Цьогоріч уся Україна святкуватиме 30-ту річницю Незалежності! Для кожного українця – це величне свято, яке усі ми свято шануємо і поважаємо. Бо і у наші дні, на жаль, продовжуємо боротьбу за право на свою незалежність!
“З нагоди свята, хочемо запросити вас на грандіозне святкування 30-ї річниці Незалежності України у Славсько! Для гостей свята виступатимуть Віктор Винник і МЕРІ, Іво Бобул, NAVIGATOR, РОКАШ, Роман Скорпіон, Ілля Найда. Також на гостей чекає
шалене dance party від DJ GONIBEZ, Фуд корт і дитяча зона”, – запрошують організатори Lutsyshyn Promo та Promotions.
Початок дійства 23.08 о 17:00! Локація – Співоче поле, Славсько. Організатори: Lutsyshyn Promo, Promotions, Славська селищна рада.
У неділю, 22 серпня, з нагоди 30-річчя незалежності України на Площі Вічевій біля Жовківського замку відбудеться фестиваль «Bulava Fest». Команди з територіальних громад Львівського району змагатимуться у спортивних та силових конкурсах.
На гостей свята чекають багато цікавих розваг, святковий концерт, танці та частування справжнім кулішем.
Захід проводить Львівська районна державна адміністрація за підтримки Львівської районної ради та Жовківської міської ради.
«Це буде наш перший районний фестиваль. Знаменно, що проводимо його до такої величної події – ювілею Незалежності України. Тож запрошую усіх у неділю до Жовкви. Тут відчуватиметься дух справжнього українського свята, буде весело і цікаво. Представники громад, одягнені у козацькі строї, проявлятимуть свою силу і спритність у рукоборстві, метаючи булаву, піднімаючи колоду, стрибаючи у мішках, перетягуючи линву. Громада, команда якої набере найбільшу кількість очок, наступного року прийматиме фестиваль «Bulava Fest» у себе. Відтак захід стане традиційним і, переконана, це буде одна з найбільш очікуваних подій району», – розповідає голова Львівської РДА Христина Замула.
Основна мета фестивалю – відродити історичні традиції українського народу, а також пропагандувати фізичну культуру й спорт, активного відпочинку та здорового способу життя.
«А ще це чудова нагода представникам громад познайомитися, налагодити комунікацію, щоб надалі обмінюватися досвідом і налагоджувати співпрацю у різних сферах», – додає Христина Замула.
Урочисте відкриття фестивалю «Bulava Fest» – о 17.00. Учасники змагань зустрінуться біля адмінбудинку Жовківської міської ради (вул. Львівська, 40) та пройдуться до замку святковою ходою.
Цього року минає 110 років від заснування української скаутської організації «Пласт» у Львові. Про його початки діяльності йшлося у попередній публікації автора на сайті Фотографії Старого Львова 6 серпня 2021 р. У сьогоднішньому матеріалі розповімо про внесок Івана Боберського у становлення та поширення пластового руху у 1912–1914 роках.
Іван Боберський – голова українського гімнастичного товариства “Сокіл-Батько”. Львів, листопад 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів)
Свої перші кроки «Пласт» робив, користуючись підтримкою, порадами та фінансовою допомогою Івана Боберського. Саме він придумав для молодої організації клич «Бач!», що розшифровувався «бистро а чесно» та знак – «стрілку з чотирма перами, повернену вістрям праворуч». Розроблені Іваном Боберським символіка та атрибутика послужили основою для формування ідеології «Пласту».
Пластовий доріст товариства «Сокіл ІІІ» під час вправ з крісами. Львів, 1914 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Згодом Олександр Тисовський запропонував пластунам новий клич «СКОБ!», що розшифровувався «Сильно, красно, обережно, бистро!»; виготовив овальну печатку та відзнаку Першого пластового полку імені Петра Сагайдачного, який діяв при Академічній гімназії у Львові. За наполяганням Івана Боберського Мирон Федусевич 1913 р. при товаристві «Сокіл ІІІ» створив пластовий відділ «малих стрільчиків». Товариство «Сокіл ІІІ» засноване 9 листопада 1912 р. В його структурі було чотири гуртки: організаційний, забавовий, одностроєвий та прапоровий. Члени вправляли руханку у трьох відділах.
Прогулянка пластового гуртка Олександра Тисовського околицями Львова. 1913 р. Світлина опублікована у книзі: Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
Уперше 60 хлопчаків віком 8–10 років у пластових одностроях під своїм прапором, виготовленим за проєктом Мирона Федусевича, виступили 1914 р. на Шевченківському здвизі у Львові. У 1917 р. пластуни цього відділу перейшли до Першого пластового полку імені Петра Сагайдачного. Їхній прапор став символом полку і зразком для наслідування іншими пластовими полками (з 1924 р. – куренями) Галичини у 1920-х роках. Очевидно, не без наполягання Івана Боберського, «Пласт» у Академічній гімназії у Львові та філії почав формувати свою бібліотеку літератури з методики та історії фізичного виховання англійською, німецькою, польською мовами. Відомо, що у філії Академічної гімназії у Львові у 1912/13 н. р. з’явився навіть підручник з японської гімнастики.
Сторінка з книги протоколів пластового полку при Академічній гімназії у Львові. 4 квітня 1914 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Зусиллями та за фінансової допомоги Івана Боберського, який залишався меценатом та ідейним натхненником організації української молоді «Пласт» до Першої світової війни, 1912 р. була надрукована пластова виказка (посвідчення пластуна). Вона була видана при співпраці з Петром Франком товариством «Сокіл-Батько» у Львові великим накладом.
Відбитка печатки пластового полку при Академічній гімназії у Львові. 1914 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Виказка містила відомості про члена «Пласту», «основні точки пластового уставу», 19 пунктів з різних ділянок фізичної та пластової справності: скок вгору (стрибок у висоту); скок у даль (стрибок у довжину); плавання; веслування; їзда верхи; їзда на совгах (на ковзанах); їзда на лещетах (лижах); рухливі ігри та інші – і була розрахована на сім років пластування.
Перші пластові відзнаки та нашивки. 1911–1914 роки. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Протягом 1911–1913 рр. Іван Боберський надавав велику консультативну та фінансову допомогу учневі і колезі за Академічною гімназією Олександрові Тисовському, який укладав книгу «Пласт (scouting for boys) в українських школах». Уперше вона була опублікована у «Звіті дирекції ц. к. ґімназиї у Львові за шкільний рік 1912/1913», а завдяки Іванові Боберському 1913 р. побачила світ окремою брошурою коштом «Вістей з Запорожа». Її наклад був досить великим – 1 тис. примірників. Книга Олександра Тисовського «Пласт» стала для членів пластових гуртків і полків Галичини того часу одним з основних підручників для ведення праці в осередках.
Обкладинка «Пластової виказки». Львів, 1913 р. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові
Стараннями Івана Боберського у друкованого органу «Сокола-Батька» у Львові «Вісти з Запорожа» 1914 р. з’явився додаток – «Пластовий Табор». Усього віднайдено сім чисел цього додатка: за 28 лютого, 14 березня, 15 квітня, 15 травня, 26 червня та 30 липня – спарене 6-те і 7-ме.
Перша сторінка часопису «Вісти з Запорожа», при якому виходив додаток «Пластовий табор». Львів, 15 травня 1914 р. Світлина опублікована у книзі: Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
«Пластовий Табор» публікував інформацію про пластові з’їзди, заклики до пластових куренів краю долучатися до різних заходів, ухвали та роз’яснення про відзнаки, опис пластового однострою, статут, звіти, відомості про мандрівки та табори тощо. Крім додатка, інформацію про «Пласт» подавав часопис «Вісти з Запорожа». Прикладами такої інформації є публікації «Пласт», «Школярські загороди», «Пластовий улад», «Пластовий цїнник», «До хв. пластових гуртків!».
Перша сторінка часопису «Пластовий табор» – додатка до сокільського часопису «Вісти з Запорожа». Львів, 14 березня 1914 р. Світлина опублікована у книзі: Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
До творення «Пласту» та поширення його діяльності Іванові Боберському вдалося залучити молодих учителів: Олександра Тисовського, Петра Франка, Мирона Федусевича, Дарію Білинську, Савину Сидорович, Олену Степанів, Оксану Федів, Теодора Поліху, Степана Гайдучка, Тараса Франка та інших. Напередодні Першої світової війни у Галичині вже існувало одинадцять пластових округ з центрами у Львові, Стрию, Станиславові, Тернополі, Чорткові, Коломиї, Рогатині, Золочеві, Сокалі, Перемишлі, Самборі. Іван Боберський належно підготував Степана Гайдучка, Петра Франка і Тараса Франка до іспиту з руханки, який вони успішно склали 28–29 грудня 1910 р. у Львівському університеті.
Обкладинка книги Олександра Тисовського «Пласт». Львів, 1913 р. Світлина опублікована у книзі: Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
Зусиллями членів організації «Сокіл-Батько», головою якої був Іван Боберський, пластова ідея ширилася Галичиною. Зокрема, 1913 р. член «Сокола» Григорій Кичун організував у станиславівській українській гімназії вісім гуртків пластунів; голова сокільської округи в Рогатині М. Бабин займався організацією пластового життя в гімназії Українського педагогічного товариства; колишній член старшини «Сокола-Батька» Теодор Поліха – «Пластом» у Коломиї. Чимало зусиль до створення та діяльності пластового осередку в Перемишлі доклали соколи Євген Любович, Теодор Поліха та Іван Боберський. Пластовий гурток в українській державній гімназії у Перемишлі 1912 р. увійшов до складу спортивного товариства «Сянова Чайка». Після Першої світової війни «Пласт» поширив свою діяльність на теренах Волині, Закарпаття та в українській діаспорі.
Обкладинка книги Олександра Тисовського «Життя в Пласті». Львів, 1921 р. З фондів Української Бібліотеки імени Симона Петлюри у Парижі.
У 1921 р. Олександр Тисовський (псевдо «Дрот») на основі своєї книги «Пласт» уклав підручник для пластової молоді «Життя в Пласті», який з доповненнями та уточненнями вже 100 років успішно використовується у пластовій діяльності, у тому числі в незалежній Україні. У 1920-х роках пластуни послуговувалися у своїй діяльності працями Івана Боберського «Забави і гри рухові», «Впоряд», «Лавчина і щеблівка» та ін.
