Фестиваль «BACH CONTEMPORARY», 2020 рік. Фото Роман Тупись
Останній місяць зими розпочнеться у Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика фестивалем «BACH CONTEMPORARY», події якого зруйнують Ваші стереотипи про музику німецького генія. Вони покажуть, наскільки вона, навіть через 300 років, є актуальною та цікавою (адже у перекладі з англійської назва фестивалю звучить як «Бах сучасний»)!
Шість концертів «BACH CONTEMPORARY» оздоблять зиму вишуканою класикою композиторів із різних куточків світу та епохальними музичними хітами останніх років!
Ініціатором створення і проведення фестивалю є українська органістка Олена Мацелюх. У його подіях візьмуть участь справжні майстри своєї справи – українські музиканти-віртуози.
Майже усі концерти «BACH CONTEMPORARY» супроводжуватимуть візуалізації: художниця-імпровізаторка Олена Куц із допомогою різних технік (графіка, живопис, піскова анімація) зображатиме образи та настрої композицій, що звучатимуть.
Концерт-відкриття
Концерт-відкриття
01.02.2021 / 18:00
Концертний зал Людкевича
На концерті-відкритті звучатимуть композиції Йоганна Себастьяна Баха, якому й присвячений фестиваль. Олена Мацелюх та Меланія Макаревич доведуть, що музика видатного митця бароко навіть крізь століття залишається незрівняною й особливою!
Квитки за посиланням: https://philharmonia.lviv.ua/event/bach-contemporary-opening/
Маленька нічна серенада
Маленька нічна серенада
02.02.2021 / 18:00
Концертний зал Людкевича
Вже у 20 років Бах був визнаним одним з кращих органістів Європи! А органна музика займає у його творчості неабияку роль!
Мистецтво гри на цьому інструменті впродовж багатьох століть захоплювало й приваблювало багатьох, а відомі композиції класичної музики, що звучать у виконанні органа, отримують неочікуване звучання.
Прийдіть і переконаєтесь у цьому! А допоможуть у цьому Світлана Позднишева і Ольга Стрілецька.
Ви запитаєте: «А що такого особливого в Бахові і Вівальді? Чому їх називають геніями?»
Вважаємо, що відповіді на ці запитання можна отримати, послухавши їх музику, адже вона направду неперевершена!
Спеціально для вас на сцені Львівської національної філармонії музику Баха і Вівальді доповнять живопис від Ольги Куц та поезія у перекладі з італійської Богдана Котюка!
Чудові композиції музичних геніїв, мелодії, які ще довго закарбуються у пам’яті, вражаючі темброві поєднання арфи, фагота, органа і фортепіано, живописні картини, які доповнять неперевершені звучання!
Вечір органної музики від київської органістки Юлії Ландау міститиме композиції Йоганна Себастьяна Баха, Луї В’єрна, Богдана Котюка, Фелікса Нововейського та Марселя Дюпре.
Насолодіться багатством звучання цього дивовижного інструменту!
ОРГАН У КОМПОЗИЦІЯХ R&B, HEAVY METAL, SWING, COOL and FUSION у супроводі оркестру та фортепіано
Дивовижний вир музичний емоцій! Драйвове шоу стане вишенькою на торті фестивалю «Bach Contemporary»!
Muse, Radiohead, Rammstein, Arctic Monkeys, System of a down, Marilyn Manson, The Cranberries, Queen, Pink Floyd, Imagine Dragons та ще багато інших хітів від улюблених виконавців!
Сміливі аранжування легендарних композицій у стилі рок від композитора Влада Солодовникова. Свіже звучання та новий погляд ваші улюблені рок балади та симфонії.
У Бориславі, що на Львівщині, відкрили аптеку-музей першовідкривача гасової лампи та переробки нафти — Йогана (Яна) Зега. Про це пише Суспільне.
Музей облаштували у двоповерховому приміщенні в міському парку культури. Там є близько тисячі автентичних експонатів, що стосуються життя та роботи Яна Зега. Серед них аптечні посудини та гасова лампа, для якої Зега винайшов паливо.
На Львівщині відкрили аптеку-музей винахідника гасової лампи Яна Зега
“Чим власне цікава ця людина? Він фактично змінив світ. Перетворив світ, який ледве присвічувався маленькими свічками на світ, який яскраво освітлювався гасовими лампами”, — каже екскурсовод Ігор Романюк.
На Львівщині відкрили аптеку-музей винахідника гасової лампи Яна Зега
Частину експозиції, яка стосується медицини, у музей передали з історичних аптек міста. Решту — принесли містяни. Окрім медичних приладів, у музеї є ексклюзивні нафтові облігації та сторічна бориславська валюта.
На Львівщині відкрили аптеку-музей винахідника гасової лампи Яна Зега
Незабаром у музеї проводитимуть тематичні театралізовані дійства про Йогана Зега та майстер-класи. Головна мета проєкту — популяризувати постать винахідника та фармацевта, маловідомого за межами Борислава.
На Львівщині відкрили аптеку-музей винахідника гасової лампи Яна Зега
“Про Борислав почують вже в новітньому часі. На початку ХХ століття усі знали Борислав як місто, у якому видобувають 5% світової нафти. Тоді з Бориславом міг тільки Львів посперечатися”, — каже краєзнавець Андрій Спас.
У перші місяці музей працюватиме безкоштовно, а відвідати його можна за попереднім записом.
Для одних мармур — лише холодна камінна брила, інші використовують його в суто ужиткових цілях… А він — “оживляв”, створюючи неповторні образи, наче відроджені з античного світу. Вдихав у мертвий білосніжний камінь і божественну красу, і тихий смуток, і віру в безсмертя людської душі… Вічне Місто прийняло його тіло на вічний спочинок, а душа його прагнула туди, де колись він прийшов на цей світ…
Тут, у колись розкішній резиденції, народився талановитий скульптор
Мальовниче село на Острожчині, трохи більше 30 кілометрів від Рівного — Новомалин… Звідси почав свій шлях до світової слави Томаш Оскар Сосновський. От тільки на Батьківщині ім’я його, чиї твори прикрашають музеї, монастирі і храми Польщі, Італії, Німеччини, Ізраїлю довго замовчувалося і припадало пилом забуття. Замість безтурботного життя в розкошах, як належало родовитому заможному шляхтичеві, він обрав шлях служіння високому мистецтву. Залишивши розкішний палац і багаті маєтності на Рівненщині, вирушив до Європи вчитися, щоб дивувати світ образами, які вражають і донині. То, хто ж він такий, той відомий невідомий наш земляк Томаш Оскар Сосновський?
Портрет Томаша Оскара Сосновського роботи Франческо Подесті, 1878 рік
Новомалин — колиска майбутнього відомого скульптора
За останніми дослідженнями, Томаш Оскар Сосновський народився 12 грудня (наполягаючи на цій даті, дослідники відштовхувалися від дати хрещення — 21 грудня; офіційно дату не підтверджено, – прим. авт.) 1812 року в дворянській родині Сосновських. Його батько Станіслав Сосновський — Острозький маршалок — далекий родич гетьмана польного литовського Юзефа Сильвестра Сосновського, чия донька прославилася романом з Тадеушем Косцюшком. Матір майбутнього скульптора Касильда Малинська походила із роду князів Четвертинських. Томаш Оскар прийшов на світ і перші роки свого дитинства провів у родинній резиденції в Новомалині. Станіслав Сосновський, будучи людиною освіченою, поціновувачем і меценатом мистецтва, зібрав у перебудованому ним же замку велику бібліотеку, родинний архів, картини, гобелени, старовинні меблі, колекції скульптур, бронзових виробів. Він вишукано оздобив палац, перебудував замкові оборонні вежі на житлові і побутові приміщення, заклав парк. Новомалинський комплекс став однією з найрозкішніших садиб Волині.
Палацовий ансамбль у Новомалині. початок ХХ ст.
Станіслав Сосновський славився гостинністю, тому в палаці часто збиралася мистецька інтелігенція краю. Вочевидь, таке середовище і вплинуло на вибір Томашем майбутньої професії.
Після школи в Теофіполі майбутній скульптор продовжив освіту в найпрестижнішому на той час навчальному закладі Волині — Кременецькому ліцеї. Саме там під наставництвом представника віденського класицизму портретиста Йозефа Пічмана юний Сосновський неабияк захопився різьбярством.
Фрагмент внутрішнього двору палацового ансамблю, вид на каплицю. Фото поч. ХХ ст. зі збірки Національної бібліотеки Польщі
Службу у війську, куди Томаш на догоду родинним традиціям шляхтичів поступив разом з братами, перервало листопадове повстання 1830 року проти російського уряду. Чи брав 18-річний юнак участь у повстанні, наразі невідомо. У польських джерелах Сосновського називають “повстанєц стичньови” — тобто “січневий повстанець”. Як відомо, друге польське повстання проти влади Російської імперії відбулося в січні 1863-1864 років. У той час Томаш Оскар Сосновський уже був відомим скульптором і мешкав у Римі. Тому ці деталі його біографії ще потребують дослідження. А тим часом утиски, приниження і відверті переслідування поляків з боку російського царату після придушення повстання 1830 року спонукали Томаша Оскара покінчити з військовою кар’єрою, і в чині поручика він подав у відставку. Якийсь час провів у Новомалині, однак до справ господарських цікавості не виявляв. І невдовзі вирушив до Варшави, де вступив на скульптурне відділення Академії мистецтв. Там остаточно зрозумів, що його покликання – скульптура. Затим мистецькі студії продовжив у Берлінській Академії мистецтв.
Усі дороги ведуть у Рим
Рим — місце, де живе сама Історія в найяскравішому її прояві. Поклику Вічного Міста як колиски академічного мистецтва скульптури Томаш Оскар Сосновський не міг не піддатися. Тому навчання в Академії мистецтв Святого Луки в Римі залишило найглибший слід у його житті і творчості. Тут він здобув навики копіювання класичних зразків світового мистецтва. Тут до нього прийшло справжнє визнання.
Римські студії Сосновського ознаменувалися знайомствами з видатними майстрами П’єтро Тенерані, Бертелєм Торвальдсеном, Антоніо Канова.
На початку 1840-х, остаточно поселившись у Римі, Томаш Оскар Сосновський розпочав самостійну кар’єру скульптора. У роботах, які він виконував на замовлення, переважали біблійні сюжети та міфологія. І невдовзі слава про великого майстра розійшлась по Європі.
