Експозиція виставки акварельного живопису Тетяни Гамрищак "Коли з`являється ластовиння".
Вчора, 26 червня 2018 року, у виставковій залі професійної студії настінного декору Proart Gallery (вул.Героїв УПА, 77) знана львівська художниця Тетяна Гамрищак відкрила вже сьому персональну виставку акварельного живопису “Коли з`являється ластовиння”.
Зоріана Мірус
“З березня цього року наша галерея розпочала новий проект, в якому ми представляємо персональні виставки знаних львівських митців. Першою була виставка відомого художника Віктора Жмака, потім Остапа Патика, скульптора Петра Старуха. А літо розпочала виставка народного художника України Петра Сипняка. Сьогодні ж ми представляємо виставку вже знаної львівської художниці Тетяни Гамрищак. Вона не є професійною художницею, її професія – германіст, і хоча вона – самоук, але заслуговує бути представленою поруч з іменитими, народними художниками, сказала – зазначила куратор проектів галереї Зоріана Мірус відкриваючи виставку.
Експозиція виставки акварельного живопису Тетяни Гамрищак “Коли з`являється ластовиння”.
Тетяна Гамрищак – львівська художниця, працює в техніці олійного та акварельного живопису. Тетяна художник-самоук. За фахом германіст, психолог та має різносторонні інтереси.Проводить майстер-класи в Ботанічному саду та в Національному музеї імені Шептицького.
Почесний консул Федеративної Республіки Німеччини у Львові Мирослава Дякович
“Тетяна починала з захоплення і я досить спокійно до цього поставилася, але подивилася кілька її робіт і, чесно скажу, першою придбала кілька картин з її виставок. Вона працює в різних техніках – олійному та акварельному живописі, є роботи олівцем.
Експозиція виставки акварельного живопису Тетяни Гамрищак “Коли з`являється ластовиння”.
Її стан душі передається тим, хто дивиться її роботи, бо Тетяна належить до тих сонячних людей, які не тільки вміють брати, а щей щиро віддають свій настрій. І це дуже приємно, що я маю можливість бачити ріст художниці і чимось до того прикластися”, – поділилася враженнями почесний консул Федеративної Республіки Німеччини у Львові Мирослава Дякович.
Відкриття виставки акварельного живопису Тетяни Гамрищак “Коли з`являється ластовиння”.
Завдяки своєму таланту та наполегливій праці, Тетяна Гамрищак є відомою за межами нашої країни. Її роботи знаходяться в приватних колекціях Німеччини, Італії, Іспанії, Австрії, Польщі, Великобританії та Ісландії.
Голова українського відділення Міжнародного акварельного товариства IWS Галина Отчич
“Тетяна бере активну участь у наших міжнародних заходах. Її роботи відібрані до Міжнародного акварельного фестивалю у Харкові та до Міжнародного фестивалю акварелі у Празі, яке організовує наше Українське посольство в Чехії і Міністерство Чехії. Мені дуже радісно, що така талановита людина є тією перлинкою серед багатьох українських митців-акварелістів, які достойно представляють Україну за кордоном”, – сказала Голова українського відділення Міжнародного акварельного товариства IWS Галина Отчич на відкритті виставки.
Експозиція виставки акварельного живопису Тетяни Гамрищак “Коли з`являється ластовиння”.
Сама мисткиня дуже скромно говорила про свої роботи і щиро дякувала всім, хто пришов на відкриття виставки. До слова, навіть не дивлячись на певну віддаленість від центральної частини міста і ще не велику відомість галереї, виставка Тетяни Гамрищак зібрала велику кількість гостей.
Тетяна Гамрищак
«… це для мене дуже атмосферна та особлива виставка, це бажання зловити момент. Момент променя, момент вітру, момент насолоди. В експозиції представлені роботи, які говорять про літо, про ранкове марево та веселі забави. Я хотіла, щоб споглядач малював своє літо, тому часто роботи лише направляють нас у власний внутрішній світ, повертають нас туди, в цей час коли з’являється ластовиння”, — зазначила Тетяна Гамрищак.
Відкриття виставки акварельного живопису Тетяни Гамрищак “Коли з`являється ластовиння”.
Експозицію виставки склали нові творчі роботи художниці, які експонуються вперше і які можна побачити у виставковій залі професійної студії настінного декору Proart Gallery (вул.Героїв УПА, 77) протягом місяця.
У Львові, на «Арені Львів», 18 серпня відбудеться Національний проект «Українська пісня / Ukrainian Song Project 2018». Про особливості і новизну цьогорічного пісенного шоу представникам мас-медіа розповіли співзасновник і співорганізатор «Української пісні», головний режисер дійства Василь Вовкун та співзасновник і співорганізатор, генеральний продюсер проекту Тарас Курчик. Також спеціально на прес-конференцію «Української пісні 2018» до Львова приїхав Войцех Бальчун – засновник і гітарист польського гурту CHEMIA, який буде одним із хедлайнерів концерту 18 серпня (українці знають пана Войцеха як колишнього Голову правління «Укрзалізниці» (2016-17 рр.).
Концерт телепроекту «Українська пісня»
Національний проект «Українська пісня / Ukrainian Song Project» проходить у Львові уже третій рік поспіль. Цього року грандіозний концертПроекту відбудеться на стадіоні «Арена Львів» 18 серпня – у рамках святкування Дня Незалежності України. Унікальне пісенне шоу об’єднає на одній сцені 27 виконавців – напередодні 27-ої річниці української Незалежності. Серед уже оголошених хедлайнерів концерту – «Воплі Відоплясова», Pianoбой, О.Torvald і Alyosha. Імена ще понад десяти зірок оргкомітет тримає у таємниці. Відомо також, що, окрім популярних українських артистів, учасниками «Української пісні 2018» будуть музиканти із-за кордону, які разом із піснями з власного репертуару ексклюзивно підготують і по одній україномовній композиції. Поляки з CHEMIA – пісню під назвою «Герой».
Постер концерту телепроекту «Українська пісня 2018»
«Українська пісня 2018» – це новий масштаб, кардинально інший рівень та незмінна мета: пошук нових – унікальних, неординарних, яскравих, творчих облич в українській музичній індустрії. Відтак 18 серпня разом із відомими артистами на грандіозну сцену на «Арені Львів» вийдуть молоді виконавці та гурти – десятеро переможців відбіркового туру, який триває до 15 червня 2018 р. Станом на 7 червня до оргкомітету надійшло понад 250 заявок. Переможців відбору «Української пісні 2018» визначають експерти – цього року це музичний продюсер Руслан Квінта, музичний продюсер телеканалу «Україна» Геннадій Вітер, композитор Михайло Некрасов, засновник лейблу «Контрамарка» Олександр Порядченко, продюсер каналу М2 Роман Муха, головний редактор онлайн-журналу Karabas Live Ігор Панасов і генеральний продюсер «Українська пісня / Ukrainian Song Project» Тарас Курчик.
Концерт телепроекту «Українська пісня»
Цього року проект «Українська пісня» відбуватиметься за підтримки Телеканалу «Україна». У День Незалежності України, 24 серпня, популярне шоу каналу «Музична платформа» презентує на всю країну найграндіознішу подію літа 2018 року.
Чимале значення творці будинків попередніх епох надавали оздобленню фасаду. Поглянувши на такі кам’яниці можемо милуватись різного роду декоративними елементами, які їх прикрашають. Пропонуємо звернути увагу на споруди на фасадах яких містяться скульптури святих. Цікавим фактом є навіть те, що архітектори на світських спорудах, житлових кам’яницях розташовують фігури святих і таким чином будинок немовби отримує свого небесного покровителя.
Одним з таких будинків є будинок, що по вулиці Краківській, 7, на фасаді якого в заглибленій ніші, на другому поверсі, можемо бачити кам’яну скульптуру св. Онуфрія.
Скульптура св. Онуфрія, вул. Краківська, 7. Фото Мар’яни Іванишин.
Св. Онуфрій Великий – ранньохристиянський святий та пустельник ІІІ ст., один з Отців Церкви. Десятирічним хлопцем Онуфрій вирушив у пустелю та в його серці загорілося бажання служити Богові на самоті. До пустелі, до печери старця, за словами святого, його привів Ангел – Хоронитель. Тут проживав старий пустельник, який навчав хлопця як виживати в пустельних умовах та боротися із спокусами. Згодом, коли побачив, що юнак опанував ази пустельного життя, завів його до самітної печери, де був з ним 30 днів, а потім повернувся на своє місце. За різними даними, святий Онуфрій тут жив 70 або 60 років.
Святий Онуфрій
Про життя св. Онуфрія розповідає преп. Пафнутій. За його словами, волосся та борода св. Онуфрія звисали до землі. Пафнутій писав, що борода святого виросла до колін в один день, щоб покрити його наготу, коли з нього спали залишки одежі, з якою прибув у пустиню. За словами монаха, все волосся на святому було біле як сніг та постать його немовби сяяла. Побачивши Пафнутія, св. Онуфрій назвав його по імені та розповів про своє життя в пустині. У пустельному житті Бог ніколи не залишав святого без Своєї ласки та опіки. Біля печери святого виросла пальма, яка родила багато фініків і близько утворилося джерело з холодною водою. Щосуботи Ангел Божий приносив пустельнику Св. Причастя.
На наступний день старець сказав монаху, що йому час прощатися з землею. Він став на коліна, помолився і тихо віддав Богу свій дух. Тоді Пафнутій побачив як небесне сяйво покрило тіло святого і почув ангельський спів. Пафнутій похоронив тіло св. Онуфрія та повернувся у свій монастир та розповідав про цього святого.
В будинку №6, по вулиці Підвальній міститься Управління державної пожежної охорони. На фасаді споруди розташована скульптура св. Флоріана (покровителя пожежників), який тримає в руках жбан з водою, якою він заливає вогонь. Скульптура авторства скульптора Петра Війтовича, 1901 р.
Святий Флоріан, вул. Підвальна, 6. Фото Мар’яни Іванишин.
Св. Флоріан – народився близько 250р. в Австрії, був офіцером римського війська. Прийняв таємно християнство, проте коли за наказом Діоклетіана розпочались переслідування християн, то святий добровільно здався. Після цього його бичували, а потім з каменем на шиї кинули у річку. За переказами, це сталося 4 травня 304 року.
Тіло святого знайшла та поховала християнка Валерія. На місці, де його поховали згодом був збудований монастир.
Святий Флоріан
Св. Флоріан є одним з покровителів Австрії, а також він покровитель Польщі, пивоварів,миловарів, бондарів. До нього звертаються під час битви, пожежі, бурі, повені бурі та при поганому врожаї. Він також є покровителем тих, що гинуть у воді та під час повені. Зазвичай святого зображають як римського офіцера з посудиною, що гасить пожежу. Його атрибутами є : жорно на шиї, пальма мученика, кольчуга, червоний і білий хрест, меч, щит, зброя, палаючий дім, орел.
Скульптуру Архангела Михаїла бачимо будинку №11, що по вул. Друкарській, у ніші на рівні другого поверху кам’яниці, що розташована на пл. Галицькій, 3, інша адреса, вул. Галицька, 20, а також на будівлі №2, що на вул. Січових Стрільців.
Леви тримають картуш з рельєфним зображенням Архистратига Михаїла, вул. Січових Стрільців, 2. Фото Мар’яни Іванишин.
