Уже у вересні до Львова завітає всесвітньо відома польська письменниця й лауреатка Нобелівської премії Ольга Токарчук, аби під час 27 Львівського міжнародного Book Forum, який цьогоріч відбудеться 16-20 вересня, зустрітися з українськими читачами та презентувати два видання – «Книги Якова» та «Химерні оповідання». Співорганізатором приїзду Ольги Токарчук на 27 BookForum стане київське видавництво «Темпора».
Ольга Токарчук каже: «З нетерпінням чекаю на поїздку до Львова та зустріч із українськими читачами «Книг Якова» в перекладі блискучого Остапа Сливинського. А окрім того, вересень чудесний на Західній Україні, коли на дороги спадають великі спілі горіхи».
Ольга Токарчук
Ольга Токарчук стане почесною гостею 27 BookForum, де братиме участь у відкритті та інших заходах головного культурного фестивалю країни. На BookForum лауреатка Нобелівської премії презентує «Книги Якова» у перекладі Остапа Сливинського (книга надійде в продаж у лютому 2020) та «Химерні оповідання» у перекладі Віктора Дмитрука (книга надійде у продаж у вересні 2020).
«Не знаю, чи великим перебільшенням буде сказати, що «Книги Якова» – це оповідь про побудову політичної нації. Такої нації, яка ґрунтується саме на спільній для всіх, уважний до розмаїття й відмінностей оповіді, а не на генах і крові. На спільних цінностях, а не на образі спільного ворога. Саме тому мені дуже хочеться, щоб цей роман уважно прочитали і в Україні, де поле зору одних майже цілковито займає фігура ворога, заступаючи собою решту реальності, а інші намагаються будувати «мирну» спільноту без цінностей», – каже Остап Сливинський, перекладач «Книг Якова».
«2020 рік є для Львова справді особливим роком – з фокусом на культуру. В цьому контексті візит лауреатки Нобелівської премії Ольги Токарчук на 27 BookForum – це справжній подарунок для нас і гостей нашого міста. Особливо радіємо за наше місто-партнер Вроцлав, яке також має гордість бути Містом літератури ЮНЕСКО. Всі з нетерпінням очікуємо, що нам приготує 27 BookForum, бо сьогодні Львів і книжковий форум – в одному асоціативному ряді», – зазначає Андрій Садовий, міський голова Львова.
Ольга Токарчук
Про Ольгу Токарчук:
Ольга Токарчук — польська письменниця, есеїстка, сценаристка, психологиня, лауреатка Нобелівської премії з літератури 2018 року за роман «Бігуни»
та Міжнародної Букерівської премії 2018 року за роман «Польоти». Ольга Токарчук двічі вигравала найпрестижнішу польську літературну премію «Ніке» за книги «Польоти» у 2008 році та «Книги Якова» у 2015 році. Її книги перекладені більш ніж на 45 мов світу.
Ольга Токарчук виросла в Сулехові: її бабця, яка родом з України, свого часу вийшла заміж за поляка. Ольга Токарчук є випускницею факультету психології Варшавського університету.
Після закінчення університету працювала психотерапевткою у Валбжиху. Коли її перші твори набули популярності, Ольга Токарчук звільнилася з роботи і, переїхавши до Нової Руди, присвятила себе літературній праці. Довший час вона мешкала в Краянові біля Нової Руди, у Судетах. Краєвиди й культуру цих околиць змальовано в кількох її творах.
Зараз Ольга Токарчук мешкає у Вроцлаві..
Ольга Токарчук
Переклади творів Ольги Токарчук українською
2019 рік – «Книги Якова», видавництво «Темпора», перекладач Остап Сливинський.
2011 рік – «Бігуни», видавництво «Фоліо», перекладач Остап Сливинський.
2011 рік – «Веди свій плуг понад кістками мертвих», видавництво «Урбіно», перекладачка Божена Антоняк
2007 рік – «Останні історії», видавництво «Літопис», перекладачка Ярина Сенчишин
2004 рік – «Мандрівка людей книги», видавництво «Літопис», перекладачка Ніна Бічуя
2004 рік – «Правік та інші часи», видавництво «Кальварія», перекладач Віктор Дмитрук
2004 рік – «Гра на багатьох барабанчиках», видавництво «Літопис», перекладач Віктор Дмитрук
2003 рік – «Правік та інші часи», журнал «Всесвіт», перекладач Ігор Пізнюк
2002 рік – «Професор Ендрюс у Варшаві», «Кур’єр Кривбасу», перекладач Ігор Пізнюк
2001 рік – «Шафа», «Deus ex», «Номери», журнал «Всесвіт», перекладач Ігор Пізнюк
В попередній публікації ми познайомили вас із цікавою історією палацу в Дольську на Волині та його власників. Сьогодні хочемо продовжити розпочати, адже вдалось віднайти цікаві документи, пов’язані із маєтком та його власниками. Правда ці факти є набагато пікантніші…
Відомо, що поблизу палацу в Дольську знаходилось багато цікавих архітектурних споруд, серед яких будівля театру, гараж для карет, лямус для господарських споруд. Проте нашу цікавість викликала інша будівля. Відомий дослідник волинських резиденцій Роман Афтаназі згадує про існування в парку поблизу маєтку в Дольську такої собі «романтичної хати», ймовірно, це був будинок, предназначений для любовних утіх. На жаль, в книзі Афтаназі подає лише її короткі описи. Проте нам вдалось розшукати проект цієї будівлі, який датується 1806 роком. Документ написаний на французькій мові. Він містить титулку, план, малюнок та розріз самої будівлі. Невідомо, хто є його автором, проте знаючи замовника, ймовірно, це був якийсь відомий французький архітектор.
Обкладинка проекту «романтичної хати» в Дольську, 1806. Тут і далі зображення з polona.pl
Ініціатором зведення будівлі під назвою «романтична хата» був Фредерик Юзеф Мошинський. Саме він у 1778 році стає власником маєтку в Дольську. Нагадаємо, що Мошинський був відомим на той час державним і військовим діячем Речі Посполитої, генерал-майором польської армії, віце-комендант Кадетського корпусу в Варшаві. Фредерик Юзеф Мошинський був власником величезного спадку розміром у 30 млн. злотих. Він активно займався меценацтвом.
Малюнок «романтичної хати» в Дольську, 1806
Отож повернемось до будівлі. Так звана «романтична хата» знаходилась посеред дольського парку, який знаходився на захід від головного палацу. Будівля заховалась серед високих ялинок, у сірих хащах. Дах був спеціально вкритий мохом та соломою. Звели її орієнтовно у 1806-1807 роках.
Розріз будівлі, 1806
Серед однієї з груп високих ялинок парку була захована «романтична хата», побудована з сірих хащах, вкрита мохом та соломою. Будівля була зроблена із зрубу, мала три поверхи. Цікаво, яке її було призначення? Про це написала свої міркування одна із доньок наступного власника маєтку Петра Мошинського – Джозефа. В своїх спогадах вона розмірковувала над тим для чого Фредерик Мошинський побудував цю хату і написала такі слова: «Різні винаходи для усамітнення придумають люди, проте місцезнаходження цієї хати, вказувало на її не обов’язково доброчесне призначення». Можлива Джозефа мала на увазі, що ця будівля була місцем для зустрічей Мошинського, які могли носити «романтичний» характер… Скоріше всього саме туди приводив своїх пасій Фредерик Мошинський.
План будівлі, 1806
Незважаючи на те, що зовні будівля була архаїчною, і не схожою на палац та інші будівлі, інтер’єр був кардинально інакшим. Як тільки гості переступали поріг, то бачили стіни вкриті дорогими фресками. Тематика зображень була цікавою – це оголені танцівниці з Помпеїв. Якість фресок була найкращою, видно було з усього, що робили їх європейські майстри.
Фредерик Юзеф Мошинський, 1795
В кімнатах будівлі були не звичайні лави, а коштовні меблі в стилі ампір. Цей стиль виник у Франції в XVIII столітті, але не випадково, а цілком усвідомлено. Саме тому перше, що характеризує його: раціоналізм в інтер’єрі, доцільність, комфорт меблів. Розкіш і багатство при цьому виставляється напоказ. Так було і в «романтичній хаті» в Дольську. Підлоги в усіх кімнатах були вкриті килимами, замовленими в кращих виробників.
Джозефа Шембек із сестрою Хеленою, 1858
На першому поверсі будівлі знаходився передпокій, салон та гостинна кімната. Вище знаходилась кімната для відпочинку, куди вели сходи. Двері до неї закривались автоматично, за допомогою кнопки. Про це в своїх спогадах пише також онучка Фредерика Мошинського. Джозефа згадує, що вже після смерті дідуся оглядала не раз цей будиночок і коли потрапляла в бібліотеку будиночка, то розуміла, що там знаходиться література для дорослих. Фредерик Мошинський зберігав книги з еротичними зображеннями. Ці книги йому привозили з усього світу. Найцінніші екземпляри вкривали шкіряні обкладинки та дорогоцінні каміння. Напевно «романтична хата» в Дольську має багато таємниць, які нам ще прийдеться дослідити.
Три грації. Фрески із Помпеїв
Сьогодні оригінали проекту «романтичної хати» в Дольську на Волині зберігаються в фондах Національної бібліотеки Польщі, яка знаходиться в місті Варшава. Ймовірно, що серед документів є багато невідомих, які можуть пролити світло на історію населених пунктів Волині. Зараз село Дольськ входить до складу Турійського району Волинської області.
