У суботу 28 квітня кав’ярня-галерея «Штука» (вул. Котлярська, 8 ) запрошує на першу із циклу зустрічей з поетом, дисидентом, громадським діячем і літературознавцем Ігорем Калинцем. Музичним доповненням вечора стане виступ Михайла Мануляка – композитора і засновника ВІА «Ватра». Початок о 18:00, вхід вільний.
Під час зустрічі почуємо особисту історію про інтелектуальний спротив радянській владі у Львові в 1960-их роках та переглянемо біографічний фільм про поета.
Афіша зустрічі з Ігорем Калинцем “Пробуджена муза”
«Пробуджена муза» – перша частина поетичної творчості Ігоря Калинця, створена до ув’язнення в 1972 році. Була офіційно видана щойно 1991 року у Варшаві.
Модеруватиме зустріч Роман Метельський, засновник проекту «Фотографії старого Львова».
Два дні у Львові минули під знаком геніальності видатного львів’янина, польського поета, афориста Станіслава Єжи де Туша-Леца (літературне ім’я Станіслав Єжи Лец).
У суботу, 21 квітня, в Палаці Потоцьких відбулося обговорення міжнародному проекту „ЛЕЦ. XX століття“. Ця зустріч була особлива з багатьох причин. Звичайно, найважливіше, це те, що обговорювали творчість генія. Та важливими були й ті, хто обговорював. Найперше — це сини письменника Томаш і Ян. А також автор проекту „ЛЕЦ. ХХ століття“ російський дисидент, письменник і та правозахисник Віктор Шендерович, відомий польський журналіст, видавець, громадський і політичний діяч Адам Міхнік, український історик та перекладач Андрій Павлишин.
У межах зустрічі обговорили й нове видання збірки афоризмів Станіслава Єжи Леца „Незачесані думки“, яке вийде трьома мовами — українською, російською та польською. Принагідно видадуть і німецькою мовою. Ці геніальні думки називають літописом ХХ ст. До книги увійшло понад дві сотні світлин та ще шістдесят афоризмів, які раніше ніде не публікували — їх надав син письменника.
Ця зустріч була своєрідним ретроспективним зануренням у життя письменника. Сини ділилися спогадами про батька. Говорили зокрема й про те, що батьків геній з одного боку окрилював, а з іншого тиснув і не давав розвивати власні творчі здібності, бо завжди рівнялися на тата.
Відкриття меморіальної таблиці Станіславу Єжи Лецу у Львові
В неділю, 22 квітня, відкрили меморіальну таблицю, встановлену на будівлі, де у 1920-1934 і 1939-1941 роках мешкав — вул. Словацького,6. На таблиці вміщене фото, текст українською й англійською мовами, і один із його найцікавіших афоризмів.
— Це неймовірно, що ми вшановуємо пам’ять великого польського письменника, мислителя, філософа в українському Львові з ініціативи знаного, відомого приятеля України Віктора Шендеровича. У різний спосіб можна було відповідати на виклики тоталітарних ідеологій та режимів. Станіслав Лец відповідав через прийняття постави іронічного спостерігача, скептика, критика. Думаю, що ця урочистість тут, у Львові, це не тільки символ великого повернення Леца і його творчості, але й символ посмертної перемоги — Лец переміг, на противагу тим усім, хто отруював його життя, — наголосив Адам Міхнік.
Відкриття меморіальної таблиці Станіславу Єжи Лецу у Львові
Томаш Лец подякував Львову, що так швидко і в добрій атмосфері, без дискусій, важких тем, в толерантності до усіх народів та мов реалізували цей проект.
— Батько відчував себе більше поетом, аніж афористом. Саме в цьому будинку він створив перші свої вірші. Він був дуже дружній до людей, не мав ворогів, окрім одного — тих, хто використовує слова у фальшивих цілях. Важливо, що ми тут разом можемо показати — ці слова можуть бути у потрібному місці, тоді будемо вірні Лецові, – розповів Томаш Лец.
Відкриття меморіальної таблиці Станіславу Єжи Лецу у Львові
Віктор Шендерович наголосив, що для нього цей день надзвичайно важливий. Бо переконаний, що його, як людину, як діяча сформували саме думки Леца.
— Якщо говорити про літературних родичів, то Лец — один із тих, хто створив моє розуміння інтелектуального гумору. Тож коли кілька років тому я приїхав до Львова і побачив, що тут нема меморіальної дошки, то з’явилася ідея — альбом із поглядом на ХХ століття через афоризми Леца. Саме тоді й визріла думка, що він має бути чотирма мовами. Бо Львів — центр Європи і в ХХ столітті це місто сім разів змінювало громадянство. Лец — львів’янин, син єврейки і австрійського графа, писав польською, але був людиною світу. Тому саме у Львові мала відбутись презентація цього альбому. Моя мрія збулась, — акцентував ініціатор проекту „ЛЕЦ. XX століття“ Віктор Шендерович.
Довідка
Станіслав Єжи де Туш-Лец народився у Львові у 1909 році, помер у Варшаві в 1966 році. Навчався у Львівському університеті, тут дебютував поезіями, співпрацював у різних довоєнних часописах. Упродовж 1947-1966 років створив близько 5 тис. філософських парадоксів-афоризмів, об’єднаних загальною назвою «Незачесані думки», частково перекладені українською ще за життя поета його приятелем Ігорем Костецьким і опубліковані в журналі української діаспори «Сучасність». Афоризми Станіслава Єжи Леца вважаються у сучасній Європі класичними зразками жанру, публікуються щороку багатотисячними накладами.
Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові
У п’ятницю, 27 квітня 2018 р. о 16:00 Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові та Комісія тіловиховання і спорту імені Івана Боберського НТШ запрошують усіх охочих до Львівської вілли Грушевських (вул. І. Франка, 154).
Оксана Суховерська в руханковому строї товариства «Сокіл-Батько». 1910-ті роки. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів)
У цей день в рамках проекту “Музейні посиденьки за горнятком гербатки” відбудеться лекція Роксолани Гавалюк та Андрія Сови “Невідома історія Оксани Суховерської”.
Учасники заходу зможуть ознайомитися з малознаними сторінками руханкового та спортового минулого Львова та Галичини; взаєминами Оксани Суховерської з “Батьком українського тіловиховання” Іваном Боберським, синами Івана Франка – Петром, Тарасом і Андрієм, професором тіловиховання Степаном Гайдучком, географом та громадською діячкою Оленою Степанів та іншими знаними постатями ХХ століття.
