Упродовж трьох днів, 2–4 липня, у Львові відбуваються заходи вшанування пам’яті вчених, яких нацистські окупанти розстріляли у липні 1941 року на Вулецьких пагорбах. Цьогоріч виповнилося 80 років із дня цієї трагедії, яка є глибокою раною українського та польського народу.
Під час поминальних заходів усі учасники наголошували на важливості пам’ятати спільну історію, докладати максимальні зусиль для відкриття невідомих сторінок цієї трагедії та вчитися чути один одного, щоб ніколи більше не допустити повторення таких злочинів.
Поминальні заходи на Вулецьких пагорбах у Львові
3 липня на Вулецьких пагорбах зібралися представники обласної та міської влади Львова, Генеральна консулка Польщі у Львові, науковці з польських та львівських закладів вищої освіти, а також громадські діячі. Поминальний захід розпочався хвилиною мовчання за невинно убієнних представників львівської наукової інтелігенції. Після покладання квітів відбувся спільний молебень за вбитими.
Поминальні заходи на Вулецьких пагорбах у Львові
А 2 липня у Львівські політехніці відбувся масштабний онлайн-міст із Вроцлавом, до якого доєдналися представники влади міст, науковці та громадські діячі.
Вітаючи учасників конференції, проректорка з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв’язків Національного університету «Львівська політехніка» професорка Наталія Чухрай підкреслила, що ці вшанування символізують єдність історії двох народів.
Поминальні заходи на Вулецьких пагорбах у ЛьвовіПоминальні заходи на Вулецьких пагорбах у Львові
Генеральна консулка Республіки Польща у Львові Еліза Дзвонкевич, яка ініціювала та сприяла проведенню заходів пам’яті, підкреслила, що сьогодні ми ― українці та поляки ― маємо ставати разом у цих питаннях і шукати нові шляхи для поширення сторінок нашої спільної історії.
Поминальні заходи на Вулецьких пагорбах у ЛьвовіПоминальні заходи на Вулецьких пагорбах у Львові
― У ці трагічні дні на початку липня 1941 року нацисти знищували людей, які робили колосальний внесок у розвиток науки. Найстрашніше, що їхня «провина» ― духовне лідерство. Окупанти мали на меті обезглавити націю, прирікши її на загибель. Сьогодні ми, українці та поляки, долаючи виклики пандемії, знайшли змогу об’єднатися в скорботний час. І це має надзвичайно важливе значення для наших народів, ― наголосив з-поміж іншого ректор Львівської політехніки професор Юрій Бобало.
Поминальні заходи на Вулецьких пагорбах у Львові
Директор осередку «Пам’ять і майбутнє» Марек Мутор, звертаючись до учасників конференції, підкреслив, що українці та поляки повинні об’єднати зусилля, щоб зберегти цю пам’ять і працювати над розкриттям невідомих сторінок цієї історії.
― Майже за кожним будинком Львова криється трагічна історія не лише окремих осіб, а цілих родин. Нам важко уявити, що пережили рідні розстріляних науковці… Тому про ці історії треба говорити, щоб знати і не допустити повторення. Для цього у львівському музеї «Територія терору» вже тривалий час реалізовують програму «Непочуті». Сьогоднішня зустріч ― це ще один крок до переосмислення історії, ― зазначила начальниця управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілія Онищенко-Швець.
Поминальні заходи на Вулецьких пагорбах у Львові
Ректор Вроцлавського університету професор Пшемислав Вішневський підкреслив, що наука не є власністю одного народу, а частиною цілого світу. А завдання гітлерівців було створення нового світу, який зосереджувався лише на одному народові. Нашим завданням є розвиток мудрості світу. Наука єднає і для нас це має величезне значення.
Під час онлайн-мосту дослідники ― керівниця видавничого відділу «Пам’ять і майбутнє» Каміла Ясінська та директор Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка Василь Кметь ― презентували перша спільна польсько-українська публікація, що торкається злочину щодо львівської інтелігенції у липні 1941 року ― історичний путівник «Mortui vivunt. Przez Lwów i Wrocław szlakiem zbrodni na Wzgórzach Wuleckich» («Мертві живуть. Через Львів і Вроцлав шляхом злочину на Вулецьких Пагорбах»). Науковиця Каміла Ясінська розповіла короткі історії розстріляних професорів та обставини їхнього затримання.
Поминальні заходи на Вулецьких пагорбах у Львові
Особливо цінним у цій конференції стали свідчення Яна Лонгшама де Бер’є, сина ректора Університету Яна Казімєжа Романа Лонгшама де Бер’є.
Поминальні заходи на Вулецьких пагорбах у Львові
Про трагедію родин і непоправні втрати для науки говорили також історики: із Львівської політехніки ― Андрій Боляновський та Роман Кузьмин і дослідниця з Науково-технічної бібліотеки Львівської політехніки Надія Козел, а також польські науковці ― професор Гжегож Грицюк із Вроцлавського університету і директор осередку «Пам’ять і майбутнє» Марек Мутор.
4 червня, з 14:30, біля символічної могили на місці розстрілу львівських учених відбудеться поминальна молитва та покладання квітів, у яких візьмуть участь представники польських культурних товариств та академічної спільноти Львова.
7 липня 2021 року о 15 год. в Горіховому гаю (вул.В.Великого, 14а) ми традиційно будемо відтворювати давні українські звичаї та обряди в рамках благодійної акції «Хай здійсниться диво на Івана Купала»:
вистава “Лісова пісня” за твором Лесі Українки;
тематичні майстерні;
співи стародавніх пісень;
плетіння віночків;
хороводи біля вогнища;
народні ігри та забави.
Також на відвідувачів заходу чекає концерт з виступами дитячих художніх колективів
Вхід вільний, вул.В.Великого, 14а (парк Горіховий гай).
Дрес код – український стрій.
Благодійна акція «Хай здійсниться диво на Івана Купала»
Крім того, акція буде нести добродійний характер – мета – збір коштів на лікування Діани Цюх отже, буде влаштовано благодійний ярмарок
Колись Діана зможе виступити на великій сцені, адже вона дуже талановита! Однак на дівчинку чекає дві операції та реабілітація!
Вартість першої операції 94 000грн!
Вартість другої операції (на сколіоз) 300 000 грн
Вартість реабілітації 130 000 грн
Завдяки рідним та небайдужим людям, суму на першу операцію ВЖЕ вдалося зібрати. Проте потрібно ще 430 тис. грн.
!!!Творімо добро на Івана Купала разом !!!
Допомогти можна
PayPal: helptolives@gmail.com (з позначкою ДЛЯ ЦЮХ ДІАНИ) Реквізити мами:
ПриватБанк
Visa 4731 2191 2367 2176 Цюх Надія
Mastercard 5168 7456 0680 4380 Цюх Надія
Monobank
4441 1144 2961 7234 Цюх Надія
Претендентки дивували журі не лише зовнішністю, а й своїми здібностями, повідомлять Фотографії старого Львова з посиланням на видання Правда тут.
Спробувати свої сили у вже дванадцятому за рахунком конкурсі прийшла понад сотня дівчат. Дивували журі не лише зовнішністю, а й своїми здібностями.
Конкурс називають конкурсом краси і розуму. Дівчата приходять для того, щоб продемонструвати себе і свій талант, свої вміння, можливо якийсь проект, щоб його реалізувати, тому що, вони отримують публічність. Коли вони отримують публічність, то і отримують більше можливостей реалізовувати себе, – розповіла учасниця кастингу Дарина Бенько.
Я люблю займатися благодійними проектами, працюю моделлю та SMM-менеджером. Це шлях до того, щоб розвинути свою кар’єру і представляти потім Львів на міжнародній арені, – зізналась учасниця кастингу Анастасія Дзядук.
Серед такої кількості красунь члени журі обиратимуть лише 14, які і змагатимуться за головну корону міста у фіналі. Для учасниць діятимуть незмінні вимоги.
Бути у віці від 16 років до 26, неодруженою, мріяти представити наше місто, мати, що сказати львів’янам і бути хорошим прикладом для наслідування для всіх львів’янок міста. Всі ми чекаємо цього конкурсу, бо ми так скучили за можливістю збиратися разом, веселитися, щось святкувати, що “Міс Львів” буде прекрасною можливістю нарешті зібратися і обрати разом найкрасивішу дівчину нашого міста, – повідомила власниця конкурсу Валерія Никифорець.
Насолодитися останніми митями дії титулу прийшла міс Львова 2020 року.
Звичайно, є багато гарних дівчат. Я готова прощатися з короною від щирого серця. Свій рік я, можна, сказати відслужила на всі 100%. Було дуже круто, багато крутих проектів, – зазначила “Міс Львів 2020” Юлія Гоцак.
Серед членів журі – і голова конкурсу “Міс Україна” Вероніка Щіпцова, адже переможниця конкурсу “Міс Львів 2021” представлятиме наше місто вже на національному рівні.
Майже кожного року ми маємо у складі топ-25 обов’язково одну львів’янку, а іноді і кілька мешканок західної України. Цього року, коли ми приїхали у Львів, я впевнена, що ми знайдемо необхідних для нас учасниць для того, щоб потім їх запросити на кастинг у Київ, а потім і у топ-25 конкурсу “Міс Україна”, – зізналась голова конкурсу “Міс Україна” Вероніка Щіпцова.
Додамо, що імена 14 претенденток на головну корону міста будуть відомі вже через два тижні.
У вівторок 06 липня 2021 р. о 17 год. в галереї “Зелена канапа” (вул. Вірменська, 7) відбудеться відкриття виставки Катерини Ганейчук «Хаос та структури».
Це уже друга у галереї персональна виставка сучасного мистецтва текстилю, відомої на всю країну своєю вибійкою (техніка створення зображення на полотні) мисткині з Луцька.
Афіша виставки Катерини Ганейчук «Хаос та структури»
Нова серія полотен «Хаос та структури» виконана на старих домотканих полотнах автентичною давньою технікою вибійки. Художниця вважає, що знайшла свій спосіб «висловлюватися українською» в сучасному мистецтві.
Серія робіт складається з фрагментальних композицій, що покликані фіксувати миті розбудови та руйнації структур. Серія «Хаос та структури» виникла внаслідок роздумів про світобудову та час і є логічним продовженням попередніх серій «сакральна геометрія» та «інформаційний потоп».
Катерина Ганейчук
КАТЕРИНА ГАНЕЙЧУК – художниця, кураторка, дизайнерка та викладачка.
1974 р. народжена в Білорусії. 1995 р. закінчила Львівський коледж декоративно-прикладного мистецтва ім. І.Труша, кафедра художньої кераміки.
2001 р. закінчила Львівську Академію Мистецтв, дизайн інтер’єру та меблів.
Живе і працює в Луцьку. Організувала та веде студію «Арт-кластер».
Робота художниці Катерини Ганейчук
2018-2019 – на посаді першої директорки Музею сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК).
Належить до сучасних художників, що творять концептуальне мистецтво, використовуючи автентичні техніки вибійки, витинанки, левкасу, текстилю та розпису на склі.
Робота художниці Катерини Ганейчук
Експериментує з фотографією та скульптурою, живописом та графікою, інсталяцією та відео. З 2008 р. учасниця обласних та 7ми Всеукраїнських виставок. Авторка 9 персональних виставок.
Вони народилися, коли палала у вогні й умивалася слізьми земля. Їхнє дитинство залишило яскравий, мов спалах, спогад про найжорстокішу з воєн ХХ століття. Нижче — фрагменти зі спогадів трьох рівнянок, чиє дитинство розпочалося з війни.
Дівчинка з вулиці Сонячної
Валентина Іванівна Пономарьова (Ященко) народилася у 1944-у. Війну “спізнала” ще будучи в утробі матері. І вже потім, дорослою, назавжди запам’ятала розповіді матусі про ті страшні часи.
Зося Ященко з донькою Валею, 1948 рікВалентина Пономарьова, 1970-і рокиІван Ященко з донькою Валею. Рівне, 1940-і роки
“Моя мама Софія Костянтинівна Рутковська народилася у 1924 році в місті Кам’янське Дніпропетровської області. Походила з польської родини Мілевських-Рудковських, які приїхали в кінці ХІХ століття до наддніпрянської України, коли тут будувався польсько-бельгійською компанією металургійний завод. Чисельну частину мешканців Кам’янського (в радянський період відоме як місто Дніпродзержинськ) складали поляки, які переселилися сюди з Польщі. У мами було тяжке дитинство. Їй було тринадцять, коли померла її мама, а через рік “чекісти” забрали і розстріляли батька за те, що був поляком. Мама і її менша сестричка Іра залишилися з дідом, якого в 1939-у також заарештували, і він згинув у в’язниці. Дівчатка опинилися в дитячому будинку. Мама саме закінчила школу, коли розпочалася війна, А вже в кінці серпня 1941-го німці окупували Кам’янське”.
Зося (сидить зліва) з подругами в м. Кам’янське, 1930-і рокиЗося Рутковська (зліва) з подружками. Кам’янське, 1930-і роки
Вісімнадцятирічна Зося Рутковська потрапила до Рівного навесні 1942 року. Її разом із такими ж молодими дівчатами і хлопцями німці вивозили з Кам’янського на роботу в Німеччину. Товарняк з робочою силою зі східної України зупинився на станції окупованого Рівного. Там частину бранців висадили, решту повезли далі на захід. Дівчат з вокзалу під конвоєм повели в місто. Розселили в двоповерховому будинку на вулиці Пекарській (тепер вулиця Воля).