Варто зазначити, що кам’яниця №11 на вулиці Друкарській називається ‘‘Під святим Михаїлом’’. З боку вул. Друкарської встановлено фігуру Архистратига Михаїла – патрона власника будинку, Михайла Маковича ( 1862-1920) – львівського будівничого, голову Промислового товариства мулярських, теслярських та каменярських майстрів та голову Ремісничої палати м. Львова (1913-1916 рр.) .
Скульптура Архангела Михаїла на фасаді будинку №11 по вулиці Друкарській. Фото Мар’яни Іванишин.
Арх. Михаїл – ім’я означає ‘‘Хто яко Бог?’’, воєначальник сил Господніх, перший, хто повстав проти Люцифера, коли той повстав проти Вседержителя. Війна закінчилася поваленням сатани з неба. З цього часу, Архистратиг Михаїл не перестає боротись за Божу славу, за порятунок людського роду, за церкву.
Архангел Михаїл є покровителем багатьох країн та міст, зокрема, всієї України та міста Києва. Архистратиг Михаїл вважається заступником хворих, військових, моряків, метеорологів, а також багатьох інших професій.
Архангел Михаїл
Зображується Арх. Михаїл у вигляді озброєного полководця з мечем або вогняним списом і топче поваленого сатану.
Наріжник кам’яниці №13, що по вулиці Галицькій прикрашає статуя святого Антонія Падуанського (Падевського).
Скульптура св. Антонія Падевського з Дитятком Ісусом, вул. Галицька, 13. Фото Мар’яни Іванишин.
Св. Антоній Падуанський (Падевський) – народився 1195 року у Ліссабоні, при хрещенні отримав ім’я Фернанад. До 15 років навчався у єпископській школі, а згодом поступив на новіціат до каноніків-монахів святого Августина у Лісабоні. У 17 років він перейшов до монастиря Санта Крус ді Коїмбіра. Приблизно у 1219 році був висвячений на священика, а через два роки вступає до Ордену Францисканців (послідовники святого Франциска Асизького), взявши ім’я Антоній. Незабаром майбутній святий починає проповідувати, відвідуючи містечка Франції та Італії. Став першим вчителем теології Ордену Францисканців.
Святий Антоній Падуанський (Падевський)
З початком Великого Посту 1228 року Антоній вирушив до Падуї, де щоденно голосив проповіді, на які збиралось чимало слухачів. Невдовзі проповідник почав хворіти та оселився у монастирі, побудованому графом Тіссо з Компосаньєро. Попросив перевезти його до Падуї, де і помер 17 червня 1231 року.
В іконографії св. Антоній представлений у францисканському габіті з Дитятком Ісусом на руках, а його символом є лілія. Саме з Дитятком Ісус пов’язана наступна історія. Ще за життя святого, бачили як він в своїй келії стояв на колінах, а біля нього була Божа Дитина, яку він тулив до своїх грудей.
Рельєф ‘‘Святий Юрій’’, пл. А. Міцкевича, 1. Фото Мар’яни Іванишин.
На фронтоні будівлі готелю ‘‘Жорж’’ (пл. Міцкевича, 1) міститься рельєф ‘‘Святий Юрій’’.
Св. Юрій Змієборець (св. Георгій) – святий, мученик та воїн. Народився в третьому столітті в Каппадокії (Мала Азія), походив з князівського роду. Його батька покарали на смерть за Христа і після цього мати з сином переїхали у Палестину, де мала маєток. Вона присвятила своє життя вихованню дитини, розповідала хлопчикові про подвиг батька та навчала його Святому Письму.
Досягнувши повноліття, Юрій вступив на військову службу, де вирізнявся особливою мужністю та мудрістю. Згодом імператор Діоклетіан призначив хлопчину воєначальником. Коли правитель розпочав переслідування християн, то майбутній святий виступ на захист християнства.
Святий Юрій Змієборець
Після цього імператор призначав для св. Юрія жаливі тортури, які той з Божою допомогою терпеливо зносив. Загинув мученицькою смертю у 303 році. За це Свята Церква нарекла святого Побідоносцем. Тіло святого поховали в м. Лідді, а пізніше, під час правління імператора Констянтина, там був побудований храм в його честь.
Св. Юрій є покровителем багатьох країн та міст, в тому числі і міста Львова, а також покровителем воїнів. Зображується як воїн-вершник, що вбиває змія списом.
Св. Лука, вул. М. Коперника, 17. Фото Мар’яни Іванишин.
На фасадах наступних споруд можемо бачити зображення святого Луки – покровителя художників та лікарів. Одне з них міститься на фасаді Палацу Мистецтв, що по вул. Коперника, 17 (автори – Д. Крвавич, М. Посікіра, Л. Яремчук; у 2011 році до фігури святого доробили німб), друге – над порталом входу до будинку №22 на вулиці Краківській видно знищену фігуру св. Луки.
Знищена фігура св. Луки, вул. Краківська, 22. Фото Мар’яни Іванишин.
Св. Лука – один з чотирьох євангелістів, ймовірно походив з Антіохії та за фахом був лікарем. Лука приєднався до Апостолів вже після смерті Ісуса Христа та подорожує разом з св. Апостолом Павлом, перебуваючи разом з ним навіть в римському ув’язненні. Коли св. Апостол Павло перебував два роки в ув’язненні в Кесарії Палестинській, то св. Лука певно мав змогу детально довідатись про події, які згодом описав у Євангелії.
Де євангеліст перебував після смерті св. Апостола Павла достеменно невідомо. Ймовірно, що Лука у 84-річному віці помер у Беотії. Де саме знаходяться його мощі достеменно невідомо. Серед можливих варіантів поховання виступають різні точки зору і серед них такі міста як Беотія, Венеція, Падуя. Найбільш ймовірним місцем поховання вважається Базиліка св. Юстини в Падуї.
Євангелист Лука
Вважається, що св. Лука залишив нам перше зображення Богородиці. Зображується як юнак із темним кучерявим волоссям в туніці. Його атрибутами вважаються : книга, приладдя художника, лікарське приладдя, скальпель, сувій, образ або статуя Пречистої Діви Марії, віл.
На будинку №16, що по вулиці Личаківській у ніші на бічному фасаді міститься фігура св. Йосифа з Дитятком Ісусом. Автор скульптури – Броніслав Мар’ян Солтис.
Святий Йосиф з Дитятком Ісус на руках, вул. Личаківська, 16. Фото Мар’яни Іванишин.
Св. Йосиф – опікун Ісуса Христа та Пречистої Діви Марії. Св. Йосиф народився у Палестині, походив з роду царя Давида. У Святому Письмі йдеться, що св. Йосиф був теслею та праведною людиною. Святий Йосиф опікувався Ісусом та Богородицею. Після заручин з Пречистою Дівою Марією, вони оселились у місті Назарет. У зв’язку із переписом населення, вирушили у місто Вифлеєм, де в убогій стайні на світ народився Спаситель. Святе Сімейство змушене було тікати від переслідувань царя Ірода до Єгипту, а згодом повернулось до Назарету. Востаннє зустрічається згадка про св. Йосифа, в історії про загублення та віднайдення дванадцятилітнього Ісуса в єрусалимській святині. Св. Йосиф та Пречиста Діва Марія повертались зі свята Пасхи з Єрусалиму ідучи з родиною та думали, що Ісус йде з іншою групою родичів. Коли виявили, що його нема, то повернулись до Єрусалиму та знайшли Ісуса в храмі, де він навчав. Невідома точна дата та місце смерті св. Йосифа.
Встановлення культу св. Йосифа тривало декілька століть. У 1479 році Папа Римський Сикст IV ввів свято св. Йосифа у церковний календар, Папа Григорій XV у 1621 р. підносить день, присвячений святому до урочистих свят. Папа Бенедикт ХІІІ включив у 1726 р. ім’я св. Йосифа в Літанію до Всіх Святих, а Папа Пій ІХ у 19 столітті присвятив місяць березень на честь почитання Святого Йосифа Обручника.
Святий Йосиф з Дитятком Ісус
Зображується св. Йосиф з Дитятком Ісус на руках та лілією в руці. Його атрибути є теслярське знаряддя, посох мандрівника, міх з водою, світильник, розквітлий пагін (Єссеїв), виноград. Святого Йосифа вважають покровителем сімей, самотніх, помираючих.
На вулиці Кривоноса 1А був розташований шпиталь та дім для убогих святого Вікентія де Поля. На фасаді будинку міститься фігура св. Вінцента з дітьми, виготовлена Антонієм Попелем у 1910 році.
Фігура св. Вікентія де Поля з дітьми на фасаді будинку №1А, вул.М. Кривоноса. Фото Мар’яни Іванишин.
Св. Вікентій де Поль – засновник згромадження Отців Лазаристів і згромадження дочок милосердя. Народився 1581 року у Франції в бідній селянській родині. Отримав загальну освіту, а згодом вивчав богослов’я в Тулузі. У 19 років висвячений на священика.
Одного разу, під час поїздки до Марселю майбутній святий потрапив в полон турецьких піратів, які відвезли його в Туніс у рабство. У 1608 р. звільнений з рабства. Через декілька років призначений настоятелем невеликого приходу біля Парижа.
Виконував обов’язки капела у родині генерала Гонді, у володіннях якого мав нагоду спілкуватись із нужденними селянами. Це стало своєрідним поштовхом до створення благодійних товариств.
Св. Вікентій де Поль
У 1625 р. св. Вікентій заснував Конгрегацію Місіонерів або Конгрегацію Лазаристів, яка займалася як і місіонерською діяльністю, так і благодійністю.
Варто зауважити, що святий засновував численні передсемінарії та семінарії. Це мало важливе значення для підвищення рівня освіченості священиків та їхнього морального виховання. У 1633 р. св. Вікентій створив Конгрегацію Дочок Милосердя, яка допомагала бідним, покинутим дітям, каторжникам і хворим.
Помер святий Вікентій 27 вересня 1660 року у Парижі. У серпні 1729 року проголошений блаженним папою Бенедиктом XIII, а канонізований 16 липня 1773 року папа Климентом XII. Мощі святого зберігаються у капелі, яка названа на його честь на вулиці Севр у Парижі.
Ангел – Хоронитель, вул. кн. Романа, 2. Фото Мар’яни Іванишин
На фасаді будинку №2, що на вулиці кн. Романа на рівні другого поверху бачимо скульптурну композицію ‘‘Ангел-Хоронитель’’. Перед нами – маленький хлопчик у якого за спиною Ангел. Обличчя дитини обернене до Ангела в якого хлоп’ятко просить про допомогу.
Ангел – Хоронитель
Ангели – це невидимі, безсмертні, досконалі, чисті духи, посередники між Богом та людиною. Святі Ангели мають подвійне завдання стосовно Бога та стосовно людей. Стосовно Господа, то це прославляти Бога та служити Йому. Стосовно людей, то ангели є нашими опікунами та хоронителями. Ангели зображуються у вигляді крилатої постаті.
Мар’яна ІВАНИШИН
Використані джерела :
Мельник І., Масик Р. Пам’ятники та меморіальні таблиці міста Львова. – Львів ‘‘Апріорі’’, 2012. – 308 с.;
Учасники та організатори виставки “Мистецтво на варті Поморянського замку”
Вчора, 25 червня 2018року, в кав’ярні-галереї «Штука» (вул. Котлярська, 8) відбулося відкриття пленерної виставки під назвою “Мистецтво на варті Поморянського замку”.
