Ці кадри стосуються театральної тематики На фото актори та співаки, які підкорювали львівську театральну сцену 100 років тому.
Ці фото виконані були для анонсів, афіш та листівок, які мали привабити глядачів до театру. Запрошуємо до перегляду.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Джерело: NAC
Гурт «Хамерман Знищує Віруси» відомий як “найадекватніший гурт України”. Вони дійсно дивують своїми гротескними та провокативними піснями, які супроводжуються неймовірною візуальною провокацією. Гурт вражає своєю різноманітністю, а під час одного концерту шанувальники можуть почути музику у виконанні струнного квартету, хору, рок-гурту та навіть під звичайну “мінусовку”.
Однак це не все, що робить їх унікальними. Їхні костюми завжди прикрашають концертну сцену. Від восьминогів, що стають головними уборами, до макетів мавзолеїв та інших неймовірних образів – гурт завжди готовий дивувати своїх прихильників.
“Хамерман Знищує Віруси” вже багато років дивує своєю активністю та творчістю. Гурт був заснований у 1996 році Володимиром Пахолюком та Альбертом (Олегом) Цукренко. Вони неодноразово виступали на різних музичних і артфестивалях, а також створили свою рок-оперу “Трояндовий бутон”, в якій взяли участь видатні музиканти і співаки, такі як Олександр Піпа, Даніелла Заюшкіна та Андрій Перебийніс.
У 2016 році гурт відзначив своє 20-річчя концертом з китайським хором “Дін Дон”. Також вони були кураторами виставки сучасного мистецтва на ГОГОЛЬFEST 2016, де вони представили свої власні художні роботи та роботи інших митців. У 2018 році гурт створив “ХЗВ All Stars Band”, до якого увійшли найкращі джазові, фанк та клезмер музиканти України. Колектив виступав на великих фестивалях, включаючи Koktebel Jazz Festival.
Навіть у 2020 році, коли світ охопила пандемія коронавірусу, “Хамерман Знищує Віруси” не залишилися поза увагою, запустивши шоу-проект “ХЗВ-гараж” на своєму YouTube-каналі.
“Гурт “Хамерман Знищує Віруси” готується вчергове здивувати свою аудиторію. Яку ж візуальну та музичну подорож вони приготували на цей раз, можна буде побачити та почути вже 5 листопада о 19:00 на !FESTrepublic. Не пропустіть цей надзвичайний виступ!” – кличуть на подію організатори VINIL Concert agency.
Квитки за посиланням: https://bitly.ws/UcjC
Ольга МАКСИМ’ЯК
У ці невпевнені часи війни та випробувань, музика стала нашим об’єднавчим фактором, наповнюючи незабутніми емоціями. Ця подія обіцяла бути джерелом натхнення для всіх прихильників симфонічної, джазової музики. За задумом організаторів, концерт мав на меті занурити глядачів в колоритну атмосферу Одеського регіону.
Академічний симфонічний оркестр INSO-Lviv вже завоював серця слухачів як в Україні, так і за кордоном своєю багатою на емоції грою та музичною майстерністю. Тамара Лукашова — талановита співачка та авторка пісень, її музика розчулює серця слухачів і переносить їх у світ музичних емоцій. Такий музичний тандем на сцені вже не вперше, але саме зараз він про те, як музиканти з різних регіонів вдало поєднують свій досвід та регіональну автентику.
У цей особливий вечір, гості слухали унікальні поєднання джазових мотивів та симфонічної майстерності Тамари Лукашевої та Академічного симфонічного оркестру INSO-Lviv. Виконавці підготували неочікувану музичну програму, включаючи авторські композиції Тамари Лукашової, які сповнені глибоких емоцій і колориту.
«Відчула неймовірно теплу атмосферу, яку створили уважні, відкриті та чуйні слухачі. Їхні позитивні реакції та емоції робили наш концерт особливим. Щирі аплодисменти, усмішка на обличчях глядачів та їхня відкритість до нашої музики наповнювали моє серце неймовірними враженнями. Відчула, що наша музика досягла сердець та душ кожного присутнього»— ділиться своїми враженнями Тамара.
Київ також прийняв мене теплом у всіх змістах. Мої дні в цьому місті були сповнені незабутніми миттями, зустрічами з чудовими людьми, які надовго залишаться в моїх спогадах. Для мене особисто ця подорож до столиці та концерт стали надзвичайно важливими», ― ділиться Тамара Лукашова.
Ця подія реалізувалася завдяки фінансуванню з фонду Projektfonds Ukraine 2023 Міністерства закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut. Вона не лише була святковим заходом, але й стала проявом солідарності та підтримки українського народу в цей важкий період його історії.
