Глава ЗУНР Євген Петрушевич: як він очолив державу і чому не зійшовся із Петлюрою?

383
Євген Петрушевич (1863–1940) – президент і уповноважений диктатор (верховний військово-політичний зверхник під час війни) Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Архівна інфографіка Українського інституту національної пам'яті (УІНП), присвячена 100-річчю Української революції 1917–1921 років
Євген Петрушевич (1863–1940) – президент і уповноважений диктатор (верховний військово-політичний зверхник під час війни) Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Архівна інфографіка Українського інституту національної пам'яті (УІНП), присвячена 100-річчю Української революції 1917–1921 років

100 років тому, в 1923 році, остаточно припинила своє існування Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Ще в 1919 році її територія була окупована польськими військами, але органи влади ЗУНР продовжували діяти в екзилі. Але в 1923 році – після того, як рада послів провідних європейських країн визнала, що Східна Галичина, себто Західна Україна, є частиною польської держави – глава ЗУНР Євген Петрушевич ухвалив рішення про ліквідацію уряду і дипломатичних місій цієї держави.

Євгену Петрушевичу (1863-1940), який очолював ЗУНР, ба навіть мав посаду диктатора, на той момент було 60 років. А цьогоріч минуло 160 років із дня його народження. Більше про цю постать «Історична Свобода» говорила з істориком Олегом Павлишиним, який дослідив і написав біографію Євгена Петрушевича.

Історик Олег Павлишин
Історик Олег Павлишин

– Коли читаєш українську історію, то Петрушевич якось несподівано виринає.

Як постала ЗУНР у 1918 році, так і Петрушевич з’являється. Але ж на той момент це був уже більш, ніж дорослий чоловік. Яким був його політичний шлях до того, як постала ЗУНР?

Євген Петрушевич – президент ЗУНР у 1918–1919 роках. Роки життя 1863–1940 р.р.
Євген Петрушевич – президент ЗУНР у 1918–1919 роках. Роки життя 1863–1940 р.р.

– Євген Петрушевич не був найвизначнішим політиком галицьких українців. Попервах найбільш відомим був Кость Левицький – довголітній голова Української національно-демократичної партії.

Кость Левицький (1859–1941) – перший очільник уряду ЗУНР, правник, голова Державного секретаріату, один із найвідоміших та найвпливовіших громадсько-політичних діячів Галичини
Кость Левицький (1859–1941) – перший очільник уряду ЗУНР, правник, голова Державного секретаріату, один із найвідоміших та найвпливовіших громадсько-політичних діячів Галичини

Петрушевич довгий час був повітовим адвокатом на Львівщині – в Сокалі, пізніше в Сколе. Але в 1907 році він став депутатом австрійського парламенту, поступово набирав політичну вагу й авторитет. В 1911 році став ще й одночасно депутатом Галицького сейму. Він виступив дуже рішуче на захист українців.

Другий очільник уряду ЗУНР Сидір Голубович (1873–1938)
Другий очільник уряду ЗУНР Сидір Голубович (1873–1938)

Після того, як Кость Левицький невдало намагався домовитися з австрійським урядом, політичний провід перейшов до Євгена Петрушевича. В 1918 році він очолив Українську парламентську репрезентацію у Відні. Серед іншого, цьому посприяв його далекий родич Юліан Романчук, віцепрезидент австрійського парламенту.

І коли цісар Карл І ухвалив рішення про створення національних рад і перетворення Австро-Угорщини на федерацію, де мали би добровільно возз’єднатися її народи Австро-Угорщини, то Євген Петрушевич цілком логічно очолив Українську національну раду, яка невдовзі стала парламентом ЗУНР. Він був головою президії Української національної ради, спікером, хоча деколи його називають президентом.

Уряд попервах очолював Кость Левицький, а від січня 1919 року – Сидір Голубович.

Головні прерогативи влади були в руках Петрушевича, а питання поточної політики в руках глави уряду. Безперечно, Петрушевич мав найбільші повноваження.

– Влітку 1919 року була складна воєнно-політична ситуація. І в тих умовах Українська національна рада наділила Петрушевича повноваженнями диктатора. Як він цими величезними повноваженнями користався?

– Взагалі-то, проголошення диктатури не було прописане якимись законами. Це було рішення ухвалене в складних умовах ключовими постатями Української національної ради.