“Будинок був порожній, – розповідає Валентина Іванівна. – Можливо, раніше він належав єврейським сім’ям, яких нацисти знищили. Дівчата роздобули собі якісь меблі, облаштували житло на свій смак, створивши щось на кшталт гуртожитку. Навпроти них жили такі ж робітники чоловіки. Працювали прибулі дівчата на фабриці валянок і щіток. що діяла на вулиці Хмільній (тепер там кондитерська фабрика, – прим. Авт.). Керував цим підприємством Терентій Новак (очолював рівненське підпілля, Герой Радянського Союзу, – прим. авт.), про якого мама згадувала, як про добру людину. Мама була швидкою в роботі, але надто худенькою і виснаженою, щоб виконувати важку працю. Терентій Федорович, якому на ту пору було вже 30 років, здавався дівчатам досить дорослим чоловіком, якого вони сприймали як батька. Він пошкодував Зосю, і з виготовлення валянок перевів її у цех щіток, а потім взагалі на кухню, щоб вона трохи відгодувалася. Про справи підпільників вона нічого не знала та й вміла тримати язик за зубами. Розповідала мама навіть про те, що Новак відправляв її з якимись паперами у Рейхскомісаріат, бо, очевидно, сам не наважувався там “світитися”. Війна приносила страхи і страждання, а молодість дарувала кохання і бажання жити майбутнім. Із моїм батьком Іваном Ященком вони познайомилися на тій же вулиці Пекарській. Батько жив навпроти в чоловічому “гуртожитку”. Стали жити разом. Мама саме була вагітна мною, коли німці почали влаштовувати в місті облави. Просто на вулицях хапали переважно молодь і чоловіків для відправки в Німеччину. Мама розповідала, як її схопили на вулиці і загнали в німецький адміністративний будинок, що був навпроти Свято-Воскресенського собору (зараз тут ТЦ “Прем’єр”, – прим. авт.). Після бомбардування там був безлад і жінок примусили прибирати. Ввечері відпустили та ще й дали з собою буханку хліба”.
Зося Рутковська (крайня зліва) з подругами. м.Камянське, 1930-і рокиМолодь з вул. Пекарської, 1940-і роки
Вагітна Зося жила в постійному страху не лише за своє життя, а й за життя ще ненародженого маляти. Їй довелося пережити бомбардування 1944-го, нераз ховаючись під ліжком. Бомби рвалися неподалік, а якось одна впала поруч з будинком на Пекарській. Ось як, зі слів своєї мами Валентина Іванівна розповідає про свою появу на світ:
“Суботній вечір 24 червня 1944 року. Місто ще бомбардували. У мами починаються перейми. Йти в пологовий будинок, який знаходився в центрі міста, було страшно. Подруга запропонувала мамі не ризикувати, а йти на околицю міста, на вулицю Сонячну, до її сестри Марисі. Там, покликавши бабу-повитуху, прийняли моє народження. Я люблю сонце, бо прийшла в цей світ на вулиці Сонячній (вулиця існує нині, неподалік Глибокої, на північній околиці міста, – прим. авт.)”.
Зося серед вихованців дитбудинку в м.Кам’янське, 1930-і роки
Подружжя Ященків до 1949 року мешкали на Пекарській. А пізніше, аж до початку 1980-х, на вулиці Садовій. Їх закинула до Рівного війна, але відтоді й донині їхні діти і онуки мешкають у нашому місті й бережуть про нього спогади.
“Війна — то була людям біда від усіх”
Тетяна Яремівна Мельничук народилася в 1932 році в селі Арестів Здолбунівського району. Коли почалася війна їй було десять років. Той чорний день запам’ятала на все життя:
“Саме тоді, в неділю, я пішла з подружками в кіно у Здолбунів. Кінотеатр був біля самої залізниці. Ми чекаємо кіно, а його все не показують. Потім почули якусь стрілянину. Нам кажуть: “Діти, не бійтеся, це маневри йдуть”. А то вже німець з літаків стріляв. Я додому надвечір прийшла, а мама налякана була: “Дитино, де тебе носить! Вже війна почалася!”. Потім забігали бригадири і голова колгоспу, посідали на коні й ну тікати. Кинули колгосп і втекли на схід. Німці прийшли в село на третій день. Стояли в селі два дні. У хатах не розміщувалися, залишалися у машинах. У нашому селі німці нікого не розстріляли”.
Агафія Савівна Федюк-Мельничук, 1922 рікМельничук Ярема (справа) Семенович, в Криму. Перша світова війнаДіти двоюрідного брата Тетяни Мельничук Павла Кульби, 1950-і роки.
Тетяна Яремівна пригадує, що під час війни в їхньому дворі завжди були напоготові коні запряжені. Як тільки батько почує постріли, то мерщій всіх на підводу — і в поля. Всі люди з села тоді втікали в поля. Неподалік був лісок, який місцеві називали “клин”, за ним і ховалися.
Тетяна Мельничук, 2013 рік
“Пам’ятаю, як їхав німецький танк і зупинився поруч з нашою хатою, – розповідає про ті страшні часи Тетяна Яремівна,- а недалеко від нас засіли “упівці”. Ми молилися на того німця, щоб він не вистрілив, бо все село було б спалене. Село наше, дяка Богу, не горіло, лише згоріла польська хата. Із нашого села багато хлопців пішло в УПА. Силою нікого не брали, самі пішли. Молодим хлопцям подобалося воювати. А коли німці відступали в 1944 році, то біля нас на горі викопали окопи. Прийшов до нас німець і каже мамі, щоб їм сім курок зарубала, бо треба нагодувати солдатів, кухня не приїхала до них. Він трохи вмів говорити польською. Мама мусила їх погодувати, наварила юшки. Ввечері прийшли пару німецьких солдатів до хати погрітися. Один роззувся, а взутися не може — так оги порозпухали, в ранах усі. Це були вже нещасні німці. У нас вони взяли лопату, казана, а коли почали відступати, то все, що брали, повернули. А ще німецький офіцер взяв коня, щоб пораненого везти. Мама каже йому, щоб не брав, для сім’ї залишив. А він їй: “Матка, руські прийдуть, однак заберуть”. Вони відступали на Дубно, пішли на Глинськ. Війна — то була людям біда від усіх”.
Родина Мельничуків, 1930-і роки
Добре пам’ятає Тетяна Яремівна, як прийшли в село радянські війська:“А потім прийшли визволителі. Їде такий малий на коні, замість сідла подушка, що аж пір’я розлітається. Побачив мою маму й каже: “Здравствуйте, мамаша! У тебя такие хорошие сапоги, сбрасывай! Будем меняться”. Мама йому: “Та ми ж вас так ждали, а ти чоботи хочеш забрати!..”. Якось завела його додому, нагодувала, напоїла, харчів дала з собою, то відчепився. Батько потім підсадив того солдатика на коня, то він і поїхав. Більше ми його не бачили.
А ще я пам’ятаю епізод початку війни, – ділиться спогадами жінка. – Німці збили біля Арестова радянський літак. Він низько летів. Німці йому показали, щоб він сідав, але він знову робив коло і летів далі. Німці розстріляли літак з кулемета. Двоє пілотів вистрибнули на парашутах. Вітер відніс їх на семігранські поля, там була колонія. Один приземлився вже мертвим, а другий живий. Саме люди громадили сіно і це бачили. Хлопчик побіг до тих льотчиків і ще дав напитися води живому. Але вже від аеродрому їхали німці на мотоциклах. Некерований літак полетів далі за залізницю і там впав, вибухнув. Я це бачила. Люди збігалися до льотчиків, і бачили, як німці витягли планшет і документи у вбитого. Людям німці сказали, що тих, хто буде допомагати російським солдатам, будуть розстрілювати. Того льотчика, що загинув, наказали тут і закопати на цих полях. Люди поплакали і закопали. А того, що був живий, привселюдно розстріляли. Я цей випадок довго тримала в пам’яті, а потім склала вірш. Не записувала, так пам’ятаю”.
Мельничук Ярема Семенович, 50-і рокиСім’я Мельничуків – тато, мама, Тетяна, Ліда Федюк – приїхали із заслання 1955 рік
Фронтові “трикутники” — усе, що залишилось від батька
Родина Олени Григорівни Сиротинської з Дубровиці. Сама вона народилася за два тижні до нападу німецької армії на СРСР, тому про війну знає зі спогадів своїх близьких. А про рідного батька знає лише з його фронтових листів.
Фронтовий трикутник – усе, що залишилося від батькаПохоронка – трагічний документ, який все життя зберігала Олена ГригорівнаДокументи про нагородження – сімейна реліквія
“Мій батько — Голубовський Григорій Григорович — народився у 1914 році, розповідає Олена Григорівна. – Де навчався тато не знаю, але, читаючи його листи, розумію, що він був людиною грамотною. Батько був з великої, але, за тими часами, з досить заможної сім’ї. Одружившись з моєю мамою Ольгою, у 1934 році вони народили сина. Потроху спиналися на ноги, заводили господарство. Я народилася 8 червня 1941 року, на Трійцю. Але батько мене вже не побачив. Під час війни тато опинився на Уралі. Звідти був забраний на фронт. З довідок, які ми потім одержали, знаємо, що батько помер від ран у Польщі, у Білостоцькому воєводстві. Усі мої розвідки по архівах Польщі результатів не дали. Батько був нагороджений орденом Червоної Зірки і орденом Слави ІІІ ступеня. Повідомлення було з військової частини. Мама моя прожила 95 років. Лише за рік до смерті їй дали медаль ветерана. Мама все життя прожила заради дітей. Дивлячись на мене, завжди говорила: “Копія батенько…”. Я зберегла батькові фронтові листи-трикутнички. Це все, що я маю від батька, якого ніколи не бачила, та ніби чую його голос”.
Григорій Голубовський, 1930-і-рр.
Найжахливіша війна ХХ століття, яка смерчем пронеслася через наш край, залишила багато ще невідомого і недослідженого істориками. Радянська пропаганда за повоєнні десятиріччя внесла в воєнну історію безліч замовчувань, викривлень і вигадок. Тисячі людських доль залишилися поза увагою. Залишилися нерозказаними їхні живі спогади. Складно нині зібрати свідчення живих учасників тих буремних подій, але в їхніх родинах є нащадки, які змогли зберегти пам’ять про своїх близьких.
Братська могила в с. Велика Берестовиця. Білорусь, фото 2017 року
Жінки, спогади яких опубліковано вище, вже пішли в засвіти.
Упродовж 1920-х рр. на Тернопіллі широкого поширення набула діяльність організації “Пласт”. Пластові гуртки та полки (з 1924 р. курені) існували в багатьох містах і селах. Для кращого ведення роботи й контролю над пластовими відділами Галичину було поділено на округи.
На чолі кожної округи поставлено Окружну Пластову Команду (ОПК). Всі пластові курені відносилися до трьох Уладів: Улад Українських Пластунів Новаків (УУПН), Улад Українських Пластунів Юнаків (УУПЮ), Улад Українських Старших Пластунів (УУСП). У “Пласті” віковий поділ передбачав 4 вікові категорії: новаки (6–12 років), юнаки (12–18 років), старші пластуни (18–35 років) та пластуни-сеніори (від 35 років). За неповними підрахунками голови Верховної Пластової Команди (ВПК) у Львові Северина Левицького (псевда “Сірий Лев”, “Шерш”) у 1920–1930 рр. у Галичині і на Волині налічувалося понад 30 старшопластових та понад 100 юнацьких куренів. Крім того існували підготовчі курені, які не мали затвердженої нумерації.
На Тернопіллі у 1910–1920-х рр. існували такі курені: 1) юнацькі: 21 курінь імені Івана Богуна у Чорткові (заснований 1921 р. при гімназії “Рідної Школи”), 24 курінь імені Павла Полуботка в Бережанах (заснований 1912 р. при державній польській гімназії, відновлений 1922 р.), 28 курінь імені Дмитра Байди Вишневецького в Тернополі (заснований 1922 р. при українській державній гімназії), 30 курінь імені Маркіяна Шашкевича в Бучачі (заснований 1922 р. при польській державній гімназії), 32 курінь імені Олени Пчілки в Тернополі (заснований 1922 р. при гімназії “Рідної Школи”), 34 курінь імені Марусі Богуславки в Бережанах (заснований 1923 р. при середніх польських школах) та інші; 2) старшопластові: 8 курінь старших пластунів у Бережанах, 18 курінь старших пластунок у Бережанах та інші.
Пластове сімейство Петльованих: батько Анатолій (голова “Пластової пошти. Станиця Чортків”), мати Яна (голова СПС станиці Чортків), діти – новачата Сашко, Сергійко і Настя. Фото зробив Антон Гонтар біля церкви ПЦУ Святої Покрови у Чорткові в цьогорічний великодній час. Опубліковано: https://www.facebook.com/1544642239112370/photos/a.1545588465684414/3050163471893565
Більшість куренів на Тернопіллі мали свою атрибутику: печатки, відзнаки, однострої, прапори. Вона, на жаль, сьогодні тільки починається досліджуватися українськими вченими. У статті на основі неопублікованих документів Центрального державного історичного архіву України у Львові (ЦДІА України у Львові) розглядаються сфрагістичні пам’ятки організації “Пласт” у Чорткові, а також подана коротка її історія. Виявлені печатки охарактеризовано за такими ознаками: матеріал, форма, розмір, зображення, датування. У додатку опубліковано каталог пластових сфрагістичних пам’яток Чорткова.
