Митець Петро Старух створює інсталяції із уламків російських ракет. Тепер художник та скульптор працює над серією з 10 артоб’єктів із частин касетних боєприпасів.
В основі артоб’єктів — частини справжньої зброї, які йому передають волонтери. Інсталяції, каже Петро Старух, мають відволікти від війни, тому з кожного уламка ракети стирає будь-які військові знаки чи мітки. Твори з колишніх боєприпасів будуть на різну тематику.
“Працюючи над цими роботами і взагалі цією серією, я зі свого боку намагаюся втекти від війни. Я тікаю від тієї психоделіки, якою суспільство, наше суспільство, переповнене до краю. Це постійні втрати, жалі”, — каже Петро Старух.
Митець планує частину робіт передати на благодійність чи продати з аукціонів, а гроші спрямувати на допомогу військовим.
Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії
Триває масштабний гастрольний тур Сполученими Штатами Америки Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії під батутою головного дириґента Теодора Кухара. Оркестр дасть сорок концертів у 20 штатах США, повідомили у Львівській філармонії. Тур розпочався 13 січня і триватиме до 3 березня.
Оглядач Джон Флемінг розповідає в одному з провідних медіа Америки «Classical Voice North America», що турне симфонічного оркестру Львівської філармонії Сполученими Штатами є дуже насиченим і яскравим.
Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії
У матеріалі наведено слова Теодора Кучара: «Зазвичай такий тур — Флорида, Нью-Йорк, Америка — є дуже очікуваним. Але люди в оркестрі надзвичайно травмовані війною, і така довга відсутність дому викликає у них багато тривоги».
Зазначається, що ще на початку турне, музиканти отримали страшні новини з України: 14 січня російська ракета зруйнувала частину великого житлового комплексу в Дніпрі та вбила понад 45 мешканців, зокрема дітей. «Це була абсолютно жахлива новина — чути, що цілі родини знищені», — поділилась в коментарі солістка скрипкового концерту Брамса, Владислава Лученко. «Але ми все одно виходимо на сцену виступати».
Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії
Владислава Лученко, яка зараз є концертмейстером Theatre Orchester Biel Solothurn у Швейцарії, сказала, що для неї бути в турі — це привілей: «Це спосіб для нас також боротися. Ми, музиканти, не навчені воювати на передовій. Але якщо ми можемо показати публіці США нашу музику, нашу культуру та велич України, то ця місія варта того, щоб ми так довго були далеко від дому».
Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії
Програми туру здебільшого складаються з відомого класичного репертуару (Брамс, Гріг, Дворжак, Бетховен), однак кожен концерт містить твір з української музики.
Потепліло на вулиці. Після кількох морозних днів, знову потекли струмочки по тротуарах, а подекуди він вже навіть сухо. І це чудова нагоди завітати до улюбленої кав’ярні на філіжанку запашного напою. Але сьогодні знову, з нашим незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, мандруємо до наших сусідів в Івано-Франківськ.
В місті багато затишних кав’ярень, які не скаржаться на брак гостей. Івано-Франківськ (раніше – Станиславів) має багату «кавову» історію: тут віддавна подавали смачний і ароматний напій.
Перша відома згадка про станиславівську каву датується листопадом 1802 року. Тоді до Станиславова завітав уродженець Відня Йозеф Рорер. У своїх записках мандрівник зазначив, що у місцевих закладах смачна кухня і добра кава. «Смачна вечеря за невисоку ціну ще більше підняла мені настрій, – писав Рорер. – Потім ми пішли до кав’ярні. Господиня, жвава жіночка з Богемії, швидко подала нам добру каву, тож я цілком забув про свої поневіряння у незатишному шинку на початку своєї подорожі».
В першій половині ХІХ століття дуже відомою була цукерня-кав’ярня Шенґерського, пізніше Ертеля (тепер вул. Мазепи, 1). Тоді вона вважалася осередком вільнодумства і революційного духу. Під час «Весни націй» 1848 року в закладі збиралася прогресивна молодь і жваво обговорювала останні новини.