Диктатуру Євгена Петрушевича несхвально сприйняла Директорія УНР. Там навіть створили Міністерство галицьких справ. Бо ЗУНР вже була частиною УНР після Акту об’єднання 22 січня.

Тоді Директорія УНР була зацікавлена в переході Галицької армії за Збруч і включення її в боротьбу з більшовиками, в об’єднанні з Дієвою армією УНР. Тому, врешті, мусіли змиритися з цим. Симон Петлюра неодноразово приїздив на Галичину, в Заліщики, на перемовини і переконував Євгена Петрушевича перейти через Збруч, об’єднатися.

Євген Петрушевич (в центрі) із галицькими урядовцями та військовими. Кам’янець-Подільский, 1919 рік
Євген Петрушевич (в центрі) із галицькими урядовцями та військовими. Кам’янець-Подільский, 1919 рік

– А все-таки, маючи диктаторські повноваження, Петрушевич ними надуживав чи ні?

– Ні, не надуживав. Петрушевич був демократом і парламентарем, вихованим в австрійській демократичній системі, завжди дослухався до думки оточення, середовища.

І тут хочу наперед сказати: є така думка, ніби Євген Петрушевич зрікся Соборності. Ні, він ніколи жодним рішенням не зрікався ідеї Соборності. Він розумів, що ідея Соборності домінуюча серед галицьких українців. Серед галицьких вояків був навіть культ Києва.

В центрі: президент ЗУНР Євген Петрушевич, державний секретар закордонних справ ЗУНР Степан Витвицький та уповноважений із внутрішніх справ диктатора ЗУНР Сидір Голубович разом із делегацією Західної області УНР. Будинок Директорії в Кам’янці-Подільському, вересень 1919 року
В центрі: президент ЗУНР Євген Петрушевич, державний секретар закордонних справ ЗУНР Степан Витвицький та уповноважений із внутрішніх справ диктатора ЗУНР Сидір Голубович разом із делегацією Західної області УНР. Будинок Директорії в Кам’янці-Подільському, вересень 1919 року

– Ви сказали про складні переговори між Петлюрою і Петрушевичем. Мені здається, ці люди взагалі одне одного погано сприймали, не довіряли одне одному. Як на вашу думку, чому між ними не склалося довірливих відносин?

– Так, це були люди різних поколінь і світоглядів. Петрушевич дещо зверхньо ставився до Петлюри. Петрушевич був доктором права, політиком із парламентським досвідом. Натомість Петлюра навіть не мав вищої освіти. Петлюра був народним трибуном, популярним у військах. Натомість під керівництвом Петрушевича була Галицька армія, найбільш боєздатна частина українських військових сил. І він не сприймав категоричність Петлюри.

Треба сказати, є такі дані, що не сам Петрушевич, але його оточення було причетне до спроб перевороту в УНР отаманів Оскілка і Болбочана. Ба навіть такий дуже промовистий факт, що проголошення диктатури Петрушевича співпало в часі з виступом Петра Болбочана. Багато сучасників і дослідників припускають, що це невипадково.

Чи Петрушевич особисто наказував? Навряд чи, сумніваюся. Він був дуже виважений. Але його оточення мало зв’язки з опозиційними до Директорії УНР партіями. Адже Директорія попервах мала уряд соціалістичний. Зрозуміло, що опозиційні партії УНР, як і сам Петрушевич, не сприймали соціальної демагогії уряду Директорії.

Отже, були складні стосунки між ними, хоча назовні вони брали спільну участь у різного роду урочистостях. А справжніх приязних стосунків між ними не склалося.

– Петрушевич – диктатор. У нього повнота влади над державою і над армією. І тут восени 1919 року в дуже складних умовах, можна сказати, воєнної катастрофи, Українська галицька армія спочатку домовляється про союз із російськими білогвардійцями, а потім – із російськими більшовиками.

Армія це робила, ігноруючи, у згоді чи за наказом Петрушевича?

– Там прямих доказів немає. Припускають, що про переговори з білогвардійцями він знав. Хоча Петрушевич пізніше ініціював суд над генералом Мироном Тарнавським за підписання договору з денікінцями. Але це була дійсно ситуація безвихідна. Бо армія гинула від тифу, і не було ніякої допомоги. Була санітарна блокада з боку країн Антанти. Цей договір мав ситуативний характер.

