«Casino de Paris», або історія одного театру

343
Театр ім. Леся Курбаса

У центрі лівої сторони вулиці Леся Курбаса у Львові є будинок, повз який байдуже не пройти – око спершу затримається на афішах та вивісках розташованого тут театру, потім ковзне по фасаду, затримається на розкішному балконі, відтак перейде до барельєфів та скульптур – хочеш чи ні, та простоїш перед будівлею бодай хвилину-другу. Втім йдеться тут не про саму лише архітектуру – за цими стінами живе справжня історія: історія театру, історія людей

Минулорічного березня львів’яни відзначили 110-річчя відкриття «Casino de Paris», для якого, власне, і був зведений будинок за адресою вулиця Рейтана, 3 (тепер це вулиця Леся Курбаса). А буквально наприкінці минулого року відкрилася віртуальна виставка «Історії. Простір. Час: за лаштунками театру “Casino de Paris“», присвячена історії одного будинку, що від фундаменту і по сьогодні призначений служити Мельпомені.

Відкриттю виставки передували дослідження архівних документів, перечитування сторічної давнини газет, вивчення робіт істориків. «Ми значно розширили наше уявлення про театр, який діяв в цьому приміщенні, про його мистецьку цінність та історичне значення для культури Львова та Галичини. Адже цей невеличкий театр був осередком розмаїтості та новаторства, місцем, де представляли свою програму найвідоміші артисти не лише з Польщі, а й з цілого світу», – кажуть автори виставки Дарина та Володимир Ольшанські. Дарина – архівістка, дослідниця історії театральної справи і головна адміністраторка Театру ім. Леся Курбаса. Володимир – дослідник історії (в тому числі й усної) Галичини та Закерзоння, архівіст та генеолог, член Товариства Надсяння.

Нині маємо нагоду докладно ознайомити читача з результатами праці цих двох дослідників й запросити зацікавлених до відвідин самої виставки, що окрім текстової та візуальної частини, містить й аудіоскладову, яка буквально занурює відвідувача в атмосферу минулого, дозволяє почути його голос.

Володимир та Дарина Ольшанські

Сьогодні будівля Театру Курбаса – місце зі своєю неповторною атмосферою. Плин років, події, долі залишили свій неминучий відбиток на цій унікальній споруді в центрі Львова. Адже за вишуканою архітектурою, мармуровими стінами, елегантним оздобленням ховається дещо справді цінне – це історії. Історії людей, які проживали своє життя в цьому театрі, працювали, творили, які наповнювали цей простір своїми радощами та смутком, талантами та натхненням. Театр на вулиці Рейтана, 3 – це був окремий мультикультурний галицький світ. Тут починали свій творчий шлях, експериментували, знаходили нові форми, втілювали мистецькі ідеї велика кількість артистів різних національностей. Поляки, євреї, українці, австрійці, німці, іспанці, французи – всі вони разом творили єдиний спільний мистецький простір.

Наш проєкт – це власне спроба зазирнути за лаштунки років, спроба відчитати історії цього простору та людей, які його творили. І оповісти їх вам.

Отож запрошуємо за лаштунки театру «Casino de Paris».

Будівництво театру-вар’єте Casino de Paris

(1908–1909 рр.)

Сучасну вуличку Леся Курбаса, на якій було споруджено кам’яницю для майбутнього театру вар’єте, було прокладено ще у XVIII столітті. Від часу заснування і аж до 1870 року вулиця, яка більше нагадує провулок, не мала своєї власної унікальної назви. Її називали «Єзуїтська бічна» або ж «Станіслава поперечна», в залежності від назви прилеглої вулиці з одного та з протилежного боків. А вже з 1871 року вулицю назвали на честь Тадеуша Рейтана. Під час німецької окупації з 1941 року вулиця звалась Рейтарською, з 1950-го була названа на честь Павліка Морозова. А вже у 1989 році вулиця нарешті отримала сучасну назву та носить ім’я видатного українського режисера Леся Курбаса. В кінці ХІХ, на початку ХХ століття вулицю активно перебудовували, на зміну дерев’яним будиночкам повставали нові кам’яниці на кілька поверхів.

Вул. Рейтана, тепер вул. Леся Курбаса (вересень 1932 р.).
Вул. Рейтана, тепер вул. Леся Курбаса (вересень 1932 р.).

Так, у 1908 році на зміну такому дерев’яному будинку на вул. Рейтана, 3, Віденським архітектурним бюро було запроєктовано чотириповерховий будинок у стилі модерн для театру-вар’єте. Але у 1909 році проєкт був перероблений львівськими архітекторами – Зиґмундом Федорським та Станіславом Мацудзінським. Власником майбутнього театру став відомий львівський підприємець-ресторатор Францішек Мошковіч. І його ж підпис можна побачити на затвердженому проєкті будинку.

