Луцькі підземелля – дуже цікава і загадкова тема, з якої би сторони до неї не братися. Мало досліджена, наповнена переказами і легендами, однобоко рекламована, вона ще більше ускладнює пошук реальних об’єктів.

Під «підземеллями Луцька» зазвичай мають на увазі підвали під кафедральним костелом. Проте в Луцьку підземель набагато більше. Фактично, під кожною історичною спорудою були якісь підвали, які заглиблювалися в землю не на один поверх. І хоча історія зберегла мало цих споруд, але це далеко не стосується їхніх підземель. Давайте по черзі.

Потайник від татар

Екскурсійне відвідування замків зазвичай супроводжується вигаданими історіями про різних привидів, або про підземні ходи, які ведуть на десятки, а то й сотні кілометрів. Ці легенди, роздуті з благими намірами популяризації, жили десятиліттями. Через це легко втрачалася первинна ниточка давніх свідчень про те, які ж були реальні підземні ходу в кожному конкретному населеному пункті.

Те саме стосується Луцька. Історії, про те, що ходи з замку Любарта ведуть на Дубно, Забороль чи в Острог, відомі багатьом. Але це «трохи» смішно.

Щоб дати конкретні відповіді на якісь масштабніші питання, треба звертатися до археології. Територія, яку можна було б археологічно дослідити, тепер хаотично забудовується. І таких досліджень масштабно в Луцьку ніхто не проводив.

Про замкові підземелля є багато свідчень старожилів, які лазили по замку в п’ятдесяті-шістдесяті роки. Розповідають, що бачили ходи, які ішли під Стир, або тягнулися далеко і обривалися завалом. Є свідчення доглядача кафедральних підземель Олега Виноградова про провал ходу на майдані між замком і костелом в шістдесятих роках. Провал був, його засипали, але підстав вважати, що це хід, немає. Про це – трохи згодом.

Підземелля в середньовічних замках будували з трьох раціональних причин: зберігати продукти, ув’язнювати злочинців і ховатися від ворога. Тому ходи, які вели від замків десь подалі – реальність.

Були (є?) вони і в Луцьку. Було відомо про кілька підземних виходів із замку Любарта. Один із них виходив десь на поле, а інший – до річки Стир. Їх використовували, щоб швидко покинути замок або проникнути в нього. В документах їх називають «потайниками» для схову від татар.

Частина із них доступна зараз і знаходиться на самій території замку.

Є ще одна частина замкових підземель. Насправді це просто розкопані залишки церкви Івана Богослова, накриті металевим дахом. Колись церква була на поверхні, але внаслідок історичного підвищення ґрунту підніжжя храму опинилося під землею. Церква згоріла в XVIII столітті. Від неї залишилися тільки руїни.

Два ченці у каналізації

Велика група підземель у Луцьку – це підземна частина давніх католицьких монастирських комплексів та православних церков. Кожен монастирський комплекс обов’язково мав підземелля. Були вони і в більшості православних церков – використовували підземні крипти як усипальниці.

Преш за все, підземелля під культовими спорудами виконували сакральну функцію – там ховали людей. В основному – духовенство, представників влади та жертводавців (шляхта, багаті міщани тощо).

За всю історію в Луцьку було більше 40 різних церков та монастирів (до початку 1990-х). Які розташовувалися якщо не на території нинішнього заповідника, то недалеко від нього. Звідси стає зрозуміло, яка густина підземель була. Інше питання – наскільки вони збереглися до сьогодні. Карта ілюструє розташування втрачених храмів в історичній частині міста.

За твердженнями дослідників, на майдані перед замком (біля ресторану «Корона Вітовта») у XV-XVI столітті існувало дві церкви – святої Катерини та святого Петра. Вони розташовувалися в тому місці, де стався провал землі у шістдесятих. Можливо, провалилася крипта однієї із церков. Більше про це невідомо.

І таких загадкових об’єктів ще чимало. Але про більшість із них можна говорити лише здогадами. Зовсім інша група підземель – ті, про які точно відомо, що вони існують. І на деякі з них можна навіть подивитися.

Останніми роками крипту церкви колишнього Луцького братства розчистили і відкрили для відвідування. До кінця XVII століття тут ховали членів братства. Але потім комплекс переходив із рук в руки і в ХІХ столітті занепав. Тоді величезну церкву розібрали і залишили тільки маленьку частину. Занепала і крипта. Її пограбували і зруйнували поховання. Зараз кістки очищені від бруду і складені в ящики.

Є свої підземелля і під колишньою лютеранською кірхою. Вони пристосовані під трапезну. Перед початком будівництва кірхи у 1906 році на цьому місці стояв католицький костел з монастирем ордену кармелітів.

Але справжнім науковим клондайком, який може зробити переворот в археології та історії Луцька, є ділянка між синагогою та домініканським монастирем (і через річку). Загадки, які ще не розв’язані, але вже окреслені дослідниками, вказують на те, що дослідження цієї ділянки дасть змогу визначити розбудову південної частини Луцька в литовський період, систему фортифікацій, оборонні споруди, а також пролити світло на історію економічного та культурного розвитку міста.