Перш ніж перейти до аналізу печаток “Пласту” у Чорткові, треба бодай побіжно подати історію цієї пластової організації. Ще в 1924 р., розуміючи важливість документування історії, керівництво “Пласту” створило музей та архів. ВПК у Львові зверталася до куренів та гуртків із проханням надсилати коротку історію своїх пластових відділів. Частина куренів це завдання виконало. Завдяки цьому маємо декілька десятків відповідних “історій”, “нарисів” та “хронік”, які зберігаються в ЦДІА України у Львові. У 1926 р. опікун 21 пластового куреня імені Івана Богуна професор гімназії Михайло Марковський написав на одну сторінку “Нарис життя і розвою” куреня. В нарисі він зазначав: “ХХІ Пл[астовий] Курінь зорґанізовано в 1921/[19]22 шк[ільному] році. Праця в нім йшла живійше, бо в тім і в слідуючім шк[ільному] р[оці] укр[аїнська] ґімназія числила 8 кл[асів], фреквенція була велика, поміж учениками висших кляс було богато бувших старшин У[країнської] Г[алицької] А[рмії] перенятих ідеєю Пласту і готових віддати свою силу і працю для єї здійнення. Тому в гуртках, сотнях і курінях був живий рух. З браку відповідного приміщення для ґімназії зродуковано в 1923/[19]24 шк[ільному] р[оці] висші кляси укр[аїнської] ґімназії. З того часу зменшилося число пластунів 21 П[ластового] П[олку] з браку старшої досвідченої молоді і досвідчених гурткових і сотенних інтензивність праці в гуртках змаліла так, що Пласт[овий] Курінь в шк[ільному] р[оці] 1923/[19]24 і 1924/[19]25 заледво проявляв малі ознаки життя. В 1925/[19]26 [шкільному році] відновлено і скріплено життя в частині. Однак все ще замало з причини браку іспитованих пластунів. Пласт[ова] Ком[ан]да наглядала над діловодством і працею гуртків, уряджувала полеві вправи і прогульки (2 на дальшу мету), орґанізувала бібліотеку (90 том[ів]) і відбуто 6 істор[ичних] і наук[ових] рефератів. Є надія що на будуче праця піде широким шляхом та бистрійше як передше”. 16 травня 1923 р. І пластовий іспит в 21 пластовому полку імені Івана Богуна здали 21 пластун та 7 пластунок. Серед них:
Володимир Лаґуш (дата народження – 25.08.1904 р.),
Ярослав Дроздовський (28.01.1903 р.),
Лев Городиський (3.03.1905 р.),
Леонтій Крушельницький (17.10.1905 р.),
Ілярій Кардинал (30.07.1907 р.),
Роман Мисевич (15.05.1908 р.),
Петро Зальский (1.07.1908 р.),
Омелян Тарнавський (27.05.1910 р.),
Леонтій Чеховський (9.05.1910 р.),
Семен Черниш (21.03.1909 р.),
Григорій Гаєцький (5.02.1908 р.),
Іван Шиманський (1.10.1908 р.),
Євстахій Даленґа (9.06.1910 р.),
Богдан Навізієвський (3.09.1909 р.),
Ярослав Городиський (15.08.1906 р.),
Теодорій Гаєцький (15.05.1910 р.),
Осип Крушельницький (8.01.1911 р.),
Григорій Ковпак (15.10.1905 р.),
Роман Паладійчук (14.04.1911 р.),
Євген Жураківський (16.12.1910 р.),
Зеновій Федьків (27.03.1911 р.),
Ярослава Мисевичівна (28.01.1907 р.),
Ярема Тарнавська (17.01.1909 р.),
Євгенія Антончуківна (9.08.1909 р.),
Марія Бенівна (29.02.1908 р.),
Софія Олеськівна (2.10.1909 р.),
Софія Черкасівна (18.01.1908 р.),
Дарія Кливаківна (28.03.1908 р.).
У 1926 р. члени куреня придбали 50 відзнак, з яких 40 припало на прихильників, 10 на учасників. 27 червня 1926 р. Петро Пастух, Омелян Дражньовський та Степан Олеськів склали пластову присягу.
Пластова виказка Дарії Кливаківни. 1923 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Пластова виказка Дарії Кливаківни. 1923 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
“Пласт” у Чорткові розвивався не так стрімко, як в інших містах Тернопільського воєводства, оскільки гімназія мала всього лише шість класів. Тому відбувалася постійна плинність кадрів. Про це неодноразово писав ВПК у Львові професор Михайло Марковський. Станом на кінець листопада 1926 р. 21 пластовий курінь імені Івана Богуна у Чорткові налічував 68 членів, 11 лютого 1927 р. – 42 члени, 20 жовтня 1927 р. – 47 членів, 3 січня 1928 р. – 42 члени, 30 вересня 1929 р. – 54 члени, 1 квітня 1930 р. – 62 члени. 18–19 вересня 1929 р. чортківські пластуни провели двохденний табір в Чорному Лісі, 1 листопада 1929 р. – Свято 1 Листопада. У 1929 р. 21 пластовий курінь імені Івана Богуна дбав про пластове постачання, готував пластунів до здачі І і ІІ пластового іспиту і т. д. У 1930 р. чортківські пластуни організували два концерти (15 лютого з показовими виступами пластунів; 16 березня, присвячений Т. Шевченкові), одноденну зимову мандрівку (2 січня), мали бібліотеку, яка налічувала 222 книги; кооперативу “Відродження” тощо.
У документах ЦДІА України у Львові зафіксовано дві різні печатки 21 куреня імені Івана Богуна у Чорткові. Одна з них виявлена на десяти документах, інша – на шести.
Лист звязкового Михайла Марковського до Верховної Пластової Команди. Чортків, 4 січня 1927 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Перша печатка є круглої форми діаметром 40 мм. Відтиск чорнильний, фіолетовий та чорний, із зображенням Тризуба, доброї якості. Друга печатка – овальної форми, розмірами 34х44 мм. Відтиск чорнильний, фіолетовий, із зображенням трипелюсткової лілеї з Тризубом, доброї якості. Перша печатка прикладена до документів, які датуються 10 червня 1923 р. – 24 жовтня 1927 р., друга – 4 липня 1929 р. – 24 січня 1930 р. Друга печатка куреня, швидше за все, використовувалася у діяльності до вересня 1930 р. до сумнозвісної польської політики “пацифікації”, що призвела до заборони пластової організації у Галичині.
Перша печатка міститься на таких документах:
Пластова виказка Дарії Кливаківни. Документ засвідчував, що Дарія Кливаківна 10 червня 1923 р. здала перший пластовий іспит та іменована учасницею 21 полку імені Івана Богуна у Чорткові. Під печаткою підпис опікуна професора І. Калиняка.
Прохання 21 полку імені Івана Богуна у Чорткові до Верховної Пластової Ради у Львові про надіслання пластунам 10 пластових виказок, 10 пластових відзнак і пластову печатку. Завірене опікуном І.Калиняком. Датоване 11 жовтня 1923 р.
Доповнення до звіту з діяльності куреня за третій чвертьрік 1926 р. Завірений кошовим Петром Пастухом, секретарем Надією Кливаківною та звязковим професором Михайлом Марковським. Датоване 30 грудня 1926 р.
Звіт з діяльності куреня за четвертий чвертьрік 1926 р. Завірений кошовим Петром Пастухом, секретарем Надією Кливаківною та звязковим Михайлом Марковським.
Лист звязкового Михайла Марковського до Верховної Пластової Команди. Датований 4 січня 1927 р.
Звіт з діяльності куреня за перший чвертьрік 1927 р. Завірений кошовим Петром Пастухом, секретарем Надією Кливаківною та звязковим Михайлом Марковським. Датований 20 жовтня 1927 р.
Звіт з діяльності куреня за другий чвертьрік 1927 р. Завірений кошовим Ярославом Оробцем, секретарем Петром Дяковським та звязковим Михайлом Марковським. Датований 20 жовтня 1927 р.
Звіт з діяльності куреня за третій чвертьрік 1927 р. Завірений кошовим Ярославом Оробцем, секретарем Петром Дяковським та звязковим Михайлом Марковським. Датований 20 жовтня 1927 р.
Лист звязкового Михайла Марковського до Верховної Пластової Команди. Датований 24 жовтня 1927 р.
Звіт з діяльності куреня за четвертий чвертьрік 1927 р. Завірений кошовим Ярославом Оробцем, секретарем Петром Дяковським та звязковим Михайлом Марковським. Датований 3 січня 1928 р.
Друга печатка міститься на таких документах:
Економічний звіт з діяльності куреня. Завірений Михайлом Марковським. Датований 4 липня 1929 р.
Звіт з діяльності куреня за четвертий чвертьрік 1929 р. Завірений курінним Льонгіном Сторожуком, писарем Степаном Олеськівим та звязковим Михайлом Марковським. Датований 5 жовтня 1929 р.
Лист курінного Степана Олеськіва та звязкового професора української приватної гімназії Степана Фарини до Верховної Пластової Команди у Львові про можливість отримання 9 пластових виказок для пластунів та пластунок, які здали перший пластовий іспит. Датований 24 січня 1930 р.
Звіт з діяльності куреня за четвертий чвертьрік 1929 р. завірений курінним Степаном Олеськівим, писарем Мирославом Ростковичем та звязковим професором української приватної гімназії Степаном Фариною. Датований 24 січня 1930 р.
Звіт з діяльності куреня за перший чвертьрік 1930 р. Завірений курінним Степаном Олеськівим, писарем Мирославом Ростковичем та звязковим професором української приватної гімназії Степаном Фариною. Датований 1 квітня 1930 р.
Економічний звіт з діяльності куреня за перший чвертьрік 1930 р. Завірений курінним Степаном Олеськівим, писарем Мирославом Ростковичем та звязковим Степаном Фариною. Датований 1 квітня 1930 р.
Печатка Запорозького полку імені Яна Кармелюка. 28 жовтня 1921 р. Опублікована у статті: Тинченко Я. Запорожский полк имени Яна Кармелюка // Волонтер. Журнал искателям приключений. – Киев, 2013. – Июнь–июль. – № 3. – С. 40–44.
Леґенди обидвох печаток виконані друкованим шрифтом, написи україномовні. У леґендах застосовано скорочення: на першій печатці: “УКР.” – “УКРАЇНСЬКОГО”, на другій: “ПЛ.” – “ПЛАСТОВИЙ”, “КУР.” – “КУРІНЬ”, “ім.” – “імені”, “ІВ.” – “ІВАНА”. Леґенда і зображення на першій печатці, на думку пластового керівництва у Львові, не відповідали пластовим нормам. Тому не випадково на проханні (завірене опікуном І. Калиняком, датоване 11 жовтня 1923 р.) 21 полку імені Івана Богуна у Чорткові до Верховної Пластової Ради у Львові про надіслання пластунам 10 пластових виказок, 10 пластових відзнак і пластову печатку Олександр Тисовський (псевдо “Дрот”) написав таке: “Непластова печатка! Неприписові назва “Управа”. При нагоді звернути їм увагу. Хиба що вислано приписову печатку”. Невідомо з яких причин пластовий полк (курінь) імені Івана Богуна у Чорткові впродовж тривалого часу й надалі використовував “непластову печатку”. Можливо це була ініціатива керівництва куреня. Так чи інакше на це неодноразово звертало увагу керівництво “Пласту” у Львові. Зокрема, на звіті куреня імені Івана Богуна у Чорткові датованому 20 жовтня 1927 р. і завіреному кошовим Ярославом Оробцем, секретарем Петром Дяковським та звязковим Михайлом Марковським містився “?”.
Перша печатка на разі є єдиною сфрагістичною пам’яткою серед усіх пластових куренів та структурних підрозділів Галичини, яка містить зображення Тризуба без додаткових елементів. В організації “Пласт” того часу на печатках, як правило, використовували не сам Тризуб, а організаційну емблему – мистецьки сплетені Тризуб і трипелюсткова лілея, авторство якої належить професорові Академічної гімназії у Львові Миронову Федусевичу та графіку Робертові Лісовському. Зображення ж на пластові печатці ідентичне зображенням на печатках, виготовлених у Каліші для військових частин Армії Української Народної Республіки. Наприклад, таке ж зображення є на печатці Запорозького полку імені Яна Кармелюка. На разі питання як дане зображення з’явилося на печатці 21 пластового куреня імені Івана Богуна залишається відкритим. Можна припустити, що хтось із активних учасників Української національної революції 1917–1923 рр., опинившись у Чорткові, запропонував саме таке вирішення на пластовій печатці. Так чи інакше, дослідники української сфрагістики мають перед собою приклад того, як автори печатки 21 пластового куреня імені Івана Богуна у Чорткові, усвідомлюючи її великий психологічний і моральний вплив, спираючись на українську історію, намагалися показати тяглість українських традицій та змагання Української Нації за Волю та Державність.
КАТАЛОГ ПЕЧАТОК:
Печатка Управи Українського “Пласту” у Чорткові. 10 червня 1923 р. – 24 жовтня 1927 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Матеріал: фіолетове, чорне чорнило. Форма: кругла. Розмір: 40 мм. Зображення: Тризуб. Легенда: УПРАВА УКР. “ПЛАСТУ” в Чорткові. Текст розділений двома зірочками. Датування: 10 червня 1923 р. – 24 жовтня 1927 р. Місце зберігання: ЦДІА України у Львові. – Ф. 389. – Оп. 1. – Спр. 32. – Арк. 94; Спр. 33. – Арк. 130 зв., 131 зв., 132 зв., 133 зв.; Спр. 741. – Арк. 3, 9, 10, 13; Спр. 961. – Арк. 432 зв.
Печатка 21 куреня імені Івана Богуна у Чорткові. 4 липня 1929 р. – 24 січня 1930 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Матеріал: фіолетове чорнило. Форма: овальна. Розмір: 34х44 мм. Зображення: трипелюсткова лілея з Тризубом. Легенда: 21. ПЛ. КУР. ім. ІВ. БОГУНА в ЧОРТКОВІ. Текст розділений двома зірочками. Датування: 4 липня 1929 р. – 24 січня 1930 р. Місце зберігання: ЦДІА України у Львові. – Ф. 389. – Оп. 1. – Спр. 38. – Арк. 18, 20; Спр. 40. – Арк. 50 зв., 51 зв.; Спр. 41. – Арк. 26, 28 зв.