Ольга МАКСИМ’ЯК
Ця розкішна стаття була надрукований в в газеті “Діло” від 2 версня 1933 року. Для збереження атмосферності залишаємо текст без змін і правок.
Фейлетон з «ДІЛА» з дня 2 вересня 1933. Д.р ІВ. НІМЧУК
Кульчицький — перший каварник у Відні. Після втечі турків зпід Відня впала в руки переможців величезна добича, у тім понад триста мішків кави, до того часу у Відні майже незнаної. По кількох днях граф Штаремберг велів попросити до себе Ю. Кульчицького і мав з ним таку приблизно розмову:
– Ви виконали – говорив командант Відня – своє завдання дуже похвально, відважний чоловіче, цілий Відень вам за це вдячний. Скажіть-жеж мені тепер, що маю зробити для вас, аби сплатити вам бодай частину цього довгу за ваше пожертвування та очайдушність?
– Вельмишановний і милостивий пане – відповів Кульчицький. – Ви випереджуєте обставину, що я хотів дійсно прохати ласки, яка цілій австрійській країні може принести користь. Милостивий і вельмишановний пане, ви мусите безперечно знати про те, що в турецькому таборі знайдено поміж численною і дорогоцінною добичею також більшу спільність мішків, виповнених синьо-зеленими зернятками?
– Чув я дещо про це, але ніхто не міг мені досі пояснити, до якого вжитку можуть вони придатися.
– Я знаю ті зернята. З них робиться напиток, котрий приємно бурить кров, але при цьому не запаморочує змислів. Дайте мені, милостивий пане, тільки кілька мішків тих зернят, і я приготую з них знаменитий напиток, званий кавою, який буде таксамо улюблений серед віденців, як е вже від соток літ серед турків.
Граф Штаремберґ з усмішкою згодився на це прохання нашого земляка і в цей спосіб поклав підвалини до оснування першої віденської каварні, з котрою віденці з ходом часу зжилися незвичайно сильно. Від цього часу кава, досі в середущій Европі майже незнана у щоденному житті з причин її високої ціни і вживана тільки як лікарство, стала улюбленим напитком віденців і звідси розловсюднилася по цілій Европі як „віденська спеціяльність”. Крім цього наділили Ю. Кульчицького громадянством міста Відня, дарували йому більшу суму гроша і камяницю при Гайдгассе ч. 8. (ІІ. міська округа) та дали дозвіл відкрити першу каварню.
Спершу продавав Кульчицький каву по вулицях Відня, носячи зі собою на дошці збанки і горнятка; пізніше винаняв він на ту ціль скромненький льокаль у «Бішофсгофі“, там, де він пізніше помер (сьогодні: Домгассе 6), де брав по крайцару від горнятка.
Одначе швидко перенісся до більшого льокалю на Стефансфрайтгофі «Zur blauen Flasche» ч. 624. (Стефанспляц 8). І з записок очевидців-сучасників, і з рисунків Кульчицького-каварника видно, що він носився у Відні в фантастичному строю. Також у статті Адольфа Шерпа про розвиток віденської каварні (Volkskalender 1920) зазначено, що Кульчицький „обслуговував своїх гостей у фантастично-богатім одязі”. Не диво, що всі тодішні стани Відня були гістьми Кульчицького не так задля кави, до якої довший час ніхто не міг привикнути, як для його заслуг і цікавости до його особи, що тішилася пошаною цілого Відня. Не рідко бували в нього і граф Штаремберг і князь Евген, що й собі пробували того нового напитку. З початку подавав Кульчицький каву на турецький спосіб, себто без цукру, тому віденці не могли спершу з нею освоїтися. Аж як став додавати цукру, настав у нього такий стиск, що й цей льокаль був за тісний, аби .помістити всіх гостей. «Bruderherz» (серденько) називали його віденці, і він так кликав кожного, хто загостив до його каварні. Протягала до каварні гостей також його гарна жінка Марія Уршуля.
Пізніше одержав Кульчицький від посадника Відня місце, на якому збудував великий будинок, що відповідав уже більше вимогам все численніших гостей. Це був деревляний барак з деревлянимн столами й лавками, що лежав у Леопольштадті «Ам унтерен Верд», коло Ясиішого Шляг -, тепер Фердинандового мосту. Отже це був перший постійний дім-каварня, де подавали каву. Каварня та перейшла по смерти Кульчицького на його нащадків, що платили громаді за винайм невеличкий чинш. Дарований громадою Відня дім при Гайдгассе 8. (старе число 285) продав Кульчицький з невідомої причини вже в 1686 році.
В цей спосіб Ю. Кульчицький став дійсно патріархом віденських каварників, піоніром широкого розповсюднення кави, бо в короткий час після оснування його першої каварні намножилося їх без числа і у Відні і по ріжних містах та місточках цілої середущої Европи. Кава стала за кількадесять літ буденним і дешевім напитком широких верств європейського громадянства, спершу заможнішого, а вкінці в нинішніх уже часах є вона звичайним і конечним засобом заспокоєння перших життєвих потреб.
