція фолк гурту Troye Zillia у якій музиканти співають про давно відомі речі, – що для щастя не потрібно багато, і пропонують свій рецепт – це подорожі і друзі.

Як розповідає солістка гурту Настя: «Інколи обставини в житті складаються так, що ти думаєш «все пропало..», але потім ситуація показує свої кращі сторони і ти починаєш бачити можливості. Так і з цією піснею – випуск одного нашого кліпу закрутився у гордіїв вузол, але в результаті це підштовхнуло нас написати власний текст та мелодію. І ми зловили своє щастя!».

Зйомки кліпу арт-фольк гурту Troye Zillia під назвою. «Пісня щасливих людей» Фото: Вікторія Веселовська
Зйомки кліпу арт-фольк гурту Troye Zillia під назвою. «Пісня щасливих людей» Фото: Вікторія Веселовська

Зйомки кліпу та підготовка аудіо треку тривали останні пів року біля Львова та на давніх австрійських коліях – «Карпатському трамвайчику», які ще збереглись у деяких районах Закарпаття. Як розповідають учасники гурту – кліп знятий завдяки підтримці друзів і фанатів гурту:

«У Troye Zillia є багато друзів, які хочуть підтримувати нашу творчість і ми були дуже здивовані наскільки людське бажання робити добро для інших може рухати вперед спільну справу. Наші друзі та знайомі з радістю погоджувались зніматись у кліпі і навіть не побоялись вставати о  5 ранку, а в деяких випадках взагалі не спати.»

Кадр з кліпу арт-фольк гурту Troye Zillia під назвою. «Пісня щасливих людей»
Кадр з кліпу арт-фольк гурту Troye Zillia під назвою. «Пісня щасливих людей»

У кліпі піднімається тема автостопу, який, до речі, є доволі популярним способом подорожувати в Україні та у деяких країнах світу. Troye Zillia і самі подорожували «стопом» у Польщі, Чехії та Грузії.

«Одного разу після концерту на півночі Польщі ми вирішили, що варто спробувати доїхати на Південь автостопом – нас підвозили зовсім різні люди – від дальнобійників до детективів, а іншого разу в Грузії – пустий автобус, який вів дагестанець. Це дуже цікавий досвід – спілкування стає зовсім іншим.»

Зйомки кліпу арт-фольк гурту Troye Zillia під назвою. «Пісня щасливих людей» Фото: Ігор Машталєр
Зйомки кліпу арт-фольк гурту Troye Zillia під назвою. «Пісня щасливих людей» Фото: Ігор Машталєр

У зйомках взяв участь кінь Рашид – чорний арабський скакун. Рашид спортивний кінь і зазвичай виступає на змаганнях з конкуру, тому зйомки відео були для нього чимось новим. Аня, учасниця гурту і наїзниця Рашида розповідає, що у цьому кліпі змогла поєднати два найважливіші напрямки у своєму житті – музику та кінний спорт, що є доволі екзотичним сполученням.

Кадр з кліпу арт-фольк гурту Troye Zillia під назвою. «Пісня щасливих людей»
Кадр з кліпу арт-фольк гурту Troye Zillia під назвою. «Пісня щасливих людей»

Інший головний персонаж відео це ГАЗ 24 «Волга» – унікальний залізний кінь з минулого століття, якого зараз дуже рідко можна зустріти на наших вулицях. Це машина з великим двигуном, салоном і серцем, яке любить подорожі.

Нагадаємо, що гурт Troye Zillia грають разом вже два роки і за цей час встигли записати і видати свій перший диск «In Ukrainian», змінити свій склад на 1/3, випустити успішний реліз на пісню Скрябіна та створити новий музичний проект ШУМ разом із дівчатами з ДоСхідСонця.

Наталка СТУДНЯ

Видатний вчений-хімік Львівської політехніки – Нементовський Стефан Домінік

Видатний вчений-хімік Львівської політехніки – Нементовський Стефан Домінік

Львівська політехніка пишається здобутками вчених-хіміків, які стояли у витоків становлення та розвитку хімічної науки у Технічній академії. Про їх потенціал свідчить той факт, що протягом 1844 – 1939 рр. дев’ять вчених-хіміків обиралися ректорами Політехніки. Ім’я Стефана Нементовського (Niementowski Stefan Dominik), відомого польського вченого і винахідника, тісно пов’язано з Національним університетом «Львівська політехніка».

Захоплення Стефана Нементовського хімією, переросло у справу всього життя. Спершу він студіював у Львівському університеті, згодом поглиблював знання в університетах Берліна та Мюнхена. У 1887 році в університеті Ерланген  (Німеччина) захистив докторську дисертацію «Synteza kwasu nitrokokusowego i próby syntezy ryfikokusu», та здобув учений ступінь доктора філософії.

Стефан Домінік Нементовський
Стефан Домінік Нементовський

У 1888 р. після габілітації став приватним доцентом. У березні 1892 року – вченого запрошено до Львівської політехнічної школи професором надзвичайним, завідувачем кафедрою загальної і аналітичної хімії.

Про призначення С. Нементовського надзвичайним професором загальної хімії
Про призначення С. Нементовського надзвичайним професором загальної хімії

Упродовж сорокалітньої діяльності у Політехніці, вчений вів дослідження з органічної хімії, зокрема, разом з асистентами розробив метод синтезу хіноліну і хіназоліну та метод циклоконденсації амінокислот з амідів ароматичних кислот, так звана реакція Нементовського (Niementowski Quinoline Synthesis). Найважливіші результати досліджень вченого – відкриття акрилової кислоти та її похідних, а також – висококомплексних гетероциклічних систем.

Реакція Ниментовского. Niementowski Quinazoline Reaction
Реакція Ниментовского. Niementowski Quinazoline Reaction

За час його діяльності кафедра досягла значного розвитку. У процесі навчання викладалися предмети з органічної хімії, проводилися заняття з самостійної праці з цього ж предмету та практичні заняття з кількісного хімічного аналізу.

Тричі, у 1899-1900, 1900-1901 та  1908-1909 роках С. Нементовський обирався ректором Львівської політехніки, на той час Вищої політехнічної школи.

Інавгураційна промова ректора С. Д. Нементовського на 1899/1900 навчальний рік
Інавгураційна промова ректора С. Д. Нементовського на 1900/1901 навчальний рік
Інавгураційна промова ректора С. Д. Нементовського на 1908/1909 навчальний рік

Вчений був організатором наукових товариств, одним із засновників Польського хімічного товариства у Львові та Академії технічних наук у Варшаві. У 1921/22 рр. професор С. Нементовський приймав активну участь у організації загального факультету, головним завданням якого було підготовка власних викладацьких кадрів. Він став першим деканом цього факультету.

Орден Відродження Польщі
Орден Відродження Польщі

Був членом та керівником природничо-математичного відділення Польського товариства природознавців ім. Коперника у Львові, упродовж 1920-1922 рр. – президентом вищезгаданого товариства та членом Польської академії наук. 2 травня 1923 отримав Хрест Командора ордена Відродження Польщі.

У фондах Науково-технічної бібліотеки Національного університету «Львівська політехніка» зберігаються відбитки наступних наукових праць вченого: «Über a-Methyl-o-phtalsäure» (1891) СКАН 10; «O anhydrozwiazkach» (1891) СКАН 11; «O pochodnych m-metylo-o-uramidobenzolu» (1891) СКАН 12; «O kwasie o-nitro-p-toluylowym» (1889) – співавтор Rozanski Br. СКАН 13; «O pochodnych m-metyl-o-uramidobenzoylu» (1892) СКАН 14, 15; «Przyczynek do charakterystyki związków diazoamidowych» (1892) СКАН 16, 17; «Życie i naukowe prace prof. Dr. St. Kostaneckiego» (1912) СКАН 18.

Niementowski St. «Über a–Methyl–o–phtalsäure»
Niementowski St. «O anhydrozwiazkach»
Niementowski St. «O pochodnych m-metylo-o-uramidobenzolu»
Niementowski St. «O kwasie o-nitro-p-toluylowym»
Niementowski St. «O pochodnych m – metyl – o – uramidobenzoylu»
Niementowski St. «O pochodnych m – metyl – o – uramidobenzoylu»
Niementowski S. «Przyczynek do charakterystyki związków diazoamidowych»
Niementowski S. «Przyczynek do charakterystyki związków diazoamidowych»
Niementowski S. «Życie i naukowe prace prof. Dr. St. Kostaneckiego»

10,11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18

Помер Стефан Нементовський раптово 13 липня 1925 року під час наукового з’їзду лікарів-природознавців у Варшаві, похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Любов ЧЕТВЕРИК
бібліотекар Науково-технічної бібліотеки НУ «Львівська політехніка»

Джерела:

  1. Нементовський Стефан Домінік // Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» (1884-1994) : біогр. довід. – Л. : Вид-во держ. Ун-ту «Львів. політехніка», 1994. – С. 109.
  2. Стефан Нементовський // Львівська політехніка на фотографіях : альбом / М-во освіти і науки України, Нац. ун-т “Львів. політехніка”, Наук.-техн. б-ка ; за ред. Ю. Я. Бобала ; [уклад.: О. В. Шишка, Л. В. Жук ; редкол.: А. Г. Загородній (голова) та ін.]. Ч. 1 : (1844-1990). – Львів : Вид-во Львів. політехніки, 2014. – С. 38.
  3. Стефан Нементовський // Національний університет “Львівська політехніка” : [іст. вид.] / редкол.: Ю. Я. Бобало (голова), А. Г. Загородній (заст. голови), В. А. Павлиш, З. Г. Піх, Я. О. Величко, Р. Д. Зінкевич, А. І. Кос, М. А. Серб. – Київ : Логос Україна, 2009. – С. 33.
  4. Krzyż Komandorski Orderu Odrodzenia Polski : фото [Електронний ресурс] // Order Odrodzenia Polski. – Режим доступу: http://www.prezydent.pl/prezydent/kompetencje/ordery-i-odznaczenia/ordery/order-odrodzenia-polski/ (дата звернення 09. 11. 2016). – Назва з екрана.
  5. Li J. J. Name Reactions in Heterocyclic Chemistry II [Електронний ресурс] / Jie Jack Li, E. J. Corey. – John Wiley & Sons, 2011. – 704 s. – ill. – Режим доступу: http://eu.wiley.com/WileyCDA/WileyTitle/productCd-0470085088.html (дата звернення 09.11.2016). – Назва з екрана.

 

Вперше у Львові можна побачити унікальні твори зі збірки Галини Горюн-Левицької (відео)

Вперше у Львові можна побачити унікальні твори зі збірки Галини Горюн-Левицько

У п’ятницю, 25 листопада 2016 року, в в Історичному комплексі Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького (по вул. Драгоманова, 42) відбулося відкриття виставки живописних та графічних творів зі збірки Галини Горюн-Левицької.

Збірку представив директор Національного музею у Львові  Ігор Кожан, який розповів про життя Галини Горюн-Левицької та її чоловіка – Мирона Левицького.  А також повідав історію особистого знайомства з власницею збірки і передачі  творів та великого архіву митця з Торонто до фонду Національного музею у Львові.

Генеральний директор Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Ігор Кожан
Генеральний директор Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Ігор Кожан

“Дві третіх цієї збірки складають твори Мирона Левицького, одна третя – твори художників, митців, які працювали в діаспорі. Формування творів цієї збірки було дуже цікавим. Адже роботи митців і більшість творів Мирона Левицького п. Галина купувала. Це не було так, що чоловік їй просто їх дарував. Тож, щоб твори Мирона не вийшли за межі будинку, вона купувала їх за свої власні зароблені кошти.

