Молодші Дударики заспівали цю пісню для підтримки бойового духу українського війська, повідомили у капелі. Запис унікальний тим, що хористи робили його дистанційно.
«Дитячий склад Національної академічної хорової капели “Дударик”, який розкиданий по усій Європі, в такий спосіб доєднується, щоб підняти дух українському війську. Слава ЗСУ! Слава Україні!», – розповіли у капелі.
Як відомо, Марш українських націоналістів — пісня, створена на слова Олеся Бабія. Музику приписують Омеляна Нижанківському, хоча без вказання того в оригіналі питання є спірним. 1932-го затверджена Проводом Українських Націоналістів керівним органом ОУН, як гімн організації.
Літня спека трохи втамувала свої апетити і на вулицях Львова, навіть в обідній час, можна побачити людей, а міські фонтани вже не виглядають як дикі пляжі. І це найкраща погода щоб посидіти в улюбленій кав’ярні в приємному товаристві і, разом з Торговою Маркою Кава Старого Львова, слухати історії, бувальщини, вигадки та плітки про каву у світі.
Ось, наприклад, у 1675 році у Великобританії, боячись політичних хвилювань, Карл ІІ видав наказ закрити усі кав’ярні. У цьому рішенні його підтримали ті мешканки Лондона, котрі подали йому грізну та подекуди близьку до непристойності петицію, виражаючи занепокоєння на рахунок “надмірного споживання цієї висушуючої та знесилюючої рідини”. Посилаючись на те, що кава викликала у їх чоловіків імпотенцію, жінки, позбавлені права навідувати кав’ярні, скаржились на те, що їх чоловіки розтрачують час та гроші поодаль від дому і, як наслідок, “увесь їх рід знаходиться під загрозою вимирання”.
Кава
Проте, кав’ярні були закритими лише протягом короткого часу. Після безлічі відповідних петицій був виданий дозвіл знову відкрити кав’ярні за умови, що їх власники будуть перешкоджати “читанню усіляких наклепницьких газет, книг та інших документів, а також, заборонятимуть кому би не було повідомляти, поширювати та розголошувати будь-які свідчення певною мірою неправдивого або екстремістського характеру”.
Втім, дотриматись цих вимог було важко, а тому їх скоро скасували, а життя кав’ярень знову ввійшло до звичного русла.
У неділю, 10 липня, в Стрийському парку біля фонтану відбудеться концерт найстарішого у Львові джаз бенду «MEDICUS», який грає у стилі діксіленд. Початок о 18:00.
“Легендарний та іменитий, найстаріший у Львові джаз бенд «MEDICUS» буде дарувати Вам прекрасний настрій вже в цю неділю у стрийському парку біля фонтану! Приходьте сім’ями! Буде файно! Вхід вільний!”, – запрошують усіх охочих.
Під час заходу відбуватиметься збір коштів на потреби ЗСУ. Організатор ГО Міжнародна Асоціація Мистців та VINIL Concert agency.
Як відомо, діксіленд (англ. Dixieland) — стиль джазу, один із стильових різновидів традиційного джазу, який виник на початку XX століття в штаті Луїзіана в США (точніше — у місті Новий Орлеан); а також джазовий напрямок кінця 1930-х – 1950-х років, який утворився в результаті руху за відродження традиційного джазу. Діксіленд також іноді називають гарячим джазом (hot jazz) або традиційним.
Львівська Державна Академічна чоловіча хорова капела «Дударик»
Сьогодні, 10 липня о 16:00 навпроти музею Арсенал («На валах») відбудеться концерт хорової школи та капели «Дударик».
Це черговий концерт серії щонедільних виступів капели на підтримку ЗСУ, повідомив керівник капели Дмитро Кацал.
«Радо запредставимо нові і знані народні та авторські твори вашій увазі. Приходьте, бо і в часі війни душі потрібен перепочинок і заряд до продовження боротьби», – зазначив Дмитро Кацал.
Як відомо, окрім недільних концертів, для підтримки армії капела також заснувала проєкти «Друзі з фронту» та «Прийняття». Останній – це твори Тараса Шевченка та пісні, які росіяни вкрали в українців.
Щочетверга о 14:00 на YouTube та у соцмережах Дударики презентують пісні, які поцупили у нашого народу москалі.
Капела ідентифікує співанки, відшукує оригінальний текст, далі твори аранжуються, розучуються (період прийняття тривав приблизно півроку) і презентуються в медіа для широкого загалу і на саркому москалям.
Зібрані під час проекту кошти передадуть Збройним Силам України.
Місто Косів в Івано-Франківській області має давню історію. Перша писемна згадка, відома на сьогодні відноситься до початку XV ст. Проте, ймовірно, в майбутньому історики віднайдуть ще старіші документи з історії цього мальовничого міста.
Місто Косів, 1938 р. Фотограф Г. ПоддембськийМісто Косів, 1938 р. Фотограф Г. ПоддембськийМісто Косів, 1938 р. Фотограф Г. ПоддембськийМісто Косів, 1938 р. Фотограф Г. ПоддембськийМісто Косів, 1938 р. Фотограф Г. Поддембський
Косів здавна славився своїми традиціями та промислами. І сучасні туристи саме тому не оминають цей туристичний “магніт” на мапі України.
Сьогодні пропонуємо нашим читачам здійснити подорож в часі й побачити, яким було місто Косів кілька десятиліть тому.
Місто Косів, 1938 р. Фотограф Г. Поддембський
Місто Косів, 1938 р. Фотограф Г. Поддембський
Місто Косів, 1938 р. Фотограф Г. Поддембський
Місто Косів, 1938 р. Фотограф Г. ПоддембськийМісто Косів, 1938 р. Фотограф Г. Поддембський
Фото 1936 року схожі на кадри із фільму, настільки вміло їх зафіксував знаний фотограф Генрик Поддембський. Колорит, архітектура, ландшафти, не вистачає лише кольору.
Якщо говорити, про Косів міжвоєнного часу, то там активно розвивались промисли. Чи не найбільше виробляли килимів. Найвідомішими були тоді так звані “бренди”: “Гуцульське мистецтво”, Грунковського, Медведчука, Гільмана, трикотажні Шніберга і Рунда.
Місто Косів, 1938 р. Фотограф Г. ПоддембськийМісто Косів, 1938 р. Фотограф Г. ПоддембськийМісто Косів, 1938 р. Фотограф Г. ПоддембськийМісто Косів, 1938 р. Фотограф Г. ПоддембськийМісто Косів, 1938 р. Фотограф Г. ПоддембськийМісто Косів, 1938 р. Фотограф Г. Поддембський
Щороку до Косова у 1930-ті роки приїздило близько трьох тисяч туристів. Вони відпочивали в місцевих пансіонатах. Косів тих часів був на фото більшості туристичних путівників, які рекламували Карпати. Впевнені, що після перегляду фото, в наших читачів обов’язково з’явиться бажання поїхати і побачити Косів на власні очі.
17 серпня о 19:00 у !FestRepublik до дня народження Андрія Кузьменка відбудеться концерт «Шампанські очі 2.0».
Батьки Кузьми запрошують на захід усіх поціновувачів його творчості, повідомили організатори VINIL Concert agency.
Цей проект уже став культовим і цьогоріч легендарні хіти Скрябіна традиційно звучатимуть найкращими голосами Львова.
«Атмосфера, насичена енергетикою музиканта, пісні і хіти якого знають різні покоління, а творчий шлях був яскравим і по-справжньому унікальним! Словом – гарантовано затишний івент для сім’ї, друзів та закоханих. Вечір, на який не соромно прийти з дітьми та батьками.
Тож не баріться, бо квитків на всіх не вистачить», – запрошують організатори VINIL Concert agency.
Захід проводиться під егідою Львівської обласної військової адміністрації. Частина виручених коштів буде передана на потреби ЗСУ. Квитки за посиланням concert.ua/uk/event/shampanski-ochi-lviv.
Вже цими вихідними, 9-10 липня 2022 року, о 18.00 на сцені Першого театру (вул. Гнатюка, 11) відбудеться прем’єра вистави “Кольори”.
П’ять персонажів – п’ять контрастних кольорів. Це подорож у життя з певною кількістю станцій, загадка, яку потрібно розгадати, низка подій, які необхідно переосмислити.
Життя героїв зациклене на уривках пам’яті, за межі яких неможливо вийти. Але незримою тінню нависає смілива, правдива, болісна і актуальна історія рідної землі.
“Якщо говорити про основну тему – на сьогодні це актуальна п’єса, тому що життя героїні тісно пов’язане з долею України у ХХ столітті”, – зазначає режисерка вистави, Ірина Ципіна.
Сцена з вистави “Кольори”
П’ять персонажів – п’ять контрастних кольорів. Це подорож у життя з певною кількістю станцій, загадка, яку потрібно розгадати, низка подій, які необхідно переосмислити.
Життя героїв зациклене на уривках пам’яті, за межі яких неможливо вийти. Але незримою тінню нависає смілива, правдива, болісна і актуальна історія рідної землі.
У разі повітряної тривоги – вистава зупиняється, а всі глядачі повинні спуститися в
укриття. Якщо повітряна тривога триває до 30 хв – вистава продовжується, якщо більше 30 хв – вистава переноситься, квитки залишаються дійсними.