Відкриття виставки “Мистецтво на варті Поморянського замку”
Відомі львівські художники Ольга Дуда, Дарія Зав’ялова, Наталка Пухінда, Юрій Сичов-Глазун, Микола Ступінський, Іван Турецький, Ірина Фартух на виставці презентують публіці свої пленерні роботи, що були виконані після обвалу східного крила Поморянського замку. У виставці також бере участь ряд молодих митців з коледжу ім. Івана Труша (Квітослава Булавіна, Ліліана Харьковська) та Національного лісотехнічного університету України.
Ганна Гаврилів
“Нещодавно ми створили благодійний фонд «Спадщина. UA» мета якого – давати пам’яткам нове життя. І Поморянський замок – його флагманський проект. Ця акція, що є першим проектом благодійного фонду, покликана давати життя Поморянському замку в ракурсі парку.
Експозиція виставки “Мистецтво на варті Поморянського замку”
Вже кілька років ми намагаємося дати замку нове життя. Це дуже важко вдається, оскільки він дуже руйнується і коштів, що виділяються Обласною радою та Золочівською районною радою є недостатньо навіть щоб стабілізувати замок. Нам дуже важко з цим боротися, хоча ми навіть подаємося на гранти. Тому ми вирішили зробити новий підхід до відродження замку через відродження його парку.
Відкриття виставки “Мистецтво на варті Поморянського замку”
Цієї весни ми провели дві акції. По-перше, це студентська практика спільно з Львівським лісотехнічним університетом, під час якої почистили та впорядкували парк та віднайшли багато цікавого. По-друге, в рамках практики декілька студентів малювали Поморянський замок, що надихнуло на організацію пленеру львівських митців , які погодилися нам допомогти та долучитися до ревіталізації парку Поморянського замку. Роботи цих митців представлено на виставці”, – сказала Ганна Гаврилів відкриваючи виставку.
Експозиція виставки “Мистецтво на варті Поморянського замку”
Усі ці роботи однозначно унікальні. Унікальні тим, що саме таким, яким зафіксовано на них замок, ми не побачимо його більше ніколи. Чому? Бо в гіршому разі, за відсутності фінансування, на тілі твердині з’являться нові рани, проте у кращому випадку – він отримає нове життя.
Ганна та Калина Гаврилів на відкритті виставки “Мистецтво на варті Поморянського замку”
На початку презентації Калина Гаврилів розповіла про історію Поморянського замку від давніх часів і до наших днів. В її розповіді було багато цікавих фактів та невигаданих історій про колишніх власників та мешканців цієї архітектурної перлини Львівщини.
Експозиція виставки “Мистецтво на варті Поморянського замку”
“Ідея пленеру виникла спонтанно. І насправді він мав не одну мету. Перша мета – привернути увагу до того, що замок ще є, нехай навіть у вигляді руїни. По-друге, за допомоги львівських художників зафіксувати той стан в якому зараз перебуває замок. Адже ніхто не може сказати, яким він буде за деякий час, якщо нічого не зміниться. По-третє – допомогти людям, котрі цікавляться цим замком. І якщо цей проект буде успішним, а я думаю що так і буде, то парк вдасться привести до ладу і замок буде легше оглянути з різних боків”, – розповіла одна з організаторів проекту, Ірина Сандуляк, на відкритті виставки.
Ірина Сандуляк на відкритті виставки “Мистецтво на варті Поморянського замку”
Перший крок до відродження замку – ревіталізація призамкового парку. Тому від сьогоднішнього ранку і до 19.00 п’ятниці, 29 червня 2018 року в інтернеті на окремій сторінці у Фейсбук стартував благодійний мистецький аукціон, на якому всі охочі зможуть придбати роботи виставлені на виставці. Усі кошти, виручені від продажу творчих робіт, будуть використанні на закупівлю садово-паркового інвентаря та догляд за територією парку в ІІ півріччі 2018 року.
Ганна Гаврилів та Євген Булавін на відкритті виставки “Мистецтво на варті Поморянського замку”
Акція проходить під егідою Благодійного фонду «Спадщина.UA». Організатор: Ініціативна група з відродження Поморянського замку. Ідея: Ірина Сандуляк, Євген Булавін, Ганна Гаврилів.
В п’ятницю, 29 червня 2018 року, о 17:00 у львівській галереї «Дзиґа»(вул. Вірменська, 35), за підтримки платформи Abramovych.Art, відбудеться відкриття виставки Романа Мініна «Свій/Чужий».
На виставці будуть представлені твори з доповненою реальністю і макет «Храму Майнінга» з можливістю його відвідати віртуально – в окулярах 3D-реальності.
Роман Мінін “Природознавство”, 2018
Пропонована експозиція – демонстрація ескізів у жанрі сучасного монументально-декоративного мистецтва. Традиційна його складова – пропаганда державної ідеології. Будь-яка ідеологія має власну стратегію розвитку і відповідну систему розпізнавання ворога: поділ на «свій-чужий». Але оскільки ми живемо вже не за часів диктату нещадної цензури, то й не може взагалі бути якоїсь «єдиної думки», єдиного «безпомилкового» критерію і незаперечних, загальнообов’язкових оцінок та суджень.
Ідеологією творчості Мініна можна вважати занурення, самопізнання, що визначає унікальність кожного з нас, та допомагає визначити своє місце у глобальному світі и безнастанній війні.
Постер відкриття виставки Романа Мініна “Свій/Чужий”
У творчому процесі автор шукає способи і засоби актуалізувати власний жанр і інтегрувати його в світ сучасних технологій. Митець розробив унікальну концепцію сучасного монументального мистецтва та назвав її «Трансмонументалізм».
Тема виставки резонує з радикальними настроями суспільства, але не провокує на гнітючі марні дискусії, всілякі радикальні дії і взагалі крайнощі в оцінках та їх висловлюваннях. У житті художника образ «чужого» формувала сама географія, його створювали всі прожиті роки й сам соціальний контекст – побутове середовище.
Роман Мінін “All For Vita”, 2018
«Я розумію, наскільки важливо під час війни мати чітке уявлення та усвідомлення постаті ворога. Як громадянин, я підтримую прагнення української нації до свободи. Тому нова виставка демонструє не тільки мої художні вміння, але й ставить питання внутрішніх меж. Це глибоке, досконале розуміння себе, свого та чужого», – коментує Роман Мінін.
Для небайдужих до сучасного українського мистецтва, організатори обіцяють влаштувати творчу зустріч з митцем. Дата та години проведення незабаром будуть анонсовані.
Роман Мінін “LOVE”, 2017
Експозицію виставки Романа Мініна «Свій/Чужий» можна буде оглянути у львівській галереї «Дзиґа»(вул. Вірменська, 35) до 22 липня 2018 року.
В Бродівському районі Львівської області знаходиться селище міського типу Підкамінь, історія якого нараховує близько п’яти століть, адже перша згадка про нього датується 1441 роком.Сьогодні читачів Фотографії старого Львова познайомимо з світлинами селища столітньої давнини з колекції Австрійського державного архіву.
Підкамінь часів Першої світової війниПідкамінь часів Першої світової війниПідкамінь часів Першої світової війниПідкамінь часів Першої світової війниПідкамінь часів Першої світової війни
У Підкамені знаходиться пам’ятка архітектури XVII–XVIII ст. – Монастир походження дерева хреста Господнього. Відомий цікавий факт, що в часи Першої світової під час пожежі в монастирській бібліотеці в Підкамені, у вересні 1915 року були знищені вогнем, рукописи праць пріора монастиря історика, фольклориста та архівіста Садока Баронча.
Підкамінь часів Першої світової війниПідкамінь часів Першої світової війниПідкамінь часів Першої світової війниПідкамінь часів Першої світової війниПідкамінь часів Першої світової війниПідкамінь часів Першої світової війни
У листопаді 1918 р. місто Підкамінь увійшло до складу ЗУНР. Під час українсько-польської війни 1918—1919 років через район Підкаменя наступало польське військове угрупування (зокрема, дивізії полковника Сікорского В., Єнджеєвского, частини генерала Галлєра Ю.). 22 серпня місто було звільнене від поляків під час Чортківської офензиви УГА вояками 10-ї Янівської бригади.
Електронні книжки, планшети і смартфони, Ґуґл і навіть Матрікс описані ще в середині ХХ століття автором «Соляріса». Ось так Станіслав Лем передбачив майбутнє, в якому ми нині живемо.
Оптони, лектони, тріони і фантоматони... Можливо, ці слова вам невідомі, проте більшістю предметів, які вони описують, ви користуєтеся кожного дня. Станіслав Лем, класик польської наукової фантастики, передбачив їх появу задовго до того, як вони стали частиною нашого повсякдення. А ще творчість Лема суттєво вплинула на творців легендарної серії мультфільмів та однієї із найпопулярніших відеоігор.
Розповідаємо про найнеймовірніші передбачення Станіслава Лема, а також згадуємо його висловлювання на актуальні теми, зокрема про біотехнологію і трансгуманізм.
1. Планшети й електронні книги
Мабуть, Станіслав Лем був першим науковим фантастом, котрий передбачив кінець паперових книг. Це відбулося ще 1961 року в романі «Повернення з зірок», за 40 років до перших спроб створити електронні книги. Лем уявляв їх як невеличкі кристалики з пам’яттю, які можна було вставити у пристрій, дещо подібний до сучасного планшета. Він називав його «оптоном». Сьогодні ми називаємо це «Kindle».
Увесь післяобідній час я провів у книгарні. Там не було книжок. Їх не друкували вже майже півстоліття. А я так мріяв про них після мікрофільмів, з яких складалася бібліотека “Прометея”! Нічого подібного. Не можна було вже ритися на полицях, зважувати на руці томи, вгадуючи їх обсяг. Книгарня нагадувала швидше електронну лабораторію. За книги правили кристали з навічно вкладеним у них змістом. Читати їх можна було з допомогою оптону. Своїм зовнішнім виглядом він навіть скидався на книжку; відмінність полягала в тому, що оптон мав між обкладинками лише одну-єдину сторінку. Дотик рукою — і на ній з’являвся подальший текст.
В тому-таки творі Лем передбачив популярність аудіокниг, які він називав «лектонами»:
Але, як сказав мені робот-продавець, оптони вживалися тепер не дуже часто. Публіка віддавала перевагу лектонам. Вони читали вголос, їх можна було навіть наставити на бажаний тембр, темп і модуляцію.
Продавці-роботи, правда, досі ще не з’явились, та людство вже до цього наблизилося, у кожному разі, темп відтворення аудіокниг і подкастів уже можна регулювати.
3. Інтернет
Уже на початку 50-х Лем припускав, що для збільшення ефективності потужних комп’ютерів належить їх об’єднати в єдину мережу. У своїх «Діалогах» (1957) він називав цей напрямок розвитку цілком реалістичним: поступове накопичення «інформаційних машин» і «банків пам’яті» вело б до появи «державних, континентальних, а потім і міжпланетних комп’ютерних мереж».
Лем став свідком того, як збулось багато з його перебачень. І це його дивувало. Відоме його висловлювання, яке нібито прозвучало відразу після того, як Лем уперше скористався інтернетом:
Доки я не користувався інтернетом, то не знав, що на світі є стільки ідіотів.
