Сьогодні з читачами Фотографії старого Львова хочемо поділитись новою знахідкою. Усі представлені світлини містечка Белз датуються періодом 1915-1917 років. Довгий час відзняті кадри в негативах зберігались в фондах Австрійського державного архіву, лише недавно були оцифровані і стали доступні для огляду.
Белз часів Першої світової війниБелз часів Першої світової війни
Світлини точно передають тогочасну атмосферу міста тієї епохи, яке перебувало на лінії вогню.
Белз часів Першої світової війниБелз часів Першої світової війни
У 1914-1915 році місто було зайняте російськими військами і входило до складу Галицького генерал-губернаторства. Напередодні війни в місті проживало 3625 євреїв, 1600 українців і 900 поляків.
Белз часів Першої світової війниБелз часів Першої світової війни
В ході активних військових дій Белз значно постраждав. Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 році Белз короткий час був повітовим містом ЗУНР, а в 1919 році увійшов до складу Польщі.
Белз часів Першої світової війниБелз часів Першої світової війни
Сучасний Белз – це містечко районного значення в Сокальському районі Львівської області.
1-3 червня 2018 року у Парку культури та відпочинку ім. Богдана Хмельницького відбудеться один з найпопулярніших фестивалів ретро-автомобілів, що бере свій початок ще з 1930-их років – Фестиваль «Leopolis Grand Prix 2018».
Гонщик Рудольфо Караччіоли на своєму «AlfaRomeo 8C-2300» під час Гран-прі Львова. Фото 1932 року.
Програма фестивалю:
1 червня, п’ятниця (парк Культури):
14.00 відкриття виставки ретро автомобілів
14.00 – 17.00 зустріч учасників виставки та реєстрація учасників
14.00 – 17.00 музична програма від класу естрадно-вокального співу Львівської музичної школи № 2
14.00 – 18.00 технічний огляд автомобілів
14.00 – 19.00 дитячі квести від школи усного рахунку “Соробан”
Leopolis Grand Prix City
2 червня, субота (парк Культури)
10.00 відкриття виставки ретро автомобілів
13.00 – 17.00 конкурс Ретро Елеганції (презентації у стилі епохи випуску автомобілів)
18.00 – 19.00 виступ гурту Ретровай
19.00 – 20.00 виступ гурту Олесь Целюх
20.00 – 21.00 виступ гурту Heavy Rain
21.00 – 22.00 DJ Volter Gared
Карта траси
3 червня, неділя (парк Культури та “Львівський Трикутник”)
10.00 відкриття виставки ретро автомобілів
10.30 пробний заїзд
11.00 – 16.00 перегони трасою “Львівський трикутник”
15.00 – 16.00 виступ гурту ДикоBrass
17.00 – 18.00 виступ гурту Cover Jam
18.00 – 18.30 нагородження переможців ІІ Етапу Кубку України для історичних транспортних засобів
18.30 – 19.00 парад учасників містом
Урочиста хода з нагоди Свята Героїв 27 травня 2018 року
Вчора, 27 травня 2018 року, у рамках Свята Героїв, від пам’ятника Степанові Бандері до центру міста пройшла масштабна урочиста хода.
Урочиста хода з нагоди Свята Героїв 27 травня 2018 року
Представники влади, волонтерських, патріотичних та ветеранських організацій, учасники АТО, родини Героїв Небесної Сотні, медики Майдану та учасники Революції Гідності, молодіжні громадські організації, ліцеїсти, школярі та студенти – всього більше тисячі осіб пройшли містом урочистою ходою.
Урочиста хода з нагоди Свята Героїв 27 травня 2018 року
Вони несли прапори, а очолював колону оркестр Західного територіального управління Національної гвардії України.
Урочиста хода з нагоди Свята Героїв 27 травня 2018 року
Учасники масштабної акції пройшли вулицями Львова від пам’ятника Степану Бандері до проспекту Свободи.
Урочиста хода з нагоди Свята Героїв 27 травня 2018 року
За маршрутом руху колони активісти вшановували визначних діячів української історії та клали квіти біля меморіальних таблиць Є. Коновальця, Р. Шухевича, до пам’ятника М. Вербицькому, пам’ятника Жертв комуністичних злочинів на пл. М.Шашкевича, до таблиці жертвам спецслужб тоталітарних режимів, пам’ятника отцю М.Шашкевичу, таблиці патріарху Й.Сліпому, О.Гасину та Р.Дашкевичу.
Опісля, на площі біля пам’ятника Тарасові Шевченку музичні оркестри із усіх районів області спільно виконали Національний Гімн України після чого відбулося загальне громадське віче.
Книга «Подорожі та посольства» це щоденник, написаний давньою французькою мовою лицарем та мандрівником Гільбером де Ланноа. Фламандський лицар Ланноа хотів пізнати невідомий світ, який його оточував, тому обрав для цього мандрівки по Європі.
Гілльбер де Ланноа походив із знатної родини Франції, що мала володіння у Фландрії й належала в ті часи до Бургундського герцогства.
У записках де Ланноа яскраво проявляються риси, властиві людині, яка жила в період середньовіччя. Під час подорожей лицар часто зустрічався з різними людьми, часто удостоювався урочистих прийомів правителів країн і представників знатних родин, проте лише в окремих випадках він називав їх по імені. Він відвідав майже всі великі та малі, вільні та підневільні країни Європи.
На жаль, в спогадах Ланноа майже немає описів зовнішності, поведінки і рис характеру людей, яких він зустрічав на своєму шляху. Як виявилось, причиною цього є не погана пам’ять Ланноа, а те, що в часи середньовіччя людину цінували перш за все за її статус, а індивідуальні риси, такі як зовнішність, характер були другорядними і не завжди вартими уваги оповідачів. Крім безкорисливої допитливості де Ланноа, в своїх мандрівках переслідував і цілком практичну мету, його завданням було «розвідати» стан справ у тих, з ким лицарі Лівонії вели часті і, як правило, невдалі війни. В першу чергу його цікавили військова міць і політичний лад побачених країн. Саме Ланноа є автором одних із перших описів Русі західним мандрівником.
В одній із своїх мандрівок по Східній Європі лицар відвідав місто Кременець, яке в XIV-XV століттях було ласим шматком, що переходив із рук в руки до різних володарів. За нього вели боротьбу князі Юрій Наримутович, Любарт, Вітовт та Скиргайло.
Ланноа
Отож, в 1421-1423 роках лицар Ланноа прямував через Прусію, Литву і Польщу. В 1421 році, під час подорожі через Волинь на його шляху опинилось місто Кременець, яким тоді володів Вітовт. В своїх записах лицар чомусь місто називає іншою назвою, а саме як Кам’янець. Ймовірно причиною було побачене гостем міста, адже саме в XV столітті активно тривало будівництво кам’яного замку на Замковій горі. Другим доказом того, що мандрівник пише саме про Кременець є дані про відстань від міста Кременця до Львова.