Андрій СОВА історик
Джерела та література:
Сова А. Внесок Івана Боберського у становлення організації «Пласт». // Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. Збірник наукових праць. – Львів, 2014. – Вип. 15. – С. 85–95.
Галичина – український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка: [Альбом] / Авт. ідеї Л. Крип’якевич; упоряд. Ю. Николишин, І. Мельник; літ. редактор І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2014. – 268 с.
Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512с.
Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра і Тараса Франків, Оксану Суховерську та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com
26-29 серпня 2021 р. у Львові проходитиме одна з найяскравіших музичних подій року ― 5-ий міжнародний фестиваль класичної музики LvivMozArt, приурочений до 230-річчя з Дня народження Франца Ксавера Моцарта, ― композитора, піаніста та диригента, життя якого було тісно пов’язане зі Львовом. Тема фестивалю ― рефлексії класики в сучасності. Цьогорічна подія розкриватиме тему синтезу мистецтв, синергію академічної музики та інноваційних технологій, а також запропонує прочитання класичних творів молодими виконавцями.
Вперше після тріумфального дебюту у Байройті у Львові диригуватиме Оксана Линів, всесвітньовідома диригентка, арт-директорка та співзасновниця фестивалю.
Цього року ключові події фестивалю вперше транслюватимуться на каналі MEGOGO LIVE, що є абсолютно безкоштовним і доступним на всіх топових платформах, підключених до інтернету: Smart TV, смартфони, планшети, медіаплеєри, ігрові консолі та ін., а також на спеціально встановленому екрані біля Львівської національної опери.
Наймасштабніші заходи фестивалю, які вийдуть у трансляцію MEGOGO:
26.08.Святковий концерт-відкриття у Львівській опері, на якому прозвучить прем’єра першої кантати Ф. К. Моцарта та найвідоміші арії з творів В. А. Моцарта та Д. Бортнянського. Солісти: Юлія Марія Дан (сопрано, Румунія-Німеччина), Константин Деррі (контртенор), Михайло Малафій (тенор), Володимир Шинкаренко (бас), Маріанна Цвєтінська (сопрано). Оркестр Львівської національної опери. Диригує Оксана Линів.
27.08. Концертна програма “За межі”: світова прем’єра “Космічної Симфонії” першої української жінки-композиторки Стефанії Туркевич із мультимедійним супроводом із використанням ілюстрацій Соні Делоне. YsOU/Молодіжний симфонічний оркестр України. Соліст Яков Павленко, скрипка (Німеччина). Диригує Віталій Алексейонок. За підтримки УКФ.
28.08. “Ковчег Україна: Музика”. Концерт-візитівка країни, що презентує 10 століть української музики. В унікальній постановці об’єднані шедеври фольклору, українського бароко, симфонічної класики та сучасної музики від зіркових виконавців. У проекті беруть участь гурти Dakha Brakha, Хорея Козацька, KURBASY, солісти: Оксана Нікітюк, Уляна Горбачевська, Домініка Чекун та ін., Молодіжний симфонічний оркестр України/YsOU, Хор “Дударик”, Камерний дівочий хор КССМШ ім. Лисенка. Ініціаторка та креативна продюсерка — Ярина Винницька. Музична керівниця та диригентка проекту — Оксана Линів. За підтримки УКФ.
Окрім більше 15 масштабних і камерних концертів, що об’єднають симфонічну, камерну, хорову, експериментальну та електронну музику із відеопроекціями та театралізованими перформансами, у рамках фестивалю відбудуться також численні спеціальні заходи до 230-річчя Франца Ксавера Моцарта:
Препрезентація видання “Моцарт-син. Життя Франца Ксавера у подорожньому щоденнику і листах” в упорядкуванні Оксани Линів (спільно з Видавництво Старого Лева). Наук. ред. Роксолана Гавалюк.
Виставка “Моцарт і Львів: історія та сьогодення”, де будуть представлені унікальні архівні знахідки, літографії та нотні видання часів Моцарта, у тому числі ті, якими користувався він сам, а також твори сучасного мистецтва, присвячені йому та музиці. Кураторка Ірина Гірна, наук. кураторка Роксолана Гавалюк.
Презентація алегоричної скульптури Францу Ксаверу Моцарту віденського скульптора Себастіана Швайкерта. Спеціально до події український композитор Богдан Сегін написав святкову «Меланхолійну кантату на честь львівського Моцарта», світова прем’єра якої відбудеться 26 серпня на площі Маланюка, де буде встановлено пам’ятник.
Презентація AR-додатку “Discover Mozart in Lviv”, створеного завдяки інноваційному партнеру фестивалю Visa. Додаток дозволить ознайомитися та інтерактивно взаємодіяти з локаціями, що пов’язані з перебуванням Моцарта-молодшого у Львові, побачити об’єкти доповненої реальності, які розкриватимуть настрій і дух часів Моцарта.
Проект Digital Conductor від інноваційного партнера фестивалю Visa. Технологія дозволить спробувати себе у ролі диригента, обрати твір і продиригувати віртуальним оркестром.
Міжнародна онлайн-конференція “Об’єднані Моцартом” за участі українських музичних науковців, членів товариства European Mozart Ways та представників Stiftung Mozarteum Salzburg.
Також у фестивалі заплановано 6 дитячих заходів, серед яких квести, музичні заняття, дитячі концерти від програми MozArt Kids.Кураторка та диригентка дитячої програми українська диригентка Наталія Стець.
Загалом фестиваль об’єднає 8 особливих локацій у м. Львів. Згадуючи перші заходи LvivMozArt, основним концертним майданчиком цього року буде колишнє трамвайне депо Lem Station. Новою локацією для додаткових заходів (прес-конференція, виставка, препрезентація видання, а також дитячі заходи) стане Музей Митрополита Андрея Шептицького (вул. Кривоноса, 1).
24 серпня 2021 року Україна відзначатиме 30-ту річницю Незалежності. Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика долучається до святкувань та підготувала святкові події.
Відсвяткувати Незалежність у творчому колі однодумців запрошує 22 серпня о 19:00 Академічний інструментальний ансамбль «Високий Замок». У події «Зоря України» також візьмуть участь Богдан Стельмах, Ірина Фаріон, Орест Цимбала, Софія Федина, Олесь Дяк та молода генерація солістів – Наталя Кончаківська, Дмитро Янівський, Вікторія Сивоус, Софія Погоріло, Божена Матвіїв, Зоряна Коновалець. У їх виконанні звучатимуть українські патріотичні пісні, авторська поезія і пісні на слова легендарної Ольги Ільків з проєкту «Повстанське танго».
23 серпняо 18:30 просто неба біля Меморіалу Героїв Небесної Сотні відбудеться концерт Духової капели Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії під орудою Тараса Ленька. У їх виконанні почуємо композиції українських митців.
24 серпняо 17:00, у День Незалежності України, на Площі Музейній 1 (біля Домініканського собору), відбудеться концерт камерного складу Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії, який виступить під батутою Сергія Хоровця. У програмі – твори сучасних українських композиторів.
Ці дві події відбудуться у рамках проєкту «Музика ПростоНеба» у співпраці Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти, Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика, Департаменту культури ЛОДА та Львівської міської ради.
Також 24 серпняо 18:30 у селі Великі Грибовичі Львівського району відбудеться святковий концерт солістів Львівської національної філармонії ім. М. Скорика з концертною святковою естрадною програмою «Пісенне древо України». До програми увійдуть кращі пісні за роки Незалежності України!
Особливою стане подія «Присвята 30-річчю Незалежності України», що відбудеться 24 серпняо 19:00 в у духовному серці Львова – у Соборі святого Юра! У виконанні оркестру «Віртуози Львова», квартету бандуристок «Львів’янки» та дуету «Бандурна розмова» звучатиме українська музика різних епох. Подія відбудеться в рамках VIII Міжнародного музичного фестивалю «Музика в старому Львові».
Тиждень тому на сторінках Фотографій Старого Львова ми розпочали публікацію про львівські фіртки. Першою, про яку писали була Єзуїтська. Сьогодні ж мова піде про Босацьку фіртку.
Босацька фіртка. Акварель поч. ХІХ ст.
ФІРТКА БОСАЦЬКА
Ця фіртка пробита значно пізніше від Єзуїтської. Після її появи назва «Босацька» перейшла і на Руську браму, що стояла на вильоті вулиці Руської біля апсиди Успенської церкви. Тому історію Босацької фіртки варто розпочати саме з Руської брами, чого вимагає й сама хроніка.
Руська брама (Porta rutenicаl) існувала, напевно, значно раніше від згадки про неї у ХVІ ст. Вона була влаштована у високому внутрішньому мурі, який проходив поблизу Успенської церкви. Руська брама завершувалася вежею з приміщеннями. Там, над брамою, 1573 року збудували нову в’язницю. Це підтверджує видаток міської каси муляреві з помічниками на виготовлення з каменю дверей та вікон для цієї в’язниці. Згодом, аж до кінця ХVІІІ ст., на брамі стояв мешкальний будинок.
Й. Свобода. Волоська (Успенська) церква
1608 року на брамі і вежі зафіксовано чималі тріщини. Тоді ж для їхнього «зашприхування» було куплено кілька дубових колод. Ремонті роботи біля брами і вежі виконав тесля Мартин. Але з часом ця будівля продовжувала руйнуватися і, врешті-решт, її потрібно було розібрати. Нову Руську браму почали мурувати 1646 року і тривало це до 1647 року. На спорудженні нової брами працювали будівничі Войцех Келар і Микола Поправа. Келар за свою роботу, згідно з контрактом, одержав 558 зол. Камінь для будови брали з каменоломень у Кривчицях та Голоску. На тій брамі виставили нові помешкання. На другий ярус брами вели сходи з боку церковної апсиди.
Руська вулиця та Волоська церква у Львові. ХІХ ст.
У зв’язку із зведенням нової Руської брами там само, між церквою і міським муром, побудовано кам’яні ворота. Дня 16 липня 1647 року львівські купці і ставропігійські братчики Павло Лавришевич та Матвій Федорович звернулися з проханням до лонґерії, щоб та дозволила їм поставити «ворота від церкви Успення Богородиці аж до міської стіни, де зараз сходи нові та мури і мешкання над брамою новою ериґовані», Райці дозволили збудувати ворота між церквою і муром з тесаного каменю для оздоби міста згідно з поданою моделлю і своїм коштом. За дозвіл Успенське братство заплатило до міської каси 200 зол. Даючи дозвіл, райці застерегли, «щоб до каналу, який з церковних склепів віддавна чистою водою на вал виходить, ніяких клоак не прив’язувати, а повністю зберегти». Отож, маємо цікаву інформацію про канал, що відводив воду з церковних крипт до міського рову, натрапивши на який сучасники можуть сприйняти його за підземний хід.
