Із історії церкви Покрову Пресвятої Богородиці на Верхньому Личакові

Храм Покрову Пресвятої Богородиці (початково – костел Матері Божої Острабрамської) на вул. Личаківській, 175 є однією із домінант Верхнього Личакова – він збудований на узвищенні, а високу дзвіницю храму видно здалеку. Сучасну будівлю храму, як відомо, було збудовано у 1930-х рр. на виконання обітниці католицького архієпископа Болеслава Твардовського: поставити за власні кошти костел, присвячений Богородиці, якщо вона збереже Львів від більшовиків. Проте мало відомо, що до 1880-х рр. на місці сучасного мурованого храму стояла дерев’яна греко-католицька церква Св. Іллі.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці на Верхньому Личакові, біля перехрестя вулиць Личаківської та Пасічної, дуже схожий на римську базиліку. Мало хто знає, що це вже третій храм, який стоїть в цьому місці. До початку ХХ століття ця місцина належала до території приміської громади села Кривчиці, в середині ХІХ століття тут стояв дерев’яний греко-католицький храм, парафіянами якого були мешканці Великих та Малих Кривчиць. В той же час, кривчицькі римо-католики мусили ходити до Служби Божої до костелу Св. Антонія при вул. Личаківській. Відповідно, у 1870 р. дерев’яну греко-католицьку церкву поряд із Личаківською рогачкою передали римо-католикам, які на її місці звели мурований костел. Греко-католицька громада Кривчиць у 1880-х рр. перебудувала невелику церковцю, яка постала на місці давньої гранчастої оборонної вежі ХІІІ століття в кінці ХVII століття (перша згадка про цей храм датується 1698 р.). Реконструкцію церкви було завершено у 1884 р., він був освячений на честь Св. Пророка Іллі. Кривчицька греко-католицька парафія була дочірною до парафії при церкві Вознесіння Господнього на Знесінні.

У червні 1914 року було створено комітет будівництва нового римо-католицького парафіяльного костелу на Верхньому Личакові, проте планам зведення храму завадила Перша світова війна.

У 1920 р. до Львова наближалася Червона Армія. Польський гарнізон міста Львова був деморалізований. Католицький архієпископ Львівський Болеслав Твардовський дав обітницю поставити на власні кошти костел, присвячений Богородиці, якщо вона допоможе полякам перемогти більшовиків. Червону армію відігнали від міста, але Болеслав Твардовський не поспішав із виконанням обітниці. Лише у 1928 р. польська влада міста безкоштовно виділила для будівництва нового храму ділянку на околиці міста поряд із перехрестям вул. Личаківської та Пасічної, Личаківським парком, залізничною станцією Личаків та новим кварталом вілл – Професорською колонією. Освячення ділянки відбулося 11 листопада 1928 р., у 10-ту річницю відновлення незалежності Польщі. У 1929 році знову було створено комітет із будівництва храму. Ідея будівництва великого римо-католицького костелу на Верхньому Личакові була підтримана президентом міста Львова Юзефом Нейманом, який пообіцяв, що із бюджету міста буде виділено 250 тисяч злотих – дуже велику по тим часам суму. Проте через світову економічну кризу ця обіцянка влади міста була виконана лише частково. Архієпископ Болеслав Твардовський взяв на себе дві третини видатків із будівництва нового храму. Значну пожертву на будівництво костелу зробило «Товариство мешканців Личаківського передмістя».

Ідейний натхненник та основний фундатор майбутнього храму архієпископ Болеслав Твардовський бачив майбутній костел не просто релігійною будівлею, але й форпостом польської національної культури. Для вибору найкращого проєкту храму було проведено конкурс, в журі якого входили архієпископ Болеслав Твардовський, професор Отто Надольський, архітектори Альфред Броневський, Владислав Дердацький, Тадеуш Врубель та Міхал Лужецький.

В конкурсі взяли участь львівські архітектори Тадеуш Обомінський, Вавжинець (Лаврентій) Дайчак та Вітольд Мінкевич, архітектори Франциск Мончинський та Адольф Шишко-Богуш із Кракова та Оскар Сосновський із Варшави. У 1930 р. журі конкурсу не підтримало жодний із поданих проєктів, у той же час найбільш вдалим було визнано ескізний проєкт Адольфа Шишко-Богуша. Усі конкурсанти отримали гонорари в розмірі 1000 злотих – на той час це була дуже значна сума. Львівський архітектор і ректор Вищої технічної школи (нині – НУ «Львівська політехніка») Тадеуш Обомінський (1874 – 1932) отримав від журі завдання розробити детальний проєкт храму на базі ескізів Адольфа Шишко-Богуша.