“Тижневик ілюстрований” 1859 рік. Зображення скульптури “Янгол Воскресіння” Сосновського. У тексті розповідається, що цю роботу митець присвятив своїм померлим братам Броніславу і Євгеніушу. Скульптуру встановлено в костелі кармелітів у Варшаві
У 1846-у 34-річний Томаш Оскар Сосновський обійняв посаду професора скульптури в Академії мистецтв Святого Луки в Римі, з якою він назавжди пов’язав своє життя. На схилі літ, у 1878-у Сосновського обрали на посаду ректора-регента Академії, яку він обіймав до самої смерті.
Хоча більшість часу він проводив у Вічному Місті, однак вряди-годи навідував і свої волинські маєтності. У Новомалині в 1861 році на кошти майстра зведено нову дерев’яну церкву. За його ескізами перебудовано капличку на території Новомалинської резиденції. Її прикрасили мармурові скульптурні композиції авторства Сосновського. Однак Рим знову і знову кликав його… Там Сосновський бере участь у різних мистецьких заходах і виставках. Його роботи їдуть до багатьох європейських міст — Варшави, Кракова, Риги, Парижу, Відня.
Костел Опіки Святого Йосипа при монастирі Сестер Ордена Відвідин Пресвятої Діви Марії у Варшаві (костел Візиток). Тадеуш Чацький (засновник Кременецького ліцею), скульптура Сосновського
У 1859 році його “Діва Марія Непорочного Зачаття” (одна з найкращих робіт скульптора) на виставці у Флоренції справила фурор у мистецьких колах. Того ж року Папа Римський Пій ІХ за великі заслуги в розвитку релігійної скульптури вручив Сосновському Орден Святого Григорія Великого — одну з найвищих папських нагород. Сам скульптор був почесним членом 24-х національних академій мистецтв.
Діва Марія Непорочного ЗачаттяРим, пам’ятник Папі Пію ІХ роботи Сосновського. Фото з книги Валерія Войтовича “Томаш Оскар Сосновський. Скульптура класицизму”
Томаш Сосновський був заможним землевласником, тому міг собі дозволити безбідне життя. Однак його побут у Римі вражав сучасників надзвичайною простотою. Французький дослідник Луїс Вейллот так писав про це (з книги В. Смочиньського “Спогади про польське паломництво до Риму в 1888 році” (W. Smoczyński „Wspomnienia o polskiej pielgrzymce do Rzymu w roku 1888”)):
“Скульптор польський володіє в Україні маєтком, повним коштовних цікавинок, і понад чотирма тисячами підданих. Усе це він залишив заради творіння скульптур у Римі. А праця над створенням цих скульптур спонукає його забути про турботу про себе та славу. Яку ж славу міг здобути собі скульптор у Франції, користуючись прибутками, які приносили 4 000 підданих в Україні!. А він влаштував для себе майстерню, схожу на маленьку комірчину. Не випускаючи долота з рук і не перестаючи працювати, підкріплюється шматком хліба або іноді якоюсь їжею, принесеною з загальної кухні… Ховається, якщо хтось прийде оглядати його роботи. Бачив його один раз. Добре польське обличчя, лагідне і чисте, з надзвичайно живими очима. Скульптор й на гадці не мав ані одружуватися, ані користуватися (тут — в сенсі мати зиск з майна, – прим. авт.) своїм майном … “.
Коли до Томаша Оскара Сосновського прийшов духівник, аби важко хворий на передсмертному одрі скульптор міг висповідатися, йому довелося долати круті вузенькі сходи й згинатися мало не навпіл у приземкуватих дверях, щоб потрапити до маленької кімнатки, де мешкав знаний майстер. Про байдужість до матеріальних багатств свідчив і той факт, що чимало своїх творів Сосновський дарував. За власні кошти він реставрував вхід до Пантеону в Римі. Щедрою була його підтримка молодим художникам.
Емблема Братства Віртуозів у Пантеоні в Римі роботи Сосновського
На що майстер не шкодував коштів, так це на мармур. Він творив з білосніжного каррарського мармуру, який видобувають в Апуанських Альпах на території Каррари. Він вважається одним із найцінніших і дороговартісних сортів мармуру. Мармур, який “дихає” і сяє внутрішнім світлом, з якого скульптор створював неповторні “живі” образи.
“Едіп і Антигона”, скульптура Сосновського в папському парку в РиміТомаш Оскар Сосновський “Пам’ятник Коперніку”. Рим
Та все ж батьківський дім кликав, і останні роки життя Сосновський хотів провести в родинному маєтку. Через майже 40 років життя у Римі, в 1884-у, він писав сестрі: “Я думаю в цьому році повернутися додому, але не знаю, яким чином”. Однак, чи тому на заваді стала важка хвороба, чи прохання колег не залишати пост регента, але до Новомалина він так і не повернувся. Вічне Місто не відпустило його…
Фрагмент портрету Сосновського роботи П’єтро Гагліарді, 1883 рік. Зберігається у садибі Братства Віртуозів у Пантеоні в Римі
Томаш Оскар Сосновський помер у Римі 27 січня 1886 року. Поховали його на головній алеї кладовища Кампо Верано. Напис на могилі гласив: “Святої пам’яті Томаш Оскар Сосновський, скульптор, уроджений в Новомалині, помер у Римі 27 січня 1886 р. Племінниця (по сестрі) і внучки цей пам’ятник йому становлять. Вічна пам’ять”.
Могила Сосновського на Кампо Верано, Рим
Колеги з Римської Академії розмістили в тодішній європейській пресі такий некролог: “Був у думках і серцях усіх, тому що на людину подібного характеру, подібної доброти і величності духу, треба чекати довгі роки”. Могилу доглядали монахині монастиря Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії (Zgromadzenie Sióstr Niepokalanego Poczęcia Najświętszej Marii Panny). У 2009 році з гробівця викрали плиту зі зображенням Янгола Воскресіння — одну з перших робіт, створених Сосновським у Римі.
Доторкнутись до Великого Рафаеля
Два великих майстра Рафаель Санті й уродженець Острожчини Томаш Оскар Сосновський зустрілись через віки в знаковому для обидвох місті — Римі. Щоправда, перший давно відійшов у кращі світи, залишивши по собі безсмертні творіння, а другий щойно спізнав славу і визнання. А було так. Одного травневого дня 1870 року члени Академії імені Святого Луки в Римі терміново зібралися на засідання — у Пантеоні виявили поховання геніального Рафаеля, який помер 350 років тому. Останки автора “Сикстинської Мадонни” добре збереглися. Однак всі усвідомлювали, що зміна температурного режиму та освітлення можуть стати для них фатальними. Та перш, ніж закрити гробницю, вирішили зробити гіпсовий відбиток черепа художника.
Пантеон, гробівець Рафаеля Санті. Фото з мережі Інтернет
Серед багатьох імен талановитих майстрів для такої унікальної роботи звучить ім’я Сосновського — і вибір зроблено. Це було справжнім визнанням заслуг скульптора. У подальшому гіпсову копію було подаровано місту Урбіно, де народився Рафаель Санті. Цей факт з біографії скульптора описав Валерій Войтович у своїй книзі “Томаш Оскар Сосновський. Скульптура класицизму”.
Унікальні роботи майстра на Рівненщині довелося рятувати
Творча спадщина Томаша Оскара Сосновського налічує понад сотню мармурових скульптурних творів на теми античноті, середньовічної історії, біблійних сюжетів, міфології, світського життя. Проте, схоже, жоден скульптор ХІХ століття не має в доробку стільки бездоганних художніх образів Богородиці і Христа, як Томаш Оскар Сосновський. Роботи майстра сьогодні можна побачити в Італії, Франції, Німеччині, Ізраїлі, Литві, Польщі, Україні.
У Назареті подвір’я Базиліки Благовіщення прикрашає одна із найкращих робіт майстра скульптура Діви Марії Непорочного Зачаття.
У польському Кракові височіє пам’ятник історичним особам, які мають стосунок до історії й нашого краю, — польській королеві Ядвізі і литовському князеві Ягайлу. Відкрито скульптуру в Кракові в 1886 році на честь 500-річчя поєднання Литви і Польщі в результаті одруження королеви Ядвіги з князем Владиславом ІІ Ягайлом.
Краків, пам’ятник королеві Ядвізі і князю Ягайлу, 1890 рікКраків, Ядвіга і Ягайло. Сучасний вигляд. Фото з мережі Інтернет
Мармурова скульптура Ісуса Христа в терновому вінку і багряниці, з руками, складеними навхрест і перев’язаними мотузкою прикрашає монастир Нотр Дам де Сіон в Ізраїлі. Монастир розташований у місці, де, за переказами, Понтій Пілат проказав слова: ”Ecce Homo” — “ Це Людина”. Скульптура і має таку назву. Її колись подарував монастирю сам Сосновський.
Ісус Христос з Нотр Дам де Сіон, Ізраїль. Фото з Вікіпедії
Об’єкт паломництва християн всього світу — Scala Santa (Святі Сходи) у Римі. Це 28 мармурових сходинок, якими, за переказами, піднімався на суд Ісус Христос. Це сходи старого Латеранського собору з Єрусалиму (нині не існує), за легендою буцімто привезені до Риму в 326 році святою Єленою. Біля підніжжя бічних сходів (вони поруч із основними, по яких паломники піднімаються навколішки) стоїть скульптурна композиція Томаша Оскара Сосновського “Pieta” (“Оплакування”).
Святі Сходи в Римі. На фото ліворуч – скульптура Сосновського “Пієта”
До речі, репліка (авторське повторення твору, яке може відрізнятися від оригіналу розмірами або окремими деталями) цієї скульптури також є і в Рівненському краєзнавчому музеї. Вона туди потрапила у 1952 році з костелу Святого Антонія, що в Межирічах (Корецьких).
Сосновський “Пієта”, Рівненський краєзнавчий музейРим. Парк Польського будинку Папи Іоанна Павла ІІ. Скульптури Сосновського “Вікторія”, “Едіп і Антигона”, “Юстиція”“Спляча Аріадна”, Рівненський краєзнавчий музей
В Україні репліки творів видатного майстра є в музеях Острога, Рівного, Львова, Чернігова, Житомира. У Рівненському музеї авторству скульптора приписуються сім робіт – “Арес”, “Капітолійський Брут”, “Невідома”, “Аполлон Бельведерський” (погруддя), “Pieta”, “Сократ”, “Спляча Аріадна”. До речі, підпис автора є лише на одній — “Pieta”.
“Брут”, РОКМ“Арес”, РОКМ“Невідома”, РОКМ
Деякі з цих скульптур, як от “Невідома” (або “Зима”), “Спляча Аріадна”, погруддя “Аполлона Бельведерського”, “Капітолійський Брут” привезені до музею із замку в Новомалині в 1945 році.
