Розкомки в Бремені. Автор фото: facebook.com/dmytro.kuleba
У Німеччині на кладовищі часів Другої світової війни знайшли та ідентифікували рештки солдатів з України, яких майже 80 років вважали зниклими безвісти.
2021 року в Бремені почали готувати промислове будівництво на місці колишнього кладовища, повідомив 21 січня міністр закордонних справ Дмитро Кулеба у Facebook. Інформація дійшла до українських дипломатів у консульстві України в Гамбурзі.
“Україна ніколи не кидає своїх. Ні живих, ні мертвих. Ми розуміли, що серед похованих радянських військовополонених і примусових робітників могли бути українці. Добилися тимчасового зупинення будівництва й проведення історичного дослідження, яке розкрило сенсацію. Це історія кількох українців, серед яких Іван Пастернак і його сім’я”, – написав Кулеба.
8 червня 1941-го Пастернаку виповнилося 33 роки. До служби в армії він працював кравцем. Після мобілізації потрапив у полон, згодом його відправили в Німеччину. Рідні чоловіка про його долю нічого не знали, адже зв’язок із ним утратили. Як і сотні тисяч інших сімей, після війни вони отримали коротку звістку: “пропав безвісти”.
Після завершення війни американська армія задокументувала на кладовищі 772 поховання, однак упродовж 1947-1948 років перепоховали лише 456. Згодом розкопки припинили, а кладовище засипали двометровим шаром піску. І понад 300 поховань могли залишитися забутими й без належного вшанування.
“Завдяки роботі дипломатів влада Бремена оголосила про початок масштабних археологічних розкопок. Їх почали в серпні торік. Дипломати організували поїздку п’яти студентів-археологів Київського національного університету імені Тараса Шевченка під керівництвом кандидата історичних наук Тетяни Пастушенко. З 15 до 29 серпня вони взяли безпосередню участь у розкопках”, – зазначив Кулеба.
Жетон № 14683, який належав українському солдату Івану Пастернаку. Автор фото: facebook.com/dmytro.kuleba
Саме українські студенти виявили перші знахідки. Щоб розшукати родичів чоловіка, дипломати звернулися до дослідників Національного музею історії України в Другій світовій війні. У грудні пошуки дали результат.
“Ми знайшли у Львові сім’ю Івана. Доньку Марію Іванівну та трьох онуків – Василя, Лідію та Галину. Сказати, що вони були вражені – це нічого не сказати. А ми виконали свою роботу, повернули пам’ять і справедливість”, – зазначив Кулеба.
Знайшли ще двох українських воїнів: уродженець Київської області Сергій Селик, 1921 року народження, і волинянин Микола Ковальчук, 1915 року народження. Родичів Селика спільними зусиллями з музеєм вже знайшли. Пошуки родичів Ковальчука тривають. Розкопки триватимуть до березня поточного року.
“Ми повертаємо Україні нашу історію і пам’ять. Перевертаємо громадську думку в Німеччині та ламаємо російський міф про те, що “все радянське – це російське”, а відповідно, і всі хибні трактування про росіян. Ми обов’язково забезпечимо гідне вшанування українців та інших військовополонених, рештки яких можуть виявити під час розкопок”, – наголосив Кулеба.
Фотографії Старого Львова завершує публікувати цикл матеріалів, присвячених розвитку тролейбусного господарства Львова.
Частина дев’ята присвячена розвитку тролейбусного господарства протягом останніх 10 років.
XVII. Львівський тролейбус у 2012-2021 рр.
Восени 2012 року трамваї і тролейбуси Львова почали обладнувати пристроями GPS-моніторингу (трекерами). На початку трекери встановили у трамвайних вагонах, до кінця 2012 року такі пристрої з’явилися і у тролейбусах. Станом на 25 грудня 2012 року GPS-трекери були встановлені у 25 тролейбусах.
26 листопада 2012 року у Львові було проведено екскурсію, присвячену 60-й річниці від пуску в пасажирську експлуатацію першої тролейбусної лінії. Екскурсію було організовано любителями електротранспорту міста Львова. Роль екскурсовода виконав львівський журналіст Олександр Єрохін. Під час екскурсії пасажири святкового тролейбуса дізналися про розвиток цього виду транспорту у Львові.
Вживані тролейбуси «Skoda 14Tr» та «Skoda 15Tr», які прибули до Львова із Чехії. Січень 2013 року. Автор фото – Андрій Василюк
Станом на листопад 2012 року у Львові на маршрути випускалося в середньому 59 тролейбусів, до кінця року випуск тролейбусів на маршрути планували збільшити до 60 одиниць. За словами директора тролейбусного депо ЛКП «Львівелектротранс» Володимира Карпи, протягом 10 місяців 2012 року силам тролейбусного депо плановими ремонтами було охоплено 11 тролейбусів, на що витратили 1 мільйон 600 тис. грн. Вартість середнього ремонту тоді складала біля 50 тис. грн., а капітального – 160 тис. грн. Тривалість ремонтів – від 20-30 днів до двох-трьох місяців в залежності від стану машини.
Наприкінці 2012 року ЛКП «Львівелектротранс» провело тендер зі закупівлі вживаних тролейбусів чеського виробництва – 20 машин моделі «Skoda 14Tr» і 10 зічленованих машин «Skoda 15Tr». Переможцем тендеру стала словацька компанія «Дуокс». Перші два тролейбуси – один тролейбус «Skoda 14Tr» і один тролейбус «Skoda 15Tr» прибули залізницею до Львова наприкінці грудня 2012 року, ці машини отримали інвентарні №№597 та 598 і були введені в експлуатацію у січні 2013 року. В рамках закупівлі отримано 5 тролейбусів «Skoda 14Tr» (№№ 597, 600, 601, 603, 604) та 6 тролейбусів «Skoda 15Tr» (№№ 598, 599, 602, 605, 606, 607).
Станом на кінець 2012 року в на балансі тролейбусного депо перебувало 86 тролейбусів, сумарна довжина тролейбусної контактної мережі у Львові складала 126,2 км. Сумарна транспортна робота тролейбусів Львова в 2012 році склала 3,405 млн. км., а загальна кількість перевезених пасажирів склала 22,454 млн. осіб.
Перші дні експлуатації тролейбуса «Skoda 15Tr» № 598 на тролейбусному маршруті № 2. Лютий 2013 року. Автор фото – Роман Калініченко
22 січня 2013 року у Львові розпочалася пасажирська експлуатація двосекційних зічленованих тролейбусів «Skoda 15Tr». Першою на маршрут № 3 вийшла машина із деповським № 598, який був доставлений в тролейбусне депо із міста Чеське Будейовиче 11 січня 2013 року. Починаючи із 29 січня 2013 року тролейбус «Skoda 15Tr» № 598 був закріплений на тролейбусному маршруті № 2 Університет ім. Івана Франка – вул. Стрийська. Наступний тролейбус «Skoda 15Tr» був доставлений із Чеських Будейовіц до Львова у вересні 2013 року. Він отримав деповський № 599 і почав експлуатуватися із пасажирами на маршруті № 2 із 1 жовтня 2010 року. Іще один зічленований тролейбус, який отримав № 602 був доставлений із Чеських Будейовіц у львівське тролейбусне депо у листопаді 2013 року, із пасажирами він почав працювати в кінці 2013 року. Іще три машини «Skoda 15Tr» були доставалені до Львова із чеського міста Злін наприкінці 2013 р. Ці машини отримали №№ 605 – 607. На лінію вони вийшли на початку 2014 року. Тролейбуси «Skoda 15Tr» експлуатувалися на тролейбусних маршрутах № 2, 3, 5 і 25.
Із 24 січня 2013 року через незадовільний стан дорожнього покриття вул. Авіаційної тролейбус маршруту № 7 перестав курсувати до ст. Скнилів, а почав розвертатися на кінцевій «Льотне поле».
15 березня 2013 року через потужні снігопади призупинився рух електротранспорту у Львові. Деякі трамвайні вагони залишилися на вулицях у сніговому полоні і їх довелося транспортувати в депо за допомогою автомобіля-буксира. Роботу більшості тролейбусних маршрутів Львова вдалося відновити вже наступного ранку – за повідомлення прес-служби Львівської міськради зранку 16 березня 2013 року не працювали чотири тролейбусних маршрути №№3, 5, 11 і 24. Роботу тролейбусних маршрутів №3, 5 і 24 було відновлено до 13:00 16 березня 2013 року. Найдовше не курсував за звичною трасою тролейбусний маршрут №11.
Тролейбус ЛАЗ-52522 № 027 на вул. Авіаційній. Грудень 2012 р. Автор фото – Андрій Василюк
Із 7 червня 2013 року припинив роботу тролейбусний маршрут № 11. Причина – поганий стан дорожнього покриття на вул. Зеленій від мосту до Сихівського кладовища. За словами заступника директора ЛКП «Львівелектротранс» було проведено обстеження стану дороги відповідною комісією і прийняте рішення про припинення руху тролейбусів. Курсування тролейбусів до Сихівського кладовища було відновлено із 1 листопада 2013 року після того, як було проведено ремонтні роботи на ділянці вулиці Зеленої від межі міста до кладовища. У ЛКП «Львівелектротранс» пообіцяли випускати на маршрут №11 два тролейбуси.
У липня 2013 року через провал каналізаційного колектора на перехресті вул. Городоцької, Короткої та Хотинської було тимчасово припинено курсування тролейбусів на маршруті №12 Університет – вул. Суботівська.
18 червня 2013 року розпочалася реконструкція ділянки вул. Городоцької від вул. Шпитальної до вул. Шевченка. Через це припинила роботу маневрова лінія по вул. Куліша – вул. Данилишина – вул. Городоцькій – вул. Менцинського і вул. Листопадового Чину. Отож тролейбуси із маршруту №13 в депо почали доставлятися за допомогою автомобіля-буксира. У зв’язку із зміною організації руху на вул. Городоцьцій після реконструкції, цю маневрову тролейбусну лінію було демонтовано. Остаточно – у кінці 2016 року.
Тролейбус ЛАЗ Е183D1 № 101 на новому тролейбусному маршруті № 20 на вул. Науковій. 2 лютого 2014 р. Автор фото – Андрій Василюк
Із 1 серпня 2013 року в режимі експерименту об’єднані тролейбусні маршрути №№ 5 і 24 – в єдиний маршрут №2 5 Автовокзал – пр. Червоної Калини. При цьому на розворотному кільці на вул. Шота Руставелі – вул. Зелена – пл. Петрушевича контактну мережу не було змінено, отож водіям тролейбусів перший час доводилося переставляти штанги.
Із 15 жовтня 2013 року тролейбусний маршрут № 7 був продовжений від кінцевої «пл. Кропивницького» до Університету ім. Івана Франка. Проте випуск так і лишився – 1 тролейбус. Із 1 листопада 2013 року відновлено курсування тролейбусного маршруту № 11.
Станом на кінець 2013 року на балансі ЛКП «Львівелектротранс» перебувало 92 тролейбуси, в тому числі 14 низькопідлогових тролейбусів ЛАЗ Е183D1 та «Богдан» Т601.11 та 6 зічленованих тролейбусів «Skoda 15Tr». Загальна довжина контактної мережі тролейбуса у Львові складала 126,2 км. Протягом 2013 року тролейбуси Львова перевезли 22,9045 млн. пасажирів. Загальний пробіг тролейбусів у 2013 році склав 3,3712 млн. кілометрів.
Тролейбус «Skoda 14Tr» № 552 на новому тролейбусному маршруті № 20 на вул. Науковій. 12 січня 2014 р. Автор фото – Андрій Василюк
Із 10 січня 2014 року запущено новий тролейбусний маршрут №20 за наступною схемою: Університет ім. І. Франка – вул. Листопадового Чину – вул. Митрополита Андрея – вул. Героїв УПА – вул. Кульпарківська – вул. Наукова – вул. Стрийська – Автовокзал – вул. Стрийська – вул. Рубчака – вул. Тролейбусна – вул. Володимира Великого – вул. Виговського – вул. Любінська – вул. Окружна – вул. Антоновича – вул. Митрополита Андрея – вул. Копистинського – вул. С. Крушельницької – Університет. На маршрутів початково працювало 5 тролейбусів у першу зміну і 7 тролейбусів – у другу. У другу зміну на маршрут №20 переходили дві машини з маршруту №2.
Станом на березень 2014 року середня заробітна плата водія тролейбуса у Львові складала 3,6 тис. грн., а водія трамвая – 3,8 тис. грн. на місяць. Про це повідомив заступник директора ЛКП «Львівелектротранс» Володимир Іванович Карпа і зазначив, що на той момент підприємство потребувало 60 водіїв тролейбуса. Відповідно Володимир Карпа запросив охочих на курси водіїв тролейбуса: «Навчання триває близько півроку. Воно безкоштовне для учасників, його оплачує наше підприємство. Курс включає як теоретичні, так і практичні заняття. Окрім того, учасникам під час навчання ми організовуємо безкоштовний проїзд у міському електротранспорті».
Із 1 червня 2014 року зросла вартість проїзду в трамваях і тролейбусах. Загальний квиток почав вартувати 2 грн., а пільговий для учнів та студентів – 1 грн. Зросла також вартість абонементів: на два види транспорту – загальний 100 грн., пільговий – 50 грн., на один вид транспорту – відповідно 70 і 35 грн.
Тролейбуси «Skoda 15Tr» прибули до Львова із чеського міста Злін. Грудень 2013 р. Автор фото – Андрій Василюк
Із 14 липня 2014 року через ремонт вул. Куліша тролейбусний маршрут №13 вкорочено до пл. 700-річчя Львова. 8 – 9 вересня 2014 року через дорожні роботи на пр. Червоної Калини тролейбуси маршруту № 25 курсували тільки до вул. Луганської. У середині вересня 2014 року через ремонт вул. Митрополита Андрея тролейбуси маршрутів №№ 9, 10 і 20 курсували до кінцевої «вул. Бандери», а №№ 7 і 12 – до пл. Кропивницького.
Наприкінці вересня 2014 року заступник директора ЛКП «Львівелектротранс» Володимир Іванович Карпа повідомив про плани продовження тролейбусного маршруту № 13 до пам’ятника Тарасу Шевченку: «Біля пам’ятника має бути облаштована зупинка. Зараз ЛКП «Львівелектротранс» закуповує контактну мережу, фігурні стовпці. Загалом роботи обійдуться у 1,3 млн грн. Кошти залучатимуться з міського бюджету. Наразі погоджується схема руху тролейбуса – по пр Чорновола чи по вул Куліша. Відповідно, буде збільшена кількість машин, які працюватимуть на маршруті».
2-6 жовтня 2014 року під час виставки «Львівський товаровиробник» біля Палацу Мистецтв на вул. Коперника був презентований перший тролейбус «Електрон» Т191.01, виготовлений ТзОВ «СУНП «Електронтранс». Цей тролейбус був придбаний Департаментом житлового господарства та інфраструктури на тендері, який відбувся іще наприкінці 2013 року і був переданий ЛКП «Львівелектротранс». Новий тролейбус отримав інвентарний №114.
Тролейбус «Skoda 14Tr», доставлений до Львова із міста Зліна. Грудень 2013 р. Автор фото – Володимир Саванчук
Наприкінці 2014 року загальна довжина контактної мережі тролейбуса у Львові складала 126,2 км., на балансі комунального перевізника перебувало 98 тролейбусів, в тому числі 15 низькопідлогових тролейбусів моделей ЛАЗ Е183D1, «Богдан» Т601.11 та «Електрон» Т191.01. Протягом 2014 року тролейбуси Львова перевезли 26,898 млн. пасажирів. Транспортна робота львівських тролейбусів у 2014 році склала 3,6593 млн. км.
26 лютого 2015 року Львівська міська рада було прийнято ухвалу №4351 «Про списання із балансу ЛКП «Львівелектротранс» основних засобів», якою було списано 24 тролейбуса, які непридатні для подальшої експлуатації залишковою вартістю 147221,92 грн., в т.ч. 14 тролейбусів ЛАЗ-52522 (№№ 006, 010, 012, 016, 022, 024, 028, 030, 031, 033, 034, 035, 036, 037) 1994 – 1997 рр. випуску та 10 тролейбусів «Skoda 14Tr» (№№ 515, 526, 528, 566, 570, 573, 579, 592, 594, 595) 1982 – 1990 рр. випуску.
9 квітня 2015 року під час роботи на тролейбусному маршруті №13 зайнявся і вигорів вщент тролейбус моделі «Skoda 14Tr11/6» із інвентарним №580 1990 року випуску. За кермом тролейбуса був водій Ігор Андрусишин. Водію вдалося організувати евакуацію пасажирів, ніхто із них під час інциденту не постраждав. Водій із отруєнням продуктами горіння потрапив в лікарню.
Тролейбус «Електрон» Т191.01 та трамвай «Електрон» Т3L44 в складальному цеху підприємства. Вересень 2014 р.
