85 років тому, у вересні-жовтні 1931 року, у стінах Національного музею у Львові тривала подія, яка започаткувала діяльність організації, що протягом 8 років була визначальником мистецького життя не лише Галичини, але й усієї України. Асоціацію Незалежних Українських Мистців (АНУМ, 1931-1939) вважаємо одним із найпотужніших мистецьких об`єднань ХХ століття, надзвичайно плідною організацією молодих українських художників, творчі досягнення яких увійшли в історію не лише національної, але й світової культури. 

На межі першої та другої третини ХХ століття «зухвало» розпочала активну діяльність організація під назвою «Асоціація Незалежних Українських Мистців», діяльність якої у всіх напрямках (виставкова, мистецтвознавча, видавнича тощо) була спрямована у русло прогресивних змін у національному мистецтві. Активне художнє життя українського Львова у 1920-1940 роках у світлі історико-культурних змін, що відбувалися на Галичині, і нині привертає особливу увагу становленням високопрофесійної образотворчої культури, творенням національних мистецьких шкіл, вихованням власних фахових кадрів. Цьому сприяв не лише культурно-мистецький рух, діяльність новостворених молодіжних творчих об`єднань, але й активна участь у цьому процесі церковних діячів: митрополита Андрея (Шептицького) та ректора Богословської Академії у Львові Йосипа  (Сліпого).

Після розпаду Гуртка Діячів Українського Мистецтва (ГДУМ, 1922-1927) тодішня генерація молодих українських художників потребувала організації, діяльність якої відповідала би процесам, притаманним для  європейського модернізму. Це була пропозиція нових естетичних «бачень і розуміння» творів пластичних мистецтв, які заполонили виставкові зали (салони) європейських столиць, а для консервативного галицького суспільства це мало стати своєрідним випробуванням його естетичних смаків європейськими новаціями.

Із сміливою ідеєю організації виставки українських митців, які працювали у країнах Європи, 1930 року Святослав Гординський прийшов до Іларіона Свєнціцького – першого директора Національного музею у Львові. Пропозиція зацікавила дирекцію, адже тоді музей був центром культурного життя українського Львова, осередком найцікавіших мистецьких подій, пов`язаних із популяризацією української образотворчості перших десятиліть ХХ ст. Єдиною завадою в реалізації цього грандіозного плану був брак коштів. Йшлося передусім про грошову вартість транспортування творів через кордон і сплату мита, яке було доволі високим. Вихід знайшли – її підказав і реалізував молодий, надзвичайно талановитий і перспективний митець – Микола Глущенко, який запропонував (і власноручно здійснив) перевезти картини без рам у щільно згорнутих рулонах, які на кордоні не трактували як твори мистецтва. У Львові в процесі побудови експозиції використали рами, запропоновані музеєм.

В організаторів виставки українських художників-парижан (Андрієнка, Глущенка, Грищенка, Хмелюка, Перебийноса та ін.) виникла ще одна ідея: до участі у виставці цієї «паризької групи» залучити не лише митців, запрошених із Європи (Пікассо, Дерена, Шаґала, Модильяні тощо), твори яких тоді чи не найповніше представляли топ західноєвропейського мистецтва, але й добре знаних у Львові – галицьких. Варто зауважити, що молоді галицькі митці теж робили кроки назустріч у бажанні створити мистецьке об`єднання, подібне до «паризької групи», про що, зокрема, писав Павло Ковжун до Святослава Гординського: «Таке угрупування хочемо і ми створити… Групу найсильніших і найкультурніших українських мистців Заходу – бо вони є! Є десь Бутович, є серйозна Музикова, є Андрієнко – для них одних варто заложити організацію». Отже, і для парижан-українців, і для молодих художників-європейців, і для галичан виставка, про яку було розпочато переговори у стінах Національного музею стала важливою справою.

