Виставка-аукціон "Храми львівських передмість" в кав’ярні-галереї “Штука”
У вересні та жовтні в кав’ярні-галереї “Штука” (вул. Котлярська, 8) триває виставка-аукціон “Храми львівських передмість” для збору коштів на реставрацію фасаду кам’яниці, в якій розташована кав’ярня.
Виставка-аукціон “Храми львівських передмість” в кав’ярні-галереї “Штука”
Маючи за плечима добрий досвід пов’язаний із реставрацією брами на Котлярській, 10, спільно із товариством художників-однодумців в кав’ярні вирішили, що збереження історичної архітектури завжди на часі. 50% від продажу робіт із виставки буде скеровано на першочергові роботи для захисту фасаду від затікання, за можливості – і на наступні етапи відновлення.
Виставка-аукціон “Храми львівських передмість” в кав’ярні-галереї “Штука”
“Загалом до виставки -аукціону на даний момент долучилося вже 39 художників, але їх буде більше, бо не всі ще закінчили свої роботи. Робіт зараз вже є 90 , але має бути близько сотні”, – розповів власник кав’ярні Євген Булавін.
Виставка-аукціон “Храми львівських передмість” в кав’ярні-галереї “Штука”
Серед художників, що долучилися: Катерина Білетіна, Юрій Сичов-Глазун, Емілія Сичева, Наталя Івженко, Петро Сипняк, Ірина Фартух, Ганна Животовська, Ірина Данилів-Флінта, Діна Турук, Олена Зотова, Андрій Кузьменко, Соломія Ковтун, Дарія Зав’ялова, Мар’яна Шута, Юрій Ямаш, Антон Яцик, Тетяна Казанцева, Ганна Стасишин, Олена Каменецька-Остапчук, Наталя Павлюк, Квітослава Булавіна, Оксана Андрущенко, Олена Жеребецька, Віктор Волошенко, Оксана Волошенко, Ілля Курчук, Ярослав Стабрин, Тамара Волошенко, Орест Манюк, Орест Мацейко, Ігор Біликівський, Богдан Мисюга, Тетяна Маслова, Богдан Писаренко, Марта Луків, Марія Бобак, Галина Козак, Олеся Пілат та Ярина Онишко.
Виставка-аукціон “Храми львівських передмість” в кав’ярні-галереї “Штука”
“Загалом для ремонту систем водовідведення та реставрації фасаду кам’яниці потрібно близько 160 тисяч гривень. Але сума може змінитися в процесі робіт, адже не до кінця відомо з чим ми можемо зіштовхнутися”, – пояснює Євген.
Виставка-аукціон “Храми львівських передмість” в кав’ярні-галереї “Штука”
Аукціон відбувається на ФБ-сторінці кав’ярні і завершиться у понеділок 31-го жовтня о 9:00. Альбом поповнюється – https://bit.ly/3TvxqXa. Ціна роботи стартує з 1000 гривень, крок 200 гривень. Але можна одразу придбати роботу за 4000 гривень. І це унікальна нагода придбати роботу відомого художника за дуже невеликі гроші, та ще й зробити щось корисне для міста.
25 вересня о 19.00 у Бомбосховищі FESTrepublic відбудеться концерт “Melodies de Paris” у виконанні FIJI Band. Вечір буде затишним і благодійним, повідомили організатори VINIL Concert agency.
FIJI – це якісно новий Львівський folk & jazz бенд, що формує власний стиль як мікс народної, естрадної, джазової та ретро музики. Цьому сприяє неординарний склад колективу: скрипка, гітара, баян, контрабас, перкусія та вокал.
«Кожен з виконавців є професіоналом свого інструменту, що надає кавер бенду неповторного звучання. Ви упізнаєте кожен твір, але почуєте його заново. Неймовірно романтичні французькі мелодії лунатимуть у безпечному та затишному бомбосховищі і це додасть вечору особливого шарму», – зазначають організатори.
Концерт буде благодійним, бо кошти, виручені з продажу квитків, перерахують на лікування Ромчика Олексіва. Ромчик – 7-річний хлопчик, який постраждав від ударів окупантів по Вінниці. Він зараз проходить реабілітацію в Німеччині.
«Ромчик – дуже сильний і добрий хлопчик, з яким 14.07 у м. Вінниця трапилася біда – ворожа ракета, що принесла смерть мами, доброї і прекрасної Галини. Музикою і красою ми хочемо повернути трохи добра у наш світ. Вас чекає атмосфера французьких вулиць та насолода вечірнім затишком. Запрошуємо вас насолодитись прекрасною музикою акордеону та долучитися до доброї справи», – запрошують учасники FIJI Band.
На ретро-поштівках і світлинах та написах до них часто зустрічаються різного роду помилки. Причини їх появи бувають дуже різні. Натомість в наш час вони частенько стають причинами помилок в публікаціях або хибних трактувань зображення колекціонерами.
1. Неуважність
Почну з випадкової помилки на поштівці з віддзеркаленим зображенням гори Туркул і уславленого озера Несамовите. Видав її Заклад фотографічний Аби і Лазаря Геллерів (м. Надвірна), а у 1930-х роках друкарня святого Войцеха у м. Познань надрукувала її значним накладом у вигляді ротогравюри. Найімовірніше це в Познані під час друку не тою стороною встановили кліше, оскільки існує правильна поштівка видана Закладом Геллерів з невіддзеркаленою фотографією гори Туркул, щоправда, без озера (див. тут).
Туркул і озеро Несамовите. Друкарня св. Войцеха (Познань). Джерело: dlibra
Якщо взяти сучасну світлину озера і вставити її на цю поштову листівку, то вона мала б ось такий вигляд.
Фотоколаж. Автор сучасного фото EugeneB. Ліцензія BCC BY-SA 3.0. Джерело: Wikipedia
Ще одне чорногірське озеро через невірний напис потрапило до декількох цікавих публікацій, але зовсім про іншу водойму. Наприклад, у статті Втрачена велич Карпат: старовинні знімки озера Шибене є багато фотографій озера Шибене на Франківщині (по суті, це було водосховище), але на одній з них – озеро Бребенескул на Закарпатті. Ось ця світлина з помилковим написом (правильний текст мав би бути таким: “Озеро Бребенескул під Гутин-Томнатиком”).
Поштівка з помилковим написом. Заклад фотографічний А. і Л. Геллерів (Надвірна)
Авторів статті якось не збентежив той факт, що навіть краєвиди підказують, що невелике озеро Бребенескул розташоване на високогір’ї, а величезне водосховище Шибене знаходилось у річковій долині, що чудово видно на наступній світлині.
Озеро “Шибенка” під Чорногорою. Авто фото Генрик Ґонсьоровський. Джерело: Polona.pl
2. Підміна дійсності з пропагандистською метою
Мова йде про пропаганду часів Першої світової війни і ця тема невичерпна. Усі задіяні у війні країни випускали газети, плакати і поштівки, на яких з перебільшенням зображали кровожерливих ворогів і своїх “хоч до рани приклади” вояків, чужі невдачі і свої звитяги і т. д. В той час як плакати і газети були локальними, то поштові листівки розлітались по усьому світу!
У цій війні окреме місце займала Карпатська війна, яка тривала чотири місяці. Однією з найбільших битв у ній був масштабний штурм гори Звенів (нім. Erstürmung des Zwinin), який відбувся з 5 лютого по 9 квітня 1915 року. Тоді Центральні держави отримали вирішальну перемогу, а росіяни втратили 33 000 солдатів. Ці події вимагали відповідного пафосного краєвиду для поштівки. Великій перемозі – велику гору!!! А тепер погляньте на вид з гори Звенів на околиці на світлині 1915 року (фото самої гори тут). Такий сонний, лагідний краєвид, безумовно, не міг сподобатись австро-угорській пропагандистській машині.
