А ви знали, що перший бронежилет створив уродженець Львівщини?! Винахідник і хімік Ян Щепаник народився 13 червня 1872 року у селі Рудники, теперішньому передмісті Мостиськ.
Після закінчення початкової школи та гімназії вступив до педагогічного інституту в Кракові. До 1896 року працював учителем у кількох польських містечках, паралельно займаючись винахідництвом. Перший успіх на цій ниві прийшов до Щепаника у 1897 році, коли у патентному відомстві Великої Британії він запатентував телектроскоп. «Камера для відтворення зображень на відстані за допомогою електрики», як описував її винахідник, була певним прообразом сучасного телевізора.
Ян Щепаник
У 1900 році на Всесвітній виставці у Парижі винахідник представив покращений пристрій для передачі зображення – телефот. Із 1918 року Щепаник захопився системами кольорового кіно, які були високо оцінені за реалізм передачі кольору. Одночасно розробляв проекти озвучування фільмів. Кругозір винахідника був дуже широким. Майстерні та лабораторії Щепаника, крім Польщі, працювали у Відні, Берліні та Дрездені.
Майстерня Яна Щепаника
Однак, напевно, найбільшої слави винахідник здобув, винайшовши прообраз сучасного бронежилету. «Броник» Щепаника був створений із шовкової тканини з вплетеними тонкими сталевими листами. Захисний пристрій цього зразка врятував життя від замаху королю Іспанії Альфонсу ХІІ. За це монарх удостоїв винахідника звання кавалера Ордена Ізабелли Католички. За доопрацювання імператорських парадних обладунків до Ордена Святої Анни Щепаника представив і російський цар Микола ІІ , але винахідник, як підданий Австро-Угорщини, з патріотичних міркувань відмовився від нагороди держави-супротивника, прийнявши лише в подарунок золотий годинник з діамантами.
Бронежилет розробки Яна Щепаника
Загалом Щепаник є автором сотень патентів і більше 50 винаходів, частина з яких – в царині кінозйомки, телебачення і фотографії – використовуються і донині. За твердженням сучасних дослідників, багато робіт Щепанека скопійовані й використовуються під іншими назвами до теперішнього часу.
Помер Ян Щепаник від раку печінки 18 квітня 1926 року у польському Тарнуві. Там і похований.
Кольорові фотографії Яна Щепаника
За багатогранність і плідність діяльності сучасники називали Щепанека «польським Едісоном» і «Галицьким генієм». Описи винаходів Щепаника, крім фахової літератури, можна знайти й у книгах Марка Твена, з яким винахідник часто спілкувався.
Національна академічна чоловіча хорова капела Дударик
Національна академічна чоловіча хорова капела Дударик презентувала пісню у рамках нового проєкту “Друзі з фронту”. Про це повідомив керівник Дударика, диригент, заслужений діяч мистецтв України Дмитро Кацал.
За його словами, військовослужбовець-Дударик Орест Рись, перебуваючи на реабілітації у Львові, навідався до хористів із пропозицією записати одну із пісень для підняття бойового духу і на добру згадку. Цього разу обрали гімн куреню «Залізної Остроги» УСС.
“Презентуємо вашій увазі! При нагоді записуватимемо із нашими хлопцями, які на фронті, такі листівки у межах нового проєкту «Друзі з фронту». Прем’єри відбуватимуться на нашому YouTube. Слухайте та коментуйте – для на нас це важливо!”, – зазначили у капелі.
Хористи ідентифікують співанки, відшукують оригінальний текст, далі твори аранжуються, розучуються (період прийняття тривав приблизно півроку) і презентуються в медіа для широкого загалу і на саркому москалям.
Зібрані під час проекту кошти передадуть Збройним Силам України.
Одне з місць ярмарку, де активні пластунки збирали кошти на військо
Вчора, 28 червня 2022 року, з нагоди Дня Конституції, відбулося свято для мешканців і гостей міста Лева в Горіховому гаю ‒ живописній парковій зоні по вулиці Володимира Великого.
Команда «Горіхового» кіноцентру організувала свято для всієї родини: творчі майстерні, показові виступи, українські традицій, кіно, етномузика, тощо. В рамках цього свята члени і членкині із Львівської округи «Пласту» провели свій захід у формі «Теренової гри». Чимало дітей, віком від 6 років, повправлялися в таких активностях як переправа, лазанки, стрільба, майстерки, аквагрим, ярмарок, фарби холі, тощо.
Перед початком заходу ‒ малий відвідувач на тлі символіки «Пласту»
Це були не тільки пластуни, а й діти, які прийшли на свято в «Горіховий гай». Вони трохи відволіклися від буденності та спробувати себе у ролі пластунів. Діти долали навісні переправи, в’язали вузли, змагались в естафетах. Найактивніші учасники «Теренової гри» отримали подарунки від організаторів.
Діти налаштовуються на «Теренову гру» в Горіховому гаю
Активна членкиня Львівської округи «Пласту» із смт. Зимна Вода, Віра Ярош, у коментарі автору замітки наголосила, що на початку заходу у Тереновому гаю зареєструвалося більше сотні дітей. Теренова гра, за її словами, – це не тільки якась розвага, а спосіб реально допомогти ЗСУ. Отримані кошти від продажі різних сувенірів і національних атрибутів організація передасть нашій армії.
По обличчях батьків, які спостерігали за активностями своїх дітей, було помітно, що Теренова гра і їм допомогла пережити радісні хвилини в непростих буднях, в умовах теперішньої війни.
Нещодавно в приватному архіві професора українського тіловиховання Степана Гайдучка (1890–1976) було віднайдено три невідомі для науковців та широкого загалу світлини, які зафіксували змагання з ситківки (великого тенісу), які відбулися на львівській площі «Сокола-Батька» («Українському городі») у червні 1914 року.
На одній із них зафіксовано Петра Франка. У франкознавстві ця сторінка його біографії належним чином не представлена. З огляду на це й було підготовлено дану розвідку [1].
Петро Франко, навчаючись в Академічній гімназії у Львові, зацікавився з-поміж інших видів спорту ситківкою. До її популяризацієї серед українців Галичини значних зусиль доклав професор Іван Боберський (1873–1947) [2]. Він, ознайомившись з працями своїх закордонних сучасників, переклав, написав, уклав і видав перші українські посібники з тіловиховання і спорту: «Забави й гри рухові», «Копаний мяч», «Ситківка», «Впоряд», «Лавчина і щеблівка», «Нові шляхи до тілесного виховання» та ін. [3]. Іван Боберський запровадив до широкого вжитку як розроблені ним, так і перекладені іншомовні гімнастичні й спортивні поняття і терміни. Так, у словнику українця того часу з’явилися терміни копаний м’яч (футбол), ситківка (теніс), гаківка (гокей), дужання (боротьба), лещетарство (лижний спорт), наколесництво (велосипедний спорт), стріляння до влучі (стрільба), санкарство (санний спорт), совгарство (ковзанярський спорт), відбиванка (волейбол), пливацтво (плавання), стусан (бокс), кошиківка (баскетбол).
Титульна сторінка праці Івана Боберського «Забави і гри рухові. Часть ІV. Ситківка» (Львів, 1909 р.). З книгозбірні Андрія Сови (м. Львів).
Іван Боберський особисто займався як аматор бігом, ситківкою, футболом, їздою на ковзанах, лещетарством, залучав до них своїх колег і вихованців, що засвідчують спогади очевидців, учнів і численні світлини. Він підготував низку світлин, на яких особисто демонстрував прийоми та техніку цього виду спорту. У 1909 р. на сторінках звіту гімназії СС Василіянок у Львові вийшла його праця «Ситківка» (у цьому ж році побачила світ окремим виданням накладом товариства «Сокіл» у Львові [4]).
Інформація про ситківку, час від часу з’являлася на сторінках галицької преси. Українське суспільство схвально сприйняло ініціативу Івана Боберського щодо впровадження в краю нових видів спорту. Брошура «Ситківка» отримала такий відгук у львівському часописі «Народне Слово» за 4 вересня 1909 р.: ««Сокіл» у Львові починає жити житєм дїйсної всенародньої, орґанїзації, чого доказом сотки його філїй по селах. Крім орґанізаційної і руханкової галузи веде «Сокіл» ще й галузь видавничу, якої останньою квіткою єсть книжка д[руга] І[вана] Боберського під з[аголовком] «Ситківка» гра загально звана «Lavin-Tenis-ом». В нинїшньому числї подаємо кілька ілюстрацій з тої гри. І. Постава взглядом лету мяча; II. Розставленє грачів на площі. «Ситківку» признано загально за дуже гіґієнічну й займаючу гру на вільному воздусї, затим і для нас вона не злишня. Початкуючі грачі знайдуть в згаданім підручнику аж надто вичерпуючі показчики. Ціна не висока. Всього 60 сот[иків]» [5].
Іван Боберський демонструє техніку удару ракеткою. Ілюстрація подана у посібнику Івана Боберського «Забави і гри рухові. Часть ІV. Ситківка» (1909 р.). Львів, вул. Супінського (тепер М. Коцюбинського), тенісні корти біля Академічного Дому, 1909 р.
Починаючи з 1903/04 н. р., стараннями Івана Боберського в Академічній гімназії запроваджуються заняття з гімнастики, які мали «надобовязковий» (необов’язковий, за бажанням) статус [6]. Усі попередні спроби запровадження гімнастики були невдалими через відсутність фахівців, гімнастичного залу, майданчика та відповідного руханкового обладнання [7]. Дуже швидко Петро Франко знайшов спільну мову з Іваном Боберським, який прищепив йому любов до читання книг німецькою мовою, а також спонукав до перекладів з інших європейських мов, зокрема англійської. Це підтверджується спогадами Петра Франка: «Польські книжки читав я чи не з третього нормального [класу], німецькі завдяки професорові [Іванові] Боберському – з другого гімназійного, французького вчив мене директор [Едвард] Харкевич, для якого батько [Іван Франко. – А. С.] не мав досить слів похвали. Англійського я навчився при грі в теніс» [8]. Завдяки професору Івану Боберському Петро Франко з класу в клас демонстрував все кращі знання німецької мови. Так, у першому класі гімназії 1901/02 н. р. він був «достаточний»; 1902/03 н. р. – у першому півріччі «достаточний», другому – «не достаточний»; 1903/04 н. р. – «добрий», 1904/05 н. р. – «достаточний», 1905/06 н. р. – у першому півріччі «достаточний», у другому – «дуже добрий»; 1906/07 н. р. – «відзначаючий», 1907/08 н. р. – «відзначаючий»; 1908/09 н. р. – «дуже добрий», 1909/10 н. р. – «дуже добрий». Що ж до гімнастики, то у Петра Франка за 1904–1910 навчальні роки з-поміж іншого зафіксовано результати складання іспитів з цього предмету: «дуже добрий» (у першому та другому півріччях 1904–05 н. р., у 1909/10 н. р.), «відзначаючий» (у першому та другому півріччі 1905–06 н. р., першому і другому півріччях 1906/07 н. р., у другому півріччі 1907–08 н. р.), «відзначаючий з замилованєм до предмету» (у першому півріччі 1907–08 н. р.), «дуже добрий з особливим замилованєм» (у 1908–09 н. р.) [9].
Іван Боберський демонструє техніку удару ракеткою. Ілюстрація подана у посібнику Івана Боберського «Забави і гри рухові. Часть ІV. Ситківка» (1909 р.). Львів, вул. Супінського (тепер М. Коцюбинського), тенісні корти біля Академічного Дому, 1909 р.
В Академічній гімназії Петро Франко, під впливом Івана Боберського, захопився різними видами спорту, які тоді набирають популярності у Львові та Галичині, а зі створенням «Українського спортового кружка» (1906) [10], став його провідним членом, а згодом й головою. Після закінчення Академічної гімназії, 22 червня 1910 р. Петро Франко став членом українського гімнастичного товариства «Сокіл-Батько» [11]. Упродовж 1911–1914 рр. він співзасновник та активний член руханкових і спортових товариств «Україна», «Пласт», «Змаговий Союз», де виступив одним із організаторів численних змагань з різних видів спорту та низки масштабних сокільських заходів (І та ІІ Краєвих здвигів 1911 р. і 1914 р.). З 1 вересня 1911 р. по 30 червня 1914 р. він працював викладачем руханки (фізкультури) дівочої учительської семінарії Українського педагогічного товариства у Львові. Викладав на чотирьох курсах 10 годин тижнево [12]. Займався лещетарством, копаним м’ячем, ситківкою, легкою атлетикою. Особливе замилування проявив до ситківки, яка поширювалася в українських середовищах Галичини.
Іван Боберський демонструє техніку удару ракеткою. Ілюстрація подана у посібнику Івана Боберського «Забави і гри рухові. Часть ІV. Ситківка» (1909 р.). Львів, вул. Супінського (тепер М. Коцюбинського), тенісні корти біля Академічного Дому, 1909 р.
Петро Франко як учень та послідовник Івана Боберського почав студіювати іноземну літературу з ситківки. Результатом цієї клопіткої праці стало те, що восени 1911 р. він видав «Правила до ситківки». Праця на 36 сторінках вийшла друком у Львові завдяки Іванові Боберському та редакції «Вістий з Запорожа» (друкований орган українського гімнастичного товариства «Сокіл-Батько»; до речі завдяки цій редакції 1913 р. видано працю Олександра Тисовського «Пласт»). Про працю Петра Франка його колега Степан Гайдучок у 1937 р. писав наступне: «П[етро] Франко – Правила до ситківки, Львів 1911, накл[ад] «Вістий з Запорожа, ст[орінок] 36, форм[ат] 16º брош[ура]. Переклад правил анґлійського ситківкового союзу. Є там правила гри, як також приписи, що обовязують при змаганнях. Друковано 500 прим[ірників]». Видання йшло пиняво, бо ситківка у нас ще не розвивалася як слід. Користувалися ще по війні наші ситківкарі цим виданням» [13].