Прибувши до Кременця, Гільбера де Ланнуа, зустрів сам князь Вітовт разом із своєю дружиною. Мемуарист вказує на те, що в цей час в Кременецькому замку перебував також татарський князь, велика кількість литовської знаті та лицарства.
В подарунок Вітовту із своєї батьківщини Ланноа привіз вітання і клейноди від англійського короля Генріха V.
Оповідач подає інформацію, про те, як князь Вітовт приймав його в своєму замку. Великий князь посадив шанованого гостя за святковий стіл, на якому було безліч рибних і м’ясних страв. Поряд з Ланноа сидів татарський князь, що дуже здивувало мандрівника.
Після перебування в Кременецькому замку Ланноа був змушений вирушити на південь. Вітовт надав мандрівнику відповідні супровідні документи, які забезпечували гостю спокійне просування по території, й були гарантією безпеки. Документи були на трьох мовах: татарській, руській і латині. Дуже щедро гість був обдарований подарунками не лише з боку Вітовта, а і його дружини, якою на той час була Юліана Гольшанська.
Вітовт розумів наскільки не спокійний був тоді час, тому заборонив Ланноа самому мандрувати і надав йому охорону: двох татарин та шістнадцять «русичів».
Вітовт
Ось як пише Ланноа в своїх мемуарах про проведений час на Волині.
«Я виконав своє мирне посольство до герцога Вітовта, покладене на мене двома королями, і підніс йому коштовності від короля Англії. [Вітовт] також надав мені великі почесті і відмінно мене пригостив. Він дав мені три бенкети, і я сидів за його столом, за яким перебувала також його дружина, сарацинський герцог з Татарії. Я бачив, що за його столом їли м’ясо і рибу в п’ятницю. І був там один татарин з бородою, що спускалася до колін і загорнута була в чохол…».
Перебуваючи в Кременецькому замку, Ланноа став свідком однієї дипломатичної події, яку описав в своїх спогадах – прийому Вітовтом послів з Великого Новгорода та Пскова. Ланноа докладно описав дари, серед яких було хутро куниці, одяг з шовку, шуби, хутряні шапки, золото, срібло та зуби моржів. Цікаво, що Вітовт прийняв тоді подарунки лише від новгородців, проігнорувавши «дари із Пскова». На останніх був ображений за союз із лівонцями. Лицарю Ланноа Вітовт подарував з «князівського плеча» соболину шубу, шовк, татарський лук з сагайдаком і стрілами, золото, срібло.
Гора Бона у ХХ столітті
Ланноа був приємно вражений від свого перебування в Кременецькому замку і гостинності його господарів, про що говорять його хвалебні коментарі на адресу Вітовта. Протягом усієї розповіді відчувається захоплення автора Вітовтом. І не дивлячись на те, що мандрівник не подає дуже точної характеристики самого міста Кременця, його архітектури, його інформація варта уваги. Замок в Кременці за володарювання Вітовта переживав піднесення, не дивлячись на важку політичну ситуацію.
В понеділок, 28 травня 2018 року, з 18:00 до 19:00 на Площі Ринок відбудеться масова правозахисна акція “Вони досі там” з вимогою звільнення політв’язнів, які перебувають на території Російської Федерації. Акція відбудеться на підтримку голодування Олега Сенцова.
Акція полягатиме у проведенні мистецького перформансу із порожніми стільцями, відповідно до кількості політичних ув’язнених), виставленими у формі ґрат із їхніми іменами. Водночас зачитуватимуться усі імена, дати та локації ув’язнення на території РФ та відбуватиметься збір підписів.
“Вже понад десять днів триває голодування Олега Сенцова. Але не забуваємо, заради кого і чого Олег пішов на цей мужній крок. Сьогодні у в’язницях Росії за сфабрикованими політичними звинуваченнями перебувають більше 70 громадян України та кримських татар.
Ця цифра змінюється, бо за ґрати в РФ постійно потрапляють нові й нові наші співгромадяни. В Україні ні вони, ні їхні родичі досі не мають належного правового статусу та соціальних гарантій, відповідні законопроекти досі не поставлені на розгляд у Верховній Раді України.
Олег Сенцов
Офіційна реакція України на ситуацію з власними громадянами, незаконно утримуваними в РФ – спорадична і млява.
Ми вимагаємо від Президента та парламенту України створити пост спецпредставника з прав українських політв’язнів, які утримуються в Росії та на території окупованого Криму; якнайшвидшої розробки та ухвалення адекватного закону, який буде визначати статус “політичних ув’язнених” та регулювати питання соціального захисту, підтримки та гарантій для них та членів родин усіх категорій незаконно утримуваних на території країни-агресора осіб.
Ми вимагаємо від уряду України сприяти винесенню питання звільнення усіх політичних в’язнів на обговорення під час 44 самміту G-7, який відбуватиметься в Канаді 8-9 червня, та на який запрошено представників нашої держави. Зокрема ініціювати окремий перемовний процес між Росією та Україною зі звільнення громадян України, які засуджені в Росії та окупованому Криму за політичними мотивами і виступити посередниками у таких перемовинах.
Ми вимагаємо від Верховної ради України звернутися до парламентарів західних держав з вимогою посилити політичний та економічний тиск на РФ як країни, яка грубо та свавільно порушує усі існуючі міжнародні стандарти, норми, домовленості та свободи; запровадження персональних санкцій щодо тих, хто причетний до фабрикування політичних справ і насильства стосовно політичних в’язнів, які опинилися в заручниках у РФ.
Ми вимагаємо у влади РФ негайно звільнити усіх незаконно затриманих, ув’язнених та засуджених політичних в’язнів з України, до території якої також відноситься і Автономна Республіка Крим”, – зазначила представниця організаторів Марія Кравченко.
У вівторок, 29 травня 2018 року, о 16:00 у Львівській обласній бібліотеці для юнацтва (площа Ринок, 9) відбудуться Перші Іваничуківські читання, присвячені присвоєнню бібліотеці імені відомого історичного романіста та громадського діяча Романа Іваничука.
Іванничуківські читання відкриє Донька нашого Патрона − українська перекладачка, член Національної спілки письменників України неперевершена Наталія Іваничук.
Постер Перших Іваничуківських читань
Під час читань всі матимуть змогу надихнутись неповторною Ніною Бічуєю − прозаїком, перекладачем, журналістом, членом Національної спілки письменників України.
Добра приятелька бібліотеки Дарія Альошкіна, авторка ексклюзивних тематичних фіранок-витинанок, проведе майстер-клас за мотивами творів Романа Іваничука.
Так у світі повелося, що куди не зазирни (точніше, куди більше не заглибся), то так чи інак натрапиш на якісь прив’язки до нашого рідного Львова. Звісно, це надто гіперболізовано через мій (зокрема, і мій) «львовоцентризм», та все ж – тих прив’язок є ціла купа, навіть у найнесподіваніших місцях.
Автором слів чеського національного гімну «Де є мій дім» («Kde domov můj») є чеський письменник Йозеф Каєтан Тиль (Josef Kajetán Tyl, 1808–1856). І він, виявляється, хоч нишком-бочком, а таки причетний до Львова. Точніше будь сказано, і в його долі (чи то пак біографії) Львів таки присутній.