“Аполон Бельведерський”, РОКМ
Також роботи Сосновського є в Острозькому музеї. Зокрема, барельєф “Мадонна з Немовлям” (“Діва Марія з Дитям”), як вважають музейники, він походить з домової каплиці Сосновських у Новомалинському замку. Барельєф привезли з Новомалина в 1950-і роки у фрагментах, він був розбитий. Скульптуру реставрували. Цікава деталь на барельєфі – крапля води, яка витікає з драпування, і поряд підпис майстра. Крапля разом з підписом – характерна особливість, яку скульптор вводить до багатьох своїх композицій. Щось на кшталт мистецького автографу майстра. Є така крапля і на скульптурі “Ессе Ноmo”.
“Діва Марія з Дитям” (“Мадонна з Немовлям”), Острозький музейКрапля, що стікає з одягу (унизу праворуч) – мистецький автограф Сосновського
Одним з найбільш вражаючих образів Христа, втілених скульптором у мармурі, є композиція “Христос на смертному одрі”. Є дві аналогічні роботи майстра. Одна з них знаходиться у костелі кармелітів у Варшаві, інша – в Острозькому краєзнавчому музеї.
“Христос на смертному одрі”, Варшава, костел кармелітів. Фото з мережі ІнтернетХристос на смертному одрі”, Остріг, музей“Христос на смертному одрі”, Остріг, музей
А потрапила до музею з Острозького римо-католицького костелу, якому була подарована після його реставрації у 1897 році родичкою скульптора Броніславою з Фальковських Чосновською. Невідомо, якою була б доля цього твору, якби не Йосип Новицький — істориик, дослідник, один із натхненників створення Острозького музею. У 1947 році він врятував унікальну скульптуру від вивозу за кордон, знявши її з допомогою військових з залізничної платформи і привізши до музею.
Ще одну роботу Сосновського було б втрачено — “Діву Марію з Дитям”, якби не Йосип Новицький. Ця скульптура належала племінниці Сосновського Анні з Ходкевичів Довгялло, яка в 1897 році подарувала скульптуру Острозькому католицькому костелу. У 1963 році перед закриттям храму віряни звернулися до Новицького з проханням допомогти зберегти цінні костельні речі. Розповідають, що, коли після закриття костелу витягли на подвір’я мармурову Діву Марію і, зачепивши її ланцюгами до трактора, потягли, Йосип Новицький буквально врятував скульптуру від розбиття, кинувшись напереріз трактору.
“Діва Марія з Дитям”, Остріг, музей
Пам‘ять про Майстра
На жаль, широкому загалу на Рівненщини мало відомо і про Томаша Оскара Сосновського, і про його зруйноване родове гніздо в Новомалині. Утім, на Рівненщині діє Громадська організація “Культурно-просвітницький центр імені Т. О. Сосновського” (голова Ярослав Ковальчук). Центр усіляко пропагує творчість визначного скульптора та відроджує пам’ять про нього. Зокрема, за ініціативи і сприяння організації школі в Новомалині присвоєно ім’я Томаша Оскара Сосновського та встановлено меморіальну дошку.
Меморіальна дошка в Новомалинській школі
А в день народження знаного скульптора, 12 грудня, в Острозькому музеї відбулася презентація фільму про його життя і творчість. Появі фільму також слід завдячувати сприянню Центру імені Сосновського. Центр також започаткував міжнародну мистецьку премію імені Т. О. Сосновського, що стало б гідним пошануванням нашого видатного земляка. Однак, за словами Ярослава Ковальчука, ідея з премією ще потребує допрацювання. Зокрема сподівається на співпрацю щодо цього з новообраною владою.
Доля замку, як доля людини
Будівлі також мають свою долю і карму. Інколи вони переживають своїх власників. Новомалинський же палацовий комплекс залишився хіба що на старих світлинах, на малюнках Наполеона Орди та в реконструкціях дослідників. Хоча описи і зовнішнього вигляду, і внутрішніх інтер’єрів збереглися. Доля Новомалинського замку — як долі його численних власників — то злети, то падіння… Від неприступної твердині й величі однієї з найкрасивіших магнатських резиденцій Волині до руйнації і забуття.
Замок-фортеця, на місці якого постала пишна резиденція. Малюнок-реконструкція з альбома Збігнева Шчепанека “Замки на кресах”Новомалинський замок – малюнок-реконструкція Збігнєва Шчепанека (“Замки на кресах”)
Романтичні руїни Новомалинського палацово-замкового комплексу, що височіють над змілілою Збитенкою, ховають у своїх мурах цікаву історію нашого краю. Першим власником і будівничим фортеці в Глухах (так колись називався Новомалин) наприкінці XІV століття був Великий князь Литовський Ягайло Ольгердович. Затим — князь Свидригайло. Потім цими землями володів рід Єло-Малинських, при яких Глухи і стали Новомалином. Кожен з власників залишав свій слід в долі комплексу. Так на початку XVІІІ століття замок перебудовують на бароковий палац. На початку ХІХ століття, коли замок став власністю Сосновських (його в якості посагу принесла Станіславу Сосновському його дружина Касильда з Малинських-Четвертинських) він поступово набув рис світської архітектури. Саме стараннями Станіслава Сосновського, обраного в 1811 році маршалком Острозького повіту, батька майбутнього скульптора Томаша Оскара, замок на березі Збитенки перетворився на розкішну магнатську резиденцію з палацом і каскадним англійським парком.
Замок в Новомалині, зображення з мистецького тижневика “Клоси”, 1887 рік
Щоправда, перебудова комплексу була наслідком не так архітектурних фантазій нових власників, як кроком вимушеним. Через родинну майнову тяжбу Станіслав Сосновський уклав угоду, за якою він не мав права жити в бароковому палаці, що й спричинило масштабну реконструкцію комплексу. Старі стайні було перебудовано в житловий корпус. Поруч розміщувалися флігелі, господарчі будівлі. З епохи середньовіччя замок зберіг кількарівневі підвали. Поруч з основною будівлею знаходилася каплиця, перебудована з оборонної вежі в неоготичному стилі ще Малинськими. Свої доповнення в цю дивовижну споруду внесли і Сосновські, зробивши каплицю родзинкою новомалинського гнізда. Залишки її й досі дивують своєю архітектурою відвідувачів Новомалина. Зовні вона квадратна, всередині — кругла. На кожному з чотирьох фасадів міститься вузьке стрілчасте вікно. Зовнішні кути споруди прикрашають високі круглі гострокінечні башточки — пінаклі. Авторству Томаша Оскара Сосновського приписують оздоблення капличного вівтаря різьбленням по мармуру. Каплицю прикрашав барельєф роботи Сосновського “Мадонна з дитям”.
Новомалинський замок, листівка, 1928 рік. Зі збірки Національної бібліотеки ПольщіІлюстрація з книги Валерія Войтовича “Томаш Оскар Сосновський. Скульптура класицизму”
У 1866 році губернська газета Волині писала: “…замок перетворений на палац … з трьох боків оточений ставком, з четвертого примикає до материка і відокремлений від нього ровом, через який проходить кам’яний міст, який колись був підйомним мостом”. До маєтку вела неоготична, багато декорована мурована брама, що стояла на фундаментах однієї зі замкових веж. Палацовий комплекс у Новомалині зобразив на своїх малюнках художник Наполеон Орда, який якраз у ті роки подорожував Волинню.
Наполеон Орда, Новомалинська резиденція, 1860-70-роки. Збірка Краківського Державного музеюНаполеон Орда, Новомалин. Збірка Краківського Державного музею
Внутрішнє оздоблення палацу також вражало. Його описи можна знайти, зокрема, в 11-томнику Романа Афтанази “Історія резиденцій на давніх кресах Речі Посполитої”. Окрім вишуканої ліпнини, стіни прикрашали художні полотна, мармурові скульптури, у шафах — дороговартісний порцеляновий посуд. Облицьовані кахлем печі прикрашали розписи блакитною глазур’ю з ідилічними сюжетами. Стіни бальної зали на першому поверсі прикрашали портрети представників кількох шляхетських родів. Праве крило палацу займали так звані “Зелена” і “Гобеленова” зали. Їхні стелі декоровано фресками XVII століття. У “Зеленій” залі був великий камін з чорного мармуру. А “Гобеленову” прикрашав гобелен розміром 3 на 4 метри, що зображав птахів у польоті. Усі меблі в палаці було виконано в античному стилі. Декором другого поверху слугували мисливські трофеї.
У палаці була велика колекція дороговартісної порцеляни — саксонської, берлінської, корецької і баранівської, колекція бронзових, срібних і кришталевих виробів.
Смерть у 1854 році Станіслава Сосновського фактично поставила хрест на подальшій розбудові Новомалинської резиденції. Судові тяжби за спадок Станіслава Сосновського між його родичами далися взнаки. А єдиному повноправному власникові успадкованого Новомалина Томашу Оскару, на ту пору вже відомому скульптору, було не до фамільних добр. Його цілковито поглинуло мистецтво. Усі свої маєтності він роздав у оренду місцевим поміщикам. А Новомалинською вотчиною доручив керувати колезькому асесору Генриху Станіславовичу Ружицькому.
Після смерті Томаша Оскара Сосновського Новомалин за спадком опиняється в руках різних родів: Фальковських, Ходкевичів, Довгялло. Анна Людвика Ходкевич (племінниця Сосновського) побралась у 1892 році з Домініком Довгялло зі старовинного польського шляхетського роду, і Новомалин аж до вересня 1939 року був у володінні цієї родини.
Резиденція Сосновських-Довгялло, міжвоєнний період
Розорення і руйнації зазнав маєток під час Першої світової війни та подальших революційних подій. Намагаючись врятувати хоча б найцінніші речі, власники вивезли з Новомалина до Житомира 15 возів добра – родинний архів, бібліотеку, художню збірку, понад 20 скульптур Томаша Сосновського, порцеляну. Частину цього майна було втрачено. Усе, що не вивезли, було “конфісковано” місцевими “ревкомівцями”, а що не можна було забрати, то просто побили, поламали, спалили. Місцеві “революціонери” позбивали ліпнину і декор зі стін і стель, повиймали віконні рами і двері…
У 1921-1939 роках останній власник Новомалина Кароль Довгялло реставрував зруйновані замкові будівлі, частково відновив інтер’єри. Але це вже був інший, новий палац.