Учитель руханки Академічної гімназії у Львові Іван Сохацький демонструє техніку удару ракеткою («долонний відбій»). Світлина виконана для посібника Івана Боберського «Забави і гри рухові. Часть ІV. Ситківка» (1909 р.). Львів, вул. Супінського (тепер М. Коцюбинського), тенісні корти біля Академічного Дому, 1909 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Упродовж 1909–1913 рр. Петро Франко проводив змагання з ситківки під егідою «Сокола-Батька» та спортового товариства «Україна». Інформація про це зустрічається на сторінках галицької преси, зокрема часописів «Вісти з Запорожа», «Діло», «Народне Слово», «Свобода» [14]. Так, перші змагання з цього виду спорту відбулися 24 вересня 1911 р. (див. додатки). Петро Франко не тільки був співорганізатором ситківкових змагань, а й сам як змагун (спортсмен) виступав на таких заходах. Отже, такі напрацювання були у Петра Франка напередодні комплексних національних спортових змагань українців Галичини – II Запорожських ігрищ (відбулися 29 червня 1914 р. у Львові).
Зауважу, що саме Іван Боберський дав поштовх для проведення «Перших Запорожських Змагань» (Запорожських ігрищ) 15–16 жовтня 1911 р. у Львові. З того часу літні та зимові Запорожські ігрища на кшталт літніх та зимових Олімпійських ігор сучасності проводилися у Галичині упродовж наступних двох десятиліть. На означення такого роду змагань Іван Боберський у публікаціях та листах використовував спеціальну термінологію: «Ігрища», «Олімпійські Ігрища», «Запорожські змагання», «Змагання здвигові» інколи «Олімпійський Здвиг». Слово «Ігрища» зустрічається у літописах у період існування Русі. Слово «Запорожські» додано на честь славних козаків-запорожців та Запорозької Січі.
Петро Франко – учень Академічної гімназії у Львові. 1910 рік
II Запорожські ігрища проведено у Львові в межах Шевченківського здвигу [15] (інші назви – ІІ Краєвий здвиг, Великий пропам’ятний Шевченківський здвиг, Шевченковий ювілейний здвиг та ін.) з нагоди 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Після багатьох зустрічей і консультацій стосовно організації здвигу врешті-решт вдалося створити спільний організаційний комітет (як V здвигову секцію товариства «Просвіта») [16], до якого увійшли представники від товариств «Сокіл», «Січ», «Змаговий союз», СТ «Україна», «Пласт». Ключову роль у ньому відігравали керівники «Сокола» і «Січі» – Іван Боберський та Кирило Трильовський, які почергово головували на засіданнях. Декілька засідань комітету відбулися у народній гостиниці по вул. Костюшка. Попри міцне становище львівської повітової «Січі», очолюваної Романом Дашкевичем, основний організаційний і фінансовий тягар з підготовки здвигу ліг все-таки на товариство «Сокіл-Батько» і його керівника Івана Боберського [17].
У здвизі взяло участь понад 12 тисяч українців, представників гімнастичних і спортових товариств – соколів, січовиків, пластунів і спортовців СТ «Україна», українських січових стрільців, які, попри заборону і протидію поляків, з’їхалися з різних куточків українських земель – Покуття, Лемківщини, Бойківщини, Гуцульщини, Буковини, Наддніпрянської України, а також з Австро-Угорщини, Англії, Німеччини, США та інших країн [18]. Дійство здвигу тривало три дні – 27, 28 і 29 червня, і, за задумом організаторів, спеціально було поєднане з українськими національними спортивними змаганнями – II Запорожськими ігрищами, що розпочалися раніше, але до окремих видів спортивних змагань учасники здвигу могли долучитися в його останній день 29 червня [19]. 28 червня 1914 р. на площі «Сокола-Батька» зібралося понад 30 тисяч глядачів [20].
Нагорода «Сокола-Батька» за перше місце у ситківкових змаганнях, які відбулися 24 вересня 1911 р. у Львові. Світлина опублікована у часописі: Вісти з Запорожа. Часопись руханкових, змагових, мандрівних і пожарних товариств. – Львів, 1912. – 30 сїчня. – Чис. 65. – С. 7.
До змагань в «Українському Городі» (площі «Сокола-Батька») заходами Івана Боберського була видана спеціальна програмка [21], яку прикрасили два афоризми Степана Рудницького: «Хвилї фізичної тугости се найгарнїйші хвилї в істориї нашого народа» та «Здоровлє і сила народа річ важна і найважнїйша». До змагань приступила спеціальна комісія у такому складі: вождь змагань – Антін Зелений; члени комісії – Іван Боберський, професор Євген Любович, Іван Устиянович, Осип Семенюк, Степан Гайдучок, Лев Дорожинський, Роман Носковський, Теодор Черник; секретарі – Омелян Гузар та Олександр Кульчицький; суддя «при вибігах» – Роман Носковський; судді до «міреня часу» – Антін Зелений, Степан Гайдучок, Теодор Черник; судді до «міреня метів і скоків» – Роман Носковський, Теодор Черник та Лев Дорожинський. Члени комісії мали спеціальні опояски на руку: вождь змагань – зелено-червону, секретарі – білі, решта членів комісії – синьо-жовті. До змагань зголосилося 43 спортовці, які представляли товариства: «Сокіл-Батько» (Львів) – Євген Бабин, Роман Рондяк, Ігор Федів; «Повітову Січ» (Львів) – Микола Никорак; «Хортицю» (Відень) – Іван Остап’як; «Сянову Чайку» (Перемишль) – Венгринович, Волинець, Гера, Долинський, В. Коцай, Дмитро Паліїв, Мирослав Талпаш, Іван Чмола; «Поділля» (Тернопіль) – Гриць Бабій, Остап Огар, В. Яніцький; «Змаговий союз» (Львів) – Петро Франко; «Український спортовий кружок» (Львів) – Гриньовський, Демчина, Іван Децик, Осип Криса, Киприян Левицький, Мирон Маренін, Іван Полянський, Єронім Сиротинський, Струтинський; «Україну» (Львів) – Михайло Березяк, Юрій Данилюк, Зиновій Дума, Олександр Карпінський, Сташко Качмарський, Іван Криницький, Олександр Купчинський, Людвик Ліщинський, Кость Мацюрак, Іван Олинець, Василь Остапчук, Олекса Охнич, Василь Паліїв, Олекса Перфецький, Василь Щупаківський, Теофіл Пасічинський; «Сокіл» (Станиславів) – Нестор Войтович.
Руханково-спортова площа товариства «Сокіл-Батько» у Львові («Українськи Город)
Програма II Запорожських ігрищ передбачала стрічі в союзняку (футбольні змагання), ситківкові змагання (великого тенісу), п’ятизмаг (п’ятиборство), легкоатлетичні змагання.
Відбіркові ситківкові змагання відбулися напередодні II Запорожських ігрищ. У часописі товариства «Сокіл-Батько» – «Вісти з Запорожа» за 15 травня 1914 р. з цього приводу зазначалося: «Проєкт змагань – вправдї єще не затверджений – але по кількох днїв майже в цїлости буде комітетом принятий, виглядає ось так: 23. 24. і 25. червня відбудуть ся змаганя в ситківцї; в програму входять: 1. гра мущин одинцем, 2. гра мущин парами, 3. гра парами мущин і женщин» [22].
До ситківкових змагань зголосилося 16 учасників від українських львівських спортових товариств – Українського спортового кружка (діяв на базі Академічної гімназії та її філії у Львові), спортового товариства студентів вищих шкіл «Україна» і «Змагового союзу». Суддею змагань був Василь Остапчук. За свідченнями Степана Гайдучка, йому допомагали спортсмени, які не брали участі в змаганнях [23].
Афіш (плакат) Шевченківського здвигу. 1914 р. Світлина опублікована у книзі: Сова А. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / Андрій Сова, Ярослав Тимчак; за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
У грі одинцем (змагання в одиночному розряді) переможцями стали:
В. Залозецький («Україна») – перше місце;
Тарас Франко («Змаговий союз») – друге;
Іван Олинець («Україна») – третє.
У грі двійками (парний розряд) чоловіків:
Олександр Кульчицький і В. Залозецький («Україна») – перше,
Петро і Тарас Франки («Змаговий союз») – друге;
Антін Зелений та Іван Олинень («Україна») – третє.
У мішаній грі парами (змагання пар, що складаються з представників обох статей) першими стали А. Ґайдерівна і Олександр Кульчицький, другими – Г. Федак і Петро Франко.
У приватному архіві Степана Гайдучка збереглися три фотографії із ситківкових змагань 1914 р. Світлини супроводжуються відповідними підписами. З-поміж іншого Степан Гайдучок зазначив про те, що ці змагання відбулися на площі «Сокола-Батька» на одному із трьох існуючих на той час ситківкових токів (полів). Не всі спортовці були у оптимальній фізичній формі. Так, Петро Франко у ці дні страждав від сильного зубного болю. Однак, не зважаючи на це, все-таки взяв участь у спортивній боротьбі за перше місце. На одній із фотографій чітко видно, що він лівою рукою приклав «обезболююче» до щоки. Окрім Петра Франка під світлинами підписано ще трьох учасників, а саме Антіна Зеленого, В. Залозецького та Василя Остапчука.
Нагорода (медаль), вручена учасникам ІІ Запорожських ігрищ Тарасу та Петру Франкам за ІІ-ге місце в змаганнях з ситківки (тенісу) у грі двійками (в парі). 29 червня 1914 р. Світлина опублікована у книзі: Сова А. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / Андрій Сова, Ярослав Тимчак; за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
Нагорода (медаль), вручена учасникам ІІ Запорозьких ігрищ Тарасу та Петру Франкам за ІІ-ге місце в змаганнях з ситківки (тенісу) у грі двійками (в парі). 29 червня 1914 р.
Діяльність Івана Боберського та Петра Франка дали поштовх для розвитку ситківки у середніх школах Галичини. Активно популяризували цей вид спорту учні Академічної гімназії та гімназії СС Василіянок у Львові. Так, у літній сезон 1911 р. 10 членкинь «Дівочого спортового кружка» (ДСК), який діяв на базі гімназії СС Василіянок, займалися ситківкою, для цього орендували ситківковий тік на площі «Сокола-Батька» [24]. Улітку 1912 р. 20 членкинь ДСК займалися ситківкою, орендуючи, як і попереднього року, ситківковий тік на площі «Сокола-Батька». Кошти, зібрані від різних імпрез і пожертв, дали можливість кружку закупити нові сани, 6 обручів, 6 м’ячів, 2 ракетки для гри у великий теніс, а також 4 м2 землі під «Український Город» [25]. Досягненням кружка у 1913 р. стало облаштування та відкриття власного току для ситківки. ДСК закупив за 1912–13 навчальний рік 2 пари сан, 12 обручів, 8 м’ячів, 2 ракетки для гри у великий теніс та 6 малих м’ячів до ситківки. Улітку 1914 р. ДСК практикував мандрівки, рухові забави, ситківку і луківку (стрільба з лука) на власній руханковій площі [26].
Отож, систематизовані відомості та опубліковані світлини є важливим джерелом до історії становлення і розвитку ситківки (великого тенісу) в українських середовищах Львова та Галичини, історії українських руханкових і спортивних товариств «Сокіл-Батько» (Львів), «Повітова Січ» (Львів), «Сянова Чайка» (Перемишль), «Поділля» (Тернопіль), «Змаговий союз» (Львів), «Український спортовий кружок» (Львів), «Дівочий спортовий кружок» (Львів), «Україна» (Львів), «Сокіл» (Станиславів), а також є вагомим доповненням до біографії Петра Франка, зокрема його життя напередодні Першої світової війни.
Змагання з великого тенісу, проведені у Львові на площі «Сокола-Батька» упродовж 23, 24 і 25 червня 1914 р. Підпис Степана Гайдучка під світлиною: «Ситківкові змагання передздвигові о першенство на токах ситківкових «Сокола-Батька». Момент гри суддиють: [Антін] Зелений (в білім одязі) і [Василь] Остапчук (в капелюсі). Грач правий є Паліїв В[асиль]». З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Додаток 1
Петро Франко, Олександр Пежанський, Володимир Цімейко
Ситківкові змаганя
Із розвоєм усїх спортів в нас прийшла пора й на розвій сего цїкавого а передовсїм легкого і елєґантного спорту, яким є ситківка, що через се надає ся знаменито для пань. У Львові завязався сего року ситківковий кружок, що згуртував в собі горстку ситківкарів та пильно вправляв через цїле лїто і осїнь. На закінченє сезону задумав устроїти хочби й невеликі змаганя, скликаючи на них всїх Українцїв і Українок Галичини, Буковини і України. Змаганя відбудуть ся дня 24. вересня 1911. на токах Сокола Б[атька] (або й деинде) коло стрийської рогачки у Львові. На случай непогоди змаганя відбудуть ся 27 вересня. Брати участь в змаганях можуть лише Українцї і Українки. Уладженєм займе ся окремий комітет. Вписове виносить 1 К, котру враз із зголошенєм треба вислати або передати на руки П[етра] Франка, Львів, ул[иця] Понїнського ч. 4. найдальше до 22/ІХ. Змаганя почнуть ся о 10 год[ині] рано, а пополудни від 2 год[ини]. Зголошувати ся можна до одиночної і двійної гри панів а поза конкурсом до мішаної гри пар (для панів і пань). Змаганя відбудуть ся після правил «Lawn Tennis Association», що небавом появить ся і в українськім перекладї. Кождий учасник розіграє по три склади. Перший і другий побідник одержить срібний медаль, третий бронзовий, четвертий памятну грамоту. За комітет: П. Франко, О. Пежанський, В. Цїмейко.
