Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія Терору» розпочинає ініціативу зі збору світлин, зроблених на Майдані, безпосередніми його учасниками. Отримані фото увійдуть до майбутньої фотовиставки музею, присвяченої подіям Революції Гідності листопаду 2013 – лютого 2014 року.
«Якщо у вашому домашньому фотоархіві є світлини, які символізують для вас переломні моменти Євромайдану, передають тогочасну атмосферу, дають відповіді на питання: чим Майдан був для мене – на яких зображено вас, ваших друзів, звичайних перехожих, активних учасників протестів чи просто панорамні фото місць протистоянь, – надсилайте їх нам», – зазначають представники музею.
Кожен/кожна бажаючий/бажаюча може відправити до 10-ти знімків. Музей залишає за собою право на відбір світлин, які увійдуть до фотовиставки. Окрім того, ви можете передати особисті майданні артефакти, які доповнять виставку. До участі запрошуються учасники/учасниці Майданів із різних куточків України та світу. Усі надіслані фото та об’єкти можуть бути передані на довгострокове зберігання та увійти у фонд музею за бажанням дарувальника.
Анонс збору особистих фотографій з Революції Гідності для виставки в музеї тоталітарних режимів «Територія Терору»
Надсилати фотографії просимо на електронну скриньку territoryterror@gmail.com. До фото необхідно додати текстовий документ з наступною інформацією: прізвище та ім’я автора фото, або інформацію про джерело, контактний номер телефону, орієнтовна дата та місце зйомки, підпис до фото та (за бажанням) історію його появи. Учасники збору світлин своєю участю підтверджують, що вони є авторами надісланих робіт та/або мають права на їх використання та фактом участі не порушують авторських прав інших осіб. Музей приймає світлини на безоплатній основі.
Прийом фоторобіт триватиме до 30 листопада. Відкриття фотовиставки, створеної на основі отриманих світлин, планується у середині грудня на території музейного комплексу «Територія Терору» (м. Львів, просп. В. Чорновола, 45 г).
Контактна особа: завідувач інформаційно-освітнього відділу музею – Анна Шиманська, тел. 0967835096.
Вчора, 14 листопада 2017 року, поховали археолога, доктора історичних наук, професора Ларису Крушельницьку. Попрощатися із видатною львів’янкою прийшли родичі, керівники області та міста, друзі, співробітники, громадські діячі та послідовники. Про це повідомила прес-служба ЛОДА.
Лариса Крушельницька
«Україна втратила надзвичайно сильну людину. Людину, що мала силу у важкі часи відстоювати своїх працівників і свої ідеали. Лариса Крушельницька завжди казала: «Читайте про минуле і думайте про майбутнє». Тепер ми розуміємо, що це минуле – то є зернина, яка могла прорости тільки на доброму колосі. Ми мали можливість жити в один час із видатною людиною», – зазначила заступник голови Львівської ОДА Оксана Стоколос-Ворончук.
Похорон Лариси Крушельницької 14 листопада 2017 року на Личаківському цвинтарі у Львові
«Вона була моєю сусідкою в страшній імперії зла, ми якось вийшли із уього сусідства та стали справжніми сусідами у вільній Україні. Вона відстоювала українські книжки від захланних сусідів, та надала європейського вигляду Науковій бібліотеці. Вона надзвичайно гостро реагувала на всі несправедливості, що чинились як у Львові, так і в Україні», – поділився спогадами про Ларису Іванівну поет-дисидент Ігор Калинець.
Чин похорону розпочався у церкві Святої Трійці, а поховали Ларису Крушельницьку на Личаківському цвинтарі у родинному гробівці на полі 23.
Похорон Лариси Крушельницької 14 листопада 2017 року на Личаківському цвинтарі у Львові
«Високе почуття гідності, що було завжди з Ларисою Крушельницькою, дало можливість їй вистояти у складні часи та зберегти той стержень, за які її шанували. Лариса Іванівна була і залишиться моральним авторитетом, честю і совістю української нації», – зауважив глава Українського геральдичного товариства Андрій Гречило.
Похорон Лариси Крушельницької 14 листопада 2017 року на Личаківському цвинтарі у Львові
Нагадаємо, український археолог, бібліотекознавець, доктор історичних наук, професор Лариса Крушельницька померла на 89 році життя. Вона була єдиною в світі жінкою-археологом, яка організувала й успішно провела понад 50 наукових експедицій. За своє життя вона написала 206 наукових досліджень, із яких понад 150 були опубліковані.
3 квітня 1990 року над Львовом підняли Державний Прапор України
Довгоочікувана відеоробота Арсена Мірзояна, саундтрек осені від Kozak System та дві зворушливі пісні про наших героїв АТО. Радіо МАКСИМУМ пропонує вашій увазі новинки в українській музиці.
Арсен Мірзоян – Не Магеллан (кліп)
Популярний український співак Арсен Мірзоян презентував незвичайне відео на пісню “Не Магеллан”. Саме під час зйомок цього ролика у Бангладеші співака разом з командою та друзями заарештували. Так служба безпеки вирішила перевірити, з якою метою музикант прибув до країни. Однак все минулося, і Мірзоян зумів зняти відоме кладовище кораблів. До слова, знімальний процес також відбувався і в Одесі. Готові оцінити новинку?
Kozak System – У осені очі твої (кліп)
Український гурт Kozak System показав відеокліп на нову пісню “У осені очі твої”, яка має всі шанси стати сандтреком осені. В атмосферному ролику фронтмен рок-гурту Іван Леньо приміряв доволі нетиповий для себе образ замріяного художника, який шукає свою музу.
Якщо уявити, що осінь – це атмосферний трисерійний серіал (а для кожного пристойного серіалу хороші композитори пишуть саундтреки), то ми вважаємо, що саундтреком до цієї пори року якнайкраще підходить саме ця пісня. Думаємо, ми виграли кастинг у самої осені, – поділилися учасники Kozak System.
Дивіться атмосферний кліп “У осені очі твої”:
KAZKA – Свята (кліп)
Інді-поп гурт KAZKA , який став шалено популярним завдяки постійній ротації на радіохвилях, випустив дебютний відеокліп на пісню “Свята”. Саме цією піснею вони вразили членів журі талант-шоу “Х-фактор”, за що отримали чотири “Так!” та майже мільйон переглядів свого виступу на YouTube. Запевняємо, що прослухавши “Свята” хоч раз – ви будете наспівувати цю пісню цілий день. Ризикніть 😉
Веремій feat. ХАС – Нічого не буде, як раніше
Два дуже різні представники сучасної української музики здивували фанів спільною роботою. Нова пісня Веремія та ХАСу присвячена всім тим, хто, повернувшись з фронту, відчув байдужість своєї країни, суспільства, усім тим, кому важко повернутися до звичайного життя у той час, коли за менше ніж тисячу кілометрів й далі свищуть кулі…
Яке ставлення до хлопців, які повернулись з війни? Багатьом вони не потрібні. Їхня адаптація в суспільстві після того загалом проходить непросто. Для них – “Нічого не буде, як раніше”. Та і для кожного з нас, думаємо, – наголошує Веремій.
“Не звертай зі шляху, яким ідеш” – закликають музиканти. Дуже щемка та актуальна пісня, вмикайте:
Rock-H – Оксано (кліп)
Колоритні закарпатці з гурту Rock-H показали свіжий кліп до пісні “Оксано”. Зйомки відео відбувалися у Києві та охопили одразу кілька мальовничих локацій столиці – Троїцьку площу, елітний житловий мікрорайон “Воздвиженка” та оновлену Поштову площу. Вочевидь, знімальний процес проходив ще до того, як настала похмура осінь, тому кліп команди видався сонячним, грайливим та романтичним.
Цікаво, що Rock-H запросили до зйомок одразу шістьох Оксан-танцівниць на будь-який смак. Усі задіяні дівчата представляють різні професійні студії танцю. У підсумку – вийшло дуже яскраво! Гляньте самі:
Panchyshyn – Ти Робиш Мене Кращим (кліп)
Талановитий виконавець Остап Панчишин потішив шанувальників дебютним кліпом на пісню “Ти Робиш Мене Кращим”. Позитивна, легка, романтична та яскрава історія про почуття між двома людьми підкреслює настрій і головний месседж пісні.Режисером кліпу “Ти робиш мене кращим” став кліпмейкер і відомий художник Лесь Панчишин – рідний брат лідера проекту PANCHYSHYN. Зйомки відео тривали понад тиждень, і за цей час знімальна група примудрилася змінити сім локацій: Карпати, Арена Львів, наукова бібліотека, дах будинку, у якому живе Остап Панчишин… Драйву не бракувало!Романтичну лінію у відеоролику зіграли професійні актори з львівського Театру Лесі Українки – Назар Павлик та Галя-Марія Павлик. Але чи зіграли? У реальному житті вони – подружжя, тож, усі емоції на екрані – справжні. Дивіться:https://youtu.be/ROnrEpw1hMw
Semmar – Литовська
Не секрет, що люди дуже болісно переживають зраду. Усвідомлення того, що кохана людина тобі зрадила, завжди вибиває з колії. Особливо ревниві люди бачать зраду повсюди. Інше питання, що іноді вона ввижається їм там, де її насправді немає. Ревнивці навіть не здогадуються, що з точки зору психології “надумана зрада” – вірний шлях до згасання почуттів і, відповідно, розлучення. Вокаліст київського інді-гурту SEMMAR Андрій Шатров перетворив свої роздуми з цього приводу в цілу пісню і назвав її “Литовська”/
“Литовська” – це трек про зраду, якої насправді не було. Це перша емоція, яку ти відчуваєш, коли вже повірив у зраду, подумки відправив подалі і її, і себе. Ти уявляєш собі, як добре з іншим твоїй коханій, і навіть не розумієш, що насправді все ок. Адже ніхто нікого не зраджував. Проте, навіть дізнавшись, що зради не було, ти не можеш позбутися негативних емоцій – як і твоя половинка, яку підозрювали у такому вчинку”, – коментує фронтмен SEMMAR нову пісню.