Театр ім. Леся Курбаса

З найперших ескізів архітекторів і побажань замовника нова кам’яниця у Львові планувалась як театрально-видовищна споруда. В екстер’єрі було використано готичні мотиви в поєднанні з декоративними елементами, типовими для сецесії, про що свідчать стрільчасті вікна, маскарони, карнизи, щит порталу сходів та оздоба балкону над головним входом до театру.

Залишивши запропоновані Віденським бюро металеві балки, конструкції лоджій та не змінивши принцип планувальної схеми 3-го та 4-го поверхів, львівські архітектори переробили 1 і 2 поверхи, тобто саме театр, а також допроєктували п’ятий поверх.

На фото проєктанти та виконавці будівництва театру-вар'єте 1908–1909 рр. Архітектори Зигмунд Федорський та Станіслав Мацудзінський. З архівної колекції Театру ім. Леся Курбаса.
На фото проєктанти та виконавці будівництва театру-вар’єте 1908–1909 рр. Архітектори Зигмунд Федорський та Станіслав Мацудзінський. З архівної колекції Театру ім. Леся Курбаса.

Якщо спочатку головна вісь театральної споруди була перпендикулярна вулиці Рейтана, то в новому проєкті вона стала паралельна їй. Головним компонуючим елементом театру став овальний зал завглибшки 11,5 метра. А гардероб, сходи, сантехнічні приміщення, вестибюль – півколом охопили зал. Вестибюль був пов’язаний з іншими поверхами будинку не тільки сходами, а ще й ліфтом, шахта якого досі знаходиться навпроти вбиральні. Незважаючи на досить невеликі розміри камерної сцени (дзеркало сцени має 4,5х5,5 метра та глибиною всього 4 метри, загальна висота сцени становить 9 метрів), її конструкція була надзвичайно вдало продумана. Замість трюму під сценою запроєктували дуже зручний комунікаційний простір, який пов’язаний з планшетом сцени гвинтовими сходами зліва і технологічними справа. Там розташовувалася площадка для суфлера, а також гримерки для артистів та інші технічні приміщення. Над сценою була коробка для штанкетів і механізмів для їхнього підйому.

Театр ім. Леся Курбаса

Архітектори також подбали і про створення інтер’єру театру. Відомого львівського художника та сценографа Зиґмунда Балька було запрошено для декоративного оформлення стін та стелі орнаментальним розписом (пізніше він також оформлював декорації до вистав цього театру). А скульптор Францішек-Томаш Бернат оздобив фасад будинку, а також балкони овального залу і портал сцени фігурними рельєфами та барельєфами на середньовічні і театральні мотиви. Елегантний, розкішний інтер’єр театру вражав відвідувачів своєю красою. А новітнє електротехнічне обладнання з Відня створювало ефектну комбінацію штучного освітлення партеру і лож різноманітними люстрами та світильниками. На жаль, до сьогодні збереглись лише зовнішні риси колишнього театру-вар’єте. В середині приміщення фігурні рельєфи було знищено, а розписи сховано під шаром штукатурки і фарби під час ремонту в 50-х роках.

​Від 26 лютого 1980 року будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення. За останнє десятиліття було проведено низку реставраційних робіт. За сприяння Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради та безпосередньої співпраці з Німецьким бюро технічної співпраці GIZ в рамках проєкту «Муніципальний розвиток і оновлення старої частини Львова» у 2014 році було відреставровано балкон, а у 2016-му – вікна та двері. І вже у 2017 році за підтримки Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради було проведено реставрацію фасаду театру.

Театр ім. Леся Курбаса

Відкриття театру-вар’єте Casino de Paris” (2 березня 1910 року)

Під час реставрації фасаду з-під шару фарби над балконом другого поверху було відкрито назву театру “Casino de Paris”, а також над четвертим поверхом назву готелю «Belwederе», який займав з 3-го по 5-й поверхи новозбудованої кам’яниці та відкрився для відвідувачів у лютому 1910 року.

Театр ім. Леся Курбаса

У готелі налічувалось 50 номерів, від найвишуканіших до найдешевших. І що цікаво, він був надзвичайно комфортно та сучасно обладнаний, як для Галичини поч. ХХ ст. Мав електричне освітлення, центральне опалення, ліфт, ванні кімнати та системи вентиляції. Стильні інтер’єри були у кожній кімнаті, подача холодної та гарячої води в номерах, також в готелі діяв першокласний ресторан.

Театр ім. Леся Курбаса

А вже 2 березня 1910 року відбулось урочисте і святкове відкриття театру вар’єте «Casino de Paris».