Аналогічний інцидент трапився 1 липня 2015 року із тролейбусом «Skoda 14Tr11/6» №574, який працював на тролейбусному маршруті №2. За кермом тролейбуса перебував водій-ветеран Степан Качмар. Водію вдалося евакуювати пасажирів і знеструмити тролейбус опусканням штанг, проте зафіксувати палаючий тролейбус на ухилі башмаком вже не вдалося. Отож, тролейбус покотився і врізався в будинок на розі вул. Окружної і вул. Кульпарківської. Для розслідування інциденту було створено спеціальну комісію. Наприкінці 2016 року Степана Качмара було визнано кращим водієм тролейбуса у Львові.
У першій половині 2015 року проведено монтаж контактної мережі тролейбуса на проспекті Свободи – кінцеву тролейбусного маршруту № 13 перенесено із вул. Зернової до пл. Івана Підкови. У зв’язку із проблемами із постачанням спецчастин, відкриття тролейбусної лінії затрималося до 11 червня 2015 року. В рамках будівництва тролейбусної лінії по пр. Свободи відновлено (в якості маневрової) тролейбусну лінію по вул. Гнатюка, пл. Григоренка та Листопадового Чину (до вул. Університетської). Проте через реконструкцію пл. Св. Юра власних ходом на 13-й маршрут тролейбуси почали виїздити лише у лютому 2016 року.
14 травня 2015 року розпочинається реконструкція пл. Св. Юра із встановленням пам’ятника Андрею Шептицькому і переносом автомобільної дороги. Початково планувалося, що попри корпус НУ «Львівська політехніка» пройде широка чотирьохсмугова дорога, проте через втручання т.зв. «урбаністів» було прийнято рішення прокласти через сквер лише двохсмугову дорогу. Замовником реконструкції пл. Св. Юра виступало ЛКП «Львівавтодор».
Тролейбус «Електрон» Т191.01 під час виставки «Львівський товаровиробник» на території Палацу мистецтв. Жовтень 2014 р. Автор фото – Данило Колодій
На час реконструкції пл. Св. Юра рух тролейбусів №№ 2, 9, 10, 20 обмежувався вул. Митрополита Андрея, а тролейбуси маршрутів №№ 7 і 12 курсували до пл. Кропивницького. Тролейбуси на маршрут № 13 доставлялися за допомогою автотягача. Це привело до того, що у 2015 році порівняно із попереднім 2014 роком істотно впав пасажиропотік львівського тролейбуса і таким чином ЛКП «Львівелектротранс» зазнало істотних збитків через реконструкцію пл. Св. Юра, яка тривала понад півроку.
Відновлення руху тролейбусів через площу Св. Юра відбулося лише 10 лютого 2016 року – відтоді тролейбуси маршрутів №№ 2, 7, 9, 10, 12 і 20 почали курсувати до ЛНУ імені Івана Франка, а тролейбуси № 13 змогли виїздити на маршрут власним ходом по маневровій лінії.
На період із 6 по 25 серпня 2015 року через ремонт вулиці Зеленої припиняв курсування тролейбусний маршрут № 11.
15 серпня 2015 року через ремонтні роботи на перехресті пр. Свободи та вул. Гнатюка тролейбуси маршруту № 13 перестали курсувати до пл. Івана Підкови – тимчасовою кінцевою стала пл. 700-річчя Львова. Курсування тролейбусів маршруту №13 до пл. Івана Підкови було відновлено 9 вересня 2015 року.
Тролейбус «Електрон» Т191.01 під час обкатки. 10 жовтня 2014 р. Автор фото – Володимир Саванчук
На початку вересня 2015 року розпочався ремонт вулиці Сихівської. Отож, тролейбуси маршруту № 25 почали курсувати тільки до вул. Луганської. На тролейбусному маршруті № 11 на час ремонту вул. Сихівської було збільшено випуск до 3 тролейбусів. Рух тролейбусів маршруту № 25 до кінцевої на пр. Червоної Калини було відновлено 28 листопада 2015 року.
У 2015 році Департаментом житлового господарства та інфраструктури було проведено два тендери по закупівлі тролейбусів: перший тендер передбачав закупівлю трьох низькопідлогових тролейбусів, а другий – закупівлю одного низькопідлогового тролейбуса та одного електробуса. Переможцем обох тендерів стало ТзОВ «СНУП «Електронтранс», яке входить до складу ПАТ «Концерн «Електрон». Перші два тролейбуса «Елекрон» Т191.02 прибули в тролейбусне депо ЛКП «Львівелектротранс» 27 листопада 2015 року (майбутні №№ 115 і 116), іще один тролейбус був доставлений 18 грудня 2015 року (№ 117). Ці три тролейбуси були вже іншої модифікації, аніж тролейбуси «Електрон» Т191.01, який надійшов восени 2014 року. У цих машинах використовувалася силова електроніка польської компанії «Еніка», а не російської фірми «Чергос». Четвертий тролейбус (№118) був доставлений в депо 13 лютого 2016 року, він був укомплектований російською електронікою «Чергос». Машини №№ 115-117 були прийняті на баланс ЛКП «Львівелектротранс» 4 лютого 2016 року. Всі машини були введені в пасажирську експлуатацію у березні 2016 року.
Тролейбус «Skoda 14Tr» № 580 після пожежі на проспекті Чорновола. 9 квітня 2015 р. Автор фото – Володимир Караїм
9 листопада 2015 році на заводі ТзОВ «СУНП «Електронтранс» відбулася презентація першого електробуса «Електрон» Е19. Ця машина побудована на базі кузова тролейбуса «Електрон» Т191, оснащена тяговим електрообладнанням польської компанії «Еніка» та літій-залізо-фосфатними акумуляторами китайського виробництва. Заряд акумуляторів відбувається вночі під час стоянки електробуса в депо, застосовується мережа змінного трифазного струму промислової частоти напругою 380 В.
Процес введення електробуса в експлуатацію затягнувся більш ніж на півроку. Тільки у липні 2016 року машина надійшла на ЛКП «Львівелектротранс». Машина почала працювати на тролейбусному маршруті №9 до львівського аеропорту.
У 2015 році для проведення капітального ремонту кузова на ТзОВ «СУНП «Електронтранс» було передано зношений тролейбусі «Skoda 14Tr» №563. У тролейбусне депо машину було повернуто 15 січня 2016 року, ще місяць тривало її доукомплектування. У лютому 2016 року тролейбус повернувся на маршрути. Він отримав жовто-зелене фарбування.
В останні дні 2015 року змінилося керівництво ЛКП «Львівелектротранс»: замість Сергія Васільєва, який очолював підприємство із вересня 2014 року, директором став Михайло Сидорович, який до того очолював Львівське комунальне АТП-1.
Тролейбус «Skoda 14TrМ» № 597 на кінцевій маршруту № 13 «пл. Івана Підкови» в перший день курсування проспектом Свободи. 11 червня 2015 р. Автор фото – Володимир Караїм
Наприкінці 2015 року загальна довжина контактної мережі тролейбуса у Львові складала 127,4 км., на балансі ЛКП «Львівелектротранс» перебувало 74 тролейбуса, в тому числі 15 низькопідлогових тролейбусів ЛАЗ Е183D1, «Богдан» Т601.11 та «Електрон» Т191 та 6 зічленованих тролебусів «Skoda 15Tr». Транспортна робота львівських тролейбусів у 2015 році склала 3,453 млн. кілометрів, було перевезено 29,518 млн. пасажирів.
8 травня 2016 року в рамках святкування Дня міста у Львові вперше відбувся Парад тролейбусів. У цій акції було задіяно тролейбуси «Skoda 14Tr» № 514, «Skoda 15Tr» № 599 та «Електрон» Т191.01 № 114. Тролейбусами керували водії Тетяна Мартинюк, Володимир Білоусов, Юрій Скишляк та Роман Кручко. Парад завершився святковою поїздкою вулицями Львова.
У березні-червні 2016 року силами цеху планового ремонту ЛКП «Львівелектротранс» було проведено капітально-відновлювальний ремонт тролейбуса «Skoda 14Tr» № 512 1988 року випуску. Цей тролейбус кілька років простоював у несправному стані, проте із ініціативи керівника ЛКП «Львівелектротранс» Михайла Сидоровича машина пройшла відновлення. У процесі капітально-відновлювального ремонту було відновлено металоконструкцію каркасу тролейбуса, він отримав обшивку із композитного матеріалу та вклеєні панорамні вікна. Презентація відновленого тролейбуса відбулася в липні 2016 року. Загалом у 2016-2019 рр. було проведено капітально-відновлювальний ремонт 17 тролейбусам «Skoda 14Tr». Частина машин замість системи «мотор-генератор» отримала статичні перетворювачі вітчизняного виробництва та нові струмознімачі.
Новий тролейбус «Електрон» Т191.02 прибув в тролейбусне депо. 29 грудня 2015 р. Автор фото – Володимир Саванчук
Із 1 червня 2016 року у зв’язку із реконструкцією шляхопроводу на вул. Городоцькій було припинено курсування тролейбусного маршруту №7. У кінці червня 2016 року зловмисники викрали тролейбусний контактний дріт в районі кінцевої зупинки ст. Скнилів. Рух тролейбусів до ст. Скнилів було відновлено лише влітку 2017 року.
Із 13 червня 2016 року через проведення робіт із реконструкції трамвайних колій по вул. Свєнціцького та Івана Франка було закрито для проїзду перехрестя вулиць Івана Франка, Стрийської та Шота Руставелі. Через це припинили свою роботу тролейбусні маршрути №№11 і 25. Ремонтні роботи на перехресті тривали місяць і 12 липня 2016 року було відновлено курсування тролейбусів.
15 червня 2016 року було завершено тендерну процедуру із закупівлі 5 низькопідлогових тролейбусів. Цей тендер проводив Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міськради. Переможцем тендеру стало львівське ТзОВ «СУНП «Електронтранс». Нові тролейбуси (№№119-123) надійшли в грудні 2016 року, а в експлуатацію вони були введені вже наступного 2017 року.
У жовтні 2016 року було оголошено тендер на будівництво тролейбусної лінії до нового терміналу аеропорту «Львів». Збудована іще в кінці 1960-х років тролейбусна лінія сягала старого терміналу (збудований у 1954 році), який у 2016 році не обслуговував пасажирів. Переможцем тендеру на будівництво тролейбусної лінії до нового терміналу довжиною 1,7 км. стало ТзОВ «Магістраль Інженірінг», вартість будівництва – 4,5 млн. грн. Термін завершення робіт – 30 грудня 2016 року. Будівництво нової тролейбусної лінії розпочалося наприкінці жовтня 2016 року.
Тролейбус «Skoda 14Tr» № 550 на новій дорозі через сквер на пл. Св. Юра в день відкриття тролейбусного руху 10 лютого 2016 року. Автор фото Володимир Караїм
Із 21 жовтня 2016 року тролейбуси маршруту № 25 почали курсувати тільки до вул. Луганської у зв’язку із прокладанням трамвайної колії на пр. Червоної Калини. Рух тролейбусів маршруту №25 до кінцевої «пр. Червоної Калини» було відновлено 17 грудня 2016 року.
Станом на кінець 2016 року на балансі ЛКП «Львівелектротранс» перебувало 78 тролейбусів. Транспортна робота тролейбусів у 2016 р. склала 3,1505 млн. км., протягом року тролейбуси Львова перевезли 30,6275 млн. пасажирів.
5 січня 2017 року відновлено курсування тролейбусів маршруту № 7 по вул. Городоцькій, проте контактну мережу в районі ст. Скнилів так і не відновили, отож тролейбуси курсували тільки до кінцевої «Льотне поле». Рух до кінцевої «ст. Скнилів» тролейбусний маршрут №7 відновив тільки 22 липня 2017 року після того, як було відновлено контактну мережу, пошкоджену зловмисниками. На маршрут №7 і далі випускався один тролейбус.
22 січня 2017 року в тестовому режимі тролейбуси маршруту № 9 почали курсувати до нового терміналу міжнародного аеропорту «Львів» по новозбудованій тролейбусній лінії. Із 23 січня 2017 року тролейбуси маршруту № 9 почали курсувати по новій тролейбусній лінії у звичайному режимі.
Тролейбуси «Skoda 14Tr» № 514, «Skoda 15Tr» № 599 і «Електрон» Т191.01 № 114 під час «Параду тролейбусів». За кермом тролейьуса № 514 водій Тетяна Мартинюк. 8 травня 2016 р. Автор фото – Юрій Пилипчук
9 лютого 2017 року на баланс ЛКП «Львівелектротранс» було передано 5 нових тролейбусів «Електрон» Т191.02 загальною вартістю 31,65 млн. грн. Нові тролейбуси введено в експлуатацію із пасажирами у лютому 2017 року. Таким чином у 2014 – 2017 рр. тролейбусний парк ЛКП «Львівелектротранс» поповнився 10 новими тролейбусами місцевого виробництва.
У червні 2017 року з нагоди 123-річниці із пуску електричного трамвая у Львові за багатолітню сумлінну працю та значний внесок у забезпечення життєдіяльності міста Львова подякою міського голови Львова було нагороджена водія тролейбуса Петра Івановича Сербана.
Із 1 вересня 2017 року зросла вартість проїзду в міському електротранспорті – вартість загального квитка була встановлена на рівні 3 грн., вартість пільгового квитка для учнів та студентів – 1,5 грн.
25 жовтня 2017 року на проспекті Свободи через корозію впала металева опора тролейбусної контактної мережі, встановлена іще на початку 1970-х років. Опора впала на припаркований легковий автомобіль. Через інцидент тимчасово припинилося курсування тролейбусів на маршруті № 13. 30 листопада 2017 року було ЛКП «Львівелектротранс» опублікувало оголошення про намір провести ремонт контактної мережі на парній стороні проспекту Свободи на ділянці від пл. Івана Підкови до вул. Городоцької. Роботи із встановлення нових опор і монтажу контактної мережі були проведені в короткі терміни.
Перший капітально-відновлений тролейбус «Skoda 14Tr» № 512. 12 липня 2016 р. Автор фото – Володимир Саванчук
Із 16 грудня 2017 року тролейбусний маршрут № 25 був знову розділений на два – № 5 вул. Шота Руставелі – Автовокзал та № 24 вул. Шота Руставелі – пр. Червоної Калини.
Наприкінці 2017 року змінилося керівництво ЛКП «Львівелектротрансу»: Михайло Сидорович, контракт із яким було укладено на 3 роки, написав заяву про звільнення за власним бажанням. На посаду директора ЛКП «Львівелектротранс» було призначено Олега Березу, який до кінця 2017 року очолював ЛКП «Львівавтодор».
Станом на кінець 2017 року довжина контактної мережі тролейбуса у Львові становила 129,1 км., на балансі ЛКП «Львівелектротранс» перебувало 79 тролейбусів. У 2017 році тролейбуси Львова перевезли 31,765 млн. пасажирів
6 квітня 2018 року виконком Львівської міської ради затвердив нові Правила користування міським електричним транспортом у м. Львові. Цей документ було прийнято у зв’язку із тим, що в кінці 2017 року втратили чинність Правила користування трамваєм і тролейбусом в містах України, що затверджувалися на загальнодержавному рівні.
Салон капітально-відновленого тролейбуса «Skoda 14Tr» № 512. Червень 2016 р. Автор фото – Володимир Саванчук
16 квітня 2018 року відбулося чергове підвищення вартості проїзду в міському електротранспорті: вартість загального квитка зросла із 3 гривень до 5 гривень, а пільгового – із 1,5 грн. до 2,5 грн. Підвищення вартості проїзду керівництво ЛКП «Львівелектротранс» мотивувало збитковістю роботи підприємства.
7 липня 2018 року змонтовано нову контактну мережу на вул. Сяйво – для правого повороту тролейбусів маршруту № 12 із Левандівки на Городоцьку і у зворотному напрямку. Ця службова тролейбусна лінія використовується для подачі тролейбусів на маршрут в сторону кінцевої «вул. Суботівська» та для повернення тролейбусів у депо по вул. Городоцькій, Ряшівській, Виговського, Володимира Великого. Лінію було побудовано для зменшення «нульового пробігу» тролейбусів під час виходу на маршрут та при поверненні в депо.
Із 9 липня 2018 року припинив роботу тролейбусний маршрут №10, який поєднував Університет ім. І.Франка та вул. Ряшівську. Іще раніше припинив свою роботу тролейбусний маршрут № 20 Університет – Автовокзал, на якому останнім часом працював лише один тролейбус. Причиною закриття тролейбусного маршруту № 10 був дефіцит справних тролейбусів. Маршрут обіцяли відновити після закупівлі нових тролейбусів за кредитні кошти.