Спочатку ода зраді, якої не було, існувала в акустичному варіанті, але в кінцевому підсумку “Литовська” отримала повноцінне звучання. Як вам?
Anna-Maria – Долонями
“Нічого так не зводить з розуму, як долоні коханої людини”, – стверджують співочі сестри Опанасюк з музичного проекту Anna-Maria. Дует сестер-близнючок презентував енергійний та запальний трек “Долонями”. Основною ідеєю новинки є твердження, що коли життєві карти лінії долонь двох людей співпадають – саме тоді народжується магія, у яку потрібно завжди вірити.
Ми впевнені, що своїми “Долонями” ми здатні змінити світ, це дійсно особливий трек для нас. І ми можемо дати гарантію, що той, хто почує цю пісню хоч раз, точно буде наспівувати приспів! – наголошують Anna-Maria.
Авторами музики та слів нової пісні є самі Анна та Марія. Цю композицію вони написали ще минулого літа, тому й трек вийшов таким сонячним. Підтримайте талановитих сестер!
Лев Ременєв – Твій герой (відео)
Музикант, композитор та саунд-продюсер Лев Ременєв, якого ви можете пам’ятати за участю у вокальних шоу “Голос Країни” та “Україна має талант”, презентував свою авторську роботу із відчутним осіннім післясмаком. Нова пісня “Твій герой” апелює до гострих питань сучасної України – війни та втрати близьких людей.
В основі композиції “Твій герой” лежить цілком реальна життєва історія – розповідь про маленьку дівчинку, яка так і не дочекалася листа-відповіді від свого батька, адже за день до отримання звістки від доньки він трагічно загинув на фронті. Трапилося це у 2015 році, а 4 жовтня 17-го йому мало би виповнитися лише 35 років… До мурашок:
DISTiNcT – Мішень (кліп)
Насамкінець ловіть “важку” новинку! Ужгородський ню-метал гурт DISTiNcT показав офіційне відео до пісні “Мішень”. Частину кліпу зняли в ізраїльському Тель-Авіві, частину – у Києві на фестивалі MZFK Live Gig. Також у ролику було використано кадри виступу DISTiNcT у вже не існуючому клубі Outsider.
Основний задум даної роботи – наша реакція на критику стосовно концепції та, зокрема, текстів, які люди вважають занадто похмурими і болісними. Тобто коли ти намагаєшся бути самим собою, людей це “загружає”, це не подобається. Тоді ти починаєш вдавати ніби все добре, посміхатися, але це не більше, ніж варіант захисної реакції”, – зазначає вокаліст DISTiNcT Петро Пащенко.
Пам’ятник постане з нагоди 125-ліття від дня народження патріарха на території церкви Покрови Пресвятої Богородиці у Трускавці. Про це повідомляє “Експрес”.
“Вже завершуємо роботу. Постамент уже готовий, а сам пам’ятник привезуть нам через два тижні. Він виготовлений за сучасною технологією – з бетону, оббитого бронзою. У Польщі вже дуже багато таких, у нас тільки починають впроваджувати цю технологію” , – каже настоятель храму, отець Володимир Бондарчук.
Йосиф Сліпий на засланні у Сибіру
Урочисте відкриття та освячення пам’ятника цій видатній особистості відбудеться за участі митрополита, єпископів священиків і всієї трускавецької громади, заплановано на 3 грудня. Це буде пам’ятник патріархові в повен зріст.
Йосиф Сліпий у Римі
“Таких лише три в світі – один у Чикаго (США), один – у Тернополі та ось у нас буде третій. Багато де є бюсти, дошки, присвячені патріархові, а в нас буде монументальний пам’ятник у повен зріст, може, навіть і найбільший”,- додає священик.
Пам’ятник встановлюють коштом благодійників, церковної громади та міста.
У готелі Жорж відбувся «Показ колекцій українських дизайнерів одягу, білизни, аксесуарів». За словами організаторів, захід був спрямований на підтримку розвитку малого підприємництва Львівщини. Про це інформує прес-служба ЛОДА.
Показ колекцій українських дизайнерів одягу, білизни, аксесуарів
Показ колекцій українських дизайнерів став унікальною можливістю відчути атмосферу універсальної моди та стилю, створеної українськими дизайнерами.
Показ колекцій українських дизайнерів одягу, білизни, аксесуарів
Ця подія представила не лише відомі імена львівської моди, а ще дозволила відчути нову хвилю стилю від талановитих дизайнерів.
Показ колекцій українських дизайнерів одягу, білизни, аксесуарів
Під час показу представили колекції 20 виробників, зокрема соціального підприємства «Рукомисли», Світлани Городецької, дизайн-студії «Королівство вовни», Марії Старчак та інших, що представили колекції одягу, аксесуарів та головних уборів.
Показ колекцій українських дизайнерів одягу, білизни, аксесуарів
Організувала захід Анастасія Рибак за підтримки Комісії з питань економічної політики Громадської ради при Львівської ОДА.
На 89 році життя померла відома львів’янка Лариса Іванівна Крушельницька, яка довший період свого життя присвятила роботі у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника. Громада міста сумує та співчуває.
Лариса Іванівна Крушельницька – український археолог, бібліотекознавець, доктор історичних наук, професор.
Порядок чину прощання та поховання:
Понеділок, 13 листопада:
19.00 год. – чин парастасу (Палац Сапіг, вул. Коперника, 40а);
Вівторок, 14 листопада:
12.00 год. – чин похорону (Храм Пресвятої Трійці УГКЦ, вул. Братів Тершаківців, 11).
Поховають Ларису Крушельницьку на Личаківському кладовищі у родинному гробівці.
— У селі його називали диваком. Щоранку йшов у гори. Клав у свій коричневий портфель бутерброд, колби і пляшки для води, — розповідає 78-річна Ганна Стоцька зі Львова, донька відкривача мінеральних джерел Омеляна Стоцького. З 1945-го він жив і працював у селі Східниця — тепер Дрогобицький район на Львівщині. — Долав десятки кілометрів карпатських нетрів. Шукав джерела за допомогою металевої палиці з гострим наконечником. Робив проколи в землі. Знав, де може текти і як розташована жила з водою, бо був нафтовиком. Коли знаходив їх, просив місцевих чоловіків, щоб допомогли розкопати. Вуйки погоджувалися за пляшку горілки. На неї кожному давав по 3 карбованці зі своєї пенсії в 56 карбованців.
Протягом 30 років займається пошуками й дослідженнями підземних вод. Добивається визнання вченими східницьких джерел. Переконаний, що вони за властивостями прирівнюються до відомої “Нафтусі”. Це лікувальна вода з високим вмістом речовин нафтового походження. Виявлена 1835 року в місті Трускавець.
Копальні в Східниці. Поштівка 1912 року
— Посидів би вдома, відпочив на старості років. Чи ти думаєш, що тобі за це пам’ятник поставлять? — дорікає йому дружина Павліна, коли дослідник пізно ввечері повертається додому.
— Люди оцінять. Нехай і після смерті, — відповідає.
Самостійно починає вивчати хімію, мінералогію, медицину, геологію. Спеціальну літературу читає чеською, німецькою, італійською, польською та російською мовами. Дослідження води спочатку проводить у курнику біля свого дому. Потім просить допомоги у вчителя хімії місцевої школи Михайла Гамули.
Омелян Стоцький (крайній ліворуч) з дружиною Павліною (у центрі) та сім’єю її сестри Катерини. Самбір, 1930 рік Фото: Музей Омеляна Стоцького у Східниці
— У лісі, неподалік в’їзду в Східницю, знайшов джерельце, — підходить до нього після батьківських зборів. — Там вода має запах сірководню. Чи не може це бути “Нафтуся”? Хто з наших людей із хворими нирками чи печінкою її п’є, то почувається краще.
Михайло Гамула дає ключі від хімічного кабінету. Омелян Стоцький йде туди після уроків і робить аналізи води. Про дослідження стає відомо місцевому головному лікареві Степану Дуді. Він зважується на експеримент. Відбирає 21 хворого із сечокам’яною хворобою. Починає давати їм воду зі Східниці. Пісок і камені виходять, і люди одужують без операцій.