Кульчицький умер у Відні 19 лютого 1692 р. на сухоти, на яку то недугу він досить довго слабував. Жив він мабуть 54 роки. Поховали його на цвинтарі коло катедральної церкви св. Стефана, одначе з його могили, як і з цілого того цвинтаря, нема вже давно і сліду. Бо на старім цвинтарищі стоять нині тільки високі камяниці, шо окружили півколесом цей величний храм.
Про Юрія Кульчицького та його внесок в одну з найулюбленіших світових традицій ми продовжимо розповідати й наступного тижня. Залишайтеся з нами.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Джерело:
Орест Огородник – один з найпопулярніших львівських режисерів, чиї вистави понад тисячу разів, за переповнених залів, пройшли на сцені Театру ім. М. Заньковецької! Марк Камолетті – рекордсмен Книги Рекордів Гіннеса,- як один з найпопулярніших драматурів Європи 20 ст.. Їхній тандем – запорука успіху і якості!
Кохання – немов літак, що несе закохані серця до небес! Маршрут, сполученням – перший поцілунок в уста, останній – в чоло)! Як не прогадати, з ким сісти на його борт, з ким відправитись у захопливу подорож!? Адже довкола стільки спокус! Стільки можливостей і варіантів! Стільки краси, грації і бажання! Як не розгубитись?! Як віднайти ту – єдину?!
Саме, під час таких пошуків, ми застаємо головних персонажів нашої вистави Бернара і Робера! Столичного мачо і ботана з передмістя! Звабливих молодих людей, які губляться посеред квітника з чарівних дівчат-стюардес, що їх от очують!! Марта, Мері, Мішель!.. Марта, Мері, Мішель! Март, Мері, Мішель!.. Кого ж зведе підступна доля і попарує сувора покоївка Берта? В який спосіб молоді люди виберуться з пастки, яку самі ж собі і влаштували?! І врешті, чиї взлітні смуги перетнуться на полотні аеропорту життя!? На ці питання ви отримаєте відповідь, переглянувши найіскрометнішу комедію сезону у Львові, – «Літаючі Жінки!»
Нестандартний захопливий сюжет! Іскрометний гумор! Неперевершені акторські роботи! Створять, для вас незабутню атмосферу, яка відволіче від щоденних думок і проблем! Налаштує на позитивний лад і додадасть добра і віри у наше непросте сьогодення! Адже – сміх- наперекір негараздам – запорука Перемоги!
Над виставою працювали:
ДІЙОВІ ОСОБИ ТА ВИКОНАВЦІ:
Досить один раз побачити цю постановку, щоб захотіти ще, і ще, і ще…. Ну ви здогадалися.
Наталка СТУДНЯ
Ця фортеця знаходиться у сучасній Хмельницькій області та відома тим, що її збудував волинський князь Василь-Костянтин Острозький у 16 столітті для захисту краю від татар на так званому “Чорному шляху”.
Нашим гідом цією локацією став Василь Муляр, перший заступник начальника управління культурної політики і ресурсів виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради, член обласної спілки краєзнавців України.
З 1575 року замок жодного разу не був взятий нападом. Зокрема, в 1618 році він витримав облогу 30-тисячної татарської орди. Про це і розповідає пан Василь.
“Збудували цю фортецю, щоб перекрити вторгнення татарських набігів. І власне потім – для розбудови резиденції волинського князя Василя-Костянтиня Острозького. Це була типова фортеця магнатів середньовіччя. З сімейною церквою, яка діє і до нині, оборонною вежею, в’їзною брамою та оборонними мурами. Будова у стилі ренесансу. Навіть в чомусь є “Італія”. Виглядає досить цілісно”, – пояснює краєзнавець.
У випуску йтиметься про:
Запрошуємо дізнатися більше про потужні укріплення Волині, які захищали наших предків від ворогів.
Файний подкаст замками Волині – проєкт, що втілюється ГО Волинська фундація за підтримки Українського культурного фонду.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Наріжний камінь Свято-Покровського собору освячував Патріарх УАПЦ Мстислав, збудований храм — очільник УПЦ КП Філарет, він же у січні 2019 року в сані почесного Патріарха ПЦУ привіз сюди зі Стамбула Томос — документ про автокефалію Української Церкви. До свята Покрови Суспільне зібрало спогади та фото про те, як будували кафедральний собор у Рівному.
Кафедральний собор на честь Святої Покрови урочисто закладають 11 листопада 1990 року.