Членкині Спортового клубу українських дівчат та ІІ-го пластового куреня ім. М. Борецької при гімназії сестер Василіянок у Львові. Сидять: зліва – учениця Івана Боберського, учителька фізичного виховання Оксана Суховерська, справа – шкільний лікар Ірина Лежогубська. Львів, кінець 1920-х років. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів)
Оксана Суховерська (8.04.1891 р., село Зашків Золочівського р-ну Львівської обл. – 13.01.1977 р., Львів) – педагог, громадська та культурно-просвітня діячка, провідний фахівець тіловиховання, автор теоретико-методичних праць присвячених різним аспектам тіловиховання, руханки і ритміки для жінок («Рухові забави й гри з мелодіями й примівками», «Роля жінки у фізичному вихованні», «Ритміка» у 2-х томах та ін.); одна з організаторок і активних діячок руханкових і спортивних товариств («Сокіл-Батько», «Пласт», «Жіночий український спортовий кружок»), керівник першої в Галичині школи ритмопластики; організаторка щорічних виступів молоді на площі «Сокола-Батька»; учениця і послідовниця професора Івана Боберського.
А тих, хто у цей день завітає до музею очікує невеликий сюрприз)))
Продовжуємо спробу дивитися на світ очима львівського підкоморія Войцеха М’ясковського. Отож, побачивши місто імператора Констянтина та центр східного християнства, наш герой та його делегація поверталися додому. У майбутньому їх чекатимуть нові випробовування та небезпека, їх держава буде на межі розвалу і в повітрі буде тхнути не те що смаленим, а мертвизною й смертю. Але поки все відносно спокійно і мандрівники тихенько повертаються після виконаного завдання. Вони тріумфатори, бо багато досягнули – про мир домовились, бранців з полону визволили і навіть досі залишаються живими. Але дорога додому також не діамантами встелена, а в голові, наче мухи, роїлись надокучливі думки. Про що саме думали подорожні і що їм загрожувало – читаємо нижче.
Константин (мозаїка у Св. Софії). Фото з https://uk.wikipedia.org
Як ми пам’ятаємо з попередньої частини, попри теплий прийом і вдалі дипломатичні перемовини, польську делегацію з Константинополя (Стамбула) попросили – надто багатьох невільників вони визволили, а тим самим позбавили багатьох благ турецьких вельмож. І мабуть таки дійсно кількість та склад визволених виглядали вражаюче, бо в звіті М’ясковського зазначалось, що усі дуже дивувалися, коли бачили, що з батьками та родичами відпустили навіть малих дітей, які народилися у Константинополі. Дуже сумнівно, що М’ясковський і ко аж такі лицемірні і робили би собі піар на такому питанні.
Гравюра Г. Якутовича для збірки творів М. Пригари. Фото з https://mala.storinka.org
Усіх колишніх невільників посадили на човни і відправили додому. Посли ж поїхали окремо і в дорогу їх ніби сам цезар (тобто султан) проводжав. Як зазначено в тексті, виїжджали польські посли з “тої столиці бусурманської” Адріанопольською дорогою. Вона, на думку автора джерела, довша і краща, що давало нагоду забути про обов’язки, перетворитись у “туристів” і ще раз подивитися місто.
Харисійські (Адріанопольські) ворота. Фото з http://www.wikiwand.com
З Константинополя додому делегація добиралась довго і важко. Як зазначено у тексті опису М’ясковського, голодували і по кілька днів не їли. При цьому, ще й йшли сухою і випаленою сонцем землею. Ні трави, ні води, ні рік на своєму шляху не бачили. Великий посол описує, як одного дня його запросили до намету одного з місцевих правителів, де прямо на землі, на брудній шкірі, подали понад десять страв. Жодна зі страв, на відміну від представників приймаючої сторони, йому до рота не лізла.
Запорожці на чайках нападають на турецькі галери. Фото зhttps://uk.wikipedia.org
Описує М’ясковський і одну неприємну для нього історію – як напередодні, на одне з місцевих поселень, напали шість човнів запорозьких козаків. Тепер паша зганяв увесь місцевий люд, аби показати, у тому числі польському послові, який саме проїжджав його володіння, що може дати відсіч ворогові. Ви лише уявіть собі, що в той час думав М’ясковський. Ще вчора він переконував візира, що козаки на прив’язі, а король Речі Посполитої – друг султана, а вже сьогодні запорожці пустошать узбережжя турецьких володінь.
Паша (Мухаммед Алі-паша). Фото з https://uk.wikipedia.org
Треба визнати, що М’ясковський дуже цікавий та колоритний оповідач і це простежується у кількох моментах. Зокрема, коли описує як його приймав один місцевий паша. Оцінюючи військо останнього, польський посол вказав, що лише кілька воїнів можуть зрівнятися з козаками, а все інше – це мотлох. М’ясковський відзначив, що намет місцевого паші кращий і вишуканіший ніж у візира, натомість сам паша мінливий і дурний. Говорили вони про війська, козаків і прикордонні фортеці.
Сутичка з татарами. Фото з https://uk.wikipedia.org
Дорога – штука складна. Послам короля Речі Посполитої також було непросто. Як зазначає М’ясковський, якось вийшло проти них 400 чоловік турків. Між противниками було й кілька обмундированих воїнів, а далі, за висловом автора реляції, “мотлох”, “хлопці такі, що як мій хлопець”. Сумніваюсь, що стоячи у полі, перед ворогом, М’ясковський так само думав, але у тексті написав, що 100 польських воїнів цей молох могли би у ніщо перевернути – бо на головах у них чалма, а якщо голову зняти, то ті хлопи утричі зменшилися би. Може тому М’ясковський так все описав, що до битви не дійшло – його відвели до місцевого паші, вони переговорили і на тому все закінчилося. По останньому польський посол також “пройшовся” і сказав, що у того комплекція, яка більше пасує Венері, аніж Марсу.
Кабанель А. Народження Венери, 1863. Фото з https://uk.wikipedia.org
Ще один перл Войцех М’ясковський видав у напрямку Василія Лупу, молдовського господаря. Сутичка між ними трапилася, коли польські посли їхали до Константинополя, що було описано в першій частині цієї історії. Дорогою додому М’ясковський наперед відрядив до господаря делегацію і просив, аби його прийняли інакше, ніж першого разу. Василій Лупу знову ж проігнорував комунікацію з польською делегацією і удостоївся просто таки шедевральної характеристики від М’ясковського: “не хоче господар з курника вилазити”.
Василій Лупу на стіні Атенеума у Бухаресті. Фото https://uk.wikipedia.org
Свою мандрівку до Константинополя і повернення додому Войцех М’ясковський підсумував ще однією “соковитою” фразою: “хвала Богу, живий і здоровий вийшов з Ясс і перейшов Прут та Дністер до Кам’янця”. У першу неділю, після повернення на територію Речі Посполитої, великий посол одразу ж пішов до костелу, де подякував Богу, що все так щасливо склалося. Вже згодом прозвітував королю – подав перелік із 210 викуплених, а також детальніше розповів про умови миру з новим правителем Османської імперії – султаном Ібрагімом.