Департамент внутрішньої та інформаційної політики обласної державної адміністрації в межах Регіональної програми сприяння розвитку інформаційного простору та громадянського суспільства у Львівській області на 2018-2020 роки оголошує конкурс на підтримку регіонального кінематографу. Про це повідомляє прес-службу ЛОДА.
Конкурс має на меті популяризацію та розвиток регіонального кінематографу як пріоритетного напряму державної політики в гуманітарній сфері. Переможцям конкурсу надається дотація з обласного бюджету на створення кінопродукту.
Початком конкурсу вважається 20 січня 2020 року. Конкурс триває 30 календарних днів з моменту його оголошення. Прийом заявок на участь у конкурсі здійснюється протягом 14 календарних днів.
Для участі заявники мають подати такі документи:
заяву на ім’я директора департаменту про включення до обласної програми підтримки регіонального кінематографу на відповідний рік в довільній формі;
кошторис на створення документально-історичного і патріотичного кіно в довільній формі;
сценарний план фільму в електронні та паперовій формі;
установчі документи учасника конкурсу.
До участі у конкурсі допускаються лише юридичні особи зареєстровані на теренах Львівської області та які не отримують фінансування /співфінансування з районних, обласного, державного бюджетів.
Для участі у конкурсі заявники подають документи за адресою: 79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18, каб. 402, департамент внутрішньої та інформаційної політики Львівської обласної державної адміністрації.
З 22 січня до 9 лютого львів’яни та гості міста мають нагоду оглянути експозицію виставки «Трієнале сценографії імені Данила Лідера», що експонується у «Галереї сценографії» (вул. Городоцька, 36).
«Трієнале сценографії імені Данила Лідера» – за такою назвою вчетверте у м. Києві стартувала виставка, де презентовано творчий доробок художників-сценографів. Ім’я Данила Лідера виставка носить недаремно, адже він великий майстер, котрий формував і впливав на становлення професійної школи української сценографії. З його творчої лабораторії вийшло багато обдарованих сценографів, котрі продовжують справу вчителя.
Експозиція виставки «Трієнале сценографії імені Данила Лідера» у Львівській «Галереї сценографії»Експозиція виставки «Трієнале сценографії імені Данила Лідера» у Львівській «Галереї сценографії»
З Києва виставка продовжила свій шлях до Львівської «Галереї сценографії» зі своєю окремою експозицією. На превеликий жаль, обмеженість місця не дозволила львів’янам в повному обсязі ознайомитись з роботами, що експонувалися у Києві. Актор Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса Олег Онищак офіційно відкриваючи виставку наголосив, що «Галерея сценографії» вперше у Львові зібрала роботи понад 20 київських художників (у Києві – 40). Серед присутніх з Лідеровської школи на відкритті були Олег Татарінов та Андрій Александрович-Дочевський. Крім того, відвідувачі галереї змогли побачити роботи львівських художників Дарії Зав’ялової та Тадея Риндзака.
Експозиція виставки «Трієнале сценографії імені Данила Лідера» у Львівській «Галереї сценографії»Експозиція виставки «Трієнале сценографії імені Данила Лідера» у Львівській «Галереї сценографії»
Ескізи костюмів та макети декорацій в процесі роботи кристалізуються у конкретний образ, простір. Іншими словами, розкривають образно-пластичне рішення вистави, що допомагає зрозуміти її філософію, конфлікт, ідею та акцентувати на важливих питаннях, які хвилюють глядача. При цьому треба розуміти, що шлях від ескізів і макетів до втілення їх на сцені непростий. Будь-яка вистава – це результат колективної творчості, величезна праця, в якій зливаються воєдино творчість найрізноманітніших фахівців: драматурга, режисера, акторів, художника, композитора, балетмейстера. В творчому процесі дуже важливі їхня злагодженість та взаєморозуміння, інакше виникає величезна прірва між задумом художника і втіленням на сцені. Як би талановито не виглядали ескізи костюмів та макети, вони можуть залишитись лише окремим витвором мистецтва.
Експозиція виставки «Трієнале сценографії імені Данила Лідера» у Львівській «Галереї сценографії»Експозиція виставки «Трієнале сценографії імені Данила Лідера» у Львівській «Галереї сценографії»
На мою думку, важливо, щоб кожний театр мав музей сценографії, де б глядач мав можливість ознайомитись та порівняти «задум» і «втілення». Або ж «Каталог» робіт художників, про який на відкритті виставки говорила художниця Анна Духовична, котра підкреслила, що треба шукати спонсорів, бо поки що художники вкладають свої гроші на реалізацію видання «Каталогу сценографії».
Зліва на право: актор театру імені Леся Курбаса – Олег Онищак; сценографи – Анна Духовична, Ярослав Нірод, Ігор Білецький, Олег Татаринов, Андрій Александрович-Дочевський; два юних театрознавця
Сьогоднішня виставка варта уваги своєю різноманітністю. Мабуть вперше львівська «Галерея сценографії» водночас представила роботи таких майстрів як: Д. Зав’ялова, Б. Поліщук, Т. Риндзак Я. Нірод, І Несміянов, А. Алекандрович-Дочевський, І. Білецький, О. Вакарчук, О. Друганов, А. Духовична, К. Корнійчук, К. Маркуш, Н. Рудюк, О. Татаринов, С. Петровський, В. Плавун, О. Родіонов, С. Заікіна, Д. Колот, В. Кузьміч, Л. Ковальчук, Ю. Заулична, Л. Чернова, О. Бас, А. Меженіна, С. Павліченко, М. Крутолова.
Воно постало з красивої легенди і зникло в результаті реальної трагедії. Унікальне робітниче поселення на Рівненщині, яке могло б і сьогодні слугувати взірцем, як слід поважати працю і дбати про побут працівників. Воно проіснувало недовго, але назавжди увійшло в історію, причому не лише нашого краю.
Околиці Янової Долини, листівка 1930-х років
Якось на польських історичний сайтах і форумах довелося натрапити на цікаві фотографії робітничого селища в Яновій Долині. Серед них і родинні фото, і фото з життя самого селища. Яким же воно було взірцеве, небачене раніше на Волині селище, де добували унікальний камінь, — Янова Долина?
Старий кар’єр і базальтові стовпи
Легенди і реалії
Сучасне село Базальтове, що неподалік Костополя, колись носило красиву поетичну назву Янова Долина. Саме тут знаходиться одне із “Семи природних чудес України” — геологічний заказник “Базальтові стовпи”. Тут знімали деякі сцени відомої української кінострічки “Поводир” і кліпи співачки Руслани. З цим місцем пов’язано чимало легенд. Кам’яні брили, що каскадом спукаються до кар’єру, заповненого неймовірної чистоти водою, подекуди сягають кількадесят метрів заввишки.
Мальовничі краєвиди Янової Долини
Це дивовижне каміння — не що інше як застигла мільйони років тому вулканічна магма. Пісок і крейда заховали їх від людей на багато-багато віків аж доки випадок знову не підняв їх на поверхню. За однією з легенд, буцімто першим на базальтові поклади натрапив місцевий чоловік ще в 1635 році. Копаючи колодязь, селянин зламав лопату об каміння, з якого згодом зробив фундамент для власної хати. За іншою легендою, появу базальтових стовпів буцімто спричинила пригода польського короля Яна Казимира, який, полюючи в цій місцевості, втратив коштовного персня. Щоб помітити місце втрати, зробив позначку на камені у вигляді хреста. Каблучка так і не знайшлася. Але там, де її шукали. сталося диво — із землі постали небачені кам’яні брили. Місцевість назвали Яновою Долиною.
Янова Долина ще до побудови селищаОкраїни Янової Долини
З давніх давен там видобували базальт. У міжвоєнний період там працювало найбільше підприємство Волинського воєводства і найбільший у тодішній Польщі базальтовий кар’єр. Залізничною гілкою Янова Долина-Костопіль щодня доставляли продукцію до залізничної станції в Костополі, а далі — до Європи. Вулиці й площі Праги, Парижа, Варшави, Брюсселя, Кракова, Відня, Люксембурга, Лондона вимощено нашим базальтом.
На виробництві в каменоломнях
З селищем у Яновій Долині пов’язані трагічні сторінки українсько-польської історії. У Польщі їх називають волинською різаниною, в Україні – волинською трагедією. Оцінка тих подій нехай залишається за фаховими істориками, ця ж розповідь — про унікальне робітниче містечко на міжвоєнній Рівненщині, яке було взірцем організації праці, побуту і відпочинку в східній Європі. Подивитися на нього і перейняти досвід до Янової Долини приїжджали цілі делегації, про нього писала центральна польська преса. А “Газета польска” називала Янову Долину матір’ю польських автострад.
“Газета Польська”. Стаття “Янова Долина – матір польських автострад” і підзаголовок: “Кам’яні скарби над Горинню”Робітники в каменоломніВид на копальню в Яновій ДолиніРобітники і керівництво державних каменоломень в Яновій Долині, 1934 рік
Небачене містечко над Горинню
У Яновій Долині добували базальт і в часи російського панування в краю, але тільки польський уряд в 1928 році розгледів справжню цінність тамтешніх неродючих земель. Замість, як раніше, закупати базальт у Швеції, польська влада розгорнула широкомасштабний видобуток каменю на Рівненщині. До 1934 року в каменоломнях Янової Долини працювали тисячі робітників.
Панорама копальніУ копальняхРизикована і важка праця
Тоді виникла ідея збудувати там робітниче селище на площі 107 гектарів. За основу взяли креативну розробку австрійського архітектора Адольфа Лооса.