Андрій СОВА історик
Джерела та література:
Сова А. Відбитки печаток парамілітарної організації «Пласт» у Чорткові. 1920–1930-ті роки // Цитаделя: Львівський мілітарний альманах. – Рік 2013, частина 2 (10). – С. 56–62.
Тинченко Я. Запорожский полк имени Яна Кармелюка // Волонтер. Журнал искателям приключений. – Киев, 2013. – Июнь–июль. – № 3. – С.40–44.
Сова А. Печатки 21 пластового куреня імені Івана Богуна в Чорткові // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – Львів, 2013. – Чис. 1–2 (173–174). – С. 80.
Сова А. Печатки 21 пластового куреня імені Івана Богуна у Чорткові // Знак. Вісник Українського геральдичного товариства. – Львів, 2013. – Вересень. – Чис. 61. – С. 5.
Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512с.
Збираю усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо) про “Пласт” у Чорткові. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію прошу надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com
Державний історико-культурний заповідник «Нагуєвичі» просить Львівську обласну раду звернутися до Кабінету Міністрів з проханням надати йому статус національного.
Відповідне звернення вчора, 1 липня 2021 року, підтримала на своєму засіданні комісія з питань історико-культурної спадщини та туризму облради.
Адміністрація заповідника повідомила, що необхідні документи для надання заповіднику статусу національного пройшли усі процедури.
«За останні чотири роки колектив державного заповідника зумів креативно та науково підійти до справи відродження та популяризації історичної пам’яті про національного генія Івана Франка. Створені культурні програми, виставки, фонди музею поповнені унікальним експонатами. Це унікальний музейний комплекс, який вартий того, аби отримати такий статус», – зауважив голова комісії Іван Щурко.
Нагадаємо, що 27 серпня 2021 року відзначатиметься 165-та річниця від дня народження Івана Франка.
В середу, 30 червня 2021 року, у львівському Art Salon Veles (вул. О. Фредра, 4А) відкрилася виставка під назвою “Ар-деко і сучасні тенденції”.
Експозиція виставки об’єднала роботи за останні сто років з роботами сучасних львівських митців, що спробували себе в цьому мистецькому стилі. Тут можна побачити твори мистецтва, предмети інтер’єру, дизайнерський одяг і прикраси.
Експозиція виставки “Ар-деко і сучасні тенденції”
“Ідея зародилася вже давно, бо я сама дуже люблю цей стиль і напрямок. Хотілося зробити такий симбіоз на виставці через те, що цей стиль живий до сьогодні і трапляється нам в багатьох речах нашого життя та зараз, до речі, знову набув популярності. Використовують його дуже часто в дизайні інтер’єрів, модельєри використовую – така циклічність, воно повертається.
Галина Тринцолин
І я подумала, що було б цікаво взяти автентичні речі того часу , все ж таки у Львові арт-деко було дуже присутнє, і в той же час мені хотілося, щоб наші художники створили свої роботи в такий спосіб, щоб показати цей напрямок. Тобто я не просила відхилятися від манери виконання, але було завдання, щоб у творі прочитувався цей напрямок. І ті, хто беруть участь у цій виставці зуміли якимось елементом, натяком показати цей стиль. І я вважаю, що вийшло цікаво, хоча було непросто, оскільки, через різноманітність технік, не всі художники наважилися на такий експеримент. І те, що ви бачите тут заслуговує на увагу і на те, щоб читалося воно разом з автентикою в одному просторі”, – сказала власниця арт-салону Галина Тринцолин.
Експозиція виставки “Ар-деко і сучасні тенденції”
У межах виставки можна побачити твори у таких напрямах, як: сюрреалізм, гіперреалізм, експресіонізм, абстракціонізм із елементами ар-деко. Також на експозиції експонують графічні роботи, порцелянові предмети побуту, різноманітні ужиткові речі, килими, автентичні плакати та інше.
Експозиція виставки “Ар-деко і сучасні тенденції”
«Арт-деко – цікава, всеохопна тема. Виклик перед самим кураторами, бо насправді чітко окреслити цей стиль, ідентифікувати його дуже складно. Багато хто його називає наслідком модерну, інші кажуть, що це така сама складова модерну як одного із тих стилів чи підстилів, який був названий модерном, сецесіоном, югендстилем та в різних країнах вони мали свої локальні прояви. Але власне арт-деко є найбільш інтернаціональним, який справді найбільше напевно проявився у архітектурі, моді та декоративно-ужитковому мистецтві.
Експозиція виставки “Ар-деко і сучасні тенденції”
Насправді арт-деко ми чітко можемо назвати початком високого дизайну і високотехнологічності будь-якого виробництва. Як самого художника, котрий творить певні об’єкти, так і фабричного виробництва. Тому ар-деко, нарівні із модерном, надзвичайно міцно увійшло в усі сфери людського життя – від шрифту в газеті, пряжки на поясі і закінчуючи флюгером на найвищій точці будинку.
Експозиція виставки “Ар-деко і сучасні тенденції”
Ар-деко -такий стиль, який до сьогоднішнього дня повноцінно живий і хоча ми можемо сказати, що це ретро, але насправді це той стиль, який на сьогодні абсолютно впроваджується. Якщо , наприклад ми говоримо про моду чи якісь певні тренди, то це справді повноцінний стиль, який є актуальним і сьогодні. Тому архітектори або модні дизайнери до сьогоднішнього дня повноцінного його використовують. Так само і художники. Багато з них творить у стилі арт-деко, але додає до того якісь інші свої нюанси і ми пізніше вигадуємо для цього нові терміни, щоб сказати, що щось відкрилося нове,” – розповів мистецтвознавець Іван Дудич.
Експозиція виставки “Ар-деко і сучасні тенденції”
Під час виставки будуть проходити різноманітні авторські лекції, перфоменси і вечірки, присвячені напрямку ар-деко.
Експозиція виставки “Ар-деко і сучасні тенденції”
Експозицію виставки можна буде оглянути львівському Art Salon Veles (вул. О. Фредра, 4А) до кінця вересня 2021 року.
У Львові на 41-му році життя помер головний організатор святкування 750-річчя Львова, колишній гітарист гурту «Мері» Тарас Ших. Про це повідомляє Тvoemisto.tv.
Тарас Ших також був засновником та директором маркетингового агенства повного циклу ТзОВ «Меріленд-Т», співвласником франчазі ресторанів «Піца Челєнтано», засновником, продюсером та гітаристом гурту «Мері», головним організатором святкування 750-річчя Львова, шоу Герта Гофа на Львівській опері та виступу Горана Бреговіча, артдиректором клубу «Пікассо».
Тарас Ших
Друзі та колеги Тараса не можуть повірити у сумну звістку, згадують про нього як про доброго друга і порадника, який умів підтримувати.
“Не вистачатиме отих твоїх радісних очей і світла, яке було в них”, “Ти тепер прозорий, легкий, нічий. Долети до того, хто на горі”, “Вертайся до світла, світла душа!” – пишуть друзі Тараса.
Продовжуємо знайомити читачів Фотографій Старого Львова із цікавинками з історії дільниць Львова. Сьогодні 10 цікавих фактів про Новий Львів, що розташований між вулицями Василя Стуса, Дібровною, Івана Франка та Панаса Мирного.
Новий Львів на мапі Львова 1939 р.
Новий Львів – дільниця на південно-східній околиці Львова, що розбудовувалася у 1910-1970рр.
На початку ХХ ст. тут мали продовжити урбаністичну концепцію міста-саду, яку не змогли довершити Іван Левинський та Юліан Захаревич на Новому Світі.
Концепцію Нового Львова створили на поч. ХХ ст. архітектори Фердинанд Касслер та Александр Остен. Ця дільниця фактично складається з трьох частин: Красучин, Залізна Вода та Власна Стріха.
Водонапірна башта
Красучин, де архітектори Каслер та Остен запланували у 1910 р. створити дільницю віл, на поч. ХХ ст. був фільварком, названим з 1881 р. іменем його власника Миколая Красуцького. Було створено план міста-саду у вигляді прямокутника з великою круглою площею-сонцем у центрі, від якого розходилися шість вулиць-променів на яких планувалося споруджувати вілли та 2-3 поверхові будиночки, оточені садами. Проте до початку Першої світової війни встигли спорудити лише кілька будиночків (в районі сучасних вулиць Тернопільської та Героїв Крут).
Забудову Красучина продовжили лише у 1950-х рр., коли споруджували стандартні дво- і триповерхові будинки на вулицях Угорській і Віденській. У 1960-х планувальну схему Ф. Кесслера та А. Остена зламали і, замість площі-сонця з променями, заповнили прямокутник Нового Львова хрущовками.
Парк “Залізна вода” у Львові
Новий Львів від міста мав відділяти парк Залізна Вода, закладений у 1905 р. на схилах між Красучином і Софіївкою. «Залізна вода стала місцем прогульок від 1830-х рр. Львів’яни мандрували туди не раз раненько із дітьми й харчами, клалися таборами по полянах у лісі й верталися пізнім вечором до міста. Гостей притягала також купіль у ставку Камінського, ну й корчемка, що тут стояла. Короткий час тут був літній німецький театр Франца Краттера» (Іван Крип’якевич)
вул. Тернопільська 15
У 1930-х роках на південь від парку, між сучасними вулицями Тернопільською та Ярославенка, під керівництвом архітектора Тадеуша Врубеля розбудовано у стилі функціоналізму дільницю вілл, яку назвали Залізна Вода. Більшість будиночків було споруджено за типовими проектами. «Односімейні будинки, порівняно недорогі, але зручні, бо є 3-5 кімнатними, з вигодами та обладнанням, розташовані на сонячному узгір’ї в найздоровішій дільниці міста, доступні для кожного, хто має заощадження в розмірі 6-10 тисяч злотих. Це справжній ідеал міського поселення, який відповідає сучасним потребам і духові часу» (Słoneczna polana// Lwów na granicy dwóch epok / Wyd. Tadeusz Fabiański. – Lwów, 1934).
Зі заходу Нового Львова, на початку нинішньої вулиці Панаса Мирного, збудовано у 1920-х колонію вілл для урядовців та «середнього класу» під назвою Власна Стріха. Тут практично повторюються два типові проекти у дворковому стилі архітектора Владислава Клімчака. Паралельна вулиця Над Яром (сучасна Енергетична) забудована на межі 1920-1930-х триповерховими будинками у стилі раннього функціоналізму за проектами Збіґнева Жепецького.
У 1933 році за проектом Вітольда Мінкевича у центральній частині Нового Львова збудовано високу червону водонапірну башту, для постачання води в даний район.
Електростанція на Персенківці. Фото першої пол. XX ст.
На південь від вул. Панаса Мирного утворилася промислова зона Нового Львова, яку започаткувала у 1907-1908 рр. міська електростанція на Персенківці. А у 1950-х колишній велосипедний завод перебудували на «Полярон» – підприємство військової електронної техніки, виробництво напівпровідникових мікросхем, електролітичних конденсаторів та електронних ламп великої потужності.
Софія ЛЕГІН
Джерела:
Крип’якевич Іван. Історичні проходи по Львові. Накладом товариства “Просвіта” у Львові, 1932
Мельник Ігор. Галицьке передмістя та південно-східні околиці Королівського столичного міста Львова. – Львів: Апріорі, 2012
30 червня 1941-го у в’язниці міста Перемишляни, що на Львівщині, чекісти стратили священника УГКЦ 52-річного Олексія Боднара. Вирізали на його тілі хрест та посипали його сіллю, розповідає gazeta.ua.
Чоловік народився 1889 року в селі Торгів на Львівщині. Закінчив Львівську греко-католицьку духовну семінарію, а висвячення на ієрея прийняв за часів Першої світової війни. Служив управителем парафій у декількох селах.
Церква Успення Пресвятої Богородиці в с. Торгів
1921 року почав виконувати ті ж обов’язки у селі Боршів. Викладав релігію в місцевій школі, водночас активно займався національно-просвітницькою діяльністю – замовляв до села українські книги та часописи. Цим викликав незадоволення з боку поляків, але вони не протидіяли. Пізніше Олексій Боднар створив у селі осередок Українського Католицького Союзу. Організація прагнула підтримувати всебічний розвиток українського народу в християнському дусі.
1932 року Боднар відгукнувся на прохання митрополита Андрея Шептицького зібрати допомогу бідним та безробітним, а 1938 року Шептицький призначив священника куратором освіти Перемишлянського деканату.
Митрополит Андрей Шептицький
Незабаром розпочалася Друга світова війна. Західну Україну окупували радянські війська, а спецслужби розпочали переслідування Греко-католицької церкви та усіх активних проукраїнських діячів. Уже 1941 року, із наступом німців на СРСР, переслідування та арешти змінились масовими розправами. Отця Боднара попередили про небезпеку та порадили сховатися, але він відмовився і сказав, що не вчинив нічого злого.
Могила о. Олексія Боднара (1889-1941), пароха с. Боршів
26 червня його арештували та кинули до в’язниці НКВД в Перемишлянах. Катували 4 доби, а після того розстріляли разом із іншими в’язнями. Німецька адміністрація дозволила доставити тіло отця до Боршева, де 1 липня 1941 року його поховали.
80 років тому, 30 червня 1941-го року, з балкону на Площі Ринок 10, проголосили Акт відновлення української державності. До ювілею події львів’яни зачитали Акт на тому ж місці. Про це з посиланням на повідомлення пресслужби Львівської ОДА пише СУСПІЛЬНЕ.