Панорама Східниці
“1963 року в мене виявили в жовчному міхурі камені й пісок. Лікар пропонував операцію, але я відмовилася, — пише у спогадах мешканка Східниці Магда Журавчак. — Почала пити східницьку “Нафтусю” із джерела №1. У мене вийшов камінь розміром як кукурудзяне зерно.”
Омелян Стоцький їде до Трускавця. Біля головного бювета починає агітувати хворих, щоб їхали до Східниці — там вода краща за трускавецьку “Нафтусю”. Його забирають у відділок міліції. Тримають 3 год. Відпускають, коли дає розписку, що більше так не робитиме.
Трускавець. Джерело «Нафтуся», поч. ХХ ст.
Везе проби східницької води в Трускавецьку центральну лабораторію. Запевняє, що у Східниці можна лікувати хвороби нирок, печінки, шлунка, цукровий діабет, виводити шлаки.
— Нарешті приїхали двоє аналітиків, — каже Ганна Стоцька. — Вони взяли воду не з джерела, на яке вказував батько, а з потічка, куди стікали нафтові води свердловини. У них був такий наказ від керівництва.
Результати тих досліджень критичні: “Влітку 1963 року співробітники лабораторії досліджували води, які Стоцький називає “Нафтусею”. Вони мають бактеріологічне забруднення. В експериментальних собак наступала безперервна блювота. У воді багато домішок нафти. Потрібно посилити роботу медичних працівників серед населення про можливі шкідливі наслідки. Наявність у Східниці води типу “Нафтуся” є плід уяви некомпетентних людей”.
Омелян Стоцький, 1972 рік Фото: Музей Омеляна Стоцького у Східниці
Омелян Стоцький пише дослідникам у Київ. Міністерство охорони здоров’я протягом п’яти років проводить власну перевірку.
— Я була старшим лаборантом. Нам привезли мишей, жаб і шість собак. Доставляли з Одеського інституту літаком у Львів, а сюди вже машиною, — згадує 80-річна Таміла Прибільська з Одеси. — Геологи відкривали джерела, а хіміки досліджували. Тричі на день бігали по воду й напували нею підопічних тварин. Збирали й досліджували від них жовч і сечу, робили аналізи. Результати давали лікарям, а вони призначали, кому з хворих яку пити воду.
Науковці підтверджують здатність східницьких мінеральних вод лікувати урологічні й кишково-шлункові хвороби. Місцевій “Нафтусі” немає аналогів серед 10 тис. відомих мінеральних вод світу. Лікуватися нею приїжджають люди з інших республік СРСР.
Східницьке джерело мінеральних вод №26
— Двері нашого дому не зачинялися. Люди писали листи з подяками, — розказує донька дослідника. — Це надихало. В такі моменти батько почувався щасливим. Сідав за фортепіано і грав твори Бетховена. Так передавав свій душевний стан.
За розрахунками Стоцького розвідують 38 джерел. Планують будувати санаторій. Але свердловини для його потреб роблять не в тому місці, на яке вказано в плані. Відкриття закладу під загрозою. Люди збирають гроші, за які дослідник їде в Москву до міністра геології. Той дає згоду на повторне буріння свердловин. Роблять це через три роки. Одне з джерел дає унікальні об’єми — 84 куб. м на добу. Це найбільше в Україні. Біля нього відкрили лікувальний пансіонат “Карпати”, пізніше — пансіонат “Гуцулка”.
100 карбованців
100 карбованців премії отримав Омелян Стоцький за відкриття Східницького родовища мінеральних вод. Її вручили 3 листопада 1977 року із дипломом та нагрудним знаком “Першовідкривач родовища” міністерства геології СРСР.
Кам'яниця на вул. Личаківській, 3, що належала родині Піллерів. К.Ауер, 1846-47 рр.
17 листопада 2017 р. у графічній майстерні кафедри графічного дизайну та мистецтва Української академії друкарства (вул. Личаківська, 3) усі охочі матимуть змогу побачити унікальне обладнання для літографії, гравюри, ксилографії, повідомляє Львівський портал
Для відвідувачів проведуть дві безкоштовні екскурсії: об 11.00 – для львів’ян та гостей і о 12.30 – для представників туристичних фірм та екскурсоводів міста.
Екскурсії організовують в межах відзначення 100-ліття кафедри. Організатори запевняють, що обладнання, котре вони продемонструють, є унікальним. Та й саме приміщення кафедри розташоване у історичній будівлі, де у 18 столітті з’явилася перша львівська друкарня.
Зразок обладання
У стінах вишу проходить постійна виставка студентських робіт, викладачів, заслужених діячів мистецтв та народних художників України, митців із світовими іменами та визнанням (Сергія Іванова, Юрія Чаришнікова, Олега Денисенка, Сергія Храпова, Костянтина Калиновича та інших).
Одразу після екскурсії у графічний майстерні проведуть майстер-клас. Охочі зможуть власноруч на унікальних графічних станках кафедри книжкової та станкової графіки зробити собі на згадку відбитки заздалегідь підготовлених творів майстрів кафедри. Участь у майстер-класі коштуватиме 50 грн. (вартість матеріалів).
Українсько-словацький фільм «Межа» здобув приз за найкращу режисерську роботу на Міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах, а тепер ще і номінується на «Оскар» від Словаччини.
11 листопада у Львові відбувся допрем’єрний показ українсько-словацького фільму «Межа», інформує Дивись.info.
«Межа» — це кіно про контрабанду на кордоні між Україною та Словаччиною. Над стрічкою спільно працювали команди обох країн.
Допрем’єрний показ українсько-словацького фільму «Межа»
«Цей фільм оповідає події 2007 року. Але те саме відбувається і сьогодні. І невідомо, коли це скінчиться, — каже акторка Рима Зюбіна. — Тут є і про контрабанду цигарок, і наркотиків, і перевезення людей».
У центрі сюжету — родина, голова якої очолює злочинне угруповання контрабандистів. І якщо спочатку справи нечистих на руку йдуть добре, то в один момент невдала спроба перевезти товар через кордон закінчується трагедією…
Світова прем’єра стрічки відбулася 3 липня 2017 році на 52-му Міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах. Там вона отримала приз за найкращу режисерську роботу. Вже 27 липня фільм пустили у широкий прокат у Словаччині і за 7 тижнів вона зібрала понад 1,5 мільйона євро, при бюджеті 1,3 мільйона євро.
https://youtu.be/2KpvaqiKL_w
20 вересня Словацький Оскарівський Комітет висунув фільм на 90-ту церемонію вручення кінопремії «Оскар» у категорії «Найкращий фільм іноземною мовою».
Український глядач зможе побачити фільм у кіно вже з 16 листопада.
Лариса Крушельницька в себе в помешканні Крушельницької . Фото Мирослава Ляхович
Щойно стало відомо, що на 89 році життя померла відома львів’янка Лариса Іванівна Крушельницька, яка довший період свого життя присвятила роботі у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника. Громада міста сумує та співчуває.
Лариса Іванівна Крушельницька – український археолог, бібліотекознавець, доктор історичних наук, професор. Порядок чину прощання та поховання буде повідомлено пізніше.
Лариса Іванівна Крушельницька — єдина в світі жінка-археолог, яка організувала й успішно провела понад 50 археологічних експедицій, підсумком яких стали 206 наукових досліджень, з яких понад 170 опубліковані — зокрема, 8 монографій. Вона відкрила і дослідила близько 60 пам’яток минулого, що принесли їй визнання як в Україні, так і за кордоном.
Наукові інтереси Л. І. Крушельницької охоплюють широке коло проблем археології бронзової і ранньозалізної доби Центральної та Східної Європи. Широкомасштабні дослідження пам’яток цього періоду, вперше проведені на території Північно-Східного Прикарпаття і Західної Волині, збагатили археологічну науку численними новими джерелами. Вона вперше провела розкопки в гірських районах Карпат, де виділила низку виробничих осередків соляного виробництва, масштаб якого мав у стародавні часи велике економічне значення.
Визначним внеском Л. І. Крушельницької є обґрунтування нею феномену розвитку земель Прикарпаття і Волині як контактної зони і периферійної території щодо етнокультурних масивів Східної та Центральної Європи. Концептуально важливе наукове значення мають дослідження Крушельницької на території Середнього Подністров’я і виділення нею Непоротівської групи пам’яток, яка репрезентує західні окраїни Чорноліської культури.
Широкого міжнародного резонансу набули також її спогади, публіцистика й особливо діяльність на посаді директора Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України.