Султан Ібрагім. Фото з https://viraluck.com
Якби Войцех М’ясковський жив у наш час, то напевне виклав би гнівний пост у мережі фейсбук, звернений до перекладачів. У свій же час єдине, на що він спромігся – це критикувати останніх у своїй реляції. Таким чином, посол притримувався думки, що міг би зробити значно більше, але на заваді стали саме перекладачі. Їх, відповідного рівня, він не мав при собі – бо перекладачів “поганських мов” у Речі Посполитій – дефект. Іноземці ж перекладати для нього не хотіли, навіть коли обіцяв заплатити. Відповідали, що він поїде, а їх повісять за першої оказії.
Зображення одного з великих візирів Османської імперії XVI століття. Фото з https://upload.wikimedia.org
Особливо цікаво читати у тексті М’ясковського оповіді на кшталт тієї, яка буде наведена нижче – де посол не приховує власних поразок і невдач. Так, попереджаючи короля і двір, що татари не завжди слухають турків і діють самовільно, він передав свою розмову з візиром з цього приводу. Зокрема, свою погрозу, що якщо татари і далі будуть так себе поводити і нападати, то король з військом піде на Крим, забере усіх в’язнів і витне татар. На цю погрозу візир відповів дуже впевнено і спокійно – що поляки не мають такої сили. Аби йти на Крим – треба мати 200 тисяч надійного війська. Інакше там немає чого робити. Складно собі уявити, як такі слова мав би сприйняти король, але це тема для зовсім іншої історії.
Король Владислав IV Ваза. Фото з https://uk.wikipedia.org
У пригодах Войцеха М’ясковського, львівського підкоморія і посла короля Речі Посполитої, після цього можна поставити три крапки …
Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – XVII ст. / Наталя Яковенко. – Київ: Критика, 2002. – С. 58, 219.
Relacya legacyi p. Miaskowskiego, podkomorzego Lwow do Ibraima I Amuratha Cesarzów Ottomańskich. Roku 1641 // Zbiór pamiętników o dawnej Polszcze. – W Lipsku: Drukiem Breitkopfa I Haertela, 1840. – T. V. – С. 48 – 54.
Вже зовсім скоро, а саме 21 травня 201 року, о 17.00 та 20.00 в приміщенні Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької справжні поціновувачі зможуть насолодитися новою програмою «THE BEST WORLD HITS & SOUNDTRACKS» єдиного в Україні професійного Національного академічного оркестру народних інструментів НАОНІ.
“50 музикантів на понад 40 народних інструментах влаштують неймовірне шоу звуку і сили! Музика двох століть – це нова програма «THE BEST WORLD HITS & SOUNDTRACKS»! Безсмертні творіння THE BEATLES, DEPECHE MODE, METALLICA, EUROPE, PINK FLOYD, AC/DC, DEEP PURPLE, ДРУГА РІКА, ТІК, СКРЯБІН, РУСЛАНА, ОКЕАН ЕЛЬЗИ, саундтреки з фільмів ПІРАТИ КАРИБСЬКОГО МОРЯ, МИСЛИВЦІ ЗА ПРИВИДАМИ, МІСІЯ НЕЗДІЙСНЕННА, ТАКСІ, ТИТАНІК зазвучать у неймовірному оркестровому виконанні уже 21 травня у Львові!”, – зазначають організатори.
Шедеври світової музики виконають на незвичних інструментах: зозулька, теленка, бербениця, рубель, кувиця, тулумбас, бугай, береста, бухало, козобас. За словами організаторів, подібного набору інструментів не має жоден професійний колектив у світі. Окрім того, будуть фірмові хіти на цимбалах від НАОНІ, гра на косах – своєрідна візитівка оркестру. Спеціальний гість концерту – Аніс. Керівник НАОНІ Оrchestra – народний артист України, професор Віктор Гуцал.
Постер концерту Національного академічного оркестру народних інструментів НАОНІ
В середу, квітня 2018 року, о 17.00 у Львівському музеї історії релігії (вул. Музейна, 1) презентують виставку «Четвертий вимір» творчої групи «Арт-Хотин».
В експозиції виставки картини – «Чаша добра» і «Кульбабки» Івана Кириленка, «Мій янгол» і «Натхнення» Валентини Козяр, «Замріяна» і «Лірична» Миколи Кириленка та багато інших.
Іван Кириленко. Подих весни
Творча група «Арт-Хотин» (саме так художники назвали свій мистецький колектив) професійно відображає характерні риси живопису одеської і львівської шкіл у поєднанні з колоритом Буковини, своїм світоглядом митця. Це своєрідна художня мова сучасного мистецтва.
Іван Кириленко. Чаша добра
Проект «Четвертий вимір» – це вимір духовності, де кожна робота змушує глядача замислитися над окремими аспектами життя, це звернення до внутрішнього світу людини, до пізнання свого Я.
Іван Кириленко. Замріяна
Художники є учасниками всеукраїнських і міжнародних арт-фестивалів, симпозіумів, виставок, аукціонів. Їхні твори зберігаються у приватних колекціях, музеях України і за кордоном.
Валентина Козяр. Натхнення
Експозицію виставки «Четвертий вимір» творчої групи «Арт-Хотин» можна буде оглянути у Львівському музеї історії релігії (вул. Музейна, 1) до 14 травня 2018 року.
Військова розвідка в Карпатах. Фотограф Аркадій Шайхет
8 вересня – 28 жовтня 1944 року відбулась Східно-Карпатська стратегічна військова операція радянських військ проти армії Німеччини під час Другої світової війни. В ході операції радянські війська спільно з 1-м чехословацьким армійським корпусом оволоділи Дуклінським перевалом і звільнили Закарпатську Україну.
Карпати. Подолання гірського перевал військами 1-го Українського фронту важкою технікою. Фотограф Аркадій ШайхетКарпати. Подолання гірського перевал військами 1-го Українського фронту. Фотограф Аркадій ШайхетПодолання гірського перевалу військами 1-го Українського фронту. Фотограф Аркадій ШайхетПодолання гірського перевалу військами 1-го Українського фронту. Фотограф Аркадій ШайхетМедична допомога на фронті. Фотограф Аркадій ШайхетВійськова розвідка в Карпатах. Фотограф Аркадій Шайхет
Загальна чисельність військ Червоної Армії становила 246 тис. чоловік. З боку німців протистояли армійська група генерала Г. Хейнріці в складі німецької 1-ї танкової армії та 13-ї піхотної дивізії 1-ї угорської армії, всього близько 300 тис. чоловік.
Війська 1-го Українського фронту. Фотограф Аркадій ШайхетВійська 1-го Українського фронту. Фотограф Аркадій ШайхетКарпати. Подолання гірського перевал військами 1-го Українського фронту важкою технікою. Фотограф Аркадій ШайхетКарпати. Подолання гірського перевал військами 1-го Українського фронту важкою технікою. Фотограф Аркадій Шайхет
Бойові дії в Східних Карпатах складались з двох операцій. Перша — Карпатсько-Дуклінська — проводилася, щоб допомогти Словацькому повстанню, яке розпочалось 29 серпня. Друга — Карпатсько-Ужгородська — для прориву на Угорську рівнину і оточення німецьких військ у Трансільванії.
