Ці фото належали інженеру-залізничнику Єнджею Морачевському, який пізніше став відомим політиком. Нам вдалось натрапити на його родинний архів, в якому знаходяться цікаві фото по темі прокладання залізниць по території Львівщини.
Залізниця Самбір-Сянки, 1903-1905 рр.Залізниця Самбір-Сянки, 1903-1905 рр.Робітники та інженери під час будівництва залізниці Самбір-Сянки на фото 1905 р.Робітники та інженери під час будівництва залізниці Самбір-Сянки на фото 1905 р.
На фото можна побачити процес будівельних робіт, тунелі, краєвиди, робітників та інженерів.
19 січня у !FESTrepublic ( вул. Старознесенська, 24-26 ), у Львові виступить Сергій Міхалок та оркестр радикального шансону «ЛЯПІС 98». Початок концерту о 19:00, повідомляють організатори Lutsyshyn Promo і Promotions.Виступ приурочений 50-літтю лідера гурту Сергія Михалка.
«Ексклюзив! Прем’єра! Феєрія для тих, хто не підріс і для тих, хто не подорослішав. Концерт-подію можна побачити раз на 50 років! Усі хіти – в одному шоу», – запрошують організатори.
Захід відбудеться з дотриманням карантинних вимог. Квитки можна придбати за посиланням: bit.ly/3GkOyYk
Як відомо, Ляпис 98 — білоруська рок-група, проект Сергія Михалка. Музиканти виконують старі хіти панк-рок-гурту «Ляписа Трубецкой» 1990-х і початку 2000-х років.
18, 19, 24-26 грудня 2021 року та 2, 7-9 січня 2022 у Ennio Event Square (вулиця Джерельна, 22) у Львові відбудеться етнофестиваль Зимова Країна Мрій. Брама Країни Мрій відкривається о 15:00, повідомили у Ennio Event Square.
На гостей чекає ялинка, Резиденція Святого Миколая, Різдвяна Шопка, вертепи, мистецькі майстерні та майстер класи, ярмарок, майданчик для дітей, традиційні танці, смачна етнічна їжа та гарячі напої і, обов’язково, багато музики.
Виступатимуть Воплі Відоплясова, Альона-Альона, Калуш, Аліна Паш, Dakh Daughters, Joryj Kloc, Хорея Козацька, Гайдамаки,Бурдон, Юрій Йосифович та Нова Автентика, Гордій Старух, Майстерня ЧГС, Пиріг Батіг, Lemko Bluegrass Band та Олег Скрипка з НАОНІ Оркестра.
«Країна Мрій у місті, де затишні вулички, які дихають вайбом живого Різдвяного свята з колядою, вертепами та музиками, – ідеальне поєднання. Беріть із собою гарний настрій та близьких людей, а неймовірні емоції, особливу атмосферу та незабутні враження ми вам гарантуємо», – запрошують організатори. Не баріться і поспішайте придбати найкращі місця за посиланням – https://bit.ly/krayina-mrij
Вже незабаром виповниться рік, як ми з вами розпочинаємо недільний ранок з філіжанкою запашного напою в компанії Торгової Марки Кава Старого Львова. За цей час ми вже багато дізнатися про кавові традиції Львова і окремих львів’ян, про львівські кав’ярні і унікальні кавові рецепти.
Але про історію самої кави ще не балакали. Отже, сподіваюся що ви вже приготували собі філіжанку смачнющої кави, бо історія буде довгою. Адже каві знадобилося 500 років, щоб завоювати всю планету і стати чи не популярнішим безалкогольним напоєм в світі.
Венеція, 1615 рік. На набережну la Serenissime були вивантажені Перші мішки таємничого товару з іноземним назвою «кава». Мішки ці, завантажені в порту Мока, в Ємені, повільно перетнули Червоне море. В районі Суеца їх вивантажили з трюмів і завантажили на спини верблюдів. Довгий шлях через пустелю, і, нарешті, цінний вантаж потрапляє до Палацу Дожів. У той час жоден італієць не пригубив навіть ковтка еспресо або капучіно. Про каву освічені європейці хіба могли прочитати в дорожніх щоденниках відомих мандрівників і мореплавців, які побували в Мецці або Адені.
Плантація кави в Ємені
Спочатку каву використовували тільки в медичних цілях, не беручи до уваги її дивовижні смакові якості.
З Венеції кава потрапляє в Марсель, де тутешні любителі екзотики пригощають своїх гостей «арабським вином». На батьківщині кави, в Ефіопії, в ті часи каву не заварювали, а підсмажували і жували, розтирали з жиром та пекли з нею хліб та солоні коржі. Кому ж першому прийшла в голову геніальна ідея заварити собі чашку кави? Легенда приписує цю честь єменського пастуху Кальді, він простежив за своїми козами, які скуштували гілок зеленого кавового зерна та в ейфорії танцювали під місяцем, і вирушив поділитись своїми спостереженнями до місцевого імама. Відомо, що після дегустації чудесної рослини імам був бадьорий, сповнений сил і не засинав під час багатогодинних молитов. Він-то і порекомендував своїм «колегам» панацею від втоми та сонливості.
Єменський пастух Кальді зі своїми козами
Ємені побутує й інша легенда. За часів Соломона йому підпорядковувалися джини, люди, тварини і птахи. Соломон попросив Бога дати таке дерево, плоди якого зцілювали б людей від сонливості, божевілля і холоду. Бог велів Соломонові послати джинів в білу країну між двома полюсами, і вони принесли звідти дерева – каву.
Араби намагалися зберегти за собою монополію на торгівлю кави. Проте не зуміли. І виною тому стали пілігрими – паломники в Мекку, які, повертаючись на батьківщину, як дорогоцінний сувенір, під полою свого лахміття проносили зерна кави. Таким чином, в 1554 році кава потрапляє в Істамбул (Константинополь), який став потім її другою батьківщиною. Вже через 50 років по всій Туреччині було відкрито понад 500 кав’ярень. Успіх завезеного сувеніру був повним. У XVII столітті в монополії арабів пролом пробили індуси. Індійський прочанин Баба проніс жменю кавових зерен через кордони і успішно доставив їх в рідну провінцію Майсор. Але широкої популярності ця культура не отримала аж до колонізації Індії англійцями в кінці XVIII століття.
Кав’ярня у Палестині, 1900 рік.
Оттоманська імперія швидко усвідомила всю вигоду цього бізнесу і продавала каву до Франції за надзвичайною ціною, що робило її доступною лише для обраних.
В кінці правління Людовика XIV туркам вдалося захопити практично весь ринок збуту кави у Франції. У 1669 році послом в Версаль був призначений Сулейман Ага, який оселився в Парижі, знявши в якості резиденції палац, гідний казок 1001 ночі, де влаштовував приватні прийоми для аристократії і королівського двору. Серед інших вишуканих страв гостей частували чашечками найтоншого фарфору, наповненими густим, запашним напоєм. «Кава» стає предметом моди і престижу. У 1670 році цю «туркоманію» висміяв у своїй комедії «Міщанин у дворянстві» великий Мольєр.
Паризьке кафе «Дом Каова»
У 1762 році підприємливий вірменин Паскаль відкриває на місці нинішнього ринку Сен-Жермен перше паризьке кафе «Дом Каова». На вулицях з’являються торговці гарячою кавою. Розкішне кафе «У Прокопа» було відкрито навпроти театру «Комеді Франсез» і стало дуже відвідуваним в XVIII столітті. Тут чашечку кави можна було спробувати, заплативши за неї «кругленьку суму». Сьогодні кафе можна знайти в Парижі на його колишньому місці, на вулиці Ансьен Комеді, його нові власники намагаються відновити і зберегти його вигляд з усіма «турецькими штучками».
Історія повинна бути такою, щоб її вистарчило на філіжанку доброї кави. От і ми нині на цьому зупинимось і прибережемо продовження історії на наступну неділю.
Завтра, 13 грудня 2021 року, в Історичному комплексі Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (вул. М. Драгоманова, 42) відкриється мистецький проєкт “«КРАСОТА БАРВНОСТИ»: виставка української кольорової графіки”
Виставку присвячено 50-літтю з часу започаткування реставрації творів графіки в Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького. Ювілейний проєкт представить близько 80 оригінальних аркушів з нашого фондового зібрання авторства майже п’ятдесяти художників. Ми відібрали найбільш показові роботи, що найкраще ілюструють досягнення музейних реставраторів за увесь час розвитку цього напряму реставраційної справи у музеї (починаючи з 1970-х років). Здебільшого, це – кольорові малюнки на папері: портрети й пейзажі, проєкти та жанрово-побутові композиції українських художників і анонімних авторів другої половини ХІХ – ХХ ст.
Будуть представлені роботи Тараса Шевченка, Костянтина Трутовського, Миколи Пимоненка, Теофіла Копистинського, Михайла Жука, Софії Зарицької, Василя та Миколи Кричевських, Олени Кульчицької, Олекси Новаківського, Ольги Плешкан, Леопольда Левицького, Галини Захарясевич-Липи й інших відомих і забутих майстрів. Крім творів графіки, на виставці можна буде побачити й деякі деталі «внутрішньої кухні» музейних реставраторів, чия праця допомагає якнайдовше зберігати оригінальну та швидкоплинну «красоту барвности» мистецьких творів.
Виставка триватиме у виставкових залах Історичного комплексу Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (вул. М. Драгоманова, 42) до 13 лютого 2022 року.
16-17 грудня у Львові відбудуться заходи з нагоди відзначення 75-ти річчя Львівської національної академії мистецтв. В програмі – виставки, пов’язані з історією та сучасністю, офіційні урочистості, тематичні та студентські проєкти. Комплекс заходів приурочених до ювілею має на меті показати актуальний зріз життя Академії як лідера мистецької освіти та підкреслити її роль у вихованні творчої молоді.
Програма святкувань: 16 грудня
10:00 – відкриття виставки «Там, де співають птахи». Виставка естампів студентів кафедри графічного дизайну. Галерея «Пори Року». Львів (вул. Вірменська, 23).
14:00 – відкриття виставки «Сторінки історії: час «відлиги». Твори випускників Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва середини 1960-х рр. Музей ЛНАМ (вул. Кубійовича, 38).
17:00 – відкриття студентського мистецького проєкту «ЩОЯКНАЙ». Музей-галерея сучасного мистецтва (10-го корпусу) на території !FESTrepublic. (вул. Старознесенська, 24-26).
17 грудня
14:00 Урочиста Вчена рада з нагоди 75-річчя заснування Львівської національної академії мистецтв. Львівський палац мистецтв, актова зала. ( вул. М. Коперника, 17).
17:00 «VIVAT ACADEMIA!» Виставка творів викладачів Львівської національної академії мистецтв. Національний музей у Львові ім. А. Шептицького. (пр. Свободи, 20).
Також в рамках 75-ти річчя ЛНАМ заплановано ще два проєкти: виставка дипломних робіт випускників-магістрів 2021 р. (30 грудня, 15:00, галерея ЛНАМ) та онлайн-виставка творів викладачів кафедри академічного живопису ЛНАМ.
Вхід на всі події вільний.
Львівська національна академія мистецтв
Львівська національна академія мистецтв є одним з провідних закладів вищої освіти в Україні, де формуються творчі особистості. Офіційно заснована 1946 року на основі Львівської художньо-промислової школи.
До 1994 року заклад функціонував як Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, згодом ‒ Львівська академія мистецтв, відтак 2004 року Указом Президента України закладу надано статус національного.
Сьогодні Академія є активним творчим і дослідницьким середовищем, пропонує здобуття вищої спеціалізованої освіти на трьох рівнях – бакалавр, магістр, доктор філософії та доктор мистецтва. Тут активно розвиваються різні напрями декоративного мистецтва (художня кераміка, художнє скло, художнє дерево, художній метал, художній текстиль), образотворчого мистецтва (монументально-декоративна скульптура, монументальний живопис, сакральне мистецтво, актуальні мистецькі практики), дизайну (дизайн середовища, дизайн одягу, графічний дизайн), реставрації творів мистецтва, культурології, історії і теорії мистецтва, менеджменту мистецтва.
В перші дні Нового 2022 року, 3 січня , о 17:00 та 19:30 у театрі ім.М.Заньковецької відбудуться Великі новорічні концерти скрипаля-віртуоза Олександра Божика. Музикант виступатиме у супроводі рок-бенду, повідомляють організатори.
У програмі – найкращі світові та українські хіти: Vivaldi, AC/DC, Imagine Dragons, Nirvana, Coldplay, Queen, Adele, Беz Обмежень, Океан Ельзи та інші. Звучатиме також авторська музика Божика та кавери із проєкту Bozhyk Duo. Особливим гостем концерту буде ТанцТеатр «Життя».
Традиційно на гостей концерту чекають шоу-номери, інтерактиви з глядачами та виступ яскравих солістів, імена яких музиканти ще поки не оголошують.
До слова, квиток на концерт Олександра Божика у супроводі рок-бенду – це найкращий подарунок до Новорічних свят. Не пропустіть масштабне музичне дійство на чолі з скрипалем-віртуозом, на якому окрім своїх найкращих номерів музиканти будуть прем’єрити абсолютно нову музику!