Джерело: Франко П., Пежанський О., Цїмейко В. Ситківкові змаганя // Дїло. – Львів, 1911. – 11 н. ст. вересня (29 серпня ст. ст.). – Чис. 201. – С. 7.
Змагання з великого тенісу, проведені у Львові на площі «Сокола-Батька» упродовж 23, 24 і 25 червня 1914 р. Підпис Степана Гайдучка під світлиною: «Ситківкові змагання передздвигові о першенство на токах ситківкових «Сокола-Батька». Момент гри суддиють: [Антін] Зелений (в білім одязі) і [Василь] Остапчук (в капелюсі)». З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Додаток 2
Петро Франко, Олександр Пежанський, Володимир Цімейко
Ситківкарі і ситківкарки!
Ситківкарі і ситківкарки! Пригадуємо, що в сю недїлю [24 вересня 1911 р. – А. С.] о год[ині] 10. рано розпочинають ся на токах «Сокола Б[атька]» ситківкові змаганя. Зголошеня до одиночної гри панів і мішаної (панів і пань) просить ся посилати на руки П[етра] Франка, Львів, ул[иця] Понїньского ч. 4. Вписове 1 К. – За комітет: П. Франко, О. Пежанський, В. Цїмейко.
Джерело: Франко П., Пежанський О., Цїмейко В. Ситківкарі і ситківкарки! // Дїло. – Львів, 1911. – 19 н. ст. вересня (6 вересня ст. ст.). – Чис. 208. – С. 7.
Додаток 3
Петро Франко
Перші ситківкові змаганя у Львові
Перші ситківкові змаганя у Львові покінчили ся вчора [24 вересня 1911 р. – А. С.] о 5 год[ині] по полудни.
До змагань стануло шістьох учасників до одиночної гри, одна мішана пара і дві пари панів. Ось вислїд змагань: Якубович В. – Франко П. (6–2, 6–0); Франко Т. – Кульчицький О. (2–6, 2–6); Цїмейко В. – Лукашевич А. (6–2, 6–1). Побідники в першім крузї станули знов проти себе з вислїдом: Якубович В. – Кульчицький О. (6–4, 6–1) і Якубович В. – Цїмейко В. (6–1). В мішаній парі станули: П. Франко з п. Г. Федаківною проти Т. Франка і Цїмейка В. з вислїдом (6–3, 6–3 і 5–1). По полудни о 3 год[ині] станули проти себе парами: оба Станиславівцї В. Якубович і О. Кульчицький проти Цїмейка В. і П. Франка з вислїдом (4–6, 6–1, 6–2).
Змагання з великого тенісу, проведені у Львові на площі «Сокола-Батька» упродовж 23, 24 і 25 червня 1914 р. Підпис Степана Гайдучка під світлиною: «Ситківкові змагання передздвигові о першенство на токах ситківкових «Сокола-Батька». Парна гра. Зправа: Петро Франко. Хоча болить його зуб не резиґнує з гри». З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Нагород роздано чотири: другий побідник в одиночній грі панів (В. Цїмейко) одержав бронзовий медаль, що з одної сторони представляє мяч та дату змагань а з другої два навхрест зложені ситця і три мячі поміж ними. Третий побідник Кульчицький О. одержав похвальну грамоту, на котрій вправна рука О. Пежанського зобразила ситківкаря з ситцем. Першу нагороду для мистця Галичини, Буковини і України, котру визначає «Сокіл Батько» у Львові, одержить В. Якубович пізнїйше. Мішана пара ставала поза конкурсом. Нагороди для побідників в двійній грі панів були зі срібла в формі медалїв і зображали те саме, що бронзовий.
Станиславїв своєю технїкою та вправою оказав значну висшість над Львовянами. Се певно послужить Львовянам «на здоровлє» і возьмуть ся пильнїйше до вправи та покажуть на будучих змаганях, що відбудуть ся 1912, 29.VI., що й вони не остають по заду. Додати треба, що з трьох зголошених пань явнла ся тільки одна, котрій комітет висказує на тім. Місце живе признанє. – Ранїшній грі перешкаджав не мало вітер.
Джерело: Франко П. Перші ситківкові змаганя у Львові // Дїло. – Львів, 1911. – 25 н. ст. вересня (12 вересня ст. ст.). – Чис. 212. – С. 7.
Відбиток печатки львівського клубу ситківкарів. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Додаток 4
Петро Франко
Пригадуємо, що в описї ситківкових змагань
Пригадуємо, що в описї ситківкових змагань з 24/ІХ.1911 було сказано, що першу нагороду призначив був «Сокіл Батько». По довшій надумі вибрав «С[окіл] Б[атько]» на нагороду щось трівкого і практичного заразом; а іменно – чобіт. Трівкого тому, що чобіт з бронзу і можна ним до схочу по столї кидати а навіть кілька разів і на підлогу кинути а нїчого йому не стане ся. А що до практики, то здасть ся для курця, як попільниця, богача (отверта) скарбонка, некурця олівчарня, пючого, як чарка (чобіт случайно без дїрки) і т. д. і т. д. А можна його вживати, як і звичайного притискача до паперів, бо доволї тяжкий, а при тім елєґантний (як я вже замітив без дїрки). Підошва без обцаса, що саме добре надає ся до ситківки. Щоби чобіт нагадував за що йому така честь випала бути першою нагородою, вписано на спідній сторонї:
І.
українські
ситківкові
змаганя
24. вересня 1911.
Львів,
уладив
«Сокіл Батько».
—
1 учасниця
6 учасників
І нагорода
в
одиночній грі:
пан В. Якубович,
Станиславів.
Додам до сего, що вийшли вже з друку правила ситківки переложені з анґлїйського. Окрім самих правил є ще й приписи, як уладжувати змаганя та додаток до правил (Knotty points). На перший погляд могло би здавати ся, що виданє правил трохи припізнило ся без огляду на пізну осїнню пору. Але так воно не є. «Український змаговий Союз», що заснував ся тепер у Львові, постарає ся дати змогу грачам вправляти ситківку й на ледї на совгах а десь в серединї або з кінцем зими уладить змаганя в ситківцї на ледї. Очевидно, що сї змаганя і всї будучі (як вже заповіджені в червнї 1912 р.) відбудуть ся після тих правил, дещо може упрощених. Добре було би коли-б по всїх наших більших містах зладили собі «змагачі» (спортсмени) хоч по одному ледовому токови і на нїм вправляли зимову ситківку. Се причинило би ся рівночасно до розвою змагів (спортів), совгарства і ситківки, бо лише добрі совгарі можуть грати на леді ситківку, що вимагає не аби якої зручности. Всї лїнїї на ледових токах значить ся маленькими валиками зі снїгу. Стрий, Перемишль і Тернопіль, мають особливо добру нагоду, бо мають ріку або став. Один примірник правил ситківки буде коштувати до 40 с. а замавляти можна в «Сокола Б[атька]» Львів, ул[иця] Руська ч. 20.
Джерело: П. Ф. [Франко П.]. Пригадуємо, що в описї ситківкових змагань // Дїло. – Львів, 1911. – 20 н. ст. жовтня (7 жовтня ст. ст.). – Чис. 233. – С. 7.
Членкині «Дівочого спортового кружка» гімназії СС Василіянок у Львові грають у ситківку. Львів, 1914 р. Світлина опублікована у виданні: Звіт дирекциї приватної жіночої ґімназиї СС. Василиянок у Львові за шкільний рік 1913/14. – Львів: Накладом СС. Василиянок, 1914. – С. 43.
Додаток 5
Петро Франко
Перші ситківкові змаганя у Львові
Перші ситківкові змаганя у Львові заходом «Сокола-Батька» відбули ся 24. вересня 1911 рано і по полудни.
До змагань стануло шістьох учасників до одиночної гри, одна мішана пара і дві пари панів. Ось вислїд змагань: Якубович В. – Франко П. (6–2, 6–0); Франко Т. – Кульчицький О. (2–6, 2–6); Цїмейко В. – Лукашевич А. (6–2, 6–1). Побідники в першім крузї станули знов проти себе з вислїдом: Якубович В. – Кульчицький О. (6–4, 6–1) і Якубович В. – Цїмейко В. (6–1). В мішаній парі станули: П. Франко з п. Г. Федаківною проти Т. Франка і Цїмейка В. з вислїдом (6–3, 6–3 і 5–1). По полудни о 3 год[ині] станули проти себе парами: оба Станиславівцї В. Якубович і О. Кульчицький проти Цїмейка В. і П. Франка з вислїдом (4–6, 6–1, 6–2).
Нагород роздано чотири: другий побідник в одиночній грі панів (В. Цїмейко) одержав бронзовий медаль, що з одної сторони представляє мяч та дату змагань а з другої два навхрест зложені ситця і три мячі поміж ними. Третий побідник Кульчицький О. одержав похвальну грамоту, на котрій вправна рука О. Пежанського зобразила ситківкаря з ситцем. Першою нагородою для мистця Галичини, Буковини і України, є бронзовий черевичок, який передав голова «Сокола-Батька» [Іван Боберський. – А. С.] п. В. Якубовичеви, будучи на відчитї в Станиславові. Мішана пара ставала поза конкурсом. Нагороди для побідників в двійній грі панів були зі срібла в формі медалїв і зображали те саме, що бронзовий.
Слідуючі змаганя відбудуть ся 1912, 29.VI. З трьох зголошених пань явила ся тільки одна. – Ранїшній грі перешкаджав не мало вітер.
Джерело: Франко П. Перші ситківкові змаганя у Львові // Вісти з Запорожа. Часопись руханкових, змагових, мандрівних і пожарних товариств. – Львів, 1912. – 30 сїчня. – Чис. 65. – С. 7–8.
Андрій СОВА історик
Примітки:
Інші аспекти біографії Петра Франка висвітлені у публікаціях автора: Сова А., Тимчак Я. До 125-річчя Петра Франка – одного з перших українських фахівців тіловиховання і спорту в Україні // Наш спорт. Неперіодичний спортовий журнал українського спортово-виховного товариства «Чорноморська Січ». – Випені, 2016. – Січень. – Чис. 52. – С. 24–25; Сова А., Тимчак Я. Сини Івана Франка – перші українські фахівці з руханки та змагу // Вісник НТШ. Інформаційне видання Світової ради Наукових товариств ім. Шевченка. – Львів, 2016. – Чис. 56 (осінь-зима). – С. 43–47; Сова А. Відзначення товариством «Сокіл-Батько» 40-річної творчої праці Івана Франка (Маловідома публікація Івана Боберського) // Вісник НТШ. Інформаційне видання Світової ради Наукових товариств ім. Шевченка. – Львів, 2017. – Чис. 57 (весна-літо). – С. 71–74; Сова А. Іван Франко та Іван Боберський: відзначення 40-ліття творчої праці письменника у товаристві «Сокіл-Батько» // Іван Франко: «Я єсть пролог…»: матеріали Міжнародного наукового конґресу до 160-річчя від дня народження Івана Франка (Львів, 22–24 вересня 2016 р.): у 2 т. Т. 1. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2019. – С. 336–343; Сова А. Петро Франко на вістрі національно-визвольної боротьби 1914–1923 років: документи свідчать // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – Львів, 2020. – Чис. 4 (200). – С. 44–45; Сова А. Мальовничими стежками Українських Карпат, або мандрівка Петра Франка 1911 року в Урич і околиці // Фортеця: збірник заповідника «Тустань». – Львів: Простір-М, 2020. – Кн. 4. – С. 336–348; Сова А. Провідні пластові діячі Степан Гайдучок та Петро Франко: шлях від «Українського Спортового Кружка» до Пласту // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – Львів, 2021. – Чис. 2 (202). – С. 44–49; Сова А. У переддень заснування Пласту: діяльність Степана Гайдучка та Петра Франка у спортовому товаристві «Україна» // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – Львів, 2021. – Чис. 3 (203). – С. 54–58; Сова А. «І покажем, що ми браття козацького роду»: Степан Гайдучок і Петро Франко – організатори та учасники Перших Запорожських ігрищ 1911 року у Львові // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – Львів, 2021. – Чис. 4 (204). – С. 56–58 та ін.
Докладніше про життєвий і творчий шлях Івана Боберського див.: Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.: іл.; Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512 с.; Сова А. О. Суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність Івана Боберського (1873–1947): дис. … докт. іст. наук: спец. 07.00.01 – історія України. – Львів, 2020. – 551 с.