У час між двома світовими війнами пошук образу сучасного католицького храму став дуже актуальним, особливо серед молодих архітекторів. Це помітно у тогочасних публікаціях. Вважалося, що католицьку святиню повинен єднати із традицією не тільки внутрішній сакральний зміст, але й зовнішні архітектурні форми. Отож, в основу проєкту величного костелу Матері Божої Острабрамської на Личакові Тадеуш Обомінський поклав форми ранньохристиянської базиліки з високою вежею-кампаніллою, він спроєктував храм однонавним. Висота нави – понад 20 метрів, довжина – 45 метрів, ширина – 13 метрів. Нава костелу має пласке перекриття із видимими прямокутними балками.

За проєктом, розробленим Т. Обомінським, львівський костел, присвячений Богородиці мав постати схожим на костел Божого Провидіння у Варшаві, спроєктований Богданом Ляхертом та Юзефом Шанайци. Це не було випадковістю, адже журі під час розробки умов конкурсу орієнтувалося саме на цей проєкт.

Роботи на місці будівництва майбутнього костелу Матері Божої Острабрамської розпочалися 5 серпня 1931 року, а 7 жовтня 1931 року, в день свята Матері Божої, під час урочистого богослужіння відбулося освячення та закладання наріжного каменю в фундамент костелу.

На жаль, під час будівництва храму, 18 липня 1932 р. відійшов у вічність автор проєкту архітектор Тадеуш Обомінський. У пам’ять про нього було названо нову вулицю в районі Професорської Колонії, яка проходила по території колишнього ВО «Мікроприлад».

Після смерті Т. Обомінського будівництвом костелу на Личакові керував Вавжинець Дайчак (1882 – 1968). Окрім прізвища Дайчака потрібно згадати й інженера Стефана Нойхоффа із Тернопільщини, який здійснював безпосереднє керівництво виконанням будівельних робіт. Завдяки досвіду Дайчака та Нойхоффа було вирішено низку складних технічних задач, пов’язаних із будівництвом величного храму, в якому одночасно може перебувати 2200 осіб. Основні роботи по спорудженню храму було завершено у 1934 р., але окремі будівельні роботи тривали аж до 1938 року.

Костел Матері Божої Острабрамської було освячено 7 жовтня 1934 року, тобто через три роки після закладання наріжного каменю. Костел одразу став домінантою східної околиці міста Львова, він виділявся в силуеті міста своїм незвичним виглядом, адже із його північної сторони височіла вежа-дзвінниця висотою біля 60 метрів. Ця вежа-дзвінниця є унікальною для Львова, адже була збудована на зразок флорентійських дзвіниць. На початку вежа була нетинькованою.

На фронтоні головного порталу храму, в його центральній частині, на висоті другого ярусу, було створено нішу із кам’яними колонами, на які спирається арка. В середині цієї ніші був чудотворний образ Матері Божої Острабрамської, виконаний Т. Печьонкою із Кракова.

На час освячення костел Матері Божої Острабрамської мав три вівтарі: головний, правий та в каплиці Святого Серця. Головний вівтар, присвячений Матері Божій Острабрамській, був тимчасовим, у ньому зберігалися мощі Св. Станіслава та Св. Йосафата. Другий вівтар, із правого боку нави, був присвячений Св. Івану Боско. Вівтарний образ був написаний художницею Регіною Шираєв, за змістом він був пов’язаний із Львовом. На ньому Св. Іван Боско був зображений на тлі Личаківських пагорбів, праворуч було зображено Матінку Божу Помічницю із Дитям Ісусом, а внизу було зображено архієпископа Болеслава Твардовського, який, як засновник, тримає в руці храм Матері Божої Острабрамської. Біля архієпископа навколішках стоїть міщанська пара мешканців Верхнього Личакова, а за ними – постать польського улана із Язловецьких казарм.