Тролейбус «Електрон» Т191.02 № 117 на новій тролейбусній лінії до нового терміналу аеропорту «Львів». 22 січня 2017 р. Автор фото – Євген Асауленко
12 липня 2018 року було закрито для руху ділянку вул. Ш.Руставелі від вул. Зеленої до пл. Петрушевича. Відповідно тимчасово призупинили роботу тролейбусні маршрути №№ 5, 11 і 24. Із 16 липня 2018 року було відновлено курсування тролейбусів №№ 11 і 24 – тепер вони їздили до Автовокзалу на вул. Стрийській. Маршрут № 5 було тимчасово скасовано. На пл.. Петрушевича змонтували нову тролейбусну мережу для двостороннього руху.
Рух тролейбусів за маршрутами № 24 вул. Шота Руставелі – пр. Червоної Калини; № 25 вул. Шота Руставелі – Автовокзал та № 31 вул. Шота Руставелі – Тублікарня – Сихівське кладовище було відновлено лише 7 жовтня 2019 року. Перед тим 5 жовтня 2019 року відбувся монтаж контактної мережі на розворотному кільці по вул. Зеленій, Шота Руставелі та пл. Петрушевича. Кінцеву зупинку тролейбусів №№ 24, 25 і 31 було перенесено на іншу сторону вул. Шота Руставелі у т.зв. «виділену смугу для маршрутного транспорту».
13 липня 2018 року Львівська міська рада прийняла ухвалу «Про списання із балансу ЛКП «Львівелектротранс» основних засобів», якою списано 12 тролейбусів, в тому числі 4 тролейбуси «Skoda 14Tr» (№№ 557, 574, 580 і 591) та 8 тролейбусів ЛАЗ-52522 (№№ 027, 032, 038, 039, 043, 044, 045 і 047) 1995-1998 рр. випуску.
17 серпня 2018 року через сильну зливу у Львові призупинилася робота усього міського електротранспорту – вулиці Степана Бандери, Академіка Сахарова, Київська та Листопадового Чину стали практично непроїзними. Було відключено тягову підстанцію №1 на вул. Вітовського, 57 через підтоплення в районі перехрестя вул. Сахарова, Вітовського та Героїв Майдану.
Підписання контракту на постачання 50 нових тролейбусів, які ЛКП «Львівелектротранс» придбав за кошти кредиту Європейського банку реконструкції та розвитку. 18 лютого 2017 р. Фото – прес-служба ЛМР
Восени 2018 року був оголошений міжнародний тендер на закупівлю 50 нових низькопідлогових тролейбусів за кредитні кошти Європейського банку реконструкції і розвитку. Заявку на участь в цьому тендері подав лише один учасник – консорціум в складі ПАТ «Концерн «Едектрон» та ТзОВ «СУНП «Електронтранс». Це не перешкодило успішному завершенню тендеру, оскільки процедура міжнародного тендеру ЄБРР допускає участь в тендерній процедурі одного учасника. Контракт на постачання тролейбусів було підписано у лютому 2019 року. Вартість контракту на постачання 50 тролейбусів – біля 11 млн. євро. Технічне тендерне завдання на нові тролейбуси передбачало наявність кондиціонерів кабіни водія та салону тролейбуса, проте не передбачало наявності навіть аварійного автономного ходу.
25 листопада 2018 року ЛКП «Львівелектротранс» провело акцію «День відкритих дверей у тролейбусному депо» під час якої всі бажаючі змогли ознайомитися із роботою основних підрозділів тролейбусного депо. Екскурсоводами під час цієї акції були головний інженер тролейбусного депо Богдан Лата та начальник цеху планового ремонту Ігор Роман.
28 листопада 2018 року стало відомо про те, що із посади директора ЛКП «Львівелектротранс» звільнився Олег Береза, який очолив підприємство на початку року. Про реальні причини звільнення не повідомлялося – Олег Ігорович написав заяву на звільнення за власним бажанням. ЛКП «Львівелектротранс» у грудні 2018 – березні 2019 р. очолював В’ячеслав Кокошко, який до того обіймав посаду заступника директора з економічних питань.
Нові тролейбуси «Електрон» для Львова у складальному цеху заводу. Фото – прес-служба ЛМР
Довжина контактної мережі тролейбуса у Львові на кінець 2018 року становила 129,1 км., інвентарний парк тролейбусів нараховував 67 машин. Транспортна робота тролейбусного транспорту Львова у 2018 році склала 2,858 млн. км. Протягом 2018 року тролейбусний транспорт Львова перевіз 31,22 млн. пасажирів.
Внаслідок негоди, яка супроводжувалася поривами ураганного вітру, зранку 10 січня 2019 року внаслідок падіння дерев було пошкоджено контактну мережу тролейбуса на Левандівці. Через це тимчасово припинилося курсування тролейбусного маршруту № 12.
18 березня 2019 року стало відомо про те, що В’ячеслав Кокошко вже не очолює ЛКП «Львівелектротранс» – із ним не було продовжено контракт. Про це на своїй сторінці в соціальній мережі повідомив сам В’ячеслав Кокошко. Виконувачем обов’язки керівника підприємства став головний інженер ЛКП «Львівелектротранс» Володимир Ковалів.
У травні 2019 року міський голова Львова Андрій Садовий підписав розпорядження № 193, яким подякою міського голови було відзначено слюсаря із ремонту рухомого складу тролейбусного депо ЛКП «Львівелектротранс» Григорія Калакуна.
11 червня 2019 року було повідомлено про зміну нумерації тролейбусних маршрутів міста із 1 липня 2019 року – для тролейбусних маршрутів було зарезервовано №№ 20 – 39, відповідно тролейбусний маршрут №2 отримав № 22, маршрут № 3 – № 23, маршрут № 24 – без змін, маршрут № 5 – № 25, № 7 – № 27; № 10 – № 30, № 11 – № 31, № 12 отримав № 32, а № 13 став № 33. Ініціаторами змін нумерації тролейбусних маршрутів стали начальник відділу розвитку ЛКП «Львівелектротранс» Ігор Могила та заступник директора із експлуатації Віталій Пітула. Після того, як ЛКП «Львівелектротранс» в липні 2019 року очолив в якості виконувача обов’язків директора Андрій Свищо, Віталій Пітула, а потім й Ігор Могила звільнилися із ЛКП «Львівелектротранс».
Металоконструкція кузова тролейбуса «Електрон». Фото – прес-служба ЛМР
12-17 серпня 2019 року тролейбусний маршрут №27 не працював через ремонт дорожнього полотна на шляхопроводі на вул. Городоцькій.
На період від 30 липня до 15 серпня 2019 року тролейбуси маршруту №22 курсували тільки до старої кінцевої «вулиця Симоненка». Причиною вкорочення маршруту стали ремонтні роботи на вулиці Науковій.
19 вересня 2019 року перший із 50 нових тролейбусів «Електрон» Т191.02 привезли в тролейбусне депо для обкатки та налаштувань. Наступного дня він повернувся на завод. 4 листопада 2019 року відбулася презентація перших 10 тролейбусів «Електрон» Т191.02, які були придбані за кредитні кошти Європейського банку реконструкції та розвитку. Акт прийому-передачі цих тролейбусів, які отримали деповські №№124-133 було підписано 29 листопада 2019 року.
Постачання 50 тролейбусів «Електрон» Т191.02 розтягнулося до вересня 2020 року – за офіційними поясненням виробника – через пандемію COVID-19. Сорок тролейбусів (№№ 124 – 163) надійшли до травня 2020 року, а ще 10 (№№164-173) – у вересні 2020 року, вони почали працювати із пасажирами лише у жовтні 2020 року.
22 листопада 2019 року на вул. Науковій приблизно о 19:15 сталося займання тролейбуса «Skoda 15Tr» № 606. За свідченням очевидців, неполадки в роботі цього тролейбуса відчувалися іще під час руху по вул. Кульпарківській. В результаті пожежі тролейбус вигорів практично вщент, хоча пожежники достатньо оперативно прибули на місце пожежі. Тролейбус списано у 2021 році.
Станом на кінець 2019 року довжина контактної мережі тролейбуса Львова становила 129,1 км., на балансі підприємства перебував 91 тролейбус. Транспортна робота тролейбусного транспорту Львова у 2019 року склала 2,7962 млн. км., тролейбуси Львова в 2019 році перевезли 36,4387 млн. пасажирів.
Із 15 січня 2020 року знову зросла вартість проїзду в міському електротранспорт. Замість 5 гривень квиток на проїзд в трамваї і тролейбусів, куплений у водія, почав вартувати 7 гривень, куплений в кіосках на зупинках, а також при безготівковій оплаті – 6 грн. Вартість пільгового квитка для студентів відповідно 3,5 і 3 грн. Вартість абонементів не переглядалася.
Із 18 січня 2020 року тролейбуси маршруту №22 почали курсувати до автовокзалу «Львів». Для цього по вулиці Науковій було прокладено біля 200 метрів контактної мережі від кінцевої «вул. Академіка Підстригача» до вул. Стрийської.
Перша партія тролейбусів «Електрон» під час презентації. Фото – прес-служба ЛМР
28 січня 2020 року на вулиці Науковій стався прикрий трапунок – на легковий автомобіль та тролейбус ЛАЗ-52522 впали дві залізобетонні опори. Ніхто із пасажирів тролейбуса в результаті інциденту не постраждав.
У другій декаді березня 2020 року в Україні оголошено карантин у зв’язку із поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, яка викликана коронавірусом SARS-COV-2 (nCOV-2019). Через карантин 23 березня 2020 року скасовано безкоштовний проїзд в громадському транспорті міста Львова для усіх категорій пільговиків. Скорочено випуск електротранспорту на маршрути, у зв’язку із цим після 17 березня 2020 року тролейбуси моделі ЛАЗ-52522 більше не випускалися на маршрути. Через «ковідний» карантин та через поступлення нових тролейбусів «Електрон» Т191.02 також припинилася експлуатація шарнірно-зічленованих двосекційних тролейбусів «Skoda 15Tr», які працювали на найбільш завантажених маршрутах та знаходилися у технічно справному стані.
Із 7 квітня 2021 року було припинено курсування тролейбусів на маршруті № 27 до ст. Скнилів (до кінця карантину). Із 13 квітня 2021 року тролейбусний маршрут № 31 був вкорочений до вул. Луганської. Для цього було змонтовано контактну мережу із стрілками на кільці вул. Зелена – Луганська – Пасічна, отож маршрут почав курсувати за схемою вул. Луганська – вул. Зелена – Сихівське кладовище із заїздом до Центру легеневого здоров’я на зворотному шляху. Таким чином було скорочено час оборотного рейсу і зменшено інтервал руху. Із 15 травня 2021 року через численні скарги пасажирів тролейбусний маршрут № 31 знову почав курсувати до вул. Шота Руставелі.
10 червня 2020 року відновлено курсування тролейбусного маршруту № 27 від пл. Кропивницького до ст. Скнилів, випуск на маршрут збільшено до 2 машин. У той же день відновлено курсування тролейбусів за маршрутом вул. С.Бандери – вул. Ряшівська. Маршрут отримав № 30. На відміну від маршруту № 10, який їздив до 9 липня 2018 року, тролейбуси маршруту №30 у дві сторони курсували по вул. Кульпарківській та Виговського. Із 25 червня 2020 року тролейбусний маршрут №30 продовжено до кінцевої «Університет ім. І.Франка». Із 14 липня 2020 року до Університету продовжено і маршрут №27, який працює у робочі дні. В Управлінні транспорту повідомили, що випуск на маршрут збільшено до 4 машин.
Пожежа тролейбуса «Skoda 15Tr» № 606 на вул. Науковій. 22 листопада 2019 р.
У 2020 році під час реконструкції вул. Хуторівка споруджено нову тролейбусну лінію до ринку «Шувар» із розворотним кільцем під шляхопроводом на пр. Червоної Калини. Довжина нової лінії по осі вулиці – біля 2 км. Ця тролейбусна лінія отримала живлення від тягової підстанції № 17, яку було збудовано у 2016 році за кошти ЛКП «Львівелектротранс» в процесі реалізації проекту «Трамвай на Сихів». Із 23 жовтня 2020 року по вул. Хуторівці почали курсувати тролейбуси маршруту № 23 вул. Ряшівська – вул. Хуторівка.
Із 18 листопада 2020 року відновлено курсування тролейбусів за маршрутом вул. Ряшівська – Автовокзал. Новий маршрут отримав № 23а. Маршрут запущено через скарги мешканців на погіршення тролейбусного сполучення із автовокзалом.
Наприкінці 2020 року загальна довжина контактної мережі тролейбуса у Львові склалала 132,6 км. На балансі ЛКП «Львівелектротранс» перебував 121 тролейбус, із яких 74 – із низьким рівнем підлоги. Транспортна робота тролейбусного транспорту за 2020 рік склала 3,037 млн. км., протягом року було перевезено 32,3176 млн. пасажирів.
У другій половині 2020 року проведено міжнародний тендер на реконструкцію контактної мережі тролейбуса на вулиці Кульпарківській. Проект передбачає будівництво нової тролейбусної лінії по вул. Кульпарківській до вул. Копистинського. Фінансування реконструкції здійснюється за кредитні кошти Європейського банку реконструкції і розвитку. Процедуру тендеру завершено в грудні 2020 року. Переможцем тендеру став консорціум чотирьох компаній – ТзОВ «Магістраль Інжинірінг» (Україна), ТзОВ «Вальво» (Україна), ТзОВ «Еле-Комп» (Польща) та ТзОВ «Електротехніка» (Чехія). Вартість реконструкції – 2 922 757,56 євро із врахуванням податку на додану вартість. Роботи по реконструкції тролейбусної лінії розпочалися 11 березня 2021 року. Перший етап реконструкції тривав без припинення руху тролейбусів.
24 березня 2021 року закрито на реконструкцію ділянку вулиці Степана Бандери від вул. Городоцької до вул. Героїв УПА. Для того, щоб зберегти курсування тролейбусів №№ 27 і 32 по вул. Городоцькій збудовано тимчасову тролейбусну лінію (замість закритої лінії по вул. Тобілевича та Федьковича).
Результати падіння залізобетонних опор на тролейбус ЛАЗ-52522 та легковий автомобіль. 28 січня 2020 р.
Із 27 травня 2021 року знову зросла вартість проїзду в міському електротранспорті Львова. Тепер вартість квитка на проїзд в трамваї і тролейбусів, купленого у водія, зросла до 10 гривень, пільгового – до 5 гривень. Якщо квиток куплено у кіоску на зупинках, його вартість відповідно 9 і 4 гривні. Станом на кінець травня 2021 року вартість проїзду в електротранспорті Львова стала найвищою в Україні. Із 4 червня 2021 року переглянуто вартість абонементів тривалої дії.
17 червня 2021 р. Львівська міська рада ухвалою №935 «Про списання із балансу ЛКП «Львівелектротранс» основних засобів» списала 6 тролейбусів, в тому числі 1 тролейбус ЛАЗ-52522 № 042, 4 тролейбуси «Skoda 14Tr» (№№ 544, 553, 593 і 596) та один тролейбус «Skoda 15Tr» (№606), який згорів у 2019 році).
Із 10 липня 2021 року закрито на реконструкцію ділянку вулиці С. Бандери від вул. Антоновича до вул. Героїв УПА. Відповідно припинено курсування тролейбусних маршрутів №№23а, 27, 29 і 30. Схему курсування тролейбусного маршруту №22 змінено – він почав їздити по вул. Шептицьких – вул. Городоцькій – вул. Авіаційній – ст. Скнилів – вул. Авіаційній – вул. Городоцькій – вул. Ряшівській – вул. Виговського – вул. Володимира Великого – вул. Тролейбусній – вул. Рубчака і вул. Стрийській до Автовокзалу «Львів». У зворотному напрямку тролейбуси маршруту №22 до ст. Скнилів не заїжджають.
9 серпня 2021 року на тягових підстанціях №3 (вул. Городоцька, 185) та №7 (вул. Виговського) сталася масштабна аварія через вихід із ладу основних високовольтних вводів. Через це припинили курсування тролейбуси маршрутів №№ 22 і 32, трамваї не змогли своїм ходом вийти із депо. Курсування електротранспорту відновлено лише на наступний день.
9 жовтня 2021 року відновлено контактну мережу на вул. Тобілевича – вул. Федьковича і пл. Кропивницького та відкрито переїзд через вулицю Степана Бандери. Натомість ділянка вулиці Городоцької від вул. Короткої до вул. Тобілевича закрита для проїзду, тимчасова контактна мережа тролейбуса розібрана.
Нові тролейбуси «Електрон» Т191.02 на новій тролейбусній лінії по вул. Хуторівці в день її відкриття. 23 жовтня 2020 р. Фото – прес-служба ЛМР
Із 20 жовтня 2021 року у зв’язку із новим етапом реконструкції тролейбусної лінії на вул. Кульпарківській було змінено траси курсування тролейбусних маршрутів №№ 22 і 23 та відновлено курсування тролейбусів маршруту №29 до Міжнародного аеропорту «Львів».
