У вівторок, 22 листопада 2022 року, о 19:00 у Театрі ім. М. Заньковецької відбудеться концерт «Дударик та Друзі».
Цей концерт є одним із серії благодійних заходів, спрямованих на допомогу 24 ОМБР, повідомили у Львівській національній академічній чоловічій хоровій капелі «Дударик».
Дударик оголосив збір на багатофункційний безпілотник для військових 9 вересня. Мета збору – 2 млн грн. Музиканти вирушили у європейське турне, влаштували благодійні концерти у Польщі, Німеччині, Австрії, а також провели низку виступів у Львові.
Кошти на безпілотник вдалося зібрати достроково, однак збір продовжується.
«Ми з Вами впродовж двох місяців зібрали 2 мільйони гривень для розвідників 24 ОМБР. Невдовзі літачок виконуватиме бойові завдання вже на фронті. А концерт 22 листопада – це жест нашої віри і вдячності нашим військовим. Зібрані кошти підуть на забезпечення «зимових» потреб тієї ж 24 бригади», – розповів керівник капели Дмитро Кацал.
22 листопада разом з національною чоловічою капелою виступлять Соломія Чубай, Олег Онещак, Наталя Рибка-Пархоменко, Микола Береза, Олександра Люта, Юрій Йосифович, Уляна Горбачевська, Віталій Боднар, Марія Онещак.
Сьогодні GREMO презентує нову музичну роботу, яка підніме настрій нашим воїнам та українському народу. Ця пісня – маніфест про те, що українцям не страшний жоден ворог. Наша перемога – це мрія всього світу, кожного жителя на планеті.
GREMO – співак, актор, американський українець, який відданий Україні. Із самого початку кривавих подій він був поряд з українським народом. Виконавець допомагав, як у волонтерській, так і благодійній сферах.
За час війни виконавець встиг не тільки активно включитися до волонтерської діяльності, але й підтримати дух українців піснями та відеокліпами, що були присвячені українським воїнам та легендарним ЗСУ.
“Можна підбити
Лише одну «Мрію»,
Але мрію не вбити!
Не вбити надію”
Це рядки з композиції про наш літак “Мрія”, який орки нещадно знищили. Виконавець підкреслює, що літак можна знищити, але мрію до перемоги знищити не вдасться.
“Літак “Мрія” Ан-225 – символ української нездоланності. Його кодове імʼя в НАТО – Козак. Мені здається, що це так символічно”, – коментує співак.
Композиція була написана разом з Вадимом Лисицею та Андрієм Безкровним кілька місяців тому.
“Я вирішив презентувати цю композицію, коли в Україні відбулися обстріли 10.10. Тоді я всю ніч не спав, я був фізично у США, але душею з українцями. Я переживав за своїх друзів і рідних в Україні. У мені була люта злість на цих орків. Ми через злість стаємо ще сильнішими в боротьбі за перемогу! І в той момент в моїй голові були саме слова пісні “Мрія”. Зараз настав її час”, – розповідає виконавець.
Зараз музикант спільно з продюсером Вадимом Лисицею готує сольний альбом.
Трек “Мрія” доступний для прослуховування та завантаження на всіх цифрових майданчиках.
В колекції естонського архіву неочікувано вдалося відшукати фото з міста Львова. Світлини датуються 1980-1985-ми роками.
Площа Ринок. Львів, 1980-1985-ті рр. Фотограф Віктор СалмреПам’ятник Міцкевичу. Львів, 1980-1985-ті рр. Фотограф Віктор СалмреМузей історії релігії і атеїзму. Львів, 1980-1985-ті рр. Фотограф Віктор СалмреПлоща Ринок. Львів, 1980-1985-ті рр. Фотограф Віктор СалмреДомініканський собор. Львів, 1980-1985-ті рр. Фотограф Віктор СалмреПлоща Ринок. Львів, 1980-1985-ті рр. Фотограф Віктор СалмреПам’ятник Івану Федоровичу. Львів, 1980-1985-ті рр. Фотограф Віктор СалмреУспенська церква. Львів, 1980-1985-ті рр. Фотограф Віктор СалмреЛатинська катедра. Львів, 1980-1985-ті рр. Фотограф Віктор СалмреВулиця Театральна. Львів, 1980-1985-ті рр. Фотограф Віктор СалмреЛьвівський університет, 1980-1985-ті рр. Фотограф Віктор Салмре
Автор фото фотограф і спортивний журналіст Віктор Салмре (1914-2012). Кадри були зроблені під час подорожі Україною, тоді митець відвідав Львівську та Закарпатські області.
У вівторок, 15 листопада 2022 року, о 16.00 в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” ( вул. Професорська, 1) відбудеться показ і обговорення фільму “Літургія протитанкових перешкод”.
Подія відбудеться у межах 19 Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA у Львівській області.
Фільм розповідає про українців, які тимчасово змінили професію та хочуть бути корисними Україні під час війни з Росією. Реальність в Україні поділилась на два періоди – до війни та після. Кожен громадянин намагається бути корисним у цьому загальнонаціональному спротиві. Українці змінюють свої професії та пристосовуються до потреб воєнного часу. У художніх майстернях скульптори виготовляють протитанкові перешкоди. Мовчазні постаті українських діячів, янголів, козаків та множинні копії Ісуса Христа, наче теракотова армія, завмерли в очікуванні нових творінь. Майстри зварюють металеву оборону для Збройних Сил України.
Модератор події: Ігор Гармаш, менеджер культурних проєктів, фахівець з нематеріальної культурної спадщини.
Організатори події – ГО “Патронус”, ГО “Центр мистецтв “Арт -Простір”. Партнери події: ГО “Українське фотографічне товариство”, ГО “Центр порятунку української культурної спадщини”, Науково-технічна бібліотека Національного університету “Львівська політехніка”.
Музика, наповнена теплом та вірою у прекрасне! Вірою у те, що попри всі випробування, які випали на нашому шляху, ми все одно віримо і чекаємо на різдвяне диво! І це все – завдяки Збройним силам України!
12 грудня на сцені Театру Заньковецької у виконанні кращих українських музикантів прозвучать безсмертні хіти Френка Сінатри, які наповнять усіх магічною передріздвяною атмосферою. Шалено популярна й улюблена концертна програма «Sinatra. Let it snow» загорне в затишок, добро та диво. Початок концерту о 19:30.
«Кажуть, що немає нічого вічного під небесами, окрім кохання та пісень Френка Сінатри! Запрошуємо усіх на концертну програму «Let it snow», що стала вже нашою доброю новорічною традицією, а хіти Сінатри, самі по собі – святом для мільйонів людей у всьому світі», – запрошують на подію організатори VINIL Concert agency.
Цього вечора на всіх чекають «Jingle bells», «Let it snow», «Fly me to the moon», «I’ve got you under my skin», «New York, New York», «My way» та ще багато інших відомих композицій Френка Сінатри, які хочеться підспівувати з перших нот. Адже його музика народжена для того, аби зціляти людські серця та вселяти в них віру.
Хіти Сінатри прозвучать у надзвичайному виконанні харизматичного вокаліста, соліста ансамблю Збройних сил України – Павла Пігури, та видатних джазменів, професіоналів своєї справи – Діми Александрова, Олега Маркова, Родіона Іванова та Сергія Клюєнка.
Концерт, від якого віє духом традицій та дитячої віри у диво!
Крайній справа будинок № 7 споруджений у 1902 р. На першому поверсі знаходилася відома кав'ярня "Центральна". Фото 1910 р.
Сьогоднінедільна ранкова львівська кава особлива для всіх українців. Херсон! Наші ЗСУ його повернули! Це сталося так швидко і так довгоочікувано! За це можна випити трошки міцнішу каву, можна навіть з коньячком. Наш партнер Кава Старого Львова пригощає! Тепер, в очікувані кримської кави, ми будемо слухати цікавезні кавові історії Йозефа Маєна.
Цей львівський журналіст влітку 1934 року написав цикл статей під загальною назвою “Розмови про львівські каварні”. Теж розтягуємо задоволення на кілька тижнів. Попереднього разу ми зупинилися на статті Йозеф Маєн. Каварні «Louvre» і «Варшава». Нині продовжуємо.
Кав’ярня Центральна, 1935 рік (ліворуч)
Здебільшого подібна до «Шотландської», теперішня каварня «Центральна», перенеслась з площі Бернардинської до колишньої каварні на вул. Яґелонській. Щоправда, не змінилось після цього нічого, крім того, що центр міста перенісся трохи далі на захід. Спеціальних заслуг та здобутків не мала. У кожному разі, ніша навпроти входу, призначена на фігуру якогось патрона, зяє наразі порожнечею. Не змогла каварня «Центральна» переманити зі собою і колишніх своїх клієнтів, тихих пенсіонерів та різного роду самітників, які, без сумніву, почувались би не дуже комфортно у її нових, червоних залах, серед квітів на столиках та й у цілій її солодкій, тверезій, ще без диму атмосфері.
У її яскравому світлі виникає бажання бути святково одягнутим та дозволити обслужити себе Віктору, відомому усім гардеробнику з колишнього ресторану «Краківський готель». Та все ж публіка тут, подібно до «Шотландської», зовсім неоднорідна. Важко описати, хто сюди приходить. Здається що це люди, які мешкають десь поблизу. І через це здається, що «Центральна», проти своєї природи, є однією з багатьох каварень, які у великому та зростаючому Львові відіграють роль звичайної районової каварні.