У другій половині ХVІІІ ст. кам’яниця над Руською брамою належала підчашому землі Вільської, радникові львівського трибуналу, Матвієві Полетилу, який вселився туди 1775 року. Місто, віддаючи йому цю кам’яницю в чинш на 30 років, застерегло, «щоби до брами, через яку проходиться до Босацької фіртки, що знаходиться над нижчим мостом, ніяких воріт ані дверей до замикання винаймачі не давали, і щоб ця брамка завжди була відкрита до висоти склепіння, і жидам ніяких шинків не дозволяли». І далі, у наступному пункті, занотовано вельми цікавий момент: «міський герб лева, що є на тій брамі, щоб був збережений, і напис вище над брамкою про реставрацію 1724 року не був затертий». Ось зразок, як наші предки шанобливо ставилися до пам’яток минулого. Нашим би нинішнім архітекторам і реставраторам брати з них приклад.
Й. Свобода. Костел кармелітів
Тепер, пройшовши через Руську браму чи брамку, звернемо дещо наліво і підійдемо до фіртки Босацької. Свою назву вона одержала від костелу і монастиря кармелітів босих, які вибудувалися на так званому Галюсівському узгір’ї за Пороховою вежею, званою також «Струмилівка». Розпочате 1634 року будівництво костелу Св. Михайла закінчилося 1641 року, але парафіяни з міста не дуже до нього поспішали. Тому ще у тому ж році кармеліти звернулися до короля, щоб той дозволив пробити у міському мурі фіртку до їхнього костелу. Король Владислав ІV своїм рескриптом від 10 березня 1643 року дав дозвіл, а спеціяльно створена для цього магістратом комісія у цьому ж році визначила місце для цієї фіртки. Її пробили у зовнішньому низькому мурі у півкруглій бастеї навпроти Успенської церкви і від неї по прямій лінії мостом через рів і зовнішній вал йшлося до костелу. Фіртка будувалася під наглядом інженера-фортифікатора Павла Ґродзіцького.
Причиною постання ще однієї фіртки в оборонному мурі було бажання зробити парафіянам зручніший і коротший доступ до нововибудованої святині, оскільки вихід Краківською чи Галицькою брамами забирав більше часу.
Фрагмент плану східного прясла фортифікацій Львова. Порохова вежа і Босацька фіртка
На 1645 рік Босацька фіртка була майже готова, але, здається, без верхніх ярусів, про що свідчив би напис у лонґерських книгах маґістрату 1649 року, де мовиться про мурування нової фіртки Босацької. Тоді для неї закуплено 9800 штук цегли і 20 тертиць для стелі.
Цю, а також Єзуїтську фіртки, брами, мури та вежі прикрашали образи різних святих – і мальованих, і різьблених у камені. Про це знову ж таки оповіщають касові книги маґістрату. 1671 року нотується видаток сницареві за різьблення св. Йосифа над фірткою Босацькою і маляреві за два мальовані образи – св. Йосифа і св. Михайла, вміщені у нішах по обидва боки фіртки. Так само занотовані видатки 1691 і 1700 років – «за різьблення і мальовання» цих двох святих. Прикрашання оборонних споруд у Львові було звичним явищем упродовж ХVІ-ХVІІІ ст.
Залишки низького муру з бастеєю, під котрою була босацька хвіртка.
Босацьку фіртку наприкінці ХVІІІ ст. спіткала така ж доля, що й решту міських фортифікацій. Передовсім вони на той час втратили свою захисну функцію і, до того ж, перебували у занедбаному стані, тому 1777 року їх почали розбирати на будівельний матеріял. Рудеру Босацької фіртки 1789 року купив львівський міщанин Гартік всього за 470 золотих.
З Босацькою фірткою пов’язані деякі історичні події. Під час облоги Львова шведами у вересні 1704 року, вони саме нею, на той час чомусь незамкненою, увійшли вночі до міста. Контрибуція, яку шведи взяли з міщан, була великою, але найбільшим тягарем вона лягла на плечі українських мешканців. Українські церкви передали левову долю усією суми, покладеної на місто. Для прикладу, Успенська церква і єпископ дали по 10 тис. зол., церква Св. Юра – 4 000 зол., решта українських церков – по 300, 200, 100 і 50 зол.
Володимир ВУЙЦИК
Джерело: Вуйцик В. Leopolitana. За ред. О.Бойко та В.Слободяна. – Львів, 2013
24 серпня 2021 р. Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові (вул. І.Франка, 154) запрошує усіх охочих разом відсвяткувати 30-ту річницю Незалежності України.
Вранці до музею завітають мистці Запорізької організації національної спілки художників України (голова Ірина Гресик – ініціатор всеукраїнського художнього пленеру «Хортиця крізь віки»), котрі проведуть на мальовничій території музею пленер.
А о 15 год. за участі Ансамблю народної пісні та побутового танцю “Оксамит” (м. Запоріжжя, художній керівник Лариса Купчинська) у музеї відбудеться презентація авторського проєкту «Історія України-Руси у постатях і образах».
Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові
Проєкт «Історія України-Руси у постатях і образах», який представлено до тридцятої річниці незалежності України та 155-річчя Михайла Грушевського – мистецьке бачення постатей українських державників та подій, що відображають шлях нашої країни до своєї самостійності, утвердження і посідання гідного місця у колі європейських держав і світового співтовариства.
На виставці експонуються твори знаних художників, майстрів мистецької справи: Мирона Яціва, Володимира Гамаля, Ярослава Юзьківа, Миколи Опанащука, Василя Семенюка.
Мирон Яців. Данило Галицький
МИРОН ЯЦІВ (1929-1996) – український графік, педагог, доцент Львівської академії мистецтв.
Народився в 1929 році у селі Голешів Журавнівського деканату (зараз Жидачівський район Львівська область). Закінчив Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва. З 1962 року і до кінця життя працював викладачем “Основ композиції” на кафедрі проектування інтер’єрів ЛДІПДМ. З 1962 року брав участь у виставках. Активно працював у станковій і книжковій графіці.
Мирон Яців оформив понад 50 книг, створив проекти військової атрибутики та одностроїв для сучасного війська, брав участь у розробці проектів грошових знаків України, працював у жанрі екслібрису, оформлення музейних експозицій та виставок, виховав цілу плеяду сучасних художників.
Роботи Майстра зберігаються в родині, а також збірках багатьох музеїв, зокрема – Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові.
Володимир Гамаль. Дмитро Вишневецький
ВОЛОДИМИР ГАМАЛЬ – український скульптор, працює в ділянці монументальної та станкової скульптури.
Народився в 1948 році у місті Чернівцях. Закінчив Вижницьке училище прикладного мистецтва та відділ скульптури Естонського державного художнього інституту в Талліні.
Учасник міжнародних та загальнодержавних виставок. Роботи художника знаходяться у державних та приватних колекціях України, США, Канади, Німеччини.
Ярослав Юзьків. Козак Мамай
ЯРОСЛАВ ЮЗЬКІВ – український скульптор, працює в ділянці монументальної, станкової та дрібної пластики. Член Національної спілки художників України та Клубу Українських митців (КУМ). Мешкає у Львові. Викладає у Львівському коледжі декоративного та ужиткового мистецтва ім. І.Труша.
Ярослав Юзьків народився в 1955 році в місті Долина Івано-Франківської області. Творчу діяльність розпочав 1980 року, ще під час навчання у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. Відтоді постійно бере участь у регіональних, загальнонаціональних і міжнародних виставках, конкурсах, симпозіумах, творчих пленерах.
Твори художника представлені у приватних колекціях в Україні й за кордоном, збірках музеїв і громадських організаціях.
Микола Опанащук. Михайло Грушевський
МИКОЛА ОПАНАЩУК – львівський графік і живописець. Заслужений діяч мистецтв України. Професор Львівської національної академії мистецтв.
Микола Опанащук народився 1947 р. в селищі Пулини поблизу Житомира. Навчався на відділенні килимарства Решетилівського професійно-технічного училища, а згодом вступив до Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва.
Мав 150 виставок малярства і графіки в Україні та за кордом, з них понад 30 персональних. Микола Опанащук став Лауреатом міжнародної виставки у Польщі (1991), відзначений журі міжнародної виставки в Канаді (1991) і журі міжнародної виставки-бієнале в Польщі (1993), Україні (м. Львів, Весняний мистецький салон (2012; 2015; 2017).
Василь Семенюк. Михайло Грушевський
ВАСИЛЬ СЕМЕНЮК – український художник, працює в галузі живопису, графіки, декоративно-прикладного мистецтва. Заслужений діяч мистецтв України, Народний художник України, член Національної спілки художників України . Доцент Львівської національної академії мистецтв
Народився 1957 року в селі Чорний Потік Івано-Франківської області. Закінчив Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова. Автор численних живописних композицій за мотивами творів В. Симоненка, Б.-І. Антонича, О. Ольжича та багатьох інших.
В п’ятницю, 20 серпня 2021 року, о 12:00 у Львівському історичному музеї (пл. Ринок, 6 виставкова зала, І поверх) відбудеться відкриття виставки “Символи Незалежності”.
Виставка «Символи незалежності» продовжує цикл заходів Львівського історичного музею, присвячених 30-літтю Незалежності України.
ХХ ст. стало часом найактивнішої боротьби українців за свободу і самостійність; 1991 рік увінчався остаточним утвердженням державної незалежності.
Провідним мотивом даного музейного проєкту виступають прагнення українців до свободи та боротьба за незалежну державу у ХХ ст. Автори виставки пропонують відвідувачу простежити шлях державотворення за допомогою музейних пам’яток, що пов’язані з національною символікою. Кожен народ має символи, які уособлюють його самобутність та національну єдність. Вони підносять його дух в боротьбі за власну самостійну державу та національне самоутвердження. До таких символів належать герб, прапор та гімн.