Новомалинська резиденція у 1940-і роки
Ставлення ж радянської влади до панської спадщини та її власників було відомим. Депортований у 1939-у Кароль Довгялло згинув у вирі буремного часу. Його дружині Софії з дітьми вдалося врятуватися. Нащадки цього роду і нині живуть у Польщі. Вони вважають, що найімовірніше Кароля Довгялло разом із багатьма іншими польськими військовиками було страчено в Биківні під Києвом у 1939-у або на початку 1940-х.
Під час Другої світової замок у Новомалині зазнав непоправних руйнувань. За спогадами місцевих, одного разу партизани підірвали розташований в палацових приміщеннях німецький склад боєприпасів. У результаті виниклої пожежі згоріли частина будівель комплексу. Згодом від удару блискавки згорів дах каплиці. А довершили справу місцеві жителі, які поступово розібрали вцілілі стіни і рештки споруд на будівельний матеріал…
Каплиця, 1940-і роки
Існує графічна реконструкція палацового ансамблю в Новомалині, виконана професоркою кафедри архітектури та середовищного дизайну НУВГП Ольгою Михайлишин. Ось що вона розповіла: “Ще в 1997-1998 роках я виконала цю графічну реконструкцію Новомалинського палацового ансамблю, спираючись на наявні тоді фотодокументи, малюнки Наполеона Орди, історичні дослідження. Тоді в середовищі науковців велася мова про можливість відродження палацового комплексу, але офіційно так питання тоді не ставилося. Практичного застосування реконструкція так і не знайшла”.
Замок у Новомалині, реконструкція Ольги Михайлиши
Сьогодні Новомалинський палац має статус пам’ятки архітектури та містобудування ХІV століття державного значення і перебуває в стані невідновних руїн. Від колишньої величі і краси не збереглося практично нічого.
Охороняється державою… Тільки охороняти вже практично нічого
Від палацу вціліли частина стін і склепінчастих підвалів. Хоча колишня родзинка резиденції — каплиця — навіть у зруйнованому стані вражає відвідувачів. Рештки колись розкішної садиби, схоже, приречені зникнути безслідно. Адже жодного кроку на реставрацію комплексу, чи принаймні консервацію і реальну охорону решток не зроблено.
Вид на колишню резиденцію зверху. Фото з сайту https://m-a-d-m-ax.livejournal.com
Не знайти тут і бодай інформаційної таблички про цю місцину. Кожен день наближає той час Х, коли кинута напризволяще пам’ятка зникне назавжди, зруйнована часом і байдужістю сучасників.
Залишки колись розкішної неоготичної каплиці. Фото 2018 року з мережі Інтернет
…Про надзвичайно обдаровану людину кажуть, що її поцілував Бог. Без сумніву, талант Томаша Оскара Сосновського — від Всевишнього. Якщо вітер мандрів занесе вас у Новомалин, то, прогулюючись мальовничими руїнами, згадайте того, хто тут народився, і, хоча й помер на чужині, але назавжди прославив наш край — великого майстра мармурової скульптури Томаша Оскара Сосновського.
У місті Миколаїв на Львівщині розташована фортеця часів Першої світової війни. Укріплення розміщене на піщаній основі і місцеві жителі разом з науковцями кажуть – його можуть зруйнувати, добуваючи звідки пісок. Про це пише Суспільне.
Пам’ятка місцевого значення
Фортеця є пам’яткою історії місцевого значення. Однак вона складається з багатьох укріплень і приміщень, які не зареєстровані. Відповідну документацію почали розробляти 6 років тому, але вона досі не готова.
“Насправді у цю фортецю входить 8 батарей, більше кількох десятків різних укріплень: бетонних, земляних, і це фактично єдина на території України така фортеця, яка практично без руйнувань збереглася до наших днів”, – каже мешканець Миколаєва Леонід Озірковський.
На Львівщині руйнується фортеця часів Першої світової війни
У 2015 році науковці почали розробляти облікову документацію на пам’ятку.
“У 2019 році вони буквально впродовж двох місяців організували паспортизацію загрожених об’єктів і облікову картку подали у Міністерство культури для присвоєння охоронного номера і від червня 2019 року дотепер ми нічого не знаємо про долю цієї документації”, – каже доцент кафедри архітектури “Львівської політехніки” Василь Петрик.
Відповідь чекали більше року, розповідає спеціаліст обласного відділу реставрації об’єктів культурної спадщини Роман Книш.
“Пройшло немало – небагато півтора року. 25 листопада минулого року від Міністерства культури надійшов лист, яким нас було повідомлено про призупинення розгляду цієї документації”, – каже Роман Книш.
На Львівщині руйнується фортеця часів Першої світової війни
Пам’ятка чи піщаний кар’єр?
За словами місцевих мешканців, цінність фортеці намагаються нівелювати на користь розвитку піщаних кар’єрів.
“Проблема в тому, що гори, у яких зроблені позиції, піщані, і якщо вибрати весь той пісок, а вибирається він дуже легко – там метр і вже пісок. Зрозуміло, якщо приватна фірма тим займеться, то вона заробить не мільйони, а мільярди. Тому боротьба не на життя, а на смерть”, – каже історик Леонтій Войтович.
Чи будуть внесені об’єкти пам’ятки у держреєстр, залежить від Міністерства культури. Звідти надійшов висновок експертної комісії.
“Об’єкт залишків укріплень на Лисій горі відповідають критеріям пам’ятки науки і техніки, хоча воно ні в які рамки не входить, тому що ні науки, ні техніки воно пам’яткою бути не може. Тільки пам’яткою історії. Другим пунктом: “Складові об’єкту залишків укріплень на Лисій горі не підлягають до занесення до державного реєстру нерухомих пам’яток”. Зрозуміти щось з того важко”, – каже спеціаліст обласного відділу реставрації об’єктів культурної спадщини Роман Книш.
На Львівщині руйнується фортеця часів Першої світової війни
Львівська облдерждміністрація звернулась з офіційним листом до Міністерства культури. Також депутатське звернення до міністра написав народний депутат Тарас Батенко, а депутат обласної ради Тарас Подвірний – написав звернення голові обласної ради.
Ось фрагмент звернення:
“Через господарську діяльність існуючих кар’єрів піску та спроб відкриття нових кар’єрів на території пам’ятки, існує загроза зруйнування та повної втрати такої цінної історичної пам’ятки”.
Кореспонденти Суспільного також написали запит до Мінкульту, аби отримати пояснення, чи внесуть об’єкти пам’ятки у держреєстр. Відповіді поки не отримали. Тим часом у мережі Facebook створили сторінку «Врятуймо Миколаївську фортецю».
Що відомо:
Спорудження укріплень в районі Розвадова та Миколаєва розпочалось у 1877-1878 роках і тривало аж до 1913 року.
Фортеця була складовою розгалуженої мережі фортифікацій Австро-Угорської імперії на території Галичини.
Миколаївська фортеця мала щонайменше 23 польові укріплення та 8 батарей. Гарнізон мав складати близько 10 тисяч особового складу.
У 2017 році фортецю визнали пам’яткою історії місцевого значення та призначили охоронний номер 2967-Лв.
Закарпатське дівоче тріо «Анця» презентувало незвичне відео на свою нову пісню «Дримба». Трек був створений у відповідь на непристойний хейтерський коментар (https://youtu.be/8JsyR9j-K9w) анонімного дописувача під попереднім кліпом гурту.
Хоча відео зняте на мобільний телефон, воно набуло миттєвого поширення у соцмережах, породивши багато пародій, зокрема у популярній мережі TikTok: https://vm.tiktok.com/ZMJETk4HL/, – а також викликавши бурхливі суперечки серед користувачів: https://fb.watch/3i8B1Zfx42/.
Зміст пісні побудований на багатозначності слова «дримбати». Його на Західній Україні вживають як у прямому значенні – грати на дримбі, так і у переносних. «Дримбати» і «дримбатися» означає виконувати складні чи неприємні завдання, надокучати, морочити голову, а також – любовні утіхи.
Деяким слухачам сподобалася етнічна складова пісні у сучасній обробці, іншим запам‘яталися незвичні образи співачок, які майже усе обличчя закрили барвистими українськими хустками. Знайшлося і багато таких, хто не зрозумів креативного задуму музиканток. Цікаво, що чимало дописувачів у цьому відео вперше дізналися про дримбу – старовинний гуцульський музичний інструмент, також поширений у деяких інших народів. Самі ж дівчата радіють, що вперше за чотири роки існування гурту їм вдалося зачепити увагу широкої аудиторії зі всієї України, здобути сотні нових підписників та слухачів. Натхненні цим успіхом вони разом зі своїм музичним продюсером, лідером знаного закарпатського гурту «Рокаш» Віктором Янцо, готують нову пісню та кліп.
У Львівській національній філармонії стартувало грандіозне відзначення 265-річчя видатного Моцарта! З цієї нагоди 31 січня об 11:30 спеціально для найменших слухачів філармонія «запустить» надшвидкісний експрес, який промчить найцікавішими музичними зупинками всесвітньо відомого генія!
Музичний Експрес «MozartKids» стане першою подією із циклу Сімейних концертів у новому році.
Музичний Експрес «MozartKids» це:
– передконцертні атракції, забави від Центру музичного розвитку «Tempo»
– захопливі історії від ведучого Олега Пригоди, завдяки яким усі поринуть у чарівний світ музики Моцарта
– геніальна музика Моцарта у виконанні Академічного симфонічного оркестру під орудою Сергія Хоровця!
– розчулені музиканти, з облич яких не зникають усмішки та які з радістю покажуть маленьким гостям інструменти, на яких грають!
– дитячий сміх, танці, ігри та чудово проведений час усією сім’єю чи із друзями!
Подія триватиме менше години та підходить для дітей віком 2-9 років.
Також кожен концерт включатиме 20 хвилин веселих передконцертних інтерактивів з унікальним музичним реквізитом за участі артистів симфонічного оркестру та аніматорів.
Вхід дітей до 3-х років вільний!
Сьогодні, 28 січня, не стало головного режисера Львівського театру ляльок Володимира Підцерковного. Про це повідомляють на фейсбук сторінці театру.
«Із сумом повідомляємо, що сьогодні вночі відійшов у вічність головний режисер театру Володимир Євгенійович Підцерковний. Світла пам’ять!», – йдеться у повідомленні.
Довідка:
Володимир Євгенійович Підцерковний приєднався до команди театру 2017-го року на посаду головного режисера. Пан Володимир навчався у Київському державному інституті культури ім. О. Корнійчука, а згодом у Рівненському державному інституті культури на режисерському відділенні.