Тривалий час влада у Львові належала Радянському Союзу. Втім, до 28 червня радянські війська повністю покинули місто, відступаючи на Схід. Рішення відновити державність ухвалили Українські Національні Збори. Текст Акту оголосили по “Львівському радіо”. Тоді ж передали благословення митрополита Андрея Шептицького з цієї нагоди.
Акт проголошення Української держави
“Ви знаєте, така подія надзвичайно зворушлива. Люди кричать, галасують: “Слава”. Таке було піднесення народне. Це був народний ентузіазм. Народ чекав цього. Тоді налетіли літаки, ми боялися, що можуть скинути бомби. Але все щасливо пройшло”, — розповів очевидець події Любомир Полюга.
Відновлена Українська держава проіснувала 10 днів. Її зруйнувала нацистська Німеччина.
Акт проголошення Української держави
“Гітлер вважав, що українці не мають права на свою державу. Коли німці заявили, що вони проти цього, змушували Стецька, Бандеру і інших керівників відмовитись від цього документа, а коли наші заявили, що не відкличуть Акт, тоді його просто заарештували і кинули в концтабори. Почались репресії проти ОУН, збройна боротьба і український повстанський рух”, — каже історик Іван Сварник.
У Львові відзначили річницю з проголошення Акту відновлення Української держави
До річниці свята львів’яни зачитали витяг з Акту біля будинку товариства “Просвіта”, що на площі Ринок, 10.
Родина Шухевичів: 1-ий ряд зліва – Юрій Старосольський, Роман Шухевич, Володимир Рожанківський, 2-ий ряд зліва – Йосипа Рожанківська, Ольга Бандрівська-Шухевич, Євгенія Шухевич з сином Юрієм, Герміна Шухевич з Ігорем Старосольським, Володимир Шухевич, Ірина Шухевич-Рожанківська з сином Стефаном, Ярослав Рожанківський, 3-ій ряд зліва – Тарас Шухевич, Йосип Шухевич, Володимир Старосольський, Дарія Шухевич-Старосольська з дочкою Уляною, Ірина Кормаш-Шухевич, Володимир Шухевич, Теодор Рожанківський
30-річного співака Юрія Шухевича вбили у львівській тюрмі на вулиці Лонцького більшовики 26 червня 1941 року розповідає gazeta.ua.
Він закінчив академічну гімназію у Львові. Був членом “Пласту”. Закінчивши музичний інститут, співав в опері разом з братом Романом.
1928-го у Львові увійшов до студентського квартету “Ревелєрси Євгена” (“Львівські ревелєрси”) під орудою Євгена Козака. За фортепіано у цьому квартеті був Роман Шухевич, а одним із солістів — його рідний брат Юрій Шухевич.
Тіло вбитого у тюрмі Юрія знайшов Роман Шухевич серед понівечених трупів. Поховав на Личаківському цвинтарі.
Через рік Роман Шухевич очолив Українську повстанську армію, яка воювала проти радянських військ і німців, за незалежну Україну.
20 серпня о 19:00 на open-air сцeні «Ennio Event Square» у Львові виступить найвідоміший гурт Грузії «Mgzavrebi».
Концерт відбудеться в рамках літнього туру Україною, повідомляють організатори.
Mgzavrebi – найвідоміша група з Грузії, яку полюбили в Україні, і не закохатися в їхню музику просто неможливо!
«Якщо ви одного разу прийдете на їх концерт, то наступного разу обов’язково приведете своїх родичів і друзів. Та й самі Mgzavrebi – це близькі друзі, які знайомі з дитинства, коли вони співали разом в хорі у мами лідера групи, Гігі Дедаламазішвілі. Їх пісні сучасні, але сягають корінням в вікові традиції, тому вони такі теплі і зрозумілі кожному. А будь-який концерт групи перетворюється в свято, яке музиканти так легко і просто створюють тут і зараз, в будь-якому залі», – розповіли організатори концерту.
Співають Mgzavrebi в основному на грузинській мові, хоча є пісні і російською. Але їх музика вимагає, в першу чергу, емоційного сприйняття, яке не потребує неодмінного знання мови. Тому кожен обов’язково зрозуміє то єдиноважливе, що закладено в їхніх піснях. У цьому і полягає головний феномен Mgzavrebi – в майстерності причарувати зал і міцно обійняти своїх друзів-прихильників, яких з кожним концертом стає все більше і більше.
Вокаліст групи Гігі Дедаламазішвілі про майбутні концерти: «Через пандемії і закриття кордонів ми пропустили цілий рік нашої доброї традиції грати великі літні концерти на відкритому повітрі. Опенейри – це завжди особлива атмосфера. Ми неймовірно скучили за такими яскравии моментами! Цього разу ми підготуємо особливу велику річну програму (буде чимало запальних пісень), але головне, що ми знову зустрінемося. Знову будемо ми, будуть наші глядачі, небо над головою і, сподіваємося, хороша погода! Запрошуємо Вас!».
У цьому році Mgzavrebi виповнюється 15 років. Річний ювілейний тур присвячений саме цій події.
Літо. Мода. Джаз – добра спільна традиція найкреативнішої дизайнерки України Оксани Караванської і одного з найвідоміших у світі джазових фестивалів LeopolisJazzFest продовжується! Уже вшосте в унісон із концертами найкращих джазменів світу у Львові, у квітучо-зеленому Ботанічному саду ЛНУ ім. І. Франка, відбувся показ Український Haute Couture. Цьогоріч Оксана Караванська представила нову колекцію, створену у колаборації із текстильною дизайнеркою Ксенією Уманською.
Показ Український Haute Couture
Львівський прем’єра нової колекції Караванської – своєрідне продовження гучного показу-провокації Existential Fashion Error, який відбувся у травні в Києві, у відкритому просторі інноваційного парку UNIT.City. Місяць тому дизайнерка вперше представила свою нову колекцію, створену разом із текстильним дизайнером Ксенією Уманською, випускницею London College of Fashion. Фешн-тандем зруйнував ілюзорні стереотипи Sustainable Fashion і голосно заговорив про персональну відповідальність у моді. У Львові новий модний бренд KaravanskaUmanska показав колекцію, метою якої є продемонструвати продовження традицій наших предків закладати у вишивку не лише красу, а й певний зміст.
Показ Український Haute Couture
– Це наша спроба передати через авторську концептуальну вишивку ті теми, які хвилюють людство у третьому тисячолітті, – каже Оксана Караванська. – Ми говоримо про ці проблеми через фешн. Це концепт про інтелектуальну моду, яка несе сенси. Навіть більше – це наша персональна відповідальність в моді.
Чотири десятки моделей дефілювали просто неба під музику від лірника Гордія Старуха. Завершальним акцентом образів колекції стали ювелірні прикраси грузинського бренду BOO JEWELLERY.
Показ Український Haute Couture
Серед гостей показу KaravanskaUmanska були дружина міського голови Львова Андрія Садового Катерина Садова, родина голови ЛОДА Максима Козицького, співак Павло Табаков, учасник вокальної формації «Піккардійська Терція» Андрій Капраль, телеведуча Марися Оробець, майстриня з витинанок Дарія Альошкіна, керівник ТанцТеатру «Життя» Ірина Мазур та інші.
Показ Український Haute Couture
Нова колекція KaravanskaUmanska – це не просто фешн-виклик, а непересічний соціальний проєкт на підтримку доброчинної ініціативи «Будь потужною на 300W(omen)», яка ініціювала проєкт придбання роботизованого комплексу для відновлення ходьби тяжко травмованих бійців GЕ-O System Evolution вартістю 288 000 євро.
Добро завжди перемагає зло, принц звільняє принцесу і вони живуть після цього довго й щасливо, Снігова Королева – персонаж злий і негативний, а тому не заслуговує симпатій чи співчуття… Величезна перевага і розкіш дитячого віку полягає у тому, що лише в цей час можна категорично, однозначно і впевнено розставляти акценти при оцінці, хай вигаданої чи фантастичної, дійсності. У реальному ж житті білий колір завжди має безліч відтінків, а будь-яке роздоріжжя ми полишаємо із купою сумнівів та непевності – у правильному напрямку вирушили чи просто марнуємо час. Оточуюча нас реальність настільки різноманітна і глибока, а події так тісно переплетені, що не завжди вистачає часу і можливостей, щоб зі всім розібратися, щоб дивитись у корінь явищ. Сьогоднішня історія саме така.
Адам Казановський. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Таємні пристрасті монарха
До одруження короля Речі Посполитої Владислава IV із ерцгерцогинею Цецилією Австрійською, сестрою майбутнього імператора Священної Римської імперії Фердинанда ІІІ, великий вплив у оточенні монарха і на нього самого мав Адам Казановський (1599 – 1649), знаний державний діяч і посадовець того часу. Перелік посад, які, в різний час, обіймав Казановський, може закрутити голову: підкоморій, маршалок, каштелян – у його послужному списку було все. Щоправда, не менше Казановський мав і ворогів. Чого вартий один Ярема Вишневецький, з яким Адам Казановський боровся за Ромни. Загалом, останній був активно інтегрований у політичне життя і придворне життя Речі Посполитої, він був учасником московської кампанії і Хотинської битви, битви під Кумейками. У 1635 році навіть на власні кошти купував для Владислава IV, коли в казні не вистачало коштів, корабельний флот.
Ярема Вишневецький
Варто згадати, що королевич Владислав і шляхтич Адам Казановський разом виростали і знали одне одного ще від часів, коли бавились машинками і тракторцями у пісочку. Казановський був братом дружини коронного гетьмана Речі Посполитої Миколая Потоцького, він виховувався при дворі і завжди був у дружніх стосунках із майбутнім монархом. Зокрема, навіть супроводжував Владислава в часі його мандрівок Західною Європою і у Ватикані. З точки зору усього сказаного щойно, зовсім не виникає подиву, що Владислав посприяв Адаму у виборі вдалої пари – дружина Ельжбета зі Случкова принесла йому 50 тисяч злотих приданого, багато майна і безліч інших матеріальних та репутаційних бонусів. Щоправда, у цього подружжя не було дітей. І тут є один цікавий нюанс, на який часто звертають увагу дослідники. Король Владислав славився різними “подвигами” на любовному фронті (є у історії про його “трофеї” і львівські сторінки). І виправдано чи не завжди, але в контексті останніх часто звучать ще й нотки нетрадиційних відносин та згадується ім’я Адама Казановського, фаворита Владислава IV. Не дарма ж король регулярно обдаровував товариша різноманітними матеріальними благами, нерухомістю.
“Otempora, omores”
Кого точно абсолютно не обходило особисте життя Адама Казановського – це львівський купець Філіппо Дуччі. Той торгував венеційськими та генуезькими шовковими тканинами, генуезьким та неаполітанським оксамитом, венеційським та флорентійським атласом, генуезькою адамашкою і іншими товарами. У нього й Адама Казановського були дещо інші відносини.
Казановський на тлі Праги. Фото з https://pl.wikipedia.org/
Очевидно, що найгіршим для будь-якого купця, якщо не брати до уваги загрози війни, є момент невиплати його клієнтами своїх фінансових зобов’язань. Саме це й поєднувало Філіппо Дуччі та Адама Казановського. Станом на 1648 рік Дуччі заборгували майже 70 тисяч злотих. Серед боржників львівського купця Боніфацій Мнішек, Микола Остророг Домінік Заславський, Ян Сапєга, Софія Замойська, Миколай Потоцький і ін. Серед боржників Дуччі і Адам Казановський. Борг був невеликим. Щоправда, чий його виплатили – невідомо.
Палац Казановських у Варшаві. Фото з https://pl.wikipedia.org/
Отож, як можна бачити, персона Адама Казановського – це фігура надзвичайної ваги та значного калібру. Однак, оцінювати його діяльність однозначно вкрай непросто. З одного боку, він був важливим державним діячем свого часу. З іншого боку, хоч і володів величезними маєтками у столиці Речі Посполитої, з боргами також розраховуватися не поспішав.
Останній тролейбус «Skoda 14Tr» № 560, який пройшов капітально-відновлювальний ремонт у 2019 році. Із 2019 року капітальне відновлення тролейбусів «Skoda» у Львові припинене. Автор фото – Роман Зарума.
«Фотографії Старого Львова» продовжують розповідати про історію виробництва і експлуатації тролейбусів «Škoda». У попередній частині ми розповіли про історію виробництва тролейбусів «Škoda», а сьогодні поговоримо про експлуатацію цих тролейбусів в колишньому СРСР, в Україні та зокрема у Львові.
Тролейбуси «Škoda» в СРСР та Україні
Як ми уже згадували, поява чехословацьких тролейбусів «Škoda 8Tr» пов’язана із візитом генсека КПРС і голови радянської держави Микити Сергійовича Хрущова на тролейбусний завод компанії «Škoda» у місті Пльзені у 1957 році. Чехословацькі тролейбуси, які вигідно відрізнялися і дизайном, і технічною «начинкою» від радянських МТБ-82Д, які на той час серійно виготовлялися в СРСР, дуже сподобалися Хрущову, отож він вирішив закуповувати ці тролейбуси для потреб міст СРСР. Конкуренцію чеським тролейбусам «Škoda» не могли скласти ані нові радянські тролейбуси ЗіУ-5, які виготовляв завод у місті Енгельсі – вони виявилися неспроможніми працювати на лініях із складним рельєфором, а ні розробки тролейбусобудівників Києва – машини «Київ – 2» та «Київ – 4» виявилися занадто маловмістимими для великих міст.
