Брати Шептицькі в Прилбичах. Фото зроблене 4-го серпня 1939 р., як виявилося, під час їхньої останньої зустрічі (Фото з колекції «Archiwum Szeptyckich» (Власність «Fundacji Rodu Szeptyckich»)
У вівторок, 19 листопада 2019 року, о 16 годині Інститут релігієзнавства філія Львівського музею історії релігії (площа Музейна, 1) презентує альманах «Блаженний Климентій Шептицький. 150 років від дня народження».
У збірнику вміщено статті, які висвітлюють світський, чернечий і тюремний періоди життя Климентія Шептицького. До створення видання долучилися отці Юстин Бойко і Севастьян Дмитрух, науковці Іван Матковський, Олег Проців, Руслана Бубряк, Олександра Киричук, Галина Стернюк. Завдання укладачів – донести і показати молодому поколінню, яке виросло в незалежній Україні, але «побачило весь моральний упадок нуворишів-скоробагатьків та фальшиву релігійність посттоталітарних політичних діячів, чистий і святий зразок благородної людини, яка б своїм подвижництвом, своєю працею, своїм праведним життям і навіть своєю мученицькою смертю стала світочем та основою, на якій можна відбудувати релігійне і духовно-національне життя», – наголосив у своїй статті до альманаху «Великий святий Української греко-католицької церкви архімандрит Климентій Шептицький» отець Севастьян Дмитрух.
Зліва направо: о. Йосиф Заячківський, о. Теодосій Галущинський, о. Климентій Шептицький, о. Михайло Ваврик, (в центрі) о. Діонісій Ткачук — протоархимандрит, о. Йосафат Лабай, о. Петро Дячишин, о. Йосиф Сліпий. Травень 1939 р.
Презентація альманаху відбудеться у великій виставковій залі Львівського музею історії релігії, де працює виставка ««Граф у монашому каптурі. Блаженний отець Климентій Шептицький».
Отець Климентій Шептицький
Серед гостей очікується архієпископ і митрополит Львівський, владика Ігор Возьняк, ігумен Свято-Успенської Унівської лаври отець Ілля Мамчак.
Експозиція виставки "Обрії Чуттів" Адріани Громнюк
В четвер, 14 листопада 2019 року, в Арт Салоні Велес (вул. Фредра, 4а ) відбулося відкриття дебютної авторської виставки живопису “Обрії Чуттів” молодої художниці Адріани Громнюк.
Попри свою постійну дотичність до мистецтва, малювати Адріана почала тільки в квітні під керівництвом Ірени Стрільців і вже доросла до персональної виставки. Таке враження, що роботи в її руках просто народжуються і оживають, пожинають дихати і жити своїм життям.
Ірена Стрільців
Експозиція робіт, що склали експозицію виставки твори молодої львівської художниці Адріани Громнюк такі радісно натхненні, зворушливі, немов «зіткані з повітря».
Авторка ніби сама дивується своїм відкриттям: якою проникливою і ніжною може бути пастель. Саме ця техніка якнайкраще передає витонченість квітів і природи. «Пастель стала співзвучним елементом мого самовираження, вона відкриває нові грані чуттєвості, тонко відображає моє світосприйняття як художниці та надихає на нові експерименти як дизайнера», – ділиться враженнями мисткиня.
Експозиція виставки “Обрії Чуттів” Адріани Громнюк
Експозиція виставки “Обрії Чуттів” Адріани Громнюк
Своєрідне творче бачення, вироблена вправність руки поєдналися з відкритістю душі художниці до всього гарного в цьому світі. Трепет серця та чіткість думки, генетична схильність до малярства, легкі і прозорі кольори, обрії чуттів – усе це в творах Адріани.
Експозиція виставки “Обрії Чуттів” Адріани Громнюк
Експозиція виставки “Обрії Чуттів” Адріани Громнюк
Довідково. Адріана Громнюк (1986 р. н.) – дизайнерка, художниця, кандидат архітектури, асистент кафедри дизайну та основ архітектури НУ «Львівська політехніка», член Спілки дизайнерів України.
Відкриття виставки “Обрії Чуттів” Адріани Громнюк
Експозицію виставки живопису “Обрії Чуттів” молодої художниці Адріани Громнюк можна буде оглянути в Арт Салоні Велес (вул. Фредра, 4а )до 27 листопада 2019 року.
Вчора, 15 листопада 2019 року, в Історико-краєзнавчому музеї, що у Винниках (вул. Галицька, 26) відкрили 3 нові зали – археологія Західного регіону, експозиція яких покликана популяризувати археологію, застосовуючи для цього інноваційні методи та нові технології.
У новій експозиції кожен відвідувач матиме змогу дізнатися про історію нашого регіону з найдавніших часів і до ХVІІІ ст. У музеї представлені унікальні артефакти, які археологам вдалося віднайти, досліджуючи пам’ятки Західного Побужжя і Верхнього Подністер’я впродовж кількох десятків років.
Ігор Тимець
«За 25 років роботи музею вдалося зібрати не лише достойну колекцію, а й сформувати навколо музею вірних друзів та партнерів з різних країн та установ. Музей має прекрасну команду фахівців завдяки яким вдалося створити нові експозиції. Цьогоріч нам вдалося виграти грант, який дозволив втілити цей проект у життя», – розповів директор музею Ігор Тимець.
Відкриття оновленої експозиції археологія Західного регіону в Історико-краєзнавчому музеї у Винниках
На реалізацію проекту із застосуванням інноваційних методів музейної роботи з обласного бюджету виділили 200 тис грн, Кабмін за програмою «Малі міста – великі враження» скерував 400 тис грн, окрім того місцевий бюджет надав 400 тис грн.
Володимир Квурт
«Основним нашим завдання було зробити, щоб музей не залишався цвинтарем старожитностей. Музей має бути місцем знань, місцем сили, місцем нашої української історії, яка буде співзвучна тим завданням, які сьогодні ставляться перед Україною. Україна має бути сучасна, щоб рухатися і залишатися на рівні розвинутих країн світу. Якщо ми не зробимо сучасними наші музеї – нам важко буде аргументувати, апелювати. Якщо ми не звернемо увагу на культуру, якщо ми не звернемо увагу на освіту і, в тому числі, на музейну справу, об’єктивно рух України буде дуже сповільненим», – сказав міський голова Винник Володимир Квурт.
