Сайт «Фотографії Старого Львова» сьогодні розпочинає цикл публікацій «Львівська залізниця. Постаті». В цьому циклі ми запропонуємо нашим читачам історії про людей, які тим чи і іншим способом приклалися до розбудови і розвитку мережі Львівської залізниці.

В першому матеріалі циклу розповідаємо про тих людей, які висунули ідею будівництва перших залізниць на Галичині і про тих, хто втілював ці ідеї у життя.

У кінці 1820-х – на початку 1830-х років у Великобританії з’явилися перші залізниці загального користування на паровій тязі. Вони були побудовані за проектами Джорджа Стефенсона, який не тільки удосконалив конструкцію паровозів і організував їх серійне виробництво, але й розробив конструкцію залізничної колії, яка із невеликими змінами використовується і нині. Саме тоді, коли будівництво залізниць іще розпочиналося у Відні знайшлася людина, яка розробила проект цілої мережі залізниць у Австрійській імперії. Ця людина називалася Франц Ксаверій Ріпль, він був професором геології Віденського університету.

Франц Ксаверій Ріпль народився у 1790 році в місті Граці. Він навчався спочатку в гірничому коледжі міста Банськаа Ставніца (тепер – Словаччина), а потім в рідному Граці в технічному коледжі «Іоаннеум» під керівництвом професора Фрідріха Мооса. В 1816 році Ріпль працює на рудниках в Богемії. Потім він також відвідує рудники Саксонії, Баварії, Сілезії та Моравії. Із 1819 року Франц Ксаверій Ріпль працює в технічному університеті Відня.

Іще під час роботи на рудниках, Ріпль знайомиться із колійними дорогами – такі дороги були відомі на рудниках в Німеччині, Австрії і Чехії іще із XVII століття. Вчений також уважно стежить за розробкою в Англії перших паровозів і удосконаленнями колійного господарства.

За два роки до будівництва першої в світі магістральної залізниці між Манчестером і Ліверпулем, Франц Ксаверій Ріпль презентує перед науковцями Відня проект будівництва залізниці на паровій тязі, яка мала б сполучити Трієст на Адріатичному узбережжі із Бродами на російсько-австрійському кордоні. За проектом Франца Ксаверія Ріпля, залізниця в Галичині мала пройти від кордону із Росією до Стрия (тут мала відгалужуватися лінія до Львова), а далі через Самбір до Перемишля, Ярослава і Підгірце. Далі залізниця мала прямувати через Ряшів, Люнденбурн, Відень, Брук над Літавою, Любляну, Горице, Монфалькон аж до Трієста.

У кінці 1820-х років в Австрії за проектом Герстнера будувалася залізниця між Лінцом і Будейовіцами. Отож, спочатку ідею будівництва залізниці на паровій тязі через усю Австрійську імперії сприймали як божевілля. Проте із часом, коли австрійські газети почали публікувати інформацію про успіхи залізничного будівництва в Англії, до ідей Франца Ріпля почали ставитися серйозно.

Одним із перших ідеями Франца Ксаверія Ріпля зацікавився віденський банкір Соломон Ротшільд. Він допоміг професору фінансово, отож Ріпль вирушив в Англію щоб ознайомитися із залізничним будівництвом.

Завдяки статкам та зв’язкам, банкіру Соломону Ротшильду вдалося домовитися про аудієнцію в австрійського імператора Фердинада І. Під час аудієнції, яка відбулася 15 квітня 1835 року. Соломон Ротшильд та професор Франц Ріпль розповіли імператору про переваги залізничного сполучення і презентували проект будівництва залізниці між Віднем і Бохнею. Імператор Фердинанд І вислухав банкіра та вченого без ентузіазму.