Боберський І. Забави і гри рухові // Звіт дирекциї ц. к. академічної ґімназиї у Львові за шкільний рік 1903/1904. – Львів: Накладом наукового фонду, 1904. – С. 3–33; Боберський І. Забави і гри рухові. – Львів, 1904. – 31 с.; Боберський І. Забави і гри рухові, часть друга // Звіт дирекції ц. к. академічної ґімназиї у Львові за шкільний рік 1904/1905. – Львів: Накладом наукового фонду, 1905. – С. 3–27; Боберський І. Забави і гри рухові. Часть ІІ. Вісїмнайцять гор мячевих. – Львів: Накладом товариства «Сокіл», 1905. – 29 с.; Боберський І. Рядові вправи // Звіт дирекції ц. к. академічної ґімназиї у Львові за шкільний рік 1908/1909. – Львів: Накладом наукового фонду, 1909. – С. 3–58; Боберський І. Забави і гри рухові. Часть ІІІ. Копаний мяч. – Львів: Накладом товариства «Сокіл», 1906. – 36 с.; Боберський І. Впоряд. – Львів, 1909. – 58 с.; Боберський І. Забави і гри рухові. Ч. ІV. Ситківка. – Львів, 1909. – 47 с.; Боберський І. Лавчина і щеблівка. – Львів, 1910. – 16 с.; Боберський І. Нові шляхи до тїлесного виховання. – Львів: Накладом «Сокола-Батька», 1911. – 8 с. та ін.
Боберський І. Ситківка // Звіт дирекциї приватної женьскої ґімназиї СС. Василиянок у Львові за шкільний рік 1908/9. – Львів: Накладом монастиря СС. Василиянок, 1909. – С. 2–47; Боберський І. Забави і гри рухові. Ч. ІV. Ситківка. – Львів, 1909. – 47 с.
Ситківка // Народне Слово. Ілюстрована, популярно-просьвітна, полїтична й літературна часопись. – Львів, 1909. – 4 вересня. – Чис. 255. – С. 1, 9.
Збір учительский з кінцем шк. року 1903/1904 // Звіт дирекциї ц. к. академічної ґімназиї у Львові за шкільний рік 1903/1904. – Львів: Накладом наукового фонду, 1904. – С. 39; [Боберський І.]. Ґімнастика // Звіт дирекциї ц. к. академічної ґімназиї у Львові за шкільний рік 1903/1904. – Львів: Накладом наукового фонду, 1904. – С. 43–44.
Збір учительский з кінцем шк. року 1902/1903 // Звіт дирекциї ц. к. академічної ґімназиї у Львові за шкільний рік 1902/1903. – Львів: Накладом наукового фонду, 1903. – С. 37.
Франко П. Спогади про батька // Спогади про Івана Франка [Текст] / Упоряд., вступ. ст., прим. М. І. Гнатюка. – 2-ге вид., доп., перероб. – Львів: Каменяр, 2011. – С.
ЦДІА України у Львові. – Ф. 640. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 7–17.
Докладніше див.: Сова А. Іван Боберський – засновник та ідейний натхненник Українського спортового кружка в Академічній гімназії у Львові // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – Івано-Франківськ, 2017. – Ч. 29–30. – С. 166–175.
ЦДІА України у Львові. – Ф. 312. – Оп. 1. – Спр. 154. – Арк. 47–48.
ЦДІА України у Львові. – Ф. 640. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 69.
Гайдучок С. Пів століття сокільських видань. – Львів, 1937. – С. 17.
С.-Б. Змаганя ситківкові // Вісти з Запорожа. Часопись руханкових і пожарних товариств. – Львів, 1911. – 30 червня. – Чис. 58. – С. 7; Ситківкарі позір! // Діло. – Львів, 1912. – 4 н. с. мая (21 ст. ст. цьвітня). – Чис. 8088. – С. 5; У. З. С. Ситківкові змаганя // Діло. – Львів, 1912. – 30 н. с. (17 ст. ст.) мая. – Чис. 8108. – С. 6; Ситківкові змаганя // Вісти з Запорожа. Часопись руханкових, змагових, мандрівних і пожарних товариств. – Львів, 1913. – 30 цьвітня. – Чис. 80. – С. 6.
Докладніше див.: Сова А. Внесок Івана Боберського в підготовку та проведення Шевченківського здвигу 1914 року у Львові // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / гол. ред. Ігор Соляр; НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 2018. – Вип. 31. – С. 145–155.
ЦДІА України у Львові. – Ф. 312. – Оп. 1. – Спр. 41. – Арк. 227 зв.
Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848–1914. На підставі споминів. – Львів: Накладом власним, 1926. – С. 715.
ЦДІА України у Львові. – Ф. 312. – Оп. 1. – Спр. 41. – Арк. 228.
ЦДІА України у Львові. – Ф. 312. – Оп. 1. – Спр. 63. – Арк. 10; Вислїд з здвигових змагань // Вісти з Запорожа. Руханка, Змаг, Пожарництво, Мандрівництво, Пласт, Стрілецтво. – Львів, 1914. – 30 липня. – Чис. 95–96. Подвійне число. – С. 9–10.
Ювилейний Здвиг українських Соколів і Сїчовиків // Свобода. Ілюстрована полїтична і просьвітна часопись. – Львів, 1914. – 2 липня. – Чис. 26. – С. 7.
Шевченковий Ювилейний Здвиг. Змаганя здвигові в «Українськім Городї». 29 червня 1914. [Програмка] // Приватний архів Степана Гайдучка (м. Львів).
В. П. Здвигові змаганя // Вісти з Запорожа. Руханка, Змаг, Пожарництво, Мандрівництво, Пласт, Стрілецтво. – Львів, 1914. – 15 мая. – Чис. 93. – С. 5.
Шевченковий Ювилейний Здвиг. Змаганя здвигові в «Українськім Городї». 29 червня 1914. [Програмка] // Приватний архів Степана Гайдучка (м. Львів); В. П. Здвигові змаганя // Вісти з Запорожа. Руханка, Змаг, Пожарництво, Мандрівництво, Пласт, Стрілецтво. – Львів, 1914. – 15 мая. – Чис. 93. – С. 4–5.
Плян науки // Звіт дирекциї приватної женьскої ґімназиї СС. Василиянок у Львові за шкільний рік 1910/11. – Львів: Накладом монастиря СС. Василиянок, 1911. – С. 7–8.
ЦДІА України у Львові. – Ф. 312. – Оп. 1. – Спр. 134. – Арк. 246 зв., 247 зв.; Плян науки // Звіт дирекциї приватної женьскої ґімназиї СС. Василиянок у Львові за шкільний рік 1911/12. – Львів: Накладом монастиря СС. Василиянок, 1912. – С. 7.
Кружки шкільної молодїжи // Звіт дирекциї приватної женьскої ґімназиї СС. Василиянок у Львові за шкільний рік 1912/13. – Львів: Накладом монастиря СС. Василиянок, 1913. – С. 17.
В п’ятницю, 1 липня 2022 року, о 16.00 в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” ( вул. Професорська, 1) відбудеться зустріч з Ігорем Рафаїловичем Юхновським під назвою “Як ми творили Конституцію”.
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”. Модеруватиме відомий український історик та геральдист Андрій Гречило.
“Ще в 96-му році я пропонував Кучмі проект Конституції з двопалатним парламентом. Кучма ним загорівся. Але ми прийняли таку Конституцію, на яку погоджувалася комуністична більшість, це була поступка різноманітним силам.
Наприклад, ми мусили записати багато автономних прав Криму, бо нам не вистачало кількох голосів кримчан, щоб проголосувати документ у цілому”, – розповідає Ігор Рафіїлович.
Ігор Рафаїлович Юхновський (нар. 1 вересня 1925, Княгинине, Рівненська область, Україна) — український фізик-теоретик. Доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України, народний депутат України І–IV скликань, почесний громадянин Львова.
В суботу, 2 липня 2022 року, о 15:00 у Стрийському парку (біля Сенсотеки) відбудеться концерт, на якому співатимуть кавер версії пісень легендарних The Beatles.
Це перфоманс в рамках проекту «Дешансонізація» зі збором коштів на потреби Збройних Сил України, повідомили організатори Український Мистецький Фронт.
Триб‘ют винуватимуть the Beatlevs – гурт, створений у Львові в 2010 році на основі львівського фан-клубу Бітлз. Фан-клуб був заснований у 2002 році і за час його існування до нього увійшли багато відомих українських артистів та митців. Однак заради цікавості та стабільного проведення музичних заходів було створено власний кавер-гурт з назвою the Beatlevs (від назви міста Львів), який повністю складався з учасників фан-клубу. Спочатку гурт виступав лише на акціях фан-клубу, а згодом розширив географію виступів на всю Україну та зарубіжжя. Згодом the Beatlevs отримав визнання не лише у середовищі бітломанів, але і серед звичайних меломанів. Лауреати фестивалю К.Кленчона в Польщі 2017-го та 2018 року та учасники багатьох акцій та фестивалів. У 2019 році виступили разом з першим гуртом Джона Леннона the Quarrymen (Ліверпуль) в Угорщині.
На території парку будуть розміщені банери з QR кодом, відсканувавши який можна перерахувати кошти на допомогу українській армії.
Зібрані гроші надходять на рахунок ГО Міжнародна Асоціація Мистців, далі їх передадуть на потреби окремого полку спеціального призначення «АЗОВ».
Сьогодні вашій увазі пропонуємо ретро фотографії міста Трускавець, що знаходиться в Львівській області.
Грязелікарня. 1951 р. Світлина з видання: Історія української архітектури.Середня школа. Головний фасад. Трускавець. 1951 р.Санаторний парк. Трускавець. 1955–1956 рр.Алея парку. Трускавець. 1960-ті.
Місто Трускавець відоме з 1552 р. Його назва походить від назви річки Трускава. Назву ж річки виводять від рослини «трускавка». Проте є інша версія, що назва походить від імені Трушко, або Трусько, звідки Трусковичі, а згодом – Трускавець.
Місто Трускавець розташоване у долині передгір’я Східних Карпат, на висоті близько 350 метрів над рівнем моря і є одним з найбільш відомих лікувальних курортів Західної України.
Бювет мінеральної води. Трускавець. 1979 р.Залізничний вокзал. Трускавець. 1983 р.Восьмий корпус санаторію № 1. Трускавець, 1960-ті.Будівля санаторію «Гірський кришталь». Трускавець. 1964 р.
Нам пощастило відшукати фото 1950-1980-х років, які показують, якою була архітектура цього курорту в ті часи.
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”.
Довкола нас буяє літо – час найвищого розквіту природи. Усе цвіте, розростається і гучно заявляє про себе. Не виняток і таємничі істоти – ЗМІЇ.
Усе частіше трапляються вони на нашому шляху, десь у лісі, а то й біля людського житла. На жаль, такі зустрічі не завжди безпечно завершуються для людини. І значно частіше – для самих змій.
Допомогти уникнути паніки, навчитись розпізнати на кого саме натрапили і чи становить ця зустріч потенційну небезпеку, навчитись її уникати і вміти надати першу допомогу у разі нещасного випадку – про все це можна довідатись на зустрічі «Галицькі гади: хто вони?».
Розповідь, презентація і навіть демонстрація (!) – від голови Львівського відділення та віце-президента Українського герпетологічного товариства Тараса Гринчишина.
Запрошуємо молодших і старших, досвідчених природолюбів і спраглих знань початківців.
Міністерство культури та інформаційної політики ухвалило рішення про зняття з державного обліку пам’ятників діячам радянської доби.
Про це повідомляє Укрінформ із посилання на Телеграм міністерства.
«Подолання наслідків русифікації та тоталітаризму – як ніколи на часі. Наразі МКІП вже прийняло рішення про зняття з державного обліку пам’ятників діячам радянської доби», – йдеться у повідомленні.
Наприклад, в Києві можуть бути перенесені або демонтовані пам’ятник-погруддя О.М.Бойченка, бюсти В.Н.Боженка та Н.К.Крупської, пам’ятники М.П.Кирпоносу, М.В.Фрунзе, С.А.Ковпаку, меморіальна дошка на будинку штабу округу на честь Маршала Радянського Союзу Г. Жукова та багато інших.
Детально з переліком всіх рішень МКІП з цього питання можна ознайомитись тут.
Експертна рада Міністерства культури та інформаційної політики України з питань декомунізації та дерусифікації, до складу якої увійшли відомі історики, науковці, митці та представники громадськості, провела своє перше засідання.
Від нестерпної ранкової недільної спеки у Львові можна порятуватися тільки несамовито гарячої кави у затінку улюбленої кав’ярні. Кажуть наступного тижня стовпчик термометра підійметься вище 32 °С. Доведеться переймати досвід львів’ян початку 20-го століття і в неділю не виходити з кав’ярні взагалі. І, у товаристві Торгової Марки Кава Старого Львова, слухати історії, бувальщини, вигадки та плітки.
На початок 20-го століття та у Львові, і в Ужгороді налічувалися десятки кав’ярень. Зрештою, добра кав’ярня у ті часи не була дивиною і для Чернівців чи Коломиї. Готували каву переважно за допомогою приладдя, виготовленого у Відні та Празі, способами, популярними у Відні: то була або кава по-віденськи, з гіркою збитих вершків поверх напою, або класична турецька, подекуди з додаванням кардамону з гвоздикою чи коріандру з корицею, або кава меланж, з великою кількістю підігрітого молока до невеликої порції кави. Кав’ярня цього часу в наших широтах була одночасно і місцем читання та обговорення новин, і клубом знайомств, і майданчиком для поширення поезії чи пісень.
Будинок Понінського, в якому протягом 1902 – 1912 років діяла кав’ярня ”Монополь”
Про одну з таких кав’ярень, «Монополь», розповідають, що туди полюбляв заходити попрацювати Іван Франко. Сидів, редагував рукописи й вслухався в дискусії між молодими та активними. У якийсь момент казав «Дурниці говорите!» і міг взяти слово на годину-дві. Після чого перебирався в Віденку або іншу кав’ярню.