Символами незалежності стали й поети і політики, військові та священики, науковці та художники, що боролись за свободу народу, творчості та думки, віровизнання. Вони зуміли залишитись собою у часи бездержавності, зберегти свободу в собі та пронести її через життя.
На виставці представлені понад 200 пам’яток з 25-ти фондових збірок Львівського історичного музею: перші українські банкноти, оригінальні документи, раритетні відзнаки та нагороди, унікальні картографічні видання, світлини, особисті речі відомих громадсько-політичних діячів, представників духовенства. Значна частина представлених експонатів є результатом кропіткої пошукової, науково-дослідницької та реставраційної роботи музейників та демонструються вперше.
Куратор виставки: Андрій Музика, завідувач відділу ЛІМ “Музей історії Львова”.
Сьогодні, 19 серпня 2021 року, о 20:00 у концертному залі ENNIO EVENT SQUARE виступить LAURA MARTI.Це буде сольний концерт артистки, повідомляють організатори.
LAURA MARTI виконує джаз, етно, рок та поп, є співачкою, композиторкою, авторкою текстів. Учасниця міжнародних фестивалів: Leopolis Jazz Fest ( Alfa Jazz Fest), Jazz nad Odrą, Lotos Jazz Fest, Bielska Zadymka Jazzowa, Jazz Bez та інші.
«Українка з вірменським корінням та бразильським серцем, одна з найтемпераментніших співачок України, володарка оксамитового голосу, «Співачка року» за версією ELLE Style Awards, номінантка на звання «Проект Року», учасниця «Голосу країни — 11», українська джазова співачка, яка має найбільшу кількість колабораційний з відомими закордонними джазовими музикантами і найбільшу кількість авторських альбомів, везе до Львова свої найкращі пісні з попередніх альбомів і, звичайно, нові музичні сюрпризи», – зазначають організатори.
Лаура Марті
LAURA MARTI випустила п’ять авторських студійних альбомів, ще два – як запрошена гостя, має безліч синглів.
Окрім власних джазових та поп проектів, Лаура входить до складу Nataliya Lebedeva Trio та “Jazz in Kiev Band” Олексія Когана.
«За LAURA MARTI завжди цікаво спостерігати, тому що це харизматичний музикант, який ніколи не стоїть на місці і постійно експериментує в різних жанрах. Лаура – це і є музика в чистому вигляді. Живі виступи.
Лаура Марті
LAURA MARTI – це завжди безмежна шкала емоцій, потужна енергія, натхнення, любов, 100% якісна зі смаком Українська авторська музика», – запрошують організатори концерту.
Кожна львівська дільниця мала своїх злодіїв, які незрідка наводили жах на місцевих мешканців. На зламі 20-30-х років минулого століття на вул. Янівській (нині – вул. Шевченка) проживав знаний грабіжник Юзеф Коляса (1902 р.н.). За фахом він був слюсаром, але покинув своє ремесло і перейшов на злодійський хліб. Уміння і навички попередньої професії йому очевидно дуже знадобилися.
Тандем Коляси і Ванди Пілецької
1926 року Коляса познайомився зі знаною львівською кишеньковою злодійкою Вандою Пілецькою – вродливою блондинкою, у яку відразу ж закохався. Вони проживали у конкубінаті – їх поєднувало взаємне кохання та спільна “праця”. Коли Коляса пробирався у чиєсь помешкання, Ванда стояла на чатах. Коли ж Пілецька “працювала” на трамвайній зупинці, Коляса стоя поруч. Ванда передавала йому украдене, і він миттю зникав з місця події. Якщо б її зловили, то змушені були б відпустити, бо нічого украденого при ній не було.
Злодійський тандем протримався два роки. Коли сусіди запитували, чому вони не поберуться, Юзеф відповідав, що злодій, який впродовж свого життя бореться проти всього легального, не буде укладати легального шлюбу. Коляса зізнавався:
“Мені вистачає, що ми кохаємо один одного, і живемо як чоловік з жінкою… Зрештою, злодій не може одружуватись. Бувають періоди в його житті, коли він змушений свою коханку продати приятелеві. Зрештою, коли злодія закриють до “цюпи”, – для чого тоді, аби його коханка була зв’язаною з чоловіком і йому вірною?”
Вулиця Хмельницького на перетині із нинішньою вулицею Гайдамацькою. Фото поч. XX ст.
В’язниця і угода з Людвіком Греком
Позиція Юзефа Коляси щодо подружнього життя не була оригінальною. Так звичайно мислили у злодійському світі. Життєві перипетії диктували таку поведінку. Юзефа Колясу невдовзі спіймали при спробі проникнення в помешкання. Перебуваючи у в’язниці, він передав своєму приятелю, що може продати йому свою коханку разом з помешканням за ціну, яка б дорівнювала гонорару за оборону у суді. Його друг, Людвік Грек, званий “Сьвірком” (свірк, вар’ят; на львівській гварі – розумово обмежена або психічно хвора людина), давно вже мав плани на коханку Коляси. Коли ж підвернулась така нагода, він без вагань купив Ванду Пілецьку разом з помешканням, обіцяючи витягти Юзефа з ув’язнення.
Проте “Сьвірку” не вдалося виконати своє зобов’язання. Колясу засудили на 6 місяців суворого ув’язнення. Він був розгніваний на свого друга, звинувачуючи його у тому, що той не найняв кращого адвоката.
Шість місяців спливло швидко. Вийшовши на волю, Юзеф Коляса подався до помешкання своєї коханки. Там застав “Сьвірка” – між колишніми приятелями зчинилась сварка, яка швидко переросла у бійку. Грек отримав важке ножове поранення. Коляса утік в невідомому напрямку.
Подальша доля Коляси залишилась поза увагою тодішньої преси. Очевидно одне: традиція продавати коханку приятелеві була потенційно небезпечною для усіх учасників такої угоди.
В рамках Всеукраїнського фотографічного фестивалю “Львівські Фото Фестини 2021” у читальній залі Науково-технічної бібліотеки Національного університету «Львівська політехніка» відбулась лекція, присвячена творчості видатного співзасновника спортового товариства «Україна», активного діяча пластового руху та спортивного товариства «Сокіл» Степана Гайдучка.
Під час свого виступу доктор історичних наук, доцент кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського Андрій Сова розповів про актуальність та цінність фотоархіву.
Лекція «Фотоархів Степана Гайдучка як важливе джерело до вивчення листопадових боїв за Львів 1918 року»
― Чому я обрав саме цю тему? Через теперішню коронавірусну епоху питання війни відходить на другий план. Тому я й обрав військовий аспект і на основі фотоархіву Степана Гайдучка показав маленький епізод з історії України ― листопадові бої за Львів 1918 року. Усе це через призму українських фотографів Теодора Яцури та Івана Боберського. Саме ці світлини збереглися в архіві Степана Гайдучка, ― каже спікер.
Організатор Львівського фотографічного фестивалю «Фото фестини 2021», колекціонер і фотограф Роман Метельський прагне активізувати українське минуле саме через призму фотографії.
― Сьогодні ми розпочинаємо третій Всеукраїнський фотографічний фестиваль “Львівські Фото Фестини 2021” із лекції Андрія Сови. Пізніше у читальній залі Науково-технічної бібліотеки Львівської політехніки відбудеться лекція-спроба подати відоме (світло) й невідоме (тінь) фото Бережан 1865–1930 «Світло й тінь фотолітопису старих Бережан» Миколи Проціва. Це надзвичайно цікава подія, яка варта уваги, ― розповів організатор.
Лекція «Фотоархів Степана Гайдучка як важливе джерело до вивчення листопадових боїв за Львів 1918 року»
Головна мета фестивалю ― популяризувати фотографію та історичні світлини. Роман Метельський зазначив, що навіть серед науковців фотографія є недооціненою. Мало хто вважає, що світлини ― це окремий документ, який вартий уваги. Фотографія набагато більше дає нам зрозуміти ― показує тисячі сторінок спогадів.
Андрій Сова вважає, що потрібно показувати всі історичні здобутки, які розміщені в архівах і саме через це є маловідомими.
Лекція «Фотоархів Степана Гайдучка як важливе джерело до вивчення листопадових боїв за Львів 1918 року»
― Фотографія ― це колосальне джерело, яке, на жаль, сьогодні не завжди беруть до уваги сучасні дослідники. Ми розуміємо, що зараз через певні економічні чинники книги випускають без світлин. Тож потрібно популяризувати вивчення українського минулого, ― додав історик.
Також під час фестивалю «Фото фестини 2021» із 16–21 серпня 2021 року відбудуться лекції відомих науковців та митців, фотовиставки, воркшоп із оцифрування аматорських та професійних кіноплівок, вечір документального кіно «Кінохроніка Нашої Незалежності» та «Ретро Фото Паті».
В четвер, 19 серпня 2021 року, о 15:00 год. в приміщенні Музею визвольної боротьби України (м. Львів, вул. Лисенка, 23 а) відбудеться відкриття виставки “Прапори – свідки історичних подій”.
Виставка відкривається напередодні свята – Дня Державного Прапора України, що відзначається щорічно 23 серпня, та 30-річчя Незалежності України, адже прапори завжди були символічним відображенням певних ідей, яскравою символікою у боротьбі за незалежну українську державу.
На виставці в хронологічній послідовності представлені прапори, які пов’язані з боротьбою українців за свободу та державу, а також прапори та транспаранти які були «свідками» важливих історичних подій.
Виставку відкривають великий синьо-жовтий прапор, обгорілий на барикадах Революції Гідності в страшні дні лютого 2014 року, – сучасний символ боротьби за Гідність та Свободу, європейського вибору України і самопожертви Героїв Небесної Сотні та сокільський прапор українців Перемишльщини початку ХХ ст. – історичних етнічних українських земель. Важливим свідком боротьби українців середини ХХ ст. в рядах ОУН та УПА є синьо-жовтий прапор оригінальної форми, знайдений в церкві преподобної Параскеви Сербської у с. Крехів (кол. Жовківського р-ну) та переданий до Львівського історичного музею у 2018 році.
Свідками українських подій кінця 80-х років та відродження національних символів є синьо-жовта пов’язка представників Львівського історичного музею на відомому «Живому ланцюгу» січня 1990 року; синьо-жовтий прапор 1990 року з підписами народних депутатів України Першого демократичного скликання з Народного Руху; синьо-жовтий Національний прапор України, що вперше був встановлений у сесійній залі Львівської міськради Першого демократичного скликання у квітні 1990 року.