“В нашому місті відкрито новий осередок відпочинку під назвою “Casino de Paris”. Приміщення не є надто великим, але скомпоновано дуже вишукано та з точки зору архітектури створює цілісний, повен краси простір. Зала, яка призначена для виступів, створена дуже оригінально, її ніби перенесли до композиції мурів Львова з якогось старонімецького міста. В середині стеля не є надто високою, проте склепіння в готичному стилі, інкрустоване скульптурами, також в старонімецькому дусі, і все це оживає завдяки блиску багатьох електричних ламп в залі. Партер заповнений стільцями та столами, ложі творюють своєрідний круглий лицарський стіл. Розписи інтер’єру зали намальовані рукою відомого театрального декоратора пана Балька, скульптури виконані паном Бернатом, а от завісу оформлено пензлем художника-живописця пана Вигживальського. На завісі зображена картина завершення вакханалії. На лузі, повному фіолетових та жовтих ірисів, під сосновим гаєм та біля моря, що на задньому плані, ми бачимо постать римського патриція, який напівлежачи відпочиває. Це старший чоловік з обличчям сатирика та з залишком застільного вінця на лисій голові, довкола якого танцюють шість дівчат-вакханок, дражнячи його і ніби знущаючись над тим, що вакханалія вже скосила його з ніг. А сьома дівчина грає на сопілці. Урочистий виступ відбувся в присутності численних запрошених гостей: представників влади, журналістів та митців. Вечірня програма була вишуканою та різноманітною, здобула загальне визнання. Зокрема людям сподобався виступ трупи “Balaschoff”, танці за участі Denisy de Flavigny та її партнера Reinosa, дует “Luba” (з польськими піснями і танцями) ну і, звичайно, мистецько-комічний “Kwartet Boheme”. Вся програма була цілісною в стриманому тоні, без натяку на тривіальність, що є доброю ознакою для майбутнього та обіцяє успіх цієї справи”. Gazeta Lwowska, nr 50, 4 marca 1910, st. 4​

Програма театру-вар’єте “Casino de Paris”

(1910–1914 рр.)

У 1910 році Львів був столицею польського королівства Галіції і Лодомерії у складі Австро-Угорської імперії. І, як личить столиці, дуже стрімко розвивався та змінювався. Особливе місце в культурному житті мешканців, переважна більшість яких були поляками, євреями та українцями, займали театри. На населення трошки більше 200 тисяч жителів театрів було кілька: Міський театр (сучасний Оперний театр), Колізей (знаходився в провулку вул. Куліша, будівля не збереглась), Театр Скарбека (сучасний Театр ім. Марії Заньковецької). Та окрім великих театрів, у місті в кав’ярнях та рестораціях діяли вар’єте. Саме такі театри вар’єте користувались неабиякою популярністю серед містян, адже тут можна було дуже вишукано та весело провести вечір, посмакувавши шампанським та різноманітними наїдками, а також переглянути мистецьку програму легкого розважального характеру.

Програмка театру-водевіль "Casino de Paris". 1915 р. З колекції листівок відозв і афіш ЦДІА м. Львів.

Що ж стосується нового «Casino de Paris», директор Франц не шкодував коштів і запрошував до свого театру вар’єте виконавців найрізноманітніших жанрів, і найчастіше це були відомі закордонні артисти. Розважальна програма вечорів зазвичай змінювалася що два тижні та складалася з двох-трьох частин, в які входили сатиричні скетчі, танцювальні номери, оперетки, кабарети, гумористичні номери, фарси. Зазвичай запрошували кілька відомих зірок, а поміж їхніми виступами на сцену виходили менш відомі молоді виконавці.

Театр ім. Леся Курбаса

Зала нового «Casino de Paris» щовечора була заповнена глядачами. Публіка із захватом сприймала добірно складені програми. Так, наприклад, у 1911 році в програмі від 1 червня були виступи легендарного віденського кабаре «Фледермаус». Також у 1911 та 1914 роках на сцені «Casino de Paris» виступав відомий польський комедійний актор театру і кіно Юзеф Зейдовський.

​Серед артистів було традицією залишати свої автографи на стінах театру за сценою. Частинка такої стіни зараз є розшитою, і нам вдалось розшифрувати принаймні один автограф. Він належав іспанській танцівниці та відомому піаністу і композитору Енріке Гранадосу, який написав альбом «12 іспанських танців для піаніно». Також анонс виступу зазначений у програмці за 1912 рік в журналі «Львів театральний».

Театр ім. Леся Курбаса

В партері театру було розміщено глядацьку залу з місцями за столиками. В тому ж журналі «Львів театральний» 1912 року є детальна розкладка залу із вартістю місць. Так, наприклад, найдорожчими були місця у відділених ложах – по 20, 25 та 30, місця в партері коштували від 3 до 8 корон. Партер вміщував шість рядів столиків, також були місця по периметру. Ложі на балконі другого поверху вміщували 58 місць, а партеp – 170.

​Успіх «Casino de Paris» був колосальний. І все завдяки безпосередній участі директора Францішка Мошковіча, який детально підбирав персонал, вибирав програму та запрошував артистів. Нерідко сам зустрічав відвідувачів свого театру та спілкувався з публікою. Часто в пресі анонс програми супроводжувався особистим запрошенням від директора Франца.

Театр ім. Леся Курбаса

Окрім музично-театральної програми, з 1911 року частину вечорів займали кіносеанси. Власником кінотеатру до 1916 року був Мельхіор Майблюм, один із найвідоміших львівських кіновласників. Ціни на квитки були відносно невисокими – від 2 до 5 корон в партері та ложах 2 поверху. На фотографії залу можна побачити ложу в центрі, яка була призначена для кінооператора. На розкладці залу також можна побачити спеціально позначену ложу під кінотеатр.

