додому Блог сторінка 152

У Нагуєвичах для молоді проведуть Перший спортивно-військовий патріотичний табір імені Івана та Петра Франків

У Нагуєвичах для молоді проведуть Перший спортивно-військовий патріотичний табір імені Івана та Петра Франків

До Дня Захисника України та свята Покрови Пресвятої Богородиці у Нагуєвичах відбудеться Перший спортивно-військовий патріотичний табір імені Івана та Петра Франків для молоді.

Організовує його дрогобицький спортивний клуб «Колізей», повідомила Дрогобицька РВА.

Як зазначив директор клубу, який воював у 80 десантно-штурмовій бригаді Степан Щудло, впродовж З0 вересня – 1 жовтня у Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» у межах таборування проводитимуть для молоді військово-тактичні й медичні тренінги, спортивні тренування, навчатимуть навичок самооборони.

Запрошують до участі учнівську молодь віком від 12 до 18 років.

Дрогобицька районна військова адміністрація разом з іншими партнерами підтримує проведення цього заходу.

«У сучасних українських реаліях воюючої країни молодь має бути морально стійкою, фізично витривалою та підтримкою для всієї країни. Прививаймо їм ці риси у будь-якому віці, бо вони наше майбутнє!», – розповів начальник Дрогобицького РВА Степан Кулиняк.

Наталка СТУДНЯ

Археологи розкопали оборонну стіну і житла Пліснеського городища IX-X ст.

У заповіднику «Давній Пліснеськ» вирощують сільськогосподарські культури, як 1000 років тому
У заповіднику «Давній Пліснеськ» вирощують сільськогосподарські культури, як 1000 років тому

В Історико-культурному заповіднику «Давній Пліснеськ» на Львівщині археологи виявили дворівневу оборонну стіну X ст. Верхній ярус був для захисників городища, нижній – підвальний для господарських потреб, обігріву та приготування їжі.

Цьогорічні польові роботи у заповіднику стартували 18 червня. Перший розкоп завершили вивчати у серпні, після цього заклали другий, де дослідження ведуться досі. Керівником Пліснеської археологічної експедиції є Олександр Дідик. Працівники заповідника розповіли ZAXID.NET про результати своїх знахідок.

Обвуглене дерево з оборонної стіни
Обвуглене дерево з оборонної стіни

Цього сезону розкопки велись на двох ділянках високого плато в урочищі «Високе городисько». Перший розкоп був закладений між IV та V лініями захисту міста ІХ-Х ст. позаду реконструйованого житла Х ст., другий – для вивчення валу V лінії укріплень.

«Маємо прекрасні об’єкти й доволі багато рухомого матеріалу (уламки горщиків і мисок, ножі, точильні бруски та інші речі), що проливають світло на побут мешканців та військову справу в Пліснеську ІХ-Х ст. Цікавими є знахідки фрагментів горщика, який, як пазл, складаємо з 2021 року, ґудзика, виготовленого зі шматка розбитої керамічної посудини, тягарця для рибальської сітки чи ткацького верстата, невеличкого майже цілого горщика, обвуглених залишків конструктивних елементів дерев’яної стіни – прямокутного бруса з вирізаним пазом та колотої дошки», – розповів керівник Пліснеської археологічної експедиції Олександр Дідик.

Обвуглений брус із вирізаним прямокутним пазом
Обвуглений брус із вирізаним прямокутним пазом

У першому розкопі виявили вісім об’єктів. З них чотири – це житла, а також господарська будівля, вогнище, стовпова яма, яка, найвірогідніше, була частиною тимчасової наземної споруди та пізніша прибудова до одного з жител. Вони датуються останньою чвертю IX – першою половиною X ст.

«Дуже важливо, що цьогоріч на цій ділянці ми виявили щільну забудову. Це стало певною несподіванкою, бо традиційно значна концентрація жител була характерною більше для дитинця. Завдяки ж роботам 2023 року маємо підстави вести розмову про історію конкретно цієї частини міста», – наголошує Олександр Дідик.

Тягарець для рибальської сітки або ткацького верстата
Тягарець для рибальської сітки або ткацького верстата

У другому розкопі, який ще досліджують, відкрито поки що п’ять об’єктів. Це залишки оборонної стіни, два службові наземні приміщення, господарська споруда та сліди раніших укріплень.

«Особливо цінним для розуміння минулого міста-поліса є виявлення залишків оборонної стіни X ст. Вона мала два рівні. Верхній використовували як парапет для обходу, стрільби з лука, метання списів та сулиць, оборони як такої. Нижній же був фактично підвальним приміщенням для господарських потреб, обігріву в холодну пору та приготування їжі. Це свідчить про дуже добре продуману стратегію оборони Пліснеська Х ст. і підготовку до складних умов та тривалої облоги міста», – пояснює археолог.

Залишки житла IX-X ст. – долівка і піч-кам’янка
Залишки житла IX-X ст. – долівка і піч-кам’янка

Заступниця директора з наукової роботи історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» Оксана Якубовська розповіла, що віднедавна ще одним важливим напрямом роботи заповідника стали археологічні експерименти. На території Пліснеського городища вирощують такі сільськогосподарські культури, які там росли 1000 років тому.

«Ми не перші в Україні, хто практикується в експериментальній археології, однак колеги з інших установ відтворюють здебільшого виробничі процеси давніх ремесел та промислів. Ми ж обрали для себе сільськогосподарську сферу, оскільки для осілого населення, а саме такими були мешканці Пліснеська понад 1000 років тому, рільництво відігравало надзвичайно важливу роль. Використовуючи його продукти, забезпечували потреби не лише в їжі, але й в одязі», – каже науковиця.

Досліджений перший розкоп між оборонними валами городища
Досліджений перший розкоп між оборонними валами городища

Цьогоріч на експериментальних ділянках біля реконструйованого слов’янського житла висіяли технічні та харчові культури: два види льону – довгунець, який використовували для виробництва полотна, та кучерявець – з нього робили олію, а також полбу (пшеницю-двозернянку), яка користувалася великою популярністю у людей середини ІХ-Х ст., і просо, з якого готували пшоняну кашу.

Уявлення про те, що саме їли і вирощували предки 1000 років тому, дає також археологія. Є зафіксовані знахідки відбитків насінин на посуді, обгорілих зернівок всередині горщиків і навіть жител, розповідає Оксана Якубовська.

Обвуглені дерев’яні залишки оборонної стіни (об’єкт 4)
Обвуглені дерев’яні залишки оборонної стіни (об’єкт 4)

Усі п’ять експериментальних ділянок промарковані інформаційними табличками, з яких відвідувачі заповідника можуть дізнатися про ці культури. Також у Пліснеську вирощують фарбувальну вайду, яку колись застосовували як природний барвник для одягу​. Відвар з її листя дає різні відтінки синього кольору.

Пліснеське городище – одне із найбільших в межах України давньослов’янське та давньоруське поселення. Від VII ст. цю територію населяли слов’янські племена карпатських хорватів, їх у Х ст. завоював князь Володимир Великий. Місто на деякий час занепало, а потім пережило свій розквіт уже в складі Київської Русі, аж доки його не спалили монголи у XIII столітті. У скансені відтворюють саме слов’янський період. Як древнє місто виглядало в час свого розквіту, можна переглянути за допомогою 3D-реконструкції. у Пліснеську часто влаштовують археологічні вікенди та квести для дітей, щоб популяризувати історію. Нагадаємо, ще одне місто хорватів береже заповідник «Стільське городище», там теж нещодавно археологи зробили цікаві відкриття.

Орися ШИЯН

Не стало мами Кузьми Скрябіна

Ольга Михайлівна Кузьменко

“Сьогодні, пішла з життя мама Кузьми, Ольга Михайлівна! Вона так і не побачила обіцяний сквер “Місця щасливих людей” у Львові”, – про це на сторінці у фейсбук написав журналіст Андрій Маринюк.

Нагадаємо, Ольга Михайлівна Кузьменко народилася 23 квітня 1947 року в селі Сіде Самбірського району Львівської области України.

Закінчила Дрогобицький інститут музичного мистецтва, навчаючись в інституті, їздила по селах з магнітофоном і записувала народні пісні, прислів’я, створила дитячий колектив — діти співали народні та обрядові пісні. Працювала викладачкою гри на фортепіано в музичній школі.

У 1981 році з чоловіком-інженером Віктором Кузьменком і сином Андрієм оселилися у місті Новояворівськ Яворівського району, де вона працювала вчителькою Новояворівської музичної школи. Згодом з чоловіком переїхали у селище Брюховичі.

Ольга Михайлівна Кузьменко авторка трьох книг про свого сина Андрія: “Моя дорога птаха. Мамина книжка” (2015), “Група «Скрябін» та друзі по сцені” (2016), “Колискова для Андрійка (2018)”.

У 2012 році Андрій Кузьменко написав пісню «Мам», присвячену матері.

Страхи нашої Галичини: “Страх у вигляді дівки”…

Страхи нашої Галичини

Натрапив нині на прецікаве свідчення про давню галицьку марновірність і віру у не зовсім природні явища.

Почну з того, що більше ста літ тому один наш земляк: Володимир Гнатюк – секретар етнографічної комісії НТШ і дійсний член Празької і Віденської академій наук, заповзявся ходити по галицьких селах і записувати різні цікаві оповідки від селян. А потім то все публікував зі своїми коментарями.

Так от, в селі Пужники поблизу Бучача на Тернопільщині у 1902 році від Тимка Гринюка він записав оповідку “Страх у вигляді дівки”.

Отже, анонсована оповідка із 1902 року:

“…Якось взимку йшов один парубок із вечорниць. І пройшовши відстань як до моста біля школи в Григорові, спостеріг на дорозі дівку. Та й думаючи, що то Настя Рісна, каже до неї: “А де ти йдеш так пізно..?” І при тих словах вхопив її за руку. Аж та її рука – така волохата..! І тут, каже, вона мені всілася на плечі і я ніяк не можу її скинути.

Пройшов я так недалеко церкви, коло того хутора що біля неї, хочу сі перехрестити і – не можу… Та й далі йти також не можу. Тоді я беру й вертаюси назад. Доходжу аж до того моста що біля школи. І тут знов щось не пускає мене йти далі…

Гадаю собі: ну, що тут робити..? Беру тоді і йду в долину. Перейшовши через воду і через потічок, вже прямую попід гору, аж тут мені стало так тєжко, що аж єм зіпрів. Але коли пройшов я коло тої фігури, що біля Турка, аж там я вже перехрестився, а після того й дівка враз з мене злізла.

А я прийшов додому та й відлежав дві неділи і другий раз вже по ночах не чіпав дівок на дорозі…”

Микола БАНДРІВСЬКИЙ

Джерело

Анна Трінчер виступить у Львові з  концертом на біс: обіцяє романтичну програму та живе виконання (відео)

Анна Трінчер виступить у Львові з  концертом на біс: обіцяє романтичну програму та живе виконання

1 жовтня о 19:00 у  Malevich Night Club відбудеться концерт на біс для Львова співачки Анни Трінчер.

Після своїх перший сольних концертів у Львові та Тернополі, які зібрали повні зали шанувальників, українська співачка Анна Трінчер підготувала романтичну концертну програму під назвою «Лише ти і я», повідомили організатори VINIL Concert agency. 

 

Живе виконання, насичена та вибухова програма концертів – все заради певної мети: порадувати величезну армію шанувальників по всій Україні своєю творчістю та, звичайно, підтримати наших захисників, адже частина коштів з продажу квитків буде передана на потреби ЗСУ.

Спеціальним гостем концерту стане ХАС — український хіп-хоп виконавець.

Подія відбудеться в рамках всеукраїнського туру співачки.

Як відомо, Анна Трінчер — співачка, блогерка та акторка. Анна активно веде свій блог, записує нові тректа створює колаборації з українськими артистами колегами.

Її відеороботи в YouTube набирають мільйонні перегляди та тисячі коментарів. «Не залишай», «Зай», «Лише Тебе», «Love Story», «Ти робив мені каву», «Який ти козак», записана разом з POSITIFF, – ці й інші хіти Анни Трінчер одразу після релізів за лічені дні зібрали десятки мільйонів переглядів і просто «розірвали» ТОП-ові музичні чарти.

Окрім Львова, Анна Трінчер виступить також у Хмельницькому, Івано-Франіквську, Ужгороді, Луцьку, Житомирі, Рівному, Чернівцях та Вінниці.

Квитки за посиланням: https://vinil.agency/events/anna-trincher-started-on-06-25-2023

Ольга МАКСИМ’ЯК

Файний подкаст розповів про колись відоме графство на Волині

Файний подкаст розповів про колись відоме графство на Волині

Палац Браницьких у Любомлі славився розкішним життям, але, як і багато пам‘яток архітектури, постраждав від рук радянської влади. Вціліло лиш одне крило з-поміж великого палацового комплексу. Утім, цінність історичної будівлі від цього не втратилася.

Про цю пам’ятку історико-культурної спадщини розповідаємо у новому епізоді Файного подкасту linktr.ee/volyncastles. Наш співрозмовник – Олександр Остапюк з Любомльського краєзнавчого музею.