В ХІХ столітті галичани вважали каву ще й чудовим засобом для дезінфекції повітря у помешканнях і навіть лікарнях. Газета «Кур’єр Львівський» у 1890 році рекомендувала використовувати її замість карболової кислоти й хлорки, бо кава, на відміну від цих засобів, має приємний запах, а дезінфікує не гірше.
Деякі дослідники вважають, що першою «кав’ярнею для еліти» в історії нашого міста був заклад «Уніон», заснований у 1886 році ресторатором Германом Бассом. Він був розташований за сучасною адресою вул. Січових Стрільців, 18. В 1897 році Герман Басс побудував свою власну кам’яницю по вул. Сапєжинській (нині вул. Незалежності, 19), і кав’ярня переїхала у цю нову будівлю. Вона славилася інтер’єром у білосніжних тонах, який поєднувався з позолоченими деталями. Цей вишуканий декор дуже подобався місцевій публіці.
Кав’ярня “Уніон”
На початку ХХ ст. каву в місті можна було придбати у магазинах «колоніальних товарів». Зазвичай там продавали вина, бакалію і товари, які завозили з Індії та інших колоній європейських держав: спеції та прянощі, чай, каву, какао, рис. Однією з тодішніх новинок був ванілін.
Своєрідний рекорд відвідуваності поставила в 1905 році кав’ярня «Едісон» у пасажі Гартенберґів. За перший вечір її роботи кав’ярню відвідали близько тисячі гостей.
Реклама кав’ярні “Едісон”. Поч. ХХ ст.
Один з перших закладів, де обсмажували каву машинним способом, відкрився в місті в 1906 році на вул. Карпінського (нині вул. Галицька, будинок не зберігся). Його власниками були Александер Боніковський і Віктор Брошньовський. Півкіло обсмаженої кави «меланж» першого ґатунку в крамниці продавали за 2,80 корон, другого ґатунку – за 2,40, третього і четвертого – відповідно за 2 і 1,60 корон. В рекламі власники запевняли, що каву обсмажують за допомогою гарячого повітря відповідно до всіх правил гіґієни. Свіжу порцію кави обсмажували щодня.
Реклама кави від Боніковського і Брошньовського.
Фірмовим літнім десертом у станиславівських кав’ярнях була холодна кава. Робили її так: до приготованої кави додавали цукор, трошки какао, молоко, збиті вершки, ложечку фруктового сиропу і коньяку чи лікеру. Потім напій ретельно розмішували, сильно охолоджували і вкидали кілька шматків льоду. Зверху додавали кульку ванільного морозива.
Популярним напоєм у місцевих закладах була також біла кава, рецепт якої походить з Малайзії. Для цієї кави особливим чином обсмажують зерна, в напій також додають трохи міцного чаю і згущене молоко. Завдяки цьому біла кава має приємний ніжний смак і насичений аромат.
На початку ХХ століття кав’ярні міста були розсадниками азарту. Тут грали в карти і часом програвали великі суми. Грати в карти у кав’ярнях було заборонено, але на це мало хто зважав. У вересні 1901 року місцевий інспектор поліції зловив на грі кількох гостей кав’ярні «Габсбурґ» (знаходилась у нині розібраній будівлі по вул. Січових Стрільців, 18). Оскільки це було вже не перше порушення, справу проти власника кав’ярні передали до суду.
Кав’ярня “Габсбург”
Деякі кав’ярні міста працювали цілодобово. Так, кав’ярня «Віденська» на розі вулиць Собєського і Зосиної Волі (нині ріг вулиць Січових Стрільців і Коновальця) була відчинена для відвідувачів цілу ніч. На вулиці Зосина Воля була ще одна цілодобова кав’ярня, яка в народі мала оригінальну назву – «Під золотим колінцем». Важко сказати, чому до закладу намертво приліпилась ця назва, – може, через танцювальні «колінця» танцівниць, які розважали нічну публіку? В цій кав’ярні було прийнято завершувати вечір.