Із лівого боку пресвітерію розташована простора, гарно і практично влаштована захристія, а із протилежного боку – не менш простора бічна каплиця Святого Серця, де відбуваються богослужіння.

У 1936 році для дзвіниці костелу Матері Божої Острабрамської було відлито два дзвони – малий масою 1900 кг. і великий масою 3100 кг., що мав діаметр 1600 мм. Малий дзвін був присвячений Матері Божій Неустанній Помочі і був закладений парохом м. Тернополя Аполінарієм Валенгою як почесний дар парафії та Тернопільського деканату. Дзвін виготовила фірма К. Швабе із м. Бяла, він містив дарчий напис та перелік парафій Тернопільського деканату. Більший дзвін мав назву «Болеслав» на честь архієпископа Твардовського і теж мав дарчий напис. Дзвони буди освячені 19 вересня 1936 року перед церквою у присутності архієпископа Францішека Лісовського із Тарнува та заступника папського нунція Альфреда Паччіні із Варшави. На жаль, дзвони до наших часів не зберіглися, як і початкове оздоблення храму.

На початках костел Матері Божої Острабрамської був гарнізонним – обслуговував розташовану поруч (на території колишнього 28-го авторемнтного військового заводу) військову частину. Потім храм було передано Салезіанському згромадженню, засновником якого був Св. Іван Боско (1815 – 1888) із Турина – великий вихователь та апостол молоді. Канонізацію Св. Івана Боско 1 квітня 1934 р. провів Папа Римський Пій ХІ. У Польщі Салезіанське згромадження почало працювати у 1898 році, воно присвятило свою роботу вихованню молоді (особливо із бідних та неблагополучних родин).

У 1935 році у храмі Матері Божої Острабрамської відбувалися святкування із нагоди річниці канонізації Св. Івана Боско, засновника Салезіанського згромадження. Урочистості тривали три дні 27 – 29 вересня 1935 р. Тоді було освячено вівтар та образ Св. Івана Боско. Завершилися триденні святкування урочистою процесією із мощами Св. Івана Боско від латинської катедри до костелу Матері Божої Острабрамської на Верхньому Личакові, де папську службу завершив Болеслав Твардовський. У 1936 р. у костелі на Верхньому Личакові відбулися святкування, присвячені 50-річчю служіння Болеслава Твардовського Господу (духовний сан він прийняв у 1886 р.).

У 1938 році отці Салезіани вирішили збудувати поруч із костелом виховний заклад для молоді із ремісничою бурсою – тут можна було навчати хлопців катехизму та ремесла. Будівництво закладу було приурочене до 20-річчя Незалежності Польщі. Проєкт монастирського будинку отців Салезіан із бурсою та ремісничою школою для сиріт та дітей із неблагополучних родин було розроблено архітектором Юліаном Духовичем. 20 листопада 1938 р. архієпископ Болеслав Твардовський освяти наріжний камінь майбутнього будинку. У 1939 р. було врегульоване питання виділення землі для майбутнього закладу, фактичному початку будівництву завадила Друга Світова війна, яка вибухнула 1 вересня 1939 р.

17 вересня 1939 року радянська Червона армія підступно перейшла східний кордон Другої Речі Посполитої, підступно вдаривши по польській державі. Відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа радянські війська мали зайняти Галичину та Волинь. 19 вересня 1939 р. радянські війська, які рухалися на Львів зі сходу, із артилерії обстріляли храм. 27 червня 1941 року храм було пошкоджено німецькою авіабомбою. Під час німецької окупації міста Львова в храмі було проведено ремонтні роботи.

Архієпископ Болеслав Твардовський, головний фундатор костелу Матері Божої Острабрамської, відійшов у вічність 22 листопада 1944 р. на 81-му році життя. 26 листопада 1944 року відбулося урочисте поховання архієпископа і митрополита львівського у криптах костелу.

Під тиском радянської окупаційної адміністрації отці Салезіани вимушені були покинути костел Матері Божої Острабрамської до літа 1945 року. При храмі залишався тільки ксьондз Юзеф Ненцек, який поступово висилав майно храму до Кракова. 4 червня 1946 року він відправив у храмі останню Службу Божу, після чого вийняв реліквії із вівтаря та виїхав зі Львова.

