Брати Смолюховські – славетні альпіністи

Наскільки про Мар’яна Смолюховського більше відомо, як про польського науковця, настільки його старший брат Тадеуш, доктор філософії в галузі хімічних наук, прославився як альпініст та спортивний і лижний діяч.

Мар’ян Смолюховський (1872 – 1917) – польський фізик-теоретик, професор Львівського університету у 1898-1913 рр. У 28-річному віці став наймолодшим професором в Австро-Угорській імперії. Про його наукові досягнення було стисло і змістовно сказано в епіграфі до невеликої статті: «Людина, яка пояснила, чому небо блакитне» [1], більше можна прочитати тут.

Тадеуш Смолюховський (1868 – 1936) навчався у Віденському університеті, отримав ступінь доктора, потім продовжив навчання у Цюріхському технічному університеті. До початку Першої світової війни працював у нафтовій промисловості в Галичині (у Печеніжині до 1901 р., у Бориславі до 1907 р., потім у Львові) у польського «короля нафти» Станіслава Щепановського. В цьому немає нічого дивного, адже його мама Теофіля була рідною сестрою Станіслава.

Деколи пишуть, що саме Тадеуш привив любов до гір молодшому брату Мар’яну. Але насправді все почалось значно раніше – під час виїздів з батьками в околиці Відня та до альпійських озер. Це батько Вільгельм, який у віці 60-ти років все ще їздив в гори і піднімався на вершини, подарував обом братам своє замилування горами.

У 1884 р. Тадеуш побував на своїй першій вершині – Гохобір (2139 м) в Каринтії [2]. Ймовірно, з ним були батьки і, можливо, 12-літній Мар’ян.

Наступного року батько вирішив поїхати в Закопане. Тоді хлопці вперше побували в Татрах, пройшовши перевали Заврат (2159 м) і Польський Гребінь (2200 м). Можна припустити, що вони навіть піднялись на технічно складну гору Свиниця (2301 м), оскільки через 50 років Тадеуш зробив ювілейне сходження на неї.

Пізніше вони іще не раз побували в Татрах, але найважливіші сходження брати здійснили в Альпах. Зрештою з Відня до Альп було значно ближче, ніж до Татр, а масиви Ракс і Шнееберґ взагалі називали Віденськими домашніми горами (Wiener Hausberge). Але нехай вас не вводить в оману вираз «домашні гори» – це тепер там є автодороги, високогірні притулки, знаковані шляхи і скельні маршрути, а у ХІХ столітті, коли альпінізм тільки починався, масив був практично диким. Саме скелі Раксу стали прикладом для створення у 1894 р. шкали альпіністської складності, а двома роками пізніше після загибелі тут трьох осіб у лавині була організована Альпійська рятувальна служба у Відні – перша гірська служба порятунку у світі.

Брати Тадеуш і Мар’ян почали сходження на альпійські вершини у 1880-х роках, коли ще ніхто не знав про рівні складності, не було гірських рятувальників, а спорядження було важким і примітивним порівняно з сучасним.

На той час лідерами в альпінізмі були англійці, австрійці і німці. Бравурові сходження часто закінчувались смертельними випадками, про які активно писали в газетах і журналах. Змагання зі смертю увічнив видатний художник і альпініст Ернст Плятц на картині „Memento Mori“ (1883 р.), на якій, до речі, детально показано спорядження альпіністів: льодоруб, конопляна мотузка, наплічний мішок, високі вовняні шкарпетки, підковані цвяхами черевики та металеві кішки.

Як реакція на високу смертність з’явився т. зв. «легітимізм»: альпініст повинен був бути всебічно підготовлений і не мав права виходити на маршрути, які були йому не по силі. Брати Смолюховські ретельно дотримувалися цих правил, систематично вдосконалюючи свою майстерність, і свої перші альпійські сходження пройшли в товаристві досвідчених провідників.

У 1887 році з виходу на г. Шварценштейн (3367 м) почалась альпійська епоха життя братів [9]. Наступні роки вони тренувались і робили сходження в основному в Доломітах. Останні десятиліття ХІХ ст. в цій частині Альп стали епохою здобування вершин, на багатьох з яких іще не ставала нога людини.

Ці навчальні сходження були підготовкою до серйозніших альпійських експедицій, які брати Смолюховські здійснили як члени Академічної секції Альпійського товариства у Відні.

У 1891–1893 роках брати стали одними з провідних альпіністів того часу, здійснивши в Доломітах 16 нових сходжень на вершини і піки та проклавши 24 нові маршрути – в т. ч. на Ценер (2911 м) і Сас да Лек (2936 м). Остання до цього моменту вважалась за абсолютно недоступну вершину. Натомість Чінкве Діта (2997 м) стала для братів вершиною, на яку вони піднялись в компанії двох товаришів, але вперше без провідників.

У 1894 році Мар’ян вирушив у Західні Альпи, в район чотирьохтисячників, покритих вічними льодовиками. Він піднявся на Зінальроторн (4221 м) і Монте-Розу (4634 м) і, як перший поляк, вийшов на Маттергорн (4478 м) – гору, яка протягом багатьох років вважалася недоступною, а в ХІХ столітті стала викликом (інколи смертельним) як для альпіністів, так і для досвідчених провідників.