Для чого Ви плануєте будувати парову залізницю? – запитав новоспечений цісар, – Кожен день я бачу диліжанс, який прибуває із Кардагана і він ніколи не буває заповненим…

На те, щоб переконати імператора і його оточення в необхідності залізничного будівництва в Австрії в Ротшильда та Ріпля пішло 11 місяців. Врешті-решт 4 березня 1836 року імператор Фердинанд І затвердив концесію на будівництво залізниці від Відня до Бохні. Для будівництва такої залізниці було створено «Привілейоване товариство Північної залізниці імені цісаря Фердинанда». Того ж року було створено «Привілейоване товариство Південної залізниці», яке будувало залізницю між Віднем і Трієстом.

Професор Франц Ксаверій Ріпль, який став одним із акціонерів Північної залізниці імені цісаря Фердинанда так і не дочекався повної реалізації своїх планів – він помер у 1857 році, коли іще жодного кілометра залізниці в Східній Галичині не було побудовано.

Хоча Галичина була глухим кутом імперії Габсбургів, відомості про перші залізниці в Англії, а також про плани професора Ріпля достатньо швидко дійшли до Львова. Питання залізничного будівництва жваво обговорювалося серед тодішньої фінансової та інтелектуальної еліти. Одними із перших зрозуміли необхідність залізниць для розвитку Галичини відомий драматург граф Александр Фредро та князь Леон Сапіга. Іще у 1839 році вони пропонують побудувати залізницю від Бохні через Львів до Бережан із можливим продовженням до російсько-австрійського кордону. Ця залізниця мала виконувати, в першу чергу, економічну функцію, оскільки поєднала б соляні копальні в Татрах із багатим на збіжжя українським Поділлям. Цей проект був направлений на розгляд австрійського уряду, але не знайшов підтримки.

Відомий драматург і популяризатор залізничного будівництва Александр Фредро народився у Сурохуві неподалік Ярослава (нині Польща) 15 червня 1793 року. У 1810-х роках служив в армії Наполеона І Бонапарта, у 1812 році навіть отримав Золотий Хрест за участь в поході на Москву, а у 1814 році був нагороджений орденом Почесного Легіону. У 1815 році полишив Францію і повернувся на Галичину, про що сам іронічно писав «Виїхали ми разом із імператором, але по різним мотивам: Наполеон на Ельбу, а я – в Рудки».

Першу комедію «Пан Гельдхаб» Александр Фредро написав у 1818 році, у 1821 році вона була поставлена на сцені. У 1828 році, після смерті батька, успадкував його помістя, де й жив до 1846 року. У 1829 році вступив у «Товариство друзів науки». Активно цікавився новинками науки і техніки. В кінці 1830-х – на початку 1840-х років бере активну участь в компанії за будівництво Галицької залізниці державним коштом.

У 1846 році Александр Фредро живе у Львові – він оселяється в районі «Хорущизна» в районі сучасної вулиці Чайковського. У 1848 році бере участь в революційних подіях у Львові, стає членом Львівської національної ради. У 1850-55-х роках із перервами граф Александр Фредро живе у Франції. Син Александра Фредро Ян-Александр під час «Весни народів» брав участь в угорському повстанні, отож змушений був покинути Австрійську імперію.

У 1861 році Олександра Фредро обирають послом до Галицького крайового сейму. Як депутат він займається питаннями розвитку залізниць на Галичині, організовує Земське кредитне товариство та Галицьку ощадну касу.

Помер Александр Фредро 15 липня 1876 року. На той час колії Галицької залізниці імені Карла-Людвіга перетнули усю Галичину від Кракова до Підволочиська, отож плани, які висував Александр Фредро у 1839 році збулися. Похований видатний драматург в костелі в місті Рудки Львівської області.

Якщо Александр Фредро лише пропагував залізничне будівництво в Галичині, то князь Леон Сапіга безпосередньо долучився до цього будівництва як засновник і акціонер двох найстарших і найбільших залізниць Галичини – залізниці імені Карла Людвіга і Львівсько-Чернівецько-Ясської.