Російські козацькі патрулі на Марійській площі. Фото 1914 року
Навіть під час війни львівські кав’ярні не втратили свій шарм. У російському часописі «Всходи» за 1915 рік описані враження російського офіцера від перебування у Львові: «У глибині невисоких, але чистих кав’ярень щоранку можна побачити той Львів, яким він був до приходу наших військ. Якщо ви хочете пізнати тутешнє життя — відвідайте вранці одну з тих кав’ярень, що розмістили біля ринку та міського театру… Тут за невеликими столиками з газетою в руках і за горнятком апетитно що парує кави ви побачите львівських політиків і ділків.
Кав’ярня «Атляс»
Тут всі одне одного знають, у кожного роками насиджене місце. Якщо випадково заходить сторонній, на нього дивляться з подивом і підозрою, але якщо ви мирно уткнетесь в газету i за горнятком кави або чаю будете спостерiгати, — до вас скоро звикнуть i ви почуєте, як гаряче трактуються події дня i з яким запалом спалахнуть суперечки за i проти сучасного стану речей, які грандiознi стратегiчнi комбінації винаходять i якi дивовижнi реформи планують.»
Дякувати Богу, нас тоді звільнили від руцкага міра і кав’ярням вдалося зберегти дух старого Львова. Пройшло сто років і нам знову треба звільняти нашу країну від тої руцької сарани. Дай Бог в останнє!
В Україні вийшов перший у світі кліп, відзнятий на тепловізор. Відео на нову пісню Саші Чемерова «Замість мене» відзняли у Львові.
Команда артиста позичила пристрій у полку «Азов» та просто вийшла знімати на вулицях Львова. На створення відео пішло декілька днів, пише «Слух медіа».
«Картинка точно передає настрій пісні, а концепція дає зрозуміти, що ми всі під прицілом, ми всі в небезпеці», — описує відео Саша Чемеров.
22 липня о 18:00 на літній терасі !FESTrepublic відбудеться NIRVANA TRIBUTE SHOW by Fontaliza. Цей захід – благодійний концерт від Українського Мистецького Фронту.
Трибют зіграє рок-гурт з Києва Fontaliza. Музиканти давно й успішно працюють як над власними піснями, так і над NIRVANA TRIBUTE, бо є давніми й відданими фанами команди й зіграли десятки трибютів.
«22 липня у Львові звучатимуть пісні американського рок гурту Nirvana.
На заході сонця на літній терасі !FESTrepublic зберуться тру-фани Курта Кобейна, щоб слухати і співати головні хіти Nirvana, як “Smells Like Teen Spirit”, “Come As You Are”, “Rape Me”, “In Bloom” та десяток інших. Приходьте на потужний рок-концерт з пісень американських легенд NIRVANA! Отримаєте потужну емоцію й допоможете ЗСУ», – запрошують усіх охочих.
Важливо! У випадку оголошення повітряної тривоги всі глядачі мають пройти в укриття, розташоване в будівлі !FESTrepublic. У цьому допоможуть працівники локаціі та організатори події. Якщо тривога триватиме не більше години, після її відміни концерт продовжиться Дякуємо за розуміння!
Став Собка перед ліквідацією. Фото міжвоєнного періоду
Ми вже здійснювали мандрівку у минуле Львова, згадуючи про його давні водойми, які не збереглися до наших днів. В історії назавжди залишилися Піонерське озеро та Панянський став. Цього разу мова піде про став Собка – ще одну втрачену водойму Львова. Втрачену через активну житлову забудову, як і більшість інших озер та ставків у Львові.
Одне з найпопулярніших місць відпочинку старого Львова
Свого часу став Собка був не просто черговою водоймою у місті, а й одним з найулюбленіших місць для відпочинку львів’ян. Простягався він вздовж вулиці Вулецької (у наш час – це вулиця Академіка Сахарова), що в районі сучасної Кастелівки.
Фото: Зниклий Львів
Варто зазначити, що й сама Кастелівка – надзвичайно живописна місцина. Ця територія свого часу привабила родину італійських будівничих Кастеллі, які переїхали до Львова наприкінці шістнадцятого століття.
Наприкінці дев’ятнадцятого століття Кастелівку почали активно розбудовувати, цей район привернув увагу Юліана Захаревича та Івана Левинського. Талановиті архітектори взялися за розбудову місцини, тут з’явилося чимало людей, для яких водойма стала чудовим місцем для відпочинку та дозвілля.
Одна з кращих ковзанок старого Львова
Став Собка не був серйозним конкурентом для інших водойм у плані купалень. Йому далеко було до відомого для всіх містян озера “Світязь” чи інших. Проте у плані активного дозвілля водойма була однією з кращих – взимку тут у міжвоєнні роки почали облаштовувати ковзанку.
Так, у старому Львові дуже любили катання на ковзанах, і так вже склалося, що у багатьох районах міста на водоймах облаштовували ковзанки. Відомими були ковзанки на старому Панянському (Панєнському) ставі, ковзанка на Пелчинському ставі, на ставку “Світязь” та багатьох інших.
Ніде правди діти – у радянський час ковзани були доступним задоволенням, тому практично всі дітлахи мали ковзани, які чекали на початок зими. У зв’язку з цим ковзанки діяли практично на всіх замерзлих водоймах Львова, проте спеціально облаштованих місць було не так багато. Тим не менше, на став Собка взимку прибігало чимало дітвори, яка весело каталася на санчатах та на ковзанах, грала у сніжки, будувала снігові замки…
Фото: Зниклий Львів
Куди поділася водойма?
Ковзана та інші розваги на водоймі – так було раніше, доти, доки став Собка повністю не зник з мапи нашого міста. Якось так склалося, що водоймі не судилося “дожити” до наших днів.
Наприкінці двадцятих років двадцятого століття став Собка повністю осушили, після цього засипали ділянку. Так зробили, бо водойма заважала новій житловій забудові на вулиці Вулецькій (Академіка Сахарова). Внаслідок цього проклали вулиці Ліса Кулі та Мальчевського, розгорнули активне будівництво…
У наші дні на місці колишнього ставку діє невеликий стадіон “Львівелектротрансу”. Про водойму, де колись відпочивали містяни, немає більше жодної згадки.
Співачка DARIЯ презентувала пісню «Чуєш, стріляють», яку написала під час війни. DARIЯ до початку війни не мала планів йти в сольне плавання, але все, що відбувається в нашій країні спонукало її втілювати свої мрії.
Це перша сольна пісня, де DARIЯ виступила як автор слів та музики. Пісня, про болючі переживання артистки, які пережила вона та її сім‘я, втративши близьку людину.
Останнє смс, яке написала співачка рідній людині були слова «Чуєте, стріляють», це повідомлення так і залишилося назавжди не прочитаним.
«Після війни ми станемо іншими людьми, з іншими поглядами, думками. З дитинства моєю мрією була велика сцена, я мріяла співати. Але люди забувають свої мрії в потоці інформації та подій навколо. Так трапилося і зі мною. Я два роки не займалася вокалом і не співала. Та коли почалася війна, я зрозуміла одне, життя не вічне і треба робити те, що ми мріємо, те що у нас в душі. І коли я почала співати я зрозуміла, що я живу. Я ніколи не писала пісень і не думала, що вмію це робити. Та в мене все вийшло… Я точно вирішила для себе, що я зроблю все можливе, щоб розвиватися як сольна співачка і дам своїй мрії повноцінне життя», – розповідає DARIЯ.
Артистка вже готує відео кліп на пісню «Чуєш, стріляють», який вийде цьогоріч влітку.
Експозиція виставки "Мар’ян Коць (1922-2011) Українець, меценат, видавець"
В середу, 29 червня 2022 о 15.00 год. у виставкових залах Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника (вул. Бібліотечна, 2) відбудеться відкриття мистецько-документальної виставки “Мар’ян Коць (1922-2011) Українець, меценат, видавець”.
29 червня виповнюється 100 років від дня народження визначного мецената українського мистецтва, громадсько-культурного діяча, журналіста, видавця Мар’яна Коця.
Разом з дружиною Іванною він фінансово підтримував Асоціацію дослідників голодоморів, був засновником благодійного «Фонду Івана Мазепи», меценатом Музею гетьманства, композиторського конкурсу в рамках фестивалю «КиївМузикФест» протягом п’яти перших років, членом дирекції «Фонду допомоги дітям Чорнобиля», підтримував видання журналів «Березіль» (Харків), «Бористен» (Дніпро), спонсорував вихід журналу «Світовид» (Київ). Він також фінансував низку нотних, музикознавчих, історичних і музичних наукових та науково-популярних видань, колекціонував твори українського образотворчого мистецтва, фінансував та опікувався українськими митцями діаспори.
На кошти цієї родини відреставровано і оснащено відділ періодичних видань Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, який на знак подяки носить їх ім’я.
Експозиція виставки “Мар’ян Коць (1922-2011) Українець, меценат, видавець”
До цього ювілею підготована мистецько-документальна виставка «Мар’ян Коць (1922–2011): Українець, меценат, видавець». До її образотворчої складової увійшли окремі художні твори з його приватної колекції: живописні і графічні роботи М. Бідняка, Я. Гніздовського, Е. Козака, представників шкіл О. Новаківського і В. Кричевського, скульптури М. Черешньовського та С. Литвиненка. Особливою цінністю виставки є гравюра Тараса Шевченка «Барон П. К. Клодт» (1861).
В контексті експозиції представлено також видання, здійснені за фінансової підтримки мецената а також примірники з приватної книгозбірні, зокрема видання з автографами осіб, з якими співпрацювали та приязнилися Іванна і Мар’ян-Павло Коці. Висвітленню різних напрямків діяльності солінізанта будуть приурочені виступи низки мистецтвознавців та науковців, які співпрацювали, контактували та досліджували його діяльність.
Відкриття виставки доповнить концертна програма камерної музики, яку склали твори українських митців, пов’язаних з благодійницькою діяльністю Мар’яна Коця: С. Людкевича, З. Лиська, М. Скорика, В. Зубицького.
Трамваї Sanok – сімдесят років на службі у львів’ян
Раніше Фотографії Старого Львова вже розповідали про трамвайні вагони німецького та чеського виробництва, які курсували і курсують вулицями Львова. Сьогодні розкажемо про трамвайні вагони, які виготовлялися у місті Саноку на території сучасної Польщі. Саме ці вагони із дерев’яними кузовами обшитими металом довше всього служили львів’янам – по п’ятдесят, а іноді – і сімдесят років.
Старі трамвайчики, виготовлені протягом першого десятиліття ХХ століття, у Львові можна було зустріти іще наприкінці 1960-х років. Старі двосторонні вагони курсували на маршрутах № 10 і 12 (на Персенківку та Високий Замок). Поїзди із модернізованих вагонів «Sanok» іще можна було зустріти на маршрутах № 4, 6 і 7. Всі ці маршрути обслуговувало трамвайне депо № 2 на вул. Промисловій.
Закритий вагон кінного трамвая на вул. Жовківській (Богдана Хмельницького). Початок 1900-х рр. Світлина із збірок Narodowe Archiwum Cyfrowe (Польща)
Старенькі вагони «Sanok» описала відома у свій час львівська письменниця Ірина Вільде (1907 – 1982): «Особливістю нашої вулиці є наш трамвай № 12, популярно названий «дванадцяткою». Він, як і наша вулиця, має за собою історичне минуле. Досить сказати, що він пам’ятає ще барикади на вулицях Львова в роки шляхетно-польського панування (виступи 1936 року). Він чи не єдиний зі своїх ровесників залишається на активній службі тоді, коли його колеги давно пішли на заслужений відпочинок. Їхнє місце зайняли комфортабельні безшумні вагони з м’якими сидіннями, вкритими кольоровим дермантином…
«Дванадцятка» – маленька, старенька і … одинока, тобто одновагонна (У кінці траси на Високому Замку не було розворотного кільця, а тільки тупик, отож тут курсували двосторонні вагони-човники – автори). З огляду на свій вік і трудовий стаж просувається вона поволі і часто та довго відпочиває. Сказано: старість – не радість…
Відкритий вагон кінного трамвая та електричний трамвай «Sanok» на площі Галицькій. Після 1904 р. Світлина із книжки Б. Мельника «Вулицями старовинного Львова»
Треба також згадати, що наша «дванадцятка» була одним із перших маршрутів, які почали возити людей без кондуктора. В ті дні, коли «дванадцятка» обслуговує самих своїх, тобто в будні, дощові або холодні дні, коли чужі не йдуть на Високий Замок, водій не нагадує, аби купували квитки…».
Вагони львівського кінного трамвая, який спорудило на умовах концесії Трієстинське трамвайне товариство, були виготовлені на заводі в місті Граці, вони були двох типів: закритого – для експлуатації у зимовий період та відкритого. Трамваї пофарбували в темний гранатовий колір із написом «Трамвай львівський» білою фарбою. У 1889 році підприємство кінного трамвая мало 37 пасажирських і 3 вантажних вагони та 105 коней. Взимку на двох маршрутах кінного трамвая Львова курсувало 16 вагонів, а влітку – 22 вагони. Через п’ять років, у рік проведення Галицької виставки крайової у Львові налічувалося вже 54 вагони кінного трамвая і 120 коней.