На виставці також представлено національний біло-червоно-білий прапор білоруських вірян, які зустрічали папу Івана Павла ІІ у Львові в червні 2001 року.
Події українських революцій 2004 та 2013-2014 років також відображені на виставці. Зокрема, експонується прапор Італії з підписами українських волонтерів з м. Неаполь, а події російсько-української війни відображені у двох прапорах Василя Сліпака: синьо-жовтому та червоно-чорному з підписами українських вояків. Також представлено прапор Першої медичної роти Національної Гвардії України.
Окрасою виставки є прапор Пластового куреня «Лісових Чортів» з 1927-1928 рр. посвячений в Соборі святого Юра 22 червня 1929 р. з надзвичайною історією, люб’язно наданий УСП «Велике Плем’я Лісових Чортів».
Ще одним надзвичайно цінним експонатом є синьо-жовтий прапор, який належав Провіднику ОУН Степану Бандері і стояв в його канцелярії у м. Мюнхені (вул. Цеппелінштрассе, 67). Урочисто переданий до Львівського історичного музею Ярославом Лемиком 28 червня 2009 року на день Конституції.
Автор виставки: завідувач відділу ЛІМ «Музей визвольної боротьби України» Тарас Кузь.
У середині XVIIстоліття величезну частину сучасних українських територій (на той момент у складі Речі Посполитої) охопило полум’я Хмельниччини. Це явище досить позитивно оцінюється в Україні наших днів, але з подібною думкою точно не згодилась би політична верхівка тогочасної Речі Посполитої. Зрештою, навіть населені пункти та їхні мешканці, які опинились в епіцентрі подій Хмельниччини так точно, також не згодились би із будь-якими позитивними оцінками того явища. Й Розділ на Львівщині – один з таких. До 1640-х років Розділ належав Чернейовським і Жевуським, а після 1650-х Жевуським і пізніше Лянцкоронським. У одному й іншому випадку в місцевість вкладалися і її розбудовували. До прикладу, за Лянцкоронських у Роздолі працював видатний художник Яцек Мальчевський. Що стосується Хмельниччини, то її в історії Роздолу можна окреслити словом-метафорою, що використовується для цілого періоду в українській історії – “руїна”
Кароль Лянцкоронський із своїми дітьми Кароліною та Аделаїдою
Точка зору
Засновник Роздолу Мацей Чернейовський дивився на даний населений пункт як на важливий стратегічний центр, який знаходиться на шляху між містами Перемишль і Галич. Тому й заклав Розділ та усіляко розбудовував його. Львівський земський писар, пізніше також суддя, Станіслав Жевуський, до якого місто перейшло після одруження із Анною Чернейовською, дивився на нього як на справжню оазу з чудовою природою і дивовижно красиву місцевість, де можна облаштувати власну резиденцію. Богдан Хмельницький взагалі ніяк не дивився на Розділ – у нього просто були зобов’язання перед ханом Іслам-Гераєм. Сам Іслам-Герай та його воїни дивилися на Розділ так само як і на безліч інших міст Речі Посполитої, якими проходили – як на потенційне джерело наживи.
Хан Іслям-Герай. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Таким чином, прихід військ Богдана Хмельницького і Іслам-Герая не був перериванням ідилії в розвитку міста, але еру спроб і потуг власників цього населеного пункту перетворити Розділ у щось цікаве точно призупинив. Скажімо, той самий Станіслав Жевуський навіть почав будувати у Роздолі замок, але в 1648 році до місцевості прийшли козацькі війська і всі будівельні роботи зупинилися. Перервався тоді і процес розбудови монастирського комплексу Станіславом Жевуським та його дружиною Анною, обителі кармелітів (будівельні роботи розпочалися у 1647 році). Можна лише здогадуватися, як багато тоді могли б звести Жевуські у Роздолі якби не війна. Тим більше, що відгуки про Жевуського його сучасники залишили лиш найкращі. Скажімо, київський єпископ Анджей Залуський називав Станіслава Жевуського “vir prisci et integri moris”, тобто людина безкорислива і особливої справедливості.
Камінь спотикання
Однак, терени Руського воєводства Речі Посполитої не оминули події Хмельниччини. Так було і з Роздолом. Шляхта залишила цю місцевість і перебігла до сусіднього Комарна. Розділ тоді здали військам гетьмана Богдана Хмельницького практично без спротиву. Оборонявся якийсь час хіба монастир. Дещо згодом, у 1649 році, на фоні Хмельниччини спалахнула боротьба за цю місцевість між нащадками Черенейовських. З одного боку, вже згадана Анна Чернейовська і її чоловік, львівський суддя Станіслав Жевуський, а з іншого – старша внучка Мацея Чернейовського і її чоловік, львівський підкоморій Цетнер. Останні, зусиллями місцевих міщан та жителів деяких наближених міст, навіть намагалися захопити замок у Роздолі. Тоді ж було побито багатьох орендарів, у сутичках загинуло декілька людей. Протистояння сягнуло настільки високого градусу, що для наведення порядку головних винуватців безпорядків публічно стратили на центральній площі у Роздолі в 1650 році.
Герб Жевуських “Кривда”. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Хоч наступна теза звучить грубо і дещо цинічно, але Хмельниччина мала для жителів даної місцевості і позитивні наслідки. Мова про те, що регіон зазнав таких матеріальних збитків і втрат, що місцевих мешканців на декілька років звільнили від обов’язку сплачувати податки. Не варто забувати і про старання власників довколишніх теренів – родини Жевуських, які перетворили Розділ на свою резиденцію і доклали значних зусиль задля розбудови інфраструктури у регіоні. До того ж, поруч селилась дрібна шляхта, наближена до Жевуських – вони підхопили задану своїми патронами тенденцію, вкладаючись у власні маєтки і розбудовуючи їх. Сприяло пожвавленню господарського та економічного життя і прибуття у володіння Жевуських євреїв. У наступні десятиліття місто не тільки відродилося, але й пережило пік свого розвитку, але це – тема для окремої розповіді.
Як вже писали Фотографії старого Львова, 6-8 серпня 2021 року, відбулося відкриття історико-культурного заповідника «Древній Звенигород» в с. Звенигород Пустомитівського р-ну на Львівщині.
Один з наших постійних авторів Ігор Скленар «свіжими слідами» після відкриття там побував і в формі нотаток ділиться враженнями і авторськими роздумами з цього історичного місця періоду княжої доби.
Дорога до заповідника у с. Звенигород веде через с. Шоломинь, де знаходиться дерев’яний храм св. пророка Іллі. Тому перша зупинка у тіні церкви, після крутого спуску з траси на Бібрку, мов «охолодила» свідомість в цей спекотний день – 15 серпня. Адже зовнішній вигляд сакральної споруди та інтер’єр Свято-Іллінського храму додали емоційного піднесення, тому що справді він вже збережений для майбутніх поколінь, не оббитий вагонкою чи понівечений природою.
Церква св. пророка Іллі у Шоломині знаходиться у центрі населеного пункту
Давній іконостас храму у Шоломині
Добре вимощена дорога до звенигородського заповідника не применшила бадьорості духа. На в’їзді обабіч дороги помітні пам’ятні знаки, встановлені, очевидно, в останні роки, один з них – це хрест з викарбуваною датою, і цитата одного з істориків XIX ст. про знаковість цієї місцевості для історії галицького люду.
Історичні символи Звенигорода при в’їзді в село
У Звенигороді теж є старовинний храм, який автор залишив собі у «закладці» майбутніх подорожей, натомість більше часу приділив самому музею. До якого тепер входить колишня будівля з балансу екс-зубрівської сільради і комплекс-обеліск, збудований за совєтських часів. Ще типові плити совкового часу під ногами може з часом будуть замінені на більш сучасне покриття у зв’язку із запланованим оновленням звенигородського заповідника, до якого причетні його директор Наталя Войцещук, також Василь Петрик, архітектор і археолог, керівник управління охоронних об’єктів культурної спадщини Львівської ОДА та інші історики, митці, громадські діячі. Як відомо із ЗМІ, на 2021 рік Український культурний фонд наразі відкликав грант на суму 2,5 млн. гривень, і роботи тут над облаштуванням майбутнього осучасненого заповідника активно не ведуться. Воно передбачало освоєння території площею понад 30 га.
Обеліск, встановлений за часів СРСР з нагоди заснування князівського городища у Звенигороді
Загальний вигляд території біля звенигородського музею
Працівниці Музею «Древній Звенигород» охоче пояснять вам коротку історію культурного об’єкту, який після оновлення справді вражає кількома пунктами. Заідеологізована історія часів СРСР зовсім не була зацікавлена в представленні звенигородського городища саме як місця історичної звитяги, коли ще й московитів не було, тому все підводили під шаблон «трьох братніх народів». Тим не менше місцеві мешканці наполягли на заснуванні тутешнього музею, який з типового класичного зараз став модерним у не дуже віддаленому прильвівському селі. І як на мене, всім іншим музеям такого типу треба прагнути запозичувати деякі методи оновлення, та залишу цю тему експертам-музейникам…
Експозиція оновленого музею історико-культурного заповідника «Древній Звенигород»
На першому поверсі «Древнього Звенигорода» представлено те, що вдалося зробити команді Наталі Войцещук в першій половині 2021 року – в експозиції показати тему княжої доби цієї місцевості. Це є довголітня праця археологів, і не показати її цінність було би неповагою до всіх зацікавлених цивілізаційними маркерами того часу. Саме ними володіло місто Звенигород, яке було зафіксоване у літописах в період 1086-1243 років і яким ефективно керував зокрема князь Володимирко (1124—1128). Саме місто впало внаслідок монголо-татарського нападу…
Експозиція оновленого музею історико-культурного заповідника «Древній Звенигород»
Та повернімось до експозиції. Тут ви побачите у відновленому стані і берестяні грамоти, і мушлю з санктуарію в Сантьяго-де-Компостела (паломницьке місто в Іспанії, популярне в Середньовіччі, куди очевидно зайшов паломник(-ця) із Звенигорода – прим.авт.), і гуслі, і посуд, і прикраси та інші артефакти. Із радянського в музеї залишились тільки дві діорами: сцена загибелі міста і село Звенигород 1987 року. Після того як все було відмито, підклеєно макети й зроблено нове освітлення, діорами постали у новому вигляді. За словами Наталі Войцещук у коментарі для журналу «Український тиждень» , ці діорами заплановано реконструювати, додати до них 3D-мапінг, рух, звук, оживити батальну сцену.