Кавування. Поштівка, поч. ХХ ст.
На початку ХХ століття Станиславів мав репутацію дуже дорогого міста. Деякі продукти тут коштували дорожче, ніж у Львові й навіть у Відні! Мешканці міста всіляко намагалися економити, але на відвідуваності кав’ярень це не позначалося. Тодішня преса навіть засуджувала цю традиційну галицьку любов до кав’ярень і ресторацій – мовляв, усі скаржаться на дорожнечу, а в цих закладах завжди повно людей.
Мешканці старого Станиславова приходили до кав’ярень не лише попити кави, а й почитати свіжу пресу. Кожен пристойний заклад виписував як мінімум 2-3 часописи. Найбільшою популярністю користувалися місцеві газети та віденський ілюстрований часопис «Das interessante Blatt» («Цікавий листок»).
Посиденьки при каві
В 20-30-х роках минулого століття були прийняті зустрічі за кавою з офіційними гостями міста. Вони давали можливість порушити теми, які зазвичай не обговорювали в офіційній обстановці. Коли до Станиславова приїздив якийсь відомий політик чи громадський діяч, він обов’язково пив каву разом із представниками місцевої громади. Інколи на цих кавових зустрічах були присутні до 100 чоловік. Наприклад, у 1924 році до Станиславова приїхав міністр військових справ Польщі Владислав Сікорський, який теж взяв участь у традиційному кавуванні. На зустріч за кавою запросили військових діячів міста та деяких представників цивільної влади.
В 1906 році міська газета «Кур’єр станиславівський» надрукувала вірш, присвячений каві, який починався такими рядками:
О філіжанко кави, ти – неначе чар! Напій божественний, який зі світом мирить. Життя з тобою – як солодкий дар. І знову кожен в свої сили вірить.
Гурт T.HUTSULS («Трушні» Гуцули з Коломиї) випустив свій дебютний альбом – під назвою «Гуцули». Перша збірка проекту, заснованого восени 2021 року на Прикарпатті, об’єднала 10 пісень. Кілька із них – «Нічна», «Не мала», «Сум вівчара» – за останній рік посіли провідні місця у серцях слухачів – завдяки всеукраїнським радіоротаціям, драйвовим кліпам, місцям у чартах на цифрових музичних платформах і популярності серед користувачі соцмереж, зокрема у ТікТоку.
Дотримуючись концепції поєднувати сучасний саунд з унікальними звуками гуцульських народних інструментів (цимбалів, трембіти, дримби, сопілки, флояри, дуди та ін.), T.HUTSULS помітно вирізняються на сучасній етно-поп-сцені в Україні. Автентика, стильно переплетена із трендами у музиці, завдяки «трушним» Гуцулам з Коломиї завойовує все більше молодшу аудиторію. А це саме те, чого прагне гурт, – творити актуальну музику, в якій живе наше, українське, коріння.
T.HUTSULS – це не просто команда креативних однодумців, ми уже наче сім’я! – розповідає вокалістка гурту Алекса Цимбал. – Кожна пісня, яка у нас народжується, йде із глибин наших сердець. Вона натхненна гуцульською культурою і красою українських Карпат. Традиції гуцулів ми подаємо сучасно, стильно, неординарно, драйвово! І дуже радіємо, що з кожним днем тих, хто завдяки нашим пісням закохується у все гуцульське, стає все більше і більше. Творимо спільну енергетику, правдиву! Альбом «Гуцули» – своєрідний підсумок наших перших кроків у світі музики.
Альбом «Гуцули» від T.HUTSULS – це «Нічна», «По цимбалах», «Гуцули», «Не мала», «Мальована пісня», «Сум вівчара», «Коло», «Хвилями», «Веснянка» і як бонус-трек – «Вітер свободи» від Hutsul Planet feat. T.HUTSULS. Усі ці пісні створені креативною командою масштабного культурологічного руху Hutsul Planet і спродюсовані на студії Hutsul Planet Records у Коломиї.