У жовтні 1991 Лариса Крушельницька очолила ЛНБ ім. В.Стефаника. Як керівник вона зуміла зберегти колектив у нелегкий час фінансових негараздів, відсутності коштів для придбання нової літератури. З того часу на півмільйона збільшився обсяг фондів бібліотеки, який тепер становить близько 7 мільйонів одиниць збереження, вперше частково здійснено ремонтно-реставраційні роботи у 4 корпусах. Під її керівництвом та за безпосередньої участі у бібліотеці ім. Стефаника розгорнуто активну роботу науковців бібліотеки над темами, що пов’язані зі створенням національної бібліографії, дослідженням проблем бібліотекознавства, книгознавства й історії періодики; триває науково-бібліографічне опрацювання та розкриття рідкісних фондів, колекцій і збірок.
У різні роки за розвиток історичної науки, за багаторічну наукову, організаційну та видавничу діяльність, подвижницьке служіння Україні була нагороджена численними почесними грамотами, зокрема, Верховної Ради України (2003), Президії НАН України (1998, 2002, 2003), Міністерства освіти і науки України, обласних і міських рад. 2008 року нагороджена орденом княгині Ольги III-го ступеня і Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. 2011 року нагороджена орденом княгині Ольги II-го ступеня. 5 квітня 2013 року у день свого 85-річчя нагороджена Почесним знаком Святого Юрія.
Л.Крушельницька була почесним директором ЛНБ ім. В.Стефаника, головою археологічної комісії Наукового товариства ім. Шевченка, членом наукового товариства «Український історик» (США), членом Львівської організації ЮНЕСКО.
Німецькі колоністи Гнідави. Колаж Олександра Котиса
Історія волинських німців напрочуд цікава і малознана. Специфічність не стільки в тому, що історичних джерел небагато, як у тому, що значна кількість із них недоступна для багатьох через мовний бар’єр.
Німці на Волині жили здавна, але не системно. Те, про що зазвичай ідеться під цим поняттям, означає колонізацію регіону в модерний період історії, у ХІХ столітті. Тоді поява численних поселень призвела до масового явища «колонізації» і включила німецький елемент мозаїки до культурного розмаїття Волині. Гнідавська колонія – одна з найближчих до Луцька.
Поява німців на Гнідаві
Є відома легенда – німці з чехами масово прибули в Російську імперію (в тому значенні і на Волинь) у ХІХ столітті на запрошення російського уряду для підняття рівня сільського господарства. Скільки в цьому правди?
Найбільші німецькі колонії на Волині, elke-rehder.de
На Волині німці стали з’являтися ще на початку минулого тисячоліття – в часи Київської Русі. А згодом стали жити тут постійно переважно у містах. Зазвичай це були купці і ремісники. Цьому сприяли контакти руської політичної верхівки з німецькими землями. Поява магдебурзького права у Галицько-Волинській державі пов’язана насамперед з німцями.
Як пише дослідник Михайло Костюк у праці «Німецькі колонії на Волині», у ХІХ столітті першими на Волинь прибули представники цікавого протестантського напрямку – меноніти. Вони втікали з німецьких земель від переслідувань. Вагомішим чинником німецької колонізації стали активні дії поміщиків (тобто шляхти, чи дворян), які прагнули густіше заселити свої землі, щоб можна було збирати більше податків.
Третім чинником були законодавчо створені Петербургом спрощені умови для переселенців, у тому числі відміна кріпацтва. Певний час поселенці були звільнені від податків та мали ряд інших привілеїв. Звичайно все це за умови, що були якісь причини, чому вдома німцям жилося погано і вони шукали, куди б поїхати.
Онук-президент і дідусь, як і мешканці гнідавської колонії, мають пфальцівське коріння
З кожним новим десятиліттям темпи переселень збільшувалися. Прибували з Прусії, Сілезії, Швабії, Галичини, Царства Польського. За переписом населення 1897 року, кількість німців на Волині сягала 171 тисячі осіб. В пізніші часи це число доросло до 210 тисяч.
“Як у всякому процесі трудової аграрної імміграції, найбільшу його частину складало збідніле й безземельне німецьке селянство, частково ремісники та робітники промислових підприємств. Часто вони йшли пішки, без коней і худоби, нерідко й без грошей, тягнучи за собою візки з нехитрим домашнім скарбом і зерном, необхідним для посіву. Дуже рідко зустрічались такі, що мали значну суму фінансів, яка б дозволяла відразу купити землю. Переважна більшість орендувала її, а лише згодом, зміцнивши своє матеріальне становище, викупляла й ставала землевласниками”, – пише Михайло Костюк.
Вже на кінець століття частка німців у Волинській губернії становила до 6% населення. Найбільшою ж вона була у Луцькому повіті – 12%. Тобто кожен восьмий був німцем. У губернії вони заснували 800-900 колоній. І серед них знайшлася прилуцька Гнідава.
Шпаєрський собор, фото з Вікіпедії
Саме село існувало вже давно. Ряд історичних джерел вказують на XVI століття як першу згадку. Тоді село начебто належало Міхалу Хрінницькому. В пізніші часи воно не один раз переходило до іншого власника. «Словник географічний Королівства польського» 1900 року подає цілий ряд шляхетських прізвищ протягом XVI-XIX століть, які володіли Гнідавою. У словнику Олександра Цинкаловського зазначено, що після 1628 року село становило окреме староство, що свідчить про його більшу роль, ніж просто села. Воно також побіжно потрапило у звіт військового кореспондента про похід Наполеона на Російську імперію, поміщений в «Мюнхенській політичній газеті» 1812 року.
У будь-якому разі ці факти не пов’язають Гнідаву з німцями. Це сталося аж у ХІХ столітті. У 1831 році (або в 1860-х, точно невідомо) біля села німці заснували поселення. Сюди вони прибули із Галичини, куди спершу приїхали із Пфальца, історичного регіону на південному заході сучасної Німеччини. Це одне з основних виноробних місць Німеччини, де пролягає відомий Німецький винний шлях, який переходить у Винну дорогу Ельзасу. Географічно це просто природні смуги для доброго вирощування винограду, але нині з них зробили також популярні туристичні маршрути.
Серед знаних вихідців Пфальцу Йоган Гайнріх Гайнц (Хейнц), батько засновника відомої компанії Heinz (пригадуєте рекламу кетчупів Heinz на наших екранах у 1990-х?). А ще – Фрідріх Трамп, дідусь нинішнього президента США Дональда Трампа. Фрідріх виїхав до Нью-Йорка у 1885 році і став успішним бізнесменом у готельно-ресторанній справі. Ще одна з пфальцівських цікавинок: у місті Шпаєр знаходиться найбільший у світі збережений собор у романському стилі, занесений до світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Його почали будувати в далекому 1030 році.
А ще в цьому регіоні збереглися прекрасні історичні будиночки, фото з Вікіпедії
За іншою версією, яку подають автори генеалогічного проекту Begegnung mit Wolhynien (Зустріч з Волинню), німецьку колонію на Гнідаві заснували німці з кашубського регіону в Польщі. А вже потім туди стали приїжджати вихідці з Пфальца. В деяких джерелах гнідавська колонія фігурує як швабська (Швабія – історичний регіон поряд із Пфальцом).
Земля біля Гнідави належала якомусь німецькому генералові з Риги. Він великодушно запропонував її поселенцям за невеликою ціною. Спочатку орендна плата становила 5 копійок за десятину, потім зросла до 1рубля, а відтак – до 3 рублів.
Прізвища перших поселенців – Вайнхаймер, Додер, Кьоніґ, Штраус, Еттінґер, Губер, Шнайдер, Зонтаґ, Крістоффель, Рау, Янц, Гарґесхаймер та інші. У Луцьку щонайпізніше з 1880 року діяла броварня Шнайдера, але немає інформації, чи ці Шнайдери якось пов’язані.
Найбільший розвиток – до Першої світової
Хоча перші будівлі були дерев’яними, в подальшому німці своє житло перебудовували у цеглі. Це були будинки цегляного стилю, з вигляду досить охайні. Багато з них містили на фронтонах дати будівництва. Поселення з часом все розросталося, як і кількість самих німецьких колоній на Волині.
Збір урожаю зернових з використанням механічної косарки. Фото з книги Die Deutschen in Wolhynien. Nikolaus Arndt
Гнідавська колонія (deutsche Kolonie Gnidau) була витягнутою вздовж дороги і вже на планах 1880-х років виглядала схожою на прямокутник. Тут було кілька десятків будинків і поля, що тулилися до них.
Весілля у волинських німців. Фото з книги Die Deutschen in Wolhynien. Nikolaus Arndt
У 1867 році збудували школу і молитовний дім. Колонія дуже швидко зростала чисельно. І вже за 10 років постала потреба у новій школі. Першим вчителем був Ґоттліб Генніґ.
Ковальські роботи на виробництві возів. Фото з книги Die Deutschen in Wolhynien. Nikolaus Arndt
Частина поселенців Гнідави жила на державних землях. З тим мали проблеми. Як пише Михайло Костюк, у 1864 році 21 німецька сім’я, яка проживала на казенних землях біля села Гнідави, скаржилась у Петербург, що Волинська палата казенного майна не задовольняє їхніх прохань про передачу в оренду або ж продаж земельних ділянок, на яких вони живуть і які обробляють. Вони навіть виявляли готовність прийняти російське підданство, аби лише їх поселили на правах колоністів. Але відповідь міністерства була негативною. Їм пропонували наділи, але тільки за умови, що вони запишуться до селянського стану без всяких пільг і допомоги від казни, але з дотриманням всіх повинностей і обов’язків селян.