Тролейбуси маршруту №22 курсують за такою трасою: Автовокзал – вул. Володимира Великого – вул. Кульпарківська – вул. Городоцька – вул. Шептицьких – Університет – вул. Шептицьких – вул. Городоцька – вул. Авіаційна – ст. Скнилів – вул. Авіаційна – вул. Городоцька – вул. Ряшівська – вул. Виговського – вул. Наукова – Автовокзал.
Тролейбуси маршруту №23 курсують по маршруту вул. Шота Руставелі – вул. Стрийська – вул. Хуторівка.
Тролейбуси маршруту №29 курсують за маршрутом Аеропорт – вул. Любінська – вул. Окружна – вул. Кульпарківська – вул. Городоцька – вул. Шептицьких – Університет – вул. Шептицьких – вул. Городоцька – вул. Кульпарківська – вул. Копистинського – вул. Любінська – Аеропорт.
Також відновлено курсування тролейбусного маршруту №27 Університет ім. І.Франка – вул. Листопадового Чину – вул. Шептицьких – вул. Городоцька – ст. Скнилів.
Із 24 листопада 2021 року було відновлено курсування тролейбусів на маршруті № 30 Університет – вул. Ряшівська. В прямому напрямку тролейбуси рухалися за такою схемою: Університет – вул. Листопадового Чину – вул. Шептицьких – вул. Коротка – вул. Городоцька – вул. Кульпарківська – вул. Виговського – вул. Патона – вул. Ряшівська. У зворотному напрямку: вул. Ряшівська – вул. Виговського – вул. Кульпарківська – вул. Антоновича – вул. Митрополита Андрея – вул. Устіяновича – вул. Соломії Крушельницької – Університет.
Із 9 грудня 2021 року тролейбуси маршруту № 22 почали курсувати по вул. Науковій. На маршрут № 22 Університет ім. Івана Франка – Автовокзал випускалося 12 тролейбусів, які курсували із інтервалом 8 хвилин в години пік.
Що ж до контракту на реконструкцію контактної мережі тролейбуса на вул. Кульпарківській, то в ЛКП «Львівелектротранс» повідомили, що термін виконання робіт продовжено до кінця лютого 2022 року з метою демонтажу старих опор, до яких прикріплені комунікації зовнішніх організацій.
Наприкінці 2021 року на балансі ЛКП «Львівелектротранс» перебуває 115 тролейбусів. Загальна довжина контактної мережі тролейбуса у Львові (із врахуванням новозбудованої ділянки на вул. Кульпарківській) складає 134,4 км. У січні – вересні 2021 року пробіг тролейбусів Львова склав 2,441 млн. км., за цей час було перевезено 24,239 млн. пасажирів.
Антон ЛЯГУШКІН, Юрій КАУКАЛОВ та Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ
Автори висловлюють подяку шанувальникам історії львівського електротранспорту Андрію Дрималику та Олександру Єрохіну за надання важливих матеріалів із історії тролейбусного руху у Львові. У матеріалі використана статистична інформація із сайту корпорації «Укрелектротранс».
Перелік використаних джерел інформації
Бейкул С.П., Брамський К.А. Київський трамвай. До 100-річчя з дня пуску в експлуатацію. [Текст] / С.П. Бейкул, К.А. Брамський. – Київ: Будівельник, 1992 – 96 ст.;
Богодистый П. Пассажирские троллейбусы производства СССР. Часть 5. [Текст] / П. Богодистый // Наука и техника. – 2017 – № 4;
Вуйцик В.С., Липка Р.М. Зустріч зі Львовом: Путівник. [Текст]/ В.С. Вуйцик, Р.М. Липка. – Львів: Каменяр, 1987 – 175 ст.;
Звіт про роботу виконкому за період з 01.01.96 р. до 30.12.96р. [Текст] – Львів: Львівська міська рада. Виконавчий комітет, 1996 – 6 ст.;
Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. [Текст] / Упорядники У.Я. Єдлінська, Я.Д. Ісаєвич та ін. – Київ: Наукова думка, 1986 – 424 ст.;
Історія Львова. Короткий нарис. [Текст] / Редакційна колегія Г.Ю. Гебрільсткий, Є.К. Лазаренко, В.К. Осечинський, О.Г. Цибко. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1956 – 294 ст.;
Климов К. Первооткрыватель мира троллейбусов. [Текст]/ К. Климов // Грузовик пресс. – 2017. – № 1;
Тархов С.А. Історія Львівського трамвая. [Текст] / С.А. Тархов. – Львів: УПІ ім. І. Федорова – Фенікс ЛТД, 1994 – 128 ст.;
Тархов С., Козлов К., Оландер А. Електротранспорт України. Енциклопедичний путівник. [Текст] / С. Тархов, К. Козлов, А. Оландер. – Київ: Варто, 2010 – 934 ст.;
Швед М.І. Львів. Короткий путівник-довідник. [Текст]/ М.І. Швед. – Львів: Каменяр, 128 ст.
Історія Карпатського Лещетарського Клубу (КЛК), створеного у Львові 1924 р., лише фрагментарно вивчалася українськими вченими. Для широкого загалу це маловідома або й невідома сторінка нашої історії. Деякі згадки про КЛК містяться в навчальному курсі «Історія фізичної культури», який викладається у вищих навчальних закладах України (Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського, Національний університет фізичного виховання і спорту України, Харківська державна академія фізичної культури та ін.). Однак, зважаючи на те, що у міжвоєнний період КЛК посів вагоме місце у структурі спортивного руху Західної України, таких згадок є недостатньо.
Кожен ювілей, як от 90-річчя, 95-річчя і т. д. мав би актуалізувати дослідження історії та діяльності цієї організації як на українських землях, так і в діаспорі. На жаль у Львові, до цих поважних ювілеїв не було проведено належної підготовки. Все залишилося на рівні розмов та планування локальних заходів. До таких поважних дат, щонайменше, мали б відбутися міжнародні або всеукраїнські наукові конференції, вже не кажучи про публікації відповідних матеріалів у формі тез, статей, брошур, монографій, інтернет-публікацій. Чи не єдиним заходом, на якому вшанували цю подію у незалежній Україні була Урочиста Академія організована кафедрою олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури (тепер – ЛДУФК імені Івана Боберського), яка відбулася 26 лютого 2015 р. Тоді гімн КЛК «Гей у сонячні простори!» вперше пролунав у головному корпусі ЛДУФК.
Емблема Карпатського Лещетарського Клубу, затверджена 13 грудня 1924 р.
У 1925 р. першим почесним членом КЛК іменовано основоположника українського тіловиховання, професора Івана Боберського, який на той час проживав у Канаді. Це сталося закономірно. Адже ван Боберський був одним із перших популяризаторів лещетарства (лижного спорту) в Галичині. Завдяки йому, лещетарський спорт набув популярності в Українському спортовому кружку (УСК) та товаристві «Сокіл-Батько» у Львові. УСК був заснований Іваном Боберським у 1906 р. на базі Академічної гімназії у Львові і став першим осередком розвитку і популяризації спорту в навчальних закладах українців Галичини.
Великими шанувальниками і пропагандистами лещетарства стали учні професора Івана Боберського Петро Франко – син відомого письменника Івана Франка, Анатолій Лукашевич, Степан Гайдучок та інші. Беручи приклад з УСК, лещета для спортивного товариства «Сянова Чайка» в Перемишлі придбав учитель гімнастики Євген Любович. У 1911 р. на лещатах почали їздити учні української гімназії в Тернополі. 15 лютого 1909 р. Іван Боберський, з метою популяризації лещетарства, вперше об’їхав навколо Львова на лещетах. Опис цієї мандрівки він опублікував на сторінках часопису «Діло». Наступного року цей маршрут подолав Петро Франко. З метою підвищення обізнаності та отримання кваліфікації із вміння їзди на лещетах Іван Боберський взяв участь у тижневому лещетарському курсі у Ґезінґу в Штирії, який закінчив 2 січня 1912 р. У цьому ж році у Львові в друкованому органі товариства «Сокіл-Батько» – «Вісти з Запорожа» побачила світ ілюстрована науково-методична стаття Івана Боберського «Їзда на лещетах».
Логотип Карпатського Лещетарського Клубу на членській виказці О. Гаврищаківни. Виказка завірена печаткою КЛК у Львові. 21 листопада 1931 р.
Перша світова війна не дала можливості укріпитися як слід українській лещетарській традиції в Галичині. Лише після її закінчення та подій Української національної революції 1917–1923 рр., у 1920-их рр. лещетарські секції створюються при багатьох українських гімнастично-руханкових та спортивних товариствах Галичини. Однак, особливого розвитку лещетарство набуло із створенням у 1924 р. Карпатського Лещетарського Клубу, що посів вагоме місце у структурі спортивного руху Західної України. З 1924 по 1939 рр. активними членами КЛК були Степан Гайдучок, Роман Говикович, Орест Клюфас, Іван Мриц, Юліан Мудрак, Андрій Палій, Володимир Паньків, Лев Шепарович та ін.
Завдяки невтомній праці багатьох людей, 8 листопада 1924 р., в рік проведення І зимових Олімпійських ігор в Шамоні (Франція), у домівці спортивного товариства «Сокіл-Батько» у Львові по вулиці Руській, 20 зібралися ентузіасти, які вирішили створити окремий спортивний клуб, який мав пропагувати лещетарський спорт. Відповідний статут було зареєстровано 19 листопада 1924 р. 9 грудня цього ж року відбулися перші Загальні Збори (так звані «конституюючі сходини»), на яких обговорено ряд важливих організаційних питань. Зокрема, вибрано керівництво товариства. До його складу увійшли: голова – інженер Лев Шепарович, заступник (містоголова) – Зенон Русин, секретар – Володимир Рожанковський, скарбник – Зеновія Копертинська, господар – Іван Мриц, справник – Роман Говикович, мировий суддя – доктор Кость Паньківський, пресовий референт – В. Решитилович, контрольна комісія – інженер Омелян Шепарович, професор Ірина Лежогубська та професор Степан Гайдучок. Учасники зборів прийняли статут КЛК, затвердили звіт контрольної комісії, розглянули справу безкоштовного використання у зимовий період тренувальних баз (так званих «приютів») на Зелем’янці та Ворохті в Карпатах, вирішили закуповувати спортивний інвентар в Українській спортовій кооперативі. На зборах також було обрано комісію, яка в найближчий час мала розглянути проекти відзнак для КЛК.
Змагунки Карпатського Лещетарського Клубу Марія Рогожа-Макарушка та Христина Терлецька-Воєвідка у Карпатах. На лещетарському однострої нашивка КЛК. 1935 р.
Основною метою КЛК було плекання лещетарського спорту. Щоправда члени КЛК займалися й іншими видами спорту, зокрема плаванням, легкою атлетикою, великим і настільним тенісом тощо. Однак, ключовим видом спорту був лещетарський. У статуті організації, виданому 1935 р. у Львові у 3-му параграфі зазначалося:
«Метою Товариства є:
а) об’єднувати українських лещетарів, та творити для них в рямцях Т[оварист]ва спортовий, культурний і товариський осередок;
б) будити замилування до спорту на лещетах, плекання цього спорту і інших спортів, що причинюються до приготовання справности в їзді на лещетах;
в) будити замилування до лещетарської туристики й краєзнавства;
г) пропагувати і поширювати лещетарський спорт в масах як важний середник комунікації;
г) пропагувати серед населення виріб лещетарського виряду».
В. Паньків. Лещетарка. Каталог ІІ виставки української аматорської фотоґрафіки у Львові, 1931 р. (збірка Львівського Фотомузею)
Члени КЛК організовували з’їзди та перегони на різну відстань на рівнині, пізніше – з’їзди на лещатах згори і скоки (стрибки) з трампліну. Вправляючись у цих лещетарських різновидах, КЛКівці започаткували одиночні та командні змагання на Кортумівці та Погулянці у Львові, в Карпатах. Показово, що провідні українські інституції такі як «Маслосоюз», «Червона Калина», Наукове товариство імені Шевченка охоче призначали для учасників змагань нагороди, які згодом стали традиційними. Нагородження відбувалося після змагань в урочистій атмосфері із запрошенням провідних діячів української культури Львова та Галичини.
Змагуни перед лещетарськими змаганнями організованими «Карпатським лещетарським клубом». Львів, Погулянка, 1931 р.
Філії КЛК виникли у багатьох містах і селах Галичини, зокрема у Ворохті, Зашкові, Коломиї, Космачі, Косові, Нижньому Березові, Славському, Стрию, Сяноку та ін. Станом на 1937 р. КЛК налічував 18 філій, які мали 868 членів. У 22 містечках Галичини осередки були в стані організації. У 1939 р. КЛК налічував близько 1 500 членів.
Цікавою сторінкою історії КЛК є його символіка. Про це читайте у наступних розвідках.
Андрій СОВА історик
Джерела та література:
Карпатський Лещетарський Клуб: національний досвід спортивної традиції. Листівка / Авт.: Сова А. О., Тимчак Я. В., Яремко І. Я.; літ. ред. М. Пономаренко; оформл. Б. Ляльки. – Львів: ЛДУФК, 2015. – Вип. – 2 с.
Сова А. Символіка Карпатського Лещетарського Клубу // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 2015. – Т. CCLХVІII: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. – С. 457–466.
Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512с.
Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра і Тараса Франків, Оксану Суховерську та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com
14 лютого о 19:00 у Центрі Довженка відбудеться Вечір романтичної музики. На сцені виступатиме команда професіоналів джазу зі спеціальною програмою «LOVE IS…», повідомили організатори Lutsyshyn Promo і Promotions.
«Коли у повітрі витає аромат квітів і шоколаду, місто потопає в червоних і рожевих відтінках різноманітних «валентинок», запрошуємо вас на дуже романтичний концерт до Дня Святого Валентина. Насолодіться чудовим звучанням класичних творів, рок-хітами у новій джазовій обробці або саундтреками зі знаменитих кінострічок. Це справжній подарунок для поціновувачів класики та бажаючих відпочити душею. Любов – це слухати джаз разом 14 лютого у Львові, центр Довженка», – запрошують організатори Lutsyshyn Promo і Promotions.
Спеціальні гості вечора – неймовірні та харизматичні вокаліст Зіновій Карач та акордеоніст Костянтин Ященко.
Велике релігійне свято Йордан з давніх часів на Дрогобиччині був особливим за своїми масштабами, адже об’єднував традицію освячення усіх річок, ставків, озер та особливо солоних потоків і ставків, які оточували Дрогобич, Нагуєвичі, Солець, Колпець, Уличне, Модричі та інші села Дрогобицького повіту.
Усі парафії та церковні братства вшановували Богоявлення (Епіфаніє) Господнє спільними літургіями, щедруваннями та миропомазанням засвідчуючи тим самим свою приналежність до Києвохристиянської традиції. Подаємо кілька епізодів про святкування Йордану на Дрогобиччині та зимового свята Івана Хрестителя у житті Івана Франка, який вважається одним із родоначальників етнографічної програми збору та публікації колядок та щедрівок з терен Дрогобиччини.
Свого часу один із бакалаврів дрогобицької парафіяльної школи зробив цікавий покрайній запис на аркуші давньої рукописної Мінеї з Дрогобича у якому було записано пам’ятну згадку, що у 1724 р. Йордан у Дрогобичі, як виявилося, був таким же теплим, як це часто буває і в наш час. Так, автор вказав, що «Року божого 1724 на Богоявленіє Великое дуже тепло було, же люде в одних кошулях ходили і босі, і орали по (поля)х, і пшениці і жито сіяли, яко посеред літа” [3]. Врешті в кожній родині дрогобичан здавна фіксувалася усна історична пам’ять про пережиті свята своїм предками принаймні за два минулі покоління, намагаючись найточніше відтворити традиційну форму обрядовості.
Як і кожного із нас, Йорданські свята у Івана Франка були насичені різними подіями, які, тим не менше, завжди сприяли його титанічні творчості. 20 січня, у день іменин та свята Собору Івана Хрестителя, «літопис Франка» містив різноманітні життєві історії для святкування, які дарували для нього, як сімейну радість і творчу наснагу, так і приносили жаль та душевний неспокій у зв’язку з несправедливостями епохи імперії Габсбургів.
Іван Франко
Наприклад, 20 січня 1877 р. [4], молодий Франко у багатьох своїх листах співпереживав через арешти М. Павлика та О. Дорошенка взявши на себе інформативну функцію в редакції альманаху «Друг» у стосунках з Михайлом Драгомановим. Цього ж дня І. Франко єдиний з колег відвідав М. Павлика у в’язниці. Цікаво, що вранці цього ж дня у газеті «Слово» було опубліковано тезу, про «Борислав» І. Франка, як твір, який деморалізує взаємини між “українськими жінками і молоддю…». В цей же період розпочалося погіршення взаємин Франка із студентським товариством «Академічний гурток». В той час І. Франко, писав, що «…академічне життя упадає день від до дня і приходиться засновувати нову громаду із самих людей…»[4].
