Сьогодні, 30 вересня 2023 року, о 18:00 Львівська національна філармонія запрошує відвідати концерт-присвяту Валентину Сильвестрову. Це безперечно геній, композитор, один з найвідоміших українських митців у світі, з яким нам пощастило жити в один час. І ще більше пощастило, що ми маємо музику Сильвестрова саме зараз, коли кожен потребує бодай в музиці мати безпечний сховок, місце діалогу з собою.
Саме таким є талант Валентина Сильвестрова, його музика торкається найболючіших ділянок душі, забираючи біль та тривогу. Секретом майстерності композитор вважає вміння дослухатись до світу, чути його мелодію.
Для виступу з Німеччини приїздить нова солістка Філармонії Віоліна Петриченко. Програми піаністки вирізняються глибиною задуму, тонкою працею з емоційним наповненням творів, заглибленням в кожну ноту, нещодавно піаністка представила програму з музикою Валентина Сильвестрова у Німеччині. В День народження композитора, 30 вересня солістка філармонії Віоліна Петриченко разом з меццо-сопрано Лілією Нікітчук та Академічним симфонічним оркестром Львівської національної філармонії на чолі з Володимиром Сивохіпом виконають низку творів Валентина Сильвестрова у Львівській національній філармонії, серед яких премʼєра – цикл «Пʼять мелодій на Новий Рік».
«Пʼять мелодій на Новий Рік» – це подарунок Гії Канчелі, з яким Сильвестрова пов’язує давня дружба. Кожна з пʼяти пʼєс циклу показує різні грані Канчелі-композитора, що цінував «тиху» музику, любив спірічуелс, часто співав» – Валентин Сильвестров.
23 вересня у Львівському цирку відкрився ювілейний 55-тий цирковий сезон. І відкрився він дуже потрібною і знаковою програмою “Цирк на льоду” “Ми з України”. Національна гідність та справжній патріотизм стали її домінантами.
Циркова програма “Цирк на льоду” “Ми з України”
Дітям потрібно прищеплювати любов до рідної країни з юних літ. І робити це потрібно всюди – дома, в школі, на вулиці, в театрі, словом всюди. Навіть у цирку. І власне прищеплювання гордості за свою незламну націю прищеплює і дітям і, навіть, декому зі старших, циркова програма “Цирк на льоду” “Ми з України”.
Циркова програма “Цирк на льоду” “Ми з України”
Програма представляє собою віртуозні циркові номери на справжній льодовій арені! Повітряні гімнасти на ременях, канаті та в повітряному кільці без страхування здивують будь-якого глядача!
Циркова програма “Цирк на льоду” “Ми з України”
Карколомні акробатичні трюки у виконанні майстрів фігурного та спортивного катання, які використовуються в програмі “Ми з України” не можливо побачити навіть на Олімпійських змаганнях!
Циркова програма “Цирк на льоду” “Ми з України”
Складний цирковий реквізит – моноцикл, перш, тощо – на ковзанах! Це щось неймовірне! Загадкові магічні номери здивують кожного! А кумедні такси чекають прихильників якісної дресури!
Циркова програма “Цирк на льоду” “Ми з України”
Програма виконана в найкращих традиціях українського цирку та неповторного українського гумору, що, в такі важки для нашої країни часи і підкреслює внутрішню силу нашого народу.
Циркова програма “Цирк на льоду” “Ми з України”
Жонглери, акробати, ілюзіоністи, дресувальники, фігуристи і, звичайно, клоунеса – ведуча Джулія Kiss чекають Вас на цирковій виставі “Ми з України”!
Циркова програма “Цирк на льоду” “Ми з України”
У випадку повітряної тривоги дійство буде зупинено та всім присутнім необхідно буде перейти в укриття. Після відбою повітряної тривоги вистава продовжиться.
Циркова програма “Цирк на льоду” “Ми з України”
Якщо повітряна тривога буде довготривалою – вистава скасовується, а квитки будуть дійсними на наступну дату (про це повідомлятиме особисто адміністрація сайту продажу квитків та адміністрація Цирку).
Циркова програма “Цирк на льоду” “Ми з України”
Циркова програма “Ми з України” триватиме до 19 листопада 2023 року. Дізнатися про графік вистав можна на сайті цирку або за телефоном +380987156868 . Вартість квитків від 100 гривень. Квитки можна придбати за посиланням: https://soldout.ua/category/Lviv/circus
Серед видових бродівських поштівок, які іноді зустрічаються у колекціях філокартистів або на веб-сторінках (включно з інтернет-аукціонами), є серія поштівок надрукована на дуже якісному крейдованому світло-жовтому папері у зеленуватих або синьо-голубих тонах. Назви зображених локацій та вихідні данні видавців, набраних оригінальними шрифтами, й адресна сітка – насиченого червоного кольору. Однак не тільки зовнішній вигляд вирізняє ці поштівки, а якість та документальність самих зображень, відсутність будь-якої ретуші й вибір оригінальних сюжетів, які практично не зустрічаються у інших видавців бродівських поштівок.
Видавав ці поштові картки видавець з криптонімом «W. L. Bp» на замовлення бродівського підприємця Владислава Коциана (WłladysławKocyan). Хронологічно це був, вірогідно, один з перших його контрактів на видання великої серії поштових листівок з видами Бродів. Аналіз доступного масиву видових поштових карток Галичини та інших земель Австро-Угорщини показує, що «W. L. Bp» друкував поштівки з міськими сюжетами та краєвидами багатьох міст імперії (у Галичині: Львів, Тернопіль, Станіславів, Золочів, Броди, Снятин, Самбір …; на Буковині – Чернівці; міста й містечка у тодішньому Угорському королівстві). Довгий час ім’я видавця було невідомо колекціонерам та дослідникам філокартії (дельтіології). Існувало єдине припущення – «Bp» це загальноприйняте скорочення від «Budapest – Будапешт». Івано-франківські колекціонери називають свою серію поштівок від «W. L. Bp» – будапештською.
Słownik nakładców i wydawców pocztówek na Ziemiach Polskich, oraz poloników
Першим хто розшифрував цей криптонім був варшавський колекціонер та автор фундаментального двадцяти трьох томного видання «Słownik nakładców i wydawców pocztówek na Ziemiach Polskich, oraz poloników» Єжи Моргулець (Jerzy Morgulec) на початку 2000-х рр. Розшифровка Моргулеця – «WeiszLipót, Budapest». Проте «Словник» Моргулеця давно вже став бібліографічною рідкістю та малодоступним для пересічного любителя поштових карток. Дослідниця міської історії Львова Ірина Котлобулатова у довідковому апараті до видання «Львів на давній поштівці» (2002 р.) також подала цю розшифровку. Відомо, що поштівки Вейса видавались на протязі 1907 – 1910 рр. Але їх було видано у такій кількості, що на думку І. Котлобулатової іншим видавництвам треба було би 20-30 років. Сама ж постать Леопольда (в угорській традиції Ліпота) Вейса і дотепер остаточно не досліджена.