4. Google
Google Doodle, присвячений Станіславу Лему (2011), створений на основі робіт Даніеля Мруза, ілюстратора творів Лема. Фото: Google
Приблизно в той самий час Лем передбачив майбутнє, в якому у всіх людей буде швидкий доступ до гігантської віртуальної бази даних — «тріонової бібліотеки». Тріони становили собою крихітні кварцеві кристалики, «структура яких може змінюватися». Тріони працювали як сучасні флешки, однак були з’єднані радіохвилями, які формували гігантську базу знань. Ось як письменник зобразив цей процес у романі «Магелланова хмара» (1955):
В тріоні можна закріпити не тільки світлові зображення, що викликали зміни в його кристалічній структурі, — сторінки книг, фотографії, різного типу мапи, рисунки, креслення і таблиці: в ньому так само легко можна зафіксувати звуки, в тому числі людський голос і музику; є можливість запису запахів.
Опис Лема доволі точний. Те, про що він тут говорить, ми сьогодні називаємо Google. Проте ми все ще чекаємо на можливість записувати запахи.
5. Смартфони
У цій-таки книзі Лем описує те, що нагадує ранню версію смартфона: маленькі переносні пристрої із постійним доступом до тріонової бібліотеки. Цей уривок з «Магелланової хмари» також звучить як розповідь про наш час:
Сьогодні, користуючись цією невидимою мережею, що охоплює світ, ми зовсім не думаємо про її гігантські масштаби і чіткість роботи. Як часто кожен із нас у своєму робочому кабінеті в Австралії, в обсерваторії на Місяці чи в літаку діставав кишеньковий приймач, викликав Центральну Тріонову Бібліотеку, замовляв потрібний йому твір і через секунду бачив його на екрані свого кольорового об’ємного телевізора.
Ця розповідь доволі точно могла би описувати наше нинішнє життя, коли багато авіаліній надають доступ до безкоштовного Wi-Fi в літаку. Важливо нагадати, що Лем писав ці рядки у час, коли середньостатистичний комп’ютер був таких розмірів, що потребував гігантської зали. Про створення всесвітньої мережі почали замислюватися в кінці 60-х, а до її реалізації перейшли лише у 80-ті роки.
6. 3D-друк
В «Магеллановій хмарі» Лем також згадав цікаву модель виробництва, яка нагадує нинішню технологію друку 3D. Цікаво, що і логіка процесу, про який говорить Лем, не застаріла.
Врешті, тріон може містити записи «конструкторських розробок» або «взірців продукції». Автомат, з’єднаний з тріоном через радіо, виготовить потрібний абонентові виріб і в такий спосіб зможе задовольнити найвигадливіші бажання фантазерів, яким захотілося мати меблі старовинних стилів чи оригінальний одяг. (…) Якби роль тріонів зводилася тільки до витіснення застарілої форми накопичення знань, до того, аби кожен, хто хоче, міг користуватися всіма скарбами світової культури, врешті, до спрощення системи розподілу споживацьких благ, то й ця роль була б дуже важлива.
Що ж, 3D-принтери у наш час уже доступні в деяких крамницях. Що ж до «взірців продукції», то сьогодні ними є файли формату AMF (Additive Manufacturing File), в яких можна зберегти колір і матеріали об’єктів для друку в 3D.
7. The Sims
SimCity, гра авторів Sims, підготовлена студією Studio Maxis. Фото: www.simcity.com
А що можна сказати про зв’язок Лема з комп’ютерними іграми? Віл Райт, розробник The Sims, однієї з найуспішніших ігор всіх часів і народів, не раз говорив, що Лем був його головним ідейним натхненником. Що ж справило такий вплив на Райта? Це була «Кіберіада» — серія оповідань про двох інженерів-роботів на ймення Трурль і Клапавцій.
В одному з цих оповідань Трурль зустрічає на астероїді диктатора у вигнанні і конструює для нього скляний ящик, всередині якого міститься увесь всесвіт — штучна цивілізація, якою можна керувати. Ця держава в коробці і стала джерелом натхнення для Віла Райта, котрий створив гру, в якій кожен учасник може створити свій власний віртуальний світ.
Звичайно, Лем не був би Лемом, якби не заторкнув у своєму оповіданні проблеми етики, влади і керування долями інших людей:
Ось доведи мені, що вони нічого не відчувають, не мислять, що вони взагалі не існують як створіння, які усвідомлюють, що вони замкнуті між двома безоднями небуття — тієї, що до народження, і тієї, що після смерті, — доведи мені це, і я перестану до тебе чіплятися! Ось доведи мені, що ти тільки імітував страждання, та не пережив його!
8. Футурама
Зрозуміло, Лем не передбачив появи «Футурами», проте саме з його творчості черпав натхнення творець одного із найкращих телевізійних мультсеріалів початку ХХI століття. Сценарист шоу Д.С. Коен розповідав:
Моя мама обожнювала наукову фантастику. Вона й мене заразила любов’ю до цього жанру. Серед книг, які я прочитав у дитинстві, були такі твори Станіслава Лема, як «ЗоряніщоденникиІйона Тихого» та «Оповіданняпро пілотаПіркса». Думаю, ті дивні, сюрреалістичні і забавні оповідання справили на мене великий вплив; особливо мені сподобалася ідея, що роботи можуть бути людьми. Тим-то Бендер, найбільш «гуманізований» персонаж «Футурами», якось мірою зобов’язаний цим Станіславу Лему.
Коен розповів, що особливе значення для «Футурами» мало одне оповідання:
Особливо мені запам’яталося оповідання… про планету, яку населяють одні роботи, і раптом туди приземляються люди, і роботи-вбивці уже збираються винищити людей, але ті прикидаються роботами, аби врятуватися, і тут, звісно, — обережно, спойлер! — з’ясовується, що всі мешканці цієї планети насправді люди, котрі вдають роботів, і вони у відчаї ховаються одне від одного. Ось ця історія безпосередньо відображена у «Футурамі».
Оповідання, про яке говорить Коен, — це, напевно, «Одинадцята подорож» із «Зоряних щоденників Ійона Тихого», а відповідний епізод серіалу називаться «Страх планети роботів» (The Fear of a Bot Planet, п’ятий епізод першого сезону).
9. Електронний пил…
Ілюстрація до «Кіберіади» Лема, Даніель Мруз, 1972. Фото з приватного архіву
В «Кіберіаді» є й інші інноваційні, часом доволі дивні ідеї. Наприклад, «розумний пил» — мікроскопічні комп’ютери, здатні до самоорганізації, розмірами не більші за піщану крупинку, які працюють як єдина система. Ідея розумного пилу цілком відповідає останнім досягненням нанотехнології.
10 …і електронний бард
Електронний бард, або Електрибалт, в Центрі Науки «Коперник» в Варшаві. Фото: Jacek Łagowski/AG
Ще одна смілива і дотепна ідея з «Кіберіади» — це електронний бард, комп’ютерний пристрій, який вміє писати вірші. Судячи зі всього, великий винахід робота-інженера Трурля частково матеріалізувався у вигляді експериментальних програм для написання віршів, яких зараз повно в інтернеті. А щоби побачити справжнього електронного барда, придуманого за проектом Лема, обов’язково відвідайте Центр Науки «Коперник» у Варшаві: там ви побачите акторів-роботів, які грають у спектаклях за оповіданнями Лема та інших авторів.
Якщо ж ви хочете винайти робота-поета самостійно, скористайтесь секретним рецептом Станіслава Лема: переконайтесь, що ви «послабили логічні контури й посилили емоційні», і не забудьте «посилити семантику і змайструвати приставку волі». Вставте «філософський заглушник», «повну семантичну розгортку» і «підключіть генератор рим», викиньте «всі логічні контури» і замініть їх на «ксебейні егоцентризатори зі зчепленням типу “Нарцис”». Як бачите, все дуже просто!
11. Віртуальна реальність
Окуляри віртуальної реальності. Фото: пресові матеріали
Технології віртуальної реальності дивляться на нас буквально з-за кожного рогу. Та Станіслав Лем переконливо зобразив віртуальну реальність (т.зв. «фантоматику») ще 1964 року, задовго то того як багато західних футурологів почало серйозно обговорювати цю ідею.
У своїй книзі «Сума технології» польський фантаст описує «фантоматичний генератор», здатний створювати альтернативну реальність, яку годі відрізнити від «оригіналу».
Лем зображав цю технологію як багатошарову: людина, котра покидає віртуальну реальність, не обов’язково повинна знову повернутися в «реальну». Радше за її допомогою можна переключатися між різними системами, не маючи певності, чи перебуваєш у «фантоматичній реальності» чи в реальному світі. Зрозуміло, це призвело би до розмиття між правдою і вигадкою, і Лем вбачав у цьому потенційну небезпеку:
(…) неможливість відрізнити фантоматичний спектакль від дійсності призвела б до непоправних наслідків. Може дійти до здійснення вбивства, після якого вбивця, виправдовуючись, стверджуватиме, що він був глибоко переконаний, буцімто це лиш «фантоматичний спектакль». Крім того, багато людей настільки заплутаються у справжніх і фіктивних життєвих ситуаціях, які годі відрізнити одну від одної, в суб’єктивно єдиному світі реальних речей і привидів, що не зможуть знайти вихід із цього лабіринту.
12. Матриця, або Велика Симуляція
Кадр із фільму «Матриця», реж. Лана і Ліллі Вачовські. Фото: Warner Bros
У своєму аналізі фантоматики Лем наблизився до концепту ідеальної симуляції, відомої нам із фільму «Матриця» або із нещодавнього серіалу «Світ Дикого Заходу».
Похмурий образ великої симуляції Лем зобразив у романі «Футурологічний конгрес» (1971). Він пов’язаний з концептом «цереброматики», тобто безпосереднього впливу на мозок за допомогою хімічних субстанцій. В 2013 році ізраїльский режисер Арі Фольман зняв за романом фільм «Конгрес».
13. Постправда
Лема цікавив філософський аспект стрімкого розвитку технологій. Письменник наблизився до розуміння того, як циркулює інформація в сучасному світі. Сьогодні видно, що письменник передбачив багато феноменів сучасних ЗМІ, пов’язаних з концептом постправди. В романі «ГласГоспода» (1968) Лем писав:
Заборонені думки можуть обертатися в голові потайки, та що накажете робити, якщо значущий факт тоне в повені фальсифікатів, а голос істини — в оглушливому гамі і, хоча звучить він вільно, почути його неможливо? Розвиток інформаційної техніки призвів лиш до того, що найліпше чутно найверескливіший голос, хоч навіть і найбрехливіший.
Езра Ґлінтер із LA Review of Books пише:
Коли Лем писав ці рядки, не було ні Facebook, ні всього цього потопу «фейкових» новин, та їх поява його би не здивувала.