Адольф Лоос
Так серед лісу і мальовничих берегів Горині, постало унікальне містечко, якому історики й архітектори дивуються й досі.
Новозбудоване селище. Будівля Дирекції каменоломеньКарта-план селища Янова Долина
Професор архітектури Ольга Михайлишин у своєму дослідженні “Взірцеве селище Янова Долина як новий тип робітничого поселення на Волині у 30-х роках ХХ ст. “(Вісник Львівського національного аграрного університету. Збірник наукових праць, 2009) писала: “…був чітко виражений новітній для свого часу підхід до просторової організації території, аналогічний, наприклад, розплануванню селищ Кіфхук у Голландії (1925-1930 рр. арх. П. Ауд) та Даммершток у Німеччині (1927-1928 рр., арх. В. Гропіус) зі строгим дотриманням принципу стрічкової забудови та застосовуваний в архітектурі Фінляндії ландшафтний принцип. Розпланування селища Янова Долина на Волині стало взірцем реалізованого новітнього раціоналістичного підходу до формування урбанізованих просторів, створення комфортного середовища проживання та відпочинку, а його забудова – гармонійним ансамблем, що відобразили основні архітектурно-стилістичні тенденції першої третини ХХ ст.”
Янова ДолинаЯнова Долина, міжвоєнний періодКопальняВид на територію копальні
Золоті часи Янової Долини
Будівництво поселення розпочалося в 1936 році. Тоді ж звели 40 житлових котеджів із запланованих ста. Розробники одразу поставили за мету зробити селище взірцевим. І їм це дійсно вдалося. Мальовнича навколишня природа надихала на нові й водночас практичні ідеї. Вулиці, прокладені просто серед лісу, було спрямовано до доріг, що вели до навколишніх сіл Злазне, Головин, Підлужне. До Злазного проклали навіть велосипедну доріжку.
Вид на село Злазне
Проїжджу частину і тротуари вкрили бруківкою. З дерев’яних брусів на базальтових фундаментах зводили двох-, чотирьох- і шестиквартирні житлові будинки, які вкривали червоною черепицею і оточували палісадниками.
Цікаво, що вулиці позначалися лише початковими літерами – А, В, С, D. Назви мали лише основні артерії селища: G – Головна, К – (Колейова) Залізнична, Z – Замикаюча (зі сторони Горині). Стометрова завширшки вулиця-алея S (Спацерова) призначалася для прогулянок.
Вулиця (їх називали алеями) А в Яновій ДолиніВулиця-алея DПрогулянка селищемМешканці Янової Долини, 1935 рік
Але найбільшою дивиною, особливо для сільської місцевості, були “зручності” — водопровід, каналізація та електрика. Містечко мало 60 телефонів. Був навіть власний невеликий аеродром. Були в Яновій Долині сучасно обладнані школа, дитсадок, поліклініка, поліцейський відділок, пожежна станція.
Пожежна команда з Янової Долини, 1938 рікПожежники, 1934 рік
А ще — в місцевому обігу власні гроші, які можна було “отоварити” в селищних торгових точках.
Власні гроші в Яновій Долині
До речі, про торгівлю. Ось що розповідав у своїх спогадах колишній мешканець Янової Долини, громадянин Польщі Богуслав Собонь (спогади наводить у своїй книзі “Минувшина Рівненщини — далека і близька” рівненський архівіст і дослідник Чеслав Хитрий): “На територію селища не пускали приватну торгівлю. Торгівля велася через кооператив “Spolem”. У магазинах коопераційних можна було купити все крім алкоголю. Найближчий пункт з продажу алкоголю був у селі Злазне. Дякуючи цьому, не існувало в Яновій Долині проблем пов’язаних з алкоголізмом”.
Леонард Шутковскі (стоїть внизу ліворуч) – директор каменоломень з колегами
У центрі містечка, на узвишші, планували звести костел. Адже доти тимчасовим храмом служила дерев’яна каплиця Христа Збавителя. Будівництво розпочали за проектом луцького архітектора Владислава Стахоня, який обрала конкурсна комісія в 1937 році. Але побудову в 1939-у припинили через військові дії.
На вулицях робітничого містечка, 1938 рікТранспорт у Яновій Долині
Чемпіони з Янової Долини
Цікаво, що мешканців селища поєднувала не лише спільна робота на каменоломнях, а й дозвілля, для якого в містечку було все необхідне. Центром громадського життя, таким собі народним домом, слугував одноповерховий дерев’яний будинок на головній вулиці, який називали “блоком”.
к званий блок, довкола якого зосереджувалося все громадське життя містечка
Там розмістилися кінозал, готельні номери, житлові кімнати для неодружених спеціалістів, їдальня, торгові кіоски. Саме біля “блоку” і зосереджувалося все громадське життя містечка. Там були танцювальний майданчик і стадіон.
Оркестр каменоломень. У центрі – директор підприємства Леонард ШутковскіСвято до дня польської Конституції, парад стрільцівДефіляда до дня польської Конституції
Ось як про це згадує Богуслав Собонь: “Окрім кіносеансів у “блоці”, приїздили театри навіть з Варшави, відомі співаки. Відбувалися концерти, виступи різних ансамблів, танцювальні забави. На танець грали духові оркестри, гірничий та пожежний і джазовий ансамбль. Над Горинню організовано було три зрадіофонізовані купальні з басейнами для плавання, прокатами байдарок і човнів. Бажаючі потанцювати могли скористатися з естрадних платформ. Відомий передвоєнний шлягер львівський співався тут: ”… а якби колись народитися мав знову, то лише в Яновій…”.
На відпочинку, мешканці Янової ДолиниЗмагання з плавання на річці Горинь. Глядачі спостерігають з берегаНад Горинню, мальовничі окраїни Янової ДолиниЯнова Долина, танцмайданчик, 1937 рікНа пристані спортивного товариства “Стрілець” в Яновій ДолиніУрочистості з нагоди Дня польської Конституції
Копальня мала власний спортивний клуб “Стрілець”, в якому працювали секції боксу, плавання, греблі, боротьби, хокею і футболу. Футбольна команда “Стрілець” успішно виступала в першості Волині.
Боксери з Янової Долини
А хокеїсти були навіть чемпіонами Волині. Незмінним лідером змагань у Східній Польщі була й команда лижників з Янової Долини. Про їхні успіхи, як і про життя у взірцевому робітничому селищі в цілому, регулярно повідомляла місцева газета “Janova Dolina-Glos Robotnika” (“Янова Долина-Голос робітника”), яку фінансувала копальня. Тираж видання складав чотири тисячі примірників.
Тижневик розповідає про спортивні секції і їх успіхиГазета пише про містечко. На верхньому фото – дирекція копальні, внизу – будівництво вулиціСтаття “В нетрях копальні” розповідає про працю в каменоломняхНа сторінках тижневика – про життя містечка і копальніНа сторінках газети про життя копальні
А ось як Богуслав Собонь згадує селищну школу: “Була вона комфортним будинком, що відрізнявся від стереотипних шкіл того періоду. Школа мала електричний струм, місцеве радіомовлення. З центральним опаленням. І навіть автоматичним джерельцем для пиття води. Кожен учень мав власну шафку, в якій зберігав фартух і деякі дрібні речі”.
Школа в Яновій ДолиніДіти з Янової Долини на екскурсії в КраковіУрок ручної праці для дівчаток у школі
Трагічні сторінки в історії Янової Долини
У 1939 році в Яновій Долині налічувалося близько трьох тисяч мешканців, більшість з яких поляки. З приходом “совєтів” щасливе життя в робітничому містечку закінчилося.
НКВД, репресії, Сибір… На місці, де будували костел, “совєти” влаштували табір для польських військовополонених, огородивши територію колючим дротом і спорудивши кілька бараків. Полонені рядового складу працювали на завантаженні каменю в кар’єрі, а офіцерів вивозили вглиб Росії. У1941-1943 роках там був табір уже для радянських полонених вояків, у якому утримували понад 10 тисяч осіб.
Учні яноводолинської школи на екскурсіїУчні і польські вояки перед офіцерським клубом в Яновій ДолиніПольські вояки в гостях у школярів у Яновій Долині
“Подих” нового радянського порядку мешканці Янової Долини відчули одразу. Як згадував Богуслав Собонь, коли 19 вересня 1939 року радянські танки з’явилися в селищі, радянський офіцер, побачивши мешканців у капелюхах, підозріло запитав, чи це не поміщики. А почувши у відповідь, що це робітники копальні, дуже здивувався і буркнув:”Разбєрьомся”.
Янова Долина, житловий будинок, 1938 рік
Зі спогадів Богуслава Собоня: “Характерною рисою совєтського життя було “організування” всіх і всього для хвали Вождя, Батька, Вчителя, партії, СРСР. З’явилося щось таке, як рух стахановський (змагання). На головних вулицях виставлено було діаграми, таблиці та фотографії передовиків-стахановців.З оказії всіх державних свят всі будинки і вулиці були прикрашені в червоний колір. Присутність на маніфестаціях і мітингах була обов’язковою і контрольованою. Що загрожувало в разі відсутності? Привид Сибіру був загальноприсутній! …політрук Баранов у Яновій Долині був царем і Богом. В одну мить стало зрозуміло, що те, з чим маємо стосунок — не що інше як російський імперіалізм, тільки вдягнутий у червоний колір, настроєний в інтернаціональні гасла і облудні заклики”.