Володимир Баляс. Гончарка. 1979 рік, скло, мозаїка.
Мирон Левицький. До купелі.1982 рік, полотно, олія
Мирон Левицький. Єва. 1954 рік, полотно, олія
Мирон Левицький. Портрет дружини Галини. 1965 рік, полотно, олія
Мирон Левицький. Несподіваний дощ. 1988 рік, картон, олія
Мирон Левицький. Богородиця. 1980-ті роки, полотно, олія

І хоча передати зібрані твори до музею п.Галині було дуже важко морально, але вона завжди вважала, що зробила правильно, подарувавши колекцію до музею в пам’ять про свого чоловіка. В подяку музей взяв на себе зобов’язання, що періодично  збірку будуть виставляти для огляду львів’ян і гостей міста “,  – зазначив Ігор Кожан.

Генеральний директор Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Ігор Кожан був в дружніх стосунках з пані Галиною і записав на відео її розповідь про свою колекцію.

На виставці репрезентовано найбільше музейне зібрання творів Мирона Левицького, учня Мистецької школи Олекси Новаківського – одного з найвидатніших українських художників у Канаді. Рівночасно глядач може ознайомитись з модерністичними працями українських мистців ХХ століття, що жили за межами України – в Європі, Північній та Південній Америці, Австралії.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Музей на виріст очима Людмили Губіанурі (відео)

Музей на виріст очима Людмили Губіанурі

Ми продовжуємо публікувати виступи учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка фондової, експозиційної та виставкової роботи”, що проходила 17-18 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Сьогодні пропонуємо вашій увазі доповідь директора Літературно-меморіального музею Михайла Булгакова (м. Київ) Людмили Губіанурі на тему “Музей  на виріст “:

“Будинку, що на Андріївському узвозі, 13, виповнилося сто двадцять вісім років. Родина Булгакових прожила тут близько тринадцяти років (1906 –1919) , від 1993– це музей Булгакова.  Народженню кожного музею передує історія, і народженню музею Булгакова передувала історія – історія будинку, який за свій чималий вік пережив війни, революції, зміни у статусі, як своєму, так і тих, хто тут мешкав; якось будинок навіть став справжнім літературним  героєм – йдеться, звісно ж, про роман «Біла гвардія». Та хоч і було цей будинок оповито легендою,через технічний стан його збиралися знести.  Достеменно відомо, що  саме завдяки тим тринадцяти рокам, упродовж яких у будинку жила родина Булгакових, його вдалося вберегти від руйнування: люди захистили будинок,  як  колись будинок захистив людей.  Саме тому Дім став і головним експонатом музею, і головним героєм музейного життя.

Директор Літературно-меморіального музею Михайла Булгакова в місті Київ Людмила Губіанурі
Директор Літературно-меморіального музею Михайла Булгакова в місті Київ Людмила Губіанурі

 В основу концепції музею ( автор наукової концепції –Кіра Пітоєва, автор художнього проекту – Альберт Крижопольський) було покладено ідею на позір просту – уважно прочитати «київський» роман, за яким герої Турбіни мешкають на Олексіївському узвозі,13(літературна адреса Андріївського узвозу), та помістити в один простір родину Булгакових і героїв «Білої гвардії».  Сьогодні це рішення видається єдино правильним, проте під час створення експозиції та у перші роки роботи музею такий прийом викликав  не лише нерозуміння, а й роздратування: відвідувачі хотіли бачити й чути перед усім рефлексії  на тему «Майстра та Маргарити».

Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова в місті Київ. Андріївский спуск, 13.
Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова в місті Київ. Андріївский спуск, 13.

 Головним героєм і роману, і музею є не просто Дім, а Дім щасливий, хай письменник і писав свій перший  роман «Біла гвардія»  саме у тій «нехорошій квартирі» №50, яка стала символом радянського антибуття.  У цьому комунальному пеклі Булгаков створював образ Києва як «білого міста-раю», де звичайний київський будинок перетворився на будинок «будови прегарної», «рідне гніздо». У художній парадигмі дім – антидім закладено надзвичайні для музею можливості під час створення виставок і розроблення проектів. Тому важливо, що за класифікацією музей не просто меморіальний, а літературно-меморіальний. Завдяки цій жанровій позиції музей набув більшої творчої свободи та став самобутнішим.

Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова в місті Київ. Андріївский спуск, 13.
Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова в місті Київ. Андріївский спуск, 13.

 Два світи,світ літературних героїв Турбіних і світ родини Булгакових, симультанно існують в одному просторі на межі реального-містичного, сакрального-демонічного, життя-смерті, тож білий колір експозиції, який є маркером втрачених речей, а ще інтер’єру Турбіних, асоціюється не лише з зимовим пейзажем, білим аркушем, медичним одягом, але й з Одкровенням Іоанна Богослова, що його так часто цитує Булгаков у своїх творах. Світ білих речей змінюється від кімнати до кімнати завдяки світлу: від сутінок у вітальні до зоряного неба у кімнаті Алєксєя Турбіна. Цей прийом змінює настрій, бо за вікнами Турбіних водночас відчутно і війну, і Різдво.  Спеціальне освітлення, білі декорації, звуки дому: скрипіння підлоги, рипіння дверей, різні «голоси» годинників – це відлуння театральної біографії драматурга, режисера, актора, лібретиста Булгакова, що своєю чергою «провокує» музей на театральні дійства, вистави, перформанси у просторі головної експозиції.

Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова в місті Київ. Андріївский спуск, 13.
Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова в місті Київ. Андріївский спуск, 13.

Відмова авторки концепції експозиції від типології та копій на користь оригіналів свого часу спричинила революційний переворот у музейному середовищі. На  початку роботи у колекції меморій було лише  сорок одиниць , але саме порожній простір  і білий колір магічно  підкреслили  автентичність предметів(завдяки цьому прийому експозиція і далі лишається живим організмом:  оригінальна річ, щойно вона з’являється, займає місце білого предмету.)

Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова в місті Київ. Андріївский спуск, 13.
Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова в місті Київ. Андріївский спуск, 13.

Протягом двадцяти шести років існування експозиції у країні змінювалися інститут житла та ставлення людей до власного простору. Скажімо, на початку 90-х, коли почав працювати музей, відвідувачі, які у своєму загалі щойно переїхали з радянських комуналок, сприймали інтер’єри музею через власні родинні спогади та фотографії про прекрасне минуле чи історії з «книжок, пропахлих таємничою старовинною шоколядою». Ностальгія з часом минула і до семи кімнат професора Булгакова почали ставитися спокійніше. Та інтерес до традицій дому, виховання й освіти дітей, родинних свят тощо лишився. Тому головною місією для музею стало відтворювати родинні  традиції дому або започатковувати нові, сучасні. Ця місія не втрачає актуальності, бо мова йде про вічні поняття та цінності. Більшість музейних програм, проектів сьогодні пов’язано з цією метою.

Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова в місті Київ. Андріївский спуск, 13.
Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова в місті Київ. Андріївский спуск, 13.

Тема «відновлення норми», яку годі уявити без особистого простору, теж має продовження в сьогоднішній музейній експозиційній роботі. У Домі на Андріївському узвозі, 13 є не тільки другий поверх із головною експозицією, перший поверх із виставковими залами та веранда для чаювань, але й горище та підвал. І горище, і підвал – місце дії двох романів письменника. У підвалі Булгаков оселив Майстра із «Майстра та Маргарита», на горищі – Максудова з «Театрального роману» . У музеї  підвал став книжковим клубом. На часі – горище.

Таким чином невеликий будинок став моделлю ковчега, у якому знайшли собі прихисток не тільки тіні з минулого, але й сьогодення зі своїм поглядом на життя. Міста вистачило  всім, музей – на виріст.

Людмила ГУБІАНУРІ
Директор Літературно-меморіального музею Михайла Булгакова в місті Київ

Елітарний клуб розваг у Трускавці

«Цісарський» гостинець перетинав Долину впоперек на дві нерівні части. На східній була довга і чепурна палатка з годинником, уміщеним на вежі. Простора фронтова (чолова)  кімната цієї палатки звалася «купелевою салею» і служила гостям на різні збори, товариські забави. Концерти, балі то-що. Решта кімнат у цій палатці, це були помешкання для купелевих гостей. Окрім того була вміщена канцелярія купелевого заведення у північній стороні будинку, а за нею кухня, з якої розносилися ароматичні і сільському населенню незнані запахи. Перед палаткою був гарний водотриск, якого струю бачилося рідко…» (із книги спогадів О. Пристая «З Трускавця у світ хмародерів», т.І )

Ресторація в Трускавці, літографія 1871-1873
Ресторація в Трускавці, літографія 1871-1873

Оздоровлюючись на трускавецькому курорті відпочивальникам  (кураційникам) не доводилось нудьгувати: влада курорту намагалася створювати  якнайкращі та комфортні умови для розваг і відпочинку, що позитивно сприяло  лікувальному процесу. Такий курортний заклад, який займався організацією дозвілля, на курорті був присутній вже в середині ХІХ ст., про що засвідчує літографія 1873 року із зображенням ресторації.

Будинок Товариського закладу, 1912
Будинок Товариського закладу, 1912

З кінця ХІХ ст. в цій будівлі розмістився елітарний клуб-зібрання, створений з метою організації культурного відпочинку на курорті та з метою товариського зближення з прибуваючими гостями. Реєстрація  закладу, який отримав назву «Трускавецький клуб» та затвердження Статуту відбулося у Львівському намісництві 12 червня 1894 року  за підписами семи засновників.

Будинок Товариського закладу, 1913
Будинок Товариського закладу, 1913

Товариський заклад з рестораном, концертним і танцювальним залами та різноманітними видами спортивних  розваг працював як установа, яка слугувала місцем для відпочинку місцевої та курортної елітарної публіки.

Товариський заклад, 1928
Товариський заклад, 1928

Щоб привернути увагу відпочивальників  на фасаді будинку були встановлені дві великі букви «Z»  і «T», що розшифровувались як «Заклад Товариський».  

Керівництво Клубом  здійснювали вибраний Комітет та Загальні Збори членів. Комітет в свою чергу обирав Президента, його заступника, секретаря, касира та господаря. При вступі до Клубу члени вносили встановлені грошові внески, які Комітет призначав для реалізації  різних видів діяльності зібрання: чи то на екскурсії (ближні маршрути), лекції, концерти, різноманітні вечірки чи на спортивні забави.  

Літнє кафе Товариського закладу, 1930-і
Літнє кафе Товариського закладу, 1930-і

Клуб мав у своїй власності меблі, спортивний  інвентар для різних ігор, книги, журнали, газети  та різні подарунки, які поступали від приватних осіб, меценатів або членів самого Клубу. Членами Клубу ставали дорослі люди, відповідного рівня інтелігентності та виховання, крім цього тільки за рекомендацією одного із вже діючих членів. Водночас вони отримували картки Клубу для пільгового користування послугами закладу.

Відкрите кафе Товариського закладу, 1930-і
Відкрите кафе Товариського закладу, 1930-і

Особливо керівництво Трускавецького  Клубу  відзначилося  в організації на курорті концертів  відомих артистів, музикантів та композиторів та театральних вистав на сцені Товаристського закладу. Курорт Трускавець був улюбленим місцем для творчої роботи та відпочинку представників тодішньої мистецької богеми  Львова та Польщі.

Мистецька богема курорту, 1930-і
Мистецька богема курорту, 1930-і

Удосконалюючи форми дозвілля та відпочинку  гостей, курортною владою, зокрема Трускавецьким клубом, було відпрацьовано  цілий ряд туристичних маршрутів, які дозволяли гостям курорту ознайомлюватися з історією та природою прикарпатського краю.

Елітарне зібрання місцевої та курортної інтелігенції, 1930-і
Елітарне зібрання місцевої та курортної інтелігенції, 1930-і

Танцювальні вечори, трансляція фільмів, спортивні розваги та шахові турніри – все це та багато інших форм організації дозвілля входило в обов’язки Трускавецького  елітарного клубу-зібрання.