Диктатор ЗУНР Євген Петрушевич та генерал Мирон Тарнавський у штабі ІІ корпусу Галицької армії. Бердичів, жовтень 1919 рік.
Диктатор ЗУНР Євген Петрушевич та генерал Мирон Тарнавський у штабі ІІ корпусу Галицької армії. Бердичів, жовтень 1919 рік.

Невдовзі Петрушевич виїхав через Румунію до Відня. І вже домовленості з більшовиками, про створення Червоної української галицької армії, то це вже однозначно ініціатива групи старшин галицьких, які також не мали лівих переконань, а шукали спосіб врятувати особовий склад Галицької армії.

Мабуть, попервах він схилявся до того, що можна домовитися з небільшовицькими силами Росії. Дійсно, він шукав союзника. Це був дуже складний і дуже помилковий розрахунок. Він вважав, що Польща не може бути союзником, Україна сама не зможе втриматися у боротьбі з більшовиками, а тому треба шукати союзників серед антибільшовицьких сил. Але згодом, перебуваючи в Берліні в еміграції, Петрушевич і його представники контактували з більшовиками. Пізніше він зрозумів свої помилки.

Вважаю, що Євген Петрушевич – це трагічна постать української історії. І така ж непевна зовнішньополітична діяльність у той час, коли країни Антанти ігнорували його намагання, а він безрезультатно шукав підтримки. Він вважав, що найбільшим ворогом на той час була Польща.

Сторінка дипломатичного паспорта громадянина ЗУНР Євгена Петрушевича, 1921 рік. Євген Петрушевич (1863–1940) – президент і уповноважений диктатор (верховний військово-політичний зверхник під час війни) Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР)
Сторінка дипломатичного паспорта громадянина ЗУНР Євгена Петрушевича, 1921 рік. Євген Петрушевич (1863–1940) – президент і уповноважений диктатор (верховний військово-політичний зверхник під час війни) Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР)

– Очевидно, для галичан найбільшим ворогом була саме Польща, яка заперечувала існування ЗУНР.

– Авжеж, йшла українсько-польська війна. Польща тоді боролася з Галицькою армією, окупувала Галичину, і, зрештою, була підтримана Антантою. Були інтерновані десятки тисяч українців, активістів ЗУНР. І було зрозуміло, що Польща не примириться з існуванням ЗУНР.

Але тут парадокс: галицькі українці ведуть боротьбу з Польщею, а натомість Петлюра ще з весни 1919 року починає налагоджувати контакти з Польщею. Тому було таке ставлення до Петлюри. Бо Петрушевич про це знав. І була така незлагодженість у зовнішньополітичній діяльності керівництва УНР і ЗУНР.

– У 1920 році був наступ більшовицьких військ на Варшаву і на Львів. Вони тоді не взяли ні Львів, ні Варшаву, але взяли Тернопіль, де проголосили Галицьку радянську республіку. Як на це реагував Петрушевич, який у цей час був у Відні?

– Ясно, що однозначно негативно. Адже проголошення тієї Галицької соціалістичної радянської республіки – це була така собі маріонеткова державність. Більшовикам би приєднати ці галицькі терени відразу до радянської України, але вони творять маріонеткову державу, розраховуючи створити певний плацдарм для наступу на Польщу. Створили цю маріонеткову державу, щоб продемонструвати, що там і польська мова державна разом з українською…

– Українська, польська та ідиш – три мови.

– Так, однозначно. Дійсно, це тактика більшовиків.

– Ви кажете «ясна річ», що Петрушевич ставився негативно. А мені це не видається очевидним. Адже в еміграції йому закидали радянофільство. Було ж таке?

– У той час створення Галицької соціалістичної республіки точно не входило у плани Петрушевича. Тому, ясна річ, він однозначно ставився негативно. Звісно, в нього були плани боротьби з Польщею, але створення Галицької соціалістичної радянської республіки він не підтримував. Я дивився віденські документи, протоколи засідань – це однозначно було сприйнято негативно.

– А як тоді пояснити радянофільство Петрушевича в еміграції?

– Це не те, щоби послідовне радянофільство. Це радше було сподівання використати більшовиків для боротьби з Польщею. Коли в 1920-х роках почалася українізація, то Петрушевич сподівався, що, може, більшовики створять українську державність. Але він був консерватором, а не переконаним прихильником ліворадикальних ідей. І те, що він мав контакти з більшовиками, не означало, що він послідовно підтримував більшовизм.