Освятити наріжний камінь у тоді ще радянське Ровно приїздить першоієрарх УАПЦ в США та діаспорі, Патріарх Київський і всієї України Мстислав. В Україну він повертається вперше за 49 років служіння за кордоном.
Про той день розповідала парафіянка Тетяна Редюк: “Ми зустрічали його на кордоні з хлібом-сіллю, було дуже багато людей. Влада Рівного автобуси тоді навіть виділила, щоб ми поїхали. І в місті було велелюдне зібрання, чекали його біля Свято-Воскресенського собору в центрі, там мала бути служба. А коли нас не впустили в собор, то він сказав, що прийде час, коли всі церкви в Україні відкриються для українців. Потім патріарх і всі люди перейшли туди, де мав будуватися Покровський собор, там відбулася служба і освячення наріжного каменю”
Парафіянка також зазначила, що зводили Свято-Покровський собор методом народної будови — місце для храму обирали разом, за участю громади затверджували проєкт і гуртом збирали гроші для його втілення.
З дванадцяти поданих на конкурс ескізів обрали пропозицію Віктора Ковальчука. За задумом архітектора, це мав бути один з найбільших храмів в Україні з елементами української символіки.
“Ісус Христос мав 12 апостолів, і це відобразили в архітектурі храму. Використали символіку хреста, тризуба — герба Володимира, який охрестив нашу державу”, — розповідав Віктор Ковальчук.
З фото, які надав Суспільному рівненський фотохудожник Анатолій Похилюк, видно, що будівництво відбувалося навіть взимку.
Наприкінці 90-х років ХХ століття почав діяти нижній храм собору. Його назвали на честь Всіх Святих землі Волинської.
Роботи з будівництва верхнього храму тривали.
Загалом спорудження Свято-Покровського собору тривало 11 років.
14 жовтня 2001 року у Рівне приїздить очільник Української Православної Церкви Київського Патріархату Філарет.
Патріарх Київський і всієї Руси-України зі священнослужителями і вірянами входять у верхній храм Свято-Покровського кафедрального собору. І освячує його.
Зведений храм проглядається при в’їзді до Рівного з усіх напрямків.
Параметри Свято-Покровського собору:
Золотий тризуб розмістили на фронтоні, у вітражах використали орнаментування волинських рушників.
Вечірню підсвітку для Свято-Покровського собору зробили синьо-жовтою, до цього доклались меценати у 2016 році.
Інтер’єр оформляли за пожертви вірян. Під іконами у верхньому храмі зазначені прізвища жертводавців, а над самим храмом — Боже благословення, зауважував отець Микола.
“Коли возносять молитви до Пресвятої Богородиці, відбуваються чудеса Божої Слави і єдності з Господом. І вже не одна сім’я, не одна родина, жертвуючи чи роблячи щось для храму, отримала те чи інше благословення”, — розповідав священник Свято-Покровського собору.
Список Пресвятої Богородиці Одигітрії Дорогобузької, розміщений у верхньому храмі, отець Микола назвав помічним у різних недугах. А до спускної ікони Божої Матері моляться бездітні жінки про материнство.
Внутрішні стіни верхнього храму оздобили сценами 12 найбільших християнських свят у році, а над входом — сюжет “Страшний суд”.
Також в інтер’єрі зобразили сюжет хрещення Київської Русі зі святими князями Ольгою і Володимиром. Автором розписів є художник Микола Кундель.
“Оздоблювати верхній храм розпочали після його освячення у 2001 році. Тодішні керуючий Рівненською єпархією, приснопам’ятний митрополит Даниїл Чикалюк і староста Свято-Покровського собору Василь Червоній разом з інтелігенцією Рівного вирішили увінчати цей храм мозаїками, щоб створити особливу атмосферу при перебуванні в ньому. І справді, мозаїка вражає. Лише центральне склепіння має 120 квадратних метрів”, — зауважив у віртуальній екскурсії Свято-Покровським собором отець Петро.
При Свято-Покровському соборі організували два хори – архієрейський і кліросний, діють недільні школи для дітей та дорослих, бібліотека.
У січні 2019 року Рівне стає першим містом в Україні, в якому Томос про автокефалію та створення Православної церкви України представили з усіма підписами членів Синоду Вселенського патріархату.
Документ привезли президент України Петро Порошенко та почесний патріарх Православної церкви України Філарет. У храмі відслужили подячний молебень з нагоди отримання Томосу.
Нині у верхньому храмі Свято-Покровського собору зберігається копія документу про автокефалію Української Церкви. 1 жовтня в Україні уперше відзначають Покрову Пресвятої Богородиці за новоюліанським календарем, це свято змістилося з 14 жовтня. У неділю, 1 жовтня, урочисте богослужіння з нагоди храмового свята у Свято-Покровському кафедральному соборі в Рівному очолив глава Православної Церкви України, митрополит Епіфаній.