Відомо, що рід Браницьких був одним із найвідоміших на Волині. Резиденція родини Браницьких входила до палацово-паркового ансамблю, збудованого у другій половині 18  століття.

«Францішек Ксаверій Браницький побудував у Любомлі великий палац та парк, де проводив своє дозвілля. З того часу місто називалося Любомльським графством. Побудував на площі ринок торгові ряди, провів меліорацію, почав закріпачувати міщан», — розповідає краєзнавець.

Зокрема, щоб здивувати своїх гостей, Ксаверій проклав від палацу до площі Ринок оригінальну доріжку, складену з кінських зубів. Це невелика відстань – 150 метрів.

«У палаці вирувало активне життя, відбувалися прийоми іменитих гостей, проводилися бали, зароджувалися політичні інтриги», — зазначає пан Олександр.

У випуску також йтиметься про:

  • стан архітектурної пам’ятки та перспективи її збереження;
  • історію Любомля та роль родини Браницьких у ній;
  • як виглядав оригінальний палац і як приймав гостей;
  • що ще цікавого подивитися туристам, які завітають у древній Любомль.

Запрошуємо почути більше про палац у Любомлі у нашому подкасті за посиланням: https://on.soundcloud.com/Bg2y24t1AtXhcYBd8

Проєкт втілюється ГО Волинська Фундація за підтримки Український культурний фонд.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Тадеуш Догналік, або незаслужено забутий фотограф зі Львова

Бєщади, полонина Царинська. Автор Т. Догналік. Джерело: CFK PTTK
Бєщади, полонина Царинська. Автор Т. Догналік. Джерело: CFK PTTK

Серед відомих галицьких фотографів, котрі були закохані в гори, можна назвати Олександра Пежанського, Миколу Сенковського, Юліуша Дуткевича, Зиґмунта Клеменсевича, Адама Ленкевича, Яна Ярошинського, Мечислава Орловича та багатьох інших. Їхні світлини дарували галичанам прекрасний світ гірської природи, знайомили з церквами, скелями, водоспадами, давали уявлення про життя, традиції, вбрання горян і, звичайно, заохочували до подорожей.

Якось так сталось, що до гурту відомих митців світла і тіні не потрапив фотограф Тадеуш Догналік. Його прізвище зустрічається тільки під світлинами, але біографія залишається нерозкритою.

З квартального видавництва Польського Туристично-Краєзнавчого товариства (далі – ПТТК) “Gościniec” 2007 можна дізнатись, що Тадеуш Догналік (Народився 1908 у Львові – помер 1992 в Варшаві) був професором, викладачем романістики, гірським туристом, членом Польського Татранського Товариства (ПТТ) з 1934 р., Польського Краєзнавчого Товариства (ПКТ) з 1935 р., ПТТК з 1951 р., почесним членом ПТТК з 1985 р. Тут треба пояснити, що почесний член ПТТК – це найвища відзнака, яка присуджується рядовим членам товариства, що зробили особливий внесок у розвиток туризму та краєзнавства в Польщі. Також в квартальнику згадуть, що усі свої колекції світлин Догналік подарував Центру Краєзнавчої фотографії (CFK PTTK) у м. Лодзь (Польща), а також те, що він був фотографом, зокрема, подорожей Мечислава Орловича.

Кожен, хто цікавився біографією і діяльністю Мечислава Орловича, погодиться, що бути фотографом його подорожей безумовно було найвищою нагородою в житті Догналіка. До речі, автором фото М. Орловича у Вікіпедії є Тадеуш Догналік.

Як кожен фотограф він рідко потрапляв у кадр, а якщо і потрапляв, то губився у натовпі туристів. Проте є світлина, на якій всього лиш чотири постаті і всі підписані. Зліва стоїть молодий 26-літній Тадеуш Догналік, далі – М. Міллер, М. Орлович і Є. Парчевський.

Водоспади Зимної Води у Словацьких Татрах, 1934 р. Автор Ян Ярошинський. Джерело: Т. Ковалик «Серпневі мандрівки Мечислава Орловича»
Водоспади Зимної Води у Словацьких Татрах, 1934 р. Автор Ян Ярошинський. Джерело: Т. Ковалик «Серпневі мандрівки Мечислава Орловича»

Тепер, завдяки окулярам і характеристичній зачісці, не складно впізнати Догналіка на інших фотографіях. На наступній світлині, знову ж авторства Яна Ярошинського, бачимо групу туристів перед притулком в Славському. Зліва – Мечислав Орлович, а крайній справа – Тадеуш Догналік.

Мандрівна група М. Орловича в Славському, 1936 р. Автор Ян Ярошинський. Джерело: CFK PTTK
Мандрівна група М. Орловича в Славському, 1936 р. Автор Ян Ярошинський. Джерело: CFK PTTK

На наступному фото бачимо знову групу туристів. Підпис свідчить, що автор цієї знимки Догналік, але очевидно, що Тадеуш сидить поряд з М. Орловичем позаду дівчат.

Мандрівники М. Орловича, 12.08.1938 р. Автор Т. Догналік (?). Джерело: CFK PTTK
Мандрівники М. Орловича, 12.08.1938 р. Автор Т. Догналік (?). Джерело: CFK PTTK

Придивіться іще раз до цього симпатичного хлопця і ви погодитесь з моїм припущенням.

Колаж з трьох попередніх світлин для порівняння
Колаж з трьох попередніх світлин для порівняння

Іще на одній світлині мандрівників на вокзалі в Яремче найлегше впізнати М. Орловича, завдяки його дивакуватій шапці – він стоїть другим справа. Натомість другий зліва – Т. Догналік.

Орлович з туристами в Яремче, 1935 р. Автор Ян Ярошинський. Джерело: wikipedia
Орлович з туристами в Яремче, 1935 р. Автор Ян Ярошинський. Джерело: wikipedia

Мечислав Орлович – видатний польський мандрівник і краєзнавець – за своє життя пройшов приблизно 140 тисяч кілометрів. При цьому він настільки успішно заохочував людей до своїх мандрівок, що створений ним у Львові Академічний Туристичний Клуб почав складати неабияку конкуренцію відомим загальнопольським товариствам, як от ПТТ і ПКТ. М. Орлович теж робив фотографії, але увесь його спадок згинув у пожежі під час Варшавського повстання 1944 року. Натомість більшість світлин Т. Догналіка, які можна знайти в інтернеті, на жаль, дуже кепської якості, тому що вони зіскановані з праці Томаша Ковалика «Серпневі мандрівки Мечислава Орловича», виданої у 1989 р. у Варшаві.

Подорожі М. Орловича були прерізними – одно- і багатоденними, на вузькоколійках, дарабах і пішки. Найбільш славними в історії туризму стали багатоденні серпневі мандрівки, про що свідчать дати під багатьма фотографіями.

Група М. Орловича біля мотодрезини в Мислівці, серпень 1938 р. Автор Т. Догналік. Джерело: FB
Група М. Орловича біля мотодрезини в Мислівці, серпень 1938 р. Автор Т. Догналік. Джерело: FB
Мандрівка на дарабах по Черемошу під керівництвом М. Орловича, 13.08.1938 р. Автор Т. Догналік. Джерело: CFK PTTK
Мандрівка на дарабах по Черемошу під керівництвом М. Орловича, 13.08.1938 р. Автор Т. Догналік. Джерело: CFK PTTK
Сплав дарабами по Черемошу. Автор Т. Догналік. Джерело: Т. Ковалик «Серпневі мандрівки Мечислава Орловича»
Сплав дарабами по Черемошу. Автор Т. Догналік. Джерело: Т. Ковалик «Серпневі мандрівки Мечислава Орловича»

У своїх краєзнавчих подорожах М. Орлович обов’язково цікавився храмами. Сучасники згадували, що не було такої святині, щоби Орлович не знайшов ключ від церкви та не заліз на дзвіницю, щоби описати старовинний дзвін. Решта групи чекала, а присутні в подорожі фотографи робили свою справу. Отож, збереглись дві чудові світлини церкви і дзвіниці у с. Бистриця Надвірнянського району авторства Т. Догналіка.

Церква з дзвіницею в Бистриці. Поштівка, видавництво Książnica-Atlas, Львів. Автор Т. Догналік, 1939 р. Джерело: rescarpathica.pl
Церква з дзвіницею в Бистриці. Поштівка, видавництво Książnica-Atlas, Львів. Автор Т. Догналік, 1939 р. Джерело: rescarpathica.pl
Дзвіниця в Бистриці. Автор Т. Догналік. Поштівка зі збірки Моніки Соболевської
Дзвіниця в Бистриці. Автор Т. Догналік. Поштівка зі збірки Моніки Соболевської

Звичайно етнографія теж була елементом краєзнавчих досліджень і фотографи не оминали увагою побут, господарські роботи, святкові події і просто вбрання горян, фіксуючи усе це для наступних поколінь.

Гуцули з Микуличина. Автор Т. Догналік. Джерело: CFK PTTK
Гуцули з Микуличина. Автор Т. Догналік. Джерело: CFK PTTK

Гірські притулки (пол. схрониська) теж звичайно потрапляли на світлини і тепер являють собою історичні свідоцтва розвитку туризму в наших Карпатах. До прикладу, на двох наступних світлинах – притулок під Довбушанкою. Перший притулок існував у 1-й половині 1930-х років і був просто мисливською хаткою на полонині Нижній, адаптованою під потреби туристів. У 1936 р. неподалік в долині р. Зубринка рушило будівництво нового притулку, значно більшого і комфортнішого. Будівлю було закінчено у 1939 році, але подальшу його долю обірвала війна. Цікаво, що це місце досі називається Новобудова.

Притулок під Довбушанкою. Автор Т. Догналік. Джерело: gorskieopowiesci
Притулок під Довбушанкою. Автор Т. Догналік. Джерело: gorskieopowiesci
Притулок під Довбушанкою. Автор Т. Догналік. Джерело: gorskieopowiesci
Притулок під Довбушанкою. Автор Т. Догналік. Джерело: gorskieopowiesci

На наступних світлинах бачимо притулок під Смотричем в Чорногорі і групу туристів (четвертий справа – М. Орлович) при вході до притулку на полонині Рущині в Ґорґанах. Перше фото цікаве тим, що на ньому зафіксовано момент будівництва притулку.

Кожен гірський волоцюга погодиться, що цих двох притулків шалено бракує на так популярних туристичних маршрутах у Ґорґанах і Чорногорі.

Притулок під Смотричем (Джерело: CFK PTTK) і на пол. Рущині під Сивулею. Автор Т. Догналік. (Джерело: wikimedia)
Притулок під Смотричем (Джерело: CFK PTTK) і на пол. Рущині під Сивулею. Автор Т. Догналік. (Джерело: wikimedia)
Притулок під Смотричем (Джерело: CFK PTTK) і на пол. Рущині під Сивулею. Автор Т. Догналік. (Джерело: wikimedia)
Притулок під Смотричем (Джерело: CFK PTTK) і на пол. Рущині під Сивулею. Автор Т. Догналік. (Джерело: wikimedia)

Не менш цікавою є світлина, на якій можна оцінити наскільки великим і гарним був притулок Заросляк до його радянської перебудови.

Туристи з М. Орловичем біля притулку на Заросляку. Автор Т. Догналік. З архіву COTG
Туристи з М. Орловичем біля притулку на Заросляку. Автор Т. Догналік. З архіву COTG

Ґорґани попри свою неприступність завжди притягували до себе увагу туристів і науковців. Мандрівки М. Орловича поєднували в собі туризм і краєзнавство. Туристи деколи збирали зразки рослин і каміння для наукових закладів, а фотографи робили знімки, які потім доповнювали наукові дослідження, а також презентувались на виставках або ставали джерелом доходів, якщо з них робились поштові картки.

Ґропа і Дурня у масиві Братківської з перевалу Пантир, серпень 1936 р. Автор Т. Догналік. Джерело: poliart.biz
Ґропа і Дурня у масиві Братківської з перевалу Пантир, серпень 1936 р. Автор Т. Догналік. Джерело: poliart.biz

У місячнику ПКТ ZIEMIA Rok 1938 у статті “Кедровим шляхом Ґорґан” М. Орлович написав: «У 1936 р. я перейшов Ґорґани на чолі мандрівки Варшавського відділу Польського Краєзнавчого Товариства. Професор Тадеуш Догналік з Ярослава виконав тоді кільканадцять гарних фотографій кедрів і кедрового лісу – з його світлин походять ілюстрації до цієї статті».

Наступна світлина «Ґорґани. Кедри на тлі Ґрофи» була опублікована у цій статті, а водночас з’явилась на поштівках, які деколи можна зустріти на інтернет-аукціонах.

