В неділю, 12 вересня 2021 року, у Митрополичих садах відбудеться відбудеться ювілейний концерт октету “Орфей”.
Історія команди налічує більше двох десятків років. За цей час “Орфей” заробив репутацію одного з найкращих акапельних колективів в Україні, а також сформував фан-базу в інших країнах.
В силу карантинних обмежень октет “Орфей” не зміг виступити з ювілейним концертом в 2020 році. Однак зараз колектив готовий зачарувати своїх шанувальників.
12 вересня 2021 року о 15:00 та 19:00 в Митрополичих Садах у Львові октет “Орфей” представить свою ексклюзивну ювілейну програму “Орфей 21”.
На гостей чекають кращі українські та світові композиції, популярні сучасні твори, власне аранжування, неймовірна атмосфера, яскраві враження, незабутні голоси учасників октету, які торкнуться серця кожного глядача, а також багато сюрпризів.
Особливий гість концерту – переможець проекту “Шанс” і “Голос країни” – Павло Табаков.
Щоб потрапити на ювілейний концерт октету “Орфей” у Львові, купуйте квитки на сайті “Kontramarka.ua, а також в касах міста.
Наймасштабніша культурна подія України 28 BookForum цього року відбудеться 15-19 у Львові вперше за всю історію у гібридному форматі: онлайн та офлайн. Програма фестивалю налічує 120 подій, 250 учасників, зокрема – 25 іноземних авторів з 21 країни світу.
Всі ці події детально розкриватимуть фокусну тему цьогорічного фестивалю — “Гра в дорослішання: як ми зростаємо незалежними”. Куратор фокусної теми – відомий український перекладач та літературознавець Юрко Прохасько.
Цього року вперше в історії незалежної України Нобелівська лауреатка братиме участь в українському літературному фестивалі. Це – почесна гостя фестивалю, Нобелівська лауреатка, володарка премій “Ніке” Ольга Токарчук.
Почесний гість – володар Нагороди за найкращий сценарій на 58-му Каннському кінофестивалі Ґільєрмо Арр’яга – також завітає до Львову вперше. Фільми за його сценаріями здобули премію BAFTA та номіновані на “Оскар”. Ґільєрмо Арр’яга представлятиме на 28-му Львівському міжнародному BookForum сучасних авторів Південноамериканської літератури.
Також на BookForum ділитимуться досвідом спеціальні гості – 93-річна психотерапевтка, що пережила Голокост, письменниця Едіт Еґер, іспанська письменниця та художниця Ірен Сола.
Ніч поезії 28 BookForum прийматиме РадіоГараж, куруватиме музику та поезію нон-стоп Юрій Андрухович. Тож 19-го вересня готуйтеся до літературної вечірки.
Цього року 28 BookForum знов запрошує на спецпроєкти партнерів: дискусії з провідними письменниками престижної премії EUPL; зустріч з молодими поетами Європи з Versopolis; побачити нову мапу України, книжку про нацспільноти та віртуально подорожувати Кримом з Ukraїner; дискусії про переклади з Translatorium; познайомитися з авторами сучасної Азербайджанської літератури; послухати зірок PEN та чимало іншого.
Минулого року фестиваль відбувся онлайн, записи зустрічей досі доступні на сайті форуму. В 2021-го року 28 BookForum відбудеться в гібридному форматі: офлайн та онлайн, тож приєднатися до головної культурної події України можна зі всього світу.
Улюблені затишні локації львів’ян теж цього року кипітимуть фестивальним життям: 28 BookForum розвернеться на площі Ринок, у Львівському академічному театрі ім. Леся Курбаса, Музеї етнографії та художнього промислу Інституту Народознавства НАН України та у Радіогаражі.
Усі події 28 BookForum — безкоштовні. Онлайн-трансляції дивіться на сайті bookforum.ua.
Проєкт підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатись з думкою авторів.
Бургомістр Львова Міхал Міхальський, Nowości Illustrowane. 1907
Наприкінці ХІХ століття, коли поблизу новозведеного залізничного вокзалу в Брюховичах почало розбудовуватися рекреаційне курортне містечко для заможних львів’ян із розташованим поруч великим парком для прогулянок, у магістраті Львова надумали спорудити тут також новомодний у ті часи літній табір для оздоровлення та відпочинку дітей.
Найбільше до цієї справи долучився багаторічний радник (депутат) міської ради, а згодом віце-президент та президент (тобто голова міста) Львова Міхал Міхальський. Навіть місце розташування “вакаційних колоній”, мабуть, не випадково було обрано по сусідству із віллою бургомістра, будівля якої, до речі, дотепер збереглася на території нинішнього санаторію “Львів”.
Алея Міхала Міхальського (тепер — вулиця Курортна)
“Невдовзі, окрім літніх будиночків, що групувалися біля залізничного двірця та далі в напрямку села, почали з’являтися й інші будинки для літнього відпочинку. Стараннями бургомістра Міхала Міхальського при алеї Крашевського (тепер – вулиця Широка, – авт) було споруджено павільйони для вакаційної колонії, де під час літнього сезону велика кількість убогих дітей з родин міських службовців, а також із сиротинців мали можливість відпочити серед прекрасної природи Брюхович”, – писали про спорудження цього дитячого табору в путівнику Brzuchowice : podmiejska wieś letniskowa i ośrodek sportów zimowych, 1938 року.
Вілла президента (бургомістра) Міхальського
Таку турботу про дітлахів можна пояснити важким дитинством самого Міхала Міхальського, який походив із шляхетської родини, але рано осиротів та змалку перебував під опікою свого стрия. Той підштовхував малого до науки, але Міхалові більше припала до вподоби робота на кузні, яка була недалеко від дому. Там він потроху став навчатися ковальського ремесла. Родичі докоряли йому, вважаючи, що той ганьбить аристократичне походження, займаючись такою працею, але це його не похитнуло.
Згодом, коли Міхал Міхальський отримав посаду мера Львова, він говорив: “Якби мій стрий побачив мене тепер у цьому президентському фотелі, він би більше не соромився і забрав назад свої слова про те, що я ганьблю шляхетський рід”, – цитувало бургомістра у 1907 році львівське видання Chwila.
Вілла Міхальських під №3 на карті, 1914 рік
Ще 17-річним парубком Міхал Міхальський долучився до Січневого повстання 1863 року у Варшаві, коли польські шляхтичі зробили спробу визволити країну з-під влади царської Росії. Він, зокрема, був учасником битви під Порицьком (тепер — село Павлівка на Волині) з російськими військами. Після поразки національно-визвольних змагань Міхальський був на короткий час ув’язнений, а згодом повернувся в Галичину. У Львові він продовжив свою працю коваля: спершу в 1871 році як підручний у майстра Кубасевича на Знесінні, а потім організував власну справу – відкрив ремісничу майстерню, де його робітники не тільки займалися ковкою, але й виготовляли карети та фіакри.
Через кілька років постійної праці та проживання у місті Міхал Міхальський отримав “прописку” — у 1879 році він став громадянином “столичного королівського міста Львова”. Щоб отримати права жителя міста, окрім власноруч написаного клопотання до магістрату, Міхальський подав характеристики від кількох львівських громадян, свідоцтво моральності (видавалося переважно священниками, – авт), свідоцтво про місце народження та виписку про свої заробітки. У поданні він також додав, що багаторічною ковальською працею доробився до нерухомості на вулиці Жовквівській, в якій тепер і проживає.
Уже наступного 1880 року Міхал Міхальський очолив у Львові корпорацію ковалів, коновалів та стельмахів. Того ж року його було обрано до львівської міської ради від комітету “Єдності та Злагоди”.
Загалом Міхальський був доволі активним громадянином, долучався до важливих справ магістрату, як-от проведення у Львові Галицької крайової виставки 1894 року (тогочасного економічного форуму), а також проявляв себе у громадських ініціативах – скажімо, у 1887 році він отримав титул “куркового короля”, зробивши найвлучніший постріл на змаганнях, які проводило місцеве Стрілецьке товариство. Також він був президентом музичного товариства “Гармонія”.
“Займаючись справами господарсько-економічної сфери, він не випускав однак з поля зору справ шкільної освіти та виховання. Заклав вакаційну колонію у Брюховичах і взяв її під свою опіку, дбав про її корпуси та займався створенням фребльовських шкіл (дошкільних закладів на кшталт дитсадків, – авт). Коли місто отримало мільйонну позичку з державної скарбниці, домігся того, щоб третину цих коштів було витрачено на освітянські цілі”, – писала про діяльність Міхала Міхальського газета Chwila.