Світлина 1915 р. з видом з г. Звенів в сторону села Плав’я. Автор: Фрідріх фон Фрідебурґ
Отож, почались пошуки грізного карпатського краєвиду. Результат вийшов набагато кращий, ніж орявсько-тухольські краєвиди або вигляд гори Звенів (1088 м над р. м.).
Текст на поштівці:
“Поздоровлення з Карпат. Звенів біля Тухлі в Галичині, яку австро-угорські війська і німецька Південна армія взяли штурмом. Велика втрата для росіян, загинули 2 генерали, 5 полковників і 120 офіцерів. Багато боєприпасів і 25000 полонених залишилися в наших руках.”
В дійсності ж на світлині – найвідоміша культова гора польських Татр Ґевонт (1895 м над р. м.).
Вид на Ґевонт з полонини Кондратової. Поштівка 1927 р. Джерело: Polona.pl
3. Помилкові написи
Дуже поважна польська організація “Музей спадщини Кресів давньої Речі Посполитої” у статті про Яремче, розмістила світлину ніби-то яремчанського водоспаду Капливець, який насправді знаходиться у с. Микуличин. Якби вони не полінувались, перевірили і пошукали, то могли б знайти іншу світлину цього ж водоспаду, під якою стоїть авторитетний підпис мандрівника і фотографа Г. Ґонсьоровського, і тоді опублікувати фотографію не Капливця, а водоспаду Пробій, який є головною візитівкою Яремче.
Можна вибачити цю помилку польському інтернет-порталу, але ця сама поштівка з невірним написом зустрічається у статті “Яремче 100 років тому: унікальні світлини та поштівки” на сайті українського інтернет-видання “Прикарпатська інформаційна корпорація”, яке хвалиться, що однією з їхніх родзинок є фотографії!
Водоспад Капливець на поштівці в Яремче
Водоспад Капливець на поштівці в Микуличині
4. Поштові штемпельні відбитки
На поштівці видніється напис “Stanislau – Liedengasse” і можна подумати, що це якийсь палац у Івано-Франківську, про що на деяких форумах тривали обговорення. В дійсності ж на поштову листівку просто було нанесено адресу – місто Станіслав, вул. Липова (тепер – м. Івано-Франківськ, вул. Т. Шевченка). Очевидно, поштівка пройшла через поштове відділення Івано-Франківська, де і був поставлений цей штемпель.
Палац Гредлів на ретро-листівці
А сам палац знаходився у Скольому і належав баронам Ґредлям. Він і зараз – дещо видозмінений – прикрашає це місто. На наступному малюнку зображено цей палац так, що стає зрозумілим – і фотограф, і художник стояли майже на одному й тому самому місці з найбільш мальовничим ракурсом на будівлю.
Сколівський палац Гредлів (Грьодлів) на листівці-лепорелло з перших років ХХ ст.
Це не єдиний приклад невірного трактування напису на поштівці. У 1928 р. заклад фотографічний Аби і Лазаря Геллерів у Надвірній випускає поштівки з невеликим, але мальовничим водоспадом на потоці Бухтівець при його впадінні до річки Бистриці Надвірнянська.
Бухтівецько-Бистрицький водоспад у с. Пасічна. Заклад А. і Л. Геллерів (Надвірна). Джерело: Polona.pl
Пізніше те саме видавництво випускає поштівку з іншою світлиною цього ж водоспаду у Пасічній (на реверсі напис українською мовою – “218. Пасічна. “Водоспад” і дата 1932 р.), а згодом іще одну з коротким написом “Водоспад” (на реверсі – просто 218). Відтак на звільненому місці замість Пасічної почали з’являтись назви інших популярних місцевостей, як от Микуличин або Дора. І знову ж це не опис зображення на картці, а штемпель поштового відділення місцевості, з якої відбувалась відправка кореспонденції.
В наш час такі поштівки частенько прикрашають статті про нанесені на них назви місцевостей. Тобто тут помиляємось ми, а не видавці поштівок.
Водоспад з ніби-то різними локалізаціями
5. Фотомонтаж “до невпізнання”
На цьому тема водоспадів не вичерпується. Погляньте, як в дійсності виглядає водоспад у Дорі, створений у вузькій долині невеликим потічком Кам’янка.
Справжній водоспад в Дорі. Заклад А. і Л. Геллерів (Надвірна). Джерело: Polona.pl
А тепер пропоную подивитись на “творчу працю” – поштівку 1905 року, видану у Відні Е. Шрайєром, на якій бачимо перекати води, накладені постаті якихось селян і знову напис, що це водоспад у Дорі на потоці Кам’янка. Оригінал настільки змінено, що складно здогадатись, де саме зроблено фото. В дійсності ж це, як кажуть в наш час, “відфотошоплена” фотографія каскадів потоку Барнар в Румунії, автором якої був фотограф Юліуш Дуткевич (про цього фотографа буде згадка трохи пізніше).
Водоспад у Дорі на потоці Кам’янка, фантазійна поштівка
Водоспад у Дорі на потоці Кам’янка, оригінальне фото Ю. Дуткевича зі статті “Історія сучавських поселень: Броштені”
6. Безсоромний бізнес
Хочу зауважити, що майже усі подальші поштівки, приведені мною, походять з видавництва Якова Оренштайна в Коломиї. Попри величезні заслуги цього славного коломиянина, одного з найвідоміших книговидавців України першої половини ХХ ст., поштівки з його друкарні мають дуже багато помилок. Найчастіше це невірні написи, деколи невідповідність польського і українського текстів, а деколи банальні орфографічні помилки.
На цій світлині з написом “Яремче (камінь Довбуша)” зображено знамениті скелі в Уричі, тепер більш відомі як “руїни замку Тустань” на Львівщині.
Скелі в Уричі. Видавництво Я. Оренштайна в Коломиї. Автор світлини Ю. Дуткевич
Не треба думати, що на початку ХХ ст. було складно перевірити, що то за скелі, бо не було інтернету. На той час вони були вже дуже відомі, ба, навіть століттям раніше потрапили до чудового альбому австрійського живописця Антонія Ланґе “Збір найгарніших і найбільш цікавих околиць в Ґаліції”, а в кінці ХІХ ст. став місцем подій чудової історичної повісті Зиґмунта Качковського “Лицарі Ольбрахта”.
“Камінь під Уричем в Стрийському циркулі” з альбому А. Ланґе
Щодо наступної поштівки можна сказати коротко: Писаний камінь знаходиться не на Чорногорі, а на фотографії взагалі не він! Це знамениті Скелі Довбуша в Сколівських Бескидах, на яких не бував тільки лінивий. Не думаю, що книговидавець Яків Оренштайн контролював випуск поштівок, інакше він міг би мати додатковий дохід, штрафуючи своїх робітників за недбалість.
Скелі Довбуша біля с. Бубнище. Видавництво Я. Оренштайна в Коломиї. Автор світлини Ю. Дуткевич
До речі, можна побачити цю ж саму світлину з правильним написом “Komnata w skale Bubniszcza / Pozdrowienie z Bolechowa” (див. тут). Зустрічається вона і в іншій версії, де до існуючої групи людей доліплено іще багацько народу (див. тут), проте найцікавішою для мене знахідкою виявилась ця ж фотографія з написом “Печера Довбуша в Бубнище”, видана як геліогравюра на основі оригіналу авторства Юліуша Дуткевича, про що свідчить підпис зліва під світлиною.