Валентина ГОРДИЧ
Джерело: Суспільне
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Оксана Середа розповість про українську художницю й ілюстраторку зі світовим ім’ям Галину Мазепу, доньку прем’єр-міністра уряду Української Народної Республіки Ісаака Мазепи. За іронією долі, більша частина її творчого життя пов’язана із далекою Венесуелою, яка вимушено стала «другою батьківщиною» для талановитої українки.
До та після лекції гостинно пригощатиме Кава Старого Львова.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Це мультимедійний триб’ют-проєкт, що містить кавер-композиції на українські фанк-пісні 1970-х і естрадні хіти 1960–80-х років у виконанні гурту МОВА, та лекцію-перформанс дослідника української естрадної пісні, музиканта і шоумена Альберта Цукренка («Хамерман Знищує Віруси»).
Old School Ukrainian Funk відроджує цілий пласт української попмузики 60–80-х років, зокрема фанку 70-х, яка була свідомо придушена за часів СРСР і забута після його розпаду. В умовах тоталітаризму українські фанк-пісні не могли мати справжнього фірмового звучання, властивого цьому стилю. Та попри це, вони були на піку тогочасних світових тенденцій і заразом мали свій неповторний колорит. Віталій Бардецький, музичний журналіст і продюсер, назвав цей феномен «вусатим фанком» і зняв про нього однойменний документальний фільм.
«Ідея проєкту з’явилася влітку минулого року. Музикант Андрій Литвинок, тепер — учасник МОВИ, вражений фільмом, поділився своїми відкриттями, адже відчув у фанк-музиці неабиякий потенціал. Згодом довкола ідеї сформувалася команда однодумців, яку захопив процес дослідження і відродження цієї самобутньої культури. Тиктор упродовж більш як двох років прагне налагоджувати містки між культурою України різних епох і регіонів, і тут стався ідеальний метч», — Мар’яна Хемій, продюсерка проєкту, головна редакторка і засновниця медіа Тиктор.
«Гурт МОВА продовжує своє занурення у чудовий історичний пісенний матеріал, який тішив і хвилював меломанів радянської України кілька десятиліть тому. Список пісень, що очікують воскресіння в наших руках, постійно доповнюється. Станьте свідками нового народження старих гітів української естради, що невдовзі звучатимуть для вас», — Андрій Литвинок, автор ідеї проєкту, музичний оглядач Тиктора.
«З початком повномасштабної війни українська музика 60–80-х привертає ще більше уваги вітчизняних меломанів, які відкривають і перевідкривають її для себе. Донедавна на сучасній українській сцені естрадні шлягери звучали рідко. Наприкінці минулого року відроджувати їхнє звучання в новій якості взявся гурт МОВА. А тепер до музикантів приєднається ексцентричний Альберт Цукренко — учасник гурту «Хамерман Знищує Віруси» та музичний критик, який проллє світло на історію появи на світ естрадних суперхітів. Знаймо і цінуймо свій музичний олдскул!», — Філ Пухарєв, музичний оглядач, автор телеграм-каналу ПЛАЙ і проєкту «Плейлист української естради» на медіа Тиктор.
Київський гурт МОВА виконає шедеври тієї епохи в оригінальному звучанні та власних несподіваних аранжуваннях. Шоумен Альберт Цукренко розповість про найпопулярніші хіти української естради 1970-х, а також про історичний і музичний контекст, у якому їх створювали.
Альберт Цукренко — журналіст, редактор, ведучий теле- і радіопрограм, автор телепрограми «Альберт» на каналі «Громадське ТБ» і рубрики «Бальзам на душу», сценарист шоу «Люта українізація», учасник гурту «Хамерман Знищує Віруси».
МОВА — гурт, що виконує українські ретро-хіти 60–80-х років. Фанк, свінг, босанова, танго — пісні саме цих стилів супроводжували життя українців XX століття. МОВА повертає їм життя і впізнаваність, додаючи сучасних інструментів і свободи у звучанні.
Квитки на подію: https://soldout.ua/booking/1280-old-school-ukrainian-funk
Ольга МАКСИМ’ЯК
“Ціла етнографічна українська область в Австро-Угорщині, зокрема Східна Галичина з граничною лінією Сяну з влученням Лемківщини, північно-західна Буковина з містами Чернівці, Строжинець і Серет та українська полоса північно-східної Угорщини (Закарпаття) – творять одноцілу українську територію, яка конституйовується як Українська держава”, – йшлося в документі.
Прокламацію підтримали в Буковині шляхом народного віче.
Головою Української Національної Ради обрали правника Євгена Петрушевича. Політики закликали представників національних меншин до участі в структурі. Передбачалося утвердження республіканського ладу та створення демократичної конституції. Діячі вимагали й допущення окремої української делегації до післявоєнної мирної конференції – це було необхідно для визнання держави і встановлення її кордонів.