Концерт Олександра Божика на сцені Львівської опери
Олександр Божик – скрипаль-віртуоз, композитор, явище у сучасному музичному просторі. Майстер поєднувати неперевершене виконання та видовищне шоу. Йому однаково підвладні як класика, так і рок, поп, етно-музика.
Концерт Олександра Божика на сцені Львівської опери
Суперфіналіст популярного телешоу “Україна має талант”, рекордсмен “Книги рекордів України”, лауреат Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів.
Учасник багатьох телевізійних шоу та проєктів, зокрема, одного з найпопулярніших шоу у світі- “Британія має талант”. Після свого феєричного виступу на польському телешоу “Mam talent!” його назвали “Джиммі Хендріксом серед скрипалів”.
У Бориславі відкрили пам’ятник Яну (Йогану) Зегу. Це співвинахідник гасової лампи, автор технології рафінування і переробки нафти та перший аптекар міста. Із трьох запропонованих проектів обрали роботу скульптора Романа Кикти. Про це ZAXID.NET повідомив керівник ТІЦ Борислава Ігор Романюк.
Пам’ятник відкрили 9 грудня на вул. Шевченка, 12 в центрі Борислава біля аптеки, де Ян Зег працював. Його спорудили в межах реалізації проекту «Нафтова колиска Європи: забута історія України та Польщі» за програмою транскордонного співробітництва Україна-Польща-Білорусь. Партнером Борислава у проекті є гміна Санок (Польща).
«Проект OilCradle має на меті привернути увагу колишніх місць видобутку нафти (Борислав та Санок) через створення впізнаваного туристичного бренду та нових туристичних продуктів на основі їхнього минулого. На основі досліджень архівних матеріалів створять альбом про історію нафтової промисловості в двох містах, карти із позначенням місць, пов’язаних з нафтовою промисловістю, та спільний вебсайт з електронним каталогом», – зазначено в описі проекту.
Іншому співвинахіднику гасової лампи Ігнацію Лукасевичу пам’ятник відкриють 16 грудня у школі Страхоцина (Польща). Сайт та альбом теж невдовзі презентують. Для реалізації проекту було виділено 66 659 євро, із яких 90% витрат оплатив ЄС, а 10% – самі учасники з місцевих бюджетів.
Нагадаємо, у січні 2021 року у Бориславському міському парку відкрили аптеку-музей Яна Зега. А нещодавно у місті відкрили туристично-інформаційний центр, який очолив краєзнавець та співрозробник туристичної стратегії міста Ігор Романюк.
«11 листопада було створено ТІЦ. Він працюватиме у фойє кінотеатру “Каменяр” на вул. Шевченка, 25. Зараз там проводять ремонти до офіційного відкриття приміщення», – розповів Ігор Романюк.
У XIX – на початку XX ст. у Бориславі видобували 5% світового об’єму нафти, місто було найбільшим постачальником озокериту. Зараз із 1,5 тисячі нафтових свердловин використовують близько 400. Колись великий промисловий центр, Борислав зараз активно розвиває туристичний напрямок. Свої промислові потужності місто перетворює на туристичні атракції, навіть айдентика міста стилізована під нафтовий «журавлик».
Йоган (Ян) Зег – фармацевт, дослідник, засновник нафтової та озокеритної промислової переробки в Україні. Народився у Ланьцуті (Польща). Із 1848 року Ян Зег почав працювати у львівській аптеці Міколяша «Під золотою зіркою», де він провів дестиляцію нафти. У бляшаній лампі, яка була виготовлена львівським бляхарем Адамом Братковським, вперше публічно «засвітився» одержаний нафтопродукт, який стали застосовувати для освітлення. Останні 20 років життя прожив у Бориславі. Ще один пам’ятник Яну Зегу та Ігнацію Лукасевичу є на вул. Вірменській у Львові.
Фотографії старого Львова продовжують публікувати матеріали, присвячені історії розвитку громадського транспорту нашого міста.
У частині третій циклу «Із історії львівського тролейбуса» Ви дізнаєтеся, про розвиток маршрутної мережі, постачання нових чехословацьких тролейбусів «Skoda» та про нереалізовані плани будівництва у Львові другого тролейбусного депо.
VI. Розвиток тролейбусного господарства Львова у 1960 – 1970-х роках
У першій половині 1960-х рр. у Львові активно розвивається автобусний рух. У 1961 році в місті налічувалося 15 автобусних маршрутів, на яких працювало лише 43 автобуси. У 1962 році працювало вже 17 автобусних маршрутів із 49 автобусами. У 1963 році на маршрутах працювало вже 87 автобусів. У 1964 році у Львові працювало 18 міських автобусних маршрутів, які обслуговувало 110 автобусів, які перевезли 23 млн. пасажирів. У 1966 році було створено міський автобусний парк – АТП №13121 (нині – ПАТ «Львівське АТП №14630).
У кінці 1963 року загальна довжина тролейбусної мережі Львова складала 39,2 км., загальна чисельність тролейбусів – 87 одиниць (у т.ч. 70 тролейбусів МТБ-82Д), впродовж року було перевезено 42,52 млн. пасажирів.
Тролейбус ЛАЗ-695Т з інв. № 122 працює на тролейбусному маршруті № 8 на вулиці Зеленій у Львові. 1964 р. Скріншот із відео
У 1964 році розпочалося будівництво нової тролейбусної лінії по вул. Зеленій. На вул. Зеленій, Дніпровській та частині вул. Маяковського (Костя Левицького) 17 червня 1964 року було припинено рух трамваїв маршруту № 3 пл. Галицька – вул. Мечникова. Вул. Зелена до Водоканалу була заасфальтована. Кінцеву зупинку трамвайного маршруту №7 було облаштовано на перехресті вул. Мечникова та Маяковського (Костя Левицького). Оскільки місця для розворотного кільця бракувало, кінцеву облаштували у вигляді розворотного трикутника.
16 серпня 1964 року було введено в експлуатацію нове тролейбусне депо на вул. Тролейбусній, яке було розраховано на 100 машин. Тролейбусний профілакторій на території трамвайного депо №1 було переобладнано для обслуговування німецьких трамвайних вагонів. На території нового тролейбусного депо було споруджено тягову підстанцію №5, яка подала живлення тролейбусній лінії на вул. Стрийській.
17 вересня 1964 року, у день 25-ї річниці «визволення» Західної України, було введено в експлуатацію нову тролейбусну лінію по вул. Зеленій до залізничного переїзду (зупинка «Довга») – сюди рушили тролейбуси маршруту №8 вул. Шота Руставелі – вул. Довга. Тролейбусний маршрут №8 був укомплектований тролейбусами львівського виробництва ЛАЗ-695Т. На початку 1965 року тролейбусний маршрут №8 було продовжено до перехрестя вул. Зеленої та Луганської.
– Тролейбус ЛАЗ-695Т № 115 на тролейбусному маршруті № 8 на вул. Зеленій. Вересень 1964 р. Кадр із кінохроніки
Із будівництвом тролейбусної лінії по вул. Зеленій пов’язане спорудження тягової підстанції №4, яка розташувалася на вул. Черемшини. Окрім частини тролейбусного маршруту №8, ця тягова підстанція живить контактну мережу трамвайних маршрутів №№2 і 7 на вул. Личаківській та Мечникова.
Наприкінці 1964 року довжина тролейбусної контактної мережі міста Львова складала 44 км, чисельність тролейбусів сягнула 100 одиниць. Тролейбусний транспорт міста протягом 1964 року перевіз 45,92 млн. пасажирів. Протягом 1965 року довжина тролейбусних ліній Львова збільшилася до 50 км, а кількість тролейбусів збільшилася на 17 машин. У 1965 році було перевезено 49,01 млн. пасажирів.
У 1965 році інститут «Діпромісто» розробив новий Генеральний план забудови і реконструкції міста Львова, який був затверджений у 1966 році. Цей документ приймався на перспективу до 1985 – 1990-х рр. Відповідно до цього документу архітектурно-планувальна структура міста мала базуватися на подальшому вдосконаленні радіально-кільцевої системи. Крім трьох міських кільцевих трас планувалося будівництво об’їзної кільцевої дороги для транзитного транспорту та розширення основних магістралей в центральній частині міста.
Тролейбуси «Київ – 4» та МТБ-82Д на території нового тролейбусного депо, введеного в експлуатацію 16 серпня 1964 р. Світлина початку 1970-х рр. Автор фото – Гаральд Нейзе
За Генпланом 1966 року, в місті було визначено чотири основних планувальних райони: Центральний – у межах щільної забудови попередніх періодів; Північний – розташований на території колишніх приміських селищ Голоско і Збоїська; Південний – на місці селищ Козельники, Бондарівка і Скнилів; Східний – що простягається на схід від вул. Зеленої і верхньої частини вул. Личаківської, де межує із масивом Винниківського лісу. Промислове будівництво мало зосередитися в трьох крупних осередках: Північному, Сихівському та Ряснянському. Цей генеральний план передбачав окрім розширення мережі автобусного та тролейбусного сполучення іще й перспективу будівництва у Львові ліній швидкісного трамвая із підземними ділянками.
У 1966 році будується нова тролейбусна лінія по вул. Олександра Невського (нині – Митрополита Андрея), вул. Тургенєва (Героїв УПА), Любінській та Окружній, у зворотному напрямку – по вул. Сталінградській (Антоновича). У листопаді 1966 року по новій тролейбусній лінії рушили тролейбуси нового маршруту №9 вул. 17 Вересня (нині – Січових Стрільців) – вул. Окружна. Нова тролейбусна лінія забезпечила транспортним сполученням Львівський завод кінескопів (початково – Львівський електроламповий завод, на якому виготовлення кінескопів було налагоджено у 1956 р., у 1980-і рр. – ВО «Кінескоп»).
У той же рік було збудовано нову односторонню тролейбусну лінію по сучасним вул. Устияновича, Технічній, Яна Матейка, Соломії Крушельницької та Січових Стрільців. Після введення цієї тролейбусної лінії в експлуатацію, було запроваджено односторонній рух на вул. А.Міцкевича (нині – Листопадового Чину). Також у листопаді 1966 року кінцеву зупинку тролейбусних маршрутів №№1 і 3 було перенесено із пл. Міцкевича на вул. 17 Вересня.
Тролейбуси МТБ-82Д на проспекті Леніна (Свободи). Друга половина 1960-х рр.
У 1966 – 1967 рр. Львівське трамвайно-тролейбусне управління отримало 30 нових тролейбусів «Київ-4», виготовлених Київським заводом електротранспорту ім. Ф. Дзержинського. Це була модернізована версія моделі тролейбуса «Київ-2», яка постачалася до Львова із 1962 року. Не дивлячись на вдосконалення, в конструкції тролейбуса «Київ-4» і далі використовувалося застаріле електрообладнання від тролейбуса МТБ-82Д. У 1966 році надійшло 20 тролейбусів «Київ-4», іще 10 машин було отримано в березні 1967 року. Таким чином, в кінці 1966 року чисельність тролейбусного парку Львова складала 130 машин, а у кінці 1967 року – 145 машин, адже почалося списання найбільш зношених тролейбусів МТБ-82Д.
В середині 1960-х рр. конструкторське бюро Львівського автобусного заводу сконструювали нові моделі автобусів – великого класу ЛАЗ-696 та середнього класу ЛАЗ-698. На основі кузова автобуса середнього класу в січні 1967 року було побудовано експериментальний тролейбус ЛАЗ-698Т. Цей тролейбус мав пневматичну підвіску та трьохрядне планування сидінь у салоні. У лютому 1967 року цей тролейбус проходив випробовування у Львові на різних маршрутів, далі був переданий в Чернігів. Не дивлячись на позитивні результати випробувань цього тролейбуса, його так і не було запущено в серійне виробництво.
На початку 1967 року було закрито тролейбусний маршрут №1, який курсував із центру міста до головного залізничного вокзалу. Замість тролейбусної «одинички» на вокзал почали заїздити тролейбуси маршруту №2. Улітку 1967 р. було запущено новий тролейбусний маршрут №1 пр. Шевченка – стадіон «Дружба». Тролейбусний маршрут №4 був знову вкорочений до пл. Адама Міцкевича.
Тролейбус «Київ – 4» на проспекті Леніна (Свободи). 1969 р.
У зв’язку із збільшенням інтенсивності трамвайного і тролейбусного руху в центральній частині міста та для розвантаження найстаршої тягової підстанції Львова №1 на вул. Івана Франка, 41 у середині 1960-х рр. було збудовано нову потужну тягову підстанцію №6. Від цієї підстанції отримали живлення тролейбусні лінії по вул. Зеленій, Ш. Руставелі, Снопківській та по вул. Саксаганського та пр. Свободи, а також трамвайна лінія по вул. Івана Франка та Підвальній. Тягову підстанцію №6 введено в експлуатацію у 1967 році.