Оновлена експозиція археологія Західного регіону в Історико-краєзнавчому музеї у Винниках
Перший зал розповідає про історію регіону від 10 тис. років до н. е. і до V ст. до н. е. та охоплює такі історичні періоди, як палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт, добу бронзи і раннього заліза. Саме тут ви зможете побачити фрагмент кам’яної плитки зі «смайликом», дізнатися про життя і побут населення трипільської культури, оглянути рідкісний вотивний скарб бронзових виробів.
Оновлена експозиція археологія Західного регіону в Історико-краєзнавчому музеї у Винниках
Про історії нашого краю у І тис. н. е. розповідає другий зал. Окрасою цієї частини експозиції, безсумнівно, є т. зв. «Меч вікінга», а також матеріали із дослідження могильника римського часу у Карові, які нещодавно поповнили фондову збірку музею : вироби зі скла , прикраси, зброя, унікальний бронзовий казан, імпортна римська кераміка тощо.
Оновлена експозиція археологія Західного регіону в Історико-краєзнавчому музеї у Винниках
У третьому залі ви дізнаєтеся про історію формування нашої держави протягом Х – ХVІІІ ст. на основі огляду артефактів із літописних міст Звенигорода, Буська, Галича та Пліснеська, а також Львова. Кожен із представлених артефактів розповідає про побут тогочасного міщанина, дає інформацію про його заняття, ремесла.
Оновлена експозиція археологія Західного регіону в Історико-краєзнавчому музеї у Винниках
Чимало матеріалів до експозиції було передано Науково-дослідним центром “Рятівна археологічна служба”, що впродовж багатьох років був незмінним партнером і добрим другом музею.
Олег Осаульчук
“Рятівна археологічна служба була, є і залишиться щирим партнером краєзнавчого музею. Наші стосунки зароджувалися ще тоді, коли тут проводилися перші наукові конференції. Ми брали актину участь у розвитку, але зосередилися на практичних заходах – рятування пам’яток археології від зазіхань будівельників. І я щиро радий, що до колекції музею ввійшли знахідки отримані під час рятівних археологічних досліджень”, – поділився директор НДЦ “Рятівна археологічна служба” Олег Осаульчук.
Оновлена експозиція археологія Західного регіону в Історико-краєзнавчому музеї у Винниках
Експозиція нового музею покликана популяризувати археологію, застосовуючи для цього нові технології. Тут широко використовують не тільки ілюстративний матеріал, але й відеоролики, звукові ефекти, різноманітні реконструкції, які доступно та якісно розкривають сторінки нашої історії. Така експозиція є цікавою не тільки науковцям, а й усім, без винятку, відвідувачам – і дітям, і дорослим.
Серед десятків тисяч фотознімків з усього світу, зібраних у фондах Музею Голокосту в США, є чимала збірка світлин та відеоматеріалів з Рівного і Рівненської області. Ці унікальні кадри відкривають нам невідомі сторінки минувшини нашого краю — не завжди радісні, але неймовірно цінні.
Село Михалин Березнівський район, 1926 рік
Меморіальний музей Голокосту в США сьогодні є найбільш відвідуваним історичним музеєм світу. Головною метою Музею Голокосту є накопичення і поширення знань про цю безпрецедентну трагедію, яка сталася в історії людства. Через численні заходи, експозиції, екскурсії працівники музею намагаються зберегти пам’ять про тих, хто страждали і загинули.
Рівненське гетто, 1941-1942 рр.Лікар-офтальмолог Аарон Шафер, Рівне 1930-1939 рр.
Одним із завдань музею є заохочення відвідувачів до роздумів над моральними питаннями щодо трагедії Голокосту. Музей відкрив 22 квітня 1993 року президент США Білл Клінтон. Сьогодні фонди музею налічують близько 86-ти тисяч фотографій, які було зібрано з усіх куточків світу. Тематика світлин — трагедія Голокосту, спогади і біографії постраждалих.
Мешканці Радивилова, 1937 р.Мешканці Березного, Рівненщина, 1935 р.
У фондах музею знаходяться фотографії рівнян 1930-х років. У колекції є різні за тематикою світлини: родинні, салоннні, побутові, дитячі. Усі вони є цінним джерелом вивчення історії Рівного.
Містечко Сарни, 1922 р.Родина з Радивилова, 1930-і рр.
Окрім цього, в колекції містяться багатогодинні відео хроніки, відзнятих у роки німецької окупації на території України. Майже всі відео в своєму описі містять ключове слово, назву населеного пункту “Рівне” на англійській та польській мовах. Для того, щоб віднайти фото та відео слід у віконечку пошуку записати. До прикладу, на одному із відео вдалось знайти раритетні кадри рівненського банку, вулиць, будинків міста часів війни.
Відео міститься за посиланням, кадри про Рівне розпочинаються з 05:35:51 collections.ushmm.org. І це лише одне відео з багатьох. Можливо на інших містяться нові невідомі сторінки історії Рівного часів Другої світової війни.
Село Михалин Березнівський район, 1926 р.Синагога в Острозі. 1944 р.Ярмарок у Рокитному, 1930 р.
У фондах Музею Голокосту зберігаються також приватні речі рівнян, спогади очевидців про війну, малюнки часів Другої світової війни та різні приватні документи, які є цінним джерелом відтворення тієї страшної історії.
В четвер, 14 листопада 2019 року, у Львові відкрили відреставровану Чорну кам’яницю, збудовану в XVI столітті на площі Ринок, наразі там розміщується частина експозицій історичного музею.
Експозиція лапідарію у Чорній кам’яниці
Історичний музей отримав 270 тисяч доларів гранту і за ці гроші відреставрували фасад, провели археологічні розкопки і знайшли фундамент готичного Львова, зробили гідроізоляцію і новий дах, укріпили фундамент, у внутрішньому дворику облаштували лапідарій.