Після цього для Мар’яна наступила недовга перерва – закінчилось безтурботне студентське життя. Один рік зайняла служба в армії, під час якої він написав наукову працю, за котру – з найвищою відзнакою – отримав звання доктора філософії. Наступні роки Мар’ян працював у лабораторіях Парижу, Ґлазґо і Берліну. Однак ці міста були надто далеко від гір. І все ж під час перебування у Ґлазґо у 1896 р. він зумів вирватись і здійснити кількатижневу подорож шотландськими горами й островами. Тоді він піднявся м. ін. на гору Сґерр нан Ґіллеан (966 м). Попри незначну висоту цю гору називають «Шотландським Маттергорном», крім того стартувати на неї треба з висоти 10 м над рівнем моря. За словами Мар’яна, зубчастому хребту цієї гори могли б позаздрити багато вершин Доломітових Альп. Свої враження та спостереження він виклав у лекції, прочитаній 1899 р. у групі членів Віденської академічної секції Німецько-австрійського альпійського товариства [8].

У цей період Тадеуш не марнував часу – він захопився гірськолижним туризмом. Вже з 1893 р. він починає зухвалі соло-походи на карпатські вершини. Доти похід на лижах по засніжених Карпатах вважали самогубством. У лютому 1897 року лісничий з Татарова Юзеф Шнайдер і львів’янин М. Малачинський підкорюють вершину Хом’як (1542 м). Менш ніж за місяць вони з дружиною Малачинського Марією та знайомим Т. Марцинківим уперше на лижах сходять на засніжену Говерлу. Підкорення висоти в 2061 м жінкою-лижницею було подією майже світового значення. Їх супроводжували два провідники-гуцули – Яків Кондрук і Онуфрій Савчук. Тадеуш Смолюховський у 1901 року в самотній лижній виправі – без товаришів чи провідників – першим вийшов на Близницю (1883 м).

У 1899 році Мар’ян Смолюховський почав працювати у Львівському університеті.

Наукова робота, адміністративні обов’язки та шлюб повністю змінили його спосіб життя. Лише в 1904 і 1909 роках брати побували в Альпах. У другій виправі вони разом із З. Клеменсевичем і Т. Косовичем подолали вершини Фістераархорн (4274 м), Юнгфрау (4158 м) та Лаутербруннер Брайтхорн (3780 м). Це був останній виїзд Мар’яна в Альпи.

Загалом брати не завжди афішували свої тренування, траверси і сходження, тому ця тема ще до кінця не досліджена. Найповніший список їх здобутків у проміжку 1884-1909 рр. можна переглянути тут на стор. 229.

У ті часи фотографією в горах займались одиниці. Мар’ян під час виїздів робив ескізи, а також простенькі, але гарні акварелі, на яких старався відобразити красу гірських краєвидів.

У львівський період життя Мар’ян долучився до брата у його високогірних лижних подорожах. Першим таким походом був вихід у 1906 році на г. Парашка в Сколівських Бескидах.

У 1906 р. у Тадеуш заснував у Волянці біля Борислава лижно-тенісний клуб. Саме цей клуб став основою для створення у 1907 р. польського Карпатського товариства лижників у Львові (скорочено – KTN). Обидва брати були одними з засновників цього товариства і надалі його активними членами, а Тадеуш у 1909-1912 рр. навіть виконував обов’язки президента KTN.

Пізніше Мар’ян з Тадеушем пройшли багато зимових походів від Бескидів до Роднянських гір і здобули немало вершин, на які ніхто раніше не виходив на лижах. Це, до прикладу, такі вершини як ґорґанські Попадя, Сивуля і Полєнський (лютий 1909 р.) та мармароські Фаркеу та Міхайлекул (квітень 1911 р.). Треба сказати, що в ті часи віддаленість цих гір від залізничних колій, брак можливості десь нормально переночувати вимагали від туристів значної витривалості. Певного разу Мар’ян з товаришем мусив провести ніч просто на снігу.

У 1911–1912 роках Мар’ян був головою туристичної секції Татранського товариства, брав активну участь у діяльності спортивних лижних організацій. Писав у різні журнали статті про альпінізм і високогірний лижний туризм.

В літній період брати робили легкі походи, в яких брали участь їх дружини, діти, студенти і друзі.

Альпіністську та організаторську діяльність братів високо оцінювали у Німецько-Австрійському альпійському товаристві. У 1902 р. Мар’янові було надано титул сеньора (Alter Herr), а у 1916 р. вручено відзнаку «Срібний Едельвейс».  За кілька місяців до смерті у квітні 1917 р. він останній раз побував у Татрах, катаючись на лижах на Червоних Верхах (висота понад 2000 м).

5 вересня 1917 р. Мар’ян помер у Кракові.

Тадеуш продовжував складні сходження в Татрах, брав участь, зокрема, у першому сходженні через Славковську Прегибу на вершину Славковський Штит (2453 м).

У 1918 р. Тадеуш переїхав до м. Познань. У 1921 р. він заснував у цьому місті осередок Польського татранського товариства, який очолював до самої смерті. У 1923–1924 рр. був членом Головного правління Польського туристичного товариства. У 1933 році він також став першим президентом окружного каякарського товариства в Познані.

У 1935 р. у віці 67 років він піднявся на татранську гору Свиниця (2301 м). Через рік Тадеуш помер.

Мар’ян і Тадеуш за своє життя пішки і на лижах пройшли по горах десятки тисяч кілометрів, піднялись на усі значні вершини Альп, крім Монблану. На їх рахунку не дуже багато першосходжень, оскільки їхня альпійська діяльність припала на певний час в історії альпінізму: епоха першопрохідців добігала кінця. Майже всі найвидатніші альпійські вершини були вже підкорені і альпінізм почав еволюціонувати у бік спорту. І все ж брати Смолюховські встигли зробити значний внесок в розвиток європейського альпінізму і гірськолижного туризму.

Автор: Zommersteinhof