Янова Долина, 1938 рік
За словами Богуслава Собоня, згодом (через наступ німецьких військ) товаришу Баранову довелося втікати: “Товариш Баранов утікав автомобілем, завантаженим повністю майном, згромадженим під час свого понад десятимісячного панування…”.
Вид на спалене поселення Янова Долина
З приходом німецьких військ мешканці Янової Долини знову потрапили під підозру — цього разу за симпатії до радянської влади. Каменоломня працювала вже на потреби Німеччини і її військ. Однак саме селище вражало навіть окупантів, які дивувалися, що так далеко від своєї батьківщини солдати можуть почуватися, як у Європі. За спогадами пана Собоня, німці організували в приміщенні “блоку” реабілітаційний центр, де німецькі вояки одужували після поранень. Але найстрашніше чекало мешканців взірцевого містечка попереду. Квітневої ночі 1943-го, за три дні до Великодня, Янова Долина перетворилася на живий смолоскип і стала Долиною смерті.
Залишки фундаментів будинків на алеї СТут колись був центральний майданПам’ятник загиблим польським мешканцям Янової Долини
Унікальне робітниче поселення разом з 600-а (за іншими оцінками — понад 800-а) його мешканцями було знищене. Сьогодні на його місці село Базальтове. Колишня назва вгадується лише в назві сучасного базальтового кар’єра — Іванодолинський. На території села подекуди, порослі деревами і травою, ледь-ледь вгадуються колишні ретельно сплановані вулиці, із землі стирчать залишки фундаментів будівель, бетонні септики, надгробки старого цвинтаря… Про трагедію нагадують пам’ятники невинно убієнним і загиблим у воєнному протистоянні.
Джерела фото: wolyn.freehost.pl, NAC, kresowianie.info, wolhynia.pl
Колекція Ukrainian Haute Couture Оксани Караванської в Давосі
Відома українська дизайнерка Оксана Караванська представила свою колекцію UkrainianHauteCoutureпід час Всесвітнього економічного форуму у Давосі. Модне шоу відбулося в Українському Домі у Давосі і стало одним із найбільш ексклюзивних та яскравих його заходів.
Колекція Ukrainian Haute Couture Оксани Караванської в Давосі
Презентована у Давосі колекція Караванської налічувала близько трьох десятків унікальних жіночих образів. Український Haute Couture 2020 натхненний силою та містикою гір. Ця колекція поєднує в собі давню гуцульську музику та сучасну графіку, новітні технології з авторськими орнаментами, міксує глибокі історичні та культурні сенси. Учасники Всесвітнього економічного форуму були захоплені українською автентикою в одязі, відтак зустріли модне шоу гучними оплесками.
Колекція Ukrainian Haute Couture Оксани Караванської в Давосі
Оксана Караванська – одна із найкреативніших дизайнерів України. Її стиль унікальний, він ілюструє поєднання наших традицій із елементами сучасного дизайну. Оксана, в основному, створює ексклюзивні речі от-кутюр з унікальним креативним кроєм. В основі стилю Оксани Караванської лежить українське коріння, що перегукується у її колекціях як непередбачуване поєднання старовинних вишивок з найновішими тканинами та сучасними деталями ручної роботи.
Колекція Ukrainian Haute Couture Оксани Караванської в Давосі
П’ять років тому Оксана Караванська заснувала Vyshyvanka Couture – як цілком ексклюзивну річ у єдиному екземплярі, як спосіб повернути в життя старовинний український традиційний костюм – шляхом переосмислення та відтворення його як сучасного, модного і такого, який є поза часом. Згодом ця лінія переросла в Український Haute Couture, що має на меті просування іміджу України у світі. Цим образам аплодували у США, Франції, Швейцарії…
Колекція Ukrainian Haute Couture Оксани Караванської в Давосі
Під темою «Україна: творчість, інновації, можливості» Український Дім у Давосі презентує найкращі досягнення нашої країни. Це центр спілкування та гостинності з низкою глобальних панелей та презентацій. Тут проводяться дискусії про глобальні виклики, які формують наше майбутнє, та можливості, які пропонує Україна. Тут демонструється різноманітність нації з тисячолітньою історією. Тут передається позитивна енергетика нової України нового покоління.
В четвер, 23 січня 2020 року, в Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького (пр-т Свободи, 20) відбулася презентація наукового альбому-каталогу «Відомий і невідомий Труш», автор-упорядник Оксана Біла (заступник генерального директора НМЛ з наукової роботи).
“18 січня Івану Трушу виповнився б 151 рік. Час летить швидко,ще рік тому в залах музею експонувалася виставка творів Івана Труша до 150-ліття від дня його народження, а сьогодні ми маємо готовий альбом-каталог в якому представлені 329 робіт Іван Труша, які експонувалися на виставці. Автором видання є заступниця генерального директора Національного музею у Львові Оксана Біла,науковий редактор – учений секретар Національного музею у Львові Ангеліна Забитівська, відповідальний редактор – генеральний директор Національного музею у Львові Ігор Кожан, рецензенти: проректор з наукової роботи Львівської національної академії мистецтв, професор Роман Яців, старший науковий працівник Національного музею у Львові, кандидатка мистецтвознавства Олеся Семчишин-Гузнер, завідувачка Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької Люба Кость.
Генеральний директор Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Ігор Кожан
Це видання ми чекали давно і головне, що воно вже є. Кожен, хто прочитає книжку звичайно оцінить працю автора та всіх причетних до цього видання. І я хочу подякувати всім, хто брав участь у його підготовці. Про Труша ми не забуваємо і надалі, ми з ним працюємо,ми з ним живемо. З ним будуть жити і працювати наші діти та внуки. Так що Труш, як і мистецтво є поняття вічне”, – сказав генеральний директор Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Ігор Кожан відкриваючи презентацію.
Видання «Відомий і невідомий Труш» складається з трьох частин: «Ретроспектива», «З мандрів», «Постаті». Авторська концепція – розглянути доробок художника як яскравий мистецький феномен і водночас зосередити увагу на праці Івана Труша над окремими програмними сюжетами, до яких він зазвичай повертався впродовж тривалого часу.
Олеся Семчишин-Гузнер
“Ми справді дуже раді мати таку гарну нагоду Зацікавлення виставковим проектом,який відбувався наприкінці 2018 – на початку 2019 рр. та розгортався в двох будівлях нашого музею, спонукали авторку видання взятися за каталог виставки. Кожен мій колега науковець погодиться, що каталоги виставок мають особливу цінність для дослідників. Часто вони єдиним джерелом інформації про доробок митця, про окремі його твори, взагалі про їх існування. І якщо ми проаналізуємо видання каталогів масштабних виставкових проектів, то вони всі супроводжуються розкішними виданнями . Це не звичайні каталоги, це альбоми, це наукові видання, це масштабний поліграфічний мистецький продукт. І презентоване сьогодні видання доповнює ту групу альбомів, каталогів поважних виставкових проектів”, – зазначила рецензент Олеся Семчишин-Гузнер.
В альбомі вперше в такому розрізі репрезентовано як хрестоматійні полотна, так і маловідомі та зовсім незнані роботи І. Труша. Таємниці творчої «лабораторії» художника розкривають процитовані фрагменти його листів до дружини Аріадни, особисті роздуми на мистецькі теми, а також висловлювання тогочасних критиків і мистецтвознавців, уміщені в цьому блоці.
Заступниця генерального директора з наукової роботи Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Оксана Біла
“Пройшло понад двадцять років з тог часу як доля дала мені можливість вивчати Труша. І коли ти аналізуєш ці роки, то задаєшся питанням, що ж ти зробив а такий великий проміжок часу. Але чим більше ти вивчаєш, досліджуєш, чим більше тобі, як досліднику, потрапляє документів у руки,тим більше ти вагаєшся сказати правду, вагаєшся проаналізувати і зробити правильний висновок. Насправді дуже складно та важко, адже Труш непересічна постать, друга половина життя якого залишається для нас завуальованою. Останні три-п’ять років дали можливість мені, завдяки команді Національного музею у Львові, чи не найбільше дослідити та відкрити Труша в архівних документах, епістолярії, проаналізувати метричні книги з якими, нарешті, можемо повноцінно говорити про рід Трушів.
Сподіваюся, що наш альбом стане відправною точкою коли всі наступні дослідники нарешті змінять біографію Труша, почнуть правильно писати рік його народження, коли нарешті почнуть говорити про його родину. І вважаю,що це видання стане відкриттям Труша як людини, котра повноцінно жила”, – розповіла автор-упорядник, заступник генерального директора з наукової роботи Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, Оксана Біла.
До каталогу ввійшли твори зі зібрання Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького, з фондових збірок дев’яти інших музеїв України і з понад двадцяти приватних колекцій, власники яких люб’язно погодилися надати роботи І. Труша для експонування.
На початку минулого року команда Фотографій Старого Львова познайомила своїх читачів із унікальною фотовиставкою, присвяченою Левандівці, що експонувалася у культурно-мистецькому центрі «Супутник» (вул. Повітряна, 20). Її автором є Софія Гдакович, яка самотужки зібрала та дослідила понад сотню фотографій із зображенням мікрорайону у різні часи – від початку ХХ століття до 2000-х. (Про те, що надихнуло автора та як вона почала втілювати задумане можна почитати тут). Тішить, що Софія Гдакович та її однодумці не покинули почате та реалізовують проект “Історія Левандівки на старих фотографіях” і надалі. І сьогодні мова піде про 4 унікальні фотографії цієї виставки.