Театр-водевіль «Casino do Paris»

(1914–1920 рр.)

Театральне життя Львова дуже змінилось, коли у вересні 1914 року з початком І Світової війни російські війська зайняли територію Галичини. Окупаційний режим ввів заборону на вистави, що не пройшли російської цензури. Театри могли відновити свою діяльність тільки після отримання спеціального дозволу.

​Театр «Casino de Paris» відновив свою діяльність уже за два тижні після початку окупації і 16 вересня 1914 року відкрився як театр-водевіль. У Львові це був єдиний театр, який існував протягом всього часу окупації. Відсутність конкуренції впродовж перших місяців окупації дозволила власникові театру Йонашу Вeйсу заангажувати найкращих акторів із тих, що залишились у Львові. Таким чином склалась дуже своєрідна трупа з польських, українських та російських акторів, очолюваних директором-євреєм, які не тільки ніколи до того не перетиналися на професійній сцені, а й були представниками національних театрів, що конкурували між собою. Окрім того, до них долучилися приїжджі митці з Російської імперії. В основі трупи були артисти опери і оперети Міського театру Заремба, Куліговський, Міхал Татжанський, артисти балету Пауліна Кошуцька, Міхал Нойзер, Зузуанна Лозінська, Чеслава Буркацька, колишні актори відомого кабаре Людвіка Людвіковського – Юзеф Деліус, Юзеф Старушкевич, Марія Сенявська. Також після розформування театру «Руської бесіди» до трупи долучились і українські актори.

Скульптура на фасаді театру, відкрита під час реставрації 2017 року
Скульптура на фасаді театру, відкрита під час реставрації 2017 року

Так, наприклад, 1915 року в оперетках «Паризькі гризетки» Райнгардта та «Дев’ять дівчат в уніформі» Юліуша Шреєра виступали польські актори Стефанія Гордон, Клеменс Завадський, Генріха Стохельська та українські Василь Коссак і його дружина Ірина Коссак та Софія Стадникова, сестра Ірини. Художником-декоратором частини вистав був Зигмунд Бальк.

Пріорітетом у програмі були короткі виступи різних жанрів. Репертуар складався з коротких одноактових фарсів, комедій чи опереток, популярних арій з відомих опер, скетчів, монологів, гуморесок, українських пісень, музичних і танцювальних номерів. Так у лютому 1915 року поруч із сольними вокальними, музичними та хореографічними номерами кожного дня також виконувалась гротескова оперетка «Немає кота» та двоактовий фарс «У лікаря», виступ Урицького, баритона театру «Гранд Опера» з Нью-Йорка та міський співочий секстет. Початок був о годині 6:30 вечора і тривав до 9:30.

“Театр-водевіль «Casino do Paris» вчора представив нову, дуже різноманітну програму. Сміх панував у залі під час одноактового фарсу  «У лікаря» та гротескової оперети  «Немає кота». Обидві п’єси хоч і були невибагливими, але гарно виконаними, в чому велика заслуга артистів міського театру, таких як Заремба, Куліговський та Татжанський. Після того було багато інших розваг, таких, як виступи трансформатора, співаків та співачок. Дуже вдало підібраний чоловічий концертний секстет заспівав кілька композицій. Найкращими, однак, були танці, які артистам доводилося повторювати за запитом кілька разів. Буря оплесків зірвалася з залу, коли було виконано оригінальний танець, імітуючи танець моряків «Мателот». Безумовною примою тут була пані Лозинська. Раніше ця артистка грала лише покоївок, ніколи не зявлялася на афішах – вона була справжньою Попелюшкою міського театру. Тепер вона розвинула свій талант, здобула впевненість у собі і вчора зачарувала глядачів своєю невимушеною грацією танцю”. Gazeta Narodowa, R.55, 9 lutego 1915, nr. 25, st. 4.

Програма змінювалась щопонеділка. Незважаючи на деколи негативну критику за розважальний, невисокого художнього рівня репертуар, театр користувався чималою популярністю. І навіть був запрошений на гастролі до Києва у травні 1915 року. 22 червня 1915 року російське військо залишило Львів перед австрійсько-німецьким наступом.

З 1916 по 1918 роки власником кінотеатру був «Червоний хрест». Значну частину прибутків віддавали на допомогу солдатам і їхнім родинам. Перед початком кожного сеансу подавали найновіші дані генерального штабу про перебіг воєнних дій, котрі незрідка тільки наступного дня оприлюднювалися у ранковій пресі.

​Події Першої світової війни в наступні роки внесли свої корективи в діяльність театрів, але вже 1919 року, коли Польща почала утверджувати свої позиції, до Львова прибула група варшавських артистів «Чвурка» під керівництвом Анди Кічман. Пізніше вони організувались у літературно-мистецький театр. Виступи відбувалися щовечора і складалися переважно з пісенних та музичних номерів. До липня 1919 року Львів увійшов до складу Другої Речі Посполитої.

