7 січня у Львівській опері Волинський народний хор виступить із святковою програмою «Во Вифлеємі зірка сіяє». Початок концерту о 16:00, повідомили організатори VINIL Concert agency.
У цей вечір звучатимуть старовинні колядки та щедрівки, а також відомі та знайомі нам різдвяні композиції. Тож кожен зможе поколядувати та ділитися теплом і радістю різдвяного дива.
«Незабутня атмосфера та магія Різдва у 120-річному театрі. Із першим мерехтливим вогником на небі ангельські хори прославляють народження Христа! У цей вечір — світлий і чистий, родинне тепло, різдвяні історії, пісні та родинні традиції — неодмінна складова казково-сніжного настрою. І цей настрій у стінах Львівської опери даруватиме Волинський народний хор», – запрошують організатори.
Волинський народний хор – відомий в Україні та далеко за її межами колектив, який за понад 40 років своєї діяльності подарував слухачам більше 3500 концертів. Його репертуар налічує близько 300 пісень, танців, оркестрових та вокально-хореографічних композицій, основою яких є народна пісня.
Св. Миколай завітав до дітей в «Ретро гараж». Світлив Євген Кравс
В четвер, 22 грудня 2022 року, Св. Миколай завітав до дітей в «Ретро гараж».
Св. Миколай завітав до дітей в «Ретро гараж». Світлив Євген Кравс
Традиційно, вже четвертий рік поспіль, львівський музей техніки «Ретро Гараж» (вул. Вітовського, 57а) запрошує дітей в гості на свято св. Миколая. Цього разу відвідувачами стали понад півсотні дітей-переселенців з Маріуполя (дитячий центр «ЯМАРІУПОЛЬ»), Херосона, Соледара, Харкова, Нової Каховки, Одеси, Києва і Дніпра.
Св. Миколай завітав до дітей в «Ретро гараж». Світлив Євген Кравс
Для дітей працівник Львівського Історичного музею Олександр Арістархов провів цікаву пізнавальну екскурсію для старших дітей: ознайомив з постійними експонатами музею та тимчасовими експозиціями.
Св. Миколай завітав до дітей в «Ретро гараж». Світлив Євген Кравс
Святий Миколай (цього року – гість з Харкова Володимир) розповідав дітям про свої пригоди допоміг провести цікаву вікторину. На пам’ять діти отримали спеціально підготовлені іменні дипломи. Святий Миколай також допоміг засновнику музею техніки ретро-меру Львова Андрію Гладуну роздати відвідувачам смачне частування – гарячу піцу від «Kvadrat sushi&pizza», цукеркові подарунки та цитрусові. Було весело й цікаво…
Фотографії Старого Львова продовжують публікувати цикл матеріалів, присвячених історії лікувальних закладів міста Львова. У продовженні частини четвертої мова піде про спеціалізовані медичні заклади онкологічного, дерматовенерологічного та психоневрологічного профілю.
Лікувальні заклади онкологічного профілю. Перші ліжка для лікування пацієнтів із онкопатологією у Львові були створені у 1873 р. в Крайовому загальному шпиталі (нині – Львівська обласна клінічна лікарня). На початку їх було усього 4. Ініціатором створення окремих ліжок онкологічного профілю був А. Чижевич. Окремі палати для лікування пацієнтів із злоякісними новоутвореннями у Крайовому загальному шпиталі у Львові були створені наприкінці ХІХ ст.; вони функціонували у відділеннях внутрішніх хвороб, хірургічному та гінекологічному.
Довший час лікування онкопатологій у Львові здійснювалося лише хірургічним методом, зокрема Гжегож Зембіцький у Крайовому загальному шпиталі виконував хірургічне лікування онкопатології молочної залози, головного мозку, матки, шлунка та ЛОР-органів. У 1897 р. у Львові було вперше проведено операцію із резекції шлунку із приводу онокозахворювання в клініці Л. Ридигера, у 1921 р. в клініці проф. К. Бохенського – операція із видалення пухлин жіночих статевих органів, а у 1932 р. в клініці проф. Т. Островського – резеція легенів із приводу онкопатології. На початку 1910-х рр. у Крайовому загальному шпиталі у Львові та клініці лікарського факультету Львівського університету розпочалося вивчення лікувальної дії радію при онкологічних патологіях.
Перше у Львові онкологічноге відділення, яке діяло в складі Львівського державного загального шпиталю у 1920 – 1930 рр. Світлина початку 1930 рр.
У 1921 р. у Львові було створено перший спеціалізований лікувальний підрозділ онкологічного профілю – ракову станцію на базі Львівського державного загального шпиталю (польською – Państwowy Szpital Powszechny we Lwowie, нині – Львівська обласна клінічна лікарня). Тут проводилося лікування рентгенівським опромінюванням, а із 1929 р. іще й лікування радієм.
У 1929 р. у Львові було створене Протиракове товариство імені Святого Лаврентія, одним із засновників якого став директор Львівського державного загального шпиталю Анджей Погорецький. У 1931 р. у загальному шпиталі відкривається онкологічне відділення на 16 ліжок в окремому корпусі – тут щорічно лікувалося біля 400 пацієнтів. У 1937 році на базі Львівського державного загального шпиталю було створено радіологічне відділення на базі клініки внутрішніх хворіб, першим керівником цього відділення був Роман Ренцкі. У Львові також діяла філія Польського протиракового інституту, якій видатна вчена Марія Складовська-Кюрі подарувала 80 мг радію. Завдяки цьому Львів швидше від інших міст Європи отримав можливість проводити променеве лікування пухлин. Подарований Складовською-Кюрі радій використовувався в Клініці Львівського державного медінституту (нині – Львівська обласна клінічна лікарня) до 1958 р. Випромінюванням радію лікували рак шийки матки та злоякісні пухлини зовнішніх локалізацій.
Онкологічна служба Львівщини (за зразком тих, які працювали в інших областях Української РСР) бере початки у 1944 р.; її організатором був професор Гаврило Парфентійович Ковтунович – учень засновника онкології в СРСР професора М.М. Петрова. Під час роботи у Львові Г.П. Ковтунович показав себе як досвідчений та авторитетний онколог, а клініка та онкологічне відділення, якими він керував, стали центрами практичної і наукової діяльності в галузі онкології. Проф. Г.П. Ковтунович опублікував 5 монографій, підготував 3 докторів і 10 кандидатів медичних наук. Працював він на ниві онкології аж до своєї смерті 24 травня 1961 р. у Львові.
Будівля колишньої жіночої гімназії ім. Королеви Ядвіги на вул. Генерала Чупринки, 45, в якій у післявоєнні часи містився Львівський обласний онкологічний диспансер. Зараз тут стаціонарні відділення 5-ої міської клінічної лікарні. Сучасна світлина
Головним лікувальним закладом в галузі онкології у Львові та на Львівщині був Львівський обласний онкологічний диспансер, створений у 1946 р. Цей диспансер розмістили в будинку колишньої жіночої гімназії ім. королеви Ядвіги на вул. Пушкіна (нині Генерала Чупринки), 45, у якому під час Другої світової війни містився Львівський науково-дослідний інститут висипного тифу та вірусів, створений професором Рудольфом Вайгелем та військовий госпіталь. Зараз в цьому будинку – відділення П’ятої міської клінічної лікарні м. Львова, яка увійшла до Другого територіального медичного об’єднання. У 1948 р. на базі Львівського обласного онкологічного диспансеру було відкрите стаціонарне онкологічне відділення в будинку по вул. Пушкіна (Генерала Чупринки), 48 – нині тут відділення 5-ої МКЛ м. Львова. До 1939 р. в цьому будинку знаходилися лікарня та притулок Українського товариства допомоги інвалідам.
Будівлі Львівського онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру на вул. Гашека, 2а. Сучасна світлина
У середині 1950-х рр. стаціонар Львівського обласного онкологічного диспансеру перенесли у приміщення по вул. Карла Маркса (нині – вул. С. Єфремова), 59. Будинок по вул. Єфремова, 59 стоїть на розі вул. Єфремова та Мельника. Це двоповерхова вілла із високим цокольним ярусом і солярієм на горищі (як третій поверх), яку було збудовано у 1927 р. для М. та С. Осінських. Після перенесення онкологічного стаціонару в нове приміщення на вул. Броньовій (Гашека), тут містилося поліклінічне відділення Львівського обласного онклогічного клінічного диспансеру. У 2020 р. поліклінічне відділення перенесено в будівлю Львівського онкоцентру на вул. Гашека, 2а. В будинку по вул. Єфремова, 59 також працювала Львівська міжрайонна онкологічна медико-соціальна експертна комісія (МСЕК). Від лютого 2021 р. частину будинку на вул. Єфремова, 59 орендує ТзОВ «Львівська медична група», яка займається доглядом за людьми похилого віку та особами із інвалідністю. Ймовірно тут мають створити геріартричний центр, але наразі значна частина історичної будівлі пустує. Будинок внесений до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2585-м.
У кінці 1950-х рр. онкологічне відділення деякий час працювало на базі Клініки Львівського державного медінституту (від 1959 р. – Львівська обласна клінічна лікарня), проте наказом № 164 по Львівській ОКЛ від 9 вересня 1959 р. онкологічне відділення було ліквідоване, а замість нього в інших відділеннях було розгорнуто 15 уроонкологічних та 10 онкохірургічних ліжок.
У першій половині 1960-х рр. на околиці Львова на вул. Броньовій (Гашека), забудова
Будинок на вул. С. Єфремова, 59 де спочатку розміщувалося стаціонарне відділення Львівського обласного онкологічного диспансеру, а потім – його поліклініка. Нині поліклініку перенесено на вул. Гашека до регіонального онкоцентру. 2017 р. Авторка світлини – Мирослава Марич
якої почалася у 1957 р., було розпочато будівництво нового стаціонарного відділення Львівського обласного онкологічного диспансеру. Будівлі на вул. Броньовій (Гашека) були введені в експлуатацію в 1965 р., тут розмістився онкостаціонар на 130 ліжок. У 1966 р. на клінічній базі Львівського обласного онкодиспансеру за ініціативи проф. Анатолія Івановича Гнатишака у Львівському державному медичному інституті було створено першу в СРСР кафедру онкології.
Анатолій Іванович Гнатишак народився у 1917 р. у с. Бихів поблизу Перемишля. У 1935 р. завершив навчання у гімназії в м. Перемишлі і вступив на медичний факультет Львівського університету. Під час навчання працював асистентом у проф. Р. Ренцького та хірурга В. Добжанецького. У 1941 р. закінчив Львівський державний медичний інститут, в який було перетворено медичний факультет Львівського університету. Деякий час А. Гнатишак працював ординатором хірургічного відділу залізничної лікарні, а у 1944 р. молодий лікар опиняється у Саксонії, де попри загальну лікарську практику в умовах війни він засвоює рентгенологічну діагностику.
Центральний вхід до Львівського онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру на вул. Гашека, 2а. Сучасна світлина
Повернувшись до Львова А. Гнатишак пов’язує своє життя із хірургією та онкологією. У Львові Анатолій Іванович плідно співпрацює із Г.П. Ковтуновичем. У 1950 р. А. Гнатишак захищає кандидатську дисертацію «Рак і туберкульоз», а у 1958 р. – докторську дисертацію «Рак щитоподібної залози». У 1957 – 1959 р. на посаді доцента викладає радіологію, а із 1960 р. очолює кафедру пропедевтичної хірургії Львівського державного медінституту (ЛДМІ), а у 1966 р. – кафедру онкології, першу в СРСР. Крім того А.І. Гнатишак очолював Львівське обласне онкологічне товариство.