Софія Гдакович
Серед великої кількості фотографій 20-30-х років ХХ ст. є декілька особливо цінних і унікальних. Збереглось багато світлин з Просвіти, Рідної Школи, дитячої захоронки (дитячого садка – авт.). Всі вони різного характеру, багато з них не ідентифіковані. Проте одна, на якій зображені діти на прогулянці з вихователькою, вирізняється особливою якістю.
Вихователька з дітьми на прогулянці. Левандівка, 30-ті рр.ХХ ст. (фото з сімейного архіву Софії Гдакович)
На щастя це фото не було вклеєне в альбом і зворот світлини дає розгадку його авторства. Адже на ньому стоїть штамп “Світлив Яр. Савка” – відомий львівський фотограф 30-х років ХХ ст. член Українського фотографічного товариства(УФОТО).
Штамп Ярослава Савки на звороті світлини
Інше велике групове фото навпаки було вклеєне в сімейний альбом Анни Олинець, який дістався їй від діда. Щодо цієї світлини, то спочатку були сумніви, чи має вона відношення до Левандівки. Проте за деякий час на фотографії вдалося ідентифікувати Парамона Тусевича, голову Рідної Школи на Левандівці. До слова, уже шосте покоління його роду продовжує жити на Левандівці.
Свято РІдної школи на Левандівці. 1928-1930 рр.
На цій фотографії одразу привертає увагу сивий чоловік,котрий сидить у центрі групи. Його виразна зовнішність дала змогу встановити особистість – це Антін Крушельницький міністр освіти УНР, відомий політичний, громадський діяч Галичини, педагог.
Антін Крушельницький в центрі групи
Очевидно, що на фото свято Рідної Школи, оскільки Крушельницький сидить праворуч від голови організаціїї п.Тусевича, а також на фото багато святково вбраних дітей. Вдалось також визначити часовий проміжок цієї події – не раніше 1928-го, оскільки до цього часу Крушельницький перебував на еміграції, та не пізніше 1930-го, так як на фото присутні пластуни в одностроях, а Пласт був заборонений польською владою в 1930-му.
Щодо авторства світлини, то його з’ясували зовсім недавно. Ірина Чурилик, праправнучка Парамона Тусевича знайшла в родичів екземпляр фото, на якому вказано “фотограф Янушевич, Львів”. Лев (Леон) Янушевич також один з львівських фотографів міжвоєнного періоду, член УФОТО.
Штамп на світлині Лева (Леона) Янушевича
Третє фото зроблене на стадіоні у Винниках в 1930-х роках. Але як воно пов’язане з Левандівкою? Справа в тому, що відомий знавець галицького футболу Денис Мандзюк впізнав серед футболістів юного Олександра Скоценя, найвідомішого спортсмена з Левандівки, найуспішнішого українського футболіста 30-50 рр. ХХст., котрий в кінці своєї кар’єри грав за французький клуб Ніца.
Стадіон у Винниках. 1930-ті рр.
Цікавим є те, що в своїй книзі “З футболом у світ” Олександр Скоцень детально описує поїздку до Винник і сам матч Тризуб (Богданівка) – Дніпро ( Винники). Що ж до фото, то донедавна воно було невідомим і лежало в сімейному архіві п.Еміліяна Чика, батько якого разом з Олексадром Скоценем грав в Богданівській футбольній команді “Тризуб”.
Олександр Скоцень
Четверте фото є унікальним з кількох причин. Найперше, це фото з Митрополитом Андреєм .Шептицьким, яке до цього часу було невідомим. Про подію, зафіксовану на фото є допис в львівській газеті «Діло» за 28 червня 1938р. , де можна прочитати: “маленька Надія Пасіка зі захоронки на Левандівці та ученик школи ім.Грінченка подякували святочними промовами Митрополитові за його добре серце й допомогу у доживлюванні української дітвори“.
Митрополит Андрей Шептицький та діти із захоронки на Левандівці, 1938р.
Та найдивовижніше те, що це фото минулого року прислала з Америки п. Надія Пасіка, та сама дівчинка на фотографії про яку писали у газеті. А ученик школи ім.Грінченка це її брат Орест Федин (зліва від виховательки). І хоч п.Надія живе за океаном, завдяки інтернету вона слідкує за долею виставки та підтримує зв’язок з племінницею Соломією Брик, котра багато допомогла в реалізації проекту “Історія Левандівки на старих фотографіях”.
Ігор ТКАЧИК , учасник проекту “Історія Левандівки на старих фотографіях”
В суботу, 25 січня 2020 року в ресторані “Королівська пивоварня” (вул. Строєврейська, 9) Львівський клуб файкарів (Lviv Рipe Сlub) запрошує охочих на турнір “Галицька файка”. Початок свята о 10.00. Початок турніру з повільного паління файки о 14.00.
Турнір ювілейний, бо вже вп’яте щиро приймає друзів на традиційному відкритому турнірі з повільного паління люльки, відкриває новий сезон зустрічей любителів смачно покурити і продегустувати різні сорти файкового тютюну.
Цей рік є визначним, оскільки 20 лютого 1969 року була створена всесвітня Асоціація файкових клубів (СІРС), членом якої є Україна. Щиро вітаємо файкарів усього світу, президенда СІРС пана К.Кранса з 50 річним ювілеєм всесвітнього файкарського руху.
Афіша V відкритого турніру з паління люльки
Цього року участь у турнірі «Галицька файка 2020» учасники з клубів України, Чехії і Словакії.
12-13 жовтня 2019 року у м.Львові, в нічному клубі Малевич, під егідою СІРС був проведений кубок світу з повільного паління файки де приймали участь 22 країни світу. Два дні особливої атмосфери в самому серці Львова для цінителів люльки, хорошої кави та дружнього спілкування, розділяючи цінності і інтереси, історичної спадщини культури паління люльки.
Перші згадки про Львівський клуб файкарів знайдено у «Музеї файки та дзвонів» м.Перемишля, Республіка Польща і датовано 1896 роком. Там сказано, що в 1896 році в Перемишлі був великий чемпіонат Європи по курінню люльок і є зафіксовано, що в ньому приймали участь 10 учасників Львівського файкового клубу.
А Львівський клуб файкарів 21 століття відновив свою діяльність у 2005 році. Основними напрямками діяльності клубу є популяризація культури паління файки, де під смачний димок ведуться довгі та невимушені бесіди про збереження традицій культури паління файки, про козаків із їх глиняними люльками чи про фруктові і букові файки гуцулів. Люлька (файка) – джерело насолоди кращими сортами тютюну і майстерністю блендерів (фахівців зі змішування сортів тютюну).
В перший день Нового року на одному з телеканалів вийшло відео, де гурт “Шосте Чуття” переспівали відомий хіт “Ні обіцянок, ні пробачень”.
Віктору Павліку сподобалося як Шосте Чуття зробили обробку пісні в роковому стилі і відтепер гурт виконуватиме її на концертах, фестивалях.
Гурт “Шосте Чуття”
“Це для нас велика честь співати свою версію пісні “Ні обіцянок, ні пробачень”. Ми зробили її в роковому стилі. Це був великий експеримент. На кожній з репетицій ми просто захоплювалися як звучить цей хіт. Довго не наважувалися його показувати на загал, але в кінцевому результаті отримали дуже круті відгуки.” – розповідає лідер гурту Михайло Бучковський.
Отож, цього літа на фестивалях чекайте цей відомий хіт у виконання Шостого Чуття.
Міністерство закордонних справ Польщі обіцяє розслідувати факт знищення могили воїнів УПА. Міністерство повідомило про це в Twitter.
“З огляду на недавніх спроб посварити народи Європи на історичному тлі ми спостерігаємо подальші дії, спрямовані на підрив добросусідських відносин Польщі, на цей раз з Україною. З жалем відзначаємо ще один провокаційний інцидент в Монастирі”, – сказано в повідомленні.
Розбитий пам’ятник УПА в Польщі
У МЗС Польщі обіцяють, що розслідуванням акту вандалізму займуться відповідні служби.
Нагадаємо, невідомі знищили таблицю з могили воїнів Української повстанської армії на горі Монастир біля Верхрати у Польщі.
Розбитий пам’ятник УПА в Польщі
Зірвали вишивані рушники з дерев, які восени повісили польські активісти та представники інтелігенції, повідомило видання “Наше Слово“.
Розбитий пам’ятник УПА в Польщі
Меморіальна дошка на могилі була присвячена воякам УПА – жителям навколішніх сіл, які загинули в бою з НКВД 2–3 березня 1945 року. Об’єднання українців у Польщі засудило акт вандалізму.
Розбитий пам’ятник УПА в Польщі
Меморіал встановили законно, в результаті діалогу Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва із представниками Об’єднання українців у Польщі та Всесвітнього об’єднання солдатів Армії Крайової. На пам’ятнику розміщені лише імена та прізвища, дати народження похоронених без жодних військових звань і символіки.
Уже традиційно на початку року Фотографії Старого Львова пропонують читачам познайомитися із знаменними датами року. І якщо у попередній публікації йшлося про події в історії Львова, то сьогодні розповідаємо про 10 видатних діячів нашого краю, ювілей яких відзначаємо у 2020 році.
Отож, цього року виповнюється:
Володимир Барвінський
25 лютого – 170 років від дня народженняВолодимира Григоровича Барвінського(1850–1883), українського письменника, публіциста, видавця, юриста, громадсько-культурного діяча. 1880–1883 — засновник і перший редактор газети «Діло» (найбільшої української газети в Галичині, що майже безперервно виходила від 1880 до 1939 р., ювілей якої відзначаємо теж цьогоріч). 30 листопада 1880 — організував перше українське народне віче у Львові, учасники якого вимагали від австрійських властей поліпшення державно-економічного становища галицьких українців, надання їм політичних, економічних, культурних прав. Помер 3 лютого 1883 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.