Перша мандрівка «Лісових Чортів». На скелях біля с. Розгірче. Липень 1922 р.
У липні 2022 р. минає 100 років від заснування пластового куреня «Лісові Чорти» у Львові. Упродовж 20–30-х рр. ХХ ст. його члени брали активну участь у громадському житті Львова та Галичини. Це проявилося у проведенні мандрівок для молоді, організації стаціонарних та мандрівних таборів, впорядкуванні могил Українських січових стрільців, вояків Галицької армії, постановці театральних вистав, різного роду святкувань тощо.
Ілюстрація у виданні пластового куреня «Лісові Чорти» – «Гей-гу, гей-га».
Серед членів куреня були такі відомі діячі як Богдан Кравців, Роман Мармаш, Степан Охримович, Михайло Пежанський, Григорій та Петро П’ясецькі, Роман та Юрій Шухевичі, Степан Щуровський та інші.
Ілюстрація у виданні пластового куреня «Лісові Чорти» – «Гей-гу, гей-га».
Уперше про «Лісових Чортів» стало відомо у 1922 р. Гурток з такою назвою, до якого входили пластуни з львівського та інших пластових кошів взяв участь у двох мандрівках у Карпатах.
Северин Левицький та митрополит Андрей Шептицький на пластовій оселі «Сокіл». 1930 р.
Перша мандрівка відбулася 7–14 липня 1922 р. Вона проходила по маршруту Стрий – Борислав – Урич – Розгірче – Бубнище – Болехів. На той час члени гуртка зазначали, що їхнім першочерговим завданням було проведення мандрівок «чудовими околицями нашої країни». Серед учасників цієї мандрівки були: Ярема Весоловський (псевда: «Цісар», «Люципер де Люфтлінія»), Володимир Мурський («Мурмурандо»), Степан Салик («Санче де Ґросльох»), Петро Козицький («Мунешті»), Богдан Кравців («Галайда», «Поет диких скель»). Саме під час цієї мандрівки з’явилася назва майбутнього куреня.
«Гей-гу, гей-га» – перша сторінка видання пластового куреня «Лісові Чорти». Львів, квітень 1927 р.
Ось що з цього приводу писав у своїх спогадах Ярема Весоловський: «Дорога до Розгірча вела через верх, що на мапах його зазначено як «Попцове» (в[исота] 746 [м]), хоч зустрічні бойки не знали цієї назви, а тільки «Трикіпці». Дальша частина дороги верхами в напрямі на Розгірче не була дуже приємна, пішов рясний дощ, було холодно і вітряно. Все таки ми вирішили не зупинятися і не розбивати табору, а йти далі в негоду аж до печер Розгірча. І так ми добилися до Розгірча. По коротких оглядинах скель, куди менших, до речі, ніж у Бубнищі, ми почали розтаборюватися, палити вогнище, сушити одяг та варити вечерю. Перед печерою була велика каменюка, на неї виліз Галайда (Б[огдан] Кравців) і почав виголошувати свої вірші. Мабуть, тоді він теж і дістав своє друге порекло «Поет диких скель». І приблизно в часі рецитації Галайди вийшла з лісу від сторони ріки Стрий стара бабуся, що несла на плечах у плахті назбирані в лісі патики і ріщя, щоб занести їх домів, до села. Селяни-бойки в тому часі і в тих околицях були дуже вбогі і дуже часто не мали власного палива, навіть щоб тільки заварити страву, бо всі ліси і посілості були в руках жидів і польських дідичів. І ось ця бабуся, побачивши несподівано таких окапелюшених людей чи з’яв, налякалася вельми, почала христитися і щось там зі страху бубоніти, а свої відмолювання закінчила, називаючи нас лісовими чортами». Ця подія сталася ввечері 11 липня.
Перша сторінка статуту пластового куреня «Лісові Чорти».
Друга мандрівка «Лісових Чортів» тривала з 22 липня до 6 серпня. Пластуни (всього учасників 13 осіб) пройшли по такому маршруту: Львів – Підлюте – Скит Манявський – Надвірна – Яремче – Жаб’є – Ясенів – Пістинь – Коломия. Серед нових пластунів були: Петро П’ясецький («Пікусь»), Юрій П’ясецький («Балам-Балам»), «Капітула», Роман Мармаш («Мармарош-Шіґет»).
Михайло Пежанський. З архіву Дарії Ярошевич
Степан Салик – «Сальче»
Після цього, до 1925 р. «Лісові Чорти» як окрема структурна одиниця не проявляли активної діяльності, будучи розкиненими по різних пластових установах та гуртках. Єдине, на що вони спромоглися – це була участь у першій обласній пластовій зустрічі на «Писаному Камені» біля Косова (тепер – Косівський р-н Івано-Франківської обл.), яка відбулася 12–14 липня 1924 р. Керував нею Северин Левицький. За наказом Верховної пластової команди (ВПК) (обрана на Верховному пластовому з’їзді 14 квітня того ж року), 12 липня о 1200 на пункті «1222» вишикувалися пластові полки зі Львова, Стрия, Станіславова (Івано-Франківська), Перемишля, Тернополя, Золочева, Яворова, Калуша та інших міст. Всього на зустріч прибуло близько 100 представників. «Лісових Чортів» представляли Богдан Кравців, Петро П’ясецький та Роман Мармаш. У 1925 р. гурток «Лісові Чорти» був реорганізований у курінь з однойменною назвою.
Володимир Мурський – «Мурмурандо»
Ярема Весоловський – «Ярко І»
Досить вдало про напрямки діяльності куреня писав у своїх спогадах один із пластових керівників того часу Северин Левицький («Сірий Лев»): «3-й курінь УУСП «Лісові Чорти» – був найміцнішим курінем УУСП, визначався працею при організації таборів (Сокіл) і виробив у своєму житті багато окремих звичаїв та церемоній, створив багато пісень, що стало згодом зразком для наслідування. Курінним був студ[ент] техн[іки] Ярема Весоловський. Курінь провадив головну організаторську працю серед пластунів львівського коша і О[кружної] П[ластової] К[оманди] Львова».
Ілюстрація у виданні пластового куреня «Лісові Чорти» – «Гей-гу, гей-га».
У фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові зберігся недатований рукописний оригінал статуту, написаний фіолетовим чорнилом. Він призначався для внутрішнього користування. Статут складався з 19 параграфів. У першому параграфі зазначалося: «Назвою цілої орґанізації є назва «Кодло Лісових Чортів»«; другому: «Цілею Л[ісових] Ч[ортів] є уладжування прогульок, рухомих і сталих пластових таборів та орґанізування курсів і взірцевих таборів в ціли теоретичного і практичного вивчення прогульково-таборового знання»; п’ятому: «Відзнакою Кодла Л[ісових] Ч[ортів] є яструбяче перо, заткане по лівій стороні капелюха, приписана гурт[кова] хоруговка і евентуальні відзнаки, які зістануть ухвалені».
Андрій СОВА історик
Джерела та література:
Левицький С. Український Пластовий Улад в роках 1911–1945 у спогадах автора. (Причинки до історії Пласту). – Мюнхен, 1967. – 136 с.
Лісові Чорти: їх життя і буття. 1922–1945. Ювілейний історично-мемуарний збірник у їх шістдесятиріччя. – Вашингтон–Нью-Йорк–Торонто, 1983. – 230 с.
Сова А. З історії української вексилології: прапор пластового куреня «Лісові Чорти» у Львові // Знак. Вісник Українського геральдичного товариства. – Львів, 2007. – Грудень. – Чис. 43. – С. 4–5.
Лісові Чорти: їх життя і буття. Книга друга. 1945–2007. Ювілейний історично-мемуарний збірник у їх вісімдесятп’ятиліття. – Львів–Нью-Йорк, 2010. – 364 с.
Альманах 100-ліття Пласту: до 100-ліття українського скавтінґу. – Нью-Йорк–Торонто–Львів: Видання Головної Пластової Булави, 2012. – 888 с.
1 травня 1880 року, 142 роки тому, вулицями Львова почав регулярно курсувати кінний трамвай. Перша пробна поїздка нового виду транспорту відбулася за півроку до цього – 25 листопада 1879 року. Таким чином, Львів став першим українським містом, де розпочав свою роботу кінний трамвай. Наступним українським містом, де з’явився кінний трамвай стала Одеса – рух кінних трамваїв із пасажирами тут було відкрито 20 липня 1880 року. Отож, сьогодні «Фотографії Старого Львова» розповідатимуть про історію кінного трамвая у Львові
Ідея застосовувати кінну тягу і рейки для перевезення вантажів виникла іще в часи Середньовіччя. Але для перевезення пасажирів у містах кінну тягу та рейки вперше застосував англійський інженер Бенджамін Овтрам (Benjamin Outram) у 1801 році. Він збудував колійну дорогу на кінній тязі вулицями південної частини Лондона, а в 1799 році винайшов рейку опуклого профілю. За словами дослідника Яна Щепаняка, саме слово «трамвай» походить від прізвища інженера Овтрама – збудовану ним міську залізницю називали «дорогою Овтрама», що англійською звучить як «Outramway». Потім цей термін трансформувався у слово «трамвай» (tramway).