Німецькі та угорські військовополонені. Фотограф Аркадій ШайхетНімецькі та угорські військовополонені. Фотограф Аркадій ШайхетНімецькі та угорські військовополонені. Фотограф Аркадій Шайхет
У результаті проведення Східно-Карпатської операції радянські війська, прорвавши укріплення Лінії Арпада, перейшли Карпати, зайняли територію Закарпатської України і створили умови для подальшого просування в Чехословаччину.
Прихід радянських військ до Закарпатської України. Фотограф Аркадій ШайхетПрихід радянських військ до Закарпатської України. Фотограф Аркадій ШайхетМісцеве населення зустрічає визвольну радянську армію. Фотограф Аркадій Шайхет
Представлені світлини були зроблені радянським фотографом Аркадієм Шайхетом якраз під час Східно-Карпатської операції.
Вже незабаром, 13 травня 2018 року, в День матері, хорова капела «Дударик» підготувала для львів’ян святковий концерт «МАМІ». Про це Фотографіям старого Львова повідомили організатори.
Музиканти, створили найкращу музику, виконають її разом із найкращими солістами. В обрамленні симфонічного оркестру, рок-групи і капели «Дударик» звучатимуть найвидатніші українські та європейські музичні творіння у виконанні неперевершених солістів львівської, київської та європейської сцени – Соломії Приймак, Софії Соловій, Тетяни Вахновської, Назара Тацишина та Оксани Мухи.
«Білозір, Івасюк, Гулак-Артемовський, Білаш, Поклад, Деліб, Пучіні, Росіні, Моцарт та ін.. – їх музика прекрасна, така, яку можна подарувати Найріднішій», – розповідають організатори.
Відкривати заборонену, забуту, незнану Україну наших земляків — митців, науковців, патріотів, які змушені були виїхати за межі рідної землі — те, чому присвячує свою діяльність Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою. 19 квітня стартував новий проект — „Українська мистецька Прага міжвоєнного періоду“, який відкриє ще чимало невідомих сторінок і поверне імена людей до свого народу.
Дослідниця, науковиця, славістка, мистецтвознавиця Оксана Пеленська та консул із питань економіки і культури Генерального консульства Чеської Республіки у Львові Ігор Шедо. Львівська політехніка 19 квітня
Цього разу до Львівської політехніки завітала відома дослідниця, науковиця, славістка, мистецтвознавиця Оксана Пеленська та консул із питань економіки і культури Генерального консульства Чеської Республіки у Львові Ігор Шедо. Найпершим привітав гостей проректор Львівської політехніки Роман Корж.
— Для нас ця зустріч дуже важлива. Оксана Пеленська робить велику справу — на чужій землі шукає серце України… Коли я прочитала одну з праць нашої гості — „Український портрет на тлі Праги“, то не мала сумніву, що наш інститут проведе серію зустрічей, присвячених цьому націєтворчому періоду. Сьогоднішня зустріч — це лише один із перших кроків, — наголосила на початку зустрічі директорка МІОК Ірина Ключковська. — Основи, закладені у міжвоєнний період у Чехословаччині, стали підґрунтям для розвитку української науки, освіти, культури за межами нашої країни. З приходом комуністичного режиму з України емігрували не лише люди, а й ідеї, які проросли в різних країнах світу, дозволивши втримати і виплекати українську ідею та українську еліту. Це те, що не відбулося перед нашою визвольною революцією 1918-21 років і призвело фактично до її поразки. Саме тому період нашої незалежності — лише 25 років, а не сто, як у країнах Балтики. Та за міжвоєнний період Прага стала місцем, де формувалося серце нашої нації, нашої еліти.
Директор Міжнародного нституту освіти, культури і зв’язків із діаспорою Ірина Ключковська
Оксана Пеленська до Праги приїхала на запрошення першого посла України в Чехословаччині Романа Лубківського у 1993 році. Відтоді вона сторінка за сторінкою відкривала для себе і для нашої держави українську Прагу. Потужним імпульсом її пошуково-дослідницької праці стала осінь 1998 року, коли в Слов’янській бібліотеці віднайшли мистецьку збірку Музею визвольної боротьби України, що містила майже тисячу робіт та понад шістдесят імен митців, серед яких — Олександр Архипенко, Георгій Нарбут, Іван Кульць, Юрій Вовк та інші. Твори багатьох із них в Україні було знищено.
Зустріч із Оксаною Пеленською – „Українська мистецька Прага міжвоєнного періоду“
Гостя продемонструвала віднайдені роботи Тетяни Княгиницької, Ярослава Фартуха, Юліана Буцманюка, Галини Мазепи, Михайла Михалевича, Василя Петрука, Івана Сардена та інших художників.
— Прага стала місцем зустрічі сподвижників, натхненних ідеєю відновлення Української держави. Там відбувалася акумуляція національної енергетики, яку ретранслювали на окуповані українські землі. Тогочасна Прага — місце творення українського національного митця європейської культури. Але, на жаль, ця спадщина ще не осмислена в повному обсязі. Та вона здатна створити нову якість нашого мислення у ХХІ столітті, — додав мистецтвознавець, дослідник історії мистецтва, проректор Львівської національної академії мистецтв Роман Яців.
Звершення заходу теж було присвячене українському мистецтву, яке творилося в Празі. Струнний квартет Народного камерного оркестру „Поліфонія“ (керівник колективу Роман Кресленко) зіграв композицію „Молитва“ Василя Барвінського. Дсоповнити свої знання про видатних українців, які творили в Празі, можна було, оглянувши виставку, яку підготували працівники МІОК.
Вшанування пам'яті першого командира УПА на Волині Василя Івахіва
У неділю, 22 квітня 2018 року, у с. Подусільна Перемишлянського району представники громадськості та влади вшанували пам’ять першого командира УПА на Волині Василя Івахіва.
Заходи, що розпочались Службою Божою у місцевому храмі святої Параскевії, зібрали сотні людей.
По завершенню богослужіння духовенство, представники громадськості та влади перейшли до пам’ятника Василеві Івахіву, поруч з яким відбулось покладання квітів, молитва за Україну та її героїв, а також громадське віче.
Вшанування пам’яті першого командира УПА на Волині Василя Івахіва
“Маю честь сьогодні усіх нас привітати зі 110-ю річницею від дня народження Василя Івахіва, українського героя національно-визвольних змагань. Україна завжди славилась своїми героями. Василь Івахів прожив коротке, але яскраве життя, повне героїчних і трагічних подій. З довгого списку його заслуг хочеться виділити одне – об’єднання усіх патріотичних сил для спільної боротьби із загарбником, – наголосила заступник голови ЛЬвівської облдержадміністрації Оксана Стоколос-Ворончук. – Хочу звернутись до молоді, пам’ятайте, тільки ми самі знаємо, чого ми варті, що ми можемо, тож вірмо в себе, у свої сили. Тільки віра, надія і любов допоможе нам побудувати вільну, незалежну, сильну Україну”.