Гурт T.HUTSULS
Творити в умовах великої війни – непросто, – каже засновник культурологічного руху Hutsul Planet і генеральний продюсер гурту T.HUTSULS Михайло Балух. – Але вже перші кроки проекту T.HUTSULS показують, наскільки український музичний ринок та інформаційний простір загалом потребують нової музики, нових облич, нової енергетики. Засилля російської попси – у минулому. І молодий слухач зараз як ніколи раніше відкритий до сприйняття свого, рідного, українського. І це теж фронт, на якому ще донедавна перемагав ворог. Після релізу альбому «Гуцули» на T.HUTSULS чекає дуже насичений рік – рік сміливих експериментів у музиці і викликів індустрії, яка, сподіваюся, от-от почне ставати на ноги.
У вівторок 14 лютого 2022 року, о 17.00 в галереї “Зелена канапа” (вул. Вірменська, 7) відбудеться відкриття виставки Сергія Декалюка «Майже весна».
На виставці художника зі Збаража відбудеться першопоказ живописних робіт створених протягом цього року. Як розповідає Сергій: «Щоразу, працюючи, я запевняв себе, що люди в моїй країні змінились стали кращими, сильнішими, готовими на все заради перемоги. Твори, що створені протягом періоду, навантаженого важкими подіями об’єднує віра в перемогу. У весну, котра неодмінно настане.
Сергій Декалюк
“Було би нечесно з мого боку малювати війну, адже перебуваю у відносно спокійному місці і нічого страшнішого крім сирен повітряної тривоги, на щастя, не чув. Поставив собі завдання створювати мінімум одну роботу в тиждень. В основі моєї абстрактної творчості є посилання до людей – бути вільними. На мою думку кожен знає як це зробити – потрібно зректися «себе вчорашнього» і рухатись вперед.
Мої полотна великих форматів, з плавними лініями, яскравими плямами, які написані в експресивній манері на полотні, що не повністю замальоване і «вільно дихає» служать лише натяком на шлях до звільнення та свободи. Принаймні для мене”, – зазначив художник.
Доля і круті віражі Другої світової війни закинули двох музично обдарованих українців за океан, в Канаду. Там, в Монреалі, перетнулися їх життєві дороги, щоб вони разом створювали і співали чуттєві українські пісні, записували платівки, які розліталися по всьому світу, де лиш замешкувала українська діаспора.
У них було багато спільного. Майже ровесники, які одержали освіту за часів польської влади і щиро сповідували українські національні ідеї. По закінченню Другої світової війни вимушено емігрували за океан, обидва з молодих літ кохалися в музиці і… навіть в обох була потреба в окулярах. Один з них увійшов в історію української музики міжвоєнної доби під іменем «Бонді», другий уже в Канаді назвав себе «Бродяга» і записав під такою назвою платівку своїх пісень. «Бонді» – композитор і зірка української естради І930-х років галичанин Богдан Весоловський. «Бродяга» – волинянин, колишній вчитель українських діточок на теренах сучасної Рівненщини Левко Іщук.
Іван-Богдан Весоловський в окулярах із черепаховою оправою, 1930-ті рр. (зі сайту http://photo-lviv.in.ua)
Якщо ім’я Богдана Весоловського нині досить відоме широкому загалу українців, то про Левка Іщука знаходимо в публічному доступі лиш скупі біографічні крихти.
Онук Л. Іщука Левко Попель поділився з рівнянами зібраним матеріалом про свого талановитого діда, а також надав світлини з їх родинного альбому. Доповненням до розповіді про сім’ю пісняра Левка Іщука є спогади і світлини з родини племінника його дружини Олега Лисенка, який нині мешкає у Рівному.
Лев Іщук, фото 3І грудня І932 року
Отож, спробуємо більш широко розповісти про життєвий та творчий шлях одного із загублених у світах талановитого українця Левка Пилиповича Іщука.