9 листопада Українська держава отримає назву Західноукраїнська Народна Республіка – ЗУНР. За 4 доби Рада прийме “Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії”, яким затвердить її існування.
Головна українська рада закликала до боротьби з царською Росією та за незалежну Україну у Львові 16 серпня 1914-го. Підписав Маніфест політичний діяч Кость Левицький.
У ньому констатували, що зусилля дипломатії нічого не вдіяли, щоб утримати мир у Європі, і бурю війни уже не зупинити. Підкреслили, що українці є тим народом, на який війна та її наслідки наваляться найбільше. Адже трагедія Першої світової війни полягала у тому, що українці воювали один із одним на боці як Австрійської, так і Російської імперій.
Наталка СТУДНЯ
Джерело: Gazeta.ua
Львівська філармонія представляє проєкт міжнародного партнерства з давнім другом Сімоном Камартіном. Відомий швейцарський диригент обрав програму із чотирьох творів чотирьох символічних авторів, назвавши її “Чотирилисник надії”. Адже листя чотирилистої конюшини вважається символом віри, надії, любові та щастя.
Камартін каже: “У мене виникло враження, що ці прізвища означають чисте щастя, надію, любов і віру в добро. Вони мають важливе значення для виконавців, для слухачів, для світу музики, а отже, і для людства.
Музика Моцарта розливається радістю і щастям; партитури Клусака і Ланюка є переконливими свідченнями високої цінності сучасної музики; а майстерна “Єнуфа” Яначека в досконалій формі проголошує, що смуток і трагедія можуть перетворитися на щастя і надію. Воістину – музика, як підбадьорлива чотирилиста конюшина у важкі часи”.
Квитки: https://soldout.ua/booking/1285-four-leaf-clover
Ольга МАКСИМ’ЯК
До свого дня народження «Життя» презентує відео «Після грози» – під символічним та актуальним гаслом: «Сенс життя не в тому, щоб чекати, коли закінчиться гроза. А в тому, щоб вчитися танцювати під дощем».
— Ось і наші 37! Незліченна кількість ідей, постановок, концертів, гастролей, міст, країн – скільки за цей час сталося і скільки всього змінилося! – каже засновниця і керівниця ТанцТеатру «Життя», народна артистка України Ірини Мазур. – Не змінювались лише наші цінності. Ми вперто просували українське тоді, коли його вважали «неформатом». Ми дико працювали – буквально до протертих підошв і проламаних сцен – щоб Україна перемогла на «Євробаченні» у Стамбулі! Ми ніколи не говорили про «мистецтво поза політикою», а навпаки – його мовою намагалися проговорювати усе, що допомагало б нам, українцям, долати історичні травми і здобувати віру у себе й у свій Рід.
Відео «Після грози» – це історія про будні танцювального колективу в часі великої війни. Про те, як творча родина-команда уже 37 років відчуває ритм серця партнера і творить «синхрон» не лише у танці, а й поза сценою – у щоденному житті. Не зважаючи на дощі, грози, революції, війну… Цікаво, що у відео використані архівні кадри, які зняв відомий режисер Олесь Санін для кліпу Руслани. Тоді танцюристи «Життя» знімалися в екстремальних умовах – вночі наскрізь мокрими при 12-градусній температурі.
ТанцТеатр «Життя» продовжує творити свою танцювальну історію і вражати світ українським колоритом та незламним духом наших людей. Лише за останні півтори року таланту та майстерності танцюристів знаного українського колективу аплодували в Німеччині, Швеції, Естонії, Польщі, Румунії, Чехії… «Життя» взяло участь у десятках благодійних заходів у підтримку ЗСУ.
— За час війни змінилося багато всього, але незмінна наша Віра у Перемогу. Віра, яка надихає продовжувати цей шлях – щодня, щосекунди, разом. Іншого шляху не існує! – додає Ірина Мазур.
Галина ГУЗЬО
Турецький мандрівник ХVІІ століття Евлія Челебі писав про львівських дівчат: «У сприятливому кліматі тутешніх місць дівчата такі гарні, що побачивши їх, одягнених у шовковий розмаїтий одяг, сонцеликих, з очима козулі, газелі, сарни, втрачаєш голову».
Тільки у нашому місті могли бути такі щасливі шлюби, як, наприклад, у одного з найбагатших купців Львова ХVІ століття Вольфа Шольца, засновника славетного міщанського роду Шольц-Вольфовичів. Він мав 12 синів і 12 дочок, зважте, від однієї дружини Дороти. Щаслива родина мешкала у чудовому будинку на Площі Ринок, 28, а надгробна плита родини Шольц-Вольфовичів, яка залишилася від старого середньовічного цвинтаря, була пізніше вмурована у стіну катедрального костелу.