У другій половині 1960-х рр. Львівський обласний онкологічний диспансер (ЛООД) складався із організаційно-методичного та поліклінічного відділень та стаціонару. Стаціонар об’єднував променеве, хірургічне та гінекологічне відділення. Крім того іще був пансіонат, де проводили доклінічну діагностику і часом хіміотерапії онкологічних захворювань. Завідувачі хірургічного та гінекологічного відділень ЛООД Ю. Гунька та О. Лисенко також працювали за сумісництвом на кафедрі онкології ЛДМІ разом із завідувачем кафедрою А.І. Гнатишаком, доцентом Б. Білинським (перейшов із Інституту гематології та переливання крові) та асистентом В. Савраном.
Анатолій Гнатишак завідував кафедрою онкології ЛДМІ до 1986 р., у 1986 – 2004 рр. кафедрою завідував Богдан Тарасович Білинський, який у 1963 р. захистив кандидатську дисертацію, а у 1972 р. – докторську. Із 1977 р. працював на посаді професора кафедри онкології ЛДМІ. Богдан Білинський був одним із організаторів медичного закладу для надання паліативної допомоги інкурабельним хворим – лікарні «Хоспіс». Із 2004 р. завідувачем кафедри онкології Львівського медуніверситету став Тарас Григорович Фецич, який у 1982 р. закінчив ЛДМІ, а у 1985 р. захистив кандидатську дисертацію і з того ж року працював на кафедрі онкології – спочатку асистентом, а із 1996 р. – доцентом. Зараз завідувачем кафедри онкології та радіології ЛНМУ ім. Данила Галицького є професор Наталя Антонівна Володько, лікар онколог-гінеколог вищої кваліфкатегорії, доктор медичних наук.
Вивіска поліклініки регіонального онкоцентру на будинку по вул. С. Єфремова, 59. 2021 р. Світлина інтернет-видання «Твоє місто»
У 1984 – 1987 рр. головним лікарем Львівського обласного онкологічного диспансеру (ЛООД) працював Г. Зубарєв. В цей період ЛООД отримав статус клінічного, було розроблено проєкт будівництва нового корпусу онкодиспансеру, встановлено апарат для проведення внутрішньопорожнинного опромінювання, оновлено ендоскопічну апаратуру, запроваджено машинну обробку статистичних даних. На базі ЛООД проводиться навчання студентів ЛДМІ та підвищення кваліфікації практикуючих лікарів загальної мережі Львівщини із питань онкології. У 1987 – 1993 рр. на посаді головного лікаря ЛООД працював Р. Іванців. В цей час починається будівництво нового корпусу онкологічного диспансеру. У 1993 р. головним лікарем Львівського обласного клінічного онкодиспансеру стає Ігор Васильович Ковальчук. Під час його керівництва, у 1997 р., Львівський онкодиспансер отримує статус регіонального онкоцентру і отримує назву Львівський онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр; триває будівництво нових корпусів онколікарні, яке завершується у 2006 р.; у Львівському онкоцентрі з’являються нові відділення – пухлин голови і шиї, три гінекологічні відділення, урологічне, діагностичне, проктологічне та реконструктивне. Клініка оснащується новою діагностичною і лікувальною апаратурою. Зараз Ігор Васильович Ковальчук працює на посаді головного директора Львівського онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру (ЛОРЛДЦ).
Зараз у ЛОРЛДЦ працює більше 160 лікарів, щороку стаціонарну спеціалізовану допомогу отримує біля 25 тис. пацієнтів, біля 120 тис. пацієнтів отримує консультативну допомогу. Ліжковий фонд стаціонару ЛОРЛДЦ складається із 540 ліжок, із них 130 – радіологічні. Щороку в онкоцентрі проводиться біля 8,5 тис. операцій, в т.ч. пневмонектомії, операції на стравоході, гастректомії, субтотальні резекції шлунка, резекції прямої кишки, видалення заочеревинних пухлин, в т.ч. операції на нирках, наднирниках, підшлунковій залозі, операції при пухлинах м’яких тканин. У складі онкоцентру працюють наступні відділення: онкогінекологічні відділення №№ 1 і 2 (на 45 і 31 ліжок); проктологічне відділення (30 ліжок); відділення абдомінальної хірургії (30 ліжок); відділення пухлин голови та шиї (25 ліжок); мамологічне відділення (30 ліжок); відділення пухлин м’яких тканин (40 ліжок); урологічне відділення (24 ліжка); торакальне відділення (25 пацієнтів); відділення реконструктивної хірургії (20 ліжок); діагностично-лікувальне відділення (30 ліжок); два відділення променевої терапії (на 90 і 30 ліжок); відділення радіонуклідної діагностики та лікування (10 ліжок); хіміотерапевтичне відділення (60 ліжок); відділення малоінвазивної хірургії (20 ліжок) та відділення реанімації та інтенсивної терапії (18 ліжок). У регіональному онкоцентрі працює три лабораторії – клінічна, цитологічна та радіоізотопної діагностики; кабінет гіпербаричної оксигенації; кабінети функціональної діагностики, ендоскопічний, бронхоскопічний, УЗД, Ехо-КГ, рентгенологічний, КТ, МРТ, торакальний та урологічний кабінети. Львівський онкоцентр надає спеціалізовану онкологічну допомогу мешканцям шести областей заходу України: Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської та Тернопільської.
Будівля поліклінічного відділення Львівського обласного шкірновенерологічного диспансеру на вул. Коновальця, 1. Сучасна світлина. Джерело – офіційна сторінка диспансеру в Facebook
Лікувальні заклади дерматовенерологічного профілю. Венерологічний диспансер був одним із перших спеціалізованих медичних закладів, який відновив свою роботу після того, як радянські війська витіснили зі Львова німців – він працював вже 1 жовтня 1944 р., у його штаті було дві лікарські ставки. До 2008 р. у Львові працювало два дерматовенергологічні диспансери: Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер на вул. Коновальця, 1 (перебував в обласному підпорядкуванні), а також Львівський міський дерматовенерологічний диспансер на вул. Замарстинівській, 81-83 із стаціонарним відділенням на вул. Кордуби, 4а (у міському підпорядкуванні).
Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер заснований у 1946 р., він розміщується у будинку на розі вул. Степана Бандери та вул. Коновальця і має адресу вул. Коновальця, 1. Цей будинок збудований біля 1910 р. в стилі раціональної сецесії із використанням у декорі елементів готики, ренесансу та барокко. У період між двома світовими війнами в цьому будинку працював ординаторський лікарський пункт 2-го району м. Львова, а зараз тут знаходяться два поліклінічні відділення диспансеру (№№ 1 і 2).
Будівля стаціонарного відділення Львівського обласного шкірновенерологічного диспансеру на вул. Коновальця, 5. Сучасна світлина. Джерело – офіційна сторінка диспансеру в Facebook
Стаціонарні відділення Львівського обласного шкірно-венерологічного диспансеру знаходилися у Львові на вул. Коновальця, 5 та в с. Сокільники Львівського району на вул. Данила Галицького, 2 – тут лікували насамперед дітей. Загалом у диспансері було 190 лікарняних ліжок, в т.ч. 70 ліжок денного перебування хворих. Як стало відому восени 2021 р. стало відомо, що Львівському обласному шкірно-венерологічному диспансеру не вдалося підписати пакет стаціонарної допомоги із НСЗУ. Як пояснив керівник диспансеру Ярослав Вісьтак, для того, щоб надавати стаціонарну допомогу НСЗУ вимагає мати в складі лікарні реанімаційне відділення, але у дерматологічних лікарнях таке відділення недоцільно утримувати. Тому лікарню закрили, а майно звідтам частково вивезли. Відповідно до рішення Львівської обласної ради будівлю стаціонару на вул. Данила Галицького, 2 в Сокільниках передали в оперативне управління Сокільницькій сільраді для розміщення амбулаторії.
Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер є клінічною базою для кафедри сімейної медицини та кафедри дерматології та венерології Львівського національної медичного університету ім. Данила Галицького. Кафедра дерматології і венерології знаходиться в будівлі диспансеру на вул. Коновальця, 1.
Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер до 2017 р. надавав консультативну та лікувально-профілактичну допомогу населенню Львівської області, а в м. Львові зоною його обслуговування був Франківський район із населенням 151,1 тис. осіб.
Будівля колишнього Львівського міського дерматовенерологічного диспансеру на вул. Замарстинівській, 83. Зараз тут поліклінічне відділення обласного шкірновенерологічного диспансеру. Сучасна світлина
Львівський міський дерматовенерологічний диспансер розташовувався у будинках №№ 81 і 83 по вул. Замарстинівській. Будинок по вул. Замарстинівській, 83 на розі із вул. Малиновою був споруджений на початку ХХ століття та оздоблений в стилі ранньої декоративної сецесії. Особливістю будинку є ніша для статуї Матері Божої над вхідною брамою. У 1930-х рр. в цьому будинку містилася аптека Й. Квантера, в у кінці 1940-х – на початку 1950-х рр. тут було 8-й районний відділ міліції. Пізніше в будинку розмістилося поліклінічне відділення Львівського міського дерматовенерологічного диспансеру. Стаціонарне відділення цього диспансеру на 50 ліжко-місць знаходилося на вул. Кордуби, 4а.
10 липня 2008 р. Львівська міська рада прийняла ухвалу № 1939, відповідно до якої Комунальний Львівський міський шкірно-венерологічний диспансер було передано у спільну власність Львівської обласної ради. Відповідно медичний заклад перейшов в управління Головного управління (нині – департамент) охорони здоров’я Львівської обласної адміністрації і отримав назву Комунальний заклад Львівської обласної ради (КЗ ЛОР) «Львівський шкірно-венерологічний диспансер № 2». Під такою назвою він працював до лютого 2017 р.
14 лютого 2017 р. Львівська обласна рада прийняла рішення про реорганізацію шкірно-венерологічної служби у м. Львові, за яким КЗ ЛОР «Львівський шкірно-венерологічний диспансер № 2» на вул. Замарстинівській, 83 було приєднано до КЗ ЛОР «Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер» на вул. Коновальця, 1. Як пояснила в.о. директора Департаменту охорони здоров’я Львівського ОДА Ірина Микичак, оптимізація мережі шкірно-венерологічних медзакладів була пов’язана із необхідністю приведення до обґрунтованої потреби населення Львівщини та впровадженням нових протоколів лікування, які передбачають лікування більшості шкірно-венерологічних захворювань в амбулаторних умовах. Під час проведення цієї оптимізації відбулося скорочення ліжкової мережі на 80 ліжок. За словами І. Микичак, економія завдяки реорганізації мала скласти біля 2,5 млн. грн.
Будівля колишнього стаціонарного відділення Львівського міського дерматовенерологічного диспансеру на вул. Кордуби, 4а. Сучасна світлина
В будівлі на вул. Кордуби, 4а, де розміщувався стаціонар шкірно-венерологічного диспансеру № 2, запланували розмістити Львівську обласну лікарню відновного лікування, а у двох приміщеннях на вул. Замарстинівській 81 і 83 мали продовжити роботу поліклінічне відділення та лабораторія Львівського обласного шкірно-венерологічного диспансеру. У вересні 2021 р. стало відомо, що у приміщенні колишнього стаціонару шкірно-венерологічного диспансеру на вул. Кордуби, 4а запланували розмістити Львівську районну державну адміністрацію.