Восени 1931 року відбулася „Перша виставка Асоціації Незалежних Українських Мистців з участю запрошених французьких, італійських і бельгійських мистців та української Паризької групи”.

Офіційними кураторами першої виставки зі сторони представників європейських художників були С.Гординський, М.Осінчук і П.Ковжун, від Національного музею – І.Свєнціцький і Я.Музика. До відкриття було видано двомовний (українсько-французький) каталог з ілюстраціями творів М.Андрієнка, М.Бутовича, М.Глущенка, С.Гординського, Я.Музикової, А.Дерена, М.Тоцці, Д.Северіні та ін. Попри всі труднощі організації й експонування виставки, з великою вдячністю організатори та найактивніші учасники відзначали вагомий внесок у цей мистецький проект працівників Національного музею у Львові. І.Свєнціцький добре усвідомлював, якою важливою справою не лише для Національного музею, але й для цілого краю буде організація виставки сучасного мистецтва, тому взяв на себе всю відповідальність і виступив як співавтор проекту в стінах музею, який по праву у ті роки мав репутацію „осередку  українського інтелєктуального життя Східної Галичини”.

На Першій виставці було представлено 166 робіт 43 художників, між якими відомі та маловідомі імена: Андрієнко М. (Париж), Блан Ш. (Париж), Борачок С. (Львів – Париж), Бутович М. (Львів – Берлін), Глущенко М. (Париж), Гординський С. (Львів – Париж), Грищенко О. (Кани), Ґромар М. (Париж), Дерен А. (Париж), Дюфі Р. (Париж), Зарицька С. (Париж), Жанет Ж. (Париж), Іванець І. (Львів), Ковжун П. (Львів), Кричевський М. (Париж), Крушельницький М. (Париж), Луцик С. (Львів – Париж), Модиліяні А. (Париж), Музикова Я. (Львів), Мороз М. (Львів), Новаківський О. (Львів), Перебийніс В. (Париж), Перфецький Л. (Париж), Пікасо П. (Париж),  Северіні Д. (Париж), Смольський Г. (Львів), Тоцці (Париж), Удо М. (Париж), Шаґал М. (Париж), Хмелюк В. (Париж) та ін.

Для Львова ця виставка була тріумфом сучасного образотворчого мистецтва – представлені на експозиції твори розворушили галицьку громадськість, преса із захопленням писала про «прорив» сучасного живопису ХХ століття, який був представлений в українському музеї, що перебував під опікою митрополита Андрея (Шептицького). Задум молодої генерації художників був блискуче втілений у життя, що спонукало організаторів цього виставкового проекту до наступних дій.

«У кав`ярні «Де-ля-пе», що містилась на розі вулиці Коперніка й площі Міцкевича, збиралися різношерсті митці, літератори, мистецтвознавці й любителі муз. Люди дискутували, гарячились, і вийшла з цього не одна цінна думка. Мало-помалу певна невелика група митців збиралась самочинно в громаду і визначила собі день четвер на побачення. Розгорнулись дискусії про створення Спілки митців та її назву, що ясно вказала б на завдання товариства. Після довгих дискусій вирішено: «Асоціація Незалежних Українських Мистців», тобто незалежних від  напряму, яким піде митець  до цілі. А стіни мають вуха. Таку назву підхопили і другі угрупування митців. Вийшла прикра ситуація. Треба було швидко рятувати пріоритет. Але як це швидко? Щастя хоч, що в мене був близький знайомий в Палаті фінансів, де реєструвалися товариства і їх назви. Я його зараз же попередила, а з Павлом [Ковжуном – Г.І.] умовилась на побачення о 5 годині досвіта, де ми пішли під будинок Палати і там на сходах доночували аж до відкриття воріт. Як миші вскочили до бюра, й знайомий урядник допоміг приспішити бажане діло. З одержаним документом ми мало не танцювали на вулиці…», – ці спогади про «пригоди» творення та офіційної регістрації  АНУМ-у в рукописі “Спомин” описала Ярослава Музикова. Як кмітлива та розумна жінка, вона разом із однодумцями зуміла організувати та втілити у життя великий проект – надати Асоціації Незалежних Українських Мистців статус офіційної організації з відповідно оформленими документами.