Печера Довбуша в Бубнище. Поштівка з підписом Ю. Дуткевича
Завдяки пошукам будь-якої інформації про Ю. Дуткевича, я знайшов у Карпатському альманасі “Плай” №58 (Варшава, 2019 р.) дуже змістовне дослідження біографії цього фотографа, яке зробив краєзнавець Анджей Вєльоха. Пропоную уривок статті, завдяки якому проясняється дана тема:
“Сам Дуткевич поштівок не видавав, що виглядає дивним, якщо взяти до уваги той факт, що свого часу він займався друкарством. Ми не знаємо точної дати смерті Юліуша Дуткевича, тому невідомо, чи фотографії потрапили до видавців поштових листівок після його смерті, чи, можливо, були продані його спадкоємцями, чи він сам зробив їх загальнодоступними. Фактом є те, що в багатьох випадках, відтворені на листівках фотографії починали жити своїм життям і представляти щось зовсім інше, ніж раніше. Я не знаю, чи вони були потрапляли до видавців без підпису чи з неправильним описом, але є дуже багато прикладів такого типу метаморфоз, які особливо легко вводять в оману колекціонерів листівок.”
Анджей Вєльоха припускає, що Яків Оренштайн в якийсь спосіб набув світлини Ю. Дуткевича (можливо, без інформації), а далі без вагань почав друкувати поштові листівки з вельми фантазійними написами. Саме так з’явились невідповідні тексти на вже згаданих поштівках зі скелями в Уричі, Бубнищі та на багатьох інших.
7. Фальшування туристичних принад
Ще до відкриття для себе дослідження А. Вєльохи я зустрів поштівку, краєвид на якій змусив мене згадати усі останці, які я бачив у наших горах, але безрезультатно. Я, звичайно, не міг бачити геть усі скелі, але напевно в околицях Татарова над Прутом такого “стовпа” немає. Виявляється це вид з оглядового майданчика клаузи на долину річки Перкалаб у верхів’ях Білого Черемошу. Фото було зроблено Ю. Дуткевичем, поштівку видав Я. Оренштайн. Зараз цю скелю майже неможливо побачити – клауза імені кронпринца Рудольфа перетворилась в руїни, а долина значно заросла лісом. Але знайшлись добрі люди, які зробили з дрона види залишків клаузи та околиць і виклали в Youtube.
Поштівка з загадковою “скелею в Татарові” і скріншот з відео про руїни кляузи. Джерело: КнязівЧан
Натомість те, що в Татарові називають скелями, виглядає зовсім інакше, а геологи навіть не вживають слово “скеля” щодо цього явища – науково це називається відслоненням флішових порід в схилі долини. Можливо, у видавництві вирішили, що скелі не надто ефектні і поштівки з ними не будуть успішним товаром. Тим не менш, це місце над Прутом дуже мальовниче і зустрічається як на старих, так і на сучасних світлинах.
Поштівка “Татарів. Вид скелі над Прутом”, видана 1923 р. у Відні Е. Шрайєром. Джерело: Polona.plСучасне фото цього ж місця. Автор Marek Kusiak
8. Відверте порушення авторських прав
Відомо, що Ю. Дуткевич у період свого перебування в Яссах побував у Бистрицьких горах на запрошення місцевої влади в зв’язку з візитом короля Румунії Карла І влітку 1883 року до маєтку Броштені, Вже восени цього ж року фотограф видав чудовий фотоальбом “Броштені”.
Обкладинка фотоальбому “Броштені”
Принаймні дві світлини з цього альбому були випущені видавництвом Я. Оренштайна, але з написами, що це околиці Ворохти. Загалом складається враження, що у видавництві Я. Оренштайна не заморочувались змістом фотографій з гірськими краєвидами – брали щось гарне, додавали назву популярної місцевості, як от Ворохта, Татарів, Яремче або Писаний Камінь та й вйо до друку! Залишається нерозкритим питання, навіщо це було робити? Якщо румунські краєвиди продавати туристам у Ворохті, то хіба тільки при цьому прибрехувати, що шановні гості ще не усе бачили і їм варто приїхати знову!
На двох наступних світлинах – неправдиві краєвиди Ворохти і справжня краса Бистрицьких гір в Румунії.
Псевдо-Ворохта на поштівці Я. Оренштайна
Світлина з ущелиною Барнар в Румунії Ю. Дуткевича
Псевдо-Ворохта на поштівці Я. Оренштайна
9. Поспіх при компонуванні матеріалу
Найкращим прикладом поспіху при компонуванні матеріалу є помилка у польському журналі 1933 року “Туристичні відомості. Станіславське воєводство”. На 68-ми сторінках автори розмістили матеріал про туристичні принади Івано-Франківської і частково Львівської областей, доповнений численними світлинами (і трохи рекламою). У створенні цього журналу брали участь президент Станіславського відділу Польського Татранського Товариства Антоній Фіріх і його колега, керівник фотографічної секції ПТТ професор Максиміліан Розенбаум. Я не думаю, що це вони допустили так кричущу помилку, найімовірніше редакції забракло якоїсь фотографії для остаточного монтажу журналу, можливо, підтискав також і час, тож витягли будь-що зі своїх архівів і вставили в кінці “Відомостей”.
Навіть попри слабу якість неозброєним оком видно, що на фото – не “ворохтянська” гора. І дійсно, це гора Ханен (Hahnen) у швейцарських Альпах , що височіє над курортом Енґельберґ. Ось вона на старенькій поштівці.
Поштова листівка, на якій на аверсі написано “Szusem z Turkuła, w głębi Kozły”. І знову, як в першому прикладі (з Туркулом і Несамовитим озером), ми маємо справу з поштівкою закладу Геллерів, перевидану друкарнею святого Войцеха у м. Познань у вигляді ротогравюри. Складно сказати, чия це помилка – Геллерів чи познанської друкарні, тим паче, що на реверсі написано українською мовою “Зїзд з Туркула, подалше Козли”, а це означає, що у Познані вдавались до повної копії поштівки. Зрозуміло, що назву Ворохта “штемпельнула” місцева пошта, проте можна сміливо ствердити, що на світлині точно не Чорногора!
Псевдо-чорногірський краєвид. Заклад фотографічний А. і Л. Геллерів (Надвірна). Джерело: Polona.pl
Для тих, хто не був на Туркулі, я поясню на супутниковій карті. На Чорногорі є два невеликих бічних хребта – Великі і Малі Козли. Оскільки на поштівці не сказано, якиq з них на фотографії, я обвів їх обидва червоними прямокутниками. Тепер стає очевидним, що як би не з’їжджати з Туркула, то неможливо, щоби ці хребти мали вигляд загострених вершин.
Супутникова мапа району гори Туркул
Серед усіх поштівок, побачених у нетрях інтернету, одна мене зачарувала і до неї я не маю жодних застережень. Прекрасний краєвид, колоритний пастух і чудовий опис без помилок! Шкода тільки, що пастуха залишили чорно-білим.
Поштівка, видана 1918 р. у Відні Е. Шрайєром. Джерело: Polona.pl
І на цій веселій ноті я закінчу, підсумовуючи тему: “Якщо не знаєте напевно, не довіряйте написаному!”
В неділю, 11 вересня 2022 року, у Центрі Довженка відбудеться спектакль для дітей від Одеського театру «Майнкрафт проти Бравел Старс». Початок о 17:00, повідомили організатори.
«Зустрічайте у Львові прем’єру інтерактивного шоу-спектаклю для дітей за мотивами двох найпопулярніших ігор! Незабутні враження для ваших діток: Майнкрафт проти Бравел Старс від Одеського театру», – запрошують організатори.