Ірина Котлобулатова «Львів на давній поштівці»
Щодо бродівської серії поштівок Вейса, то вона має інвентарний номер 22895. До того ж кожний сюжет отримав ще й буквений суфікс, наприклад, 22895х. На час написання статті відомо 20 різновидів зображень. Серія має наскрізну нумерацію: поки що від 1246 до 1268. Кожне зображення було, зазвичай, видано два рази: один варіант коштом самого видавця (надписи німецькою мовою, другий – коштом Вл. Коциана (надписи польською та німецькою мовами). Переважна більшість зображень видавцем ніколи не перевидавалась. Є припущення, що Л. Вейс сам ще й фотографував. Однак деякі світлини (ймовірно негативи або типографські кліше), все таки, «пішли в люди» і вже пізніше неодноразово використовувались іншими видавцями.
Британський океанський лайнер “Титанік”
Новий період дослідження «W. L. Bp» настав після виявлення у пресі 1912 року інформації про загибель у морській катастрофі, що сталася в ніч з 14 на 15 квітня 1912 р. під час зіткнення з айсбергом найбільшого судна у світі пароплава «Титанік», єдиного пасажира другого класу лайнера угорського походження містера Леопольда Вейса 37 років (первинно вік передбачали 42 роки). Тіло утопленика, при якому були знайдені золоті монети та банкноти США та Великобританії, було перевезено до Канади й поховано у Монреалі на кладовищі фундації барона де Гірша. На його надгробку написано: «Талановитий і багатообіцяючий скульптор, член торгової ради Бромсгроув, його роботами захоплюються як у Монреалі, так і за кордоном». Подальше дослідження виявило, що у списках «The Bromsgrove Guild of Applied Arts» вустерширського містечка Бромсгроув (Англія) є місце народження Вейса – угорське місто Веспрем (угор. Veszprém), а не Будапешт як передбачалось раніше.
Боди, готель “Європейський”. Поштівка початку ХХ століття
Ця інформація зацікавила угорських дослідників Олівера Рибара (RybárOlivér) та Золтана Дьоре (GyöreZoltán) з рідного міста Вейса. Було встановлено, що народився Вейс, Ліпот (Лейб) у єврейський родині Веспрема в 1876 р. Невдовзі родина переїжджає до Будапешта, а відтак у Відень, де юнак навчався в Академії образотворчих мистецтв. Додаткову художню освіту Вейс отримав у Парижі та Мюнхені. З часом він залишає рідних у Відні та перебирається до Англії як ювелір і навіть набуває власний магазин. В 1905 р. митець приєднується до Гльдії прикладних мистецтв у Бромсгроуві. Перебуваючи у Бірмінгемі, він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Матильдою Педе (Mathilde Françoise Pëde), з якою він одружився в 1909 р. Разом вони перетинали Атлантику на роковому лайнері в 1912 р. для початку нового життя у Канаді, де Вейс мав роботу та зарекомендував себе талановитим митцем. Але причім тут видавництво поштівок?
Ірина Котлобулатова
І. Котлобулатова вважає, що для остаточної відповіді на це питання бракує декількох документів (ліцензій) про видавничу діяльність Л. Вейса. Ймовірно їх вдасться відшукати у муніципальних архівах Веспрема чи Будапешта. Можна припустити, що під час свого навчання у художніх закладах Європи Леопольд Вейс заробляв фотографією для оплати навчання. Так чи ні, але історики, краєзнавці та дослідники урбаністики ще не раз згадають талановитого та підприємливого угорця за чудову іконографічна колекція поштових карток міст та містечок Австро-Угорщини, які тепер належать різним країнам Європи.
Kotłobułatowa I. Lwów na dawnej pocztówce. – Kraków, 2002. – 491 s.
Kotłobułatowa I. Lwowskie pocztówki – ich wydawcy i nakładcy [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://kuriergalicyjski.com/lwowskie-pocztowki-ich-wydawcy-i-nakladcy/ (02.08.2023)
Родина Шептицьких біля входу в родинний маєток в Прилбичах, Львівської області Фото: pilgrimage.in.ua
Графа Лева Шептицького розстріляли агенти НКВД 27 вересня 1939-го в Прилбичах, Львівської області. Разом із ним вбили дружину Ядвігу та решту членів родини зі слугами – 13 чоловік.
Лев був братом митрополита української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Подія відбулась, коли СРСР активно захоплював землі Галичини та допомагав III Рейху розгромити Польщу, а з нею й активне українство.
До самого митрополита російська влада ставилась з неприязню та побоюванням з початку XX ст. Він активно підтримував український національних рух в Галичині. Ще в період Першої світової війни царський уряд арештував його у Львові та заслав до Курська, а згодом до Суздальського монастиря. Чоловік вийде з нього калікою.
Більшовики ненавиділи його за тією ж причиною, що й царські посіпаки. Чекісти скоїли наругу над родовою усипальницею Шептицьких. Пограбували родинний маєток. Усі цінні стародавні документи спалили.
Сам Шептицький писав листи до Йосипа Сталіна і Микити Хрущова. Протестував проти дій радянської влади. Також подія стала однією із причин, чому митрополит вітав німецькі війська 1941-го.
СРСР напав на Польщу без оголошення війни 17 вересня 1939-го. Виступив як союзник III Рейху та порушив низку міжнародних угод. Радянські війська зайняли західноукраїнські та західнобілоруські землі.
Спільне вторгнення у Польщу таємно узгодили Пактом Молотова-Ріббентропа від 23 серпня. Формальним приводом стала втеча польського уряду за кордон.
Учасники заходу з нагоди 150-річчя від народження Івана Боберського. Ліцей № 51 імені Івана Франка Львівської міської ради (вул. Скісна, 1), 22 вересня 2023 р.
22 вересня 2023 р. у ліцеї № 51 імені Івана Франка Львівської міської ради (вул. Скісна, 1) відбувся захід з нагоди 150-річчя від народження Івана Боберського. Зі вступним словом виступила вчителька фізичного виховання Леся Новик. Вона наголосила на значних заслугах Івана Боберського як основоположника українського тіловиховання. Окрім іншого згадала про невелику вулицю Івана Боберського, яка примикає до території ліцею. Представила випускника ліцею № 51, а тепер доктора історичних наук, професора Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського Андрія Сову.
Вулиця Івана Боберського. 22 вересня 2023 р.
Доповідач розповів про життєвий шлях Івана Боберського. Багато присутніх, як гімназистів так і вчителів, вперше побачили низку фотографій з життя Великого Українця.
Андрій Сова біля пам’ятника Іванові Франку. Ліцей № 51 імені Івана Франка Львівської міської ради (вул. Скісна, 1), 22 вересня 2023 р.
У своєму виступі Андрій Сова наголосив на тому, що упродовж ХVІ–ХХІ ст. рід Боберських збагатив українську провідну верству священниками, педагогами, науковцями, військовими, громадськими й культурно-просвітніми діячами. Одним з його яскравих представників став Іван Боберський (1873–1947) – український націєтворець: державний, військово-політичний і громадський діяч, педагог, організатор, основоположник українського тіловиховання, спортсмен, філолог, журналіст, редактор, видавець, перекладач, архівіст, фотограф, меценат. 14 серпня 2023 р. виповнилося 150 років від дня його народження.
Учасники заходу з нагоди 150-річчя від народження Івана Боберського. Ліцей № 51 імені Івана Франка Львівської міської ради (вул. Скісна, 1), 22 вересня 2023 р.