Літературно-мистецький театр «Bagatela»

(1920–1925 рр.)

Отож, триває 1920 рік, і 10 вересня театр «Сasino de Рaris» відкривається на новий сезон з оновленою програмою та новою назвою. Відтепер це літературно-мистецький театр “Багателя”. Утверджена позиція польської громади у Львові продовжувала підтримувати мистецтво та розвивати культуру. Багато артистів приїздили до Львова з різних куточків Польщі. Так у театрі розпочався період, коли рівень мистецьких програм значно зріс і перейшов у площину саме театральних вистав. Створена постійна трупа складалася з професійних акторів. І навіть програма тепер стала репертуаром. Спочатку театр діяв під дирекцією артистів кабаре Владислава Охримовича та Теодозії Вандичової.

Інтер'єр залу театру "Bagatela" (1925–1927 pp.). З архівної колекції Театру ім. Леся Курбаса.
Інтер’єр залу театру “Bagatela” (1925–1927 pp.). З архівної колекції Театру ім. Леся Курбаса.

А в 1922 році 27 серпня відбулося святкове відкриття нового сезону. Це був інавгураційний вечір, коли директором «Багателі» до 1925 року став актор та режисер Броніслав Броновський. Цього артиста у Львові вже добре знали та любили за тонкий гумор та акторський талант. Писали, що вечір був надзвичайно радісним, і «навіть львівський дощ не зіпсував настрою».

Інтер'єр залу театру "Bagatela" (1925–1927 pp.). З архівної колекції Театру ім. Леся Курбаса.
Інтер’єр залу театру “Bagatela” (1925–1927 pp.). З архівної колекції Театру ім. Леся Курбаса.

За директорства Броновського театр був надзвичайно успішним, а репертуар складався з сатиричних скетчів, ревю, вистав-кабаре. Він сам був автором та виконавцем багатьох текстів – на сцені театру виконувалось близько 30 його скетчів та фарсів. Критика любила Багателю та називала Броновського напрочуд талановитим актором, а театр – справжнім мистецьким кабаре на зразок найкращих західних традицій, «оазою щирого сміху та ненав’язливої сатири».

“Під щасливою зіркою народжуються творчі ідеї в театрі Багателі. І публіка, яка з прихильністю ставиться до керівництва цього театру, досі ще ніколи не була розчарована. Оскільки режисер Броновський, душа Багателі, завжди підбирає  програму, яка приносить успіх. Із потоку різних ідей він вибирає ті, що виключають всяку монотонність. Тож кожна програма дарує глядачам щось нове. Усі з нетерпінням чекають появи Броновського. Коли він з’являється на сцені, то вибухає ураган оплесків. Так глядачі вітають свого улюбленця. А Броновський, всівшись на стілець, який є його постійним товаришем, у чарівний спосіб розважає своїх шанувальників. Скільки жартів та кпинів дарує він, теревенячи з глядачами, – і вся гра в оригінальній та стриманій формі. Після його зникнення за лаштунками глядачі найкраще розуміють, ким є Броновський для Багателі”. Gazeta Lwowska, 16 grudnia 1922

16 березня 1925 року, Броновський також відзначив двадцятирічний ювілей своєї сценічної творчості.

«З «Багателі». Приємно писати про ювілеї, і особливо про ювілеї артистів, адже атмосфера тоді щира та весела. А коли ювіляром є прекрасний артист кабаре та автор не менш успішних сатиричних творів на політичну та соціальну тематику, а також багатьох блюеток і фарсів – Броніслав Броновський, то одразу можна сказати, що цьому улюбленцю публіки нічого, крім доброї похвали та вдячних побажань ad multos annos, нічого додати. 20 років на сцені скільки пережито радостей та турбот… – так під час святкового вечора зачитував друг ювіляра Нюссер написаний пролог Живецьким. Броновський та його творчість у театрі є живим віддзеркаленням бурхливого життя міста Лева. Гостре жало його сатири завжди здобуває відкриті посмішки глядачів. Так і трапилося цього вечора. Заповнена глядацька зала Багателі насолоджувалася приємною забавою. Крім ювіляра, який розважав публіку своїми жартами, в урочистому, ювілейному настрої грали та забавляли всіх присутніх його партнери по сцені.

Яскрава програма запропонувала кілька дуже вдалих номерів, які супроводжувалися довготривалими оплесками прихильниками творчості директора Багателі. Напевно, що 20-літній ювіляр ще не скоро долучится до акторів пенсійного віку, але й надалі даруватиме людям свій гумористичний та акторський талант аж до 50-сятки”. Chwila, 22 marca 1925

Так Броновський завершив своє директорство, а вже 8 травня 1925 року після короткої перерви Францішек Мошковіч відкрив у Багателі дансінг. Театр в черговий раз починав переживати трансформацію.

Театр «Bagatela» в міжвоєнні роки

(1925–1939 рр.)