Наступного 20 січня 1878 р. Іван Франко стає підсудним у справі про «Членство у крайового товариства з соціалістичними цілями…». То ді ж у судовому протоколі було вказано, що І. Франко – греко-католик, неодружений, мав 21 рік і будучи студентом філософії Львівського університету належав до резерву цісарсько-королівського полку Гондрекур.
Натомість 20 січня 1883 р. Іван Франко святкував Йорданські свята у Львові. Цього дня він вів цікаві розмови із Йосифом Ольшевським з приводу підготовки та популяризації культового українців твору – “Захар Беркут». Наступного 20 січня 1884 р. Іван Франко завершує неопубліковану досі працю «Засади біблійної критики» та відправляє листа до архіву Римської курії, а на Йорданські свята, 20 січня 1887 р. мислитель розпочинає роботу над романом «Лель і Попель» присвяченого біограмі Ц. Журовської в образі Регіни Кисілевської [4].
Були Йорданські свята, коли І. Франко повністю присвячував себе архівним пошукам поєднуючи духовне з корисним. Так, 20 січня 1895 р. І. Франко приїздить до Крехова, де у монастирській бібліотеці, серед тисячі давніх актів, досліджує три унікальні рукописи: список «Палеї» XVI ст., список «Варлаама і Йосафата» і зшиток рукописів з полемічними творами антиунійного характеру. Цікаво, що про хід своєї археографічної мандрівки у Крехівський монастир Франко постійно інформував свого наставника М. Драгоманова[4].
Іван Франко. 1904 рік.
На зимового Івана 1897 р. І. Франко весь поглинув у критику діяльності «Виділу крайового про еміграцію», надрукувавши у «Львівському кур’єрі» відповідну критичну статтю.
Переймаючись «урізаними» змінами до бюджету Королівства Галичини та Лодомерії та підвищенням податкових норм для сільських господарів, у Свято Івана Хрестителя 1898 р., І. Франко публікує статтю «Звірячий бюджет» та твір «Піснь руских хлопів», із сарказмом наголошуючи, що в урядників «…вітер шумно грає…» [5].
Зустрічаючи нове ХХ століття, Іван Франко, продовжував радикально реагувати у своїх критичних студіях на постійні закиди та відверті напади редакцій газет «Галичанин» та «Друг» щодо діяльності радикального руху в Галичині. З цього приводу 20 січня 1900 р. Франко публікує статтю «Хто кого взяв за лоб?» [5].
Наступного року І. Франко під час Йорданських святкувань повністю посвятив себе конференційним зустрічам. Так, 20 січня 1901 р. І. Франко виступає на спільному святочному засіданні «Академічної громади», яка зустрічала у Львові професора М. Карєєва з Петербурга [5].
На Івана Хрестителя 1904 р. світ побачив додаток Івана Франка до перекладу книги Андрю-Діксона Уайта «Розвій поглядів на лихву», яку з англійської перекладав Іван Петрушевич [5].
20 січня 1912 р. доктор Іван Франко завершує переклад своєї поезії на німецьку мову «Притча про захланність», а наступного 1913 р. у цей же день мислитель пише передмову до поеми Й.-В.Гете «Герман і Доротея».
У 1915 р., І. Франко, у свято Івана Хрестителя пише поезію «Не дивуйте, що гіркий вам поздоров шлем в своїм горі» (досі неопублікована), а також завершує написання історико-літературного дослідження «Кримський хан Газі-Гірей (1588-1607) і дещо з його віршів». Цього Йордану на творчість дослідника неабиякий вплив мали Війна, розруха та хвороба [6].
Щедрий вечір 1916-го в притулку Українських січових стрільців у Львові. У центрі сидить Іван Франко.
Як бачимо філософія одного свята Собору Івана Хрестителя приносила для Івана Франка приємні творчі успіхи, завжди родинну підтримку та коло друзів, і водночас вмить могла замінити радість на гнів, біль від ув’язнення, війну чи хворобу. Напевно, згадані епізоди з історії одного свята в житті та творчості І. Франка є добрим прикладом для нас живих сьогодні, які живуть в очікуванні Свят, часто не задумуючись про Час і його право миттєво щось переміняти.
Відомий дрогобицький етнограф та послідовник Івана Франка – Михайло Рабій про найдавнішу на Дрогобиччині щедрівку писав: «Найпопулярнішими у наших сторонах піснями цієї групи, були щедрівки про хрещення Ісуса Христа. З багатьох зібраних ним варіантів (Дрогобич, П’яновичі, Добрівляни, Вороблевичі і т. д.) автор опублікував найповніший тексти із села Манастирець Дережицький, дрогобицького повіту [1]:
«1. Тан на лузі-струзі ясна зоря „ світить Приспів: На Йордан (3 рази). 2. Ясна зоря світить, три свіци впалає 3. Три свіци впалают, три дзвононьки дзвонят 4. Три дзвононьки .дзвонят, щоби ся сходили. Приспів. 5. Щоби ся сходили, Дитя минувати. 6. Дитя минувати і їму мєдати. 7. Дали їму ім’я а ти святий Петре. 8. А Матінка Божа то си не влюбила. 9. Тоси не влюбила, то си не вхвалила. 10. 15. (як стрічки 1–6.) 6. Дали їму імя, ати святий Павло. 17. 18. (як стрічки 8–9) 19.-24. (як стрічки I–6) 25. Дали їму ім’я, ти святий Сусе. 26. А Матінка Божа, то си улюбила. 27. То си улюбила, то си ухвалила»
Серед іншого М. Рабій цікаво описав й інші знахідки давніх текстів щедрівок із сіл Сторона, Уріж, Підбуж, Нагуєвичі та Довгого [1]. Дослідник з’ясував, що за основою усі щедрівки були дуже подібні і «взаїмно доповняли…» одна одну. Прикладом є щедрівки із сіл Сторона та Довге дрогобицького повіту. Скажімо щедрівки з села Сторони містять інформацію про те, як:
1. Як сі діяло з перведіяння Приспів: Щедрий вечір, 2. О як жидове Христа мучили, 3. Христа мучили на хрест розпяли 4. На хрест розпяли, пальчик розпяли 5. З того пальця цяпнула кровця 6. З тої кровці стала росиці. 7. З тих росиців стали керниці 8. З тих керниців вилів сі Дунай 9. А в тім Дунаю купався Господь 10. Купався Господь зі святим Петром 11. Купали вни сі спереча лисі 12. А Господь каже; „Небо є більше”. 13. А Петро каже; „Земля є більша”. 14. Земля єст більша: гори долини. 15. Гори долини, ліси могили. 16. „Іди дай Петре до царства ключі. 17. Ней я випущу з пекла душі»
Подібну тематику мала й щедрівка записана дослідником у Дрогобичі у 1939 р., яка щоправда містила цікавий тест: «А в старім селі, в вельможнім дворі» [1].
Йордан у Дрогобичі. «Львівські вісті», 25 січня 1943 р.
Зауважимо, що навіть у часі окупації Дрогобиччини Третім Рейхом ця традиція продовжувала діяти і завершувалася спільним освяченням біля катедрального собору Пресвятої Тройці в Дрогобичі [2]. Так, до нашого часу зберігся цікавий опис Йорданських святкувань у Дрогобичі датований 25 січня 1943 р., який був опублікований на сторінках газети «Львівські вісті»:
«Непроглядні маси народу взяли в ньому участь. Традиційне свято Богоявления або Йордану обходжено цього року в Дрогобичі незвичайно величаво. Вже раннім ранком відбулися прегарні Богослужения по всіх церквах на передмістях після яких посвячено воду на річках біля тих церков. Відтак з усіх церков пішли процесії до матірної церкви Св. Трійці в місті. Тут відправили священики збірне Богослужения з усього повіту, в якому взяли участь представники Українського Окружного Комітету, відпоручники Управи міста з головою доктором Костшемським, відпоручники влади та установ. Завершенням цих прегарних Богослужень було свячення води на міській площі біля ратушової будови. В цьому торжестві взяли участь непроглядні маси народу з усього міста і довколишніх сіл. Приємно було бачити, як многотисячні маси народу йшли у зразковім порядку вісімками під Христовими прапорами, а відтак після закінчення Богослужения, розходились із своїми процесіями також у найбільшому ладі» [2].
Таким чином традиція Водохреща та усіх свят зимового циклу на Дрогобиччини продовжувала діяти принаймні до закінчення Другої світової війни в усталеному обрядовому порядку. Але із початком неоголошеної війни із УПА (після травня 1944 р.) радянська влада серйозно долучилася до спотворення і знищення різдвяних обрядів Києвохристиянської традиції в цілому.
Христос Хрещається!
Богдан ЛАЗОРАК
Вибрані джерела та література:
1. Рабій М. Колядки та щедрівки Дрогобиччини та Самбірщини // Вільне слово. – № 13. Дрогобич, 1942. – С. 2.
2. Йордан У Дрогобичі // Львівські вісті. – № 15. – Львів, 1943. – С. 4.
3. Ісаєвич Я. Дрогобич у XVII – XVIII ст.: з джерел про побут і культуру міського населення // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Збірник наукових праць. – Вип. VIII. – 2004. – С. 202, 206.
4. 1. Мороз М. Літопис життя і творчості. – Т. 1. – Львів, 2016. – С. 120-121, 139, 301, 341.
5. 2. Мороз М. Літопис життя і творчості. – Т. 2. – Львів, 2016. – С. 9-10, 414, 516, 545.
6. 3. Мороз М. Літопис життя і творчості. – Т. 3. – Львів, 2017. – С. 8, 33, 114, 282, 360.
Вікові дерева завжди користувалися повагою у людей. У мовчазних свідках давніх подій вбачали якусь містичну силу, у них шукали захистку від незгод, а давніші часи наділяли надприродними здібностями і використовували як тотем.
Системні заходи з охорони вікових і меморіальних дерев на території України почали здійснювати ще наприкінці ХІХ століття. Перший опис вікових дерев в Україні у 1883 році зробив О.Накропін. Охороною вікових дубів перед Першою світовою займалося Хортицьке товариство охорони природи. У 1910-му польський ботанік М. Рациборський опублікував підсумки інвентаризації вікових дерев в Західній Україні. А глава УГКЦ митрополит Андрей Шептицький 1937 р. видав заборону на рубку старих дерев біля церков. На сьогодні в Україні заповідниками вважаються близько 2800 вікових і меморіальних дерев. Найбільше таких взято під охорону держави у Львівській, Тернопільській областях і у Києві.
Між селом Баня Лисовецька і Болеховом у межах Стрийського району росте 250-річний ДУБ ФРАНЦА ЙОСИФА. За легендою, імператор відпочивав під ним десь наприкінці ХІХ століття. Поблизу дуба – 98 могил солдатів, полеглих у Першу світову. В обхваті дуб сягає більше трьох метрів, у висоту – 25 метрів. У 2010 році дубу присвоєно звання Національного дерева України.
Дуб Франца Йосифа
Найстарша, як прийнято вважати, липа України росте при трасі Стасів-Колтів на Золочівщині. Орієнтовний вік ЛИПИ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО – 600 років, її висота понад 15 метрів. За легендою, гетьман відпочивав під нею восени 1648 року. З 2010 року Липа Хмельницького – національне дерево України.
Липа Богдана Хмельницького
ДУБ ВИГОВСЬКОГО, якому понад 500 років, росте біля музею гетьмана у його колишньому маєтку в селі Руда на Жидачівщині. Обхват дерева – 5,3 м, висота – 32 метри. Дуб взято під охорону як ботанічну пам’ятку природи за матеріалами Київського еколого-культурного центру в 2011 році.
Дуб Виговського
ДУБ І ЛИПА МАРКІЯНА ШАШКЕВИЧА ростуть на території його меморіального музею будителя у Підлиссі на Золочівщині. Вік дуба – понад 500 років, липи – понад 300. У висоту обидва дерева мають по 22 метри. Оголошені пам’яткою природи.
Дерева Маркіяна Шашкевича
У селі Піддністряни на Жидачівщині росте химерний ДУБ ВЕПРЬ. Дерево є ботанічною пам’яткою місцевого значення.
Дуб Вепрь
Одним з найстаріших дерев України вважають 1000-літній ВІКОВИЙ ДУБ. Дерево у селі Верин на Миколаївщині сягає 18 метрів у висоту і має в обхваті 8,5 метрів.
Віковий дуб у с. Верин, 2017 р.
Розкішний ДУБ ПЕРЕМОГИ ПІД ГРЮНВАЛЬДОМ, як недвозначно випливає з назви, присвячений одній з найвідоміших битв в історії, де не в останню чергу проявило себе галицько-волинське лицарство. Росте ця ботанічна пам’ятка у селі Свірж неподалік від замку.
Дуб перемоги під Грюнвальдом
У селі Репехів на Жидачвщині росте ТОПОЛЯ-ПАТРІАРХ. Ботанічна пам’ятка природи зайняла 2-ге місце в конкурсі «Найстаріше дерево Львівщини».
Тополя-патріарх
При автостраді у селі Коросне на Перемишлянщині росте ЛИПА КРАВЧУКІВ. Обхват стовбура дерева 6,5 м, висота – 18 метрів. Орієнтовний вік липи – близько 700 років.
Липа Кравчуків
НЕМИРІВСЬКИЙ ДУБ (фото зверху), якому понад тисячу років є одним з найстарших в Україні. Росте на території санаторію, має 26 метрів у висоту та 8 в обхваті. Легенди також пов’язують його з іменем Богдана Хмельницького. Начебто гетьман під цим дубом брав шлюб, що, хоч і красиво, але малоймовірно.
Найголовніше, що всі ці унікальні дерева знаходяться зовсім близько і щоб їх побачити не потрібно ні багато часу, ні багато грошей, ні закордонного паспорта, ні довідки про вакцинацію. А враження залишаться на все життя.
22 січня у Львівській національній філармонії відбудеться концерт Назарія Савка «Ти просто слухай» у супроводі Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії під диригентською паличкою Володимира Сивохіпа! Спеціальний гість – ТанцТеатр «Життя». Початок концерту о 18 год.
Для усіх відвідувачів звучатимуть авторські пісні Назара Савка, Володимира Івасюка, Богдана Стельмаха, Ярослава Нудика , а також поезія в новому цікавому авторському читанні під супровід оркестру. Кожна пісня та вірш – це унікальний світ, світ почуттів, пристрасті, незабутніх емоцій та спогадів.
Цікавинкою заходу стане те, що концертний зал Львівської національної філармонії перетвориться на вишуканий музичний салон, де кожен може провести вечір в чудовій компанії музики та віршів.
Вітаємо читачів із святом Водохреща та хочемо запропонувати публікацію про традиційні йорданські хрещики. Їх виготовляли на свято Йордану в Україні ще до Другої світової війни повсюди. Були вони солом‘яні, дерев‘яні, воскові, з пшеничного та житнього тіста, навіть з вапна.Поміщали їх на віконних шибках, де вони висіли аж до Стрітення (15 лютого).
Про хрещики з Угнівщини із збірки Музею НТШ писала відома мистецтвознавиця Ірина Ґурґула у журналі Наша батьківщина (№ 1 за 1937 р.). Сьогодні знайомимо вас з цією статтею, яку подаємо оригінальною.
Титул журналу Наша батьківщина № 1 за 1937 р.Йорданські соломяні хрещики з Угнівщини
В етнографічному відділі музея Н. Т. Ш. є збірка соломяних хрещиків з Угнівщини, яку зладив і передав до музея інж. Корнило Целевич у роках: 1929., ч. інв. 20061–2, і 1932., ч. інв. 22400-5 і 22682/1-2). Збірка обіймає села: Василів великий, Вербиця, Журавці, Корчів, Корчмин, Остобіж, Піддубці, Тарношин, Ульвівок; зібрано 672 хрещики, Такі хрещики приміщують селяни на віконних шибках, де й держать їх від Йордану до Стрітення.
Угнівські хрещики — виконані дуже дбайливо та майстерно; із крихкої солімки або дрібних соломяних пластинок уложені різнородні фіґури тендітної роботи, що дають враження ніжного золотистого філіґрану.
Під оглядом форми можемо вирізнити одно, дво і трираменний хрест, шости й восьмираменну звізду, трійцю, пятираменник, сьомираменник, чотирокутник, деревце, поодиноку й потрійну галузку. Всі інші форми це вже комбінації, розвинення й перетворення цих основних.
Ось хрест із деревцями на кінцях рамен; на перехресті приміщена велика восьмираменна зірка. Хрест – прикрашений галузкою; обрамлений чотирокутником. Трійця з галузкою. Сьомираменник з квіткою.
Та вже найчастіше виступає комбінація основного хреста з цілим рядом хрещиків, що приміщуються здовж рамен, на кінцях, і разом дають фігуру, уложену з чотирох, пятьох, а то й більше хрестиків. Нераз розвиток основної форми – такий багатий, що схема рисунку, на перший погляд, губиться, а виступає передовсім багатство ліній.