Ще в 1936 році волинський консерватор Збіґнєв Ревський писав про підземелля під боковим відділенням, які не зустрічаються в інших синагогах. Він писав про широкі підземні коридори, які оточують фундамент синагоги з двох сторін і які колись були з’єднані із фортифікаційними укріпленнями міста.

Радянський дослідник та архітектор Ростислав Метельницький оглянув синагогу трохи більше. За його припущенням, підземні коридори можуть бути першим поверхом арсеналу, який згадується в документах литовського часу. З іншого боку, є немало підстав вважати, що синагога збудована на рештках якоїсь попередньої споруди. Можливо, іншої синагоги.

Доступу до цих підземель зараз немає. Коли робили реконструкцію «божниці» в сімдесятих, ті підземелля було видно. За словами Метельницького, склепіння підземних коридорів були досить масивні і міцні, бо витримували вагу бульдозера, який працював під час реконструкції. Тоді ж через отвір у склепіння підземні коридори засипали будівельним сміттям та піском, але фізично їх не знищили. Потім на них наклали бетонні плити і застелили асфальт. Ці коридори розташовуються під майданчиком біля стіни, на якій зараз висить меморіальна дошка на приміщенні колишнього молитовного залу.

Інша група підземель – католицькі. Як правило, костели були великі. Отже, мусили мати масивні фундаменти і підземні кімнати.

Недалеко від синагоги, на вулиці Драгоманова, розташований домініканський монастир, який тепер використовується як православна семінарія і є пам’яткою архітектури національного значення. Комплекс будувався наприкінці XIV століття, ще в часи Вітовта, і мав оборонне значення. Підземелля під тодішніми монументальними будівлями – обов’язкові. Але вони знову ж таки не досліджені. Наукові розвідки на цій території в перспективі можуть дати відповідь про існування так званого палацу Вітовта, рештки якого можуть буди під землею. Принаймні, в ХІХ столітті ці руїни ще були на поверхні.

У підземелля домініканського костелу інколи можна потрапити. Правда, доступна для огляду частина невелика.

Ще одні підземелля, які існують, але до яких немає доступу, розташовані під монастирем бригідок на вулиці Кафедральній. Як писав історик та архітектор, співзасновник заповідника Богдан Колосок, монастир має двоповерхові підвали, які сполучені з річкою Стир. Ці підвали виявили під час обстежень у 1963 році. Але вхід туди замурований.

Сполучення з річкою Стир, імовірно, існує у вигляді каналізаційного каналу. Католицькі монастирі зазвичай мали такі каналізаційні ходи. Розмір їх був такий, що там могла проходити людина, пригнувшись. Доступ людей був необхідний для прочищення ходу, який іноді забивався.

Про каналізаційні ходи луцьких монастирів всередині ХІХ століття ходив цікавий анекдот. Імовірно, він стосувався монастиря бригідок. Розповідали про двох ченців, які користувалися ходами вночі, щоб потрапити в жіночий монастир. Одного разу сталося так, що вони обоє опинилися в одному ході і не змогли розминутися: один тільки ішов в монастир, інший вже повертався. Ченці застрягли в шахті й просиділи там до ранку, коли в жіночому монастирі зливали чергову порцію фекалій.

Оригінальні підвали, аналогів яким в Луцьку поки не знайшли, містять склепіння готичного профілю. Вони розташовані під кафедральними будівлями першого католицького собору міста. Тепер тут керівництво Луцької дієцезії. Цей костел розташовувався майже напроти нинішнього на вулиці Кафедральній у дворі П-подібного будинку, який називають «монастир шариток». Шаритки тут з’явилися в ХІХ столітті, але частина будівлі датується XVI століттям. А підвали – імовірно, XIV. Їх виявили під час розкопок в першій половині дев’яностих. Під будівлею знайшли три кімнати, в які є доступ, та дальші підземелля, куди доступу нема.

Про підземні ходи під монастирем бернардинів повідомляють джерела ХІХ століття. Було три ходи. За словами Богдана Колоска, залишилося два – вони тягнуться у бік річки Стир. Мають довжину 120 метрів та розмір 0,6х1 метр. Імовірно, це каналізаційні шахти. А під основним об’ємом споруди збереглися такі чудові коридори.

Єзуїтський архітектурний комплекс був дуже великим, відігравав немале значення в оборонній системі фортифікацій Луцька. Підземелля цього комплексу – напевно найбільші серед усіх підземних куточків міста.

Луцькі єзуїтські підземелля зараз діляться на дві частини – під костелом і під колегіумом. Костельні підземелля відкриті для відвідування. Підземелля під костелом мають два рівні та сліди неодноразових перебудов. Вони є ключовим фактором для розуміння будівництва храму. Саме завдяки обстеженню підземель вдалося точніше встановити архітектурну історію будівлі.