Йозеф Каєтан Тиль
Про це трішки згодом, а тепер кілька слів про самого Йозефа Каєтана Тиля. Хоча він був і драматургом, і прозаїком, і журналістом, і актором, і режисером, і літературним/театральним критиком, проте в історії чеської літератури (культури загалом), та й у чеській свідомості чіпко зафіксувався саме як автор слів національного гімну. Ще він був одним із будителів чеської національної свідомості, доклав чимало до формування сучасної чеської нації. У час «весни народів», тобто у революційний 1848 рік, Йозеф Каєтан Тиль долучився і до політичної діяльності (того року він був обраний до австрійського конституційного райхстаґу).
Доробок Йозефа Каєтана Тиля як прозаїка і навіть його бурхлива журналістська діяльність не зробили стільки для розвитку чеської національної культури, як діяльність драматургічна, театральна й організаційна (і в культурному, і в політичному сенсі). У ті часи в Чехії було майже цілковите панування німецькомовних вистав, а він працював у нечисленних чеських трупах (іноді й очолюючи їх). Із його театрального світу проростає й чеський національний гімн.
Серед інших п’єс Йозеф Каєтан Тиль написав і комедію «Фідловачка» («Fidlovačka»). Фідловачка – це таке весняне народне гуляння в Празі, щось на кшталт гагілок, чи як. У 1834 році відбулася прем’єра цієї комедії, під час якої вперше пролунала пісня «Де є мій дім», якій згодом судилося стати гімном Чеської Республіки (за часів Чехословаччини це була лише одна частина чехословацького гімну, а другою, словацькою, частиною, був текст на слова Янка Матушки).
А тепер «ближче до тіла, як писав Мопассан». Підступаємо ближче, але таки поволеньки. Зрозуміло, що у вирі театрального життя годі було уникнути спілкування (такого чи сякого) з акторками, співачками, театралками загалом. Не мусово було з кожною співачкою «в копиці ночувати», але контактувати таки доводилося. Так і познайомився симпатичний Йозеф Каєтан Тиль із акторкою й оперною співачкою Маґдаленою Форхгаймовою (Magdalena Forchheimová, 1803–1870). У них зав’язався роман, а 1839 року вони одружилися, коли вона вже була вагітною. Пологи були дуже складними, дитина народилася мертвою. Маґдалена Форхгаймова після того вже не могла мати дітей. Але мала молодшу на 21 рік сестру Анну, яка також була акторкою. Так уже сталося, що Йозеф Каєтан Тиль нав’язав інтимні стосунки і з Анною Форхгаймовою-Райською (1824–1903). Анна спершу боялася цих стосунків, тож… І тут виникає він – наш Львів!
Анна Форхгаймова-Райська
Анна Форхгаймова-Райська, щоб уникнути спілкування із Йозефом Каєтаном Тилем, у 1840 році виїхала разом зі своїм батьком до Львова, де цілий наступний рік грала на сцені Театру Скарбека.
Повернувшись на батьківщину, Анна таки зійшлася з Йозефом Каєтаном, стала йому нерозлучною супутницею, неофіційною дружиною. Так виник дивний любовний чи навіть подружній трикутник із двома сестрами. Тиль зі своєю коханкою Анною народив семеро дітей, яких виховувала його дружина Маґдалена, займаючись і господарством «шведської родини».
Йозеф Каєтан Тиль
На час смерті Йозефа Каєтана Тиля він мав чотирьох неповнолітніх доньок і трьох синів (Йозеф Отакар, 1843–1907; Ян Станіслав, 1845–1890; Франтішек, 1853–1902), а наймолодший син Йозеф Каєтан народився небавом (приблизно місяць) після його смерті. Дві його дочки, найстарша Марія Елеонора (1848–1868) і Елішка (1850–1909) були акторками. Після смерті Тиля Анна Форхгаймова-Райська, відчуваючи непереборний потяг до театру, у 1860 році вийшла заміж за письменника та журналіста Йозефа Ладислава Турновського (1837–1901), також театрального діяча.
Про те, що діялося на львівській сцені того року, який Анна Форхгаймова провела у Львові, міг би щось дізнатися хтось із театрознавців, а наразі наведу ще дещицю інформації про неї.
Анна Форхгаймова-Райська
Анна Форхгаймова народилася 16 лютого або 8 квітня 1822 року в Празі. Була доволі відомою чеською акторкою. «Райська» – то її мистецький псевдонім. Разом зі своєю сестрою Маґдаленою грала в різних театрах. Йозефа Каєтана Тиля знала з глибокого дитинства, зі свого дев’ятилітнього віку, коли тому було вже 22 роки. Після повернення зі Львова мала амплуа веселих, простих і сердечних дівчат – милих, емоційних, але ніколи не сентиментальних. Про подальший перебіг її життя вже в основних рисах відомо. Коли після смерті Тиля вийшла заміж за Туровського (на 16 років молодшого за неї), то подорожувала з ним по селах до 1865 року, коли отримала постійне місце у празькому театрі. Від самого початку грала ролі тільки чеською мовою. У 1872 році відійшла від публічного життя, повністю присвятивши себе родині. На початку ХХ ст. була найстаршою чеською акторкою. Померла 3 грудня 1903 року в Празі, похована на Вишеградському цвинтарі.
Додаток
Як виявилося, українського перекладу вірша Йозефа Каєтана Тиля «Де є мій дім», перша строфа якого стала чеським національним гімном, у нас ще не було. Тож мені самотужки довелося заповнити цю лакуну. Чи вдалося мені це завдання, можна зробити висновок, порівнявши переклад із оригіналом.
Де є мій дім,
де є мій дім?
Тече вода по рівнинах,
шумлять бори на вершинах,
у саду весна цвіте,
рай на землю тут зійде.
Чарівна моя країна,
земля чеська – то мій дім,
земля чеська – то мій дім!
Де є мій дім,
де є мій дім?
В краю милім і блаженнім
у творінні цілоденнім
люди в злагоді живуть,
щастя-доленьку кують.
Чехія – моя родина,
поміж чехів є мій дім,
поміж чехів є мій дім!
(Переклав Іван Лучук).
Kde domov můj, kde domov můj. Voda hučí po lučinách, bory šumí po skalinách, v sadě skví se jara květ, zemský ráj to na pohled! A to je ta krásná země, země česká, domov můj, země česká, domov můj!
Kde domov můj, kde domov můj. V kraji znáš-li Bohu milém, duše útlé v těle čilém, mysl jasnou, vznik a zdar, a tu sílu vzdoru zmar? To je Čechů slavné plémě, mezi Čechy domov můj, mezi Čechy domov můj!
Пам’ятна таблиця Йозефу Тилю
Позаяк за часів Чехословаччини перша строфа пісенного вірша «Де є мій дім» була заодно і першою (чеською) частиною спільного чехословацького гімну, а другою частиною був вірш «Над Татрами громи» авторства словацького поета Янка Матушки (Janko Matúška, 1821–1877), а українського перекладу словацького гімну також не виявилося, то я заодно заповнив і цю лакуну.