Галина КОВАЛЬ
директор музею міста-курорту Трускавця

Дім Грушевських на Паньківській, 9: джерела до відтворення меморіального простору (відео)

Дім Грушевських на Паньківській, 9: джерела до відтворення меморіального простору

Сьогодні ми розпочинаємо публікувати виступи учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка фондової, експозиційної та виставкової роботи”, що проходила 17-18 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

І першою, зрештою як і під час конференції, буде доповідь завідувача Історико-меморіального музею Михайла Грушевського (м. Київ) Світлани Панькової. Тема доповіді “Дім Грушевських на Паньківській, 9: джерела до відтворення меморіального простору “:

Завідувач Історико-меморіального музею Михайла Грушевського (м. Київ) Світлана Панькова
Завідувач Історико-меморіального музею Михайла Грушевського (м. Київ) Світлана Панькова

9 листопада 2016-го виповнилося 10 років відкриття експозиції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського. Шлях до цього «Музейного Олімпу» долали майже 15 років, адже рішення про створення Музею було прийнято 3 лютого 1992-го. На цьому шляху ми прислухалися до різних думок із приводу концепції музейної експозиції. «Музей може бути різним, лише треба його придумати» – чули від музейних художників. «Що первісне: колекція чи концепція?» – чули запитання від досвідчених науковців-експозиціонерів. «Як, у Вас є меморіальне люстро, і Ви маєте сумніви щодо можливостей створення меморіального музею?» – чули звернення до колег від американських практиків, які створюють  «музей під ключ». Згадували й давню дискусію: «Музейна експозиція – це наука? Музейна експозиція – це мистецтво?»

Чули, згадували, розмірковували й виробляли власну концепцію. А ще досліджували експозиційний досвід інших меморіальних музеїв й зауважили щонайменше два підходи збереження або відтворення меморіального простору. Перший – «все, як було», другий – синтез меморіальних і типологічних речей. Перший ми не могли взяти в основу нашої концепції, адже Дім Грушевських не за своєю волею залишили майже всі його власники і вже ніколи не повернулися. Розпорошилися й побутові речі, меблі, книгозбірні, світлини. На 1992 рік Дім Грушевських на Паньківській, 9 – наш єдиний і головний експонат – ми набули у вигляді великої комуналки на 28 родин. Цей новий статус Дім отримав 1938 року: після арешту рідних Михайла Грушевського – доньки Катерини та брата Олександра –  його, за образним висловлюванням дружини Марії, почали заселяти «чужими людьми».

Дім на Паньківській, 9 у Києві, де жила родина Грушевських. Фото 1927 року.
Дім на Паньківській, 9 у Києві, де жила родина Грушевських. Фото 1927 року.

Перш, ніж прийняти чи відхилити другий підхід, ми почали досліджувати історію Дому, збирати та вивчати колекцію меморіальних речей, які пощастило виявити у рідних, колишніх мешканців Паньківської, 9, приватних збірках. Засівши в архівах, виявили сотні джерел, які проливають світло на побут родини Грушевських у набутому 1908 року будинку та долі меморіальних речей. І так, зібравши та вивчивши все, що вціліло (цей паралельний процес продовжується й понині), почали вибудовувати драматургію та сценографію меморіальної експозиції. Зрозуміли, що та, нехай невелика колекція меморіальних речей, яка щороку примножувалася, повинна стати основою експозиції.

На допомогу одночасно прийшло кілька «підказок». Першою були слова Шевченка, які так любив повторювати у своїй публіцистиці Грушевський: «…у нас нема зерна неправди за собою». А далі відбулося найголовніше: ми навчилися прислухатися до голосу пам’яті нашого Дому, який весь час повторював: «Не використовуйте чужих речей, бо свої не повернуться!». Прислухавшись до цих слів, ми пішли своїм самобутнім шляхом: в меморіальній квартирі не повинно бути жодної речі, яка не належала Грушевським! Проаналізувавши колекцію, зрозуміли – ось ключ до концепції меморіальної експозиції, наш ключ! Тепло меморіальних речей, і лише воно, може відродити неповторну атмосферу Дому! Будь-які «чужі» речі зруйнують ауру меморіального простору. Ми не боялися, що інтер’єри, як писала дружина Михайла Сергійовича, не будуть «битком набиті». Прийнявши цю концепцію, стало зрозуміло, що кожна з трьох меморіальних кімнат матиме свою концепцію, отже – власне обличчя. Так ми виробили свій підхід, не новий по суті, але новий по формі.

Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського в Києві
Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського в Києві

А далі розпочалася робота по відтворенню меморіальної квартири Михайла Грушевського, який з дружиною і донькою після 5-річних еміграційних поневірянь на початку березня 1924 р. повернувся на Паньківську, 9 й отримав прихисток у сестри Ганни на третьому поверсі флігеля, який родинно придбали 1908 р. на кошти, залишені у спадок батьком [8, с. 30–45]. Спочатку зайняли вітальню й кімнату, перегороджену навпіл ще за первісним планом, де було облаштовано робочі місця для батька й доньки.

Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського в Києві
Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського в Києві

Багатолітній приятель Михайла Грушевського, колега по Львівському університету й Науковому товариству імені Шевченка Кирило Студинський, який у другій половині 1920-х рр. завітав на Паньківську, 9, був вражений помешканням академіка ВУАН Михайла Грушевського. Своїми почуттями він поділився з читачами «Діла»: «Помешкання, яке займає [Михайло Сергійович] у власнім домі, маленьке і скромне, зложене з одної більшої [кімнати], що служить за їдальню, гостинну і спальню, та з двох маленьких робітень, академіка і доньки, де годі розкластися з книжками» [9, с. 19]. Проте сам Михайло Грушевський, переживши чимало втрат – залишена 1914 р. львівська вілла, куди вже ніколи не повернувся, знищені криворівнянський «хутірець» та київський «фамільний дім» – дивився іншими очима на життєві цінності, заспокоюючи рідних словами: «Треба жити, як можна!» [2].

Меморіальна експозиція «Вітальня» в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського в Києві
Меморіальна експозиція «Вітальня» в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського в Києві

Вітальня… Її інтер’єр у непрості роки після пережитого Україною голоду 1921–1923 рр. облаштували достатньо скромно з тих меблів, якими «поділилися» брат і сестра. Тут родина збиралися за великім обіднім столом на улюблену каву. Її аромат повертає нас у ті часи з їх тихими розмовами. Ось дивляться на нас зі старих світлин три покоління великої родини, головою, надією і опорою якої був Михайло Сергійович. Ось акварелі друга родини, Василя Кричевського, якими він щедро обдаровував усіх Грушевських [7, с. 44–51]. На жаль, ми не маємо жодного інтер’єрного знімка цього помешкання, тому меморіальний простір відтворено за традиціями 1920-х років з використанням виключно меблів та побутових речей Грушевських. Яким же було здивуванням, коли в одній із книг, яка вже після відкриття музею зайняла місце на етажерці в вітальні, ми виявили опис нашої уявної реконструкції.

Меморіальна експозиція «Вітальня» в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського в Києві
Меморіальна експозиція «Вітальня» в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського в Києві

На початку першої дії драми Генріха Ібсена «Нора або хатка ляльки», яку 1908 р. на прохання подруги Марії Заньковецької переклала Марія Грушевська, читаємо: «Кімната обставлена з смаком і мило, але не дорого. Одні двері в глибині направо виходять до сіней; другі в глибині наліво до кабінету Гельмера. Межи сими двома дверима стоїть фортепіян. Посередині лівої стіни двері, а трохи дальше наперед вікно. Коло вікна круглий стіл, коло нього фотель і маленька софа. В стіні направо двері. В тій самій стіні близше наперед піч, коло неї кілька фотелів і один межи ними до гойдання. Межи піччю і боковими дверми маленький столик. На стінах гравюри. Етажерка з порцеляною і дрібними артистичними предметами. Маленька шафка з книжками в гарних оправах. Килим» [1, с. 9]. Це збіг, але чи випадковий? Хто бачив нашу вітальню, той погодиться, як вона подібна до Ібсенової.

Меморіальна експозиція «Вітальня» в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського в Києві
Меморіальна експозиція «Вітальня» в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського в Києві

Емоційною домінантою меморіальної експозиції стала «Кімната Катерини». Її простір було розширено після того, як Михайло Сергійович перебрався наприкінці 1929 р. в окремий робочий кабінет. А перед тим від березня 1924 р. цю кімнату, перегороджену навпіл, ділили Батько і Донька, Учитель і Учениця. Академік Всеукраїнської академії наук, історик зі світовим ім’ям називав свій кабінетик «цюпою»: «Я все-таки маю осібну цюпу для занять, хоч прохідну, без печі і таку мініятюрну, що нема й де книжок розкласти, але все-таки осібну» [4, с. 227].

Меморіальна експозиція «Кімната Катерини» в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського в Києві
Меморіальна експозиція «Кімната Катерини» в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського в Києві

Перед нами був непростий вибір: як і чим відтворювати ці два кабінети, чи відновлювати первісний перестінок? Рішення підказали два унікальні автентичні музейні предмети: фотопортрет Михайла Грушевського, подарований йому учнями й співробітниками в день 60-літнього ювілею (1926), та живописний портрет Катерини Грушевської пензля Івана Труша (1903). Утвердило це рішення важливе джерело – лист матері, Марії Сильвестрівни, до своєї «найдорожчої і єдиної», надісланий до страшного ельгенського табору в липні 1940 р. Описуючи «битком набиту» кімнату доньки, до якої після її арешту в липні 1938 р. з домашньої робітні батька перенесли всі речі й бібліотеку, а також «переселили» з другого поверху дружину Олександра Грушевського, заарештованого в серпні 1938 р., мати писала: «Над шкафами висит портрет. На шкафу стоят фотографии и тот букет (сухой, конечно уже) из мальв, которые Ты мне подарила за несколько дней до этого 10.VІІ…» [5, с. 206].

Так народилася концепція цього меморіального простору, в основу якої покладені «музейні діалоги».

Меморіальна експозиція «Кімната Катерини» в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського в Києві
Меморіальна експозиція «Кімната Катерини» в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського в Києві

Перший діалог тримається на двох згаданих вище портретах. Вони дивляться один одному в очі й промовляють через збережені листи. Один з них – привітання батька з Днем народження своєї улюблениці у 1926 р.: «Найдорожча наша Кулюнечка, моя солодка потішечка! Сьогодні день твоїх уродин, правда? Я не поздоровив тебе наперед, але сьогодні святкую з усею природою. Поставив на честь твою букет з білих піоній, що цвіли коло веранди. Слухаю дзвони на дзвіницях, тішуся пташкам і сонцю і кажу їм, що сьогодні уродини Кулюнці. Найдорожченько, я часто думаю сі дні, як я собі крутив голову в Бадені, і потім приїхавши до Київа – як тобі улекшить твою наукову путь і забезпечити можливе становище, і як ти зробила зайвими і непотрібними всі мої клопоти і замисли, так прегарно себе заявивши в сих двох роках» [5, с. 197]. Дійсно, не маючи жодної офіційної освіти, Катерина стала «зіркою першої величини» наукової історичної школи Грушевського. Початкову й гімназійну освіту отримала під орудою матері, прекрасного педагога й перекладача, науковий інструментарій успадкувала від батька. Її лебединою піснею стало видання «Українських народних дум» – неперевершеного до цього часу корпусу українського історичного епосу. Її найщирішим пошанівком батькові став підготовлений до друку та виданий нею останній, 10-й, том «Історії України-Руси» Михайла Грушевського (1937) – спільна праця, кульмінація наукового життя кожного з них.