Вагон львівського кінного трамвая закритого типу № 2. Ці вагони були виготовлені на заводі в місті Граці
Міжміські залізниці на кінній тязі почали активно будували у першій третині ХІХ століття. В Австрійській імперії було збудовано залізницю на кінній тязі між містами Лінцем та Будвайсом (Чеське Будейовіце) довжиною біля 130 км. Будівництво цієї залізниці тривало із 1825 по 1832 рік, ідейним натхненником будівництва був учений Франц Йозеф Герстнер у 1808 році, а керував будівництвом його син – Франц Антон Герстнер.
У містах же винаходом Веніаміна Овтрама не користувалися майже 30 років. Лише у 1828 році кінний трамвай з’явився на вулицях американського міста Балтимора, а 26 листопада 1832 року кінний трамвай почав працювати в Нью-Йорку, а іще через три роки – в Новому Орлеані. У 1856 році кінний трамвай з’явився у американському місті Бостоні, у 1858 році – у Філадельфії, а у 1860 році – в Сан-Франціско.
Бельгійський підприємець Едуард Отле, якого називали «королем трамваїв». У 1878 році Едуард Отле був одним із претендентів на будівництво у Львові кінного трамвая на умовах концесії
На перших лініях кінного трамвая часто використовували рейки у вигляді кутника – таким чином колеса вагона не вилітали із колії. В той же час такі рейки виступали з дорожнього покриття і заважали руху іншого транспорту.
Проблему вирішив у 1852 році французький інженер Альфонс Луба (1799 – 1866), який із 1827 р. мешкав в Сполучених Штатах Америки. Луба винайшов рейку «трамвайного» профілю із жолобом, по якому котилася реборда (виступ) колеса. Таку рейку було зручно «втопити» в бруковане вуличне покриття. Спочатку жолобчасті рейки для кінного трамвая виготовляли із дерева і оббивали металом. Пізніше жолобчасті рейки почали виготовляти методом прокату: перший рейковий прокатний стан у 1828 році сконструював англійський інженер Беркіншау, а перший потужний трьохвалковий прокатний стан для рейок з’явився в США у 1857 році. Сталеві рейки трамвайного профілю першим почав виготовляти методом прокату завод «Фенікс», відповідно такі рейки почали називати «рейками Фенікс».
Фрагмент картосхеми Львова 1890 р. де позначено місце розташування депо кінного трамвая
Винахід жолобчастої трамвайної рейки дуже прискорив розвиток кінного трамвая. Сам винахідник трамвайної рейки Альфонс Луба у 1855 році повернувся до Європи і взяв участь в будівництві ліній кінного трамвая в Парижі. Таким чином французька столиця стала одним із перших міст Європи, де з’явився трамвай. У 1861 році кінний трамвай було запущено в Лондоні, у 1862 році – в Женеві, а у 1865 році – в Берліні.
На теренах Австро-Угорщини перші лінії кінного трамвая з’явилися у Відні – курсування трамваїв розпочалося 4 жовтня 1865 року. Міську кінну залізницю назвали на честь імператора Франца-Йосифа. Наступного, 1866 року кінний трамвай почав курсувати в столиці угорської частини імперії – в Будапешті. У 1875 році лінії кінного трамвая почали роботу в Граці та Празі. У 1876 році кінний трамвай почав працювати в третьому за населенням (після Відня і Будапешту) місті Австро-Угорщини – в Трієсті.
Вагон львівського кінного трамвая відкритого типу на вул. Жовківській (нині – Богдана Хмельницького) поруч із перехрестям із вул. Замарстинівською. Такі вагони використовувалися для перевезення пасажирів у літню пору
На початку 1870-х років Львів уже був чималим містом – тут проживало біля 90 тисяч мешканців. Протягом 1860-х років залізниці поєднали Львів із Краковом і Віднем (через Перемишль); Чернівцями та містами Румунії через Станіславів та Коломию та із російським кордоном в Бродах та Підволочиську (через Тернопіль). Рельєф Львова був такий, що розмістити вокзал поблизу центральної частини міста не вдалося – відстань від центру міста до вокзалу Галицької залізниці ім. Карла Людвіга складала біля 2,5 кілометрів. Отож, виникла необхідність у створенні у Львові громадського транспорту.
Вперше про будівництво кінного трамвая у Львові обговорювали в травні 1868 року. Будівництво ліній кінного трамвая владі Львова запропонував консорціум приватних осіб, серед них і Віктор Оффенгайм – ідейник будівництва Львів – Чернівці та директор Товариства Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці. За технічну частину проекту мав відповідати інженер Еммануїл Ціффер – директор із руху на Львівсько-Чернівецько-Ясській залізниці. Зі сторони міської ради питанням будівництва кінного трамвая займався дорожній комісар Владислав Лібл. Проте до етапу будівництва кінного трамвая у 1868 році справа так і не дійшла. Треба зазначити, що наприкінці 1880-х років Львів отримав від Товариства Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці пропозиції щодо будівництва парового трамвая. Але ця ідея теж не була реалізована.
Вагони кінного трамвая відкритого типу на вул. Карла Людвіга (нині – пр. Свободи). Після 1900 року. Стара поштівка
У 1872 році влада міста Львова розглянула кілька пропозицій щодо будівництва кінного трамвая на умовах концесії. Будівництво інфраструктури на умовах концесії було дуже популярним у другій половині ХІХ століття. В такому випадку підприємець-концесіонер за власні кошти зобов’язувався збудувати відповідну інфраструктуру; влада ж міста чи країни зобов’язувалася забезпечувати підприємцю певний рівень прибутку (якщо дохідність була недостатньою, влада доплачувала підприємцю із бюджету). По закінченню терміну концесії інфраструктура безкоштовно переходила в комунальну чи державну власність. Крім того передбачалася можливість викупу інфраструктури через певний термін після введення в експлуатацію.
Перша пропозиція, щодо будівництва кінного трамвая надійшла в січні 1872 року від Олександра Порадовського та Йозефа Ягермана. Вони пропонували збудувати в місті цілу мережу ліній міської залізниці на кінній тязі. Будівництво ліній мало бути здійснено в три черги. Пропозиція не була підтримана через відсутність реалістичних планів.
Уже в лютому 1872 року Львів отримав пропозицію від британської компанії «British & Foreign Company Limited», яка займалася будівництвом ліній кінного трамвая. Влада міста відхилила пропозицію британців на підставі ніби-то непридатності вулиць міста для експлуатації кінного трамвая. Також у 1872 році пропозицію щодо будівництва кінного трамвая владі міста Львова надіслав британський інженер Чарльз Лайт, який представляв Англійське товариство будови кінних залізниць. Іще одна пропозиція щодо будівництва кінного трамвая надійшла від інженера Гобогма із Штутгарту та галичанина Габленця.
Вагон кінного трамвая закритого типу № 18 на вулиці Жовківській (нині – Богдана Хмельницького) поруч із переїздом через залізницю Львів – Красне. 1900-ті рр.
Через п’ять років, у березні 1877 року міська рада Львова отримала пропозицію щодо будівництва кінного трамвая від американської компанії, яку представляв Анатолій Алеантра, що проживав у столиці Бельгії Брюсселі. Проте і ця пропозиція була відхилена.
Остаточно у потребі будівництва кінного трамвая влада Львова переконалася восени 1877 року, коли в місті відбувалася перша Крайова рільнича і промислова виставка. Цей захід відвідало чимало відвідувачів, отож стало зрозуміло, що Львів остаточно «дозрів» до запровадження надійного громадського транспорту.
У 1878 році влада Львова оголосила конкурс із пошуку підрядника, який на умовах концесії збудував би в місті лінії кінного трамвая. Із склади ради міста Львова було створено спеціальну трамвайну комісію, яка мала всебічно розглянути пропозиції потенційних підрядників. Щоб переконати владу міста у серйозності своїх намірів, підрядники мали внести в міську скарбницю застави в розмірі 40 тисяч ринських злотих.
Перетин колій кінного та електричного трамвая на площі Галицькій. На світлині можна побачити вагони кінного трамвая відкритого типу і вагон електричного трамвая, виготовлений заводом в Граці. Кінець ХІХ ст. Стара поштівка
На конкурс надійшло дві пропозиції щодо будівництва кінного трамвая: одна із них – від бельгійського підприємця Едуарда Отле (1842 – 1907), якого називали «королем трамвая». Інша пропозиція надійшла від підприємця Шмідта, який представляв Трієстинське трамвайне товариство. Італійською назва компанії – «Sosieta Triestsina Tramway» (STT), а німецькою – «Triester Tramway Gesellschaft».
Бельгійський підприємець Едуард Отле почав займатися будівництвом ліній кінного трамвая із 1867 року. На середину 1870-х років він був власником семи трамвайних компаній, розкиданих по всій Європі. У 1895 році Едуард Отле та Анрі Самуель створили холдинг «Union des Tramways» («Союз Трамваїв»), якому належали не тільки міські кінні та електричні трамваї, але й магістральні та локальні залізниці. Отле належали підприємства кінного трамвая в низці країн Європи, а також у Російській імперії (зокрема у Харкові) і навіть у Єгипті та країнах Азії. На теренах Австро-Угорщині Едуарду Отле належали кінні трамваї в Празі. Підприємець був власником унікальної колекції картин та острова Леван у Середземному морі.