Осип Сорохтей. Автопортрет. 1938 рік
2. 28 лютого – 130 років від дня народженняОсипа-Романа Йосафатовича Сорохтея (1890–1941), українського живописця, графіка, педагога, котрий народився в с. Баранівці (Баранчичі), Самбірського райну. закінчив учительську семінарію у Станіславі, згодом навчався у Краківській академії красних мистецтв, куди записався як українець. У час Першої світової війни перебував на фронті у лавах Легіону УСС. Учасник визвольних змагань. Співпрацював зі сатиричним журналом «Зиз». Член АНУМ. Загалом знайдено понад тисячу його творів, більшість яких зберігається у Львівській галереї мистецтв та Івано-Франківському художньому музеї.
Степан Гайдучок – військовий лікар 4-ї Золочівської бригади Української Галицької Армії. 1919 р.
3. 13 березня – 130 років від дня народження Степана Степановича Гайдучка (1890–1976), українського лікаря, журналіста, редактора, громадського та культурно-просвітнього діяча, одного з перших українських фахівців із фізичного виховання і спорту. Співзасновник спортового товариства «Україна», активний діяч пластового руху та спортивного товариства «Сокіл». Був одним з ініціаторів викупу площі «Сокола-Батька» для розбудови спортивних споруд у Львові. У 1939—1941 роках завідував кафедрою фізичної культури Львівського медичного інституту, протягом 1944—1952 років працював на кафедрі викладачем. Помер у Львові 16 березня 1976 року, похований на Личаківському цвинтарі.
Ярослав Ярославенко в однострої «Сокола». 1914
4. 30 березня – 140 років від дня народження Ярослава Дмитровича Ярославенка [справж. – Вінцковський (1880–1958)], українського композитора, диригента, громадського діяча. У 1905 році Я. Ярославенко першим зробив фортепіанну і оркестрову транскрипції, а також власне хорове трактування Гімну України «Ще не вмерла Україна!». В цьому ж році разом із Анатолем Вахнянином та Філаретом Колессою, організував та очолив спеціалізоване музичне видавництво «Торбан», яке проіснувало до 1944 року, накладом якого вийшло близько 350 музичних творів. В різні роки Ярославенко керував хорами товариств «Сокіл» і «Основа», українськими хорами «Боян» і «Зоря», а також польськими — «Ехо» і «Лютня». Іменем Ярославенка названо вулицю у Львові, на якій жив композитор. 1982 року будинок композитора (вул. Ярославенка,30) рішенням Львівського облвиконкому до переліку пам’яток історії міста. Проте 2 вересня 2008 року Львівською міською радою було прийнято рішення «Про проектування громадянином Мельником багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями і автостоянками на вулиці Ярославенка, 30 зі зносом будинку», після чого 10 вересня 2008 пам’ятку було знищено його новим власником. Лише через 5 років після знищення — 13 лютого 2014 Сихівський районний суд Львова зобов’язав власника відбудувати пам’ятку відповідно до проектно-кошторисної документації на відновлення зруйнованого будинку.
Уляна Кравченко
5. 18 квітня – 160 років від дня народженняУляни Кравченко [справж. – Юлія Юліївна Шнайдер (1860–1947)], української письменниці, активістки українського жіночого руху, першої на західній Україні поетеси, чиї твори стали популярними. Після виходу 1885 року першої збірки «Prima vera», яка підписана ще справжнім прізвищем і виразно позначена впливом поезії Івана Франка, юна поетеса здобула чималу популярність серед читачів. 1891 року вийшла друком поетична збірка «На новий шлях» під псевдонімом Уляна Кравченко, де вміщено вірші, насичені громадсько-політичними та патріотичними мотивами, закликами до жінок-сучасниць щодо активної участі у житті суспільства. Надалі понад два десятиліття її поезії виходять друком у різних часописах, журналах, альманахах, антологіях («Зоря», «Літературно-науковий вістник», «Дзвінок», «Житє і слово», «Руслан» та ін.). Окремими виданнями її книги, адресовані головно для дітей та юнацтва, появляться у 20-30-х роках ХХ ст., зокрема «Проліски», «В дорогу» (обидві 1921), «Лебедина пісня» (1924), «Шелести нам, барвіночку» (1932).
Михайло Горинь. (фото http://zbruc.eu/)
6. 17 червня – 90 років від дня народженняМихайла Миколайовича Гориня (1930–2013), українського громадсько-політичного діяча, правозахисника, дисидента та політв’язня радянських часів. У 1963 р. виступив як один із фундаторів Львівського клубу творчої молоді «Пролісок». 18 квітня 1966 р. на закритому засіданні Львівський обласний суд засудив Михайла Гориня на 6 років таборів суворого режиму. Вирок відбував у мордовських таборах, але за поширення самвидаву серед в’язнів у липні 1967 р. Зубово-Полянський районний суд присудив йому 3 роки ув’язнення у Владимирській тюрмі. 26 серпня 1971 р. вийшов на свободу й оселився у Львові. Увесь час він залишався політично активним, брав участь в роботі Української Гельсінської групи. 3 листопада 1981 р. був удруге заарештований. Попри оголошене ним голодування та пов’язаний із цим серцевий напад, 25 червня 1982 р. був засуджений на 10 років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму та 5 років заслання. Покарання відбував у таборі особливо суворого режиму. Відразу після звільнення повернувся до політики й узяв участь у створенні УГС та НРУ.
Помер Михайло Горинь 13 січня 2013 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.
Петро Франко
7. 28 червня – 130 років від дня народженняПетра Івановича Франка(1890–1941), українського письменника, педагога, військового діяча, фундатора авіації Української галицької армії . У 1911—1914 був учителем фізичного виховання у філії української Академічної гімназії у Львові. Восени 1911 організовував у своїй гімназії пластові гуртки та проводив з ними спортивно-військові заняття. У 1913 видав книжечку «Пластові ігри та забави». З 1914 року в ранзі поручника командував сотнею Легіону УСС. У часі листопадових боїв за Львів Франко з кулеметною сотнею знаходився на Високому Замку. 6 грудня 1918 державний секретар військових справ ЗУНР Дмитро Вітовський підписав наказ про формування Летунського відділу Галицької армії; командиром відділу став поручник Франко. Під час приєднання Західної України до УРСР був обраний у жовтні 1939 депутатом Народних Зборів Західної України.
З початком радянсько-німецької війни у червні 1941 вивезений радянською владою зі Львова на схід. За одними даними, загинув 28 червня 1941 року при спробі втечі з потяга на станції Прошова біля Тернополя. За іншими — у Великому Глибочку разом з Кирилом Студинським потрапив під бомбардування нацистів та здійснили спробу втечі, однак були розстріляні конвоїром. Ще одна версія — загинув у катівнях НКВД влітку того ж року. Місце поховання невідоме.
Грушевська Катерина (1900-1943) – донька професора Грушевського
8. 21 червня – 120 років від дня народження Катерини Михайлівни Грушевської (1900–1943), українського соціолога, фольклориста, етнографа, культуролога, перекладача. Народилася Катерина Грушевська у Львові. Заняття історією, етнографією, первісною культурою визначило коло її зацікавлень, профіль наукових пошуків. Формування К.Грушевської як науковця відбувалося на міцному підмурівку наполегливих студій, на доброму знанні іноземних мов, усебічному вивченні «в оригіналі» європейської та світової культури, воно шліфувалося на знанні найновіших методик соціологічної науки. Саме в царині культури й етнології К.Грушевська мала широкі знання. Їй належить ідея видання багатотомового корпусу дум (побачили світ два томи — 1927 і 1931 рр.). І до сьогодні це — найповніше, найґрунтовніше серед усіх видань українського епосу, з яким «не могло зрівнятися жодне наступне видання» (Ф. Колесса).
10 липня 1938 р. органи НКВС арештували її в Києві, офіційною підставою для арешту Катерини Грушевської та її звинувачення в участі в «антирадянській українській організації» Військовий трибунал визнав Грушевську винною у сприянні антирадянській діяльності української націоналістичної організації з метою «встановлення фашистської диктатури». Її позбавлено волі у виправно-трудовому таборі терміном на вісім років з «поражением прав» на п’ять років та конфіскацією особистого майна. За документами КДБ померла вона 30 березня 1943 р. в Темлазі, поховано її в Новосибірську.
Митрополит Андрей Шептицький
9. 29 липня – 155років від дня народження митрополита української греко-католицької церкви Андрія Шептицького (1865–1944) – українського релігійного діяча, мецената, графа. Єпископ Української греко-католицької церкви; від 17 січня 1901 до смерті 1 листопада 1944 — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви. Належить до знатного галицького роду Шептицьких. Доктор права. За мудрі настанови й великі труди він отримав багато народних імен: Український Мойсей, Духовний будівничий, Провідник української нації, Великий митрополит.
За час свого служіння значно розбудував греко-католицьку церкву як в Україні, так і за кордоном. Будучи одним із найбагатших людей Галичини, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям. У 1905 році заснував Національний музей у Львові і придбав для нього велику кількість експонатів. Підтримував українську економічну діяльність, сприяв відкриттю кооперативів. Як Галицький митрополит був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму.