Коли інтерес до кабаре поступово почав згасати, директор Мошковіч, шукаючи способу зацікавити глядачів сучасними розвагами, зробив ставку на музично-танцювальну програму. Новий сезон у Багателі 1 вересня 1925 року відкрився безкоштовним сімейним дансингом. Елегантна розвага прийшлась львів’янам до душі. Програма вечорів традиційно змінювалась кожні кілька тижнів. Щоб заохочувати відвідувачів до танцю, мистецький репертуар джазових оркестрів мав бути схожим на американський. Так джаз-бенди витіснили традиційні сентиментальні вальси, польки та кадрилі – тепер танцювали шуммі, фокстрот, чарльстон, танго та бостон. Танці саме під джазову музику стали символом міжвоєнного періоду.

​У 1926 та 1927 роках кілька разів у цьому приміщенні також виступала зі своїми виставами трупа Українського театру Йосипа Стадника. Показували виставу «Над безоднею» Мамонтова, «Війна по війні», «Кохання» Вільдеганса, оперетку «Кльокльо» Лєгара та «Орлов».

​У 1927 році Мошковіч відремонтував залу, прикрасив її барвистистими драпіровками, подбав про оновлення освітлення. Також на стелі з’явилася дзеркальна куля. На фотографіях інтер’єру можна побачити всі ці зміни – видно оновлення зали, нові світильники, переобладнану ложу кінооператора, оркестр переміщено вглиб глядацької зали. Також у центрі виокремлене місце для танців та відповідне розміщення столиків. Всі ці зміни можна побачити на фотографіях інтер’єру. При нагоді театру повернули його колишню назву «Casino de Paris», проте назва «Багателя» також залишилась.

Інтер'єр залу театру "Bagatela" (1925–1927 pp.). З архівної колекції Театру ім. Леся Курбаса.

Коли 1930 році запрацювало радіо у Львові, постійною програмою стали трансляції «легкої і танцювальної» музики. Згідно з оголошеннями в львівські пресі цього періоду, деякі з цих трансляцій здійснювалися з приміщення театру Багателі.

​Директор Мошковіч не покидав традиції запрошувати відомих виконавців для формування розважальних програм вечорів у Казино де Парі. До прикладу, у лютому 1931 року дав свій концерт відомий польський музикант та композитор Альфред Мелодист:

“Нинішнє запрошення гурту Альфреда Мелодиста до «Bagatela» слід розглядати як справді майстерні зусилля керівництва, яке здійснюється паном Францішеком Мошковичем. Цей оркестр має чудові традиції з часів, коли цей джаз-бенд робив перші кроки в кар’єрі на наших теренах, і тепер, прибувши прямо з центру великого світу, з Давосу, він приносить із собою бриз найновішого напряму ритму та динаміки, найсучаснішої музики. Очікується, що численні відвідувачі «Багателі» тепер насолоджуватимуться тим, чого вони так прагнули: грою чудового джазового оркестру”. Ilustrowany express wieczorny, 31 stycznia 1931, nr. 229, st. 1, 2.​

Також у лютому 1931 року Мошковіч відкриває ще один ресторан, але цього разу вже у Варшаві, та згодом переїжджає зі Львова. Нова ресторація «Адрія» згодом стала однією з найуспішніших та найпопулярніших в усій Польщі. В Адрії навіть проходили зйомки кількох фільмів, завдяки яким сьогодні можемо побачити директора Мошковіча в кадрі.

Новорічний бал в ресторані Adria у Варшаві в грудні 1932 року.
Новорічний бал в ресторані Adria у Варшаві в грудні 1932 року.

Захопившись організацією справ Адрії, Мошковіч зробив співвласником Багателі свого давнього знайомого та спільника Адольфа Тененбаума. Але той невдовзі захворів та доручив керування підприємством своїй дружині Фредеріці. Також у зв’язку з переїздом до Варшави передав на три роки свою частку власності фінансовому розпоряднику Багателі Броніславові Флауму. На жаль, спільники скористалися відсутністю Мошковіча у Львові та недобросовісно вели справи театру, що призвело до серйозних проблем. За 1933 та 1934 роки велика сума податків не була сплачена, через що податкова інспекція відкрила справу проти Багателі. Коли в кінці 1934 року помер Адольф Тененбаум, всі його статки перейшли до дружини. Флаум так само переписав свої маєтки дружині. Відтак Мошковіч навіть через суд не міг стягнути заборговані кошти з аферистів. У 1935 році спільники та співвласники будинку оголосили Багателю збанкрутілим підприємство та організували спілку «Феміна». Поки податкові претензії постійно надходили зі Львова, Мошковіч зі своїх власних коштів був змушений сплатити велику частину боргу для порятунку свого імені.