Інтер’єр кав’ярні Центральна, до 1934 року
Іншою такою районовою каварнею є «Cafe Rouge» по вул. св. Миколая. Вигляд у неї такий, як і у інших каварень, розсіяних передмістями Відня. За широко відкритими дверима розквітають акації, закриваючи цю каварню від очей перехожих. У малій залі в обідню пору панує бридж. Створює враження віденської, родинної каварні. Це все підкреслює ще факт, що жінки, які є переважаючою публікою у цій каварні, сидять собі вільно, без капелюхів, не обтяжені жодними обов’язками. Але усі тут один одного знають. Знаються так добре, що вже нічого нового собі розказати не можуть. Тому грають у карти. І з цієї причини, правдоподібно у Львові, у більшості каварень грається у карти, перевіряючи злосливе зауваження Шопенгауера (Schopenhauera): «Menschen, die keine Gedanken auszutauschen haben, tauschen Karten aus…». (нім. «Люди, що не обмінюються думками, обмінюються картами». – Пер. ред.)
Завершення наступного тижня. Запасіться терпінням і дочекайтеся.
Юзеф Маєн (1896-1978), народився у Львові, отримав атестат середньої школи у Відні, де вивчав філософію та історію мистецтва. Виступав як актор у львівських театрах, заснував театр “Семафор”. У 1927-1939 роках працював у газеті львівських євреїв «Chwila», яка виходила польською мовою. Цей нарис про львівські кав’ярні був опублікований у цьому журналі з 18 червня по 9 липня 1934 року.
Юна співачка Vlada K презентує трек “BRO” про дружбу, якої вже немає. Пісня “BRO” – це історія про те, як легко можна втратити довіру та дружбу.
“Коли в тебе є кращий друг з дитинства, ви завжди ділитеся секретами, а потім він розказує твої секрети іншим, це дуже неприємно. Дружба руйнується в один момент. Ви не телефонуєте один одному ввечері і не пишете повідомлення зранку. Більше немає довіри і немає близького спілкування. Ця пісня саме про це, про перші розчарування і перші втрати. Всі проходять через такі події в житті і ця пісня точно відгукнеться в душі кожного, не дивлячись на вік”, – розповідає співачка.
Пісня “Bro” дуже легка, вайбова і життєва. Вона вже доступна на всіх платформах.
Традиційно, в часі війни, люди шукають безпеку, де розклад мирного життя визначають не повітряні тривоги та інші буденності «мирного» воєнного життя. Водночас, не зважаючи на всі реалії військового тилу, у Львові активно розбудовують мистецькі ландшафти культурної спадщини. Одним із таких нововідкритих імен, творчого доробку, справді феноменального митця, стали твори українсько-американського художника Василя Польового. Мистецька спадщина цього художника представлена на виставці «Повернення наративу» у Музеї модернізму (експонується з 04 листопада до 31 грудня 2022 р.).
Василь Польовий
Варто зазначити, що цій виставці передувала майже детективна історія своєрідного повернення художника «додому», на Батьківщину. З нашої точки зору, той факт, що виставка Василя Польового «Повернення наративу» відбувається в період війни, надає цій події додаткового смислового навантаження. Адже після вимушеної еміграції у 1989 р. до США, художник Василь Польовий, впродовж тривалого часу не виставлявся у Львові, та й в Україні загалом. Водночас, як парадокс, художник який був майже забутий вдома, має дуже велику популярність у всьому світі. Тож «музейники-модерністи» провадили , насправді, велику роботу, щоб повернути наратив творчості Василя Польового і в орбіту української публіки.
Виставка Василя Польового «Повернення наративу»
Проте цей шлях до українських глядачів був найтриваліший, але з набагато цікавішими оказіями та несподіваними життєвими поворотами. Отже, два роки тому, тогочасна завідувачка Музею модернізму, знана мистецтвознавиця Галина Хорунжа досліджуючи фонди Львівської національної галереї імені Бориса Возницького виявила , що у фондах наявна певна кількість творів Василя Польового. Впереваж, то був живопис, але також були згадки, що до фондів були також передані ескізи Василя Польового, його графіка. Тож завдяки спільним розшукам завідувачки відділом науково-фондової роботи ЛНГМ ім. Бориса Возницького Любові Андрійчук, молодшої наукової співробітниці цього ж відділу Ірини Місько та згадуваної науковиці Галини Хорунжої в запасниках галереї, справді, були виявлені ці ескізи, та графіка. Відтак, Галині Хорунжій вдалося успішно здійснити атрибуцію цих творів митця, що в результаті дозволило сформувати цілісну унікальну збірку творів Василя Польового у фондах Львівської національної картинної галереї імені Бориса Возницького.
Виставка Василя Польового «Повернення наративу»
Окрім атрибування, наступний важливий етап , в опрацюванні збірки, який тривав близько двох років, була надзвичайно клопітка і якісна реставрація. Справді, над цією збіркою працювала досвідчених команда львівських реставраторів під керівництвом Інни Дмитрук-Сорохтей, зокрема: Юлія Островська, Інна Баблоян, Тарас Камецький, Лілія Волкова, Юлія Сидор, Олег Левчак, Андрій Кабарівський.
Варто окремо зазначити, що твори 2-гої пол. ХХ ст., є одні із найважчих для реставрації, адже митці цього часу, зазвичай, не дотримуються якоїсь однієї техніки чи матеріалу, а багато експериментують, і через певний час, навіть самим авторам складно відтворити пропорції матеріалу чи свою ж авторську техніку. І саме з цієї причини твори Василя Польового , завзятого шукача нового, митця-експериментатора , були водночас вкрай складною професійною задачею для реставраторів, але разом з тим давали можливість професійного росту, і – унікального досвіду.
Виставка Василя Польового «Повернення наративу»
Так, одна із згадуваних львівських реставраторок Інна Баблоян у своєму професійному портфоліо представила результати реставрації творів Василя Польового, і виграла грантовий конкурс у Національному реставраційному центрі Литви. Тобто, професійна командна робота львівських реставраторів над творами Василя Польового отримала міжнародне визнання.
Виставка Василя Польового «Повернення наративу»
І тільки наступний етап – був вже безпосередній процес підготовки виставки творів Василя Польового «Повернення наративу» до експонування в залах Львівського музею модернізму. Мені пощастило підглянути завершальну фазу підготовки виставки до відкриття. Окрема вдячність належить кураторці цього проекту, мистецтвознавці Олені Кіс-Федорук за докладні коментарі з приводу життєпису, творчого доробку митця, а також мистецтвознавчі дослідження контексту культурного середовища Львова 70-80-х рр.
Як зазначила Олена Кіс-Федорук, для неї, як дослідниці творчості Василя Польового, було важливе безпосередньо спілкування з художником як першоджерело інформації. Тож О. Кіс-Федорук, як кураторка внесла відеозапис цього інтерв’ю як інформаційно-джерелознавчий компонент самої виставки Василя Польового «Повернення наративу». Зауважимо, що це інтерв`ю вдало вписалося в композицію самої виставки, стало справді доречним елементом виставки.
Олена Кіс-Федорук. Виставка Василя Польового «Повернення наративу»
Також зазначимо, що контакти митця Василя Польового для усієї команди галереї, яка була дотична до підготовки виставки, допомогла отримати Тетяна Шаленко, вдова художника Валерія Шаленка, близького товариша Василя Польового.
Тож не зважаючи на воєнний час, художник Василь Польовий після тривалої мандрівки світами таки повернувся «додому». А наративи його творчості завдяки Львівському музею модернізму тепер доступні для споглядання та вивчення широкого кола глядачів.
Ніякої коричневої форми і фартухів прислуги, вигаданих совітами.Ці світлини – початку 20-го століття. На них українські школярі і діти захоронок (дитячих садків) у вишиванках. Часто на вишитих сорочках чи домотканих килимах можна розгледіти український герб – тризуб. А коли це робити було надто ризиковано, вишивальниці все одно намагалися нанести українську символіку, іноді зашифровано, наприклад, використовуючи жовто-блакитні кольори в звичайних квіткових і геометричних орнаментах.
Вишита сорочка завжди була для українця символом самоідентифікації та нескореності. За радянських часів ці сорочки ховали навіть під землею…
За часів Другої Речі Посполитої, яка наче не дуже була прихильною до різних національних українських проявів, все ж вишиванки носили школярі й учителі. А в школах нерідко влаштовували виставки робіт тамтешніх рукодільниць.
На щорічних Торгах Волинських традиційно відбувалися етнографічні свята, де демонстрували національний одяг, виступали аматорські творчі колективи в національних українських строях. Там можна було придбати й вироби майстринь-вишивальниць, які особливо цінувалися в іноземних гостей. Діти теж ходили до школи у вишиванках.
ПЕРШІ ЗАХОРОНКИ
15 травня 1893 року в с. Жужель на Сокальщині в приміщенні першого монастиря Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії була заснована перша в Галичині захоронка (дитячий садок). Першою захороняркою, або ж в нашому розумінні – вихователькою цього дитячого закладу стала сестра Арсенія Анна Гордашевська, рідна сестра блаженної сестри Йосафати Гордашевської.Перед тим, щоб очолити цю захоронку с. Арсенія отримала відповідну педагогічну освіту та практичний курс по веденню захоронок в римо-католицьких Сестер Феліціянок у Жовкві.
Що стало причиною заснування захоронок в Галичині? Чому Сестри Служебниці? Яку педагогічну систему використовували сестри у веденні цих захоронок? Яким чином сестри підготовлялися професійно до провадження цих дошкільних закладів? Який був результат їх поширення?
Галицькі захоронки, проваджені Сестрами Служебницями базувалися на виховному методі німецького педагога Фрідріха Фребеля. За його стараннями у 1837 р. був відкритий заклад ігор та занять для бідних дітей дошкільного віку. Саме він вперше ввів назву для цього закладу – «дитячий садок». Фребель вважав, що дитина повинна всесторонньо розвиватися через: дидактичні ігри, працю, навчання, красу та релігію. У цих виховних закладах виховательками мали бути тільки жінки з належною освітою. Цей тип дитячих садків запропонованих Фребелем згодом почали називати «фреблівками» чи більш поширеною назвою в Галичині – «захоронки», як також педагогічні курси, які готували майбутніх виховательок називалися – «фреблівки».