Рішення про будівництво у Брюховичах трьох будинків для дитячого табору відпочинку було прийнято 9 квітня 1897 року на засіданні міської ради з ініціативи на той час уже віце-президента Міхальського. Цей заклад був розрахований на одночасне перебування 80 дітей (40 хлопчиків та 40 дівчат).
“На його спорудження, окрім раніше затверджених 10 000 злотих ринських (тобто 20 тисяч австрійських корон або близько 2 мільйонів гривень за нинішніми мірками, – авт.) було додатково виділено 3 000 злотих на будівельний майданчик та 800 злотих для внутрішніх робіт. На утримання колонії щорічно передбачено 1 200 злотих”, – повідомляла тогочасна газета Kuryer Lwowski.
Згодом у пресі повідомили, що будівництво павільйонів для літнього відпочинку тривало всього 6 тижнів, усіма слюсарними роботами в новобудовах, а також виготовленням ліжок для спальних кімнат займалися львівські майстри. Обидва спальні павільйони і кухня, за словами журналістів, видалися досить гарними. Того ж літа відбувся перший заїзд дітей на відпочинок.
“Міська рада Львова оголошує конкурс на 80 місць у літніх таборах у Брюховичах для хлопців та дівчат. На ці місця можуть претендувати учні муніципальних народних та відомчих шкіл Львова, але пріоритет надається дітям службовців Львівської гміни, потім вихованцям муніципального дитячого будинку та, зрештою, дітям бідних ремісників та промисловців Львова. Відповідні заяви зі свідоцтвом про бідність та шкільний атестат за останнє півріччя повинні бути подані до магістрату до 20 липня”, – повідомляла газета Kuryer Lwowski.
У той час такі літні табори для дітей ще були незвичайною новинкою. Як зауважило видання Słowo Polskie, щойно за двадцять років до відкриття вакаційної колонії у Брюховичах, влітку 1876 року пастор Біон вперше провів такий табір для дітей у швейцарських Альпах. Відтоді такий спосіб відпочинку поширився в європейських країнах. Перший такий заклад в Галичині з’явився у Гребенові (тепер Сколівського району, – авт), наступний – відкрився у Брюховичах.
Газета повідомляла, яким був розпорядок дня у таких таборах: “Діти встають о шостій ранку, вдягаються, вмиваються, розчісуються, промовляють “Отче наш” і співають набожну пісню. О 7 годині сніданок, о пів на дев’яту — служба Божа. Від 9.30 до 11.00 гімнастика або ігри, об 11 — другий сніданок. Від 11.30 до 12.45 — співи( часом купання). О 13.00 — обід та відпочинок. О 16.00 — підвечірок і мандрівки або купання. О 7 вечора забава, о 9 — молитва і відпочинок перед сном”.
Вдова бургомістра Михайлина Міхальська
До наших днів будівлі вакаційної колонії, які були розташовані десь у межах теперішнього центру реколекцій “Світлиця” та майданчику для пейнтболу, не збереглися. У роки Другої світової війни в цих приміщеннях, за спогадом старожилів, квартирували німецькі солдати. Ймовірно, у той час вони й були зруйновані.
Натомість до сьогодні достояла вілла Міхальського, в якій, щоправда, останніх тридцять років жила лише вдова бургомістра. 61-річний Міхал Міхальський пробув менш ніж два роки на посаді мера і раптово помер 13 квітня 1907 року від серцевого нападу.
Сучасний вигляд вілли
Тогочасна преса детально повідомляла, як пройшли останні години життя цього чоловіка, який понад 25 років свого життя віддав служінню громаді. Газета Kuryer Lwowski повідомляла, що напередодні Міхальський до пів дев’ятої вечора перебував у своєму кабінеті в ратуші, звідки пішов до театру. Але вже через годину вийшов звідти, скаржачись на біль в лівому боці і в руці. Цілу ніч йому прикладали компреси, але такі ліки не допомагали. О 10 ранку через сильні болі йому вкололи морфій. Близько пів дванадцятої серце бургомістра Міхальського перестало битися.
Бургомістр у катафалку в ратуші. Nowości Illustrowane. 1907
Коштом магістрату Міхалу Міхальському влаштували пишний похорон. Гріб з його тілом поклали у ратуші, де відбулася церемонія прощання. Власники крамниць та ремісничих майстерень в день похорон припинили роботу, в театрі скасували вечірні вистави, а в школах — навчання, над ратушею та іншими офіційними будівлями, а також над багатьма житловими будинками вивісили жалобні знамена, а коли тіло виносили, то ратушний годинник глухо пробив 24 удари, навіки прощаючись із господарем міста. Похоронна процесія переповнила вулицю дорогою на Личаківське кладовище.
Похорон Міхальського у Львові. Chwila, 1907 рік
“Вчора група погано одягнених людей плакала перед ратушею. Хто ці люди, невідомо, але їхні сльозам – найкращий некролог для Міхальського. Тому що людині, яка “погано одягнена”, яка постраждала у світі, не легко заплакати. Але вони плакали – я бачив…” – писав про загальну жалобу у Львові за мером-ковалем тогочасний репортер газети Kuryer Lwowski.
В п'ятницю у Львові назвуть переможців Премії Андрія Бокотея
В п’ятницю, 3 вересня 2021 року, о 17:00 в актовій залі Львівського історичного музею (пл. Ринок,6) відбудеться церемонія вручення нагород переможцям конкурсу на Премію професора Андрія Бокотея для молодих художників-склярів.
Премія професора Андрія Бокотея для молодих художників-склярів-2021,
унікальний проект, який не має аналогів в Україні та має на меті підтримати
молоде українське скло як винятковий мистецький напрям, популяризувати його
на всеукраїнському та міжнародному рівнях. Цьогоріч конкурс відбувається за
підтримки Українського культурного фонду.
Діяльність Премії розпочато 2018 р. як щорічний проєкт в рамках 80-річного
ювілею всесвітньо відомого скляра, професора Андрія Бокотея. Станом на
сьогодні відбулося три конкурси за участю 49 молодих художників: студентів і
випускників мистецьких ЗВО, яким на момент конкурсу не виповнилося 35 років.
Переможці 2018 та 2019 рр. в нагороду взяли участь у Міжнародних конференціях
художнього скла у м. Нінбо та м. Усі (Китай), а призери 2 і 3 місць отримали
грошову винагороду. Роботи всіх лауреатів увійшли в колекцію Чженцзянського
музею скла у Нінбо (Китай).
Основні заходи, що проходять в рамках проєкту:
Виставка творів конкурсантів Премії проф. Бокотея 2021: 1 серпня – 30
жовтня, Музей скла у Львові (площа Ринок, 2)
Оголошення результатів конкурсу та вручення нагород: 3 вересня,
Львівський історичний музей (актова зала)
Робота переможців на гутній печі та майстернях кафедри художнього скла
ЛНАМ 5-15 вересня.
Виставка творів переможців 2018-2021 рр.: 22 вересня – 5 жовтня. Галерея
ЛНАМ (вул. Кубійовича,35б)
Також передбачені видання альбому з результатами усіх попередніх премій,
каталогу 2021 р. та спецвипуску часопису “7UA”.
В суботу, 4 вересня 2021 року, о 19:00 у Митрополичих садах відбудеться неповторний концерт: у виконанні симфонічного оркестру прозвучить програма «Світові хіти».
Про це повідомив організатор серії концертів у Митрополичих садах компанія «BIGSHOW Agency».
Спеціальна програма «Світові хіти» – це унікально підібрані хіти 20 та 21 століття всіх улюблених виконавців у виконанні оркестру під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада.
Цього вечора у виконанні симфонічного оркестру прозвучать кращі композиції з репертуару Michael Jackson, Paul McCartney, Whitney Houston, Christina Aguilera, Aerosmith, Sting, Michael Buble, Gloria Gaynor, Adele, Queen, The Beatles, Celine Dion та інших. Спеціальний гість – Ксенія Царенко. Ведучий – Олег Пригода.
«На Вас чекає поєднання музичних експериментів, нових неординарних прочитань культових хітів, яскраве шоу, приголомшливі вокалісти і вихор емоцій. Дозвольте собі на кілька годин поринути в інший світ, в якому поєдналися: легендарні мелодії у виконанні кращих тенорів і оркестру та атмосфера сакрального місця з вражаючим краєвидом на історичну частину міста Львова. І все це під спів пташок та захід сонця з Святоюрської гори. Музика, легке вино і аромати літнього саду подарують Вам справді чарівний вечір, який захочеться згадувати ще довго», – запрошують організатори.