Вагони електричного трамвая «Weitzer Graz» («тип 1») біля виставкової площі (тепер – вул. Уласа Самчука). 1894 р. Світлина із колекції І. Котлабулатової
У 1906 році підприємство кінного трамвая Львова було викуплено у Трієстинського трамвайного товариства в комунальну власність – на той час кінний трамвай вже був анахронізмом, відповідно влада міста вирішила замінити лінії трамвая кінного трамваєм електричним. Останнім днем курсування кінного трамвая у Львові стало 29 грудня 1908 року, коли завершилася робота маршруту від вокзалу по вул. Городоцькій до пл. Цлови (Митної). У січня 1909 року було розпродано більшість коней, які належали підприємству кінного трамвая. Вагони кінного трамвая були переобладнані у причіпні до електричних вагонів. Депо обіч вулиці Бема (вул. Ярослава Мудрого) було переобладнане для службових потреб електротрамвая.
Питання будівництва у Львові ліній електричного трамвая обговорювалося із кінця 1880-х років. У 1893 році місто уклало контракт із компанією «Siemens & Halske» на будівництво у Львові ліній електричного трамвая, депо, електростанції та іншої інфраструктури. Перші 16 трамвайних вагонів для Львова були закуплені в місті Граці на заводі «Grazer Maschinen und Waggonbau AG vormals Johann Weitzer» («Завод машин і вагонів у Граці, колишній Йоган Вейтзер», компанія «Siemens & Halske» укомплектувала ці вагони електричним устаткування власного виробництва. Перші електричні трамваї були доставлені до Львова залізницею 27 квітня 1894 року. Як писала тогочасна преса, вони були «елегантними і більшими за вагони кінного трамвая». Вночі 12 травня 1894 року вночі відбулися випробування нового виду транспорту. Подивитися на пробну їзду трамваїв зібралося чимало львів’ян. Ось як описував випробування електричного трамвая журналіст україномовної газети «Діло»: «Пробна їзда електричного трамвая у Львові відбулася в суботу вночі між 1 і 2 годинами двома вагонами, що мали також електричне освітлення. Їзда була дуже ефектна, бо з-під коліс і на дроті добувалися снопи світла. Згадані вагони переїхали вулиці Коперника, Словацького, Сикстутську (Дорошенка) до Гетьманських валів (пр. Свободи), коло Віденської кав’ярні і назад… Пізньої нічної пори зібралося велике число цікавих…».
Моторний вагон електричного трамвая «Weitzer Graz» («тип 1») із причіпним. Причіпний вагон побудовано у Львові за кресленнями керівника МЗЕ Йозефа Томицького. 1899 р. Світлина із збірок Narodowe Archiwum Cyfrowe (Польща)
Трамвайні вагони, виготовлені у Граці (їх позначають як «Weitzer Graz») за своїми розмірами були значно менші за сучасні «маршрутки» «Богдан» А092 та «Еталон» А079. Довжина перших вагонів електричного трамвая складала лише 6,8 метрів, ширина кузова – 2 метри, висота – 3,2 метри. Кузов трамваїв був виготовлений із дерева, маса вагона – 5,68 тон.
Перші електричні трамвая Львова були дуже недосконалими. Кабіни водія не було, як такої. Вагоновод керував трамваєм стоячи на відкритому майданчику. Особливо непереливки було вагоноводам в дощову та сніжну погоду. Розповідають, що вагоноводи, щоб зігрітися, ставили рукоятку контролера на малу швидкість, а самі бігли поруч із вагоном.
Службовий вагон № 27, збудований на базі візка і рами вагону «Weitzer Graz» (тип 26) 1899 року випуску. 1990 р. Автор фото – Томас Е. Фішер
Загалом до Львова у 1894 – 1899 рр. було доставлено 24 моторні трамвайні вагони, виготовлені заводом «Grazer Maschinen und Waggonbau AG» із електричним обладнанням фірми «Siemens & Halske». Вагони, поставлені в різні роки, мали певні відмінності, відповідно вагони №№ 1 – 16, які надійшли у 1894 році позначалися як «тип 1». Вагони №№ 17 – 22, доставлені у 1895 році, отримали позначення «тип 20». Іще два моторні вагони із №№ 26 і 27, які надійшли у 1899 році, були дещо більшими: їх довжина складала 7,1 метри; їх маса складала 8 тон. Ці вагони отримали позначення «тип 26». У 1897 році трамвайний вагон «Weitzer Graz» із № 13 перенумерували у № 23.
Із 1899 року у Львові почали експлуатуватися причіпні трамвайні вагони. Два таких вагони (№№ 24 і 25) були побудовані власними силами Міських закладів електричних за проектом керівника підприємства інженера Йозефа Томицького.
Залишки службового вагона № 27 «Weitzer Graz» (тип 26) 1899 року випуску. Березень 2007 р. Автор фото – Олександр Єрохін
Експлуатація трамвайних вагонів «Weitzer Graz» із пасажирами у Львові тривала до початку 1920-х років. У 1908 році, після початку масової експлуатації у Львові вагонів «Sanok», трамвайні вагони, виготовлені у Граці, перевели у трамвайне депо на Гаврилівці (нині – вул. Промислова, 29). Трамвайне депо при вулиці Вулецькій (Сахарова) було укомплектовано новими трамвайними вагонами «Sanok».
Трамвайний вагон «Weitzer Graz» із інвентарним № 1 зберігали, принаймні, до початку 1930-х років, адже це був найстарішим електричним трамвайним вагоном у Польщі. У 1931 році цей трамвайний вагон був одним із найцікавішим експонатом Міжнародної виставки комунікації та туризму в Познані. Подальша доля цього трамвайного вагона невідома.
Вишка контактної мережі № 020, побудована на базі візка вагона «Weitzer Graz». Березень 2007 р. Автор фото – Юрій Лісінчук
Цікаво, що один із двох вагонів «Weitzer Graz» типу 26 із деповським № 27 зберігся аж до початку 2000-х років. Іще на початку 1920-х років він був переобладнаний у службовий. Під час переобладнання було змінено конструкцію кузова вагона. У радянські часи трамвайний вагон перебував в службовій експлуатації і належав до служби колії Львівського трамвайно-тролейбусного управління (ЛТТУ). У 1990 році цей трамвайний вагон на території трамвайного депо № 1 був сфотографований Ааре Оландером і Томасом Фішером. Залишки цього трамвайного вагона перебували на території трамвайного депо № 1 на вул. Городоцькій 185 іще у 2007 року – раму і візок вагона сфотографував львівський журналіст Олександр Єрохін. Подальша доля залишків вагона невідомо.
До сьогодні зберігся службовий вагон № 020 – причіпна вишка контактної мережі. Він побудований на базі візка та рами трамвая «Weitzer Graz». Вантажні платформи на базі візків «Weitzer Graz» можна побачити на світлина часів ІІ світової війни.
Вантажні платформи на базі візків і рам трамваїв «Weitzer Graz» під час ІІ світової війни використовувалися для перевезення в’язнів львівського гетто. Світлина із збірок Narodowe Archiwum Cyfrowe (Польща)
У перші роки ХХ століття пасажиропотік львівського трамвая значно збільшився, порівняно із 1894 роком. Якщо протягом 1894 року було перевезено біля 2 мільйонів пасажирів, то у 1900 році – вже 4,73 мільйони пасажирів. Відповідно постала потреба в закупівлі нових трамвайних вагонів.
На початку 1900-х років виробництво електричних трамваїв було освоєно компанією «Pierwsze Galicyjskie Towarzystwo Akcyjne Budowy Wagonów i Maszyn» («Перше Галицьке акціонерне товариство будівництва вагонів і машин») у місті Сяноку (Сяніку). Зокрема, це підприємство виготовило 50 трамвайних вагонів для Відня і по 30 вагонів для Острави (нині – Чехія) та Кракова. Отож, влада міста Львова та керівництво Міських закладів електричних вирішило закуповувати нові трамвайні вагони для Львова саме на заводі в Сяноку (Західна Галичина, нині Польща).
Трамвайний вагон «Sanok» типу 30 № 33 на сучасному проспекті Свободи під час ІІ світової війни. Світлина із колекції Л.С.Похорюлес (Варшава)
Історія компанії «Pierwsze Galicyjskie Towarzystwo Akcyjne Budowy Wagonów i Maszyn» розпочалася у 1832 році. Тоді учасники польського повстання 1831 року Матеуш Бексинський (1814 – 1886) та Валентій Ліпінський (1813 – 1898) заснували в Сяноку ковальсько-котельну майстерню. Із часом це підприємство налагодило виробництво обладнання для гірничо-видобувної, нафтової, лікеро-горілчаної та пивоварної промисловості.
У 1886 році майстерня перейшла у власність сина Валентія Казимира Ліпінського (1857 – 1911). 29-річний Казимир вирішив істотного розширити підприємство, на якому тоді працювало біля 30 робітників. Бізнес-партнером Казимира Ліпінського став Ян Шенк, який займався верстатами і машинами. У 1887 році підприємство отримало назву «Fabryka Wagonów i Maszyn w Sanoku – Kazimierz Lipiński» («Фабрика вагонів та машин в Сяноку – Казимир Ліпінський»). На початку 1890-х років на підприємстві працювало вже біля 120 робітників і один інженер, було освоєно виробництво залізничного рухомого складу. У 1892 році підприємство отримало замовлення на 50 вагонів від державних австрійських залізниць. У 1892 – 1894 рр. підприємство виготовило 143 вагони (43 поштових і 100 товарних). Із 1893 року підприємство Казимира Ліпінського отримує замовлення на вагони від Галицької залізниці ім. Карла Людвіга.
Трамвай-скроплювач № 28, збудований на базі вагона «Sanok» типу 30. 1936 р.
В середині 1890-х рр. Казимир Ліпінський проводить акціонування підприємства для залучення додаткового капіталу для подальшого розвитку. Підприємство отримує назву «Pierwsze Galicyjskie Towarzystwo Akcyjne Budowy Wagonów i Maszyn», його керівником залишається Казимир Ліпінський. У 1894 – 1897 році підприємство придбало новий виробничий майданчик де вибудувало нові виробничі цехи по виготовленню залізничних вагонів. На початку 1900-х років на підприємстві працювало вже біля тисячі робітників – це було одне із найбільших машинобудівних підприємств Австро-Угорщини.
Казимир Ліпінський очолював підприємство до 1900 року, після цього він залишався одним із членів правління акціонерного товариства, яке перебувало у Львові. Станом на 1913 рік капітал Першого Галицького акціонерного товариства будови вагонів і машин складав біля 2 мільйонів корон.
Службовий трамвай № 43 – вагон «Sanok» тип 30 після часткової модернізації. 1990 р. Автор фото – Томас Е. Фішер
Виробництво кузовів і візків трамвайних вагонів завод у Сяноку розпочав наприкінці 1890-х – на початку 1900-х років. Трамвайні вагони комплектувалися електричним обладнанням сторонніх виробників. На початку ХХ століття завод виготовив трамвайні вагони для Відня, Острави та Кракова.
Із 1913 року завод вагонів і машин в Сяноку увійшов до складу акціонерного концерну «Polskie Fabryki Maszyn i Wagonów – L. Zieleniewski w Krakowie, Lwowie i Sanoku S.A.». До складу цього концерну входив також машинобудівний завод князя Любомирського у Львові. Керівником концерну став Едмунд Зеленевський. У 1913 році на заводі в Саноку було виготовлено велику партію трамвайних вагонів для Кракова. У 1914 – 1915 році, під час І світової війни завод в Сяноку зазнав суттєвих руйнувань під час російського вторгнення в Галичину. Із 1926 року підприємство в Сяноку розпочало складання автобусів на базі шасі вантажівок «Lancia Pentaiot», імпортованих із Італії.
Трамвайний вагон «Sanok» тип 100 із деповським № 146 під час відкриття нової ділянки трамвайної лінії на вул. Городоцькій. 15 листопада 1930 р. Фото із збірок Narodowe Archiwum Cyfrowe (Польща)
Із 1928 до 1939 року підприємство в Сяноку мало назву «Zjednoczone Fabryki Maszyn, Kotłów i Wagonów – L. Zieleniewski i Fitzner-Gamper, Spółka Akcyjna, Fabryka Sanocka». Підприємство продовжувало випуск залізничного транспорту та трамвайних вагонів, а у передвоєнні роки також освоїло випуск зброї для польської армії. Під час світової економічної кризи початку 1930-х років підприємство значно скоротило обсяги виробництва, скоротило біля 500 робітників. Із середини 1930-х років підприємство також проводить складання автомобілів, в тому числі для військових. У кінці 1930-х років компанія отримала замовлення на виробництво танків.
У роки німецької окупації Польщі (1939 – 1944). компанія мала назву «Zieleniewski Maschinen und Wagonbau-Gesellschaft m. b. H. Werk Sanok» і виготовляла різноманітну продукцію для окупантів. У 1944 – 1958 рр. компанія носила назву «Sanocka Fabryka Wagonów „Sanowag”». У цей час підприємство поступово перепрофільовується із виробництва залізничних вагонів на виробництво автомобілів та автобусів. Серійний випуск автобусів розпочався на початку 1950-х років. Із 1958 року компанія носить назву «Autosan» та спеціалізується на виробництві автобусів. На початку 2010-х років підприємство спіткала значна криза. На кілька років виробництво автобусів було припинено. Зараз підприємство знову виготовляє автобуси.