Меморіальна експозиція «Кімната Катерини» в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського в Києві
Меморіальна експозиція «Кімната Катерини» в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського в Києві

Другий діалог – це діалог з матір’ю. Роль домінанти цього діалогу випала мальвам, про які в листі від 4 липня 1940 р. згадує Марія Сильвестрівна. Впевнені, що ті мальви, образ яких представлено в експозиції, стояли не лише 2 роки – від дня арешту Катерини 10 липня 1938 р. до дня написання цього листа. Вони стояли всі 10 років – до дня смерті матері у 1948-му. Цей жахливий період був наповнений єдиним бажанням Марії Сильвестрівни – дочекатися повернення Катерини, засудженої за єдиний гріх – «бути Грушевською». Вона чекала її й тоді, коли Катерини вже не було серед живих: за даними російських архівів, вона загинула в таборах у 1943-му. І в уяві згорьованої матері завжди зринав залишений на львівській віллі портрет малесенької Кулюні, який вона подумки переносила сюди, на Паньківську. Щоб втішитися. Ця уява Марії Сильвестрівни й реальний портрет її донечки – найвищий акорд експозиційного задуму меморіального простору «Кімнати Катерини».

Меморіальна експозиція «Кабінет Михайла Грушевського» в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського в Києві
Меморіальна експозиція «Кабінет Михайла Грушевського» в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського в Києві

Кабінет. Восени 1929 р. сестра Ганна поступилася ще однією кімнатою, яка стала кабінетом Михайла Сергійовича. Про це ми дізналися з листа Ф.Савченка, учня М.Грушевського, до К.Студинського середини жовтня 1929 р.: «На Паньківській іде ремонт. Нарешті М.С. отримає ще одну кімнату» [3].

Меморіальна експозиція «Кабінет Михайла Грушевського» в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського в Києві
Меморіальна експозиція «Кабінет Михайла Грушевського» в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського в Києві

Досі пам’ятається день далекого 1994 р., коли в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського вперше взяли до рук негативи на склі, на яких побачили кожен куточок домашньої робітні історика [6]. Це була унікальна знахідка! Маємо дякувати невідомому фотографу, хоча найвірогідніше ним був Сергій Шамрай, небіж і учень Михайла Сергійовича, що зафіксував для нас кабінет видатного вченого. Він і справді нам допоміг, залишалося лише скористатися світлинами й реконструювати «рідними» предметами робітню історика більш як через 70 років. У практиці меморіальних музеїв – це унікальна реконструкція! І кожного року після відкриття експозиції до кабінету повертаються й повертаються меморіальні речі, займаючи свої і лише свої місця.

«Feci quod potui, faciant meliora potentes» («Я зробив все, що міг, хто може, нехай зробить краще»), – так звучить латинський крилатий вислів. І перша, і друга частина його сьогодні відноситься до всіх науковців Історико-меморіального музею Михайла Грушевського. І автори наукової концепції музейної експозиції, і ті, хто прийшов пізніше, готові вдосконалювати унікальний меморіальний простір Дому Грушевських. Не забуваючи: «У нас нема зерна непаравіди за собою!».

Світлана ПАНЬКОВА
завідувач Історико-меморіального музею Михайла Грушевського (м. Київ)

Джерела та література:

  1. Ібсен Генріх. Нора або хатка ляльки. Драма в 3-х актах / Переклала Марія Грушевська. – К., 1908. – 96 c.
  2. Лист Михайла Грушевського до Марії Грушевської від 27 червня 1927 р. // Центральний державний історичний архів України і м. Києві, ф. 1235, оп. 1, спр. 940, арк. 11–13.
  3. Лист Федора Савченка до Кирила Студинського від 16 жовтня 1929 р. // Центральний державний історичний архів України у м. Львові, ф. 362, оп. 1, спр. 378, арк. 220 зв.
  4. Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто. – Т. 2 / Упор. Р.Майборода, В.Наулко, Г.Бурлака, І.Гирич. – 411 с.
  5. Матяш І. Катерина Грушевська: життєпис, бібліографія, архіви. – К., 1997. – 224 с.
  6. Негативи на склі. Михайло Грушевський у домашньому кабінеті в будинку на Паньківській, 9. Кінець 1929 р. Київ // Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського.Р НБУВ. − Ф. Х. − Од. зб. 30701-а.
  7. Панькова С. Василь Кричевський та Михайло Грушевський // Пам’ятки України: історія та культура. – 2014. – № 6 (Червень). – С. 44–51.
  8. Панькова С.М. Садиба Грушевських на Паньківській – «Український П’ємонт» в центрі Києва // Пам’ятки України: історія та культура. – 2013. – № 10. – С. 30–45.
  9. Студинський К. З побуту на Радянській Україні. На маргінесі правописної конференції. – Львів, 1927.

До ювілею студенти коледжу імені Івана Труша презентували розкішну виставку

До ювілею студенти коледжу імені Івана Труша презентували розкішну виставку

В четвер, 24 листопада 2016 року, о 16:00 в залах Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької (вулиця Листопадового Чину, 7)відбулося відкриття виставки, присвяченої 20-ти літньому ювілею від часу створення відділів графічного дизайну та ДАС Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша. Виставка має ознайомити глядача з студентськими роботами від 1-ого по 6-ий курс з головних профілюючих предметів, а саме: з композиції та роботи в матеріалі.

Святкуючи 20-річчний ювілей  було вирішено створити невеличку виставку студентських робіт, які наочно ознайомлять відвідувачів з роботами 1- 6-их курсів  з композиції та профмайстерності.

Завідувач художньо-меморіального музею Олени Кульчицької у Львові Любов Кость.
Завідувач художньо-меморіального музею Олени Кульчицької у Львові Любов Кость.

“Ця виставка є своєрідним підсумком багатоплідної праці найстарішого  художнього закладу у нас у Львові і разом з тим фіксує стан сучасної художньої освіти та форми і засоби, які у ній застосовуються. І мені дуже приємно, що дана виставка відбувається саме в залах Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької, бо на моє переконання художня освіта повинна іти поряд із тією освітою, яку, кожен з молодих митців здобуває самостійно. Зокрема, студії колосальних музейних пам’яток, які зберігаються  в нашому Національному музеї. Адже без таких студій важко собі уявити, що може сформуватися зрілий, свідомий національний митець”, -сказала завідувач художньо-меморіального музею Олени Кульчицької у Львові Любов Кость.

Експозиція виставки студентських робіт присвячена 20-ти літньому ювілею від часу створення відділів графічного дизайну та ДАС Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша.
Експозиція виставки студентських робіт присвячена 20-ти літньому ювілею від часу створення відділів графічного дизайну та ДАС Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша.
Експозиція виставки студентських робіт присвячена 20-ти літньому ювілею від часу створення відділів графічного дизайну та ДАС Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша.

Завідувач відділом графічного дизайну, член Спілки дизайнерів України  Ганна Михайлівна Кучабська, відкриваючи виставку, зазаначила що ця виставка буде цікавою потенційним абітурієнтам, котрі зможуть більше дізнатися про кафедру і зробити вірний вибір у виборі свого майбутнього.

Завідувач відділом графічного дизайну, член Спілки дизайнерів України Ганна Михайлівна Кучабська
Завідувач відділом графічного дизайну, член Спілки дизайнерів України Ганна Михайлівна Кучабська

“Мені здається, що така виставка була б цікава студентам коледжу, студентам інших навчальних закладів, учням художніх шкіл чи абітурієнтам, які хочуть поступати в коледж, адже ми представили тут роботи від першого по останній курси,  а відібрані твори показують всі напрямки нашої діяльності”, – зазначила Ганна Михайлівна Кучабська.

Експозиція виставки студентських робіт присвячена 20-ти літньому ювілею від часу створення відділів графічного дизайну та ДАС Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша.
Експозиція виставки студентських робіт присвячена 20-ти літньому ювілею від часу створення відділів графічного дизайну та ДАС Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша.
Експозиція виставки студентських робіт присвячена 20-ти літньому ювілею від часу створення відділів графічного дизайну та ДАС Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша.

Заступник директора з наукової роботи Національного музею у Львові ім.А.Шептицького Оксана Біла звернула увагу присутніх на професіоналізм викладацького складу і високий рівень студентів та випускників Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша.

Заступник директора з наукової роботи Національного музею у Львові ім.А.Шептицького Оксана Біла
Заступник директора з наукової роботи Національного музею у Львові ім.А.Шептицького Оксана Біла

“Сьогодні важко уявити у культурному просторі Львова життя без одного з найдавніших мистецьких закладів в Україні, що цьогоріч святкує 140-ліття свого заснування, який сьогодні набув доброго статусу навчального закладу та щороку випускає фахівців, котрі займають вагоме місце у мистецьких закладах нашої держави.

Співпраця Львівського державного коледжу декоративно-ужиткового мистецтва ім.І.Труша і Національного музею у Львові сягає уже кілька десятиліть. І ця співпраця щоразу має якісь нові обрії. Тож, сьогодні ми можемо говорити про те, що роботи студентів та викладачів коледжу стали неодмінним атрибутом багатьох наших художньо-меморіальних музеїв”, – сказала пані Оксана Біла.

Експозиція виставки студентських робіт присвячена 20-ти літньому ювілею від часу створення відділів графічного дизайну та ДАС Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша.
Експозиція виставки студентських робіт присвячена 20-ти літньому ювілею від часу створення відділів графічного дизайну та ДАС Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша.
Експозиція виставки студентських робіт присвячена 20-ти літньому ювілею від часу створення відділів графічного дизайну та ДАС Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша.

На символізмі Святоюрської гори,  на потужному мистецькому оточенні Олекси Новаківського та Леопольда Левицького на знаковості графічної виставки в домі Олени Кульчицької акцентував увагу директор Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша Василь Петрович Откович.

Відкриття виставки, присвяченої 20-ти літньому ювілею від часу створення відділів графічного дизайну та ДАС Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша. На фото (зліва направо): Ганна Кучабська, Оксана біла, Василь Откович.
Відкриття виставки, присвяченої 20-ти літньому ювілею від часу створення відділів графічного дизайну та ДАС Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша. На фото (зліва направо): Ганна Кучабська, Оксана біла, Василь Откович.

“Саме тут у Музеї Олени Кульчицької, в цьому знаковому місці на Святоюрській горі, поруч з Музеями Олекси Новаківського і Леопольда Левицького знаходиться духовна вершина . І сьогодні, на цій вершині, ми представляємо молодь. Представляємо виставку наших студентів, аби продемонструвати громаді Львова хто в нас навчається, яка в нас обдарована молодь. Молодь, котра не тільки володіє професійною майстерністю, а ще й має глибоку національну свідомість і в найближчій перспективі  заповнить простір духовної мистецької культури нашої України, що дуже важливо”, – зазначив Василь Петрович Откович.

Експозиція виставки студентських робіт присвячена 20-ти літньому ювілею від часу створення відділів графічного дизайну та ДАС Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша.
Експозиція виставки студентських робіт присвячена 20-ти літньому ювілею від часу створення відділів графічного дизайну та ДАС Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша.
Експозиція виставки студентських робіт присвячена 20-ти літньому ювілею від часу створення відділів графічного дизайну та ДАС Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша.

Виставка студентських робіт присвячена 20-ти літньому ювілею від часу створення відділів графічного дизайну та ДАС Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша триватиме в залах Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької (вулиця Листопадового Чину, 7) близько місяця.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

12 розкішних споруд проектно-будівельного бюро Міхала Уляма

Проектно-будівельне бюро Міхала Уляма: 12 споруд, які варті вашої уваги

Міхал Улям (1879 – 1938) — львівський архітектор, будівельний підприємець, народився у Львові в єврейській родині Бернарда і Цецилії Улямів. Радник, а пізніше, у 1929–1935 роках — віце-президент Торгово-промислової палати у Львові. 1912 року був ініціатором створення Центрального союзу купців і промисловців, який очолював до кінця життя. Також був головою Товариства єврейських ремісників, головної ради Спілки єврейських економічних організацій. Автор численних брошур та публікацій у фаховій та щоденній пресі. 1903 року Міхал відкрив своє проектно-будівельне бюро.