Дитинство та юність
Лев Іщук народився 5 березня 1912 р. в с. Грибовиця Володимирського повіту Волинської губернії і був первістком із трьох дітей Марії та Пилипа Іщуків. Батько трьох синів був священником. В п’ятнадцятирічному віці Левко поступає на навчання у Народну учительську чоловічу семінарію в Острозі, де навчається вісім років. На той час навчання в гімназії коштувало 100.00 польських злотих на місяць, що було еквівалентним вартості 10 центнерів пшениці.
Левко Іщук з матір’ю Марією Іщук, І9І8 рік.
За розповіддю його молодшого брата Анатолія, батько Пилип продав двох рисистих коней, щоб оплатити навчання Левка в Острозі, але жодного разу не пошкодував за цим. Батько завжди стверджував і повчав інших, що лише навчання може бути основою гарного майбутнього для молоді. Коли підросли двоє менших синів, Пилип Іщук зробив усе, щоб і вони отримали освіту в гімназіях.
Марія, Анатолій, Левко, Віталій, Пилип Іщуки, І928 р. всі одягнені в одяг пошитий Марією Іщук
Саме в Острозькій чоловічій семінарії, Левко вступає в ряди членів УВО-ОУН (Українська військова організація – Організація українських націоналістів). В чому полягала його політична діяльність (із зрозумілих причин) ніхто ніколи в родині не розповідав.
Вчителювання
У 1934 році Левко одержав диплом вчителя середніх шкіл. За час навчання в семінарії він отримав стипендій в розмірі 255 польських злотих, та не був зобов’язаний до обов’язкової роботи в школах після закінчення семінарії.
Дипломований вчитель їде до Рівного, де спочатку проходить безоплатну практику в 7-класній повшехній (загальноосвітній) школі, а у І934-І935 рр. працює вчителем та вихователем 5-го класу в Рівненській українській приватній початковій школі ім. Гетьмана Мазепи.
Євгенія Лисенко зліва з подругою. Рівне, 1930-і рр
У І937 році Левко одружується з рівнянкою Євгенією Лисенко, яка теж була вчителькою за фахом і приватно займалася репетиторством. Через рік у подружжя народилася донька Людмила.
Гімназист Олексій Лисенко. Рівне, 1930-і рр
Євгенія була сиротою. Вона залишилася без мами з 14 років і разом із своїм молодшим братом Олексієм виховувалася в інтелігентній і освіченій родині матері. Батько ж Євгенії Іван Лисенко походив із старовинного козацького роду з с. Бацмани, що на Сумщині. У роки Першої світової війни він був прапорщиком Курського піхотного полку і загинув під Перемишлем у 1916 році. Євгенія і її брат Олексій закінчили у Рівному приватну гімназію, яка дала їм хороші знання і право викладання в школах.
Євгенія Лисенко та Лев Іщук, баль-маскарад, І932 рік
Спочатку Лев Іщук вчителював у селах Котів та Суйми, що неподалік Рівного. А з приходом на західні українські землі радянської влади у вересні І939 року він був призначений вчителем Народної школи в с. Шубків Тучинського району, згодом стає її керівником. Його дружина теж працювала у цій школі вчителькою української мови та літератури.
Євгенія та Лев Іщук, донька Людмила, 4 травня 1939 року
Лев Пилипович бере активну участь в культурному житті села, опікується дітьми і виховує в них національні почуття. Він організовує в селі народний хор і стає його диригентом. Вчитель залишається вірним своїм учням, друзям-односельцям і під час гітлерівської окупації села. У червні 1942 року він організовує поїздку хору с. Шубків до Рівного на святкування 100-річчя від дня народження М. Лисенка і разом з ще чотирма хорами виступає з концертом у кінотеатрі «Скеля».