Трієстинське трамвайне товариство мало значно менший досвід щодо будівництва ліній кінного трамвая. В самому Трієсті рух кінного трамвая із пасажирами розпочався лише 30 березня 1876 року. Єдина перевага STT полягала в тому, що це було вітчизняне підприємство.
Вагон кінного трамвая закритого типу на кінцевій на площі Митній. Кінець 1880-х рр.
Після отримання пропозицій від Едуарда Отле та Шмідта трамвайна комісія скерувала запити до муніципалітетів Брюсселя та Трієсту щодо репутації, досвіду та фінансової спроможності компаній-претендентів на концесію.
За результатами обговорення пропозицій трамвайною комісією та міською радою Львова наприкінці 1878 року на початку перевага була у бельгійської компанії Едуарда Отле. Ця компанія по-перше мала більший досвід будівництва та експлуатації ліній кінного трамвая, а по-друге вона запропонувала місту більш привабливі фінансові умови. Зокрема, Отле запропонував термін концесії 45 років, в той час як представник STT Шмідт – 75 років. Також бельгійці пропонували вищий відсоток відрахувань від доходів з експлуатації кінного трамвая в міську скарбницю та очищення вулиць із трамвайними коліями від бруду, снігу та льоду. В процесі обговорення пропозицій STT вирішило їх скоригувати – термін концесії було скорочено до 60, а потім і до 50 років, були й інші поступки.
Остаточно шальки терезів схилилися до пропозиції із Трієсту після того, як у січні 1879 року було отримано листи із Брюсселю та Трієсту. У листі із Брюсселю піддавалася сумніву як репутація Бельгійського трамвайного товариства, так і самого Едуарда Отле. В той же час, очільник Трієсту високо цінив роботу місцевого трамвайного товариства. Отож, Трієстинське трамвайне товариство отримало концесію на будівництво кінного трамвая у Львові. Термін концесії – 50 років, через 25 років після введення в експлуатацію трамвайних ліній місто отримувало право достроково викупити підприємство в комунальну власність. У Львові було створено філію Трієстинського трамвайного товариства «Львівський трамвай» (Sosieta Triestsina Tramway. Filiale: Lemberger Tramway).
Вагон кінного трамвая закритого типу біля будинку пожежної сторожі на пл. Митній. Кінець 1880-х рр.
Концесійний договір щодо будівництва та експлуатації у Львові кінного трамвая було підписано 1 лютого 1879 року. Від імені міста цей документ підписали члени трамвайної комісії магістрату. Збудувати всю необхідну інфраструктуру та ввести кінний трамвай в експлуатацію STT мало через 12 місяців після затвердження плану (трасування) будівництва ліній.
План маршрутів кінного трамвая та проекти павільйонів-почекалень були затверджені на засіданні міської ради Львова 21 травня 1879 року. Головна лінія кінного трамвая мала сполучити двірець (вокзал) Галицької залізниці ім. Карла Людвіга із площею Цлови (Митною). Ця лінія мала пройти вулицями Дрога до Дворца (Чернівецькою), Городоцькою, Казимирівською (нижня частина вул. Городоцької від церкви Св. Анни до сучасного пр. Свободи), площею Голуховських (пл. Торгова), вулицею Карла Людвіга (нині – пр. Свободи) та площами Мар’яцькою (А. Міцкевича), Галицькою та Соборною і вулицею Чарнецького (Винниченка). Від головної лінії на площі Голуховських мала відгалужуватися лінія до вокзалу Підзамче та Жовківської рогачки. Ця лінія мала пройти вулицею Жовківською (нині – Богдана Хмельницького) і в одному рівні перетинати залізничні колії залізниці Львів – Красне в тому місці, де зараз підземний перехід під коліями. Заради безпеки трамвайного руху влада Львова наполягала на тому, щоб STT уникло перетину колій кінного трамвая і магістральної залізниці – пропонувалося, щоб коло церкви Святого Миколая трамвайні колії повертали на вулицю Замарстинівську, пройшли під мостом під залізницею Львів – Красне, а далі вулицею Об’їзд (Долинського) мала вийти на вулицю Жовківську. Трасування маршрутів кінного трамвая Львова мала пройти погодження в австрійському міністерстві торгівлі у Відні – до компетенції цього міністерства на той час входили всі питання, пов’язані із будівництвом залізниць. Погодження траси тривало до осені 1879 року.
Для розміщення депо кінного трамвая із конюшнями та адміністративними будівлями місто виділило ділянку обіч вулиці Бема (її також називали «Городоцько-Янівська», нині – Ярослава Мудрого за казармами цісаря Фердинанда. Будівництво тут розпочалося у червні 1879 року під керівництвом цивільного інженера Л. Радванського та будівничого Бреймера.
Вагон кінного трамвая на пл. Краківській (нині – Ярослава Осмомисла) у Львові. Стара поштівка
Колії кінного трамвая почали прокладати в кінці серпня 1879 року на ділянці від депо на вулиці Бема до площі Цлови (Митної). Прокладати колій на ділянці від вокзалу до вулиці Бема на той час не було змоги, адже місто в той час прокладало каналізаційний колектор (канал) вздовж вулиці Городоцької. Рейки для кінного трамвая Львова виготовляли із твердих порід дерева, вони були оббиті металом. У Львові було прийнято стандартну європейську (стефенсонівську) ширину колії 1435 мм. Того ж місяця до Львова із заводу в місті Граці прибули перші вагони кінного трамвая. Вагони були пофарбовані у темно-гранатовий колір і мали білий напис «Tramway Lwowski».
Наприкінці літа 1879 року із Відня, з австрійського міністерства торгівлі надійшов лист, в якому STT було погоджене трасування головної лінії – від вокзалу до площі Цлови. В той же час, у міністерстві відмовилися погоджувати перетин лінією кінного трамвая магістральної залізниці в одному рівні. Більше того, варіант траси, який пропонувався містом, теж був відхилений. У Відні запропонували, що трамвайні колії повинні повернути із вул. Жовківської на вул. Замарстинівську біля церкви Св. Михайла, пройти під залізницею і далі повернути на вулицю Бальонову (нині Гайдамацьку) і пройти нею до вул. Жовківської. Прокладання колій через вулицю Об’їзд (Долинського) відхилили через малий радіус кривої.
У жовтні 1879 року Трієстинське трамвайне товариство розпочало прокладання колій по вулиці Дрога до Дворца (нині – Чернівецька). До цього між STT і владою Львова точилася суперечка, адже міська рада наполягала на тому, щоб компанія своїм коштом здійснила суцільне брукування вулиці до вокзалу. STT, ясна річ, не погоджувалася. Компромісним варіантом став такий: STT забрукувало вулицю в межах трамвайного полотна, а крім того забрукувало дорогу від трамвайної кінцевої до входу на вокзал.
Роботи із влаштування інфраструктури кінного трамвая припинилися листопаді 1879 року через несприятливі погодні умови. На той час було прокладено трамвайні колії від депо на вул. Бема (Ярослава Мудрого) до площі Цлови. 25 листопада 1879 року відбулася перша пробна поїздка кінного трамвая від депо на вулиці Бема до площі Митної. Ось як про цю подію 27 листопада 1879 року писала польськомовна «Газета Львівська»: «Кінний трамвай опівдні почав пробну поїздку від свого депо по вул. Городоцько-Янівській до Митної площі та у зворотному напрямку.
Вагон кінного трамвая відкритого типу на Галицькій площі. 1903 р.
З цією метою із депо виїхало три вагони: один літній відкритий, другий – із одним салоном, а третій – пасажирський, поділений на два класи. Випробовування пройшли доволі гладко, але трохи запізнилися через те, що робочі вчасно не закінчили очистку колій від льоду та снігу, який падав усю ніч із вівторка на середу, що не можна рахувати як недолік адміністрації трамвая.
Біля будинку земського кредитного товариства у вагони почали сідати офіційні представники громадськості, які поїхали в напрямку Митної площі. Багаточисельний натовп вітав по дорозі гарні прикрашені вагони, тоді як візники зустрічали їх іронічними вигуками.
По вулиці Чарнецького (нині – Винниченка) на вагони чекали члени міської ради на чолі із президентом Ясінським та декілька урядовців від будівельного управління. Через декілька хвилин вагони були заповнені, коні – перезапряжені і трамваї повезли гостей до будинку адміністрації, де відбувся урочистий обід…
Трамвайний персонал одягнений у пристойну уніформу, має картузи з червоними околичками. Персонал набраний із місцевих жителів, коні закуплені в Мостиськах та Бердичеві, сильні, добре вгодовані. Упряж проста і відповідає умовам керування. Сигнали такі як у Відні та інших містах. Маються пищалки та дзвінки.
Вагон кінного трамвая відкритого типу № 43 на вул. Карла Людвіга. Стара поштівка
Занадто скоро говорити про відкриття постійного руху, але воно відбудеться невдовзі. Вітаючи новий засіб сполучення, сподіваємося, що наше місто набере нових рис великого міста і тепер ми будемо жити із кращим засобом пересування».