Фірма швидко зростала – у його бюро працювало чимало іменитих львівських архітекторів: Тадеуш Обмінський, Роман Фелінський і Фердинанд Касслер. На 10-річний ювілей діяльності архітектора було видано каталог будівель, частина з яких була лише реалізована його фірмою. 1 вересня 1930 року, як віце-президент Громадського комітету Східних торгів, за організацію і розвиток щорічної львівської виставки Міхал Улям був відзначений Золотим Хрестом Заслуги.  

Перша споруда праворуч (вул. Франка №55) – дім, де проживав Міхал Улям
Перша споруда праворуч (вул. Франка №55) – дім, де проживав Міхал Улям

Міхал Улям проживав у Львові на вулиці Зиблікевича №27 (тепер Франка №55), у будинку, збудованому за власним проектом 1911 р. У тому ж домі жив його племінник Станіслав Улям — математик і фізик, пізніше один із творців водневої бомби у США. Саме на честь любові Міхала до азартних ігор  Станіслав назвав свій математичний метод проведення незвичайно складних цифрових рахунків – «метод Монте-Карло». Донька Міхала – Розалія вийшла заміж за архітектора Романа Фелінського. Помер Міхал Улям навесні 1938 р. у Франції. Похований у Монако.

  1. Дім на вулиці Брюллова №4 (1904–1905)

Багатоквартирний будинок споруджений у 1904–1905 рр. за проектом архітектора Тадея Обмінського. Це невелика триповерхова кам’яниця — компонент периметральної забудови кварталу. Прямокутна в плані, з дворядним розташуванням покоїв і сходовою кліткою в центрі корпусу.

Елемент декору фасаду кам’яниці на вулиці Брюллова №4
Будинок на вулиці Брюллова №4

Фасад, орієнтований за регуляційною лінією, виділяється ліпним декором. Зокрема, з правого боку компонується пристінок, завершений сецесійним фронтоном із рельєфною маскою, завдяки якому будинок можна віднести до найзначніших пам’яток львівської сецесії. У пізніші роки кам’яниця була значно перебудована.

2. Дім Адольфа Сегаля на проспекті Шевченка №4 (1904–1905)

Колишній дім адвоката Сегаля — визначна пам’ятка ранньої (орнаментальної) сецесії у Львові, що характеризується оригінальною композицією фасадів та виразним силуетом, зразок престижного житла початку Перший проект фасаду будинку датовано 4 квітня 1904 р. Спорудження кам’яниці закінчено восени 1905 р., більшість дослідників вважають автором проекту Т. Обмінського.

Дім Адольфа Сегаля на проспекті Шевченка №4
Дім Адольфа Сегаля, початок ХХ ст.

У будинку були розташовані офіси різних фірм, приймальні адвокатів та лікарів, Спілчанський банк, Akcyjny Bank Związkowy, Акціонерний кооперативний банк, редакція «Газети банкової», Крайова промислова спілка та інші орендарі. Цю традицію зараз продовжує Асоціація робітників Львівщини (2-ий поверх будівлі). За радянських часів споруду зайняли обласні комітети різних профспілок. У 1920-х – 1930-х тут розміщувалося правління щорічної міжнародної виставки-ярмарку «Східні торги».

3. «Народна гостинниця» на вулиці Костюшка №1 (1906)

Koлишній готель «Народна гостинниця» (зараз – будинок Західної регіональної митниці) зведений у стилі орнаментальної сецесії. Наріжна будівля у ряді житлової забудови, розміщена зі східного торця кварталу, на куті вулиць Костюшка та Дорошенка. 

«Народна гостинниця» на вулиці Костюшка №1
«Народна гостинниця» у 1930-х рр.

Будинок цегляний, тинькований, чотириповерховий, у плані прямокутний. Внутрішнє планування типове для готелів – коридорне, з одностороннім розташуванням приміщень. Виділені кольором або тоном декоративні елементи фасадів включають ліпні оздоби, рельєфний фриз, ковані решітки балконів.

4. Будинок Давида Векслера на вулиці Зеленій №20 (1909)

Житловий будинок Давида Векслера збудований у стилі постсецесії в 1909 р. фірмою Міхала Уляма.

Будинок Давида Векслера на вулиці Зеленій №20
Будинок Давида Векслера на вулиці Зеленій №20

За Польщі було виробництво гральних карт і літографій «Карпаліт», до 1880-х — ательє з пошиття портьєр, тепер тут підрозділи Личаківського райвідділу ГУМВСУ у Львівській області та ремонт м’яких меблів для населення. У подвір’ї – книжкова фабрика «Атлас».

5. Будинок на вулиці Памви Беринди №3 (1909)

Будинок №3 зведений у 1909 р. в стилі пізньої сецесії за проектом Міхала Уляма. Замовником будівництва була банківська фірма «Уніон», власниками якої були Адольф Лілієн та його син Едвард. До цього, на його місці ще від 1860-х років діяв кантор обміну валют, а згодом банківський дім — приватний банк «Сокаль & Лілієн».

Будинок на вулиці Памви Беринди №3
Будинок на вулиці Памви Беринди №3

За польських часів тут була випозичальня (прокат) фільмів «Атлас», у цьому ж будинку до початку ХХІ століття був вхід у великий гастроном, а на куті з проспектом Свободи ще до 2005 року висів барельєф Меркурія, встановлений у 90-х роках ХХ століття. Ще перед Першою світовою війною тут знаходилась філія віденського «Уніон-Банк», який після війни та фінансової кризи початку 1920-х років відродився, як Банк Унії. На початку ХХ ст. в цьому ж будинку був розташований «Авансовий банк».

6. Будинок Лібермана на вулиці Ковжуна №4 (1910)

Житловий будинок у стилі модерн, початково збудований для Алоїзи і Фридерика Ліберманів на місці старшого попередника.

Кам’яниця Лібермана на вулиці Ковжуна №4
Кам’яниця Лібермана на вулиці Ковжуна №4

Будівництво провадила фірма Міхала Уляма за проектом Романа Фелінського. Перший-другий поверхи зараз займає фірмова кав’ярня Львівської кавової фабрики.

7. Базар братів Грьодлів на вулиці Бандери №34 (1910)

У 1885 році брати Бернард, Герман та Альберт Грьодлі – підприємці з Будапешту – придбали у власність велику ділянку між закладом св. Терези (нині – приміщення Львівської Політехніки) та площею Солярні (тепер – площа Кропивницького). Наприкінці 19 ст. цей район міста активно розбудовували – прокладено трамвайні колії, від 1905 року зводиться костел св. Ельжбети, будуються чиншові кам’яниці довкола. А вже у 1910-му на ділянці, що належала Грьодлям, будівельне бюро Міхала Уляма починає будувати торговий пасаж за проектом молодого й талановитого 25-річного архітектора Романа Фелінського.

Базар Грьодлів, початок ХХ ст.
Площа перед костелом св. Ельжбети. На задньому плані зліва – базар Грьодлів. 1920-ті

Крім 14 ізольованих боксів під крамниці – із торговими площами та складськими приміщеннями і окремими входами, у пасажі знайшлося місце під ресторан та кав’ярню. Перлиною комплексу вважався двоповерховий кінотеатр «Гражина» у центральному павільйоні, де одночасно можна було розмістити 213 глядачів. Це – перший кінотеатр Львова, для якого зведено новий будинок, розрахований спеціально на потреби кінотеатру. Базар братів Грьодлів, повністю зруйновний бомбою під час війни 1944 р.

8. Житлові будинки Грюнерів на вулиці Гнатюка №20-22 (1910)

Колишній прибутковий дім родини Ґрюнерів. Збудований у стилі раціонального модерну фірмою Міхала Уляма за проектом Романа Фелінського і Фердинанда Касслера 1910 р. Скульптурне оздоблення Зигмунта Курчинського.

Житлові будинки Грюнерів на вулиці Гнатюка №20-22
Житлові будинки Грюнерів на вулиці Гнатюка №20-22

У будинку на суч. вул. Гнатюка № 20-22 діяв кінотеатр зі зміною назв: «Вандерленд» (1912–1913), «Яґеллонський» (1913–1914). Їх власником був відомий кінопідприємець Мельхіор Майблюм. З початком Першої світової війни Майблюм покидає Львів і майже всі засновані ним кінотеатри припиняють своє існування.

9. Дім Ізидори Шутц на вулиці Коперника №5 (бл. 1911)

Колишній прибутковий дім Ізидори Шутц, збудований близько 1911 р. за проектом Романа Фелінського. Скульптурне оздоблення Зигмунта Курчинського. У будинку з грудня 1944 р. розміщена Львівська державна музична школа №2 ім. Миколи Колесси.

Дім Ізидори Шутц на вулиці Коперника №5
Дім Ізидори Шутц у першій половині ХХ ст.

У 20-30-х роках минулого століття тут був заклад, що виробляв та продавав музичні інструменти. Зараз тут крамниця музичних інструментів «Трембіта».

10. Прибутковий будинок Мойсея Рогатина на розі вулиць Січових Стрільців, №12 і Костюшка (1911—1913)

Прибутковий будинок банкіра Мойсея Рогатина, збудований за проектом Романа Фелінського. Проект 1911—1912 рр., реалізація тривала до 1913 р. Скульптурне оздоблення Тадеуша Блотницького.

Прибутковий будинок Мойсея Рогатина, 1930-ті
Прибутковий будинок Мойсея Рогатина на розі вулиць Січових Стрільців, №12 і Костюшка

На першому поверсі містилась кав’ярня «Ренесанс» з інтер’єром оформленим за ескізами Фелінського з великими алегоричними полотнами Фелікса Вигживальського.

11. Торговий центр «Магнус», вулиця Шпитальна №1 (1912-1913)

Kолишній «Товарний дім» (арх. Роман Фелінський, архітектурне бюро Міхала Уляма) споруджений у стилі раннього модернізму. Виходить східним фасадом на вул. Шпитальну, південним – на вул. Городоцьку. Будівля зведена на залізобетонному каркасі, п’ятиповерхова, увінчана високим дахом з люкарнами, типовим для архітектури 1910-х рр. Г-подібна у плані, з внутрішнім подвір’ям.Входи – з боку Шпитальної.

Колишній «Товарний дім», вулиця Шпитальна №1
Колишній «Товарний дім», вулиця Шпитальна №1

Вертикальним стрижнем просторової композиції є блок сходової клітки з шахтою ліфта, що примикає до внутрішнього подвір’я. Простір торгових залів, кожний з яких займає цілий поверх, артикульовано пілонами – стовбурами залізобетонних опор.

12. Передпоховальна каплиця «Бет Тахара» (1911-1914)

Передпоховальна каплиця «Бет Тахара» була збудована на Новому єврейському цвинтарі у 1911-1914 рр. Проект архітекторів Романа Фелінського та Єжи Гродинського реалізувала архітектурно-будівельна фірма Міхала Уляма. Цікаве архітектурне вирішення передпоховального приміщення поєднало різні стилі та тенденції – тут були присутні елементи неокласицизму, сецесії, риси, типові для пам’яток традиційної єврейської архітектури.

Передпоховальна каплиця «Бет Тахара» - 1910-ті
Передпоховальна каплиця «Бет Тахара» – 1910-ті

Інтер’єр збагачували фрески та вітражі роботи Фелікса Вигживальського. В той час незвичне трактування єврейської передпоховальної каплиці викликало тривалу дискусію в архітектурно – інженерному середовищі. «Бет Тахару» спіткала доля всіх львівських ритуальних єврейських будівель – у 1942 р. вона була знищена німцями.