Життя понівечене війною
У другій половині 1943 року нацисти арештували Левка Іщука і помістили до рівненської в’язниці. Його звинувачували в націоналістичних поглядах та зв’язках з українським підпіллям. Дружина Євгенія часто їздила до Рівного і намагалася передати чоловікові у в’язницю їжу та листи. Побачитись з коханим не було жодної змоги. Однак, в’язень не отримував передачі, вони застрягали в руках охоронців. Здогадавшись про це, вона стала пересипати передачу попелом, замотувати їжу в брудні папери і зрештою змогла передати харч. Перебуваючи у в’язничній камері, Левко весь час тренує своє тіло, фізично готується до втечі. І це йому вдається зробити. Перестрибнувши через огорожу, він тікає з тюрми і пішки добирається до с. Шубків. Після втечі він був змушений переховуватися. Євгенія теж полишає роботу в школі і переїжджає до Рівного, де в неї мешкає велика родина Лисенків.
Лев Іщук, 20 лютого І943 року
А далі сім’я Іщуків разом із тіткою Євгенії Іриною Топчій вирушає на Львівщину в с. Борщовичі неподалік Львова, де жила донька хрещеного батька Євгенії та її добра приятелька Зіна Лавренчук з чоловіком, який був лісником. Оселившись у домі цієї сім’ї, щоб якось забезпечувати сім’ю, Левко попросився на роботу до місцевого католицького священника костелу Благовіщення Казимира Совінського. Він та Євгенія стали доглядати за худобою, чоловік ще й був майстром на фільварку. Їх робота оплачувалася харчами.
Тим часом зі сходу до Львова наближався фронт і священник за згодою німецьких властей став лаштуватися до від’їзду на захід. Німці пообіцяли йому два вантажні вагони для вивезення майна і худоби. Іщукам цей господар запропонував їхати з ним у другому вагоні, щоб доглядати за худобою під час транспортування.
Ешелон, з вагонами священника прибув до Польсько-Чехословацького кордону до станції Ustrzyki Dolne і там вагон з худобою через кордон митники не пропустили. Священник поїхав далі, а сім’я Іщука з тваринами залишилися на станції. Фронт стрімко наближався. Левко з сім’єю опинився в прикордонному селі Телешниця Сянна Нижньо-Устрицького району, Дрогобицької області, яке було розташоване на самому кордоні з Польщею. Кордоном була річка Сян.
Євгенія, Людмила, Лев Іщуки, Ірина Топчій, літо І944 року, Телешниця Сянна
Влітку 1944 року Левко декілька разів вночі переходив річку Сян на чеський бік і дізнавався про можливість дальшого переміщення на захід. В селі Телешниця Сяннавже зібралося чимало людей, які тікали від фронту. Багато з них були пов’язані з ОУН і розуміли, що на них чекає в разі зустрічі із радянськими військами. Стрімко наростала тривога і небезпека, рішення треба було приймати якомога швидше. А дружина вагалася. Вона боялася за шестирічну доньку Людмилу, за 66-річну тітку. Жінка не мала впевненості в успіху рішення, яке вже прийняв чоловік.
Одного разу Левко рішуче сказав дружині, що необхідно тікати поки не пізно. Євгенія не погодилася. Після цієї розмови, Левко самостійно пішов на захід. Ще декілька днів Євгенія ходила на річку Сян та перегукувалася з Левком. Він звав її, наполягав, щоб вона з сім’єю йшла за ним, не боялася і переходила річку. Та фронт вже підійшов впритул, радянські війська зайшли в с. Телешниця Сянна і встановили контроль над річкою, яка стала новим кордоном. Усіх, хто намагався перейти цей кордон, розстрілювали. Людмила Іщук, якій тоді було лише шість років, на все життя запам’ятала страшну картину, як річкою пливли трупи жінок і чоловіків одягнутих у білі сорочки з надутими животами.
Саме тоді Левко Іщук втратив зв’язок із своєю сім’єю, який ні йому, ні його дружині ніколи більше не вдалося відновити.
Левко добрався до Німеччини, де опинився в одному з німецьких концентраційних таборів і пробув там аж до приходу американських військ. Після звільнення проживав в одному з таборів для переміщених осіб в Ансбахському окрузі в таборі м. Віссенбург. Він був активним членом емігрантського руху в Німеччині, членом учительського комітету та СУМ-у (Спілка Української молоді), культурно-освітнім референтом ЦПУЕ (Центральне Представництво Української Еміграції) на Ансбахському окрузі в Баварії, організовував таборові школи, хори. Працював на лісоповалах в баварських лісах, де травмувався та втратив одне око.