Лікувальні заклади психоневрологічного профілю. Перше у Львові спеціалізоване психіатричне відділення у Загальному шпиталі (нині – Львівська обласна клінічна лікарня) було створено іще наприкінці ХVIII ст. Оскільки Загальний шпиталь було розміщено в будівлі колишнього Колегіуму Піярів, слово «піярі» в середині ХІХ ст. асоціювалося із божевільними. На початку 1870-х рр. було вирішено винести відділення для божевільних в окреме приміщення на території приміської громади Кульпарків. У 1875 р. відділення для божевільних було винесено із Крайового загального шпиталю в спеціально побудовану будівлю на Кульпаркові, згодом там було створено самостійний лікувальний заклад на 500 ліжок. Так починалася історія Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні. У 1905 р. було створено амбулаторію для приймання хворих і навчання студентів із курсу нервових і психічних хвороб, яка розмістилася на вул. Гауснера (Сковороди), 9. У 1930 р. в складі комплексу Львівського державного загального шпиталю (нині – Львівська обласна клінічна лікарня) зведено будівлю неврологічного корпусу в функіональному стилі за проєктом відомого архітектора Тадеуша Обомінського. У неврологічній клініці була гістологічна лабораторія, рентген-кабінет, відділення електро- та гідротерапії, операційна та палати для 65 пацієнтів. У неврологічній клініці Львівського державного загального шпиталю щорічно лікувалося біля 1000 пацієнтів. Першим керівником кафедри неврології та психіатрії медичного факультету Львівського університету був Генрик Гальбан (1870 – 1933). Кафедру він очолював у 1905 – 1914 рр. та 1920 – 1933 рр. Після Другої Світової війни біля початків неврологічної служби на Львівщині стояв доцент Ярослав Бачинський (1911 – 1965), який у 1944 – 1945 р. очолював кафедру неврології Львівського державного медінституту, а у 1946 р. отримав звання «Відмінник охорони здоров’я». У 1949 р. за доносом працівника медінституту Я. Бачинського було засуджено на 10 років таборів, покарання він відбував у Сибіру. У 1985 р. на базі двох неврологічних та двох нейрохірургічних відділень Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова було створено кафедру рефлексотерапії та нейрохірургії факультету післядипломної освіти (ФПДО) ЛДМІ. Очільником кафедри став Володимир Миколайович Шевага. Із 1990 р. кафедра носить назву невропатології та нейрохірургії.
Головний корпус Львівської обласної психіатричної клінічної лікарні на вул. Кульпарківській, 95. Сучасна світлина. Автор – Тарас Бабенчук
Львівський міський психоневрологічний диспансер був створений за наказом міськздороввідділу № 327 від 28 квітня 1953 р. на базі існуючого дерматовенерологічного диспансеру Ленінського району м. Львова. Міський психоневрологічний диспансер почав роботу із 1 жовтня 1953 р. На той час він мав стаціонар на 10 ліжок та поліклінічне відділення на вул. Я. Галана (Б. Лепкого), 8 (із 1971 р. в цьому будинку працював наркологічний диспансер). На початках поліклінічне відділення обслуговувало 3 – 5 тис. хворих на рік, а у 1974 р. – 16,5 тис. пацієнтів. Міський психоневрологічний диспансер обслуговував мешканців усіх районів Львова. Довший час головним лікарем диспансеру був Семен Філіппович Тонкопій. При поліклінічному відділенні психоневрологічного диспансеру на вул. Я. Галана (Б. Лепкого) працювала водолікарня на 170 процедур в день. У складі міського психоневрологічного диспансеру працювало два стаціонари: один цілодобовий на 50 ліжкомісць, а інший – денний на вул. П. Матюшенка (нині – Й. Коциловського), 15а у місцевості Погулянка. В складі психоневрологічного диспансеру працювали такі кабінети: наркологічний, дитячий психіатричний, логопедичний, профедурний та фізкабінет.
Другим головним лікарем міського психоневрологічного диспансеру був Георгій Федорович Болотов. У часи його керівництва медзакладом поліклінічне відділення диспансеру було переведене із приміщення на вул. Я. Галана (Б. Лепкого), 8 (тут розмістився обласний наркологічний диспансер) у приміщення на вул. П. Матюшенка (Й. Коциловського), 30 в Червоноармійському (Личаківському) районі м. Львова неподалік парку Погулянка, крім того було відкрито друге стаціонарне цілодобове відділення у будинку по вул. В. Брюсова (О. Басараб), 2 в Червоноармійському (Личаківському) районі. Після цього у складі міського психоневрологічного диспансеру працювало поліклінічне відділення на вул. П. Матюшенко (Й. Коциловського), 30; денний стаціонар на вул. П. Матюшенка, 30; стаціонарне цілодобове відділення № 1 на вул. Матюшенка, 15а; стаціонарне відділення № 2 на вул. В. Брюсова (О. Басараб), 2 та трудові майстерні по вул. Переяславській, 16.
Комплекс будівель Львівської обласної психіатричної лікарні на вул. Кульпарківській, 95 із висоти пташиного польоту. Сучасна світлина
Третім головним лікарем міського психоневрологічного диспансеру був Борис Якович Дацишин. Міський психоневрологічний диспансер продовжував свій розвиток незважаючи на другої половини 1980-х рр. У той час поліклінічна допомога надавалася мешканцям усіх районів м. Львова, а стаціонарна – пацієнтам із усієї Львівщини.
У травні 1987 р. трудовий колектив Львівського міського психоневрологічного диспансеру таємним голосуванням обрав на посаду головного лікаря Степана Івановича Старицького (1944 – 2022). За його сприяння у 1988 р. відповідно до ухвали Львівської міськради на баланс диспансеру було передано будинок по вул. П. Матюшенка (Й. Коциловського), 32. Цей будинок був реконструйований із надбудовою третього поверху. У 1993 р. в стаціонарі № 1 на вул. Й. Коциловського, 15а було споруджено харчоблок та їдальню для пацієнтів. У 1999 – 2000 рр. відбулася реконструкція стаціонару № 2 по вул. Ольги Басараб, 2 із надбудовою мансарди. Для працівників диспансеру було побудовано новий житловий будинок на 15 квартир на вул. Переяславській, 16.
Будівлі по вул. Й. Коциловського, 30 та 32, де знаходиться поліклінічне відділення та денний стаціонар Львівського обласного клінічного психоневрологічного диспансеру. Сучасна світлина. Джерело – офіційна сторінка диспансеру в Facebook
У 1995 р. на базі Львівського міського психоневрологічного диспансеру була створена перша у Львові цілодобова анонімна служба підтримки «Телефон довіри», де чергували та надавали медико-психологічну допомогу лікарі-психіатри, психологи та сексопатолог.
У 2000 р. під керівництвом Степана Івановича Старицького Львівський міський психоневрологічний диспансер отримав відзнаку «Краща лікувальна установа» – за високий рівень медичного обслуговування львів’ян в номінації «Шануймо кращих».
Із 2001 р. в диспансері створено власну бухгалтерію, яка до цього була спільною для трьох медичних установ і знаходилася на вул. Пасічній. У 2005 р. головним лікарем Львівського міського психоневрологічного диспансеру став Володимир Володимирович Яєчник.
У 2004 – 2006 рр. за підтримки міського голови Львова, депутатського корпусу Львівської міськради, Міністерства охорони здоров’я України у співпраці з Європейською комісією та Львівським національним медичним університетом імені Данила Галицького реалізовано проект «Інтеграція психотерапевтичної моделі у систему охорони здоров’я».
10 липня 2008 р. Львівська міська рада прийняла ухвалу № 1939 «Про передачу закладів охорони здоров’я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу», відповідно до якої Львівський міський психоневрологічний диспансер було передано в спільну власність Львівської обласної ради. Із 30 грудня 2008 р. лікувальна установа стала Комунальним закладом Львівської обласної ради (КЗ ЛОР) «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер». У кінці 2019 р. відповідно до рішення Львівської обласної ради № 976 від 24 грудня 2019 р. Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер отримав статус комунального некомерційного підприємства (КНП). Директором КНП є Тереза Борисівна Торопова.
У структуру Львівського обласного клінічного психоневрологічного диспансеру натепер входять поліклінічне відділення; денний стаціонар; два цілодобові стаціонари (№№ 1 і 2).
Поліклінічне відділення працює на вул. Коциловського, 30 і розраховано на 120 відвідувань в день. Основними завданнями поліклінічного відділення є: надання амбулаторної психіатричної допомоги мешканцям м. Львова та області; активна профілактика психічних розладів серед мешканців регіону; консультування осіб з розладами психіки та поведінки за скеруванням органів соціального захисту та правоохоронних органів та ін. У поліклінічному відділенні працюють психіатри, психологи, психотерапевт, сексопатолог, епілептолог; функціонує електроенцефалографія. На базі поліклінічного відділення працює кабінет із проведення обов’язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів для мешканців м. Львова. Завідувачем поліклінічним відділенням є Олена Володимирівна Шипка.
Денний стаціонар працює у будинку по вул. Й. Коциловського, 32 і розрахований на 100 пацієнтів. Для короткотермінового перебування хворого, при потребі у ліжку передбачено 10 ліжок. Денний стаціонар працює за принципом часткової госпіталізації, що дозволяє хворим не тільки приймати лікування стаціонару, перебувати в звичних для них умовах життя, що позитивно позначається на результатах. Допомогу пацієнтам надають лікарі-психіатри, психологи та психотерапевти. Завідувачка відділенням – Віра Зіновіївна Чаплоуцька. У 2008 р. на базі денного стаціонару поліклінічного відділення створено «Центр соціальної адаптації та реабілітації для осіб з ментальними порушеннями» під керівництвом Лариси Вікторівни Павільчук.
Стаціонарне відділення № 1 на 67 ліжок функціонує в будинку по вул. Коциловського, 15а. Це відділення надає психіатричну, психотерапевтичну, психологічну та логопедичну допомогу мешканцям м. Львова, Львівщини та інших областей України. Щотижня у відділенні відбуваються клінічні розбори куди залучені працівники кафедри ЛНМУ ім. Д. Галицького та Українського католицького університету (УКУ). Стаціонар є базою практики студентів-психологів УКУ. Завідувач стаціонарним відділенням № 1 Іванна Євгенівна Горинюк.
Будівля по вул. О. Басараб, 2, де розміщено стаціонарне відділення Львівського обласного клінічного психоневрологічного диспансеру. Сучасна світлина. Джерело – офіційна сторінка диспансеру в Facebook
Стаціонарне відділення № 2 на вул. О. Басараб, 2 розраховано на 58 ліжок. Це відділення спеціалізується на мультимодальному підході, який включає в себе психіатричні, психотерапевтичні та реабілітаційні заходи, які базовані на сучасних медичних психіатричних протоколах. Кожним пацієнтом займається вся команда, яка складається з психіатра, психолога, психотерапевта, середнього і молодшого персоналу. Робота стаціонару супроводжується кафедрою психіатрії та психотерапії ФПДО ЛНМУ ім. Д. Галицького, що включає в себе клінічні та психодинамічні розбори. Психотерапевтична допомога складається з індивідуальної та групової психотерапії, арттерапії, музикотерапії, екзистенціальної терапії. Завідувач стаціонарним відділенням № 2 Людмила Олексіївна Самсонова.
У складі обласного психоневрологічного диспансеру працює клініко-діагностична лабораторія IV ступеня акредитації, яка знаходиться на вул. Й. Коциловського, 32. Лабораторія оснащена сучасним обладнанням і має загально-клінічний, гематологічний та біохімічний відділи. Керівником лабораторії є Наталія Орестівна Білянська.
Для організації правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, у КНП ЛОР «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» створено юридичну службу, функції якої виконує юрисконсульт відповідної категорії, який надає консультативну правову допомогу працівникам та пацієнтам, які потребують соціального захисту.
Будівля на вул. Драгоманова, 58, де до 2020 р. працював Львівський обласний дитячий психоневрологічний диспансер. 2017 р. Світлина Софії Донець
До 2020 р. у Львові також діяв Львівський обласний дитячий психоневрологічний диспансер на вул. Драгоманова, 58. Цей заклад мав стаціонар на 60 ліжкомісць, щороку тут проходило лікування біля 1000 маленьких пацієнтів. Плани реорганізації цього лікувального закладу вперше були озвучені в 2018 р., вони передбачали приєднання Львівського обласного дитячого психоневрологічного диспансеру до Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру (який в народі називають «Чорнобильською лікарнею»), проте через протести громадськості вони були реалізовані у лютому 2020 р. коли Львівська обласна рада підтримала припинення КЗ ЛОР «Львівський обласний дитячий психоневрологічний диспансер» шляхом його приєднання до КЗ ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр». Приміщення колишнього диспансеру площею понад 1000 кв. м. вирішили продати. Кошти від продажу приміщення на вул. Драгоманова, 58 планувалося скерувати на створення у Львові нового дитячого онкоцентру.