Леон (Лев) Людвік Сапіга народився 18 вересня 1803 року у Варшаві. Він був молодшим сином мечника Варшавського князівства, шамбеляна та ад’ютанта Наполеона І князя Олександра Антонія Сапіги. Матір Леона Сапіги – Яна-Ядвіга походила із відомої родини Замойських. Дитинство Леон Людвік провів разом із матір’ю та сестрою в Парижі. У 1835 році Сапіги придбали замок у родини Красицьких (Красичин, Підкарпатське воєводство, Польща) і перебралися на Галичину. У 1836 році Леон Людвік Сапіга отримав титул «великого стражника срібла коронного».

Питаннями залізничного будівництва Леон Людвік Сапіга зацікавився у кінці 1830-х років. За ініціатив Леона Людвіка Сапіги в Галичині створюється спеціальна комісія, яка у 1840-42 роках розробляє попередній проект Галицької залізниці від Бохні до російського кордону. За технічну сторону проекту відповідають професор Львівської Політехніки Томашко і залізничний інженер Бредшнайдер. Приймається наступна траса Галицької залізниці: Бохня – Дембиця – Ряшів – Переворськ – Перемишль – Львів, а далі – до села Красне, де залізниця мала дві гілки – до Бродів і до Тернополя і Підволочиська. Крім того передбачалося будівництво залізниці в південному напрямку до Чернівців.

У 1841 році уряд Австро-Угорщини затвердив спеціальну програму розвитку залізниць. Відповідно до цієї програми в імперії мали існувати як приватні, так і державні залізниці. Галицька залізниця, відповідно до цієї програми, була затверджена як державна.

Остаточно проект будівництва Галицької залізниці був затверджений у 1845 році. Тоді почалася підготовка до її будівництва, проте неврожай та непевна політична ситуація в імперії пригальмували реалізацію проекту. Виявилося, що у державному бюджеті бракує коштів на будівництво Галицької залізниці. У 1848 році вибухнула революція, яка знову ж таки призупинила плани залізничного будівництва у Східній Галичині.

У на початку 1850-х років в Австро-Угорщині розгорнулося будівництво залізниць державним коштом. До будівництва залізниць було залучено військових. У 1853 році коштом держави було збудовано «острівну» залізницю між Бохнею і Дембицею довжиною 83 кілометри.  У 1856 році силами військових було збудовано залізницю між Краковом і Бохнею. Таким чином у 1856 році залізниця сягнула Дембиці – міста за 140 кілометрів від сучасного польсько-українського кордону.

Період державного залізничного будівництва закінчився дуже швидко – із 1856 року австрійський уряд почав продавати збудовані коштом держави залізниці в приватні руки. Що ж до будівництва залізниць у Східній Галичині, то 24 квітня 1856 року Товариство Північної залізниці імені цісаря Фердинада отримало у власність всі залізниці на схід від Кракова і отримало право на їх продовження до Львова і російського кордону.

Леону Сапєзі не сподобався такий розвиток подій. Залучившись підтримкою іще одного підприємця і землевласника Адама Потоцького, Сапіга звернувся до австрійського уряду із проханням переглянути попереднє рішення і надати концесію на будівництво залізниці до Львова новому акціонерному товариству, яке б створили представники бізнесу Галичини. Сапіга і Потоцький мотивували таке прохання тим, що Північна залізниця не надто поспішала будувати залізниці на землях Східної Галичини, в той самий час для розвитку краю залізничне сполучення було необхідним. Імператор Франц Йосиф І деякий час вагався, але зрештою надав Потоцькому та Сапізі право на створення акціонерного товариства для будівництва східногалицьких колій. Акціонерне товариство отримало назву «Превілейоване товариство Галицької залізниці імені Карла Людвіга». Одним із акціонерів Галицької залізниці стала Північна залізниця імені цісаря Фердинанда.

Рух поїздів на залізниці від Дембиці до Перемишля (143 км.) розпочався 4 листопада 1860 року, а іще через рік перший потяг прибув Львова.