Відкриття Чорної кам’яниці
“Сьогоднішня подія важлива не лише для музею, міста та області, а й для України. Три роки тому нам виділили кошти на реставрацію, до яких ми додали власні. Кам’яниця має свою історію, з 1920 тут розташовувався музей Львова. Пам’ятки в Україні потребують більшої уваги. Для їх утримання та відновлення треба більше коштів. Ми вдячні посольству США за допомогу. Перед нами була амбітна мета і ми її виконали”, – розповів директор Львівського історичного музею Роман Чмелик.
Експозиція лапідарію у Чорній кам’яниці
Ремонт приміщень всередині кам’яниці був здійснений виключно за рахунок коштів Львівського історичного музею.
Експозиція лапідарію у Чорній кам’яниці
“Нинішня подія прекрасна нагода для святкування. Завершення реставрації кам’яниці та відкриття її для громадськості це спільна робота музею, архітекторів, реставраторів, студенти Політехніки, влади області та фонду. Цей проєкт – один із 15, який фонд спонсорує в Україні. І це перша масштабна робота в країні. Фонд створений 12 років тому, ми віримо що культурна спадщина за кордоном є способом показати нашу повагу до історії. Культурне різноманіття варто підтримувати та зберігати. Усім, хто взяв участь у цьому проєкті, вдалося створити прецедент як зберігати культурні пам’ятки для майбутніх поколінь. Будь-яку мрію можна здійснити, якщо працювати разом. Радий що ми можемо бути частиною цього успіх”, – акцентував директор Посольського фонду США зі збереження культурної спадщини Мартін Першлер.
Експозиція лапідарію у Чорній кам’яниці
Чорна кам’яниця збудована у 1577 році за проєктом архітектора Петра Красовського. У кінці 16 століття у цій кам’яниці представник львівського патриціанського роду Ян Лоренцович відкрив одну з перших у місті аптек. Тоді будинок мав назву Лоренцовичівський.
Чорна кам’яниця у Львові на площі Ринок, фото зима 1914 – 1915 рр.
«Чорною» почали називати кам’яницю у 19 столітті. Причина досить прозаїчна: століттями на стіни будинку наносились свинцеві білила, які використовували у якості ґрунту для поліхромії (багатоколірність). З часом вони під дією повітря і світла окислювались, і згодом кам’яниця стала чорною.
Органна музика лунає у Львові вже понад шість століть, адже перший орган в місті з’явився на початку XV століття. Згадка про нього датується 1409 роком, коли цей інструмент встановлювали у катедральному соборі. Тут працював органіст на ім’я Петер Енгельбрехт.
На початку минулого століття у місті було понад 40 органів, працювали 5 органних фабрик, які вивозили свої вироби на продаж закордон. На жаль, зараз залишилося менше десяти діючих органів та стільки ж напівзруйнованих. Причина цьому – переважно війни, під час яких інструменти або вивозили за межі Львова, руйнували або ж переставали доглядати, і ті, як наслідок, ставали абсолютно непридатними до користування.
Зображення костелу св. Ельжбєти у Львові одразу ж після будівництва (1911 р.).
Серед втрачених органів – “Ґранд” з костелу Св. Ельжбети на площі Солярні (сучасна пл.Кропивницького). Це був найбільший орган, який будь-коли існував у Львові.
Орган “Ґранд” з костелу Св. Ельжбети
Замовили орган у відомої польської фірми братів Домініка і Вацлава Бернацьких з Влоцлавка (їх органи були знаними на всю Європу), які виграли конкурс, випередивши знану львівську фірму Казимира Жебровського. До слова – Домінік Бернацький був навіть офіційним постачальником імператорського двору.
Будівельні роботи всередині костелу св. Єлизавети, 1920-ті
Будівництво і монтаж органу тривали з 27 лютого 1925 року по 11 липня 1926 року. Після чого він був освячений архиєпископом Б. Твардовським (11.07.1926р.)
Новий орган було виготовлено в нео-готичному стилі, і він вдало узгоджувався з архітектурою та інтер’єром костелу. Кошти на побудову органа збирали парафіяни.
На честь відкриття інструмента відбувся великий концерт. Кажуть, що, коли він грав, його було чути біля “Львівської політехніки”.
Церква святих Ольги та Єлизавети
Ось що писала газета “Слово Польське”(“Słowo Polskie”) про цей орган:
“Монументальна святиня отримала органи, котрі славитимуть не тільки парафію костелу, але й цілий Львів, бо вони найбільші та найвеличніші у Польщі, оснащені всіма сучасними приладами та є найсучаснішим зразком техніки у цій галузі. Цей інструмент містить 73 голоси, 420 регістрів, 4260 трубок.”
Церква святих Ольги та Єлизавети
Орган “Ґранд” мав три мануали і педаль, три безшумні електричні вентилятори, котрі постачали повітря до трубок, а також кілька специфічних ефектів, серед яких були імітація биття дзвонів та так званого відлуння(ехо),при якому здавалося, що орган грає на вулиці, а не в церкві. Орган було зроблено з дубового дерева в нео-готичному стилі, котрий складався з двох частин, і дякуючи цьому вікно над ним не було закрите.
Сучасний вигляд органу із костелу св. Мартина
Орган “Ґранд” перестав діяти під час Другої світової війни. Ще в середині минулого століття можна було побачити деякі залишки органу, а саме свинцеві труби, які було звалено на хорах. Та з роками і їх не стало, адже на той часі сам храм перетворився на велику руїну. За деякими даними, частину дерев’яних компонентів органу було передано до каплиці у с. Малечковичі, що неподалік Львова, де вони стали основою іконостасу.
Костел святого Мартина
Найстаріший орган, що зберігся в Україні донині – це орган у трапезній залі Львівського музею історії релігії, якому налічується 350 років, і початково він був розміщений у костелі святого Мартина на вулиці Жовківській.
У вівторок, 19 листопада 2019 року, о 17.00 в галереї “Зелена канапа” (вул. Вірменська, 7) відбудеться відкриття виставки графіки, текстилю та вишивки Дарії Зав’ялової “Місто і сад”.
Львів’янка Дарія Зав’ялова любить своє місто. Тільки будинок «Під орлами», що на вулиці Чупринки надихнув її на створення серії з шести робіт. Місто, мальоване аквареллю і маркерами у Дарії представлене в її графіці.