Ґорґани. Кедри на тлі Ґрофи, 1938 р. Автор Т. Догналік. Джерело: poliart.biz 
Ґорґани. Кедри на тлі Ґрофи, 1938 р. Автор Т. Догналік. Джерело: poliart.biz

Деякі довоєнні світлини досі є джерелом для науковців, котрі аналізують зміни, що відбулись за останнє століття з рослинним світом Карпат. Мова не про вирубки лісу або будівництво гірськолижних комплексів, а про натуральні природні процеси. На наступній світлині помітно, що гірська сосна (жереп) значно розрослась і, скажу вам, що деякі ґорґанські вершини раніше були значно доступніші, а тепер жереп часто-густо є непрохідною перешкодою для мандрівників.

 Орлович на г. Таупіш на тлі Сивулі, 1938 р. Автор Т. Догналік. Джерело: wikipedia.
 Орлович на г. Таупіш на тлі Сивулі, 1938 р. Автор Т. Догналік. Джерело: wikipedia.

А от світлина Т. Догналіка з т. зв. “Аркою Шептицького” при вході до резервату кедрової сосни стала основою для відновлення цієї арки, яка не збереглась до наших часів. Про її відбудову можна прочитати тут.

Арка Шептицького, 1939 р. Автор Т. Догналік. Джерело: wikimedia
Арка Шептицького, 1939 р. Автор Т. Догналік. Джерело: wikimedia

Можливо, найціннішою світлиною Т. Догналіка (я б сказав – його зоряним часом) є фотографія, на якій ми бачимо М. Орловича, письменника С. Вінценза і війта Жабйого-Верховини П. Шекерика-Дониківа.

М. Орлович, С. Вінценз і П. Шекерик-Доників. Автор Т. Догналік. З архіву COTG
М. Орлович, С. Вінценз і П. Шекерик-Доників. Автор Т. Догналік. З архіву COTG

У серпні 1939 року, коли Німеччина вже вимагала від Польщі місто Ґданськ, Мечислав Орлович – з вірою в силу польського війська – організував довгу подорож в гори. Почавши зі Сколього, він закінчив її аж у Верховині. Мандрівка тривала від 6 до 28 серпня, а пройдений маршрут вважався класичним для Східних Карпат. Туристів зібралось досить багато, тож часом треба було ділити їх на частини і тоді одна з груп мандрувала під керівництвом Тадеуша Догналіка. Це була остання подорож Орловича і Догналіка по території нинішніх Українських Карпат (karpaccy.pl/Plaj_01).

Після закінчення ІІ світової війни М. Орлович організував багато мандрівок в Судети, Мазури і по теренах Великопольщі. Працюючи у державному Комітеті до справ туризму, він доклав значних зусиль до покращення туристичної інфраструктури і ремонту існуючих притулків. При цьому одним з його найближчих співробітників надалі залишався Тадеуш Догналік.

На сайті fotopolska.eu можна переглянути декілька післявоєнних світлин Догналіка (більшість не гірської тематики), з яких я представлю тільки дві – на них Догналік у 1950-60 роки дивився з польських Бєщад на недосяжні для нього, але так кохані Українські Карпати.

Вид з бєщадського Кшеменя на Галич, вдалині видніється Пікуйський хребет. Автор Т. Догналік. Джерело: CFK PTTK
Вид з бєщадського Кшеменя на Галич, вдалині видніється Пікуйський хребет. Автор Т. Догналік. Джерело: CFK PTTK

Сподіваюсь, що ця публікація стане поштовхом для вивчення діяльності Тадеуша Догналіка і для відкриття його фотографічного спадку з «потаємних» не оцифрованих архівів.

Автор: Zommersteinhof

Гості з Києва, Польщі й Німеччини: 29 вересня у Львові стартують “Контрасти”

Гості з Києва, Польщі й Німеччини: 29 вересня у Львові стартують "Контрасти"

Пульсує, запускає всі процеси і дає змогу відчувати життя на повну! Ми переконані, що так працює культура. Активізує небайдужих шукати в неосяжній глибині наших традицій і новаторства, нестримно креативити і досліджувати — однак залишаючись правдивим перед собою. Культура рухає світ з шаленою швидкістю, повнокровно тече у розмаїтому сьогоденні та змушує знайомитись з українським якнайскоріше. Саме на візіях українського фокусується сьогодні Львівська національна філармонія.  

29-й раз, з 29 вересня по 8 жовтня відбуватиметься Міжнародний фестиваль сучасної музики “Контрасти”. Тема фестивалю — “Pulsus”. Цьогоріч у програмі 14 подій 10-денного маратону знані колективи Львова, гості з Києва, Польщі й Німеччини приготували твори-перлини, які нечасто лунають навіть на наших сценах. 

29.09/ 19:00.  КОНТРАСТИ 29. ВІДКРИТТЯ ФЕСТИВАЛЮ

Відкриватиме фестиваль Національний ансамбль солістів “Київська камерата” і звісно ж, майстерності цьому колективу не позичати, адже дуже часто саме він ставав першовиконавцем композицій наших сучасників. Програма пропонує зануритись у круговерть музичної України нашого часу: від Карабиця до Алмаші, Козаренка й Цепколенко, шістдесятників Грабовського та Сильвестрова, й — звісно ж — до особливого Станковича.

30.09/ 18:00. ВАЛЕНТИНУ СИЛЬВЕСТРОВУ – З ПОШАНОЮ

Валентин Сильвестров – це безперечно геній, композитор, один з найвідоміших українських  митців у світі, з яким нам пощастило жити в один час. В День народження композитора, 30 вересня піаністка Віоліна Петриченко разом з меццо-сопрано Лілією Нікітчук та Академічним симфонічним оркестром Львівської національної філармонії на чолі з Володимиром Сивохіпом виконають низку творів Валентина Сильвестрова у Львівській національній філармонії, серед яких премʼєра – цикл “Пʼять мелодій на Новий Рік”.

1.10/18:00. КОНТРАСТИ 29. ДІАЛОГ ЗІ СКОРИКОМ

На честь корифея новітньої української музики у 2021 році з’явився Конкурс, що відзначає здобутки видатної школи геніального Скорика і заохочує композиторів писати більше й краще. Вже вдруге Конкурс знайшов своїх переможців — майстерних, амбітних, і по-особливому талановитих: Юрія Пікуша, Ренату Сокачик та Нікіту Іванченка. Виконають і твір лауреатки ІІ премії минулої едиції Конкурсу, Надії Курінної. Провідником у всесвіт кожного автора стане Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії під орудою відомого польського диригента Вінсента Козловського. Солюватимуть незрівнянні Артем Полуденний, Назар Стець та Оксана Литвиненко.

2.10/19:00. КОНТРАСТИ 29. SILENZIO DAL DOLORE

Всім знайомий той момент мовчання від скорботи, тихих роздумів й задуми, елегійного споглядання й молитовності. Цей вечір на фестивалі присвячений істині, що кожну хвилину тремтить в думках кожного українця. Заради нашого існування, музики й дитячого сміху, що далі звучать довкола, хтось щоденно віддає життя. Хтось — це наші героїчні захисники, чиї імена будуть викарбувані на граніті, а зараз пульсують гірким болем в наших серцях. У виконанні камерного оркестру “Віртуози Львова” музика Васкса, Пасічника, Станковича, Сіренко, Скорика, Фроляк та Гаврилець.

3.10/19:00. КОНТРАСТИ 29. БАРВІНСЬКИЙ & СКОРИК

Львів – місто, яке історія обрала для перетину шляхів та доль, на вулицях якого живуть легенди та спогади про його героїв та геніїв. Край, що береже спогади про патрона філармонії Мирослава Скорика та фенікса української музики – Василя Барвінського. Без їх музики складно уявити й фестиваль “Контрасти”, на якому звучали повернені твори Василя Барвінського та премʼєри Мирослава Скорика. Програма четвертого концерту фестивалю є діалогом двох митців, крізь призму виконання талановитими українськими музикантами: скрипалькою Наталією Гордєєвою, віолончелістом Максимом Римарем та піаністкою, солісткою філармонії Віоліною Петриченко.

4.10/19:00. КОНТРАСТИ 29. СЕСТРИ. МУЗИ

Вони показали якою може бути музика Незалежності, яким багатим є її коріння, якими модерними, багатогранними та потужними зростають її плоди. Кажуть, що між рідними людьми є вищий ментальний звʼязок, музика сестер-композиторок Ганни Гаврилець та Богдани Фроляк – це пошук нових стежок в українській музиці, від її сакрального першопочатку, відлуння народних пісень рідного Прикарпаття до наднових композиторських експериментів.

5.10/17:00  КОНТРАСТИ 29. ПРЕПАРОВАНІ ЛАНДШАФТИ

Концертна зала Дому звуку (вул. Князя Романа, 6)

Організатори фестивалю впевнені, що саме звучання власного твору в професійному виконанні на великій сцені є необхідним для молодих композиторів поштовхом до творення.

На цей раз студенти-композитори випробовуватимуть поєднання препарованого фортепіано та електроніки. Початкова ініціатива зі створення цих творів зародилась в рамках курсу композиторських технік XX-XXI століття і поступово переросла у повноцінний творчий проєкт.

5.10/19:00. КОНТРАСТИ 29. АКАДЕМІЯ

Неперевершена гармонія камерної музики лунатиме 6 жовтня — це буде концерт-сплав мудрого досвіду — і свіжих молодечих сил: відомий  Львівський камерний оркестр “Академія” виступить із солістами нової генерації Станіславом Паращуком та Павлом Янушевським. Програма включає лише авангардні твори й прем’єри, що залишають слухачів в захваті: твори Коффлера, Скорика, Камінського, Керімова та Курилєвіча.

6.10/19:00. КОНТРАСТИ 29. CONCERTO GROSSO З ПОЗИТИВОМ

У проєкті Євгена Петриченка «Concerto Grosso з позитивом» фокусом уваги стане саме сьогодення, яке щомиті змінюється на краще завдяки особливим людям. Цих світлих людей легко розгледіти в суцільній темряві, адже вони є агентами змін та ініціаторами новацій у суспільстві. Вони — дерева, вони — творці, вони — пасіонарії. Цей проєкт — про творців прекрасного в часи жахливого, про світло в часи суцільної темряви, про позитив у часи тотального негативу. Виконавці — новостворений, але по-особливому професійний Liatoshynskyi Capella: Early Music Ensemble Національного будинку музики (Київ).

7.10. КОНТРАСТИ 29. ПУЛЬС-МАРАТОН

16:00 / KUNE / TOGETHER

Незважаючи на всі наші кордони та відмінності, всупереч усім течіям, ми є і завжди будемо разом (“Kune” на есперанто), щоб жити і ділити одну планету. Музика має надзвичайну здатність об’єднувати культури і торкатися людей, звідки б вони не походили. В програмі представлено один твір французького митця Арно Фільона, де поєднуються близько 50 мов. Вони взаємодіють, щоб оспівати наш світ, мир, сьогодення, любов чи смерть, через тексти, в яких кожен знайде шлях до гармонійного “нас”.

18:00 / ВАЛЕНТИН БІБІК: СОНАТИ Й ІНТЕРМЕЦЦО

Кажуть, що найкраще з новим містом може познайомити людина, яка це місто справді любить. Цього вечора «Контрасти» пропонують пізнати Харків через майстерність двох його митців: несправедливо забутого композитора минулого століття та піаніста, який досліджує музику рідного міста, Валентина Бібіка та Максима Шадька.

19:30 / ІНТЕРМЕДІЯ

Передостанній концерт фестивалю взяв на себе найбільшу кількість світових премʼєр, а також візію максимально обʼємно представити музику останнього століття. Невипадково предметом програми стала мініатюра – символ років, коли часу стало надто мало, а інформації забагато, тож все, навіть медитативний спокій потребувало нового формату.

Ці короткі та різні емоційно пʼєси подібно до інтермедій у фугах: зʼєднуватимуть, або ж навпаки – розділятимуть, доповнюватимуть та заперечуватимуть погляди одна одної, залучатимуть вас до внутрішнього діалогу та пошуку відповіді на питання: як в цій багатоманітності віднайти своє?

Композитори: Лозова, Беріо, Дональд Юй, Хермоза, Мануляк, Сегін

21:00/ DUO SONORO

Програми «Duo Sonoro» вже не вперше обʼєднують цілковиті протилежності. На цей раз програма дуету – оригінальний та обʼємний погляд на музику другої половини ХХ століття. Якими були в ці роки Україна, Угорщина, Японія, Естонія, Польща, якими їх почули композитори, чиї імена згодом стали символами цих країн?

Композитори: Загорцев, Куртаґ, Сильвестров, Такеміцу, Іщенко, Тююр, Лютославський

8.10 / 18:00. КОНТРАСТИ 29. ЗАКРИТТЯ ФЕСТИВАЛЮ. СИНЕРГІЯ

Пульс “Контрастів” – це синергія биття сердець Концертного залу імені Станіслава Людкевича: усіх композиторів, твори яких прозвучали в програмах. Солістів, чиї інтерпретації виходили за межі слова “виконання”. Оркестрів, під егідою яких формувались шедеври.

Академічний симфонічний оркестр INSO-Львів виступить на Закритті «Контрастів» з особливою програмою. Цьогоріч до постійного хедлайнера Фестивалю доєднається відома українська альтистка Катерина Супрун та польський диригент, один із найкращих у своєму поколінні, Вінсент Козловський.