Більшість акціонерів і членів правління Галицької залізниці імені Карла Людвіга у 1861 році вважали, що продовжувати залізничне будівництво на схід і південь від Львова іще зарано. В першу чергу через те, що на Наддніпрянській Україні на той момент узагалі не було залізниць. Проте була серед керівництва Галицької залізниці людина, яка вважала, що розбудову залізниць Галичини потрібно продовжувати негайно – Віктор Оффенгайм фон Понтексін. Оффенгайм вважав стратегічним напрямком південний – на Чернівці і далі до Чорного моря. Ідеї Оффенгайма підтримав Людвік Сапіга.

Для будівництва залізниці в напрямку Чернівців Віктору Оффенгайму та Людвіку Сапізі довелося залучити іноземний капітал аж у Великобританії. Кажуть, що у ті часи в Англії розглядався проект будівництва залізниці в Індію. Існує байка, що Леон Сапіга за допомогою глобуса і шнурівки від мештів переконав англійців, що найкоротший шлях від Лондона до Індії пролягає через Львів та Чернівці. Чи правда це, чи ні, але залучити капітал

у Англії таки вдалося. Разом із англійським партнерами Сапіга заснував Англо- австрійський банк. Партнером Сапіги у створенні Товариства Львівсько-Чернівецької залізниці виступив англійський підприємець і інженер Томас Брессі. 11 січня 1864 року Товариство Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці отримало концесію на будівництво нової залізниці. Першим президентом акціонерного товариства став Леон Людвік Сапіга, Віктор Оффенгайм став директором компанії. Залізницю між Львовом і Чернівцями збудували за півтора роки – рух на ній почався 1 вересня 1866 року.

Наприкінці 1860-х років не без активної участі Леона Сапіги був реанімований проект будівництва залізниці в східному напрямку – до Бродів і Підволочиська. 4 листопада 1871 року Галицька залізниця імені Карла Людвіга з’єдналася із Одеською залізницею. 28 вересня 1873 року між Бродами і Радивиловом відбулося поєднання Галицької і Київсько-Брестської залізниці…

Що ж до Леона Сапіги, то він також активно займався політикою. Його було обрано послом до Галицького крайового сейму, він став його маршалком. На цій посаді Леон Сапіга перебував до 23 вересня 1875 року, коли був звільнений за власним бажанням.

Помер Леон Людвік Сапіга 11 вересня 1878 року у своєму замку в Красичині. Похований тут же у замковій каплиці.

Далеко не всі починання Леона Сапіги були вдалими. Для прикладу, придбана ним у 1866 році папірня у Черлянах, яку він перетворив на акціонерне товариство, швидко збанкрутувала навіть попри те, що в неї було вкладено 300 тисяч ринських. Аналогічна доля спіткала і рафінерію нафти в Перемишлі.

Якщо говорити про залізничні активи, то Галицька залізниця імені Карла Людвіга давала Леону Сапізі стабільні дивіденди, оскільки була дуже прибутковою. Ситуація із Львівсько-Чернівецько-Ясською залізницею була гіршою. Проблеми створювало в першу чергу те, що залізницю збудували поспішно і без врахування місцевих умов. Тому зливи та інші стихійні лиха часто спричиняли зупинку руху і навіть залізничні аварії. Власне на Львівсько-Чернівецько-Ясській залізниці сталася перша на українських землях масштабна залізнична аварія – під час проходження потягу по мосту через Прут в Чернівцях завалився міст.

Тут маємо також розповісти про «ідейного натхненника» будівництва залізниці Львів – Чернівці Віктора Оффенгайма фон Понтексіна. Він народився 18 листопада 1820 року у Відні в християнській єврейській родині. Після закінчення шкоди вступив на юридичний факультет Віденського університету. У 1843 році, після закінчення навчання, працює у судовій системі Австрійської імперії. Одночасно цікавиться залізничним будівництвом.