На першому засіданні, скликаному ініціативною групою митців, 25 жовтня 1931 року було прийнято „Статут Кооперативи Асоціяції незалежних українських мистців АНУМ – кооператива з відповідальними уділами у Львові”, який підписали перші члени новоствореної організації: Ярослава Музикова (голова), Павло Ковжун (секретар), а також П.Корчинський, Г.Стефанова, М.Музика, Ю.Курдюк, Е.Охримович, о. Іван Цимбала, Г.Корчинська. У 17 розділах прийнятого статуту були чітко сформульовані та задокументовані всі напрямки діяльності організації.

Розпочалась копітка та доволі складна робота. Першочергово – організація виставок мистецьких творів, адже Перша виставка, представлена як АНУМ-івська, поставила високу планку, яку молоді митці не могли опускати нижче задекларованого рівня.

Усі учасники новоствореної організації розуміли, що буть-які проекти (особливо – виставкові), які організовувала Асоціація, були найкращим показником досягнень, адже саме виставковий матеріал був головним чинником в оцінці роботи окремих художників чи мистецьких угрупувань, показником їх професійної майстерності. АНУМівці знали і розуміли, що якісно представлений експозиційний матеріал буде найкращим критерієм оцінки діяльності нової мистецької організації.

Наступна виставка АНУМ відбулася в червні 1932 року в приміщеннях музею НТШ. До огляду було запропоновано мистецтво сучасної графіки. 5 червня о 12 год. М.Осінчук офіційно відкрив виставку короткою промовою, де роз’яснив стан і перспективи розвитку цього виду образотворчості, особливо наголосивши, що тільки завдяки встановленню української державності було відроджене мистецтво графіки.

Виставка графіки була поділена на окремі розділи: „Оригінальна ґрафіка” (дереворити, монотипії, чорно-біла та кольорова графіка), „Експедиції заготовки державних паперів України” (проекти українських грошей, поштових марок, банкових і векселевих листів, гральних карт та ін.),  «Книжкова графіка» (книга, обкладинка, оздоба, ілюстрація) та „Екслібрис”. Крім того, Асоціація підготувала ілюстрований каталог із переліком всіх учасників і назвами творів, із докладним роз’ясненням кожного відділу та короткою анотацією графічних термінологій.

Про успіх великого «графічного проекту» АНУМ писала і українська, і польська преса, адже виставка підтвердила високий рівень представленого експозиційного матеріалу, а її каталог був практично коротким, лаконічним і змістовним теоретичним роз`ясненням і експозиційного матеріалу, і технологічних тонкощів мистецтва графіки.

Виставка Олени Кульчицької стала третьою почерговою та першою персональною, яку представляла Асоціація. 9 квітня 1933 року в приміщеннях НТШ виставку відкрив короткою промовою Микола Голубець. До відкриття було видано невеликий каталог із переліком робіт: живопис (олія, акварель), графіка, пластика (гіпс, порцеляна, бронза, емалі), килими; загалом 167 робіт.

Наприкінці того ж 1933 року в залах Музею НТШ у 4 великих залах відбулася Четверта (збірна) виставка АНУМ, запланована ще на початку 1933 року. За високий рівень представлених робіт Четверту виставку називали однією з найкращих, які презентували українська образотворчість до того часу. На думку критики вона була „стилево зааранжована, а що найважливіше, показує ріжнородні індивідуальности, які йдуть своїми шляхами„. І знову великий успіх, який підштовхнув членів Асоціації до організації наступних експозицій.