Концерт відбудеться в рамках проєкту “Україна 30” – унікальної серії концертів, до 30 річчя Незалежності України, які розкривають всю різномастість форм та жанрів музичної душі України (від етнічної музики до класики).
Кожен український регіон, а Львівщина тим більше, може похвалитися багатьма видатними уродженцями, які не просто досягнули індивідуальних максимумів, а пов’язані із набутками та відкриттями, що мають загальнонаціональне чи навіть загальнолюдське значення. Щоправда, поміж такими є люди, чиї імена не сходять зі шпальт різноманітних видань десятиліттями, а є діячі, чиї старання також можна вважати непересічними й унікальними, хоча вони самі – надалі залишаються в тіні і чекають на гідну оцінку своєї діяльності. Саме серед останніх, очевидно, й Юзеф Дітль (1804 – 1878) – видатний лікар, професор і ректор Ягеллонського університету, почесний громадянин Кракова й пожиттєвий член австрійського парламенту.
Юзеф Дітль. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Про нього нагадають назви вулиць…
Юзеф Дітль має статус почесного громадянина Кракова, у цьому місті, важливому і символічному для поляків, в його честь названо вулицю. Крім того, в середині минулого століття в Кракові відкрили пам’ятник цьому діячу (знаходиться на площі всіх Святих), що був президентом згаданого міста, а з нагоди 50-річчя його смерті ресурсом міста було видано пам’ятну книгу, присвячену Юзефу Дітлю. На сам кінець, у Кракові є шпиталь, школа, гімназія і навіть зал для конференцій, що носять ім’я Юзефа Дітля. Читаючи цей перелік, можна уявляти собі людину, яка народилась у Кракові і всі свої ресурси віддала на розбудову цього міста, зробила неоціненний внесок в його становлення і формування. І ці слова є вірними – окрім найперших. Юзеф Дітль народився 24 січня 1804 року у сучасному смт. Підбуж Дрогобицького району Львівської області.
Пам’ятник Юзефу Дітлю у Кракові. Фото з https://krowoderska.pl/
Зрештою, на батьківщині цього діяча його також вшанували – 13 жовтня 2013 року у селищі Підбуж було відкрито меморіальну дошку, присвячену Юзефу Дітлю. Продовжуючи перелік його регалій та відзнак, варто сказати і про те, що Юзеф Дітль був пожиттєвим членом австрійського парламенту і вченим зі світовим іменем.
“Провінція наділила мене …”
Найкраще розповісти про людину може вона сама. Тим більше тоді, коли здатна зробити це із гумором та самоіронією. Юзеф Дітль є автором багатьох книг. Поміж такими і “Про вади і поради Річпосполитської лікарні чи сон молодого академіка”. В останній є дуже багато цікавих автобіографічних пасажів. Зокрема, Юзеф Дітль пригадує, що народився у 1804 році в Підбужі, “невеликому селі в Самбірських Карпатах”. Як і багато інших галицьких містечок того часу, селище Підбуж було мультикультурним та багатонаціональним. Тому й записав Юзеф Дітль, що народився він на русинському ґрунті, від польської матері і від німецького батька. З теплом він згадував роки, які провів у сільському затишші, спостерігаючи сівбу та збір врожаю, насолоджуючись красою місцевих гаїв, садів і пасік. Солодкі співи над колискою, коляда дяків, коломийки – це все залишилося у його пам’яті у вигляді далекої ідилії дитинства.
Юзеф Дітль. Фото з https://alchetron.com/
Варто сказати і про те, що хоч Юзеф Дітль досягнув неабияких висот, він ніколи не цурався свого провінційного походження. Навпаки – говорив, що саме провінція наділила його впертістю русина, гостинністю поляка і ощадливістю німця.
А чому ми взагалі говоримо про Юзефа Дітля?
Після навчання у Самборі та Тарнові Юзеф Дітль проходив студії на філософському факультеті Львівського університету. По тому був медичний факультет Віденського університету. У цьому закладі він став доктором медицини, паралельно займався практичною медициною. Дещо пізніше, впродовж певного часу, навіть викладав у Віденському університеті. У 30-40-х роках ХІХ століття Юзеф Дітль працював лікарем у передмісті Відня, а в часі цього – написав декілька наукових праць. Така плідна та багатопланова діяльність спричинила призначення його завідувачем кафедри медицини у Ягелонському університеті. Юзеф Дітль продовжував займатися викладацькою та науковою діяльністю, навіть був обраний ректором Краківського університету.
Поховання Юзефа Дітля на Раковицькому цвинтарі у Кракові. Фото з https://uk.wikipedia.org/
У другій половині 60-х років ХІХ століття Юзеф Дітль став більше ангажуватися у політичне життя. Він став депутатом Міської ради Кракова, дещо пізніше президентом міста. З його каденцією пов’язані процеси реформування в сфері освіти, а також – зразкове забезпечення в місті чистоти, впорядкування каналізації і дотримання гігієнічних норм. Будівництво нових шкіл, брукування вулиць – це також активно відбувалося в період головування у Кракові Юзефа Дітля. Як наслідок, Дітль був переобраний на ще один термін.
У п’ятницю, 3 вересня, вокальна формація «Піккардійська Терція» виступить із ексклюзивною програмою «Сад ангельських пісень» у Митрополичих Садах у Львові. Концерт відбудеться в рамках масштабного проєкту «Україна 30». Початок – о 19:00.
Від початку 2021 року «піккардійці» концертували містами України із месседжем «Карантин – явище тимчасове, а музика – вічна». Виступи відбувалися із 50-відсотковим заповненням залів. І ось, зовсім недавно, і співаки, і їхні прихильники дочекалися можливості зустрічатися наживо так, як раніше. Що для «Терції» завжди було і є особливо цінним – живі концерти.
Вокальна формація «Піккардійська Терція»
Концертна програма «Піккардійської Терції» під символічною назвою «Сад ангельських пісень», яку колектив представить на початку осені, 3-го вересня, в унікальній локації – в Митрополичих Садах на Святоюрській горі, – об’єднає в собі усе те найкраще, що акапельний колектив створив протягом ось уже майже 29-ти років творчості (день народження формації – 24 вересня): «Старенький трамвай», «Пустельник», «Берег ріки», «Шаляла»…
– Останнім часом нам так бракувало живих зустрічей… За понад рік «турбулентних» умов ми дуже скучили за Львовом та львів’янами. Тому кожна нагода побачитися наживо, ще й зі слухачами у рідному місті – безцінна. Тим паче, у нашому віці, коли кожен новий рік на сцені – не просто досягнення, а й велика радість, – розповідає художній керівник «Піккардійської Терції» Володимир Якимець. – Відтак, окрім хітів, на концерті в Митрополичих Садах пригадаємо наші перші кроки на сцені, а це народні пісні «Туман яром» та «Горіла сосна». Презентуємо іще невидане – «Наче зграї птиць» Володимира Івасюка та «Львів» Лесика Дацюка. А також те, що не так часто виконуємо, – «Сядеш у поїзд», «Очі відьми»… Одне слово, постараємося створити справжній «Сад ангельських пісень».
Вокальна формація «Піккардійська Терція»
Сольний концерт «піккардійців» 3 вересня у Митрополичих Садах у Львові відбудеться в рамках проєкту «Україна 30». «Україна 30» – це унікальна серія концертів до 30-річчя Незалежності України, які розкривають всю різномастість форм та жанрів музичної душі України (від етнічної музики – до класики). Організатор – компанія BIGSHOW Agency.
А наступного, 2022-го, року «Піккардійська Терція» святкуватиме власний ювілей – 30-річчя. З цієї нагоди вокальна формація готує не один музичний сюрприз.
У селі Гряда поблизу Львова знаходиться маєток, який є пам’яткою архітектури. Колись у ньому мешкав відомий пілот-любитель та президент львівського аероклубу, а тепер будинок руйнується. Управління охорони історичного середовища ЛМР обстежує пам’ятки на території населених пунктів, які ввійшли до Львівської громади. Серед них і палац у Гряді. Про це з посиланням на повідомлення у Facebook очільниці управління Лілії Онищенко пише Львівський портал.
Палац у Гряді. Фото Лілії Онищенко
На сьогодні мало хто знає про колишніх будівничих та власників цієї будівлі.
«Мешканці цього палацу, мабуть, не здогадуються, що живуть в пам’ятці архітектури. Та й про будівничих і власників цієї будівлі, певно, також мало знають. Останнім передвоєнним мешканцем цього палацу був Каєтан Чарковський-Голєйовський (1897 -1977 рр.), доктор права, який більшу частину життя віддав своєму хобі – літакам. Він розвивав науку пілотування у Львові, був Президентом Львівського Аероклубу», – каже Лілія Онищенко.