Тролейбус «Skoda 8Tr» із портретом М.С. Хрущова відкриває рух на міжміській трасі Сімферополь – Ялта – Алушта 6 листопада 1959 року. Фото зроблене в районі Ангарського перевалу, висота 752 метри над рівнем моря. Радянські тролейбуси МТБ-82Д не могли долати цей підйом
Власне завдяки тому, що чеські тролейбуси «Škoda 8Tr» були виготовлені у «гірському» виконанні, вони відкривали рух на міжміській тролейбусній трасі Сімферополь – Ялта – Алушта, адже тролейбуси МТБ-82Д тут не змогли працювати. 6 листопада 1959 року саме тролейбус «Škoda 8Tr» із портретом Микити Хрущова відкривав рух на тролейбусній лінії Сімферополь – Алушта, яка пройшла через Ангарський перевал висотою 752 метри над рівнем моря – радянські тролейбуси МТБ-82Д через малу площу розсіювання пуско-гальмівних реостатів подолати його не змогли. Тролейбуси «Škoda 8Tr» отримав також Київ, у якому було багато маршрутів із складним рельєфом. В Україні «вісімки» отримав у 1961 році також Дніпропетровськ, проте всі вони у 1963 році були передані у Крим. В СРСР тролейбуси «Škoda 8Tr» отримали також Вільнюс, Рига та Тбілісі.
Тролейбус «Skoda 8Tr» у місті Києві на площі Слави. Фото зроблене в серпні 1961 року. Фото із колекції Ааре Оландера. Цей тролейбус зберігся дотепер як службовий
Машини уже першої модифікації (підмоделі) моделі «Škoda 9Tr» (вони позначаються як «Škoda 9Tr1» потрапили в українські міста – дванадцять машин (деповські номери 152 – 164) у 1962 році надійшли до Києва, чотири машини у 1961 році – до Дніпропетровська (передані потім до Криму). Найбільше ж машин «Škoda 9Tr1» отримав Кримський тролейбус: 23 машини (№№ 172 – 195) отримало Сімферопольське тролейбусне управління, а 28 машин – Ялтинське тролейбусне підприємство.
Єдиний в Україні тролейбус «Skoda 8Tr11» у Києві. Фото 2016 р.
У середині 1960-х років у Чернівцях приймається рішення про закриття трамвайного маршруту, який сполучав станцію Чернівці-Південна із рікою Прут і заміною трамвайного руху тролейбусним. Траса цього трамвайного маршруту мала надзвичайно складні умови руху, викликані значними ухилами на вулиці Головній, отож дозвіл на тролейбусній рух по цій трасі видавала Рада Міністрів Української РСР. У 1966 році до Чернівців прибуло 10 тролейбусів модифікації «Škoda 9Tr9», які і вирушили по трасі 3-го тролейбусного маршруту, який замінив трамвайну лінію. Зазначимо, що тролейбуси «Škoda» працювали у всіх без виключення тролейбусних системах міст Західної України, хоча в Луцьку, де тролейбусний рух відкривали українські тролейбуси «Київ – 6», тролейбуси «Škoda 9Tr» в кінці 1970-х років були витіснені радянськими тролейбусами ЗіУ-682, а у Івано-Франківську рух відкривали саме ЗіУ-682.
Один із перших у Києві тролейбусів «Skoda 9Tr1» на Хрещатику. Червень 1963 року. Автор фото – Вольфганг Шрейнер. Фото із колекції Ааре Оландера
У 1960-х – на початку 1970-х роках тролейбуси «Škoda 9Tr» різних модифікацій постачалися для підприємства «Кримський тролейбус», а також у такі міста України Дніпро, Горлівка, Київ, Лисичанськ, Луганськ, Макіївка, Маріуполь та Харків. Питання, чому саме низка міст Донбасу отримувала тролейбуси «Škoda 9Tr» немає однозначної відповіді. Не виключено, що адміністрація міст, які мали достатньо великі бюджети через наявність великих промислових підприємств та шахт готова була платити більшу ціну за надійні і довговічні чеські тролейбуси.
Один із перших у Києві тролейбусів модифікації «Skoda 9Tr0» на вулиці Січневого Повстання (нині – Івана Мазепи). Червень 1963 року. Автор фото – Вольфганг Шрейнер. Фото із колекції Ааре Оландера
У Львові перші тролейбуси «Škoda 9Tr» почали працювати у 1969 році – 10 тролейбусів (деповські №№ 180 – 189) були отримані із Чернівців. Із 1970 року тролейбуси «Škoda 9Tr» надходять до Львова уже напряму із заводу в Острові-на-Огржі. Постачання «дев’яток» триває до 1982 року, останній тролейбус цієї моделі отримує номер 432. У 1970-х роках у Львові починається будівництво на території між сучасними вулицями Липинського, Городницької та Промислової потужного Львівського трамвайно-тролейбусного ремонтного заводу на 400 капремонтів трамваїв і тролейбусів на рік. Завод спеціалізується на капремонті вузькоколійних трамваїв на ширину колії 1000 мм., в основному – виробництва «ЧКД-Прага», та чехословацьких тролейбусів «Škoda». Завод отримує на капремонт тролейбуси «Škoda 9Tr» не тільки і усіх міст України (крім «Кримського тролейбуса», який мав власну рембазу), де експлуатувалася така техніка, але навіть із Грузії та Прибалтики.
Останній тролейбус «Skoda 9Tr», який зберігся у Києві – службовий тролейбус-буксир. Фото 2017 року
В СРСР за межами України тролейбуси «Škoda 9Tr» експлуатувалися практично у всіх містах Грузії: у Батумі, Горі, Кутаїсі, Озгуреті, Поті, Руставі, Самтредіа, Сухумі, Тбілісі та Чіатурі. Лише в Цхінвалі тролейбусний рух здійснювали лише радянські тролейбуси ЗіУ-682. У Вірменії тролейбуси «Škoda 9Tr» масово експлуатувалися у Єревані – сюди прибуло понад 200 тролейбусів цієї моделі. Чеські тролейбуси «Škoda 9Tr» експлуатувалися у столиці Азербайджану Баку, а також у місті Гянджа. У Литві тролейбуси «Škoda 9Tr» експлуатувалися у Вільнюсі і Каунасі; у Латвії – у Ризі, а у Естонії – в Таллінні. Цікаво, що у жодному місті РФРСР тролейбуси «Škoda 9Tr» не експлуатувалися.
Щодо міст Західної України, то як ми уже згадували, перші тролейбуси «Škoda 9Tr» з’явилися тут в Чернівцях у 1966 році. У 1969 році «дев’ятки» з’являються у Львові.
Два перші тролейбуси «Skoda 9Tr» у Чернівцях – №№ 23 і 24 на тролейбусному маршруті № 3. Фото 1966 року
Тролейбусний рух у місті Луцьку 8 квітня 1972 року відкривали українські тролейбуси «Київ – 6» – загалом у місто надійшло 30 таких тролейбусів, проте наступного, 1973 року до Луцька було доправлено 3 вживані тролейбуси «Škoda 9Tr» із Чернівців, які отримали тут деповські №№ 31 – 33. Із 1974 року до Луцька тролейбуси «Škoda 9Tr» постачаються із заводу в Острові-на-Огржі. Загалом до Луцька надійшло 30 тролейбусів «Škoda 9Tr», остання машина із № 61 прибула у 1976 році. Із 1978 року до Луцька постачалися радянські тролейбуси ЗіУ-682. В пасажирській експлуатації тролейбус «Škoda 9Tr» із № 34 у Луцьку перебував до початку 2010-х років. Він був списаний у кінці 2015 року. Ця машина могла бути передана в якості музейного експонату до Львова, проте із низки причин таки була порізана на брухт. Наразі у Луцьку експлуатується один тролейбус «Škoda 9Tr» із № 49 – це «Технічна допомога».
Тролейбусний рух у місті Рівному відкрився 24 грудня 1974 року. Відкривали рух чеські тролейбуси «Škoda 9Tr», один із яких, з № 001, зберігся, як музейний до сьогодні. Рівне – єдине місто України, де і сьогодні на балансі КП «Рівнеелектроавтотранс» перебувають пасажирські тролейбуси моделі «Škoda 9Tr» – загалом 11 машин із яких 8 на ходу.
На цьому фото серед тролейбусів «Skoda 9Tr» зліва можна побачити тролейбус із інвентарним № 180 – це перший у Львові тролейбус «Skoda», переданий у 1969 році із Чернівців. 28 березня 1977 року. Автор фото – Ааре Оландер
Історія тролейбусного руху Тернополя починається із 25 грудня 1975 року. Тролейбусний рух тут розпочинають тролейбуси «Škoda 9Tr», загалом у 1975 – 1982 році місто отримує 85 тролейбусів моделі «Škoda 9Tr».
Із усіх міст світу найбільше тролейбусів «Škoda 9Tr» отримав Київ – 1220 машин. Із кінця 1960-х до 1983 року весь тролейбусний парк столиці України складався саме із «дев’яток». Не дивлячись на низку переваг, у тролейбусів «Škoda 9Tr» був і значний недолік – відносно невисока пасажомісткість. В той же час, у Києві на низці напрямків із значним пасажиропотоком було збудовано саме тролейбусні лінії. Навіть при мінімальному інтервалі тролейбуси не справлялися із пасажиропотоком. Вирішенням проблеми могли б стати зічленовані тролейбуси, але в СРСР на той час (1960-ті роки) виготовлялися лише двосекційні тролейбуси СВАРЗ-ТС – їх було виготовлено лише 135 штук. До Києва такі машини не постачалися.
Тролейбус «Skoda 9Tr» у Горлівці на Донеччині. Саме чеські тролейбуси відкривали тролейбусний рух в цьому місті. Фото 1974 р.
Вихід із ситуації знайшов молодий український вчений і винахідник Володимир Пилипович Веклич (1938 – 1993) – він запропонував роботу тролейбусних поїздів за системою багатьох одиниць – в такому разі струмознімання здійснювалося штангами заднього тролейбуса (причіпа), а керування синхронною роботою усіх систем тролейбусів здійснювалося із кабіни тягача.
Тролейбуси «Skoda 9Tr» у тролейбусному депо Маріуполя. Фото 1970-х років із архіву Маріупольського ТТУ
У липні 1964 року 26-річний Володимир Веклич очолив Жовтневе тролейбусне депо Києва. Він зіткнувся із ситуацією, коли одиничні тролейбуси не справлялися із величезним пасажиропотоком на тролейбусних маршрутах № 6 і 18, в той же час депо критично бракувало водіїв. Перший тролейбусний поїзд, який працював по системі багатьох одиниць, був створений Володимиром Векличем із двох радянських тролейбусів МТБ-82Д в Київському тролейбусному депо № 2. Пробна експлуатація цього тролейбусного поїзда почалася 12 червня 1966 року. Уже наступного року на київському тролейбусному маршруті № 6 працювало 25 тролейбусних поїздів із тролейбусів МТБ-82Д, які дали у 1968 році економічний ефект у 160 тисяч рублів.
Окрім тролейбусів МТБ-82Д було створено тролейбусні поїзди із двох тролейбусів «Київ
Тролейбус «Skoda 9Tr» у Тбілісі. 1980 р. Автор фото – Ааре Оландер
– 4», але найбільша кількість тролейбусних поїздів в Києві була створена на базі тролейбусів «Škoda 9Tr» – вони працювали до початку 1990-х років. Володимир Веклич удосконалив конструкцію тролейбусного поїзда таким чином, що його можна було розчепити протягом 3 – 5 хвилин – таким чином тролейбуси у години пік могли працювати в режимі поїзда, а у позапікові години – в одиночному режимі. У 1970 році Володимир Веклич у Москві захистив дисертацію кандидата наук «Дослідження тролейбусів із управлінням за системою багатьох одиниць», таким чином він став першим в світі кандидатом технічних наук в галузі міського електричного транспорту. У 1971 році за свій винахід Володимир Веклич нагороджений орденом «Знак Пошани».
У 1983 році в Києві на маршрутах працювало 296 тролейбусних поїздів – в такому режимі працювало 55% наявного тролейбусного парку столиці України. Завдяки цьому було зменшено потребу у водіях тролейбусів на 800 осіб. Річний економічний ефект від впровадження одного тролейбусного поїзду в Києві становив 3258 рублів.
Найперший луцький тролейбус «Skoda 9Tr» № 31 на сучасному проспекті Волі. 1978 р. Автор фото – Е. Александрович
У 1972 році Володимир Веклич перейшов на наукову роботу в Науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут міського господарства, де спочатку стає заступником директора, а у 1972 – 1987 роках очолює цей інститут. Під час роботи в інституті Веклич розробляє концепцію швидкісного трамвая і продовжує займатися дослідженням тролейбусів, зокрема під його керівництвом і за його безпосередньої участі були створені діагностичні комплекси для тролейбусів, а також механізовані пости для заміни агрегатів.
У 1976 році під керівництвом Володимира Веклича було створено тролейбусний поїзд із трьох тролейбусів «Škoda 9Tr», який випробовували на київському тролейбусному маршруті № 1. Загальна довжина тролейбусного поїзда – біля 30 метрів, він міг перевозити одночасно до 276 пасажирів. Дослідна експлуатація такого поїзда показала його працездатність за умови наявності виділеної смуги для тролейбусного руху, що в умовах тогочасного Києва було неможливим.
Найперший рівненський тролейбус «Skoda 9Tr» № 1 1974 року випуску. 1981 р. Фото із архіву Олексія Дмищука
На базі дослідів Володимира Веклича, компанія «Škoda» працювала над проектом «Škoda 12Tr» – тролейбусних поїздів із двох машин, але відмовилася від цієї ідеї на користь зічленованих тролейбусів.