Композитори: Пендерецький, Азарова, Щетинський, Козловський

Ольга МАКСИМ’ЯК

«Всі дивляться на Україну». У Львові відбудеться ВЕЖА — головний фестиваль архітектури в країні

«Всі дивляться на Україну». У Львові відбудеться ВЕЖА — головний фестиваль архітектури в країні

V Міжнародний фестиваль архітектури та мистецтв ВЕЖА відбудеться у Львові напередодні Міжнародного дня архітектора з 29 вересня по 1 жовтня 2023 р. Цьогорічне гасло події: «Час України», а його головні герої — українські архітектори й архітекторки, котрі представляють свою Батьківщину в світі. Їхні відомі європейські колеги приїдуть на фестиваль підтримати, поділитися досвідом і вивчити українські реалії.

Серед заходів фестивалю: лекції та воркшопи, презентації нових українських об’єктів, екскурсії та пленери, нетворкінг і дискусії. На ВЕЖІ три головних локації, кожен день нова. Це, власне, Центр архітектури, дизайну та урбаністики «Порохова ВЕЖА» в самому центрі Львова, де фестиваль розпочався у 2018 році, й куди він остаточно повертається. В свої часи це була одна з найзахищеніших будівель у Львові із стінами до трьох метрів завширшки, тому досі може надати додатковий захист на випадки повітряної тривоги. На другий день запрошують у пам’ятку архітектури XV століття — Свірзький замок, 45 км від Львова. В останній день фестиваль завітає спортивно-розважального центру Leoland, до 2023 року відомого як палац спорту «Україна». Організатори фестивалю описують ВЕЖУ як головний щорічний захід української архітектури, який буде цікавий не тільки архітекторам.

Богдан Гой та Ангеліна Єфименко - архітекторка, арт-менеджерка фестивалю
Богдан Гой та Ангеліна Єфименко – архітекторка, арт-менеджерка фестивалю

На фестиваль ВЕЖА, заснований членами Львівської спілки архітекторів й підтриманий Національною спілкою архітекторів України, вже п’ять років збираються архітектори зі всієї України та іноземні гості, розповідають організатори.

«Послухати колег, поділитися думками, просто поспілкуватися, — перелічує приводи завітати на ВЕЖУ архітектор, голова Львівської спілки архітекторів Микола Шеремета. — Це вартує, щоб поїхати на 3 дні до Львова. Комусь цікаві лекції, комусь — воркшопи, іншим — екскурсії. Й локації дуже різні — комусь зручна «Порохова вежа», бо в самому центрі, комусь цікава подорож в Свірж, а в когось буде нагода, нарешті, подивитися, що там за Leoland побудували. Для нас важливе різноманіття можливостей, бо це розширює авдиторію, привертає увагу до української сучасної архітектури й до архітектурної спадщини».

Лейтмотив ВЕЖІ 2023 — «Час України». Це означає фокус на вікні можливостей, яке відкрилося зараз для України в світі — не тільки отримати допомогу й підтримку від інших країн, але й показати світові своє найцінніше — талановитих людей. На фестивалі важливими гостями будуть саме українські архітектори й архітекторки, які найяскравіше презентують Україну в світі. Одна з них — власниця і архітекторка архітектурного бюро С.Бабушкіна, голова дисциплінарної комісії АП НСАУ, архітекторка у МАНУ Катерина Романенко. Бюро С.Бабушкіна разом з Норманом Фостером проєктувало реконструкцію Європейської площі в Києві. А зараз Катерина Романенко, після низки проєктів у Німеччині, працює в Барселоні й представляє НСАУ й Україну в чисельних архітектурних конференціях.

Відвідувачі міжнародного фестивалю архітектури та мистецтв ВЕЖА
Відвідувачі міжнародного фестивалю архітектури та мистецтв ВЕЖА

Також вкотре на фестиваль завітає засновниця власної архітектурно-проєктної групи, заступниця голови архітектурної палати НСАУ Анна Кирій, яка розкаже про перше для України з 2014 року представлення на Венеційській архітектурній бієнале. Архітекторка була однією з головних критикинь скандального законопроєкту №5655 про реформу містобудування. Зараз проєкт відкликаний, а сама Анна Кирій працює в робочій групі при Верховній Раді над новим містобудівним кодексом.

Інші архітектори, котрі працюють в Україні, традиційно презентують найцікавіше з об’єктів, які, попри вторгнення, все одно зводяться в різних містах держави: Львові, Києві, Дніпрі, Харкові, обговорять повоєнну відбудову й збереження архітектурної спадщини.

«Яскравий приклад — замок у Свіржі, який майже 30 років був закритий. Наразі він доступний для відвідування, там працює молодь, розвиває його як культурно-мистецький центр, куди щотижня приїжджає багато людей. Другий день фестивалю ми проводитемо там, крім екскурсій, виставкові події, інсталяції, перформанси, — розповідає архітекторка, директорка Центру архітектури, дизайну та урбаністики “Порохова Вежа” Ангеліна Єфименко. — Свірзький замок — унікальна пам’ятка архітектури, яка потребує уваги. Звісно, зараз в Україні багато об’єктів зруйновано, але це не може бути приводом для того, щоб не піклуватися про ті будівлі, в які, на щастя, не потрапила ракета. В замку багато зроблено, але ще більше треба зробити. Зараз Національна спілка архітекторів активно веде роботу щодо його розвитку. Сподіваємося, фестиваль приверне до нього ще більше уваги, як і до «Порохової вежі», бо як культурно-мистецькі центри їх треба реставрувати й розвивати. Ми знаємо, як виглядають, як працюють такі інституції в Європі».

Відвідувачі міжнародного фестивалю архітектури та мистецтв ВЕЖА
Відвідувачі міжнародного фестивалю архітектури та мистецтв ВЕЖА

Про це, серед іншого, розповідатимуть іноземні учасники фестивалю — цього року на фестиваль запрошена дуже потужна за іменами когорта архітекторів і митців:

  • Александр Яніцький (Alek Janicki) — польский митець, який, серед іншого, зробив інсталяцію-перформанс Black Satori («Чорне дзеркало») в Свіржі в межах Вроцлавського бієнале 2023,
  • Пьотр Кухач (Piotr Chuchacz) — відомий польський архітектор, який до кінця 2022 року очолював Палату архітекторів Польщі, тому особисто зустрічав українських біженців-архітекторів і допомагав їм залишатися корисними в професії;
  • Фабіо Гріллі (Fabio Grilli) — італійський архітектор, старший менеджер з проєктування у EMMAR (Дубаї, ОАЕ) — найбільшої девелоперської компанії всього арабського світу.
Експозиція міжнародного фестивалю архітектури та мистецтв ВЕЖА
Експозиція міжнародного фестивалю архітектури та мистецтв ВЕЖА

Відвідати фестиваль ВЕЖА можна буде безкоштовно, якщо зареєструватися до 20 вересня включно. Але на кожну подію треба реєструватися окремо — деякі форми вже відкриті, а слідкувати за початком реєстрації на всі події організатори радять на сайті фестивалю. Серед іншого, радять звернути увагу на воркшоп «Зелені легені Львова», який відбудеться 26-28 вересня — до початку фестивалю. Його ідейником є Андрій Ігнатюк (керівник архітектурно-проєктної компанії “5f studio”), а кураторкою — Соломія Коник-Щегольська. Одним з т’юторів буде Мартен Дюплант’є — архітектор та урбаніст, президент Асоціації Architecture et Maîtres d’Ouvrage (Париж, Франція). А також на низку екскурсій по цікавих об’єктах, серед яких: логістичний комплекс «Львівський порт», унікальний проєкт з ревіталізації — Арт-центр «Фабрика повидла», храм Згромадження отців оріоністів, який спроектував Маріо Ботта — тут також пройде воркшоп з архітектурної фотографії від відомого німецького фотографа Йохана Зердуна (Yohan Zerdoun).

«Зараз архітектура переживає новий цикл — особливо це відчувається на Заході України, де дуже багато роботи прямо зараз. Потроху повертається до життя Київ і Дніпро, чекають на майбутню відбудову Харків, Одеса, колись, сподіваємося, дуже швидко, будемо відновлювати міста Донбасу. Багато, що треба побачити, обговорити. Особливо зараз, коли всі дивляться на Україну, — вважає один з співзасновників фестивалю, архітектор Богдан Гой. — ВЕЖА — єдиний архітектурний фестиваль, що зберігся під час війни. І став ще більш важливим. Ми це побачили в минулому році, коли була можливість обережно обмінятися думками. А сьогодні ми впевнено дивимося у майбутнє. В нас є імпульс до роботи, треба його осягнути й ставати до роботи».

Французький архітектор Мартен Дюплантьє
Французький архітектор Мартен Дюплантьє

Локації фестивалю ВЕЖА:

Порохова ВЕЖА (вул. Підвальна, 4)

Будинок архітектора, а зараз це ще й Центр архітектури, дизайну та урбаністики, який завжди залишає після себе нові цікаві враження. Саме тут вже за традицією проходитиме ПЕРШИЙ день фестивалю. Адже якраз із цієї будівлі колись давно все почалось, і цього року фестиваль повертається у свій звичний режим.

Замок Свірж (с. Свірж, Львівська область)

Свірзький замок – це не лише унікальна історична споруда і пам’ятка архітектура, а й культурно-мистецький центр. Для фестивалю ВЕЖА важливо, аби один із днів проходив саме тут, адже ця локація щоразу відкривається для кожного по-новому.

Leoland (вул. Мельника, 18)

Leoland – новий освітньо-спортивний центр розваг для всієї сім’ї та новий цікавий архітектурний об’єкт. ВЕЖА — перша подія в івент-холі центру.

Наталка СТУДНЯ

Латинські написи нового часу на будівлях Львова

Бог Сатурн на будинку «Пір року» (фото Тетяна Жернова, 2015 рік)
Бог Сатурн на будинку «Пір року» (фото Тетяна Жернова, 2015 рік)

Звичай прикрашати житло крилатими виразами й різноманітними сентенціями філософського змісту існує у Львові віддавна. Досить пригадати «Докторську кам’яницю» на площі Ринок № 28, споруджену наприкінці 16-го сторіччя для міського радного лікаря Гепнера, у якій обидва портали й наличники усіх вікон оздоблюють латинські написи. На третьому поверсі зліва направо: «Гідний не заздрить нікому», «Цнота перемагає все» та «Пошана – нагорода цноті»; на другому поверсі – «Де благодать, там Бог», «Де надлишки, там гріх», «Де багатство, там приятелі». Над головним (середнім) порталом – «Бог мій і все», над входом зліва – дуже характерна для епохи Ренесансу фраза «Ніколи корисне не минається з прекрасним».

Бібліотека на німецькій поштівці 1943 року
Бібліотека Львівської Політехніки на німецькій поштівці 1943 року

До цієї традиції у житлових та громадських спорудах знову повернулися у ХІХ-му сторіччі, під час чергового піднесення матеріального благополуччя міста. Одним з перших написів такого характеру був девіз на фасаді Вищої технічної школи (Політехніки): «Науками й мистецтвами» [або «Наукам і мистецтвам» – прим. ред].  Значно пізніше, вже у 30-х роках двадцятого сторіччя цей звичай продовжили написом на фасаді Технічної бібліотеки, нав’язуючи до книг: «Тут мертві живуть, а німі говорять». Однак, другим за часом після головного корпусу Політехніки будинком, багато декорованим рельєфами роботи Г. Красуцького та латинськими написами, був широковідомий у Львові дім «Пір року» по вулиці Вірменській № 23. Поміж вікнами другого й третього поверхів знаходяться п’ять рельєфів, чотири з яких алегорично відображають пори року, а центральний – римського бога посівів Сатурна, з іменем якого пов’язані уявлення про «золотий вік». Над цим рельєфом вміщено слова «Золотий Сатурн проводив своє життя на землі» з Вергілієвої поеми «Георгіки». Цитати з цієї поеми поміщені й поряд зі сценами праці в різних порах року. Крайній зліва рельєф має напис «Весна», а під ним: «То ж не барися: ниву масну – щойно рік поведе свої місяці перші хай переорюють дужі воли». Наступний рельєф «Літо» супроводжується словами «8 спеку треба стинати хліба золотії, в спеку зерно молотити сухе на току». Сцену осіннього виноробства доповнюють слова «Осінь барвисті дарує плоди. Обігріті на сонці схили, куди не поглянь, соковитим ряхтять виноградом». І, нарешті, «Зиму» характеризують слова «В холоди землероби живуть урожаєм, й весело бенкетують поміж собою». Поміж третім й четвертим поверхами знаходяться рельєфні зображення знаків зодіаку з числами місяців, у які вступає в силу дія того чи іншого знаку. Суттєвим доповненням цілої картини є горельєфні зображення двох журавлів на рівні вікон четвертого поверху, біля лівого з яких написано «Провіщує весну», а з протилежного боку – «Повертає зиму».