День традиційного костюма в Радивилові. Фотограф: Мар'яна Олійник
В неділю, 4 вересня 2022 року, на території історичної Волині, в містечку Радивилові Рівненської області, в етно парку “Ладомирія”, відбувся День традиційного костюма.
День традиційного костюма в Радивилові. Фотограф: Мар’яна ОлійникДень традиційного костюма в Радивилові. Фотограф: Мар’яна Олійник
Свято було започатковане п’ять років тому. Захід неабияк сприяє продовжувати досліджувати і відроджувати український, в тому числі, автентичний одяг.
День традиційного костюма в Радивилові. Фотограф: Мар’яна ОлійникДень традиційного костюма в Радивилові. Фотограф: Мар’яна ОлійникДень традиційного костюма в Радивилові. Фотограф: Мар’яна Олійник
Організатор свята, історик Володимир Дзьобак, голова ГО “Центр дослідження і відродження Волині” прокоментував дійство: “День традиційного автеничного костюма пройшов сьогодні в Ладомирії по-домашньому: тихо, камерно, спокійно. Біля сотні людей, приємне спілкування, гарний післясмак. Продовження буде!”
Нещодавно, 17 серпня 2022 року, виповнилося б 54 роки Кузьмі Скрябіну — композиторові, поету, співакові, письменнику й одному з найавторитетніших музикантів в Україні, якого палко любили слухачі та поважали колеги.
Історія гурту “Скрябін” розпочалася наприкінці 80-х років на Львівщині, звідки родом Андрій Кузьменко. І хоча за роки існування склад гурту неодноразово змінювався, в ньому був один незмінний учасник — лідер і голос гурту Кузьма Скрябін (Андрій Кузьменко). Гурт “Скрябін” був унікальним у багатьох сенсах: це був перший українськомовний гурт, що працював у жанрі синті-попу; один з перших українських популярних гуртів, який експериментував із жанрами техно; гурт, який створив революцію в українській музиці та став нашим Depeche Mode.
Андрій Кузьменко
Більшість гітів Кузьми створені наприкінці 1990-х або на початку 2000-х. Кузьма був філософом і поетом, тож глибина, філософічність та влучність його текстів неймовірно актуальні й сьогодні, особливо сьогодні. Такими вони залишаються як для слухача, так і для молодих музикантів, колег Кузьми. Наприклад, кілька днів тому власну версію гіта Скрябіна “Люди, як кораблі” записала співачка Roxolana.
Сьогодні згадаємо пісня легендарного музиканта і, які завжди залишаються з нами.
“Птахи”
“Птахи” — перший офіційний, студійний альбом, який гурт “Скрябін” записав уже в Києві, в 1995 році. Згодом музиканти розповідатимуть, що тоді, у середині 90-х, вони були під враженням від берлінської музичної сцени, тож “Птахи” стали їхньою спробою записати техно-альбом. “Птахи” — сучасний, живий і класний танцювальний трек, який і сьогодні сприймається неймовірно свіжо.
“Сам собі країна”
Не стидайся – то твоя земля Не стидайся – то Україна Добре там є, де нас нема Стань для батька нормальним сином
Здається, нема українця, який би не знав напам’ять рядків пісні Скрябіна “Сам собі країна”. Сьогодні, коли мільйони українців змушені тимчасово покинути свою землю через війну, ці рядки стали особливо символічними. Кузьма був патріотом, а ще відомий чесністю та безкомпромісністю. Він не боявся говорити незручні речі. “Ти сам собі країна, зроби порядок у своїй голові”, — рядки Кузьми, як можуть бути девізом і сьогодення.
«Танець пінгвіна»
Мене нервують люди Ті, шо думають мало
Ще одна пісня Кузьми, яку хочеться розбирати на цитати та слухати безперестанку. «Танець пінгвіна» був написаний на початку 90-х й увійшов до однойменного альбому 1998 року. Неймовірно популярна пісня серед українських музикантів, які неодноразово робили на неї кавери. Є версія, що самому Кузьмі особливо подобалася версія Івана Дорна.
«Люди, як кораблі»
Пронизлива, тонка й поетична композиція з альбому “Танго” 2005 року. «Люди, як кораблі» отримала друге життя завдяки Тарасу Тополі, лідерові гурту “Антитіла”, який записав її невдовзі після загибелі Кузьми та виконував на концертах пам’яті Кузьми Скрябіна.
“Шампанські очі”
Одне з найромантичніших освідчень у коханні в українській музиці — це, безперечно, пісня “Шампанські очі” Кузьми Скрябіна. Трек був написаний у 2006 році та став частиною альбому “Гламур”, одинадцятого студійного альбому гурту. Альбом Скрябін присвятив своїй доньці Барбарі, а в інтерв’ю зізнався, що “Гламур” — його особистий протест проти того, що відбувалося на екранах українського телебачення.
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”.
Іван Боберський, будучи головою українського товариства «Сокіл-Батько» у 1908–1918 рр., відіграв важливу роль у становленні та розвитку стрілецького руху в Галичині. Зокрема, він брав активну участь у створенні стрілецьких осередків, купівлі інвентарю, підготовці відповідних фахівців, організації та проведенні спортивних змагань зі стрільби тощо.
Старшини УСС. Зліва направо – 1-й ряд: поручник д-р Володимир Старосольський, сотник Дмитро Вітовський, сотник Осип Семенюк; 2-й ряд: отаман о. Никифор Гірняк, четар Микола Саєвич, четар Михайло Гаврилко, четар Іван Боберський.
Широкої популярності серед молоді набули його замітки та навчально-методична праця «Стрілянє до влучі» (1913). Значним досягненням стала розробка та уніфікація термінології зі стрільби (у словнику того часу з’явилися терміни: «стрілянє до влучі», «поцілка», «влуча», «стрілець», «стрілиця», «степінь», «постава» тощо. Завдяки сумлінній праці Івана Боберського, члени молодіжних організацій, зокрема «Сокола-Батька», які пройшли стрілецький вишкіл, а також січовики, пластуни, січові стрільці, члени спортивних товариств поповнили лави Легіону Українських січових стрільців, брали активну участь у розбудові Західно-Української Народної Республіки, воювали у лавах Галицької Армії.
На фронтах Першої світової війни соколи зі зброєю в руках самовіддано боролися за майбутню долю України, а їхній голова Іван Боберський упродовж 1914–1918 рр. – член та скарбник Бойової управи Українських січових стрільців (з 1917 р. – Центральної управи УСС), 1914–1915 рр. – член Головної української ради, 1915–1916 рр. – член Загальної української ради, 1918–1919 рр. – референт «Письменничого відділу» в Державному секретаріаті військових справ ЗУНР.
Вже традиційно до та після презентації частуватиме всіх гостей Торгова Марка Кава Старого Львова. Вхід безкоштовний.
VII Національний проєкт «Українська Пісня / Ukrainian Song Project» – найбільший в Україні проєкт україномовної музики, який щороку творить новумузичну історію України!
Цьогоріч він стартує уже всьоме, а відбудеться, у зв’язку із війною в Україні, не на “Арена Львів”, як кожного року, а у наших побратимів – у Польщі. Прийматиме проєкт місто Ґданськ, 18 вересня 2022 року.
Ґданськ – місто свободи, саме тому проєкт обрав це місто для проведення проєкту. Пісні, що лунатимуть зі сцени, будуть нести свободу і світло, а також любов і подяку братній Польщі за неймовірну і неоціненну допомогу Україні.
У проєкті здійснюватимуть свою мистецьку місію кращі українські виконавці: KAZKA, ALEKSEEV, Злата Огнєвіч, Арсен Мірзоян, TARABAROVA, TVORCHI, Анна Буткевич, SANSA та інші відомі артисти.