Ця педагогічна теорія дошкільного виховання швидко поширилась на території Австро-Угорської імперії та навіть Правобережній Україні.
Однією із причин заснування Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії у 1892 році було ведення захоронок. Згромадження ставили питання заснування захоронок – пріоритетним. Була велика потреба у відкриті цих захоронок, в яких сестри могли б піклуватися про дітей, дбаючи про їх духовний, розумовий, культурний, патріотичний та фізичний розвиток, при тому виховувати їх на морально-християнських та національно свідомих громадян Української держави.
Захоронки стали місцем не лише релігійного, але й культурного виховання майбутнього церкви та народу. Захоронки Сестер Служебниць відіграли важливу роль у збереженні національної та обрядової самобутності українців, зокрема, в умовах утисків на мову, історію, культуру. Виховуючи дітей, сестри позитивно впливали і на дорослих.
В особливий спосіб діти у захоронках приготовлялись до релігійних та національних свят, зокрема: Різдва, святого Миколая, День Матері, Пресвятої Євхаристії, Тараса Шевченка.
Ще до сьогодні живуть люди, які в дитинстві відвідували захоронки Сестер Служебниць, і які з особливою вдячністю згадують сестер-захоронярок, які своїм життям та педагогічним хистом показали приклад, який залишився актуальним для них через ціле їхнє життя.
На цих вихідних, 12-13 листопада 2022 року, у Львові пройде «Lviv Art and Wine weekend. Творити поміж сирен». Новий формат мистецької і гастрономічної взаємодії стане унікальним майданчиком для підтримки українських виноробів та митців у період війни.
На події відвідувачі зможуть скуштувати та придбати вино від українських виноробів, оглянути мистецькі роботи, створені митцями за період повномасштабної війни, та придбати роботи, які найбільше сподобались, на арт-маркеті, а також послухати лекції та подивитись фільми. Події триватимуть з 12:00 до 20:00 на території !FESTrepublic (вул. Старознесенська, 24-26).
У суботу, 12 листопада, в межах вікенду відбудеться Wine Forum, де обговорюватимуть майбутнє та розвиток українського вина і винної культури в Україні. На подію запрошені Міністр аграрної політики та продовольства України Микола Сольський, голова ГС «Укрсадвинпром» Володимир Печко, представники USAID, голови громад, ресторатори, готельєри, експерти винної галузі та винороби.
У неділю о 16:00 охочих запрошують відвідати благодійний аукціон, де лотами буде продукція, представлена на події. Наприклад, ексклюзивне вино «Grad Cru» воєнного урожаю 2022 року з виноградників, які пережили обстріли російських РСЗВ на Миколаївщині.
У центрі мистецької експозиції будуть представлені роботи українських митців та мисткинь, створені після початку повномасштабної війни. Серед них – скульптура та живопис захисників, які зараз воюють на передовій, а також переміщені до Львова роботи митців з інших українських міст, де ведуться бойові дії. Так, відвідувачі зможуть оглянути:
· скульптуру: Денис Шиманський, Василь Гриневич, Володимир Семків, Олексій Абрамов;
· живопис: Роман Хрущ, Володимир Пидляк, Зірка Савка;
· інсталяцію: Богдана Пацюк;
· відео: Вероніка Чередниченко;
· ілюстрацію: Софія Сулій, Анна Партика, Христина Лукащук, Ксенія Дацюк, Тарас Гайда, Катерина Єгорова.
Українське вино буде представлене такими брендами:
– Fathers wine (смт Гусятин, Тернопільська обл.);
– SHABO (с. Шабо, Одеська обл.);
– Галицька Сорока (с. Вілявче, Львівська обл.);
– Колоніст (с. Криничне, Одеська обл.);
– MyWine (с. Сухий Лиман, Одеська обл.);
– Korus wine (м. Кропивницький);
– Biologist craft winery (с. Лісники, Київська обл.);
– Янчинські пагорби (м. Львів);
– Stakhovsky Wines (с. Мужієво, Закарпаття);
– Винарня друзів (м. Львів);
– Wineіdea (с. Ясногородка, Київська обл.);
– Раковецька Лоза (с. Раковець, Львівська обл.);
– Axis Wine (м. Львів);
– Leleka Wines (м. Київ).
Подія має благодійну складову. Кошти, виручені з вхідних квитків, продажу продукції на винному маркеті та благодійного аукціону, організатори перерахують на потреби проєкту НЕЗЛАМНІ – закупівля і виготовлення протезів для цивільних та військових, постраждалих від війни.
Палац Хоткевича запрошує митців на робітню з актуальних трансдисциплінарних практик на межі мистецтва, науки, природи і технологій в рамках проєкту “Місця в зміні”.
Проєкт “Місця в зміні” покликаний осмислити та проінтерпретувати нові стани, спричинені війною та глобальними змінами клімату. Оптика майстерні формуватиметься через трансдиспиплінарний підхід, аналогові та цифрові медіа, обговорення та практичні роботи. Куратор проєкту: Андрій Лінік.
Майстерня відбуватиметься з 25 листопада по кінець грудня. 40 відібраних учасників матимуть можливість отримати фахові знання від експертів та попрацювати над однією з обраних тем:
– The Deep, Ecologies and Art (дослідження політики Природи, темної екології, глибоких медіа, технолобіологічного мистецтва, археології та геології медіа);
– Acoustic Phenomenons of the City (дослідження та робота з звуковою, ауральною чи акустичною архітектурою та феноменами міста);
– City in Digits: практики оцифрування міста (у місті);
– Archeology of the Place (дослідження та робота з середовищем, матеріальністю, історією та пам’яттю місця через сучасні мистецькі практики).
Проєкти розроблені під час майстерні будуть презентовані публічно у галереї ХотАртХол наприкінці грудня 2022 року.
На учасників чекають лекторії від експертів з актуальних трансдисциплінарних практик, воркшопи під проводом куратора, майстерні для самостійної роботи та реалізації проєктів, майданчик для презентації результатів майстерні та їх промоція, а також кава-брейки.
Подаватися можуть студенти творчих спеціальностей та професійні митці зі Львова й інших міст країни, які після 24 лютого переїхали до Львова. Окрім того, учасниками можуть стати і митці з інших міст, проте проєкт не забезпечує доїзд, харчування та проживання.
Для подачі заявки на участь у проєкті необхідно заповнити реєстраційну форму: https://forms.gle/2a7C9ga6eGCtaDgw5 Реченець подачі заявки – 25 листопада, 23:59.
Проект “Місця в зміні” реалізується за підтримки Goethe Institut та фінансується Стабілізаційним фондом – ініціативою підтримки культурно-освітніх організацій, які постраждали від наслідків війни росії проти України.
Трамвай на Сихів – півстоліття від ідеї до реалізації
Перша черга трамвайної лінії на Сихів – до Кінопалацу ім. Довженка була урочисто введена в експлуатацію 17 листопада 2016 року. Перший трамвай новозбудованою лінією проїхав за тиждень до цього – 10 листопада 2016 року. Мало хто знає, що прокласти трамвайну лінію на Сихів вирішили за 50 років до її відкриття – у 1966 році, під час розробки плану забудови нового мікрорайону.
Село Сихів Пустомитівського району разом із його землями було долучено до території міста Львова 13 червня 1962 року – відповідно до рішення Львівського облвиконкому. Вже у середині 1960-х рр. було заплановано на землях, обмежених зі сходу вул. Зеленою та залізничною колією Львів – Чернівці, а із заходу – лісопарком, збудувати нові житлові будинки для сімей працівників нових підприємств, які розмістилися на південно-східній околиці Львова.
Макет забудови Сихівського житлового масиву. На макеті чітко видно центральну транспортну артерію масиву – вул. Криворізьку (пр. Червоної Калини) із трамвайною лінією. 1975 р. Фото Аліни Петрової із статті Б. Черкеса
Перший проєкт детального планування Сихівського житлового масиву, який уточнив передбачені генеральним планом міста траси майбутніх магістралей, був розроблений у 1965 – 1966 рр. групою львівських архітекторів Я. Новаківським, Л. Кменською, О. Кобат та Л. Скорик. Подальше проєктування забудови Сихівського житлового масиву відбувалося у 1970-ті рр. після реконструкції Львівського домобудівного комбінату, коли його потужність зросла із 60 до 200 тисяч квадратних метрів на рік. Чисельність населення в Сихівському житловому масиві мала сягнути 120 – 200 тисяч мешканців. Уже в 1966 році запланували сполучити новий житловий масив із центром міста трамвайною лінією, яка мала пройти поруч із мікрорайоном Новий Львів і новою Восьмою міською лікарнею, корпуси якої в другій половині 1960-х рр. зводилися обіч вулиці Кіровоградської (нині – Навроцького). Над коліями станції Персенківка трамвай мав рухатися автомобільно-трамвайним шляхопроводом. Всю трамвайну лінію мали прокласти на виділеному полотні, щоб електротранспорт рухався окремо від автомобілів.
У 1970-х рр. українським вченим-електротранспортником Володимиром Пилиповичем Векличем було розроблено концепцію наземного швидкісного трамвая, яку було реалізовано в Києві для сполучення центру міста (кінцева «Палац Спорту») із новим житловим мікрорайом Борщагівка. Київський швидкісний трамвай, перший в СРСР, почав працювати 30 грудня 1978 року. Його провізна здатність сягала 25 тис. пасажирів на годину. Щодо Львова, то іще із кінця 1960-х рр. були ідеї перенести трамвайні лінії в центрі міста під землю. У 1970-х рр. було оформлено проєктні рішення, щодо створення у Львові швидкісного трамвая із підземними ділянками і «вильотними» наземними лініями в сторону нових житлових масивів в районі вулиці Наукової та на Сихові. Трамвайна лінія в сторону вул. Наукової по вул. Суворова (Сахарова) та Боженка (Княгині Ольги) була споруджена у 1983 – 1987 рр. і була введена в експлуатацію 6 листопада 1987 року.