Декор будинку на Вірменській, 23 (фото Тетяна Жернова 2015 рік)
Літо на будинку «Пір року» (фото Тетяна Жернова 2015 рік)
Осінь на будинку «Пір року» (фото Тетяна Жернова 2015 рік)
Зима на будинку «Пір року» (фото Тетяна Жернова 2015 рік)

Наприкінці ХІХ-го століття по вулиці Пекарській були споруджені корпуси медичного факультету Львівського університету. На фасадах навчальних корпусів вмістили написи (поновлені у 80-х роках ХХ-го сторіччя): зліва – «Патологія», «Патанатомія», «Профілактична медицина», в центрі – «Фізіологія», «Анатомія», «Гістологія», справа – «Медична хімія», «Гігієна», «Фармакологія». Тут же, на площі перед навчальними корпусами, на фонтані монументі вміщено слова «Безсмертній доблесті лікарів», але як наслідок задавненого, ще сталінських часів, страху від «низькопоклонства перед Заходом» латинську фразу, зрозумілу медикам всього світу, помістили на задній стороні постаменту.

Львівський медичний університет імені Д. Галицького, фото початку XX ст.
Львівський медичний університет імені Д. Галицького, фото початку XX ст.

Не пасли задніх й власники приватних кам’яниць. На багатьох будинках ХІХ-ХХ сторіч зустрічаємо поряд з датою їх спорудження коротеньку абревіатуру «A.D.» (Анно Доміні – року Божого). Характерним прикладом може послужити фасад кам’яниці 1912 року на вулиці Князя Романа № 6. Власник будинку № 14 по вул. Парковій під відомим рельєфом роботи Зигмунта Курчинського побажав мати латинську сентенцію «Неприятелю, обминай мій дім». Однак, у далеко більшій кількості будівель зустрічаємося з лаконічним «Salve» – «Вітаю» (наприклад, на підлозі брам кам’яниць №№ 20 й 22 на вулиці Новий Світ). Характерно,що в часи козаччини ми з цього латинського вітання зробили кальку й означили так стрільбу залпами – сальвами.

Зиґмунд Курчинський. Гладіатор (Паркова, 14). Фото: Ксенія Янко
Зиґмунд Курчинський. Гладіатор (Паркова, 14). Фото: Ксенія Янко

Широко застосовано латину, яка ще три чверті віку тому була більшості медиків загальновідомою, для декорування фасаду «Будинку медиків» по вулиці Конопницької № 3. У техніці сграфіто (продряпування по різнокольоровій штукатурці) поміж вікнами другого й третього поверхів знаходяться написи: «Життя коротке», «Наука довга», «Випадок скороминущий», «Досвід зрадливий» та «Твердження утруднене». Всі ці написи є перекладами афоризмів Гіпократа.

 

Львівський Палац Мистецтв, 2018 р.
Львівський Палац Мистецтв, 2018 р.

У найновіші часи спробою вернутися до давньої традиції, аби видаватися розумнішими й благополучнішими, ніж це є насправді, є написи викарбувані на фасаді нового корпусу Ветеринарної академії – «Тварини, складіть пошану людям» та на вхідній брамі Палацу мистецтв по вулиці Коперника № 17, де з чарівною наївністю латинське «Ars longa» (Наука довга) перетлумачено, як «Мистецтво вічне». (Це один з досить традиційних варіантів перекладу – прим. ред.) Однак, як би там не було, перечислені фрази є свідченням бодай мінімальної причетності Львова до європейської культури.

Ольга НАВАГІНА

Джерело: “Галицька брама”, 2002, квітень-травень-червень, № 4-6(88-90)

У Львові вперше прозвучить новий твір переможця конкурсу ім. М.Скорика Максима Коломійця

Переміститись до основного тексту Перейти до панелі інструментів Фотографії старого Львова » Майстерня Головна Оновлення 0 Newspaper Welcome Plugins Prebuilt Websites System status Updates Theme panel Support My license Jetpack Мій Jetpack Майстерня Налаштування Статистика Akismet Anti-spam Пошук Записи Всі записи Додати новий Категорії Позначки Медіафайли Бібліотека Додати новий Посилання Всі посилання Додати нове Категорії посилань Сторінки Всі сторінки Додати нову Коментарі Cloud templates Reviews Reviews Criteria Emails Зворотний зв'язок Форми відповідей Вигляд Теми 0 Налаштувати Віджети Меню Додатковий код CSS Install Plugins Редактор тем Плагіни Встановлені плагіни Додати новий Редактор плагінів Користувачі Всі користувачі Додати Обліковий запис Вийти Інструменти Доступні інструменти Реклама Імпорт Експорт Site Health 0 Експорт персональних даних Видалення персональних даних Встановлення мережі Налаштування Загальне Написання Читання Обговорення Медіафайли Постійні посилання Конфіденційність Admin Menu Canvas Image Resize PDF Embedder WP Rocket Поширення WP Telegram Yoast SEO 11 повідомлення Загальне Налаштування Інтеграції Інструменти Академія Преміум Тренування Редиректи Підтримка SNAP|AutoPoster Accounts Quick Post Query/Timeline Reposter Settings Log/History Addons Help/Support Bespoke Web Development & Design Services Take your website to the next level with web solutions designed for you! Get free quote Редагувати запис Додати новий Запис відкладено до 20.09.2023 о 08:05. Переглянути запис Додати заголовок Постійне посилання: https://photo-lviv.in.ua/u-lvovi-vpershe-…syma-kolomiytsia/ ‎ p Кількість слів: 371 Чернетку збережено о 16:52:19. Востаннє редаговано: Фотографії Старого Львова, 19.09.2023 о 16:46 Переглянути (відкривається у новій вкладці) Статус: Відкладено Редагувати Редагувати статус Видимість: Публічно Редагувати Редагувати видимість Заплановано на: 20.09.2023 о 08:05 Редагувати Редагувати дату та час SEO: Недоступно Читабельність: Добре Надіслати до Telegram Очистити кеш Видалити У Львові вперше прозвучить новий твір переможця конкурсу ім. М.Скорика Максима Коломійця Натисніть на зображення, щоби редагувати чи оновити Видалити головне зображення Додати нову позначку Розділяйте позначки комами Всеукраїнський композиторський конкурс імені Мирослава Скорика Максим Коломієць Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика концерт переможець Всі категорії Часто використовувані Сучасний Львів і Львівщина Featured Індустріальний Львів Історія А що у сусідів? Анонс Архітектура Будинки міста Відео Війна Вулиці Львова Галереї Львова Залізничний вокзал Замки Львівщини Легенди Львова Львівська періодика Львівський спорт Люди Львова Мистецтво Львова Музеї Львова Невідомий Львів Околиці Львова палаци Львівщини Пам'ятники Львова Панорами Львова парки Львова Пасажі Львова Передмістя Львова Площі Львова Площа Ринок Побут львів'ян Події міста Розкопки у Львові Святковий Львів Старий Львів Театри міста Транспорт Львова Храми Львівщини Храми Львова + Додати нову категорію Формат публікацій Стандартний Відео Аудіо Показати кнопки "Поділитися". SEO Читабельність Schema Соціальні мережі Фокусне ключове словоДопомога по вибору ідеального фокусного ключового слова(Відкриється в новій вкладці браузера) Знайти пов’язані ключові фрази(Відкрити у новій вкладці!) Попередній перегляд як: Мобільний результатРезультат для комп'ютера Попередній перегляд URL: Фотографії старого Львова photo-lviv.in.ua › u-lvovi-vpershe-prozvuchyt-novyy-tvir-peremozhtsia-konkursu-im-m-skoryka-maksyma-kolomiytsia Попередній перегляд назви SEO: У Львові вперше прозвучить новий твір переможця конкурсу ім. М.Скорика ... Перегляд мета-опису: Вер 20, 2023 － Новий твір відомого українського композитора, переможця першого Всеукраїнського композиторського конкурсу імені Мирослава Скорика Максима Коломійця SEO-заголовок Заголовок Сторінка Роздільник Назва сайту Частина посилання Мета-опис Уривок Уривок Уривки є необов’язковими підсумками вашого вмісту, створеними вручну, що можуть бути використані у вашій темі. Дізнатися більше про ручні уривки. Назва Значення Ключ Значення 1 Ключ Значення Додати нове користувацьке поле: Назва Значення Користувацькі поля можуть бути використані щоби додавати додаткові метадані до запису, ви можете використовувати їх у своїй темі. URL to use for links, attachments and %MYURL%: Reset all SNAP data Shorten URL Auto - Post URL will be used Autopost to .... [Select All Accounts] [Unselect All Accounts] [Expand All Accounts] [Collapse All Accounts] [Show Only Selected] [Show All Accounts] Thank you for using Admin Drop Down Menu, a wonderful plugin by Ozh Дякуємо за творчість з WordPress. Версія 6.3.1 Сповіщення Term added. У Львові вперше прозвучить новий твір переможця конкурсу ім. М.Скорика Максима Коломійця • Фотографії старого Львова Нічого не знайдено. Головне зображення Фільтр медіафайлів Фільтр за типом Фільтр за датою Пошук Список медіафайлів Showing 80 of 75166 media items Дії для вибраних медіафайлів

Новий твір відомого українського композитора, переможця першого Всеукраїнського композиторського конкурсу імені Мирослава Скорика Максима Коломійця прозвучить у Львівській національній філармонії 22 вересня Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії у тандемі з відомими солістами –  Марком Комоньком та Яном Романовським виконають “Four Rivers” для двох скрипок і симфонічного оркестру Максима Коломійця. Диригуватиме Володимир Сивохіп.

“Крізь вікно я дивлюсь на свічку на столі. В найтихішу ніч вона палає своїм спокійним полум’ям. Чотири ріки течуть по ній, опоясують, наче сльози за усім що мені дорого. Усім, що не повернути та не згадати. А в середині її самотнього полум’я дракон все спалює навкруги. Лише його гнучке тіло на стіні залишає тіні, до ранку перетворюючись на промінь ранішнього сонця у моїй долоні”, – описує свій нещодавно завершений твір “Four Rivers” Максим Коломієць. В нього композитор вклав особисту сумну історію, друга частину твору присвячена коханій людині.

За словами Максима Коломійця, під час роботи над “Four Rivers” він орієнтувався на країну в якій виконуватиметься твір – “Four Rivers”  написаний для виконання в Україні. І на музикантів, які його виконуватимуть – твір написаний на замовлення відомих скрипалів Марка Комонька та Яна Романовського. Зміст та образ, які хотів вкласти – вони, за словами композитора, зʼявились відразу з назвами частин. Та очікування переслухачів –  “Four Rivers” можна трактувати також як метафору нашого сьогодення: сум за зруйнованим ворогом нашим ідеальним світом. Та вогник нашої надії, що залишається опісля.

Твір був завершений в серпні, а вже 15 вересня вперше прозвучав в Дніпропетровській філармонії.

Нагадаємо, що 22 вересня разом з львівською премʼєрою “Four Rivers” вперше в Україні прозвучать “Overtura Romantica Contemporanea” для мішаного хору і симфонічного оркестру сучасного грецького композитора Міхаліса Травлоса. Другий блок “Вечора премʼєр” буде присвячений патрону Львівської філармонії, Мирославу Скорику.

Звучатиме «Adagio пам’яті Мирослава Скорика» Богдани Фроляк прем’єра якого відбулась також восени два роки тому. Цей твір відкриває нові горизонти значення постаті Мирослава Скорика для української культури, як вчителя та наставника цілої плеяди композиторів.

Завершуватиме вечір одна з останніх прем’єр Мирослава Скорика – Концерт №10 для скрипки оркестром, теж присвячений Марку Комоньку. Восени 2019  року скрипаль виконав його у філармонії разом з Академічним симфонічним оркестром Львівської національної філармонії в присутності Мирослава Михайловича.

Філармонія дбайливо ставиться до всіх спогадів, повʼязаних з Маестро. За чотири роки Концерт знову прозвучить у виконанні оркестру та Марка Комонька в залі, де крізь роки відчувається присутність Композитора.

 Ольга МАКСИМ’ЯК

Завтра у Львові відкриють оновлену експозицію збірки кераміки Петра Лінинського

Петро Лінинський
Петро Лінинський

Завтра, 22 вересня 2023 року,  о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (Площа Ринок, 10, 3 поверх) відбудеться відкриття оновленої постійної експозиції збірки кераміки видатного збирача, реставратора, митця та колекціонера Петра Лінинського (1920-2003).

Свою збірку Петро Лінинський формував упродовж 40 років – шукав, викопував, займався реконструкцією і реставрацією глиняних виробів 14 – 20 ст. І “справу свого життя” – 1299 предметів – подарував Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України у Львові, увійшовши в його історію як один із найбільших дародавців. Частина цього щедрого дару наповнила експозицію його іменного залу. Тут представлені зразки кахель, кераміка давніх археологічних культур, декоративно-ужиткові вироби із відомих гончарних центрів України, а також фрагменти кахель і посуду, що не піддаються реконструкції.