14. Трансгуманізм…
Якщо Лем міг передбачити світ постправди, то чому він не міг передбачити появу трансгуманізму? Зрозуміло, письменник не вживав цього слова, однак наблизився до цієї ідеї в короткій п’єсі «Чи існуєте ви, містере Джонсе?» (1955). У творі, який ліг в основу фільму Анджея Вайди«Листковийпиріг», Лем роздумував (тоді лише гіпотетично) про правовий статус людини, чиє тіло й органи (в тому числі мозок) в результат багаточисленних операцій практично повністю складається із протезів. Компанія, яка фінансувала лікування, подає на нього в суд, оскільки вважає його своєю власністю. П’єса зачіпає питання, які стають актуальними тільки сьогодні, і досліджує явища, котрі отримали назви лиш недавно: наприклад, трансгуманізм…
15. …і біотехнології
В рисунках Лема футуристичні елементи часто поєднуються з кошмарами. Це одна із його ілюстрацій до «Зоряних щоденників». Фото: Wojciech Olszanka//East News
Лем завжди здавав собі справу, що нові технології мають свій темний бік. Уже в 60-их роках він вважав, що заволодіння технологіями людського тіла — лише справа часу.
В «Подорожі двадцять першій» із «Зоряних щоденників Ійона Тихого» головний герой приземляється на планеті Дихтонії. Мешканці цієї планети досягли такого поступу в науці, що здатні змінювати своє тіло на будь-який спосіб і скільки завгодно. Ерза Ґлінтер пояснює:
Спочатку цю технологію використовують за призначенням: щоб досягнути ідеалу здоров’я, гармонії, духовної і фізичної краси. Та згодом жінки починають зловживати «шкірною біобіжутерією (вуха сердечком, перлові нігті)», з’являються «юнаки із бородами ззаду», котрі «хизуються гребінцями на голові, щелепами із подвійним рядом зубів і под.». Невдовзі мешканці Дихтонії цілком відмовилися від гуманоїдної форми, що призвело до спроб запровадити реформи і стандартизацію, а далі — до репресій, бунту і соціальної кризи. З історії випливає, що необмежений вибір може стати важким тягарем.
Через багато років, у кінці ХХ століття, Лем, роздумуючи про небезпеку, яку становить клонування людських організмів (він вважав це явище початком нової епохи рабства), згадував свої оповідання:
Мої написані 40 років тому сатиричні оповідання, в яких кора головного мозку використовується як прикраса для шпалерів, починають набувати форми жахливої реальності.
Жахлива чи ні, наша реальність все одно нас заворожує — і провидчі обдарування Станіслава Лема відіграють тут не останню роль.
У вівторок, 26 червня 2018 року, в Нагуєвичах художниця з Львівщини презентуватиме свої роботи.
Виставка картин розпочнеться о 13 годині у конференц-залі музею Івана Франка в історико-культурному заповіднику “Нагуєвичі”.
“Самбірчанка Оксана Богоніс захопилася малюванням ще у дитинстві. Тепер цю свою пристрасть виражає у картинах, мальованих з уяви, на великих полотнах. За характером вона щира та безпосередня, відверто відображає у кольорах світ своїх почуттів. Підтримка і визнання друзів, особливо у родині, від чоловіка Михайла, сина Ігоря, як каже Оксана, на все помічного, дають їй натхнення”, – пишуть про художницю у Голосі Самбірщини.
Сьогодні назва села Дунаїв, що розкинулося між горбів Перемишлянщини, мало що скаже навіть більшості мешканців Львівщини. Село як село. Однак насправді історія Дунаєва заслуговує, аби про неї дізнатися більше, а саме село – аби його відвідати.
Оборонний костел святого Станіслава в Дунаєві
З давніх-давен Дунаїв облюбували галицькі архієпископи. Саме тут у XV столітті вони влаштували свою садибу, що одразу зробило місцину знаковою для релігійного і культурного життя Галичини. А 1424 року король Ягайло дав дозвіл архієпископу Яну Жешовському перетворити Дунаїв на місто за магдебурзьким правом. Перша згадка про Дунаївський замок, чиї залишки ще можна було побачити до 70-их років минулого століття, датована 1466 роком.
Оборонний костел святого Станіслава в Дунаєві
Замок був потужною і стратегічно вдало розташованою твердинею, і в 1476 році зумів витримати татарську облогу. Гідним «напарником» в обороні землі від ординців для замка став оборонний костел.
Оборонний костел святого Станіслава в Дунаєві
Очевидно, що сьогоднішня окраса Дунаєва – суворий на вигляд оборонний костел святого Станіслава, не має до свого героїчного предка, який був дерев’яним, прямого стосунку. Взагалі думки дослідників щодо дати побудови костелу у Дунаєві розходяться практично на століття. За однією версією, мурований готичний костел вже існував станом на 1485 рік, однак після татарських навал у 1585 році храм виникла потреба фактично відбудувати. Що й було зроблено коштом архієпископа Яна Соліковського, який над первісною готикою храму віддав перевагу ренесансу.
Оборонний костел святого Станіслава в Дунаєві
За іншою ж версією, Соліковський не перебудовував жодного готичного храму, а зводив новий «з нуля» на місці понищеного дерев’яного костелу. Якщо глянути глибше, то суперечка не настільки важлива – з точки зору історії сто років це дрібниця. Головне, що сувора святість дунаївського храму і нині тішить око.
Оборонний костел святого Станіслава в Дунаєві
Як і більшість споруд того часу, храм потерпав не лише від навали чужинців, але й від стихійних лих і людської неуважності. З кінця XVII століття в історії костелу більше як на сто років настає період постійних пожеж і, відповідно, відновлень.
Оборонний костел святого Станіслава в Дунаєві
У 1688-1798 роках після того, як костел випадково підпалили військові, його відновленням займався вікарій Станіслав Бржежанський. Після чергових пожеж у 1724 році святиню реставрував уже архієпископ Ян Скарбек. Далі упродовж століття тривали розписи стін, склепінь, облаштування декору. Остання в часі суттєва реставрація храму відбулася у 1909-1912 роках. Саме тоді в інтер’єрі з’явилися розписи Леонарда Вінтеровського.
Оборонний костел святого Станіслава в Дунаєві
Однак уже через два роки спалахнула нова війна. Внаслідок бойових дій було пошкоджено дах і склепіння храму, російське військо конфіскувало дзвони. І хоча у міжвоєнний період споруду було вкотре відновлено, уже в радянський час її доля стала доволі сумною. Остаточно костел закрили у 1948 році. На той час через пошкоджений дах відбулося замокання фресок. Нове життя древній храм отримав уже в часи Незалежності, коли віруючі Римо-католицької церкви понад десять років приводили його до сьогоднішнього стану.
Оборонний костел святого Станіслава в Дунаєві
Сьогодні, після численних, негараздів, дунаївський костел святого Станіслава, на диво добре виглядає. З могутньою баштою та бійницями по всьому периметру споруда нагадує про героїчну історію краю, про бої і про їх здебільшого безіменних героїв. Водночас спокійний ритм життя галицького села і плавне погойдування крон дерев спонукають стоячи під суворими храмовими мурами задуматися про святе і вічне.
З нагоди Дня архітектури України під патронатом обласної державної адміністрації з 29 червня по 1 липня 2018 року на Львівщині відбудеться Фестиваль української архітектури «ВЕЖА», інформує прес-служба ЛОДА.
Цьогорічний фестиваль приурочено до 110-річчя утворення Спілки архітекторів у Львові і матиме загальну тематику: «Пошук ідентичності у сучасній архітектурі України».
Свірзський замок, фото 2015 року
У межах фестивалю відбудеться архітектурний кінофестиваль (конкурс-перегляд архітектурних відеопрезентацій), дискусійний круглий стіл, проектний семінар (ворк-шоп), архітектурний квест, авторські лекції-майстер-класи, зокрема архітектора Олега України з Дніпра, галериста Павла Гудімова з Києва, художника Андрія Бокотея зі Львова, львівського архітектора Лесика Горалевича, що працює в Берліні, та спеціального гостя пані Марти Урбанської з Кракова), святковий концерт, а також пікнік-гаївка до дня архітектора у Свірзькому замку та інші заходи.
Єврейські надгробні плити, знайдені під час ремонту вулиці Ганни Барвінок у Львові. Фото: Юра Мартинович/ZIK
У Львові на вулиці Ганни Барвінок під час ремонту дороги були виявленні численні єврейські надгробні плити, якими, імовірно, вимощено всю вулицю.
Місцеві кажуть, що ремонт дороги почали позавчора, 20 червня. Після виявлення єврейських нагробних плит – роботи припинили, передає IA ZIK.
Єврейські надгробні плити, знайдені під час ремонту вулиці Ганни Барвінок у Львові. Фото: Юра Мартинович/ZIK
Помітно, що стара дорога складається з кількох шарів. Верхній вже зняли, а от нижній – встелений цими надгробками, які, у більшості, повернуті написом вниз. Із тих, що, імовірно, перевернули догори робітники, то можна побачити єврейські та польські написи, символи, та час смерті (період Другої світової війни). Багато із надгробків вже потрощені ремонтними роботами.
Єврейські надгробні плити, знайдені під час ремонту вулиці Ганни Барвінок у Львові. Фото: Юра Мартинович/ZIK
Як відомо,нацисти використовували такі кам’яні плити для мощення вулиць і площ. Те ж саме робила радянська влада. Сказати точно, яка тоталітарна влада зробила це на теперішній вулиці Ганни Барвінок у Львов – складно. Цим питанням займуться спеціалісти.
Постер виставки "Мистецтво на варті Поморянського замку"
В понеділок, 25 червня 2018року, о 19.00 в кав’ярні-галереї «Штука» (Львів, вул.Котлярська, 8) відбудеться відкриття пленерної виставки під назвою “Мистецтво на варті Поморянського замку”.
Замок у Поморянах, фото 1925 року
Відомі львівські художники Ольга Дуда, Дарія Зав’ялова, Наталка Пухінда, Юрій Сичов-Глазун, Микола Ступінський, Іван Турецький, Ірина Фартух презентують публіці свої пленерні роботи, що були виконані після обвалу східного крила Поморянського замку.
У виставці також бере участь ряд молодих митців з коледжу ім.І.Труша (Квітослава Булавіна, Ліліана Харьковська) та Національного лісотехнічного університету України.
Кав’ярня- галерея «Штука» у Львові
Графіка та живопис – образотворча мова, якою митці промовляють до глядача, фіксуючи вже втрачене крило, ритми стабілізуючих риштувань, гнізда лелек на зруйнованих коминах, трьохсотлітній ясен десь у глибині парку…
Замок у Поморянах, фото 1925 року
Усі ці роботи однозначно унікальні. Унікальні тим, що саме таким, яким зафіксовано на них замок, ми не побачимо його більше ніколи. Чому? Бо в гіршому разі, за відсутності фінансування, наступного разу на тілі замку будуть нові рани, проте у кращому випадку він отримає нове життя.
Замок у Поморянах, фото 1925 року
Перший крок до відродження замку – ревіталізація призамкового парку. Тому, наприкінці виставки в п’ятницю, 29 червня 2018 року в кав’ярні-галереї «Штука» (Львів, вул.Котлярська, 8) відбудеться благодійний мистецький аукціон, на якому всі охочі зможуть придбати роботи виставлені навиставці. Усі кошти, виручені від продажу творчих робіт, будуть використанні на закупівлю садово-паркового інвентаря та догляд за територією парку в ІІ півріччі 2018 року.
Замок у Поморянах, фото 1925 року
Акція проходить під егідою Благодійного фонду «Спадщина.UA». Організатор: Ініціативна група з відродження Поморянського замку. Ідея: Ірина Сандуляк, Євген Булавін, Ганна Гаврилів.