Експозиція оновленого музею історико-культурного заповідника «Древній Звенигород»
і
Другий поверх привабив як світлою експозицією (і з точки зору потрапляння денного світла), стислою й інформативно насиченою інформацією на стендах, вітражами, екраном у другій залі, де відтворюють короткий відеоролик про історію Звенигорода; другою діорамою на тему сільського життя в 1987 році у третій залі.
Звенигород за часів Володимирка у XII-XIII ст. Реконструкція Андрія Хархаліса. Джерело: Історико-культурний парк “Древній Звенигород”.
«Родзинкою» для відвідувачів є 3D окуляри, з допомогою яких я відчув себе віртуальним спостерігачем життя княжого Звенигорода, віртуальним молільником в інтер’єрах двох церков, прошкувальником околицями і фортецею старого Звенигорода. Мій попередній досвід користування візуальними засобами в одному з польських музеїв наштовхнув на думку, що тут би здався ще й звуковий супровід для віртуального споглядання в 3D окулярах, та вірю в те, що як і це, так й інші форми осучаснення музейницькох спадщини – це справа часу, і водночас небайдужості і відповідальності «культурницьких» чиновників на різних рівнях влади. Водночас цінність «звенигородської візуалізації» в тому, що вона є побудована на основі наукових досліджень, як наголосив у коментарі названому виданню архітектор і громадський діяч Василь Петрик.
Експозиція оновленого музею історико-культурного заповідника «Древній Звенигород»
Попереду перед колективом музею Звенигорода ще стоїть низка невирішених завдань, зокрема, й остаточний ремонт всіх приміщень.
Фрагмент діорами с. Звенигород виготовленої в 1987 році
Один із головних висновків, який я виніс для себе після відвідин Музею «Древній Звенигород» ‒ історія князівств, такого як Звенигород, за рівнем цивілізації не поступалася тодішнім локальним європейським, і важливо нам не применшувати цінність наших набутків на тлі інформаційних ідеологічних кампаній проти нашої історії, культури, мови.
Вірян запрошують на прощу до чудотворної каплиці с. Боринич, що на Ходорівщині
В четвер, 19 серпня 2021 року , у свято Преображення Господнього, вірян запрошують до каплички, що біля села Бориничі на Ходорівщині, де 158 років тому з’явилася Богородиця. Початок літургії о 12:00.
Відновити духовні сили, отримати зцілення і принести Богові молитву за рідних і близьких, – з такими інтенціями організатори кличуть на прощу до Боринич до найстарішої чудотворної каплиці Львівщини. Цьогоріч виповнюється 158 років від чудотворного явлення Пречистої Діви Марії у Бориницькій капличці. За цей час там відбувалося чимало чудес, оздоровлень і зцілень.
«Надзвичайна історія трапилась у 1863 р., коли німа дівчинка-пастушка оздоровилась від важкої недуги й заговорила, п’ючи воду та обливаючись нею з кринички, що у лісі поблизу села Бориничі. Їй тоді явилась Божа Матір. Граф Володимир Борковський фундував згодом спорудження тут каплички. Папа Римський Пій IX у 1865 р. надав капличці відпустову грамоту. В радянські часи капличку неодноразово руйнували, а криничку засипали. Вже в часи національного відродження у 1988 р. парох і парафіяни села Бориничі відновили відпустове місце і відбудували капличку, наражаючи себе на небезпеку», – йдеться в повідомленні.
Цілюща вода Бориницької каплички вже понад півтори сотні літ дарує людям здоров’я та красу.
В одній із попередніх статей, «Фотографії старого Львова» вже знайомили читачів із маловідомими фото справжнього туристичного магніту Львівщини – Підгорецького замку (можна побачити тут).
Нагадаємо, що замок в Підгірцях звели в період 1635–1640 років. На світлинах можна побачити не лише вигляд замку із зовні, а й елементи тогочасних інтер’єрів.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Джерело фото: https://www.szukajwarchiwach.gov.pl/
Тролейбус «Skoda 15Tr» № 607 в цеху профілакторію. 2013 р. Автор фото – Володимир Саванчук
Тролейбусне депо – це підрозділ транспортної компанії, яке забезпечує експлуатацію і ремонт рухомого складу – тролейбусів. Перше тролейбусне депо у Львові було створено іще у далекому 1952 році і знаходилося на території трамвайного депо № 1 на вулиці Городоцькій, 185. Із 1964 року працює велике тролейбусне депо на вулиці Тролейбусній. Сьогодні «Фотографії Старого Львова» розкажуть про історію тролейбусного депо нашого міста.
Перші плани будівництва тролейбусних ліній у Львові датуються 1909 роком – тоді керівник Львівського трамвая Йозеф Томицький – видатний інженер-електротехнік, запропонував збудувати в місті кілька ліній безколійного електричного омнібусу, тобто тролейбусу. Ці лінії мали зв’язати центр міста із Високим Замом, крім того планувався запуск тролейбусів по вулицям Кадетській та Стрийській до верхньої частини Стрийського парку (площі Виставки) та до Городоцької рогачки. Проте на своєму засіданні в кінці травня 1909 року Електрична комісія Львівського магістрату відхилила пропозицію про будівництво тролейбусних ліній, тому на Високий Замок збудували трамвайну лінію.
Один із перших тролейбусів МТБ-82Д на площі Міцкевича під час обкатки першої тролейбусної лінії Львова. 1952 р.
У період між двома світовими війнами тролейбусний транспорт став вельми популярним. Справа в тому, що будівництво тролейбусних ліній вартувало значно дешевше, а ніж трамвайних. Щоправда у Польщі (Другій Речі Посполитій) популярність до тролейбуса прийшла значно пізніше – першу тролейбусну лінію було збудовано у 1930 році в Познані. Що ж до Радянської України, то першу тролейбусну лінію було збудовано у 1935 році в столиці Києві. Будівництво тролейбусних ліній у Львові обговорювалося у 1938-1939 рр., проте у відкритті тролейбусного руху Львів випередили Чернівці, які знаходилися у міжвоєнний період під владою Румунії – офіційною датою відкриття тролейбусного руху в обласному центрі Буковини є 1 лютого 1939 року.
У повоєнний час у 1947 році під час розробки першого радянського Генерального Плану Львова було запроектовано створення в місті тролейбусного руху. У червні 1947 року проектна контора «Укркомунпроект» із Харкова розпочала проектування перших тролейбусних маршрутів Львова. Один із тролейбусних маршрутів мав поєднати центр міста із аеродромом на Скнилові (із заїздом на вокзал). Інший маршрут мав поєднати центр міста із Львівським автозаводом на вулиці Стрийській.
Тролейбуси МТБ-82Д на вул. Міцкевича (нині – Листопадового Чину). Перша половина 1950-х рр.. Фото із колекції В. Румянцева
Тролейбусне депо мали спорудити на території трамвайного парку № 1 н вулиці Городоцькій, 185. Тут мав постати профілакторій, де мав проводитися нічний передрейсовий технічний огляд тролейбусів, щотижневий денний огляд електротранспорту і поточний ремонт машин. Проектні роботи у 1947 році завершилися, але реальне будівництво тролейбусних ліній так і не розпочалося. У 1951 році для підготовки тролейбусного руху було демонтовано трамвайні колії із проспекту Свободи.
Навесні 1952 року було ухвалено постанову «Про невідкладні заходи щодо розвитку міського господарства Львова», яка була затверджена Радою Міністрів України 1 травня 1952 року. Відповідно до цього документу в 1952 – 1953 роках планувалося збудувати у Львові тролейбусну лінію довжиною 10,5 км. загальною вартістю 7,2 млн. рублів, в тому числі перша черга – 7,3 км. вартістю 4,2 млн. грн. Першу чергу тролейбусної лінії планувалося здати в експлуатацію до 7 листопада 1952 року.
Тролейбуси МТБ-82Д на території сучасного трамвайного депо № 1 на вул. Городоцькій, 185. Із 1952 по 1964 р. тут знаходилося перше тролейбусне депо міста Львова із профілакторієм на 8 машин. 1950-ті рр. Фото із колекції Ярослав Янчака
Набір персоналу для майбутнього тролейбусного депо розпочався у червні 1952 року. У газеті «Вільна Україна» 3 червня 1952 року було опубліковано оголошення «Управління Львівського трамвая оголошує набір шоферів із трирічним стажем у школу водіїв тролейбусів. Набір проводиться до 10 червня 1952 року. Довідки в управлінні трамвая за адресою: вул. Суворова, 2. Дирекція». Таким чином було набрано 29 курсантів. Вони поїхали до Києва для чотирьохмісячного навчання у Тролейбусному депо № 1. Курсами водіїв тролейбусів керував інженер київського тролейбусного парку М. Покришевський. Персонал ремонтників майбутнього тролейбусного депо теж проходив навчання у тролейбусному депо Києва – його набрали із електриків та механіків трамвайного депо.
Роботи по будівництву тролейбусної лінії від площі Міцкевича до головного залізничного вокзалу розпочалися у середині червня 1952 року. Одночасно із цим почалося будівництво тролейбусного депо-бокусу на території трамвайного депо № 1 на вулиці Городоцькій, 185. Перші п’ять тролейбусів Львова мали бути моделі МТБ-82Д, їх мали виготовити на Заводі імені Урицького в місті Енгельсі Саратовської області.
Водійки львівських тролейбусів. На задньому плані – тролейбуси моделі МТБ-82Д біля стіни цеху профілакторію трамвайного депо № 1 на вулиці Городоцькій, 185. 1950-ті рр., фото із колекції Ярослава Янчака
Монтаж контактної мережі на першому трамвайному маршруті міста Львова завершили 5 жовтня 1952 року. Проте Завод імені Урицького не встиг до 7 листопада 1952 року виготовити і доставити до Львова замовлені тролейбуси. Машини прибули залізницею лише 8 листопада 1952 року і того ж дня були доставлені на територію першого тролейбусного депо. На той час персонал тролейбусного депо складався із 40 працівників, які пройшли стажування у Києві.