Впродовж 1967 року було збудоване продовження тролейбусної лінії по вул. Любінській до Львівського аеровокзалу, який було збудовано іще у 1954 році. Для живлення нової тролейбусної лінії в районі перехрестя вул. Любінської та В. Терешкової (Виговського) було споруджено нову тягову підстанцію №7. До аеропорту почали курсувати тролейбуси маршруту №9. Таким чином на кінець 1967 року довжина контактної мережі тролейбуса у Львові складала вже 63 км, за рік було перевезено 53,16 млн. пасажирів.
Із 1968 року тролейбусний парк міста Львова почав поповнюватися вантажними тролейбусами. На початку постачалися тролейбуси моделі ТГ-3М, які виготовлялися Сокільницьким вагоно- і авторемонтним заводом (СВАРЗ) у Москві. Тролейбуси ТГ-3М, окрім тягового електродвигуна, були обладнані бензиновим двигуном внутрішнього згоряння, отож могли пересуватися без контактної мережі. У Львові вони використовувалися, в тому числі, для постачання продуктів на кондитерську фірму «Світоч» і для вивозу готової продукції. Відомо про постачання до Львова мінімум 3 тролейбусів ТГ-3М.
Прототип (експериментальний зразок) тролейбуса ЛАЗ-698Т. Друга половина 1960-х рр.
У 1970-х рр. виробництво вантажних тролейбусів освоїв Київський завод електротранспорту ім. Ф. Дзержинського, отож до Львова почали постачатися вантажні тролейбуси моделей КТГ-1 та КТГ-2. Відомо про постачання до Львова як мінімум шести тролейбусів КТГ-1 (критий фургон) та одного тролейбуса КТГ-2 (бортовий). Вантажні тролейбуси КТГ-1 у 1980-х рр. використовувалися у ролі службових тролейбусів «технічна допомога», а у 1990 – 2000-х рр. – в якості пересувних ремпунктів. Вантажний тролейбус КТГ-2 експлуатувався до кінця 1990-х рр. Кузов одного із вантажних тролейбусів ТГ-3М використовувався в якості побутівки на території тролейбусного депо.
Впродовж 1969 року було побудовано нову ділянку тролейбусної контактної мережі (довжина 2,1 км), яка сполучила траси тролейбусних маршрутів №№1 і 6. У листопаді 1969 року тролейбуси маршрути №1 почали курсувати до заводу «Полярон» за більш короткою трасою по теперішній вул. Стуса. Таким чином було покращено тролейбусне сполучення мікрорайону «Новий Львів».
Наприкінці 1960-х рр. Київський завод електротранспорту ім. Ф. Дзержинського освоїв випуск трьохдверного тролейбуса великого класу «Київ-6». В конструкції цього тролейбуса було використано електрообладнання від іншого тролейбуса ЗіУ-5. Через це тролейбуси «Київ-6» не могли експлуатуватися у містах із складним рельєфом. Випуск тролейбусів «Київ-4» із застарілим електрообладнанням у 1969 році припинився.
В салоні експериментального зразка тролейбуса ЛАЗ-698Т
Враховуючи досвід експлуатації чеських тролейбусів «Skoda» на маршрутах із складними умовами руху (наявність значних підйомів та спусків) в Києві і Чернівцях та на міжміській тролейбусній трасі в Криму, у Львові було вирішено розпочати експлуатацію тролейбусів моделі «Skoda 9Tr». Ці тролейбуси були обладнані автоматичною реостатно-контакторною системою управління тяговим електродвигуном, а також пневматичним підсилювачем керма. Завдяки наявності пневмопідсилювача керма значно покращувалися умови праці водія тролейбуса.
Перший тролейбус «Skoda 9Tr» надійшов до Львова наприкінці жовтня 1969 року. Цю машину (модифікації «Skoda 9Tr14») було передано із Чернівців, де вона експлуатувалася під №86. У Львові ця машина експлуатувалася під №186. Перший тролейбус «Skoda 9Tr» у Львові експлуатувався на маршруті №9 до аеропорту і використовувався, в тому числі, для навчання водіїв. У процесі підготовки до експлуатації у Львові тролейбусів «Skoda 9Tr» частину водіїв було скеровано на стажування до Чернівців, а ремонтники тролейбусного депо проходили підготовку в тролейбусних депо Києва.
Станом на 1 січня 1970 року тролейбусний парк міста Львова складався із 133 тролейбусів, в тому числі: 50 машин МТБ-82Д, 20 машин ЛАЗ-695Т, 62 машини моделей «Київ-2» та «Київ-4» та одного тролейбуса «Skoda 9Tr»; довжина контактної мережі тролейбуса складала 65,1 км. Пасажиропотік тролейбуса у 1969 році склав 55,57 млн. пасажирів.
Тролейбус ЛАЗ-695Т на новій тролейбусній лінії маршруту № 9 по вул. Любінській. 1969 р. Фото Дмитра Матушкіна
У 1970 році тривала розбудова тролейбусної мережі міста Львова. У першій половині 1970 року було збудовано нову тролейбусну лінію по вул. Валентини Терешкової (нині – Виговського) та Головній (Патона). Спочатку розворот не кільце було облаштоване неподалік ВО ім. Леніна (ЛОРТА) на перетині вул. Головної (Патона) і Прапорної (Ряшівської), а згодом було продовжено тролейбусну лінію по вул.. Прапорній (Ряшівській) до вул. 1 Травня (Городоцької). 15 червня 1970 року було запущено новий тролейбусний маршрут №10 вул. 17 Вересня – ВО ім. Леніна (ЛОРТА).
Після запуску тролейбусного маршруту №10 було відмінено тролейбусний маршрут №3, який курсував від вул. 17 Вересня до Льотного поля. Натомість було запущено новий тролейбусний маршрут №12 пл. Кропивницького – Льотне поле, як скорочений варіант тролейбусного маршруту №7. На тролейбусному маршруті №2 ЛАЗ – пл. Міцкевича – вул. 1 Травня – вул. Окружна, який був підсилений, у 1970 році курсувало 30 тролейбусів, інтервал руху складав 2 хвилини.
На туристичній карті-схемі Львова, виданій у 1970 році, позначено 10 тролейбусних маршрутів із такими схемами:
№1 пр. Шевченка (Будинок профспілок) – вул. Саксаганського – вул. Шота Руставелі – вул. Волоська – вул. Снопківська – вул. Південна (В. Стуса) – вул. Дружби (Героїв Крут) – вул. Тернопільська – вул. Угорська (завод «Полярон). У зворотному напрямку – вул. Угорська – вул. Красучинська (потім – Карбишева, нині – Віденська).
Вантажний тролейбус ТГ-3М на вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола). Кінець 1970-х рр.
№2 вул. Стрийська (Львівський автобусний завод, кінцева біля перехрестя із вул. Артема, нині Володимира Великого) – вул. Шота Руставелі – вул. Саксаганського – пр. Шевченка – пл. Міцкевича – пр. Леніна (Свободи) – вул. Горького (Гнатюка) – вул. Міцкевича (Листопадового Чину) – пл. Хмельницького (Св. Юра) – вул. Шептицьких – вул. Кірова (Шептицьких) – пл. Кропивницького – вул. Коротка – вул. Травня (Городоцька) – вул. Окружна (кінцева, район Левандівського шляхопроводу). У зворотному напрямку по вул. Тобілевича і Федьковича, вул. Карпінського – вул. Чернишевського (Крушельницької) – вул. 17 Вересня (Січових Стрільців) – вул. Гнатюка – пр. Леніна (Свободи). Заїзд на залізничний вокзал на схемі не вказаний.
№4 пл. Міцкевича – пр. Леніна (Свободи) – вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола) – пл. 700-річчя Львова – вул. Під Дубом – стадіон СКА.
№5 пр. Шевченка (кінцева зупинка біля будинку профспілок) – вул. Саксаганського – вул. Шота Руставелі – вул. Стрийська – 7-й кілометр Стрийського шосе.
№6 пр. Шевченка (кінцева зупинка біля будинку профспілок) – вул. Саксаганського – вул. Шота Руставелі – вул. Стрийська – вул. Козельницька – вул. Панаса Мирного – вул. Угорська (кінцева біля заводу «Полярон»).
№7 пл. Кропивницького – вул. Коротка – вул. 1 Травня – вул. Авіаційна – ст. Скнилів. У зворотному напрямку – по вул. Тобілевича і Федьковича.
№8 вул. Шота Руставелі – вул. Зелена – вул. Луганська (кінцева на перехресті Зеленої, Луганської та Пасічної).
Вантажний тролейбус КТГ-1 в якості машини технічної допомоги (пересувного ремпункту). Автор фото – Зденек Незіба. 1980 р.
№9 вул. 17 Вересня (Січових Стрільців) – вул. Горького (Гнатюка) – вул. А. Міцкевича (Листопадового Чину) – вул. Олександра Нєвського (Митрополита Андрея) – вул. Тургенєва (Героїв УПА) – вул. Бестужева (Копистинського) – вул. Любінська – Аеропорт. У зворотному напрямку: вул. Окружна – вул. Волгоградська (Антоновича), вул. Карпінського – вул. Чернишевського (С. Крушельницької) – вул. 17 Вересня.
№10 вул. 17 Вересня (Січових Стрільців) – вул. Горького (Гнатюка) – вул. А. Міцкевича (Листопадового Чину) – вул. Олександра Нєвського (Митрополита Андрея) – вул. Тургенєва (Героїв УПА) – вул. Бестужева (Копистинського) – вул. Любінська – вул. В. Терешкової (Виговського) – вул. Червонокозача (Патона) – вул. Прапорна (потім – Жешувська і Ряшівська). У зворотному напрямку – вул. Окружна – вул. Волгоградська (Антоновича), вул. Карпінського – вул. Чернишевського (С. Крушельницької) – вул. 17 Вересня.
№12 пл. Кропивницького – вул. Коротка – вул. 1 Травня (Городоцька) – Льотне поле. У зворотному напрямку – по вул. Тобілевича і Федьковича.
Тролейбуси «Skoda 9Tr», «Київ – 4» та МТБ-82Д на перехресті вул. Саксаганського та Івана Франка. Автор фото – Гаральд Нейзе. 18 серпня 1971 р.
У другій половині 1970 року змонтовано контактну мережу по вул. Зеленій від вул. Луганської до ст. Сихів. 31 грудня 1970 року запроваджено новий тролейбусний маршрут №11 вул. Шота Руставелі – ст. Сихів. Для живлення контактної мережі тролейбуса від вул. Батальної (Дж. Вашингтона) і до кінцевої було збудовано тягову підстанцію №8 в районі перехрестя вул. Зеленої, Пасічної та Луганської. Таким чином, на кінець 1970 року довжина контактної мережі тролейбуса у Львові складала 69,8 км, тролейбуси протягом року перевезли 58,9 млн. пасажирів.
Із 1970 року до Львова почалося постачання тролейбусів «Skoda 9Tr» із заводу в місті Остров-на-Огржі. Перша партія таких тролейбусів надійшла в середині червня 1970 року, ці машини отримали деповські №№ 181 – 200. Із 1 липня 1970 року ці тролейбуси почали експлуатуватися на маршрутах № 9 і 10. Наприкінці 1970 року ЛТТУ отримало іще 10 нових тролейбусів «Skoda 9Tr». Одночасно із надходженням нових чеських тролейбусів, прискорюється списання старих тролейбусів МТБ-82Д (у 1964 – 1969 р. було списано 20 таких тролейбусів) та невдалих за конструкцією тролейбусів ЛАЗ-695Т – до початку 1970 року було списано 30 із 50 тролейбусів ЛАЗ-695Т, їх експлуатація тривала до 1972 року.
На початку 1971 року у Львові діяло вже 11 тролейбусних маршрутів – до 10 маршрутів, які діяли у 1970 році, додався тролейбусний маршрут №11 вул. Шота Руставелі – вул. Зелена – ст. Сихів.
Старий тролейбус МТБ-82Д в ролі пересувного ремпункту на вул. Костомарова. Автор фото – Гаральд Нейзе. 1971 р.
Через велику кількість транзитного транспорту, яка на початку 1970-х рр. рухалася центральною частиною міста (окружну дорогу на той момент іще не збудували) було вирішено обмежити курсування громадського транспорту по пр. Леніна і Шевченка. Отож, із 1 вересня 1971 року тролейбусний маршрут №4 було вкорочено до пл. Івана Підкови (замість пл. Міцкевича), а із листопада 1971 року кінцеву тролейбусних маршрутів №№1, 5 і 6 було перенесено із пр. Шевченка на вул. Шота Руставелі і Костомарова. Таким чином, через центральну частину міста наприкінці 1971 року курсував тільки тролейбусний маршрут №2 вул. Окружна – ЛАЗ.
Станом на 1 січня 1972 року тролейбусний парк міста Львова складався із 158 тролейбусів, у тому числі 34 машин моделі МТБ-82Д, 62 тролейбусів виробництва КЗЕТу та 61 тролейбуса «Skoda 9Tr» і одного тролейбуса ЛАЗ-695Т.
Із 1 серпня 1972 року тролейбусний маршрут №2 було скорочено до вул. 17 вересня (Січових Стрільців). Із цього дня він перестав заїздити на головний вокзал. Із 14 жовтня 1972 року тролейбусний маршрут №2 вул. 17 Вересня (Січових Стрільців) – вул. 1 Травня (Городоцька) – вул. Окружна був перенумерований у №13.