Мотиви солом’яних хрещиків із Угнівщини (Джерело: журнал Наша батьківщина № 1 за 1937 р.)
Хрещики будьякої форми бувають звичайно закидані дрібними зірочками,себто пластинками солімки, схрещеними по дві, три, чотири, а то й пять і пересуненими наскрізь через основну солімку. Від того, чи пластинки ці тонші, чи грубші, гладко, скісно, чи зубато повтинані на кінцях, а остаточно й від кількости схрещених пластинок залежить у великій мірі ріжноманітність. хрещиків. Тонкі пластинки надають фігурам особливої легкости й ніжности.
Оригінально вирізняються хрещики з Остобіжа. Вони мають основу з тростини, а на схрещенні й на кінцях рамен прикраси з обкрученої, або чотирокутно чи кругло сплетеної, солімки. В порівнянні з хрещиками чисто соломяними – вони грубші й неподатливі, а в рисунку прозорі й читкі. В колірі дають сполуку бронзової й соломяно-золотистої барв.
На схрещування пластинок, що прикрашують рамена фігури, вживають також шувару; тоді хрещик робить враження соломяно-золотистого із блідо-зеленкавими прикрасами. Спосіб прикрашування рамен хрещика спірально закрученою пластинкою солімки, при чому такі пластинки схрещуються, дуже нагадує типовий для писанок мотив «павучки, закрутяхи».
Хрещики на шибках хатніх вікон (Джерело: журнал Наша батьківщина № 1 за 1937 р.)
Деякі хрещики дуже нагадують придорожні деревяні хрести з дашками, а то й церковні – металеві й деревяні. Трапляються часто хрещики зі знаряддям муки – тростиною, молотом, кліщами, драбиною – виконаними дуже вірно. Доволі часто виступає також і форма тризуба. Крім хреста часта є форма трійці, нераз багато прикрашена. І хрест і трійця є прикметні в Йорданському церковному обряді і народніх звичаях.
Скрізь в Україні, на свято Йордану виробляють хрещики, але в різних околицях – різні, соломяні, деревяні, воскові, з пшеничного й житнього тіста, вапна, й застосовують їх на різні лади. Хрестовидно також покроплюють хату й роблять по три хрести димом зі свічок трійці; загальний рівнож – звичай вирубувати ледовий хрест на водосвяття й нерідко прибирати та розмальовувати його.
Отже збірка йорданських хрещиків Угнівщини дає оригінальні зразки виробів народнього образного мистецтва, збагачує його відділ в музеї та популяризує мало відомі соломяні вироби.
А чи знаєте Ви де у Львові “Кривавий Рів”? Так називається одна з приток Полтви в якій колись текла справжня кров! Притока йшла з вулиці Промислової по вулиці Богдана Хмельницького та впадала у Полтву за сучасним ринком “Торпедо”.
Звідки там кров? На вулиці Промисловій розташовувалася міська бойня а сама вулиця колись носила назву «Нової Різні». От цим ровом кров тварин і стікала у Полтву.
Старші мешканці міста ще пам’ятають Полтву відкритою в районі вулиць Липинського-Промислова. У 70-х роках її сховали під землю. А разом з нею і потік «Кривавий Рів». Напередодні Нового року ми вирушили під землю щоб відшукати та пофотографувати цей потік. А також дослідити ділянку Полтви яка останньою бачила сонячне світло.
Карта нашої мандрівкиДілянка Полтви на вулиці Липинського. Вона була закрита під землю однією з останніхНаша команда під вулицею Промисловою
На вул. Липинського коло монастиря отців Оріоністів є зручний вхід у Полтву. Саме ним, у далекому 2008 році, я колись в вперше в неї і потрапив. Річка Полтва тече по зеленій зоні між вулицями Липинського та Лінкольна. Випереджуючи ваші запитання відповім: жодна новобудова в цьому районі на самому колекторі Полтви не стоїть. Всі побудовані поруч. Але свої проблеми тут також є. Про це в кінці статті.
Полтва протікає через подвір’я цього монастиря. Тут неподалік ми і залізли в неїФото перед початком наших досліджень!Карколомний спуск вниз через щілину в бетонній плитіКарколомний спуск вниз через щілину в бетонній плитіМій перший спуск у Полтву в 2008 році. Вже пішов п’ятнадцятий рік як я туди ходжу. Але щоразу відкриваю там для себе щось нове.
Вирушаємо вниз по течії правим берегом Полтви. Практично одразу ж нам дорогу перегороджує потік з сторони вулиці Липинського. На карті він позначений цифрою «1». Вода ллється на рівні грудей тож потрібен повний костюм хімзахисту аби не намочитися. Але ж ми дігери і водою нас не злякати!
Потік зі сторони вулиці Липинського що перегородив нам дорогу.Потік зі сторони вулиці Липинського. Вид з лівого берега Полтви.
Колектор Полтви по вул. Липинського це широкий прямокутний бетонний жолоб. Всередині тече вода, глибина десь до 1м. По бокам жолоба є бортики якими можна йти. В колекторі доволі часто зустрічаються люки та дірки назовні. То ж тут є достатньо свіжого повітря щоб дихати.
Колектор Полтви в районі вулиці ЛипинськогоУявляєте, навіть тут, в радянському колекторі, бортики викладені бруківкою!Відкриті входи в Полтву через які проникає свіже повітря
Продовжуємо йти за течією. Несподівано з правої сторони ми побачили якусь кімнату, точка «2» на карті. З Полтви всередину кімнати вів акуратний прохід. В кімнаті була драбина та люк на поверхню. Майже під стелею кімнати виднівся хід далі. В нас одразу ж з’явився азарт піти та дослідити куди він веде.
Ми в кімнаті. Видно наш вхід з ПолтвиНагору веде драбина. Там є люк.Костя поліз глянути де ми зараз. Видно як вода з Полтви під час грози намиває пісок аж на драбинуВгорі під стелею виднілося продовження ходу
Допомагаючи один одному ми вибралися нагору. Перед нами відкрився прямий та довгий тунель. Він виглядав «як новий» та був неприродньо чистий. Так наче його недавно керхером помили. Це нетипово для Львівських колекторів які, зазвичай, брудні. А тут хоч бери і живи. Ще й на дні тунелю текла тоненька цівочка ґрунтових вод, вистачить щоб руки мити.
Ну що, полізли за мною в тунель!Вид з тунелю на ПолтвуДовгий, чистий та невідомий тунель. Вид в сторону вул Промислової.
Рухаємося далі цим тунелем. Через кількасот метрів його несподівано перегороджує масивний бетонний поріг. Він займає половину всього перерізу тунелю. За цим порогом йде продовження у вигляді яйцеподібного ходу. Дно продовження викладене плиткою польського періоду. А цівка води з яйцеподібного колектора перетікає під порогом у наш прямокутний тунель. Хто і для чого робив цей поріг – загадка. Але, судячи зі стану бетону, він тут уже давно.
Рухаємося по тунелю в сторону вулиці ПромисловоїБетонний поріг що перегороджує тунельВид в сторону старого яйцеподібного тунелюВид в сторону Полтви
Нам стає ще більш цікаво куди ж може вести цей старий польських хід. GPS під люком показав що ми зараз знаходимося під вулицею Промисловою. То ж раптом вийдемо аж до самого початку «Кривавого Рову»?
Яйцеподібне продовження тунелю. Дно викладене старою польською плиткоюНа дні багато мулу
Тут нас чекало справжнє дігерське пекло. Все дно тунелю було в густому чорному мулі. Ставиш ногу і засмоктує аж по коліно. Пробуєш її дістати – та костюм хімзахисту залишається там, в багні. Тому ми мусіли руками притримувати штанини костюма та витягати його разом з ногою. Таке просування вперед зайняло дуже багато часу та сил.
Так виглядала дорога замуленим колекторомПід ногами дуже в’язкий та липкий мулМул під ногами, вид зблизька
Так наша ходьба виглядала вживу. Увага! Нецензурна лексика.
Очевидно що мул тут взявся через цей бетонний поріг. Він перегороджує пів тунелю і заважає воді нормально стікати у Полтву. То ж намивається осад з піску та глини. З часом його тільки більшає та більшає. То ж, цілком очікувано, наш тунель рано чи пізно закінчився тупиком. В точці «3» на карті мул підійшов аж до самої стелі і далі рухатися було неможливо. Дещо розчаровані ми вертаємося назад. Але тішить думка що ми знайшли цікавий невикористовуємий хід. Швидше за все, до реконструкції це був старий колектор вулиці Промислової. І колись ним справді можна було потрапити аж до міської різарні. А зараз він забутований.
Тунель потроху зменшуєтьсяЩе зменшуєтьсяДалі тільки на колінахСтає зовсім низький так шо тільки на животі повзтиІ закінчується тупиком
Вертаємося звідки прийшли та йдемо далі вниз головним руслом Полтви. Невдовзі ми помічаємо яскраве світло в кінці тунелю. Воно ллється і зверху, і збоку колектора. Це ще не можуть бути очисні споруди, вони значно далі. Підходимо ближче та розуміємо що нам усміхнулася удача. Ми знайшли ще один вхід у Полтву про який раніше не знали. Він дуже зручний та гарно схований. Тому що цей вхід знаходиться посеред заросшого городу одного з приватних будинків по вулиці Полтвяній. Влітку, коли зелень, тут тебе ніхто не помітить. Кришки люка не було, от денне світло і проникало всередину. Ех, хотів би я теж мати приватний будинок з прямим виходом у Полтву! Прив’язав би там моторного човна і плавав би під Львовом без корків та черг на зупинках.
Денне світло через незакритий вхід у ПолтвуЗ цього входу назовні йде надійна драбинаВхід нагору закритий лише прозорою палетоюТо ж ми легко піднімаємося на поверхнюТихий затишний город. За моєю спиною видно вентиляційну шахту Полтви. Через неї теж лилося світло. Наступного разу буду зразу спускатися в цьому місці. Це зекономить порядний кусок шляху.Вентиляційна шахта поруч з входом. Вид з ПолтвиКостя вирішив снігом змити Полтвяний бруд з костюмуДовірив Кості поносити свій адмінський шоломНаша команда готова йти далі на пошуки Кривавого Рову
Минаємо кільце коло «Епіцентру» на вул. Б. Хмельницького. Тут Полтва піднімається та повністю заливає бортики водою. Намацуючи ногами дно рухаємося далі. Стараємося не послизнутися на невидимому бортику і не звалитися у воду. За ринком «Торпедо» колектор Полтви ширшає, вищає та роздвоюється. Таким він вже йде аж на самі очисні споруди. І саме таким він мав би бути по всій своїй довжині. Тоді б не затоплювало вулицю Торф’яну.
Так виглядає пересування Полтвою під Ринком “Торпедо”
АЛЕ! Новобудови обступили колектор з усіх боків. Таким чином вони унеможливили його розширення! А це критично важливо для міста. Вже зараз колектор Полтви не справляється з існуючою кількістю води в зливу. Його висота на відрізку від вулиці Торф’яної і до ринку «Торпедо» є замалою. Через це затоплює вулицю Торф’яну та прилеглі. Дієвим способом усунення проблеми могла стати побудова ще одного колектора поруч з вже існуючим. Але ми це вже профукали.
Фото колектора в районі коло вул. Торф’яної. Стеля низька ще й труба поперекОсь вам п.Тарас для масштабу яка тут висота стеліА це вже згаданий колектор коло очисних споруд. Висота та ширина його суттєво більші. Цікаво що до вулиці Торф’яної також підходить такий же високий колектор.Ось вам той самий п. Тарас для масштабу який тут розмір колектора. Висновки робіть самі.
Згідно карт, саме в цьому місці, перед розширенням колектора, і мав вливатися «Кривавий Рів» у Полтву. І справді тут виявилося аж дві притоки: одна поруч іншої. Першою є невелика притока на рівні голови. З неї постійно тече вода через дірку в стіні колектора. Другою притокою є величезний круглий хід два метри в діаметрі. Але води в ньому практично нема. Кожен з них може бути «Кривавим Ровом». Ми йдемо досліджувати велику притоку, так як в малу не вліземося.
Кривавий Рів на сучасній картіНа фото видно дві притоки Полтви. Одна з них “Кривавий Рів”. Правіше бачимо меншу притоку з якої і зараз тече вода. Далі є більша кругла притока.Менша притока Полтви яку нам прийшлося долати. Вона поливала наші голови брудомБільша притока Полтви яку ми зараз підемо досліджувати
На початку великої притоки є люк нагору. Так ми дізнаємося що зараз знаходимося в кущах позаду ринку «Торпедо». І наше розташування один в один збігається з точкою впадіння «Кривавого Рову» в Полтву. Значить це і є «Кривавий Рік». Щоправда М’ясокомбінат вже давно не працює, то ж крові тут нема. Але саме місце ми знайшли. Також припускаю що під час реконструкції вулиці Промислової всі комунікації М’ясокомбінату підключили до загальноміського колектора і сюди вони вже не йдуть.
Йдемо досліджувати притоку Полтву великого діаметруЛюк назовні яким Костя робить прив’язку де ми є заразДіаметр труби під два метри. Дуже навіть комфортно пересуватися. Мулу немаєАлекс в кінці труби для масштабу
Через сто метрів наш великий комфортний тунель закінчується квадратною кімнатою-камерою та глухою бетонною стіною. Нагору веде прогнила, але ще ціла драбина. Розуміємо що це наша кінцева точка на сьогодні. Адже ми вже побували всюди де це було можливим.
Алекс з сумом стоїть в кінці великого тунелю коло глухої стінки. За нею Старий Польський колектор що несе води з центру міста на окремі очисні споруди.
Піднімаємося нагору та опиняємося на задньому дворі офісно-складських приміщень що на вулиці Ковельській. В гумових костюмах та брудні з ніг до голови ми не викликаємо інтересу у місцевих працівників. То ж є нагода спокійно все роздивитися.
Ми вийшли на поверхню в дворі якогось офісно-складського центруАвтор цього матеріалу. Брудний але щасливий.
Зараз ми стоїмо рівнісінько на Старому Польському колекторі. Це він несе води з центру міста та промислових районів на окремі очисні споруди. «Окремі очисні» – бо ці стоки дуже забруднені. Нижче на фото добре видно як над колектором топиться сніг. Адже всередині, під землею, тече тепла вода. Цей колектор знаходиться якраз за замурованою стінкою в кімнаті під нами. Припускаю що великий тунель був колись призначений для відводу вод з «Старого Польського колектора» в Полтву під час виконання ремонтних робіт. Тому тунель зараз і закінчується тимчасовим «тупиком». А так то ці дві гілки Полтви були колись об’єднані! Не виключено що новий тунель проклали якраз поверх “Кривавого Рову”. А залишки води пустили в дирку у стіні колектора Полтви. Або «Кривавий рів» це і є сусідня, менша притока- водопад в Полтві що лилася нам на голови.
Притока Кривавий РівВихід нашого тунелю назовні. Де розтопився сніг проходить старий польський колекторПід цими блоками знаходиться кімната де можна об’єднати Полтву і Старий польський колекторДо брудних та смердючих нас так ніхто і не наважився підійти та вигнати з території. То ж ми змерзли і її покидаємо добровільно.
Добряче втомлені вирішуємо йти назад по поверхні. Хоч ми і не надто естетично виглядаємо, зате так швидше. На жаль наші мокрі гумові костюми зовсім не гріють, а мороз щипає з усіх сторін! В Полтві було тепло, +16 градусів. А надворі зараз мінус п’ять. Розуміємо що ні в таксі, ні в громадський транспорт у такому вигляді нас ніхто не пустить 🙂
Брудні дигери на вулицях ЛьвоваЯ вирішив почекати на зупинці громадського транспортуАле ніхто не зупинявся. Навіть фури не автостопилися. Напевно тому що я був брудний.
Підсумовуючи: ми дослідили місце де колись був «Кривавий Рів». Так називався потік який йшов від міської бойні (різні) в Полтву. Зараз це м’ясокомбінат на вул. Промисловій і він не працює. Після реконструкції вулиці, потік перетворився в звичайну каналізацію.
Кривавий Рів праворуч на фотоДякую Віталіку, Кості, Кості та Алексу за чудову передноворічну прогулянку тою ділянкою Полтви, яка остання бачила сонячне світло.
У селі Підгірці на Львівщині три родини викупили занедбаний палац Яблоновських-Бруницьких із дендропарком площею 8 га, аби відновити його власними силами, пише shotam.info з посиланням на Твоє місто.
За інформацією, палац у Підгірцях не має статусу державної пам’ятки, проте є пам’яткою місцевого значення. Це й дозволило сім’ям приватизувати будівлю.