У незалежній Україні ім’я Івана Боберського було повернено із забуття. Сприяли цьому низка заходів та рішень. Зокрема, 2011 р. у Львівському державному університеті фізичної культури (тепер – імені Івана Боберського) запроваджено спеціальну нагороду – Почесну відзнаку імені Івана Боберського; Львівська обласна рада проголосила 2013 р. Роком Івана Боберського; у листопаді 2013 р. за сприяння ЛДУФК світ побачив документальний фільм «Де сила, там воля витає!» (автор сценарію та режисер Тарас Каляндрук); у червні 2015 р. при Науковому товаристві імені Шевченка створено Комісію тіловиховання і спорту імені Івана Боберського; у лютому 2019 р. Львівському державному університету фізичної культури присвоєно ім’я Івана Боберського; у вересні 2020 р. Посольство України у Республіці Словенії за участі державних словенських органів влади встановило пам’ятну таблицю Іванові Боберському в Тржичі на будинку, де він проживав упродовж 1932–1947 рр.; у березні 2023 р. Львівська обласна рада проголосила 2023 р. Роком Івана Боберського.
Ірина Левків (бібліотекар), Леся Новик (учитель фізичного виховання), Андрій Сова. Ліцей № 51 імені Івана Франка Львівської міської ради (вул. Скісна, 1), 22 вересня 2023 р.
Далі доповідач висвітлив основні віхи життя та діяльності Івана Боберського. З-поміж іншого наголосив на тому, що внуки брата Івана Боберського Юліана навчалися в школі № 51 імені Івана Франка (тепер – ліцеї). Всім присутнім врізалися в пам’ять моральні настанови та афоризми Івана Боберського.
Література про Івана Боберського подарована бібліотеці ліцею № 51 імені Івана Франка Львівської міської ради (вул. Скісна, 1), 22 вересня 2023 р.
Завершився захід невеликою вікториною. Переможці (учні та вчителі) отримали поштівки з серії «Українське тіловиховання». Книги про Івана Боберського поповнили бібліотеку ліцею. Андрію Сові провели екскурсією ліцеєм, який за останні двадцять років відчутно змінився. Кожен клас облаштований сучасною технікою та має всі умови для навчання. Присутні поділилися спогадами про 1980–1990-ті рр., обмінялися думками та планами на майбутнє.
В кінці ХVІ ст. на західноукраїнських землях, які знаходились під владою Польської Корони, на території поселення Винники постало укріплене місто-резиденція Жовква.
Канцлер, великий гетьман коронний Станіслав Жолкевський 1547-1620) у листі до дружини писав: “Наступають щоразу страхітливіші небезпеки. Це і спонукало мене, насамперед, збудувати свій замок і закласти містечко …”.
Панорама Жовкви в кінці XVII ст. (реконструкція Ольги Оконченко)
Згідно С. Баронча, татарське нашестя 1594 р. врешті-решт і спонукало С. Жолкевського до активних дій : «… для безпеки своїх підданих гетьман постановив певне місце уфортифікувати, щоб всі могли схоронитись у часи тривог. Село Винники найкраще підходило для його задумів. Саме тут Станіслав Жолкевський розпочав будувати над озером оборонний замок…” 22 лютого 1603 р. – на честь перемоги С. Жолкевського над Шведами під Ревелем, польський король Зигмунд ІІІ надав привілей на підтвердження назви міста. Цим же привілеєм Жовкві було надано магдебурзьке право.
Замок в Жовкві, початок XVII століття
Жовква належить до тих ренесансних міст, у яких замок-резиденція і місто мають окремі власні укріплення, гармонічно поєднані в єдиний оборонний комплекс. Жовківський замок – це досить пізня реалізація системи башт і стін з огляду на те, що, починаючи з ХV ст., високі мури, башти та вежі, які були легкою мішенню для артилерії, поступаються місцем приземкуватим і потужним бастіонам, які могли протистояти нападу регулярної, добре озброєної армії. Проте система башт і стін призначалась і була функційно спроможна для захисту від татар та малочисельних козацьких загонів. Татари не мали артилерії, основою їх війська була швидкоманеврова кіннота, яка діяла швидкими наїздами та наскоками. Проти такої тактики ведення бою ефективний захист надавало поєднання високих оборонних стін з баштами. Перед цим комплексом,як правило, йшла заводнена фоса, або була природна перешкода (болото, озеро і т.п.)
Для замку С. Жолкевський вибрав найбільш захищену територію, до якої підхід унеможливлений з південного сходу, південного заходу і північного заходу озером з болотистими берегами. Північно-східну сторону замку, яка не була захищена природними чинниками, захищено новоствореним середмістям, яке має з замком спільний оборонний периметр. На випадок можливої небезпеки з боку середмістя, північно-східна сторона замку укріплена широкою заводненою фосою і валом.
Наполеон Орда. Жовква.
Замок, що виконував функції резиденції і цитаделі, був самодостатньою автономною оборонною системою. Спорудження замку завершено у 1606 р. Автор проекту – імовірно Павло Щасливий. Замок отримав регулярний чотирикутний нарис з чотирма триярусними п’ятикутними баштами на наріжниках і триярусною баштою над в’їзною брамою посередині північно-східного прясла замкових укріплень. За обмірами М. Осінського (станом на 1930-і р.р.) габаритні розміри замку по наріжниках башт – прибл. 112 х 119 м. Оборонні прясла замку творять чотири корпуси, з’єднані з баштами закритими галереями, що примикають до граничних мурів. В галереях влаштовані стрільниці. Південно-західний замковий корпус – репрезентативний, двоярусний; з підвалами. У плануванні цього корпусу використано дворядну систему анфілад. Тут розміщувались апартаменти власника, скарбниця, кабінети та бенкетні зали. На внутрішньому фасаді південно-західного корпусу замку було споруджено двоярусну відкриту галерею з аркадами. У її першому ярусі використано колони тосканського ордеру, у другому – іонічного. Фасади північно-західного та південно-східного корпусів простіші (площинні), з мінімальним використанням декору. За часів С. Жолкевського ці корпуси були одноярусними, у них розміщувались допоміжні служби, гостинні покої та господарські приміщення є згадка про існування підвалів у північно-західному корпусі). У північно-східному корпусі замку в першому ярусі було влаштовано стайні і арсенал, між ними розташовано в’їзну браму. Вона акцентована з боку міста багато декорованим порталом, який з боку подвір’я має вигляд арки, що спирається на колони. У другому ярусі північно-східного корпусу знаходились житлові приміщення і архів. Надбрамна башта завершена трикутним фронтоном з двома рядами стрільниць. З боку міста через фосу було влаштовано міст з призамковою звідною частиною (при потребі стаціонарна частина мосту легко демонтувалась). Замок збудовано з добре випаленої цегли і тесаного каменю. Зовнішні фасадні стіни замку не були потиньковані. Це, а також стрільничні отвори та малі віконця, додавали замку неприступного і суворого вигляду. Внутрішні фасади замку були потиньковані, корпуси мали двозаломні дахи.
Вид Жовкви з заходу, 1847 рік
У 1606 р. на південний схід від замку було закладено звіринець. Французький мандрівник, відвідавши Жовкву у 1688 р., писав, що величезний замковий звіринець, оточений дерев’яним парканом, простягався далеко за місто. Одну половину звіринцю займав ліс, другу – луки, на яких паслося безліч сарн і оленів.
Бастіонні фортифікації замку були розташовані по контуру мурованих замкових укріплень і складались з двох п’ятикутних бастіонів, влаштованих навпроти західної і південної башт, і двох трикутних бастіонів, влаштованих на стику замкових і міських укріплень. Із замкових бастіонових укріплень у рельєфі прослідковуються тільки залишки трикутного північного бастіону. Залишки інших замкових бастіонів можна ідентифікувати, лише досліджуючи історичні карти Жовкви.