Не дивлячись на зміни маршрутної мережі в центральній частині міста Львова, контактну мережу на пр. Леніна (Свободи) і пр. Шевченка, а також на вул. Театральній не демонтували – вона використовувалася для виїзду тролейбусів із депо на маршрути №№4, 7, 9, 10, 12 і 13. У 1970-х рр. контактну мережу тролейбуса на пр. Леніна частково демонтували, але на пл. Міцкевича та вул. Театральній вона була збережена. У 1980-х рр. повністю зберігалася контактна мережа на пр. Шевченка, вул. Саксаганського та на вул. Вокзальній (Чернівецькій) – її демонтували тільки на початку 1990-х рр.
Списані тролейбуси МТБ-82 на території тролейбусного депо. Автор фото – Гаральд Нейзе. 1971 р.
Навесні-влітку 1972 року тривало будівництво нової «хордової» тролейбусної лінії, яка сполучила перехрестя вул. Любінської та В. Терешкової (Виговського) із вулицею Стрийською. Нова тролейбусна лінія довжиною 7,3 км пройшла по вул. Терешкової (Виговського), Артема (Володимира Великого) та Тролейбусній до рогу вул. Обронної (нині Рубчака). 1 вересня 1972 року почав курсувати новий тролейбусний маршрут №3, який сполучив вул. Тролейбусну із ВО ім. Леніна (вул. Ряшівська). Для живлення траси тролейбусного маршруту №3 по вул. Артема (Володимира Великого) було споруджено тягову підстанцію №9 на вул. Артема (Володимира Великого), 54. Із 1973 року тролейбусний маршрут №3 був продовжений по вул. Городоцькій до кінцевої на пл. Кропивницького, а у 1974 році він був продовжений по вул. Суркова (Рубчака) та Стрийській до зупинки «7-й кілометр Стрийського шосе». У 1970-х рр. тролейбусний маршрут №3 знову вкоротили до вул. Жешувської (Ряшівської).
Впродовж 1972 року Львівське трамвайно-тролейбусне управління із заводу в Острові-на-Огржі отримує велику партію тролейбусів «Skoda 9Tr», відповідно триває списання тролейбусів МТБ-82Д – станом на 1 січня 1973 року у тролейбусному парку Львова налічувалося 178 тролейбусів, із них 109 машин «Skoda 9Tr», 59 тролейбусів київського виробництва та 10 тролейбусів МТБ-82Д, отож у 1972 році розпочалося списання тролейбусів «Киянок». Випуск тролейбусів на лінію в листопаді 1972 року складав 117 машин. Довжина контактної мережі тролейбуса у Львові на початок 1973 року становила 81,3 км, у 1972 році тролейбуси перевезли 62,88 млн. пасажирів.
У 1973 році тролейбусне депо ЛТТУ поповнилося іще 35 тролейбусами «Skoda 9Tr», отож того року завершилося списання старих тролейбусів МТБ-82Д і продовжилося поступове списання тролейбусів «Київ». Також у 1973 році почалися роботи із розширення території тролейбусного депо і збільшення його місткості до 200 машиномісць. Ці роботи тривали до 1976 року, в результаті територія тролейбусного депо збільшилася із 4 до 6 гектарів.
15 липня 1974 року було закрито тролейбусний маршрут №13 (він курсував за такою схемою: вул 17 Вересня (Січових Стрільців) – вул. Окружна, натомість тролейбусний маршрут №12 продовжили до кінцевої «вул. 17 Вересня» (нині – вул. Січових Стрільців).
Тролейбуси «Київ – 4» та «Skoda 9Tr» на вул. Тролейбусній на заїзді в тролейбусне депо. Автор фото – Ааре Оландер. 1977 р.
У середині 1970-х років відбулися зміни в оплаті проїзду в міському електротранспорті – замість оплати проїзду за допомогою кас-автоматів у салонах трамваїв і тролейбусів вирішили перейти до реалізації абонементних (наперед оплачених) квитків. При посадці в електротранспорт ці квитки пасажири мали «погашати» пробиванням отворів за допомогою спеціальних пристроїв – компостерів. Абонементні квитки на трамвай і тролейбус, що підлягали компостуванню, були запроваджені в містах України у 1972 – 1973 рр.
Основний текст на трамвайних квитках номіналом в 3 копійки, що діяли у Львові, був надрукований синьою або фіолетовою фарбою, номер квитка – чорною фарбою. Текст на львівських тролейбусних квитках номіналом 4 копійки був надрукований червоною фарбою, номер – чорною фарбою. В інших містах України квитки друкували фарбами інших кольорів. Наприклад, в Києві трамвайні квитки за 3 коп. друкували червоною, а тролейбусні за 4 коп. синьою фарбою. Друкували абонементні квитки на проїзд в електротранспорті Кам’янець-подільська друкарня та фабрика «Жовтень» в Києві. Діяли ці квитки у всіх містах України, де був електротранспорт. Для проїзду в трамваї можна було закомпостирувати тролейбусний квиток за 4 копійки, а от щоб проїхати в тролейбусі потрібно було компостирувати два трамвайні квитки за 3 копійки.
Цікаво, що під перед впровадженням компостерів у електротранспорті був проведений конкурс на кращу конструкцію такого пристрою – він мав бути водночас простим і надійним. Переможцем цього конкурсу став слюсар київського трамвайного депо ім. Леніна Г. Куприч. Виготовлення компостерів для електротранспорту було налагоджене на низці підприємств України.
До початку 1980-х рр. абонементні квитки в електротранспорті переважно реалізували водії трамваїв і тролейбусів – на цьому ґрунтувалося виконання ними фінансового плану. Отож, часто квитки продавали не тільки під час зупинки, як було передбачено інструкцією, але і під час руху електротранспорту, що погіршувало безпеку руху.
Тролейбуси «Skoda 9Tr» та «Київ – 4» на території тролейбусного депо. Автор фото – Ааре Оландер, 1977 р.
На початку 1980-х рр. увесь електротранспорт в містах України перейшов на безкасову систему справляння плати за проїзд: у Львові абонементні квитки почали реалізовувати тільки через спеціальні кіоски Львівського трамвайно-тролейбусного управління, газетні кіоски та через роздрібну торгівельну мережу. Така система у Києві була впроваджена у лютому 1980 році, практично одночасно – і у Львові. У квиткових кіосках реалізовували не тільки одноразові абонементні квитки, але й місячні абонементи на один або два види електротранспорт. Як трамваї і тролейбуси, ці кіоски були пофарбовані у червоно-жовті кольори. Окрім цього на зупинках електротранспорту були розміщені автоматичні білетні каси, які приймали монети різного номіналу: за 15 коп. каса видавала п’ять квитків на трамвай, а за 20 коп. – чотири квитки на тролейбус.
У 1972 – 1975 рр. інститутом «Діпромісто» було розроблено Комплексну транспортну схему міста Львова, яка була розвитком Генерального плану Львова, затвердженого у 1966 році. Комплексна транспортна схема у тому числі передбачала розбудову тролейбусної мережі у напрямку нових житлових мікрорайонів, в тому числі у північній частині міста із будівництвом другого тролейбусного депо на 200 машин в районі вулиці Варшавської. Проте до реалізації планів будівництва нового тролейбусного депо у Львові так і не дійшли.
Станом на кінець 1975 року довжина тролейбусної контактної мережі у Львові становила 82,3 км, тролейбусний парк складався із 179 тролейбусів, протягом року тролейбусами було перевезено 69,66 млн. пасажирів.
Тролейбус «Київ – 4» в ролі службового тролейбуса «технічна допомога» буксирує несправний тролейбус «Skoda 9Tr». Автор фото – Ааре Оландер. 1977 р.
У 1976 році було збудовано першу чергу тролейбусної лінії у північній частині міста – від перехрестя вул. 700-річчя Львова і Космонавтів (пр. Чорновола та вул. Під Дубом) до рогу вулиці Ульянівської (Липинського). Із 18 вересня 1976 року почав курсування новий тролейбусний маршрут №13 – вул. Зернова – вул. Ульянівська (Липинського).
Крім того, замість пл. Івана Підкови до вул. Зернової було вкорочено тролейбусний маршрут №4 і реконструйовано тролейбусну контактну мережу на пр. Леніна (Свободи). Тролейбуси на маршрути №№4 і 13 виїздили по вул. Горького (Гнатюка), пр. Леніна (Свободи) та вул. 700-річчя Львова. Крім того, було побудовано контактну мережу тролейбуса на вул. Ботвіна (Куліша), Проїзній (Данилишина), 1 Травня (Городоцькій) та Менцинського – ця лінія використовувалася як маневрова для повернення тролейбусів маршрутів №№4 і 13 в тролейбусне депо.
У 1976 р. ЛТТУ отримало останню партію двохдверних тролейбусів модифікації «Skoda 9Tr22» із 19 машин. Наступна партія тролейбусів модифікації «Skoda 9TrH25», яку було отримано в 1978 році, складалася із 5 трьохдверних тролейбусів, які були обладнані гідравлічним, а не пневматичним підсилювачем керма.
Контактна мережа тролейбуса на проспекті Шевченка, яка не використовувалася для регулярного тролейбусного руху. Світлина 1970-х рр.
Для покращення електропостачання тролейбусних ліній на вул. Городоцькій та Ряшівській у 1976 році введено в експлуатацію тягову підстанцію №14, яка розташувалася на вул. Каховській, 32.
На туристичній карті-схемі Львова 1976 року показані траси наступних тролейбусних маршрутів:
№1 пл. Я. Галана (Петрушевича) – вул. Шота Руставелі – вул. Волоська – вул. Снопківська – вул. Островського (В. Стуса) – вул. Дружби (Героїв Крут) – вул. Тернопільська – завод «Полярон». У зворотному напрямку – вул. Угорська, вул. Карбишева (Віденська);
№3 7-й кілометр Стрийського шосе – вул. Стрийська – вул. Суркова (Рубчака) – вул. Тролейбусна – вул. Артема (Володимира Великого) – вул. В. Терешкової (Виговського) – вул. Червонокозача (Патона) – вул. Прапорна (Ряшівська) – вул. 1 Травня (Городоцька) – вул. Тобілевича – вул. Федьковича – пл. Кропивницького (у зворотному напрямку – вул. Коротка).
№4 пл. Івана Підкови – пр. Леніна (Свободи) – вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола) – пл. 700-річчя Львова – вул. Космонавтів (Під Дубом) – стадіон СКА. Після запуску маршруту № 13 курсував по схемі вул. Зернова – вул. Ботвіна (Куліша) – пл. 700-річчя Львова – вул. Космонавтів – Стадіон СКА (у зворотну сторону – вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола).
№5 пл. Я. Галана (Петрушевича) – вул. Шота Руставелі – вул. Стрийська – 7-й кілометр Стрийського шосе.
Контактна мережа тролейбуса на пл. Івана Підкови і вул. Театральній, яка не використовувалася в регулярному русі. 1980-ті рр.
№6 пл. Я. Галана (Петрушевича) – вул. Шота Руставелі – вул. Стрийська – вул. Козельницька – вул. Панаса Мирного – вул. Угорська – завод «Полярон». У зворотньому напрямку – вул. Угорська – вул. Карбишева (Віденська) – вул. Дружби (Героїв Крут).
№7 пл. Кропивницького – вул. Коротка – вул. 1 Травня – ст. Скнилів. У зворотному напрямку – вул. Тобілевича – вул. Федьковича.
№8 вул. Шота Руставелі – вул. Зелена – вул. Луганська.
№9 вул. 17 Вересня (Січових Стрільців) – вул. Горького (Гнатюка) – вул. А. Міцкевича (Листопадового Чину) – вул. Олександра Нєвського (Митрополита Андрея) – вул. Тургенєва (Героїв УПА) – вул. Бестужева (Копистинського) – вул. Любінська – Аеропорт. У зворотному напрямку: вул. Окружна – вул. Волгоградська (Антоновича), вул. Карпінського – вул. Чернишевського (С. Крушельницької) – вул. 17 Вересня.
№10 вул. 17 Вересня (Січових Стрільців) – вул. Горького (Гнатюка) – вул. А. Міцкевича (Листопадового Чину) – вул. Олександра Нєвського (Митрополита Андрея) – вул. Тургенєва (Героїв УПА) – вул. Бестужева (Копистинського) – вул. Любінська – вул. В. Терешкової (Виговського) – вул. Червонокозача (Є. Патона) – вул. Прапорна (потім – Жешувська і Ряшівська). У зворотному напрямку – вул. Окружна – вул. Волгоградська (Антоновича), вул. Карпінського – вул. Чернишевського (С. Крушельницької) – вул. 17 Вересня.
Тролейбус «Skoda 9Tr» № 185 на маршруті № 3 на вул. Артема (нині Володимира Великого). Автор фото Петер Хеседлайн. 1978 р.
№11 вул. Шота Руставелі – вул. Зелена – ст. Сихів.