Христина БАЗЮК

Джерела:

  1. uk.wikipedia.org
  2. www.lvivcenter.org
  3. lviv-format.livejournal.com

Фото:

  1. uk.wikipedia.org
  2. www.wikiwand.com
  3. http://wikimapia.org
  4. www.panoramio.com

Хотів стати військовим, а став архітектором, або життєві пригоди Людвіка Балдвін-Рамулта

Людвік Балдвін-Рамулт: хотів стати військовослужбовцем, став архітектором

Прекрасна атмосфера Львова послужила джерелом натхнення для багатьох художників, скульпторів та архітекторів. Сьогодні мова піде про Людвіка Балдвіна-Рамулта, видатного львівського будівничого, а також громадського та військового діяча. Спорудами його авторства пишається не одна львівська вуличка, а подих від витонченості цих сецесійних кам’яниць перехоплює не лише у туристів, а й у пересічних перехожих.

Людвік Балдвін-Рамулт
Людвік Балдвін-Рамулт

Людвік, син землевласника Броніслава і Софії Рупневських, у свої молоді роки аж ніяк не бачив себе у ролі архітектора – його манила романтика пригод військових. Саме тому, закінчивши гімназію у рідному містечку Тарнуві, що на півдні Польщі, хлопець вступає до Академії Артилерії, а після її закінчення, стає поручиком у 40-овому піхотному полку. Однак військова кар’єра не тривала довго. Чи то розчарувавшись у власному виборі, чи то з матеріальних проблем, майбутній архітектор покидає службу аби вступити на архітектурний факультет «Львівської політехніки», який успішно закінчив 1882 року з відзнакою.

Навчання в університеті подарувало Людвіку не лише знання та творчі ідеї, а й знайомство з Юліаном Цибульським, також молодим талановитим архітектором, однокурсником Балдвіна-Рамулта. З ним 1890 року Людвік Балдвін-Рамулт створює будівельну спілку, що потому стане головною справою життя двох архітекторів. Вона керувала спорудженням таких львівських будівель як головна пошта та греко-католицька семінарія за проектами Сильвестра Гавришкевича, палац Потоцьких, архітектором якого став Луї д’Овернь. Спілка займалася детальним вивченням та удосконаленням проектів.

Вілла архітектора Людвіка Балдвіна-Рамулта збудована за його проектом. Фото: Анастасія Нерознак
Вілла архітектора збудована за його власним проектом. Фото: Анастасія Нерознак
Вілла архітектора Людвіка Балдвіна-Рамулта, нині житловий будинок. Фото: Анастасія Нерознак
Вілла архітектора Людвіка Балдвіна-Рамулта. Фото: Анастасія Нерознак

Першою ж будівлею за проектом самого Людвіка Балдвіна-Рамулта стала його власна вілла, що, безперечно, є прикрасою невеличкої вулиці Вербицького (тодішня вул. Софії Хшановської). Зведена наприкінці 1890 року неоготична споруда оздоблена мальовничими німецькими народними мотивами. Цікавим є те, що ця вілла, як і більшість інших львівських пам’яток архітектури і зараз є житловим будинком, адже ще за радянських часів тут було зроблено перепланування вілли на трьохквартирний будинок.

Колишня вілла письменника Я. К. Зелінського. Фото: Анастасія Нерознак
Вілла Я. К.Зелінського. Фото: Анастасія Нерознак

Також авторству Балдвіна-Рамулта належить й інша споруда, що знаходиться поруч (вул. Вербицького, 6). Цей будинок був побудований за проектом молодого архітектора на рік пізніше, у 1891,  для письменника Я. К. Зелінського. Будівля, на відміну від своєї сусідки, збудована вже у стилі французького неоренесансу. Зараз у приміщенні розташувався банк, однак пройти повз, не помітивши витончений шпиль вежі, що знаходиться з одного боку вілли, важко. 

Спеціалізована школа-інтернат № 100 для незрячих дітей, 2016 р.
Спеціалізована школа-інтернат № 100 для незрячих дітей, 2016 р.

Ще однією спорудою авторства Балдвіна-Рамулта є будинок школи сліпих, що знаходиться на вул. І. Франка, 119. Співавтором проекту став Юзеф Каєтан Яновський. Будівля, спорудження якої закінчилося в 1900 році, цікава тим, що вона є одним із зразків «карпатського» або ж «закоп’янського» стилів – нової модної тенденції в архітектурі Західної України початку ХХ століття. У цьому приміщенні і зараз знаходиться спеціалізована школа-інтернат №100 для незрячих дітей.

Будинок на вул. С. Бандери, 9 (по центру), спроектований Л. Балдвіном-Рамултом. Фото: Анастасія Нерознак
Будівля на проспекті Т. Шевченка, збудована за проектом Балдвіна-Рамулта. Фото: Анастасія Нерознак
Будівля на проспекті Т. Шевченка, збудована за проектом Балдвіна-Рамулта. Фото: Анастасія Нерознак
Житловий будинок на пр. Шевченка (будівля справа, завита плющем). Фото 1914 року невідомого автора.

Окрім того, архітектор Людвік Балдвін-Рамулт відомий також як автор проектів багатьох багатоквартирних житлових будинків. Зокрема, це кам’яниці на теперішній вул. Бандери, сецесійні прибуткові будинки Стефана Мичковського на нинішній вулиці Франка та будинок №23 по проспекту Т. Шевченка, що був споруджений 1909 року.

Один з прибуткових будинків Стефана Мичковського, споруджений за проектом Балдвіна-Рамулта. (вул. І. Франка, 124). Фото: http://pslava.info/
Ансамбль сецесійних будівель, збудованих за проектами Балдвіна-Рамулта на вул. Франка (№124, 126, 128, 130, 132). Фото: http://static.panoramio.com/

Представник великої плеяди видатних і талановитих архітекторів Львова, автор проектів багатьох будівель, Людвік Балдвін-Рамулт подарував місту не одну чудову споруду, повз яку й досі важко пройти, не зачарувавшись вишуканістю сецесійної архітектури.

Анастасія НЕРОЗНАК

Джерела:

  1. Ю.О. Бірюльов «Архітектура Львова. Час і стилі. ХІІІ – ХХІ ст.»
  2. http://www.pslava.info
  3. http://pingv.in.ua/
  4. http://velychlviv.com/

Нове число «A-Zart», або те, що ви хотіли знати про українське молоде мистецтво

Конструктивно про захопливе, цікаво про важливе. 24 листопада в Галереї Львівської національної академії мистецтв презентували п’яте число мистецького альманаху «A-Zart» Львівського палацу мистецтв. Тема цьогорічного видання: «Україна: мистецтво молодих».

Хто вони, сучасні українські художники? Якої освіти потребує творча людина, щоб стати митцем? Як навчались майстри минулих століть? Відповіді на ці та інші запитання на сторінках журналу.

Примірник «A-Zart.Україна: мистецтво молодих». Фото: Ксенія Янко
Примірник «A-Zart.Україна: мистецтво молодих». Фото: Ксенія Янко

«Молоді: хто вони?», «Молоді: звідки вони?», «Молоді: які вони?» … Ілюстровані сторінки «A-Zart» знайомлять читача з сучасними художниками Львова, Івано-Франківська, Києва, Одеси й Харкова, розповідають, що їх цікавить, хвилює, чого вони хочуть і як цього досягають. Число «Україна:мистецтво молодих» буде цікавим для аматора і для випускника академії. У статтях знайдете практичні поради від «де навчитись малювати» до «як спілкуватися з меценатами, покупцями, галеристами».

Наталія Космолінська та Юрій Гнатковський презентують п'яте число журналу «A-Zart». Фото: Ксенія Янко
Наталія Космолінська та Юрій Гнатковський презентують п’яте число журналу «A-Zart». Фото: Ксенія Янко

Журнал стане інтелектуальною поживою мистецтвознавцям, критикам, викладачам. Тут не оминають дискусійних тем: реформування освіти, які вміння є справді цінними для художника ХХІ століття, що, зрештою, має цінність в сучасному мистецтві. У поле зору оглядачів потрапили проекти «Львівський модернізм 60-80-х років» та «Килим. Сучасні українські митці», реалізовані в Палаці мистецтв.

Гості презентації мистецького альманаху. Фото: Ксенія Янко
Гості презентації мистецького альманаху. Фото: Ксенія Янко

Палац мистецтв видає альманах «A-Zart»  із 2009 року. Журнал створений передусім, щоб фіксувати події мистецького життя Львова, давати оцінку новим явищам, формувати мистецькі вартості серед читачів.

– Немає документу – немає події. – стверджує Юрій Гнатковський, видавець, директор Палацу мистецтв. – Ми з вами є свідками, що у Львові відбувається безліч надзвичайно цікавих подій, дискусій, зустрічей. Там обговорюють важливі речі: як нам розвиватися, у якому напрямку йти. Але кожного разу, коли з’являється людина зі свіжою ідеєю, вона проходить цей шлях наново.

Директор Львівського палацу мистецтв Юрій Гнатковський. Фото: Ксенія Янко
Директор Львівського палацу мистецтв Юрій Гнатковський. Фото: Ксенія Янко

Тож завдання «A-Zart», на думку Ю. Гнатковського, передавати набутий досвід: «документувати події і вирощувати середовище митців та поціновувачів мистецтва». На жаль, це не завжди вдається робити регулярно. Директор Львівського палацу мистецтв визнає: часописи культурницької тематики в Україні видавати важко через брак фінансування.

Примірники «A-Zart.Україна: мистецтво молодих». Фото: Ксенія Янко
Примірники «A-Zart.Україна:мистецтво молодих». Фото: Ксенія Янко

Головний редактор журналу Наталія Космолінська говорить, що спочатку часопис планували видавати раз на квартал, принаймні раз на півроку. Зрештою, «A-Zart» заявив про себе як альманах.

– Раніше ми робили подієві огляди. Звісно, надавали перевагу Львову, розповідали про кілька резонансних подій України, та світу (до яких мала відношення Україна). Попередній номер вийшов у 2012. Оскільки журнал не видавався вже кілька років, ми вирішили робити тематичні випуски. Вони будуть менше прив’язані до часу, і довше лишатимуться актуальними. – міркує Н. Космолінська.

Головний редактор журналу «A-Zart» Наталія Космолінська. Фото: Ксенія Янко
Головний редактор журналу «A-Zart» Наталія Космолінська. Фото: Ксенія Янко

У 2016 мистецький альманах «A-Zart» з’явився за підтримки фонду Zenko Foundation та фамільної друкарні Huss. Поширюватимуть його у Львівському палаці мистецтв та в київському «Мистецькому арсеналі», повідомив Юрій Гнатковський. Галереї та бібліотеки зможуть замовити примірники у Палаці мистецтв, й отримати їх безкоштовно.

Ксенія ЯНКО

У Львові пройде перший фестиваль мейкерства (повна програма)

У Львові пройде перший фестиваль мейкерства

Вже цієї суботи, 26 листопада 2016 року, у Львові в приміщенні УКУ (вул.Козельницька, 2а) пройде перший фестиваль мейкерства у Львові — Lviv Mini Maker Faire. Подія об’єднає локальних мейкерів, винахідників, митців, бізнесменів, освітян та журналістів, які зацікавлені в сталому розвитку стартапів і ініціативних платформ в соціально-культурному спектрі, а також стане неформальною  презентацією стратегічного рівня креативного розвитку міста. Як це відбувається в усіх куточках світу.

Згідно стандартів Maker Faire — світового руху мейкерів — захід пройде у форматі Show&Tell тобто “Покажи і розкажи”.