Вшанування пам’яті першого командира УПА на Волині Василя Івахіва
Опісля розпочалась мистецька частина заходу за участі колективів народної самодіяльності Перемишлянщини.
Довідково:
Василь Івахів (1908-1943) – військовий референт ОУН на Північно-Західних Українських Землях, перший командир відділів УПА на Волині. Народився в с. Подусільна Перемишлянського повіту 18 квітня 1908 р. Початкову освіту здобув у школі в рідному селі. Згодом навчався у Рогатинській гімназії. Був активним членом «Пласту», проводив вишколи, організовував діяльність пластових гуртків. Згодом Василь вступив до Української військової організації. Після служби в польському війську за дорученням ОУН активно працював у громадських організаціях «Сокіл», «Просвіта».
Вшанування пам’яті першого командира УПА на Волині Василя Івахіва
У період німецької окупації, влітку 1941 р. Василь Івахів організовує і керує підстаршинською школою ОУН(б) у Поморянах (тепер Львівської обл.), яка розташовувалась у колишньому замку графа Потоцького. У ній навчалось 300 юнаків. Після арешту Гестапо командного складу школи, він стає в’язнем німецької тюрми (1941–1942 рр.). З тюрми на Лонцького у Львові Василя, разом з іншими, викупив митрополит Андрей Шептицький. З літа 1942 р. Василь Івахів – військовий референт проводу ОУН(б) на ПЗУЗ і член підпільного військового штабу, створеного при проводі ОУН(б). На першій Військовій конференції ОУН(б), що проходила на початку грудня 1942 р. у Львові (в буд. № 45 на вул. Городоцькій), Василь Івахів у своїй промові розповідав, що на Волині польські озброєні загони нападають на українські села, а німці створили каральні відділи. Власне тут він і висловив ідею про необхідність створення на базі повстанських загонів єдиної повстанської армії, яку підтримали більшість членів конференції.
Вшанування пам’яті першого командира УПА на Волині Василя Івахіва
15 лютого 1943 р. у с. Піддубці (тепер Луцького р-ну Волинської обл.) Василь Івахів проводить нараду з питань створення націоналістичних повстанських загонів. Саме тоді місцеві провідники ОУН отримали конкретні вказівки щодо організації майбутньої повстанської армії. Задля об’єднання націоналістичного руху опору 9 березня 1943 р. Василь Івахів як командуючий військовими підрозділами ОУН(б) провів переговори з головним командиром УПА «Поліська Січ» отаманом Тарасом Бульбою-Боровцем, в результаті чого прийняли рішення про створення спільного штабу, а також про те, що вся національна армія виступає під єдиною назвою – Українська повстанська армія.
Вшанування пам’яті першого командира УПА на Волині Василя Івахіва
Діяльність по розбудові структур УПА, яку розгорнули на Волині Василь Івахів разом з Юліаном Ковальським та Семеном Снятецьким значною мірою вплинула на темпи і якість формування національного підпілля, однак невдовзі була перервана. 13 травня 1943 р. усі троє старшин потрапили у влаштовану німецьким підрозділом засідку біля с. Черниж (тепер с. Чорниж Маневицького р-ну Волинської обл.) на підступах до міста Колки і загинули у прийнятому бою разом із ще 7 повстанцями, які складали їхню нечисельну охорону.
Вшанування пам’яті першого командира УПА на Волині Василя Івахіва
Посмертно Василь Івахів нагороджений Золотим Хрестом Бойової Заслуги 1-го класу, йому присвоєно звання підполковника УПА. Смерть Василя Івахіва і членів його штабу стала відчутним ударом по організації відділів УПА. Загиблі командири були поховані у братській могилі в с. Бечаль (тепер Костопільського р-ну Рівненської обл.). У 2004 р. там відкрили та освятили пам’ятник героям.
Вже сьогодні, 22 квітня 2018 року, з 14:00 до 18:00 у Ботанічному саду ЛНУ імені Івана Франка відбудеться другий у цьому році день відкритих дверей. Про це повідомляють на офіційній сторінці ботанічного саду у Facebook.
“Це, мабуть, найочікуваніша афіша нашого ботсаду протягом усього року . Цвіт магнолій заворожує і залишає одні з найяскравіших весняних спогадів. Втім цієї неділі ми прононуємо вам обирати: милуватись магноліями на вул. Кирила і Мефодія або ж насолодитись неспішною прогулянкою на вул. Черемшини. Обидва сади будуть відчиненими!” – йдеться у повідомленні.
Нагадаємо, що знаходиться ботанічний сад за адресою: вулиця Черемшини, 44 та вулиця Кирила і Мефодія, 4.
В п’ятницю, 20 квітня 2018 р. у Львівському історичному музеї (площа Ринок, 6) відбулася презентація книги Доріс Карнер «Сміх крізь сльози. Єврейський театр у Східній Галичині і на Буковині».
Доріс Карнер (народилася 1963 року), вивчала у Відні економіку, політологію, театрознавство. З 1993 року працює у Федеральному міністерстві освіти, науки та культури. Два роки пропрацювала в Австрійському фонді примирення. На сьогодні опублікувала декілька праць про єврейський та німецькомовний театри у Празі.
Доріс Карнер «Сміх крізь сльози. Єврейський театр у Східній Галичині і на Буковині»
У монографії йдеться про театри, що існували в ХІХ ст. у Східній Галичині, на Буковині, Чернівцях і в тому числі у Львові. У цій книзі розповідається про керівників театрів, режисерів та акторів, котрі творили у той період. Про глядача, який ходив до театру щоб насолодитися мистецтвом і хоч на мить тривалості вистави забути про тяжкі часи в своєму житті.
«Театр був засобом для досягнення мети, тимчасовою можливістю втечі від власної долі, політичної реальності, непевного майбуття. А може, до театру людей манили непевність і передчуття близького кінця. Невдовзі сміх заглушили сльози…» – пише в своїй книзі Доріс Карнер.
Перекладач з німецької мови, автор Доріс Карнер та народний артист України Богдан Козак
Автор не дарма назвала книгу «Сміх крізь сльози…». Тому, що це був тяжкий період для єврейського народу – часи коли розпочалася Друга Світова війна.
Під час презентації авторка книги розповіла, що працювала над монографією про єврейський театр декілька років. Також вона згадала про те, що в оригіналі ця книжка видана з фотографіями.
Автор Доріс Карнер та народний артист України Богдан Козак
Німецькою мовою видання презентували у 2006 році. А уже через кілька років був здійснений переклад і книга була видана українською мовою. Але вже в 2018 році вирішили знову її перевидати з внесенням певних коректив.
І ось зараз світ отримав ще одну театральну книгу, яка стане допоміжним джерелом знань для юних театрознавців, журналістів. А також зацікавить звичайного читача, який в свою чергу «захворів» мистецтвом театру.
Юні театрознавці діляться враженням про книгу
Маю надію, що ті до кого в руки потрапить це унікальне диво під назвою «Світ крізь сльози…» з цікавістю поринуть в той час коли в Україні існував такий феномен, як єврейський театр.