№12 пл. Кропивницького – вул. Коротка – вул. 1 Травня (Городоцька) – Льотне поле. У зворотному напрямку по вул. Тобілевича – вул. Федьковича.
№13 вул. Зернова – вул. Ботвіна (Куліша) – вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола) – вул. Ульянівська (Липинського). У зворотну сторону – вул. 700 річчя Львова (пр. Чорновола).
В першій половині 1977 року на пл. Богдана Хмельницького (нині пл. Св. Юра, приблизно на тому місці, де зараз стоїть пам’ятника Андрею Шептицькому) було облаштовано кільце для розвороту тролейбусів. Із 31 травня 1977 року було запроваджено два тролейбусних маршрути №14 пл. Богдана Хмельницького – Аеропорт та №15 пл. Богдана Хмельницького – вул. Ряшівська, які були «вкороченими» версіями завантажених маршрутів №№9 і 10. «Вкорочені» тролейбусні маршрути №№14 і 15 не мали ділянок із важкими умовами руху (ділянками із важкими умовами руху вважається спуск від пл. Св. Юра до Університету та підйом по вул. Листопадового Чину), відповідно на цих маршрутах могли експлуатуватися зношені тролейбуси, які заборонялося випускати на «гірські» маршрути.
У 1976 – 1978 рр. збудовано продовження тролейбусної лінії маршруту №13 по вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола), вул. Варшавській, Калініна (Замарстинівській), міста Печ (нині – Гетьмана Мазепи) до вул. Грінченка. Потрібно зазначити, тролейбусний рух від вул. Зернової до вул. Грінченка був відкритий 19 грудня 1978 року, весь шестикілометровий маршрут №13 тролейбуси долали за 15 хвилин. Живлення контактної мережі тролейбусного маршруту №13 забезпечили нові тягові електропідстанції №№10 та 11. Тягова підстанція №10 розмістилася на території Львівського трамвайно-тролейбусного ремонтного заводу (ЛТТРЗ) і забезпечила живлення тролейбусної лінії по вул. Імені міста Печ (Гетьмана Мазепи) та трамвайної лінії маршруту №6 на вул. Промисловій та Ульянівській (Липинського). Тягова підстанція №11 розмістилася на вул. Райніса, 2 і забезпечила живлення контактної мережі тролейбуса по вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола) та вул. Варшавській та Калініна (Замарстинівській).
Територія тролейбусного депо із висоти пташиного польоту. Друга половина 1970-х рр.
1 січня 1978 року у тролейбусному парку Львова налічувалося 193 пасажирських тролейбуса – 178 тролейбусів «Skoda 9Tr» різних модифікацій та 15 тролейбусів «Київ-4» виробництва Київського заводу електротранспорту ім. Ф. Дзержинського. Протягом 1978 року всі «Киянки» були виведені із пасажирської експлуатації – одна із таких машин була переобладнана в «технічну допомогу».
У 1978 році було введено в експлуатацію Львівський трамвайно-тролейбусний ремонтний завод (ЛТТРЗ), який розмістився на вул. Городницькій. Цей завод спеціалізувався на капітальному ремонті вузькоколійних трамваїв «Tatra» та «Gotha» для Львова, Вінниці, Житомира, Євпаторії та Калінінграда та капітальному ремонті тролейбусів «Skoda 9Tr». Поряд із Київським заводом електротранспорту ім. Ф. Дзержинського, ЛТТРЗ проводив капремонти тролейбусів «Skoda 9Tr» не тільки для міст України (включно із Луганськом та Маріуполем), але навіть для міст Грузії. Потужність заводу – до 400 капремонтів трамваїв і тролейбусів щороку. До 1988 року цей завод входив у структуру Львівського трамвайного-тролейбусного управління, але у 1988 року був виведений із неї. Відповідно, після 1978 року всі планові ремонти тролейбусів проводилися на ЛТТРЗ, у тролейбусному депо проводилося лише технічне обслуговування і дрібний ремонт тролейбусів – ремонтний цех депо розрахований лише на 6 машиномісць.
У 1978 році було споруджено новий шляхопровід над чернівецькою залізницею на вул. Кульпарківській. Новий шляхопровід довжиною 85,3 метри мав ширину проїзної частини 15,7 метрів і тротуари шириною 3,1 метри. Після спорудження цього шляхопроводу в 1979 році розпочалося спорудження нової тролейбусної лінії по вул. Кульпарківській до вул. Наукової. По вул. Кульпарківській рушили тролейбуси маршруту №2 який сполучив пл. Богдана Хмельницького (Св. Юра) із вул. Науковою, цей маршрут почав курсувати 19 грудня 1979 року. Також у 1979 році було введено в експлуатацію тягову підстанцію №15, яка розташована на вул. Ліська, 5а. Від цієї тягової підстанції забезпечується електропостачання тролейбусних ліній на вул. Героїв УПА та Антоновича, а також трамвайних ліній на вул. Коновальця та Степана Бандери.
Тролейбус «Skoda 9Tr» на вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола) на новій тролейбусній лінії маршруту № 13. Початок 1980-х рр.
Наприкінці 1979 року довжина тролейбусної контактної мережі у Львові сягнула 99,6 км, тролейбусний парк Львова складався із 200 пасажирських тролейбусів моделі «Skoda 9Tr». У 1979 році тролейбуси Львова перевезли 81,6 млн. пасажирів.
У 1979 – 1980 рр. ЛТТУ отримало партію із 35 тролейбусів модифікації «Skoda 9TrН25». Це були тридверні машини із гідропідсилювачем керма.
Станом на 1 січня 1980 р. у Львові діяли наступні тролейбусні маршрути:
№1 вул. Шота Руставелі – вул. Снопківська – Новий Львів;
№2 пл. Б.Хмельницького (св. Юра) – вул. Тургєнєва (Героїв УПА) – вул. Кульпарківська – вул. Наукова. У зворотному напрямку тролейбуси курсували по вул. Сталінградської битви (Антоновича);
№3 вул. Жешувська (Ряшівська) – вул. Артема (Володимира Великого) – 7-й кілометр Стрийського шосе;
№4 вул. Зернова – стадіон СКА;
№5 вул. Шота Руставелі – вул. Стрийська – 7-й кілометр Стрийського шосе;
№6 вул. Шота Руставелі – вул. Стрийська – вул. Козельницька – Новий Львів (завод «Полярон»);
Дводверний тролейбус «Skoda 9Tr» після капремонту та трамвай «Gotha T2-62» на території Львівського трамвайно-тролейбусного ремонтного заводу. Автор фото – Томас Фішер. 18 травня 1990 р.
№7 пл. Кропивницткого – вул. 1 Травня (Городоцька) – ст. Скнилів;
№8 вул. Шота Руставелі – вул. Зелена – вул. Луганська;
№9 вул. 17 Вересня (Січових стільців) – вул. Тургєнєва (Героїв УПА) – вул. Любінська – Аеропорт. У зворотному напрямку – по вул. Сталінградської битви (Антоновича);
№10 вул. 17 Вересня (Січових стрільців) – вул. Тургєнєва (Героїв УПА) – вул. Любінська – вул. Патона – вул. Жешувська (Ряшівська). У зворотному напрямку – по вул. Сталінградської битви (Антоновича);
№11 вул. Шота Руставелі – вул. Зелена – ст. Сихів;
№12 вул. 17 Вересня – вул. Городоцька – Льотне поле;
№13 вул. Зернова – вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола) – вул. Імені міста Печ (Гетьмана Мазепи) – вул. Грінченка;
№14 пл. Б.Хмельницького – вул. Любінська – Аеропорт;
№15 пл. Б.Хмельницького – вул. Любінська – вул. Жешувська (Ряшівська).
Антон ЛЯГУШКІН та Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ
Автори висловлюють вдячність за надання важливих матеріалів та інформації з історії львівського тролейбуса шанувальникам історії Львова та міського електротранспорту Олександру Єрохіну та Андрію Дрималику.
Перелік використаних джерел інформації
Бейкул С.П., Брамський К.А. Київський трамвай. До 100-річчя з дня пуску в експлуатацію. [Текст] / С.П. Бейкул, К.А. Брамський. – Київ: Будівельник, 1992 – 96 ст.;
Богодистый П. Пассажирские троллейбусы производства СССР. Часть 5. [Текст] / П. Богодистый // Наука и техника. – 2017 – № 4;
Вуйцик В.С., Липка Р.М. Зустріч зі Львовом: Путівник. [Текст]/ В.С. Вуйцик, Р.М. Липка. – Львів: Каменяр, 1987 – 175 ст.;
Звіт про роботу виконкому за період з 01.01.96 р. до 30.12.96р. [Текст] – Львів: Львівська міська рада. Виконавчий комітет, 1996 – 6 ст.;
Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. [Текст] / Упорядники У.Я. Єдлінська, Я.Д. Ісаєвич та ін. – Київ: Наукова думка, 1986 – 424 ст.;
Історія Львова. Короткий нарис. [Текст] / Редакційна колегія Г.Ю. Гебрільсткий, Є.К. Лазаренко, В.К. Осечинський, О.Г. Цибко. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1956 – 294 ст.;
Климов К. Первооткрыватель мира троллейбусов. [Текст]/ К. Климов // Грузовик пресс. – 2017. – № 1;
Тархов С.А. Історія Львівського трамвая. [Текст] / С.А. Тархов. – Львів: УПІ ім. І. Федорова – Фенікс ЛТД, 1994 – 128 ст.;
Тархов С., Козлов К., Оландер А. Електротранспорт України. Енциклопедичний путівник. [Текст] / С. Тархов, К. Козлов, А. Оландер. – Київ: Варто, 2010 – 934 ст.;
Швед М.І. Львів. Короткий путівник-довідник. [Текст]/ М.І. Швед. – Львів: Каменяр, 128 ст.
Упродовж 14-19 грудня 2021 року за ініціативи Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА у Львові триватиме Конкурс молодих вокалістів імені ВАСИЛЯ СЛІПАКА – видатного українського оперного співака, соліста Паризької національної опери, волонтера, учасника бойових дій на Сході України, Героя України, кавалера ордена «За мужність» І ступеня. Конкурс проводиться за підтримки Львівської обласної державної адміністрації та Львівської обласної ради.
Конкурсні прослуховування проходитимуть у Концертному залі Людкевича Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика. У ІІІ турі буде залучено Академічний симфонічний оркестр філармонії. Концерт-відкриття Конкурсу – 14 грудня о 19:00.
Творче змагання оцінюватиме авторитетне журі, яке очолить всесвітньо відома оперна співачка (мецо-сопрано), почесна президентка Галицького музичного товариства Зоряна Кушплер (Україна – Австрія). Члени журі – це відомі митці, зокрема: оперний співак (тенор), переможець конкурсів Вінченцо Белліні та Армель Опера – Пауль Ґауґлєр (Франція); голова оперної академії Національної опери Польщі, директорка Міжнародного вокального конкурсу імені Станіслава Монюшка – Беата Клатка (Польща); оперний співак (бас-баритон), соліст Веймарської німецької національної опери – Олександр Пушняк (Україна – Німеччина); драматург, директор артистичної агенції “ASART” – Славомір Якубек (Словаччина); оперна співачка (сопрано), солістка Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика – Софія Соловій (Україна) та диригент, голова Міжнародної оперної студії Цюрихського оперного театру, художній керівник Бакстонського фестивалю – Едріан Келлі (Англія).
Виконавчим директором конкурсу запрошено заслуженого артиста України Олега Созанського.
Перший тур, у якому взяли участь 76 молодих співаків та співачок України, Польщі, США та Китаю віком від 16 до 30 років, уже відбувся в онлайн-форматі. Опісля, до участі в живих прослуховуваннях було обрано 40 кращих вокалістів.
Протягом конкурсних днів глядачі матимуть змогу насолодитися численними фрагментами оперної музики світу, а також різнобарв‘ям української музики, адже серед програмних вимог Конкурсу обов’язковими до виконання є твори західноукраїнських та українських композиторів.
Гала-концерт закриття Конкурсу та оголошення переможців відбудеться 19 грудня о 12:00 на сцені Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика.
8 грудня, у Палаці Хоткевича (вулиця Кушевича, 1), відкрито оновлений простір “ХотАртКлас” — сучасну артмайстерню для юних митців. Реалізація цієї ініціативи стала можливою завдяки інструменту Громадського бюджету Львова.
У 2020-му році 691 львів’янин віддав голос за проєкт “ХотАртКласу”, що дозволило йому увійти до п’ятірки ініціатив малих проєктів в категорії “Інші” і бути дофінансованим Львівською міською радою.
Оновлений простір “ХотАртКлас”
Протягом багатьох років у цьому приміщенні працює Зразкова студія образотворчого мистецтва під керівництвом Галини Якубишини та викладачки Мар’яни Громиш. Викладачі студії — професіонали-художники з високою академічною освітою, які навчають дітей різним видам й практикам візуального та об’ємного мистецтва, регулярно проводять майстер-класи. Однак, на жаль, досі простір був недостатньо оснащений та комфортний для сучасного багатофункціонального використання.