У 2008-му році закінчив Державну академію керівних кадрів культури і мистецтв , інститут післядипломної освіти, курс – особливості організації та управління діяльності театрів у сучасних умовах.
У 1975 – отримав посаду завідувача клубом у селі Переросля, Рівненської області, аж доки не пішов до армії.
З 1977-го по 1978-й – був актором Рівненського обласного театру ляльок, у 1991-му році почав працювати художнім керівником Центру дозвілля «Шлях» у м. Рівне. 1996 – режисер-постановник Рівненського обласного театру ляльок.
У 1998 – отримує посаду головного режисера Рівненського обласного театру ляльок, де працює по 2003-й рік.
З 2003-го по 2017-й – працював головним режисером Івано-Франківського академічного обласного театру ляльок ім. Марійки Підгірянки.
За час роботи в театрах Володимир Євгенійович створив понад сорок вистав для дітей, юнацтва та дорослих, котрі і досі живуть на сценах театрів країни. Низка поставлених ним вистав брала участь у численних вітчизняних та міжнародних фестивалях, зокрема у Білорусі, Литві, Молдові, Польщі, де отримували як спеціальні, так і головні нагороди.
Сьогодні хочемо познайомити читачів Фотографій Старого Львова з 15 цікавими фактами про одну з найстаріших львівських вулиць, що розташована в Личаківському районі – Пекарську, що простягається від вул. Івана Франка до Мечнікова.
Частина плану м. Львів 1829 року. Червоним виділена вулиця Пекарська. (джерело: Вікіпедія)
Під назвою Пекарська вулиця відома ще з кінця ХVІІ ст. Утворилася вона на місці дороги, яка була прокладена паралельно до лінії міських бастіонних фортифікацій, що споруджувались у 1670-1690-х рр.
Від 1544 року вулиця називалася Тембжицька або Темричевська. З 1690 року — вулиця Пекарська. Під час німецької окупації (від 1943 року) вулиця носила назву Бакерґассе (назва Пекарської вулиці німецькою). Історична назва повернена вулиці у липні 1944 році.
До середини ХІХ ст. в Середмісті існувала вул. Пекарська Нижча (частина сучасних вулиць Вірменської та Театральної), зараз це вул. Кониського.
Частина плану м. Львів 1917 року. Червоним виділена вулиця Пекарська (джерело: Вікіпедія)
Довжина сучасної Пекарської вулиці становить близько 1,5 км. У верхній частині до неї з півдня прилягають зелені масиви на території Академії ветеринарної медицини, Медичного університету та інфекційної лікарні. Над ними височіє пагорб, який називався Новокампіанівською горою, а з ХІХ ст. Шуманівкою. На пагорбі збереглися сліди валів фортифікацій ХVІІ ст.
Верхня (або східна) частина Пекарської та Личаківської в середині XIX століття отримала назву «львівської Калабрії». Це пов’язано з злочинним угрупуванням, яке вдень укривалося в одному з будинків біля цвинтаря, а вночі виходило полювати за самотніми перехожими. Головного злодія прозвали «цирюльником», адже під будь-яким приводом чіплявся до них, і у відповідний момент швидко заліплював обличчя жертви пластиром із пташиного посліду. Позбавлена зору і можливості покликати на допомогу людина ставала легкою здобиччю для решти банди.
вул. Пекарська. Львів, 1941-1944 (джерело: Котлобулатова І. Львів на фотографії-2: 1860-2011. Львів: Центр Європи, 2011)
20% від всіх адрес вулиці є архітектурними пам’ятками місцевого значення. Забудова вулиці різноманітна: віденський класицизм, сецесія, конструктивізм, сталінський ампір, забудови нового часу.
Тут розташовані два медичні університети національного рівня: Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького та Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Ґжицького. З медичної інфраструктури є обласні центри: Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня, Львівський обласний клінічний діагностичний центр, Львівський обласний центр служби крові, Львівське обласне патологоанатомічне бюро. На вулиці також розташований Ботанічний сад.
Палац Комелло. вул. Пекарська, 50. Львів, поч. ХХ ст. Автор: Яворський Косьчєша Ю.(джерело: Котлобулатова І. Львів на фотографії: 1860-2006. Львів: Центр Європи, 2008)
А ще на Пекарській можемо побачити аж три палаци: неоготичний палац Туркулів-Комелло (вул. Пекарська, 50. Споруджений у 1840-1844 рр. Ймовірно за проєктом Фридерика Баумана. Нині— навчальний корпус Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Гжицького); палац Сєменських-Левицьких (вул. Пекарська, 19. Збудований в першій половині ХІХ ст. У 1930-х роки сюди з Народного дому перенесли філію української Академічної гімназії. У повоєнні роки тут містилася середня школа № 36, пізніше тут розмістили спеціалізовану школу-інтернат № 102 для дітей з розумовими вадами); палац графа Орловського (вул. Пекарська, 13. Збудований на поч ХІХ ст. згодом неодноразово реконструйований).
Палац Семенських-Левицьких, поч. ХХ ст.
1844 року власниця палацу на Пекарській, 50 відкрила купальню на ставі у палацовому парку. Львів’яни відвідували цей заклад, на свята та в неділю тут грав військовий оркестр. Для жінок існували купальні на сусідньому Вороблячому ставі у саду монастиря сакраменток; басейн у саду (нині— басейн Зооветеринарної академії). Проте, через отруєння риб у цьому ставі милом стали причиною заборони доступу до нього світським особам, а купальню перенесли 1846 року на став Шумана
Готель «Краківський» у 1920-х рр.
На початку Пекарської здавна стояли два готелі. Ліворуч «Краківський», який після перебудови у 1913-1914 рр. Вважався найелегантнішим у місті (проект архітекторів Михайла Лужецького та Едмунта Жиховича», а праворуч – «Метрополь». Після війни обидва втратили свої готельні функції.
Одним з найстаріших збережених будинків по вул. Пекарській знаходиться за № 9. Кам’яницю було збудовано в 1877 р. За проєктом Вінцента Кузневича. У 1922–1926 роках кам’яницю перебудували за проєктом Юзефа Авіна для потреб єврейської жіночої професійної школи ім. Цецилії Клафтен, що діяла тут до 1939 року. У 1944-1953 роках в будинку містився навчальний корпус Львівського технікуму легкої промисловості, котрий 1953 року переведено в будівлю на вулиці Вороного, 6.
Вілла Франца Ріхтера. вул. Пекарська, 11. Львів, 1880. Автор: Едвард Тшемеський (джерело: Котлобулатова І. Львів на фотографії-2: 1860-2011. Львів: Центр Європи, 2011)
На ділянці під № 11 наприкінці ХІХ ст. стояла неоренесансна вілла-палацик книгаря Франца Ріхтера, збудована у 1878 році Едмундом Келером, у якій в 1899 р. відомий львівський фотограф Давид Мазур влаштував фотоательє та лабораторію. Однак у 1911 р. Мазур продав віллу разом з парцелею друкареві Казимирові Якубовському, котрий розібрав палацик та збудував тут чотириповерхову кам’яницю.
До 1936 р. в кам’яниці по вул. Пекарській, 14 у помешканні піаністки Корнелії Парнас був приватний музей Фридерика Шопена, експонати якого передали до Львівського історичного музею, а на поч. ХХ ст. в цьому домі функціонував приватний ліцей для дівчат Марії Заґурської.
Львів, вул. Пекарська, 59, Храм Христа Спасителя. Фото 1944 року
Адресу Пекарська, 59 до 1939 р. займав колишній храм і монастир отців воскресинів (змертвихвставців), споруджений у 1888—1890 роках. У 1939-1941 рр. тут містилася частина підпільної архієпископської Духовної семінарії латинського обряду. По війні приміщення храму і монастиря віддали під склади Львівського окружного військового шпиталю. Від 1994 року в приміщенні колишнього костелу діє протестантський храм Христа Спасителя Української християнської місії відродження та милосердя. Цей самий номер мають й колишній будинок «Руського інтернату», спорудженого у 1881—1897 роках.
На території ботанічного саду, вул. Пекарська, 73
По вул. Пекарській мали свої майстерні такі відомі скульптори як Петро Гарасимович, Броніслав Солтис, Гавриїл Красуцький, Абель Пер’є. Мешкав на цій вулиці і відомий письменник Роман Іваничук .
Софія ЛЕГІН
Джерела:
Ґранкін П. Статті (1996-2007). — Львів : Центр Європи, 2010.
Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова (1939-2009). — Львів : Апріорі, 2009
Мельник І., Загайська Р. Личаківське передмістя та східні околиці Королівського столичного міста Львова. Центр Європи, 2013 р.
У Львівському театрі ляльок інсценізували дитячу книжку відомої львівської журналістки. Вистава із назвою “Веселі ангелята”, створена за однойменною книгою Марічки Крижанівської. Прем’єра постановки відбудеться 30 січня.
Це вистава у форматі бейбу-театру – для дітей віком від 0 до 3 років. Подібні вистави вже з успіхом йдуть на сцені театру. Прем’єрні покази відбудуться 30 січня та 13 лютого об 11-00.
Вистава перенесе маленьких глядачів у чарівний світ, в якому серед мальовничих хмарок живуть ангелики – душі дітей. В очікуванні свого земного народження вони проводять час у веселих і безтурботних розвагах.
Але їх цікавить важливе питання – а що ж їх чекає після того, як вони народяться? Якось ангелята знаходять незвичайну книжку – у ній описується земля та різні справи, якими там займаються діти. Що ж – ангеликам кортить пережити моменти свого майбутнього життя вже і негайно!
Тож вони мають нову веселу розвагу – розіграти між собою все, про що розповідає книга. Адже, у них під руками чарівні хмарки, з яких можна зробити все, що завгодно!
“Новий сезон, який почався восени, пройшов для нас під знаком бейбі-театру. Ми створили два проекти у цьому форматі – “Як нотки пісеньку складали” та “Веселі ангелята”. Чому ми так зосередилися на бейбі-виставах? Тому, що праця з найменшими дітьми – це закладання їхнього фундаменту творчої уяви на все подальше життя. Все, що вражає дитину до семи років, – лягає в основу її особистості”, – розповіла Уляна Мороз.
Учасники цієї інтерактивної вистави уявлять себе ангелятами та спробують пригадати – а що відбувалося з ними до їхнього дня народження?
Діти ловитимуть “зірки”, випікатимуть”солодщі”, а також зможуть розібрати дощик по краплинках та розпустити веселку на стрічки!