Сьогодні вранці у Львові на 81-му році життя помер відомий український політв’язень Богдан Климчак. Свого часу він був останнім радянським політичним бранцем, який утримувався в таборах СРСР.
Про це Експрес-онлайн повідомив знайомий померлого, член релігійної організації “Берегиня-1” Рідної української віри Володимир Васюта. Члени цієї спільноти в останні роки опікувалися Богданом Климчаком, який був їхнім одновірцем.
Богдан Климчак народився 22 липня 1937 року в селі Себечів на Львівщині. Уперше за грати потрапив у 20 років —наступного дня після закінчення навчання у Магаданському гірничому технікумі (на Далекому Сході відбувала заслання вся його родина).
Вдруге його засудили 18 червня 1979-го – до 15 років таборів суворого режиму і п’яти років заслання. У звинуваченні зазначалося: “Проводив антирадянську агітацію і пропаганду, зрадив батьківщину”.
Загалом Богдан Климчак відбув за гратами 17 років і 40 днів. Крім цього, ще вісім років — на спецпоселенні. У числі його співв’язнів були, зокрема, ідеолог ОУН Петро Дужий, Герой України Степан Хмара, відомий російський демократ Сергій Ковальов. Під час ув’язнення у Мордовії у сусідній з ним “зоні” карався Василь Стус.
І лише у 1990-му постановою пленуму Верховного Суду УРСР засудження Климчака за політичними статтями визнали безпідставним, а його дії перекваліфікували у незаконний перехід кордону без антирадянської мети, за який передбачено три роки позбавлення волі.
Отримавши свободу, пан Богдан демонстративно відмовився від радянського паспорта. А коли в прокуратурі йому запропонували подати заяву на реабілітацію, не зробив цього, пояснивши відмову так: “Я не хочу отримувати подачку з рук тих, хто мене позбавляв волі за мою любов до України”.
Не шанував він і сучасну політичну еліту, а нинішні націоналістичні партії України називав “колаборантами злочинної влади”. У 1999 році Богдан Климчак вийшов із Товариства політв’язнів та репресованих — саме через співпрацю з владою.
Будівля краєвого галицького Сейму, тепер – головний корпус Львівського національного університету ім. Івана Франка
Землетруси (за визначенням поданому у другому томі “Географічної енциклопедії України” 1990 року) – це коливання земної поверхні, пов’язані з підземними поштовхами, зумовленими раптовим звільненням потенціальної енергії земних надр при тектонічних процесах. 3емлетруси з глибиною місця виникнення підземного поштовху (розташування гіпоцентра) 0–50 км відносять до корових, або поверхневих, 50–100 км – до проміжних, більш як 100 км – до глибоких. Проекцію гіпоцентра на земну поверхню називають епіцентром землетрусу. Найбільші землетруси, що відчуваються на значній території України, мають епіцентри в Чорному морі та Східних Карпатах (на території Румунії).
Літопис руський
Відомості про землетруси на території України збереглися в історичних джерелах. Так у “Літописі руському” під 1196 роком читаємо:
“Тої ж зими, по Феодоровій неділі [Феодорова неділя (Феодора Тірона) – перший тиждень великого посту], у вівторок, у дев’ятий час [дев’ятий час (церковний) – проміжок між 16–18 (включно) годинами дня; оскільки далі говориться, що землетрус стався “на обідні”, то виходить, що це трапилося наприкінці 15 – на початку 16 години] потрусилася земля по всій області Київській і по Києву: церкви кам’яні і дерев’яні хиталися, і всі люди, бачачи [це], од страху не могли стояти – ті падали ниць, а інші трепетали.
Укріплення Стародавнього Києва, діорама. Джерело: Національний музей історії України / Олена Попова /
І сказали ігумени блаженнії: “Се бог проявив себе, показуючи нам силу свою за гріхи наші, щоби одвернулися ми од лихої путі своєї”. “Інші ж говорили один одному: “Сі знамення не на добро бувають, а на погибель многим, і на кровопролиття, і на великі замішання в Руській землі”. Що й збулося”.
У ХХ столітті найбільш руйнівні землетруси (7 і 8 балів за 12-бальною шкалою) зафіксовано 1927 року на південному березі Криму (епіцентр – у Чорному морі), у 1977 і 1986 роках – на півдні Одеської області (вогнище – у Східних Карпатах, на території Румунії). Згідно з сейсмічним районуванням на території Україні виділено дві сейсмоактивні зони – Кримсько-Чорноморську і Карпатську.
Сліди обвалу від землетрусу в Криму 1927 р. на горі Демереджі, Світлина 2012 р.
Землетруси оцінюються за 12-ти бальною шкалою. До 5-ти балів землетрус майже не відчутний, від 5-ти до 7-ми балів на верхніх поверхах багатоповерхівок гойдаються люстри, від 7-ми до 9-ти балів по стінах будинків йдуть тріщини, від 9-ти до 12-ти балів руйнуються будинки.
Землетруси, як вже зазначалося, зафіксовані в різних письмових джерелах. Стаття про землетруси в Галичині, на жаль, надрукована без вказівки автора. Відомо, що львівський часопис “Нова Зоря” виходив у світ упродовж 1926–1939 років. У редакційній колегії працювали Роман Гайдук, Осип Назарук, Степан Годований, Іван Федишин. Швидше за все, хтось із них підготував цей матеріал. Пропонуємо ознайомитися зі змістом статті широкому загалу. Публікуємо із збереженням мови, покликів на джерела та правопису ориґіналу.
Обкладинка часопису “Нова Зоря” у Львові, де опубліковано статтю “Землетруси в Галичині”. 19 квітня 1934 р. З Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка.
Землетруси в Галичині
Ми відмітили вже в ч. 25 “Нової Зорі”, що при кінці березня бр. був землетрус в Ромунії, в Болгарії та на Україні.
Найсильніший був землетрус в Ромунії. В ряді міст, як Букарешт, Ясси, Кишинів, Ґалац й ін., землетрус був такий сильний, що там зарисувалися і навіть завалилися доми і святині. Як повідомляють часописи, той землетрус спричинив великі шкоди в цілій Ромунії та серед населення викликав переполох.
Потрясенyя землі відчули також на Україні. Так у Київі, Житомирі та інших місцевостях те потрясения було таке сильне, що доми дріжали у своїх основах.
Филя землетрусу засягла також Сх[ідну] Галичину, Відчули його напр[иклад] у Чорткові й Заліщиках. Декуди на метр пересунулися навіть такі тяжкі меблі як фортепяни.
Сей останній землетрус не перший землетрус на Україні. Землетрусів на Україні було вже богато від найдавніших часів по найновіші. Зокрема були землетруси в Галичині. Тому цікаво буде пригадати дотеперішні землетруси в нас.
Стаття “Землетруси в Галичині” в часописі “Нова Зоря” у Львові від 19 квітня 1934 р. З Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка.
Стаття “Землетруси в Галичині” в часописі “Нова Зоря” у Львові від 19 квітня 1934 р. З Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка.
Найдавніші вістки про землетруси в Галичині маємо з 2-ої пол[овини] XVI стол[іття]. Се вістки про землетруси у Львові. Та річ ясна, що ті землетруси не обмежалися тільки на одно місто Львів, але навістили більшу або меншу частину краю. Тільки у Львові у високих мурованих домах відчули ті землетруси виразніше, ніж напр[иклад] по малих місточках, не кажучи вже про села. Тай у Львові записали їх. Тому аж до XIX ст[оліття] в огляді землетрусів у Галичині виступає тільки місто Львів. Щойно від XIX ст[оліття] маємо вже вістки про землетруси не тільки у Львові, але і в краю.
Отже найдавніша вістка про землетрус у Галичині і зокрема у Львові се записка в нашій “Львівській літописи” під 1578 р. Та записка дуже коротка і звучить дослівно так:
“Тогожъ року земля тряслася”. [1]).
Львів, панорама XV століття
Друга з черги вістка про землетрус в Галичині і зокрема у Львові се записка в тій самій нашій літописи під 1596 р. І та вістка таксамо ляпідарна, як попередня. Вона така:
“Въ пятокъ свѣтлый земля ся трясла”. [2]).
Третий землетрус в Галичині зглядно у Львові в XVI ст[олітті] записала та сама “Львівська літопись” два роки пізніше, в 1598 р. Записала так:
“На дахахъ, по домахъ, щось писало и падало на землю, що и люде слыхали, якъ о землю чимъ ударивъ, а потому скотъ здыхалъ барзо”. [3]).
Правдоподібно слово “писало” рівнозначні зі словом “рисувало” (заломлювало дахи і мури). А можливо, oо слово “писало” се мабуть помилково написане “писчало”, що в звязку з дальшими словами може означати шум і гуркіт, які часом супровожають землетрус.
Докладніші вже записки про землетруси в Галичині, зокрема у Львові, маємо з XVIІ ст[оліття. Тих записок дві.
Перша записка з 1619 р[оку] звучить дослівно так:
“Въ той же часъ, въ день субботный, земляся трясла о годинѣ 20, же изъ оконь шибы выпадали, шкляницѣ изъ столувъ спадали, и люде въ страху были великомъ”. [4]).
Мармуровий портал з грецьким написом “Ставропігіон” і датами (1586–1904) та увінчаний гербом Ставропігійського братства роботи скульптора Антона Попеля
Подібно записує сей землетрус також Літопись львівської Ставропіґії, додаючи, що діялося се в осени, коло св[ятої] Покрови, та що над містом появилася тоді також комета. [5]).
Друга записка про землетрус в Галичині згл[ядно] у Львові в XVII ст[олітті] відноситься до р[оку] 1637. Та записка нашої “Львівської Літописи” така:
“Скоро подъ соймъ земля ся трясла, на вѣлѣю Панны Маріи Громницѣ изъ суботы на недѣлю о годинѣ девятой.
Потомъ весна была барзо сухая, не хотѣлося ничого родити, ани и травы ни было; а потомъ огнѣ почали пановати, же много мѣсть погорѣло: Сокаль, Белзъ, Самборъ; у Вышни предмѣстя, у Яворовѣ и ве Львовѣ передмѣстя Галицкое вшитко и костеловъ два а третому ся достало. Не досить ту, але и Украина о тыхъ же огня роскошахъ мають що повѣдати”. [6]).
Белз. Старенька хатинка. Фото 1941 року
Записку “Львівської Літописи” про землетрус й інші елєментарні катастрофи, які в 1637 р[оці] навістили Львів і Галичину, доповнює “Літопись львівської Ставропіґії”. Вона зазначує, що той землетрус був дня 1 лютого та що жертвою пожару, крім згаданих у “Львівській Літописи”, впав іще Крилів. [7]).
На протязі цілого XVIII ст[оліття] не маємо ні одної записки про землетрус в Галичині згл[ядно] у Львові. Чи його не було? Правдоподібно був, тільки ніхто не записав його. Бо або не було його в самім Львові, тільки на провінції, або коли й був у Львові то дуже незамітний – так, що його навіть не відчули.
В XIX ст[олітті] були в Галичині, зокрема у Львові, три землетруси.
Перший землетрус в XIX ст[олітті] був у Львові дня 15 жовтня 1834 р[оку] о год[ині] пів до осмої рано. Він трівав 2 до 3 секунди в напрямі з заходу на схід.