20 та 21 квітня у Львові на ринку “Шувар” проходить фестиваль локальної їжі. Така подія у місті проходить вже вдруге і планується перетворити такі заходи у добру традицію. На локації фестивалю присутні близько 35-ти учасників, переважна більшість із Львівської області. Однак, як розповіла Форпосту організаторка заходу Ольга Саніна, є і представники з інших областей.
Фестиваль локальної їжі на ринку “Шувар”
“Ми побачили що це така можливість для учасників приваблювання нових клієнтів, які приїжджають на “Повен стіл”, знайомство один з одним. Цього року ми зробили фестиваль вдвічі більшим. І по програмі, і по майстер-класам, і емоційним забарвленням, бо це не тільки ярмарка, це ще і емоції. Ну а основне завдання — це підтримка українських малих виробників. Ми брали цікаві продукти, які не представленні в супермаркетах — сири, ковбаси, вина, наливки та різні солодощі, хліб, який печеться вдома, а не на заводі”, – коментує Ольга Саніна.
Фестиваль локальної їжі на ринку “Шувар”
І справді, на прилавках українських виробників продукти, які важко знайти у магазині — соуси із найгостріших перців чи мед із кавою, різні види м’яса, натуральні чіпси, які роблять при вас чи тендітні макаруни, або ж свіжовипечений хліб і багато іншого та надзвичайно смачного. Ну і для гурманів — дегустація вина від кількох представників цієї справи. А ті, хто хочуть самі зайнятись виноробством мають можливість придбати виноградну лозу.
Фестиваль локальної їжі на ринку “Шувар”
21 квітня з 9 ранку фестиваль знову готовий приймати гостей, на яких будуть чекати майстер-класи для дітей, обговорення українського вина та його дегустація із сомельє Сергієм Підгорним, розіграші призів та інше. Детальніше можна дізнатись на сторінці заходу.
Два місяці в Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького буде нагода оглянути одну з найбільших виставок картин відомого світові, але практично незнаного в Україні художника-футуриста, батька світового авангарду Давида Бурлюка.
У Національному музеї оригінали робіт цього митця – вперше. Їх на два місяці сюди привезла рівненська галерея “Євро-Арт”. Колекцію творів Давида Бурлюка зібрав Леонід Волошун із Рівного.
Давид Бурлюк більшість свого життя провів за межами України, але марив нею, у своїй творчості завжди звертався до неї і наприкінці свого життя стверджував: „Україна в моїй особі має найвірнішого сина“.
Давид Бурлюк
Цей митець — один із засновників світового авангарду. Про нього в Україні говорили, знали про його творчість, але не сприймали за свого. В останні роки дослідники відкривають цілу плеяду митців, які зробили колосальний внесок у розвиток не лише українського, а й світового мистецтва. Серед них і постать Давида Бурлюка, який походив із давнього козацького роду та й за своєю статурою і поведінкою нагадував козаків.
Давид Бурлюк. Козак Мамай. 1912
Щоб говорити про Давида Бурлюка треба звернутися до мистецтва ХХ ст. — мистецтва неспокійного, бурхливого. Особливим явищем був дадаїзм і футуризм. Донедавна всі ці митці фігурували як російські. А лише в 2006-07 році в Америці відбулася велика виставка — „Український модернізм 20-30 років“, де здивована публіка побачила, що фактично ці всі художники українського походження.
Робота батька авангардизму Давида Бурлюка
У творчому доробку Давид Бурлюка тисячі робіт. Перша тема, яка завжди його цікавила — тема жінки, але лише в одній особі — його дружини Марусі. Друга тематична лінія — Україна, якою був замилуваний. Тому серед його робіт стільки квітів і натюрмортів, у кожному з яких можна впізнати деталі, пов’язані з Україною — вітряк, калину, люльку… А ще одна лінія — сюрреалізм, як пророцтво для наступних десятиліть про те, що з нами станеться і зі США. Тому ці картини варто уважно роздивлятися.
Давид Бурлюк. Українці. 1912
Митець писав: “Мій колорит глибоко національний. Жовто–гарячі, зелено–жовті, червоні, сині тони б’ють ніагарами з–під мого пензля. Коли я малюю, мені здається, що я дикун, який тре сук однієї барви об другий, щоб отримати кольоровий ефект. Ефект палахкотіння. Ефект любощів, збудження статтю однієї барви характерних рис і особливостей другої.”
У середу, 25 квітня 2018 року, о 19:00 у львівському клубі «Малевич» (проспект В’ячеслава Чорновола, 2) відбудеться сольний концерт популярного українського гурту «БЕZ ОБМЕЖЕНЬ».
На численні прохання та в підтримку нового альбому «БУДУ З ТОБОЮ!» «БЕZ ОБМЕЖЕНЬ» вирішили знову завітати до Львова з концертом. У програмі виступу – пісні не тільки з нового релізу, а й улюблені хіти із трьох попередніх студійних альбомів гурту – «UNDERGROUND» (2007 р.), «ДИХАЮ ТОБОЮ» (2015 р.) та «5 хвилин» (2017 р.).
Гурт «БЕZ ОБМЕЖЕНЬ»
У першій частині свого всеукраїнського туру гурт дав 18 концертів, двічі завітавши до Львова. А розпочалися гастролі в Лондоні, де «БЕZ ОБМЕЖЕНЬ» виступили вперше, – на благодійному концерті у Громадському Українському Центрі. У другій частині туру заплановано два десятки концертів. До деяких міст музиканти завітають вперше, а в деякі приїдуть вдруге – з концертами «на біс». «БЕZ ОБМЕЖЕНЬ» запрошують на свої виступи усіх, хто цінує справжні почуття, романтику і не уявляє свого життя без кохання!
Постер концерту гурту «БЕZ ОБМЕЖЕНЬ»
«БЕZ ОБМЕЖЕНЬ» – відомі українські рок-романтики. Мужні чоловіки, які завоювали багато сердець щирістю та вмінням відверто ділитись своїми почуттями. Музиканти залишаються вірними собі, не припиняють експериментувати та не визнають ніяких лімітів у форматі чи стилі, тому в музиці та текстах «БЕZ ОБМЕЖЕНЬ» кожен знайде щось для себе – від тихої витонченої лірики до шаленого драйву.
Гурт «БЕZ ОБМЕЖЕНЬ»
Кожен виступ «БЕZ ОБМЕЖЕНЬ» – це шалений потік енергії та емоцій, які важко описати словами, бо викладаються музиканти на всі 100 і навіть трохи більше. З перших акордів вони заводять публіку і не відпускають зі свого полону до самого кінця виступу.
Що мають фотографувати аматори-фотографи? Декілька порад від Ярослава Пастернака
На початку ХХ століття у Львові з’явилося чимало українських фотографів-аматорів. Микола Мороз, брати Носковські, Мілько Пачовський, Ярослав Пастернак, Сень Горук, Олександр Сопотницький, Юрій Вінцковський, Ігор Федів та інші, – “ці всі львівські аматори, – за словами професора тіловиховання Степана Гайдучка, – були жертвою професора Івана Боберського. Не раз вони його благословили тихим словом за зіпсовані платівки”.