Німці Гнідави і інших колоній парафії з’їхалися на богослужіння до луцької кірхи. Фото з книги Die Deutschen in Wolhynien. Nikolaus Arndt
Німецькі сім’ї були зазвичай багатодітними. Це сприяло тому, що колонії швидкими темпами розросталися, попри високу дитячу смертність. На зламі століть на Гнідаві проживало 240 німців. Проте обмеження на власність землі для неросійських національностей стримали розвиток колоній.
Прядіння вовни. Фото з книги Die Deutschen in Wolhynien. Nikolaus Arndt
У 1894 році гнідавська колонія була найбагатшою в усій Рожищенській євангелічно-лютеранській парафії. Проте наближалася загроза її існуванню. Закінчувалися терміни оренди землі, на якій процвітали німецькі господарства Гнідави.
Будують дім. Фото з книги Die Deutschen in Wolhynien. Nikolaus Arndt
Тоді мешканці звернулися до волинського губернатора з проханням видати їм свідоцтва на купівлю землі. Список прохачів становив 28 осіб. Зазначалося, що вони люди заможні, мають готівку, приватну забудову і домашніх тварин. Разом вони хотіли купити 481 десятину землі. У той час ціна за одну десятину в тому районі коливалася в межах 75-100 рублів. Мешканці Gnidau у заяві вказували, що вони хочуть купити саме ті землі, які орендують ще з 1860-х років.
План колонії
Вже наступного року дозвіл на купівлю землі німцями був отриманий і перейшли до переговорів із власником. Коли у 1899 році створили Луцьку ад’юнктуру (парафію), то всі німці Гнідави до неї увійшли. Через кілька років почали будувати кірху в Луцьку. Тож вона стала головним храмом і для німецьких протестантів Гнідави.
Взаємне розташування Луцька, Гнідави і колонії
Важливою новинкою стало будівництво дамби і двох мостів у 1903 році на кошти Євгенія Старчевського. Так почалася історія нинішньої вулиці Гнідавської. Над річкою Стир біля синагоги звели міст. Правда, тоді він починався прямо напроти єврейської святині, а в наш час вулиця має вигини – бо в радянський час міст збудували на метрів 30-50 вниз за течією від місця колишнього мосту.
Гнідавська дамба на фото 1915 року. Зображення з Австрійської національної бібліотеки
У 1905 році колонія сягнула піку чисельності – 300 чоловік. Вони жили переважно з праці на землі. Проте на Гнідаві у той час зафіксовані і верстати для виготовлення інструментів. У селі проводилося 2 щорічні ярмарки.
Між двома світовими війнами
Наближалася Перша світова війна. Російський уряд, певно, мав страх, що місцеві німці стануть співпрацювати з австрійськими військами, і вирішив виселити їх у глибину імперії. Це спіткало гнідавських німців у 1915 році. Немає точних відомостей, куди саме їх перемістили (десь на Урал), а також, як відбувався цей процес. За законами 2 лютого 1915 року землі німців мали бути продані ними протягом 6 місяців з дня опублікування закону, інакше їх продадуть з публічних торгів.
Президент Мосціцький з делегацією виходять з кірхи. Фото національного цифрового архіву Польщі
Після повернення біля 1918 року німецькі поселенці виявили, що більшість будівель зруйновані, сади та поля знищені. Багато хто все ж таки мав сміливість і силу, щоб вдатися до реконструкції. Чехи, поляки та українці стали сусідами. Не всі німецькі гнідавчани повернулися: у 1921 році в колонії мешкало тільки 124 особи. Проте вже через 10 років Гнідава знову стала однією з розвинених колоній цього регіону. Тут було 43 німецькі господарства.
Одна з помітних подій у духовному житті лютеран Гнідави – відвідування їхнього головного храму – луцької кірхи – президентом Речі Посполитої Ігнатієм Мосціцьким. В рамках візиту до Луцька президент завітав до кількох храмів (синагоги, кенаси, кірхи, собору Петра і Павла, собору святої Трійці), зустрівся з представниками різних національних громад, урочисто відкрив приміщенні міського аеродрому.
План колонії станом на 1939 рік. Зображення з сайту Begegnung mit Wolhynien
З 1929 року діти ходили в Луцьк, де діяла приватна німецька школа. Спочатку вчитель був один, але наступного року дітей настільки збільшилося, що знайшли другого. А невдовзі – третього. Один із них завершив викладацькі курси в Латвії, а інший перед роботою в Луцьку мав практику у Львові.
Якщо Першу світову німецька Гнідава витримала і успішно пережила, то не змогла це зробити під час Другої війни. У 1939-1940 роках німці були змушені покинути рідні домівки. Знову ж таки, немає детальних відомостей, як це відбувалося саме на Гнідаві. Протягом 1939-1940 років її мешканці виїхали переважно у Вартеґау – район на заході сучасної Польщі навколо річки Варти (головне місто – Познань).
Так і припинила своє існування німецька колонія Гнідава. Колишні приватні господарства були націоналізовані.
Збережена пам’ять
Все ж колонія не була втрачена навіки. Окрім літературних джерел, в тому числі окремих німецьких сайтів, присвячених німцям Волині, де можна знайти і відомості про Гнідаву, збереглася частина будинків.
Якщо уважно подивитися на фотографію Луцька з супутника, ми чітко побачимо виділену колонію. Грубо кажучи, вона розташовувалася у районі перетину Дружби народів, Мамсурова і Боженка. Німецькі поселення витягнуті вздовж вулиці Боженка.
Під час безпосередньої прогулянки по давній німецькій колонії виявилися багато приємних деталей, які створили атмосферу і колорит місцевості. Це певні архітектурні елементи, які відрізняють будинки цієї місцини від будинків цегляного стилю в Луцьку загалом. Це перш за все наявність кутових веранд, які зараз замуровані. Ще одна особливість – оздоблені декоративними пілястрами парадні входи в будинки. А також надвіконні декоративні «хвильки».
Західна частина колишньої німецької колонії
Вздовж західної частини колонії збереглася стара бруківка. Подекуди можна знайти дуже старі дерева – можливо, вони ще бачили гнідавських німців. Інколи на фронтонах можна надибати написи з ініціалами власника і датою будівництва. Власне, таких вдалося знайти тільки 3. Але найцікавіше – це таблички, імовірно, з прізвищами німецьких власників. Вони іржаві і вже нечитабельні. Їх ще можна побачити на кількох будинках.
Львів’ян запрошують стати помічниками Святого Миколая
9 листопада, МГО «Академія Української Молоді» розпочала набір волонтерів на благодійну акцію «Миколай про тебе не забуде!», повідомляє Форпост.
«Подаруйте радість та віру в дива дітям з багатодітних та малозабезпечених сімей у м. Львові, допоможіть Чудотворцю прийти з подарунками в їх домівки, долучившись до благочинної акції «Миколай про тебе не забуде!» в якості волонтерів, – йдеться в повідомленні організаторів.
Святий Миколай. Фото elle.ua
Акцію для потребуючих дітей організовує МГО «Академія Української Молоді» спільно з навчальними закладами, не байдужими громадськими організаціями та спільнотами.
Щороку, вже 17 років поспіль, у Львові помічниками-волонтерами Святого Миколая стає близько 500 волонтерів (учнів старших класів, студентів львівських ВНЗ, молоді), вони збирають та пакують подарунки на Фабриці Святого Миколая, що цьогоріч працюватиме у Львові з 11 по 17 грудня, та розносять їх по домівках потребуючих дітей, що з нетерпінням чекають на посланців в червоних шапках, ввечері 18 грудня.
Минулого року Помічникам Святого Миколая вдалося рознести подарунки 2800 малюкам у Львові, до яких Чудотворцю з певних причин було складно самостійно знайти дорогу.
Святий Миколай. Фото elle.ua
Як долучитись до акції «Миколай про тебе не забуде!»
Для того, щоб перетворитись на Помічника Святого Миколая потрібно виконати 4 простих кроки: зареєструватись на сайті акції http://mykolaj.com.ua/, пройти один з коротких вишколів, що будуть відбуватись 25 листопада, а також 2 та 9 грудня в Центрі Шептицького за адресою: м. Львів, вул. Козельницька, 2а; спакувати подарунки на Фабриці Святого Миколая; ввечері 18 грудня рознести подарунки по домівках малечі.
Реєстрація волонтерів триватиме до 1 грудня 2017 року.
Також організатори запрошують зголоситися волонтерів-водіїв допомогти з перевезенням Помічників та подарунків ввечері 18 грудня.
Якщо ви не маєте можливості стати волонтером, але хочете долучитись до акції, ви можете допомогти Чудотворцю зібрати подарунки для 2500 дітей. Для цього просто зв’яжіться з нами і розмістіть коробку для збору подарунків (іграшок, канцелярського приладдя, солодощів, книг) у офісі Вашої компанії»,- розповідають організатори.