А 2014 року в житті художниці з’явився Сад. Завдяки відкриттю існування ботанічного саду на вулиці Черемшини і зачарування ним. Сад у Дарії Зав’ялової, втілений у текстилі і у вишивці.
Місто і Сад не суперечать одне одному. Вони доповнюють гармонію рукотворну і природну. Місто своєю архітектурою – прекрасним зодчеством кам’яних окультурених «печер», місць куди можна сховатись для відчуття безпеки і захисту від негоди і Сад – людська спроба ввести свій порядок і гармонію в зовнішнє середовище, для того аби було куди вийти, коли надворі погідно, насолодитися квітами, деревами, кущами, кольорами, окультуреною природою…
Взагалі художницю захоплює ідея міста- саду, що була така популярна в епоху модерн.
Виставка «Місто і Сад» Дарії Зав`ялової вперше представлятиме найновіші роботи художниці, створені протягом останнього року, а також три твори з попередньої виставки.
Дарія Зав’ялова
Зав’ялова Дарія
Народилась, живе і працює у Львові. Освіта – Львівська Національна Академія Мистецтв, художній текстиль. Головний художник Першого Академічного Театру.
Виставкову діяльність провадить з 1986 року, брала участь у більше 100 виставках в Україні, Латвії, Польщі.
В Першому театрі і інших театрах України (Тернопіль, Луцьк, Дрогобич, Дніпро) поставила більше 70 вистав як сценограф і художник з костюмів.
Брала участь в багатьох мистецьких проектах: фестивалі арт-моди «Зірки Галичини» 1996, фестивалі Ляльковий світ , ярн-бомбінг- арті «Прапори Європи» до ЄВРО 2012, Квадрієналлє сценографії. Прев`ю 2018 в програмі «Театральний фешн». Співпрацювала як художник з костюмів з театром танцю «Життя», з творчою майстернею «Театр у кошику».
Персональні виставки:
1992 – Національний музей (разом з Н. Шимін і Н.Лапчик)
2002 – КМЦ «Дзиґа» – проект «Нівідкіль з любов`ю» (текстиль, акварель)
13 жовтня 2019 року в меморіальній Квартирі-музеї родини Івана Франка у Києві відбулась презентація збірки Тараса Франка «Як Франко з синами спорив». Захід був присвячений пам’яті другого сина Каменяра, який відійшов у вічність 48 років тому.
За словами організаторів, це збірка спогадів одного із синів про Тата, які ніколи не оголошувалися у колі друзів чи на широкий загал. Сама збірка є невеликою, містить 12 коротких оповідок, але вона точно заслуговує на увагу читача, бо тут Іван Франко зовсім інший, ніж ми звикли його сприймати. Тут він постає перед нами домашнім, дуже простим і справжнім, який вміло використовує свою мудрість і батьківський авторитет, щоб виховати у синів цікавість до знань, утвердити моральні цінності та сформувати «цілого чоловіка». Описаний у спогадах образ відрізняється від образу суворого реаліста та революціонера-демократа, який у свій час нам насаджувала радянська пропаганда.
Петро Франко – учень Академічної гімназії у Львові. 1910 рік
«Це сімейне Франкове залаштуння, – розповідає упорядниця збірки Ольга Нижник. – Нашою метою було не лише видати текст, який прийшов з минулого і дозволив нам заглянути за завісу домашніх одкровень родини Франків, але і розвінчати радянський міф про те, що найгіршими творами Каменяра були його рідні діти. Водночас ми спеціально видали ці спомини окремою книжечкою, бо її точно прочитає кожен, хто триматиме в руках. Бо це не черговий фоліант, який пилитиметься на полицях».
Чому ці фрагменти досі не публікувалися, залишається загадкою: або тодішня цензура не дозволила видавати такий фривольний текст про Великого Каменяра, або автор сам не захотів зробити його доступним.
Тарас Франко – вояк австрійського війська. Фото 1916 р. (взято з https://frankolive.wordpress.com)
«У мене були сумніви, чи варто було публікувати цей матеріал. Чи когось не образить те, що відбувалося у будинку по вулиці Понінського, 4 у Львові, коли Іван Франко повчав своїх уже дорослих синів? Чи не завдасть цей текст шкоди самому Франкові?.. І чи варто видавати ці спомини окремою брошуркою?.. Проте велич та авторитет Івана Франка є непохитним, і тому ми вирішили оприлюднити ці дуже цікаві й оригінальні одкровення одного із синів Івана Франка», – наголосила О. Нижник.
«Тато був надзвичайно толерантним і простим у розмові, він вражав своєю ерудицією, порядністю, правдивістю, інтелігентністю та почуттям гумору. Ніколи не нав’язував своїх поглядів та переконань, а тільки власним прикладом та працею впливав на наше виховання. Усе своє життя він боровся за українську мову. На жаль, батько так ніколи і не написав спогадів про себе, хоча міг і, можливо, хотів це зробити. Важка недуга обірвала його життя 13 листопада 1971 року», – розповів про Тараса Франка його син Роланд.
Післямову до збірки написав доктор філологічних наук, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка Ярослав Гарасим. Рецензентами стали: професор Львівського національного університету ім. І. Франка С. Пилипчук та професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Р. Голод.
У презентації взяли участь син Тараса Франка – Роланд, упорядниця та авторка передмови Ольга Нижник, авторка малюнків Юстина Якимяк, директор Фонду І. Франка – Ігор Курус, музейники та поціновувачі творчості українського генія.
Єзуїтський сад у Львові. Згодом Парк Костюшка (нині парк ім. І.Франка). Поштівка поч. XX ст.
Звичайно, будь-який львів’янин підтвердить, що найчарівніші жінки мешкають саме в нашому місті. Але якої думки про прекрасну половину населення Львова іноземці, які приїздили сюди з різних країн і в різні століття?
Мешканці Львова XVI столітя: Жінки, патрицій, вчений, міщанин.