Оновлений простір “ХотАртКлас”
Дизайн простору розробляла Олена Курець, якій вдалося втілити у проєкті всі креативні задумки і побажання керівників студії, поєднавши їх з ергономічними рішеннями та європейськими практиками. В результаті проведення робіт Палац отримав мультивекторне, технічно обладнане приміщення з підключенням потужного світла, встановленими професійними художніми шафами, мольбертами, зручними стільцями-сідлами і проєктором з екраном для інтерактивної творчої офлайн та онлайн роботи.
Тож тепер митці-початківці мають усі найкращі умови для розвитку у Палаці Хоткевича, адже крім творчої майстерні в інституції уже рік працює галерейний простір “ХотАртХол”, який створений саме для мистецьких дебютів.
Оновлений простір “ХотАртКлас”
Стати учасником і почати навчатися у “ХотАртКласі” можна в будь-який час. Для цього потрібно лише заповнити заявку онлайн на сайті Палацу Хоткевича через кнопку “записатись у гурток”. Усю детальну інформацію можна дізнатись у менеджерки колективів за телефоном +380 (93) 88 39 175 (Марта Саламін).
Разом з нами сьогодні “ХотАртКлас” відкривав відділ громадського партнерства управління «Секретаріат ради» Львівської міської ради та управління культури Львівської міської ради.
Оновлений простір “ХотАртКлас”
До слова, уже наступного року в Палаці Хоткевича буде створено ще один мистецький простір в межах реалізації проєкту Громадського бюджету. Цього разу оновлення стосуватимуться театральної майстерні, яка буде облаштована за взірцем театральних навчальних закладів, а саме – “чорного кабінету” (black box theater).
Учениці VІ-ої кл. гімназії СС Василіянок у Львові, 1929-1930 р. 1-ий ряд долина зліва: М. Коренець, А. Савків, З. Голіян, (в білій суконці), І. Андрусів, С. Гречило, І. Колек, М. Штайнер, М. Дідур, А. Романів, В. Свістель, Н. Гаврих, О. Скоморович, К. Зарицька; перед першим рядом М. Качоровська. Другий ряд: Я. Пастернак, Р. Дорош, Е. Диянковська, С. Кульчицька, д-р О. Дашкевич, господиня кляси, с. Більська, І. Галібей, С. Батюк, С. Біляк, О. Банах. 3-ій ряд: І. Микитин, С. Кліщ, В. Свєнціцька, С. Кулик, М. Пашковська, О. Лоза, І. Якубів, М. Міцковська, С. Малецька, І.Лазорко, М. Кос, М. Садовська, Н. Н. , С. Тис, Гранківська, І. Борvдієвич
Сьогодні пропонуємо читачам познайомитися із постаттю Олени Степанів не як військової діячки, четаря Української Галицького Армії та першої жінки, котра була офіційно зарахована на військову службу в званні офіцера, а як педагога. Свої спогади про неї під назвою “До ювілейної зустрічі “Василіянок”” написала колишня учениця гімназії Оксана Керч (текст подано оригінальним).
Олена Степанів (Дашкевич)
Молодь має свої ідеали, уосібленням яких є – залежно від часу і країни – кінозірки, танцюристи, тореадори, футболісти, водії перегонових авт. Моє покоління, гімназистки СС Василіянок теж мали своїх ідолів. І нам подобалася Грета Гарбо і Родольфо Валентіно, Але всі наші захоплення зупинилися на близькій і дуже реальній постаті нашої вчительки географії, Олени Дашкевич, з першого ж дня її приходу в гімназію.
А почала вона, вчити нас у холодні й голодні післявоєнні роки. Мало того – в час великого пригноблення після програної війни. Програна війна і окупація поляками Галичини внесла в українську школу не лише обов’язкове навчання ненависної нам польської мови,але й багато інших неприємностей. До таких невеселих шкільних сенсацій належав бойкот нашої товаришки, доньки Сидора Твердохліба, який, як до нас донеслося, “схрунив”. Тільки згодом, вже після того, як ми зняли цей бойкот з гарної, до речі, товаришки, я довідалася, що він, бувши поетом, перекладав на польську мову українських поетів. Кожна подія була відгомоном чогось втраченого, бо – “встоятись не було сили”… Деякі вчителі виїжджали до Америки, до Чехії, в Україну, а з тими, що залишилися, розправлялися поляки, і вони були тихі, пригноблені – і зараз же ставали нашими жертвами.
У такий час до нашої кляси на третьому поверсі Академічного Дому ввійшла масивна, у важких, шнурованих черевиках, твердим вояцьким кроком ясноока і ясноволоса пані. Вона, власне, не ввійшла, а вмаршувала, і перші її слова до нас впали як військова команда. З перших хвилин її перебування в нашій “другій б”, вона стала єдиною особою з усієї громади вчителів, суворих чи лагідних, нервових чи спокійних, добродушних чи небезпечних, якої ми не могли не респектувати й жахливо боятись.
Академічний дім
Наука географії в ті часи, коли дітей не водили на культурфільми або на телевізійні репортажі – була суха і абсолютно незбагнена. У кого була фантазія, той міг трохи видумувати, але загал учениць вирішив, що єдиний спосіб із страшною вчителькою – це зубрення напам’ять, як віршів, таємничих назв – Кіліманджаро, Ґвадальквівір, юра, тріяс, даляйляма, лясса, Оріноко…
Стероризовані гострим поглядом голубих, як небо, очей Дашкевички, величезними кроками, якими вона перемірювала блискавично клясу, ми, спустивши додолу очі, голосно дихали, і це наше дихання було іноді єдиним резонансом реторичного запиту:
– Хто покаже на мапі, де дельта Парани?
Одного разу я наважилась. Мені хотілося взяти в руку довгу лінійку і, зіп’явшись на пальці, показати цю дельту, бо я знала, де вона там на мапі. Але мене паралізував, як і решту кляси, страх. А що, як я помилюся? Аджеж пані Дашкевич тримає в руках жахливий нотес, у який без одного словечка заносить жахливу двійку. Але чому ж я мала 6 помилитись? Таж на попередній лекції вчителька показувала мені на мапі ріку, що пливе низиною, розливаючись багатьма рукавами. Хіба я не пам’ятаю?
Очевидно, боротьба, що відбувалася в моїй душі, відмалювалася на лиці, бо грізна вчителька ступила вже до моєї лавки і звернула на мене очі з надзвичайним світлом.
– Може ти?
Як нежива, підводжуся з лавки і з опущеною вниз головою плетуся до мапи. Вже підвела руку до довгої лінійки, вже задерла голову до стіни, коли за моїми плечима почувся різкий, насмішливий голос:
– Ну й причіска в тебе, як у папуасів!
Почервоніла від сорому, я вже хотіла була заплакати, але голос учительки швидко змінився 1, коли я посунула лінійкою по мапі на властиве місце, її рука, що помагала осягнути горішній біг ріки, відсунула з мого чола розпатлане волосся таким ніжним, таким материнським приторком, що з моїх очей бризнули сльози.
– Чого ти? – почула я мелодійний і лагідний голос. – Я тебе, може, образила? Дівчинка не повинна заслоняти чоло. Коли чоло відслонене – обличчя виглядає розумним.
Ми зараз запримітили, що в нашої вчительки прекрасне чоло, довкола якого з рівним проділом по середині хвилювало русяве волосся. І як з таким чолом обличчя не могло бути розумним? З тієї пори ми почали чесати волосся гладенько від чола всі, всі…
Учениці VІІІ кл. 1930/31 гімназії СС &силіянок з д-р. О. Дашкевичевою рік 1929. 1-ий ряд: сидять зліва: Е. Курилович , І. Зубрицька, І. Шухевич, І. Габа, д-р О. Дашкевич, Я. Мигаль, Н. Рожанська, О. Білозор. 2-ий ряд : стоять зліва: Д. Максимович, І. Макушка, с. Макрина Гижко, чсвв, І. Ріппель, С. Батюк, О. Бурбело, М. Левицька, С. Тисович . 3-ій ряд зліва : Н. Фільварків, О. Пиріг, О. Скоморович, С. Кліщ, Л. Собота, І. Терлецька, Д. Кульчицька, С. Батюк
Мало не на кожну лекцію треба було відмальовувати з атласу мапи, Мапи вдавалися напрочуд Стефі Кульчицькій, сестрі відомого картографа, що померла на туберкульозу, й Іванні Нижник, майбутній малярці. Я мала, багато причин, щоб мої мапи виходили незадовільними. То атласу у мене не було, то кольори не виходили як слід, то мірило не давалося. Тому мої мапи були постійною темою вчительчиних кпин. Вона обертала мою мапу догори ногами і, заховуючи сміх, нібито поважно казала:
– Знаменита футуристична картина! Можна оправити Й повісити в сальоні.
Ці слова я приймала без злоби; вчителька, розбавлена моєю невдачею, забувала бодай на якийсь час про свій нотес.
Олена Дашкевич (Степанів), викладач гімназії сестер василіянок, кін. 1920-х рр. (Пропам’ятна книга гімназії Сестер Василіянок у Львові. – Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1980. – 334 с. – (Український архів. – Т. 22)
Одного разу наша вчителька запізнилася на декілька хвилин. Ми чекали на неї особливо затривожені Й неспокійні. Причина була в тому, що це була година питань, не викладів, до того ж лекція була з геології, якась особливо трудна.
Вчителька шарпнула ручку дверей і, не зупинившись біля стола, почала міряти залю широкими кроками. В клясі була мертва тиша. В руках у неї був злощасний нотес, і вона Його похапцем листкувала. Ніхто не дозволив собі на розкіш голосно дихати, коли вона, перегорнувши якусь там сторінку, зверескнула:
– Кулик!
Як на те підвелася з опущеною вниз головою, завжди сумна Кулицька у першій лавці, а за нею виструнчилась на вісь свій високий ріст, з непритомними очима Кудлаківна. Ніякої Куликівни в нашій клясі не було. Обидві панночки стояли, ніби очікуючи смертний присуд. Учителька глянула здивовано на них, і зразу напружена атмосфера розрядилася: розглибилась різка риска між її бровами й заясніло променистим усміхом обличчя, осяваючи цілу клясу білістю рівних зубчиків та ямочками на рум’яному лиці.
Їй було тоді за тридцять. Оце вперше за строгим кроєм спортового одягу, за різкими рухами, важкими черевиками з’явилася вродлива молода пані, на грудях якої красувались хрести заслуги й бойові відзнаки. Оце вперше за всі чотири роки вона, присівши на першій лавці, дала нам інтимну лекцію рідного землезнавства. Вона водила нас карпатськими шплаями, подільськими розбитими дорогами, крутими вуличками рідного міста, шляхами своєї славної юности. Вона й залишилась у душах мого покоління незбитим ідеалом краси, відваги доброти та гарячої любови до України.
Оксана КЕРЧ
Джерело: “Пропам’ятна книга гімназії сестер Василіянок у Львові”. Ню Йорк-Париж-Сидней-Торонто, 1980.
Вже цієї неділі, 12 грудня 2021 року, о 12.00 та 15.00 на сцені Першого театру (вулиця Академіка Гнатюка, 11) прем’єра театральної НЕ казки для дітей та дорослих “Коли я була лисицею”.
Вистава поставлена за однойменним твором авторки Тані Поставної. Її книга видавництва «Віват» здобула чимало відзнак і нагород: перемога у номінації «Дебют року у прозі» премії «Топ БараБуки 2019», перемога у номінації «Література для дітей» премії «Еспресо. Вибір читачів 2020» та одна з п’яти у короткому списку номінації «Дитяча Книга року BBC — 2019».
Художній керівник театру Юрій Мисак
“Вже навіть у Львові народилося і виросло покоління дітей, які, у зв’язку з пандемією, не були в театрі взагалі. Адже, практично два роки, діти в театр не ходять. І тому ми звертаємося до всіх з закликом – приведіть дитину в театр сьогодні. Донесіть цю думку до всіх, від кого це залежить.” , – сказав художній керівник театру Юрій Мисак на пресконференції з нагоди прем’єри.
Сцена з вистави “Коли я була лисицею”
Про особливості поставновочного процесу та про творчі пошуки і знахідки розповіла режисерка-постановниця вистави Лариса Діденко.
“Ковід нам дуже заважав. У нас постійно хворіли актори. В нас два тижні тому перехворіла головна героїня. І ми багато зупинялися. Але в нас була дуже довга підготовча робота. Ми дуже серйозно віднеслися до цього матеріалу і ми дуже довго, дуже ретельно пробували знайти ту форм, яка зможе без загравань з дітьми, говорити з ними на рівних. Говорити з дітьми дорослою мовою театру.” , – зазначила режисерка-постановниця вистави Лариса Діденко.
Режисерка-постановниця вистави Лариса Діденко
Вистава за книгою Тані Поставної, що увійшла в короткий список «Книга року ВВС» у номінації «Дитяча книга року».
Це театральна НЕ казка дітей та дорослих, історія про правду. Про втрати і зустрічі. Про підтримку, яку ми можемо знайти в інших, і яку самі можемо надати. Про те, що погані речі трапляються, і, на щастя, минають. Про те, що крім спорідненості кровної є ще й спорідненість духовна, і тому ми ніколи не будемо сиротами у цьому світі. Історія про те, як лисиця вилюдніла.