Дитячий комбінат на 320 місць у житловому масиві «Сихів». 1980-ті рр.
Що ж до Сихівського житлового масиву, то принципи архітектурно-просторової композиції забудови району площею 390 га, розрахованого на 120 тис. мешканців було визначено на стадії проєктів детального планування його північної частини «Сихів-1» (1979 р., архітектори Я. Новаківський, З. Підлісний, А. Петрова та П. Крупа) і південної «Сихів-2» (1986 р., архітектори В. Дубина, А. Петрова та О. Мар’єв).
Відповідно до розробленого детального планування, Сихівський житловий масив був розділений на три планувальні зони: північно-східну, південно-східну та західну, які розмежовували магістральні вулиці Ворошилова (Сихівська) та Криворізька (Червоної Калини), які створювали Т-подібну розв’язку (із кільцевим рухом) в центрі нового містобудівного утворення. Окремі житлові мікрорайони, що входять до планувальних зон, мали бути пов’язані спільністю композиційних прийомів, системою доріг та пішохідних бульварів, громадськими центрами та об’єктами торгівельно-побутового обслуговування.
Кінотеатр ім. Довженка поряд із перехрестям вулиць Криворізької (пр. Червоної Калини) та Ворошилова (Сихівська). 1988 р. Листівка із збірки «Львів»
У 1979 році було прокладено вулицю Ворошилова (Сихівську) та збудовано шляхопровід над залізницею Львів – Чернівці – таким чином було створено заїзд у Сихівський житловий масив зі сторони вул. Зеленої. У тому ж 1979 році розпочалося зведення перших житлових будинків. Проєктування і будівництво здійснювалося окремими мікрорайонами. Основними елементами забудови стали групи із видовжених, а також ламаних у плані крупнопанельних дев’ятиповерхівок 84-ої серії, розробленої Центральним НДІ експериментального проєктування житла у Москві. Типовий проєкт цих будинків було дещо видозмінено львівськими фахівцями. Окрім того в Сихівському житловому масиві споруджувалися за індивідуальними проєктами цегляні будинки на 14 – 15 поверхів. 21 січня 1981 року відбувся мітинг із нагоди заселення перших будинків на Сихові. У цей день перші родини отримали ключі від нових квартир.
В плані транспортної інфраструктури в Сихівському житловому масиві було запроєктовано систему пішохідних бульварів між окремими житловими групами, школами, дитячими садками, підприємствами торгівлі та побутового обслуговування. Основною магістраллю, яка зв’язує Сихівський житловий масив із центром міста Львова, мала стати вул. Криворізька (нині – пр. Червоної Калини), яка відгалужувалася від вул. Південної (у 1972 – 1991 рр. – Островського, із 1991 р. – В. Стуса). На цій вулиці було заплановано широку розділювальну смугу для розміщення трамвайних колій по осі вулиці. Вихід на платформи швидкісного Сихівського трамвая планувався через підземні переходи (один із таких почали будувати в районі верхнього ринку «Шувар»). Нова швидкісна трамвайна лінія мала «пірнати» під землю в районі перехрестя вул. Івана Франка та Снопківської. Вулиця Снопківська для трамвайного руху мала бути істотно розширена. Колії на вул. Островського (В. Стуса) та Снопківській мали бути прокладені на виділеному полотні.
Сихівський житловий масив. Вул. Ворошилова (нині – вул. Сихівська). 1989 р.
Для зв’язку Сихівського житлового масиву із вул. Стрийською і житловими масивами в районі вул. Наукової було запроєктовано прокладання вулиці Хуторівки, яка іще на початку 1980-х рр. була просто сільською дорогою. Вулицю Хуторівку теж було спроєктовано із широкою розділювальною смугою – вочевидь також розглядалася можливість прокладання трамвайної лінії в сторону вул. Боженка (Княгині Ольги). Замовником будівництва вул. Хуторівки виступав Львівський автобусний завод (ЛАЗ), її будівництво тривало приблизно до 1987 року.
Проєкт першої черги трамвайної лінії на Сихів: від кінцевої на вул. 30-річчя Перемоги (І. Свєнціцького) до вул. Угорської було розроблено у 1986 році інститутом «Львівдіпрокомунбуд», але до реалізації цього проєкту за радянської влади так і не приступили – вже під час горбачовської «перебудови» відчувався істотний брак коштів у міському бюджеті.
Сихівський житловий масив. Пр. Червоної Калини. ТЦ «Зубра-центр». 1990-ті рр.
Для того, щоб почати будівництво другої черги трамвайної лінії – від вул. Угорської до вул. Сихівської (до кінотеатру ім. О. Довженка) необхідно було збудувати два шляхопроводи: один із них великий – над коліями станції Персенківка, а другий менший – над яром, де зараз пролягає вулиця Хуторівка. За радянських часів встигли збудувати лише менший шляхопровід. Щодо більшого шляхопроводу, то вдалося звести практично усі залізобетонні конструкції, залишалося збудувати з’їзди із шляхопроводу та влаштувати розв’язки, проте через економічну кризу початку 1990-х рр. будівництво шляхопроводу довелося заморозити. Недобудований шляхопровід простоював більше 10 років…
На початку другої половини 1990-х років міський голова Львова Василь Куйбіда повернувся до ідеї будівництва трамвайної лінії на Сихів. Через те, що у міста в той час не було коштів на такий масштабний проєкт, планувалося залучити кошти приватного інвестора (вочевидь, на умовах концесії) – у Львові мала запрацювати перша в Україні приватна трамвайна лінія. Проте такі плани так і не вдалося втілити в життя.
Відкриття Сихівського шляхопроводу. 9 квітня 2004 р. Із ліва на право: Богдан Піх – начальник Львівської Залізниці; Георгій Кірпа – Міністр транспорту України; Олександр Сендега – голова Львівської ОДА; Любомир Буняк – міський голова Львова
В другій половині 1980-х – у 1990-х рр. основним транспортом на Сихів були автобуси. У 1985 році в напрямку Сихівського житлового масиву вже курсували автобусні маршрути № 23 вул. Кульчицької – вул. Ворошилова (Сихівська) через Новий Львів та вул. Луганську та № 27 пл. Я. Галана (Є. Петрушевича) – вул. Ворошилова (Сихівська) по вул. Зеленій. На початку 1988 року до Сихівського житлового масиву також почали курсувати автобуси маршрутів № 28 пл. Я. Галана (Є. Петрушевича) – вул. Чукаріна (через Новий Львів) та № 29 вул. О. Невського (Митрополита Андрея) – вул. Ворошилова (Сихівська) по вул. Хуторівка. Наприкінці 1980-х рр. в режимі «маршрутне таксі» до вул. Ворошилова (Сихівської) від пл. Галицької через пр. Ленінського комсомолу (вул. Пасічну) курсували автобуси маршруту № 36. На початку 1990-х рр. до Сихівського житлового масиву запущено автобуси маршрутів № 1 пл. Св. Юра – вул. Криворізька (пр. Червоної Калини) та № 9 пл. Липнева – вул. Сихівська (обидва – по вул. Хуторівці). У 1996 р. через Сихівський житловий масив запущено автобусний маршрут № 55 вул. Личаківська – вул. Городоцька. У другій половині 1990-х років великі автобуси поступово витісняються маршрутними мікроавтобусами, в сторону Сихівського житлового масиву починає курсувати ціла низка «маршруток» (зокрема №№ 10, 24, 62, 63, 67, 96 та ін.) .
Влітку 1997 року будують невелику тролейбусну лінію від вул. Зеленої по вул. Сихівській до кільця на розі пр. Червоної Калини. 23 серпня 1997 р. починають курсувати тролейбуси маршруту № 24 вул. Ш. Руставелі – Кінотеатр ім. О. Довженка. У кінці 2010 року тролейбусну лінію було продовжено по пр. Червоної Калини до вул. Драгана (ТЦ «Зубра-центр», т.зв. «Санта-Барбара»). Тролейбуси до нової кінцевої почали курсувати 15 січня 2011 р. Проте через малу кількість тролейбусів у Львові, запуск тролейбусної лінії на Сихів не вирішив транспортну проблему цього мікрорайону.
Будівництво трамвайної лінії на Сихів по вул. Стуса. 7 грудня 2008 р. Автор фото – Андрій Василюк
Однією із найбільших проблем в будівництві трамвайної лінії на Сихів була неготовність великого Сихівського шляхопроводу. Ця проблема була вирішена наприкінці 2003 – на початку 2004 року. У вересні 2003 року, під час візиту до Львова Міністр транспорту України Георгій Кірпа повідомив, що на добудову шляхопроводу-довгобуду із державного бюджету буде виділено 25 млн. грн. (на той час – біля 5 млн. доларів США), а відкриття шляхопроводу для руху автомобілів відбудеться до кінця 2003 року. Для добудови шляхопроводу знадобилося біля 100 днів, отож 30 грудня 2003 року Сихівський шляхопровід довжиною 1,2 км. і шириною 54 метри було введено в експлуатацію. На урочисте відкриття автомобільного руху прибув Міністр транспорту України Георгій Кірпа, який і перерізав символічну стрічку. В урочистостях також брали участь голова Львівської ОДА Олександр Сендега та міський голова Львова Любомир Буняк. В ролі підрядника добудови Сихівського шляхопроводу виступала Львівська Залізниця. Вартість робіт І-ої черги добудови шляхопроводу склала 29,5 млн. грн., а загальна вартість – біля 50 млн. грн. (біля 10 млн. доларів США). Роботи ІІ-черги із добудови Сихівського шляхопроводу (із влаштуванням розв’язок) були завершені протягом іще 100 днів.