Із 9 листопада 1952 року почалася обкатка лінії, а 11 листопада підприємство міського електротранспорту Львова перейменували із Львівського трамвайного тресту в Львівське трамвайно-тролейбусне управління. Керівником ЛТТУ став Семануїл Захарович Ванштейн, а головним інженером – Половенко Сергій Васильович. Львівське трамайно-тролейбусне управління входило у систему Міністерства житлово-комунального господарства УРСР і безпосередньо підпорядковувалося Управлінню комунального господарства Львівської міської ради.
Група працівників тролейбусного депо Львова на фоні агітаційного тролейбуса ЛАЗ-695Т. 1964 р.
Рух тролейбусів із пасажирами розпочався 27 листопада 1952 року. У перший день на маршрут вийшло 4 тролейбуси, якими керували водії Н.С. Мистюк, Б.І. Пурський, І.Р. Троян та А.В. Дубенкова. Першим на лінію вийшов тролейбус із деповським номером № 4, яким керував Іван Романович Троян, який раніше працював водієм трамвая. Вартість квитка на проїзд у львівському тролейбусі на початку становила від 20 до 50 копійок в залежності від довжини поїздки. Згодом вартість проїзду в трамваї була встановлена в розмірі 30 копійок, а у тролейбусі – 40 копійок без залежності від довжини поїздки.
Про початок роботи тролейбусного депо Львова розповідав Микола Каленович Малюта – один із його найперших працівників: «У тролейбусному депо я працював із перших днів його існування. Потрапив до числа водіїв, яких послали до Києва освоювати нові спеціальності. Нас, ремонтників, в цій групі було вісім чоловік. Слюсар М. Гашпер, майстер О. Князев, інженер М. Заболотний.
Старі списані тролейбуси МТБ-82Д на території тролейбусного депо на вул. Тролейбусній. Фото 1971 р., автор Гаральд Нейзе
Трохи згодом у Львові була створена перша школа водіїв тролейбусів. Я успішно закінчив її. І ось мій перший рейс у день відкриття руху. Коли вийшов на вулицю наш первісток, від пасажирів не було відбою, так кортіло усім хоча б раз прокататися».
На момент відкриття тролейбусного руху будівельні роботи по спорудженню профілакторія тролейбусного депо іще тривали – вони закінчилися тільки наприкінці 1952 року. Паралельно із спорудженням тролейбусного профілакторію на території трамвайного депо № 1 проводилося спорудження тягової підстанції № 3, від якої живляться трамвайні лінії по вулицям Городоцькій та Чернівецькій, а також тролейбусна контактна мережа.
Тролейбуси «Київ – 4», «Київ – 2» та МТБ-82Д готуються до виїзду із тролейбусного депо на вул. Тролейбусній. Фото 1971 р., автор Гаральд Нейзе
Початково профілакторій тролейбусного депо Львова був розрахований лише на 8 машин, але уже в 1953 році на балансі Львівського трамвайно-тролейбусного управління (ЛТТУ) було уже 19 машин. Отож, у планах розвитку тролейбусного руху у Львові на VI п’ятирічку (1956 – 1960 рр.) було заплановано будівництво нового тролейбусного депо Львова на 100 тролейбусних машин. Для нового тролейбусного депо вибрали місцину на околиці Львова неподалік Львівського автобусного депо – нова вулиця поруч із депо отримала назву «Тролейбусна». В реальності будівництво тролейбусного депо ЛТТУ розпочалося лише у 1960 році. На той час у Львові налічувалося уже 38 км. контактних мереж тролейбуса і 60 машин.
У перші роки тролейбусне депо Львова здійснювало лише роботи по технічному обслуговуванні тролейбусів і їх аварійний ремонт. Для проведення планових капітальних ремонтів тролейбуси МТБ-82Д відправляли зі Львова на Київський завод електротранспорту імені Дзержинського та Сокольницький вагоно- та автобусоремонтний завод до Москви. Так само на КЗЕТі проводився ремонт найбільш складних вузлів електрообладнання тролейбусів.
Тролейбуси «Skoda 9Tr» на виїзді із території тролейбусного депо. У кінці 1970-х років тролейбуси із тролейбусів цієї моделі складався весь парк тролдепо Львова. Фото із колекції Ярослава Янчака
Із 1962 року на маршрутах Львова почали експлуатуватися тролейбуси «Київ – 2» виробництва Київського заводу електротранспорту. У рік 10-річчя львівського тролейбуса щоденний випуск тролейбусів складав 57 машин, які щоденно перевозили біля 120 тисяч пасажирів. У червні 1963 року на Львівському автобусному заводі було виготовлено перший серійний тролейбус ЛАЗ-695Т, в основу якого було покладено тролейбус БТЛ-62, складений на основі кузова автобуса ЛАЗ-695Б.
Нове тролейбусне депо на вулиці Тролейбусній почало свою роботу 16 серпня 1964 року. Воно було розраховане експлуатацію на 100 тролейбусних машин, його площа складала 4 гектари. До нового тролейбусного депо було прокладено службову тролейбусну лінію по сучасній вулиці Рубчака. Старе тролейбусне депо було переобладнане у цех обслуговування німецьких трамвайних вагонів «LOWA» та «Gotha». Станом на 1964 рік у Львові експлуатувалося 100 тролейбусів моделей МТБ-82Д, ЛАЗ-695Т та «Київ – 2», довжина тролейбусних ліній складала 44 кілометри. На території тролейбусного депо у 1963-64 рр. було споруджено тягову підстанцію № 5, яка живить тролейбусні лінії на вулиці Стрийській, Рубчака і Володимира Великого, а також забезпечує потреби тролейбусного депо.
Останні тролейбуси «Київ – 4» експлуатувалися на маршрутах Львова до 1978 року. На цьому фото – два тролейбуси цієї моделі та тролейбуси «Skoda 9Tr». Справа – цех профілакторію тролейбусного депо. Автор фото – Ааре Оландер, 1977 р.
У новому великому тролейбусному депо проводилося не лише технічне обслуговування тролейбусів та їх аварійний ремонт, але й планові ремонти – середній та капітальний. Для щоденного передрейсового обслуговування та щотижневого денного огляду тролейбусів у депо був споруджений цех профілакторію, планові ремонти проводилися у цеху капітального ремонту. Поруч із цехом, де проводилося розбирання/складання та кузовний ремонт тролейбусів розмістилися електроцех, дільниця ремонту пневматичного і гідравлічного обладнання та механічний цех із токарними, фрезерними та свердлильними верстатами.
У 1969 році завершилося виробництво тролейбусів «Київ-4» на Київському заводі електротранспорту ім. Дзержинського. Того ж року до Львова було передано перший тролейбус «Skoda 9Tr», який до того експлуатувався у Чернівцях, який у Львові отримав інвентарний № 186. В обласний центр Буковини на стажування відправилися водії тролейбуса зі Львова. Працівники тролейбусного депо стажувалися в Києві – у тролейбусних депо Київського ТТУ та на Київському заводі електротранспорту.
Стенд, присвячений 25-річчю тролейбусного руху у Львові в адмінкорпусі тролейбусного депо. 1977 р. Фото із колекції Ярослава Янчака.
Із 1970 року до Львова почалися великі поставки сучасних чехословацьких тролейбусів «Skoda 9Tr» із заводу компанії «Skoda» в місті Острів-на-Огржі – до 1974 року було отримано 143 чеських тролейбусів. Одночасно тривало списання старих тролейбусів МТБ-82Д та невдалих за конструкцією ЛАЗ-695Т. Станом на початок 1973 року на балансі тролейбусного депо було іще 10 тролейбусів МТБ-82Д, 59 тролейбусів моделей «Київ-2» та «Київ-4», а також 109 тролейбусів «Skoda 9Tr» – загалом 178 тролейбусів, в той час, як депо було розраховано на обслуговування 100 тролейбусів. Отож, у 1973 році розпочалися роботи із розширення тролейбусного депо – його територія зросла до 6 гектарів. Реконструкція тролейбусного депо завершилася в 1976 році – тепер воно могло обслуговувати 200 тролейбусів.
До кінця 1970-х років із експлуатації у Львові було виведено більшість тролейбусів виробництва Київського заводу електротранспорту імені Дзержинського – на початку 1978 року на балансі ЛТТУ було лише 15 тролейбусів «Київ – 4». У 1980 році тролейбусний парк ЛТТУ складався тільки із чехословацьких тролейбусів «Skoda 9Tr».
Тролейбуси моделі «Skoda 9Tr» на фоні комплексу діагностики у тролейбусному депо. 1980-ті рр.
Треба зауважити, що паралельно із реконструкцією тролейбусного депо ЛТТУ у 1970-х роках у Львові споруджували Львівський трамвайно-тролейбусний ремонтний завод на вулиці Городницькій. Цей завод спеціалізувався на ремонті німецьких і чехословацьких вузькоколійних (1000 мм.) трамваїв та чехословацьких тролейбусів «Skoda 9Tr». Потужність заводу – 400 капітальних ремонтів електротранспорту в рік. Завод почав працювати у 1978 році – на нього із тролейбусного депо тролейбуси «Skoda 9Tr» передавалися на плановий капітальний ремонт. До цього «дев’ятки» зі Львова передавалися на капітальний ремонт на Київський завод електротранспорту. Депо проводило переважно аварійні та середні ремонти тролейбусів.
Оскільки на початку 1980-х років весь тролейбусний парк Львова складався із чеських тролейбусів «Skoda 9Tr», для скорочення часу технічного обслуговування тролейбусів і підвищення його якості в тролейбусному депо Львова було запроваджено комплекс технічної діагностики зі спеціалізованими випробувальними стендами конструкції українського вченого Володимира Веклича – такі комплекси працювали у низці міст СРСР.
Тролейбуси моделі «Skoda 9Tr» № 395 проходить діагностику перед виїздом на лінію. 1980-ті рр., фото із колекції Ярослава Янчака
У 1970-х роках планувалося спорудження нової тролейбусної лінії у північно-східній частині Львова по сучасним проспекту Чорновола та вулиці Мазепи. В районі вулиці Варшавської планувалося спорудити іще одне тролейбусне депо. У 1975 році було затверджено комплексну транспортну схему Львова, яка передбачала розширення тролейбусної мережі. 19 грудня 1978 року тролейбуси маршруту № 13 рушили по маршруту вул. Зернова – вул. Грінченка. Проте плани будівництва нового тролейбусного депо в районі вулиці Варшавської так і не були реалізовані.