Палац у Гряді. Фото Лілії Онищенко
У 1930 році клуб придбав спортивний літак, на якому Каєтан розпочав подорож з Європи через Азію до Токіо, однак туди так і не дістався.
Палац у Гряді. Фото Лілії Онищенко
«За 13 днів подорожі літак приземлявся в Афінах, Алепо, Румаді, Харборі, Карачі, Делі, Калькутті, Рангун та Бангкоку, де літак зазнав аварії під час аварійного приземлення. Каєтан потовкся і втратив одне око. «Весну в Японії не побачив. Крила зламав. Силу духу не втратив» – так написала газета Кур’єр Варшавський в 1932 році. Пілот описав свою подорож у спогадах «13 днів польоту над Азією» і продовжував літати», – додала Онищенко.
Кам’яні стовпи вхідної брами маєтку в Гряді. Фото Лілії Онищенко
На сьогодні у маєтку інший власник. І все ж його стан свідчить про потребу реставрації. Це підтверджують фото.
Запрошуємо читачів Фотографій Старого Львова здійснити мандрівку до міста Белз, що на Львівщині. В одній із цифрових бібліотек Польщі вдалось відшукати фото цього давнього міста.
Панорама міста Белз, 1920-30-ті рр.Кляштор домініканців у Белзі, 1920-30-ті рр.Костел домініканців у Белзі, 1920-30-ті рр.
Перша письмова згадка про Белз датується 1030 роком. Белз — одне з найдавніших міст Західної України, було столицею Белзького князівства, згодом — центром воєводства у складі Першої Речі Посполитої. Однак зараз це одне з найменших міст України.
Церква Святого Миколи в Белзі, 1920-30-ті рр.Дерев’яна церква св. Параскеви в Белзі, 1920-30-ті рр.Пам’ятник Адаму Міцкевичу та будинок «Сокола» в Белзі, 1920-30-ті рр.
Усі знайдені світлини датуються 1920-1930-ми роками. Вони були спеціально зроблені для тогочасних часописів, щоб популяризували Львівське воєводство серед туристів тогочасної Другої Речі Посполитої. Такі фото можна було також зустріти на сторінках путівників та туристичних мап.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Джерело фото: https://www.szukajwarchiwach.gov.pl/
В неділю, 5 вересня 2021 року, о 19:00 у Митрополичих садах відбудеться єдиний концерт американського джазмена Грегорі Бойда з програмою «Джаз з Нового Орлеану».
Цим концертом «BIGSHOW Agency» закриває сезон магічних концертів у Митрополичих садах, повідомили у компанії.
Грегорі Бойд (Gregory Boyd) – американський вокаліст. Він виконує авторські хіти, написані в кращих традиціях афро-американського джазу, фанку, блюзу та соулу і класику американського джазу.
Грегорі Бойд
«Його голос підкорює глядача з першої ноти харизмою Кеба Келоувея, душевністю Ела Гріна і мелодійністю Джиммі Хендрікса. Його концерти – це в першу чергу живе спілкування з глядачами, запрошення кожного з них стати співавтором його музики і проспівати душевні пісні всім залом. Щира, пряна і тягуча виконавська манера, віртуозна вокальна техніка і неосяжна харизма – все це про нього», – зазначають організатори.
Разом з найяскравішими джазменами джазової сцени східної Європи, лідерами проекту Shockolad Ігором Гнидином та Анастасією Літвінюк, незмінним басистом Андрієм Коханом та запрошеним спеціально до проекту молодим амбітним імпровізатором Тарасом Кушніруком Грегорі Бойд зіграє спеціальну програму з джазових стандартів із Нового Орлеану та авторських драйвових грувових пісень.
«Це буде незабутній концерт з потужною енергетикою та ново-орлеанською атмосферою! Найкращі люди з легендарною музикою в атмосферному мальовничому місці з гарним краєвидом на центральну давню історичну частину міста Львова.
Запрошуємо вас і ваших друзів, приходьте як самі так і компаніями щоб провести разом незабутній вечір! Чекаємо на зустріч з вами!», – запрошують організатори.
Грегорі Бойд
Концерт відбуватиметься в рамках проекту «Україна 30» – це унікальна серія концертів до 30-річчя Незалежності України, які розкривають всю різномастість форм та жанрів музичної душі України (від етнічної музики до класики).
Біля костелу Всіх Святих 25-26 серпня у межах проєкту «Під Зорею Пінзеля» майже два десятки іменитих художників творили роботи, які через місяць представлять на виставці.
Ініціатор заходу – директорка «Арт студії» Івона Лобан, яка у лютому 2017 року вперше потрапила до годовицького костелу. Жінка хотіла побачити місце, яке у своїй книзі «Півяблука» описала Галина Вдовиченко. Відтоді храм залишився в Івониному серці і вона докладає зусиль, щоб його вберегти.
Пленер біля костелу Всіх Святих в Годовиці
За чотири роки проєкт «Під Зорею Пінзеля» об’єднав різні види мистецтва. Відбулися: виставки живопису і конкурси скульптур «Натхненні Пінзелем», конкурс льодових скульптур, покази колекції одягу «Пінзель. Львів. Бароко», концерти симфонічної та органної музики, покази балету і вистав, концерти відомих співаків і артистів, велопробіг «На Івана до Іоана», конференції та лекції, покази фільмів, створений проморолик, присвячений І.Г.Пінзелю і його творчості. Завдяки активній діяльності проєкту костел в Годовиці внесли в «Туристичні маршрути Львівщини», про нього дізнались в Україні.
Пленер біля костелу Всіх Святих в Годовиці
Керівниця управління туризму та курортів облдержадміністрації Наталя Табака розповідає, що до годовицького костелу багато львів’ян любить мандрувати на велосипеді. «Це чудовий велопрогулянковий маршрут. Також ми були тут і з проєктом «Експедиція громад», – додала Наталя Табака.
Пленер біля костелу Всіх Святих в Годовиці
Наразі костел у Годовиці, на жаль, перебуває в стані руйнації і потребує негайних протиаварійних заходів. Цьогоріч у департаменті архітектури та розвитку містобудування облдержадміністрації для святині планують доопрацювати проєктно-кошторисну документацію, що є першим кроком до відновлення.
Костел Всіх Святих в Годовиці
У тому що костел, має «жити» переконані усі учасники пленеру. На своїх роботах вони його точно увіковічили. Кожен художник побачив храм по-своєму. Ще місяць митці дороблятимуть свої твори, які потім можна буде оглянути на виставці.
Пленер біля костелу Всіх Святих в Годовиці
Власний погляд на життя і творчість Пінзеля, таємничого майстра періоду пізнього бароко, який дивом з’явився на землях Галичини, майже 20 років провів і плідно творив, письменник Андрій Аркан описав у своєму романі «Я, Іоанн», який презентував під час заходу.
А ще тут звучали пісні дуету «Берегиня» Народного дому села Годовиця і мелодії львівського скрипкового ансамблю «Sempre primo».
Пленер біля костелу Всіх Святих в Годовиці
Голова Сокільницької громади подякував усім учасникам події й зазначив, що завжди буде підтримувати все, що рухає Україну вперед. Збереження храму для українців вважає, одним з головних своїх завдань.
Сьогодні остання неділя літа 2021 року. Кілька днів тому ми святкували 30-тиріччя відновлення Незалежності України. І сьогодні, разом з нашим партнером Торговою Маркою Кава старого Львова, розкажемо кавову історію тих, хто зараз боронить нашу Незалежність на фронті.
Точніше розкаже Андрій Салюк. Він розпочав свою волонтерську діяльність ще в далекому 2013 році під час Революції Гідності і не припиняє досі. Сьогодні від нього волонтерська кавова історія.
“Ми передаємо, возимо та відправляємо на передову різні необхідні речі з 2014 року. Передаємо тільки прилади, оптику та спеціальне обладнання. Як правило речі дуже дорогі і ніжні в транспортуванні.
Андрій Салюк
Десь напевно наприкінці 2017року-початку 2018 року ми почали мало їздити, а 95% речей відправляти. І в більшості відправляли речі запакованими в пачки. В якості ущільнювача використовували крафтовий папір, діставали пакувальні плівки, або використовували пакувальний пінопласт. Чай, каву, якісь тістечка ми завжди клали – але це були якісь додаткові приємності.
Але якось я запропонував замість пакувального пінопласту використовувати каву і всі наші прилади, що ми відправляємо на фронт, ущільнювати нею. І це якось непомітно стало традицією.