Повністю шляхопровід із розв’язками був введений в експлуатацію 9 квітня 2004 року, загальна вартість робіт склала 48,5 млн. грн. В окремі дні на будові було зайнято до 1000 працівників і до 340 одиниць техніки. Під час добудови шляхопроводу було використано 15 тис. тон асфальту і 150 тис. тон різних інтертних матеріалів. У остаточному відкритті шляхопроводу взяли участь Міністр транспорту України Григорій Кірпа, начальник Львівської Залізниці Богдан Піх, голова Львівської ОДА Олександр Сендега та міський голова Львова Любомир Буняк. Із приводу добудови важливого об’єкту львів’ян привітав Президент України Леонід Кучма. Після традиційного освячення, за звичаєм через міст проїхалися перші транспортні засоби. Спершу фіра, потім карета, «горбатий» «Запорожець», «Чайка» та «Волга» – символи старого і нового.
Будівництво трамвайної лінії на Сихів по пр. Червоної Калини. Влаштування основи під трамвайну колію. 16 серпня 2014 р. Автор фото – Андрій Василюк
До ідеї будівництва трамвайної лінії на Сихів повернулися через три роки після завершення добудови шляхопроводу – в 2007 році на замовлення Управління капітального будівництва Львівської міської ради було виготовлено новий проєкт будівництва трамвайної лінії у Сихівський житловий масив. Цей проєкт також виготовив проєктний інститут «Львівдіпрокомунбуд», проте на цей раз трамвайні колії вже не планували споруджувати за стандартами швидкісного трамвая – на вул. Стуса колії запроєктували прокласти на спільному полотні, тобто по ним мали їздити автівки. Будівництво трамвая на Сихів запланували провести трьома чергами: спочатку до вул. Угорської, потім – до кінотеатру ім. О. Довженка і нарешті – до вул. Вернадського. Запуск трамвайної лінії в експлуатацію планували на 2011 рік.
До реалізації проєкту «Трамвай на Сихів» приступили у 2008 році. Тоді вдалося прокласти 184 метри трамвайних колій по вул. Стуса. Будівництво ускладнили комунікації – електричні кабелі та каналізаційний колектор. Будівництво першої ділянки трамвайної колії було завершено у грудні 2008 року. Вартість робіт становила біля 12,2 млн. грн.
Будівництво трамвайної лінії на Сихів. Укладання колій на шляхопроводі. 23 листопада 2014 р. Автор фото – Андрій Василюк
Через початок будівництва трамвайної лінії по вул. Стуса було розібрано контактну мережу тролейбусного маршруту № 1, який курсував від вул. Шота Руставелі через увесь Новий Львів до вул. Енергетичної. І хоча була можливість відновити курсування тролейбусів на Новий Львів через вул. Стрийську та І. Чмоли, цього зроблено не було – контактну мережу на Новому Львові поступово розібрали. Останні залишки тролейбусної контактної мережі демонтували восени 2016 року після запуску першої черги трамвайної лінії на Сихів.
Наприкінці літа 2008 року в світі розпочалася економічна криза внаслідок якої істотного знецінилася гривня – курс долара США до гривні зріс із 5 грн. до 8 грн. Відповідно Львову, який готувався до проведення чемпіонату Європи із футболу «Євро-2012» забракло коштів для добудови трамвайної лінії на Сихів.
Будівництво трамвайної лінії на Сихів. Влаштування трамвайних колій на вул. Стуса. 11 липня 2015 р. Автор фото – Андрій Василюк
Восени 2011 року стало відомо, що Міністерство довкілля Німеччини планує надати Львову у вигляді гранту 4 млн. євро на будівництво трамвайної лінії на Сихів, іще 6 млн. євро планували залучити у вигляді гранту від Європейського банку реконструкції і розвитку, відстоткова ставка по кредиту була визначена біля 5,5%. Отримання кредиту на будівництво трамвайної лінії було погоджено Львівською міською радою 24 травня 2012 року. Іще рік знадобився на те, щоб кредит було погоджено на рівні Кабінету Міністрів України. 5 червня 2013 року Прем’єр-міністр України Микола Азаров підписав відповідну урядову постанову про погодження обсягу кредиту та умови надання місцевої гарантії. Отримувачем кредиту і замовником будівництва трамвайної лінії було призначено ЛКП «Львівавтодор».
Будівництво трамвайної лінії на Сихів. Влаштування кільця «Академія мистецтв». 29 серпня 2015 р. Автор фото – Андрій Василюк
У 2013 р. ЛКП «Львівавтодор» провело міжнародний тендер за правилами ЄБРР щодо визначення підрядника із будівництва трамвайної лінії на Сихів. Переможцем тендеру стала турецька компанія «Онур», яка перед тим уже реалізувала у Львові кілька інфраструктурних проєктів, зокрема реконструкцію вулиць із трамвайними коліями (вул. Городоцька, вул. Личаківська, вул. Коновальця та ін.). 8 травня 2014 року між ЛКП «Львівавтодор» і компанією «Онур» було укладено угоду. 14 липня 2014 року відновилися роботи із будівництва трамвайної колії, але на цей раз – зі сторони Сихова. У березні 2015 року стартували роботи на ділянці від вул. Стуса до стадіону «Україна».
Під час будівництва трамвайних колій виникло кілька ускладнень. Зокрема, проблемою було те, що на тому місці, де мали пройти трамвайні колії від вул. Драгана до вул. Вернадського знаходився ринок «Санта-Барбара» і підприємці не хотіли полишати місце торгівлі. Остаточно питання перенесення ринку було вирішено у травні 2016 року. Іншою проблемою став аварійний каналізаційний колектор на вул. В. Стуса, який потребував заміни, а отже значно здорожчував будівництво. Для будівництва колектора було залучено додаткові кредитні кошти від ЄБРР.
Будівництво трамвайної лінії на Сихів. Укладання колій в районі розворотного кільця «вул. Угорська». 29 жовтня 2015 р. Автор фото – Андрій Василюк
Окрім ЛКП «Львівавтодор» до реалізації проєкту «Трамвай на Сихів» долучилося й ЛКП «Львівелектротранс». «Львівелектротранс» виступив замовником модернізації існуючої тягової підстанції № 13, яка мала живити «нижню» частину трамвайної лінії – по вул. Стуса та пр. Червоної Калини до шляхопроводу, а також будівництва нової тягової підстанції № 17, яка мала живити трамвайні колії на пр. Червоної Калини (від початку шляхопроводу до кінцевої), а також проєктовану тролейбусну лінію по вул. Хуторівці. Також потрібно було прокласти кабельні мережі. Для модернізації і будівництва підстанцій та влаштування кабельних мереж були залучені кредитні кошти ЄБРР. Переможцем тендеру стала українська компанія «Плутон» із м. Запоріжжя.
Окрім будівництва нових трамвайних колій по вул. Стуса та пр. Червоної Калини в рамках реалізації проєкту «Трамвай на Сихів» було проведено реконструкцію існуючої трамвайної колії від вул. Стрийської до кінцевої «Академія мистецтв» із перебудовою розворотного кільця. Замовником реконструкції цієї ділянки виступало ЛКП «Львівавтодор». Реконструйовану трамвайну колію було відкрито для руху трамваїв ввечері 10 серпня 2016 року, було відновлено курсування трамвайного маршруту № 4 вул. Торф’яна – Академія Мистецтв.
Перший трамвай на пр. Червоної Калини. Вагоном керує водій І класу Світлана Первак. 10 листопада 2016 р. Автор фото – Володимир Караїм
Восени 2016 року роботи із будівництва трамвайної лінії на Сихів тривали на ділянці від стадіону «Україна» до вул. Угорської. Трамвайні колії та контактні мережі на ділянці від кільця «Академія мистецтв» до кільця «Кінотеатр ім. Довженка» були повністю влаштовані на початку листопада 2016 року. Після обіду 10 листопада 2016 р. на тестування новозбудованої трамвайної лінії рушив трамвайний вагон «Tatra KT4SU» № 1053, яким керувала водій Світлана Первак. Випробувальна поїздка виявилася вдалою і у наступні дні проводилася обкатка трамвайної лінії проводилася вже кількома трамвайними вагонами. Останні пробні поїздки по новій лінії були проведені ввечері 16 листопада 2016 р.
Перший трамвай на пр. Червоної Калини. 10 листопада 2016 р. Автор фото Володимир Караїм
Урочисте відкриття трамвайної лінії на Сихів відбулося опівдні 17 листопада 2017 р. У відкритті лінії взяли участь директор представництва ЄБРР в Україні Шевкі Аджунер, представник уряду Німеччини Юрген Кайнгорст, міський голова Львова Андрій Садовий, керівники ЛКП «Львівавтодор» та «Львівелектротранс» Олег Береза та Михайло Сидорович. В офіційному відкритті трамвайної лінії на Сихів брало участь три нові трисекційні трамваї «Електрон». На момент запуску курсування трамваїв на маршруті № 8 пл. Соборна – Кінотеарт ім. Довженка на ділянці пр. Червоної Калини (до шляхопроводу) іще не було завершено роботи із влаштування автомобільного дорожнього полотна. Так само продовжувалися роботи із будівництва трамвайних колій на ділянці від вул. Сихівської до вул. Вернадського.