Замок Собеського в Жовкві від сторони двору в 1847 році
У 1670 році Жовква перейшла у спадок до Яна Собеського, який, обраний польським королем у 1674 році, розпочав роботи по посиленню міських укріплень та перебудові жовківського замку, перетворивши його з неприступної твердині на королівську резиденцію.
За Яна ІІІ Собеського під керівництвом будівничих Петра Бебера та Августина Лоцці у замку здійснено ряд змін та добудов. Наметові дахи башт, які були покриті дахівкою, замінено на банеподібні,покриті позолоченою мідною бляхою. У замку збільшено габарити більшості віконних проємів, для чого встановлено нові білокам’яні різьблені обрамлення. У південно-західному корпусі змінено форму щипців, а над боковими корпусами добудовано по ще одному ярусу. З південного заходу від замку, між наріжниками п’ятикутних бастіонів, закладено регулярний парк, входами в який служили одноповерхові відкриті підсіння, прибудовані до замку.
Руїни замку у Жовкві, 1865 р.
Парк, замкнутий з трьох сторін високими шпалерами, було закладено на двох терасах. На верхній терасі влаштовано чотири клумби, у кожній з яких викладено квітами герб Собєських “Яніна”. Між ними, по центру, було споруджено мармуровий фонтан восьмигранної форми. Між терасами існувала поперечна алея, яка замикалась двома альтанками. На нижній терасі, відділеній від верхньої кам’яною балюстрадою, було закладено два квіткових партери. Поза парком (по його осі) над ставом, у напрямку до звіринцю, було влаштовано поміст на дерев’яних палях, на якому було споруджено два павільйони лазень з фонтаном між ними.
Замок в Жовкві. Фото Едварда Тшемеського, ХІХ ст.
У 1740 р. Жовква перейшла у власність Михайла Казимира Радзивіла. За його розпорядженням у 1741-1742 р.р. під керівництвом будівничого Антоніо Кастеллі у південно-західному корпусі замку було продовжено з обох сторін двоярусну галерею, перебудовано центральний вхід та влаштовано величні зовнішні сходи з восьмиколонним портиком іонічного ордеру, завершеним багато декорованим фронтоном. Пізніше портик і сходові марші було прикрашено скульптурами литовських і польських коронних гетьманів.
Брама до королівського замку в Жовкві. Фото 1865 року
Хоча за М. К. Радзивіла активних робіт при укріпленнях не зафіксовано, Є інформація з 1753 р. про закупку ним у Львові великої кількості артилерії для власних потреб. Ймовірно, львівські гармати були використані для посилення та якісного покращення артилерійського парку Жовкви.
Глинська (Краківська) брама в Жовкві, 1900 р.
У 1787 р. жовківський замок купив Адам Юзефович. З того часу розпочалась руйнація замку. У замку станом на 1847 р. зафіксовано зміну фронтону над портиком на похилий дах, а дахове покриття з мідної бляхи було замінено на гонт. У 1887 р. власником замку став Артур Глодовський. Спочатку він продав все рухоме майно із замку, пізніше, з метою розпродажу на будівельний матеріал, за його наказом було розібрано замкову каплицю, аркади, головні сходи, портик зі скульптурами і південно-західну наріжну башту (до першого ярусу). На додаток, замок згорів у 1915 р. На жаль, до нашого часу замок не зберіг свого первісного неприступного вигляду через зміни і перебудови, які вносив кожен із власників, так і своєї краси і багатства внаслідок численних грабунків і руйнацій.
10 концертів, де представимо програми зі світовими кінохітами, репертуаром Гала-опера, концертним виконанням «Кармен». Однак, центральною темою гастрольного туру є презентація саме українських композиторів, зокрема у класичній симфонічній програмі “Sound of Ukraine” звучатиме Фортепіанний концерт Василя Барвінського, Гражина Бориса Лятошинського, а також Дев’ята Симфонія Антоніна Дворжака.
Дириґентом подій буде Володимир Сивохіп, солісткою симфонічних програм класичної музики – Віоліна Петриченко.
Організатором є агенція Open Music Project. За підтримки Посольства України у Німеччині
Дати проведення подій:
07/11/23 in Apostle Paul Church Schöneberg, Grunewaldstraße 77a, 10823 Berlin 08/11/23 Graf Zeppelin Konzerthaus, Friedrichshafen
09.11/23 Stadtpfarrkirche Mariae Himmelfahrt, Weilheim
10/11/23 Stadthall, Biberach an der Riß
11/11/23 Simultane Stadtpfarrkirche St. Martin – Gemeinschaftl. Kirchenpflege Biberach an der Riß, Biberach an der Riß
Сертифікати учасникам наукового семінару «Іван Боберський: життя, присвячене Україні». Актова зала церкви Різдва Пресвятої Богородиці (майдан святого Івана Павла ІІ папи Римського, 1). 20 вересня 2023 р.
Як ми й анонсували на днях, у середу, 20 вересня 2023 р., в Актовій залі Церкви Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ відбувся науковий семінар «Іван Боберський: життя, присвячене Україні», який став результатом співпраці Дитячого Центру, Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка та представників УГКЦ.
Учасники наукового семінару «Іван Боберський: життя, присвячене Україні». Актова зала церкви Різдва Пресвятої Богородиці (майдан святого Івана Павла ІІ папи Римського, 1). 20 вересня 2023 р.
Головним спікером на цій зустрічі став доктор історичних наук, професор кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, голова Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка Андрій Сова. Він поділився із присутніми, левову частку з яких складали педагоги, маловідомими фактами із життя нашого видатного земляка, а також історією його реформ у системі фізичного виховання молоді.
Виступає о. Орест Фредина на науковому семінарі «Іван Боберський: життя, присвячене Україні». Актова зала церкви Різдва Пресвятої Богородиці (майдан святого Івана Павла ІІ папи Римського, 1). 20 вересня 2023 р.
Особливо цікавою для учасників стала детальна інформація про словник спортивних термінів, укладений Іваном Боберським наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.: копаний м’яч, ситківка, лещетарство, гаківка… Не менше здивування викликали й перипетії довкола реалізації по-справжньому «народного» проєкту – «Українського городу» (багатофункціонального стадіону) на теренах сучасної Дитячої залізниці у Стрийському парку м. Львова. Адже це був чи не перший відомий вітчизняний «стартап» ще до появи самого терміну.
Афіша, видана з нагоди наукового семінару «Іван Боберський: життя, присвячене Україні». Актова зала церкви Різдва Пресвятої Богородиці (майдан святого Івана Павла ІІ папи Римського, 1). 20 вересня 2023 р.
Атмосферу тих часів передав і перегляд документальної хроніки 1912 р. про VI Всесокільський злет у Празі, який завершив публічну частину.
Учасники наукового семінару «Іван Боберський: життя, присвячене Україні». Актова зала церкви Різдва Пресвятої Богородиці (майдан святого Івана Павла ІІ папи Римського, 1). 20 вересня 2023 р.
Ну, а дискусії про роль даної Особистості вже під час фінального обміну думками, лише підкреслили актуальність таких зустрічей. Адже для багатьох українців постать Івана Боберського тривалий час залишалася маловідомою чи навіть забутою. І лише зараз, через 150 років після свого народження, він «повертає» заслужене місце в національній історії.