Тадеуш Рибковський. Святий Миколай з хлопчиком у Львові, листівка 1906 року.
Також, всі охочі можуть залишити книги-подарунки з власної бібліотеки у доброму стані, або ж які ви придбали у книгарні спеціально для дітей з потребуючих родин (0-12р.) за такими адресами:
Книгарня «Є», пр. Свободи, 7
Видавництво «Свічадо», вул. Винниченка, 22
Книгарня Старого Лева, пл. Ринок, 12
вул. Стрийській, 106 в приміщенні складу-магазину
вул. Героїв УПА, 16 в Магазин «Книги-канцтовари» Львів
Бібліотека Львівського Інституту Менеджменту, вул. Ліська, 16
Fest Lokal, вул. Старознесенська, 24
Додаткова інформація про акцію: www.mykolaj.com.ua www.facebook.com/MykolajProTebeNeZabude
Довідка
Миколай про тебе не забуде — щорічна благочинна акція, започаткована у Львові в 2001 році молодіжною громадською організацією «Академія Української Молоді» з метою збору подарунків для дітей із багатодітних та малозабезпечених сімей. Проводиться на всій території України напередодні дня святого Миколая. Метою акції є допомогти кожному наслідувати гарний приклад діянь Чудотворця та принести свято, радість, віру в чудеса з подарунками та вітаннями від Св. Миколая малюкам, котрі цього потребують. Завданням акції є зібрати та роздати подарунки (солодощі, іграшки, книжки, фарби, олівці, зошити, засоби гігієни) для тих діток, які могли би залишитися без нашої або батьківської уваги, а також створити особливу чарівну атмосферу свята.
У 2016 році вдалося рознести подарунки для 2800 потребуючих дітей Львова, волонтерами акції стало близько 500 молодих людей, в тому числі 70 водіїв-волонтерів.
Учасником акції може стати кожен охочий у зручний для себе спосіб: волонтери – працюють на Фабриці святого Миколая, розносять подарунки дітям, меценати – надають пожертви та подарунки для діток, партнерські організації та спільноти – організовують збір подарунків в навчальних закладах, релігійних громадах та ін., перевізники – волонтери та партнерські організації, які можуть надати транспортні послуги для перевезення волонтерів та подарунків, засоби масової інформації – надають інформаційну підтримку та висвітлюють перебіг різних етапів заходу.
Академія Української Молоді отримала нагороду на обласному конкурсі «Благодійна Львівщина – 2012″ у номінації “Благодійник: дитяча або молодіжна організація”, а також була номінантом в національному конкурсі «Благодійна Україна 2013» за акцію “Миколай про Тебе не забуде!”
В четвер, 9 листопада 2017 року, в Музеї етнографії та художнього промислу інституту народознавства НАН України (пр.Свободи, 15) відбулося відкриття першої персональної виставки аспіранта Академії мистецтв Лідії Трохим під назвою «Асоціації».
Директор Інституту народознавства НАН України Степан Павлюк
“Переглядаючи ці роботи бачиш, що наше малярство, а зокрема Львівська школа, завжди поповнюється надзвичайно таланолвтими, обдарованими особами. Побачивши ці роботи я чомусь вважав, що такий малюнок, такий ритм має очевидно досить могутня особа, а насправді їх створила тендітна художниця. І думаю, що цій молодій особі стелиться дуже добрий творчий шлях у світ мистецтва”, – сказав директор Інституту народознавства НАН України, академік НАН України Степан Павлюк відкриваючи виставку.
Відкриття виставки Лідії Трохим “Асоціації”
Упродовж останніх трьох років художниця працювала над виходом виставки «у світ». Загалом усі роботи стилізовані, образні та узагальненні. Авторка не вдається до “прописування” несуттєвих деталей, а навпаки – намагається розповісти про глибокий зміст твору. У контурах фігур деінде можна розгледіти людей, а десь і тварин.
Доктор мистецтвознавства, академік Галина Стельмащук
“Коли я дивлюсь на графіку, то перш за все дивлюсь на її мову, виражальні засоби і чи володіє ними художник. Чи володіє він лінією та композицією, як він компонує на площині свій задум. Власне у Ліди все це є. В її роботах ми бачимо тверду руку графіка, грамотну побудову композиції розвинуте образне мислення. Мені подобається, що її роботи динамічні та свіжі”, – зазначила доктор мистецтвознавства, академік Галина Стельмащук.
Відкриття виставки Лідії Трохим “Асоціації”
Історія про те як ідеї отримують візуалізацію і ця візуалізація розвивається в архітектурі книги чи площині листа, власне так можна характеризувати особливості підходу мисткині. Відчуття зв’язку з контекстом у якому формувалась художниця, специфіка кола комунікування та інспірування безперечно стали передумовами для цілої групи рішень та підходів у вирішенні, як загальної концепції виставки, так і окремих робіт.
Заслужений діяч мистецтв України Василь Семенюк
“Коли ми приглянемося до робіт художниці, то побачимо, що за кожною з них стоїть надзвичайно вибаглива, вишукана композиція. І головне, що для художниці не стоїть питання що малювати, головне сісти і малювати. І я вважаю, що це найголовніша заповідь художника — просто робити”, – поділився враженнями заслужений діяч мистецтв України Василь Семенюк.
Відкриття виставки Лідії Трохим “Асоціації”
Аспірант Академії мистецтв, молода художниця Лідії Трохим наголосила що основною ідеєю виставки було передати настрій, та емоції.
Лідія Трохим
“Якщо коротко трактувати загальну концепцію виставки, то основне на меті було показати настрій. Як ліричний так і динамічний, рухливий, емоційний. Важливим було створити синтез сучасних і традиційних форм вираження, щоб все було гармонійно”, – розповіла Лідія Трохим.
Лідія Трохим народилась 1992 р. у м. Львів. Навчалась у Львівському державному коледжі декоративного та ужиткового мистецтва імені Івана Труша на факультеті графічний дизайн (2007—2013 рр. — бакалавратура) та у Львівській національній академії мистецтв на факультеті графічний дизайн (2013—2015 рр. — магістратура, з 2015 року — аспірантура). Учасник всеукраїнський та міжнародних художніх виставок. Також автор публікацій у наукових та науково-публіцистичних виданнях, учасник міжнародних конференцій. Працює у графічних та живописних техніках, ілюструє видання, займається версткою та графічним дизайном. Роботи зберігаються у приватних колекціях в Україні, Німеччині, Іспанії.
5 листопада 2017 року у приміщенні Львівської духовної семінарії Святого Духа (м. Львів, вул. Хуторівка, 35), відбувся другий сезон унікального благодійного заходу «Таємниці старої Лаври, або молитва до Митрополита», під час якого митці різних галузей мистецтва у свій спосіб складали молитву до Праведного Митрополита АндреяШептицького тим самим даруючи кошти Свято-Іванівській Лаврі на віднову старих дерев’яних пам’яток архітектури.
Благодійний захід «Таємниці старої Лаври, або молитва до Митрополита»
Традиційно захід розпочав духовий оркестр семінарії св. Духа, який на руки всіх присутніх склав свою музичну молитву до Митрополита. Особливим гостем концерту був владика Володимир (Груца), єпископ-помічник львівського митрополита, котрий виступив з батьківським благословенням і закликом кожному з нас бути «руками», «очима», «ногами» митрополита Андрея і творити добрі справи.
Єрм. Юстин Бойко
Ігор Кожан
Єрм. Юстин Бойко представив 7 таємниць, які приховує старенька лавра заснована Андреєм Шептицьким, а також закликав детально пізнати історію Лаври у часі наукової конференції, яка відбудеться 17-19 листопада 2017 р.
Під час заходу було виставлено для огляду макетидерев’яних зниклих церков «Поема в дереві» п. Михайла Яськовича.
Благодійний захід «Таємниці старої Лаври, або молитва до Митрополита»
«Митрополит Андрей дуже любив художників, вбачав у них високодуховних людей, підтримував і розвивав їх талант. Проте мало хто знає, що граф Андрей Шептицький також дуже любив малювати. В рамках другого сезону “Молитви до митрополита” ми мали унікальну можливість побачити полотна намальовані пензликом владики і почути презентації його творів з уст генерального директора Національного Музею у Львові ім Андрея Шептицького, заслуженого працівника культури п.Ігоря Кожана. Ці два твори експонувалися 2 години у стінах Львівської Духовної Семінарії Святого Духа і кожен бажаючий міг побачити харизму перегінського бойка, і ніжність неба у пейзажі. Владика високо цінував талант, і цього вечора художники склали в пожертву митрополиту найкращі свої полотна, щоб в такий спосіб долучитися до відродження Свято-Іванівської Лаври», – розповіла організатор Олена Білоус.