У 1879 році запуск експлуатації кінного трамвая із пасажирами так і не відбувся – на той час іще не було завершене прокладання каналізаційного колектора на вулиці Городоцькій. Роботи із прокладання колій кінного трамвая відновилися лише навесні 1880 року. У квітні 1880 року також почалися підготовчі земляні роботи на вулиці Жовківській. На початку квітня 1880 року в стайнях депо кінного трамвая перебувало вже 40 коней, а трамвайні колії на вулиці Карла Людвіга (проспекті Свободи) були вже забруковані.
На кінець квітня 1880 року роботи із спорудження каналізаційного колектора на вулиці Городоцькій так і не були завершені. Оскільки спливав термін введення кінного трамвая в експлуатацію, передбачений концесійним договором, міська влада погодилася дозволити запустити пасажирський рух трамваїв не по всій головній лінії, а лише від вулиці Бема і казарм цісаря Фердинанда через центр міста до площі Цлови (Митної).
До 1 травня 1880 року було усунуто всі виявлені дефекти на трамвайних коліях від депо на вулиці Бема до площі Цлови. Відповідно, із 1 травня 1880 року почалася пробна експлуатація кінного трамвая у Львові. Із 3 травня 1880 року кінний трамвай вже курсував регулярно і брав пасажирів, проте проїзд був безкоштовним. Зранку 5 травня 1880 року розпочалася регулярна пасажирська експлуатація першого у Львові трамвайного маршруту «Казарми Фердинанда – площа Цлова». У цей день із пасажирів почали стягувати плату за проїзд.
Вагон кінного трамвая закритого типу на вулиці Городоцькій. Біля 1900 р. Стара поштівка
Отож, 1 травня 1880 року – це день введення в експлуатацію першого кінного трамвая на теренах сучасної України. У Австро-Угорщині львівський кінний трамвай став дев’ятим за ліком. Наступним українським містом, де почав курсувати кінний трамвай, стала Одеса – трамваї тут почали курсувати 20 липня 1880 року. Третім українським містом, де розпочав курсувати кінний трамвай, став Харків – перша лінія кінного трамвая почала працювати 24 вересня 1882 року. Загалом кінний трамвай працював у восьми містах України: Бердичеві, Білгороді-Дністровському (Аккермані), Києві, Львові, Миколаєві, Ніжині, Святогірську та Харкові. Найдовше кінний трамвай працював у Білгород-Дністровському – до 1930 року.
Про початок експлуатації кінного трамвая у Львові 8 травня 1880 року писала україномовна газета «Діло»: «Львівський трамвай розпочав 5 травня правильний рух по квитках із площі Митної до казарм Фердинанда. Кожні 9 хвилин від’їздить вагон від переду казарм. П’ять вагонів будуть їздити 19 разів щодня, отже 95 разів можуть сідати пасажири на станціях, де зупиняється вагон. Спочатку всі вагони трамвая були у всякій порі дня битком набиті. Зрештою, більшість сідала із цікавості».
У перший день експлуатації із оплатою проїзду (5 травня 1880 року) кінний трамвай перевіз 4611 пасажирів, 6 травня – 5699 пасажирів, а 7 травня – 3234 пасажири. Дохід від експлуатації кінного трамвая в ті дні становив біля 300 золотих в день. Протягом доби один вагон кінного трамвая у травні 1880 року долав відстань 76 км., а один кінь – 22,5 км.
На початку червня 1880 року було запроваджено заборону на паління тютюну (цигарок та люльок) у вагонах кінного трамвая. В середині червня 1880 року нарешті було завершено будівництво каналізаційного каналу на вулиці Городоцькій, відповідно колійну інфраструктуру було добудовано і 1 липня 1880 року кінний трамвай почав курсувати від вокзалу Галицької залізниці ім. Карла Людвіга до Митної площі. Випуск трамваїв збільшився до 8 вагонів, причому 5 вагонів курсувало по всій трасі головної лінії, а іще 3 – від казарм Фердинанда до Митної площі. Рух трамваїв від площі Митної розпочинався о 07:22, а від вокзалу – о 08:00, таким чином вагон кінного трамвая долав всю трасу довжиною 3,8 кілометрів за півгодини. Розклад руху кінного трамвая було узгоджено із графіком руху поїздів. Із 1 липня 1880 року було розпочато продаж місячних абонементів на користування кінним трамваєм вартістю 3 злотих. Ці проїзні документи в основному купували залізничники.
Квиток на проїзд в кінному трамваї вартістю 8 центів
Уже в перші дні курсування до вокзалу кінна тяга показала свої недоліки. Так через значний ухил на вулиці Городоцькій від вул. Янівської (Шевченка) до площі Солярні (нині – площа Кропивницького), який становив 33 метри на довжині 1100 м., у вагони, які рухалися вгору доводилося підпрягати третього коня. За це було вирішено стягувати додаткову плату із пасажирів. Вартість проїзду по всій лінії у липні 1880 року становила 15 центів.
Протягом літа 1880 року тривало будівництво трамвайної лінії по вулиці Жовківській. STT вирішила проігнорувати пропозиції міськради і настанови міністерства торгівлі із Відня, відповідно проклала трамвайні колії по вулиці Жовківській із перетином залізниці в одному рівні. Точної інформації, чому STT допустило відхилення від рекомендацій і настанов невідомо. Можна припустити, що прокладанням колій навпростець по вулиці Жовківській намагалися уникнути ділянки із достатньо стрімким ухилом від церкви Св. Миколая до вул. Під Дубом. Відповідно до контракту, рух кінного трамвая на Підзамче мав розпочатися не пізніше 31 серпня 1880 року. Влада міста Львова, незважаючи на порушення рекомендацій, дозволила пробну експлуатацію лінії від площі Голуховських (Торгової) до Жовківської рогачки із 1 вересня 1880 року.
Під час пробних поїздок було виявлено чимало дефектів та відступів від початкового проекту. Для прикладу, за проектом уся лінія мала бути двоколійною, проте STT в районі переїзду через залізницю на ділянці біля 140 метрів уклало тільки одну колію. Таке рішення пояснили, що ширина вулиці тут була занадто малою. Також не було забруковано запасну колію через вулиці Замарстинівську та Об’їзд. Усунення дефектів тривало до весни 1881 року.
У травні – грудні 1880 року кінний трамвай Львова перевіз біля 450 тисяч пасажирів. Найбільший пасажиропотік було зафіксовано 10 вересня 1880 року – в цей день Львів відвідав імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф І. У цей день кінний трамвай перевіз 9624 пасажири. У будні на лінії курсувало 8 вагонів, у святкові дні – до 10 – 12 вагонів. Наприкінці першого року експлуатації на підприємстві кінного трамвая Львова працювало біля 70 осіб, щодня запрягалося 75 коней.
Квиток на проїзд в кінному трамваї вартістю 4 центи
Рух кінного трамвая на Підзамче та до Жовкіської рогачки було запущено 16 березня 1881 року. Кінний трамвай перетинав залізницю в одному рівні – було влаштовано переїзд із шлагбаумами, якими керував черговий по переїзду. Коли поїзд наближався, він опускав шлагбаум, а коли проходив переїзд – піднімав. Зазначимо, що регульований залізничний переїзд на вулиці Богдана Хмельницького у Львові поруч із станцією Підзамче працював аж до кінця 1970-х років. Потім проїзд і прохід через колії заборонили, а під залізницею збудували підземний перехід. Після відкриття руху на лінії до Жовківської рогачки довжина ліній кінного трамвая становила 5874 метри.
У перші місяці експлуатації кінного трамвая у Львові STT отримувало чималі прибутки. Отож в компанії вирішили розширити мережу ліній. Зокрема планувалося прокласти колії по вулиці Личаківській до Верхнього Личакова та до Личаківського цвинтаря, а також по вулиці Коперника. Геодезичне знімання траси першої лінії розпочалося навесні 1881 року. Але до будівництва нових ліній так і не дійшло. Вочевидь, на перешкоді став складний львівський рельєф із крутими підйомами і спусками.
У Львові експлуатувалися вагони двох типів: закритого, які працювали у зимовий період та відкритого, які експлуатувалися влітку. Кожен вагон поділявся на два класи – перший та другий. Оплата проїзду була диференційована і залежала від довжини поїздки та класу. Обидва трамвайні маршрути були розбиті на чотири тарифні секції, оплата стягувалася відповідно за одну, дві, три та чотири секції. На підйомах на вулиці Городоцькій та Жовківській стягувалася додаткова оплата, адже потрібно було підпрягати додаткових коней. Середня експлуатаційна швидкість кінного трамвая Львова становила 6,4 км/год, тобто лише на третину перевищувала швидкість пішохода.
У 1881 році кінний трамвай Львова перевіз 1 мільйон 427 тисяч пасажирів. Наступні роки пасажиропотік поволі зростав і у 1888 році сягнув біля 1,8 млн. пасажирів. У 1891 році кінний трамвай у Львові перевіз 2,18 млн. пасажирів. Пік пасажиропотоку кінного трамвая у Львові припав на 1894 рік, коли у Львові діяла Галицька виставка крайова, протягом року було перевезено 2,692 млн. пасажирів. Починаючи із 1895 року пасажиропотік кінного трамвая почав дещо зменшуватися через пуск електричного трамвая.