Новорічний бал у ресторані Adria у Варшаві в грудні 1932 року. Директор Францішек Мошковіч в оточенні гостей
Новорічний бал у ресторані Adria у Варшаві в грудні 1932 року. Директор Францішек Мошковіч в оточенні гостей

А тим часом 1936 року Фредеріка Тененбаум відкрила «Casino de Paris» та з успіхом провадила справи. Так, наприклад, програма вечорів осінного сезону 1936 року складалася з танцювальних виступів та музичної програми. Серед виконавців були: Слава і Єжи Ней (танцюрист, хореограф), лауреати міжнародного танцювального конкурсу у Відні; Грета Селдмаєр, відома віденська танцюристка; Єміль Брі, скрипач-віртуоз та диригент.

​Великої популярності в середині 30-х років здобули виступи джазових виконавців. До Львова з гастролями приїзджали найкращі джазові колективи з усього світу. Так, у 1937 та 1939 роках у «Casino de Paris» виступав зі своїм бендом Еді Рознер.

​Зі смертю Францішка Мошковіча у 1939 році закінчилась і ціла епоха театру «Casino de Paris». Адже він був головним натхненником, генератором ідей та змін. Також вкотре свої корективи в життя міста внесли події ІІ Світової війни.

Власник театру Францішек Мошковіч

(1873–23.04.1939 рр.)

Францішек Давид Мошковіч
Францішек Давид Мошковіч

Францішек Давид Мошковіч народився у Львові 1873 року в єврейській родині.

Починаючи офіціантом в кав’ярні «Театральна», він мав можливість познайомитись із тогочасною львівською культурною богемою. Особисті якості, винахідливість, гострий розум та весела вдача допомогли Мошковічу швидко зайняти своє місце серед відомих підприємців та рестораторів Львова. І вже на початку 1900-х він став власником великої кав’ярні Європейська на вул. Ягеллонській, 7 (тепер вул. Гнатюка) і в тому ж будинку певний час мешкав.

А в 1907 році став співвласником автомобільного бізнесу у Львові. Це була своєрідна перша служба таксі, яка перевозила заможних клієнтів.

​На час побудови театру «Casino de Paris» Францішек Мошковіч уже був досить відомим та заможним у Львові підприємцем. Тому коли містом було запроєктовано театральну споруду на вул. Рейтана, 3, він, не зволікаючи, вклав власні кошти у будівництво нової кам’яниці. Свій підприємницький талант він використав для створення не просто ресторану. Певним девізом служило прагнення поєднати культуру споживання їжі із вишуканим розвагами. Тому формат вар’єте підходив якнайкраще. Так відкрився театр «Casino de Paris».

​У Мошковіча було надзвичайне тонке відчуття часу та змін, які відбувались у культурному просторі. Тому, зважаючи на розвиток кіноіндустрії у Львові, кінопокази відбувались і в театрі Мошковіча. Всі найпопулярніші програми та розваги вміщувала ця невеличка театральна зала.

Коли 1920 року в «Casino de Paris» відкрився літературно-мистецький театр «Bagatela», Мошковіч переключив свою увагу на нове підприємство. Ним стала кав’ярня «Варшавська» на пл. Смольки (тепер вул. ген. Григоренка). Пан Франьо, як у Львові лагідно називали директора Мошковіча, зумів відродити популярність ресторації, запровадивши денні та вечірні розважальні програми. Якщо вдень тут можна було поснідати, почитати найсвіжішу пресу, то ввечері тут відбувалися виступи відомих джазових виконавців і танцювальна програма.

Успішний досвід зі своїх ресторацій Мошковіч використовував і в Багателі. Таким чином, коли кабаре у Львові почало втрачати свою популярність, у 1925 році в театрі відкрився дансінг. Окрім ресторацій, Мошковіч також тримав у Львові кілька магазинів із вином та навіть меблями.

Автомобілі Францішка Мошковіча, з газети Chwila Tygodnik Ilustrowany 23/03/1907 nr. 3 s. 12. ​
Автомобілі Францішка Мошковіча, з газети Chwila Tygodnik Ilustrowany 23/03/1907 nr. 3 s. 12.

Францішек Мошковіч був не лише успішним підприємцем, а й людиною з великим і добрим серцем. Часто робив великі пожертви, допомагав єврейській громаді та своїй родині.

Кав’ярня «Варшавська» у Львові стала для Мошковіча дуже символічною. Адже вже на початку 1930-х, за сприянням свого близького друга генерала Болеслава Веньяви-Длугошовського, Мошковіч переїжджає до Варшави, щоб почати нову справу. І коли італійська компанія виставила на продаж великий будинок на вул. Монюшка, Франц одразу ж зустрівся з власниками та запропонував відкрити таку ресторацію, якої в цілій Польщі ще не було. Він мав намір стати не лише директором, а й співласником, та ще й не за свої кошти. Зі спогадів Яна Карського, Мошковіч сказав: «Ви даєте гроші, а я ось це», – вказуючи в цей момент на свою лису голову. Так 1931 року в центрі столиці відкрився великий ресторан «Адрія».