Експлуатація тролейбусів «Škoda 14Tr» в Україні розпочинається наприкінці 1970-х років, коли до Києва для дослідної експлуатації находить тролейбус-прототип моделі «Škoda 14Tr». У 1980 році для дослідної експлуатації надійшло два прототипи тролейбуса «Škoda 14Tr» – один із реостатно-контакторною, а інший – із тиристорно-імпульсною системою керування електроприводом. Усі серійні тролейбуси «Škoda 14Tr» виготовлялися із тиристорно-імпульсною системою керування.
Тролейбус «Skoda 9Tr20» № 14 першої партії у місті Тернополі. 1990 рік. Цей тролейбус експлуатувався у 1974 – 2010 рр. Автор фото Томас Фішер
Перші серійні машини «Škoda 14Tr» іще у 1981 році надійшли на підприємство «Кримський тролейбус». У 1983 році постачання тролейбусів «Škoda 14Tr» почалося до Києва, Луганська, Маріуполя та Чернівців. У 1984 перші тролейбуси «Škoda 14Tr» із заводу отримують Львів та Тернопіль, у 1985 – Івано-Франківськ, у 1989 році – Рівне. Беззаперечним лідером за кількістю отриманих тролейбусів «Škoda 14Tr» є Київ, куди у 1983 – 1989 та у 1996 році прибуло загалом 357 тролейбусів цієї моделі. У 2010-2019-х роках іще низка українських міст отримала тролейбуси «Škoda 14Tr» – це були вживані машини із міст Чехії, Словаччини та Прибалтики, які приїхали до Житомира, Запоріжжя, Миколаєва, Одеси, Харкова та Херсона.
Тролейбусні поїзди із «Skoda 9Tr» за системою Вололимира Веклича у Києві працювали на маршрутах із найскладнішим рельєфом. Кінцева на сучасному Майдані Незалежності. 1987 рік. Автор фото – Вололимир Валдін
Цікава історія появи тролейбусів «Škoda 14Tr» в Івано-Франківську, адже тролейбусний рух 31 грудня 1983 року тут відкривали російські тролейбуси ЗіУ-682. Загалом у 1983 – 1984 рр. місто отримує із заводу в місті Енгельсі 15 тролейбусів моделі ЗіУ-682. Проте керівництво Івано-Франківського тролейбусного управління хоче, щоб місто отримувало сучасні чеські тролейбуси «Škoda 14Tr», які уже експлуатувалися у сусідніх Львові, Тернополі та Чернівцях. Отож, у 1985 році вдається досягти угоди із Луганським трамвайно-тролейбусним управлінням про передачу до Івано-Франківська 10 тролейбусів «Škoda 14Tr» (№№ 116 – 125). Далі такі тролейбуси до міста надходять із заводу. Загалом у 1985 – 1989 роках із заводу до Івано-Франківська надійшов 31 тролейбус «Škoda 14Tr». Далі тролейбусний парк міста поповнювався вживаними тролейбусами «Škoda 14Tr» – тролейбуси, що експлуатувалися у німецькому прибули у 1994 році, а у 1997 році – машини із чеського міста Пльзеня.
Тролейбусний поїзд із «Skoda 9Tr» на Голосіївській площі. Серпень 1986 р.
Перший зічленований тролейбус «Škoda 15Tr» в Україні з’явилися у Києві в 1987 році – це був тролейбус-прототип, який проходив у столиці України випробування, а із пасажирами так і не працював. Серійні тролейбуси «Škoda 15Tr» почали надходити в тролейбусні депо Києва у 1990 році – 26 машин модифікації «Škoda 15Tr02/6» надійшли протягом серпня – грудня спочатку в Куренівське тролейбусне депо (№4), а у лютому 1993 року вони були переведені у тролейбусне депо № 2, де і працювали до списання на початку 2010-х років. У 1991 році до київського тролейбусного депо № 2 надійшло іще 18 зічленованих машин, але уже наступної модифікації «Škoda 15Tr03/6».
Окрім Києва, у 1990-х роках тролейбуси «Škoda 15Tr» отримав також «Кримський тролейбус» – у 1990 році це підприємство отримало 6 тролейбусів модифікації «Škoda 15Tr02/6», всі ці машини базувалися у тролдепо Сімферополя.
Випробовування тролейбуса «Skoda 14Tr» на міжміській трасі у Криму. 1981 р.
Конструкція тролейбусів «Škoda 14Tr» та «Škoda 15Tr» справила дуже значний вплив на розвиток українського тролейбусобудування. Стратегія створення власного українського тролейбуса була розроблена Володимиром Векличем. Він, зокрема, керував створенням проекту перших тролейбусів незалежної України «Київ – 11» та «Київ – 11у», які були втілені у життя на Київському заводі електротранспорту імені Ф. Дзержинського у 1990-1991 роках. При створені цих тролейбусів за зразок було взято тролейбуси «Škoda 15Tr» та «Škoda 14Tr», але у конструкції тролейбусів «Київ – 11» та «Київ – 11у» було широко застосовано вітчизняні вузли та агрегати. У 1992 році виробництво тролейбусів на базі моделей «Київ – 11» та «Київ – 11у» було освоєно Південним машинобудівним заводом у Дніпропетровську, який розпочав серійний випуск тролейбусів ПМЗ Т1 та ПМЗ Т2.
У 1990-х роках був розроблений типажний ряж тролейбусів «Київ – 12», які серійно виготовлялися на заводі «Авіант» у Києві. У конструкції цих тролейбусів використовувалося електрообладнання, практично тотожне тролейбусам «Škoda 14Tr» та «Škoda 15Tr».
Перші івано-франківські тролейбуси «Skoda 14Tr» були передані із Луганська в 1985 році. Автор фото – Василь Бойчук
На початку 2010-х років в Україну знову постачаються тролейбуси «Škoda», в тому числі і зічленовані машини «Škoda 15Tr». У серпні 2012 року перші два тролейбуси « Škoda 15Tr» прибули до Тернополя – це були машини, які раніше експлуатувалися у чеському місті Пльзень. До кінця 2012 року до Тернополя надійшло іще 3 тролейбуси модифікації «Škoda 15TrМ» із міста Чеське-Будейовіце. У 2013 – 2014 році шість зічленованих тролейбусів «Škoda 15Tr» із Чеське-Будейовіце та Зліна отримав Львів – загалом планувалося закупити 10 таких тролейбусів. У 2014 році починається постачання тролейбусів «Škoda 15Tr» до Житомира, у 2015 році один тролейбус «Škoda 15Tr» прибув до Івано-Франківська, а у листопаді 2016 року починається постачання вживаних тролейбусів «Škoda 15Tr» до Чернівців, а у 2017 році п’ять таких машин отримує Харків.
Із більш пізніх моделей тролейбусів «Škoda» в Україні експлуатуються тролейбуси моделі «Škoda 21Tr» двох модифікацій – п’ять тролейбусів із чеського міста Градець-Карлове із двигунами постійного струму в 2012 році закуповує Одеса (один із них модернізований із встановленням акумуляторів для автономного ходу в 2018 році, решта наразі не працює), а у 2017-18 рр. чотири тролейбуси із асинхронними приводом та автономним ходом від дизельного генератора отримують Чернівці – ці тролейбуси експлуатувалися у місті Пльзені.
Перший серійний тролейбус «Skoda 15Tr02/6» в Україні – київська «гармошка» № 450. Тролейбус пропрацював із 1990 до 2010 р. 1997 р. Автор фото – Ааре Оландер
У зв’язку із активним розвитком тролейбусобудування в Україні, тролейбуси «Škoda» в містах України поступово виводяться із експлуатації. Зокрема на початку 2010-х років пасажирську експлуатацію тролейбусів «Škoda» припинено у Києві, де довший час (із кінця 1960-х до кінця 1980-х років) пасажирський тролейбусний парк був представлений лише тролейбусами «Škoda». Епоха тролейбусів «Škoda» у Маріуполі завершилася у 2016-2017 роках – останній тролейбус моделі «Škoda 14Tr» в цьому місті був утилізований у 2018 році. В той же час, у таких містах, як Рівне, Тернопіль, Чернівці та Миколаїв саме тролейбуси «Škoda» залишаються основою тролейбусних парків.
Тролейбуси «Škoda» у Львові
Тролейбусний рух у Львові розпочинали радянські тролейбуси МТБ-82Д, які виготовлялися на Заводі імені Урицького (ЗіУ) у місті Енегельс Саратовської області. Вони постачалися до Львова у 1952 – 1960 роках, загалом до міста надійшло 67 тролейбусів цієї моделі. Не дивлячись на простоту експлуатації та високу надійність, тролейбуси МТБ-82Д мали архаїчну конструкцію із важкою несівною конструкцією, великою кабіною водія та вузькими дверима. Вони були незручними для пасажирів та кондукторів, особливо у містах із великим пасажиропотоком.
Перші тролейбуси «Skoda 15Tr» прибули залізницею до Тернополя. 2012 р. Автор фото А. Почепцов
Наступна модель тролейбуса, розроблена Заводом імені Урицького – ЗіУ-5, яка стала на конвеєр у 1959 року, не підходила для Львова – це був «рівнинний» тролейбус, який не міг працювати на маршрутах із складним профілем. Відповідно, із 1962 року до Львова починається постачання т.зв. «Киянок» – тролейбусів виробництва Київського заводу електротранспорту імені Ф. Дзержинського. «Киянки», тобто тролейбуси моделей «Київ – 2» і «Київ – 4» проектувалися для експлуатації у місті Києві, отож успішно могли працювати на маршрутах із значними підйомами і спусками. Проте ці машини мали невелику вмістимість, окрім того кузова «Киянок» мали невисоку міцність. Окрім того, Київський завод електротранспорту мав обмежені виробничі можливості, отож тролейбусів містам України у 1960-х роках не вистачало. Відповідно у 1963 році розпочинається виробництво тролейбусів на базі кузовів автобусів ЛАЗ-695 – до цього виробництва були залучені Львівський автобусний завод, Київський завод електротранспорту та Одеський автоскладальний завод, які разом випустили понад 550 тролейбусів на базі кузова ЛАЗ-695, відомі як ЛАЗ-695Т, Київ-5ЛА та ОдАЗ-695Т. Ці тролейбуси мали іще більше недоліків, а ніж тролейбуси «Київ – 2» та «Київ – 4», отож їх списання почалося дуже швидко – у Львові уже на початку 1970-х років не працював жоден тролейбус ЛАЗ-695Т.
Перший тролейбус «Skoda 21Tr» у тролейбусному депо Чернівців. 2018 р. Автор фото Олександр Міхайлов
У кінці 1960-х років Київський завод електротранспорту імені Ф. Дзержинського розпочав випуск перших в СРСР трьохдверних тролейбусів великої вмістимості «Київ – 6», які повністю відповідали вимогам експлуатації в таких містах, як Київ та Львів. Більше того, завдяки зусиллям науковців Науково-дослідного і конструкторсько-технологічного інституту міського господарства на чолі із Л. Збарським та В. Векличем на тролейбуси «Київ – 6» встановлювалася тиристорно-імпульсна система керування тяговим електроприводом виробницта Запорізького електроапаратного заводу.
Один із останніх у Львові тролейбусів «Київ – 4» № 160 та «Skoda 9Tr» № 188 із першої партії на вулиці Тролейбусній. 1977 р. Автор фото – Ааре Оландер
В той же час, після відомих подій у Чехословаччині в 1968 році, керівництво Радянського Союзу приймає рішення про максимальні закупівлі продукції машинобудування Чехословаччини, навіть на шкоду власним підприємствам. Відтак, «вольовим рішенням» на Київському заводі електротранспорту припиняють виробництво пасажирських тролейбусів та трамваїв, а в Україну масово завозяться тролейбуси і трамваї чеського виробництва.
Тролейбус «Skoda 9Tr» № 185 із першої партії, переданий із Чернівців у 1978 році на вулиці Артема (нині – Володимира Великого). На той момент для тролейбусів «Skoda 9Tr» у Львові іще не була запроваджена червоно-жовта ліврея. Автор фото – Петер Хаседлайн
«Перше знайомство» львів’ян із тролейбусами «Škoda 9Tr» відбулося у 1969 році – тоді із Чернівців до Львова було передано 10 машин цієї моделі (деповські №№ 180 – 189, модифікації «Škoda 9Tr9», «Škoda 9Tr14» та «Škoda 9Tr15»). Експлуатація цих машин на маршрутах Львова із пасажирами показала високу ефективність, отож у 1970 році розпочинається постачання до Львова тролейбусів «Škoda 9Tr15» із заводу в Осторові-на-Огржі. 1970 року до Львова находить 30 тролейбусів «Škoda 9Tr» (№№ 190 – 219), а у 1971 році починається постачання машин уже нової модифікації – «Škoda 9Tr16»; того року надійшло 30 чеських тролейбусів (№№ 220 – 249). У 1972 році до Львова постачається одразу 75 тролейбусів «Škoda 9Tr18» (№№ 250 – 324) – це найбільша партія тролейбусів, яку Львів отримував за всю свою історію. У 1974 році Львів отримує 19 тролейбусів «Škoda 9Tr20» (№№ 325 – 343), а у 1976 році – 20 тролейбусів модифікації «Škoda 9Tr22» (№№ 344 – 363) – це була остання партія дводверних «дев’яток», які отримав Львів.