Будинок по вул. Драгоманова, 58 в якому знаходився Львівський обласний дитячий психоневрологічний диспансер є пам’яткою архітектури – це вілла львівського правника Юліана Макаревича, збудована в стилі романтичної сецесії за проєктом архітектора Л. Вельтце у 1909 р.
У будівлі по вул. Б. Лепкого, 8 довший час працювали одночасно дитяча поліклініка та поліклініка наркологічного диспансеру
У 1971 р. було створено Львівський обласний державний наркологічний диспансер, який нині носить назву Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень. Поліклінічне відділення від створення медустанови знаходиться на вул. Б. Лепкого, 8. Нині медичний центр є координуючим центром профілактики та лікування алкогольної та наркотичної залежності, надання наркологічної допомоги мешканцям м. Львова та області. В медичному центрі надається кваліфікована поетапна допомога пацієнтам з різними видами залежності, мешканцям інших областей України та громадянам інших країн.
У складі Львівського обласного медичного центру превенції та терапії узалежнень функціонують два стаціонарних відділення (№№ 1 і 2) на 80 ліжок кожне на вул. Кульпарківській, 95; відділення невідкладної наркологічної допомоги та детоксикації на 20 ліжок на вул. Кульпарківській, 95; приймально-діагностичне відділення (вул. Кульпарківська, 95) та поліклінічне відділення на вул. Б. Лепкого, 8. У поліклінічному відділенні працює госпрозрахунковий підрозділ, який проводить профілактичний наркологічний огляд із виданням сертифікату та кабінет замісної підтримувальної терапії.
Лікувальні заклади ендокринологічного профілю. Становлення і розвиток практичної ендокринології на Львівщині на всьому заході України бере початок у другій половині 1940-х рр. Тоді практично усе населення регіону було вражене ендемічним зобом. Перші кроки по вирішенню цієї проблеми були зроблені силам лікарів-ентузіастів на чолі із проф. Г. Каравановим та його учнями. У 1946 р. відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я Української РСР у Львові на базі 1-ої Робітничої поліклініки по вул. Фредра, 2 (тепер – поліклінічне відділення 4-ої міської клінічної лікарні) розпочалася організація Львівського обласного ендокринологічного диспансеру. Діяльність диспансеру мала проводитися в напрямку активного виявлення і лікування пацієнтів із патологією ендокринної системи, але основним завданням була боротьба із епідемією зобу в Прикарпатті.
Будинок на вул. Фредра, 2 – тут у 1940-х рр. працював Львівський обласний ендокринологічний диспансер. Сучасна світлина
Першого пацієнта Львівський обласний ендокринологічний диспансер прийняв у січні 1947 р. На цей час в штаті диспансеру було всього чотири працівники: лікар, медсестра та два молодших медпрацівники.
Із 1949 р. ендокринологічний диспансер працює на вул. Чайковського, 22. Тут було створено поліклініку, лабораторію та невеликий стаціонар на вісім ліжок. У ті роки особлива увага зосереджувалася на проблемі зобної епідемії та її подолання. Працівники диспансеру налагодили контроль за йодуванням солі, проводилася профілактика зобу препаратом «антиструмін». У 1952 р. було виявлено 9 тисяч пацієнтів із зобом ІІІ, IV і V ступенів. Ендокринологи-терапевти активно співпрацювали із хірургами. У ендокринологічному диспансері регулярно проводили обласний хірург доцент П. Голобородько; професори Г. Караванов та Т. Глухенький та доцент С. Барвінський.
Іще одним важливим напрямком роботи Львівського обласного ендокринологічного диспансеру стали лікування і профілактика цукрового діабету, захворюваність на який зростала серед населення Львівщини.
На початку 1950-х рр. колектив Львівського обласного ендокринологічного диспансеру складався усього із семи осіб, проте за перших 10 років роботи лікувальної установи була проведена величезна робота з виявлення і лікування хворих з ендокринною патологією, створено мережу ендокринологічних кабінетів у Львові та в містах і районах області.
Наприкінці 1960-х рр. на балі Львівського обласного ендокринологічного диспансеру було організоване дитяче відділення, яке працює і сьогодні в складі ендокринологічного клінічного лікувально-діагностичного центру.
Будинок на вул. Острозького, в якому розташовано Львівський клінічний центр ендокринології. Сучасна світлина. Джерело – сторінка центру в соцмережі Facebook
У 2012 р. Львівський обласний ендокринологічний диспансер було реорганізовано у Львівський обласний державний клінічний ендокринологічний лікувально-діагностичний центр (ЛОДКЕЛДЦ), який знаходиться в Личаківському районі м. Львова на вул. К. Острозького, 1. У лютому 2019 р. лікувально-діагностичний центр отримав статус комунального некомерційного підприємства і отримав назву «Львівський клінічний центр ендокринології».
КНП «Львівський клінічний центр ендокринології» та ендокринологічне Комунальної 4-ої міської лікарні м. Львова (вул. Свєнціцього, 3) є клінічними базами кафедри ендокринології ЛНМУ ім. Данила Галицького, яка була створена у 1978 р. на базі Львівського обласного ендокринологічного диспансеру. Ця кафедра входить до складу медичного факультету № 2 та факультету післядипломної освіти (ФПДО). Засновником кафедри ендокринології став д. мед. н., проф. Я. І. Томашевський. Із 1999 р. кафедру очолював д. мед. н., проф. О.О. Сергієнко, а із 2014 р. завідувачем кафедри є д. мед. н., доц. А.М. Урбанович. Проф. Я.І. Томашевський розробив «Програму загальної диспансеризації населення», яка скерована на раннє виявлення цукрового діабету, предіабету та йододефіцитних захворювань, яка була успішно реалізована. У 2016 р. працівники кафедри ендокринології ЛНМУ ім. Данила Галицького на базі ЛОДКЕЛДЦ та ендокринологічного відділення 4-ої міської лікарні м. Львова проконсультували майже 9,5 тис. пацієнтів.
Історія ендокринологічного центру у Львові нерозривно пов’язана співпрацею із хірургічними клініками академіка М. Павловського та проф. Д. Макара, праця і науковий потенціал яких спрямований на вирішення хірургічних аспектів ендокринної патології.
Станом на початок 2020-х рр. у Львівському клінічному центрі ендокринології працювало біля 150 працівників; в складі центру працювало поліклінічне та два стаціонарні відділення, а також клініко-біохімічна та імуноферментна лабораторії. Щороку центр приймав понад 2500 стаціонарних хворих та біля 45000 пацієнтів відвідувало поліклінічне відділення.
Під час роботи програми «Цукровий діабет» Львівський клінічний центр ендокринології отримав новий поштовх у своїй діяльності, зокрема було створено кабінети: навчання хворих на цукровий діабет самоконтролю, кабінет діагностики та лікування діабетичної нейропатії. Кабінет «Діабетична стопа» обладнано ультразвуковим диссектором «Sonoca-180», який є надзвичайно ефективним в лікуванні синдрому діабетичної стопи з наявними виразковими дефектами, відповідно, зменшуючи ймовірність ампутацій кінцівок в рази. Для своєчасної (на ранніх стадіях) діагностики та лікування діабетичних ретинопатій у центрі введено в дію кабінет «Діабетична ретинопатія», який обладнано фундус-камерою та лазерним фотокоагулятором виробництва компанії NIDEK (Японія).
Поліклінічне відділення в складі Львівського обласного ендокринологічного диспансеру було відкрите у 1988 р., у його складі зараз працюють наступні кабінети: ендокринолога; дитячого ендокринолога; офтальмолога («Діабетична ретинопатія»); кардіолога; невролога; хірурга («Діабетична стопа»); рефлексотерапії; гіпербаричної оксигенації; стоматолога; ультразвукової діагностики; функціональної діагностики. У складі поліклінічного відділення працює «Діабетологічний навчальний центр», у якому пацієнти з цукровим діабетом проходять навчання щодо належного способу життя та навичок самоконтролю свого захворювання та денний стаціонар на 10 ліжок. У поліклінічному відділенні працює 19 лікарів різних спеціальностей та 10 медичних сестер.
Діабетологічне відділення надає кваліфіковану стаціонарну лікувально-діагностичну допомогу хворим на цукровий діабет, в т.ч. невідкладну допомогу при невідкладних станах (гіпоглікемія, кома та прекома) і планову госпітальну допомогу.
Ендокринологічне відділення надає кваліфіковану діагностичну та лікувальну допомогу хворим на ендокринологічні захворювання (захворювання щитовидної та паращитовидної залоз; наднирників; гіпоталамо-гіпофізарними системи та ін.).
Клініко-діагностична лабораторія Львівського клінічного центру ендокринології має такі відділи: загальноклінічний, гематологічний, біохімічний та імунологічний. Лабораторія обслуговує пацієнтів поліклінічного та стаціонарних відділень.
У серпні 2022 р. з’явилася інформація про те, що Львівська обласна рада планує реорганізувати КНП «Львівський клінічний центр ендокринології». Амбулаторне (поліклінічне) відділення запланували приєднати до обласного діагностичного центру на вул. Пекарській, 69б, а стаціонар – до Львівського обласного госпіталю ветеранів війн та репресованих ім. Ю. Липи. Ці плани викликали протести серед медичної спільноти та пацієнтів.
Ендокринологічне відділення 4-ої міської клінічної лікарні м. Львова було засноване у 1974 р. На початку воно мало 40 ліжок. У 1974 – 1986 рр. завідувачем відділенням була Н.О. Полева. У 1980 р. кількість ліжок у відділенні було збільшено до 60. Із вересня 1986 р. ендокринологічне відділення 4-ої МКЛ очолювала В.І. Цибуковська. У відділення госпіталізували пацієнтів із цукровим діабетом І та ІІ типів, нецукровим діабетом, пацієнтів із захворюваннями наднирників, щитовидної та паращитовидної залоз, а також хворих із патологією гіпоталамо-гіпофізарної системи. Зараз 4-та міська клінічна лікарня увійшла до складу Другого територіального медичного об’єднання м. Львова.
Антон ЛЯГУШКІН
Перелік використаних джерел інформації
Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – Київ: Наукова думка, 1986. – 424 с.;
Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів: Апріорі, 2009. – 528 с.;
Мельник І.В. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – 384 с.
Матеріали із офіційних сайтів лікувальних закладів: Львівського онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру; Львівського обласного клінічного психоневрологічного диспансеру; Львівського обласного медичного центру превенції та терапії узалежнень та Львівського клінічного центру ендокринології; Львівського національно медичного університету ім. Данила Галицького; Центру міської історії Центрально-Східної Європи та ін.
«Не мала» – четвертий сингл молодого колоритного гурту із прикарпатського міста Коломия T.HUTSULS (три попередні – «Нічна» (2021), «Хвилями» (2022), «Сум вівчара» (2022). Кожна із цих пісень, а також відео до них, уже полюбилися меломанам. Тепер черга вибухової пісенної новинки від «правдивих гуцулів» завойовувати серця слухачів.
«Не мала» – пісня-протест молодої дівчини, яка відмовляється жити за умовностями та стереотипами суспільства. Вона прагне вільного вибору. Вона хоче бути собою. Протест, який оживає у новій пісні T.HUTSULS «Не мала», добре знайомий кожній дівчині-підлітку, яка не хоче, щоб інші диктували їй, як жити, і підлаштовували під свій життєвий шлях. Від імені мільйонів таких «не малих» драйвовий гурт із Коломиї висловлює у пісні супротив суспільству, яке впливає на тебе, твій настрій, рішучість і навіть мрії.