У другій половині ХVІІ століття місто відвідав турецький мандрівник Евлін Челебі, який не проминув зазначити у своїй «Книзі мандрів»: «У благотворному кліматі тутешніх місць дівчата настільки красиві, що, побачивши їх, , одягнутих у шовковий різнокольоровий одяг, сонцеподібних, з очима лані, газелі, сарни, чоловік втрачає розум…»
Львівська міщанка 17ст. з живопису в костелі Бернардинів у Львові. Малюнок Ю. Глоговського
Приділив увагу львів’янкам у своїх мемуарах і німецький мандрівник Ульрих фон Вердум, який побував у 1670-1672 роках на Західній Україні і Поділлі. Називаючи наше місто «руським Львовом», він написав рядки, зігріті теплотою і ніжністю. «Більш за все ласки в словах і жестах знайдеш на Русі, особливо у жінок, чому також спомагає русинська мова, вимова у якій не така тверда, як у польській. Тому говорять, що у Львові живуть такі чарівні, делікатні й спокусливі наречені, як ніде більше на усій земній кулі. Зустрів і я там пристойну жінку, яка, коли я забажав у неї щось купити, спромоглася сказати у відповідь делікатний комплімент латинською мовою, при тому, в досить звабливих виразах».
Львівська міщанка 1700 р. Малюнок Ю. Глоговського
Століття пізніше до Львова приїхав відомий російський письменник Микола Лєсков. Скажімо відверто, у автора «Зачарованого мандрівника» склалося досить своєрідне уявлення про певну частину львів’янок, яким він поділився у 1862 році з читачами петербурзького часопису «Северная пчела». Процитуємо дослівно: «Тут жінки гуляють вільно і ніхто їх не чіпає. Львівська камелія не кидає по боках зухвалих поглядів не штовхає навмисно ліктем, не заговорює з перехожими, як наша невська камелія, а гуляє собі чемно, таким же кроком, як інші, і слід мати завидну спритність, щоби, зберігаючи всю зовнішню пристойність, все ж таки помістити, що якщо ви підете за нею в десяти кроках, то, можливо, незабаром відстань зовсім зникне…»
Я. Машковський. Львівська міщанка XVIII ст.
А осб датський критик і історик літератури Георг Брандес, що приїжджав до Львова наприкінці минулого [ХІХ – ред.] століття, навпаки увіз спогади, овіяні димкою романтики і потаємності: «Для незаміжніх молодих жінок правила поведінки такі ж суворі, як і у Франції. Вони ніколи, причому без будь-яких винятків, ніколи не можуть вийти без опіки, чи то вдень або ввечері. Подейкують, що чимало з них дуже заздрять дівчатам з півночі, про незалежність яких багато чули. Жіночі типи в Галичині дуже привабливі. Часом тут зустрічається на вечорах або в дружньому колі обличчя настільки чарівне, що стає прикро від думки, що, вірогідно, ніколи його більше не побачиш…»
Львів’янка з квітами, 1938 р.
Що ж, у кожної історичної епохи свій ідеал жіночої краси й гармонії. І визначається це не лише модою, але й смаком. Однак пройдіться сьогодні вузькими вуличками стародавнього міста і ви переконаєтесь: сучасні львів’янки такі ж елегантні і чарівні, якими вони були в описах відомих мандрівників.
Георгій МАЦЕНКО
Джерело: Галицька брама № 4 за грудень, 1994-січень, 1995
Наступного вівторка, 19 листопада 2019 року, о 16 год. Львівський Фотомузей запрошує усіх охочих до Львівської вілли Грушевських (вул. Івана Франка, 154) на Вечір Галицького кіно.
«До добра і краси» — перший західноукраїнський повнометражний фільм, що вийшов 19 листопада 1938 року за сценарієм Романа Купчинського і Василя Софроніва (Левицького), режисер Юліан Дорош. З нагоди 81 річниці цієї події Львівський Фотомузей запрошує на Вечір Галицького кіно.
Кадр із фільму «До добра і краси». Марічка накриває стіл на Святвечір
В програмі вечора:
Розповідь «До добра і краси» – перший художній фільм Галичини. Розповідатиме Роман Метельський. Розповідь супроводжуватиметься слайдами і документами.
Почесною гостею вечора стане донька головного героя фільму, актора Андрія Поліщука – Ганна Поліщук. Вона принесе на зустріч справжні історичні реліквії і поділиться спогадами про батька та про Юліана Дороша.
Останній кадр із фільму «До добра і краси»
Розповідь “Техніка аматорського кіно від 1930-их років і до кінця ХХ століття”. Розповідатиме Ігор Ткачик. Свою розповідь він буде підкріплювати великою кількістю кінотехніки різних років. Її можна буде потримати в руках і зробити собі з нею знимку.
Усіх охочих прийти на Вечір Галицького кіно гостинно прийматиме Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові. Вхід безкоштовний. Приносити зі собою різноманітні смаколики – вітається.
Оркестр «INSO-Львів» у Церкві Св. Боніфація в Гаазі. Фото Олександр Шамов.
У листопаді симфонічний оркестр Львівської національної філармонії INSO-Львів відправився у гастрольний тур Нідерландами! Впродовж 8-25 листопада колектив спільно із Національною заслуженою академічною капелою «Думка» та диригентом Раймондом Янссеном виступить у восьми містах Королівства.
Симфонічний оркестр «INSO-Львів» Львівської національної філармонії впродовж багатьох років здійснює співпрацю з нідерландським диригентом Раймондом Янссеном, засновником і директором агенції Cadenza European Art Productions, місія якої пошук партнерів та встановлення співпраці між музикантами, творчими колективами зі Східної Європи та концертними майданчиками у країнах Західної Європи, яка ґрунтується на переконанні, що Східна Європа має надзвичайний потенціал зумовлений багатою традицією. Через діяльність агенції Раймонд Янссен хоче презентувати ці традиції, що формувалась впродовж століть, в країнах Західної Європи. Найголовнішим пріоритетом агенції Cadenza European Art Productions є якість, тому вона залучає провідні оркестри та вокалістів. Одним з напрямків цієї співпраці є концертні тури містами Нідерландів.
Оркестр «INSO-Львів» у Церкві Св. Боніфація в Гаазі. Фото Олександр Шамов.