Пакувальна кава
Одного разу при черговому пакуванні відправки на фронт я ляпнув:”А де наша пакувальна кава?” І ця назва так і присохла. І зараз ми цільово звертаємось до всіх небайдужих, котрі мають таку можливість і бажання допомогти – приносити нам каву. Можете одну пачку, можете дві – скільки зможете. Постійно нам допомагають кавою,Ігор Вінтонів, Олег, Христина та багато інших хлопців та дівчат. Але як немає кави – то ми самі йдемо і купуємо. Всі прилади на Схід ми зараз ущільнюємо кавою.
І 95% дзвінків звучать приблизно так: “О, пацани, отримали вашу пачку! Ну кава просто супер! Бомбезна! Дуже-дуже дякуємо за каву!”. Дуже дорогі прилади, наприклад метеостанція коштує 550 доларів, приціл – від 600 доларів та інше, а пацани дзвонять і дякують за каву, якою ущільнюємо передачі. “Ти ж приціл дістав за півтори тисячі доларів, а дякуєш за каву” – кажу йому. “Приціл – то само-собою – це класно, дякую за каву! Приціл допомагає воювати – а кава допомагає жити” – звучить у відповідь.
Кава на фронті
Вони вже чекають цієї пакувальної кави. Вона для них уже як запах цивільного життя.
Від себе хіба додам, що пакувальну каву можна приносити у Львові на вулицю Коперника. 40а (палац Сапіг) з 15.00 майже щодня. І нехай кавовий запах цивільного життя допомагає жити тим, хто нас береже.
27 серпня у 165-ту річницю від дня народження українського генія Івана Франка, було оголошено ім’я лавреата під час урочистої церемонії , яка відбулася у Дрогобичі.
Цьогоріч найвищу відзнаку в галузі гуманітаристики здобув професор Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка Леонід Тимошенко. Нагороду присудили за монографію «Руська релігійна культура Вільна. Контекст доби. Осередки. Література та книжність (XVI – перша третина XVIІ ст.)».
Директор Міжнародного фонду Івана Франка Ігор Курус зазначив, що премія Франка утвердилася як найпрестижніша наукова відзнака сучасних праць з гуманітаристики.
«Міжнародна премія імені Івана Франка є надзвичайно вдалим інструментом просування постаті Івана Франка, інтеграції української гуманітаристики у світову науку. Цей нерукотворний пам’ятник українському генію створив Роланд Франко у 2015 році».
На церемонії нагородження були присутні члени Правління Фонду, члени міжнародного журі, номінанти, вчені з Австрії, Польщі, України, франкознавці, представники влади, гості з Канади, громадськість та родина Івана Франка. Захід був присвячений світлій пам’яті Роланда Франка.
Нагадаємо, VІ урочиста церемонія нагородження лавреата Міжнародної премії імені Івана Франка відбулася за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety, в партнерстві з Дрогобицькою міською радою, Львівською обласною державною адміністрацією, Дрогобицьким державним педагогічним університетом імені Івана Франка, Державним історико-культурним заповідником “Нагуєвичі”, Львівським товариством у місті Києві.
У попередні роки премії були удостоєні кардинал Української Греко-Католицької церкви Любомир Гузар, професор Віденського університету Міхаель Мозер та академік Львівського національного університету імені Івана Франка Олег Шаблій, професорка Українського католицького університету Ярослава Мельник і доцент кафедри Східноєвропейської історії Гельсінського університету Йоганнес Ремі, професорка Міланського університету Марія Грація Бартоліні, професор кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Ігор Сердюк.
Lviv Bandur Fest пройде у Львові вже в п’ятий раз. З кожним роком фестиваль росте, розвивається, стає все більш масштабним, впевнено займаючи своє особисте місце на культурному ландшафті міста. І, що не може не радувати, кожного разу LBF знаходить нові формати, щоб познайомити своїх гостей з неймовірним світом сучасної української бандури. Цього року, після онлайнової перерви, фестиваль на радість гостей повертається до офлайну.
“Цьогорічний Lviv Bandur Fest дуже очікуваний. Ми мали вимушену перерву, як і багато фестивалів в Україні і в цілому світі і минулого року займались виробництвом навчальних програм. Але у 2021 з радістю повернемось до концертного формату і привеземо до Львову найяскравіші гурти, які створюють нову бандурну сучасну музику”. – розповіла про плани засновниця і арт-директорка фестивалю Анастасія Войтюк.
Lviv Bandur Fest 2021 триватиме 5 днів: з 15 по 19 вересня і зібрав у своєму лайн-апі повну різнобарвну палітру сучасної бандури. Так що LBF може сміливо сказати: “Такої бандури ви ще не чули!”
Анастасія Войтюк презентує он-лайн бандуру
Яскравою подією фестивалю стане великий концерт 17 вересня у Ennio Event Square. Lviv Bandur Fest збере у одному місці найяскравіших зірок української бандури. Роман Гриньків – легенда сучасної бандури, блискучий джазовий віртуоз, разом зі своїм тріо познайомлять аудиторію з унікальним саундом удосконаленої “гриньківської” бандури – глибоким та дзвінким, Troye Zillia на чолі з фронтлідеркою Анастасією Войтюк захопить драйвом фолк-фьюжену та джазу, давніх ритмів і сучасного саунду, B&B Project покаже, що в виконанні бандури знамениті рок-хіти звучать тільки краще, а їхні авторські пісні недарма збирають сотні тисяч переглядів на YouTube, а Krutь – українська королева соулу, зачарує емоційним і чуттєвим вокалом та ніжними аранжуваннями бандури.
19 вересня Володимир Войт – відомий бандурист, диригент та композитор, відомий своїми роботами у кіно та співпрацею з гуртом “Океан Ельзи”, разом з композиторкою-електронщицею з Великої Британії Соломією Мороз представить новий експериментальний проєкт «Синтез Аеро Струни (САС)». В цьому надзвичайному проєкті сучасної музики Соломія гратиме на флейті і синтезуватиме електронні саунди, а Володимир гратиме на двох бандурах з різним строєм.
Учасники концерту-презентації авторських нотних збірок для бандури
15 вересня відбудеться концерт “Три кроки в ніч” в Сенсотеці. Гурт відомий своїм витонченим акустичним звучанням, що поєднує класичні та етнічні мелодії та містичну лірику.
Продовженням фестивалю 18 вересня стане концерт відомого гурту KoloYolo в LV cafe. KoloYolo – гурт новаторів, що кожного разу знаходять чим здивувати своїх слухачів. Фанати стверджують, що ця музика здатна підняти у космос. Це буде етно-джаз, ф’южн та world music. А ще – багато імпровізації!
16 вересня у Ляльковому театрі прозвучить збірний концерт українських бандур-гуртів, що подавали свої заявки на участь у фестивалі. Цей концерт призваний показати всю різноманітність та сучасність звучання цього інструменту.
В день закриття Lviv Bandur Fest, 19 вересня, відбудеться концерт старовинної музики на старосвітських інструментах. На цій події гості зможуть на пару годин поринути на кілька століть тому без допомоги машини часу.
І, звичайно, серед подій Lviv Bandur Fest є безліч цікавих і практичних майстер-класів для музикантів, в тому числі від Анастасії Войтюк, Марини Круть, Івана Ткаленка, гурту KoloYolo.
“Фестиваль сучасної бандури покликаний не тільки розважати глядачів. Він також покликаний провокувати “вибуховість” бандури в Україні. Ми хочемо, щоб бандури було більше, щоб вона була на різних концертних майданчиках, щоб були різні навчальні можливості і колаборації з митцями за кордоном. Тому чи очікуємо, що в наступні роки ми будемо мати нових виконавців Саме тому ми запрошуємо бандуристів з усієї України: “Приїзжайте, надихайтесь, знайомтесь, створюйте нові колаборації і ставайте артистами майбутніх Lviv Bandur Fest`ів”, – доповнила Анастасія новину, що команда організаторів з 2 по 6 серпня провела перший в Україні сучасний навчальний табір для бандуристів Bandura Music Camp, і навчальна програма на Lviv Bandur Fest стає його логічним продовженням.
Бандурист Іван Шміло
Важливою подією стане круглий стіл для представників бізнесу, що обслуговують галузь бандури. Тут будуть обговорюватися важливі теми екосистеми бандурного виробництва в Україні.
До майстер-класів та круглого столу можна долучитися безкоштовно. Достатньо зареєструватися на подію. Слідкуйте за новинами у соцмережах.