Над Татрами громи,
блискавиці, мряки.
Ми їх проганяймо,
долю здобуваймо,
оживуть словаки.
Наша батьківщина
досі міцно спала.
Громи грізно грають,
штурхають-штовхають,
щоби вже вставала.
(Переклав Іван Лучук).
Nad Tatrou sa blýska, hromy divo bijú. Zastavme ich bratia, veď sa ony stratia, Slováci ožijú.
To Slovensko naše posiaľ tvrdo spalo. Ale blesky hromu vzbudzujú ho k tomu, aby sa prebralo.
Якість і цього перекладу можна перевірити, порівнявши його з оригіналом. Але то вже справа теорії перекладу.
З 29 червня по 1 липня у Львові та Києві відбудеться W LIVE – Міжнародний музичний маратон Василя Сліпака.
Розпочнеться Маратон W LIVE 29 червня неподалік Майдану Незалежності — у Великому залі Національної музичної академії України, який тепер носить ім’я Василя Сліпака. Там прозвучить прем’єрне виконання «Petite MESSE SOLENNELE» Джоаккіно Россіні, твір, що створив композиторна 71-му році життя за своїм естетичним розмахом є одним з найвизначніших творів маестро. Музика «Petite MESSE SOLENNELE» є сповненою світла і життя, і таким чином пояснення своїй назві: імовірно, Россіні не хотів, щоб трагічні образи переважали у думках слухачів цієї музики над почуттям надії й віри в перемогу світла і добра. Тривалість – 80 хв. Прем’єрне виконання.
Французькі солісти Перін Медоф (сопрано), Гоша Ковалінська (мецо-сопрано), Гійом Дюссо (бас), Пабло Вегуліа, (тенор, США) виконають «Petite MESSE SOLENNELE» разом із Львівською державною академічною чоловічою хоровою капелою «Дударик», Камерним хором «Gloria» та Академічним симфонічним оркестром Львівської філармонії під батутою Володимира Сивохіпа.
Постер міжнародного музичного маратону Василя Сліпака
Почути цей твір можна буде також наступного дня, 30 червня, у Львові у концертному залі Львівської обласної філармонії. А 1 липня французькі співаки вийдуть на сцену втретє, цього разу під батутою диригента з Франції Ніколаса Краузе й у супроводі Академічного камерного оркестру «Віртуози Львова», аби виконати вибрані арії з опер — адже саме опера була основною «стихією» Василя Сліпака як співака. Окрім того на заключному концерті маратону звучатиме оркестрова музика Антоніна Дворжака і Яна Сібеліуса.
Доля Василя Сліпака стала символом пронизаним філософським змістом. Символом, що спонукає задуматися. Для людини мистецтва трансцендентне, духовне, і фізичне, часто змішані в одне нерозривне ціле. Тож і на війні Василь залишився мистцем, Міфом. Філософські, моральні відчуття змусили Василя Сліпака пожертвувати власним життям задля життя інших.
Квитки у касі філармонії (235 89 46) або онлайн тут:
https://gastroli.ua/events/petite-messe-solennele
https://gastroli.ua/events/opera-gala
W LIVE – Мінародний музичний маратон Василя СліпакаА відбувається за підтримки Львівської ЛОДА.
Засновники міжнародного музичного маратону:
Фундація Василя Сліпака – Орест Сліпак
Львівська обласна філармонія- Володимир Сивохіп
Державна академічна чоловіча хорова капелла «ДУДАРИК» – Дмитро Кацал
В середу, 30 травня 2018 року, о 19:00 у Меморіальному музеї тоталітарних режимів «Територія Терору» (прос. Чорновола, 45 Г) відбудеться читка п’єси «Заручини» авторства Олени Грєміної за документальними матеріалами справи Олега Сенцова.
У межах події у музеї буде розміщена скринька для збору листів підтримки політв’язням Кремля.
Михайло Угаров
Організатори запросили на акцію Олега Сенцова та вечір пам’яті Олени Грєміної і Михайла Угарова – засновників опозиційного ТЕАТРУ.DOC (Москва)
П’єсу читатимуть актори львівських театрів: Львівський академічний обласний театр ляльок, Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки, Перший академічний український театр для дітей та юнацтва, Львівський академічний театр імені Леся Курбаса. Переклад українською Оля Мацюпа, Андрій Бондаренко, Вікторія Швидко
Олена Грєміна
Нагадаємо, 16 травня 2018 року український режисер Олег Сенцов оголосив безстрокове голодування. Його вимога – звільнення усіх українських політв’язнів, яких утримують в російських в’язницях. Самого Олега уже четвертий рік незаконно утримують під вартою в країні, що окупувала його батьківщину – Крим.
Олег Сенцов
16 травня 2018 року з життя пішла Олена Грєміна, художній керівник ТЕАТРУ.DOC, у якому регулярно проводилися акції та вистави на підтримку Олега та інших політв’язнів. У 2014 році театр вперше закрили саме за акцію в підтримку Олега Сенцова. Пізніше Олена створила документальну п’єсу про процес над Олегом Сенцовим, Олександром Кольченком і Геннадієм Афанасьєвим на основі інтерв’ю і документів, яку поставили в ТЕАТРІ.DOC.
Вікно що пошкодило настінні розписи синагоги «Зіхрон Йозеф»
Мешканець Львова вирішив встановити вікно в своєму помешканні і внаслідок самочинних дій пошкодив настінні розписи синагоги «Зіхрон Йозеф». Про пошкодження розписів повідомила у Facebook Мілана Ватерман. Користувачка опублікувала фотографії стіни до і після інциденту, пише Zaxid.net
Чоловік, який встановив пластикове вікно, проживає в будинку на вул. Замарстинівській, 52. Синагога юдейської громади «Зіхрон Йозеф» знаходилася у подвір’ї на вул. Заводській, 3.
Вікно що пошкодило настінні розписи синагоги «Зіхрон Йозеф»
Сакральну споруду збудували наприкінці ХІХ ст. Будівлю знищили під час нацистської окупації Львова. Сьогодні про існування синагоги нагадують лише фрагменти стінопису з традиційними гебрейськими написами та сліди від круглих вікон.
Вікно що пошкодило настінні розписи синагоги «Зіхрон Йозеф»
Як повідомила виданню «Твоє Місто» начальниця відділу житлово-комунального господарства Шевченківської райадміністрації Наталія Залужна , будинок, де розміщена фреска не є пам’яткою архітектури. Наразі чиновники Шевченківської районної адміністрації заявили про намір скласти протокол про адміністративне порушення і вимагають у винуватця пошкоджень замурувати вікно.
Однією з перлин Жовківського передмістя Львова є найстаріша збережена споруда Підзамча – церква св. Параскеви П’ятниці. Унікальний храм, що поєднав у собі різні стилі та елементи оборонної архітектури. Сьогодні – 20 фактів з історії святині, розташованої на вул. Б.Хмельницького, 77.