Але, як ми всі добре знаємо, кохання буває не лише щасливе, а й здебільшого трагічне.
Неймовірну за своїм трагізмом історію пам’ятають львівські камені, історію, яка навряд чи має аналоги у світовій класичній літературі. 1518 року, за вироком львівських суддів, було спалено живцем вірменина Івашка і польку Софію лише за те, що вони кохали одне одного. Тодішні закони прирівнювали міжконфесійні статеві стосунки, тобто стосунки людей різних віросповідань, до таких страшних гріхів як зоофілія чи некрофілія. Львівський суд не взяв до уваги навіть того, що нещасні обоє були християнами, тільки Івашко був вірменської, григоріанської віри, а Софія – католичка. Суд не зважив і на те, що вірменин був уже декілька років удівцем, а полька незаміжньою.
Засуджених до смерті коханців, зв’язаних спиною до спини, скованих одним ланцюгом, вивезли в довгих одежах, облитих смолою,за місто (у місті тоді страчували лише представників шляхетського стану). Ідучи до місця страти, а це було найвірогідніше на Горі Страт, поблизу сучасного Краківського ринку, нещасні тримали в руках по незапаленому смолоскипу. Перед тим, як «грішники» зійшли на приготований до страти стос дров, їм запалили смолоскипи і таким чином засуджені самі підпалили своє смертне вогнище.
Польський король, дізнавшись про цю страту,був обурений рішенням львівських суддів, але на жаль вже нічого не можна було змінити, і він лише наказав виплатити вірменській громаді грошову компенсацію. За одними джерелами, вірмени відмовились узяти гроші, за іншими – місто їм нічого не сплатило.
Історія Івашка і Софії мала би надихнути і найгеніальніших митців до написання поеми, п’єси чи опери, але поки що на цю тему нічого не написано. Львівські поети, композитори, драматурги – слово за вами.
Ілько ЛЕМКО
Джерело: Лемко І. Легенди старого Львова. – Львів: «Апріорі», 2008.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Українська історія – це не тільки роки окупацій та визвольні змагання, але й героїчні часи давньої Української держави – Руського королівства, що стало у тринадцятому столітті щитом Європи проти монгольської навали.
Першим відомим нам коронованим володарем Руського королівства став Данило, син Романа Мстиславовича, князя Володимирського та Галицького. Як вважають історики ця коронація відбулася 770 років тому – 7 жовтня 1253 року у Дорогичині, місті над Бугом. Але як ми знаємо, Дорогичин не був столицею королівства.
Де ж знаходилась справжня столиця Руського королівства, як вона виглядала? Про це розповість архітектор, дослідник архітектури княжої доби Василь Петрик.
До та після лекції гостинно пригощатиме Кава Старого Львова.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Для львів’ян гурт підготував абсолютно нову програму, що міститиме пісні з нового альбому «Баби рулять», а також улюблені композиції з репертуару «Лісапетного батальйону» і пісні, які вже давно не звучали на сцені, тож кожен обере собі музику до душі.
«Хто любить лірику, то буде мати лірику, кому до вподоби патріотика чи лірика, тож матиме можливість послухати і таку музику – говорять у колективі.
Про новий альбом та чому обрали саме таку назву розповіла керівниця гурту Наталія Фаліон:
«У нашому колективі усі жінки досить ділові, вони гарні організатори та «рулять» не тільки на концертах, а й у себе в селі, до них прислухаються. Тож у себе в районі та у всій Україні ми даємо поради, адже маємо на це право, адже за нашими плечима роки та досвід, з яким приходить мудрість. Ми міцно стоїмо біля руля, керуємо своїм життям і намагаємось допомогти людям налаштуватися на позитив та гарний настрій. Саме так ми рулюємо по життю і саме про цей наш новий альбом!»
У колективі запевняють, що презентація нового альбому стане справжнім подарунком для глядачів і слухачів, адже у ньому буде і лірика, і жарти, і сюрпризи, пісні і виконання, яких точно ніхто не очікує почути.
«Лісапетний батальйон» завжди активно долучається до волонтерської діяльності. Концерт у Львові та й увесь тур не буде винятком, адже частина коштів з продажу квитків буде передана на потреби ЗСУ.
Квитки на львівську подію за посиланням:
https://lviv.karabas.com/ua/lisapetnij-bataljon-122/order/
Розклад концертів туру:
2.11 – Рівне / Драмтеатр
3.11 – Івано-Франківськ / ККЗ “Арена-Центр”
4.11 – Львів / Центр Довженка
5.11 – Тернопіль / ПК “Березіль”
Ольга МАКСИМ’ЯК
На цьому фото – один зі згаданих літаків, який впав 26 лютого 1960 року поблизу залізничного “П’ятого парку” у Білогорщівському лісі з якихось причин не дотягнувши до сусідньої злітної смуги. Тоді загинули 32 особи, які прямували з Москви до Львова…
Але спершу – кілька слів про історію цих катастроф.