Lviv Bandur Fest реалізується в партнерстві з організацією “Непротоптана стежина” в межах партнерської програми «Культура.Туризм. Регіони» Українського культурного фонду. Партнерами фестивалю є управління культури Львівської Міської Ради.
Перший з’їзд офіцерів Збройних Сил, де було утворено Спілку офіцерів України
Серед буремних подій 1991-го, які сколихнули всю Україну, одна, що відбулася в Рівному, назавжди увійшла до хронік Незалежності України. Саме в нашому місті один з військових підрозділів першим присягнув на вірність українському народові, не очікуючи наказу вищого командування.
Рівненський сценарист, режисер і телеоператор Олександр Демчик якось серед архівних накопичень Народного дому знайшов унікальне відео, яке оприлюднив у соцмережах. На ньому зафіксовано як у Рівному особовий склад військової частини присягає на вірність народу України. Цікаво, що разом з військовими присягають і всі охочі цивільні рівняни, серед яких можна побачити відомих нині місцевих політиків, посадовців, активістів. Датовано відео першим грудня 1991 року. Олександр Демчик зазначив, що автор відео йому не відомий, однак припускає, що це міг бути хтось із тогочасних активістів “Народного руху”.
Під час Першого з’їзду офіцерів Збройних Сил. Другий ліворуч – Вілен Мартиросян
За його словами, ці унікальні кадри — без перебільшення є історичними не лише для нашого міста, а й для усієї України. Вони зберегли для нас непересічну подію, яка була однією з передумов створення майбутніх Збройних Сил Незалежної України.
З чого все почалося
Ще до ухвалення Верховною Радою Акту проголошення незалежності України 27-28 липня 1991 року в Києві відбувся перший з’їзд офіцерів збройних сил – громадян України, на який прибуло 320 делегатів від військових і понад сто запрошених осіб. У роботі з’їзду брали участь народні депутати, які обстоювали ідею створення Україною власних Збройних Сил. До оргкомітету з підготовки з’їзду увійшов добре відомий на той час у Рівному командир 55-го окремого ордена Червоного Прапора Петроківського полку зв’язку 13-ї армії (нині 55-й окремий лінійно-вузловий полк зв’язку), який дислокувався у Рівному, полковник Вілен Мартиросян.
Вілен Мартиросян під час буремних подій 1991 року
Окрім цього він ще й був депутатом Верховної Ради СРСР від Рівненщини. Саме там, на першому з’їзді, було створено “Спілку офіцерів України”, головою якої й обрали Вілена Мартиросяна. Діяльність “Спілки” на чолі з полковником Мартиросяном поклала початок формуванню Збройних Сил України.
Під час відомих нам подій серпневого путчу 1991 року полковник Мартиросян першим оголосив про вихід його підрозділу з підпорядкування Міноборони СРСР і заявив про перехід у підпорядкування Верховної Ради України.
55-й полк зв’язку після присяги на території казарм 2-го грудня 1991 року. Фото з архіву підполковника Віталія Катеринчука (очолює прапороносну групу)
А 2-го грудня того ж року Вілен Мартиросян у Рівному привів до присяги полк зв’язку, яким командував. Це був перший військовий підрозділ у молодій українській державі, який присягнув на вірність українському народові. Щоправда, офіційний текст української присяги було затверджено Верховною Радою лише шостого грудня. Рівненські військовослужбовці виголошували текст присяги, написаний нашвидкуруч для другого з’їзду “Спілки офіцерів”, який відбувся 2-3 листопада 1991 року.
Однак документально факт присяги полку не було оформлено. Окрім цього, про своє бажання присягнути на вірність українському народові заявили чимало рівненських “рухівців”, депутатів, активістів і звичайних рівнян. Тоді рівненські військові вирішили провести урочистий захід 23 грудня на центральній площі Рівного вже перейменованій на площу Незалежності, й на якій уже не було “вождя” світового пролетаріату. Так у Рівному було вирішено організувати такий публічний акт, під час якого військові виголошували вже, власне, офіційну присягу службовця Збройних Сил України. Проте це був уже не так військовий захід, як політичний. Власне, це дійство й зберіг нам невідомий оператор.
Стоп-кадр з відео. Народний депутат Василь Червоній вітає військових
Як це було
Чому датою публічної присяги було обрану 23 грудня, невідомо. Однак саме цей день назавжди вписав Рівне в хроніки незалежної України. Двадцять третього грудня особовий склад полку вишикувався на плацу за місцем дислокації, а затим урочистим маршем у супроводі оркестру вирушив на площу Незалежності. На чолі колони несли великий портрет Тараса Шевченка, який місцеві активісти вручили військовим, і з яким вони затим присягали на вірність українському народові. Утім, ім’я Тараса Шевченка, як сподівались військові, полку так і не присвоїли.
Стоп-кадр з відео. Полковник Мартиросян складає присягу
На незвичайне дійство на площу Незалежності зійшлося чимало рівнян, прибули народні та місцеві депутати, рівненські посадовці, активісти “Руху”, інших демократичних партій і організацій.
Стоп-кадр з відео. Василь Червоній уже присягнув на вірність українському народові. Присягає Микола Поровський
Організатори створили відповідний антураж — сцена, портрети Шевченка, вишиті рушники, синьо-жовті прапори… Виступи політиків супроводжувалися словами “Слава Україні”, але на це вітання тоді відповідали троєкратним “Слава”! Першим склав присягу полковник Мартиросян. За ним — тодішні народні депутати, уродженець Рівненщини Микола Поровський та Василь Червоній, заступник голови Рівненської облради Віктор Коваленко, міський голова Іван Федів.
Стоп-кадр з відео. Присягу складає перший обраний демократичним шляхом міський голова Іван Федів
Особливістю цього натхненного дійства було те, що поряд з військовими на вірність народу України могли присягнути службовці запасу та й усі охочі. На кадрах відео можна побачити чимало відомих нині рівнян: Сергія Пандрака, Івана Дем’янюка, Любомира Олексюка, Петра Кульчинського, Любов Левчук. “Я, медсестра запасу, вступаю на військову службу і урочисто клянусь…”, – схвильованим голосом виголошувала чи не найвідоміша рівненська активістка, “просвітянка”, депутатка першої демократично обраної міської ради Рівного Тетяна Редюк.
Стоп-кадр з відео. Одна з найвідоміших політичних діячок Рівного Тетяна Редюк
Декого з шанованих рівнян, які були учасниками непересічної події, вже немає на цьому світі, але вони назавжди залишилися на історичних кадрах. Як от старожил міста, учасник визвольних змагань і колишній репресований Пантелеймон Либак.
Стоп-кадр з відео. Старожил Рівного, учасник визвольних змагань, колишній репресований 80-річний Пантелеймон Либак присягає на вірність Україні
Чимало рівнян можуть на тих кадрах упізнати себе. Є там також тодішній офіцер полку зв’язку, а нині голова Рівненської міської організації захисту сімей загиблих, померлих, інвалідів та ветеранів локальних конфліктів Петро Шемейко.
Стоп-кадр з відео. Офіцер полку Петро Шемейко
Усім, хто складав присягу, активісти “Народного руху” дарували плакати із зображенням Пресвятої Богородиці, яку вважають покровителькою українського воїнства. На завершення полковий оркестр виконав “Ще не вмерла Україна”, хоча на той час музичну редакцію гімну ще не було затверджено. Урочистим маршем колони полку з синьо-жовтими прапорами і подарованим портретом Тараса Шевченка рушили до казарм. На кадрах відео видно, як перехожі зупинялись і вітали вояків, чути вигуки “Слава! Слава!”
Полковник Мартиросян вітає підопічних. які присягнули на вірність народу України
З особового складу полку в грудні 1991-го не присягнули на вірність Україні лише троє офіцерів. Вони виявили бажання повернутись до Росії. Жодних перешкод командування їм не чинило.
Підполковник Сергій Беркасов присягає на вірність Україні
Щодо дати, яку можна побачити на відео — 1.ХІІ.1991 (вона не відповідає дійсності), то, за словами Олександра Демчика, вочевидь, це помилка оператора, яка сталася через якийсь технічний збій, бо ж технічні можливості 30 років тому були далеко не такі, як нині.
Герої дня, який назавжди увійшов у історію Незалежної України – 55-й полк зв’язку 23 грудня 1991 року повертається у казарми
Дев’ятого серпня 2016 року в рамках відзначення 75-ї річниці створення 55-го окремого лінійно-вузлового полку зв’язку на території військової частини було встановлено меморіальну дошку, присвячену 25-й річниці складання полком військової присяги.