Палац у селі Підгірці
Реставрацією будівлі зайнялися три сім’ї — Герга, Берник, Онишкевич. Двоє з них є жителями цього села, третя родина зі Львова. Саме вони придбали палац, який перебував у вкрай занедбаному стані.
Палац у селі Підгірці
«Хоча палац до нашого придбання перебував у приватній власності, він був у жалюгідному стані — просто руїни. Не було ні вікон, ні дверей, дах обвалився, дерев’яні балки понищені, перекриття між поверхами майже не було, на даху росли триметрові дерева, які ми викорчовували. Усюди — грибок», — розповіла співвласниця будівлі Світлана Герга.
Палац у селі Підгірці
Зберегти автентичність допомагають антикварні магазини та місцеві мешканці, які приносять необхідні речі для облаштування та декору палацу. Світлин, які б демонстрували яким був первісний інтер’єр палацу, немає, тож власники надихаються іншими історичними спорудами.
Поряд із палацом розташовується дендропарк площею понад 8 гектарів, який є пам’яткою садово-паркового мистецтва XVIII століття. У парку ростуть рідкісні породи дерев та рослин — буки, клени, модрини, ялиці, платани. Також на території розміщуються грабова алея, літня ротонда і ставок.
Палац у селі Підгірці
З осені 2021 року палац приймає відвідувачів, потрапити можна за попереднім дзвінком за телефоном 097 143 84 08. Фіксованої ціни за вхід немає — можна зробити внесок у скриньку біля входу або відправитись на екскурсію, кошти з якої витратять на облаштування парку.
Власники пишаються, що повернули життя історичній пам’ятці.
У 6916 році господар Молдавії Александр надав львівським купцям безвіз. Оскільки дана подія стосується минулого, не майбутнього, її потрібно трохи розшифрувати. Таким чином, від 6916 року заберемо 5508 – у канцелярії молдавського господаря датували документ за візантійською системою літочислення. Очевидно, що і про безвіз також не йдеться – цей термін закріпився за прізвищем одного з сучасних політичних діячів.
Отож, повертаючись до наведеної на початку тексту фрази, говоримо зараз про 1408 рік і надання львівським купцям права на торгівлю у володіннях молдавського господаря, одного з найбагатших правителів у регіоні. У наші дні непросто повірити у інтенсивні економічні та політичні контакти між населенням наших і молдавських земель, але так дійсно було. Сьогодні не так багато факторів, які нагадують про це, але такі є. Зокрема, це і історик Львова Денис Зубрицький. У ці дні виповнилося 160 років від дня його смерті (січень 1862). Маємо нагоду згадати про нього й львівсько-молдавські відносини, до опису яких він, між іншим, звертався.
Денис Зубрицький. Фото з https://uk.wikipedia.org
На початку була бочка
Спостерігаючи за життям купецьких спільнот на українських теренах в давнину, закрадається думка, що вони не зовсім були в курсі того, що з татарами в українській історії усі, звично, лише воюють. Або ж, навпаки – саме вони все добре бачили і розуміли, а ми сьогодні не вірно і дуже поверхнево трактуємо українсько-татарські відносини в давні часи. Тим більше, що свідчень торгівельної співпраці між мешканцями, до прикладу, Львова та Кримом вистачає. Очевидно, що, в такий спосіб, ослаблювати ворога і розвалювати його з середини, ніхто не думав. Ціль торговельно-економічного співробітництва між сторонами полягала в можливій матеріальній вигоді та примноженні власних статків. Молдавсько-татарський напрямок, якщо говорити про період від розпаду Русі і до входження українських земель до складу Речі Посполитої, був визначальним і пріоритетним у житті львівських купців та ремісників.
Мешканці середньовічного Львова. Рисунок Ф. Ковалишина. Фото з https://photo-lviv.in.ua/
Отож, привілеєм молдавського господаря Александра деякі з аспектів цих торгівельних відносин регулювалися. Уже згаданий львівський хроніст Денис Зубрицький описував дані події дуже стриманою, але влучною фразою: “торгівельні відносини Львова все більше розширювалися”. Й географія цих контактів дійсно ставала ширшою, а коли говорити про торгівельні зносини з молдавськими правителями, то на початку цієї співпраці стояла бочка. Бочка меду. Принаймні, про неї також згадував Зубрицький, описуючи встановлення торгівельних відносин між купцями зі Львова і тогочасними правителями Молдавії та Бессарабії. Отож, під 1408 роком хроніст згадує про посланців з Бессарабії, яких тут зустріли щедро – бочкою меду. Після цього історик розповів про привілей молдавського господаря Александра, писаний кирилицею і датований за візантійським літочисленням. У документі обумовлюється митна політика і наступний дозвіл львівським купцям приїжджати з товарами у його володіння.
Що і по чому…
Переказуючи зміст того самого привілею, Денис Зубрицький інформує нас про те, що зі Львова до Молдавії, Волощини, Бессарабії, Татарії і Греції в ті час переважно вивозили тканини, полотно, ножі, коси, серпи, вироби з металу, різноманітний крам. Натомість, у тих краях купували адамашку і бавовну, перець, цитрину, імбир, якщо говорити про молдавські терени, то найбільш ходовим товаром була худоба, вівці, коні, а також – овечі, телячі, лисячі і ін. шкури. Важливим центром такої торгівлі було місто Сучава. Як і Львів, воно мало право складу. Відтак найпростіший спосіб ведення торгівлі – розпродати свій провіант там. Після сплати певної грошової суми, у Сучаві можна було не зупинятися, а їхати далі – Ясси, Чернівці, Хотин, Серет, до Криму, Бессарабії чи Угорщини і продавати товар там. Характерно, що були й певні табу на торгівлю – з Молдови заборонялося вивозити срібло, віск і добрих коней. Транзитом, з Угорщини приміром, дозволялося, але не безпосередньо з володінь молдавського господаря.
Купці і ремісники. Фото з http://www.museomilano.it/storia-commercio-estero-milano-lombardia-parte-iii-comuni-visconti/
Право заробляти на торгівлі у володіннях молдавського господаря також коштувало. При цьому, якщо торгувати у Сучаві, тариф був один, а якщо це місто оминати і їхати в більш віддалені краї – іншим. Існував варіант гарно закупитися товарами у молдавських краях і везти це все продавати додому. За це також купцям доводилося платити. Якщо з Молдови до Львова вивозили вола, за таку можливість купець віддавав один грош. Таке ж мито давали за право вивозу 10 свиней чи 10 овець. Вивіз 100 лисячих шкірок обходився у 10 грошів, тоді як за вивіз 100 баранячих шкур давали 4 гроші, а за 100 волових шкур – 15 грошів. Молдавські землі львівські купці використовували і для поїздок до Кілії сучасної Одеської області. Так звично купували рибу. У володіннях молдавського господаря (та сама Сучава) львівські купці мали власний торговий дім. Щоправда, там їм не дозволялося шинкувати і відкрити броварню.
Торгова площа. Фото з https://www.thinglink.com/scene/857822684199780352
Як можна бачити, за все доводиться платити, за місце під сонцем також – безкоштовний сир лише в мишоловках. Й львівським купцям тут не позаздриш – за своє право на торгівлю їм також доводилося платити і це аніскілечки не убезпечувало їх від мишоловок. Довга і складна дорога, небезпека на кожному кроці – тут не позаздриш. З відкритих дверей володінь іноземного правителя пригоди зазвичай лише починались…
Національний проект “Ukrainian Song Project/Українська пісня”, що гуртує навколо себе найтоповіших українських виконавців і “молоду кров” українського шоубізу, вкотре доводить – українська пісня є затребуваною і популярною.
Сьогодні “Українська пісня” крокує далі та відкриває чергову сторінку своєї історії.
Цього року організатори планують значно розширити лайн-ап виконавців, запросивши європейських музичних зірок та готують для глядачів багато несподіванок і приємних сюрпризів.
Гала-концерт проекту «Українська пісня / Ukrainian Song Project 2019»
Продаж квитків на “Ukrainian Song Project/Українська пісня 2022” триває. Більше того, всі бажаючі можуть скористатися сертифікатом “єПідтримка” та витратити свою тисячу гривень від держави за вакцинацію, придбавши квиток на концерт за найкращою ціною.
Після 20 січня 2022 року відбудеться подорожчання квитків.
Минулого року 5-та ювілейна “Українська пісня” зібрала понад 15 тисяч шанувальників на “Арені Львів”, що у середині серпня стала епіцентром справжнього грандіозного музичного свята.
Гала-концерт проекту «Українська пісня / Ukrainian Song Project 2019»
У рік масштабного святкування 30-річчя Української Незалежності фестиваль відбувся під гаслом “Українська пісня” – історія народжує майбутнє!” Протягом кількагодинного музичного марафону зі сцени у вигляді гігантського птаха у формі цифри V, що символізував п’ятиріччя проекту, звучали найяскравіші хіти за всі роки незалежності нашої держави.
Хедлайнерами “Ukrainian Song Project/Українська пісня 2021” стали гурти “Без Обмежень”, “ВВ”, “Скай”, співаки MELOVIN, Віктор Павлік, Сергій Бабкін з унікальним дуетом з Оксаною Мухою, присвяченим Героям України, співачки Ірина Білик, JAMALA, М’ята, Наталка Карпа, Анна Трінчер. Ведучою концерту виступила Маша Єфросініна.
Проект «Українська пісня / Ukrainian Song Project 2020». Фото: Руслан Литвин
Серед десятки фіналістів проекту опинилися яскраві, молоді та перспективні виконавці: JULINOZA, Semyokhina, АНЦЯ, ЛЕV, «GG Гуляй Город» (feat. Morphom), Sowa, «Cry неба», BORA, Маргарита Самойлова та MARLEN.
Переможцем став український етно-гурт з Мукачево АНЦЯ, який отримав приз – продюсування та запис пісні на FOXXSTUDIOS Вадима Лисиці, а також промо та менеджмент від “Української пісні” протягом року.
“Українська пісня 2022” пройде 14 серпня на стадіоні “Арена Львів”.
Львівська національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик» дасть два різдвяні концерти у Львові.
30 січня у FESTrepublic відбудеться концерт-вечірка «ПоКоляді», а 31 січня у театрі ім. Заньковецької «Дударик» разом із фолк гуртом і акустичним бендом «Курбаси» виступлять з великим Різдвяним концертом, повідомили організатори.
“Дударик” разом із фолк гуртом “Курбаси”
Початок обидвох заходів о 19:00. «Щоб закріпити святковий настрій різдвяних свят на увесь рік, щоб поколядувати ще і ще всім разом — запрошуємо вас на цей теплий, домашній, сімейний концерт-вечірку ПоКоляді! А після коляди ще залишаємось на запальну етно-вечірку, бо тіло хоче руху після свят. До речі, ми будемо в вишиванках», – запрошують Дударики.
На 31 січня у «Дударик» разом із бендом «Курбаси» підготували неймовірний симбіоз колядок, щедрівок, автентичного і сучасного звучання в неокласичній оправі. Запрошені також гості-колядники, а на завершення прозвучать окремі коляди із золотої скарбниці Різдва.
«Таки «Дударик» – «експерт» в галузі Різдва. Щорічно десятки, якщо не сотні разів, вітають колядники домівки львів’ян, киян, варшав’ян…. Сотні коляд виконувались, створювались і аранжувались на прославу Христа і Вам на радість. Навечір‘я Різдва, святкові відправи теж не без уваги. А 30 і 31 січня – проміжний підсумок. Є чим похвалитися і що представити слухачу. А він у нас, ой, який вибагливий! Запрошуємо наколядуватись досхочу», – зазначив керівник капели Дмитро Кацал.
Сьогодні вашій увазі пропонується добірка малюнків та світлин, які показують, яким було село Новий Милятин у Золочівському районі на Львівщині в ХІХ – на початку ХХ століття.
Костел, Новий Милятин. Художник Антон Ланге. Літографія П. Піллера. 1823 р.Корчма біля костелу, Новий Милятин. Художник Антон Ланге. Літографія П. Піллера. 1823 р.Костел в Новому Милятині, 1914 р.Новий Милятин, 1905 р.
Одним із найстаріших зображень цього населеного пункту є малюнок Антона Ланге. На ньому можна побачити костел, корчму та забудову села в першій половині ХІХ ст.
Новий Милятин, 1915 р.Новий Милятин, 1915 р.Костел в Новому Милятині, 1930-ті роки.Чудотворна ікона Ісуса Христа із костелу в Новому Милятині, 1800 р.
Далі цікавими є фото початку ХХ ст. На них в основному можна добре розгледіти місцевий костел Воздвиження Чесного Хреста, в якому зберігалась чудотворна ікона Ісуса Христа Милятинського. Саме завдяки цій іконі, Новий Милятин в 1920-1930-ті роки став важливим паломницьким центром. Проте після Другої світової війни храм був закритий, а ікона була перевезена до Кракова, де з 1976 року доступна віруючим в костелі Святого Вінцента.
В пітницю, 21 січня 2022 року, о 16.00 в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” (вул. Професорська, 1) відбудеться лекція професора Олександра Кіцери на тему “Сестри Василіянки та їх роль у вихованні української молоді”.
Подія організована у співпраці Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” та Українського Фотографічного Товариства (УФОТО).
На основі унікальних світлин та документів та з використанням власного досвіду професор розкаже про особливості педагогіки монахинь від захоронок і до початкових класів.
“Згадую своїх перших вчительок-монахинь – матір Венедикту і матір Ізидору. Їх так і називали – матерями. І були вони нам справді нашими другими матерями…” – згадує професор Кіцера.
Олександр Кіцера. Світлив Олександр Харват
Також ми дізнаємося про аудієнції у Митрополита Андрея Шептицького випускників захоронок і про багато унікальних та маловідомих фактів з життя дітей міжвоєнного Львова.
Перед лекцією всіх пригощатиме Кава Старого Львова. Ваші солодкі смаколики вітаються.
Лекція відбудеться з дотриманням всіх санітарних норм. Потрапити на лекцію можна безкоштовно за наявності довідки про вакцинацію або негативного тесту.
Довідково. Олександр Кіцера народився 24 лютого 1931 року в Луцьку на Волині. Знаний український медик і громадський діяч, доктор медичних наук, професор, дійсний член НТШ.
Займається журналістикою, публіцистикою, пише оповідання, новели, есеї, перекладає з польської, німецької, англійської мов. Збірки творів: «На перехрестях життя», «Сміх і гріх», «Проща», публікації в періодичній пресі.
З 15 січня Міжнародний фонд Івана Франка розпочав приймати наукові роботи і супровідні документи на участь у конкурсі на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2022 році.
Обов’язковою умовою для участі у конкурсі є заповнення електронної форми за посиланням: https://forms.gle/CnF2PXqGPZuv3nzx8, а три друковані примірники монографії з автографом автора слід надіслати на поштову адресу Комітету Премії (01054, м. Київ, вул. Володимирська, 48А, офіс 15).
Наукові роботи, які подаються на Премію, повинні мати міжнародне значення, належати до соціально-гуманітарних дисциплін і ґрунтуватися на засадах наукового осмислення історичних або сучасних процесів у культурі, політиці та суспільному житті України.
Комітет Премії приймає наукові роботи з 15 січня до 1 березня 2022 року.
До участі в конкурсі запрошують дослідників, монографії яких були опубліковані у 2019-2021 роках та мають ISBN.
Рекомендувати наукову роботу на здобуття Премії може або академічна установа, заклад вищої освіти України та країн світу, з якими Україна має дипломатичні відносини, або лауреати Премії попередніх років.
Дослідження мають відповідати позиції Івана Франка, яку він висловив за життя: «Ця праця наскрізь критична, діло холодного розуму, натхнена великою ідеєю одноцільності і своєрідності…»
Міжнародну премію імені Івана Франка присуджують щорічно з 2016 року. Лауреат Премії отримує грошову винагороду та золотий знак.
Урочиста церемонія нагородження лауреата відбувається щороку 27 серпня – у День народження Івана Франка – на його батьківщині.
Нагадаємо, у попередні роки премії були удостоєні кардинал Української Греко-Католицької церкви Любомир Гузар, професор Віденського університету Міхаель Мозер та академік Львівського національного університету імені Івана Франка Олег Шаблій, професорка Українського католицького університету Ярослава Мельник і доцент кафедри Східноєвропейської історії Гельсінського університету Йоганнес Ремі, професорка Міланського університету Марія Грація Бартоліні, професор кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Ігор Сердюк, професор Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка Леонід Тимошенко.
Всім гарного недільного кавового ранку. Маю надію що на свята ви не особливо налягали на різноманітні наїдки і кава зі смаколиком налаштує вас на філософський лад. Бо власне нині ми , разом Торговою Маркою Кава Старого Львова будемо пізнавати каву через вислови відомих людей. Має бути цікаво.
“Немає кращого приворотного зілля за звичайну каву, зварену власноруч. Коли чоловік її спробує, він уже нікуди не дінеться” – якось сказала італійська актриса і співачка Софі Лорен. Мабуть таки вона щось знала, бо каву п’ють більше 60 % мешканців нашої планети.