Одним з напрямків цієї співпраці є концертні тури містами Нідерландів. В рамках цьогорічного туру оркестру відбудуться 19 концертів в таких містах, як Амстердам, Роттердам, Ейндговен, Гаага, Гронінген, Арнем, Оденбош, Апелдорн. Цього року до участі в турі запрошено ще один український колектив – Національну заслужену академічну хорову капелу «Думка». В програмі концертів – відомі твори європейських та українських композиторів. Зокрема, Мирослава Скорика і Миколи Лисенка. Соло на скрипці виконує концертмейстер оркестру Євген Крук.
Оркестр «INSO-Львів» у Церкві Св. Боніфація в Гаазі. Фото Олександр Шамов.
За ініціативою голови правління оркестру, заступника Генерального директора Львівської національної філармонії Іоланти Пришляк щороку до концертних програм включаються твори українських композиторів, тим самим реалізується ключова місія оркестру – культурна дипломатія. Українські музиканти вже відіграли 5 успішних концертів в рамках туру у вщент заповнених залах (а це 1500 – 2000+ місць в кожному): Concertgebouw в Амстердамі, De Doelen в Роттердамі, World Forum в Гаазі. Міжнародна публіка з географією від Австралії до Англії вітала музикантів стоячими оплесками. Попереду ще 14 концертів.
Оркестр «INSO-Львів» у Церкві Св. Боніфація в Гаазі. Фото Олександр Шамов.
Після завершення туру, на запрошення Посольства України в Королівстві Нідерланди в особі Надзвичайного та повноважного посла Всеволода Ченцова, оркестр дасть концерт в рамках 24-ї конференції країн-партнерів Організації із заборони хімічної зброї, що відбудеться в конгрес-центрі World Forum в Гаазі.
28 вересня 1982 року в газеті “Вільна Україна” вийшла стаття під назвою “І добрішають люди” авторства О. Зельцера. В ній розповідалось про гастролі у Львівському цирку атракціону змішаної групи тварин під керівництвом Юрія Дурова.
Для Фотографій старого Львова ця стаття є цікавою, бо проливає світло на історію самого Львівського цирку. Тому публікуємо її повністю з дотриманням граматики та стилістики оригіналу.
Юрій Дуров. Змішана група тварин
“Перенесемось по думки в 1968 рік, коли Львівський цирк справляв новосілля. Глядачі вперше тоді заповнили амфітеатр стаціонарного приміщення, потужні прожектори залили
світлом манеж і під бадьорі звуки оркестру й бурхливі оплески в оточенні своїх чотириногих друзів з явився народний артист Радянського Союзу Юрій Володимирович Дуров — представник всесвітньо відомої циркової династії, гордість вітчизняного цирку. Глядачі диву давалися: що лишень не виробляли на манежі вихованці уславленого актора! Та, мабуть, найбільш їх здивувала поява дресирувальника-підлітка, який легко й невимушено працював із слоненям, шимпанзе й собакою-“математиком”. Цим юним дресирувальником був син Юрія Володимировича, представник четвертого покоління славнозвісної династії, що бере свій початок від великого російського циркового актора Володимира Леонідовича Дурова, — Юрій Дуров-молодший.
Клоуни Зіновій Малков і Олександр Тряпіцин
Тоді йому було чотирнадцять. А вперше він вийшов на манеж шестирічним хлопчиком у новорічній цирковій виставі для дітей, в якій Злий чаклун перетворював Юрія Володимировича в малюка. Він з’являвся на арені у такому ж костюмі, як батько, і був його маленькою копією, а через кілька хвилин зникав, бо Добрий чаклун на радість дзвінкоголосій юній публіці, яка з захопленням стежила за подіями, що розгорталися на манежі, повертав Юрію Володимировичу його зріст.
Народна артистка Узбецької PCP Лола Ходжаева. Дресировані собачки
Ці кілька хвилин були для маленького Юри хвилинами великого щастя, він чекав кожної нової вистави, щоб з’явитися на манежі, як чекають чогось найзаповітнішого, бо цирк для нього від народження був усім. І батько, і мати (нині — народна артистка Узбецької PCP Лола Ходжаева) — циркові артисти, і він також стане артистом цирку. Обов’язково
стане!
Галина та Сергій Савельєви. Гра хлистами
Закінчилися новорічні циркові вистави, але Юра Дуров не зійшов з манежа. Йому пошили костюм уніформіста, і протягом чотирьох років хлопчик був асистентом батька. Коли ж сповнилося десять, його офіційно зарахували учнем Юрія Володимировича, а згодом — учнем з правом практичної участі в номері. Тоді й почав він виступати з своїми першими партнерами — собакою- “математиком”, шимпанзе і слоненям, з якими й приїхав у складі атракціону Юрія Володимировича Дурова на відкриття стаціонарного цирку у Львові.
Танцюрист на дроті Євген Рухманов
У тому, 1968 році, на гастролях у Горькому батько несподівано сказав синові:
— Я почуваю себе погано. Сьогодні ввечері ти працюватимеш сам.
Десять днів чотирнадцятирічний Юра заміняв батька. Це був нелегкий екзамен, і юний дресирувальник витримав його. Пізніше Юрій Володимирович зізнався, що не стільки хворобливий стан штовхнув його на цей крок, скільки бажання випробувати сина. Після цього, коли з якихось причин (наприклад, участь у зйомках кіноепопеї “Визволення”) він не мав змоги керувати атракціоном, це робив за нього син.
Художні-акробати. Чеська група під керівництвом Катерини Іванової
У 1971 році під час гастролей у Бельгії Ю. В. Дурову на манежі стало погано. За кулісами він втратив свідомість, а через кілька днів його не стало…
Але ж нині ми читаємо на афішах: атракціон Юрія Дурова. Династія Дурових продовжує своє життя в радянському цирку. І сьогодні у Львові ми маємо змогу аплодувати гідному представникові цієї династії — Юрію Юрійовичу Дурову.
Гімнасти на кільцях Віктор Волков та Олексій Мещанов
Атракціон, який ми дивимось на арені Львівського цирку, народився рівно два роки тому — 28 вересня 1980 року. Його народженню передувала копітка, тривала і старанна праця.