Андрій Сова та Лев Левкун з виданнями про Івана Боберського і його добу. Актова зала церкви Різдва Пресвятої Богородиці (майдан святого Івана Павла ІІ папи Римського, 1). 20 вересня 2023 р.
Тож, з огляду на сказане, хочемо висловити окрему подяку за організацію заходу його найбільшим промоутерам – «батьку» нашого закладу Миколі Кушніру та настоятелю храму о. Оресту Фредині. А за якісне інформування про майбутню подію – видання Сихів-Медіа та Центр. Бо без участі кожного з вас усіх цих позитивних емоцій, що на фото нижче, просто не було б. =)
Тарас ОЛЕКСИН історик, методист Дитячого Центру туризму, спорту та екскурсій МЖК-1
Пілсудський на відкритті “Східних Торгів”, Nowości Illustrowane, 1921 рік
У неділю 25 вересня 1921 року, швагро Євгена Коновальця та Андрія Мельника, колишній січовий стрілець та учасник Української визвольної організації (УВО) 21-річний львів’янин Степан Федак, відомий серед приятелів під прізвиськом Смок, біля ратуші у Львові тричі вистрелив у начальника польської держави Юзефа Пілсудського та львівського воєводу Казимира Грабовського. Коли виконавця замаху схопив поліцейський, він вистрелив четвертий раз, поранивши себе у груди.
Напад на владоможців, які уособлювали польську зверхність у Львові, де щойно три роки перед тим, у 1918 році, відбувся Листопадовий чин Українських січових стрільців, став європейською сенсацією. Багато уваги преса приділяла особі стрільця, від куль якого не постраждав Пілсудський, але був поранений у плече та руку воєвода Грабовський.
Сліди від куль з браунінга Степана Федака на автомобілі, в якому перебували Юзеф Пілсудський та Казимир Грабовський, Nowości Illustrowane, 1921 рік.
Степан Федак-молодший був сином відомого українського громадського діяча, адвоката Степана Федака – колишнього державного секретаря в уряді ЗУНР, який в той час вів політичні перемовини щодо прав українців у Польщі, зустрічаючись з тим же Пілсудським та львівським воєводою.
Відразу після затримання Степан Федак-молодший оголосив, що намагався вчинити атентат (політичне вбивство) проти львівського воєводи Грабовського як відповідального представника польської окупаційної влади. Для привернення уваги до безправства українців у Східній Галичині (доля цього краю на той час
ще не була остаточно вирішена західними союзниками, – авт.) замах було виконано прилюдно – під час перебування у Львові начальника держави (так називалася посада, – авт.) Юзефа Пілсудського та іноземних делегацій з Франції та Великої Британії, які приїхали на відкриття тогочасного економічного форуму — міжнародного ярмарку “Східні Торги”.
Затриманий поліцією 21-річний Степан Федак, виконавець замаху, Das interessante Blatt, 1921 рік
За версією, яка згодом прозвучала на суді, рішення про атентат було прийнято ще на початку липня 1921 року, коли у Львові зібралися делегати української академічної (студентської) молоді. На цьому зібранні обрали спеціальний Комітет української молоді (КУМ), до якого входив, зокрема, Степан Федак-молодший.
Серед учасників цього комітету вибрали виконавця замаху. Жереб тягнули 23 вересня у кав’ярні “Republique” в будинку “Народної Гостинниці” (тепер тут розташований ресторан “Зеник” на вулиці Дорошенка, – авт). Карточку з написом “Пілсудскі” витягнув Степан Федак-молодший.
Як повідомляла тогочасна газета “Діло”, публікуючи витяги із кримінальної справи щодо Степана Федака, “виконати замір він постановив в хвилині запровадження воєводств (польських територіальних адміністрацій, – авт.) у Східній Галичині, але виконання відклав до дня відкриття Східних Торгів, себто до дня приїзду начальника держави, бажаючи тим заманіфестувати, що Українці на кождому кроці є покривджені розпорядками воєводи”.
Польські владоможці та представники французької місії, які прибули на богослужіння в катедральному соборі Львова, Nowości Illustrowane, 1921 рік.
Вранці у неділю, 25 вересня, Федак сходив до церкви висповідатися, після чого пішов на залізничну станцію, куди о 10 годині ранку повинен був прибути потяг із Юзефом Пілсудським, а зустрічати його повинен був львівський воєвода. За якийсь час він побачив, що через велике скупчення людей біля двірця та неможливість наблизитися до своїх жертв, виконати замах тут, не поранивши сторонніх осіб, не вдасться.
Пілсудський на відкритті “Східних Торгів”, Das interessante Blatt, 1921 рік
Свій намір довелося відкласти. Федак супроводжував польських владоможців, коли вони подалися до катедрального костьолу Вознесіння Пресвятої Богородиці на святкове богослужіння, а згодом – на відкриття “Східних Торгів” на виставковій площі (тепер — територія Стрийського парку, – авт.), де також були посли Сойму, урядовці, промисловці та гості з іноземних держав. Великий натовп людей, який перебував довкола, постійно заважав здійснити атентат.
Мер Львова Нойман, Пілсудський та Грабовський біля ратуші під час встановлення нового герба міста, Das interessante Blatt, 1921 рік
Одним із останніх заходів за участю вельмож того дня було урочисте посвячення та встановлення на ратушній вежі нового гербу міста — із білим польським орлом. На честь Пілсудського президент (міський голова) міста Юзеф Нойман дав у приміщенні ратуші святковий бенкет, після якого той збирався відвідати виставу в театрі, а о 23.00 покинути Львів.
Новий герб міста Львова, який з’явився на шпилі ратушної вежі, Nowości Illustrowane, 1921 рік.
На появу на публіці начальника держави на площі Ринок біля входу до ратуші залишилися чекати сотні людей. Уже сутеніло, але електричне освітлення дозволяло розгледіти обличчя людей, які виходили з будівлі. Близько 21 години до будівлі магістрату під’їхав автомобіль, от-от повинні були з’явитися Пілсудський і львівський воєвода Казимир Грабовський, тож натовп, погано стримуваний поліцією, почав підступати все ближче, в якийсь момент Федак опинився у третьому ряді, всього за 6 кроків від своїх жертв.
“Вчора ввечері був бенкет. Приблизно о 9 годині вечора Глава держави Юзеф Пілсудський у супроводі воєводи Грабовського та особистого ад’ютанта сів до автомобіля, що стояв біля ратуші. У той момент, коли машина збиралася вирушати, з-за спини стоячого чоловіка було зроблено три постріли, спрямовані у главу держави… Грабовський, який сидів поруч із ним, отримав поранення у плече, руку і кисть. Поліцейські Смієр і Бак (обидва познанці), що тримали кордон, негайно затримали вбивцю, який, тримаючи в руці браунінг, ще раз вистрелив собі в груди. Натовп людей, що стояли поруч з магістратом, накинувся на злочинця і хотів його лінчувати. Поліцейський зумів витягнути його з рук схвильованого натовпу та доставити до караулу поліції у Ратуші”, – описувала замах місцева газета Przegląd poniedziałkowy.
