Дім Франка — місце натхнення та розвитку

Дім Франка — місце натхнення та розвитку

Створити живий простір, який цікавитиме людей різного віку, приваблюватиме відвідувачів не лише з України, а з різних куточків світу; сформувати спільноту, яка зможе показати всім: Іван Франко — це стильно, цікаво і завжди актуально, а його дім — місце для натхнення та формування нації. Цікавими ідеями про переродження Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка поділився літературознавець, франкознавець, кандидат філологічних наук, доцент факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка Богдан Тихолоз.

— Що Вас підштовхнуло взяти участь у конкурсі на посаду очільника музею?

— Ідея кандидувати на посаду директора, на перший погляд, досить несподівана, бо моя кар’єра досі розгорталася в академічному напрямі. Та власне перебування в університетському просторі, де постійно відбувається спілкування з різними генераціями — професорами та студентами, дає можливість формувати цілісне бачення потреб сучасного суспільства. Молодь, свідомість якої кардинально змінилася після Революції Гідності, відчуває надзвичайну спрагу за всім рідним — українським. І водночас розуміє, що національний культурний продукт мусить бути якісний, креативний, конкурентоспроможний, має відповідати вимогам сучасності. На жаль, у цьому сенсі маємо великий розрив між баченням молоді, яка прагне бачити не кумирів на п’єдесталах, а живих людей, у яких є чого повчитися, і традиційними формами увічнення пам’яті, популяризації видатних українців чи пам’яток.

Богдан Тихолоз
Богдан Тихолоз

На культурній мапі України і Львова місцем пам’яті Івана Франка є не лише Личаківський цвинтар, де він похований, а передусім музей — його дім. Хотів би, щоб він був домом для різних людей, які приїжджають звідусіль, розмовляють різними мовами. І це відображало б сутність Івана Франка, який теж приїхав до Львова, теж розмовляв різними мовами, мав друзів різного віку, в різних куточках Європи, які були частими гостями в його домі.

— На яких прикладах формуєте власне бачення сучасного музею?

— Зі своєю сім’єю часто мандрую Україною і поза нею, полюбляємо відвідувати різні музеї. В деяких музеях нам дуже раді, а в окремих — складається враження, що для них найкраще було б, якби відвідувачі зовсім не приходили. І це неправильно, бо музеї — це важлива складова культурного ринку, а зважаючи на те, що живемо в висококонкурентному світі і хочемо бути на рівні з європейськими сусідами, мусимо змінити ставлення до цього.

Богдан Тихолоз з Дружиною Наталею та дітьми
Богдан Тихолоз з Дружиною Наталею та дітьми

Останнім часом мандрував трохи Європою і мав нагоду побачити, що відбувається там, як і чим живуть їхні музеї. І часом просто охоплював розпач від того, що в нас не так. В них буяє життя, дбають про відвідувачів, щоб було комфортно всім: людям з інвалідністю, батькам із дітьми — є пеленальні столикі, місця, де мами мають можливість погодувати немовлят; для дошкільнят у музеях працюють різні гуртки, проводять майстер-класи, школярі дуже часто мають там різні уроки, квести, вікторини, є цікаві програми для молоді та людей старшого віку. Особливо в цьому плані мені сподобався Відень.

— У чому мало б полягати реформування музею?

— Передовсім в музеї треба сформувати спільноту небайдужих людей, які різновекторно можуть долучитися до творення його як відкритого простору актуальної культури. Тобто це повинна бути не лише меморіальна пам’ятка, де ми згадуємо Франка (місце памʼяті), а й місце творчості, де показуємо його живого, справжнього, відкритого. Музейний простір має надихати, там повинні повсякчас відбуватися різні мистецькі й наукові заходи. Мені доводилося бути консультантом великих молодіжних фестивалів — „Франко Фест“ і „Франко. Місія“, які молодь власне й робила для того, щоб через різні цікаві форми донести українську культуру до своїх ровесників. І це справді дієво.

Богдан Тихолоз. Філософська лірика Івана Франка.
Богдан Тихолоз. Філософська лірика Івана Франка.