Почергово П`ятою, але другою персональною виставкою, яку влаштовувала АНУМ, була презентація творів Льва Ґеца (270 творів), відкрита короткою промовою Івана Іванця 4 лютого 1934 року, розміщена в 5 залах музею Наукового Товариства ім. Т.Шевченка. Публіка та мистецька критика радо сприйняла 20-літній творчий доробок художника: великий цикл живописних робіт із Сянока, картини природи, графіку; особливу увагу привернули твори, експоновані в одній із кімнат, „де містяться рисунки з часів воєнної служби при УСС… «Антологія стрілецької творчости» та «Домб`є»„. Крім мистецького, ця виставка мала і фінансовий успіх, адже з експозиції у художника купили немало робіт, що стало важливим показником вдалого виставкового проекту, організованого Асоціацією.

Наприкінці того ж року відкрилася Шоста – збірна – виставка АНУМ (16 грудня 1934 р. – 14 січня 1935 р.). Асоціація запропонувала до огляду практично всі жанри: живопис, рисунок, книжкову графіку, дереворити, мідьорити, квасорити, театральні костюми, скульптуру (дерево, мармур, бронза, теракота, гіпс) – загалом близько 250 експонатів.

Менше як за місяць, у лютому 1935-го, Асоціація представила творчість одного з організаторів і перших членів АНУМ – Миколи Глущенка, який запропонував близько ста робіт: живопис, рисунок (олія, сангіна, мішана техніка: туш-акварель). За редакцією П. Ковжуна було видано форматно-маленький каталог із короткими „біоґрафічними фраґментами” та чорно-білими репродукціями (5 іл.). Паралельно у світ вийшла двомовна монографія „Микола Глущенко” (40 іл.), текст до якої написали С.Гординський та П.Ковжун.

І знову успіх – і мистецький, і фінансовий (із експозиції продали більшу частину робіт).

Наступна збірна виставка АНУМ відкрилася 8 листопада 1936 року в приміщенні Музею НТШ й була присвячена постаті митрополита Андрея (Шептицького) – „найбільшому меценатові нашого мистецтва. Він не лише створив Національний музей, не лише виховав кількох передових мистців (Бойчук, Сосенко) і менше відомих, не лише опікувався багатьма мистцями – то висилаючи їх за кордон для поглиблення мистецького світогляду, то підпомагаючи їх у часи безробіття чи інші тяжкі хвилини життя, не лише підтримував їх порадами і т. д., але й збирачем мистецьких творів і залюбки малює сам”.

Для підготовки та проведення виставки, присвяченої постаті Митрополита, 26 та 28 жовтня спеціально було скликано „надзвичайне засідання” Асоціації з 10 питаннями  порядку денного, які стосувалися найтонших організаційно-технічних завдань проведення цієї мистецької акції. На виставці, присвяченій винятково великому Меценату та Покровителю української образотворчості, АНУМівці не ставили собі за мету будувати експозицію в такий спосіб, щоби вкотре „розворушити” мистецьку критику, дати можливість інтелектуальній спільноті захоплюватись чи критикувати власні художні досягнення: „Асоціація  Незалежних Українських Мистців рішила вшанувати ювілей митрополита своєю VІІІ-ою з черги виставкою, що тим врятувала вона честь усіх українських мистців і всіх мистецьких чи близьких до мистецтва установ”.  

Персональною – Дев`ятою (почергово) – виставкою Асоціації був представлений мистецький доробок ще одного багатолітнього члена Асоціаціїї Олекси Грищенка (1937), що в тому часі мав репутацію художника, який знаходився у „передових лавах пропаґаторів мистецьких ідей, свого індивідуального мистецтва, а заразом українського”.