Повідомлення про замах на начальника держави Юзефа Пілсудського, Przegląd poniedziałkowy
Воєвода Грабовський отримав легкі поранення — кулі пройшли навиліт, але він змушений був на 30 днів взяти звільнення від служби в адміністрації для лікування. Юзеф Пілсудський після замаху відправився, як і запланував до театру, і покинув Львів потягом о 23.00. Стан пораненого Федака, незважаючи на значну крововтрату, медики визначили як неважкий, але перші дні після арешту він перебував у лікарні, а не у в’язниці.
Одразу після затримання Степана Федака польська поліція почала встановлювати співучасників злочину, усвідомлюючи, що за атентатом стоїть якась організація. Зрештою сам виконавець “смертного вироку” не приховував, що під час замаху біля нього перебувало щонайменше шестеро його товаришів, колишніх українських військових, але не назвав їхніх імен.
Та все ж уже тієї ночі почалися перші арешти у справі Федака. Загалом під час досудового слідства, яке тривало цілий рік, звинувачення було пред’явлено 13 представникам українського студентського руху, але більшу частину з них на суді було виправдано.
В обвинувальному акті Степана Федака звинувачували в замаху на життя начальника держави Пілсудського та воєводу Грабовського. Решта підсудних були звинувачені в співорганізації замаху, що мав призвести до початку громадянської війни.
Жертва замаху — воєвода Казимир Грабовський, Nowości Illustrowane, 1921 рік.
Відразу після замаху на польських владоможців у Львові австрійська газета Wiener Morgenzeitung повідомила, що його виконавець є племінником іншого відомого українського виконавця атентату — Мирослава Січинського, який у 1908 році застрелив намісника Галичини графа Анджея Потоцького. Батько
Степана Федака дійсно був одружений на доньці греко-католицького священника Лук’яна Січинського, але вона не була сестрою Мирослава.
Поза тим у родині Степана Федака не бракувало відомих імен. Обидві його сестри були одружені з діячами українського визвольного руху — Євгеном Коновальцем та Андрієм Мельником. Зрештою, його біографія, як на 21-річного парубка, теж була достатньо багатою. Юнаком Степан вступив у лави Українських січових стрільців, згодом йому довелося повоювати у складі УГА та армії УНР. Пізніше Федак навчався у військовій академії у Вінер-Нойштадті й академії генштабу Чехо-Словацької республіки. Лише у грудні 1920 року він склав зброю у визвольних змаганнях, але не визнавав окупаційної влади Польщі на Східній Галичині.
Щоб не виглядати в очах західних союзників жорстоким окупантом, польська влада поблажливо поставилася до звинувачених у замаху. Виконавцеві невдалого атентату присудили 6 років позбавлення волі, а ще п’ятеро членів УВО – Дмитро Палієв, Михайло Матчак, Євген Зиблікевич, Петро Яремійчук та Франц Штик — отримали від 1,5 до 2,3 років тюрми. Решту обвинувачених звільнили.
Зрештою й сам Степан Федак пробув в ув’язненні тільки два років. Після чергової апеляційної скарги у 1924 році його випустили з умовою еміграції з Польщі. Після цього він якийсь час проживав у Парижі та Берліні, але невдовзі повернувся на Галичину. У березні 1937 року його знову заарештували за націоналістичну діяльність у Журавно. Після приходу німців у 1939 році здійснив втечу з тюрми і повернувся до підпільної діяльності.
У 1941 році Степан Федак-Смок був учасником похідних груп ОУН. Протягом 1943-1945 років служив у чині поручника в дивізії “Галичина”. Життєвий слід Степана Федака-молодшого губиться у 1945 році. Припускають, що він загинув у Берліні чи Щеціні.
У вівторок, 3 жовтня 2023 року, о 17.00 у Львівському палаці мистецтв (вул. Коперника, 17) відбудеться новосілля Львівського Фотомузею.
Організатори обіцяють показати свої здобутки та поділимося планами на найближче майбутнє. А також музейники з задоволенням отримають подарунки від гостей та обіцяють подарувати щось у відповідь. Має бути дуже атмосферно та затишно. Програма відкриття ще формується, тому приймаються ідеї та пропозиції.
Після тривалих вакацій Львівський Фотомузей та УФОТО знову відчиняють свої двері. На вас чекає оновлена експозиція музею та ще більше унікальних лекцій та мистецьких подій.
Подія організована Українським Фотографічним Товариством у співпраці з Львівський Фотомузеєм, Фотографіями Старого Львова та Львівським палацом мистецтв.
Окрім цього, відновлює роботу Уфотівський Лекторій, і організатори запрошують лекторів зголошуватися щоб скласти розклад лекцій.
В неділю, 1 жовтня 2023 року, о 18:00 Львівська національна філармонія закликає гостей відзначити нову віху в розвитку української симфонічної музики на урочистому концерті-нагородженні лауреатів Другого Всеукраїнського композиторського конкурсу імені Мирослава Скорика.
На честь корифея новітньої української музики у 2021 році з’явився Конкурс, що відзначає здобутки видатної школи геніального Скорика і заохочує композиторів писати більше й краще. Вже вдруге Конкурс знайшов своїх переможців — майстерних, амбітних, і по-особливому талановитих. Адже написати твір для сольного інструмента та симфонічного оркестру — неабиякий виклик. Тим паче всі твори написані ексклюзивно для цьогорічного змагання: тож вже 1 жовтня ми почуємо, яку музику пишуть молоді автори сьогодні. Які теми турбують їх та чим вони поділяться зі слухачами, читайте далі.
Лауреат ІІІ премії Нікіта Іванченко — родом з міста Маріуполь, яке потерпіло страшних руйнувань в ході російської агресії проти України. У своєму творі «Картини війни» він хотів передати погляд на сутність трьох невід’ємних складових такого явища, як війна. Ці концепції лягли у назви окремих частин твору: «Травма», «Безумство», «Смерть».
Лауреатка ІІ премії Рената Сокачик, знаходячись під аурою творчості відомого українського поета Богдана-Ігоря Антонича, втілила його поезію в музиці для контрабаса та оркестру. Тембр цього сольного інструменту асоціювався у неї з образом самого поета: юного, але надзвичайно мудрого і життєлюбного.
Твір лауреата І премії Конкурсу Юрія Пікуша відображає авторську інтерпретацію пульсу сьогодення з його карколомним розбігом в невідомість. Для Пікуша музика є вищою формою абстракції, яку ніколи не описати словами сповна. Тому й назва концерту, «Concellastra» — є грою слів, що по суті й означає: «концерт для віолончелі та оркестру».
На концерті прозвучить й музика лауреатки ІІ премії минулої едиції Конкурсу Надії Курінної, твір «Emanatio». А провідником у мікрокосм звучань кожного автора стане Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії під орудою відомого польського диригента Вінсента Козловського. Солюватимуть Артем Полуденний, Оксана Литвиненко та Назар Стець. Звісно ж, не обійдеться без вшанування патрона Філармонії та Конкурсу — на згадку про видатний внесок Митця пролунає «Урочиста увертюра» Мирослава Скорика.
Вересень можна вважати місяцем Михайла Грушевського. 29 вересня 1866 року “батько” української історії народився. Також у вересні побачила світ одна з його найбільш значимих та концептуальних праць. Михайло Сергійович більше знаний як автор багатотомної “Історії України-Руси”.