Із сайту Державної архівної служби України. Напис посвяти на окремому декорованому аркуші фотоальбому, що містить світлини періоду 1918–1921 років: «Високодостойному Панові Президентові ЗУНР д-рові Євгенові Петрушевичові в 3-у річницю відбудування ГАЛИЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ присвячує окр. Військ. табор в Йозефові, Чсл.Р.»
Із сайту Державної архівної служби України. Напис посвяти на окремому декорованому аркуші фотоальбому, що містить світлини періоду 1918–1921 років: «Високодостойному Панові Президентові ЗУНР д-рові Євгенові Петрушевичові в 3-у річницю відбудування ГАЛИЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ присвячує окр. Військ. табор в Йозефові, Чсл.Р.»

– Період Перших визвольних змагань асоціюється з лідерами, учасники тих подій часто асоціюються з лідерами. Скажімо, були петлюрівці, махновці, гетьманці. Тобто чітка асоціація з тією чи іншою персоною. Як на вашу думку, чому той період не асоціюється з Петрушевичем? Принаймні, петрушевців точно не було.

– Культу особи Петрушевича не існувало, він не мав такого шлейфу. Петлюра був харизматичною постаттю, вмів дуже гарно виступати, мав певну харизму. Натомість Петрушевич не сприяв такому. В період існування ЗУНР, коли була українсько-польська війна, він дуже виважено ставився до прерогатив військових, до прерогатив уряду. А пізніше, коли він виїхав і почалися контакти з більшовицьким посольством у Берліні, то на перший план виходить УВО, яку очолював Євген Коновалець. Поступово про Петрушевича забувають.

Багато соратників Євгена Петрушевича, ті ж Кость Левицький і Сидір Голубович, які були в еміграції у Відні, після 1923 року повертаються в Галичину. Але для того, щоб повернутися, вони мусіли заявити про свою лояльність і визнання польської державності. І вони повернулися. Кость Левицький був власником нерухомості, успішним адвокатом, дуже обережно веде політичну діяльність. Натомість Петрушевич у Берліні живе в складних умовах матеріальних, він помер у бідності.

Заслуга Петрушевича в тому, що до останніх років свого життя він відчував свою місію лідера українського руху Галичини. Через Лігу націй, через своїх представників він заявляв, писав різного роду звернення як очільник Української національної ради.

Треба сказати, що до останнього Петрушевича повноважень диктатора ніхто не позбавляв. Коли загинув Коновалець, то оунівське середовище звернулося до Петрушевича, щоб він передав свої повноваження Андрію Мельнику, наступнику Коновальця. І він підписав відповідні документи, які я бачив в одному київському архіві, – передав повноваження очільника військових сил Мельнику. Тобто не диктатора ЗУНР, а військового очільника галицьких українців.

– А чому Петрушевич не зберіг уряд ЗУНР в екзилі? Екзильний уряд УНР проіснував до проголошення Незалежності і передав повноваження Кравчуку.

– Будучи прихильником демократичних цінностей, Петрушевич виходив із легітимних засад. Коли держави Антанти визнали право Польщі включити у свій склад Східну Галичину, то він мусів із цим погодитися. Але далі не припиняв боротьби за визнання прав галицьких українських творити свою власну державу.

Соратники, які були в уряді ЗУНР, повернулися в Галичину. А Петрушевич зі своїми прихильниками створив західноукраїнський політичний центр в екзилі. Вони не мали тієї ваги, щоб претендувати на уряд. Крім того, була недовіра з боку середовища Української національної ради, яке залишилося у Львові і мало свою структуру. Врешті, вони відвернулися від Петрушевича. Тому заявляти себе диктатором перед країнами Антанти не було сенсу.

– Він же не сам себе проголосив – його Українська національна рада проголосила диктатором.

– Петрушевича проголосило диктатором невелике середовище, кілька діячів. Це не було прописано в законах ЗУНР і тому не було достатньо легітимно. Зрозуміло, він ухвалив відповідне рішення, а середовище, яке мало легітимні основи, проголосило його диктатором, погодилися із цим. Але перед західними країнами Петрушевич виступав не як диктатор, а як голова, очільник легітимно створеної Української національної ради, до якої входили депутати австрійського парламенту, Галицького і Буковинського сеймів. Ця його посада і повноваження були набагато серйознішими, ніж диктатора.

Дмитро ШУРХАЛО

Джерело: Радіо Свобода

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.