Трамвай «Електрон» під час обкатки колії на Сихів. 15 листопада 2016 р. Автор фото – Володимир Караїм
Випробування трамвайних колій на ділянці від вул. Сихівської до вул. Вернадського було проведене 11 квітня 2017 року. Як і попереднього разу першим по цій ділянці проїхав вагон № 1053, яким керувала водій Світлана Первак. Регулярний рух трамваїв до вул. Вернадського розпочався 15 квітня 2017 року. Але, знову ж таки, не було завершено роботи із влаштування дорожнього покриття та тротуарів на пр. Червоної Калини від вул. Драгана до вул. Вернадського. Відповідно певний час посадка і висадка пасажирів відбувалася на зупинці «вул. Драгана», а на розворот трамваї їхали порожніми. Трамвайна зупинка «вул. Вернадського» почала працювати із 12 червня 2017 року.
У зв’язку із реконструкцією вул. Личаківської на ділянці від вул. Мечникова до вул. Пасічної, із 1 квітня 2017 року на Сихів почали курсувати трамваї маршруту № 2. Від 30 жовтня 2017 року, після завершення реконструкції перехрестя вул. Мечникова та Личаківської трамваї маршруту № 2 почали курсувати від вул. Коновальця на Погулянку, а наприкінці серпня 2018 року вони знову почали курсувати до кінцевої на вул. Пасічній.
Відкриття трамвайної лінії на Сихів 17 листопада 2016 р. Вагоном керує водій Степан Поплавський
Із 5 березня 2019 року запроваджено новий трамвайний маршрут № 4, який курсує від головного залізничного вокзалу на Сихів до вул. Вернадського через вул. Вітовського. На початку на маршруті працювало 8 вагонів. До грудня 2017 р. трамвайний маршрут № 4 курсував від вул. Замарстинівської до Академії Мистецтв, власне саме цей маршрут початково планувалося продовжити до пр. Червоної Калини.
Очікувалося, що запуск трамвайного маршруту на Сихів значно збільшить пасажиропотік львівського трамвая, адже за розрахунками компанії «Луїс Бергер» у 2011 році в зоні пішохідної доступності до трамвайної мережі Львова проживало біля 38% містян, а після запуску трамвайної лінії на Сихів відсоток містян, які мешкають в зоні пішохідної доступності трамвайних колій зріс до 54%. Але в реальності значного зростання пасажиропотоку не відбулося., адже для нової трамвайної лінії на Сихів було придбано лише 7 нових трисекційних трамваїв «Електрон», а іще шість старих вагонів «Tatra KT4SU» у 2016 – 2017 рр. було капітально відновлено силами ЛКП «Львівелектротранс».
Тестування трамвайної колії до кінцевої «вул. Вернадського». 11 квітня 2017 р.
Відповідно, на Сихів почали пускати вагони із інших маршрутів. Дефіцит трамвайних вагонів вдалося подолати лише у 2019 році, коли було запущено усі трамваї «Tatra KT4DM», які у 2018 році Львів придбав у Берліні. Проте через низку конструктивних прорахунків, допущених при будівництві трамвайної лінії на Сихів, модернізовані трамваї із Берліна не змогли обслуговувати лінію на Сихів – підвищені посадкові платформи виявилися зависокими для вагонів, двері яких відкриваються на зовні. У 2019 – 2020 рр. на трамвайному маршруті № 8 працювали системи із двох трамвайних вагонів. Але потім від такої практики відмовилися, ніби-то через те, що у другому вагоні було забагато пасажирів-«зайців». Питання оплати проїзду можна було б вирішити за рахунок кондукторів у задніх вагонах.
У другій половині 2010-х рр. обговорювався проєкт будівництва трамвайної лінії від кінцевої на Сихові проєктованою вулицею Вернадського повз стадіон «Арена-Львів» і автовокзал «Львів» до кінцевої трамвайного маршруту № 3 «Аквапарк». Під реалізацію такого проєкту навіть планували залучити кредитні кошти. Проте через значну вартість проєкту і невисокий прогнозований пасажиропотік від такої ідеї відмовилися.
Новий п’ятисекційний трамвай «Електрон» на пр. Червоної Калини. 16 лютого 2022 р. Автор фото Данило Васильчак.
Восени 2020 року під час реконструкції вулиці Хуторівка було прокладено нову тролейбусну лінію – кінцеву було влаштовано в районі шляхопроводу. Тут на початку курсували тролейбуси маршруту № 23 вул. Ряшівська – вул. Хуторівка, а із 10 серпня 2022 року почали курсувати тролейбуси маршруту № 38 від пл. Кропивницького. Тролейбусну лінію по вул. Хуторівка мають продовжити проспектом Червоної Калини до вул. Сихівської і з’єднати із вже існуючою лінією, яку мають продовжити до вул. Вернадського, але цим планам стала на перешкоді масштабна війна росії проти України.
Антон ЛЯГУШКІН
Список використаних джерел інформації
Історія Львова. – Київ: Наукова думка, 1984. – 420 с.;
Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – Київ: Наукова думка, 1986. – 420 с.;
Тархов С.А. Історія львівського трамвая. – Львів: Фенікс ЛТД, 1994 – 128 с.;
Укладаючи каталог пластових сфрагістичних пам’яток, у фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові вдалося віднайти та проаналізувати близько 460 документів із відбитками печаток та штемпелів пластових відділів у Стрию 1920-их рр. Печатками завіряли звіти, листи, книги протоколів, звернення, реєстраційні картки членів, зголошення до таборів, посвідчення тощо.
Посвідка (посвідчення) Іванни Гищак про те, що вона 24 квітня 1928 р. самостійно провела сходини (збори) ІV гуртка новиків. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Загалом вдалося виявити 12 різних відбитків печаток та штемпелів пластових відділів, які існували у Стрию, зокрема Команди Стрийського Пластового Коша – 2 відбитки, 2-го куреня старших пластунів “Червона Калина” (попередня назва 2-ий курінь старших пластунів ім. І. Богуна) – 3, Управи 5-го Звязку Новиків у Стрию – 1, 5-го пластового куреня ім. Я. Осмомисла – 3, 8-го пластового куреня ім. кн. Ольги – 1, 14-го самостійного гуртка (згодом 16-го куреня) старших пластунок “Спартанки” – 1, 46 пластового куреня ім. Буй-Тур Всеволода – 1.
Посвідка (посвідчення) Євгенії Костів про те, що вона 18 травня 1927 р. самостійно провела сходини ІІ гуртка новичок. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
На особливу увагу серед усіх вище перелічених пам’яток заслуговує печатка Управи 5-го Звязку Новиків у Стрию. На ній зображено Лев в короні, повернений праворуч, що спинається лапами на скелю. Зауважимо, що на багатьох пластових печатках 1910–1920-их рр. у Галичині використовувалося, як правило, зображення організаційної емблеми – Тризуба і трипелюсткової лілеї, мистецьки сплетених в одну гармонійну цілість, авторство якої належить професору Академічної гімназії у Львові Миронові Федусевичу та графіку Робертові Лісовському.
Посвідка (посвідчення) Марії Охримович про те, що вона 17 квітня 1928 р. самостійно провела сходини І гуртка новичок. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Інші зображення зустрічаються значно рідше, наприклад: трипелюсткова лілея в поєднанні з символом мореплавства – якорем (10-ий курінь старших пластунів “Чорноморці” у Львові), голова чорта (3-ій курінь старших пластунів “Лісові чорти” у Львові), червона калина – символ України (2-ий курінь старших пластунів “Червона Калина” в Стрию), Тризуб без трипелюсткової лілеї (Управа Українського “Пласту” в Чорткові) тощо.
Посвідка (посвідчення) Марії Падох про те, що вона 11 грудня 1927 р. самостійно провела сходини VІ гуртка новичок. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Лев на печатках пластових відділів Галичини фіксується рідко. Його можна побачити на печатках Управи V Звязку Новиків у Стрию, пластового полку ім. Івана Богуна у Перемишлі Уладу Новиків у Львові та ін.
Посвідка (посвідчення) Володимири Середницької про те, що вона 22 травня 1928 р. самостійно провела сходини V гуртка новичок. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Відбиток печатки Управи 5-го Звязку Новиків у Стрию виявлено на шести документах:
1) посвідчення Іванни Гищак про те, що вона 24 квітня 1928 р. самостійно провела сходини (збори) ІV гуртка новиків;
2) посвідчення Євгенії Костів про те, що вона 18 травня 1927 р. самостійно провела сходини ІІ гуртка новичок;
3) посвідчення Марії Охримович про те, що вона 17 квітня 1928 р. самостійно провела сходини І гуртка новичок;
4) посвідчення Марії Падох про те, що вона 11 грудня 1927 р. самостійно провела сходини VІ гуртка новичок;
5) посвідчення Володимири Середницької про те, що вона 22 травня 1928 р. самостійно провела сходини V гуртка новичок;
6) посвідчення Стефанії Юрчишин про те, що вона 14 березня 1927 р. самостійно провела сходини ІІІ гуртка новичок.
Посвідка (посвідчення) Стефанії Юрчишин про те, що вона 14 березня 1927 р. самостійно провела сходини ІІІ гуртка новичок. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Перелічені та інші документи вказують на те, що Управа Звязку Новиків у Стрию мала у своїй структурі щонайменше 6 гуртків, в яких проходили вишкіл діти віком від 6-ти до 10-ти років. Варто зауважити, що використання Лева на печатках українських громадських організацій Галичини міжвоєнного періоду сприймалося неоднозначно польською окупаціною владою. Яскравим прикладом цього стала заборона у 1922 р. діяльності читальні “Просвіта” у с. Боляновичі (тепер Мостиського р-ну Львівської обл.).
З цього приводу у часописі “Діло” з’явилася стаття під заголовком “Лякаються льва на… печатці”. Відповіді на запитання хто був автором печатки Управи 5-го Звязку Новиків у Стрию, в який період часу вона використовувалася в організаційній роботі та ін. можна буде дати після виявлення та опрацювання інших документів цієї доби.