Благодійний захід «Таємниці старої Лаври, або молитва до Митрополита»
Художники, які з любов’ю надали свої полотна для благодійної справи: п. Люба Лебідь Коровай, п. Тарас Лозинський , народний художник п. Петро Сипняк, заслужений художник п. Теодозій Салій, заслужений діяч мистецтв Орест Скоп, п. Петро Сметана, п. Вікторія Шатківська, п. Уляна Слюсар, і інші.
Капела “Дударик”
За підсумками другого сезону загальна сума, що її передали організатори на віднову Лаври склала 156 тисяч 50 грн.
Окрему вдячність організатори висловлюють легендарній капелі «Дударик», учасники якої склали свою чарівну молитву на завершення заходу.
Благодійний захід «Таємниці старої Лаври, або молитва до Митрополита»
Благодійний захід «Таємниці старої Лаври, або молитва до Митрополита»
Довідково:
Проект «Таємниці старої Лаври, або молитва до Митрополита» – благодійний захід Олени Білоус та львівських митців на підтримку відновлення дерев’яних архітектурних пам’яток, які належать Свято-Іванівській Лаврі та Музею народної архітектури та побуту ім. Климентія Шептицького. Вперше захід відбувся 19 лютого 2017 р. В проекті організатори поєднали виставку сакрального мистецтва, олійного живопису, конференцію, молитву і концерт. Ідея благодійного проекту визріла під час наукової конференції: «Музей народної архітектури та побуту у Львові – спадщина Митрополита Андрея» у часі святкування 150-літнього ювілею від дня народження Праведного Митрополита Андрея Шептицького. Благодійний захід музичним супроводом підтримали вокальна формація «Пікардійська Терція» та духовий оркестр семінарії, які підготували для цієї події новий репертуар.
Львів – місто, в якому вишиванка була і до сих пір є неабияк популярною. Львів’яни одягали вишиту сорочку як на свято, так і в будній день. Вишиванку цінували та передавали з покоління в покоління. А ті, хто мали в своєму гардеробі декілька таких одежин – вважалися щасливцями.
Святкові сорочки, як правило, виготовляли із легкої, лляної тканини. Для пошиття буденної сорочини використовували грубше, конопляне полотно. Щодо вишивки та кольорової гами, то на Львівщині вона надзвичайно багата.
Львівська вишита сорочка
Львівська вишита сорочка славиться різноманітністю візерунків у різних районах. Цікаво, що, наприклад, на півночі та на півдні Львівщини традиційна вишивка була зовсім не схожою, незважаючи на невелику відстань. Через таку строкатість вишиванок, спільні риси визначити досить складно. Найвідомішими є вишиванки Сокальського, Яворівського та Городоцього району.
Сокальська вишиванка – легка та контрастна. Традиційна для цього району вишивка виконана чорними нитками. Рідше на Сокальщині трапляється червона та жовта вишивка чи їх поєднання.
Від сорочкок інших районів Сокальська вирізняється незакритим білим простором між елементами малюнка. Акуратні чорні візерунки створюють враження легкого мережива. Виконують їх поверхневим шиттям — хрестиком, стебнівкою.
Сокальська вишиванка
На Сокальщині в кінці XIX століття для вишивання часто використовували геометричний орнамент. На початку XX століття на сорочках все частіше вишивають рослинні візерунки з мотивами руж, тюльпанів, барвінку. Вони компонуються у вигляді смуг, галузок з квітами, букетів або віночків з квітів та листків.
Багаті та вишукані візерунки вишивали на рукавах, манжетах та комірах (на тих частинах сорочки, які було видно з-під верхнього одягу).
Яворівська вишивка є більш яскравою. Для цього району характерними кольорами є: зелений, червоний, жовтий та помаренчевий. Зрідка тут використовують чорний. Вражали вбрання Яворівщини й красою своїх кроїв.
Яворівська вишивка
Упродовж історії тут склалися свої методи гаптування (вишивка гладдю, що на Львівщині має назву гапт), які набули широкої популярності. Наприкінці XIX століття яворівський гапт називали «славною яворівкою». Узори складалися з дрібних мотивів, таких як «сосонки», «купочки», «деревця», «клинці», «кривульки», а вишивали їх хрестиком, «стебнівкою».
Вишивка Городоцького району вражає своїми контрастами. Оригінальні червоні візерунки, без сумніву, ефектно виглядають на білому полотні. Червоний колір інколи поєднують із синім або чорним.
Вишивка Городоцького району
Притаманний для цієї місцевості спосіб вишивки – городоцький шов «півмісяці».
Вчора, 9 листопада 2017 року, у КЗ ЛОР “Історико-краєзнавчий музей” розпочала свою роботу триденна Міжнародна наукова конференція “Міграції і інновації: у пошуках первинності ідей, речей і людей”, що зібрала провідних науковців не тільки з усієї України, але й з-за кордону – Польщі, Білорусії, Молдови.
Експозиція виставки “Дари у світ «Вальхалли”
“Ця наукова конференція вже вкотре демонструє свій високий науковий рівень і для багатьох служить прикладом, коли історична наука може об’єднувати науковців з різних країн, тому що ми говоримо про слово науки”, – наголосив міський голова Винник Володимир Квурт.
Міський голова Винник Володимир Квурт
В рамках конференції було відкрито унікальну виставку “Дари у світ “Вальхалли” (нові поховальні пам’ятки давніх германців на території Західної України)” на якій представлено археологічні матеріали виявлені в Сокальському р-ні Львівської обл.
Відкриття виставки “Дари у світ “Вальхалли”
“Археологічні дослідження, які проводили в Сокальському районі – це спільна експедиція Історико-краєзнавчого музею та Львівського національного університету ім. І.Франка, яка відкрила дійсно науково значиму пам’ятку археології та унікальну пам’ятку для території України. Це могильник періоду кінця І – середини ІІ ст. нашої ери, який пов’язаний з міграціями германських племен з території Вісло-Одерського межиріччя через територію України в Подунав’я до границь Римської імперії.
Експозиція виставки “Дари у світ «Вальхалли”
Цінність пам’ятки в тому, що по-перше – ми знайшли матеріали тих племен, яких тут ніби не мало би бути, що розширює нашу історію, міграційні шляхи і т.п. По-друге – це унікальні для території України матеріали, ми маємо припущення, що частина свебських племен, рухаючись в Подунав’я трохи відхилилася від основного напряму через Центральну Європу, а пройшли через територію Західної України”, – розповів керівник експедиції кандидат історичних наук, доцент кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки ЛНУ ім. І.Франка Ярослав Онищук.
Відкриття виставки “Дари у світ “Вальхалли”
У двох досліджених кремаційних захороненнях було виявлено надзвичайно важливі для європейської та світової археології знахідки, в тому числі рідкісні для нашої території.
Експозиція виставки “Дари у світ «Вальхалли”
«Частина з цих речей – випадкова знахідка у Сокальському районі, яка зацікавила наших науковців: списи, мечі, металеві вироби. Тож було прийняте рішення про проведення археологічних досліджень на Сокальщині. Матеріал з розкопок став унікальним, ми знайшли дуже багате поховання, серед найцінніших предметів якого римські імпорти, частини великої глиняної червонолакової посудини (т.зв. «terra siggilata»), скляні предмети, кераміка, унікальні бронзові казани з головами свебських вождів, яких у Європі є всього лише три. Два попередні були виявлені в багатих князівських похованнях в Чехії (Мишув) та Польщі (Чернувко). Тож матеріал, який ми сьогодні маємо гідний найкращих музеїв Європи та може там експонуватися.
Директор Історико-краєзнавчого музею Ігор Тимець
Також на виставці представлено речі, які теж виставляються вперше, але походять з інших розкопок, наприклад з Нового Яричева та Судової Вишні» – поділився директор музею Ігор Тимець.
Експозиція виставки “Дари у світ «Вальхалли”
Археологічні дослідження проводилися спільно науковцями КЗ ЛОР «Історико-краєзнавчий музей» та кафедри археології Львівського національного університету імені Івана Франка у липні 2017 року і зараз знахідки вперше експонуються в Історико-краєзнавчому музеї.
Декан історичного факультету ЛНУ ім. І.Франка Роман Шуст
“Це уже не перша виставка музею на якій я побував. Всі вони підготовані дуже фахово, дуже промовисто, але сьогоднішня виставка є унікальною, адже здобуток археологів нашого університету і Винниківського музею є дуже вагомими та на європейському рівні. Я вражений виставкою, адже її міг би прийняти Лувр чи Британський музей”, – розповів декан історичного факультету ЛНУ ім. І.Франка Роман Шуст.
Експозиція виставки “Дари у світ «Вальхалли”
“Цьогоріч музей уже дивував нас презентаціями своїх виставок, але сьогоднішня виставка є унікальною, адже представлені експонати стануть окрасою і гордістю не лише м.Винник, а й цілої України. Надзвичайно приємно, що до таких виставок долучаються науковці і що така співпраця продовжується та з’являються нові критерії, нові шляхи у розвитку історичної науки» – зазначив під час відкриття виставки начальник відділу мистецтв департаменту культури Львівської ОДА Василь Гладкий.