Автори вистави:
Режисерка та авторка інсценізації – Уляна Мороз, директорка-художня керівниця Львівського театру ляльок;
Автор музики та текстів до пісень – улюбленець дітей та дорослих, веселий Левко Дурко;
Художниця – Єлизавета Селицька, художниця Львівського театру ляльок;
Також у виставі звучать тексти віршів Зоряни Гураль.
У неділю, 31 січня 2021 роуц, о 17:00 у Львівському органному залі Національна хорова академічна капела «Дударик» презентуватиме нову мистецьку програму «Хор Ангелів», присвячену Року Біблії.
Центральною дійовою особою програми є хор хлопчиків – 25 кращих співаків капели.
У програмі – монодії і стихири, авторська духовна музика, переклади для солістів і хору у супроводі оркестру творів Баха, Генделя, Вебера, Арангуеса, Качіні, а також Слєпченко та Кацала.
З хором хлопчиків виступатимуть солісти: Олена Романів (сопрано), Назар Хижий (кларнет), Святослав Роздобудько (сопілка), Олег Ярема (гітара). Акомпануватиме струнний квартет Львівської національної опери. Диригент – Мар’яна Хижа (головна хормейстериня капели), художній керівник – Дмитро Кацал.
Директор «Дударика» Дмитро Кацал зазначив, що «Хор Ангелів» – це, без перебільшення, 85 хвилин духовної терапії, відживлення і оновлення.
«Це повноводне джерело цілющої музики. Красивої, одухотвореної, віртуозної, світлої і екстрапрофесійної. Програма не нав’язує смислів, не провокує і не силує. Хор Ангелів, як оаза серед пустелі – спраглого напуває, а втомленій душі дає спочинок. Це чистота і наївність дитячої душі хору хлопчиків, що вміє казати лише правду, водночас тренована незліченними концертними програмами, гастролями і прем’єрами. Це найдорожче обрамлення музикантами і солістами Львівської національної опери. Це програма, що мандруватиме з великим успіхом европейськими сценами. Але, насамперед, вона представляється львівському, а далі українському найріднішому слухачеві», – сказав Дмитро Кацал.
Захід відбудеться з дотриманням вимог карантину. Квитки продаються у касі органного залу- кількість місць обмежена.
Спускаючись під землю я не знав що опинюсь Там. Мій план був пройти з вулиці Дорошенка до вул. Чупринки. Спочатку все було як завжди: відкрив люк, вода під ногами, закручений підземний хід. Та невдовзі вдалині затуманеного тунелю я почув дивні звуки. Це не був звичайний шум води. Вчувалося багато різних Голосів що говорили всі одночасно. Я ввімкнув ліхтар на повну потужність та все рівно не зміг роздивитися що ж там. Далі було прийнято складне рішення.
Неочікувано-великий колектор на Брюллова
Я ходжу колекторами більше дванадцяти років. І ніколи нічого містичного не зустрічав. Я не вірю в духів, привидів та іншу потойбічну містику. Можу годинами лазити сам по місцях на які іншим навіть на відео дивитися страшно. І нічого. Тому першою моєю думкою було: «Оооо, дігери влаштували собі на Новий Рік підземний сабантуй». Але потім подумав: «Стоп, які дігери! А я хто? Чому мене там нема! В цей колектор ще взагалі ніхто не ходив!».
Карта пройденої ділянки. Офіс «Фотографій Старого Львова» там теж є 😉
Дев’ятий колектор ми почали досліджувати ще рік тому. Стартували від готелю «Львів», пройшли вверх по вул. Городоцькій. Там звернули до Університету і далі до вулиці Дорошенка. На жаль, вверх по вул. Дорошенка піднятися не вдалося. Там дуже стрімкий схил та слизьке дно. Через рік дігери Ваня і Костя дослідили люки на вулиці Дорошенка. Ми надіялися обійти слизьке місце по поверхні.
Той самий колектор і непрохідний підйом знизу
Хлопці виявили вхід у широкий горизонтальний тунель яким можна було вільно пересуватися. Вхід розташовувався прямо на проїжджій частині через що їх мало не збила машина. В той вечір ми були повні рішучості продовжувати мандри. Але завершити справу завадила патрульна поліція.
Пошук входу
Перше січня, хто ще спить, а хто ще тільки лягає. Вулиця Дорошенка пуста повністю. Я цим скористався та абсолютно безпечно заліз в той самий люк. Під землею переодягнувся та роздивився по сторонам.
Вулиця Дорошенка повністю порожняТелепорт під проїжджу частину вул. Дорошенка
Я знаходився під перехрестям вулиць Дорошенка – Бібліотечна – Шашкевича. Тут є злиття двох колекторів. Менший йде з вулиці Бандери. Більший примикає зліва зі сторони вулиці Брюллова. Далі це все разом тече по вулиці Дорошенка.
Місце стартуКолектор на вулицю БрюлловаКолектор на вул. С. Бандери
Нижче по течії колектор на вул. Дорошенка зменшується до 80-см яйця і різко пірнає вниз. Так він проходить перепад висоти рельєфу. То ж йти з центру вверх по течії немає змісту. Це мале яйце не пройдеш. Аналогічно як і йти з місця де я спустився в сторону вулиці Бандери.
Вид з вул. Бібліотечної вниз по течіїБілі нарости на стінах утворилися з ґрунтових вод. Вони буквально течуть по бетону. Шкода що на фото це не видноЗвуження колектора нижче по течіїЦя ж ділянка на поверхні
То ж я вирушив великим колектором. Майже одразу він двічі різко повернув праворуч, повторюючи рельєф вулиці. Відносно невисоко над головою були люки. Через один з них я побачив кут будинку на вул. Степана Бандери 6.
Колектор на площі Маркіяна ШашкевичаЗалишки опалубкиЛьвів’яни настільки люблять бруківку що навіть дно каналізації нею вистеляють 🙂Поворот праворуч в сторону вул. БрюлловаНе дуже надійні скоби в колодціЦей люк був відреставрований разом з площею. Ми майже на поверхніЩе трохи колектораВид на люк знизуТой самий люк. Вид зверху
На вулиці Брюллова тунель стає ще ширшим ніж був до того. До стелі руками не дістанеш. Це нетипово, бо йдемо ми проти течії тож колектор мав би зменшуватися. Напевно на цій вулиці малий кут нахилу колектора. Тому його зробили більшого діаметру бо вода тече повільніше. Власне в кінці цього великого тунелю я і почув Голоси що лунали в перемішку зі звуком води…
Тут колектор зріс і в ширину і у висоту. Але дно стало брудніше…Поворот “на Лонцького”І далі пряма «стріла». Видно скільки було води під час дощику 31-го грудняТам в кінці чути Голоси
Маленько помалу, світячи ліхтариком в клуби пари я йшов на цей звук. Далеко в кінці тунелю було видно щось. Від цього щось і линув звук води. Але що це було я крізь туман не міг розгледіти. Йти було важко. Дно колектора стало забруднене та всіяне підводними каменюками. Приходилося це все акуратно переступати. З кожним кроком звук води приближався, а Голоси – ні. «Може це мене так плющить?» – подумав я. Та газоаналізатор показував що все з повітрям норм. Та й Новий Рік я майже не «справляв».
З цього місця і йтиме звук води. А от Голоси…
Зрештою прийшлося всю увагу зосередити на дні та на своїх ногах. Я старався не послизнутися та не впасти. А також не порвати бахіли. То ж, непомітно для себе, я наблизився до невеличкого Полтвопаду. Він був штучний. Кілька великих брил лежали на дні. Вони заважали воді текти. Утворилася загата і шум води йшов саме від неї. На жаль, звична ситуація у Львівському колекторі.
Пройшов засмічену ділянку. Вид за течією. Тут звук Голосів зник
«І де ж ті Голоси?» – подумав я. А й справді, вони цілком зникли. Їх не було чути ані на пройденій ділянці, ані переді мною. Я виглянув у люк та побачив що знаходжуся зараз на вулиці Вербицького. Тобто колектор оминув площу Маркіяна Шашкевича і пішов акурат вздовж [url=http://www.lonckoho.lviv.ua/]тюрми на Лонцького[/url]. А це була ще та катівня! Прав людини в ній не дотримувалися то ж робили що хотіли. От тобі і маєш Голоси…
Люк знизуТе ж місце зверхуПід люком той самий колектор
Після вулиці Вербицького колектор різко звузився та став прямокутним. Його профіль дуже нагадує старий польський колектор на вул.Липинського. В кількох місцях старий колектор перетинають сучасні труби. Це може бути газ чи вода. Що то що то є зле. Але хай це буде на совісті тих хто їх тут проклав. Зараз труби це своєрідні привиди Полтви в брудних рваних «простирадлах».
Звуження колектора. Може саме через цю сучасну трубу і проникали Голоси ззовні?Йдемо вузьким тунелемПерша перешкодаЗа нею ще одна
Цікаво що колектор далі йде прямісінько через подвір’я Укрсиббанку. І звідти по вул. Котляревського до вул. Київської. На вул.Котляревського є невеличкий перепад висоти який мав би заважати воді текти. Але його компенсували глибиною залягання колектора.
Люк на вул.КотляревськогоВул. Набєляка(Котляревського),покладка водогону, 1927 рік
І тут мене осінило! Поруч же проходить славнозвісний колектор річки Вулька на перехресті Сахарова-Вітовського. Але поляки не кинули каналізацію туди. Хоча це було значно простіше зробити, бо рельєф сприяє. Ні, вони заморочилися і весь Новий світ вивели через горб на вулицю Дорошенка. Тому що вже на той час колектор на Сахарова-Вітовського не справлявся!Зрештою так і правильніше. Бо по Дорошенка це «коротка дорога» до очисних споруд. Стоки не мандруватимуть Львовом вулицями Вітовського, Франка, проспектом Шевченка на Свободи.
Затоплення перехрестя Сахарова-Вітовського. 1913 рік. Дякую Гриць Совків за фото
Я чув шо вул. Київська повністю прохідна, там нормальне чисте яйце. Хотілося б на це подивитися. Та, на жаль, мені завадив мул. Прямокутний колектор є замулений наполовину. Зрештою як і на вул. Липинського, та ж конструкція. По мулу йти важко, але це пів біди. З кожним кроком з нього виділяються бульки метану та інших газів. Це справді може бути небезпечно. Тому я вирішив не робити ЛьвівВодоканалу аж такий новорічний подарунок і повернув назад. Краще напишу звіт, а вони хай слідкують за своїм господарством.