Цікавим доповненням експозиції став портрет Петра Лінинського авторства народного художника України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Володимира Патика (1926-2016). Це – ще один цінний подарунок Музеєві від дружини митця п. Романи Патик-Василини.

Мар’яна СЕНЬКІВ

Глава ЗУНР Євген Петрушевич: як він очолив державу і чому не зійшовся із Петлюрою?

Євген Петрушевич (1863–1940) – президент і уповноважений диктатор (верховний військово-політичний зверхник під час війни) Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Архівна інфографіка Українського інституту національної пам'яті (УІНП), присвячена 100-річчю Української революції 1917–1921 років
Євген Петрушевич (1863–1940) – президент і уповноважений диктатор (верховний військово-політичний зверхник під час війни) Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Архівна інфографіка Українського інституту національної пам'яті (УІНП), присвячена 100-річчю Української революції 1917–1921 років

100 років тому, в 1923 році, остаточно припинила своє існування Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Ще в 1919 році її територія була окупована польськими військами, але органи влади ЗУНР продовжували діяти в екзилі. Але в 1923 році – після того, як рада послів провідних європейських країн визнала, що Східна Галичина, себто Західна Україна, є частиною польської держави – глава ЗУНР Євген Петрушевич ухвалив рішення про ліквідацію уряду і дипломатичних місій цієї держави.

Євгену Петрушевичу (1863-1940), який очолював ЗУНР, ба навіть мав посаду диктатора, на той момент було 60 років. А цьогоріч минуло 160 років із дня його народження. Більше про цю постать «Історична Свобода» говорила з істориком Олегом Павлишиним, який дослідив і написав біографію Євгена Петрушевича.

Історик Олег Павлишин
Історик Олег Павлишин

– Коли читаєш українську історію, то Петрушевич якось несподівано виринає.

Як постала ЗУНР у 1918 році, так і Петрушевич з’являється. Але ж на той момент це був уже більш, ніж дорослий чоловік. Яким був його політичний шлях до того, як постала ЗУНР?

Євген Петрушевич – президент ЗУНР у 1918–1919 роках. Роки життя 1863–1940 р.р.
Євген Петрушевич – президент ЗУНР у 1918–1919 роках. Роки життя 1863–1940 р.р.

– Євген Петрушевич не був найвизначнішим політиком галицьких українців. Попервах найбільш відомим був Кость Левицький – довголітній голова Української національно-демократичної партії.

Кость Левицький (1859–1941) – перший очільник уряду ЗУНР, правник, голова Державного секретаріату, один із найвідоміших та найвпливовіших громадсько-політичних діячів Галичини
Кость Левицький (1859–1941) – перший очільник уряду ЗУНР, правник, голова Державного секретаріату, один із найвідоміших та найвпливовіших громадсько-політичних діячів Галичини

Петрушевич довгий час був повітовим адвокатом на Львівщині – в Сокалі, пізніше в Сколе. Але в 1907 році він став депутатом австрійського парламенту, поступово набирав політичну вагу й авторитет. В 1911 році став ще й одночасно депутатом Галицького сейму. Він виступив дуже рішуче на захист українців.

Другий очільник уряду ЗУНР Сидір Голубович (1873–1938)
Другий очільник уряду ЗУНР Сидір Голубович (1873–1938)

Після того, як Кость Левицький невдало намагався домовитися з австрійським урядом, політичний провід перейшов до Євгена Петрушевича. В 1918 році він очолив Українську парламентську репрезентацію у Відні. Серед іншого, цьому посприяв його далекий родич Юліан Романчук, віцепрезидент австрійського парламенту.

І коли цісар Карл І ухвалив рішення про створення національних рад і перетворення Австро-Угорщини на федерацію, де мали би добровільно возз’єднатися її народи Австро-Угорщини, то Євген Петрушевич цілком логічно очолив Українську національну раду, яка невдовзі стала парламентом ЗУНР. Він був головою президії Української національної ради, спікером, хоча деколи його називають президентом.

Уряд попервах очолював Кость Левицький, а від січня 1919 року – Сидір Голубович.

Головні прерогативи влади були в руках Петрушевича, а питання поточної політики в руках глави уряду. Безперечно, Петрушевич мав найбільші повноваження.

– Влітку 1919 року була складна воєнно-політична ситуація. І в тих умовах Українська національна рада наділила Петрушевича повноваженнями диктатора. Як він цими величезними повноваженнями користався?

– Взагалі-то, проголошення диктатури не було прописане якимись законами. Це було рішення ухвалене в складних умовах ключовими постатями Української національної ради.

Диктатуру Євгена Петрушевича несхвально сприйняла Директорія УНР. Там навіть створили Міністерство галицьких справ. Бо ЗУНР вже була частиною УНР після Акту об’єднання 22 січня.

Тоді Директорія УНР була зацікавлена в переході Галицької армії за Збруч і включення її в боротьбу з більшовиками, в об’єднанні з Дієвою армією УНР. Тому, врешті, мусіли змиритися з цим. Симон Петлюра неодноразово приїздив на Галичину, в Заліщики, на перемовини і переконував Євгена Петрушевича перейти через Збруч, об’єднатися.

Євген Петрушевич (в центрі) із галицькими урядовцями та військовими. Кам’янець-Подільский, 1919 рік
Євген Петрушевич (в центрі) із галицькими урядовцями та військовими. Кам’янець-Подільский, 1919 рік

– А все-таки, маючи диктаторські повноваження, Петрушевич ними надуживав чи ні?

– Ні, не надуживав. Петрушевич був демократом і парламентарем, вихованим в австрійській демократичній системі, завжди дослухався до думки оточення, середовища.

І тут хочу наперед сказати: є така думка, ніби Євген Петрушевич зрікся Соборності. Ні, він ніколи жодним рішенням не зрікався ідеї Соборності. Він розумів, що ідея Соборності домінуюча серед галицьких українців. Серед галицьких вояків був навіть культ Києва.

В центрі: президент ЗУНР Євген Петрушевич, державний секретар закордонних справ ЗУНР Степан Витвицький та уповноважений із внутрішніх справ диктатора ЗУНР Сидір Голубович разом із делегацією Західної області УНР. Будинок Директорії в Кам’янці-Подільському, вересень 1919 року
В центрі: президент ЗУНР Євген Петрушевич, державний секретар закордонних справ ЗУНР Степан Витвицький та уповноважений із внутрішніх справ диктатора ЗУНР Сидір Голубович разом із делегацією Західної області УНР. Будинок Директорії в Кам’янці-Подільському, вересень 1919 року

– Ви сказали про складні переговори між Петлюрою і Петрушевичем. Мені здається, ці люди взагалі одне одного погано сприймали, не довіряли одне одному. Як на вашу думку, чому між ними не склалося довірливих відносин?

– Так, це були люди різних поколінь і світоглядів. Петрушевич дещо зверхньо ставився до Петлюри. Петрушевич був доктором права, політиком із парламентським досвідом. Натомість Петлюра навіть не мав вищої освіти. Петлюра був народним трибуном, популярним у військах. Натомість під керівництвом Петрушевича була Галицька армія, найбільш боєздатна частина українських військових сил. І він не сприймав категоричність Петлюри.

Треба сказати, є такі дані, що не сам Петрушевич, але його оточення було причетне до спроб перевороту в УНР отаманів Оскілка і Болбочана. Ба навіть такий дуже промовистий факт, що проголошення диктатури Петрушевича співпало в часі з виступом Петра Болбочана. Багато сучасників і дослідників припускають, що це невипадково.

Чи Петрушевич особисто наказував? Навряд чи, сумніваюся. Він був дуже виважений. Але його оточення мало зв’язки з опозиційними до Директорії УНР партіями. Адже Директорія попервах мала уряд соціалістичний. Зрозуміло, що опозиційні партії УНР, як і сам Петрушевич, не сприймали соціальної демагогії уряду Директорії.

Отже, були складні стосунки між ними, хоча назовні вони брали спільну участь у різного роду урочистостях. А справжніх приязних стосунків між ними не склалося.

– Петрушевич – диктатор. У нього повнота влади над державою і над армією. І тут восени 1919 року в дуже складних умовах, можна сказати, воєнної катастрофи, Українська галицька армія спочатку домовляється про союз із російськими білогвардійцями, а потім – із російськими більшовиками.

Армія це робила, ігноруючи, у згоді чи за наказом Петрушевича?

– Там прямих доказів немає. Припускають, що про переговори з білогвардійцями він знав. Хоча Петрушевич пізніше ініціював суд над генералом Мироном Тарнавським за підписання договору з денікінцями. Але це була дійсно ситуація безвихідна. Бо армія гинула від тифу, і не було ніякої допомоги. Була санітарна блокада з боку країн Антанти. Цей договір мав ситуативний характер.

Диктатор ЗУНР Євген Петрушевич та генерал Мирон Тарнавський у штабі ІІ корпусу Галицької армії. Бердичів, жовтень 1919 рік.
Диктатор ЗУНР Євген Петрушевич та генерал Мирон Тарнавський у штабі ІІ корпусу Галицької армії. Бердичів, жовтень 1919 рік.

Невдовзі Петрушевич виїхав через Румунію до Відня. І вже домовленості з більшовиками, про створення Червоної української галицької армії, то це вже однозначно ініціатива групи старшин галицьких, які також не мали лівих переконань, а шукали спосіб врятувати особовий склад Галицької армії.

Мабуть, попервах він схилявся до того, що можна домовитися з небільшовицькими силами Росії. Дійсно, він шукав союзника. Це був дуже складний і дуже помилковий розрахунок. Він вважав, що Польща не може бути союзником, Україна сама не зможе втриматися у боротьбі з більшовиками, а тому треба шукати союзників серед антибільшовицьких сил. Але згодом, перебуваючи в Берліні в еміграції, Петрушевич і його представники контактували з більшовиками. Пізніше він зрозумів свої помилки.

Вважаю, що Євген Петрушевич – це трагічна постать української історії. І така ж непевна зовнішньополітична діяльність у той час, коли країни Антанти ігнорували його намагання, а він безрезультатно шукав підтримки. Він вважав, що найбільшим ворогом на той час була Польща.

Сторінка дипломатичного паспорта громадянина ЗУНР Євгена Петрушевича, 1921 рік. Євген Петрушевич (1863–1940) – президент і уповноважений диктатор (верховний військово-політичний зверхник під час війни) Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР)
Сторінка дипломатичного паспорта громадянина ЗУНР Євгена Петрушевича, 1921 рік. Євген Петрушевич (1863–1940) – президент і уповноважений диктатор (верховний військово-політичний зверхник під час війни) Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР)

– Очевидно, для галичан найбільшим ворогом була саме Польща, яка заперечувала існування ЗУНР.

– Авжеж, йшла українсько-польська війна. Польща тоді боролася з Галицькою армією, окупувала Галичину, і, зрештою, була підтримана Антантою. Були інтерновані десятки тисяч українців, активістів ЗУНР. І було зрозуміло, що Польща не примириться з існуванням ЗУНР.

Але тут парадокс: галицькі українці ведуть боротьбу з Польщею, а натомість Петлюра ще з весни 1919 року починає налагоджувати контакти з Польщею. Тому було таке ставлення до Петлюри. Бо Петрушевич про це знав. І була така незлагодженість у зовнішньополітичній діяльності керівництва УНР і ЗУНР.

– У 1920 році був наступ більшовицьких військ на Варшаву і на Львів. Вони тоді не взяли ні Львів, ні Варшаву, але взяли Тернопіль, де проголосили Галицьку радянську республіку. Як на це реагував Петрушевич, який у цей час був у Відні?

– Ясно, що однозначно негативно. Адже проголошення тієї Галицької соціалістичної радянської республіки – це була така собі маріонеткова державність. Більшовикам би приєднати ці галицькі терени відразу до радянської України, але вони творять маріонеткову державу, розраховуючи створити певний плацдарм для наступу на Польщу. Створили цю маріонеткову державу, щоб продемонструвати, що там і польська мова державна разом з українською…

– Українська, польська та ідиш – три мови.

– Так, однозначно. Дійсно, це тактика більшовиків.

– Ви кажете «ясна річ», що Петрушевич ставився негативно. А мені це не видається очевидним. Адже в еміграції йому закидали радянофільство. Було ж таке?

– У той час створення Галицької соціалістичної республіки точно не входило у плани Петрушевича. Тому, ясна річ, він однозначно ставився негативно. Звісно, в нього були плани боротьби з Польщею, але створення Галицької соціалістичної радянської республіки він не підтримував. Я дивився віденські документи, протоколи засідань – це однозначно було сприйнято негативно.

– А як тоді пояснити радянофільство Петрушевича в еміграції?

– Це не те, щоби послідовне радянофільство. Це радше було сподівання використати більшовиків для боротьби з Польщею. Коли в 1920-х роках почалася українізація, то Петрушевич сподівався, що, може, більшовики створять українську державність. Але він був консерватором, а не переконаним прихильником ліворадикальних ідей. І те, що він мав контакти з більшовиками, не означало, що він послідовно підтримував більшовизм.