Афіша благодійного проєкту «Українська пісня / Ukrainian Song Project – 2022»
Фестиваль «Ukrainian Song Project» є благодійним, частина отриманих коштів буде спрямована на допомогу дітям, які постраждали під час війни в Україні.
Відбудеться також і телевізійна зйомка проєкту, яка через три тижні після проведення концерту транслюватиметься на топових українських телеканалах. В рамках заходу втілюватиметься проєкт «Польські діти – дітям України».
Проєкт «Ukrainian Song Project» недаремно називають «Українським Євробаченням». У минулі роки на масштабній сцені “Арена Львів” запалювали артисти та гурти: Тіна Кароль, Jamala, Злата Огнєвіч, MELOVIN, Олег Скрипка та гурт ВВ, Без Обмежень, Антитіла, ENEJ (Польща), Тартак, Скрябін, Олександр Пономарьов, Tayanna, Alyosha, Арсен Мірзоян, Pianoбой, О.Torvald та багато інших відомих українських зірок.
Отож, Національний проєкт «Українська Пісня / Ukrainian Song Project – 2022» уже на старті! Ти маєш бути в епіцентрі найкращої музичної події цієї осені!
В польському архіві вдалось відшукати фото, які були зроблені в роки Другої світової війни у місті Львові.
Львів, костел бернардинів, 1939-1945 рр.Університетська бібліотека, Львів, 1939-1945 рр.Пам’ятник Адаму Міцкевичу, 1939-1945 рр.У театрі, Львів. Вистава «Сліпе серце», 1939-1945 рр.Бюро газети “Львівські Вісті”, 1939-1945 рр.Львів. Вулична торгівля, 1939-1945 рр.Лев перед ратушею, Львів, 1939-1945 рр.Панорама міста Львова, 1939-1945 рр.Велика зала в ратуші, Львів, 1939-1945 рр.Кам’яниця Собєських у Львові, 1939-1945 рр.Зимовий Львів, 1939-1945 рр.
Кадри становлять неабияку цінність для історії міста,адже на них можна побачити вигляд, архітектуру та місцевих мешканців. Фото датуються 1939-1945 роками.
Властивість мистецьких виставок з належно продуманими смисловими лініями пригадуватися чи навіть тримати глядача в тривалій інтризі естетичної загадки після їх завершення виразно проявилася на експозиції, яка понад два місяці літа була частиною простору Палацу Потоцьких Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького. Тут була розгорнута персоналія живопису Народного художника України Віктора Москалюка. Саме її тематична упорядженість стала «дріжджами» до роздумувань про синкретичну природу творчості автора, розпорядника багатої палітри суспільно ангажованих саморефлексій та алюзій.
Віктор Москалюк. Готичний цикл Карнавал. Фото Романа Яціва
Розташування виставкових залів сприятливо позначилося на режисурі представлення численних картинних циклів та поліптихів. Саме такі розширені просторові форми є властивими для Віктора Москалюка, шукаючого дієвих способів розкриття складних історіософських смислів у ціннісному імперативі українського життя між минулим і прийдешнім. Такою націленістю були позначені ще й ранні твори художника, з увагою до етнокультурних артефактів та чиннику Часу в його багатовекторних контекстуальних зв’язках. Полотно «Спадкоємність» із серії «Сільські мотиви» (1988) стало однією з перших спроб проникнення у приховані смисли предметного оточення людини, носія певного генетичного коду. Крок за кроком концепт культурної пам’яті оволодівав тематичним діапазоном автора, розширював спектр його зацікавлень джерелами – мистецькими та історичними. При цьому В. Москалюк системно працював над технікою живописання, оперуючи ще й власним досвідом копіювання музейної класики. Не відступаючи від постмодерного «естетичного наративу» в ключових пунктах морфології і синтаксису пластичного образотворення, він виходив на дедалі цікавіші (і багато в чому несподівані) інтелектуальні конструкти-«шаради», недомовленість яких відкривала нові траєкторії пізнань.
Віктор Москалюк. Дорога до світла. 2016. Фото Романа Яціва
Уже наприкінці 1990-х років образні шукання художника набувають оригінальних форм-міфологем. Віктор Москалюк робить багато композиційних варіантів різних фігуративних сцен, в яких, неначе в реконструйованих старих світлинах, «проявляються» ті чи інші образи/сюжети пережитих діалогів між неідентифікованими персонажами уявних алегоричних дійств. Це був шлях до вироблення власної творчої методології. В її основі – не пасивне малювання з натури, а штудії (малювання як дослідження) портрету, людської фігури, природи чи предметного світу, а рівно-ж свого роду лабораторії над класичними сценами (біблійними, історичними, батальними, куртуазними, міфологічними, етнографічними тощо). Саме це стало запорукою його входження в герменевтику минулого як «уламків підсвідомого» з самобутньою проєкцією на сучасність.
Віктор Москалюк. Історична сцена. Фото Романа Яціва
Картинні ряди вишукувалися на виставці як фраґменти театралізованої містерії, коли в концептуальному діалозі перебувають цитати з безпосередніх вражень автора та містифікації, втішання «безмежним світом» (дефініція самого мистця) та метафізичної природи алюзії. В такій несподіваній комбінації візуальної інформації виростають мережі смислів з наданими кожному глядачеві правами трактувати їх через суб’єктивовані оціночні ракурси. Маєстро В. Москалюк з притаманною йому самоіронією «підштовхує» реципієнтів до інтелектуальних мандрівок поміж історією та вимислом, реальністю та абсурдом. Робить це не просто майстерно, а з віртуозністю, «заманюючи» кожного в наскрізь гротескно-метафоричний простір своїх полотен. Так працює чимало його серій і циклів творів, зокрема «Прогулянка з Гетьманом», «Контрасти», «Дорога до світла», «Готичні мотиви», «Контрасти звичайної гри», «Подорож у неволю», «Ляльки», «Ангел, що охороняє сон волхвів», «Біля джерела», «Літня подорож. Косівські мотиви» та ін.
Віктор Москалюк. Місячна легенда. 2019. Фото Романа Яціва
Щоб розгадати секрет дієвості картин Віктора Москалюка цього широкого тематичного ряду, необхідно звернутися до всіх складових їх пластично-образної структури. Крім самого режисерування людськими фігурами, динамічними кінними мотивами та розмаїтим антуражем, художник виробив відповідну манеру живописного письма, коли колір, фактура і світло формують локальний експресивний лад кожної композиції зокрема. Для створення окремих образів (як, для прикладу, у поліптиху «Птах на відпочинку», триптиху «На острові ранок» чи диптиху «Ти знову прилетіла») автор застосовує ексклюзивні композиційні прийоми, розширюючи сам простір розгортання тієї чи іншої символьно-алегоричної фабули.
Віктор Москалюк. Літня подорож. Косівські мотиви. Поліптих. Фото Романа Яціва
…«Приходь, я жду». «Не залишай мене». «Спаси Її». «Ходімо, Адаме». «Автопортрет у товаристві з Тобою». Світ безконечний, світ безмежний… До чого лишень не закликає художник, куди тільки не запрошує відбути разом з ним певну процедуру здогадів або занурення у гру екзистенції з аморфним історичним часом, з якого сигналізують надто складні для розгадок ціннісні посили або ж якісь провокативні на натяки синкретичні поезо-візуальні комплекси! Закрита для перегляду індивідуальна виставка малярства Віктор Москалюка дещо порушила звичний ритм мистецького життя Львова у новітній воєнний час, апелюючи до прихованих факторів духовності і суспільної свідомості в загальному плині подій.