Замулений колектор на вул.Котляревського
Дорогою до виходу Голосів більше не було. Тільки но я відкрив люк щоб вилізти – як чиїсь дбайливі руки взялися його закривати назад. Я не розгубився. Висунув назовні свою оранжеву каску. Потім показалася моя замурзана моська. Далі я неквапливо поставив на дорогу оранжевий конус, аби машини об’їжджали, і вдавано грубим голосом спитав:
− Що за фі*я?
– Я перепрошую. Я не знав…. Думав люк хтось забув закрити і хотів поправити.
Вилажу трохи нижче ніж залазивЦікава зроблена врізка. Скоба і далі виконує свою функцію.Пару кроків і я вже на місці з якого почав
На вулиці Вербицького є три ресторани. Голоси цілком могли лунати звідти. Наприклад, проникнути через дощоприймачі, зливні труби в підлозі чи просто через незакриті двері туалету. А коли за гостями через маски в карантин приїхала поліція, то Голоси раптово пропали. Бо гулянки так раптово та швидко не закінчуються. В яку з цих версій вірити: тюрма на Лонцького чи сабантуй це вже на Ваш розсуд.
Спорядження для дослідження підземель
А для себе я зрозумів шо колектор на вулицях Брюллова і Котляревського прохідний та, на жаль, замулений. В сильний дощ він прийме лише половину води. Решта стікатиме природнім рельєфом на перехрестя Сахарова-Вітовського. 🙁
Недаремно ж вулицю назвали Глибока. Дякую Гриць Совків
У львівському Парку культури та відпочинку ім. Богдана Хмельницького встановлять копію диспетчерської вежі Донецького аеропорту. Півтораметрову металеву вежу відкриють на центральній алеї парку 30 січня, до шостої річниці трагічних подій оборони Донецького аеропорту, пише Zaxid.net
Вежу спроектував і виготовив працівник Парку культури коваль Михайло Талама. Це вже буде четверта інсталяція «Календаря війни», що присвячений подіям російсько-української війни. Його відкрили в парку у червні 2020 року.
Як розповіла речниця Парку культури Ірина Вовк, першою там встановили копію літака Іл-76, який впав біля Луганська. Згодом — інсталяцію до трагедії в Зеленопіллі, а після того — до річниці Іловайська. Вежа Донецького аеропорту буде четвертою. Наступні після неї інсталяції працівники парку планують встановити до річниці трагедії Дебальцевого та до річниці смерті генерала Кульчицького.
Проект копії вежі Донецького аеропорту, яку встановлять у львівському Парку культури
Усі копії та інсталяції до пам’ятних воєнних подій зберігаються у Парку культури, але адміністрація планує їх передати Будинку воїна на вулиці Короленка.
У день відкриття вежі Донецького аеропорту в Будинку воїна відбудеться нагородження ветеранів і військових, а також перегляд стрічки про Героя України — «кіборга» Ігоря Зінича.
«Донецький аеропорт боронили 242 доби, але ще дві доби хлопці виходили звідти. Хочемо, щоб про ту групу з семи людей, яка вийшла останньою 23 січня, знали. До речі, їх виводив працівник львівського Будинку воїна Максим Бугель», — зазначила Ірина Вовк.
Проект копії вежі Донецького аеропорту, яку встановлять у львівському Парку культури
Відкриття заплановане на суботу, 30 січня, о 15:00. До участі запрошують ветеранів, їхні родини, волонтерів і всіх, хто хоче вшанувати пам’ять українських воїнів.
Нагадаємо, бої за Донецький аеропорт тривали з травня 2014 року до січня 2015 року і стали одними з найважчими під час війни на сході України. Бійців ЗСУ та добровольців, які обороняли аеропорт, називають «кіборгами» через витривалість і героїзм.
В суботу, 30 січня о 18:00 у Львівській національній філармонії академічний симфонічний оркестр «INSO-Львів» виступить із концертом Mozart`s power.
Ідея та дата концерту обрані не випадково: впродовж січня світ святкує день народження геніального композитора і концертом оркестр INSO приєднується до святкувань.
Солістами будуть найвідоміші українські музиканти: Валерій Соколов, Катерина Тітова та юна Христина Михайліченко, дириґент – Віталій Протасов.
Розпочне концерт моцартівських шедеврів музика до драми «Тамос, король Єгипту», написана композитором для п’єси барона фон Геблера.
Серед 27 клавірних концертів Моцарта є лише два подвійних, а Мі-бемоль мажорний концерт сам Моцарт називав «другим». Композитор написав його у 1799 році для себе та своєї старшої сестри Наннерль (Марії Анни), яка, як і Вольфганг, була дуже талановитою музиканткою. Через декілька років композитор виконав цей твір у Відні разом із своєю ученицею, піаністкою та композиторкою Йозефіною Барбарою Ауернхаммер.
Cимфонічний оркестр «INSO-Львів»
Скрипкові концерти написанні в час перебування Моцарта у Зальцбурзі на посаді концертмейстера оркестру, який утримував архієпископ Зальцбурзький. Серед усіх концертів Моцарта надзвичайно популярний є П’ятий концерт також називають «Турецьким», через епізоди у фіналі в стилі alla turca.
Талант Моцарта до сьогодні залишається чимось феноменальним, тонким плетивом музики великого дару, що об’єднує людство у своєму звучанні.
І саме у цьому є сила музики великого австрійця!
Програма:
Вольфганг Амадей Моцарт
«Тамос, король Єгипту», музика до драми Тобіаса Філіппа фон Ґеблера
Концерт для двох фортепіано з оркестром №10 Мі-бемоль мажор, К. 365
Концерт для скрипки з оркестром №5 Ля мажор, K. 219
Квитки можна придбати у касі філармонії з 15 до 18 год. та онлайн: https://soldout.ua
Відомий пасаж української історії про відновлення у 1620 році єрусалимським патріархом Теофаном ІІІ православної ієрархії у Речі Посполитій зазвичай описують у світлих та досить тріумфальних тонах. Воно й не дивно. По-перше, впродовж тривалого часу саме митрополит Київський та всієї Русі був не просто духовним лідером, але й певним символом єдності розрізнених і величезних просторів колишньої держави Рюриковичів. По-друге, цікавим є і сам факт відновлення церковної ієрархії, адже він відбувався за безпосередньої участі Війська Запорозького загалом та гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, уродженця сучасної Львівщини, зокрема. Таким чином, 1620 рік став не просто важливим, але й, знову ж, дуже символічним в історії українських земель. Водночас, не варто забувати й того, що він мав стати і часом самостійних рішень та перебирання на себе відповідальності. Останнє ж, традиційно, є сферою вкрай непростою і ще більш неоднозначною. Про все це і буде дана історія.
Отаман Петро Конашевич-Сагайдачний
Колишнього митрополита…і в підвал
“Смутний і невеселий сидів” у підвалах Києво-Печерського монастиря ще вчора митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Ісая Копинський, а сьогодні – просто арештант Петра Могили, колишнього офіцера польської армії й учасника кількох військових кампаній. До своїх вершин Ісая Копинський йшов досить довго, а низини звалилися на його долю вже проти волі цього церковного діяча. Отож, згаданий вище єрусалимський патріарх Теофан ІІІ висвятив у 1620 році не тільки митрополита Йова Борецького, але й інших церковних ієрархів. Зокрема, Ісая Копинський тоді став єпископом Перемишльським і Самбірським. На новий статус, очевидно, заслуговував, адже на той момент йому уже доводилося бувати ігуменом монастиря, а за покликом князя Михайла Вишневецького – навіть засновником обителі. Крім того, саме Ісая Копинський також вважається одним із засновників та організаторів Київської братської школи (1615 р.). Тому, очевидно, єпископського сану заслуговував.
Михайло Вишневецький. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Як пізніше з’ясувалося, не тільки цього! У 1631 році помер митрополит Київський, Галицький та всієї Русі Йов Борецький, а на його місце єпископи обрали саме Ісаю Копинського. За останнім стояли козаки, але також – київські міщани. Однак, такого виявилося замало, бо проти був король! Ну і трішки сам Ісая Копинський зіпсував собі репутацію. Зокрема, коли мав у 1630 році конфлікт із, на той час, архімандритом Києво-Печерської лаври Петром Могилою, додумався висунути пропозицію про перехід православних Речі Посполитої під юрисдикцію патріарха Москви. Навіть ініціював поїздку відповідної делегації православного духовенства до згаданого церковного ієрарха. Та й в текстах своїх писав відверті дурниці: “…король польський і пані радні і ляцькі арцибіскупи приговорили на сеймі, що в їхній Польській і Литовській землі православній християнській вірі не бути, і християнські церкви перетворити на костели ляцькі, і книги руські і монастирі вивести; а Київський митрополит Петро Могила благословен від папи римського в патріархи начебто в християнській вірі; а присягав він, митрополит на тому, що йому християнську віру попрати і встановити усю службу по велінню папи римського”.
Король Владислав IV. Фото з https://uk.wikipedia.org
Складно сказати, що з перерахованого для персони Ісаї Копинського та його наступної діяльності виявилося найгіршим. Стверджувати можна хіба те, що на межі 1632 – 1633 років Петро Могила їздив до новообраного короля Речі Посполитої Владислава IV. Тоді відомого представника знатного молдавського роду й було затверджено як нового митрополита Київського. Тоді ж було легалізовано й православну ієрархію у Речі Посполитій. Незадовго по тому Петро Могила повернувся до Києва й ув’язнив Ісаю Копинського. Згодом випустив, але до самої смерті Копинського, що мало місце в 1640 році, конфлікт між цими діячами не припинявся. Моментами в цю суперечку був змушений втручатися навіть король, який просив П. Могилу “припинити чинити кривди” Ісаї Копинському.
За шкільною партою
Якщо митрополит Петро Могила після свого затвердження в новому статусі увійшов до історії як видатний реформатор, чиї напрацювання визнавалися й використовувалися представниками різних церков й декількох поколінь, то Ісая Копинський був радше іншою людиною, “стовпом давнього благочестя”. Відтак, можна припустити, що подібними характеристиками ці діячі відзначалися ще зі шкільних часів. Цікаво, що вони могли бути випускниками одного навчального закладу – Львівської братської школи.
Митрополит Петро (Могила). Фото з https://uk.wikipedia.org
Ісая Копинський, уродженець Підляшшя чи навіть Галичини, міг ідеально підійти на роль, скажімо, цензора у навчальній системі. Цензор – це той, хто мав ключ від класу, стежив за порядком і дисципліною, відзначав присутність учнів на заняттях й стежив за поведінкою. Такий суворий старший брат для інших учнів школи. Загалом, десь таким Ісая Копинський запам’ятався і у статусі митрополита: суворий, досить фанатичний, противник компромісів і переговорів та ще більший противник нововведень і реформ.