Моє бачення музею — живий відкритий простір спілкування і творчості для багатогранних особистостей. Щоб люди могли зреалізуватись свої різні запити, то й музей має бути різний за наповненням. Це благодатний ґрунт для організації дискусійного клубу, проведення наукових конференцій та семінарів, зацікавлення творчих людей школами чи майстер-класами з різних ремесел. Також це чудовий простір для різних невеликих фестивалів, днів театру, музики, літератури… Зрештою, говорячи про літературу, музей асоціюється виключно з творчістю Франка, хоча, думаю, він мав би бути різновекторний: з проведенням літературних батлів, дискусій між представниками різних генерацій, творенням своєрідних платформ, де могли б представляти свою творчість літератори-дебютанти, відомі письменники та «живі класики», тут могли б відбуватися презентації книг від видавництв, а також є чудова можливість організувати кінолекторій, в теплі пори року навіть під відкритим небом.

Богдан Тихолоз
Богдан Тихолоз

Окремо варто приділити увагу родинам. Бо це був дім не однієї особи, а його цілої сім’ї. На жаль, зараз туди майже не приходять сім’ї з дітьми. Тому треба підтримати родинні відвідування. Для цього не треба вигадувати чогось особливого. Франкова родина любила колядувати, тож і тепер там має бути не просто Різдво в музеї, а коляда, яка триватиме цілі свята, а на Великдень сімʼї можуть спільно розмальовувати писанки чи водити гаївки. Тобто потрібні культурні акції, які гуртують людей.

— Як вважаєте, чи є можливість для розширення діяльності музею за його територію?

— Саме його розташування — поруч музей Грушевського (унікальний випадок, коли таких два велетні думки жили поруч), величезний відпочинковий простір Стрийського парку, дитячий еколого-натуралістичний центр, де сходяться школярі (можливість для спільних проектів), дитяча залізниця, куди приходять цілі сім’ї, Український католицький університет із великою студентською громадою, церква Святої Софії — вказує на те, що його діяльність треба розширювати, виходити поза стіни. Зрештою, можна розробити екскурсійні маршрути і не лише Франковим Львовом, а в співпраці з іншими музеями, наприклад, до Франка на батьківщину в Нагуєвичі, чи навіть усією Бойківщиною, де він багато де бував: Тухля, Урич, Східниця… Ще один цікавий напрямок у Криворівню, на Гуцульщину де також є Музей Івана Франка. В цьому потужний потенціал, який варто розвивати.

— А як щодо самих експозицій? Чи могли б вони „вийти“ з будівлі музею?

— Є багато форм мандрів. Для Франка це дуже органічно, бо він дуже багато любив ходити, їздити. Передовсім треба було б створити віртуальний 3D тур музеєм, який повинен бути залінкований на всіх мапах в інтернеті (знаю фахівців, які готові це зробити). Також мають бути пересувні мобільні виставки, щоб можна було їздити в кожен куточок України зі сучасним мультимедійним супроводом.

Богдан Тихолоз
Богдан Тихолоз

Думаю, що варто також налагоджувати зв’язки з різними установами в Україні та світі, і не лише музейними, щоб реалізовувати спільні проекти. Іван Франко був знаним перекладачем із багатьох мов, у його перекладній спадщині твори Данте, Петрарки, Гете, Шекспіра, Сервантеса… Можна робити віртуальні дні творчості Франка в музеї Шекспра, чи — Шекспір „гостюватиме“ в нас. Це було б не лише цікаво, а й по-новому презентувало Україну для світу.

— Втілення цих всіх задумів і змін потребують чималих ресурсів, як Вам вдасться це вирішити?

— Я переконаний, що передовсім має бути інтелектуальний ресурс, бо все починається з ідей. Якщо вони є, то знайдуться люди, готові їх розвивати і, відповідно, гроші для їх реалізації. Музеї не можуть існувати без державної підтримки, та мають дбати і про залучення коштів не лише від продажу квитків, а й сувенірної продукції, інформаційно-аналітичних буклетів, книжок, через різні грантові програми.

— Які, на Вашу думку, першочергові завдання стоять перед музеєм?

— Іван Франко — це національний символ, топ-фігура, з якою має асоціюватися Україна у світі. Він не був пересічним українцем, а високим інтелектуалом, який на рівних спілкувався зі своїми європейськими сучасниками, його знали в світі. А одна з небезпек — провінціалізація і регіоналізація нашої культури. Франка треба сприймати не як великого бойка, галичанина, західняка, а як великого українця і європейця. І саме музей Франка має бути місцем єднання, творення бренду, з яким ототожнюватимуть нас у світі.

Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка
Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка

Завдання музею — забезпечити не лише інтелектуальний зв’язок, а й емоційний. Будь-який відвідувач має винести звідти два переконання: передовсім — що Франко дуже „крутий“, видатний і цікавий, а по-друге — що цей музей дуже затишний, і варто повернутися туди знову.

Наталія ПАВЛИШИН

Напишіть відгук