Адрія стала вінцем підприємницького таланту Мошковіча. Сучасно облаштоване приміщення, виступи найпопулярніших джазових колективів, різноманітна та вишукана програма, обслуговування на найвищому рівні – все це зовсім скоро дало змогу ресторану стати одним з найвідвідуваніших та найуспішніших закладів у цілій Польщі, а його директору – найпершим ресторатором Польщі, «популярним королем ночі, одним з найпопулярніших і найулюбленіших фігур столиці, завжди молодим, вишуканим і усміхненим», як писали в газеті «Справедливість» за 1932 рік. Бажання виглядати «завжди молодим» наштовхнули Мошковіча навіть провести омолоджуючу операцію у 1933 році за системою Воронова. Звичайно, преса не могла пройти повз такої сенсаційної новини. Так з’явився шарж Мошковіча на самокаті.

Францішек Мошковіч

Сильно підкосили здоров’я податкові негаразди з Багателею в 1934–1936 роках, також Мошковіча було звинувачено у шпигунстві 1937 року. Та попри всі негаразди, які згодом вирішились, Франц займався тим, що йому вдавалося найкраще – відкривав та робив успішними нові локації. У Кракові 1938 року як співвласник відкрив кінотеатр «Scala»/«Скала». Мистецькою стороною діяльності «Скали» займалася дочка Мошковіча Роза Рітерман.

​Маючи неперевершений хист до професії, Мошковіч зробив свої ресторації та підприємства одними з найкращих та найуспішніших. Тому коли в квітні 1939 року Францішек Мошковіч помер, про це писали як львівські, так і варшавські газети. Автори статей з тугою і смутком згадували про улюбленого Франца Мошковіча, про мрійника та працелюбця, людину з великим і відкритим серцем та добрим почуттям гумору. Помер Мошковіч у Кракові, в колі сім’ї, дружини та дочки. Але заповів бути похованим у Львові у фамільному склепі. На похороні була неймовірна кількість людей, які прийшли попрощатися з направду видатним підприємцем та ресторатором.

Пілявоєнна та сучасна історія приміщення

(1940–2020 рр.)

Після смерті Францішка Мошковіча у 1939 році приміщення перейшло у власність радянської влади і було надано Львівській державній обласній філармонії з оркестром, українською хоровою капелою з сектором естради та солістами. Наприкінці 1940-х у будинку розташувався Палац піонерів, на початку 1950-х – Будинок народної творчості та відділ музично-театральної літератури Державної обласної бібліотеки імені Я. Галана. У 1970 роках в приміщенні розпочав свою роботу Обласний науково-методичний центр народної творчості та культурно-просвітницької роботи. У 80-х роках, коли почався рух студійних театрів, діяв театральний гурток, в якому починали свій творчий шлях такі зірки українського театру, як актор Роман Віктюк та режисер Сергій Данченко.

Театр ім. Леся Курбаса

А 25 грудня 1987 року рішенням Львівської обласної ради народних депутатів в порядку експерименту було створено Львівський український молодіжний театр-студію. Лідером нового театру став Володимир Кучинський – практик, теоретик, експериментатор, актор та режисер. Зал новому театру віддали в тимчасове орендне користування, а також виділили одноразову дотацію в 30 тис. карбованців для виплати перших зарплат, придбання радіо, електроосвітлювальної апаратури та одягу сцени.

Фойє театру Леся Курбаса. 2020 рік ​
Фойє театру Леся Курбаса. 2020 рік​

Творче ядро театру складалося ще в 1985–1987 роках колом однодумців, які, працюючи як актори львівських театрів ім. М. Заньковецької та ТЮГу, в позаробочий час готували самостійні вистави. Саме в цей час створювались фрагменти майбутніх перших постановок – «Дві стріли» О. Володіна, «Маруся Чурай» за поемою Л. Костенко, «Три мушкетери» за О. Дюма. І вже в 1988 році Театр відкрив свій перший театральний сезон. А у 1990-му був названий на честь видатного українського режисера, новатора театру Леся Курбаса. А з 1 жовтня 1992 року отримав статус державного театру.

На сходах театру Леся Курбаса. 2020 рік
На сходах театру Леся Курбаса. 2020 рік

​Сьогодні Театр ім. Леся Курбаса – унікальний методологічний центр, який опанував і розробив цикл театральних методик та тренінгів акторської психофізики, пластики та голосу. Театр завжди вирізнявся високоінтелектуальним репертуаром, зокрема широкого визнання здобули постановки за текстами Г. Сковороди, Платона, поезією В. Стуса та Б.І. Антонича.

У 2006 році за творчі здобутки Театр ім. Леся Курбаса було нагороджено найвищою українською нагородою в галузі культури – Нац. премією ім. Т.Г. Шевченка, а 2007 р. театру було присвоєно статус академічного.

Театр Леся Курбаса. 2020 р.
Театр Леся Курбаса. 2020 р.

Театр Курбаса по праву вважається одним із кращих театрів України. Критика називає колектив унікальним театральним явищем, бо він повернув українській сцені інтелектуальний престиж, створив свою методологічну школу і поєднав багатогранну сценічну практику з процесом пізнання Людини.

Дарина та Володимир ОЛЬШАНСЬКІ

Джерело: ЗБРУЧ

Залиште відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.