Тролейбус «Skoda 9Tr15» № 194 із першої партії, що надійшла з заводу в Острові-на-Огржі на вулиці Любінській у Львові. Вересень 1978 р. На фото видно інші тролейбуси «Skoda 9Tr» уже в червоно-жовтій лівреї. Автор фото – Петер Хеседлайн
У 1978 – 1982 роках до Львова постачаються тролейбуси «Škoda 9Tr» у тридверному виконанні – вони отримують деповські номери 364 – 432, зокрема у 1978 році прибуває 5 тролейбусів модифікації «Škoda 9TrH25» (№№ 363 – 367). Літера «Н» у позначенні цієї модифікації вказує на те, що ця модифікація була оснащена гідравлічним підсилювачем керма (усі модифікації без літери «Н» у позначенні мали пневматичний підсилювач керма), що значно покращувало умови роботи водіїв. У 1979 – 1980-х роках Львів отримує 35 тролейбусів «Škoda 9TrH27», які отримують інвентарні номери №№ 368 – 402. Останні 30 тролейбусів «Škoda 9TrH29» Львів отримав у 1981 – 1982 році (№№ 403 – 432). Таким чином Львів отримав загалом 254 тролейбуси моделі «Škoda 9Tr». Відповідно це найбільш чисельна модель за всю історію львівського тролейбуса.
Тролейбус «Skoda 9Tr16» № 222 1971 р. виготовлення наприкінці 1980-х років використовувався як учбовий. 1987 р. Фото із колекції Володимира Саванчука
Масове постачання тролейбусів «Škoda 9Tr» у першій половині 1970-х років дозволило вивести із експлуатації у Львові усі архаїчні тролейбуси МТБ-82Д¸ а також невдалі за конструкцією ЛАЗ-695Т. Пізніше чеськими машинами замінювали «Киянки» – останні машини «Київ – 4» на вулицях Львова можна було зустріти наприкінці 1970-х років. На початку 1980-х років тролейбусний парк Львова складався виключно із тролейбусів «Škoda 9Tr».
Наприкінці 1980-х років у Львові іще експлуатувалися тролейбуси «Skoda 9Tr18», виготовлені у 1972 році. На фото можна побачити тролейбуси № 246, 252 і 315 цієї модифікації, а також нові тролейбуси «Skoda 14Tr02/6». 1989 р. Автор фото – Ааре Оландер
Іще із кінця 1960-х років Київський завод електротранспорту імені Ф. Дзержинського у Києві освоїв капітальний ремонт чеських тролейбусів «Škoda 9Tr», проте зважаючи на значне поширення цих машин в Україні було прийнято рішення про будівництво Львівського трамвайно-тролейбусного ремонтного заводу потужністю 400 капітальних ремонтів на рік. Завод спеціалізувався на проведенні заводського капітального ремонту вузькоколійних трамвайних вагонів німецького та чеського виробництва, а також тролейбусів «Škoda 9Tr». Завод почав працювати у 1978 році і отримував замовлення на ремонт трамваїв і тролейбусів з-поза меж Української СРСР – тут ремонтували трамваї «Tatra» для Калінінграда і тролейбуси «Škoda 9Tr» для Грузії. У тролейбусному депо теж працював ремонтний цех, але він спеціалізувався в основному на дрібному та аварійному ремонті тролейбусів «Škoda 9Tr».
Останні тролейбуси «Skoda 9Tr» працювали на маршрутах Львова наприкінці 1990-х років. Машина «Skoda 9TrН29» 1982 року № 413 на виїзді із тролейбусного депо. 1998 рік. Автор фото – Ааре Оландер
Оскільки Львів на початку 1980-х років мав повністю уніфікований тролейбусний парк із машин моделі «Škoda 9Tr», для прискорення їх профілактичного обслуговування в процесі модернізації депо в 1984 році був створений т.зв. «комплекс діагностики», який розмістився у спеціальній будівлі. Комплекс діагностики для тролейбусів «Škoda 9Tr» у тролейбусному депо Львова було обладнано за проектом українського вченого Володимира Веклича, він дозволяв значно скоротити тривалість передрейсового технічного обслуговування і швидко, в автоматичному режимі, виявити несправності тролейбусів. Нажаль, цей комплекс зараз розкомплектований.
Тролейбуси «Skoda 9Tr» в очікуванні ремонту на Львівському трамвайно-тролейбусному ремонтному заводі. 1989 р. Машина № 363 – львівська, інші машини – із Тернополя і Маріуполя
У 1984 році Львів отримує першу партію нових тролейбусів «Škoda 14Tr02» із тиристорно-імпульсною системою керування тяговим приводом – це були найсучасніші тролейбуси, які експлуатувалися на території СРСР. Ці машини отримали деповські №№ 500 – 509 і пропрацювали до кінця 1990-х років. Дослідна експлуатація тролейбусів «Škoda 14Tr» у Львові показала їх високу ефективність, отож із 1988 року почалися масові поставки таких тролейбусів до Львова.
Тролейбус «Skoda 9Tr» № 395 проходить технічне обслуговування в тролдепо Львова. 1980-ті рр., фото із колекції Ярослава Янчака
У 1988 році місто отримало 32 тролейбуси модифікації «Škoda 14Tr02/6» (№№510 – 541), наступного 1989 року до Львова прибуло 29 машин нової модифікації «Škoda 14Tr89/6» (№№ 542 – 570). Іще 20 тролейбусів модифікації «Škoda 14Tr11/6» (№№ 571 – 590) прибуло до Львова у 1990 році. Таким чином із заводу в Острові-на-Огржі до Львова загалом прибув 91 тролейбус моделі «Škoda 14Tr». Постачання цих тролейбусів до Львова припинилося через брак у міської влади валюти для закупівлі іноземних тролейбусів.
Один із стендів комплексу діагностики тролейбусного депо Львова. 1980-ті рр. Фото із колекції Ярослава Янчака
У 1990-х роках стан тролейбусного господарства Львова значно погіршився – було списано більшу частину наявного парку тролейбусів «Škoda 9Tr» і значну частину тролейбусів «Škoda 14Tr». Проблема, в першу чергу, полягала у відсутності в ЛКП «Львівелектротранс» достатньої ремонтної бази для проведення планових капітальних ремонтів тролейбусів. Справа в тім, що Львівський трамвайно-тролейбусний ремонтний завод (в часи незалежної України – Львівський державний завод електротранспорту, а після приватизації – ВАТ «Електротранспорт») не входив до складу Львівського трамвайно-тролейбусного управління, а був підприємством обласного підпорядкування. Мерія, на чолі із Василем Куйбідою, замість того, щоб взяти підприємство на баланс міста, допустило його приватизацію. Відповідно, за ремонт трамваїв і тролейбусів на ремонтному заводі ЛКП «Львівелектротранс» мало платити «живими» грошима, яких підприємству хронічно не вистачало. Отож, вирішили жертвувати якістю ремонту електротранспорту, що часто приводило до його швидкого списання. ВАТ «Електротранспорт» у середині 1990-х років іще виконувало окремі замовлення для ЛКП «Львівелектротранс» по ремонту трамваїв, у другій половині 1990-х на ВАТ «Електротранспорт» іще ремонтували тролейбуси для Тернополя, але після цього підприємство через відсутність замовлень було перепрофільоване.
Тролейбуси «Skoda 14Tr» під час обслуговування в профілакторії тролейбусного депо. Машина № 503 модифікації «Skoda 14Tr02» 1984 року постачання, а машина № 531 – модифікації «Skoda 14Tr02/6» 1988 року постачання. 1989 р. Фото із колекції Ярослава Янчака
Як альтернативу продовженню експлуатації тролейбусів «Škoda 9Tr» влада Львова розглядало закупівлю нових тролейбусів ЛАЗ-52522, які у 1994 році почав випускати Львівський автобусний завод. Попри те, що ці тролейбуси мали гарний дизайн і непогану ергономіку салону, за надійністю вони значно програвали чеським тролейбусам «Škoda 9Tr»: якщо окремі «дев’ятки» змогли пропрацювати у Львові більше 20 років, то значна частина тролейбусів ЛАЗ-52522 була списана менш ніж через 10 років після початку експлуатації.
Останні тролейбуси «Škoda 9Tr» у Львові експлуатувалися на початку 2000-х років. Орієнтовно у 2002 році всі такі тролейбуси у Львові були відсторонені від експлуатації і списані, хоча у Тернополі, Рівному, Чернівцях і Луцьку експлуатація таких машин продовжувалася іще чимало років.
Автоматизоване миття тролейбуса «Skoda 14Tr02/6» № 531 у депо Львова. 1989 р. Фото із колекції Ярослава Янчака
У 1997-1998 році для тролейбусного депо Львова було закуплено 6 вживаних тролейбусів «Škoda 14Tr» 1982 – 1987 років із міст Маріанське-Лазнє, Пардубіце та Градец-Кралове. Серед цих машин були тролейбуси модифікацій «Škoda 14Tr01», «Škoda 14Tr05» та «Škoda 14Tr08/6», які випускалися спеціально для міст Чехословаччини. Більшість із цих машин наразі списана у 2015 – 2018 рр.
Тролейбус «Skoda 14Tr01» № 596 – один із 6 вживаних тролейбусів, закуплених Львовом у 1997-1998 рр. Фото Ааре Оландера, 1998 р.
На початку 2010-х років ЛКП «Львівелектротранс» провело тендер по закупівлі 20 вживаних тролейбусів «Škoda 14Tr» та 10 вживаних «Škoda 15Tr», проте замість 30 тролейбусів у 2012 – 2014 рр. місто отримало тільки 11: шість тролейбусів «Škoda 15Tr» та п’ять «Škoda 14Tr». Проблемою стала низька платоспроможність ЛКП «Львівелектротранс» і небажання міста повністю профінансувати контракт із постачання тролейбусів – він був розірваний у 2014 році, коли курс гривні до американського долара та євро став стрімко падати і постачальнику тролейбусів стало невигідним виконувати контракт.
Перший у Львові зічленований тролейбус «Skoda 15TrМ» № 598. Автор фото – Роман Калініченко. 2013 р
У 2016 році за ініціативи тодішнього керівника ЛКП «Львівелектротранс» Михайла Сидоровича у Львові стартував пілотний проект капітально-відновлювального ремонту тролейбусів «Škoda 14Tr». В процесі капітального ремонту повністю відновлювалася металоконструкція кузова, який отримував обшивку із алюмокомпозиту «Plabond» та вклеєні тоновані панорамні вікна. Низка машин була обладнана цифровим вказівником маршруту із підсвіткою бокового маршрутного трафарету, а деякі машини отримали текстовий електронний маршрутовказівник фірми «Гранато». У салоні замість люмінісцентного встановлювалося світлодіодне освітлення і сучасні пасажирські сидіння виробництва компанії «ВЕЕМ». Низка змін була внесена і в електрообладнання тролейбусів – частина машин отримала сучасний асинхронний генератор для живлення низьковольтних кіл, а на частині машин були встановлені статичні перетворювачі.
Перший тролейбус «Skoda 14Tr02/6» № 512 1988 року після капітально-відновлювального ремонту. Серпень 2016 р.
Проведення капітально-відновлювального ремонту дозволило продовжити термін експлуатації тролейбусів «Škoda 14Tr» на 8 – 10 років. Початково планувалося, що капітально-відновлювальний ремонт пройдуть практично всі наявні тролейбуси «Škoda 14Tr», окрім машин, які мають значні пошкодження несівної системи. Проте пілотний проект капітально-відновлювального ремонту тролейбусів «Škoda 14Tr» було згорнуто наприкінці 2019 року – загалом було відновлено 17 тролейбусів. Вартість капітально-відновлювального ремонту тролейбуса «Škoda 14Tr» в залежності від стану машини і рівня модернізації обладнання складала від 500 тисяч до мільйона гривень – це не більше 20% вартості нового українського тролейбуса.
Салон тролейбуса «Skoda 14Tr02/6» № 512 після капітально-відновлювального ремонту. 2016 р. Автор фото – Володимир Саванчук
Наразі на балансі ЛКП «Львівелектротранс» знаходиться 34 тролейбуси «Škoda 14Tr» різних модифікацій і 5 тролейбусів «Škoda 15Tr», проте із них на лінії станом на 7 травня 2021 року працює лише 13 машин. Проблема полягає в тому, що Управління транспорту та ЛКП «Львівелектротранс», отримавши 50 нових тролейбусів «Електрон», які закупили за кошти кредиту Європейського банку реконструкції та розвитку, не змогло підготувати достатньої кількості водіїв тролейбусів для істотного збільшення випуску електротранспорту на лінію, отож із початком епідемії COVID-19 значну частину тролейбусів «Škoda» відсторонили від експлуатації. Наразі у Львові на лінію у робочі дні виходить біля 70 тролейбусів, хоча наявний рухомий склад депо дозволяє випускати на лінію як мінімум на 15-20 тролейбусів більше.
Антон ЛЯГУШКІН, Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ та Юрій КАУКАЛОВ
Використано фотоматеріали із сайту «Міський електротранспорт».
11 липня о 18:00 у Львові дасть концерт відомий італійський співак Альфонсо Олівер. Виступ відбудеться в одному з найбільших ресторанів міста «Термінал А», повідомляють організатори.
Гостям обіцяють вечір у італійському стилі, який доведе до мурашок.
«Відомий італійський співак та один з найбільших ресторанів Львова об’єдналися, щоб поповнити вашу скарбничку спогадів яскравими моментами! На вас чекають емоційні, чуттєві мелодії у супроводі гітари та фортепіано, смачна італійська вечеря на літній терасі та атмосфера, яка занурить у справжню феєрію почуттів», – зазначають організатори.
Програма концерту: авторські композиції Альфонсо Олівера; класичні італійські пісні; українські хіти в унікальній інтерпретації італійською мовою.
Адреса ресторану:
м. Львів, Рясне-Руське, площа Європейська,1
Вартість квитка – 500 грн.
Вартість квитка з вечерею на терасі – 780 грн.
Деталі за телефоном – +380(68)3683