В першому Lviv Mini Maker Faire приймуть участь понад 50 проектів, котрі отримують унікальну можливість гуртом презентувати свої доробки  — від ідей мобільних додатків до інноваційних моделей робототехніки.

Фестиваль є продовженням популяризації глобальної течії мейкер культури в Україні. Задум проекту полягає в презентації свіжих ініціатив локальних виробників та креативності міста в цілому. Таким чином, головною метою заходу є промоція українського мейкерства та забезпечення українському споживачеві умов для ближчого контакту з фактичним виробником.

Lviv Mini Maker Faire стане платформою для тих, хто цікавиться візуальними, технологічними та інтелектуальними новинками сучасності. Тут буде цікаво як прихильникам інтерактиву, так і монотонного споглядання. І що важливо, кожен матиме змогу навчитись оригінальним лайфхакам як у практичних ремеслах, так і в оперуванні інформацією.

Цільовою аудиторією Lviv Mini Maker Faire є безпосередньо мейкери та стартапери, львів’яни, студенти, школярі, викладачі ВУЗів, працівники ІТ сфери, науковці, представники бізнес-компаній та медіа спільнота Львова.

В програмі фестивалю — виставка, презентації, лекції, майстер-класи, ярмарок вакансій, музика і арт-лабіринт. Також це буде свято для всієї родини, де буде цікаво як батькам, так і дітлахам! Девізи фестивалю: “Візьми і зроби!” та “Перевір себе — від глечика до робота!”.

Під час відкриття фестивалю, 26  листопада о 11:00, на Вас очікує івент-презентація колеса Тесли в дії від Тараса Чорного. Мистецькі дивосвіти Тараса Кеба, Аліси Грейс, Дарії Альошкіною, Анастасій Афоніної та Марти Томчук. Іноваційні  технічні й технологічні розробки від проектів ZeleNew, 200 D, Hobbytech, WWD Workshop, Betalab, EcoBot, Hochu rayu, Robot Han, Vezha, Lviv RoboGarage та Sneaky Troll. Креативні дитячі атракції від Nravo Kids, Kid`IT  та Boteon.  Презентація нової колекції дизайнерського етнічного одягу від Оксани Сокаль та розробки самобутніх українських світильників від Adriana Gromnyuk Design. А ще презентація кавової гастро-чашки від авторської пекарні “Культ Хліба”.

ПРОГРАМА ЛЕКТОРІЮ:

13:00 Роман Кошовий – Президент Благодійного фонду “Перша Львівська Фундація” –  Презентація благочино-освітньої ініціативи для дітей сиріт “PROFdays”;

13:30 Презентація-лекція від DRESS me UP “Мода майбутнього: нанотехнології у модній сфері”;

14:00 Віталій Кирилів – засновник Дизайн бюро Hochu rayu – Презентація проекту “ZAVOД republic – перший мейкер кластер у Львові”;

14:30 Олександр Оленєв –  менеджер мейкерських & освітніх программ Intel в Україні та країнах СНД –  Презентація-лекція “Intel та Мейкери: як Intel підтримує мейкерів та винахіників. Можливості продуктів”;

15:00 Презентація від компанії Сiklum “Важливість розвитку інженерного мислення для програмістів”;

15:30 Володимир Шимальский — засновник компанії Blynk — Презентація-лекція “Бутстрепінг vs стартап: як перетворити свою ідею в успішний продукт, на прикладі Blynk”;

16:00 Джоао Віан — засновник проекту Walking mentorship, Львівська Бізнес-школа УКУ — Лекція-презентація “Як мейкерство може змінити світ підприємництва”;

16:30 Роман Кравченко — IOT Хаб — Презентація-лекція “Життєвий цикл IoT-продукта. Як прискорити розробку нового IoT-продукта?”;

17:00 Іван Коржов — Голова ІТ Управління Львівської міської ради — Презентація “Розвиток ІТ ініціатив у Львові”.

ПРОГРАМА МАЙСТЕРОК:

12:00-14:00 Майстер-клас з гончарної справи від професійного гончара Миколи Біди;

13:00-14:00 Майстер-класс з пайки від проекту “Практична електроніка”;

13:00-14:00 Майстер-класу з використанням інструментів Dremel по дереву та склу від Творчої майстерні “Сверлик”;

14:00-15:00 Майстер-клас з іконопису для підлітків від Центру Родини Фонду Св. Володимира;

14:00-15:00 Майстер-клас з проведення КХ радіозв’язків від ЛОЦНТТУМ$

15:00-16:00 Майстер-клас для дітей та дорослих з розпису силуетів природних об’єктів в стилі яворівської забавки від ЛОЦЕНТУМ;

15:00-16:00 Майстер-клас з бісероплетіння від ЛОЦНТТУМ;

17:00-18:00 Майстер-клас із розмальовування пряників від Львівської майстерні пряників Юрашки;

17:00-18:00 Майстер-клас із виготовлення сущі з сала від Музей-ресторану САЛО;

11:00-19:00 Демонстраційні заняття з візуального програмування від викладачів проекту  KidIT. 

Ярослава ЯКОВЛЄВА

Архітектор львівського класицизму: Йосиф Дубльовський

Чільне місце у плеяді архітекторів Львова займає Йосиф Дубльовський. Для свого часу він був одним з будівничих, які створили обличчя Львова, котре ми можемо бачити і сьогодні і котрим продовжують милуватися туристи і яке подекуди не помічають самі львів’яни. Більше того, сама постать Дубльовського на сьогодні навряд чи комусь відома, окрім істориків архітектури. Отож пропонуємо вам поглянути на життєпис та творіння цього непересічного львів’янина.

Фрагмент будівлі на вул. Театральній, 10
Фрагмент будівлі на вул. Театральній, 10

Реконструція біографії Дубльовського становить собою досить серйозну проблему, оскільки відомостей про архітектора до нас дійшло не так і багато. Проте все ж нам відомо, що 1764 року Йосиф вступив до львівського цеху будівничих, який на той час об’єднував більшість львівських архітекторів. Також, ми можемо припустити, що Йосиф провадив досить активну будівничу діяльність, оскільки дослідникам відомо про позов цехового будівничого Мартина Левандовського проти Йосифа Дубльовського, який датується 1767 роком. У чому ж полягала провина Дубльовського? Його звинувачували у порушенні цехового статуту. Так, як стверджував позивач, Дубльовський розпочав будівництво більш як восьми об’єктів водночас. Нам залишається лише здогадуватись чим завершилась ця справа, проте подібна творча активність архітектора не може викликати здивування навіть у наші дні. На жаль, також не відомо про які саме об’єкти йдеться і чи було завершено будівництво.

вул. Староєврейська, 26
вул. Староєврейська, 26

Вкотре Дубльовський з’являється на сторінках міських документів уже 11 травня 1770 року. Тоді він придбав половину кам’яниці, яка сьогодні розташована на вулиці Староєврейській, 26. Через рік придбав другу частину і такми чином став власником усієї будівлі, проте ненадовго. 1781 року він продає увесь будинок. Нам невідомо де точно помер або був похований Дубльовський, проте насмілимося припустити, що це відбулося саме у Львові. Після інкорпорації Львова до складу Австрійської монархії Габсбургів, і ліквідації цехової системи, у нас все ще присутні відомості про участь Дубльовського у цілому ряді будівничих проектів, аж до 1780-х років. Вочевидь, він помирає або відходить від активної діяльності саме у цей час. Тому для нас єдиним спогадом про Дубльовського є будівлі, до яких він доклав свою руку.

Будинок на вул. Театральній, 10
Будинок на вул. Театральній, 10

Будинок на вулиці Театральній, 10 для генерала коронних військ, перемиського підчашого Роха Вінявського (можливо до будівництва був залучений також П. Полейовський). Для будівництва було використано руїни двох старших кам’яниць, що стояли на цій ділянці — Козловської (перші згадки із XVII ст.) і Шалінської (згадка 1557 року).

Сатир
Сатир
Сатир
Сатир

В середині XIX ст. і у 1907 році проводились реконструкції будівлі. Над вікнами першого поверху, в місцях розміщення замкового каменю вмонтовано гротескні маски сатирів. На другому поверсі — рельєфи з військовими символами, які стали своєрідними символами будинку.

вул. Вірменська, 13
вул. Вірменська, 13

У 1773—1776 роках займався перебудовою двох будинків в один на вулиці Вірменській (нині № 13) для архітектора Петра Полейовського.

вул. Театральна, 8
вул. Театральна, 8

Будинок на Театральній, 8 на замовлення старости раделицького Франциска Девича (1769). Житловий будинок на цьому місці був зведений у XVII ст. У будинку проживав міський райця Самуїл Кушевич та архітектор Андреа дель Аква. Сучасна будівля була створенаДубльовським для радельницького старости Франциска Девіча.

вул. Краківська, 17
вул. Краківська, 17

Будинок на вулиці Краківській, 17 для земського судді Юзефа Падлевського (1773).

вул. Староєврейська, 16
вул. Староєврейська, 16

Перебудував кам’яницю Зухоровичівську на вулиці Староєврейській, 16 (1776).

Також Дубльовський був задіяний у роботах у Латинському кафедральному соборі та соборі Святого Юра, проте на сьогодні встановити у яких саме частинах цих будівель він залишив свій слід вкрай важко, проте все ж варто розуміти, що вони найімовірніше таки несуть відбиток і його творчості.

Віктор ГУМЕННИЙ

Джерела:

Джерела:

Вуйцик В. С. Будівельний рух у Львові другої половини XVIII ст. // Записки Наукового товариства імені Шевченка — 2001. — Т. 241 (CCXLI). — С. 119 – 121.

Мешканці Львова та його передмість у колекції Юрія Глоговського

У відділі мистецтв Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника знаходиться надзвичайно цінна колекція акварелей і рисунків пером львівського художника кінця ХVIII-початку ХІХ ст. Юрія Глоговського. Малюнки являють собою зарисовки костюмів та етнографічно-побутових сцен із життя галичан.

Переважну більшість акварелей Ю.Глоговський паспортизував, вказуючи назву населеного пункту, де він їх малював. Найбільше робіт з натури зроблено на території, яка за сучасним адміністративно-територіальним поділом відповідає Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській областям. Досить повно представлений одяг населення Львова та його околиць

Відтворення традиційного українського вбрання а акварелях Ю.Глоговського відзначається дивовижною точністю, що підтверджуєтьсячисленними свідченнями етнографів, істориків, письменників – сучасників видатного художника.

Майже всі малюнки, зроблені митцем з натури, відносяться до 1830-х років. Втім, як вважають Д. Крвавич і Г. Стельмащук,чорновий матеріал для своїх робіт художник почав збирати від початку XІX ст. Особливе значення для їх науки полягає також і у тому, що акварелі чудово доповнюються етнографічними працями того часу.

Цікаво, що період найбільш активної етнографічно-збирацької діяльності Ю.Глоговського співпадає з періодом діяльності гуртка «Руська трійця», який теж базував свою діяльність на зборі і популяризації етнографічного матеріалу.

Творчість цього художника розвивається в загальному руслі основних спрямувань мистецтва романтизму. Риси народності, якими вона характерна, показують людину близьку до народу, захоплену його великою історичною та культурною спадщиною. 

Ю. Глоговський по-науковому підходив до збирання і відтворення матеріалу, фіксував крій, колір, головні убори, полотно, сукно, хутро, способи оздоблення – вишивка, тасьма, шнур, вибійка.

Львівська міщанка
Львівська міщанка

Львівська міщанка початку ХІІ ст. одягнута у білу сорочку, горловина якої викінчена обшивкою, у довгу до п’ят, зелену спіднцю з фалдами і прорізом збоку. Поверх спідниці – біла запаска, поверх сорочки – зелена корсетка. Верхнім одягом виступав різнокольоровий, найчастіше синій кавтан з шалевидним коміром, облямований жовтою парчею. Такі кавтани залишались у побуті міщанок до початку ХХ ст. Волосся не заплетене, на голові шапка кораблик, облямована овечим хутром.