Осип Курилас за роботою
10. 7 серпня – 150 років від дня народженняОсипа Петровича Куриласа (1870–1951), українського живописця, графіка (Дату народження подано за УРЕ, ЕСУ, біографічним довідником «Мистецтво України». За іншими даними народився 07.07.1870 р.) . Народився в містечку Щирець, що біля Львова у багатодітній родині дяка, котрий вчителював у народній школі. Навчався у Краківській академії мистецтв. В цей час бере участь у виставках, організованих у Львові «Товариством для розвою руської штуки», членом котрого митець стає від 1898-го року. На початку Першої світової війни вступив добровольцем до лав УСС, був стрільцем булавного відділу І полку Легіону. Для організації культурно-просвітницької роботи серед стрілецтва було створено Пресову кватиру, яка згуртувала талановитих митців, котрих очолив Осип Курилас. В цей час створив десятки портретів, жанрових картин, листівок і малюнків, які зображують та оспівують подвиги січовиків, ілюструє сатиричні журнали «Самохотник», «Бомба» та інші, малює шаржі і карикатури.
На початку 1920-х рр. викладав малювання у художній школі, створеній Олексою Новаківським при допомозі митрополита Андрея Шептицького. Помер 25 червня 1951 року. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. У музеї СШ №1 м. Щирець створено експозицію, присвячену Куриласу Осипу Петровичу.
Полковник Українських Січових Стрільців Василь Вишиваний. 1920 р. Поштівка з колекції Юрія Завербного
На останок хочемо додати, що 24 грудня 2019 року, на сесії Львівської обласної ради депутати проголосували за проголошення 2020 року Роком Андрія Мельника. Зокрема, наступного року відзначатимуть 125-річчя з дня народження політичного діяча, поета, полковника Легіону Січових Стрільців та Армії УНР, діяча ЗУНРу, Вільгельма фон Габсбурга, який увійшов в історію під іменем Василя Вишиваного. З цієї нагоди депутати проголосили 2020 рік Роком Василя Вишиваного. Також 2020 рік на Львівщині також оголосили Роком Андрея Шептицького.
В суботу, 25 січня 2020 року, о 19.00 в приміщенні TEATR. Club (площа Данила Галицького, 1 – Львівський академічний обласний театр ляльок) гурт US Orchestra презентує свій другий альбом “Smoke on the mustache”.
US Orchestra – це троє молодих музикантів, що грають українську традиційну інструментальну музику, яку віднаходять у фольклорних експедиціях та музичних архівах.
До нового альбому* Smoke on the mustache увійшла винятково інструментальна танцювальна музика, записана від трьох музикантів з Диканьки: братів-скрипалів Павла та Михайла Чередників і бубніста Романа Дядюри. Всі троє народились наприкінці 19 століття, а в їхньому репертуарі є танці, яким 200-300 років.
Гурт “US Orchestra”
Музиканти з US Orchestra не намагаються зробити аранжування чи припасувати новий інструмент – грають її так, як грали в Диканьці сто років тому: на дві скрипки й бубон.
*Кожен примірник альбому, виготовлено у формі листівки з персональним qr-кодом, за яким можна завантажити альбом на свій гаджет або прослухати онлайн. Такий формат передбачає екологічність та зручність прослуховування в онлайн-епоху.
Сьогодні, 23 січня 2020 року, відома українська дизайнерка Оксана Караванська представить свою колекцію UkrainianHauteCoutureпід час Всесвітнього економічного форуму у Давосі. Модне шоу відбудеться в Українському Домі у Давосі.
Під темою «Україна: творчість, інновації, можливості» Український Дім у Давосі презентує найкращі досягнення нашої країни. Це центр спілкування та гостинності з низкою глобальних панелей та презентацій. Тут проводяться дискусії про глобальні виклики, які формують наше майбутнє, та можливості, які пропонує Україна. Тут демонструється різноманітність нації з тисячолітньою історією. Тут передається позитивна енергетика нової України нового покоління. Цьогоріч одним із заходів в Українському Домі стане модне шоу від Оксани Караванської. Українська колекція Haute Couture 2020 натхненна силою та містикою гір. Ця колекція поєднує в собі давню гуцульську музику та сучасну графіку, новітні технології з авторськими орнаментами, міксує глибокі історичні та культурні сенси.
Колекція Оксани Караванської
Колекція Оксани Караванської
Оксана Караванська – одна із найкреативніших дизайнерів України. Її стиль унікальний, він ілюструє поєднання наших традицій із елементами сучасного дизайну. Оксана, в основному, створює ексклюзивні речі от-кутюр з унікальним креативним кроєм. В основі стилю Оксани Караванської лежить українське коріння, що перегукується у її колекціях як непередбачуване поєднання старовинних вишивок з найновішими тканинами та сучасними деталями ручної роботи.
Колекція Оксани Караванської
Колекція Оксани Караванської
П’ять років тому Оксана Караванська заснувала Vyshyvanka Couture – як цілком ексклюзивну річ у єдиному екземплярі, як спосіб повернути в життя старовинний український традиційний костюм – шляхом переосмислення та відтворення його як сучасного, модного і такого, який є поза часом. Згодом ця лінія переросла в Український Haute Couture, що має на меті просування іміджу України у світі. Відтак презентації колекцій Караванської відбулись уже у Нью-Йорку, США (Національний мистецький клуб, 2014 р.) – за підтримки Посла ООН, а також у Парижі та Санлісі, Франція (2016 р.) – серед заходів зі збору коштів для Українського католицького університету, а окрім того, на Київському форумі з безпеки 2017 року.
Лемківщина — це українська етнічна територія в Карпатах між річками Сяном і Дунайцем – тепер територія Польщі, та на північний захід від річки Уж до річки Попрад – нині Словаччина.
Предками лемків було слов’янське плем’я білі хорвати, що заселяло цей регіон у VII-X століттях. Потім Лемківщина входила до складу Київської Русі, Галицько-Волинської держави та Австрійської імперії.
Назву «лемки» виводять від часто використовуваного ними в розмові слова «лем», що значить «тільки». Історично вони називали себе русинами або руснакамиПобут лемків, 1930 -ті рокиПобут лемків, 1930 -ті рокиПобут лемків, 1930 -ті роки
У 1920-х лемків включили до складу Польщі. За участь у національних рухах частину відправили до концентраційного табору Береза-Картузька, тюрем Святий Хрест, Вронкі та Равич.
У роки Другої світової війни лемки змогли заснувати свої школи та учительську семінарію, почало діяти Українське освітнє товариство.
1945-го був укладений радянсько-польський договір, за яким територія Лемківщини закріплена за Польщею.
Представлені фото, зроблені у поселенні лемків у 1930-х, зберігаються у польському онлайн-архіві. На них можна побачити хати, подвір’я та роботу на сіножаті.
Соломія Чубай запрошує на різдвяний дивоконцерт "По Різдву"
Цього тижня у Центрі Довженка відбудеться різдвяний дивоконцерт «По Різдву» — це благодійний захід, котрий об’єднає Україну. Вчора, 22 грудня 2020 року, у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла, відбувся міні-концерт Соломії Чубай, гурту «Джалапіта» та «Rockoko», які готуються до показу нової програми вже 26 грудня о 18.00.
“Ми раді,що концерти іншого формату, якісні культурні продукти проходять у Центрі Довженка. Над цим ми багато працюємо для того, щоб змінити імідж Центру Довженка і, звичайно, це організовується для людей. У нас відбуваються різні акції і ми всіляко сприяємо для того аби відвідувачі та гості міста змогли відвідати наш центр з новими, цікавими культурними продуктами”, – сказала директорка Центру Довженка Марта Іванишин.
Різдвяний “По Різдву” дивоконцерт! – це благодійний концерт, котрий об’єднає Україну. Адже всі чекають Див та наповнитися світлом та Любов’ю. Показує те, що ми можемо і інших районах Львова робити масштабні симфонічні концерти і це Різдво ми почнемо з Сихова.
“Це дуже важливий меседж, що ми з центру нарешті переносимо великі круті концерти на Сихіви чи на Левандівку. Максимально залучаємо спальні райони Львова, щоб вони теж надихнулися крутими і великими проектами.
Дивоконцерт «По Різдву»
Ще одним важливим меседжем буде – прийняття іншості, адже будуть дітки з центру «Джерело» та їхні батьки і також будуть вироби, які діти роблять власними руками. Їх можна буде придбати і таким чином теж допомогти центру «Джерело».
У програмі у нас колядки та щедрівки у сучасному аранжуванні. Буде прем’єра від Михайла Романишина з “Rockoko” – “Різдв’яна сюїта”, яка буде виконуватися вперше. Буде окрема програма від мене,де прозвучать колядки та щедрівки, яких мене навчила моя бабця, а також нові колядки та щедрівки з Центральної та Східної України і проект «Колискова для Олекси» Тож ще один меседж – приходьте і приводьте з собою дітей”, – розповіла Соломія Чубай.
Соломія Чубай
Спеціальною гостею концерту запрошено диригентку з Криму Маргариту Гринивецьку, котра є диригентом Одеського національного академічного театру опери та балету. Багато років співпрацює з Оксаною Линів та одним з найкращих українських симфонічним оркестрів світу – «INSO-lviv”.
“Це вже моя третя співпраця з чудовим оркестром «ІNSO-Львів». Для мене особливо приємно та важливо співпрацювати з цим оркестром, тому що це молоді та дуже амбіційні музиканти, які зібралися з усієї України. І я дуже чекаю на концерт,бо він буде надзвичайно душевним та світлим”, – ділилася враженнями Маргарита Гринивецька.