Фрагмент панорами Львова зі сторони Софіївки 20-ті роки ХІХ ст. (E. Dzieduszycka)
Відріжнено в нім два удари. Відчули той землетрус пожарний сторож на вежі Успенської (Волоської) церкви і також робітники, що саме тоді працювали при будові ратушевої вежі. [8]).
Другий землетрус у XIX ст[олітті] був в Галичині, зокрема у Львові, дня 23.І.1838 р[оці] о годині три чверти на девяту вечером. Перший був слабий. Захиталися легко на стінах образи. Металеві і скляні предмети видали приглушений звук. По хвилині наступив сильніший удар. Мури домів задрожали так, що аж годинники на стінах мешкань на поверхах припинили хід, а склянки і фляшки, що стояли на столах, стали вивертатися. Після короткої перерви наступив третій удар такий могутний, що перестрашені львовяни вибігли товпами на вулиці, думаючи, що валяться доми. Все те трівало дві мінути. Рівночасно відчули потрясення землі в Чернівцях таке сильне, що аж шиби потріскали в вікнах. При тім завважили тільки два удари та підземний гуркіт. В тім самім часі тряслася земля також в Тернополі. В Дуклі завважили землетрус щойно з 8 на 9 лютого. [9]).
К.Ауер. Львівська ратуша, 1846-1847 рр.
Третій з черги землетрус з XIX ст[оліття] був в Галичині, зокрема у Львові, дня 17 серпня 1875 р[оку]. Сей землетрус так описує цитований автор:
“Потрясення було филясте в полуднево-північнім напрямі, трівало шість до сім секунд і найвиразніше обявлялося в поверхових домах. В деяких будинках в Ринку (у Львові), при вулицях: Театральній (нині: Рутовського), Ягайлонській і Коперника, мешканці відчули виразно дрожання мурів. В ратуші, в будівничім уряді, стіл, при котрім рисував директор Гохберґер, хитався так сильно, що він мусів перервати свою працю, а й цілий будинок Скарбківського театру, опертий, як відомо, на пільотах [10]), замітно задрожав у своїх основах. В ставі так званім Альсерівськім, на Вульці, ті, що купалися, завважили незвичайне фильовання води, а мешканці дому сторожа при кіпци Люблинської Унії (на Високім Замку) дізнали такого вражіння, начеб той будинок усувався в пропасть. Також цікаві помічення зробив замешкалий при вул[иці] Коперника керманич метеорольоґічної стації інжинір Мілєрн на малпах, що були в його посіданню. Ті звірята вже о годині третій по полудні заховувалися так, начеб передчували бурю. Три малпи замкнені в клітці, закопалися в сіні і тулилися перестрашені до себе, а велика явайська малпа, привязана в передпокою, вила під небеса, намагаючись дістатися до мешкання. Професор львівського університету, др. Крайц що займався науковим, на скілько можна, дослідом того потрясення, дійшов до переконання, що воно обняло крім Львова, східну частину жовківського повіту, вузький пояс Люблинської губернії і Волині здовж австрійської границі, галицьке Поділля та сягало аж по Чернівці. В деяких місцевостях чули менше чи більше сильний підземний гук. В Мостах Великих зарисувався мур костела від гори аж до фундаментів, подібно як у Христинополі. В обох тих місточках завалилося богато коминів, а в Сокалі, крім звалених коминів, дзвонили шиби у вікнах і відривався тинк зі стін мешкальних будинків. В Угнові потріскали мури костела, а в Бережанах потрясення викликало загальну паніку серед населення, котре в найвищім перестраху вибігло на вулицю” [11]).
Палац Потоцьких (Вишневецьких) в Кристинополі. Фото 1918-1939 рр.
Землетруси у Львові викликували велике вражіння передовсім серед самих львовян. Та робили вони не менше вражіння і на край. Свідчать про се перекази, які про землетруси у Львові кружляли серед нашого народу в Галичині й які навіть записали деякі учені. Так н[а]пр[иклад] Бєльовский у своїх подорожних записках нотує: “Селянин з Козова (з Козови?) оповідав мені, що Львів стояв на дуже високій горі. Тряслася земля раз, гора осіла, тряслася другий раз, зробився діл. Коли затрясеться третій раз, то місто напевно западеться”… При тій нагоді Бєльовский додає: “За мого побуту в Бучачі коло 1820 року розійшлась була вістка, що Львів запався, котрій загально дали віру”. Подібна вістка кружляла між населенням Львова з початком 1834 року. А саме говорили, що місто западеться о півночи 21 січня т[ого] р[оку] – і знайшлися такі, котрі свято вірили тій поголосці” [12]).
В ХХ-тім ст[олітті] був землетрус у Галичині в 1912 р. Та він був дуже слабий і не викликав особливого вражіння.
Львовская Лѣтопись съ 1498 по 1649 годъ. Издалъ А, П. Петрушевичъ. Львовѣ, 1868.
Тамже під р. 1596.
Тамже під р. 1598.
Тамже під р. 1619.
Літопись львівської Ставропіґії ст. 109.
Львовская Лѣтопись під р. 1637.
Літопись львівської Ставропіґії ст. 165.
St. Schnür-Pepłowski: Obrazy z przeszłosci Galicyi і Krakowa (1772–1858). I. Lwów, 1896. Cт. 13.
Тамже, ст. 13.
На місці, де нині стоїть старий театр Скарбка, було давно озеро, яке засипали і щоби зробити ґрунт твердим, повбивали великі дубові палі на виростець. Ред[актор] H[ової] З[орі].
St. Schnür-Pepłowski: Obrazy z przeszłosci Galicyi і Krakowa (1772–1858). I. Lwów, 1896. Cт. 14–15.
Тамже, ст. 12–13.
Джерело: Землетруси в Галичині // Нова Зоря. – Львів, 1934. – Чис. 27 (725). – 19 квітня. – С. 1–2.
Андрій КОЗИРА історик
Джерела та література:
Землетруси в Галичині // Нова Зоря. – Львів, 1934. – Чис. 27 (725). – 19 квітня. – С. 1–2.
Кутас В. В. Землетруси // Географічна енциклопедія України: В 3-х т. / Ред. кол.: … О. М. Маринич (відп. ред.) та ін. – Київ, 1990. – Т. 2: З–О. – С. 46.
Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. – Київ, 1989. – ХVІ + 591 с.
Упродовж декількох років Україна досить впевнено взяла курс на повернення наших земляків із забуття. Відкриваємо для себе цілу плеяду митців, письменників, науковців, громадських діячів, які жили й творили за межами рідної землі, але ніколи не забували, звідки їхнє коріння.
Презентація книги “Страсті Христові” Василя Курилика
19 червня у Львові відбулася надзвичайно знакова подія — презентували художній альбом добре знаного в цілому світі й майже невідомого для України митця — художника й письменника з Канади Василя Курилика. Його роботи входять до колекцій галерей Канади та Америки, а також є у приватних колекціях відомих людей, зокрема британської королеви Єлизавети ІІ та канадських прем’єр-міністрів.
Василь Курилик був безпрецедентною особистістю. За свій недовгий вік — 50 років — створив понад десять тисяч творів живопису та графіки. Він єдиний художник українського походження, роботи якого постійно виставляли в будинку генерал-губернатора Канади Рідо Холла. Його вершинними творами є серія картин „Страсті Христові“, які ввійшли в історію образотворчого мистецтва як найчисленніший ілюстративний опис Євангельських подій — 160 творів, аналогів яким у художній культурі немає. Автор творив їх 16 років. Нині ця серія зберігається в музеї містечка Ніагара-Фолз (Канада).
Презентація книги “Страсті Христові” Василя Курилика
На презентацію мистецького альбому про Василя Курилика „Страсті Христові“ (видавництво „Апріорі“), автором якого є докторантка Львівської національної академії мистецтв Христина Береговська, зібралися представники влади, духовенства різних конфесій, відомі митці, науковці та громадські діячі. Книгу укладено чотирма мовами — українською, англійською, французькою та італійською. Видання має кілька частин — текстову та ілюстративну. У текстовій частині є передмова президента Інституту екуменічних студій УКУ отця-доктора Івана Дацька, наукова частина — Христини Береговської та науковців Львівської Національної академії мистецтв.
Картина зі серії “Страсті Христові” канадського художника українського походження Василя Курилика
Захід відбувався у Храмі Пресвятої Євхаристії (Домініканський собор) і це, як наголосила модератор презентації директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою Ірина Ключковська, має дуже символічне значення, бо історія собору співзвучна із долею художника. Він пройшов різні етапи, як і Василь Курилик, який шукав свою тотожність ціле життя. Він писав: „Я був практикуючим атеїстом. Та прийшов до вершинного осягнення Господа Бога в своєму житті“. Це врешті надихнуло його до створення цих шедеврів.
Презентація книги “Страсті Христові” Василя Курилика
— Це один із митців, яким пишаємося. Його книга „Дитинство на преріях: зима, літо“ — це класична література в Канаді, котра входить до навчальної програми одинадцяти провінцій країни. Мистецькі полотна Василя Курилика виставляють у будинку генерал-губернатора Канади в Оттаві, де проходять офіційні прийоми. Тож ім’я Василя Курилика завжди звучить під час цих зустрічей, — зазначила почесний консул Канади у Львові Оксана Винницька.
Картина зі серії “Страсті Христові” канадського художника українського походження Василя Курилика
Відомий митець, науковець Богдан Стебельський колись писав, що для українського мистецтва Василь Курилик визначний тим, що він показав українську людину в Канаді, ту, яка творила Канаду й залишилася в ній жити, продовживши себе в ній. Про Василя Курилика в Канаді є 36 книжок і кілька фільмів. „Страсті Христові“ Христини Береговської — це перша книга про митця в Україні.
Презентація книги “Страсті Христові” Василя Курилика
Президент Інституту екуменічних студій УКУ отець-доктор Іван Дацько наголосив, що твори Василя Курилика в радянські часи було заборонено в Україні. Його хотіли використати для пропаганди, та він не піддався. Курилик шукав Бога, вивчав рідну мову та культуру. Коли радянська влада дозволила йому приїхати до України, він відвідав рідне село та віднайшов своє коріння.
Презентація книги “Страсті Христові” Василя Курилика
Особливою ця презентація стала ще й тим, що на ній була присутня рідна сестра художника Ненсі Курилик, яка вперше приїхала до України. Тож про те, яким від був, у чому ріс, як сформувався, можна було почути з перших уст:
— Наші батьки були змушені багато працювати. Тож Василь, як він жартував, заміняв мені маму. Коли він робив уроки, я сідала біля нього на підлозі й слухала. Коли ми пасли корів, він навчав мене математики. До прикладу, ми мали 30 корів, кілька пішло в інший бік, і я повинна була порахувати скільки залишилося. Також він був першим, хто відкрив для мене світ класичної оперної музики. Василь мав кілька грамофонних платівок, які ми слухали разом. Та одного разу я, бешкетуючи, ненароком сіла на них і розбила. Я плакала, а Василь мене втішав, що це лише музика. Так він навчив мене терпеливості. Тож коли вже мої діти ненавмисно шкодили, я ніколи їх не сварила за це, — поділилася спогадами Ненсі Курилик. — Мій брат постійно малював. Не любив багато говорити, а висловлювався в малюнках. Коли йому потрапляв до рук клаптик паперу й мав вільну хвилину, то завжди малював.