Начальник відділу мистецтв департаменту культури Львівської ОДА Василь Гладкий
Що ж до подальших студій, то науковці мають намір продовжити роботу над пошуком подібних знахідок та мають надію, що це не буде особистою справою працівників музею, але й держава зацікавиться унікальною знахідкою і продовжить фінансувати наукові дослідження.
В четвер, 9 листопада 2017 року, у Львові у рамках відкриття ХVІ міжнародного фестивалю оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької, відбулося відкриття виставки художніх робіт, присвяченої 145-річчю від дня народження співачки.
Експозиція виставки художніх робіт, присвяченої 145-річчю від дня народження співачки.
Експозиція виставки художніх робіт, присвяченої 145-річчю від дня народження співачки.
Перша частина виставки відкрилася у Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької (вул. Соломії Крушельницької, 23), а друга у дзеркальній залі Львівського національної опери (проспект Свободи, 28).
Директор Музею Соломії Крушельницької у Львові Галина Тихобаєва
“Перша за все я хочу подякувати присутньому тут почесному президенту благодійного фонду “Україна – це ми” пану Юрію Юрову. З ним ми недавно познайомились, але в мене таке враження що ми вже давно і дуже активно разом співпрацюємо. Дякуємо за таку ініціативу. Хочу сказати що для нас це було навіть трохи несподівано, тобто ми вже довідалися що відбувається така акція приблизно всередині акції. Вже деякі роботи були готові”, – сказала директор Музею Соломії Крушельницької у Львові Галина Тихобаєва відкриваючи виставку.
Експозиція виставки художніх робіт, присвяченої 145-річчю від дня народження співачки.
Експозиція виставки художніх робіт, присвяченої 145-річчю від дня народження співачки.
Виставка проходить під патронатом благодійного фонду «Україна – це ми», який є організатором міжнародного мистецького проекту SOLOMIYA.
Почесний президент благодійного фонду “Україна – це ми” пан Юрій Юров
“Ми звернулись до знаних українських художників, деякі з них є нашими хорошими друзями, з пропозицією відтворити образ Соломії Крушельницької, тих місць де вона бувала, де відпочивала. Зустрілися ми також з двоюрідним внуком, відомим сучасним композитором Мирославом Скориком. Він активно підтримав нашу ініціативу і протягом усього проекту ми з ним активно спілкуємось, він нам щось підказує, дивиться роботи та приймає активну участь у проекті”, – розповів почесний президент благодійного фонду “Україна – це ми” пан Юрію Юров.
Експозиція виставки художніх робіт, присвяченої 145-річчю від дня народження співачки.
Експозиція виставки художніх робіт, присвяченої 145-річчю від дня народження співачки.
На виставці представлені живописні полотна, авторами яких є відомі українські художники – Богдан Бринський, Тетяна Красна, Віктор Горяєв, Олександр Мельников, Костянтин Могилевський, Олександр Ольхов, Андрій Потурайло, Ірина Проценко, Панас Титенко, Олександр Храпачов, Олена Яковенко.
“Я мала таку честь взяти участь в проекті, який нам запропонував Юрій Юров, приуроченому 145-річчю від дня народження Соломії Крушельницької. Ми вважаємо що це повинен бути дуже потужний проект”, – поділилася своїми думками одна з учасниць проекту, художниця Тетяна Красна.
Експозицію виставки можна буде побачити у Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької (вул. Соломії Крушельницької, 23) та у дзеркальній залі Львівського національної опери (проспект Свободи, 28) до 10 грудня 2017 року.
Львів здавна славиться своїми театрами та театральними спорудами. Але якщо Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької, Театр Скарбека чи Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки та інші знають всі, то далеко не кожен львів’янин скаже, що в будинку по вулиці Стефаника, 10 свого часу теж розташовувалися театри.
вул. Стефаника, 10, 2017 р.
Кам’яниця під № 10 по колишній вулиці Оссолінських була перебудована у 1911-1912 рр. за проектом Альфреда Захаревича для театральних потреб. Потрапити до залу театру можна було через двоарковий портал, облицьований чорним мармуром та видовжений вестибюль, декорований театральними масками роботи Зиґмунта Курчинського. Театральна зала з балконом була оформлена розписами Фелікса Виґживальського. Невеликий камерний зал для глядачів містив партер та балкон по периметру, що дозволяло вмістити всіх бажаючих на вистави до 300 чоловік.
Вул. Стефаника, 10, 2017 р.
Після відкриття будинку в театральному приміщенні збирається літературно-художнє товариство «Hades», на чолі польським журналістом, письменником, прозаїком, поетом, фелейтоністом, театральним критиком, членом Польської Академії літератури Корнелем Макушинським. А на другому поверсі розташовується українська «Академічна громада» Львова.
Театральні маски у вестибюлі. Вул. Стефаника, 10, 2017 р.
У вечері в будинку працює танцювальний салон «Tabarin», де досхочу можна було танцювати фокстрот, танго, тустеп та новий на той час – чарльстон та інші.
З 1913 року у будинку оселяється “Малий театр”, який уже після першого сезону стає популярним у львів’ян. В його репертуарі були представлені такі твори як: «Жінка з перла» Ю. Германа, «Хата…» М. Цески, «Ситуація з драмату» Горчинського, «Інтруз» М. Метерліка, «Відвідини» А. Висоцького, «Жиди» Т. Берналда, твори М. Буркхарда «Посполита жінка», «Він і його брат» та інші. Для дітей у театрі була поставлена п’єса «Зернятко» Я. Бабіцького.
На жаль з початком Першої світової війни цей театр припинив своє існування.
Віконечко каси. Вул. Стефаника, 10, 2017 р.
Віконечко каси. Вул. Стефаника, 10, 2017 р.
У 1918 році за сучасною адресою вул. Стефаника, 10 починає діяти “Театр водевілів”, який, попри негаразди та побутовий дискомфорт (наприклад, відсутнійсть обігріву), охоче відвідують люди.
Тут виступають майстри оперети з Великого міського театру і довоєнних кабаре, а також молоді актори-початківці. У збірних театральних виставах були, як правило, дві коротенькі комедії й одна оперетка або водевіль, траплялися також й сольні виступи артистів.
Вул. Стефаника, 10, 2017 р.
У 1920 році “Театр водевілів” переіменовують на Фронтовий театр Малопольського відділення армії добровольців, основною діяльністю якого є виїздні вистави на фронт.
У 20-30 рр. ХХ ст. у будинку по вул. Оссолінських,10 міститься польськомовний літературний театр «UL» («Вулик») та однойменний кінотеатр. А також українські театри «Труд» та «Цвіркун».
Вул. Стефаника, 10, 2017 р.
Вул. Стефаника, 10, 2017 р.
Цікавим є те, що театр “Цвіркун” починав свої вистави о 19:30 та мав досить модний на той час репертуар: скетчі, співи, танці тощо. На жаль у 1936 р. цей театр змушений припинити свою діяльність.
В кінці 30-х рр. і до Другої світової війни у будинку діяли Учительська крайова спілка та фабрика фортепіано Міхала Шкельського.
Вул. Стефаника, 10, 2017 р.
Вул. Стефаника, 10, 2017 р.
У радянский час примішення не використувається як театральний заклад. У 50-х роках тут знаходиться клуб дозвілля “Львівгазу”, а у 1960-1980 рр. – Будинок культури будівельників. У той же час відкривається і новий вхід до будинку, який має адресу вул. Стефаника, 16а. Стіни прилеглих будинків прикрасили мозаїками “Львівські будівельники” та “Не забудьте пом’янути”.
В 1960-х на подвір’ї будинку діє танцювальний майданчик, який у Львові називають “Газ”. До 1970-х рр. тут проводилися “Вечори танцю”.
Також у 70-х роках в приміщенні Будинку культури Богдан Муж заснував ансамбль бального танцю “Полонез-72” (згодом Танцювальний клуб “Естет”).
До 1990-х років тут також діяли Молодіжний театр пантоміми, Самодіяльний Народній хореографічний ансамбль сюжетного танцю, Самодіяльний народний цирк «Юність» та інші мистецькі колективи.
У 90-х роках ХХ ст. у зв’язку відсутністю фінансування діяльність клубу фактично припиняється. Приміщення орендують під нічний клуб «Газ», через що його стан погіршується.
Проте, соліст Львівського Національного театру опери і балету ім. С.Крушельницької, заслужений артист України Олег Петрик у 1990-х створює тут школу танцю. Відредремонтовує приміщення, пристосовує їх для хореографічних потреб. Його школа танцю стає навчальним підрозділом кафедри режисури та хореографії ЛНУ ім.І.Франка.
Софія ЛЕГІН
Джерело:
Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів: “Апріорі”, 2009
Мельник І. Галицьке передмістя та південно-східн іоколиці Королівського столичного міста Львова. – Львів: Апріорі, 2012
У 1933 році світ з’їхався до Чикаго на Всесвітню виставку «Століття прогресу». Поки промислові гіганти демонстрували дива техніки під гаслом «Наука знаходить, промисловість застосовує,...