Не менш цінним є і його текст “Звичайна схема “русскої” історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства”. Це короткий твір, блог, мовою сьогодення. У ньому автор фахово дискутує з міфами російської імперської історії, а також – утверджує право українців на власну історію, окрему державницьку та культурну традицію, що сягає найдавніших часів. Пропонуємо найяскравіші твердження з тексту Михайла Грушевського.
Короткий текст з довгою назвою і глибокими смислами
Цей короткий текст із довгою назвою Михайло Грушевський підготував у вересні 1903 року, у Львові. Головна його ціль – перегляд тенденційної та застарілої “звичайної”, тобто імперської схеми історії. Перш за все, через її відірваність від життя. Також через ігнорування у ній місця і ролі українців в історії. Перша цитата буде саме про це. Історик протиставляє українців та росіян, стверджує давність перших і їх право на власну традицію державного будівництва: “Ми знаємо, що Київська держава, право, культура, були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруської”.
Перша публікація “Звичайної схеми…” Михайла Грушевського. Фото з http://likbez.org.ua/
На своїм корені
Дослідник не погоджується з основами імперського історіописання. Зокрема, він заперечує перетікання історії від Київської Русі до Московії, не бачить останню спадкоємицею першої: “Київський період перейшов не у володимиро-московський, а в галицько-волинський ХІІІ в., потім литовсько-польський XIV – XVI вв. Володимиро-Московська держава не була ані спадкоємицею Київської, вона виросла на своїм корені”.
Михайло Грушевський в молодості. Фото з https://uinp.gov.ua/
Одвічне “пришивання” чужої історії
Не менше Михайла Грушевського обурювало безпідставне “пришивання” періодів української історії до історії російської. Вибіркові крадіжки окремих подій нашої історії та привласнення їх росіянами, роблять їхню історію штучною та химерною конструкцією, а нашу – фрагментарною і не цілісною. Михайло Сергійович пише: “…історія українсько-руської народності зістається не тільки без початку, а і в виді якихось кавалків…не пов’язаних між собою органічно, розділених прогалинами”.
Михайло Грушевський в старості. Фото з https://blogs.korrespondent.net/
Це в ситуації, коли на наших теренах тяглість державницьких та соціокультурних процесів є надзвичайно тривалою, а строкатість процесів надзвичайно багатоманітна.
Чемпіони з брехні
Більш жалюгідними за політичний курс нинішнього російського президента, є лиш його коментарі на історичну тематику. Чим далі, тим більше переконуєшся, що перед тобою людина, яка взагалі нічого не розуміє в історії. Лиш транслює пропагандиські консерви. Нічого нового. На Росії завжди викривляли історію та переписували її. Далі Грушевський: “Те виїмкове, виключне значіння, яке має історія великоруської держави в сучасній схемі “русскої” історії, має вона, властиво, наслідком підміни поняття історії “русского народа” (в значінні руських, східнослов’янських народностей) поняттям історії великоруського народу”.
Михайло Грушевський з дружиною Марією. Фото з https://www.istpravda.com.ua/
Шлях до себе
Перший крок до власної самобутності – це усвідомлення самого факту останнього. Наступний – його осмислення та відстоювання, утвердження. Михайло Грушевський чітко і однозначно виступав проти росіянізації історії східних слов’ян та українців зокрема: “Історії східного слов’янства таки не заступить історія великоруського народу, його державного й культурного життя, і ніякі мотиви не дадуть права зігнорувати історію білоруської і ще менше – українсько-руської народності, або заступити їх повириваними з них і попришиваними до історії великоруського народу клаптиками, як то практикується тепер”.
Михайло Грушевський
Історія “общерусска” – калікувата комбінація
Таким чином, ще понад сто років тому український історик Михайло Грушевський дав гідну та аргументовану відповідь на жалюгідні завивання, які час від часу долинають до нас з “боліт”. Зрезюмувати її можна так: “Історія великоруська з українсько-руським початком, пришитим до неї – се тільки калікувата, неприродна комбінація, а не якась “общерусска” історія”. Зрештою, “общерусскої” історії й не може бути, як нема “общерусскої” народності.
Пам’ятник Михайлу Грушевському у Львові
Наслідуючи Михайла Грушевського, повторимо, що “общерусскої” народності немає, а відтак додамо, що Україна є і буде! Ніяка імперська пропаганда чи мракобісся рашистів її не здолають. Для ще більшої певності й утвердження в цій думці, варто заглядати інколи до текстів видатного українського історика Михайла Сергійовича Грушевського.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Грушевський М. Звичайна схема “русскої” історії й справа раціонального укладу історії сзідного слов’янства // Український історичний журнал, вересень-жовтень 2014. – №5. – С. 198 – 209.
29-й раз, з 29 вересня по 8 жовтня відбуватиметься Міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти». Цьогоріч у програмі 14 подій 10-денного маратону, для яких знані колективи Львова, гості з Києва, Польщі й Німеччини приготували справжні твори-перлини, які нечасто лунають навіть на наших сценах. Музика діє цілюще: вона дає сили й далі боронити наші переконання, свободу та майбуття.
29 вересня о 19:00 відкриватиме фестиваль Національний ансамбль солістів “Київська камерата” — і звісно ж, майстерності цьому колективу не позичати, адже дуже часто саме він ставав першовиконавцем композицій наших сучасників. Зануртесь у круговерть музичної України нашого часу: від Карабиця до Алмаші, Козаренка й Цепколенко, шістдесятників Грабовського та Сильвестрова, й — звісно ж — до особливого Станковича.
Адже культура активізує небайдужих шукати в неосяжній глибині наших традицій і новаторства, нестримно креативити й досліджувати — однак залишаючись правдивим перед собою. Культура рухає світ з шаленою швидкістю, повнокровно тече у розмаїтому сьогоденні та змушує знайомитись з українським якнайскоріше. Саме на візіях українського фокусується сьогодні Львівська національна філармонія.
Цими днями Портал Експеримент оголосив новий літературний конкурс коротких оповідань. Мета конкурсу – підтримка та розвиток української літератури, а також виявлення талановитих авторів.
Умови конкурсу:
Напишіть коротке оповідання про свого вчителя. Але! Вчителя не в класичному вузькому значенні слова (шкільного), а в широкому. Тобто написати про того або те, хто (що) вплинув (-ло) на ваше життя, ваш світогляд тощо. “Вчителем” у вашому оповіданні може бути не тільки конкретна людина, але й фільм, книга, вистава, стаття, гра, спорт, твір мистецтва, подія і т. п. Тобто напишіть про значиму для вас людину чи про те, що стало поворотним моментом у вашому житті.
Твір має бути українською мовою. Просимо не використовувати обсценну лексику!
Обсяг твору не має перевищувати 5 000 знаків.
Підпишіть автора та назву твору у тексті листа, а також продублюйте безпосередньо у текстовому файлі.
Надішліть оповідання редакції порталу Експеримент за адресою: mo.eksperiment@gmail.com у вигляді електронного документа у форматі docx, txt або rtf з позначкою «Вчитель, який змінив моє життя». УВАГА!!! Листи без цієї позначки розглядатися не будуть.
Важливо!!! Оповідання розміщуються на порталі Експеримент на постійній основі!!! Автори, котрі надсилають свої матеріали, погоджуються з цією умовою.
Обиратимуть переможців насамперед редактори порталу Експеримент. Також будуть враховуватись оригінальність твору, кількість голосів читачів (лайки / репости / перегляди).