Із сайту Державної архівної служби України. Напис посвяти на окремому декорованому аркуші фотоальбому, що містить світлини періоду 1918–1921 років: «Високодостойному Панові Президентові ЗУНР д-рові Євгенові Петрушевичові в 3-у річницю відбудування ГАЛИЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ присвячує окр. Військ. табор в Йозефові, Чсл.Р.»
Із сайту Державної архівної служби України. Напис посвяти на окремому декорованому аркуші фотоальбому, що містить світлини періоду 1918–1921 років: «Високодостойному Панові Президентові ЗУНР д-рові Євгенові Петрушевичові в 3-у річницю відбудування ГАЛИЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ присвячує окр. Військ. табор в Йозефові, Чсл.Р.»

– Період Перших визвольних змагань асоціюється з лідерами, учасники тих подій часто асоціюються з лідерами. Скажімо, були петлюрівці, махновці, гетьманці. Тобто чітка асоціація з тією чи іншою персоною. Як на вашу думку, чому той період не асоціюється з Петрушевичем? Принаймні, петрушевців точно не було.

– Культу особи Петрушевича не існувало, він не мав такого шлейфу. Петлюра був харизматичною постаттю, вмів дуже гарно виступати, мав певну харизму. Натомість Петрушевич не сприяв такому. В період існування ЗУНР, коли була українсько-польська війна, він дуже виважено ставився до прерогатив військових, до прерогатив уряду. А пізніше, коли він виїхав і почалися контакти з більшовицьким посольством у Берліні, то на перший план виходить УВО, яку очолював Євген Коновалець. Поступово про Петрушевича забувають.

Багато соратників Євгена Петрушевича, ті ж Кость Левицький і Сидір Голубович, які були в еміграції у Відні, після 1923 року повертаються в Галичину. Але для того, щоб повернутися, вони мусіли заявити про свою лояльність і визнання польської державності. І вони повернулися. Кость Левицький був власником нерухомості, успішним адвокатом, дуже обережно веде політичну діяльність. Натомість Петрушевич у Берліні живе в складних умовах матеріальних, він помер у бідності.

Заслуга Петрушевича в тому, що до останніх років свого життя він відчував свою місію лідера українського руху Галичини. Через Лігу націй, через своїх представників він заявляв, писав різного роду звернення як очільник Української національної ради.

Треба сказати, що до останнього Петрушевича повноважень диктатора ніхто не позбавляв. Коли загинув Коновалець, то оунівське середовище звернулося до Петрушевича, щоб він передав свої повноваження Андрію Мельнику, наступнику Коновальця. І він підписав відповідні документи, які я бачив в одному київському архіві, – передав повноваження очільника військових сил Мельнику. Тобто не диктатора ЗУНР, а військового очільника галицьких українців.

– А чому Петрушевич не зберіг уряд ЗУНР в екзилі? Екзильний уряд УНР проіснував до проголошення Незалежності і передав повноваження Кравчуку.

– Будучи прихильником демократичних цінностей, Петрушевич виходив із легітимних засад. Коли держави Антанти визнали право Польщі включити у свій склад Східну Галичину, то він мусів із цим погодитися. Але далі не припиняв боротьби за визнання прав галицьких українських творити свою власну державу.

Соратники, які були в уряді ЗУНР, повернулися в Галичину. А Петрушевич зі своїми прихильниками створив західноукраїнський політичний центр в екзилі. Вони не мали тієї ваги, щоб претендувати на уряд. Крім того, була недовіра з боку середовища Української національної ради, яке залишилося у Львові і мало свою структуру. Врешті, вони відвернулися від Петрушевича. Тому заявляти себе диктатором перед країнами Антанти не було сенсу.

– Він же не сам себе проголосив – його Українська національна рада проголосила диктатором.

– Петрушевича проголосило диктатором невелике середовище, кілька діячів. Це не було прописано в законах ЗУНР і тому не було достатньо легітимно. Зрозуміло, він ухвалив відповідне рішення, а середовище, яке мало легітимні основи, проголосило його диктатором, погодилися із цим. Але перед західними країнами Петрушевич виступав не як диктатор, а як голова, очільник легітимно створеної Української національної ради, до якої входили депутати австрійського парламенту, Галицького і Буковинського сеймів. Ця його посада і повноваження були набагато серйознішими, ніж диктатора.

Дмитро ШУРХАЛО

Джерело: Радіо Свобода

Проєкт “ПРОСТІР : НЕБЕЗПЕКА” Софії Короткевич відкриється завтра в галереї “Дзиґа”

Проєкт "ПРОСТІР : НЕБЕЗПЕКА" Софії Короткевич відкриється завтра в галереї "Дзиґа"

Вже завтра, 21 вересня 2023 року, о 18:00 в галереї “Дзиґа” (вул. Вірменська, 35) відбудеться відкриття проєкту “ПРОСТІР : НЕБЕЗПЕКА” Софії Короткевич.

18 березня 2022 року Софія Короткевич побачила з вікна пролітаючу над сусіднім будинком ракету, і цей досвід спонукав художницю до створення серії “ПРОСТІР : НЕБЕЗПЕКА”.

Момент видимої, близької небезпеки запамʼятався авторці як розмитий, уповільнений, розкадрований, як і спогади, що були нечіткими й набули усвідомленості з часом. Обрана техніка перетворює творчий процес на символічний акт закарбовування у пам’яті — ракети над містом врізаються в спогади, наче різець у лінолеум.

У серії ліногравюр впізнаємо будівлі з різних міст України. Авторка зобразила локації, над якими пролітали або можуть пролетіти ракети в недалекому майбутньому, адже війна не закінчилась і під загрозою кожен клаптик неба і землі. Образи недобудованих споруд стають символами прийдешнього. У майбутньому тут щось буде зведено, наповнено життям. Водночас їхній вигляд мінливий: зруйновані чи недобудовані, минуле чи майбутнє?

Проєкт балансує на межі уяви та пам’яті, та включає серію ліногравюр, сувої відбитків на перфокартах (застарілих носіях для передачі інформації, які використовувались, зокрема, і у військовій справі) і відео. Ми бачимо будинки, які стали жертвами ракетних обстрілів і потенційні мішені. Відбитки, подібно до мінливої, ненадійної пам’яті, поволі набувають чіткості й згодом майже розчиняються у гущині фарби. Цей проєкт, як тиха розмова з близькою людиною, майже пошепки задає питання: наскільки наша уява втручається в правдиве сприйняття реальності? Чи є межа між переоціоненою довірою власній памʼяті і недооціненою силою впливу чуттєвого досвіду нашої уяви?

Оглянути експозицію можна до 8 жовтня. Вхід безкоштовний

Олександра КУЩЕНКО

Захисникам зі Львівщини виділяють додаткові пільги: як отримати?

Захисникам зі Львівщини виділяють додаткові пільги: як отримати?

Усі ветерани зі статусом учасників бойових дій та члени їхніх сімей мають право на низку пільг, зокрема фінансових. Знижки на певні тарифи комунальних послуг, паливо, та навіть відтермінування виплат кредитів.

Які саме фінансові пільги доступні військовим та як їх отримати — читайте далі.

Які пільги передбачені?

Окрім безкоштовного лікування та проїзду у громадському транспорті, держава зобов’язується забезпечувати для військових ще і ряд фінансових пільг. Основні із них:

  • 75% знижка на квартплату для військовослужбовця зі статусом учасника бойових дій та членів його родини;
  • 75% знижка на оплату на користування комунальними послугами, які включають оплату електроенергії, газу, гарячої та холодної води, обслуговування прибудинкових територій тощо;
  • 75% знижка вартості палива;
  • отримання кредиту на будівництво, реконструкцію або капітальний ремонт житлового будинку;
  • право на участь у програмі єОселя. Це державна пільгова іпотека від держави зі ставкою 3%.
  • також є пільги на кредити для військовослужбовців. Це звільнення від сплати відсотків за користування кредитом нак період воєнного стану, що передбачений законодавством. Це може бути як кредит онлайн, оформлений в 2024 році, так і кредит готівкою;
  • звільнення від сплати штрафів/пені за несвоєчасну сплату платежів по кредиту.

Детальніше про всі пільги для військовослужбовців, що мають статус учасника бойових дій, ви можете прочитати на сайті Держприкордонслужби України.

Як отримати пільги учасникам бойових дій

Щоб отримати доступ до цих пільг, необхідно мати оформлений статус учасника бойових дій. Зверніть увагу: статус УБД не набувається автоматично, військовослужбовець має на нього надавати певні документи. Також вам необхідно буде звернутися у пенсійний фонд України.

Заяви, що необхідно надати у Пенсійний фонд:

  • заяву про зарахування особи до ЄДАРП (Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги);
  • заява про встановлення пільги.

Таким чином, військові зможуть скористатися визначеними для них законом пільгами.

Ольга ДОВГАНИК

Десять пам’ятників Львова, що виконають всі ваші бажання

Панорама Львова з даху приміщення Апеляційного суду Львівської області, що на площі Соборній,7 (колись готель «Краківський»), фото 2015 року
Панорама Львова з даху приміщення Апеляційного суду Львівської області, що на площі Соборній,7 (колись готель «Краківський»), фото 2015 року

Практично у кожному місті є свій пам’ятник-здійснювач бажань. Навіть ті, хто розуміє, що це жартівливий ритуал, бажання загадують цілком серйозно в надії: «А ну раптом… Дива ж бувають».

Львів теж має такі локації, які, за правильного дотримання ритуалу, обіцяють виконати ваші бажання. А для надійності потрібно обійти всі десять. Тоді точно збудеться бажання.  Отож, розпочинаємо.

1. Найпривабливіше місце для загадування бажань – пам’ятник Никифору Дровняку. Далеко не всі знають, що цей загадковий чоловік в капелюсі поблизу Домініканського собору – відомий художник-примітивіст. Однак, всім відомо, що він виконує бажання. Треба просто потерти палець або ніс художника.

Пам'ятник Никифору Дровняку у Львові
Пам’ятник Никифору Дровняку у Львові

2. Ян Зег та Ігнатій Лукасевич, винахідники гасової лампи, заслужили власний пам’ятник, який зручно розмістився біля однієї з найулюбленіших кнайп міста. Вона так і називається – «Гасова лампа». Так ось, один з них теж готовий виконати бажання. Однак, тут система дій трохи складніша – необхідно сісти за стіл, розповісти про бажання, і тільки тоді потерти чоловікові палець.

Фрагмент пам'ятника Я. Зегу та І. Лукасевичу. На зображеній частині - Я. Зег.
Фрагмент пам’ятника Я. Зегу та І. Лукасевичу. На зображеній частині – Я. Зег.

3. Сажотрус на даху в Будинку легенд часом також виконує бажання. Але не просто так – тільки із вдячності. Треба постаратися і кинути монетку йому в капелюх. На перший погляд, все дуже просто. Насправді треба піднятися на димохід і потрапити монеткою прямо всередину головного убору, а це, повірте, вдається не кожному.

Пам’ятник Сажотрусу (вул. Староєврейська, 48). Фото: Анастасія Нерознак
Пам’ятник Сажотрусу (вул. Староєврейська, 48). Фото: Анастасія Нерознак

4. Якщо ви піднялися на Ратушу, і саме в цей момент починає бити дзвін, відразу ж загадувати бажання. Це буде нагородою за боротьбу з 365 сходинками, яку ви тільки що виграли. Однак кажуть, що бажання не збуваються, якщо прийти в такий час спеціально – адже кожному відомо, що в дзвін б’ють кожну годину.

Львівська ратуша із Високого Замку (фото Сергія Гуменного)
Львівська ратуша із Високого Замку (фото Сергія Гуменного)

5. Розповісти про те, чого хочете, можна і Леопольду фон Захер-Мазоху. Він чекає на відвідувачів біля ресторану на вулиці Сербській. Мало не забули: обов’язково покладіть руку в кишеню, коли будете загадувати бажання!

Скульптура Леопольда фон Захер -Мазоха
Скульптура Леопольда фон Захер -Мазоха

6. Бравий солдат Швейк сів відпочити біля самого входу в «Віденську кав’ярню». Це – дотепна і відважна людина у військовій формі з кухлем пива в руці. Перехожі і відвідувачі кафе не можуть пройти повз, не потерши йому ніс.

Швейк біля "Віденської кав'ярні"
Швейк біля “Віденської кав’ярні”

7. Пам’ятник усмішці знаходиться поруч з «Дзиґою» – на вулиці Вірменській (ви тут вже, напевно, були і бачили одного з батярів). Ця скульптура виглядає як усміхнена риба з плавниками у формі людських рук. Потисніть одну з них, і ваша мрія неодмінно збудеться. Але тільки якщо ви прийшли з добрими намірами і настроєм.

Пам'ятник усмішці
Пам’ятник усмішці

8. На перетині Краківської та Шевській вулиць є стіна з «всевидячим оком». Коли загадаєте бажання, станьте до неї спиною, нахиліться і спробуйте подивитися на зображення догори ногами з-під своїх ніг. Дивно, але не кожному вдається це зробити.