Плохій С. Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016. – С. 136.
Хижняк З., Колосова В. Копинський, чернече ім’я Ісайя // Енциклопедія історії України, 2008. – Т.5. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
14 лютого о 19:00 в Центрі Довженка Віктор Винник та гурт «МЕРІ» виступлять з концертом до Дня закоханих.
На концерті звучатимуть відомі, а також нові пісні. Зокрема, вперше наживо прозвучить пісня з балканським присмаком, яку музиканти випустили восени, «Чорні очі».
«Пісня має позитивні відгуки та за короткий період набрала чимало переглядів в Інтернеті. Ще буде низка нових композицій, які уже вийшли в альбомі «Снайпери-амури», але ще не були презентовані наживо. Обіцяємо гарний і романтичний настрій! Усім, хто хоче потрапити на концерт, просимо потурбуватись про квитки завчасно, тому що у зв’язку з карантинним обмеженнями наповненість – лише 50% залу», – розповідає Віктор Винник.
Концерт буде присвячений Дню святого Валентина, тож програма складатиметься переважно із романтичних пісень. Звісно, музиканти виконають і соціальну лірику.
«Є багато противників святкування 14 лютого, але прихильників все ж більше. Адже кохання – це найпрекрасніше почуття! Тому практично щороку ми стараємось підготувати концерт до Дня святого Валентина, щоби усі закохані мали можливість відзначити це чудове свято. Щороку ми додаємо у програму все більше романтичних композицій. Багато пісень із нашого репертуару – це надихаючі історії кохання і про кохання!
Я дуже тішуся концерту 14 лютого, бо востаннє ми виступали 4 місяці тому. Ми вже дуже засумували за нашою публікою. Маю надію, що це взаємно!», – зазначив лідер гурту «МЕРІ».
Також Віктор Винник закликав львів’ян підтримувати українську мову, культуру та виконавців:
«У цей день у Львові буде просто феєрверк концертів, тому я не заздрю слухачам! Концертів буде дуже багато на усіх майданчиках. Кладіть руку на серце і йдіть туди, де вам ближче і приємніше. Важливо, що це наші українські виконавці. Підтримуйте свою культуру, мову та себе, бо ми – Україна!», – сказав Віктор Винник.
Гостем концерту Віктора Винника і МЕРІ стане гурт «Navigator».
Поспішайте! Концерт відбудеться з дотриманням карантинних вимог – кількість квитків обмежена!
Депутати пропонують проголосити 2021-й роком Євгена Коновальця, адже саме цьогоріч минає 130 річниця від дня народження видатного українського націоналіста. Про це Фотографіям старого Львова повідомили у пресслужбі Львівської обласної ради.
Ідею проголошення 2021-го роком Євгена Коновальця підтримала депутатська комісія з питань культури, інформаційної політики та промоції. Втім остаточне рішення ще має прийняти сесія Львівської облради.
Зазначимо, що цьогоріч в області відзначатимуть 130-ту річницю від дня народження Євгена Коновальця.
Євген Коновалець із сином Юрком
Євген Коновалець – видатний український військовий і політичний діяч, один з ідеологів українського націоналізму. Полковник Армії УНР, комендант УВО, голова Проводу українських націоналістів, перший голова ОУН.
Народився Євген Коновалець 14 червня 1891 року у селі Зашків, що на Жовківщині. 23 травня 1938 року провідника ОУН вбили у Роттердамі агенти радянських спецслужб. Спецоперацію з його вбивства розробляли у Москві під особистим наглядом Йосипа Сталіна.
Сьогодні пропонуємо до перегляду старі світлини та малюнки одного із найдавніших дерев’яних храмів Львівщини – церкви святого Юри в Дрогобичі. Нам вдалось розшукати зображення цієї святині починаючи із ХІХ ст.
Церква Св. Юра на малюнку 1899 р.
В 2021 році виповнюється 365 років із часу початку будівництва цього храму. Хоча варто сказати, що перший храм на цьому місці був зведений ще у XV ст. Часто в туристичних описах та краєзнавчих нарисах можна прочитати, що в 1656 році цей храм був перенесений в Дрогобич із карпатського села Надіїва, що поблизу міста Долини.
Дзвіниця біля церкви Св. Юри, 1910-1913 рр.Церква Св. Юри, 1910-1913 рр.
Не дивлячись на те, що церкву святого Юра декілька разів ремонтували, але вона все ж не втратила свого первісного вигляду. Сьогодні церква є частиною відділу дерев’яної архітектури музею «Дрогобиччина». Тому, якщо будете мандрувати Львівщиною, то обов’язково завітайте в Дрогобич та погляньте на один із найстаріших храмів.
Церква Св. Юри, 1921-1939 рр.Церква Св. Юри, 1921-1939 рр.
У 2013 році на церква святого Юри в Дрогобичі стала частиною Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, адже була внесена до списку поміж 16 дерев’яних церков Карпатського регіону Польщі та України.
Літургія під проводом митрополита і архиєпископа Перемишльсько-Варшавського УГКЦ Євгена Поповича. Фото Генріха Прондзьоно // «Gość Niedzielny»
Завершився цикл різдвяних свят. Для нечисленних етнічних українців, які до сьогодні проживають на теренах Лемківщини у Польщі, вони завжди особливі тим, що мають нагоду їх святкувати за традиціями свої предків. Марцін Якімовіч, журналіст авторитетного католицького журналу-місячника у Польщі «Gość Niedzielny» («Недільний Гість») на сторінках ч. 49-го 2020 року описав деякі релігійні особливості парафій в місцевості Низькі Бескиди в історичному контексті. Подаємо скорочений варіант його публікації «Східні брати», яка зацікавить читачів, за походженням «лемків» (і не тільки), які після насильного повоєнного виселення з рідних земель проживають також у Львові й області.
Низькі Бескиди. В полудневому сонці виблискують дзвони церкви в Лосі. Обабіч стоїть почорнілий від вітру великий хрест. З одного боку на ньому викарбувана дата 988 рік – «хрещення Русі», з іншого – папський девіз «Totus tuus» (лат. – «Увесь Твій», стосується понтифікату св.папи Івана Павла II, який віддав себе під покров Богородиці – прим. І.С.). Читабельним є символ віри греко-католиків. Перед II Світовою війною в селі їх проживало аж 1050 осіб.
Коли приїхала тут екскурсія вчителів з Бялистоку, одна із жінок запитала: «Чи тут правлять літургію в церкві?» «Так!» «І одночасно ви визнаєте примат папи?». «Так!». «Як це чудово!» – схвильовано вигукнула вона. В тому вигуку була велика туга за єдністю – розповів мені з десяток років тому архимандрит о. Роман Пєнтка, парох неоунійної парафії в Костомлохах (помер 9 років тому).
Коли подібне питання почув від якоїсь жінки архиєпископ Іван Мартиняк (нині на пенсії, до 2015 року очолював Перемишльсько-Варшавську митрополію УГКЦ – прим. І.С.), то усміхнувся у відповідь: «Даруйте, пані, під час нашої Літургії ми молимося за папу аж 7 разів, а ви скільки?».
Біля джерела
«Зустріньмося біля джерела із вічно живою водою», ‒ співало Старе Добре Подружжя, думаючи про посмертно-есхатологічну атмосферу. Греко-католики щороку практикують подібні зустрічі. В січні багато рік і джерел Східної Польщі замінюються у біблійний Йордан. Ріка хрещення Ісуса пливе через Низькі Бескиди, Бещади, Розточчя, Підляшшя, води смерті замінюються у потоки життя, а замерзла юрба вірних співає: «Грай пісню, Йордане, радуйся Іване…».
Свято Йордану є одним з 12-ти великих свят (про це свідчить між іншим передріздвяний період, коли віруючі постять). Власне у січні найчастіше чуємо про греко-католиків. Камери і об’єктиви реєструють зазвичай зруби садових дерев, зогнилі дошки лемківських хрестів і села, по яких залишилися хіба історичні згадки. Між ріками Ослава (на сході) і Попрадом (на заході) проживало у міжвоєнний період понад 100 тис. лемків. … Греко-католики становили переважну більшість – понад 85 відсотків мешканців. (…)
Викинуті
На лемківському парафіяльному празнику (по їхньому – кермеш) під милою церквою в Ольховці, «замкнутому» у Бескидах, колись почув таке: «Коли в сталінських часах … в Пястовому Місці рушили тягачі, щоб з їх допомогою розібрали церкву, ольхівчани стали на її захист. Вони полягали на каміння мосту. Завдяки їх тодішній впертості наприкінці 70-их років в церкві залунали східні гимни і почали практикувати набожності». Така сама доля мала спіткати багато церков, а греко-католики стали жертвою кривавих переслідувань. Нічого дивного, що в 1946-1990 роках ця Церква стала найбільшою підпільною релігійною організацією в СРСР.
До Низьких Бескидів повертаюся регулярно. Моїм провідником переважно є о. Григорій Назар, настоятель греко-католицької парафії в Горлицях. «На території повіту проживає біля 2 тисяч уніатів. Вони моляться в десятках церков. Повернулися тут після виселення, ‒ розповідає священник. – В рамках акції «Вісла» виселено майже всіх. Залишилися поодинокі родини. Часто старші, обтяжені хворобами лемки залишалися на т.зв. наново отриманих теренах, а на Лемківщину поверталися їхні діти, які разом з молоком матері всмоктали величезну тугу за своєю малою батьківщиною. В 90 відсотках випадків мусіли … викуповувати свої колишні земельні наділи. Знаю подружжя з Беднарки, яке було виселене три рази.».
Бачити, слухати і чути
Святині видають солодкавий запах ладану і неприємний запах спаленого парафіну. Звершення східної Літургії залучає всі змисли людини. Зір (феєрія кольорів на іконах і миготливі полум’я свічок, барви літургійних шат), слух (співи і музичне оформлення текстів) і запах (специфічний неприємний запах кадила і воскових свіч).
Дивлюся на ікони як збережений на Сході символ християнства перед поділом.
«Пам’ять неподіленої Церкви завжди формувала ідентичність нашої Церкви, ‒ підсумовує патріарх Святослав Шевчук. – Усвідомлення сопричастя з римо-католицькою Церквою і наступником св. Петра – це частина нашої тотожності. Невипадково наша Церква була названа унійною. Маємо в собі ‒ як головну – ідею поєднання християн».