Трамвайний вагон «Sanok» тип 100 із деповським № 150 на вул. Промисловій. 1970 р. Автор фото – Ханс Орлеманс
У 1903 році міська влада Львова та адміністрація Міських закладів електричних вирішило закупити на заводі в Сяноку 7 трамвайних вагонів із електрообладнанням різних виробників. Три трамвайні вагони мали отримати електричне обладнання компанії «Schuckert Werke», яка мала виробництво у Відні; два трамвайні вагони мали бути укомплектовані електрообладнанням фірми «Siemens & Halske» (із фабрики у Відні). По одному трамвайному вагону мали бути оснащені електричним обладнанням компанії «Českomoravská-Kolben» із Праги (у 1927 році компанія «Českomoravská-Kolben» (заснована у 1896 р.) об’єдналася із компанією «Breitfeld-Daněk» (заснована у 1854 р.) – таким чином утворився славетний концерн «Českomoravská Kolben-Daněk», відомий львів’янам як ЧКД – виробник трамваїв «Tatra») та компанії «Oerlikon» (Цюрих, Швейцарія). Проте в реальності замовили трамвайні вагони із електрообладнанням Шуккерта (3 вагони), Сіменса (2 вагони) і Колбена (2 вагони).
У листопаді 1903 року до Львова надійшли два трамвайні вагони із Сяноку із електричним обладнанням «Siemens & Halske», які отримали деповські №№ 28 і 29. Пізніше надійшли два трамваї із електрообладнанням фірми Колбена (№№ 30 і 31). На початку 1904 року надійшли трамвайні вагони із електрообладнанням фірми «Siemens-Schuckert Werke», які отримали деповські номери №№ 32 – 34. Всі ці трамваї «Sanok» мали однакові розміри: довжина – 8470 мм.; ширина – 2000 мм.; висота 3275 мм. В той же час, вагони мали різну масу: вагони №№ 28 і 29 – 10 тон; вагони № 31 і 32 – 9,83 тон, а вагони №№ 32 – 34 – 8,67 тон. Кузови вагонів були виготовлені із дерева і обшиті листовим металом. Характерна особливість цих вагонів (тип 30) – наявність чотирьох вікон салону з обох сторін кузова.
Трамвайний вагон «Sanok» тип 165 на сучасному пр. Свободи. 1941 р. Фото із збірок Narodowe Archiwum Cyfrowe (Польща)
Під час випробувань найбільш надійними виявилися трамвайні вагони «Sanok» із електричним обладнанням фірми Сіменса, а от трамваї із електрообладнанням фірми Колбена виявилися найменш надійними і вони були введені в експлуатацію у Львові лише у травні 1905 року, тобто через півтора роки після постачання.
Деякі трамвайні вагони «Sanok» типу 30 пропрацювали до 1950-х років, а перший трамвай цієї серії на в середині 1930-х років був переобладнаний у службовий вагон-скроплювач (поливалку). Як повідомляла газета «Українські вісти», вперше на вулиці міста переобладнаний трамвай виїхав 22 серпня 1936 року. Зазначалося, що трамвай був обладнаний ємністю на 6000 літрів води. Завдяки центрифугальній помпі (роторному насосу), що приводився електричним мотором, струмінь води міг сягати 30 метрів. У перший день роботи трамвай поливав вулиці Пелчинську (Вітовського), Зиблікевича (Франка), Пілсудського (Франка) та Баторія (Князя Романа), а також Галицьку і Марійську площі.
Трамвайний вагон «Sanok» тип 185 із деповським № 186. 1926 р. Фото із колекції заводу «Autosan»
Трамвайні вагони «Sanok», які були поставлені до Львова у 1903 – 1904 рр. (у Польщі вагони такої моделі позначають як SW-1), були зручнішими та просторішими за вагони «Weitzer Graz». Зокрема було покращено умови роботи вагоноводів – у передній і задній частині вагона були напівзакриті майданчики. Вагоновод керував вагоном стоячи, але від дощу і снігу він був захищений лобовими склами. Опалення кабіни не передбачалося.
У трамвайних вагонах «Sanok» було дещо покращено умови роботи водія – вони мали напіввідкриті кабіни, від дощу і снігу водія захищали лобові скла. Все ж керувати вагоном потрібно було стоячи, опалення кабіни не передбачалося.
Поїзд із вагонів «Sanok»: моторний вагон № 185 (тип 185) і причепний № 245 (тип 245) на площі Ринок. Фото із збірок Narodowe Archiwum Cyfrowe (Польща)
У 1906 році тривав викуп підприємства кінного трамвая у Трієстинського трамвайного товариства – лінії кінного трамвая планувалося електрифікувати. Навесні 1906 року керівник Міських Закладів Електричних Йозеф Томицький презентував план розвитку трамвайної мережі та будівництво нової міської електростанції (її спочатку планували збудувати в районі Левандівки-Білогорщі, але побудували на Персенківці). Відкриття нових трамвайних ліній передбачало закупівлю нових трамваїв. 28 червня 1906 року було ухвалено рішення про закупівлю 10 трамвайних вагонів (№№ 35 – 44) на заводі в Сяноку. Ці вагони мали бути збудовані за зразком трамвайних вагонів №№ 26 і 27 «Weitzer Graz». Габарити цих вагонів: довжина 8470 мм., ширина 2000 мм., висота 3310 мм.; маса вагонів №№ 35 – 42 – 10,275 тон, а вагонів №№ 43 і 44 – 9,785 тон. Нові трамвайні вагони надійшли до Львова в квітні 1907 року, вони отримали позначення «тип 40». Візуально ці вагони можна пізнати за трьома вікнами салону одного розміру по обом сторонам кузова.
Із вагонів «Sanok» типу 40 найдовше пропрацював вагон із № 43. Іще на початку 1990-х років він перебував у трамвайному депо № 1 на вул. Городоцькій, 185 – цей вагон можна побачити на світлині Томаша Фішера, яка зроблена 18 травня 1990 року. Вагон був утилізований у другій половині 2000-х років. Його візок був використаний для виготовлення репліки трамвая «Sanok», який початково використовувався як кафе на пл. Галицькій, а зараз перебуває на вул. Підвальній неподалік пам’ятника Івана Федорова.
Поїзд із трамвайних вагонів «Sanok» випуску 1929 року: моторний вагон № 198 (тип 190) і причіпний № 254 (тип 250). 1929 р. Фото із колекції Л.С.Похорюлес (Варшава)
22 лютого 1907 року влада міста Львова приймає рішення про закупівлю 70 нових трамваїв «Sanok» для нових трамвайних ліній, що будувалися. 50 таких трамвайних вагонів надійшло до Львова протягом 1908 року. 15 вагонів типу 100 надійшли до Львова у 1911 р. Це були вагони т.зв. «типу 100», яких загалом до Львова надійшло 65 одиниць (№№ 100 – 164). Більша частина цих вагонів (№№ 100 – 158) мала довжину кузова 7900 мм., ширину 2000 мм., а висоту 3350 мм. Іще 6 вагонів із №№ 159 – 164 були коротшими на півметра. Вагони типу 100 мали також і різну масу: вагони із №№ 100 – 117 – 10,22 тон; №№ 118 – 149 – 9,94 тон, а №№ 150 – 158 – 9,1 тон. Вагони №№ 159 – 164 мали масу 10,4 тон. Характерна особливість вагонів типу 100 – наявність чотирьох вікон салону однакового розміру з обох сторін кузова.
Один із вагонів «Sanok» типу 100 наприкінці 1970-х рр. був переданий до Києва. Саме цей трамвайний вагон у першій половині 1980-х років був переобладнаний у ретро-вагон № 1892.
Причіпний вагон № 254 (тип 250) на території ВАРМ. 1929 р. Фото із колекції заводу «Autosan»
Після припинення в кінці 1908 року курсування кінного трамвая, частину вагонів закритого типу було переобладнано в причіпні вагони електричного трамвая. Переобладнання вагонів виконувалося силами Міських закладів електричних протягом 1909 року. Такі трамвайні вагони отримали позначення «тип 200». Загалом у пасажирські причіпні вагони було переобладнано більше 20 вагонів кінного трамвая. При переобладнанні проводилася «перешивка» візків, оскільки кінний трамвай у Львові мав ширину колії 1435 мм., а електричний – 1000 мм.
29 травня 1913 року прийнято рішення про закупівлю на заводі в Сяноку 10 моторних і 10 причіпних трамвайних вагонів. Моторні вагони отримали №№ 165 – 174 і позначення «тип 165», вони були обладнані тяговими електродвигунами Д58. Постачання вагонів до Львова було виконане у серпні 1913 року. Габарити моторних вагонів: довжина 8010 мм.; ширина – 2000 мм.; висота – 3315 мм. Кузов вагона був дерев’яний, обшитий металом. Вагони мали по три вікна салону однакової ширини. Маса вагона – 10,8 тон. Разом із моторними вагонами у 1911 році до Львова надійшло також 10 причіпних вагонів, які позначалися, як «тип 220». Ці вагони отримали №№ 223 – 232. Причіпні вагони мали повністю відкриті майданчики. Як і у моторних вагонів «тип 100» у причіпних «тип 220» було по чотири вікна салону однакового розміру.
Металоконструкція кузова та візок вагона «Sanok» 1926 року випуску на заводі у складальному цеху. Фото із колекції заводу «Autosan»
В березні 1920 року на заводі в Сяноку Міські заклади електричні замовляють по 10 моторних (№№ 175 – 184, «тип 175») та 10 причіпних (№ 233 – 242, «тип 220») вагонів. Габарити моторних вагонів: довжина 8010 мм., ширина 2130 мм., висота – 3270 мм. Маса – 11 тон. Із заводу в Сяноку моторні вагони прийшли некомплектними – їх остаточне складання проводили вже у Львові у вагоноремонтних майстернях (ВАРМ) обіч вулиці Вулецької (нині – Сахарова).
Перші трамвайні вагони із суцільнометалевими кузовами у Львові з’явилися у 1926 році – тоді місто придбало на заводі в Сяноку по 5 моторних і причіпних вагонів. Моторні вагони отримали №№ 185 – 189 («тип 185»), а причіпні №№ 243 – 247 («тип 245»). Моторні вагони мали такі габарити: довжина – 10480 мм.; ширина 2100 мм.; висота 3315 мм. Маса моторних вагонів – 16,1 тон. Аналогічні трамвайні вагони були виготовлені для міста Лодзь. За дизайном вагони «Sanok» постачання 1926 року були дуже схожими на вагони «Lilpop II». Вагони поставки 1926 року були обладнані двома тяговими електродвигунами GIM-4 швейцарської фірми «Brown, Boveri & Cie» (нині АВВ) потужністю по 60 кВт. Вагони постачання 1926 року мали закриті майданчики і по п’ять вікон салону із лівої і правої сторони кузова.
Креслення вагону «Sanok SW-1», які виготовлялися для Тарнува у 1910 – 1911 рр. У 1943 році 8 таких вагонів було передано до Львова. Із колекції заводу «Autosan»
Остання перед Другою світовою війною закупівля трамвайних вагонів для Львова відбувається у 1929 році. Тоді було придбано по 10 моторних і причіпних суцільнометалевих вагонів, які місто отримало протягом 1929 – 1930 рр. Моторні вагони отримали №№ 190 – 199 («тип 190»), вони були обладнані тяговим електродвигунами GIM-4 фірми «Brown, Boveri & Cie». Габаритні розміри вагонів: довжина 9200 мм.; ширина 2100 мм.; висота – 3,15 мм. Маса вагона 12,5 тон. Причіпні трамвайні вагони отримали №№ 248 – 257 і позначалися як «тип 250». Вагони 1929 року випуску мали закриті майданчики і двостулкові двері для посадки-висадки пасажирів із двох сторін кузова. У салоні було по чотири вікна із правої і лівої сторони кузова.
Станом на березень 1940 року у Львові налічувалося загалом 170 пасажирських вагонів: 115 моторних вагонів та 55 причіпних. Крім того Львівський трамвайний трест мав 2 трамваї-скроплювачі і 5 господарських вагонів. У 1940 році було заплановано силами ВАРМ збудувати іще 20 трамвайних вагонів. У 1940 році силами ВАРМ було збудовано 3 моторних трамвайних вагони (№№ 97 – 99). За дизайном ці вагони були схожими на вагони «Sanok» типу 100. У 1940 – 1941 рр. силами ВАРМ також було побудовано 7 причіпних трамвайних вагони.
Під час Другої світової війни трамвайний рух в Тарнові (Польща) припинився. Відповідно, до Львова було передано 8 трамваїв «Sanok SW-1», які були виготовлені у 1911 році. Характерна особливість цих вагонів – наявність п’яти вікон салону: два широких і три вузьких. Довжина вагонів по зчіпним пристроям 8390 мм. У Львові вагони із Тарнува отримали №№ 87 – 94 і працювали на лінії до початку 1970-х рр. Із них зберігся один вагон, який зараз має № 093. Під час реставрації 1970-х років він був перероблений в односторонній та використовувався як екскурсійний. У 2019 році він пройшов середній ремонт, йому було повернуто жовто-синє фарбування.
Трамвайний поїзд із модернізованих вагонів «Sanok» (тип 100) на вул. Ватутіна (Князя Романа). 1971 р. Автор фото Гарадьд Нейзе
У часи німецько-нацистської окупації міста Львова трамваї продовжували курсувати. Проте технічне обслуговування вагонів було на дуже низькому рівні – планові ремонти рухомого складу не проводилися. Під час відступу німецьких військ зі Львова трамвайне господарство міста було пограбоване, вагони були розкомплектовані: із них були зняті двигуни та деталі із кольорових металів. Значних руйнувань у липні 1944 року зазнало трамвайне депо № 1 на вул. Городоцькій. Вагони, які перебували в цьому депо, були пошкоджені. Станом на 3 серпня 1944 року справними залишалися лише 62 із 120 моторних вагонів і 47 із 60 причіпних. Під час німецького владарювання у Львові було вивезено обладнання тягової підстанції № 2, викрадено 32 кілометри мідного контактного дроту, розбито та знищено 86 швелерних і бетонних опор, викрадено або знищено 40 тягових електродвигунів для трамвайних вагонів. Загальні збитки Львівського трамвайного тресту (без врахування рухомого складу) склали 2 мільйони 763 тисячі рублів.