SANSA розпочала новий етап у своїй кар’єрі з першої україномовної пісні “Моя земля”, що народилася у перший місяць війни. У другу річницю проєкту “SANSA” виконавиця презентує свою другу україномовну пісню, що має назву “Світло”.
SANSA ділиться: “Не випадково саме сьогодні ми презентуємо пісню, яка має свою історію. Вона пережила, як і кожен з нас два, періоди: до війни і період під час війни. Пісню “Світло” ми писали 9 місяців. Я думала, що пісня не на часі, поки не взяла її текст до рук. Я прочитала його, і сльози з’явилися у мене на очах. До війни, пісня мала один сенс, а зараз під час боротьби – вже зовсім інший. Я хочу присвятити цю пісню нашим героям, які оберігають нашу країну. І їх світло завжди горітиме для нас. А також пісня це випромінювання надії на перемогу, адже світло, яке є в нас не так просто загасити”.
Під час війни виконавиця зрозуміла, що не хоче залишати рідну Україну Земля надає сили йти вперед і ставати сильнішою духом. Сьогодні це дуже важливо — розуміти, що Україна наш спільний дім, це наше місце сили і натхнення. Наша Земля – це наш дім та наша сила. Ми непереможні на нашій землі.
У пісні присутній надзвичайно потужний символічний образ – це світло.
“Це пісня про мої устремління, – зазначає SANSA. – Це світло всередині мене, яке нікому не вимкнути. Світло символізує віру у свій шлях, мою мрію, рух уперед, як не було би важко. І я знаю, що я зможу все”.
Світло – це віра в нашу перемогу, у вільну Україну. Ця віра споконвіків живе в душі українців. Після подій 24 лютого наше життя і життя цілої країни повністю змінилося. Ми зрозуміли, що таке справжня родина – це Україна, це всі українці. Ми зблизилися один з одним, почули один одного та полюбили. Це історія, яку проживає Україна, це те, що ми обираємо. Якщо людина не обирає світло і любов, то вона стає агресором.
Співачка впевнена, що світло принесе нові почуття, нові емоції, що ми всі проживемо цей час і станемо чистими і світлими, бо про Україну говорить весь світ.
SANSA активно долучилася до допомоги нашим захисникам та почала брати участь у благодійних концертах. Бо вона розуміє, що музика – це її зброя, яка надихає, дає сенс далі жити, а тепер ще й рятує життя на війні.
"Брати Гадюкіни". Концерт в Івано-Франківську. 1990 р.
Ви ніколи не ловили себе на тому, що мандруючи недільного ранку до улюбленої кав’ярні, мугикаєте собі під ніс слова пісеньки “Стара кав’ярня в центрі Львова…”? Адже пісня “Роксоляна” шалених Братів Гадюкіних є яскравим символом часу і покоління. Нині, у товаристві незмінного партнера Кави Старого Львова, поностальгуємо про ті часи.
Що поєднує між собою панк, блюз, реггі, фольк, рок-н-рол, галицький колорит, тотальний стьоб, вміння посміятись над собою та запальний драйв, об’єднуючи кілька поколінь в одну велику родину? Всього два слова: «Брати Гадюкіни».
Сергій Кузьмінський
Цей легендарний рок-гурт з’явився на зламі епох, в 1988 році. Це саме ті хлопці, що показали всьому світу, і в першу чергу самим жителям України, що україномовна рок-музика може бути цікавою, дотепною та красивою і, без сумніву, стали тим фундаментом, з якого почала розвиватися українська рок-музика.
Безліч концертів та фестивалів по всіх кутках України, виступи в Бельгії, Канаді запалювали серця людей! За час свого існування гурт випустив 5 студійних альбомів, 4 концертних альбоми та 2 збірки хітів, пройшовши через досить тривалі паузи у своїй творчості.
Напевно, найпопулярніша з ліричних композицій Гадюкіних – це пісня “Роксоляна” з першого альбому “Все чьотко”. Хоча історія її створення абсолютно не романтична, швидше навпаки — комічна.
“Першим нашим басистом був Саша Гамбург. Сам він про себе говорив так: “В мене немає жодної краплі русскої крові”. Він не вимовляв букву “р”. З Кузею вони завжди були суперниками. Кузя постійно того Гамбурга підколював, а Гамбург постійно казав Кузі, що і його музика, і його тексти — це суцільне лайно. Хоча Сашка був розумним. Куди б ми не приїжджали з концертами, він одразу біг у місцевий книжковий магазин. Купував книжки, багато читав. А Кузя був звичайним “роздолбаєм”. Тому зрозуміло, чому між цими двома був постійний конфлікт. І от одного разу Кузя написав текст “Роксоляни”, у якому була дуже велика кількість букви “р”. Спеціально для Гамбурга написав. В тому і був весь стьоб. Гамбург при тому, що не був таким голлівудським красунчиком, завжди був дамським улюбленцем. Але пісню “Роксоляна” він для дам виконував з труднощами” – розповів гітарист гурту Андрій Партика.
Ось така не зовсім романтична історія написання пісні “Роксоляна”, яка стара справжнім романтичним хітом гурту Брати Гадюкіни.
У вівторок, 5 вересня 2022 року, о 16.00, в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” ( вул. Професорська, 1) відбудеться кінопоказ та обговорення документального фільму “Кава vs. шашлики”. Показ відбудеться в рамках Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.
Організаторами події виступають Українське Фотографічне Товариство спільно з кіноклубом Центр мистецтв “АРТ-Простір” Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA та Львівським фотомузеєм, Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”.
2015-го року в Україні відбулися вибори до міських рад. Події фільму розгортаються у Києві. Героями стали молодий депутат, який щойно розпочав свою кар’єру та представник провідної політичної сили. Кава і спілкування з одного боку та шашлик і пісні з іншого. А що оберете ви?
Режисер:Дмитро Бурко Країна: Україна Рiк виробництва: 2016 Тривалість:13 хв
Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA відбувається щороку впродовж останнього тижня березня в Києві. Після завершення Docudays UA презентує найкращі фільми в регіонах України.
Мета фестивалю сприяти дотриманню й захисту прав людини та основоположних свобод, утверджувати розуміння людської гідності як найвищої цінності, підвищувати рівень громадянської активності в Україні, сприяти розвитку документального кіно.
У п’ятницю, 2 вересня 2022 року, в рамках третього туру Української Прем’єр–ліги у Львові відбувся футбольний поєдинок між командами Рух (Львів) та Шахтар (Донецьк). До заходу запросили долучитись шоумена та співака – Юліка, який проникливо виконав Державний Гімн України перед матчем.
Перед початком свистка традиційно лунає Гімн України, цього разу для виконання запросили Юліка, який вразив усіх своїм співом.
«Співати Гімн України – це впершу чергу поклик кожного українця. Ця пісня пронесла чималу історію, вона єднає та зповнює усіх гордістю за свою країну. Для мене честь виконати Державний Гімн України на чемпіонаті України з футболу. Разом – ми сила», – дописав артист у своїх соціальних мережах.
На світлинах можемо побачити військових австро-угорської армії та місцеве населення. Це був якраз період військових дій часів Першої світової війни. Фото знаходяться в угорському архіві «Фортепан». На сторінці архіву можна знайти оцифровані знімки з особистих архівів угорців.
У архіва «Фортепан» немає ні фізичної адреси, ні навіть банківського рахунку – він використовує ліцензію Creative Commons і дає можливість будь-якому користуватися матеріалами з умовою вказівки джерела. На сайті представлені фотографії, зроблені в період з 1900 по 1989 рік.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Джерело фото: Fortepan / Österreichische Nationalbibliothek
Всеукраїнська Асоціація Музичних Подій UAME продовжує збирати кошти для своєї благодійної ініціативи Music Saves UA. У її рамках організація займається евакуацією людей із лінії фронту і гуманітарною допомогою постраждалим від війни українцям.