– Мої батьки завжди підтримували мене в моїх мріях та починаннях, – каже вокалістка T.HUTSULS, авторка слів та музики синглу «Не мала» Алекса Цимбал. – І акцентували на тому, що все у житті можливо. Головне – прагнути цього по-справжньому і знати, що це те, чого ти дійсно хочеш. Так і наша «Не мала» – вона не намагається справити враження на інших, виділяючись своєю експресивністю. Вона точно знає, хто вона, любить себе справжню, насолоджується тим, що має, і проживає власну історію, яку творить сама.
Треком «Не мала» T.HUTSULS хочуть зламати стереотипи і дещо відійти від традиційності. І вже звично для своєї музичної творчості – показати, що гуцульська культура вибухова, доволі неочікувана у своїх проявах і може бути різнобічною. Це одна зі сторінок індивідуальності T.HUTSULS, їхня особливість.
3 січня у Театрі ім. М.Заньковецької відбудеться єдиний в Україні святковий концерт музики з різдвяних фільмів та мультфільмів “The Sounds of Christmas” від симфонічного оркестру LUMOS Orchestra та хору “Євшан”.
У програмі вечора у виконанні оркестру та хору прозвучать саундтреки та композиції з улюблених фільмів – “Сам удома”, “Різдвяна історія”, “Гаррі Поттер”, “Полярний експрес”, “Едвард руки-ножиці”, “Чарлі та шоколадна фабрика”, “Крижане серце 1-2”, “Кошмар перед Різдвом”, “Нарнія”, “Золотий компас”, “Клаус”, “Ґрінч”, “Доктор Хто”, “Красуня та чудовисько”, “Вартові легенд” та ін. Солісти та оркестр виступатимуть у казкових зимових костюмах, а усе дійство буде обрамлене святковими декораціями.
“Це концерт, на якому оживають дива. Який змушує затамувати подих, зігріває душі та дозволяє забути про негаразди і слідом за музикою поринути у святкову пригоду, небачені світи та неймовірні історії”, – запрошують на подію організатори VINIL Concert agency.
Чарівну музику доповнить неповторна різдвяна історія-притча, яку супроводжуватиме відеоряд з фільмів та мультфільмів. Також для найменших будуть цікаві і захоплюючі інтерактиви, тож концерт підійде для всієї сім’ї.
Диригентом вечора стане Роман Кресленко. Аранжувальник, художній керівник проєкту — Діана Коваль, художній керівник хору – Ірина Кресленко.
LUMOS Orchestra — відомий львівський симфонічний оркестр, що створює видовищні та атмосферні шоу присвячені музиці з кіно, серіалів, мультфільмів та відеоігор. За більш ніж 10-річну діяльність має в своєму репертуарі більше 700 композицій, великі тематичні події за “Гаррі Поттером”, “Володарем Перснів”, “Зоряним війнам”, “Доктору Хто”, концерти присвячені музиці з мультфільмів студії Disney та комп’ютерним іграм. Концерти LUMOS Orchestra завжди залишають після себе яскраві враження, незабутні емоції та потужний заряд натхнення.
Галицький камерний хор “Євшан” – гастролював у США, Канаді та багатьох країнах Європи, брав участь у міжнародних конкурсах та фестивалях, першим втілюваву життя твори багатьох українських та закордонних композиторів.
Сьогодні завершуємо знайомити читачів Фотографій Старого Львова із публікацією українського кооператора Романа Раковського “Львів – централя української кооперації”, яку було надруковано у Ювілейному Збірнику “Наш Львів. 1252-1952” (Ню Йорк, 1953. Видавництво “Червона Калина”. Оригінальність тексту збережена). Першу частину можна прочитати тут, а другу – тут.
Титул часопису “Літопис Червоної Калини” (число 12, грудень 1938 р.).
Треба було б ще багато часу, щоб оглянути всі інші кооперативи у Львові. Я згадаю хоч важніші: кооп. «Зоря» на Богданівці – споживча, крамниця, цукерня, фабрика синки, чорнила і скринок, які постачала у великій кількості для опаковування різних виробів в українських фабриках у Львові. Кооператива «Пласт», крамниця спортового приладдя і виробництво спортових одягів, а також дріжджевих порошків і мухолапок. Кооператива Інженерських Робіт «К.І.Р.»: кооп. праці з відділами – архітектурним, будівельним, інсталяційним, електричним та фабрикою бочок на масло; експедиційно-перевозова, кооператива «Гарма», кооператива пасічників «Рій», галянтерійна крамниця «Базар», Видавнича Кооператива «Ізмарагд». Видавнича кооператива «Червона Калина», що видавала ілюстрований місячник «Літопис Червоної Калини», дуже поширений, і присвячений головно історії визвольних змагань і дуже поширений Календар-альманах «Червоної Калини», а крім того багато вартісних книжок. Ініціяторами, керманичами і авторами були здебільша учасники визвольних змагань, головно УСС. Видавництво «Червона Калина» обходило б тепер 30-ліття свойого існування. Воно відновило свою діяльність в Ню Йорку, завдячи чому побачила, світ і ця книжка.
Реклама продукціїї фабрики “Суспільний промисл”
Врешті погляньмо ще на кооперативну фабрику «Суспільний Промисл». На весну 1932 р. службовці українських установ, згуртовані в професійній організації «Союз Українських Службовців Галичини», в скороченні «Супруга», вирішили заложити виробничу кооперативу, щоб таким чином поборювати безробіття. Дрібними ратами зібрано 3000 зол. уділового капіталу, 5000 зол. позичила, кредитова кооператива «Супруга». З тим капіталом кооп. «Суспільний Промисл» урухомила в грудні 1932 р. в трьох кімнатах та з двома робітниками «фабрику» цикорії. В початках ціла продукція обмежувалася до пакування, готової вже, меленої цикорії у влаєні обгортки і таким чином в наших крамницях появилася цикорія «Луна».
Реклама продукціїї фабрики “Суспільний промисл”
Але в 1939 році фабрика цикорії і сурогатів кави «Суспільний Промисл» містилася вже у власному триповерховому залізно-бетоновому будинку та була устаткована модерними машинами, при чому затруднювала понад 100 робітників і службовців. Вона контрактувала, плянтації цикорії і цукрових буряків по селах жовківського і сумежних повітів та мала велику власну сушарню біля залізничої станції в Жовкві, Її вироби: цикорія «Луна», сурогати кави «Пражінь», «Доміно», «Чоколядова Луна», «Солодова кава Луна» доходили в найдальші закутини західньо-українських земель та здобували собі постепенно збут також серед чужого населення. Балянсова вартість її майна досягала пів мільйонана золотих, а дійсна вартість була куди більша. В тому було тільки нецілих 20 тисяч зол. уділового капіталу, решту осягнено з чистих зисків виробництва. Пояснити ті нечувані в тодішніх умовинах осяги за нецілих 7 років діяльности можна лиш тим, що вона мала добру управу, вишколених фахівців, відданих справі робітників і службовців (які на тодішні умовини були гарно платні й забезпечені корисним колективним договором), але й тим, що фабрика мала зорганізований кооперативний ринок збуту, отих 3000 сільських і кількадесять міських кооперативних крамниць, що впроваджували вироби українського промислу, усуваючи зі своїх полиць чужі. Так то кажне українське виробництво – кооперативне чи приватне, знаходило зразу запевнений збут при мінімальних витратах на рекляму і пропаганду та безкоштовного збутового апарату, агентів тощо, бо всі ті функції виконував «Центросоюз», «Кооперативні союзи» та «Народна Торговля». Був це здебільша, свій сільський ринок, не дуже то поємний, але він вистачав на, те, щоб поставити на ноги початкове, слабе капіталом, виробництво. Здобуття міського ринку вимагало вже багато більших зусиль і витрат. Але й тут приходила з допомогою наша кооперація. Поширений нею клич «свій до свого», перекидався і на міста, відбиваючись широким відгомоном по Львові, столиці нашого кооперативного руху.
Будівля на площі Ринок №10 – давній палац Любомирських. Тут розташувалися українські товариства та установи: «Боян», «Просвіта», «Руська Бесіда», «Клуб русинок»
В 1939 р. працювало в українських кооперативних підприємствах Львова понад півтори тисячі службовців і робітників. Приблизно ще раз стільки працювало в українських установах, таких як “Рідна Школа”, “Просвіта”, “Сільський Господар”, різні приватні школи, українська, преса, видавництва і головно промислові, торговельні та ремісничі підприємства. З членами їх родин це було яких 12 тисяч, значить 20% тодішнього українського населення Львова. Була це верства незалежна від чужого державного жолоба, чи чужих працедавців, яку удержувала, безпосередньо, або посередньо українська кооперація. Кооперативні службовці поголовно оподатковувались на «Рідну Школу», «Тов. Українських Інвалідів», «Просвіту», вони становили поважний відсоток передплатників української преси, при чому оголошення кооперативних підприємств причинялися до розвитку тієї преси.
Шапкарська робітня українських інвалідів, 1931 р.
А якщо ви раділи колись перемогою нашої футбольної дружини «Україна» над польською «Погонею», чи жидівською «Гасмонеєю», то напевно знаєте, що більшість змагунів тієї дружини були службовцями «Ревізійного Союзу», «Центросоюзу», «Маслосоюзу» і «Суспільного Промислу». Ця дружина не тільки копала мяч, вона здобувала для нас пошану львівської вулиці, а деколи й серце її. А коли весною 1939 р. польська університетська молодь на спілку з вуличним шумовинням громила українські установи, то ті погромники не мали відваги рушити на жовківське передмістя під фабрику «Суспільного Промислу». Бо там на плоскому даху фабрики сиділи хлопці із Знесіння, Збоїск і Замарстинова – «львівські діти», а поруч них стояли наготовлені купи каміння та всякий залізний лом. Погромами вже не можна було знищити українського Львова, ані його застрашити, З кожним днем бачилося, як він ріс, міцнів, як розгортався наступ зорганізованої української маси на чужу твердиню в середині її мурів.
Обладнання для миття та подрібнення овочів і фруктів кооперативу “Суспільний промисл”, 1935 р.
Большевицька, навала змела з лиця землі ці наші здобутки довголітньої важкої і витривалої праці. Але навіть жахливий большевицький режим не зміг затерти память серед народу про те, що спільним, свідомо зорганізованим зусиллям, можна, і в найважчих умовинах змагатися й перемагати.
В п’ятницю, 23 грудня 2022 року, о 17.00 (час змінено відповідно до групи відключення електроенергії) в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” ( вул. Професорська, 1) відбудеться показ фільму “Ісус”.
Історична драма 1979 року буде показана в рамках проєкту “Живе кіно у Львові” з оригінальної кінострічки. Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”. Показ здійснить Олександр Мандрик.
У режисера Джона Хеймана, який зняв понад 30 фільмів і отримав безліч нагород за свої роботи, була вагома причина, щоб зняти цей фільм: він хотів якомога точніше донести Благу вість про Ісуса, яка б зображувала історичний Ізраїль (Палестину) першого століття. Після ретельного обмірковування він вирішив, що текст Євангелія від Луки може служити основою для потужного і надійного сценарію. За оцінкою Хеймана, Блага Вість від Луки мала безліч достоїнств. Вона була точною в подробицях та заслуговувала на довіру з історичної точки зору; і найважливіше — вона давала детальний опис служіння Ісуса Христа і ясно викладала Його вчення.
Фільм повинен був зніматися в Ізраїлі. Більше ніж п’ять тисяч людей, задіяних в епізодичних ролях, були подібні до армії, що бере участь у військових діях. Після декількох проб вибір актора на роль Ісуса припав на Браяна Дікона, члена королівського товариства «Нью Шекспір Компані». Щоб підготуватися до зйомок, Браян Дікон прочитав Євангеліє від Луки більш як двадцять разів у різних перекладах, запам’ятовуючи при цьому цілі глави.