Печатка Управи 5-го Звязку Новиків у Стрию. З фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові.
Нижче подаємо опис печатки:
Матеріал: фіолетове чорнило. Форма: кругла. Розмір: 36 мм. Сюжетне зображення: лев в короні, повернений праворуч, що спинається лапами на скелю. Легенда: Управа V Звязку Новиків в СТРИЇ. Текст розділений двома зірочками. Датування: 29 травня 1928 р. Місце зберігання: ЦДІАУЛ. – Ф. 389. – Оп. 1. – Спр. 727. – Арк. 32, 38, 56, 64, 109, 122.
Андрій СОВА історик
Джерела та література:
Сова А. Печатки як джерело до історії організації “Пласт” у Галичині (1910–30-ті роки) // Книжкова та рукописна культура: історія, методологія, джерельна база: тези доповідей і повідомлень: міжнародна наукова конференція (Львів, 17–18 травня 2012 р.). – Львів, 2012. – С. 32–35.
Сова А. Лев на печатці організації “Пласт” у Стрию // Знак. Вісник Українського геральдичного товариства. – Львів, 2015. – Січень. – Чис. 65. – С. 4.
Фіолет презентує «Силу» – свій сьомий студійний альбом, записаний за стипендіальної підтримки Українського Культурного Фонду.
Частина матеріалу була написана задовго до повномасштабного вторгнення 24-лютого («Дівчисько», «Шкереберть», «Вальдшнепи», «Не забувай мене» та ін.) і мала увійти до номерного лонгплею Фіолету, проте події в країні внесли свої корективи в пісенну селекцію та концепт майбутнього запису.
Інша частина матеріалу («Заряджай», «Ой, чи живі», «На Чорному морі», «Сила» та ін.) з’явилася вже після 24-го лютого і в ній сповна відобразилися реалії війни та випробувань, які випали на українців в умовах війни з росією.
Робота над альбомом тривала паралельно в кількох містах – Києві, Львові та Луцьку. Над аранжуваннями більшості композицій працював гітарист Фіолету Роман Андрухів в тандемі з Мар’яном Криськувим та львівською студією «Jenny Records».
Окремі речі були зроблені спільно з Романом Сорокою («Говори», «Заряджай»), Іллею «LETAY» Рєзніковим («Не забувай мене», «Саме собою»), Олексієм Мазуром з MOLA Sound («Дівчисько», «На Чорному морі») та київською студією Plan B («Ой, чи живі»).
До запису також долучилися трубач Денніс Аду («близькодалеко»), саксофоніст Володимир Лєбєдєв («Не забувай мене»), клавішник Олександр Форсюк («На Чорному морі», «Саме собою») та учасник гуртів «Шпилясті кобзарі» і «Гайдамаки» бандурист Юрко Миронець («Вальдшнепи»).
За основу обкладинки лонгплею музиканти взяли картину ілюстраторки з Дніпра Лізи Яблонської-Михайлусь.
Свій новий альбом Фіолет присвячує кожному українцю, який не лишися осторонь боротьби зі східним агресором – від героїв ЗСУ до тих, хто донатами чи іншими способами регулярно підтримує українську армію.
«Через глибокі метафори і гостру соціальну складову кожна історія вимагала індивідуального підходу. Головним завданням було зберегти емоцію і нерв кожної пісні, тому стилістично не прив’язувався до стилів і певного звучання. Саме тому в деяких піснях звучить бандура та флюгельгорн. Деякі треки в максимально повільному темпі, а деякі – пронизані гострими хайгейновими гітарними рифами. Альбом перш за все для вдумливих людей, з внутрішньо-непохитним культурним стержнем. Вдячний за можливість працювати з таким матеріалом», – поділився враженнями про роботу над альбомом Роман Андрухів.
«Я невимовно вдячний УКФ за можливість зафіксувати в піснях нерв цієї епохи. Її розпач, біль, нашу незнищенну віру в ліпше, відчуття єдності та братерства. Від текстів написаних ще до 24-го лютого, але таких доречних усьому, що відбулося опісля, спиною маршують табуни мурах. Мова про «Говори» і «Memento mori», написані мною в лютому, в проміжках між туровими виїздами Фіолету. А ще мені багато важить, що «Сила», попри вкрай стислі терміни роботи, вийшла жанрово різноплановою – від піанобалад і екстатичного поп-року до в міру агресивної альтернативи з соціальною повісткою. Хочеться, аби ці пісні почули якомога більше українців. Культура була, є і буде на часі», – розповів фронтмен гурту Сергій «Колос» Мартинюк.
2 лютого 2023-го Фіолет з концерту в Києві розпочне тур на підтримку нового альбому. В перелік міст увійдуть: Львів, Луцьк, Тернопіль, Івано-Франківськ, Вінниця, Дніпро та ін.
Сьогодні завершуємо знайомити читачів Фотографій Старого Львова із статтею Никифора Гірняка “Львів у воєнних роках 1914-1918”, що була опублікована збірнику “Наш Львів. Ювілейний збірник 1252-1952”, виданому видавництвом “Червона калина” у Нью-Йорку в 1953 р. Першу частину можна прочитати тут, другу – тут.
Никифор Гірняк
ПЕРЕД ЛИСТОПАДОВИМ ЗРИВОМ
Під впливом суґестій стрілецьких старшин архикнязь Вільгельм,до якого групи належали тоді УСС, робив енерґійні заходи, щоб їх перенесено з Єлисаветщини до Львова. Але протидії ворожих чинників переважили; УСС-ів розкинено на найдальше від Львова висунені пункти бесарабсько-румунського кордону та по буковинських містах.
Ще перед виїздом УСС з України на політичному виднокрузі зарисовувалися великі переміни; тоді Болгарія скапітулювала, фронт центральних держав заломився. Їх програна ставала, щораз більше наглядною. Ми числилися з розвалом Австрії і з тієї причини привязували вирішне значення до того, щоб УСС в тій історичній хвилині були в серці Західньої України. Але сталося інакше.
Степан Баран
Безпосередньо після нашого прибуття на Буковину я дістав заклик з Народньої Канцелярії, негайно приїхати до Львова на важну нараду. Заклик підписав д-р Степан Баран. Він поінформував мене, що українські політичні кола, готовляться до проголошення незалежної Західньо-Української Держави у хвилині неминучого розпаду Австрійської монархії, У Львові вже почав діяти тайний Військовий Комітет, до якого УСС мають вислати своїх представників. Д-р Баран запропонував мені вступити в члени цього Комітету й подати інших кандидатів з-поміж старшин УСС. Він поінформував мене дальше, що наші політики сконтактувалися з Українським Національним Союзом у Києві, та що звідтіля прийшла опінія, щоб галицькі українці покищо не проголошували злуки із Українською Державою, бо УНСоюз готовиться до повстання на випадок проголошення гетьманом федерації з Москвою. На нараду в Народній Канцелярії були запрошені також чотар д-р М. Новаківський і сотник Дм. Вітовський. Але вони того дня не явилися у Львові. Я відповів д-рові Баранові, що із-за великого віддалення постою Коша від Львова, я не взмозі працювати у Військовому Комітеті постійно, бо мої обовязки на це не позволяють; одначе я охотно буду у звязку з цим Комітетом та виконуватиму усі його доручення. А на моє місце я пропоную чотаря д-ра Старосольського й хор. Дм. Палієва, бо вони можуть являтися на всіх нарадах Комітету. З того часу постійними співробітниками Військового Комітету у Львові були два названі старшини. Я приготовляв з доручення того ж Комітету Гуцульщину до Листопадового Зриву; зорганізував у Косові Повітову Національну Раду й відкомандував стрільців Косівщини до праці в повіті. З власної ініціятиви я пробував зорганізупати у м. Вижниці таку саму Національну Раду, але мої заходи розбилися об пасивність тамошньої інтеліґенції, що чекала інструкцій від свого провідника, М. Василька.
“Вхід до “Народного Дому” при вул. Театральній. Там містилася українська військова команда і там містився військовий комітет перед захопленням влади у Львові. З військового погляду незручне місце для керування боями” – Степан Гайдучок. Восьмий зліва у військовому однострої Іван Боберський. Львів, листопад 1918 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Наші політичні діячі деколи утруднювали працю Військового Комітету. Дуже великий, коли не вирішний, вплив на вислід нашої війни з поляками мала така подія. В другій половині жовтня 1918 р. Військовий Комітет доручив мені збурення мосту на Сяні в Перемишлі. Я переговорив цю справу з моїм стаційним старшиною, сотн. О. Семенюком, який мав при собі декілька УСС-ів з піонерської сотні, досвідчених у такому ділі. Він погодився виконати це доручення Військового Комітету, вибрав собі 10 УСС-ів і виїхав з потрібним запасом екразиту в Перемишль. Тут він сконтактувався з Президією Повітової Національної Ради і від неї дістав доручення не зривати моста, бо – мовляв – коштує 2,000.000 корон. По Листопадовім Зриві, коли треба було зірвати міст, не найшлося на місці фахівців для цього.
Василь Вишиваний (Вільгельм Габсбург, 1895-1948), австрійський архікнязь (ерцгерцог) династії Габсбургів, полковник Легіону Українських Січових Стрільців
У Львові працювало багато УСС при Військовому Комітеті. Звязковим між Кошем УСС і Львовом був сотник д-р Іван Рудницький. Останньо приїхав він в «парадному» одязі, щоби разом зі мною бути в архикнязя Вільгельма та просити його вислати сотника Дм. Вітовського до Львова. До того часу ми не виявляли архикнязеві нічого про Військовий Комітет, уважаючи, що членові династії Габсбурґів ніяково виявляти приготування австрійських українців до упадку Австрії. З тієї причини ми зі сотником Рудницьким їхали з деяким острахом до архикнязя. Але не було іншої ради – доручення Військового Комітету треба було виконати. В розмові з архикнязем виявилося, що наші сумніви не були оправдані; він знав уже з інших джерел про пляни українців і стояв всеціло по нашому боці. Тому й погодився зразу на приділення Вітовського до Львова й по кількох днях на телеграму звідтіля негайно вислав його до Військового Комітету.