Твори для участі в конкурсі приймаються до 31 жовтня. Результати конкурсу будуть оголошені на порталі Експеримент 15 листопада.
Призи
Переможці конкурсу отримають приємні подарунки – можливість обрати книжки на сайті книгарні чи видавництва:
1 місце – на суму 2000 грн.
2 місце – на суму 1500 грн.
3 місце – на суму 1000 грн.
Про портал Експеримент
На порталі Експеримент можна знайти новини зі світу культури, мистецтва, науки й інших сфер суспільного життя; афішу культурних і соціальних заходів у різних містах і країнах, проєкт Експериментального телебачення та радіо. Наш портал об’єднує всіх, хто підтримує ідеї Експерименту.
29 вересня 2023 р. у Львівському музеї Михайла Грушевського (вул. І.Франка, 154) відбудеться відзначення 157 річниці від дня народження Михайла Грушевського.
“Святкування, традиційно, розпочнеться об 11 год. покладанням квітів до пам’ятника Михайлу Грушевському на проспекті Шевченка у Львові.
Цьогоріч заходи, які відбуватимуться у музеї (вул. І.Франка, 154), пройдуть під гаслом «У родинному колі». На відвідувачі очікуватиме відкриття двох виставок:
– о 14 год. – «Душі цвіт на многая літ» – виставка, яка також присвячена 140-річчю від дня народження художника Михайла Жука. Зокрема, можна буде оглянути оригінальний мистецький твір майстра «Яблунева гілка», який художник, з авторським побажанням подарував Марії Грушевській.
– о 15 год. «У родинному колі» – виставка, присвячена Галицькій родині Грушевських, члени якої дбайливо, попри тоталітарний радянський режим, усі заборони і страхи зберегли та донесли до наших часів пам’ять та родині реліквії сім’ї Грушевських. Раритети з якими можна буде ознайомитися: оригінальні світлини, епістолярій, вишивки родини та багато іншого.
Окрім того очікуємо спогадів від нащадків Галицької родини Грушевських та поетичний сюрприз від доброго друга та шанувальника музею. А співоче «слово» нам подарують наші друзі, чарівні дівчата, учасниці гурту автентичного співу «Жива»”, – пишуть у події на фейсбук сторінці музею організатори заходу.
Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев на вулиці»
У жовтні у Львові відбудеться міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев – 2023». Цьогоріч фестиваль буде спрямований на меморіалізацію героїчної боротьби українського народу, загальнолюдське прагнення до свободи та демократії. Театралізоване відкриття фестивалю відбудеться 5 жовтня.
На фестивалі будуть присутні театри зі Львова, Києва, Вінниці, Луганська, Сум, Кропивницького, Чернігова, Херсона, а також з Чехії, Франції та Данії.
Вистави відбуватимуться у таких театрах:
театр «Воскресіння»,
театр ім. Леся Курбаса,
Перший театр,
театр ім. Марії Заньковецької,
Будинок Офіцерів.
Театралізоване відкриття фестивалю відбудеться 5 жовтня о 16:00 на площі перед Львівський національним університетом ім. Івана Франка (вул. Університетська).
Сьогодні, в нашій традиційній недільній кавовій рубриці, з нашим незмінним партнером Торговою маркою Кава Старого Львова, поговоримо про особливості кавового етикету..
Всім нам добре відомо, що споживання кави ось уже як кілька сотень років – процес, який супроводжується великою кількістю обрядів і традицій. Причому в кожній країні ці обряди і традиції свої. Так, наприклад, в Іраку вас не зрозуміють якщо ви вип’єте поспіль цілих три чашки кави. Тут це просто вважають поганим тоном.
Якщо, наприклад, говорити про Італію, то тут прийнято пити каву до одинадцятої години ранку. Але, як би там не було, та незалежно від країни, де ви знаходитесь, існує загальна культура подачі кави або іншими словами кавовий етикет.
Кава по-мексиканськи
Як правильно подавати каву – основні правила
Є кілька правил, дотримання яких є обов’язковим. Так, серед них варто виділити такі:
Перше правило стосується посуду, в якій подають божественний напій. Для кожного виду кави є так би мовити “своя” філіжанка. Ні, звичайно можна пити зі будь-якої посудини, але недотримання усталених правил гарантовано позбавить людину естетичного задоволення від насолоди улюбленим напоєм.
Кава Кон-панна
Як правило, кава подають в горнятках з фаянсу або порцеляни, вони обов’язково повинні мати товсті стінки. Що примітно, товщина стінок буде сприяти якомога остиганню охолодженню напою. Крім цього, варто відзначити, що:
горнятко циліндричної форми призначені для кави за східним рецептом (напій подається в турці, у якій він був зварений);
горнятка, які мають об’єм до 250 мл, призначені для подачі кави з молоком або американо (вершки або додають відразу, або приносять окремо);
горнятко діаметром до п’яти сантиметром і об’ємом до 90 мл призначається для подачі еспресо (горнятко з напоєм подають до столу на блюдечку);
горнятка з товстого фаянсу об’ємом до 180 мл призначені для капучино (подаються до столу разом із спеціальним заварювальним чайником);;
є такі види кави як, наприклад, кави-гляссе, які подають в стаканах (склянки зовні схожі на конуси, мають об’єм до 250 мл), до речі стакан подають до столу на блюдечку, а поряд з ним обов’язково подається ложечка для морозива і власне соломинка для кави.
Кава з часником і медом (Туреччина)
Культуру подачі кави в тій чи іншій кав’ярні можна також визначити і по ряду інших моментів. Тобто, якщо в закладі каву готують на високому рівні, то вони обов’язково дотримуються (причому суворо) деяких елементарних правил:
Чорна кава в обов’язковому порядку подають в посуді, в якому його готували. Якщо це правило не дотримуватися і переливати напій, це в свою чергу веде до неминучих і відчутних втрат температури, а також властивих приготовленого напою смакових якостей.
Коли напій подають до столу, він повинен мати температуру від 65 до 70 ° С.
Якщо подається еспресо, то до нього має бути подано ще й склянку з холодною водою.Холодна вода чудово очищає рецептори для кави, а також відновлює водний баланс організму після того, як ви випили свою каву.До речі, еспресо можна подавати як із цукром, так і без нього.
Кава з корицею
Які бувають помилки в процесі приготування кави?
Серед найголовніших і частих помилок бувають такі:
Подача напою несвоєчасна. Навіть зайвих кілька хвилин затримки в подачі приготованої кави позбавлять вас можливості сповна насолодитися його ароматними якостями.
Подача кави в холодному посуді. Такі помилки досить часто роблять початківці бариста, зокрема, неправильно готується еспресо. Якщо допустити таку помилку, то ваш кави буде мати температуру нижче рекомендованої.
Використання в процесі приготування напою кави несвіжого помолу. Тобто якщо каву готує так званий лінивий бариста, то він, як правило, намелює каву на цілий день наперед. Так робити категорично не можна. Запам’ятайте, кава – прекрасний абсорбент. Він має властивість вбирати запахи. Саме тому якщо він буде стояти цілий день, яких тільки запахів крім свого рідного кавового він не збере. Це в решиі-решт позначиться і на його смакових якостях, і на ароматі.
Кава Кон-панна
Звичайно, в кожного справжнього кавомана існують ще й свої індивідуальні правила та традиції приготування та споживання кави. Про найцікавіші з них ми розкажемо вже найближчим часом.