24 серпня спільно із найпопулярнішим українським електронним дуетом ARTBAT та київською промо-групою SVET вони об’єднали зусилля і влаштували рейв у Вільнюсі. Під час заходу вдалося зібрати понад 1 мільйон гривень, та збір продовжується і дотепер. Доєднатися до ініціативи наразі може кожен. Фінальну суму донатів команда UAME оголосить пізніше.
До благодійного заходу доєдналися:
ARTBAT — один із найвідоміших сьогодні електронних дуетів, який став обличчям української танцювальної музики у світі, власники лейблу UPPERGROUND та постійні гості світових фестивалів;
Miss Monique — діджейка й саунд-продюсерка з Києва, власниця популярного прогресив-хаус лейблу Siona Records та одна з найвідоміших артисток Європи, яка виступає по всьому світу. Її стріми на YouTube регулярно збирають мільйони переглядів.
8Kays — зірка електронної сцени, чия популярність стрімко зростає, саунд-продюсерка та діджейка з України, чиї музичні творіння неодноразово потрапляли в топ-100 кращих треків на Beatport.
Українська локація на концерті: побачити наслідки війни
Тисячі містян зібралися в столиці Литви, щоби відсвяткувати День Незалежності України та висловити підтримку країні, що бореться за свою свободу. Їхня найбільша увага була прикута до української локації Music Save UA, яку вже побачили сотні тисяч людей на європейських фестивалях. Там можна було більше дізнатися про війну в Україні: подивитися фотографії з мирних часів та усвідомити жахливі наслідки збройної агресії рф.
Концерт українського електронного дуету ARTBAT
Підтримка Литви під час усього заходу: літак, повітряна куля й 1 мільйон гривень донатів
Литовці гаряче підтримують Україну. Захід у Вільнюсі не став виключенням. Слова щирої підтримки українцям 24 серпня висловлювали всі — від малечі до людей похилого віку. Відвідувачі охоче купували жовто-блакитні прапори і браслети з написом «Слава Україні», кошти з продажу яких підуть на допомогу постраждалим від війни. Кожен другий відвідувач серед гостей заходу одягнув на концерт вишиванку, футболку з українською символікою або ж доповнив образ жовто-блакитними аксесуарами.
Так саме гаряче підтримала Україну й вільнюська влада. Під час усього івенту в повітрі літала велика повітряна куля з мапою й написом «Україна». До того ж 24 серпня над Вільнюсом можна було побачити й літак із прапорами Литви й України. Ба більше: у цей день усе місто із будинками, мостами й фонтанами підсвічувалося жовто-блакитними кольорами.
«Незважаючи на війну в Україні, її народ залишається стійким і згуртованим, як ніколи. Ми відобразили цей дух на класній вечірці у Вільнюсі. Дуже дякуємо діджеям ARTBAT, Miss Monique та 8Kays — ви змусили нас танцювати так, як ніколи раніше», — прокоментували подію представники Офіційного агентства розвитку туризму та бізнесу у Вільнюсі.
«Окрім можливості зібрати кошти на допомогу та підтримку українців у такі важкі часи — це ще й чудова нагода представити Україну як сучасну, прогресивну та, звичайно, європейську країну», — коментують ARTBAT.
Литовський народ з Україною: під час час заходу команда UAME отримали не тільки багато слів підтримки, а й велику фінансову допомогу. Під час концерту вдалося зібрати понад 1 мільйон гривень, але донати продовжують приходити У межах благодійної ініціативи Music Saves UА їх направлять на евакуацію українців із лінії фронту та гуманітарну допомогу постраждалим від війни.
Форум видавців у Львові цьогоріч пройде з 6 по 9 жовтня. Про це повідомляє Форум видавців на своїй сторінці у Фейсбуці.
29 BookForum цього року відбудеться 6-9 жовтня у Львові у форматі онлайн та офлайн.
“29-ому Львівському міжнародному BookForum бути! Через повномасштабне вторгнення росії довелося змінити дати проведення. Тому замість традиційного вересня фестиваль пройде з 6 по 9 жовтня. Серед ключових тем: жінки та війна, гроші та культура, пропаганда, воєнні злочини та пам’ять.
Формат BookForum цьогоріч також зазнав трансформацій. На жаль, оффлайн події зможуть відвідати лише сто запрошених гостей” – йдеться у повідомленні.
Натомість, завдяки підтримці одного з найбільших світових літературних фестивалів Hay Festival (Велика Британія), трансляцію події можна побачити з любого куточка світу.
Оксана Федів (у заміжжі – Суховерська) (8.04.1891–13.01.1977) – педагог, громадська та культурно-просвітня діячка, провідний фахівець українського тіловиховання, теоретик і практик гімнастично-спортивного руху в Галичині («Сокіл-Батько», «Змаговий союз», «Пласт», «Жіночий український спортовий кружок» та ін.), руханки і ритміки для жінок, учениця «Батька українського тіловиховання» Івана Боберського.
Оксана Суховерська узагальнила свій досвід у низці теоретико-методичних праць з проблем фізичного виховання. Серед них: «Рухові забави й гри з мельодіями та примівками», «Роля жінки у фізичному вихованні», «Ритміка» у 2-х томах, «Жіночий світ і культ тіла» та ін.
Оксана Суховерська в руханковому строї товариства «Сокіл-Батько». З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Праця Оксани Суховерської «Жіночий світ і культ тіла» вийшла друком в альманасі «Наш світ» у 1927 р. Пропоную ознайомитися з її змістом широкому загалу. Публікую із збереженням мови та правопису ориґіналу.
Оксана Суховерська ЖІНОЧИЙ СВІТ І КУЛЬТ ТІЛА
«Дайте людині здорове, кріпке, гарне тіло!» – так кличуть тисячі, тисячі голосів культурних народів. «Здорова людина!» – яка чудесна сила, яка краса міститься в цих словах! – «Здорова людина» – це стремління схопити ідеал рівномірно так духово, як і тілесно розвиненої одиниці, – це могуча, чудодійна сила відновлення народів, рас, людства.
Стремління скріпити і затримати здоровля ґімнастичними вправами йде до нас зі світаючої культури греків і римлян. Давно знайдений клич: «В здоровім тілі, здорова душа» містить в собі глибокий зміст і для нашого часу.
Обкладинка книги Оксани Суховерської «Рухові забави й гри з мельодіями та примівками» (Львів, 1924 р.). З книгозбірні Андрія Сови.
Як поперед усього було б добре, коли б і наш жіночий світ розважив і схопив сю стару правду! Видвигнім знову минувші, великі ідеали, які вказували, що культ тіла, нарівні із культом духа, має творити суспільну освіту. Говоримо багато про освіту, але не тямимо, що основою всякої суспільної освіти мусить бути сила і тілесна справність. Греки осягнули найвищий щабель їх культури в часі їх совершенного розвою ґімнастичних вправ. В сучасних часах імя «знатної культури» носять народи Скандинавії, Америки, Анґлії, Німеччини, а навіть і Чехії, котрі заразом є майстрами і фізичної культури.
Духово і тілесно здорова одиниця є скарбом, є продукцією народу. Фізичні сили народів у звязку з морально-духовими силами будують і зберігають держави. Одиниці, які народяться з дужих і здорових тіл, будуть творчими віщунами моральної сили держави.
Тут саме поставлю сей запит: «А що приносить для народу жінка, своїм здоровлям, своєю красою»?