Спільний перегляд вистави може стати початком важливого діалогу між батьками і дитиною.
Заключний цього року, перед Національним конкурсом, став фінал у Львові Регіонального конкурсу краси “Miss&Mrs Lviv Plus Size 2021” , котрий відбувся у розважальному центрі ОДЕОН, організатором та регіональним директором якого стала львів’янка Наталія Гораль (володарка титулів Miss Ukraine Plus Size International 2020 Національного конкурсу та Miss Beauty Top of The World Plus Size 2021 Міжнародного конкурсу).
За перемогу у конкурсі змагалися 12 учасниць з різних міст Західної України.
Головними переможницями конкурсу “Miss&Mrs Lviv Plus Size” стали у номінації Miss Lviv Plus Size 2021 (Міс) дизайнерка жіночого одягу Богуслава Якушевська (27 років) з міста Рівного та Mrs Lviv Plus Size 2021 (Місіс) львівська бізнес-вумен Олена Сірант (36 років).
Почесні титули вибороли також у номінації Vice-Miss Lviv Plus Size 2021 (Віце-Місс) – Анастасія Бервецька (30 років м.Львів); Vice-Mrs Lviv Plus Size 2021 (Віце-Місіс) – Аріша Ісаєва (41 рік м. Костопіль Рівненська обл.); Mrs Queen Lviv Plus Size 2021 (Місіс Квін) – Ірина Олейко (42 рік м. Львів).
Конкурс краси “Miss&Mrs Lviv Plus Size 2021”
“Кожна учасниця вже є переможницею, оскільки вони наважились приймати участь у конкурсі і не кремпуються своїх форм. Бути першими, і продемонструвати свої форми це сміливо, заслуговує на увагу та красиво! Кожна з них вже є королевою, і я пишаюся кожною з них” – зазначила організаторка Регіонального конкурсу Наталія Гораль.
Наймолодшій учасниці 21 рік, найстаршій – 63 роки.
Кожна учасниця отримала вишукану корону ручної роботи та титул, а переможниці будуть представляти Львів на Національному конкурсі у Києві.
Генеральною директоркою Національного конкурсу є топ модель plus size Тетяна Котьолкіна. Саме вона започаткувала це свято пишної краси в Україні.
Під час Львівського Регіонального конкурсу учасниці влаштували справжній перфоменс у дизайнерському вбранні популярних українських брендів. Образи учасниць стилізувала сама Наталія Гораль. У програмі конкурсу був традиційний вихід у купальниках та дефіле у вечірніх сукнях.
Конкурс краси “Miss&Mrs Lviv Plus Size 2021”
На гостей заходу чекала нереальна шоу –програма, яскравий концерт виступи лідера рок-гурту “МЕРІ” Віктора Винника, солістки оркестру Львівської національної філармонії Іванна Митроган (електро-арфа), співачки, телеведучої М2 та голосу Люкс ФМ Уляни Фаріни, танцювальної команди “MiniStarsTeam”.
Спеціальним гостем проєкту та почесним членом журі був Народний артист України Мар’ян Шуневич.
Ексклюзивно для Регіонального конкурсу краси Музично-візульно-перфомативний проект “NAZVA” (контрабас Павло Гоц та альт Ярослав Яровенко) презентував свою нову композицію, під котру конкурсантки дефілювали у національному вбрані.
За внесок у розвиток культури та мистецтва України регіональну директорку і організаторку львівського конкурсу Наталію Гораль за представленням Профспілки Кабінету Міністрів було нагородженно медаллю “За вірність національній ідеї”.
Конкурс краси “Miss&Mrs Lviv Plus Size 2021”
Також почесними членами журі були:
Міла Кузнєцова, перша українка, котра здобула перемогу у Світовому конкурсі та має титул Міс Світу Плюс Сайз, володарка найбільших натуральних грудей України, занесена у книгу рекордів України, актриса, блогерка.
Богдан Кунда, громадський та політичний діяч.
Засновниця медіа проєкту Just do it Разом з нами –Анжеліка Муміновскі, журналістка, телеведуча.
Сергій Смаль, генеральний директор медіа групи Правда Тут Львів
Аліна Сусак, бізнесвуман, інфлюенсерка.
Артур Околіта – fashionстиліст, творець яскравих образів та стильних зйомок.
Оксана Суровицька, головна редакторка fashion журналу Nowa.
Мар’яна Абрагамець, директорка благодійного Фонду розвитку України “ОРІЯНА”
Режисеркою конкурсу та креативною наставницею для конкурсанток була чарівна Оксана Падалка.
Під час проведення фіналу Регіонального конкурсу краси “Miss&Mrs Lviv Plus Size 2021” були дотримані усі карантинні норми. Захід могли відвідати глядачі, за наявності COVID-сертифікату або негативного ПЛР-тесту.
Сьогодні пропонуємо вашій увазі третю частину ретроспективного огляду інституцій соціального захисту у Галичині. Перша частина та друга частина з’явилася на шпальтах нашого видання минулого та позаминулого минулого тижня і була присвячена шпиталям та закладам та товариства доброчинності.
Оксана Стадник завершує розкривати тему і нині мова під підтримку осіб із особливими потребами на теренах нашого краю.
Підтримка осіб із особливими потребами
З метою створення умов для навчання та наступного якісного життя для дітей з особливими потребами у 19 ст. були створені ряд закладів, функціонування яких є актуальним і досі.
Науково-виховний Заклад глухонімих (ЗГН) у Львові: існує з 04.11.1830 р., перший внесок походить від невідомої особи, котра у 1828 р. перерахувала кошти з метою створення ЗГН (Сучасні дослідники встановили, що анонімним доброчинцем був австрійський єпископ Ян Міхал Леонгард – прим. авторки). В подальшому ці кошти примножувались, що дозволило у 1830 р. у власній кам’яниці відкрити Галицький приватний інститут глухонімих Св. Трійці. Першим директором закладу у 1830-1836 рр. був о. Ян Гоффман, першим учителем та вихователем – випускник Празького інституту глухонімих, чех Домінік Віхітіль. У 1841 р. було споруджено власний будинок на місці колишнього палацу Вишневецьких на Личаківському передмісті. Навчальний заклад, що був розрахований для прийому 60 вихованців, утримувався коштом субвенцій держави, міських та повітових рад, а також кількох приватних доброчинних фундацій. З працею в закладі пов’язана діяльність сурдопедагогів Домініка Віхітіля, Антонія Пантери, Томаса Хохолоушека, Антонія та Елеонори Мейбаумів. В закладі виховувались діти з цілого краю (Галичини): навчались впродовж 6-ти років та отримували робітничі професії. При цьому, Галицький заклад глухонімих забезпечував потреби лише 5 відсотків дітей з вадами слуху.
Будівля закладу для глухонімих. Фото М. Мюнц, 1905 р. Походить з колекції Котлобулатових.
На даний час у приміщенні давнього закладу для глухонімих функціонує Львівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат Марії Покрови для глухих дітей. Тут навчаються та виховуються близько 70 дітей з вадами слуху від шестирічного віку з сіл та міст Львівської області. Виконання шкільних програм забезпечують 50 педагогів, 35 з яких мають спеціальну сурдопедагогічну освіту.
Галицький заклад сліпих у Львові (ЗС), засновником якого був Вінсент Заремба Скшинський у 1851 р. з метою виховання сліпих з 10-річного віку, навчання та забезпечення їм відповідного фаху, який давав би заробіток на життя.
З 1879 р. розпочали свою діяльність два товариства Червоного Хреста – чоловіче та жіноче. У 1891 році відбулось злиття в одну інституцію: Крайове товариство Червоного Хреста в Галичині, яке до 1914 р. було підпорядковане австрійському ЧХ, зберігаючи при цьому самоврядування в певних межах. Мета товариства: опіка над пораненими на полі бою, хворими військовими, фінансової підтримкм військових інвалідів, сиріт та вдів по військових, а також родин мобілізованих на військову службу. У своїй діяльності товариство базувалось на ухвалах міжнародної конференції в Женеві 1863 р. Під час першої світової війни Австрійський Червоний Хрест відкрив шпитальні павільйони відразу після відходу зі Львова австрійських військ, перед тим, як до міста увійшли російські війська. Всього функціонувало 9 павільйонів, які були розташовані в різних будинках Загального шпиталю, клінік медфакультету та у приміщенні санаторію Польського Червоного Хреста.
Дім здоров’я доктора Солецького, в подальшому – Санаторій Польського Червоного Хреста, сучасний – клінічний шпиталь прикордонної служби. Фото авторки. 2014 р.
Санаторій Польського Червоного Хреста почав функціонувати з 1914 р. у приміщенні Дому Здоров’я доктора Казимира Солецького на вул. Личаківській, 107.
В свою чергу, Казимир Солецький (Kazimierz Romuald Solecki) починав свою діяльність як адміністратор санаторію лікаря Еуґеніуша Вайґля (Eugeniusz Wajgl), який було організовано в 1901 р.
Він розташовувався в невеликому триповерховому будинку, перебудованому та обладнаному відповідно до потреб лікувального закладу по вул. Гауснера, 11 (тепер вул. Сковороди). Лікування було платним. При відкритті установи в ній лікувався тільки один пацієнт, через кілька років вже 72 хворих на рік, через шість років – 160 хворих. За цей час К.Солецький закінчив медичний факультет Львівського університету (1904) та сповнений надій вже без участі Е.Вайґля збудував санаторій по вул. Личаківській, 107. Відкриття відбулось у 1908 р. Найсучасніший у тодішньому Львові приватний лікувальний заклад був зразково обладнаний: центральне опалення, електричне освітлення, електричні ліфти, власна телефонна мережа, каплиця, зимовий сад, бібліотека, читальня; для обслуговування хворих – 14 палат, 2 сучасні хірургічні операційні, зал для пологів, рентгенівський апарат, діатермія, лікування індивідуальною дієтою тощо. На даний час в цьому приміщенні функціонує шпиталь прикордонної служби України.
Тогочасне суспільство турбувалось про своїх військових інвалідів, зокрема, в часи безкінечних воєн, революцій та лихоліть. Фундації інвалідів функціонували по усій Галичині. На українських землях їх було близько півтори десятка, в підпорядкуванні військових, або повітових чи крайових відділів. У 1816 р. на добровільні внески було створено Галицький провінційний фонд інвалідів для підтримки австрійських військових інвалідів. У 1863 р. створена була фундація інвалідів Пелагії Русановської – для військових інвалідів різних віросповідань. З 1866 р. на доброчинні внески закладено Галицький фонд військових інвалідів без різниці визнання.
У 1849 р. у Львові було закладено Фонд імператора Франца Йосифа І для військових відставних та інвалідів. У 1851 р. зa його розпорядженням на будівництво будинку інвалідів було виділено 700 тисяч золотих ринських і територія Пилиховської долини з дубовим лісом. Тоді ці землі в районі гори Кортумівка на Клепарові належала війську. Будівельні роботи розпочалися навесні 1856 р., завершені в 1863 р. Урочисте відкриття будинку відбулося 04.10.1863 р. в день іменин імператора Франца Йосифа І. Будівля була розрахована на розміщення та утримання на пансіоні 500 осіб.
Дім військових інвалідів у Львові. Листівка 1900-1901 рр. Походить з колекції Котлобулатових.
Дім військових інвалідів діяв у Львові з 1863 до 1918 року. У міжвоєнний період будівлі використовували для потреб інвалідів і ветеранів польського війська: притулок для військових ветеранів та хірургічне відділення Окружного військового шпиталю.
В радянські часи будівля знаходилася у розпорядженні Червоної армії, пожежно-технічного училища, з 1992 р. – Львівського державного університету безпеки життєдіяльності Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Подібні інституції існували не тільки у Львові, а й у Бережанах, Чорткові, Дрогобичі, Коломиї, Нижанковичах, Прилбичах, Золочеві, Станіславові.
На жаль, постійним супутником суспільного життя в усі часи було таке явище, як сирітство. Турбота про дітей, позбавлених батьківського піклування, може і не була пріоритетом державної політики в минулі віки, і насамперед покладалась на приватних осіб та церкву, та була невід’ємною частиною суспільних відносин, своєрідним лакмусовим папірцем на людяність.
У Східній Галичині було створено понад 20 закладів для сиріт. Ще з 1773 р. у Львові існував заклад для осиротілих дівчат Св. Казимира при монастирі Сестер Милосердя. Міський львівський заклад ім. Франца Йосифа займав окреме приміщення по вул. Зеленій, закладений у 1855-58 рр. для сиріт обох статей. Виховний заклад для хлопців, закладений лікарем Юзефом Торосєвічем у 1865 р. для бідних дітей вірменського походження. При костелі св. Антонія з Падуї з 1850 р. почав свою діяльність виховний заклад для хлопчиків. Ініціаторами його створення були землевласник Калікст Орловскі, князь Антонім Манастерскі та графиня Гонората Божецка. Метою закладу, відповідно до статуту, було безоплатне утримання бідних хлопчиків, проживання, виховання, навчання в обсягах загальноосвітньої школи, а також можливість отримати ремісничу спеціальність.