В п’ятницю, 23 грудня 2022 року, о 18:00 Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії запрошує львів’ян зустрітися напередодні масштабного гастрольного туру у Сполучених Штатах Америки, який відбуватиметься впродовж двох місяців — 11.01.23 – 04.03.23.
Це буде великий симфонічний вечір, де оркестр презентує програму «Станкович. Брамс. Дворжак» під батутою головного дириґента Теодора Кухара. Того вечора звучатимуть твори, які увійшли у програму гастрольного турне та спершу оркестр виконає їх для львівської публіки. Концерт розпочне органічне поєднання українського фольклору з академічною традицією у Камерній Симфонії № 3 для флейти та струнних українського композитора Євгена Станковича, яка отримала світове визнання, як одна з кращих симфоній 1985 р. за версією ЮНЕСКО. Солюватиме на флейті – знаний музикант Михайло Сосновський.
Продовжить програму перлина скрипкової музики – єдиний Концерт для скрипки з оркестром Йоганнеса Брамса, в якому композитор вдало поєднав класичну досконалість форм з романтичним натхненням образами природи. Скрипалька Владислава Лученко є запрошеною солісткою вечора та загалом гастрольного турне США.
Грандіозним фіналом прозвучить Симфонія Антоніна Дворжака №9, що має підзаголовок “З Нового Світу”. Створюючи у кінці ХІХ століття цей твір, чеський композитор зафіксував у партитурі свої враження від американського континенту, від його музики та фольклору. У той час Америка була для європейців тим новим, незвіданим світом, який викликав неабиякий інтерес та захоплення. Тепер же тим Новим світом для усіх стала Україна та її народ, який мужньо протистоїть росії, оберігаючи та захищаючи найважливіше – Незалежність.
Щодо самого гастрольного туру Сполученими Штатами Америки, то заплановано 37 подій у 20ти штатах Америки, у залах, які розраховані на понад дві тисячі глядачів. Перший концерт відбудеться 13 січня у штаті Флорида. А 15 лютого запланований концерт у престижному Carnegie Hall, що у Нью–Йорку.
Також серед штатів, де звучатиме український оркестр – Нью-Джерсі, Ньо-Йорк, Північна/Південна Кароліна, у містах – Маямі, Чикаго, Клівленд, Рочестер та інших. Презентують себе і у знаних Лонг-Айленд Університеті, Університеті Іллінойсу, Університеті Джеймса Медісона, Університеті Штату Джорджія.
Виступатиме Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії під батутою головного дириґента Теодора Кухара, спільно із відомими солістами Станіславом Христенком (фортепіано), Владиславою Лученко (скрипка), Соломією Івахів (скрипка), Оксаною Рапітою (фортепіано), Михайлом Сосновським (флейта). А у концертних програмах – кращі композиції світової музичної класики, серед них і твори українських композиторів Євгена Станковича, Мирослава Скорика.
Поїздка проходитиме у співпраці з Благодійним фондом Козицького «Ми і світ/ WE&WORLD» в межах новоствореного мистецького проєкту «See & hear Ukraine/ Бачити і чути Україну».
Завдяки партнерству – в межах гастрольного туру, світовій публіці буде представлено не лише найкращі зразки музичного мистецтва, а і українське сучасне візуальне мистецтво.
Найближча до Ратуші в’язниця у Львові знаходилася на вул. Князя Романа 3. Вона, як і «Бригідки», облаштована в колишньому монастирі. Для цього його перебудували, а старі підвали частково засипали, поховавши історію. У цій тюрмі майже рік тримали Івана Франка.
Львів’яни рідко заглядають сюди, а дарма! Це маловідомий та дуже цікавий закапелок міста. Він вражає своїми розмірами та історією. Наприклад, недавно тут знайшли розписи що залишилися від костелу св. Леонарда. Під ним знаходяться засипані підземні ходи.
Ця будівля на вул. Князя Романа постала на місці колишнього костелу св. ЛеонардаВціліла внутрішня стіна костелу і деякі його розписиПоруч з костелом був монастир, а потім тюрма. В 2021 році в монастирі віднайшли такі от фрески.Під монастирем збереглася розгалужена мережа давніх підземель
За фасадами кам’яниць на вул. Князя Романа, площах Галицька та Соборна ховається величезний внутрішній двір. Ззовні ніби звичайні будинки, а всередині наче місто в місті. По центру розташований колишній монастир Кармелітів Взутих.
В’їзд у внутрішній двір з вулиці Шухевича. Праворуч видно приміщення монастиря. Далі в статті будуть детальні фото самої будівліЧастина внутрішнього двору монастиря. Вид з його даху
За Австро-Угорщини монастир закрили та перетворили на тюрму. Вони розібрали костел св. Леонарда, який прилягав до монастиря, та засипали більшість його підземель. З тих, які залишилися відкритими, зараз можна оглянути напівзасипані арки, що вели кудись далі.
Процес демонтажу костелу Святого ЛеонардаВсередині монастиря, що поруч костелу, зараз теж розрухаСпуск у підземелля монастиря. Видно фундамент та кладку стін. По центру є засипане вікно. По ньому вони вентилювалися і можна було подавати речі внизУ фундаменті монастиря є така от арка. Тобто це був прохід в іншу кімнатуАлекс для оцінки розміру арки
Всередину дворика найзручніше потрапити через вулицю Шухевича. Тут знаходився в’їзд у Науково-Дослідний Інститут «Елвіт». Там, де колись тримали в’язнів, потім сиділи радянські інженери 🙂 Інститут ЕЛВІТ розробляв електроніку, зокрема, і для підводних човнів. З настанням незалежності він занепав.
Ще один в’їзд у внутрішній дворище з вул. Князя Романа. Вдалині видно ТЦ “Роксоляна”Досягнення НДКІ “ЕЛВІТ”Ехолокатор для підводних човнів
Одразу навпроти в’їзду у двір, на зовнішній стіні монастиря, бачимо образ черниці. Ця стіна колись була в серці костелу – його вівтарі. Сучасне фото зроблене з місця де молилися прихожани. Поруч видно замуровані вітражі костелу. І хоча про цей розпис відомо ще з 2021 року, станом на кінець 2022 року жодних консерваційних робіт тут не провели. Можна було хоча б дашок повісити 🙁
Фрагмент північної стіни вівтарної частини костелу св. Леонарда 1724 р.Тут недавно відкрили автентичні розписи костелу. На жаль, їх не захистили ні від сонця, ні від вітру чи дощуТут недавно відкрили автентичні розписи костелу. На жаль, їх не захистили ні від сонця, ні від вітру чи дощуЦя ж будівля, 2017 рік. Фото до “реконструкції” взято звідси
Будівлю монастиря починаємо оглядати з його підземель. Вони утворюють цілий лабіринт заплутаних ходів та кімнат. Кидається в очі, що рівень ґрунту тут колись був на метр нижчим ніж є зараз. Це видно по дверним проємам і аркам – вони добудовані вгору до нормальної вистоти.
Заходимо всередину будівлі монастиря. Всюди бачимо довгі темні коридори та красиві арочні стеліОпалення тут було камінне. По всій будівлі зустрічаються такі от ніші в стінахСпускаємося у підвалТа тут навіть заблукати можна! До речі, бочки з хімікаліями протікали і дуже смерділи 🙁Підвали монастиря були частково засипані. Піднявся рівень грунту і їм прийшлося домуровувати двері вгору. Видно як колись йшла оригінальна арочна кладкаЧерез насипаний грунт стеля у підземеллях дуже низька 🙁Я думаю, ці підвали ховають багато таємниць!
На першому поверсі будівлі колись стояли станки. Зараз від них залишилася хіба що купа бруду та плями мастила на паркеті. В радянський час до станків проклали труби вентиляції які виходили аж на саме горище. Тим самим, брутально пробиваючи старі перекриття будівлі.
Прибудова до монастиря в якій колись був цех зі станкамиЗалишився сверлильний станок та купа демонтованого паркету коло ньогоПрес на 500 тонНіби і Львів, а таблички були на російській мовіВ бокових кімнатах розміщувалися хімічні лабораторіїГорище будівлі та залишки вентиляції
На другому і третьому поверхах монастиря розташовувалися камери для ув’язнених. До сьогодні збереглися решітки на вікнах та номерки над дверима. В одному місці, з під шару штукатурки, проступає надпис латиною:
«Primum est scientieae studium auaerere DEUM, deinde honestatem vitae cum innocente opere. Isidorus».
В перекладі він означає: «Перше завдання вченості – шукати Бога, далі – честивого життя і невинності в ділах. Ісидор».
Коридор з келіями-камерамиШирокі коридори монастиря Кармелітів ВзутихНад однією з келій в 2021 році виявили такий от розписАвтентичні решітки на вікнах намертво вмуровані в стіну. Вони нагадують про роки коли тут була в’язницяВ коридорі надибали такий от міні-камін. Видно сліди кріплення його дверцятСтарий сейф з дуже грубими стінками виявився пустим 🙁
Дуже вдале висловлювання, адже зараз триває перебудова приміщення під Creative Hub. В 2021 році Львівська Політехніка отримала грант від держави. Вони взялися за реконструкцію: почали встановлювати опалення та міняти дах. Для чогось, також, здирають старий паркет.
Процес реконструкції коридору монастиря. Один з радіаторів має косяк. Більше на наступному фотоВ одному з дверних проємів нову батарею повісили на старі дошки, а не на стіну. За нею металеві дверіВ кількох місцях ми бачили такі от провалля від даху і аж у підвал. А ще дошка дуже надійна 🙂В кількох місцях ми бачили такі от провалля від даху і аж у підвалДля чогось вони зняли паркет з кімнат
Піднімаємося на горище і, замість темряви та багатовікової пилюки, бачимо небо. Ми застигли в ступорі. Кілька десятків метрів бляхи тут просто відсутні! Дощ і сніг напряму попадають на перекриття старого монастиря! Це триває настільки довго, що вже навіть своя зелень виросла, а плями води є поверхом нижче!
Красиві двері на горищеЙдемо подивитися чому там так світлоОго! Тут дах закриває лише плівка, і та порванаСудячи з моху на землі, даху тут немає вже давноОчікувано, на стелі нижніх поверхів видно плями від води
Вибираємося на вершечок даху щоб повністю оцінити масштаб катастрофи. Частина монастиря має хоч і стару, але ще цілу покрівлю. Інша частина будівлі в 2021 році отримала нову, сучасну бляху. А от п’ять метрів між ними сіяє пустотою. Стару бляху здерли, а нову не поклали. Найдивніше, що нова бляха є, – але вона акуратно поскладана збоку. Це явна безгосподарність лишати дах ненакритим стільки часу.
Залаз на дах монастиряЦікаво, що покрівля тут відсутня на тій частині даху, яку з ратуші не видно 🙂Майстри залишили велику частину даху непокритою. Так триває вже довший часТут видно як проводилася реконструкція даху. Частину старої бляхи замінили на нову. А іншу частину даху розібрали та залишили без покрівліІнше крило цієї ж споруди має оригінальний дах. Навіщо було здирати стару бляху, якщо не збираєшся класти нову?Причому нову бляху навіть не вкрали. Вона просто лежить собі збоку. А поруч вже навіть зелень встигла вирости. Два тижні роботи і проблема вирішена!
З даху нам відкривається чудовий краєвид на Ратушу, внутрішній дворик монастиря та ТЦ «Роксоляна». На одній зі стін помічаємо вицвівший напис англійською мовою. На горищі монастиря, також англійською, писало “no smooing”. Стан їх плачевний, майже як в монахині з настінного розпису.