Львівський трамвайний трест поновив свою роботу 1 серпня 1941 року. Із вересня почалося відновлення трамваїв силами ВАРМ та трамвайного депо № 2 на Підзамче. Одночасно проводилося відновлення трамвайного депо № 1. Станом на жовтень 1944 року до роботи було підготовлено 109 трамвайних вагонів – 62 моторних і 47 причіпних, в грудні кількість справних вагонів зросла до 117.
2 березня 1945 року у Львові відновлено трамвайний рух на трьох маршрутах із випуском з депо № 2. В перший день на лінії працювало 22 моторних і 2 причіпних вагони – більше випускати не було можливості через обмежену потужність львівської електростанції. До червня випуск вагонів зріс до 64 трамваїв.
Модернізований трамвайний вагон «Sanok» (тип 165). 1953 р.
Протягом 1945 року із капітального ремонту вийшло 23 трамваї, великого ремонту – 11, середнього – 42 і малого – 64. Нажаль, якість ремонту в перші післявоєнні роки була невисокою. Тут було багато причин – електрообладнання вагонів було застарілим, оригінальних запчастин до нього не було. Тому вагони досить часто поверталися із лінії в депо. Загалом протягом 1944 – 1949 рр. було відбудовано 91 трамвайний вагон. У 1949 – 1950 рр. всі наявні трамвайні вагони було пофарбовано у жовтий та синій кольори.
Навесні 1948 року випуск зріс до 75 вагонів, а у серпні того ж року – до 90. У першому півріччі 1948 року в справному стані перебував 71 моторний вагон (із 109 наявних) і 60 причіпних із 74 наявних.
На початку 1950-х років постала необхідність модернізації наявних застарілих трамвайних вагонів, більшість із яких була виготовлена іще у перше десятиліття ХХ століття. Старі трамвайні вагони були обладнані малопотужними і застарілими електродвигунами Д17/11 (76 одиниць станом на серпень 1944 р), Д58/Д (10 одиниць) та електродвигунами двигунами фірми «Brown, Boveri & Cie» (10 одиниць). Лише невелика кількість вагонів була оснащена потужними двигунами GTM-4 (15 вагонів 1926 і 1929 р. випуску) та ДТМ-60 (два вагони). Значна частина моторних вагонів була обладнана також застарілими контролерами барабанного типу. У зв’язку із будівництвом на кінцевих зупинках розворотних кілець, поступово відпадала необхідність в експлуатації двосторонніх вагонів. Отож, під час глибокої модернізації, яка розпочалася у 1949 році у ВАРМ моторні трамвайні вагони почали переробляти в односторонні. Під час модернізації було оновлено електричне обладнання вагонів – за схемою київських трамвайних вагонів 2М. Для приводу вагона використовувалися два тягові електродвигуни потужністю по 60 кВт. кожен. Для регулювання швидкості використовувався новий кулачковий контролер виробництва типу МТ-22, якими комплектувалися радянські трамваї КТМ-1. Було посилено гальмівні системи трамвайних вагонів (електродинамічне гальмо, пневматичне та механічне). Моторні вагони отримали напівобтічну форму кабіни. Відкриті майданчики причіпних вагонів зашили, встановили двері із пневматичним приводом. Замість бічних лав у модернізованих вагонах було влаштовано одномісні поперечні сидіння, відповідно після модернізації вагони вміщували на 15% пасажирів більше.
Трамвайний поїзд із вагонів «Sanok»: моторний типу 185 і причіпний типу 245 біля головного вокзалу. 1961 р. Світлина із колекції Гриця Совківа
Першим було модернізовано трамвайний поїзд із моторного вагона «Sanok» типу 100 № 127 і причіпного вагона № 217 типу 200. Він почав перевозити пасажирів у 1950 року. До 1952 року силами ВАРМ було модернізовано вже 10 трамвайних поїздів.
Через брак причіпних вагонів деякі сильно зношені моторні вагони починаючи із 1951 року переробляли у причіпні із напівобтічною формою кузова. Такі трамвайні вагони отримали номери 300-ої серії. Загалом у причіпні було переобладнано 18 старих моторних вагонів. Загалом у 1950 – 1957 років силами Львівського трамвайно-тролейбусного управління було модернізовано 130 із 184 старих трамвайних вагонів.
Трамвайний вагон «Sanok», переданий із Тарнува. Після ремонту 2019 року. Травень 2021 року. Автор фото – Данило Васильчак
На початку 1960-х років у Львові залишалося кілька трамвайних маршрутів із кінцевими у вигляді тупиків, отож була потреба в експлуатації двосторонніх трамвайних вагонів із двома постами керування. Сучасні на той час двосторонні німецькі трамваї «LOWA» ЕТ54 та «Gotha» Т57 не змогли працювати на маршрутах № 10 і 12 (вгору по вул. Івана Франка та на Високий Замок). Відповідно, у 1963 році силами ВАРМу було модернізовано старі вагони-човники. Їх електрообладнання було влаштовано по типу київських вагонів 2М, вагони було утеплено та обладнано автоматичними дверима. Осучаснені двосторонні вагони у 1960-х роках курсували на маршрутах №№ 3, 10 і 12, які обслуговувало трамвайне депо № 2.
Остаточно двосторонні вагони «Sanok» були виведені із експлуатації у Львові в травні 1972 року після закриття трамвайних маршрутів № 10 пл. Галицька – вул. Івана Франка (Персенківка) 27 травня 1972 року та маршруту № 12 на Високий замок у березні 1970 року. На маршруті № 10 в останні дні роботи працювало три вагони, а на маршруті № 12 – один. Станом на початок 1972 року на балансі ЛТТУ перебувало іще 11 модернізованих поїздів із вагонів «Sanok» та 6 таких моторних вагонів. На початку 1973 року іще працювало 7 таких поїздів на трамвайному маршруті № 7. Вони були списані після введення в експлуатацію чеських чотирьохвісних вагонів «Tatra T4SU».
Антон ЛЯГУШКІН та Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ
Перелік джерел інформації
Тархов С.А. Історія Львівського трамвая. – Львів: Фенікс Лтд, 1994. – 128 ст.;
Марчук Л.П., Шипова В.С. Їде трамваї, їде… а – Дрогобич: Дрогобицька міська друкарня, 1994. – 56 ст.;
Jan Szajner, Marcin Rechlowich Tramwaje Lwowskie 1880 – 1944. – Lodz: Ksiezy Mlyn, 2020. – 509 st.
Національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик»
Львівська національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик» презентувала п‘яту пісню у рамках проєкту «Прийняття» «Ой, мороз-мороз, не студи мене…». Презентація традиційно відбувається щочетверга, повідомили у капелі.
“В цій пісні, в її тексті розчиняєшся. Це мовби повернення в Україну з довгих мандрів. Чи довгожданий дім, де батько, матір, друзі і незбагненна краса краю, рідного краю. Продовжуємо повертати до нашої родини ненадовго втрачені українські пісні, украдені та експлуатовані нашим екзистенційним ворогом – московитами. Презентуємо чергову пісню проєкту «Прийняття». Привітай же, моя Ненько, моя Україно! Слава Україні та її захисникам! Це уже п’ята пісня Дударика на підтримку ЗСУ у рамках проєкту «Прийняття». Долучайтеся до нашого YouTube, коментуйте та поширюйте! Це дуже важливо”, – зазначив керівник Дударика, автор проєкту та диригент Дмитро Кацал.
Виконує:
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Львівська національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик»
Соло – Назар Лозинський, Роман Липак
Гітара – Олег Ярема
Бас-гітара – Денис Тихонов
Акордеон – Володимир Заборовський
Ритм-секція – Катерина Матвіїв
Звукорежисер – Антон Спільник.
Як відомо, проєкт «Прийняття» – це твори Тараса Шевченка та пісні, які росіяни вкрали в українців.
Щочетверга о 14:00 на YouTube https://youtube.com/c/DudarykLviv та у соцмережах https://www.facebook.com/Dudaryk.choir Дударики презентуватимуть пісні, які поцупили у нашого народу москалі.
Капела ідентифікує співанки, відшукує оригінальний текст, далі твори аранжуються, розучуються (період прийняття тривав приблизно півроку) і презентуються в медіа для широкого загалу і на саркому москалям.
Зібрані під час проєкту кошти передадуть Збройним Силам України.
ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ «МИСТЕЦЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ «ДУДАРИК».
ГО «Мистецьке об’єднання «Дударик» – скорочена назва;
«DUDARYK» Art Association – англійською;
Ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 13800104
Поточний рахунок (у гривнях): UA583253650000000260070026132 Для будь якої валюти: 763253650000000260040026133
Призначення платежу – «Благочинний внесок»
IPAY.UA (у «пошуку» ввести слово ДУДАРИК або ж перейти за лінком
https://www.ipay.ua/…/pozhertvovanie-v-go-hudogne…)
Пожертва з будь-яких платіжних карток у будь-якій валюті.
WESTERN UNION DUSHENKO OLEH PAYPAL: office@dudaryk.ua
Отримувач платежу: ДУШЕНКО ОЛЕГ
Карта ПриватБанка: 5168 7554 4696 1274
Для установ та організацій отримувач платежу: ДУШЕНКО ОЛЕГ
Установа банку: ПриватБанк
МФО банку: 305299
Код РНОКПП отримувача: 2668112810
Рахунок отримувача: 26206744975726
IBAN UA853052990000026206744975726
Поповнення рахунку ДУШЕНКО ОЛЕГ СТЕПАНОВИЧ
Завтра, 25 червня 2022 року, о 18:00 у Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика (вул. Чайковського, 7) в рамках концертної серії «Музи не мовчать» відбудеться мистецький проєкт «Поміж сирен: поезія і музика».
Подія стане продовженням серії літературних подій Українського ПЕН «Поміж сирен». Її назва поєднує в собі різні сенси та асоціації. Сирени — гучномовці повітряної тривоги, символ війни, який став частиною нашого повсякдення, заповнюючи простір і вдень, і вночі. У метафорично-поетичному сенсі сирени — це давньогрецькі міфологічні створіння, що уособлюють небезпеку, фатальний вибір. Нині ця метафора актуальна як ніколи, адже війна Росії проти нашої країни змушує нас чи не щодня обирати й ухвалювати складні рішення.
Подія відбуватиметься у двох форматах: для глядачів у залі (наживо) та в трансляції на YouTube-канал Львівської філармонії. Шестеро поетів і один музикант вийдуть разом на одну сцену, щоб нагадати про силу мистецтва, яка здатна зцілювати та об’єднувати у найважчі часи.
Відвідати проєкт наживо — це проявити жест підтримки українським митцям, які говорять про війну та осмислюють наше сьогодення. Це рідкісна можливість почути музичні твори сучасних авторів для сольного контрабаса. Висловити свою пошану та відчути власну причетність до боротьби культурного фронту.
Під час події звучатимуть найновіші вірші часів російсько-української війни. Їхні автори — Юлія Мусаковська, Ростислав Кузик, Мар’яна Савка, Софія Ленартович, Остап Сливинський, Катерина Міхаліцина.
Контрабасист Назар Стець (Київ) виконає музичну програму з творів новітніх композиторів Хаута-ахо, Кравчука, Збіндена, Скоданіббіо та Еліса. Також виконавець імпровізуватиме під читання поезії.
Виконавець:
Назар Стець, контрабас
Програма:
Теппо Хаута-ахо (1941–2021). «Kadenza»
Едвард Кравчук (1994). «Caprice»
Жульєн-Франсуа Збінден (1917–2021). «Hommage a J. S. Bach»
Стефано Скоданіббіо (1956–2012). «Alisei»
Девід Еліс (1967). Соната
Стефано Скоданіббіо. «On turning»
Квитки на подію за посиланням або на касі Львівської національної філармонії в день події.
50% від продажу квитків буде перераховано волонтерському об’єднанню «Доброчинець», яке з 2014 року підтримує мешканців і захисників Харкова та Харківської області й діє на базі місіонерського товариства «Свято-Дмитрівський катехитично-пастирський центр». Об’єднання збирає кошти на продукти, засоби гігієни і ліки для переміщених осіб та мешканців деокупованих сіл, а також на нагальні потреби для ТРО та добробатів (біноклі, гідратори військові, військові панами, одяг військовий, наплічники військові, коліматори під АК)
![Змагання з великого тенісу, проведені у Львові на площі «Сокола-Батька» упродовж 23, 24 і 25 червня 1914 р. Підпис Степана Гайдучка під світлиною: «Ситківкові змагання передздвигові о першенство на токах ситківкових «Сокола-Батька». Момент гри суддиють: [Антін] Зелений (в білім одязі) і [Василь] Остапчук (в капелюсі). Грач правий є Паліїв В[асиль]». З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2021/10/tenis001.jpg?ssl=1)
![Змагання з великого тенісу, проведені у Львові на площі «Сокола-Батька» упродовж 23, 24 і 25 червня 1914 р. Підпис Степана Гайдучка під світлиною: «Ситківкові змагання передздвигові о першенство на токах ситківкових «Сокола-Батька». Момент гри суддиють: [Антін] Зелений (в білім одязі) і [Василь] Остапчук (в капелюсі)». З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2021/10/tenis002.jpg?ssl=1)