Коли Вітовський повідомив нас курієром 31 жовтня про поворот у ночі на 1 листопада, тоді УСС поспішним маршем гнали у Чернівці і 2 листопада завагонувались, а 3 листопада станули під Львовом. Тоді й показалося, наскільки слушне було передбачування УСС, що місцем для Стрільців після повороту зі Східньої України, повинен бути Львів. А що так не сталося, то за це постаралися ворожі чинники, які здавали собі справу з небезпеки переїзду УСС до Львова.
В суботу, 12 листопада 2022 року, о 16:00 у виставкових залах Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької (вулиця Листопадового чину, 7, другий поверх), відбудеться відкриття персональної виставки київської художниці Анни Верещаки «Ці квіти для тебе». Це – дебютний проєкт мисткині у Львові.
«Коли говоримо про мистецтво, важливо сказати про час, у якому воно існує. Цей проєкт особисто для мене є моєю філософією, це моя правда й моя щирість. Завжди були і будуть темні часи – питання лише в тому, яку роль виконуєш ти в цьому всьому. Я Аня, українська художниця, і моя роль працювати і бути тут задля розвитку української культури, освітлювати події сьогодення і дарувати людям мистецтво», – ділиться авторка.
У межах експозиції глядачам представлять живописні полотна й інсталяції. Художниця працює зі зображеннями людських тіл, тварин (часто собак), рослин. Серія робіт «Ці квіти для тебе» подібна на особистий щоденник Анни.
Українська художниця родом із Чернігова. Нині живе і працює в Києві. Навчалася на факультеті живопису в Державній художній середній школі ім. Т. Шевченка та в Національній академії образотворчого мистецтва й архітектури.
Працює переважно в галузях живопису та графіки, а також із іншими медіа. Займається колаборацією з різними брендами. Роботи мисткині експоновано в Києві, Барселоні, Мілані.
Сьогодні, 10 листопада 2022 року , о 15:00 в Львівському обласному молодіжному центрі (вулиця Володимира Винниченка, 12) відбудеться презентація книги «Християнська демократія. Рішення для України та Європи».
Книгу авторства громадського активіста Юрія Міндюка, журналіста Костянтина Канішева та політолога Валерія Майданюка видала ГО «Фонд сприяння демократії».
Книга розрахована для широкого кола читачів, політиків, політологів, журналістів, громадських та релігійних активістів, студентів, християн та всіх, хто цікавиться принципами побудови успішних і соціально орієнтованих держав.
«Християнська демократія стала для європейських країн ідеологією примирення та інтеграції після Другої світової війни. Християнсько-демократичні лідери Конрад Аденауер, Робер Шуман і Альчіде де Гаспері не лише заклали підвалини економічного процвітання Німеччини, Франції та Італії, але й стали батьками-засновниками Європейського Союзу. Універсальні цінності християнської демократії підняли з руїн повоєнну Європу і стали фундаментом соціальної держави, заснованої на свободі, солідарності та відповідальності. Ця книга розповідає про історії християнсько-демократичних прикладів успіхів, вдалої та невдалої боротьби за побудову суспільства добробуту, справедливості та цінностей», – йдеться в анотації книги.
Спікерами презентації стануть:
Валерій Майданюк, кандидат політичних наук, співавтор книги «Християнська демократія. Рішення для України та Європи»;
Валентин Балагура, політолог, громадський діяч, ГО «Велика держава»;
Юрій Гончаренко, експерт з питань інформаційної безпеки, віцепрезидент ГО Фонд сприяння демократії, просвітницька ініціатива InfoLight.UA;
Максим Колиба, доктор філософії, заступник директора Міжнародного інституту етики та проблем сучасності Українського католицького університету, старший викладач Школи права Українського Католицького Університету.
Також у цей день презентують просвітницьку ініціативу InfoLight.UA, яку реалізує ГО «Фонд сприяння демократії» за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні. В межах ініціативи відбуваються онлайн-тренінги з інформаційної гігієни та безпеки, фактчекінгу та протидії дезінформації.
Ті, хто не матиме змоги відвідати презентацію наживо, можуть переглянути її за посиланням.
Цікавий матеріал про вирощування винограду на поч. 1900-х років у передмісті Старі Броди подає нам єврейський часопис «Chwila», який видавався до Другої Світової війни у Львові. У №4066 від 21 липня 1930 року житель Бродів (можливо, Старих Бродів), колишній учень цісарсько-королівської гімназії ім. кронпринца Рудольфа, а на той час кореспондент цієї газети, дописувач рубрики «Література-Наука-Мистецтво», Генрик Адлєр написав замітку «Брідська екзотика. Португальський єврей – піонер виноградарства». Використовуючи у заголовку слово «екзотика», автор тим самим підкреслював щось незвичайне для даної місцевості, те, що здавалося дивовижним, надто мальовничим.
Журналіст зазначав, що від кількох десятків років знаходиться на території Старих Бродів виноградник, який щороку дає кількасот кілограмів цього шляхетного плоду різних сортів. Поява цієї брідської екзотики була пов’язана з енергійним переселенцем з Португалії, євреєм за походженням, Емануелем Карлосом Грійо, якого звичайний випадок долі переніс із теплої прийомної батьківщини в наші холодні краї. Генрику Адлєрові добре закарбувалося в пам’яті це ім’я, яке він ніби вчора прочитав на кольорових афішах, з яких більш як двадцять років тому цей португальський єврей закликав місцевих жителів запроваджувати виноградарство у своїх садах.
Броди, вул. Золота, 1900-ті роки.
Для автора статті Емануель Карлос Грійо був найцікавішим персонажем з його дитинства. І в дитячих фантазіях Генриха Адлєра ця постать була пов’язана з іспанською інквізицією. І на цьому тлі ставлення до нього було досить різне. У певні моменти той здавався нещасним єврейським вигнанцем із цієї жорстокої землі. А коли деякі поголоски ставили під сумнів його єврейство, то він видавався нащадком трагічних маранів – іспанських євреїв-християн. Однак бувало й так, що поставав він у дитячій уяві автора іспанцем – одним з тих, хто спалював євреїв на вогнищі, і тепер він прийшов шукати покаяння в єврейських Бродах.
У місті до прибульця ставилися досить стримано. І хоча дружина португальця походила з відомої єврейської родини, проте до його єврейства ставилися з деякою недовірою. Він не сповідував жодних релігійних обрядів і жив ізольовано від єврейської громади. Сусіди розповідали про його шляхетність і доброту, висловлювали захоплення його працьовитістю.
Російська границя, Броди
Генрик Адлєр, згадуючи свої дитячі спогади і сприйняття, писав: «Однак цікавим для мене була не лише його романтична постать, але і його виноградник. Поняття виноградника для мене було нерозривно пов’язане з Палестиною. Виноградник у Старих Бродах – то Палестина в найближчому сусідстві. І коли я, тремтячи, спостерігав крізь шпарини у високій огорожі кремезну постать пана Грійо, який працював у своєму винограднику, мені здавалося, що я бачу якогось палестинського колоніста у винограднику в Рішон-ле-Ціон».
На завершення статті, написаної у 1930 році, автор зазначає, що з того часу минуло понад двадцять з лишком років. Виноградники Грійо пройшли різні випробовування, пережили лихоліття Першої світової війни і під захистом високих парканів, які у перших роках захищали їх від нищителів, процвітають самотньо у нашому краї. Як тільки Грійо не намагався переконати місцевих селян, що наш клімат ідеально підходить для вирощування винограду, охочих займатися цією нелегкою справою не знайшлося. На той час виноградники, разом із їхнім господарем, якому все ж таки вдалося довести своє єврейське походження, залишалися чи не єдиною екзотикою «зубожілих одноманітних Бродів», якими наше місто стало після воєнних лихоліть 1914-20 рр.
Виноград
Невідомо, як склалася подальша доля Емануеля Карлоса Грійо та його виноградників. Напевне, португальському єврею, як і більшості бродівських євреїв, не вдалося пережити Голокосту (якщо він дожив до того страшного часу). Виноградники могли зберегтися, однак чи до них було вцілілим мешканцям в розбитих і знищених Бродах в перше воєнне десятиріччя? Можливо, хтось із жителів Старих Бродів має якусь інформацію чи пам’ятає розповіді старших людей про цю «брідську екзотику» – виноградники єврея-португальця в першій третині ХХ ст. – і зможе щось додати до цього матеріалу.
Турега Ю. Оподаткування виробництва алкогольних напоїв у м. Броди в XVII ст. // ХІIІ міжнародна наукова конференція «Історія торгівлі, податків та мита». 24–25 жовтня 2019 р.: тези доповідей. Київ, 2019. С. 16–17.
Adler H. Brodzki egzotyk. Portugalski żyd – pionierem kultury winnej latorośli // – 1930. 21 lipca. – №4066. – S.9.
Barącz S. Wolne miasto handlowe Brody. Lwów, 1865. – S. 17.
Ponikwa osiedle klimatyczne.
Sokalski M. Rys geograficzno-statystyczny złoczowskiego okręgu szkolnego wraz z dokładnym opisem poszczególnych miejscowości obu powiatów (złoczowski i brodzki). – Złoczów, 1885. – S.236.
На світлинах міжвоєнного періоду, а саме 1938 року можемо побачити місто Миколаїв. Населений пункт знаходиться в Стрийському районі Львівської області.
На кадрах бачимо панораму міста,...