У 1849 році, коли було створено Генеральну дирекцію будівництва залізниць при міністерстві торгівлі Австрії, Віктор Оффенгайм переходить туди на роботу. Із 1858 року працює у правлінні Галицької залізниці імені Карла Людвіга, з 1864 року – стає директором Львівсько-Чернівецької залізниці.

Не маючи значних статків, Віктор Оффенгайм фон Понтексін був автором грандіозних планів залізничного будівництва – він прагнув сполучити залізницею Львів і чорноморське узбережжя і таким чином створити залізничний коридор Гамбург – Чорне море.

Основним варіантом залізниці Віктор Оффенгайм вважав російський – залізниця повинна була пройти до Чернівців, потім сягнути Новоселиці на російському кордоні, а далі пройти по берегу Дністра до Одеси. Щоб забезпечити транзит без перевантаження, від австрійського кордону до одеського порту залізниця мала бути «спарована» – мали бути прокладено як вузьку європейську, так і широку російську колію. Проект Оффенгайма був підтриманий генерал-губернатором Павлом Коцебу – у 1863 році за його ініціативи коштом казни почалося будівництво залізниці між Одесою і Балтою. Одначе, Оффенгайм зажадав занадто великих гарантій і преференцій від російського уряду, тому міністр шляхів сполучення Мельников і канцлер Горчаков проект будівництва залізниці Чернівці – Новоселиця – Одеса відхилили.

Одеський варіант був в Оффенгайма не єдиним – паралельно він проводив перемовини із владою Дунайських князівств (Молдова і Валахія – нині Румунія). На території цих князівств на початку 1860-х років не було ніяких залізниць, отож пропозиції Віктора Оффенгайма було радо прийнято.

Віктор Оффенгайм фон Понтексін, як директор Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці зміг організувати дуже швидке, а водночас і ощадне будівництво залізниці. Але оця ощадність і зіграла із ним злий жарт. 4 березня 1868 року під вантажо-пасажирським поїздом, що перетинав міст через Прут біля Чернівців, цей міст завалився. Людських жертв, на щастя, не було – пасажирські вагони були в хвості поїзда. Проте ця катастрофа була тільки початком неприємностей, на які іще й нашаровувалася ворожнеча із правлінням Галицької залізниці імені Карла Людвіга.

У 1870 році уряд направив на Львівсько-Чернівецько-Ясську залізницю спеціального комісара, який виявив багато недоліків в роботі залізниці. 8 жовтня 1872 року було прийнято рішення про секвестр (державний контроль) австрійської частини Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці. У 1873-75 роках тривав судовий процес над Віктором Оффенгаймом. Йому вдалося перемогти – 27 лютого 1875 року суд зняв всі звинувачення. Проте Віктор Оффенгайм покинув посаду керівника Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці.

Наприкінці життя Віктор Оффенгайм фон Понтексін став почесним консулом Персії (Ірану) в Австро-Угорщині. Помер він у 66-річному віці в 1886 році в Відні.

Разом із Леоном Людвігом Сапігою, який був президентом акціонерного товариства Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці, Віктор Оффенгайм виховав цілу плеяду фахівців-залізничників, серед яких Людвік Вежбицький, Юліан Октавіан Захарєвич та Роман Гостковський.

Антон ЛЯГУШКІН

Автор висловлює подяку покійному ветерану-залізничнику і краєзнавцю-ентузіасту Володимиру Юлійовичу Колотовкіну за надання цікавої інформації про історію залізниць України.

Список джерел інформації

1. Гороховский А.Г. Львовская железная дорога. Годы, события, люди / Гороховский А.Г. – Львів: Каменяр, 1991;
2. Гранкін П.Е., Лазечко П.В., Сьомочкін І.В., Шрамко Г.І. Львівська залізниця. Історія і сучасність. Львів: Центр Європи, 1996;
3. Watorek Karol. Rozwoj kolej zelaznych. – Warszawa: Biblioteka Polska, 1924.