Меморіальна дошка на прохідній полку, яка назавжди закарбувала історичну подію
З позицій сьогодення складно оцінити те, що сталося у той непростий час, 30 років тому. Усе могло скластися зовсім інакше. Адже, як згадував генерал-лейтенант у відставці Вілен Мартиросян, тодішній міністр оборони Морозов заборонив приводити особовий склад до присяги до виходу окремого наказу. Однак офіцери рівненського підрозділу не побоялися діяти всупереч вищому командуванню. І нехай нині до самого Мартиросяна, та й деяких інших учасників тих історичних подій ставлення неоднозначне, але тоді вони були першими. Вони творили історію не лише Рівного, а й усієї України.
В понеділок, 30 серпня 2021 року, о 19.00 «Видавництво Старого Лева» запрошує львів’ян та гостей міста на розмову з польським письменником та репортажистом Вітольдом Шабловським про його найсвіжішу новинку «Як нагодувати диктатора. Саддам Хуссейн, Іді Амін, Енвер Ходжа, Фідель Кастро і Пол Пот: історії, розказані кухарями» та не лише про неї. Про репортажистику, кулінарію, дикторів минулого та сьогодення, роботу з історіями та їх закулісся, а ще про Ірак та Кубу, Польщу та Україну говоритимемо з Вітольдом Шаблоським та модератором, перекладачем та публіцистом Андрієм Бондарем. Зустріч відбудеться у Львівській копальні кави (Площа Ринок, 10).
«Як нагодувати диктатора» — це історія життя п’ятьох найкривавіших диктаторів ХХ століття — Саддама Хусейна, Іді Аміна, Енвера Ходжі, Фіделя Кастро та Пола Пота — через спогади їхніх кухарів. Журналістська мандрівка відомого польського репортера Вітольда Шабловського чотирма континентами та п’ятьма країнами (Угандою, Кубою, Іраком, Албанією та Камбоджею) відкриває завісу перед життям тиранів, яке було приховане від загалу.
Що їв Пол Пот, поки кілька мільйонів камбоджійців помирали від голоду? Чи правда, що Іді Амін куштував людську плоть? І чому Фідель Кастро був одержимий коровою Убре Бланка, яка стала символом кубинської Революції? Це не кулінарна книжка, хоча деякі рецепти ви тут знайдете. Це спогади з перших уст про життя, сповнене страху, любові й ненависті під тиранією.
Вітольд Шабловський — польський журналіст і репортер. За свої репортажі отримав кілька важливих нагород. У 2008 році отримав нагороду Amnesty International за статтю «Це з любові, сестро», що розповідає про драматичні події з життя жінок у Туреччині – жертв «вбивств честі». У 2011 році – лауреат Нагороди імені Беати Павляк і номінований на Літературну нагороду «Nike» за книжку «Вбивця із міста абрикосів» та «Репортажі з Туреччини», які написав після бесіди із терористом Мехметом Алі Агджоєм та його родиною. Разом із своєю дружиною Ізабеллою Мейз написав книжку «Наша нова ПНР». У 2014 році видав книжку «Танечні медведі». У 2016 році опублікував цикл розмов з очевидцями Волинської трагедії «Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині».
Ціле літо триває цикл концертів класичної музики “Юна муза” в саду музею Станіслава Людкевича – 31 серпня о 18:30 завершальним акордом зазвучить концерт молодої піаністки Оксани Стечишин.
Вже другий рік поспіль Меморіальний музей Станіслава Людкевича проводить активну музично-концертну діяльність залучаючи територію саду музею. Минулорічний проект “Музика з вікна” припав до душі відвідувачам своєю оригінальністю і несподіваними рішеннями – музиканти виконували концерти в середині музею, а глядачі розміщувались в саду. Такий формат отримав своє продовження цьогоріч в проекті “Юна муза”.
Концерт класичної музики “Юна муза” в саду музею Станіслава Людкевича
Арт-менеджер музею Марта Кузій коментує: “Ми вирішили продовжувати справу Станіслава Людкевича, котрий усе життя всіляко допомагав і підтримував молоді таланти, а відтак запрошеними виконавцями цього літнього циклу були юні львівські музиканти віком до 25 років”. Для музикантів це можливість висловитись і бути почутими, а для глядачів познайомитись із ними і звісно ж послухати красивої музики! Основною вимогою було, окрім високого професійного рівня, виконання принаймні одного твору українського композитора. Опісля професійного відбору до концертів запросили 14 “юних муз”, серед яких Соломія Лукчкевич, Віталій Дворовий, Назар Стасишин, – поки що мало відомі, проте натхненні та обдаровані музиканти.
Найближчого вівторка 31 серпня о 18:30 завершуватиметься літній сезон концертом Оксани Стечишин, котра недавно виступала із речиталем у Дзеркальній залі Львівської опери. Львів’ян запрошують послухати в її виконанні твори Роберта Шумана, Василя Барвінського та Мирослава Скорика.
Цього року минає 110 років від заснування української скаутської організації «Пласт» у Львові. Про його діяльність напередодні Першої світової війни йшлося у попередніх публікаціях автора на сайті Фотографії Старого Львова 6 та 20 серпня 2021 р. У сьогоднішньому матеріалі представлено статтю Івана Боберського «Пласт», опубліковану 1913 р. у Львові.
Іван Боберський популяризував пластову ідею у своїх працях. Наприклад, його стаття «Пласт», опублікована в «Калєндарі «Вістий з Запорожа» на 1914 рік», наклад якого становив 5 тисяч, містить чимало цікавої інформації про нову молодіжну організацію, методи її роботи, обов’язки членів тощо. «Пласт», на думку Івана Боберського, мав «виобразувати горожан і оборонцїв вітчини. Є се забава в державу і оборону. Молодїж заздалегідь збирає досьвід і силу, щоби прийти в поміч кождому ближньому і в поміч вітчинї». Стаття є також цінним історичним джерелом з історії «Пласту» до Першої світової війни. У «Калєндарі «Вістий з Запорожа» на 1914 рік, який редагували Іван Боберський та Сень Горук, Іван Боберський під різними криптонімами опублікував ще кілька статей: «Куди дорога?», «Гарні околицї», «Стрілянє до влучі» та ін.
Іван Боберський – голова українського гімнастичного товариства “Сокіл-Батько”. Львів, листопад 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів)
Упродовж усього свого життя Іван Боберський намагався не втрачати контактів з провідними діячами пластового руху. Про це свідчить його листування з Олександром Тисовським, Оленою Степанів, Степаном Гайдучком, Северином Левицьким та ін. Крім того, перебуваючи за кордоном, живучи в Канаді та Словенії, Іван Боберський вивчав історію та методику виховання скаутів різних країн світу, а своїми висновками та спостереженнями щедро ділився з діячами пластового руху.
Текст публікації Івана Боберського «Пласт» подано із збереженням мови і правопису оригіналу.
Іван Боберський
Пласт
Членом чи членицею в «Сїчи» або в «Соколї» може стати лише ся особа, що має скінчених 18 літ. Хлопцї і дівчата низше 18 літ не є в товаристві «членами» лише «учениками» або «учасниками». Для того можна перевести при «Сїчи» або при «Соколї» устрій молодежи, званий «пластовим устроєм».
Так само як «Сїч» і «Сокіл» мають на цїли зробити тіло здоровим, а дух енерґічним і шляхотним, до такої самої ціли стремить пласт.
Устроєм пласту може занятися начальник товариства або котрий небудь член, який зголоситься добровільно, або навіть чоловік, що не належить до товариства, але має охоту занятися пластом.
Пластовий доріст товариства «Сокіл ІІІ» під час вправ з крісами. Львів, 1914 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Сей чоловік мусить обзнакомитися докладно з цїлию пласту і єго напрямом, прочитати потрібні до того книжки, але мусить мати вроджений хист до пласту, а ще лїпше, коли мав вже досвід з своєї військової служби. Впорядчик пласту списує «прихильників» пласту в «Пластову книгу» і дїлить на «гуртки» по 8 хлопців. Кождий гурток вибирав собі найсправнїйшого прихильника на «провідника».
З початку відбуваються гутірки про пласт. Впорядчик поясняє ціль і обов’язки пласту. По викладі наступають запити слухачів про подані гадки. Гутірки лучаться з практичними вправами.
З часом наберуть прихильники відомостей і досвіду. Впорядчик визначає по двох або трех місяцях іспити з пласту, які сам переводить. Коли іспит добре випав, стає «прихильник» «учасником». Через дальші вправи і іспити з пластового знан[н]я стає «учасник» «розвідником», а опісля «пластуном».