Степан Гайдучок – військовий лікар 4-ї Золочівської бригади Української Галицької Армії. 1919 р.
Іван Боберський як активний громадський, культурно-просвітній діяч та педагог розумів важливість світлини (фотографії) як одного із історичних джерел. Він спонукав багатьох своїх учнів та колег (особливо в Академічній гімназії та руханково-спортових товариствах “Сокіл”, “Пласт”, СТ “Україна” та ін.) до фотофіксації подій українського національного відродження. Численні світлини, зроблені за його кошти та його наполяганнями, публікувалися на сторінках української преси, в українських підручниках, українських поштівках тощо. Як писав вже згадуваний Степан Гайдучок: “Тут треба згадати, що Боберський втопив поважний гріш у званевого фотоґрафа, вже небіщика, Лісси, при Академічній вулиці, за знимки з сокільського і спортового життя. Знову ж у 1914 р. замовив Боберський званевого фотоґрафа Скурського знимати моменти зі здвигу [йдеться про Шевченківський здвиг, який відбувся у Львові 27–29 червня 1914 р. – А. С.]. Це коштувало Боберського 180 корон. Боберський мав у пляні видати альбом українського Львова й на його замовлення поробив Лісса около 40 знимок зі Львова більшого формату”.
Фотопортрет Івана Боберського – професора Академічної гімназії у Львові. 1912 р.
За наполяганням Івана Боберського, відомий у майбутньому український археолог, доктор філософії та пофесор, а тоді студент філософського факультету Львівського університету, діяльний член українського гісмнастичного товариства “Сокіл-Батько” (вступив до організації 30 грудня 1911 р.) та спортового товариства вищих шкіл Львова “Україна” Ярослав Пастернак активно долучився до цієї праці. Її результатом стали численні світлини та відповідна публікація. Докладний опис того, що потрібно фотографувати аматорам, Ярослав Пастернак помістив у львівському сокільському часописі “Вісти з Запорожа” під назвою “Що має сьвітлити аматор-світливець?” Пропонуємо ознайомитися зі змістом цієї публікації широкому загалу. Публікуємо із збереженням мови та правопису оригіналу.
Діяльні члени українського гімнастичного товариства “Сокіл-Батько” та спортового товариства вищих шкіл Львова “Україна”. Зліва направо: Василь Паліїв (студент права), Антін Зелений (голова СТ “Україна”, студент права), Степан Гайдучок (учитель руханки і студент медицини), Василь Остапчук (“вічний абітурієнт”), Ярослав Пастернак (студент філософії, археолог). Львів, березень 1913 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (Львів).
Ярослав Пастернак
Що має сьвітлити аматор-світливець?
Аматори-сьвітливцї (фотоґрафи) не повинні сьвітлити що небудь, але поставити собі якусь поважну цїль. Много річий чекає на сьвітливця, щоби спас їх від заглади для науки і краси нашого народу.
Безпроволочної помочи від аматора-сьвітлиця очікує наше будівництво, особливо старенькі, деревняні церковцї. В них зберегла ся майже цїла наша штука, найстарші зразки деревляного будівництва.
Ярослав Пастернак з фотоапаратом. Степан Гайдучок під світлиною залишив такий підпис: “Студент археології на Львівському університеті, добрий фотограф, написав вперше статтю про аматорську фотографію, що була поміщена у “Вістях з Запорожа” за рік 1912. Визначний пізнійше археольог України, директор Музею Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Досліджував Крилос біля Галича і т. д. Написав археольогію Західної України і археольогію України”. З приватного архіву Степана Гайдучка (Львів).
Щоби будучий дослїдник нашої штуки будованя міг основно її слїдити мусимо зберечи для него як найбільше число перворядних оказів. Ориґінальнїйші церкви забороняють краєві консерватори розбирати та дбають про їх дальше істнованє. Вкінци і они минають ся, а прочі церкви таки зараз продає ся селянам на будову. Хто довідає ся, що десь мають розбирати стару церкву, то він повинен подбати о висланє туди аматора-сьвітливця, який має сю церков відсьвітлити та передати сьвітлину у музей тов[ариства] ім[ені] Т. Шевченка або у музей Митр[ополита] Шептицького. Треба зробити снимку не лише з цїлої церкви з верха, але відсьвітлити ще осібно пресбітерію, входові двері, які є часто богато прикрашені, вікна, характеристичні деколи в бабинци, піддаше на стовпах, дзвінницю з важнїйшими подробицями; в серединї церкви хор з піддержуючими єго стовпами, царські дрері, образи старі (не богомази) і поодинокі орнаменти.
До церковного будівництва зачисляю також придорожні каплички та хрести. Їх також треба збирати для будучого дослїдника, але попри річи ориґінальні треба звертати увагу передовсїм на річи характеристичні для якоїсь околицї. Сьвітленє церков здалоби ся для науки перевести пляново. Аматори роздїлили би працю між собою після повітів або деканатів, та сьвітлили би там всї цїкаві окази будівництва. Далеко більшу вартість має збірка церков з одного повіту, як збірка такого самого числа церков з цїлого краю.
Титульна сторінка часопису “Вісти з Запорожа”. Львів, число 66, 28 лютого 1912 р.
Аматор-сьвітливець повинен звернути свою увагу і не археольоґію. Часом дістануть люди з землї чито з води якийсь предмет з давної давнини. Забобонний нарід нищить якусь підозрілу єму річ, або не хоче віддати якогось бронзу, уважаючи єго за золото, або вкінци властитель ґрунту віддає знайдений предмет у чужий музей. Нехай-жеж хоть сьвітлина збереже сю річ для наших наукових дослїдів.
Сьвітлина віддає також великі услуги для народовіданя (етноґрафії). Наші сьвітливцї, що перебувають підчас сьвят або вакаций на селї та мають через се можність стикати ся близше з народом, повинні сьвітлити передовсїм селян в їх питомій ноші. Треба однак звертати увагу на всї роди ноші, якої уживають селяни в ріжних порах року та при ріжних нагодах (одяг буденний, сьвяточний, весїльний); характеристичні жіночі одяги, заплїт волося і завій голови. Треба знимати типові хати в селї, цїлі господарства з усїми будинками, загальний вид загороди, хутора і загальні види сїл і присїлків. Треба сьвітлити також всякі народні танцї, забави, весїля, весїльний похід, бо то річи рівновартні з приповідками, піснями, казками, вірованями та оповіданями.
Початок статті Ярослава Пастернака “Що має сьвітлити аматор-світливець?”, опублікованої у часописі “Вісти з Запорожа”. Львів, число 66, 28 лютого 1912 р.