Один із останніх вагонів кінного трамвая, який курсував Львовом у листопаді 1908 року. Світлина із часопису «Nasz Kraj» № 19 за 1908 р.
Станом на 1889 рік рухомий склад львівського кінного трамвая складався із 37 пасажирських і 3 вантажних вагонів. У стайнях налічувалося 105 коней. Влітку на двох маршрутах курсувало 22 вагони, а взимку – 16 вагонів. Через 5 років, у 1894 році в депо кінного трамвая налічувалося вже 54 вагони і 120 коней.
У кінці 1880-х років мережа кінного трамвая вже не забезпечувала потреби міста, чисельність мешканців якого сягнула майже 130 тисяч осіб. Міська рада намагалася вести перемовини із STT щодо розширення мережі маршрутів кінного трамвая, але вони не мали результатів. Наприкінці 1880-х років влада міста отримує пропозиції щодо будівництва у Львові ліній парового трамвая, по яким мали перевозити не тільки пасажирів, але й вантажі. У 1891 році влада міста остаточно доходить висновку щодо необхідності будівництва в місті електричного трамвая.
Трієстинське трамвайне товариство наполягало на тому, що воно, відповідно до концесійної угоди, має виключне право на будівництво трамвайних ліній у місті та намагалося блокувати будівництво електричного трамвая іншими компаніями. Проте міська рада звернулася до суду, який вирішив, що STT має виключне право на будівництво трамвайних ліній на кінній тязі, але не може забороняти місту будувати лінії електричного трамвая, який на момент підписання концесійної угоди іще не був винайдений. Значні суперечки викликала потреба перетину колій кінного трамвая коліями трамваю електричного, проте із цього питання вдалося досягти консенсусу. Попри це у 1894 – 1906 рр. розширення мережі маршрутів електричного трамвая у Львові не відбувалося, хоча перші ідеї розширення були озвучені іще у 1898 році, але STT їх заблокувало.
Влітку 1893 року розпочалося прокладання колій електричного трамвая на вулиці Дрога до Дворца (Чернівецькій). Колії електричного трамвая розмістили по осі вулиці, а колії кінного трамвая перенесли на виокремлене полотно із правої сторони вулиці (лінія кінного трамвая проходила там, де зараз курсують електричні трамваї). Так було зроблено для того, щоб уникнути перетин колій електричного і кінного трамвая. Колії електричного трамвая, до речі, до 1908 року були прокладені по сучасним вулицям Тобілевича та Федьковича.
Колії кінного (зліва) та електричного (справа) трамвая на площі Марійській (нині – Адама Міцкевича) у Львові. Після 1894 р.
В центральній частині міста уникнути взаємного перетину колій кінного та електричного трамвая не вдалося. Перший перетин знаходився на розі вул. Сикстутської (Дорошенка) та Карла Людвіга (проспекту Свободи), а другий – на площі Галицькій. STT заперечувала проти таких перетинів. Відповідно питання вирішувалося в суді. Відповідно до судового рішення, на перетині колій кінного і електричного трамвая на розі Сикстутської та Карла Людвіга пріоритет отримував електричний трамвай, а на площі Галицькій пріоритет був в кінного трамвая. Окрім того, міська рада дозволила STT збудувати на вул. Карла Людвіга третю колію біля фонтану навпроти Каси ощадності для того, щоб пропускати звідси вагони кінного трамвая через площу Голуховських до Жовківської рогачки.
Незважаючи на те, що були встановлені чіткі правила перетину ліній кінного і електричного трамвая, без інцидентів не обійшлося. 26 липня 1894 року на Галицькій площі сталося зіткнення вагонів електричного та кінного трамвая. Винуватцем інциденту був вагоновод електричного трамвая. Удар був настільки сильним, що вагон кінного трамвая вилетів із рейок, а його візник впав на брук. Серед пасажирів кінного та електричного трамвая ніхто не постраждав. Загалом наслідком аварії стали невеликі пошкодження обох вагонів, зокрема були вибиті шибки. На місці трапунку зібрався великий натовп.
На початку 1895 року львівська філія STT повідомила через пресу про плани випробування у Львові на лініях кінного трамвая вагона із бензиновим двигуном. У разі успіху випробувань, кінна тяга мала бути поступово замінена бензомоторною. Проте жодних даних про випробування у Львові трамвайного вагона із бензиновим двигуном немає. Треба зазначити, що бензомоторний трамвай в Україні курсував у Києві (у 1912 – 1941 рр.) та у Святогірську.
Також у 1895 році львівська філія STT придбала у підприємця Уманського, що збанкрутів, коней та омнібуси. Після запуску електричного трамвая, маршрут якого був схожий на маршрут курсування омнібусів, експлуатація останніх стала економічно невигідною. Омнібуси були переобладнані у вагони кінного трамвая.
Бурхливий розвиток науки і техніки в останні десятиліття ХІХ століття перетворив на початку ХХ століття львівський кінний трамвай у анахронізм, причому анахронізм шкідливий для міста, адже STT блокувало розвиток муніципального електричного трамвая. За умовами концесійного договору, підприємство кінного трамвая мало перейти у власність міста 22 липня 1929 року, а починаючи із 22 липня 1904 року місто отримувало право викупити підприємство кінного трамвая в муніципальну власність. Протягом 1905 року тривали суперечки і перемовини, щодо викупу підприємства кінного трамвая. Компромісу між міською радою та STT було досягнуто лише в кінці лютого 1906 року. Майно підприємства кінного трамвая було оцінено у 940 тисяч корон, в тому числі рухомий склад та інвентар – 765 тис. корон (вагони, коні та інше устаткування) і нерухомість – 175 тис. корон. Частина депутатів ради вважала, що ціна в 940 тис. корон є значно завищеною. Але місто таки заплатило ці кошти STT.
Вагони кінного трамвая на пл. Марійській (нині – Адама Міцкевича) у Львові. 1892 р.
Початково підприємство кінного трамвая Львова мало повністю перейти в комунальну власність від STT 1 квітня 1906 року. Проте тільки 21 березня 1906 року в Трієсті було підписано угоду із Трієстинським трамвайним товариством про викуп підприємства. Лише на початку квітня 1906 року почалася інвентаризація майна львівської філії STT. Підписання контракту про купівлю-продаж підприємства відбулося лише 8 липня 1906 року. Довший час іще тривали формальності, щодо погодження у Відні викупу містом підприємства кінного трамвая. Формальна перереєстрація концесії від STT до міської гміни відбулася лише 1 листопада 1906 року. Остаточна передача документів відбулася 26 листопада 1906 року. Зазначимо – викупні кошти від львівської гміни до STT були перераховані іще на початку 1906 року. Ось така була бюрократія в Австро-Угорщині!
Після викупу підприємство кінного трамвая отримало назву «Міський кінний трамвай». Посаду директора зберіг за собою пан Юліуш Шустер, який очолював підприємство за часів STT. Його робота була високооплачуваною – йому було призначено оклад в розмірі 15 тисяч корон протягом 1907 і 1908 рр. В той час прибуток кінного трамвая Львова за весь 1906 рік становив 75 тисяч корон. Станом на середину 1906 року на підприємстві кінного трамвая налічувалося 139 працівників включно із директором.
Доля кінного трамвая була вирішена іще навесні 1906 року – його лінії мали бути електрифіковані, замість колій 1435 мм. мали бути прокладені колії шириною 1000 мм. Роботи із електрифікації ліній кінного трамвая розпочалися навесні 1908 року. Щоб забезпечити перевезення пасажирів, кінний трамвай продовжував курсувати по одній із колій, в той час як іншу переобладнували для курсування електричного трамвая. Другу ж колію мали переобладнати для курсування електричного трамвая уже після початку його курсування по одній колії. Рух вагонів кінного трамвая на Підзамче і до Жовківської рогачки було припинено 14 грудня 1908 року. А по головній лінії від вокзалу до площі Митної припинився 29 грудня 1908 року.
Після припинення курсування кінного трамвая депо і адміністративні будівлі на вулиці Бема були передані підприємству електричного трамвая «Міські заклади електричні». Тут приблизно до 1920-х років було депо для службових вагонів. Вагони кінного трамвая були частково переобладнані у причіпні до моторних електровагонів, а частково утилізовані. Трамвайних коней розпродали. Зокрема 15 січня 1909 року було продано 60 коней на кінному ярмарку, а загалом протягом січня – 77 коней. Ціна за одного коня коливалася від 35 до 315 корон. Частину коней залишили для потреб електричного трамвая, адже автовантажівки на той час були великою рідкістю.
На сьогоднішній день про існування кінного трамвая у Львові нагадують лише старі світлини і поштівки. Депо кінного трамвая обіч вулиці Бема (Ярослава Мудрого) до наших днів не зберіглося, більше того – не збереглися світлини цього депо.
Антон Лягушкін, Дмитро Янківський
Перелік джерел інформації
Тархов С.А. Історія Львівського трамвая. – Львів, Фенікс Лтд, 1994 – 128 ст.;
Львівська Державна Академічна чоловіча хорова капела «Дударик»
Національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик» презентувала сьому пісню у рамках проєкту «Прийняття» «Чуєш, мій друже, славний юначе». Презентація традиційно відбувається щочетверга, повідомили у капелі.