Наріжник із "Всевидячим оком" (XVIII ст.). Фото 2015 року
Наріжник із “Всевидячим оком” (XVIII ст.). Фото 2015 року

9. А ось таємниця пам’ятника видатному художнику Пабло Пікассо – основоположнику течії кубізму в живописі, – що стоїть біля входу в кафе на вулиці Зеленій, названої його ім’ям, ще не розгадана. Можливо, він допомагає в творчих починаннях або дарує натхнення. Або пам’ятник з сигаретою в руці допоможе позбутися поганих звичок.

Пам’ятник Пабло Пікассо (вул. Зелена, 88)
Пам’ятник Пабло Пікассо (вул. Зелена, 88)

10. На території торгового комплексу «Південний» (вул. Щирецька, 36) можна побачити козака. Кажуть, що він виконує всі мрії і бажання стосовно України. Треба сісти козакові на коліна і побажати щось гарне. Або просто потерти меч.

Пам'ятник козаку на території торгового комплексу «Південний»
Пам’ятник козаку на території торгового комплексу «Південний»

У Львові є не одне місце, де втілюються мрії і здійснюються найзаповітніші бажання. Головне – вірити в чудеса. Давайте залишимо в житті хоч трохи місця для магії.

Ольга ДОВГАНИК

У Львові пройде науковий семінар з нагоди 150-річчя від народження Івана Боберського

Українські соколи на VІ Всесокільському злеті у Празі. Зліва направо – 1-й ряд: Михайло Волошин – другий містоголова (заступник) “Сокола-Батька”, Франтішек Коргонь – член “Сокола-Батька”, Антін Гарасимів – голова “Сокола” у Стрию, Микола Міхновський – громадський діяч, адвокат з Харкова, Н, Гриць Мазуркевич з Києва, Льонгин Цегельський – перший містоголова “Сокола-Батька”; 2-й ряд: Софрон Ференцевич, Н, Іван Панич, Богдан Гарасимів – член “Сокола” у Стрию, Теофіл Остапюк – член “Сокола” з Тернополя, Осип Доманик, Любомир Огоновський, Володимир Гузар – хорунжий, Мирон Федусевич – хорунжий, Микола Кривецький – хорунжий, Юрій Боднар із села Свистільники (тепер село Світанок Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.), Петро Пньовський, Олекса Павлюк, Т. Гвоздецький, Н, Н, Н, Степан Гайдучок, Омелян Гузар, Микола Буфан, Н, Іван Боберський – голова “Сокола-Батька”. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Українські соколи на VІ Всесокільському злеті у Празі. Зліва направо – 1-й ряд: Михайло Волошин – другий містоголова (заступник) “Сокола-Батька”, Франтішек Коргонь – член “Сокола-Батька”, Антін Гарасимів – голова “Сокола” у Стрию, Микола Міхновський – громадський діяч, адвокат з Харкова, Н, Гриць Мазуркевич з Києва, Льонгин Цегельський – перший містоголова “Сокола-Батька”; 2-й ряд: Софрон Ференцевич, Н, Іван Панич, Богдан Гарасимів – член “Сокола” у Стрию, Теофіл Остапюк – член “Сокола” з Тернополя, Осип Доманик, Любомир Огоновський, Володимир Гузар – хорунжий, Мирон Федусевич – хорунжий, Микола Кривецький – хорунжий, Юрій Боднар із села Свистільники (тепер село Світанок Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.), Петро Пньовський, Олекса Павлюк, Т. Гвоздецький, Н, Н, Н, Степан Гайдучок, Омелян Гузар, Микола Буфан, Н, Іван Боберський – голова “Сокола-Батька”. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).

У середу 20 вересня 2023 року, о 16.00 у приміщенні актової зали церкви Різдва Пресвятої Богородиці (Львів, майдан святого Івана Павла ІІ папи Римського, 1) відбудеться науковий семінар «Іван Боберський: життя присвячене Україні» (до 150-річчя від дня народження).

Організатори: Комісія тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка, Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського, Львівський обласний Будинок учителя, Дитячий центр туризму, спорту та екскурсій МЖК-1.

Лектор: Андрій Сова – доктор історичних наук, професор, доцент кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, голова Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка.

Іван Боберський. Світлина з автографом. Вінніпег, 31 квітня 1932 р. З приватного архіву Романа Метельського (м. Львів).
Іван Боберський. Світлина з автографом. Вінніпег, 31 квітня 1932 р. З приватного архіву Романа Метельського (м. Львів).

Модератор: о. Орест Фредина – настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці. Програма:

  • Вступне слово (настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці о. Орест Фредина).
  • Вступне слово (завідувач музейного відділу Львівського обласного Будинку учителя Віра Романчак).
  • «Іван Боберський та національно-патріотичне виховання української молоді» (засновник Дитячого центру туризму, спорту та екскурсій МЖК-1 Микола Кушнір).
  • «Іван Боберський: український націєтворець» (доктор історичних наук, професор Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, голова Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка Андрій Сова).
  • Перегляд документального фільму 1912 р. про VI Всесокільський злет у Празі.
  • Обговорення.

Андрій КОЗИРА
мандрівник

 

10 років тому було відкриття виставки «Львівський історичний музей: Подорож у часі»

Львівський історичний музей. Італійське подвір'я
Львівський історичний музей. Італійське подвір'я

У четвер, 12 вересня 2013 року, о 09:40 у виставковій залі  Львівського історичного музею, пл. Ринок, 6, ІІІ-й поверх, була відкрита виставка «ЛЬВІВСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ: ПОДОРОЖ У ЧАСІ», яка з допомогою текстових та іконографічних документів відображала передумови створення і основні віхи діяльності Львівського історичного музею.

Першими відвідувачами виставки стали працівники Львівського історичного музею, зокрема: Олена Роман, Ірина Полянська, Марія Гуль, Емілія Зарубій, Ярослава Стецько, Галина Федчишин, Вероніка Іващенко, Люся Перейма, Володимир Бойко, Михайло Шингельський, Андрій Музика та інші.

Афіша виставки «ЛЬВІВСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ: ПОДОРОЖ У ЧАСІ» 2013 року
Афіша виставки «ЛЬВІВСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ: ПОДОРОЖ У ЧАСІ» 2013 року

Об’єднання пам’яткоохоронців та кореспондентів Східної Галичини здійснювало охорону культурної спадщини в Королівстві Галичина і Володимирія від 1889 року до Першої Світової війни, в тому числі в спосіб ініціювання створення музеїв.

Так, у Владислава Лозинського, голови Об’єднання пам’яткоохоронців у 1889–1898 роках та у Александра Чоловського, секретаря Об’єднання пам’яткоохоронців у 1889–1917 роках, виникла ідея створити музей історії міста Львова.

Після того як, Александр Чоловський став директором Архіву давніх актів Ради міста Львова у 1891 році та отримав підтримку від президента міста Львова Едмунда Мохнацького, була підготовлена відозва (відомий лише рукописний варіант від 22 грудня 1892 року) про намір створити музей історії Львова.

Історичний музей міста Львова розпочав свою діяльність із затвердження документу який мав регламентувати його діяльність, а саме – «Регламенту для Архіву давніх актів та Історичного музею королівського столичного міста Львова» ухваленого Радою міста Львова 29 квітня 1897 року.

Регламент для Архіву давніх актів та Історичного музею королівського столичного міста Львова від 29.04.1897
Регламент для Архіву давніх актів та Історичного музею королівського столичного міста Львова від 29.04.1897
Руслан Серцелевич розповідає про початковий період діяльності музею
Руслан Серцелевич розповідає про початковий період діяльності музею

У 1908 році з ініціативи А. Чоловського та сприяння міської влади було створено Національний музей імені короля Яна ІІІ у Львові, який мав виховувати патріотичні почуття польської громади Львова. Як його філія у 1932–1939 роках діяв музей «Магнатська резиденція у Підгірцях».

Експозиція виставки «ЛЬВІВСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ: ПОДОРОЖ У ЧАСІ» 2013 року
Експозиція виставки «ЛЬВІВСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ: ПОДОРОЖ У ЧАСІ» 2013 року

В часи радянської влади музеї різної форми власності та приватні збірки Львова було об’єднано в більші державні музеї зі спрямуванням діяльності відповідно до радянської музейної  системи. В спосіб об’єднання Історичного музею міста Львова та Національного музею імені короля Яна ІІІ у Львові створено Львівський історичний музей, що було закріплено юридично 8 травня 1940 року. До новоствореного музею в 1940-ві роки було приєднано інші музеї чи їхні окремі збірки (Музей імені князів Любомирських, Музей Руського інституту «Народний дім», Музей імені Дідушицьких, Музей Ставропігійського інституту у Львові, Музей Наукового товариства імені Шевченка, Музей вірменської архиєпархії, Міський музей старожитностей Червенської землі, збірки Владислава Лозинського, Гелени Домбчанської, Болеслава Ожеховича та інші). Практично усі збірки зброї було сконцентровано в Львівському історичному музеї та левова частка археологічних колекцій.

Працівники музею на виставці «ЛЬВІВСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ: ПОДОРОЖ У ЧАСІ» 2013 року
Працівники музею на виставці «ЛЬВІВСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ: ПОДОРОЖ У ЧАСІ» 2013 року

Першим директором Львівського історичного музею став археолог світового рівня Ярослав Пастернак (1892–1969). Згодом його очолювали С. Ліньов, М. Кибальчич, О. Куц, О. Савчук, І. Богодіст, Б. Дудикевич, А. Пашук, Ю. Гошко, Г. Жеваго, В. Макаренко, Т. Новак, Р. Багрій.

Марія Гуль, Михайло Шингельський, Олена Роман, Ірина Полянська
Марія Гуль, Михайло Шингельський, Олена Роман, Ірина Полянська

Музей розвивався відповідно до тогочасних політичних реалій, нові відділи, які відкривались, були покликані служити комуністичній партійній пропаганді. Однак, значним позитивним моментом було надання Львівському історичного музею під експозиції чи фондосховища таких пам’яток архітектури як Підгорецький замок, кам’яниці на пл. Ринок, 24, 5, 7, комплекси Бернардинського та Домініканського монастирів, Міського арсеналу, що в свою чергу сприяло кращому їх збереженню.

У Львівському історичному музеї постійно існував структурний підрозділ, який займався інвентаризацією та охороною пам’яток.

Одним з найактивніших напрямків діяльності музею були археологічні дослідження, відповідно археологічна збірка музею є однією з найбагатших на заході України.

Працівники музею на виставці «ЛЬВІВСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ: ПОДОРОЖ У ЧАСІ» 2013 року
Працівники музею на виставці «ЛЬВІВСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ: ПОДОРОЖ У ЧАСІ» 2013 року
Андрій Музика розглядає схему розгалуження підрозділів Львівського історичного музею
Андрій Музика розглядає схему розгалуження підрозділів Львівського історичного музею

Значну роль впродовж другої половини ХХ ст. і до сьогодні музей відіграє у створенні нових музеїв різної форми власності чи методичній допомозі вже існуючим. Львівський історичний музей у спосіб створення нових відділів та філіалів дав почин таким вже самостійним інституціям як Львівський музей історії релігії, Музей пам’яті (c. Борщовичі), Музей історії давньоруського міста Звенигорода.

Львівський історичний музей сприяв розвитку як своїм відділам —Музею «Підгорецький замок», Бродівському та Перемишлянському краєзнавчим музеям, Державному історико-культурному заповіднику «Тустань» та ін.

Із підсумковим словом на виставці виступила заступник директора з наукової роботи Львівського історичного музею Олена Роман.

Христина Маліновська  та Світлана Олексенко
Христина Маліновська  та Світлана Олексенко

Виставка «ЛЬВІВСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ: ПОДОРОЖ У ЧАСІ» була спробою показати, в контексті історії Львівського історичного музею, історію багатьох інших музейних інституцій Львова та області, переплетіння їхніх доль.

Збірка представлених світлин демонструвала фраґменти експозицій музеїв з кінця ХІХ ст. до сьогоднішніх днів, портрети постатей які спричинились до розвитку музейної справи у Львові та науки і культури в цілому, тогочасні зображення будівель в яких розміщувались музеї чи музейні збірки.

Виставку було присвячену усім кому не байдужа доля культурної спадщини Львова.

Руслан Серцелевич
Руслан Серцелевич

Для виставки відібрано матеріали з фондових груп «Фотоматеріали», «Фотонегативи» (Тетяна Петрів) і «Архів» (Тетяна Степанова) Львівського історичного музею, з приватних збірок (Ірина Котлобулатова, Руслан Серцелевич), архівні документи та іконографічні матеріали з Центрального державного історичного архіву України у Львові та Державного архіву Львівської області (Руслан Серцелевич).

  • Дизайн та макетування: Христина Маліновська та Ольга Аржанова.
  • Монтаж виставки: Світлана Олексенко, Ольга Аржанова, Ігор Мисяк.
  • Фотограф: Зіновій  Підперигора.

Руслан СЕРЦЕЛЕВИЧ

1...151152153...707сторінка 152 з 707

Популярні статті:

Найпопулярніші статті:

Вже бачили наші відео?