Влад згадує як він лазив на шпиль ратуші 🙂Внутрішній дворик монастиря Кармелітів ВзутихНестандартний ракурс на вежу КорняктаГалицький ринок і Високий ЗамокСтіна з написами іноземною мовою. Як вони туди добралися? І навіщо?Дивний напис на горищі. Теж англійська, але з помилкою
Спускаємося вниз та, з сумом і радістю, покидаємо будівлю монастиря. З сумом: бо вона руйнується через безгосподарність власників. З радістю: бо ми відкрили для себе ще один невідомий куточок Львова. І описали його для Вас.
Ну що, ти перший! 🙂Широчезні коридори колишнього монастиря Кармелітів ВзутихКоли тобі все цікаво 🙂Решітки тут дуже моцні. Навіть не рухаються щоб їх “розшатати”
VINIL Concert agency запрошуємо уже цього тижня поринути в атмосферу Різдвяних свят.
24 грудня, 19.00, Львівська філармонія! Щорічний та завжди очікуваний концерт CHRISTMAS ПО-ЛЬВІВСЬКИ за участю симфонічного оркестру та хору Львівської Музичної академії, FiJI Band, Зіновія Карача та інших.
25 грудня, 16:00 (додатковий) та 19:00, Львів, Центр Довженка! Великий родинний святковий концерт Народної артистки України Оксани Білозір.
В четвер, 22 грудня 2022 року, о 16:00 в PM Gallery (Львів, вул. Коперника, 17 (-1 поверх)) відбудеться відкриття персональної виставки Володимира Лободи «Ті-1980-ті».
На виставці в PM Gallery експоновано твори Володимира Лободи першої половини 1980-х, а саме періоду, коли автор з родиною переїхав із Дніпра до Львова, розпочавши новий етап у житті та творчості.
Володимир Лобода. Вечірні балачки. Гурт навколо столу. 1982
«Парадокс Лободи в неймовірній варіативності та балансуванні на межі буденних і, навіть, наївних мотивів, а заразом з тим, найвищо-сакральних тем, занурених в наскрізну філософію кожною барвою та кожним мазком. Відвага митця вражає (серія присвячена депортації кримських татар) і сьогодні актуальна та на часі! А «Степ» Лободи і сучасний грабунок і ґвалт України – це просто вістря часу та актуалізації!», – Іван Дудич, художник та мистецтвознавець.
Про автора:
Володимир Лобода – видатний живописець, графік, скульптор. Один із найяскравіших представників українського андеграунду. Народився у 1943 р. в Дніпрі. З 1966 навчався в Київському державному художньому інституті в живописній майстерні Тетяни Яблонської. У 1973 році закінчив навчання, здобувши фах архітектора. Разом із дружиною Людмилою працював над низкою монументальних об’єктів у рідному місті.
Володимир Лобода. Розмова трьох. 1982
Від початку 1970-х Володимир Лобода перебував під пильним наглядом російсько-радянських спецслужб. У 1981 разом з родиною переїхав до Львова, проте часто повертався до рідних степів, мандрував Подніпров’ям у пошуках експонатів до колекції народного мистецтва та нових тем і мотивів для творчості. 1992 року Лобода придбав хутір у с. Турове на Дніпровщині, де заснував музей та літні майстерні. Відтоді більшість часу проводив на хуторі, де створював живописні, скульптурні, графічні цикли, писав поезії, новели, есеї, оздоблював інтер’єри власної садиби. Наприкінці 2015 року художник повернувся до України, співпрацюючи з галереєю «Ню Арт», виставляючись у Львові, Києві, Дніпрі, Харкові, Рівному, Луцьку, Варшаві.
Твори митця зберігають у Львівській національній галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького, Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького, Дніпропетровському художньому музеї, Харківському художньому музеї, а також в музеях, галереях та приватних збірках України, Польщі, США, Канади, Німеччини, Швейцарії. Свою творчість Володимир Лобода закінчив 2012 року. Митець проживає у Львові.
Виставка триватиме до кінця січня 2023 року. Запрошуємо всіх охочих оглянути експозицію! Вхід вільний.
У його резюме співпраця з компаніями “Coca-Cola”, “Shell”, “General Electric”, “Kodak”, “Nestle” i “Ford”. Однак, Віктор Цимбал творив і для львівського ілюстрованого видання “Світ дитини”. Він був активним учасником визвольних змагань на початку ХХ століття, але більша частина його життя минула за океаном. Там до нього прийшла світова слава, фінансова стабільність і визнання – Віктор Цимбал мав виставки у Буенос-Айресі, Нью-Йорку та Детройті. При цьому, митець ніколи не забував про свій рідний край.
Віктор Цимбал під час подорожі до Патагонії. Фото з https://umoloda.kyiv.ua/
І з Чехії, і з Аргентини
Яскравою сторінкою життя української спільноти міжвоєнного Львова було дитяче ілюстроване видання “Світ дитини”. Його видавець і редактор Михайло Таранько згуртував у 1919 – 1939 роках довкола цього часопису багатьох здібних педагогів, дитячих письменників та талановитих ілюстраторів. У Львові в той час працювали такі майстри, як Олена Кульчицька і Осип Курилас. Проте, логічно, що повністю задовольнити запит аудиторії вони не могли. Тим більше, якщо мова про дітей, які завжди потребували чогось іншого і оригінального, нових прочитань, різноманіття ілюстративного матеріалу.
Світ дитини, число перше від 1 листопада 1919 року
Відтак серед ілюстраторів видання “Світ дитини” був і Віктор Цимбал. Він почав співпрацювати з львівським журналом ще в студентські роки, коли навчався у Чехії. Не полишив цього і після переїзду до Аргентини, де отримував багато привабливих комерційних пропозицій, рекламних матеріалів і був завалений роботою. Так Віктор Цимбал також зайняв чільне місце в когорті ілюстраторів дитячої книги й вважався одним з найкращих в цьому жанрі.
Про майстра
Віктор Цимбал був надзвичайно здібною і талановитою людиною. Він автор багатьох картин, карикатур, екслібрисів, творець графіки для рекламних роликів і книжок, громадський і політичний діяч. Народився на Черкащині, у проукраїнській родині. Навчався у київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського Братства і належав до Студентського куреня, багато представників якого пізніше стали учасниками битви під Крутами. Віктор Цимбал також рвався стати пліч-о-пліч зі своїми друзями, але його не впустив батько. Цимбал отримав диплом і планував поглиблювати мистецьку освіту, але військові дії тривали надалі, а доля молодої української держави була на волосині. Відтак він прийняв рішення покинути навчання і вступити до лав армії УНР. До листопада 1920 року став учасником декількох битв.
Далі була поразка УНР, табір для інтернованих у Польщі і безперервна малярська практика – Віктор Цимбал малював усім, що було під рукою і все, що бачив довкола. Працював над оформленням таборових видань. Заради мистецьких студій у Празі Цимбал нелегально перетинає польсько-чеський кордон, а пізніше він навіть здобуває стипендію на навчання в Італії. Побачив Венецію, Неаполь. Після повернення митець виграв конкурс, оголошений тогочасним чеським урядом, випередивши цим багатьох знаних і талановитих майстрів. Винагороду використав для переїзду в Аргентину. Там Цимбал продовжує працювати, отримуючи замовлення від провідних європейських та американських рекламних компаній.
Митець багато подорожує Аргентиною і малює її природу. Він працював над плакатами та грамотами на замовлення урядів Аргентини, Бразилії, Уругваю та Чилі. При цьому, ніколи не забуває про Україну – стежив за новинами, рефлексував на актуальні події. Віктор Цимбал – автор портретів митрополитів Шептицького і Липківського, Івана Мазепи, Тараса Шевченка, Михайла Драгоманова, Павла Скоропадського, В’ячеслава Липинського і ін., автор картин “Молитва”, “Божа Матір Північного Сяйва”, “Золоті ворота в Києві”, “Капище Перуна”, “Рік 1933”. Останній твір – це одна з найвідоміших та найбільш концептуальних робіт Цимбала, його рефлексія на трагічні події Голодомору 1932 – 1933 років. Одна з перших картин на цю трагічну тему.
Львів’ян запрошують на «Christmas по-львівськи»: буде затишно та різдвяно-карамельно
24 грудня у Львівській філармонії відбудеться щорічний та завжди очікуваний концерт «Christmas по-львівськи».
На сцені творитимуть атмосферу свята симфонічний оркестр та хор Львівської Музичної академії, FiJI Band, Зіновій Карач та інші артисти, повідомили організатори VINIL Concert agency. Початок о 19:00.
Цей святковий та затишний музичний проєк став традицією різдвяно-новорічного Львова.
«Christmas по-львівськи – це абсолютно свіже бачення Різдва! Українські колядки у симфонічних версіях Саєнка в поєднанні з казковими вальсами Штрауса! Радість Різдва, втілена у сучасних ритмах і музичних стилях! Трохи експериментів, дрібка затишку, пригорща таємничості – такий рецепт ідеального Різдва-2023! Це буде неймовірно! Ну і, як завжди, не обійдеться без зіркового спеціального гостя та приємних сюрпризів!
Атмосфера затишку та святково-карамельний різдвяний післясмак гарантовано! Лише один концерт! Отож, не зволікайте, адже квитки на цей концерт щороку розлітаються дуже швидко», – запрошують організатори VINIL Concert agency.
Ольга Клейтман, архітекторка з Харкова. Світлила Галина Ткачук
16-17 грудня у Львові відбувся четвертий Міжнародний фестиваль архітектури та мистецтв ВЕЖА+. Більше 170 архітекторів, урбаністів, дизайнерів, представників інших творчих професій зі Львова, Києва, Харкова, Дніпра, Ужгорода, а також Франції, Німеччини, Польщі зібралися на єдиний, що відбувся в цьому році, великий український архітектурний захід.
Вони обговорили стан галузі в Україні зараз, майбутню відбудову міст на Сході держави, нові тренди в архітектурі та урбанізмі, зміну в завданнях архітекторів сьогодні — зокрема, будівництво модульних містечок, співпрацю з ЗСУ, волонтерство. «Зараз, коли країна переживає найважчі часи в сучасній історії, можливість зустрітися з колегами, синхронізувати настрої, думки, мрії дуже важлива, — вважає співзасновник ВЕЖІ, архітектор, голова Львівської спілки архітекторів у 2017-2020 роках Богдан Гой. — Це дає надію, що ми переможемо і все відбудуємо».
Фестиваль «ВЕЖА+» 16 грудня почався з повітряної тривоги — в момент, коли фестиваль мав відкритися, 76 російських ракет летіли над Україною, націлені на об’єкти енергетичної і соціальної інфраструктури, падали на житлові будинки в Києві й Кривому Розі. Відкриття затрималось, але майже всі учасники дісталися простору KIVSH, де цьогоріч проводився фестиваль. Запит був дуже великий, кажуть організатори. Наприклад, не було вільних місць в лекційному залі, коли там розповідали про свої останні проєкти відомі в Україні та Європі архітектори Олег Дроздов, Ольга Клейтман (обидва з Харкова), Олексій Образцов (Дніпро), їхній колега з Франції Мартен Дюплантьє (Martin Duplantier, Париж), архітектурний фотограф з Німеччини Йохан Зердун (Yohan Zerdoun, Фрайбург), медіа-художник з Польщі Александр Яніцький (Краків). Дискусію про роль мистецтва під час війни модерував мистецтвознавець Павло Гудімов.
Олександр Образцов, який працює в Дніпрі, розповідає про умови роботи в воєнний час: «Зараз активна десь третина з наших проєктів. В 150 метрах від одного з наших майданчиків впало дві ракети, загинула людина. Але будівництво продовжується».