Первісне оздоблення костелу Матері Божої Острабрамської зберігалося частинами в Кракові та Перемишлі, а пізніше було перевезено до Нижчої духовної семінарії оо. Салезіан у Маршалках. Церковний архів у 1988 р. перевезено до салезіанського інспекторіуму в Кракові. Образ головного вівтаря зберігається у костелі Найсвятішого Серця Ісусового у Вроцлаві.

Радянська влада розмістила в колишньому костелі книжковий склад. Усе церковне майно, яке не було вивезене до Польщі, було знищене – головний і бічний вівтарі, сповідальниці, дзвони та ін. Перед храмом, в сквері на розі сучасних вул. Личаківської та Долішньої, на постаменті було встановлено радянський танк ИС-2 – це був пам’ятник радянським танкістам, які першими увірвалися до Львова у липні 1944 р. Релігійний комплекс отців Салезіан використовували в якості господарських приміщень.

У листопаді 1989 року на хвилі т.зв. «Перебудови» в Україні було офіційно відновлено діяльність греко-католицької церкви. У західному регіоні України греко-католицьким громадам почали повертати храми. Громади Української греко-католицької церкви, яка довгі роки перебувала у підпіллі, почали налагоджувати своє повноцінне релігійне життя, розбудовували монастирі та парафії. Все це сприяло відновленню духовності українського народу. Греко-католицька громада Верхнього Личакова взялася відновлювати занедбаний костел Матері Божої Острабрамської, який у 1992 р. було освячено на честь Покрову Пресвятої Богородиці – храмове свято співпадає із днем створення Української повстанської армії та святом Українського війська.

На початку 1990-х рр. до Львова прибули українські Салезіани, які навчалися в Італії іще перед Другою Світовою війною. Вони і очолили відновлення та реконструкцію храму. Із 18 червня 1991 року храм Покрову Пресвятої Богородиці отримав статус парафії, але канонічна інавгурація відбулася лише 29 липня 1994 р. Через 60 років після першого освячення храму, в жовтні 1994 р. на християнський празник Покрову Пресвятої Богородиці (14 жовтня) в церкві відбулася архірейська Божественна Літургія, яку очолив єпископ-помічник Львівський Юліан (Ґбур). Він освятив храм Покрову Пресвятої Богородиці – центр українських отців Салезіан східного обряду. 3 листопада 1994 р. Блаженніший кардина Мирослав Іван Любачівський, глава УГКЦ, офіційно передав церкву Покрову Пресвятої Богородиці у власність Салезіанського громадження, відповідно храм отримав статус монастирської церкви.

Під час реконструкції і відновлення храму в 1990-х рр. було знищено залишки мозаїки у ніші та агіограму «MARYA». Нове оздоблення храму спроєктував професор Львівської академії мистецтв Роман Василик. Разом із В. Качалубою та А. Величком він також виконав ікони до іконостасу. У брамі храму встановлені медальйони із барельєфами Андрея Шептицького, Петра Могили, Вельяміна Йосифа Рутського. У наві, з південно-західного боку, встановлено скульптуру митрополита Андрея Шептицького (автор І. Попович).

Давня ідея щодо будівництва при храмі навчально-виховного закладу була реалізована наприкінці ХХ століття, коли за проєктом Зеновія Підлісного було побудовано дім Дитячо-юнацького молодіжного центру «Ораторія» Святого Домінінка Савіо.

У 2005 році в прибудові храму, яка використовувалася як гараж, було знайдено бронзовий бюст Володимира Леніна, який було вирішено переплавити у маленький дзвін.

Антон ЛЯГУШКІН

 Перелік джерел інформації

1. Мельник Б.В. Вулицями старовинного Львова. – Львів: Світ, 2001. – 272 ст.;
2. Мельник І.В. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – 384 с.;
3. Betlej A. Kościół wotywny p. w. Matki Boskiej Ostrobramskiej na Łyczakowie // Koscioły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX. – Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury, 2004. – s. 261–277;
4. Medyński А. Kościół Matki Boskiej Ostrobramskiej na Łyczakowie. – Lwów: Nakładem Ks. Ks. Salezjanów, 1938.

Використано світлини храму із Національного цифрового архіву Польщі (Narodowe Archiwum Cyfrowe), Фейсбук-спільноти «Архітектура Львова», офіційної сторінки церкви Покрову Пресвятої Богородиці УГКЦ у Фейсбуку.