За припущеннями дослідників, історія церкви починається ще з княжого періоду.
2. В письмових джерелах ХV ст. згадується, що храм був дерев‘яний. Коли його збудували — невідомо, але вже 1443 р. на його місці було зведено мурований.
3. Нинішня будівля церкви споруджена на початку ХVІІ ст. на фундаменті храму княжої доби. Майже одразу храм став жертвою пожежі 1623 р., під час якої вигоріло все Краківське передмістя.
4. Відбудовано П’ятницьку церкву у 1644 р. на кошти молдавського господаря Василя Лупула. Освячено храм у 1645 р.
Геральдична плита на зовнішній стіні храму
Геральдична плита всередині храму
5.На честь фундатора на стіні церкви помістили кам‘яну плиту з гербом господарів Молдови (гербовий щит з головою вола та сонцем і півмісяцем з боків. Між рогами вола — зірка, вище розташовані корона і лицарський шолом. Над гербовим картушем — перехрещені скіпетр і меч, увінчані князівською короною) і відповідним написом:
Сонце, місяць и корона, Сцептрум, палаш, оборона, Глава в вінци из звіздою Нотують всі ясность Твою. Храм сей совершен Року 1644 Августа 15
6. Ще одна геральдична плита на честь Василя Лупула розміщена на парапеті хорів церкви. Висічені на ній літери були рошифровані Богданом Янушем у 1924 р. – “ІW Василій Воєвода Божою Милостю Господар Землі Молдавської”
Церква св. Параскеви після перебудови вежі. Фото 1908-1914 рр.
7. Розміщення на околиці міста зумовило загальний оборонний характер споруди, зведеної з ламаного каміння та цегли у верхніх ярусах (товсті, близько 2 м., стіни, бійниці верхнього ярусу вежі).
8. Церква була однією з трьох мурованих церков Підзамча та найбагатшою серед церков передмість Львова. Вона мала “9 фелонів з дорогоцінних оксамитів, атласів, китайок, камхи, прикрашуваних сріблом, золотом, першорядної роботи; килими й покривала турецькі; срібній й позолочені хрести, лампи, таці, чаші, корони, ворота в коралях, дорогім камінню, сріблі. Хоругви були тількі дві, червоні, адамашкові” – Іван Крип’якевич.
На подвір’ї церкви святої Параскеви П’ятниці, 1920-ті
9. Гетьман Іван Мазепа пожертвував храму антимінс (посвячена хустина із зашитою частинкою мощів святих на престолі в православних церквах. На антимінсі звершується під час св.Літургії таїнство Євхаристії).
10. При храмі знаходились опарканений цвинтар, шпиталь братства, яке існувало з 1665 р., школа, резиденція священника.
Церква святої Параскеви П’ятниці, 1930-ті
11. Церква користувалася правом юридики, беручи від парафіян чинш, в т. ч. і для замку (юридика — частина території міста, наділеного Магдебурзьким правом, у Великому князівстві Литовському та Польщі, що належала Церкві чи певному світському магнату або шляхтичеві, не підпорядкувалася міській владі та не виконувала на користь міста ніяких повинностей).
12. У кінці ХVІІІ ст. стіни церкви розписав Лука Долинський. У вівтарній частині майстер намалював Богородицю з Єлизаветою, а обабіч – фундатора в панцирі та монаха в рясі (зображення не зберегися).
Церква св. Параскеви (Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р.)
13. Іконостас церкви — найстаріший з небагатьох, що збереглися в Україні з ХVІІ ст., який складається більш як з 70 ікон ХVІІ- ХVІІІ ст., розміщених у 5 ярусах. Основою іконостасу є цокольний ряд, прикрашений картушами з орнаментами у вигляді плодів граната.
14. Більшість ікон відносять до школи знаного львівського іконописця Федора Сеньковича. Автором різьби, на яку багатий іконостас, історики вважають львівського майстра Станіслава Дрієра.
Іконостас церкви святої Параскеви П’ятниці. Початок ХХ ст
15. Найстарішою пам‘яткою у церкві було рукописне Євангеліє ХVІ ст., яке зараз зберігається в Національному музеї у Львові.
16. До наших днів у вівтарі храму збереглося масивне богослужбове Євангеліє, видане 1891 р. Ставропігійським інститутом.
17. Сучасного вигляду церква набула під час реставрації 1908 р. за проектом Міхала Лужецького. При цьому завершення вежі отримало струнку баню з ліхтарем і наріжними вежечками.
Церква Святої Параскеви П’ятниці із висоти Високого Замку. Фото Сергія Гуменного
18. До Першої світової війни у церкві було7 дзвонів, які були реквізовані австрійською владо. Зараз на дзвінниці лише два дзвони.
19. Храм поєднує декілька архітектурних стилів: основний фасад містить елементи барокової архітектури; нави нагадують волоські та румунські будівлі ХVІІ ст.; гострий щипець торцевої стіни із сліпими вікнами – як у готичних спорудах.
Плебанія церкви святої Параскеви П’ятниці
20. Біля церкви (за сучасною адресою вул. Гайдамацька, 2 ), за проектом Юліуша Гохберґера у 1873-1876 рр. було збудовано плебанію у “аркадному стилі”.
Софія ЛЕГІН
Джерела:
Архітектура Львова: Час і стилі: ХІІІ-ХХІ ст./ Упорядник і науковий редактор Ю.О. Бірюльов. – Львів: Центр Європи, 2008;
Качор І., Качор Л. Львів крізь віки. – Львів: “Центр Європи”, 2004
Крип’якевич І.П. Історичні проходи по Львові. – Львів, 1932
Церква святої П’ятниці: особливий храм в особливому місті / укладач свящ. Віталій Федюк; за редакцією Лесі Хомчак. – Львів, 2014
Молодіжна організація «Спадщина» та видавництво «Книговій» організовують конкурс літературних робіт «Казки з Донбасу»
Організація української молоді «Спадщина» та видавництво «Книговій» запрошують всіх бажаючих долучитись до конкурсу казок для дітей молодшого та середнього шкільного віку, присвячених тематиці подій на Сході України. Найкращі роботи увійдуть до книги «Казки з Донбасу».
Метою конкурсу є: розкрити проблематику подій останніх років на Сході України в доступній формі для дитячої аудиторії; залучити авторів до складної тематики та опрацювати її у жанрі казки.
Постер літературного конкурсу «Казки з Донбасу»
«В Україні досі немає подібної літератури, хоч уже іде четвертий рік війни, – зазначають організатори. – Мабуть, багато дорослих стикалися з тим, що діти запитують у про війну, і часто важко підібрати доречні слова аби окреслити у дитини правильне уявлення про цю непросту тему. Збірка казок має стати не просто способом пояснити дітям, що відбувається зараз в Україні, книга буде помічником, який розповідатиме простою мовою про складні речі, про перемогу добра над злом».