Схожі враження і в харківської архітекторки Ольги Клейтман, яка з початку вторгнення тримає на підвіконні три протипіхотні гранати — на випадок, якщо доведеться зустрічати росіян в рідному місті. Ольга волонтерить, допомагає військовим і літнім людям, але не полишає професію — розробляє проєкт нової набережної в Черкасах. В майбутніх проєктах по відновленню постраждалих від війни міст надважливим буде розумне та економне використання наявних ресурсів, вважає архітекторка — бо масштаби відбудови будуть величезними.
Її земляк Олег Дроздов вивіз студентів і викладачів Харківської архітектурної школи у Львів, де навчання продовжилося. Але школа обов’язково повернеться в Харків, обіцяє її засновник. «Наша країна зараз «перекошена» — найбільш творчі люди та ідеї зараз на заході України. Саме тому нам треба думати, як створити привабливе середовище і повернути людей на схід, — впевнений Олег Дроздов. — Зараз — час для переосмислення ролі житла. Мають з’явитися нові його форми, як і нові форми об’єктів соціальної інфраструктури, які нам теж треба відбудовувати — наприклад, шкіл. Але, які б проєкти ми не робили після Перемоги, вони будуть дуже поліфункціональними. І це потребуватиме нових знань і програмного проєктування».
На фестиваль завітали представники влади — головні архітектори Львова і Ужгорода. Так, начальник управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради Антон Коломєйцев розповідав про те, як у Львові створюють модульні містечка для переселенців, інтегруючи їх в існуючі мікрорайони, наприклад, на Сихові. Його колега з Закарапаття Олег Боршовський розповів, як архітектори допомагають військовим на передовій розумітися на мапах і схемах.
«Все в архітектурній спільноті в руках активних лідерів, які не бояться щось робити. Успішні справи робляться конкретними людьми, які залишаються тут, підтримують ЗСУ, працюють, волонтерять», — пояснює Богдан Гой.
Вивчення на другий день фестивалю досвіду створення групою архітекторів з різних міст комплексу Emily Resort у Винниках (Львів) засвідчило ефективність співпраці кількох бюро і студій. «Практика колаборації прийнята в різних країнах Європи, в Польщі теж, — погоджується координатор мистецьких проєктів Національної спілки архітекторів Олександр Барановський. — Зараз пік будівельної та архітектурної активності — на Заході України. Не дивно, що саме у Львові з’являються такі об’єкти, які поєднують бачення авторів з різних частин держави».
Ще одна тема, яка постійно з’являлася у виступах і розмовах учасників «ВЕЖІ+» — прийнятий Верховною Радою напередодні законопроєкт №5655 про реформування сфери містобудівної діяльності. І Національна спілка архітекторів України, і професійне середовище неодноразово закликали депутатів переробити цей документ, який суттєво зменшує можливості архітекторів, громад, місцевого самоврядування впливати на архітектурні та інженерні рішення в новобудовах. Дискусія про законопроєкт, яка стала, мабуть, найактивнішою за фестиваль, сталася у другий день після виступу Анни Кирій, архітекторки з Києва, заступниці голови Архітектурної Палати НСАУ про участь Спілки архітекторів у прийнятті рішень в галузі будівництва. До обговорення приєдналися президент Національної спілки архітекторів України Олександр Чижевський та депутатка ВР Ганна Бондар, архітекторка за фахом та одна з організаторок київського міжнародного архітектурного фестивалю CANactions, яка активно бере участь у всіх архітектурних питаннях законотворчості та очолювала організацію проведення конкурсів реконструкції Майдану Незалежності та Хрещатика після Революції Гідності.
Учасники фестивалю «ВЕЖА+» впевнені, що активність і згуртованість професійної спільноти архітекторів, яка яскраво проявилася в останні місяці, дозволить переконати владу повернути цей документ на доопрацювання.
«Фестиваль показав, що спільноті архітекторів треба триматися разом, бо виклики зараз постають не лише через війну. Але разом ми переможемо», — впевнений Олександр Барановський.
Організатори Фестивалю:
Богдан Гой – архітектор, керівник компанії А7 architects
Оксана Шумелда – керівник студії архітектури і дизайну O.M.Shumelda
Олена Нікітенко – архітекторка, дизайнерка, Архітектурна майстерня Олени Нікітенко
Ірина Прима – засновниця і видавчиня, головна редакторка журналу PRIMA INTERIOR
Ангеліна Єфименко – архітекторка, арт-менеджерка фестивалю
Фестиваль реалізовано за підтримки Національної спілки архітекторів України та
Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної військової адміністрації.
На світлинах міжвоєнного часу бачимо панораму міста, його забудову, храми, тартак та місцевих мешканців. В цей час в Сколе інтенсивно розвивався туризм. Було відкрито пансіонати, відпочинкові вілли, туристичне інформбюро, кінотеатр, пляжі над річкою Опір, гірськолижний трамплін, хокейне поле, ковзанку і першу в Карпатах санну трасу..
Напередодні дня святого Миколая 17 грудня 2022 року Львівський державний цирк запросив львів’ян та гостей міста на чарівну новорічну програму.
Новорічна програма «ЦИРК 2023»
Казка родом з дитинства, власне тоді ми найбільше віримо в ельфів та гномів, в магію і чари, в безкомпромісну перемогу добра, в святого Миколая і його подарунки під подушкою. Цирк – це саме те місце, де мами і тати, бабусі і дідусі знову стають маленькими дітьми. Саме під час циркової вистави ми на кілька годин забуваємо про всі негаразди і невдачі, про всі трагедії і біди, про війну і ….
Новорічна програма «ЦИРК 2023»
Новорічна циркова програма, яка стартувала 17 грудня, дарує дітям, чиє дитинство припадає на війну, трохи радості. В залі не тільки львів’яни, а й мешканці інших міст. Найменша публіка щиро сміється і тягне руки щоб побавитися на арені з клоунами, батьки глибоко видихають і мимоволі починають захоплено спостерігати за цирковим дійством.
Новорічна програма «ЦИРК 2023»
Погляд підсвідомо виловлює в залі людей у військовій формі. Їх трохи є. Вони по-особливому ніжно обіймають синочків та донечок. Вони зграйками збираються в антракті біля циркового кафе. Вони майже як діти реагують на циркову виставу.
Новорічна програма «ЦИРК 2023»
А в програмі є на що подивитися – екстремальні трюки акробатів, виступи спритних жонглерів, екзотичних тварин, повітряних гімнастів, звичайно ж, клоунів та чарівного шоу-балету та багато іншого.
Новорічна програма «ЦИРК 2023»
У випадку повітряної тривоги дійство буде зупинено та всім присутнім необхідно буде перейти в укриття. Після відбою повітряної тривоги вистава продовжиться.
Новорічна програма «ЦИРК 2023»
Якщо повітряна тривога буде довготривалою – вистава скасовується, а квитки будуть дійсними на наступну дату (про це повідомлятиме особисто адміністрація сайту продажу квитків та адміністрація Цирку).
Новорічна програма «ЦИРК 2023»
Кошти за куплені квитки, у випадку відмови щодо перенесення на іншу дату, не повертаються.
Новорічна програма «ЦИРК 2023»
Новорічна циркова програма триватиме до 29 січня 2023 року. Дізнатися про графік вистав можна на сайті цирку або за телефоном +380987156868 . Вартість квитків від 100 гривень. Квитки можна придбати за посиланням: https://soldout.ua/category/Lviv/circus
У неділю, 18 грудня у Львові відбувся благодійний захід WINтер Фест. Депутати Львівської обласної ради Захар Миляник та Наталія Галецька в рамках фесту організували благодійний аукціон та зібрали один мільйон 31 тисячу гривень на безпілотний авіаційний комплекс Валькірія для Збройних Сил України.
«Ми це зробили! Ми зібрали 1 мільйон 31 тисячу гривень на Валькірію», – написала на своїй сторінці Наталія Галецька та подякувала усім, хто долучився до проєкту.
Лотами аукціону стали здебільшого мистецькі роботи, в основі яких артефакти війни: уламки ракет, тубуси від снарядів та РПГ. Свої роботи на аукціон представили близько трьох десятків художників, зокрема: Любомир Медвідь, Остап та Роксолана Патик, Уляна Нищук, Ігор Гавришкевич, Петро Сипняк, Орест Скоп, Олександр Крохмалюк, Мечислав Малавський та інші. Дерев’яну ікону «Янгол» із зображенням святого Михаїла, який скидає у пекло російського двоглавого орла, намалював та передав для благодійності іконописець Лев Скоп. Одним із найдорожчих лотів стала картина «Доброго вечора, ми з України», яку створила компанія «Stone by stone».
«Всі зібрані кошти ми передамо Благодійному фонду Сергія Притули, який став партнером заходу і закупить безпілотник та передасть одному з підрозділів ЗСУ з Львівщини. Щиро дякуємо всім митцям, учасникам аукціону, волонтерам. Також дякую генералам Залужному та Буданову, міністру Резнікову, народним депутатам, які долучилися до створення деяких наших лотів. Підготовка аукціону – це справді нелегка справа, але ми всі впоралися і зібрали на дуже необхідне нашим захисникам обладнання», – каже Захар Миляник.
Впродовж WINтер Фесту також відбулися тренінги і дискусія, за участі волонтера та громадського діяча Сергія Притули, матроса ЗСУ та народного депутата Романа Лозинського, військового та адвоката Масі Найєма, парамедикині з Азовсталі, звільненої з російського полону Мар’яни Мамонової, психотерапевта і доктора медичних наук Олександра Фільца.
Чи доводилося вам, під час роботи за клавіатурою, вилити на неї філіжанку кави? Особисто мені доводилося неодноразово. Часто це закінчувалося заміною клавіатури. Але, в Японії все не так, розлита кава стала причиною великого кроку на шляху технічного прогресу. Сьогодні з нашим незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова розкажемо вам про малодосліджену суперсилу кави.
Фізики з Японії з’ясували, що один із компонентів кави покращує роботу напівпровідників для електронних пристроїв. Подробиці дослідження опублікував сайт Інституту передових промислових наук і технологій.
Кава
Японські фахівці нанесли тонкий шар кавової кислоти на золотий електрод, вживлений в органічний напівпровідник, використавши процес під назвою вакуумне осадження — нанесення матеріалу молекула за молекулою за тиску набагато нижчий, ніж атмосферний. Унаслідок частки кави спонтанним способом розмістилися на електроді, спростили переміщення електричного заряду та прискорили струм у 100 разів. Схожий ефект кавова кислота демонструвала при взаємодії з електродами зі срібла, міді, заліза, оксиду кремнію та оксиду індій-олова.
“Ми з’ясували, що тонкоплівковий шар кавової кислоти діє як універсальний шар модифікації електрода”, — зазначили дослідники. — “Оскільки розроблена технологія модифікації електродів може застосовуватися незалежно від типу підкладки, вона застосовна до електродів органічних напівпровідникових приладів у цілому. Навіть якщо ми використовуємо молекули, що повсюдно зустрічаються в рослинах, можна керувати інтерфейсами, які покращують характеристики органічних напівпровідників так само, як і звичайні матеріали”.
Кава
Недостатньо розлити звичайну каву на електронний чіп, щоб збільшити швидкодію домашнього комп’ютера, проте автори дослідження вважають своє відкриття проривом і запевняють, що воно може отримати практичне застосування. Наприклад, учені пропонують розробити пристрої з урахуванням органічних напівпровідників із матеріалів, отриманих із біологічних речовин.
Наразі вже існують пристрої з органічних напівпровідників, наприклад, світлодіоди OLED і сонячні елементи. Вони відрізняються гнучкістю та дешевизною, проте збільшують кількість електронних відходів. Кавову кислоту можна видобувати з рослин і використовувати замість нестабільних хімікатів під час виробництва електроніки, які забруднюють довкілля, особливо воду.
Історична пам'ятка місцевого значення – Комплекс фортифікаційних та інженерних споруд «Фортеця м. Миколаїв» на Львівщині – остаточно залишиться у комунальній власності громади. Львівська обласна...