У підземеллях міститься півтора десятка кімнат та кілька коридорів. В одній із них – залишки давніх розписів та настінні латинські написи. Тут був підземний храм. Є кімнати для трапези, поховання та інші. Під північно-східною вежею костелу розташована дворівнева кімната. На нижньому рівні криниця.

Є також кімната з гробницею Магдалини Тализіної. Її давно розграбували, як і всі підземелля. Але написи на гробниці залишилися.

Підземні лабіринти костелу пов’язані із підземеллям колегіуму. Але вільного проходу немає. Щоб потрапити під колегіум, треба заходити через коридор його першого поверху. Крипта під колегіуму не розчищена повністю. Там зараз є довгий коридор і доступні кілька кімнат.

Пивниці міських кам’яниць

Підземелля під костелами та монастирями, ходи під замком – це звичайно дуже цікаво. Але легенди про підземне місто Луцьк більшою мірою породив зовсім інший тип підземель – під міськими кам’яницями.

У XIV столітті Луцьк став активно розвиватися і розбудовуватися. Лучеськ вів торгівлю із багатьма містами Європи та Сходу. Економічний розвиток призвів до певних трансформацій в містобудуванні. Забудова міста навколо майдану Ринок ущільнювалася. Будинки споруджувалися один біля одного, без розривів.

Багато з них були мурованими. І звісно мали підвали. Перший рівень підвалів (найвищий) називався пивницею. А нижчий, другий, холодником, де була стабільна низька температура. Там довгий час міг лежати лід. Тому взимку мешканці заносили туди лід і використовували цей рівень підземель як холодильник.

Один із таких підвалів знаходиться під аптекою-музеєм на вулиці Драгоманова.

Підземна конструкція цих підвалів повторювала наземні частини. Тобто вони були з’єднані в суцільну підземну забудову з відносно тонкими перегородками. В пізніші часи, коли ці підвали починали руйнуватися, утворювалися дірки між підвалами сусідніх будинків. Фактично, це все перетворювалося в довгі підземні галереї, по яких можна було пролізти. Про подібні підземні подорожі розповідають немало старожилів у Луцьку.

Найкраще всього це прослідковується на ринкових кам’яницях. Забудова давньої вулиці Ринкової, яка тепер чомусь називається Драгоманова, чи не найкраще відображає цю ідею. Вздовж неї у напрямку домініканського костелу стояв суцільний ряд будинків по обидві сторони вулиці.

Зображення показує, як може йти суцільний ряд підземель вздовж вулиці Драгоманова. Досить немало з підвалів тих будинків збереглися. На перехресті Кафедральної та Драгоманова знаходиться банк «Хрещатик». На глибині кількох метрів від поверхні він теж має старий підвал.

Ділянки на вулиці Драгоманова, 12-17 зараз пустують. Під невеликим шаром землі розташовуються частково знищені підземелля. На початку 2000-х років їх було видно. Тоді ж їх поруйнували і засипали сміттям. Це видно з фотографій того часу.

Практично на цій же ділянці під час розкопок 1992-1993 років виявили залишки церкви Івана Хрестителя, дзвіницю та 19 поховань церковного цвинтаря. Церква згоріла в XVI столітті.

Ще один тип досить густо розташованих підземель – підвали садиб заможних людей в Окольному замку. Територія Окольника була щільно зайнята шляхетськими дворами, яких усередині XVI століття було більше 50. На території було 3 вузькі вулички. Тут проживали різні урядовці, магнати, шляхтичі та духовенство.

Ця ділянка майже не досліджена, але науковці припускають, що під кожним будинком були свої підвали. І вони доволі схожі з міськими, які навколо Ринку. До нашого часу старих будинків Окольного замку практично не збереглося, але підземну частину ніхто не знищував. Це дуже цікава ділянка для археологічних розкопок.

Донедавна біля будинку Фальчевського-Пузини ліворуч стояла садиба Острозького. Зараз від неї тільки руїни, але свого часу вдалося дослідити її підвали. Це тільки зайвий раз підтверджує перспективність віднайдення підземель на всій частині Окольного замку.

Усе описане далеко не вичерпує того, про що можна було б сказати ще. А враховуючи підземні скарби забудови, які ще взагалі не досліджені, не розкриті і не виявлені, можемо сміливо стверджувати про наявність «підземного міста Луцьк». Зі своїми лабіринтами і ходами, численними кімнатами і різними поверхами підземний Луцьк ще приховує багато секретів, багато нерозгаданих таємниць і напівреальних легенд. Але сучасна забудова історичної частини міста назавжди стирає цих свідків епох.

Нехтування спадщиною має різні наслідки: і втрату спадщини як духовної цінності і буквальну втрату того, на чому можна в перспективі робити шикарний туризм.

Тільки від нас залежить збереження підземного Луцька. Чи буде на що тут подивитися через ще кілька десятків років?..

Олександр КОТИС

Джерело: “Хроніки Любарта”