У конкурсі можуть взяти участь всі охочі – як письменники з досвідом так і літератори-початківці. Прийом робіт триватиме до 22 червня, визначення та оголошення переможців – до 29 червня 2018 року.
З детальними умовами конкурсу можна ознайомитись на сайті ОУМ «Спадщина»: https://www.spadshchyna.org/. За детальною інформацією звертайтесь: Андрій Шиманський, тел. 097-97-34-814
У неділю, 27 травня, Львівщина відзначає Свято Героїв. З цієї нагоди вулицями Львова пройде урочиста хода. Про це йшлося вчора, 23 травня, під час організаційної наради у Львівській ОДА з нагоди проведення свята.
Участь у ході візьмуть учасники АТО, ветеранські, волонтерські, патріотичні організації, учасники Революції Гідності та медики Майдану, представники молодіжних громадських організацій та студентської молоді.
Колона сформується біля пам’ятника Степану Бандері і вирушить за маршрутом вул. Бандери – вул. Коперніка – просп. Свободи. Заплановано, що учасники ходи покладуть квіти до таблиці Є. Коновальця (вул.Є. Коновальця); таблиці Р. Шухевича (вул.Т.Чупринки), пам’ятника М. Вербицькому (вул.Т.Чупринки), пам’ятника Жертв комуністичних злочинів (пл. М.Шашкевича), таблиці жертвам спецслужб тоталітарних режимів (вул.С.Бандери); пам’ятника отцю М.Шашкевичу (вул.Коперника), таблиці патріарху Й.Сліпому (вул.Коперника), таблиці О.Гасину (вул.Коперника), таблиці Р.Дашкевичу (вул.Коперника).
Також урочисте проходження заплановане на проспекті Свободи, де опісля учасники покладуть квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку.
Відтак, в межах наради погодили та ознакували маршрут, а також узгодили організаційні питання проведення Свята Героїв.
У 1889 році Казимир повернувся з навчання з Мюнхена і в Кракові кинувся не тільки у вир навчання, але й громадської роботи в лавах студентської католицької організації. Про це довідуємося з преси, яка повідомляла про велику акцію, що відбулась у столиці імперії. Із 30 квітня по 2 травня 1889 року у Відні пройшов католицький з’їзд. У часописі «Przegląd Polski» (№ 276 за червень 1889 року), який був головним органом галицьких консерваторів, до яких належав і Ян Кантій Шептицький, ця подія була описана до найменших дрібниць.
Тут також опубліковано тексти виступів, які пролунали у Відні. Поляки були представлені на з’їзді численною делегацією галицьких політиків та духовенства, серед яких були й Шептицькі: Ян Кантій та Казимир. Автор так представляє одну з головних цілей польської католицької місії:
«…При цьому ми мали властиві нам цілі, а передовсім публічне підтвердження суворого переслідування уніатів і небезпеку, яка загрожує всій Католицькій церкві у Росії, про що в журналістиці, навіть католицькій, так глухо. Ми остерігались, що нам будуть ставити малодушні труднощі під прикриттям важливих, а відтак делікатних політичних поглядів. Нині, після повернення з Відня, можемо ствердити, що наші побоювання частково були слушними, але дуже невеликою мірою» [Przegląd Polski. — № 276. — Зошит ХІІ. — червень 1889. — С. 530].
Казимир граф Шептицький — пізніший свщм. Климентій. Фото зроблене у студентські роки.
Доповідь на тему переслідування греко-католиків і наступу на Католицьку церкву в Росії перед присутніми журналістами виголосив Владислав Хотковський герба Остоя (1843–1926), польський духовний, декан теологічного відділу Ягеллонського університету і в 1891–1892 роках його ректор. Текст доповіді опубліковано у польській пресі, зокрема у газеті «Czas» за 5 травня 1889 року.
Повідомлення у пресі про з’їзд католиків у Відні, учасниками якого були Шептицькі.
Другого травня на закінчення з’їзду німецькі католицькі аристократи запросили у Відні найповажніших гостей на святкову вечерю. Обидва Шептицькі були присутні. Перед вечерею у столиці імперії відбулися загальні збори Товариства Святого Вінсентія де Поля, на яких Казимир Шептицький відзвітував про діяльність Товариства у Галичині. На засідання прибули зі всіх куточків імперії як представники духовенства, так і світські особи. Виступ молодого Шептицького надзвичайно зацікавив присутніх, оскільки він розповів про діяльність комітетів (т.зв. конференцій) св. Яна Кантія, які діяли у Галичині в рамах Товариства Святого Вінсентія де Поля. Юнак був активним учасником конференції у Кракові і під час виступу був представлений як студент правничого відділу Ягеллонського університету. Казимир вказав на зв’язок комітету св. Яна Кантія у Галичині з Францією, звідки походила ця традиція. Також розповів про вплив, здійснюваний через конференцію на університетську молодь у Кракові та Львові. Цікавими були згадки про ініціативи, які члени Товариства реалізовували в інтернатах при учительських семінаріях. У доповіді йшлося і про такі стратегічні проекти, як вирішення питання дешевого житла для ремісників, вплив конференції по малих містечках та селах, опіка над міськими котельнями, які обігрівали бідняцькі квартали у містах і що було справою одного з членів Товариства, який в той же час належав до терціарів св. Франциска. Голова зборів і Товариства граф Сальм після гучних оплесків на схвалення такої діяльності виголосив промову на честь доповідача [Czas. — № 104. — Краків, неділя 5 травня 1889 р. — С. 2; Przegląd Polski. — № 276. — Зошит ХІІ. — червень 1889. — С. 559].
Оскар Кальберг
Вдалося нам знайти й інший приклад діяльності Казимира Шептицького у студентському середовищі. 15 травня того ж року було обрано нове правління з числа університетської молоді студентської читальні бібліотеки Ягеллонського університету. З цим була пов’язана низка ініціатив, які мали на меті активізувати молодь та зацікавити її друкованим словом. 22 травня в бібліотеці організовано вечір, присвячений вшануванню свята Конституції Із травня, а за чотири дні — 26 травня — відбувся інший подібний захід, присвячений пам’яті Юліуша Словацького. 23 червня студенти вечором пам’яті вшанували постать Оскара Кольберга (1814–1890), видатного польського етнографа, фольклориста і композитора, дослідника польської та української культури. Особливістю заходу було й те, що на ньому був присутній сам Кольберг. Казимир Шептицький в рамах програми виступив на вечорі з рефератом на тему «Якими є останні слова антисемітизму» [Kurjer Lwowski. — № 191. — Львів, п’ятниця 12 липня 1889 р. — С. 1-2].
До Прилбич Казимир повернувся в кінці липня [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 91A], успішно склавши поточні іспити.