Членкині Спортового клубу українських дівчат та ІІ-го пластового куреня ім. М. Борецької при гімназії сестер Василіянок у Львові. Сидять: зліва – учениця Івана Боберського, учителька фізичного виховання Оксана Суховерська, справа – шкільний лікар Ірина Лежогубська. Львів, кінець 1920-х років. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів)
Жінка? – Вона повинна бути жрекинею ідеї тілесного здоровля і краси. На ній тяжить також ступінь відповідальности за покоління народу. Від духової і тілесної справности та краси жінок залежить здоровля, сила й краса грядучих поколінь. Здоровля наших жінок – це – здоровий наш народ; хора жінка – це – хорий народ.
Тож жіноцтво мусить якнайпильнійше дбати за свою духову і тілесну цінність і якнайстараннійше піклуватися своїм тілом, щоби належно приготовити себе до відвічальности у культурній діяльности. Жінка має приготовити і загартувати для світу й життя діточі тільця. На ній тяжить також обовязок турбуватися про здоровля своїх найближчих дома, як рівнож і своїх ближніх пoза домом. Жінки повинні завжди питатися: «Що станеться в будуччині? Чи проклін звироднілих поколінь не буде тяжити на нас?»
Не можна одначе не звернути уваги на се, що тіло треба плекати не ізза самого тіла, але у звязку з розвиненням духової освіти. Буде важне й це, що всяка пересада в тілесній чи духовій культурі мститься також на вихованню молодіжи. Бо коли переважає лише тілесне виховання молоді, тоді занепадає духова культура й розвій народа; навпаки – надмір лише духового вишколення й занедбання культа тіла – мститься некорисно на життездатности раси.
Учителі “Рідної школи” – випускники руханкового курсу (“забав і гор для дітвори”) 1924 р., що проводила Оксана Суховерська (у першому ряді друга зліва). Львів, 1925 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Подивіться на сучасне культурне життя – який зріст багацтв і нужди! Пригляньтеся цілому світові розкошей і терпінь… Глядіть на панів, пролєтарів і нуждарів і запитайтеся: «Чи сучасне людство є здорове?» У відповідь знайдете траґічну долю цивілізації, що викопала гріб знищення, принесла грізну хмару упадку і звиродніння тілесних сил. Стара й давно забута казка про наших здорових, дужих прародичів. Вони жили на лоні природи, працювали на свіжім воздусі, – сонце освічувало й гріло їх сталеві мязи. Майже кождий із них розвивався правильно, природно. Руханкові, фізичні вправи були для давних людей зайві. Давня, стара це казка!
А нова, сучасна казка про теперішніх людей яка? – Не є радісна, не приносить оживляючої сили здоровля. Щораз дальше віддаляється людство від природи, фізична праця, рух, стають ограничені. В сьогоднішніх обставинах мало інтеліґентних людей займається фізичною працею, а інші знова жиють виключно лише фізичною, тяжкою працею. Одні і другі провадять неприродне, нездорове життя, яке виснажує нерви і нищить тіла людей.
Правильний розвиток людини вимагає, щоб нарівні працювали так умові, як і фізичні сили. Природа здорової людини домагається рівноваги до заховання золотої середини. Цей, котрим знає уживати рівномірно фізичної і умової праці, може стати найздоровшим і найсильнішим.
Сучасна казка про тіло людини сумна, – бо говорить нам, що маємо звиродніле тіло, а нерви наші так розбиті.
Чую ваш голос жінки… Співаєте таку гарну пісню: «Нехай живе краса!» Так, розумно вимовляєте ці слова. Я бачу вас, жінки – ох, як гарно ви пристроєні, які пишні одяги на вашім тілі! Слухаєте опяняючих нашептів: «Ах, які ви гарні, чарівні!» Але чи ті осуди вашої краси є чисто естетичної натури? Треба би вас побачити у вашій наготі. Скиньте ваш модний одяг, відслоніть ваше тіло. Вже? – так! – Бачу вашу наготу, і плутаються сумні рефлексії про естетичну оцінку ваших форм тіла. Ентузіязм захоплення вашою красою блідне, – а гарна пісня «нехай живе краса» звучить так фальшиво.
Сумно… Жінки, прикрашуючи своє тіло, не вміли і не вміють оцінити цього, чи ця пишна, стрійна їхня одежа не вплине некорисно на здоровля, чи відповість домаганням гіґієни?
Наші бабки і матері довгі літа стискали свій гнучкий стан панцирем шнурівки і цим варварським наказом моди причинилися до звиродніння раси. Привичка ношення шнурівки і обтислих одягів – шкодить людям більш, чим війни, голод і хороби. А ноженята ваші як вбуваєте? Також по-варварськи – чому носите високі закаблуки? – Ах, яку шкоду приносите своїй красі! Приносите, жінки, своїми невідповідними одягами стільки шкоди, як мущини алькоголем.
Духовна опіка представниць Спортового клубу українських дівчат при гімназії сестер Василіянок у Львові. У центрі сидить Оксана Суховерська. Львів, кінець 1920-х років. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Приглядаюся дальше твоїй наготі, жінко. Що ж бачу? Ох, яка ти погана, сучасна модерна жінко! Твої форми тіла надто затовстилися! А твоєї сестри робітниці форми тіла які? – надмірно сухі – жилясті – виснажені тяжкою фізичною працею. Сучасна жінко, твоє тіло негарне, нездорове; на тобі тяжить проклін звиродніння тілесної краси!.. Праця, боротьба о хліб, бездільність, привичка моди витиснули на тобі погане клеймо.
На щастя жиємо у віці гіґієни і тепер повинно жіноцтво сплатити затягнені довги – треба рятувати тіло, треба ушляхотнити його красу.
Мусимо втягнутися всі до титанічного діла – до піднесення здоровля й гіґієни нашого народу. Ставайте до праці, жінки! – Посвятіть на плекання тіла бодай короткий час, а докинете і свою лепту на жертівник народньої повинности.
Хочу збудити у твоїм серцю, українська жінко, бажання бути здоровою, сильною. Бажання бути здоровою повинно захопити якнайширші маси жінок, – і наколи б вони захотіли бути здоровими так, як хочуть бути багатими й гарними, то світ змінився б на краще. Заспівайте, українські жінки, і ви: «Нехай жиє краса і здоровля жіночого тіла!» Шкідливий вплив модерного життя старайтеся вирівняти тілесними вправами в руханці, спортовими грами, прогульками, а піднесетеся з глухого поневолення й причинитеся до оздоровлення нашого народа.
Джерело: Федів-Суховерська О. Жіночий світ і культ тіла // Наш світ. Альманах «Жіночої долі» з додатком калєндаря на рік 1928. – Коломия: Накладом редакції часопису «Жіноча доля», 1927. – С. 144–147.
Андрій СОВА історик
Джерела та література:
Галичина – український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка: [Альбом] / Авт. ідеї Л. Крип’якевич; упоряд. Ю. Николишин, І. Мельник; літ. редактор І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2014. – 268с.
Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512с.
Федів-Суховерська О. Жіночий світ і культ тіла // Наш світ. Альманах «Жіночої долі» з додатком калєндаря на рік 1928. – Коломия: Накладом редакції часопису «Жіноча доля», 1927. – С. 144–147.
Суховерська О. Жіночий світ і культ тіла // Українська тіловиховна традиція / гол. ред. Андрій Сова. – Львів, 2022. – Вип. 2. – С. 123–125.
Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра і Тараса Франків, Оксану Суховерську та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: sovaandrij1980@gmail.com
Львів, що зберіг свою неповторну атмосферу навіть в обіймах радянської імперії, був своєрідним феноменом. Кав'ярні, які в Європі є невід'ємною частиною міського життя, у...