Одині із діагностичних стендів комплексу діагностики. Фото із колекції Ярослава Янчака
У 1982 році, коли львівський тролейбус святкував своє тридцятиріччя. В той рік ЛТТУ отримало останні 20 тролейбусів «Skoda 9Tr», загалом на балансі тоді було 245 машин. Із 1984 року почалася експлуатація нових чехословацьких тролейбусів «Skoda 14Tr» – спочатку було тільки 10 таких тролейбусів із деповськими №№ 500 – 509. Ці тролейбуси мали сучасні тиристорно-імпульсні системи керування тяговим електроприводом. У 1986 році в тролейбусному депо налічувалося 240 тролейбусів.
Автоматизована щіткова мийка для тролейбусів. 1989 р. Фото із колекції Ярослава Янчака
Якщо капітальні ремонти тролейбусів «Skoda 9Tr» у 1980-ті рр. проводилися на Львівському трамвайно-тролейбусному ремонтному заводі, то весь комплекс робіт по технічному обслуговуванню та ремонту тролейбусів «Skoda 14Tr» проводився силами тролейбусного депо ЛТТУ. Окремі комплектуючі направляли на ремонт на Київський завод електротранспорту.
У 1988 – 1990 рр. тролейбусне депо Львова отримало 80 тролейбусів «Skoda 14Tr», проте станом на початок 1990-х років 109 тролейбусів «Skoda 9Tr» вичерпало свій технічний ресурс і потребувало заміни на нові машини.
Тролейбуси «Skoda 14Tr» в цеху профілакторію. 1989 р. Фото із колекції Ярослава Янчака
На початку 1990-х років почалося активне списання застарілих тролейбусів «Skoda 9Tr», випуск яких припинився іще у 1982 році. У 1992 році на балансі ЛТТУ перебувало 216 тролейбусів, але випуск машин на лінію становив лише біля 140 машин. Із 1994 року на баланс ЛКП «Львівелектротранс» почали поступати нові тролейбуси ЛАЗ-52522 виробництва Львівського автобусного заводу.
Так виглядало приміщення комплексу діагностики в кінці 2000-х років. Як видно, обладнання для автоматизованої діагностики на той час було вже демонтоване. Діючою лишалася тільки мийка. Фото – Юрій Пилипчук
Обсяги капітальних ремонтів тролейбусів на Львівському трамвайно-тролейбусному ремонтному заводі у 1992 році істотно скоротилися. У перші роки незалежності України це підприємство мало назву «Львівський державний завод електротранспорту» (ЛДЗЕТ), воно не входило у структуру Львівського трамвайно-тролейбусного управління. У 1995 році Кабінет Міністрів України включив в перелік об’єктів, які підлягають обов’язковій приватизації у 1995 році, Львівський державний завод електротранспорту, який входив до системи Держжитлокомунгоспу України. Після приватизації підприємство отримано назву ВАТ «Електротранспорт» і опинилося у приватній власності – Львівська міська рада не забажала викупити завод в комунальну власність.
Тролейбус «Skoda 14Tr» № 593 в цеху капітального ремонту. 2015 р. Автор фото – Роман Зарума
Із 1996 року ЛКП «Львівелектротранс» перестало передавати тролейбуси на ремонт на ВАТ «Електротранспорт». Міська влада вирішила проводити всі види планових ремонтів силами тролейбусного депо і зробило ставку на постачання тролейбусів ЛАЗ-52522 виробництва Львівського автобусного заводу, які виявилися «сирими» і ненадійними – їх капітальні ремонти планувалося проводити силами ЛАЗу. Відповідно протягом другої половини 1990-х років було виведено із експлуатації усі тролейбуси «Skoda 9Tr», хоча у Чернівцях, Рівному та Тернополі такі машини іще активно працювали до кінця 2000-х років. Також було списано і чимало тролейбусів «Skoda 14Tr», у першу чергу через нестачу запчастин для ремонту. Загалом цех капітального ремонту тролейбусного депо розрахований на одночасний ремонт усього чотирьох тролейбусів. Після списання тролейбусів «Skoda 9Tr» було розібрано комплекс діагностики.
Тролейбус ЛАЗ-52522 № 042 в цеху капремонту. 2016 р. Автор фото – Роман Зарума
Із 2006 року тролейбусне депо ЛКП «Львівелектротранс» надійшли перші низькопідлогові тролейбуси ЛАЗ Е183D1. У цеху капремонту було встановлено спеціальний підйомник для технічного обслуговування і ремонту низькопідлогових тролейбусів. У 2008 році тролейбусне депо поповнилося іще 5 низькопідлоговими ЛАЗами та двома тролейбусами «Богдан» Т601.11.
У 2013-14 рр. на баланс ЛКП «Львівелектротранс» поступає 5 тролейбусів «Skoda 14Tr» та 6 зічленованих машин моделі «Skoda 15Tr». Всі ці тролейбуси – вживані із міст Чехії. Тролейбусне депо Львова успішно освоїло експлуатацію та ремонти тролейбусів «Skoda 15Tr».
Тролейбус ЛАЗ Е183 під час ремонту в цеху капітального ремонту. 2016 р. Автор фото – Роман Зарума
Протягом понад 20 років (до 2016 р.) керівником тролейбусного депо Львова був Володимир Антонович Карпа. Він народився у 1952 році, у 1973 році прийшов на роботу в тролейбусне депо ЛТТУ, починав із роботи слюсарем-електриком. Паралельно із роботою в тролейбусному депо Володимир Антонович навчався у Київському технікумі електротранспорту, який закінчив у 1976 році і отримав фах техніка-електромеханіка з експлуатації і ремонту електротранспорту. В.А. Карпа очолив колектив тролейбусного депо на початку 1990-х років. У 2009 – 2011 роках в якості виконувача обов’язків директора очолював ЛКП «Львівелектротранс». Також протягом довгого часу на посадах головного інженера тролейбусного депо, заступника начальника із експлуатації та начальником цеху капремонту працювали Степан Андрійович Биїк, Іван Іванович Биїк та Ігор Іванович Роман.
Тролейбус «Skoda 14Tr» № 540 на завершальній стадії капітально-відновлювального ремонту. 2018 р.
Із 2014 року у Львові починається експлуатація нових тролейбусів «Електрон» Т191. У 2014-2016 рр. закуповується 10 таких машин, у 2019-2020 рр. поступає іще 50 таких тролейбусів, які підприємство придбало за кошти кредиту Європейського банку реконструкції і розвитку.
Робоче місце електрослюсаря із ремонту вузлів електрообладнання тролейбуса. Листопад 2018 р.
У 2016 році після приходу на посаду директора ЛКП «Львівелектротранс» Михайла Сидоровича силами цеху капремонту тролейбусного депо розпочався поглиблений капітально-відновлювальний ремонт тролейбусів «Skoda 14Tr». В процесі капітального ремонту машини отримували нові сидіння салону, затемнені вклеєні вікна та обшивку із алюмокомпозиту. Першою було відноволено машину із № 512. На низку машин було встановлено електронні маршрутовказівники, статичні перетворювачі для живлення бортової мережі, нові компресори. Загалом у 2016 – 2019 рр. було проведено КВР 17 тролейбусам «Skoda 14Tr». Начальником тролейбусного депо у 2016 р. став Василь Михайлович Шевчук, а головним інженером – Богдан Лата. Пізніше силами цеху капітального ремонту тролейбусного депо було освоєно поглиблений капремонт тролейбусів ЛАЗ Е183 та «Богдан» Т601.11.
– Стенд для перевірки вузлів електрообладнання тролейбусів. Листопад 2018 р.
У 2016 – 2018 р. в тролейбусному депо Львова проведено низку робіт із покращення умов праці. Зокрема проведено реконструкцію гардеробу та душової профілакторію, встановлено нову систему опалення виробничих цехів, в низці приміщень встановлено нові енергозберігаючі вікна. Незважаючи на це тролейбусне депо потребує реконструкції.
Антон ЛЯГУШКІН, Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ та Юрій КАУКАЛОВ
14 серпня на Арені Львів зібралися тисячі шанувальників української естради на концерт національного музичного проєкту «Ukrainian Song Project/Українська пісня-2021». Цьогоріч п’ятий, ювілейний, концерт був присвячений 30-літтю проголошення Незалежності України.
Гурт АНЦЯ – переможці конкурсу «Ukrainian Song Project/Українська пісня-2021»
Почався гала-концерт «Ukrainian Song Project/Українська пісня-2021» виступами десяти гуртів-фіналістів, яких обрало журі серед чотирьох сотень учасників конкурсу.
Шанувальники молодих талантів мали нагоду послухати гурти АНЦЯ, JULINOZA, Semyokhina, ЛЕV, BORA, «GG Гуляй Город» (feat. Morphom), Sowa, «Cry неба», Маргариту Самойлову і MARLEN.
Концерт «Ukrainian Song Project/Українська пісня-2021»
Після цього експертна рада, до складу якої увійшли громадські діячі, представники українського шоу-бізнесу, обрала переможця одного з найбільших пісенних конкурсів. Першість здобув закарпатський гурт АНЦЯ.
Як зазначили організатори заходу, переможці отримали можливість студійного запису та продюсування авторської композиції на FOXXSTUDIOS Вадима Лисиці. Окрім цього, річну промоцію та менеджмент від проєкту «Ukrainian Song Project/Українська пісня-2021».
Олег Скрипка на концерті «Ukrainian Song Project/Українська пісня-2021»
Після привітань для переможців, розпочалася концертна програма, в основі якої ― історія української музики за 30 років Незалежності. Першим виступив Олег Скрипка зі своїм легендарним рок-гуртом «ВВ» із музичними хітами «Весна», «Танці», «День народження». Також у межах восьмигодинної концертної програми глядачі мали нагоду насолодитися виступами Ірини Білик, JAMALA, Анни Трінчер, М’яти, Оксани Мухи, LOMAKIN, Сергія Бабкіна, KHAYAT, Віктора Павліка, MELOVIN, гурту «СКАЙ» та багатьох інших. Завершився захід виступом гурту «БЕZ ОБМЕЖЕНЬ».
До слова, концерт транслюватимуть у телевізійній версії на каналі «1+1» до 30 річниці Незалежності України.
Наталія ПАВЛИШИН
Фото: «Ukrainian Song Project/Українська пісня-2021»
Підгорецький замок належить не тільки до найвизначніших архітектурних об'єктів Львівської області, а й усієї України. І хоча про нього написано уже чимало та сьогодні...