Галицький сейм (сьогодні головний корпус ЛНУ імені Івана Франка). Фото з uk.wikipedia.org
2 липня 1889 року батька Яна Кантія Шептицького, як польського кандидата, було обрано до Галицького крайового сейму. Виборча кампанія супроводжувалась авантурами серед українців, оскільки місцеві українські виборці відмовлялися голосувати за українського кандидата Стефана Трухима, а підтримували кандидатуру Шептицького. Окрім політичної діяльності Шептицький-батько в останні роки ще й виконував почесну функцію охоронця культурної спадщини у Перемишлі та околицях. Достеменно не відомо, у якому році граф Шептицький був призначений на цю посаду, а перша згадку у пресі знаходимо 1886 року [Kurjer Lwowski. — № 229. — 19 серпня 1886 р. — С. 2], і підтвердження цьому — кожного наступного року. Ця інформація, як не дивно, доносилася до мешканців і польською пресою поза межами Галичини [Dziennik Poznański. — № 69. — 25 березня 1887 р. — С. 4].
Ян Кантій Шептицький
У вересні, після повернення з Городиславич, з маєтку Олександра, було прийняте рішення про те, що наступного року Казимир навчатиметься у Франції. У листі до Софії Попель за 7 вересня 1889 року Шептицька-мати писала, що «по довгих нарадах, із підтримкою Ромтуха Казик отримав his heart’s desire [мрію свого серця — І. М.], — весь рік проведе в Паризькому університеті. Отець Мар’ян [Мар’ян Ігнатій Моравський (1845–1904) — католицький священик, Ісусівець. Професор богослов’я у Ягеллонському університеті у Кракові — І. М.], Ромтух, єпископ Пузина [йдеться про кардинала Яна Дукляна — Маврикія Павла Пузину герба Оґінець (1842–1911) — І. М.], отець Яцковський — всі погоджуються на те, що має право цього прагнути» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 92]. В цьому ж листі Софія Шептицька продовжує:
«Казик щораз більше рука в руку з Ромцем йде. Часто, коли падаю, так мене підносить, що мені видається, неначе тамтого чую. Так дивно подібні, а не є подібні до себе, що в очах темніє, коли хочу розрізнити, де поєднуються, де розділяються ті дві нитки тканини, рівнобіжно тим разом біжучи…» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 92].
В неділю, 27 травня 2018 року, о 18.00 у Храмі св. Лазаря (вул. М. Коперника, 27) відбудеться особливий концерт. Насамперед особливий тим, що вкрай рідко в одному вечорі вдається почути стільки тембрів, стільки інструментів і голосів, стільки вишуканих і віртуозних, легких і глибоких творів водночас.
Струнний квартет: Михайло і Теодор Крижанівські, Антон Пославський та Людмила Сауляк. Фото: Роман Метельський
Його цікаву і барвисту програму з опусів композиторів світової слави для вас підготували прекрасні львівські виконавці: флейтисти Зоя Ходан і Роман Ієвський, кларнетисти Михайло Палій і Тарас Гамар, скрипалька Алісія Мудрик, співачка Олена Калюжна, паністка і концертмейстер Ірина Кірчанова.
Тріо у складі Михайла Крижанівського (скрипка), Ірини Сичак (скрипка) та Теодора Крижанівського (альт).
Всі вони – друзі нашого приятеля, львівського музиканта–скрипаля Михайла Крижанівського, який багато робив і робить для розквіту музичного життя нашого міста, за його ініціативи і особистої участі відбулося чимало благодійних заходів.
Постер благочинного концерту на підтримку Теодора Крижанівського
Але цього разу наша підтримка потрібна йому: його син Теодор, студент-альтист Львівської музичної академії ім. М. В. Лисенка, після важкої операції на серці проходить тривалий і коштовний період реабілітації. Саме тому колеги по професії приносять в дар львівській публіці концерт, у який вкладено велику працю, тепло їх сердець і співчуття. Приносять, в надії, що з Вашою підтримкою, усім миром зможемо допомогти самотньому батькові поставити на ноги своє дитя, і невдовзі талановитий юнак гідно продовжить справу музичної династії. Розділіть цей вечір з нами!
Всі, хто має бажання підтримати Теодора, може перерахувати кошти на картку Приват Банку 4149 4978 6231 6801 на ім’я Михайла Крижанівського. Всім дякуємо за підтримку!
Зазвичай, коли чуємо про оркестр народних інструментів, то уявляємо концерт у кращих національних традиціях, із виконанням усіх народних мелодій та композицій найвидатніших українських композиторів. Уявіть, коли раптом відомий „Козацький марш“ у виконанні на трембітах, плавно переходить в один із найпопулярніших світових хітів.
NAONI Orchestra — єдиний в Україні професійним оркестром народних інструментів, яким вже 35 років керує лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, народний артист України професор Віктор Гуцал.
Їхня нова програма, з якою гастролюють містами України та за кордоном, „Найкращі світові хіти і саундтреки“ — це мікс світових музичних шедеврів, які впізнають з перших нот. The Beatles, Deep Purple, ABBA, Adele, Metallica, Depeche Mode, Pink Floyd та ще багатьох інших, саундтреки з улюблених фільмів — „Таксі“, „Пірати Карибського моря“, „Титанік“, „Місія нездійсненна“, „Мисливці за привидами“, хіти гуртів „Океан Ельзи“, „Скрябін“, звучать в новому аранжуванні з особливим шармом, завдяки звучанню 40 народних інструментів — зозулька, теленка, бербениця, рубель, кувиця, тулумбас, бугай, береста, бухало, козобас — подібного набору інструментів не має жоден професійний колектив у світі.
Спеціальний гість концертної програми, яка для львів’ян 21 травня прозвучала двічі зі сцени Театру ім. Марії Заньковецької, — фіналіст проекту „Голос країни“ Аніс. Несподіваним подарунком для львів’ян від NAONI Orchestra була Львівська батярська пісня “Бувай ми здорова”.
Давній період історії Львова асоціюється з кількома великими та тривалими облогами міста. Дві з них відбулися у 1655 та 1672 роках відповідно. Обидві були досить важкими та нестерпними для мешканців східного вістря Речі Посполитої, як і будь які інші подібні дійства. З обох оточень Львів вийшов умовним переможцем, хоч і досить дорогою ціною. Оскільки зовсім нецікаво бути на стороні кота, який загнав у глухий кут мишу, спробуємо поговорити про людей, які давали надію на успіх та життя мешканцям давнього Львова; які бились головою об мур ворожості, але таки запалили для своїх оточених ворогами співмешканців іскру життя. Один з таких навіть може похвалитись досить-таки цікавою біографією і заслуговує значно більшої уваги до своєї персони, аніж воно є тепер.
Нантський едикт. Фото з https://uk.wikipedia.org
У квітні 1598 року французький король Анрі IV видав Нантський едикт, яким гугенотам було гарантовано рівні права з католиками. Ця подія є дуже символічною в історії Франції і з нею асоціюється кінець кривавих релігійних воєн. Приблизно за місяць до того, у Львові, який існував у полі релігійної толерантності Речі Посполитої, у родині вірменського походження народився Якуб Ґаватович (або Ґават). Мине кілька десятків років, перш ніж його характеризуватимуть у дусі “видатний письменник, активний діяч культури і освіти, педагог, священик”; а станом на 1598 рік він просто був одним з представників бідної родини львівських міщан.