Великою виставкою мистецьких надбань багатолітнього члена організації Василя Перебийноса 1938 року було продовжено традицію АНУМ щодо експонування творів своїх яскравих представників. Виставка стала творчим звітом художника за останні 10 років „паризького періоду”. Персональна виставка художника „давала кожному знавцеві чимало приводу для пережиття декількох глибших почувань і міркувань про вагу праці й умілости мистця в естрадовому й сценічному мистецтві та про значіння доброго мистецького ремесла в рекламі”. У міжвоєнний період В.Перебийніс був добре відомим художником у Європі: його твори експонувалися у галереях Кракова, Берліна, Праги, Парижу, Варшави (на той час уже відбулось 18 виставок), він стояв біля витоків Асоціації, активно брав участь у діяльності АНУМ. На персональну виставку В.Перебийніс надіслав близько 500 робіт, але до огляду було виставлено менше половини.

7 травня 1939 року у стінах Природничого музею НТШ Асоціація пропонувала до огляду творчість Володимира Ласовського. Великий фахівець з творення найрізноманітніших композицій, портретів, краєвидів, натюрмортів, який, удосконаленням власної творчісті вирішував питання сюжетності, колірного та формотворчого завершення. Сучасники називали Ласовського „типовим експресіоністом із містичним забарвленням”. Персональну виставку автор присвятив пам’яті Богдана-Ігоря Антонича – великого друга художника. До відкриття було видано каталог із переліком пропонованих до огляду робіт 1938-1939 років: живопис, графіка та проекти театральних декорацій (11 чорно-білих репродукцій; вступна стаття І.Іванця).

Персональною виставкою В.Ласовського АНУМ припинила свою діяльність. Без сумніву, після подій вересня 1939 року вона не могла існувати.

Потужне мистецьке угрупування, проіснувавши 8 років, залишило вагомий слід в історії розвитку українських пластичних мистецтв. Протягом 1931-1939 років Асоціація Незалежних Українських Мистців організувала 5 збірних виставок та 6 індивідуальних. Крім того, дві великі експозиції – Ретроспективна виставка у Національному музеї та Виставка самоуків – були задекларовані як експозиції, представлені Асоціацією. Надзвичайно важливим був той факт, що представники „паризької групи” (Андрієнко, Грищенко, Глущенко та ін.) намагалися максимально брати участь у львівських виставках АНУМ. Адже це була чи не єдина можливість спілкуватися з Галичиною, яка для них була частиною України.

Всередині АНУМ панувала злагоджена робота, яка сприяла самовдосконаленню, самозаглибленню, пошукам нових формотворчих висловів. Саме тому персональні виставки художників, які пропонувала Асоціація, були не лише творчим звітом художника-анумівця, але й утвердженням особистого „Я”, декларацією власних мистецьких досягнень, демонстрацією індивідуальної самобутності. Адже кожен учасник організації був настільки самобутнім художником і яскравою особистістю, що Асоціація з гордістю, впевнено декларувала творчо-індивідуальний потенціал кожного члена, демонструючи таким чином завершену модель творчої особистості митця-АНУМівця.

Крім виставок, АНУМівці багато та плідно займалися видавничою справою (каталоги, монографії, періодичні видання тощо), науковими дослідженнями в галузі історії мистецтв; вони брали активну участь у міжнародних виставках, організовували навчання (приміром – курси вивчення техніки емалі) та ін.

Завдяки організаційним здібностям організаторів АНУМ про діяльність цього мистецького угрупування добре знали і в Європі, і в Америці. Критики одноголосно стверджували, що всі найкращі творчі сили українства  гуртувалися довкола Асоціації.

Значення АНУМ в історії національної культури важко переоцінити, враховуючи, в який нелегкий для українців час діяла організація. Усі без винятку українські художники – і ті, хто жив і працював у Львові, і ті, хто надсилав чи привозив свої роботи з Парижу, Праги, Варшави чи Берліну – переслідували ту саму мету: ввести українську образотворчість у русло європейського мистецтва, зайняти вагоме місце у творенні загальноєвропейської культури ХХ століття, продемонструвати найкращі риси національної самобутності.

Ірина ГАХ