Презентація книги “Страсті Христові” Василя Курилика
Авторка дослідження Христина Береговська доклала максимум зусиль, щоб відкрити для нас різні грані митця:
— Василь Курилик — геній. Хотіла досліджувати його вже досить давно. Та не була впевнена, чи все вдасться. Його творчий спадок можна вивчати ще дуже довго, адже він не лише малював, а й дуже багато писав, тож окремо його можна вивчати як літератора, — зауважила авторка книги. — Коли художник почав втрачати зір, медики констатували психологічну причину. Він звернувся до психіатричної клініки в Лондоні, де йому запропонували пройти курс арт-терапії. У цій клініці досі є кімната із його творами. А сам Василь Курилик після цього вирушив до Ізраїлю, пройшовши пішки дорогу Христа — від Єрусалима до Віфлеєма. Тоді розпочав малювати свою легендарну серію „Страсті Христові“. Упродовж 16 років він працював по 20 годин на добу, щоби створити її. „Страсті Христові“ — це вершина сакрального мистецтва Василя Курилика. Він мріяв, щоб ці твори побачили в Україні, про це навіть записано в його заповіті. Художник створював мистецтво заради моралі й вірив, що воно допоможе кожному у свій спосіб пізнати Бога.
На початку липня у Меморіальному музеї тоталітарних режимів «Територія Терору» (просп. Чорновола, 45Г) відбудеться конференція-марафон «Простір Пам’яті», присвячена 75-ій річниці ліквідації львівського гетто та Янівського концентраційного табору.
Участь у лекціях та дискусіях, головною темою яких стане пам’ять про Голокост, візьмуть історики, журналісти та митці з України, Польщі, Німеччини, Латвії та Ізраїлю. Заходи конференції триватимуть 1-3 липня. Вхід – вільний (потрібна реєстрація).
У неділю, 1 липня, публічна програма розпочнеться з дискусії про культурні механізми збереження пам’яті, участь у якій візьмуть публіцист Еліезер Лісовой, режисер-документаліст Симон Шехтер, архітектор Михайло Богомольний та історик Андрій Усач. Натомість історик Василь Расевич, фахівець з історичної пам’яті про Голокост в Україні та Росії Ніколас Дрейєр, політолог Максим Гон та архітектор Михайло Богомольний дискутуватимуть про політику пам’яті, спекуляцію фактами та замовчування теми Голокосту в радянський та післярадянський час.
Увечері пам’ять про Голокост в епоху «фейкової інформації» стане темою для круглого столу журналістів. Про те, як створюють і деконструюють міфи, говоритимуть фахівець польського Центру аналізу пропаганди та дезінформації Дмитро Борисов, викладач Школи журналістики УКУ Юрій Опока, журналіст та історик з Ізраїлю Шимон Бріман, та оглядач «Радіо Свобода» Павло Казарін. Завершиться перший день конференції публічним переглядом фільму Симона Шехтера і Юваля Хаймовича «Та згадаймо усіх?!» на території Простору Синагог (вул. Староєврейська, 37).
Понеділок, 2 липня, для учасників та учасниць конференції «Простір Пам’яті» почнеться з екскурсії вуличною виставкою «Львів, Lwów, לעמבערג, Lemberg’43: Місто (не)пам’яті», яку проведе історик Андрій Усач (старт – о 12:00 за адресою вул. Вітовського, 55, лінк на реєстрацію тут). Далі заплановано презентацію практик збереження місць єврейської пам’яті, модеруватиме яку історик Ігор Дерев’яний. До слова, організатори конференції запрошують зголошуватися на презентацію усі громадські організації, дослідницькі установи, фонди та соціальні ініціативи, які мають бажання презентувати власні проекти збереження історичної пам’яті. Лінк на реєстрацію тут.
У другій половині дня розпочнеться круглий стіл «Пам’ять та комеморативні практики в міському публічному просторі» за участі журналіста Шимона Брімана, а також істориків Андрія Усача, Василя Расевича та Ігоря Дерев’яного. Завершиться лекційно-дискусійна частина виступом професора Адама Редзіка «Слідами Аллергандів у Львові: ті, що (не) пережили Голокост», після якої усіх охочих запрошують на екскурсію «Між рядків: приховані сторінки історії єврейського Львова у літературних та рабиністичних джерелах». Проведуть екскурсію публіцист Еліезер Лісовой та дослідниця єврейської спадщини Галичини Олена Андронатій (старт – о 19:00 за адресою пл. Ринок, 6).
Вівторок, 3 липня, конференція відбудеться у місті Золочеві, де учасники та учасниці проведуть цілий день, досліджуючи місця єврейської спадщини та пам’яті про Голокост.
Зауважимо, участь у публічних подіях конференції можуть взяти усі охочі, однак потрібна попередня реєстрація за лінком.
Сьогодні хочемо познайомити читачів Фотографій Старого Львова із незвичним путівником по місту Лева. Незвичним він є тому, що виданий у 1915 та 1917 роках у Петрограді (Санкт-Петербург).
Титул книги В.Верещагіна “Старий Львів”. Петроград, 1915 р.
Титул книги В.Верещагіна “Альбом старого Львова”. Петроград, 1917 р.
Його автором є Василь Верещагін – російський бібліограф, організатор і редактор журналу «Старые годы» , котрий прибув до Львова у часі Першої світової війни разом із військами РІА. Ще однією особливістю видання є те, що автор путівника дуже слабо розбирався у місцевих традиціях. Крім того, як звикло у наших східних сусідів, автор у передмовах до путівника безпідставно та вперто наголошував, що Львів є старим російським містом, яке ще колись до них повернеться.
Домініканський собор (з книги В.Верещагіна “Альбом старого Львова”, 1917 р.)Латинська катедра (з книги В.Верещагіна “Альбом старого Львова”, 1917 р.)Вірменський собор (з книги В.Верещагіна “Альбом старого Львова”, 1917 р.)Костел і монастир бенедиктинок (з книги В.Верещагіна “Альбом старого Львова”, 1917 р.)
Спочатку даний твір було надруковано в журналі «Старые годы» за квітень-травень 1915 р. Після того, як війська РІА покинули Львів у Петрограді все ж знайшлися кошти на видання путівника по Львову, який, у порівнянні із журнальною версією, був значно доповнений та містив більше ілюстрацій.
Площа Ринок, 28 (з книги В.Верещагіна “Альбом старого Львова”, 1917 р.)Барельєф всередині Чорної кам’яниці (з книги В.Верещагіна “Альбом старого Львова”, 1917 р.)Фонтан “Амфітрита” на площі Ринок (з книги В.Верещагіна “Альбом старого Львова”, 1917 р.)
Путівник складається із двох книг. Першу видано у 1915 р. під назвою “Старий Львів” . У ній автор описує історію Львова, його архітектуру, в основному сакральну, проте Верещагін зовсім не розрізняє відмінностей в традиціях зведення католицьких, православних, греко-католицьких та вірменських культових споруд.
Збірка В.Лозинського (з книги В.Верещагіна “Альбом старого Львова”, 1917 р.)Вівтар 17 ст. з колекції В.Лозинського (з книги В.Верещагіна “Альбом старого Львова”, 1917 р.)
Але значно цікавішою для нас є друга книга путівника – багато ілюстрований “Альбом Старого Львова”, виданий у 1917 р. в типографії “Сіріус” у Петрограді (художнє оформлення обкладинки та титульного аркуша Сергія Грузенберга).
Вулиця Карла Людвіга (з книги В.Верещагіна “Альбом старого Львова”, 1917 р.)
Цікавоювона є тим, що складається із невеликої передмови та 50 ілюстрацій. Серед них: Домініканський собор, Латинська катедра, каплиця Кампіанів, монастир Бенедиктинок, Вірменський собор, кам‘яниці та фонтани на площі Ринок, вулиці Львова, оздоблення будинків та музейні колекції.
Частиною цих фото, більш як сторічної давнини, ми сьогодні ділимося із читачами.
У середу, 20 червня 2018 року, у виставкових залах Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (проспект Свободи, 20) відбулося відкриття виставки скульптури Валерія Пирогова та живопису Володимира Луцика під назвою “Форма кольору”.
Відкриття виставки “Форма кольору”
“Митці, котрі представляють сьогодні свої роботи, уже відомі львів’янам. У 2016 році Валерій Пирогов брав участь у великому виставковому салоні у Львові, де були представлені митці з Донецька, Харкова, Києва, Львова, а Володимир Луцик – художник зі Львова, випускник Львівської академії мистецтв.
Генеральний директор Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Ігор Кожан
Виставковий проект є досить цікавий, думаю він увійде в історію виставкових проектів Львова та викличе зацікавлення як у львівських митців так і гостей міста, які відвідають Національний музей”, – сказав генеральний директор Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Ігор Кожан відкриваючи презентацію.
Експозиція виставки “Форма кольору”
Старший науковий співробітник інституту народознавства НАН України Володимир Жишкович провів тонкі мистецькі паралелі між творчістю обох митців і їх гармонійного взаємодоповнення в одному виставковому проекті.
Старший науковий співробітник інституту народознавства НАН України Володимир Жишкович
“Один митець представляє Схід України, інший –Захід. Дві різні школи. І не випадково вони поєдналися в цих стінах. Їх поєднало внутрішнє середовище, їхня внутрішня глибина.
Експозиція виставки “Форма кольору”
Валерія я б характеризував як скульптора-поета. В кожній його роботі ми бачимо поезію в якій він намагається розкрити образ образу людини. Це легкі гротескові образи. В його роботах масивна бронза сприймається легкою. А поза гротескністю ми бачимо глибину розвитку нашого мистецтва столітньої давнини.
Відкриття виставки “Форма кольору”
Говорячи про Володимира Луцика, то в його образах ми бачимо інший хід, на який вплинуло тривале творче перебування в Римі, знайомство з ранньохристиянською фрескою. В кожній його роботі ми бачимо глибинний зміст чогось надлюдського”, – зазначив Володимир Жишкович.
Експозиція виставки “Форма кольору”
Автор живописних полотен не був багатослівним і наголосив на вадливості співпраці не тільки двох напрямків у мистецтві, а й різних мистецьких шкіл.
Володимир Луцик
“Ця виставка відбулася випадково. Ми з Валерієм тут, у Львові, випадково зустрілися і, будучи у мене в майстерні він запропонував спільну виставку”, – розповів Володимир Луцик.
Експозиція виставки “Форма кольору”
Одразу стало зрозуміло що росіянину за місцем народження Валерію Пирогову дуже приємно виставлятися у Львові. Він цього не приховував і дуже емоційно розповідав про реакцію львів’ян на його роботи.
Валерій Пирогов
“У Львові я виставлявся два роки назад і поки тривала виставка я, працюючи в той час в Харкові, отримав неймовірну кількість телефонних дзвінків із подяками. В мене такого не було. І я подумав, що люди цінують мистецтво і дякують за мої роботи. Тож для мене дуже приємно та почесно тут виставлятися. Я повернувся до Львова і це дуже знакова для мене подія”, -поділився враженнями Валерій Пирогов.
Оглянути експозицію виставки скульптури Валерія Пирогова та живопису Володимира Луцика під назвою “Форма кольору” можна у виставкових залах Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (проспект Свободи, 20) до 15 липня 2018 року.
Святий вечір одне з найурочистіших християнських свят, яке відзначається ввечері напередодні Різдва Христового. Дата святкування різними церквами залежить від дати святкування Різдва. Західні й...