Вид на вулицю Галицьку у наші дні. Фото з https://uk.wikipedia.org
Батьком майбутнього драматурга імовірно був Каспар Ґаватович (або Ґават) – органіст під таким іменем згадується у міських документах Львова у період за 1612 – 1617 роки. Матір’ю, відтак, імовірно була Анна Вільгельмова. Сімейство володіло частиною кам’яниці на вулиці Галицькій, яку називали “Вільгельмовською”. Якуб Ґаватович здобув початкову освіту у львівських школах і на цьому його шлях “per aspera ad astra” міг закінчитись – подальше навчання потребувало коштів, яких родина не мала. Як наслідок, молодий Ґаватович опинився “на хлїбі” (характеристика Михайла Павлика) Катажини Сенявської у Бережанах. Там був при одному з домашніх учителів Сенявських.
Михайло Павлик (1853-1915) – публіцист, письменник, громадський і політичний діяч
Справжньою усмішкою долі для Ґаватовича стала можливість поїхати на навчання до Кракова разом із дітьми Сенявських – Миколаєм, Александром та Прокопом. Таким чином, Ґаватович став студентом Яґеллонської академії, яку було засновано ще королем Казимиром Великим. У Кракові він став бакалавром “штук і філософії”. Мабуть досить гордився цим званням, адже активно підписував ним свої твори. Далі, імовірно на вимогу Сенявських, Ґаватович повернувся назад і учителював у Бережанах, Вижнянах та Кам’янці-Струмиловій (Кам’янка-Бузька). У 1622 році його висвятили на латинського ієрарха. Після того, за висловом М. Павлика, “житє єго пішло гладко”. Ґаватович був при замковій каплиці Сенявських у Бережанах, потім при фарному костелі, а далі навіть отримав опікунство над громадою у Вижнянах. Останнє трапилось у 1629 році. При цьому, доходи були такі, що “доброзичливі” сучасники навіть писали, ніби Ґаватович “полюбив мамону”.
Фрагмент “Трагедії” Я. Гаватовича. Фото з https://uk.wikipedia.org
Для нас сьогодні є цікавими кілька векторів діяльності Якуба Ґаватовича, що й дає підстави говорити про нього. Так, цього діяча вважають першим русинським, а відтак і українським драматургом. Його magnum opus – це “Трагедія, або Образ смерті пресвятого Івана Хрестителя, посланця Божого” (Львів, 1619). В основу сюжету покладено біблійний мотив про життя Івана Предтечі. До згаданого тексту автором було додано інтермедії “Продав кота у мішку” та “Найкращий сон”. Обидві хоч і набрані латинським шрифтом, але написані давньоукраїнськими словами.
Іван Хреститель та Ісус Христос на кам’яниці Шольц-Вольфовичів. Фото з https://skorpioncziczok.livejournal.com/2796.html
“Трагедію, або Образ” Якуба Ґаватовича надрукував відомий львівський видавець Ян Шеліга. Як це було зазначено у самій назві твору, перші постановки за цим текстом відбувалися ще у Кам’янці-Струмиловій (тепер Кам’янка-Бузька), де драматург викладав. Михайло Павлик висловив припущення, що Ґаватович був не тільки режисером, але також грав ролі у виставах (зокрема, самого Івана Хрестителя). Таким чином, інші ролі найімовірніше мали би виконували його учні.
Вистава “Принцеса Наварська”, Версаль, 1745. Фото з https://uk.wikipedia.org
За своє досить довге, за рамками того часу, життя, Якуб Ґаватович часто міняв місце проживання. Останньою гаванню для драматурга став Львів. Після переїзду у 1669 році до міста, він встиг зробити досить успішну кар’єру та завоювати значний авторитет при латинській катедрі. Також активно займався перекладом богословської літератури, писав власні тексти – “Казання” (1629), “Школа терпіння” (1640), “Зеркало духовної любові” (1645). Велику частину своїх творінь Ґаватович видавав у друкарні Товариства Ісусового.
Жак Дюплессі. Вистава “Погрози Сатира Діані та німфам”. Фото з https://uk.wikipedia.org
Якуб Ґаватович писав драми, а життя розпорядилось так, аби і він сам був учасником кількох. У 1655 році, коли козацькі війська оточили Львів, драматург перебував у складі делегації, яка вела перемовини з Богданом Хмельницьким про зняття облоги. Перше посольство до гетьмана успіху не мало. Ґаватович сам зголосився, аби ввійти до складу другої делегації. Разом з православним єпископом Арсенієм Желиборським, доктором медицини Мартіном Анчевським та багатьма іншими знаними жителями міста, драматург просив Хмельницького зняти облогу. За відносно невелику відплату, а також під дією окремих зовнішніх чинників, гетьман погодився на умови дипломатів. Хоча найбільший вплив на його рішення мав не Ґаватович, а саме єпископ Желиборський.
Козаки під Львовом у 1655 році. Фото з https://zbruc.eu/node/43547
Пізніше така ситуація повторилась і у 1672 році Якуб Ґаватович знову опинився у складі делегації, яка повинна була рятувати місто. Цього разу львів’яни вели перемовини з турками та Петром Дорошенком, що в той час стояли під стінами міста. Ґаватович описав цю облогу у одному зі своїх листів до польського духовенства. Цей документ пізніше ніби потрапив до Яна Юзефовича та ліг в основу його опису облоги Львова у 1672 році – у його “Хроніці міста Львова”. По ходу самої кампанії Ґаватович знову ж вів перемовини з турками про суму відкупу і з компаньйонами “вернувся в сльозах” до львів’ян – таким великим був відкуп. Далі, аби врятувати рідне місто, він з власної кише…, тобто з власних запасів, пожертвував на викуп бочку срібла.
Турбацький Є. Посли львівського магістрату у таборі гетьмана Богдана Хмельницького. Фото з https://uk.wikipedia.org
Отож, ніколи не знаєш до кінця, як складеться твоє життя. Приклад життєвого шляху львів’янина Якуба Ґаватовича чудово це ілюструє. Сьогодні ти сидиш з пером у руці і розпоряджаєшся долею персонажів – вони народжуються, помирають, радіють, сумують і ін. Але вже завтра починаєш розуміти, що ти сам є пером у твердій та непохитній руці долі, учасником театру життя. У який бік буде наступний розчерк пера і куди тебе закине стихія – невідомо …
Євген ГУЛЮК
Використана література:
Дзюба О. Гаватович Якуб // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua
К. С. Кіт фестивалить. Найцікавіші події театрального фестивалю “Кіт Ґаватовича” у Львові // Zaxid.net, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/kit_festivalit_n1435147
Павлик М. Якуб Ґаватович (Ґават), автор перших руських інтермедій // Записки НТШ, 1900. – Т. 35 – 36. – С. 1 – 44.
Слово многоцінне. Хрестоматія української літератури. – Київ: Аконіт, 2006. – Книга 1. – С. 676 – 722.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