Одяг знатних львівських міщанок Ю.Глоговський копіював з живописних робіт костьолу Бернардинів у Львові. Малюнки Ю. Глоговського мають особливий характер, який є результатом винятково гуманного ставлення художника до зображувальних типажів – селян,міщан, ремісників, торговців та ін.

Львівська міщанка 17ст. з живопису в костелі Бернардинів у Львові
Львівська міщанка 17ст. з живопису в костелі Бернардинів у Львові

В іншому випадку жінка в сукні, ліф якої синій, а спідниця охриста. Рукав довгий. З-під викоту сукні виглядає біла сорочка з коміром – стійкою, зібраним у брижі. Поверх коміра зав’язана чорна стрічка. На голові синя шапка, оздоблена хутром, яке обрамляє обличчя. З-під шапки виглядає біле мереживо.

Львівська міщанка 1700 р.
Львівська міщанка 1700 р.

Львівська міщанка 1700 р., в синьому кавтані з петлицями. З-під кавтана виглядає спідниця у поздовжні смужки, поверх неї біла запаска – деталь, яка залишилась у побуті львівських міщанок до початку ХІХст.На голові біла намітка, поверх намітки – хутряна шапка. На ногах чоботи.

Ю.Глоговський зафіксував одяг жителів різних соціальних верств Львова та його передмістя. В той час коли робились малюнки, міщанство складалось переважно із ремісничого люду – шевців, м’ясників, кравців та пекарів, прядильників, квітникарів та ін. Висвітлюючи побут своєї епохи художник зарисовує образи кухарки, круп’ярки, служниці у верхньому святковому вбранні.

Львівська кухарка 1834 р.
Львівська кухарка 1834 р.

Усі вони одягнені у білі сорочки. Кухарка і служниця – у червоних шнурованих безрукавках з глибоким вирізом. Спідниці традиційного крою, довгі, в поясі зібрані в складки. Поверх спідниці або верхнього одягу – білий фартух, дуже широкий, що обгортав майже весь стан. Кухарка одягнута у короткий білий кожушок з виложистим коміром.

Львівська круп’ярка 1834 р.
Львівська круп’ярка 1834 р.

У круп’ярки поверх білої сорочки з виложистим коміром – синя «кохта» з великим викотом біля шиї і великим круглим коміром. Нижче коміра на грудях – кілька рядів голубих петлиць.

Головні убори львівських міщанок – хустки і капелюшки. Хустки пов’язували різноманітними способами. На кухарці зелена у квіти хустка обвита довкола голови, зав’язана вузлом на тім’ї. Біла хустка круп’ярки зав’язана так, що два кінці, перехрещуючись позаду, утворюють великий бант над чолом. 

Львівська служниця в зимовому святковому вбранні 1834 р.
Львівська служниця в зимовому святковому вбранні 1834 р.

Львівська служниця зображена без головного убору. Волосся розділене на проділ, гладко зачесане. Коса, мабуть, спадає на спину.В усіх жінок на шиї три – п’ять разків червоного намиста.  

Львівський міщанин 1834 р
Львівський міщанин 1834 р

На акварелях також зображений чоловічий одяг львівських міщан, які носили приталені капоти з дорогого синього сукна, з червоними вилогами, на нагрудній частині – п’ять рядів петлиць із жовтого позументу. Капоту підперезували високим шкіряним поясом на чотири ряди пряжок.

Взимку міщани носили верхній довгополий одяг – опанчу із сукна, з коміром-стійкою, вилогами. До опанчі чоловік одягав високу сіру шапку із синім верхом і розрізом ззаду, стягнутим трьома рядами червоних стрічок.

Парубок з Клепарова 1834 р.
Парубок з Клепарова 1834 р.

Парубок з Клепарова одягнений у довгу, нижче колін, білу полотняну сорочку, із коміром стійкою і довгим розрізом спереду. Сорочка підперезана червоним поясом з тканини. Полотняні штани неширокі. На ногах шкіряне взуття. На голові – валяна висока шапка із сферичним верхом, подібна до валяного поліського ковпака.

Жінка з Наварії
Жінка з Наварії

Жінка з Наварії одягнена у білу, без оздоб сорочку з виложистим коміром, червоною стрічкою біля нього. Поверх одягнута голуба безрукавка, спідниця полотняна, охриста, оздоблена поздовжніми смугами синьої вибійки. На талії білий фартух. На голові біла хустка, два кінці якої, зав’язані навхрест у вузлик високо над чолом.

Селянка з Винник 1834 р.
Селянка з Винник 1834 р.

Голова селянки з Винників пов’язана білою хусткою оздобленою вузькою смужкою. В руках – корзина, плетена із увару.

Жінка з Давидова 1834 р.
Жінка з Давидова 1834 р.

Жінка з Давидова зображена зі спини, у довгому зеленому кавтані. З кожного боку від прохідки по чотири складки – фалди. Кавтан оздоблений жовтою тасьмою. Комір і манжети з хутра. Голова пов’язана двома хустками.

Дівчина з Чишок 1834 р.
Дівчина з Чишок 1834 р.

Дівчина з Чишок одягнена у білу сорочку з виложистим коміром і білу спідницю. На плечах – безрукавна накидка, зібрана біля шиї у дрібні складки і обшита вузькою смужкою тканини. На голові синя хустка, складена трикутником, пов’язана так, що два кінці, перехрещувались на потилиці. Взута у чорні туфлі.

Одяг жінок із сіл, розташованих недалеко від Львова, має деякі компоненти та види вбрання, подібні до міщанського. Акварелі з колекції Ю.Глоговського, цінні своєю достовірністю і дають змогу перевірити, доповнити, уточнити деталі вбрання жителів міста Львова та його передмість.

Селянин з околиць Львова з кошиком яєць
Селянин з околиць Львова з кошиком яєць

З колекції можна довідатись про маловідомі або зовсім невідомі компоненти і деталі вбрання, про головні убори, взуття, пояси та ін. Можна припустити, що Ю. Глоговський  ставив собі за мету опублікувати зібраний матеріал в етнографічному альбомі.

Львівський дроворуб
Львівський дроворуб

Його творчість показує людину, близьку до народу, людину, захоплену його великою історичною та культурною спадщиною, врешті людину – сповнену свідомості виконання місії збереження культурних цінностей для майбутніх поколінь.

Анрій КНИШ

Джерело: «Український народний одяг 17 – початку 19ст. в акварелях Ю.Глоговського».

Площа Стефана Яворського, або де у Львові “стояла цирозна печінка”

В продовження теми львівських площ сьогодні мова піде про невелику площу середмістя, що примикає до вулиць Шевської та Театральної  – площу Стефана Яворського .

Виникла вона наприкінці XVIII ст. на місці розібраної Будковської кам’яниці. До 1933 року площа носила такі ж самі назви, що і Шевська вулиця. У 1774-1795 рр. – Дикастеріальна, оскільки так називалися австрійські урядові  установи,  розташовані поруч в Єзуїтській колегії, а опісля площа стала Трибунальською (від розміщених біля неї судових установ).

Площа Яворського, поч. ХХ ст.
Площа Яворського, поч. ХХ ст. (взято з http://strubcina.org/)

Зміна назви у 1933 році відбулася внаслідок перенесення на площу  фігури гетьмана Станіслава Яблоновського – найстаршого львівського пам’ятника світській особі. Цікавим є те, що дана площа була останнім місцем перебування скульптури у Львові. До того фігура доволі довго мандрувала містом.

Площа Яворського, Вигляд на вул. Шевську. поч. ХХ ст.
Площа Яворського, Вигляд на вул. Шевську. поч. ХХ ст. (взято з http://strubcina.org/)

Спочатку монумент гетьману стояв на бастеї зовнішнього муру, яку називали Гетьманською. Потім його перенесли на подвір’я Єзуїтської колегії, далі на площу Святого Духа (тепер Івана Підкови), згодом, від середини ХІХ ст., скульптура стояла на Гетьманських Валах (біля теперішнього Національного музею).

Пам'ятник гетьману Яблоновському на нин. площі Яворського. Фото кінця 1930-х років
Пам’ятник гетьману Яблоновському на нин. площі Яворського. Фото кінця 1930-х років

У 1932 році  пам’ятник коронному гетьману перенесли на площу Трибунальську і в честь цього з 1933 року вона стала називатися площею Яблоновського.  Проте, під час німецької окупації Львова, місцю повертають стару австрійську назву (площа Трибунальська), а скульптура гетьмана у 1944 році безслідно зникає.

Пам’ятний знак «Борцям за Владу Рад»
Пам’ятний знак «Борцям за Владу Рад»

У 1957 році площу знову перейменовують.  Цього разу на честь Народної гвардії ім. І.Франка , підпільної організації, що діяла у Львові в 1942-44 рр. А у 1980р. тут встановлюють пам’ятний знак «Борцям за Владу Рад» (скульптор Йосиф Садовський, архітектор Анатолій Консулов), який так і не змогли сприйняти мешканці міста, називаючи його, через вигляд композиції, «цирозною печінкою».  Демонтували скульптуру в 1992 році.

Площа Яворського, 2016 р.
Площа Яворського, 2016 р.

Цього ж року площу було перейменовано на честь уродженця Львівщини, видатного українського церковного діяча, ректора Києво-Могилянської академії Стефана Яворського.

Забудована площа у стилі класицизму та неоренесансу.

Кам’яниця під № 1, була збудована у 1912р. Останнім її власником був Густав Кіршнер (1916-1934 рр.) над вхідними дверима до будинку збереглася його монограма  «GK».

Площа Яворського № 1. Вхідна брама до будинку з монограмою, 2016 р.
Площа Яворського № 1. Монограма над вхідною брамою, 2016 р.
Площа Яворського № 1. Монограма над вхідною брамою, 2016 р.

Кам’яницю під № 2, звели у 1786 р. за проектом Клеменса Фесінгера. У 1877-1946р. в цьому будинку була резиденція ордену Єзуїтів. Тож під час реставрації вхідної брами споруди у 2008-2010 р. над нею встановили відновлений знак цього монаршого чину.

Площа Яворського № 2. Знак ордену Єзуїтів над вхідною брамою, 2016 р.
Площа Яворського № 2. Вхідна брама до будинку із знаком ордену Єзуїтів, 2016 р.

Кам’яниця під № 3, була збудована наприкінці XVIII ст., у 1880-х перебудована у стилі еклектичного історизму. Зараз вона має 4 поверхи, перехід на Ринок через пасаж Андреолі і два фасади: один від вул. Театральної, а другий – виходить на пл.Яворського.

Вигляд на церкву Святих Верховних Апостолів Петра і Павла, 2016 р.
Вигляд на церкву Святих Верховних Апостолів Петра і Павла, 2016 р.

А ще з площі Яворського видно чільний фасад Єзуїтського костелу Святих Петра та Павла, який вважається першою пам’яткою архітектури бароко у Львові. Колись храм навіть мав найвищу у місті вежу-дзвіницю з годинником, але у 1830 р . її вищі поверхи було розібрано. Зараз це церква Святих Верховних Апостолів Петра і Павла Центр військового капеланства.

Софія ЛЕГІН

Джерело:

  1. Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові.  – Львів, 1932
  2. Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів: “Апріорі”, 2009
  3. Мельник І. Львівське середмістя: всі вулиці, площі, храми і кам’яниці. – Львів: Апріорі, 2015
1...534535536...664сторінка 535 з 664

Популярні статті:

Найпопулярніші статті:

Вже бачили наші відео?