Інформація про «Калєндар “Вістий з Запорожа” на 1914 рік», опублікована у львівському часописі «Вісти з Запорожа» 30 вересня 1912 року. З фондів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника НАН України.
Точний перебіг вправ і іспитів, докладні вказівки про устрій пласту подав Др. Ол[ександр] Тисовський в книжцї «Пласт» [йдеться про видання: Тисовський О. Пласт / О. Тисовський. – Львів: Накладом «Вістий з Запорожа», Львів, улиця Руська 20, 1913. – 45 с. – А. С.], яка вийшла накладом «Вістий з Запорожа» в цїнї 60 сот. Без тої книжки немислимий ніякий початок сего прегарного устрою, що розбуджує в молодїжи почутє чести і енерґію.
Пласт має виобразувати горожан і оборонцїв вітчини. Є се забава в державу і оборону. Молодїж заздалегідь збирає досьвід і силу, щоби прийти в поміч кождому ближньому і в поміч вітчинї.
Інформація про «Калєндар “Вістий з Запорожа” на 1914 рік», опублікована у львівському часописі «Вісти з Запорожа» 30 вересня 1912 року. З фондів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника НАН України.
Пластуни мають слідуючі обов’язки і занят[т]я, щоби розвинути тїло, духа і душу:
Пластун дбає про порядок і чистість свого одягу, гартує своє тїло руханкою, змагом, стрілянєм до цїли, прогульками, руховими грами, купілею, старає ся бути все веселим, мимо труду і умученя, не уживає нї алькоголю, нї тютюну, глядить на міру в їдї і добрий стан зубів, дбає під кождим зглядом про рівновагу в здоровлю тїла і душі.
Чоловіче достоїнство, честивість (амбіция), стремлїнє до досконалости, помічність, чемність, в[в]ічливість, милосердє, щедрість і ощадність, порядок, відвагу, лучність, карність, виховує в собі пластун постійними «добрими дїлами» в наведених напрямах. Щоби ратувати других в нещастю, уміє пластун нести наглу поміч підчас пожару, повени, при потопан[н]ю, зломаню ноги або руки, отроєню. Пластун хоронить звірята перед жорстокостию.
Пластуни стараються спам’ятати собі цїхи околицї, в котрій находяться, щоби все могли знати, де они є, і легко найти найліпшу дорогу. Треба вишукати дорогу, а також уміти тою самою дорогою вернути, чи в полонині, чи в лїсї, чи в місті. Розуміти положенє сонця, положенє звізд, познаки слоти, бурі, щоби після того вибрати час і напрям дороги. Перейти через гущавину і через багно, через терня і через паркан, хідлями через ріку, але також вибудовати лавку або міст понад яругу, збудувати кладку або тратву. Йти пішки, але уміти відбувати дорогу також верхом, на ровері, на човнї, на лещетах, на совгах, передістатись через ріку вплав, перескочити через глубокий рів, видрапатися на смереку, щоби розглянутись по околиці.
Треба знати здоровність одягу до походу, здоровність обуви. Які онучки, які черевики? Що робити, щоби не підбитися? Як пити воду і як відпочивати, щоби не захорувати підчас походу? Як йти, щоби довго йти?
Інформаційна замітка про «Калєндар “Вістий з Запорожа” на 1914 рік», опублікована у львівському часописі «Вісти з Запорожа» 30 грудня 1912 року. З фондів Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка
Треба околицю і дорогу не лише собі спам’ятати, але треба уміти їх нарисувати, щоби такий начерк міг придатися пізнїйше також другим. Рисувати мапи, читати мапи. Ужитє бусолї (маґнетичної ігли).
Належить загартувати тіло, щоби можна спати в наметі, на свобіднім воздусі, без простуди. Житє в таборі, независиме від кухні, комори, прачкарні, независиме від слуг, від кравця, шевця, теслї, коваля, пекаря, рубача. Назбирай ріща, запали огонь, звари кашу, заміси і спечи хлїб, з’їдж, щось наварив. Вичисти горнятка, ложки, ножі і вилки. Збудуй колибу чи шатро, зроби добру підстілку, щоби нї студінь, нї дощ, нї вітер не зашкодили тобі підчас сну. Здоровність одягу, поживи, напою, шатра, постелі на свіжім воздусі, в студінь і горячо, в слоту і погоду, в день і в ніч.
Зробити і направити собі все самому без помочи заводових і платних ремісників, чи се є урвана линва, чи попсуте човно, чи роздертий локоть. Житє Індиянина в прериях! Житє Робінзона на самітнім острові! Житє вояка в таборі, далеко від домашних вигід!
Знати відріжнити ростини їдомі від отруйних, знати птахи і звірята, уміти підходити, розпізнавати їх слїди і на них полювати, знайти воду, роздобути собі поживу, зробити собі знаряди, потрібні до роботи.
Спостеречи заздалегідь небезпеку, яка загрожує таборови. Чуйностию унеможливити противникови напад. Підійти ворога, вислідити єго криївки, визискати гомін, шелест, запах, слїди, щоби розпізнати напрям єго дороги, оцінити силу і слабі сторони ворога. Затерти власні сліди. Видїти, а не дати ся видїти. Принести до свого табору точний звіт або навіть начерки з бачених подробиць. Подати при помочи знаків хоруговцями вістку або приказ дальше. Уміти телєґрафічну азбуку.
Знати історию України, її розвій, її визначних людий. Уміти ґеоґрафію України. Розуміти обов’язки добрих горожан.
Пластун знає устрій пласту, перебіг іспитів, припис для одягу і поведеня, відзнаки, знаки, обов’язки.
Крім підручника Д-ра Ол[ександра] Тисовського закупити належить: «Пластові гри і забави» [йдеться про видання: Франко П. Пластові гри і забави / П. Франко. – Львів, 1913. – 52 с. (Пластова бібліотека, ч. 1). – А. С.], Петра Франка, за 50 сотиків і «Пластову виказку» [йдеться про видання: Пластова виказка / [укл.: І. Боберський, П. Франко]. – Львів, [1912]. – 16 с. – А. С.] за 10 сот[иків]. Всї три книжочки мусить мати кождий пластун, коли хоче розуміти свою річ.
Обкладинка сокільського календаря «Вістий з Запорожа». Львів, 1913 р. З фондів Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка.
Пластовий устрій в повних розмірах може перевести шкільна молодїж якнайсвобіднїйше підчас вакаций. Тоді зможе вихіснувати свобідний час на загартованє тїла, розбудженє енерґії, виробленє солидарности і орґанїзацийного змислу. Се буде розумне доповненє шкільної науки, яка подає теоретичне знанє, але не дає підприємчивости, рухливости і практичности.
Належить зробити звіди по цїлім краю, по рівнинах, по горах, полонинах і ріках. Вести таборне житє, не користаючи з гостинности других і пізнати точно свій край.
Пласт є лиш розривкою, коли сповнили ми свої заводові обов’язки. Школяр не може посвятити весь свій час пластови коштом шкільної науки. Пластун стремить до рівноваги обов’язків в своїм житю і стараєся їх точно виповнити, щоби виховати себе на солїдного і характерного члена суспільности.
Звернення до пластунів про закупівлю земельних ділянок для руханково-спортової площі «Сокола-Батька». Львів, 1913 р. Світлина опублікована у книзі: Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
При основаню і веденю пластових гуртків при «Січах» і «Соколах» належить відноситися з просьбою о вказівки і поради на адресу «Пластовий впорядчик» при Вп. п. Др. Ол[ександр] Тисовський, Львів, І. ґімназия, ул[иця] Льва Сапіги [тепер вул. С. Бандери. – А. С.].
Джерело: Боберський І. Пласт / І. Боберський // Калєндар “Вістий з Запорожа” на 1914 рік. – Львів: Наклад редакциї “Вістий з Запорожа”, 1913. – С. 72–77.
Андрій СОВА історик
Джерела та література:
Сова А. Внесок Івана Боберського у становлення організації «Пласт». // Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. Збірник наукових праць. – Львів, 2014. – Вип. 15. – С. 85–95.
Сова А. Професор Іван Боберський про Пласт // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – Львів, 2014. – Чис. 1 (177). – С. 40–41.
Галичина – український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка: [Альбом] / Авт. ідеї Л. Крип’якевич; упоряд. Ю. Николишин, І. Мельник; літ. редактор І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2014. – 268 с.
Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512с.
Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра і Тараса Франків, Оксану Суховерську та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com
Хочете зробити каву смачнішою та солодшою без жодної ложки цукру? Разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова розкажемо як це зробити.
Усе дуже...