— Спочатку, — розповідає Юрій, — я працював з тваринами батька. Правда, довелося дещо модернізувати, переробити його атракціон, відповідно до мого віку прискорити темп. Час ішов, звірі старішали, стали млявими, важкими, довелося частину їх віддати в зооцирк. Поповнити групу новими, молодими тваринами — так дасться взнаки фізіологічна несумісність. І виникло рішення: створити цілком новий атракціон. З новими
тваринами й новими номерами. Майже три роки тривав репетиційний період — я виховував своїх нових чотириногих друзів, вчив їх працювати на манежі так, як це робив мій прадід, як учив мене батько: добротою, ласкою, якщо можна так сказати, гуманними методами дресирування. Це — наші, дуровські методи, що базуються на бережливому, любовному ставленні до природи, до світу тварин.
Групові жонглери Карельські
На манежі Юрій Дуров промовляє невеликий, але місткий монолог, у якому закликає нас цінувати, любити, берегти природу, тваринний світ.
Юрій Дуров. Змішана група тварин
Він цілком довіряє своїм чотириногим партнерам і знає , що вони його не підведуть. А вони й справді роблять усе вправно, з одного погляду розуміють свого вихователя. Це і слониха Сюзі, яка з легкістю робить акробатичні вправи й виявляє неабиякі математичні “здібності” і кмітливість, і шимпанзе Понго, котра виходить на арену ще задовго до початку атракціону і виступає самостійно в ролі партнера килимних клоунів, і гепарди Біс та Демон, що “працюють” у манежі без клітки і повідця, і австралійський кенгуру і поні, і зебра… Показує Юрій і традиційний дуровський номер — “Сон мисливця”. Весь атракціон іде у швидкому темпі, до нього введено балетну групу (до речі, юні львів’янки мають можливість взяти участь у конкурсі, що проводиться з метою поповнення цієї групи).
Велофігурист Юрій Дементьєв
Атракціон Юрія Дурова — центральний у різноманітній за жанрами, цікавій виставі, яка йде у Львівському цирку. У ній з незмінним успіхом бере участь і народна артистка Узбецької PCP Лола Ходжаєва з групою дресированих собачок. Аплодують глядачі також гімнастам на кільцях Віктору Волкову й Олексію Мещанову, велофігуристу Юрію Дементьєву, Галині та Сергію Савельєвим, що демонструють гру хлистами, акробатам
Світлані Рогачовій і Борису Варшаверу, танцюристу на дроті Євгену Рухманову, музичним ексцентрикам Волковим, груповим жонглерам Карельським, молодим здібним клоунам Зіновію Малкову і Олександру Тряпіцину й усім іншим учасникам цієї вистави. Окремо хочеться сказати про повітряний політ під керуванням Галини Савельєвої, у якому один із гімнастів — Віктор Нернов —- кілька днів тому вперше виконав рекордний трюк: подвійний пірует у поєднанні з подвійним сальто-мортале.
Повітряний політ під керуванням Галини Савельєвої
І, як завжди, прикрашає виставу музичний супровід естрадного оркестру, яким диригує його керівник Генадій Борисов.
І справді: добрішають люди від співпричетності до цього доброго й радісного мистецтва,
й радісного мистецтва, ім’я якому – цирк.”
Акробати Світлана Рогачова і Борис Варшавер
Ми доповнили статтю фотографіями з архіву Львівського цирку, які люб’язно надав комерційний директор Львівського цирку Роман Здреник, за що “Фотографії старого Львова” йому безмежно вдячні.
Вже цієї неділі, 17 листопада2019 року, у Львівській національній філармонії (вулиця Чайковського, 7) із сольним концертом виступить французький піаніст Максим Зеккіні. Подія відбудеться з нагоди 10-річчя Alliance française у Львові.
Його концертна програма, яку виконавець окреслив – «Від Моцарта до мюзиклів сучасності», стане своєрідною мандрівкою різними стилями та епохами: від улюблених композицій В.А. Моцарта, через натхненні та інтимні ноктюрни Ф. Шопена, до найвідоміших уривків із мюзиклів Л. Бернстайна, М. Леґрана та Р. Коччанте.
Максим Зеккіні дивує не стільки виконавською віртуозністю, скільки сміливістю: важливою метою для піаніста є повернення популярності фортепіанного репертуару для лівої руки. Він записав 10 компакт-дисків Антології творів для лівої руки – сольного фортепіано, концертів для фортепіано та оркестру, камерної музики – є першим подібним виданням в історії. Сім дисків вже вийшли на лейблі Ad Vitam Records (Harmonia Mundi), що представлений по всьому світу.
Максим Зеккіні
Сьомий том, що з’явився у березні 2018 року, повністю присвячений сучасним композиторам: Мантовані, Дубуньону, Лув’є, Кондо, Оана, Меню, Дакрі, Дюре.
Максим Зеккіні є музикантом-еклектиком: він оркестрував партитури для телебачення, був режисером мюзиклів, давав концерти зі співачкою Джулією Мідженс та актрисою Анук Еме. Як композитор, є автором багатьох творів і транскрипцій, що вийшли друком у видавництві Durand-Salabert / Universal Music.
Французьке видання «Le Républicain Lorrain» писало про піаніста: «У той момент, коли пальці піаніста Максима Зеккіні торкнулися клавіатури, почалася магія; зачарована публіка викликала молодого піаніста на біс тричі».
Вечір спогадів про знаного борця за Волю України — Зеновія Красівського
Вчора, 12 листопада 2019 року, у Національному музеї «Тюрма на Лонцького» (вулиця Степана Бандери, 1) відбувся вечір спогадів про знаного борця за волю України — Зеновія Красівського. Захід був присвячений 90-ій річниці від дня його народження. Про це йдеться в повідомленні на сторінці Національного музею «Тюрма на Лонцького» у соцмережі.
До перегляду були представлені відеозаписи виступу Зеновія Красівського у Лондоні, де він розмірковує про політичну ситуацію в Україні та цитує власну поезію.
Вечір спогадів про знаного борця за Волю України — Зеновія Красівського
Історик Микола Посівнич розповідав про неординарну постать Красівського та його політичну та громадську боротьбу за здобуття Незалежності України.
Редактор газети «Шлях премоги» Ярослав Сватко поділився власними спогадами про Красівського та його роль у відродженні Греко-католицької церкви.