Нова програма, прем’єра «Різдвяної сюїти» (автор Михайло Романишин «Rockoko»), колядки, щедрівки, проект «Колискові для Олекси» — присвячений діткам з аутизмом (дякуючи якому, Соломія Чубай отримала нагороду «Благодійник України — 2019 та стала Волонтером ООН») і неймовірно чуттєвий проект «Чубай.Україна.Любов.POETY» зазвучать у Центрі Довженка у супроводі симфонічного оркестру.
“Мені зажди було важливо, щоб не тільки туристи і гості міста відчували себе в різдвяний час в нашому місті затишно. А щоб самі львів’яни дома були як вдома. І ось такий концерт, який буде Центрі Довженка – це насамперед для своїх. Тільки я хочу щоб було дуже широке розуміння «своїх» – для тих, хто хоче в такий добрий,світлий час притулитись один до одного душами, серцями. І мені здається це така найкраща нагода”, – наголосила ведуча Таня Пилипець.
о. Тарас Михальчук
Для прев’ю концерту символічно було обрано Гарнізонний храм, адже багато великих місій починається саме з нього.
“З року в рік Гарнізонний храм в своїх стінах проводить десятки мистецьких, благодійних заходів. І для нас особливо радісно і охоче ми згодилися на те, щоб вістку про благодійний захід у Центрі Довженка ішла з Гарнізонного храму. Знаємо,що кошти будуть скеровані на реабілітаційний центр «Джерело». Для нас, як священиків – це особливо є важливим, оскільки кожен з нас проходив свою практику як студентів саме в цьому реабілітаційному центрі”, – зазначив о. Тарас Михальчук, священик храму святих апостолів Петра і Павла.
Міні-концерт Соломії Чубай та гурту «Rockoko»
Завершальним етапом пресконференції став міні-концерт нової програми Соломії Чубай «По Різдву» у супроводі гурту «Rockoko».
Конкурс «Grandma Universe 2020» серед жінок, віком 50+ відбувався у столиці Болгарії — Софії, а за головну корону учасниці змагалися впродовж 19-22 січня. Львів’янка Оксана Бобошко-Вандерховен виборола почесний титул «Grandma International ”.
До слова, сукню для фінального виходу пані Оксани на подіум конкурсу створює львівська дизайнерка Марта Ваххольц.
Оксана Бобошко-Вандерховен колекціонує антикварні поштівки епохи Сецесії, читає лекції про моду та цікавих жінок того часу, а ще — багато подорожує. А також разом із спільнотою “КОмпаньйонки і КОмпанія” займається дослідженнями , лекціями , участю та організацією культурних та мистецьких подій- повертає із забуття імена українських жінок кінця ХІХ ст – поч. ХХ ст., які були першими , хто виступили за право жінки на активну суспільну діяльність.
Чи можна пройти від Чортових скель до Винниківського озера не ступаючи на асфальт? Більшість львів’ян впевнено скажуть що ні. Адже між цими двома об’єктами пролягає дорога Львів – Винники яку ну ніяк не оминеш. Прокачані краєзнавці ще згадають про залізницю Львів – Перемишляни, яка колись мала міст над цією дорогою. І лише спортсмени-марафонці впевнено дадуть відповідь – «Так, звісно що можна!»
Дорога Львів – Винники і залишки залізничного моста
Адже вони знають про існування підземного ходу. Він прокладений під дорогою та фантомною залізничною колією в районі повороту на Винниківське озеро. Таким чином ліс Вульки та Чортові скелі мають свою «пішохідну доріжку». Уявляєте, можна забігти у ліс в центрі Львова на вул. Лисенка, а вибігти аж коло Медової Печери жодного разу так і не ступивши на асфальт. Все це є можливим завдяки тунелю.
Тут під дорогою та залізничним насипом проходить тунельВхід у тунель зі сторони Вульок, вид праворуч від автомобіляТунель під залізничним насипомВихід з тунелю, сторона Чортових Скель. Це є ліворуч від автомобіля. Рюкзак для масштабу який є справжній розмір труби.
В травні 2019 року цим підземним ходом успішно пробігло кількасот учасників Lviv Ultra Trail марафону, включаючи і автора цієї статті. Хоча ще донедавна тунель був наполовину засипаним землею та будівельним сміттям. Таким би і залишався якби не хлопці з орг-команди Lviv Ultra Trail Marathon. У них все просто: що це за марафон без підземного ходу?
Команда дигерів
Слово «Дигер» походить від англійського слова “dig” – копати. То ж коли потрібно помахати лопатою досліджуючи нові підземелля – то це до дигерів. Так Богдан Стадник і я долучилися до підготовки першого Львівського Ультра-Трейл марафону.
На початках копали стоячи на колінахЗа дві години інтенсивної праці винесли купу тачок битої цегли та пластикових пляшок. Стало можливим розігнутися.В паралель з тачками працювали відрамиЗемлю ми вивозили у австрійську ділянку тунелю де стелі вищі. Заодно ми зробили плавний забіг щоб спортсмени не поламали собі ноги на тих каменях.
Винниківське озеро колись живилося потічками з лісу «Жупан». Саме так тоді називався ліс навколо Чортових скель. Під час прокладання залізниці Львів – Перемишляни для всіх цих потічків зробили тунелі. Найбільший з них получився в районі Винниківського озера. Красивий тунель з тесаного каменю мав довжину приблизно тридцять метрів і висоту п’ять метрів.
Дорога на Винники і потік що живив озеро на карті 19 століттяТе ж місце але на сучасній карті. З дуже великими труднощами вдалося знайти карту де цей потік ще позначено. На більшості карт він уже відсутній.Вихід з тунелю, вид в сторону ВулькиЗараз ми десь під залізничним насипомДілянка тунелю між залізницею та дорогоюЗробив селфі щоб показати розміри тунелю
Під час реконструкції дороги Львів – Винники тунель продовжили бетонними трубами. Це, звісно що, було не так красиво як тесаним каменем, ну але вже як є. Таким чином сумарна довжина тунелю склала 45 метрів.
Бетонне продовження тунелю під автомобільною дорогоюВ порівнянні з австрійським тунелем це бетонне кільце виглядає крихітним. Але, повірте, воно прохідне і навіть пробіжне!Перевірка тунелю на прохідність
Як ми знаємо ця гілка залізниці занепала та перетворилася на фантомну. Вона ніби ще є, а по факту її давно вже розібрали. З часом тунель хтось засипав будівельним та побутовим сміттям. На момент нашого прибуття бетонні труби були непрохідні, а від води, що ними мала б текти, залишився лише слід на карті. Та за кілька вечорів наша команда з п’яти лопат, трьох відер і однієї тачки все це гарненько розчистила. Тунель став прохідним як колектор Полтви.
Тунель до розчистки був наполовину заповнений будівельним сміттямПроміжний етап розчистки тунелю. Просто ґрунт копати легко. А от биту цеглу і пластикові пляшки це є дуже сило-часо-затратно.Цей же тунель після розчистки
В день змагань кілька сотень спортсменів успішно пробігли розчищеним тунелем. Тому не прийшлося перекривати дорогу Львів – Винники для чергового марафону.
Вхід в тунельПо дну тунелю колись йшов кабель. Станом на 2011 рік він ще був в цій трубіПідйом та перехід з австрійського тунелю в радянський. Бетон на дні тунелю свіжий, цьогорічний. Зараз якраз проводяться роботи по укріпленню узбіччя дороги над тунелем.Вихід з іншої сторони
Якщо Вам скортіло прогулятися/пробігтися фантомною залізницею та її тунелем то обов’язково ще відвідайте …. автобусну зупинку яка поруч. Вона оздоблена автентичною мозаїкою з рибами в стилі магазину «Океан» що на вул. Володимира Великого. Можливо навіть автор мозаїки був той самий. На жаль ця мозаїка, як і фантомна залізниця, поступово руйнуються та зникають з ландшафту міста. То ж не проґавте поки вона ще є.
Запилюжена мозаїка на автобусній зупинці коло автомобільного знаку “Львів”Навіть в такому стані ці фрески ще доволі яскраві та цікавіВидно тріщину в стіні. Скоро ця частина мозаїки відпаде☹Як бачимо зупинка тут є доволі велика. Частина мозаїки вже обвалилася.
Підземний хід, який я щойно описав, це не єдиний у Львові. Є ще, наприклад, вулиця Тунельна аж з трьома тунелями під залізницею. Та найцікавіший хід знаходиться одразу поруч головного вокзалу. Він починається з паркінгу на площі Двірцевій, проходить під усіма перонами і виходить вже на Левандівці. Це є найкоротший шлях з вокзалу на вулицю Широку. Недалеко, також, ще є дворівнева залізнична розв’язка. У Львові зараз таких немає для автомобілів, а от для поїздів збудували ще сто років тому.
Тунель на вулиці Тунельній. Вибачте за тавтологію. 😊 Автор Тарас ДзедзейА Ви знали що всі колії тут лежать на насипі?Проходимо далі вперед і бачимо тунель під коліямиГм. Цікаво куди він веде …Тунель виходить на іншу сторону перону коло паркінгуПройшовши трохи цим тунелем в сторону залізниці можна побачити дворівневу розв’язку на колії. Цей насип спеціально зробили щоб поїзди могли розминатися не перетинаючись та вільно виїжджати до перонів.
А які маловідомі підземні ходи знаєте Ви? 😉 Пишіть в коментарях.
На перший погляд може здатися парадоксальним, що витоки Жулинської парафії слід шукати не в самому Жулині, а в сусідніх Підгірцях поблизу Стрия. Проте саме...