Здав би ся нам альбом найкрасших мужеських і жіночих типів, найкрасших околиць Галичини а навіть цїлої України, альбом околиць, славних в істориї походами, битвами, побутом славних людий. Як прикро се, що минулого року в столітні роковини смерти Т. Шевченка не вийшов альбом видів з єго родинного села і з тих місць, де він пробував.
Прилюдні виступи, походи і вправи, товариств повинно ся сьвітлити. Кожде товариство повинно що року дати відсьвітлити свою старшину і своїх членів.
“Зима”. Світлина Ярослава Пастернака, опублікована у часописі “Вісти з Запорожа”. Львів, число 66, 28 лютого 1912 р.
Видаванє цікавих сьвітлин альбомами і видівками принесе дохід і покриє видатки. За радою старшини “Сокола-Батька” хочу випрацювати устав товариства українських сьвітливцїв і начеркнути плян роботи.
Андрій СОВА історик
Особлива подяка за надані світлини Лесі Крип’якевич. Стаття проілюстрована світлинами з приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів) та часопису “Вісти з Запорожа” (Львів).
Джерело: Пастернак Я. Що має сьвітлити аматор-світливець? // Вісти з Запорожа. Часопись руханкових, змагових, мандрівних і пожарних товариств. – Львів, 1912. – 28 лютого. – Чис. 66. Зимове число. – С. 2–3.
Вже сьогодні, 20 квітня 2018 року, о 17:00 в виставкових залах Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (вул. М.Драгоманова, 42) відбудеться відкриття виставки знаного українського художника “Дмитро Стецько. Поза часом”.
Коли вже немає Митця, поза часом залишаються тільки його твори. Вони – матеріальні, а їх інтерпретація нами і тими, хто буде після нас – продовження діалогу з автором у вимірах, які, за словами Лесі Українки, розширюють простори нашої душі…
Дмитро Стецько – представник західноукраїнського мистецького андеграунду 1970-80-х, відомий як живописець та скульптор. Народився у листопаді 1943 р. в с. Полонна (тепер Польща). Мистецьку освіту здобув у Львівському училищі декоративного і прикладного мистецтва ім. Івана Труша. З 1973 р. жив і працював у Тернополі. Один з ініціаторів створення і заступник голови Національної Асоціації Мистців. Автор понад 1000 творів у галузі станкового і монументального малярства, скульптури.
Художник та його дружина Віра Стецько упродовж довгих років були творчим обличчям Тернополя, де вони мешкали й працювали, їх знали в мистецьких колах всієї України.
Постер виставки “Дмитро Стецько. Поза часом”
Пара була нерозлучна не лише у повсякденному житті, вагомий вклад Дмитра і Віри Стецько в українську культуру великою мірою є їхнім спільним надбанням. Очевидно, що розвинути до такого високого рівня свій дар Дмитро Стецько не зміг би без підтримки і всебічного сприяння дружини. Її портрети – одна з провідних і тривалих ліній творчості художника.
Дмитро Стецько усвідомлював значущість і відповідальність своєї професії. Вважав, що мистецькі твори не призначені лише для споглядання, а мають нести інтелектуальну філософську інформацію. Не терпів примітивності, кон’юнктури, награного патріотизму.
Цінував кожну годину, проведену за роботою у майстерні, і дуже багато читав, перебував у безперервному розвитку.
Якщо намагатися визначити творчий метод Дмитра Стецька, напевно, найдоречнішим буде термін, що використовує у своїх працях Віра Агєєва – вдумування.
Досконале знання української і світової культури, історії, філософії, роздуми над сучасністю привели його до розуміння та пошуків засобами образно-пластичної мови багатомірності простору й глибинного зв’язку часів, осягнення надто ускладненої людської психології сьогодення, в якій переплелись історична пам’ять, безвихідь постмодерного часу, і намагання прориву в майбутнє.
Дмитро Стецько: «Я – художник-індивідуаліст. Не належу до жодного митецького напряму. Хоча тяжію до полістилізму – нашарування різних ідей в одній формулі. Беручи за основу ікону та фреску, знаходжу свої пластичні рішення і подаю кілька вимірів у кожному творі. Працюю і на полотні, і на дошці. Серед останніх творчих знахідок – великі полотна, де використовую фактуру, колаж… Тему кожної роботи розкриваю між небом і землею, в просторі і часі. Переконаний, що всі філософські ідеї зашифровані у Всесвіті…».
Нам залишається лише підібрати код до творчості цього гордого і вільного митця – глибоко національної і наскрізь сучасної.
В середу, 18 квітня 2018 року, з нагоди Міжнародного дня пам’ятників та історичних місць відбулося урочисте відкриття відреставрованої дерев’яної церкви у с. Дернів Кам’янка-Бузького району.
Церква святого Микити у селі Дернів зведена зі соснових брусів в 60-х роках XVII ст. у стилі галицької школи народної архітектури та належить до пам’яток архітектури національного значення. Дата будівництва храму вирізьблена просто на одвірку дверей. Зараз церква збережена в автентичному вигляді – тризрубна, одноверха, без прибудов і дуже компактна за розмірами.
Церква святого Микити у селі Дернів
«Сьогодні направду велике свято. Значення реставрації цієї архітектурної, культурної, духовної пам’ятки просто безцінне. Це місце завжди збирало багато людей, і без людей приведення до належного стану цього храму було б неможливим. Разом ми зможемо ще не одну церкву реставрувати. Тримаймося разом – тільки так ми дійдемо до і до нашої спільної перемоги»,-зазначила застпуник голови Львівської ОДА Оксана Стоколос-Ворончук.
В 2016 році на реставрацію церкви виділили 500 тис грн, враховуючи співфінансування з районного бюджету 150 тис грн. У 2017 році – ще 330 тис грн.
Церква святого Микити у селі Дернів
«Цей храм перебуває на балансі департаменту архітектури і він уже включений в туристичний маршрут. Тут є частини фресок на стінах, які теж треба дослідити. Загалом на заході України є понад 400 дерев’яних пам’яток, кожна з яких має свою історію», – розповіла в.о. директора департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської облдержадміністрації Оксана Ткачук.
У церкві замінили перекриття, реставрували хрести, замінили вікна, підлогу, понизили рівень ґрунту навколо церкви і благоустрій, а також облаштували новий блискавкозахист та вогнезахисну обробку.
Церква святого Микити у селі Дернів
«Церква була у жалюгідному стані, тому треба було робити як першочергові протиаварійні укріплюючі роботи, так і реставраційні. Основні конструктивні елементи – це бруси стін, які з часом прогнили, тож їх значною мірою довелося міняти. Всередині храму ми розчистили стіни, щоб зберегти стінопис ХІХ століття, відновили підлогу, двері», – наголосив головний архітектор проекту реставрації церкви Сергій Піньковський.
Останній раз храм реставрували у 1977 році під керівництвом архітектора Богдана Кіндзельського. У 2012 році інститут «Укрзахідпроектреставрація» (ГАП С.Піньковський) виготовив проектно-кошторисну документацію на реставрацію храму на замовлення відділу культури і туризму Кам’янка-Бузької РДА.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