У заході взяли участь: Спілка репресованих на чолі зі Степаном Яхницьким, Товариство політв’язнів і репресованих з Петром Франком, Ліга українських жінок з очільницею Надією Кохалевич, товариство «Просвіта» Галицького району міста Львова, Департамент внутрішньої та інформаційної політики Львівської ОДА.
Вечір спогадів про знаного борця за Волю України — Зеновія Красівського
Довідка: Зеновій Михайлович Красівський народився 12 листопада 1929, с. Витвиця, Івано-Франківської області— помер 20 вересня 1991 у Моршині. Український поет, літератор, член Українського національного фронту (УНФ) та Української Гельсінської групи (УГГ), останній Крайовий провідник ОУНР у підрадянській Україні. Почесний громадянин Долини.
Львів у святкових колонах демонстрантів 7 листопада... Фото Володимира Дубаса
Раніше, в Радянському Союзі, 7 листопада було державним святом з демонстраціями трудящих у всіх містах. Але після розпаду і розвінчання комуністичної ідеології його перестали святкувати.
Львів у святкових колонах демонстрантів 7 листопада… Фото Володимира ДубасаЛьвів у святкових колонах демонстрантів 7 листопада… Фото Володимира Дубаса
Не оминув і Львів тих днів жовтневих демонстрації і багато з тих, кому зараз близько п’ятдесяти і трохи більше, зможе пригадати свої походи в колоні з прапорами і голосними вигуками “ура” перед трибунами керманичів міста.
Львів у святкових колонах демонстрантів 7 листопада… Фото Володимира ДубасаЛьвів у святкових колонах демонстрантів 7 листопада… Фото Володимира Дубаса
Але, в більшості своїй, колишні демонстранти згадують про події, які відбувалися вже після демонстрації. Взаємні частування алкоголем і неформальне спілкування було чи не найцікавішою частиною цього святкового дня. І, як згадують очевидці, міліція в цей день була “доброю” і нікого не зачіпала.
Львів у святкових колонах демонстрантів 7 листопада… Фото Володимира ДубасаЛьвів у святкових колонах демонстрантів 7 листопада… Фото Володимира Дубаса
Не сприйміть цю статтю як прояв ностальгії за комуністичним минулим – сьогодні ми просто хочемо поділитися кількома фотографіями з демонстрацій у Львові як історичного факту. А Ігор Ткачик доповнить цей допис ще й унікальними кадрами кінохроніки з особистого архіву.
“При Союзі 7,8,9 листопада було довгим вихідним на честь жовтневої революції. Але 7 листопада працівники великих підприємств були змушені приймати участь в урочистому параді, такому собі флешмобі 🙂 тих часів. В нашому архіві є унікальна кіномозаїка параду 1967 року, виконана працівником фотолабораторії заводу Електрон. В кадрах переважно працівники заводу і можливо багато львів’ян впізнають рідних і знайомих
А ще в фільмі можна побачити нові( на той час) моделі телевізорів Електрон, які демонструвались на авто платформі”, – зазначає Ігор Ткачик на сторінці Львівського Фотомузею у фейсбук.
Пісню під назвою «Осінь» Віктор Винник і компанія запустили, як і очікувалось, саме восени. А оскільки прихильникам МЕРІ пісня неабияк сподобалася, гурт вирішив відзняти на неї відеокліп.
Кажуть, що від добра добра не шукають, а отже, на роль режисера запросили знаного кліпмейкера Влада Разіховського, адже попередні чотири кліпи для МЕРІ відзняв саме він.
Віктор Винник та Іва Холодова
Для зйомок Влад обрав неймовірно красиві локації, а саме океанське узбережжя Португалії та околиці Лісабона. Головну жіночу роль у цій відеороботі зіграла чудова співачка, а заодно дружина Влада Разіховського Іва Холодова.
На думку фронтмена гурту МЕРІ Віктора Винника, яскрава й романтична і у дечому драматична історія на березі океану вдалась на всі сто. Зрештою, так це чи ні, кожен для себе вирішить після перегляду відеороботи.
Перелік переможців VIII Міжнародного Трускавецького кінофестивалю “Корона Карпат” озвучили вчора. Про це повідомляється на сторінці заходу у Facebook.
Так, Гран-прі кінофестивалю отримала стрічка режисера Антоніо Лукіча “Мої думки тихі”. Виконавиця головної ролі в цьому фільмі Ірма Вітовська отримала приз за найкращу жіночу роль. Також фільм отримав приз за найкращу режисуру.
Приз за найкращу чоловічу роль отримав актор Олег Шульга (фільм “Позивний “Бандерас””).
Фільм “Тринадцятий автобус” (режисер Олександр Безручко, автор сценарію Ігор Щербаков) отримав нагороду за найкращий сценарій.
Головну нагороду за найкращий короткометражний фільм завоювала стрічка “Анна” (режисер Олесь Санін).
Приз за найкращу режисуру в короткому метрі отримав режисер Єгор Бондаренко за фільм “Пляшка”. Найкращим студентським фільмом визнано картину “Нетерпимість” (режисер Володимир Бакум).
У номінації “За відданість рідному краю і щиру закоханість у кіно” переміг фільм “Переполох у Трускавці” режисера Олега Бачинського. Всього в рамках кінофестивалю було показано 64 фільми.
Сьогодні хочемо познайомити наших читачів із світлинами міста Городок на Львівщині. Усі фото були зроблені в період з 1911 до 1912 року. З 1906 до 1945 року Городок носив іншу назву, тому відомий як Городок Ягеллонський. Досі в науковій літературі його згадують як «Городок Галицький», або «Городок під Львовом».
Автором фото є фотограф Юзеф Косьчєша-Яворський (Jaworski Józef Kościesza). Відомо, що Юзеф Косьчєша-Яворський був не лише фотографом, а й художником. Освіту він здобув у Варшаві в Школі образотворчих мистецтв.
Впродовж 1912-1918 років він був власником фотографічного закладу в місті Львові. Фотосалон знаходився на вулиці Личаківській. З 1911 року Косьчєша-Яворський активно фотографував Львів та навколишні міста та села.
Львів… Місто, що асоціюється з ароматом кави. Але чи справді ми знаємо його справжню кавову історію? За кожним нині діючим закладом стоїть тінь десятків,...