«Чуєш, мій друже, славний юначе» – українська народна повстанська пісня. Росіяни цю пісню вкрали і них вона стала, як гімн: «ми смєло в бой пойдєм, за власть совєтов..».
Слова оригінальної пісні написала поетеса Олена Теліга. За деякими даними сталося це у Празі в 20-ті роки минулого століття. Доопрацював і відродив твір Тарас Компаніченко. Власне його виконання надихнуло капелу взяти до репертуару цей твір.
«Часом чуємо питання: «… В українців десятки і сотні тисяч пісень, невже шкода одну-дві росіянам подарувати?». Зась вам! Прийде час, коли кожна нація відбере своє, і тоді від московії залишаться хіба що матюки, та й ті тюрки заберуть», – наголосили у Дударику.
Як відомо, проєкт «Прийняття» – це твори Тараса Шевченка та пісні, які росіяни вкрали в українців.
Щочетверга о 14:00 на YouTube та у соцмережах Дударики презентуватимуть пісні, які поцупили у нашого народу москалі.
Капела ідентифікує співанки, відшукує оригінальний текст, далі твори аранжуються, розучуються (період прийняття тривав приблизно півроку) і презентуються в медіа для широкого загалу і на саркому москалям.
Зібрані під час проєкту кошти передадуть Збройним Силам України.
В суботу, 9 липня 2022 року, о 18:00 у Концертному залі Людкевича Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика (вулиця Чайковського, 7) відбудеться фортепіанний речиталь Геннадія Дем’янчука. Концерт відомого піаніста об’єднає палітру визнаних шедеврів класичної музики від бароко до романтизму.
Виступ відбудеться в рамках проєкту “Україна-2022. Музи не мовчать”, метою якого є підтримка українських музикантів під час російської воєнної агресії.
Виконавець з сім’єю тимчасово перебувають у Львові, куди перебрались після найскладніших тижнів окупації Чернігова. Він розповідає: “З початку повномасштабного вторгнення про концерти й не йшлось. Я перебував на зв’язку зі своїми студентами, однак міг підтримати їх тільки словом: у Чернігові тривоги, сирени та бомбардування були кожні 20 хвилин. І так кожної доби. Ми були в приватному будинку, сиділи в погребі, але було ясно, що якщо десь влучить, то нас засипле. Російська армія саме трощила околиці Чернігова й довколишні села. Звуки стрільби ми чули постійно, це досі неможливо забути. В місті вимкнули світло, газ та воду, і ми виходили в довжелезні черги за їжею, там спілкувались з людьми. Це виявилось менш страшно, ніж бути вдома. Ми провели там три найжахливіші тижні”.
Геннадій Дем’янчук
Попри місяці мовчання, Геннадій Дем’янчук повертається до концертної діяльності. Він переконаний: “Мистецтво — це те, що вирізняє нас, робить нас людьми. Саме нам Бог дав такий дар висловлювати свої думки й за допомогою мистецтва зображати зовнішній і внутрішній світи. Цього не вміють інші істоти, але ж вбивати вони теж не вміють… Вони вбивають не задля свого задоволення, чим зараз займається карлик путін”.
Лунатиме музика Йоганна Себастьяна Баха, а саме його унікальне трактування жанру органної хоральної прелюдії, сонати італійського генія бароко Доменіко Скарлатті, фортепіанні фантазії Вольфганга Амадея Моцарта, експромти Франца Шуберта, а також зворушливі п’єси Фридерика Шопена.
Про хрестоматійні твори для масштабного сольного концерту виконавець розповів: “Для цієї програми мені хотілося підібрати твори без бравури, героїки, блиску чи шуму. Я задумав помістити в концерт ту музику, над якою можна було б замислитись, музику ліричного, пронизливого настрою”.
Ці твори рідко можна почути на сценах концертних установ, адже вони особливо потребують великої майстерності та досвідченості. Придбати квитки можна за посиланням.
На початку ХХ століття після рясних опадів місто також перетворювалося на зону стихійного лиха і реакція львів’ян на проливний дощ була такою ж панічною, як і тепер. “Діло” пропонує ознайомитися, як іронічно описував місто під час чергового потопу краківський тижневик Nowości Illustrowane у 1907 році.
“Цілий Львів, той великий і той малий, багатий і убогий, брудний і ще брудніший, опинився частково у воді, а частково під водою, та купався. Народ тішився,що Львів нарешті помиється і буде чистий, але, коли вода піднімалася, а дощ не переставав, всіх огорнула тривога, що цілий Львів потоне, чого – гадали оптимісти – було би трохи шкода.
Був момент, коли люди почали прощатися, як перед кінцем світу, і втрачали голову. Телефонували до мера, до пожежної охорони, до швидкої допомоги, до водоканалу, до поліції, до військових і до прокуратури, усюди, звідки можна було сподіватися порятунку.
Пожежники приїхали із сикавками. Якби не притомність думки віце-мера чи мера, чи ще не-мера пана Цюхцінського, який відразу зорієнтувався і витлумачив пожежникам, що то повінь, а не пожежа, вони б увімкнули свої помпи з водою і ще побільшили б катастрофу.
Вул. Глибока у Львові
Каретка швидкої допомоги приїхала з карболовою ватою, бинтами, ножицями і олійками. Завернув їх мер чи ще не-мер пан Цюхцінський, зауваживши, що приїхали вони даремно, чи, радше, завчасно.
Військо прибуло з карабінами і гарматами, ніби на вибори, і вже хотіло стріляти по воді, але пан мер не радив. Було зле.
Попри те, що мер, директор водоканалу, начальник пожежної охорони, керівник станції швидкої допомоги, начальник поліції і військовий комендант керували порятунковою операцією і цілу годину промовляли до води, вона не відступала, а навіть навпаки, піднімалася все вище, пробираючись у нижні поверхи через підвали, а на верхні – через дахи, і робила спустошення.
У суботу, 9 липня 2022 року, о 16:00 у центральному атріумі Victoria Gardens відбудеться концерт для допомоги та перемоги гурту «YAGODY». Зібрані під час концерту кошти передадуть на потреби окремого полку спеціального призначення “АЗОВ”, повідомили організатори Український Мистецький Фронт.
Проект «YAGODY» з’явився в червні 2016 року. Як і пасує всьому справжньому – гурт з’явився стихійно. Наче так і мало трапитися. Задля гурту учасники освоїли чимало музичних інструментів і перелистали стільки ж текстів, аби знайти свою пісню, свій обряд. І от нарешті він прийшов!
«Музика гурту наповнена українськими голосіннями та балканськими мотивами. Музика гурту «YAGODY» – це обряд ініціації. Це вітер серед степу. Це пісні диких племен. Це голос твоїх пращурів. Це жива енергія. Це співи серен. Це музичний транс. Це танець голосами. Так пахне твоя природа. Так звучить твоя кров», – зазначають організатори концерту.
У центральному атріумі Victoria Gardens будуть розміщені банери з QR кодом, відсканувавши які можна перерахувати кошти на допомогу українській армії.
Зібрані гроші надходять на рахунок ГО Міжнародна Асоціація Мистців, далі їх передають на потреби окремого полку спеціального призначення «АЗОВ»
Відомий український гурт «Друга Ріка» оприлюднив нову пісню «Чи ти почув» та кліп на неї. Вперше музиканти зіграли її на благодійному онлайн-концерті у квітні, присвятивши заручникам на заводі «Азовсталь» та всім постраждалим жителям Маріуполя, який став уособленням зруйнованих міст України та територій, що знаходяться під тимчасовою окупацією ворогом.
В часи, коли Україна втрачає найкращих синів і дочок країни, ми втомлюємося та інколи зневірюємося, є шанс втратити жагу до життя. Саме на це розраховує ворог. Цей трек про те, що важливо продовжувати боротися, хапатися за кожну мить, відчувати її, проживати серцем.
Кадри для відео взяті з короткометражного фільму A lifetime older, знятого у 2019 році Гео Леросом, сюжет стрічки якого заснована на реальних подіях. Емоції, що переживає головний герой, є маренням пораненого бійця. Він згадує найкращі події зі свого минулого, кохану жінку, улюблену роботу та з останніх сил бореться за життя.
«Ми бачили, чули, відчували, творили, жили… 24 лютого у нас все це відібрали. Ми зустрілися з новою ірраціональною реальністю, в якій руйнуються життя з особливим цинізмом. Росіяни несуть смерть і горе, але ми мусимо триматися, адже боремося заради світлого майбутнього. Їм не знищити нашу жагу до життя.
Наша пісня закликає бачити прекрасне у повсякденному, підказує, звідки брати натхнення та сили рухатись далі. Вона про те, на що чекають сотні полонених як військових, так і цивільних, яких ми мусимо повернути, щоби вони знову могли бачити, чути, жити…», – фронтмен гурту «Друга Ріка» Валерій Харчишин.
Автором слів та музики до пісні став Ростислав Домішевський, співзасновник проєкту «ЕХО», учасником якого також є клавішник гурту «Друга Ріка» Сергій Гера. Відеоряд до кліпу змонтував кліпмейкер Віктор Скуратовський.