Львів’яни старшого віку, мабуть, пам’ятають незвичайний кінотеатр, який був влаштований у великому і гарному літаку АН-10 – білому красені з червоними смужками на рівні ілюмінаторів, який стояв у парку Боднарівка.
Проте, мало хто знає, чому саме цю модель літака так незвично використали. А причиною тому стала ціла верениця жахливих трагедій (дві з них – у Львові) саме з моделлю цього літака, після чого їх зняли з польотів і шукали їм застосування у буденному житті.
Так, 26 листопада 1959 року біля с.Зимна Вода передмісті Львова, розбився, не дотягнувши двох кілометрів до посадкової смуги, новенький АН -10 з бортовим номером «СССР-11167», який прямував з Москви під управлінням командира екіпажу Н.А.Спіренкова. Тоді загинули усі 40 осіб, які були на борту.
І, от, рівно через три місяці – 26 лютого 1960 року, за цілковито аналогічних умов, зазнав катастрофи ще один АН-10А із Москви з бортовим номером «СССР-11180» під управлінням командира екіпажу П.Г.Макарова (див. світлину з цим літаком). Даний літак, так само, з якихось причин, не дотягнув до посадкової смуги і впав поблизу залізничного «П’ятого парку», що на узліссі біля Білогорщі. Тоді загинуло 32 особи.
Як на мене, то у всіх цих історіях з авіакатастрофами АН-10 у Львові, не все так просто. Можливо, це була звичайна випадковість. А, можливо, й ні. Бо, по-перше, йдеться про рубіж 1950-1960-их років, коли ще окремі підрозділи колишньої УПА продовжували існувати, і не лише у горах… По-друге, обидва літаки летіли з Москви і, окрім своїх звичайних завдань, мали на меті задемонструвати винятково високий рівень радянського літакобудування. По-третє: дивує стисла періодичність у падіннях «львівських» АН-10 і співпадіння у датах (26 листопада і 26 лютого). Ні до, ні після, таких співпадінь з авіакатастрофами, тим більше у Львові – столиці Західної України, не спостерігалося.
І, на кінець, останнє: на мій погляд, причину, у тих двох авіакатастрофах кінця 1959 і початку 1960 років, слід шукати серед тих, хто був тоді на борту обидвох тих суден. Тобто, підняти поіменний список усіх пасажирів і вже тоді, з їхніх посад, військових звань та ін., зорієнтуватися хто з них найімовірніше міг потрапити у план ліквідації.
Пригадаймо собі, що саме п’ятдесяті – початок шістдесятих років і були тими роками, коли до міст і містечок «визволеної» Галичини, ринули зі Сходу тисячі різних фахівців, військовослужбовців із сім’ями, колишніх і діючих МГБістів та досвідчені кадри партактиву, для яких вже готували відселені помешкання у фешенебельних районах Львова. Чи є резон у таких припущеннях, може довести лише відновлення слідчих справ за фактами тих двох львівських авіакатастроф…
Під час концерту благодійний фонд Support АZOV здійснюватиме збір коштів для Третьої окремої штурмової бригади Збройних Сил України.
«Золотий голос Злати Огнєвіч лунатиме на підтримку ЗСУ у центральному атріумі Victoria Gardens. Ювелірний бренд «Золота Країна проведе розіграш золотих патріотичних прикрас серед всіх присутніх гостей на концерті.
Також відбудеться аукціон», – повідомили організатори.Живий звук, вільний вхід.
Ольга МАКСИМ’ЯК
У різному віці ми використовуємо різні види медіа: книги, журнали, музику, телебачення, радіо, інтернет, смартфони, ігри, комікси. У сучасному світі люди іноді усвідомлюють, що піддаються впливу, тому дуже важливо вміти взаємодіяти з медіа. Питання медіаграмотності в Україні набуває все більшої актуальності.
Бути медіаграмотним означає бути спроможним знайти те, що ми шукаємо, вибрати те, що нам потрібно, визначити, наскільки надійною є ця інформація, вміючи розпізнавати різні видів фейків та пропаганди. Медіаграмотність – наш фільтр споживання інформації.
Виставка включатиме ряд постерів, створених за допомогою штучного інтелекту, шляхом аналізу великого масиву даних на задану тему. Відвідувачі матимуть можливість за допомогою додатку edAR у смартфоні активувати та «оживляти» плакати, докладніше ознайомитися з системою російської агітації, розвінчати відомі маніпуляції, що роками працювали проти нашої країни.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