Софі Лорен
Американський актор і музикант, вокаліст і гітарист альтернативного рок-гурту 30 Seconds to Mars Джаред Лето вочевидь теж не міг розпочати свій день без кави. Любив жартувати над свої братом Шеноном на цю тему: “Кожен ранок я приношу Шенону каву в ліжко… Йому залишається лише помолоти і зварити.”
Письменниця Сесілія Ахерн так висловлювала своє ставлення до кави: “Любов – як чашка гарячої кави. З її допомогою можна і отримати тепло, і сильно обпектися”.
Так виглядає що американський бізнесмен, інвестор, письменник, філантроп, засновник корпорації Майкрософт, співголова Фонду Білла і Мелінди Гейтсів – сам Білл Гейтс заради кави готовий на все: “Заради кави можна піти на все. Навіть на роботу.”
Білл Гейтс
Шотландський публіцист, історик та один із представників шотландської філософської школи Джеймс Макінтош дуже серйозно підходив до питання кави. “Сили розуму людини прямо пропорційні кількості кави, яку він п’є.” – стверджував він.
Французький романіст і драматург Оноре де Бальзак зазначав: “Кава — союзник, з яким письменницька праця перестає бути мукою.”
Джонатан Свіфт
Церковний діяч, публіцист, сатирик, англомовний ірландський письменник, відомий як автор “Мандрів Гулівера” Джонатан Свіфт зауважував за собою що “Кава робить нас жорсткішими, більш скептичними та налаштовує на філософський лад.”
Найвидатніший майстер віденського вальсу й віденської оперети Йоганн Штраус черпав своє натхнення в каві: “Для натхнення мені потрібні лише відкритий рояль, тиша та чашечка кави. Від запаху народжується музика, тиша дозволяє її почути, а рояль втілити у життя.”
“У світі, безумовно, є речі, які варті того, щоб їм зберігали вірність. Наприклад, кава” романтично зазначав англійський письменник, лауреат Нобелівської премії Джон Голсуорсі.
Білл Гейтс
Художник-аніматор, режисер, сценарист, креативний директор студії Піксар і студії Дісней Джон Лассетер одного разу сказав: “Кава – це не напій. Це довгі затишні розмови, приємні зустрічі і милі побачення; це бадьорий ранок та м’який молочний вечір, кава – це настрій. Настрій жити!”
Останній вислів мені дуже подобається. Маю надію що вам теж. Наступного разу ми почуємося вже зовсім “по святах” і продовжимо наші мандрівки кавовим Львовом.
Наскільки про Мар’яна Смолюховського більше відомо, як про польського науковця, настільки його старший брат Тадеуш, доктор філософії в галузі хімічних наук, прославився як альпініст та спортивний і лижний діяч.
Мар’ян Смолюховський (1872 – 1917) – польський фізик-теоретик, професор Львівського університету у 1898-1913 рр. У 28-річному віці став наймолодшим професором в Австро-Угорській імперії. Про його наукові досягнення було стисло і змістовно сказано в епіграфі до невеликої статті: «Людина, яка пояснила, чому небо блакитне» [1], більше можна прочитати тут.
Тадеуш Смолюховський (1868 – 1936) навчався у Віденському університеті, отримав ступінь доктора, потім продовжив навчання у Цюріхському технічному університеті. До початку Першої світової війни працював у нафтовій промисловості в Галичині (у Печеніжині до 1901 р., у Бориславі до 1907 р., потім у Львові) у польського «короля нафти» Станіслава Щепановського. В цьому немає нічого дивного, адже його мама Теофіля була рідною сестрою Станіслава.
Вільгельм і Теофіля Смолюховські – батьки Мар’яна і Тадеуша
Деколи пишуть, що саме Тадеуш привив любов до гір молодшому брату Мар’яну. Але насправді все почалось значно раніше – під час виїздів з батьками в околиці Відня та до альпійських озер. Це батько Вільгельм, який у віці 60-ти років все ще їздив в гори і піднімався на вершини, подарував обом братам своє замилування горами.
Молодий Мар’ян Смолюховський
У 1884 р. Тадеуш побував на своїй першій вершині – Гохобір (2139 м) в Каринтії [2]. Ймовірно, з ним були батьки і, можливо, 12-літній Мар’ян.
Наступного року батько вирішив поїхати в Закопане. Тоді хлопці вперше побували в Татрах, пройшовши перевали Заврат (2159 м) і Польський Гребінь (2200 м). Можна припустити, що вони навіть піднялись на технічно складну гору Свиниця (2301 м), оскільки через 50 років Тадеуш зробив ювілейне сходження на неї. Пізніше вони іще не раз побували в Татрах, але найважливіші сходження брати здійснили в Альпах. Зрештою з Відня до Альп було значно ближче, ніж до Татр, а масиви Ракс і Шнееберґ взагалі називали Віденськими домашніми горами (Wiener Hausberge). Але нехай вас не вводить в оману вираз «домашні гори» – це тепер там є автодороги, високогірні притулки, знаковані шляхи і скельні маршрути, а у ХІХ столітті, коли альпінізм тільки починався, масив був практично диким. Саме скелі Раксу стали прикладом для створення у 1894 р. шкали альпіністської складності, а двома роками пізніше після загибелі тут трьох осіб у лавині була організована Альпійська рятувальна служба у Відні – перша гірська служба порятунку у світі.
Туристи в масиві Ракс. 1908 рік
Брати Тадеуш і Мар’ян почали сходження на альпійські вершини у 1880-х роках, коли ще ніхто не знав про рівні складності, не було гірських рятувальників, а спорядження було важким і примітивним порівняно з сучасним.
Альпійське сходження в масиві Ракс (поштівка 1910 р.)
На той час лідерами в альпінізмі були англійці, австрійці і німці. Бравурові сходження часто закінчувались смертельними випадками, про які активно писали в газетах і журналах. Змагання зі смертю увічнив видатний художник і альпініст Ернст Плятц на картині „Memento Mori“ (1883 р.), на якій, до речі, детально показано спорядження альпіністів: льодоруб, конопляна мотузка, наплічний мішок, високі вовняні шкарпетки, підковані цвяхами черевики та металеві кішки.
Ернст Плятц (Ernst Platz) „Memento Mori“ (1883 р.)
Як реакція на високу смертність з’явився т. зв. «легітимізм»: альпініст повинен був бути всебічно підготовлений і не мав права виходити на маршрути, які були йому не по силі. Брати Смолюховські ретельно дотримувалися цих правил, систематично вдосконалюючи свою майстерність, і свої перші альпійські сходження пройшли в товаристві досвідчених провідників.
Спорядження, з яким у 2014 р. учасники групи Tradycja narciarska в рамках історичної реконструкції пройшли Верхній Маршрут (Haute Route) між Монбланом у Шамоні (Франція) і Маттергорном у Церматте (Швейцарія). Автор фото Бартош Ґурський
У 1887 році з виходу на г. Шварценштейн (3367 м) почалась альпійська епоха життя братів [9]. Наступні роки вони тренувались і робили сходження в основному в Доломітах. Останні десятиліття ХІХ ст. в цій частині Альп стали епохою здобування вершин, на багатьох з яких іще не ставала нога людини.
Ці навчальні сходження були підготовкою до серйозніших альпійських експедицій, які брати Смолюховські здійснили як члени Академічної секції Альпійського товариства у Відні.
Мар’ян з групою в Альпах. Джерело [2]У 1891–1893 роках брати стали одними з провідних альпіністів того часу, здійснивши в Доломітах 16 нових сходжень на вершини і піки та проклавши 24 нові маршрути – в т. ч. на Ценер (2911 м) і Сас да Лек (2936 м). Остання до цього моменту вважалась за абсолютно недоступну вершину. Натомість Чінкве Діта (2997 м) стала для братів вершиною, на яку вони піднялись в компанії двох товаришів, але вперше без провідників.
Тадеуш з товаришем. Джерело [2]У 1894 році Мар’ян вирушив у Західні Альпи, в район чотирьохтисячників, покритих вічними льодовиками. Він піднявся на Зінальроторн (4221 м) і Монте-Розу (4634 м) і, як перший поляк, вийшов на Маттергорн (4478 м) – гору, яка протягом багатьох років вважалася недоступною, а в ХІХ столітті стала викликом (інколи смертельним) як для альпіністів, так і для досвідчених провідників.
Після цього для Мар’яна наступила недовга перерва – закінчилось безтурботне студентське життя. Один рік зайняла служба в армії, під час якої він написав наукову працю, за котру – з найвищою відзнакою – отримав звання доктора філософії. Наступні роки Мар’ян працював у лабораторіях Парижу, Ґлазґо і Берліну. Однак ці міста були надто далеко від гір. І все ж під час перебування у Ґлазґо у 1896 р. він зумів вирватись і здійснити кількатижневу подорож шотландськими горами й островами. Тоді він піднявся м. ін. на гору Сґерр нан Ґіллеан (966 м). Попри незначну висоту цю гору називають «Шотландським Маттергорном», крім того стартувати на неї треба з висоти 10 м над рівнем моря. За словами Мар’яна, зубчастому хребту цієї гори могли б позаздрити багато вершин Доломітових Альп. Свої враження та спостереження він виклав у лекції, прочитаній 1899 р. у групі членів Віденської академічної секції Німецько-австрійського альпійського товариства [8].
У цей період Тадеуш не марнував часу – він захопився гірськолижним туризмом. Вже з 1893 р. він починає зухвалі соло-походи на карпатські вершини. Доти похід на лижах по засніжених Карпатах вважали самогубством. У лютому 1897 року лісничий з Татарова Юзеф Шнайдер і львів’янин М. Малачинський підкорюють вершину Хом’як (1542 м). Менш ніж за місяць вони з дружиною Малачинського Марією та знайомим Т. Марцинківим уперше на лижах сходять на засніжену Говерлу. Підкорення висоти в 2061 м жінкою-лижницею було подією майже світового значення. Їх супроводжували два провідники-гуцули – Яків Кондрук і Онуфрій Савчук. Тадеуш Смолюховський у 1901 року в самотній лижній виправі – без товаришів чи провідників – першим вийшов на Близницю (1883 м).
У 1899 році Мар’ян Смолюховський почав працювати у Львівському університеті.
Парадний вхід будинку №2 у Львові по вулиці Глібова. Фото Романа Метельського
Наукова робота, адміністративні обов’язки та шлюб повністю змінили його спосіб життя. Лише в 1904 і 1909 роках брати побували в Альпах. У другій виправі вони разом із З. Клеменсевичем і Т. Косовичем подолали вершини Фістераархорн (4274 м), Юнгфрау (4158 м) та Лаутербруннер Брайтхорн (3780 м). Це був останній виїзд Мар’яна в Альпи.
Вхід в будинок на вул. Глібова, 2 у Львові і пам’ятна дошка на ньому (на жаль, з грубою помилкою в транслітерації). Джерело: shukach.com
Загалом брати не завжди афішували свої тренування, траверси і сходження, тому ця тема ще до кінця не досліджена. Найповніший список їх здобутків у проміжку 1884-1909 рр. можна переглянути тут на стор. 229.
Акварель Мар’яна Смолюховського «За брамкою» (1904 р.)
У ті часи фотографією в горах займались одиниці. Мар’ян під час виїздів робив ескізи, а також простенькі, але гарні акварелі, на яких старався відобразити красу гірських краєвидів.
Акварель Мар’яна Смолюховського «Альпійський краєвид» (1909 р.)
У львівський період життя Мар’ян долучився до брата у його високогірних лижних подорожах. Першим таким походом був вихід у 1906 році на г. Парашка в Сколівських Бескидах.
Довоєнна поштівка «Сколе. Парашка – Королева Бещадів 1274 м н.р.м. у зимовому вбранні»
У 1906 р. у Тадеуш заснував у Волянці біля Борислава лижно-тенісний клуб. Саме цей клуб став основою для створення у 1907 р. польського Карпатського товариства лижників у Львові (скорочено – KTN). Обидва брати були одними з засновників цього товариства і надалі його активними членами, а Тадеуш у 1909-1912 рр. навіть виконував обов’язки президента KTN.
Засновник альпійського лижного спорту австрієць Матіас Здарський презентує техніку їзди на лижах. У 1906 р. він проводив курси у львівському парку Погулянка
Пізніше Мар’ян з Тадеушем пройшли багато зимових походів від Бескидів до Роднянських гір і здобули немало вершин, на які ніхто раніше не виходив на лижах. Це, до прикладу, такі вершини як ґорґанські Попадя, Сивуля і Полєнський (лютий 1909 р.) та мармароські Фаркеу та Міхайлекул (квітень 1911 р.). Треба сказати, що в ті часи віддаленість цих гір від залізничних колій, брак можливості десь нормально переночувати вимагали від туристів значної витривалості. Певного разу Мар’ян з товаришем мусив провести ніч просто на снігу.
Популяризатор лижного спорту Маріуш Заруський (сьомий справа) проводить лижний курс в горах
У 1911–1912 роках Мар’ян був головою туристичної секції Татранського товариства, брав активну участь у діяльності спортивних лижних організацій. Писав у різні журнали статті про альпінізм і високогірний лижний туризм.
Мар’ян Смолюховський на лижах на Боржаві (світлина з архіву Анни Смолюховської з помилковим підписом, що це Чорногора)
В літній період брати робили легкі походи, в яких брали участь їх дружини, діти, студенти і друзі.
Мар’ян і Зофья на прогулянці в горах
Альпіністську та організаторську діяльність братів високо оцінювали у Німецько-Австрійському альпійському товаристві. У 1902 р. Мар’янові було надано титул сеньора (Alter Herr), а у 1916 р. вручено відзнаку «Срібний Едельвейс». За кілька місяців до смерті у квітні 1917 р. він останній раз побував у Татрах, катаючись на лижах на Червоних Верхах (висота понад 2000 м).
Мар’ян Смолюховський (з мотузкою на плечі) під г. Мніх в Татрах
5 вересня 1917 р. Мар’ян помер у Кракові.
Мар’ян з дружиною Зофією та дочкою Альдоною в Татрах, 1915 р., фото: В. Гьотель. Сімейний архів П. Хшонстовського [3]Тадеуш продовжував складні сходження в Татрах, брав участь, зокрема, у першому сходженні через Славковську Прегибу на вершину Славковський Штит (2453 м).
Мар’ян і Тадеуш у Татрах у Ґонсеницевому Котлі
У 1918 р. Тадеуш переїхав до м. Познань. У 1921 р. він заснував у цьому місті осередок Польського татранського товариства, який очолював до самої смерті. У 1923–1924 рр. був членом Головного правління Польського туристичного товариства. У 1933 році він також став першим президентом окружного каякарського товариства в Познані.
Тадеуш на перевалі Кшижне в Татрах (світлина до 1914 р.), автор Адам Віслоцький (з колекції М. Орловича) [4]У 1935 р. у віці 67 років він піднявся на татранську гору Свиниця (2301 м). Через рік Тадеуш помер.
Лижники в Татрах на тлі подвійної вершини гори Свиниця, 1922 р. Автор Юзеф Оппенгайм. Джерело: muzeumtatrzanskie.pl
Мар’ян і Тадеуш за своє життя пішки і на лижах пройшли по горах десятки тисяч кілометрів, піднялись на усі значні вершини Альп, крім Монблану. На їх рахунку не дуже багато першосходжень, оскільки їхня альпійська діяльність припала на певний час в історії альпінізму: епоха першопрохідців добігала кінця. Майже всі найвидатніші альпійські вершини були вже підкорені і альпінізм почав еволюціонувати у бік спорту. І все ж брати Смолюховські встигли зробити значний внесок в розвиток європейського альпінізму і гірськолижного туризму.
![Мар'ян з групою в Альпах. Джерело [2]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2022/01/07-Marian-Smoliukhovskyy-z-tovaryshamy-na-hrani-Tailhornu.jpg?ssl=1)
![Тадеуш з товаришем. Джерело [2]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2022/01/08-Tadeush-Smoliukhovskyy-z-tovaryshem.jpg?ssl=1)
![Мар'ян з дружиною Зофією та дочкою Альдоною в Татрах, 1915 р., фото: В. Гьотель. Сімейний архів П. Хшонстовського [3]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2022/01/21-Marian-Smoliukhovskyy-z-druzhynoiu-Zofiieiu-ta-dochkoiu-Aldonoiu-v-Tatrakh-1915-r.-Avtor-foto-V.-Hotel.jpg?ssl=1)
![Тадеуш на перевалі Кшижне в Татрах (світлина до 1914 р.), автор Адам Віслоцький (з колекції М. Орловича) [4]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2022/01/23-Tadeush-Smoliukhovskyy-na-perevali-Kshyzhne-foto-do-1914-r.-z-kolektsii-M.jpg?ssl=1)