Костел св. Антонія з Падуї з монастирськими приміщеннями (праворуч), в яких розташовувався виховний заклад для хлопчиків (на даний час – музична школа). Фото авторки. 2014 р.
В інших містах функціонували: у Яворові – з 1636 р. – заклад сиріт при монастирі Сестер Василіанок, закладений мешканкою Яворова Малгожатою Хриськів; фундація притулкова – в Болехові, закладена графом Агенором Голуховським у 1867 р. для виховання бідних дівчат до 7 річного віку; у Червоногороді – з 1844 р., заклад сиріт, закладено княгинею Хеленою Понінською, опікувались Сестри Милосердя; у Станіславові – з 1868 р. – повітовий заклад покинутих хлопчиків; у Бродах – з 1863 р. – заклад для єврейських сиріт.
Харитативна діяльність не обмежувалась тільки будівництвом притулків для знедолених членів суспільства: вже й тоді існували більш вузькоспеціалізовані соціальні заклади.
В Роздолі у 1823 році графинею Людвігою Лянцкоронською закладено шпиталь для догляду за 20 хворими в їхніх помешканнях – прототип сучасної патронажної служби!
Перший дитячий садочок! – християнський притулок для малих дітей, який було закладено у Львові у 1840 році за кошти львівського магістрату з метою щоденного догляду за дітьми у віці 3-6 років для родин, в яких батьки не мають можливості ними опікуватись в силу своїх занять. Догляд забезпечував дітям годування, нагляд, ігри, відповідні для вікової категорії.
Перший хоспіс! – в сучасному розумінні цього слова: фундація Титуса Кєляновського для невиліковних хворих християн, який було закладено у 1891 р. у Львові. Ще одним таким закладом був будинок для невиліковно хворих, відкритий у Золочеві в 1901 р. на кошти повітової ради. Відомо, що пацієнти перебували під лікарським наглядом.
З бурхливим розвитком промисловості у кінці 19 ст. соціальне забезпечення переходить поступово до рук держави, яка заходами соціального законодавства втручається в економічні відносини й вимагає соціальної охорони робітників та службовців на випадок хвороби, інвалідності, на старість тощо.
Вважається, що медичне страхування на українських землях зародилося в Одесі в кінці 80-х − на початку 90-х років 19 ст. Проте, ще у 1810р. на внески працівників та урядників тютюнової фабрики (sic!) у Винниках під Львовом було створено заклад для підтримки та лікування хворих працівників фабрики, членів спілки, осіб, котрі втратили свою працездатність та змушені просити милостиню, а також з метою виплати коштів на поховання у випадку смерті когось із членів спілки. Установа мала у своєму штаті лікарський персонал. Перше медичне страхування!
В свою чергу, на польських та українських землях під Австрією з 1852 р. на підставі патенту цісаря створювалися такі типи страхових товариств як акційні спілки, товариства взаємних забезпечень. Зокрема, у 1860 р. у Кракові було створено перше Товариство взаємних забезпечень. У Львові у 1892 р. постало українське товариство «Дністер» – з метою страхування від вогню, крадіжок і злому, а у 1911р. – «Карпатія» з метою страхування життя. Обидва діяли до 1939р., хоча з деякими обмеженнями: страхування від вогню перебрало від 1935р. польське монопольне товариство.
У Польщі перед 1939 роком існувало 38 товариств взаємних забезпечень, 72 приватні фірми та 16 закладів страхування. Тільки 2 заклади пережили ІІ світову війну та зміну політично-економічної системи. В Україні за радянських часів соціальний захист втратив своє первинне значення, а медичне страхування взагалі було ліквідоване: у 1927р. медичне страхування втратило самостійність, а у 1933p. соціальне страхування загалом було передано профспілкам, де поступово позбулося складової медичного страхування.
Підсумки
Гуманітарна традиція Галичини в цілому, та у Львові, зокрема, складалась історично та передавалася з покоління в покоління впродовж багатьох віків. Безумовно, що медицина Львова завжди була медициною багатонаціонального міста, про що неодноразово декларувалось у статутах шпиталів чи закладів для хворих, товариств чи фондів. Добродійні організації, товариства доброчинності та установи – створювались з метою догляду за хворими та інвалідами, фінансової підтримки та виховання сиріт, та утримувались, в більшості випадків, на кошти приватних осіб. Певною мірою до цього долучалась і держава. Прикметно, що усі ці заклади, за поодинокими винятками, мали на меті догляд та лікування убогих непрацездатних членів суспільства незалежно від їх національної чи конфесійної приналежності.
Ще до офіційного переходу соціального забезпечення до рук держави створювались страхові організації за принципом самострахування: за рахунок внесків працівників реалізовувалась можливість соціального та медичного захисту певного рівня. Знаково, що однією з перших організацій такого ґатунку в Україні (можливо – першою!) був заклад для підтримки та лікування хворих працівників тютюнової фабрики у Винниках під Львовом, створений у 1810 р. на внески працівників та урядників.
Барельєф на стіні давнього шпиталю Боніфратрів з написом «Милосердя». Фото авторки. 2013 р.
Іван Крип’якевич писав «Які там не були тодішні шпиталі, все таки вони були, і було їх немало, – немічні і старі, безпритульні і хорі могли знайти там безпечний захист. Справа шпиталів знаходила зрозуміння і підмогу в громадянстві, – свідоцтвом цього були великі легати (Легат – спеціальна форма для зазначення в письмовому або усному заповіті дару на користь конкретної особи чи закладу – прим. авторки) на тисячі золотих, і численні дрібні жертви, що сипалися до пушок шпитальних “прошаків”. Все те свідчить про великий гуманітарний змисл, про високу культуру давнього українського громадянства. Можна б радіти, коли б і наша теперішня громада для ідеї шпиталю в новочаснім понятті показала таке саме розуміння, як і наші міщани 300 і 400 років тому». Хоча ці слова відносились автором до середньовіччя – ми ж можемо їх застосувати й до пізніших часів, оскільки гуманізм наших попередників проявлявся у їхніх добрих справах.
Оксана СТАДНИК
Оксана Стадник. Стаття «Ретроспективний огляд інституцій соціального захисту в Галичині» із часопису «Український вісник медико-соціальної експертизи». №3. (13). 2014. С.47-67.
У Львові на вулиці Клепарівській є підземний бункер “Лощина”. Це півтора кілометри ходів, п’ятдесят кімнат і все на глибині 30 метрів під землею. За незалежності бункер покинули військові.
Зараз Лощина вражає своїми масштабами, закинутістю та є загальнодоступною для всіх. Це ідеальний об’єкт щоб розпочати своє захоплення дігерством, щоб вперше піти під землю та поробити гарні фото.
В Лощині виходять гарні фото!Карта підземного бункеру “Лощина”Все таки є щось особливе в підземних закинутих приміщенняхНаприклад затоплені тунелі по яких плавають пусті пляшки 🙁Але багато ще є і сухих місцьЦе вже традиція що раз зайшов в Лощину то треба тут щось з’їсти 🙂Чим дігери їдять тортик коли забули ложку
Ну і атмосферне відео як ми там гуляли
А ще Лощина це яскравий приклад безгосподарності українських військових. Тисячі квадратних метрів майже в центрі міста стоять покинутими більше п’ятнадцяти років. З часом сюди нанесли сміття а вода почала затоплювати підлогу. Але навіть зараз очевидно який величезний потенціал має цей бункер. Тут можна розташувати арт простір, зробити музей, готель, погреби з вином та сиром чи просто холодні складські приміщення. На жаль, нічого цього не робиться. Лише злодії довирізають тут залишки металу.
Тут колись були гермодвері. Вже порізали на метал. По стіні тече водаВ тунелі води стоїть по коліна 🙁У тій воді плаває сміття наче ми в Карпатах на річціІ так аж до виходу з бункераПід сміттям не видно ям. От Тарас і підмочився 🙂Тут колись були сходи на вулицю Золоту. Сходи зрізали і зараз навіть нема як полізти нагору і перевірити звідки тече водаАдже колись саме в цьому місці був прорив водопроводу. Напевно знову те самеАле в дальніх коридорах ще менш більш культурно
Ось кілька порад для тих хто надумає відвідати бункер «Лощина». Входи знаходяться на території СКА коло одного із стадіонів. Де точно – не скажу, щоб не псувати задоволення від пошуку. Входи відкриті, паркану немає. В Лощину можна йти навіть з ліхтариками на мобільних телефонах. Але якщо Ви хочете дослідити всі кімнати – то обов’язково беріть гумові чоботи повище та хороше світло. Дихати в Лощині є чим. Заблукати, провалитися чи отруїтися – неможливо. Хіба що принесеним з собою алкоголем. Ну і взимку там тепло. По кутках сплять кажани. Так шо не лякайтеся і будьте тихо!
Лощина цілком підходить щоб показати новачкам що таке “лазити”В центральному коридорі ЛощиниСором і ганьба тим хто це писав. А потім мене за наклейки сварять.Дванадцять років тому на цих ящиках сиділи Експлорери. Зараз вони вже згнилиВентиляційна. Ще одне класичне місце щоб побухати і посмітитиАле ми не бухаємо а досліджуємо. Йдемо далі коридорамиВсім смачного!Кажанчики вже тут як тутДля тих хто там ще не був щоб ви розуміли масштаб тунелівДай Тарасу в руки розводло то він всі гермодвері з Лощини винесеПісля провалу в воду Тарас тепер в Лощину йде тільки в захисті по груди!
Ну і наразі все. Краще побачити самому ніж дивитися фотки. Так що хто там не був – вперед в Лощину!
Дякую Тарасу та Олексію за компанію і гарну вилазку!
“Фабрика Санти” вже два роки поспіль збирає аншлаги у київському театрі опери. Минулого року для львівян було організовано три покази. Цього року виставу (з дотриманням усіх карантиних вимог) вдасться відвідати 19 грудня о 15:00 або о 18:00.
На першій виставі юні артисти виступатимуть для сиріт, дітей з особливими потребами та родин бійців АТО – це близько 400 дітей зі Львова та області.
Мюзикл “Фабрика Санти”
Благодийні вистави стали вже традиційними для артистів творчої школи Павла Табакова. Роль помічників Санти стала їхнім другим покликаням. Цього року діти-глядачі і їх батьки, не просто побачать шоу, а пройдуть посвяту у помічники Санти. Адже «У Миколая, Санти немає інакших рук, окрім наших». Казка живе доти, доки є люди, які її творять для інших.
Автором мюзиклу є композитор і співак, переможець «Голосу країни-2» Павло Табаков. Мюзикл містить 32 музичні номери, живе звучання найкращих голосів творчої школи Павла Табакова, мультимедійні екрани, спецефекти, яскраві костюми.
Допомагають цього року артистам Творчої школи у підготовці подарунків благодійники Олександр Бережанський (BERTAgroop, мережі “Близенько”, “Чистенько”), група компаній «Шувар».
Спеціальним гостем свята стане сам автор – Павло Табаков.
11 та 12 грудня Львівська національна філармонія відзначатиме День народження Людвіґа ван Бетховена чотирма святковими подіями!
Людвіґ ван Бетховен – найчастіше виконуваний композитор класичної музики у світі! Він є одним із найважливіших представників культурного життя Європи. Інтерес до його музики завжди залишався незмінно високим впродовж століть. Ще за життя він отримав неабияке визнання та за мірками своєї епохи був дуже заможною людиною, будучи одним із перших «вільних» митців.
У 2020 році увесь світ відзначив 250-річчя від дня народження музичного генія! Долучилася і до святкувань Львівська національна філармонія. Зокрема, саме Бетховену був присвячений один із найстаріших українських музичних фестивалів – «Віртуози».
Вже традиційно у грудні, до дня народження композитора, Львівська національна філармонія презентує слухачам музичні вечори, які цілком складають композиції Бетховена.
11 та 12 грудня відбудуться чотири події, присвячені композитору, адже народився він у Бонні саме в грудні!
Розпочне відзначення дня народження митця вже відомий львівській публіці творчий тандем піаністки Катерини Тітової, Академічного симфонічного оркестру філармонії та дириґента Володимира Сивохіпа, у виконанні яких прозвучать Сюїта з балету “Творіння Прометея” та Четвертий фортепіанний концерт.
У другому концерті у Концертному залі прозвучать струнні квартети композитора, а виконає їх знаний львівський колектив – Струнний квартет «Фенікс» (Микола Гав’юк / скрипка, Петро Тітяєв / скрипка, Вадим Педорич / альт, Денис Литвиненко / віолончель).
12 грудня святкування продовжиться знаменитою Симфонією №9 Бетховена, яка прозвучить у транскрипції Ференца Ліста. Відомі й улюблені теми симфонії зазвучать у виконанні фортепіанного дуету Ольги Чіпак та Олексія Кушніра, а також литавриста Франциско Родрігеса.
Завершальна подія святкової серії відбудеться за участі відомого ансамблю «Київ-Тріо». Музиканти виконають камерні твори Бетховена і Шуберта, які захоплять неймовірними мелодіями та співзвуччями.