Нагадаємо, з початку війни гурт займається волонтерством, даючи благодійні концерти та збираючи кошти на виконання запитів від військових 95 ОДШБр та Окремого батальйону спецпризначення ЗСУ. Ознайомитися з інформацією про актуальний збір і підтримати його можна за посиланням.
В суботу, 9 липня 2022 року, о 17.00 у Пороховій Вежі (вул. Підвальна 4) відбудеться благодійний концерт на підтримку 24-тої окремої механізованої бригади імені короля Данила.
На заході виступатимуть молоді та відомі українські артисти нової хвилі, чиї пісні стали символом війни та нашої майбутньої перемоги.
Серед учасників:
KHAYAT – фіналіст дев’ятого сезону «Голосу країни», півфіналіст Національного відбору на «Євробачення-2019», а також фіналіст Національного відбору на «Євробачення-2020», наприкінці 2021 року став номінантом премії «YUNA» у категорії «Найкращий виконавець».
ХАС- український хіп-хоп виконавець та радіоведучий, у 2019 році став першим україномовним репером, який зібрав стадiонний концерт,
SOWA- українська співачка та автор пісень, лауреат вітчизняних та закордонних музичних конкурсів та фестивалів,
Lazanovskyi- український актор театру та кіно, диктор радіо і телебачення, телеведучий, співак. Переможець талант-шоу «Голос країни»,
Biehu- учасниця шоу Голос країни (дев’ятий сезон). Кліп із її виступом набрав 29 млн що є одним з найкращих показників шоу «Голос країни»,
Виручені кошти скеруються на придбання рацій для 24-тої окремої механізованої бригади імені короля Данила.
Програму буде присвячено незламності України, адже саме зараз відбувається народження нової української музики, яку варто підтримати та почути пісні, які вже стали легендарними вживу.
Камінь Собеського станом на 2020 рік. Світлина Zommersteinhof
Мова йде про маловідомий пам’ятник на одній з терас парку “Високий Замок”. Люди, яких можна тут зустріти, найчастіше або бігають, або шпацерують, або вигулюють собак. Мало хто ставить собі за мету прийти сюди заради світлини на тлі старовинного пам’ятника, мало хто теж помічає напівстертий напис на кам’яній брилі…
Але раніше було інакше. Цей пам’ятник було встановлено у 1883 р. на честь перемоги короля Яна ІІІ Собеського над татарським військом на околицях Львова. Через 15 років у центрі міста було встановлено ще й чудовий пам’ятник самому королю, який тепер прикрашає польське місто Ґданськ. Львів’яни шанували короля, який часто бував у Львові і напевно любив наше місто. Тож обидва пам’ятники не були обділені увагою містян. А завдяки старим світлинам ми можемо побачити, як виглядав монумент раніше, а навіть зуміти прочитати текст на ньому.
На наступних світлинах 1915 року бачимо молодих чоловіків, що позують на тлі історичного напису. Суміщаючи ці світлини, можна повністю прочитати історичний напис (текст буде в кінці публікації).
Камінь Собеського станом на 1915 рік. Світлина Маріана Трача. Джерело: [1]
Камінь Собеського станом на 1915 рік. Світлина Маріана Трача. Джерело: [1]
Наступне фото з 1930-х років, на жаль, має слабу якість і увесь текст неможливо прочитати.
Камінь Собеського станом на 1930-1939 роки. Колекція Ігора Котлобулатова. Джерело [2]
Але, на щастя, збереглись світлини Юзефа Трешки 1937-го року в чудовій роздільчій здатності. Можна помітити, що увесь монумент виглядав дещо інакше, мав таке-сяке огородження, сходи і явно був вищим, ніж зараз.
Але найціннішим є те, що можна не тільки прочитати увесь текст, але помітити, що він відрізняється від попереднього. Можна припустити, що через швидке нищення пісковика через атмосферні впливи було вирішено піддати пам’ятний камінь і напис ґрунтовній реставрації.
Примітка: “в. к. литовський і т. д.” є скороченням титулу Яна ІІІ Собеського – король польський, великий князь литовський, руський, прусський, мазовецький, жмудський, лівонський, смоленський, сіверський і чернігівський, Захисник віри.
Наразі залишається загадкою, чому було змінено деякі фрагменти тексту. Проте це не так вже й суттєво. Найважливішим є те, що цей пам’ятник встановлено для вшанування захисника Львова короля Яна ІІІ, увічнення пам’яті про перемогу над татарською ордою, та ще й відкрито його на двохсоту річницю відсічі Відня! Який іще пам’ятник нашого міста має потрійне символічне значення?Зараз для України настали важкі часи, в яких найближчими друзями виявились поляки і литовці, тож сподіваюсь, що після перемоги ми звернемо увагу на цей пам’ятник і відновимо напис про героїчного захисника Львова, короля Польщі та великого князя Литви і Русі Яна ІІІ Собеського.
У вівторок, 12 липня 2022 року, о 14.00 в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” ( вул. Професорська, 1) відбудеться відкриття першої експозиції Львівського Фотомузею.
“Нарешті це станеться! Львівський Фотомузей офіційно відкриє свою першу експозицію.
Ця подія відбудеться завдяки активній підтримці керівництва Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська Політехніка”, – каже ініціатор створення музею, Роман Метельський.
Тисячі унікальних зібраних експонатів, що доповнюють історію нашого міста та країни, стануть доступними для вільного огляду.
“Звичайно, на цьому етапі не все ще реалізовано так, як нам хочеться і як має бути. Але ми не зупинимося і продовжимо доповнювати експозицію різними інтерактивними елементами та експонатами.
В експозиції Львівського Фотомузею
На відкриття запрошуємо всіх наших друзів, всіх, хто допомагає нам експонатами та донатить гроші. Запрошуємо всіх, хто відвідує наші події і допомагає нам стати кращими. Запрошуємо тільки адекватних чиновників, бо неадекватні й так не прийдуть – побачите.
Будемо дуже раді бачити всіх! І зробимо все, щоб це свято стало для вас гарним” – додав Роман.
Якщо раптом хтось має ідеї як зробити наше відкриття кращим – телефонуйте Роману Метельському +38 067 675 93 84.
Співачка та блогерка KRISTONKO під впливом останніх подій в Україні поклала усім відомі рядки з поеми «Катерина» Тараса Шевченка на музику. Артистка вже два роки співає українські пісні та популяризує українську культуру.
«Давно хотіла зробити пісню саме на вірші Тараса Григоровича Шевченка. Мелодія на ці рядки «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями», десь пів року крутилась в моїй в голові. Згодом прийшло натхнення, на одній хвилі – я зробила пісню.
Першими мій трек почули друзі. Сказали, що круто та нестандартно. Я дуже задоволена, тому що хотіла зробити щось нове та не притаманне мені»,- розповідає співачка.
KRISTONKO
Вірші відомого поета, які написані майже два століття тому, стали актуальними сьогодні та набули своєрідного сенсу, в нелегкий для всіх українців час. Співачка зазначає, що мова завжди має значення.
«Мова пісень в будь-якому разі, має значення. Мова – це наш генетичний код. Мова це одна з найважливіших речей, яка визначає нас, як українців. До прикладу поляки, в них навіть питання таке не виникає. В Польщі своя польська мова і тільки так. В Україні повинно бути так само! Українське – найкраще!»,- коментує блогерка.
На музикантів та творчих людей війна впливає по різному. Хтось закривається в собі, а когось переповнюють емоції та вони особисті відчуття передають піснею. Творчість KRISTONKO покликана підіймати бойовий дух українців.
«Війна серйозно вплинула на мене та мою творчість. Спочатку була своєрідна «творча криза». Але зараз я усвідомила, все, що я робила до війни, наприклад переспівувала українські народні пісні, зараз є, як ніколи актуальним. Багато моїх пісень сьогодні починають набирати другу хвилю популярності. Шкода, що тільки з війною багато українців почали цікавитись власною культурою. Я докладаю всіх зусиль, щоб українська пісня почала бути відомою не тільки в Україні, але й по всьому світу!», – ділиться з нами KRISTONKO.
![Камінь Собеського станом на 1915 рік. Світлина Маріана Трача. Джерело: [1]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2022/07/kamin02.jpg?ssl=1 "Камінь Собеського станом на 1915 рік. Світлина Маріана Трача. Джерело: [1]")
![Камінь Собеського станом на 1915 рік. Світлина Маріана Трача. Джерело: [1]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2022/07/kamin03.jpg?ssl=1 "Камінь Собеського станом на 1915 рік. Світлина Маріана Трача. Джерело: [1]")
![Камінь Собеського станом на 1930-1939 роки. Колекція Ігора Котлобулатова. Джерело [2]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2022/07/kamin04.jpg?ssl=1)
![Камінь Собеського станом на 1937 р. Світлина Ю. Трешки. Copyright © Krzysztof Duda. Джерело [3]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2022/07/kamin06.jpg?ssl=1 "Камінь Собеського станом на 1937 р. Світлина Ю. Трешки. Copyright © Krzysztof Duda. Джерело [3]")
![Камінь Собеського станом на 1937 р. Світлина Ю. Трешки. Copyright © Krzysztof Duda. Джерело [3]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2022/07/kamin05.jpg?ssl=1 "Камінь Собеського станом на 1937 р. Світлина Ю. Трешки. Copyright © Krzysztof Duda. Джерело [3]")