Оскільки Левко Іщук мав родину в Канаді, а саме Хому Іщука, який емігрував з Волині за океан ще на початку 1930-х років. Імовірно, саме від нього він зміг отримати запрошення та оформити документи на еміграцію до Канади.
В далекому чужому краї
До Канади Левко прибув в кінці 1948 року. Спочатку він оселився в Монреалі, а згодом змінював своє проживання – Канора, Cескачеван, Лашін, Квебек.
Всюди, де мешкав у Канаді Левко Іщук, він активно включався в суспільне та релігійне життя православної української діаспори. Вчителював у Рідних Школах, був диригентом хорів, режисером аматорського гуртка в м. Лашін, диригентом та керівником хору при Свято-Софійській Православній Громаді м. Монреаль.
Місце, де колись був будинок, в якому мешкав Л.Іщук в Монреалі перед смертю
Левко Іщук був талановитим майстром-різьбярем та художником. Він виготовив з дерева іконостас для Свято-Софійської церкви, який перед побудовою храму знаходився у церкві Святого Миколая в Монреалі. Згодом цей іконостас був переданий до української церкви в Оттаві, де він знаходиться і по сьогоднішній день, оскільки він був замалим для нового собору Святої Софії (відкритий у 1962 р.).
В Монреалі на початку 1952 р. Левко знайомиться з відомим українсько-канадським композитором Богданом Весоловським, автором багатьох танцювальних шлягерів (танго, вальсів, фокстротів), ліричних пісень та романсів.
Для виконання своїх пісень Богдан Весоловський організовував групи ансамблів, з якими виступав сам і записував пісні на платівки. На той час в мультикультурному Монреалі не було проблем з музикантами, в ансамблі Весоловського були співаки різних національностей, але була дуже велика проблема з виконавцями українських текстів пісень.
Лев Іщук.
Спочатку пісні Весоловського виконував співак Антін Дербіш, який проживав у Торонто. Але саме після знайомства з Левком Іщуком останній став незамінним виконавцем всіх пісень Богдана Весоловського.
На ниві такої співпраці Левко повністю занурюється в музичне життя. Музика навіює глибокі спогади про Україну, про втрачену сім’ю, кохану дружину Євгенію, доньку Людмилу. Його пісні – це любов і туга, розповідь про молодість, глибокі душевні переживання. Його вміння грати на скрипці, фортепіано, сопілці та самостійне опанування музичною грамотою допомагають Левкові досягнути значних успіхів у творчості.
Спочатку пісні аторства Богдана Весоловського, українські народні пісні у виконанні Левка Іщука звучать під акомпанемент ансамблю на різних урочистостях, концертах та в ресторанах. З часом, відчуваючи успіх таких виступів, Богдан Весоловський та Лев Іщук задумують тиражувати свої твори через запис платівок, які в той час набували все більшої популярності.
У жовтні 1953 р. Лев Іщук записує в студії Канадського радіо на мастер-диски (прес-матриці) дві пісні – «Танго» та «Вальс & Фокстрот». Це тверда алюмінієва основа, на яку нанесено тонку плівку нітроцелюлози. З кожного такого «мастер-диску» можна було зробити 500 вінілових платівок з відмінною якістю звуку.
Грамота видана Левові Іщуку у Мюнхені 15 червня 1948 року
Левко і сам починає писати вірші і музику своїх майбутніх пісень. Так у березні 1954 р. в реєстрі авторських прав Канади ще неопублікованих музичних творів під номером EU350244 та EU350245 він реєструю слова, музику та аранжування своїх перших власних пісень «Прощай» та «Прийди, прилинь».
Платівки з піснями Богдана Веселовського у виконанні Левка Іщука користувалися великим попитом не тільки серед української громади Канади, але і США, Аргентини, Австралії, Англії, Німеччини та інших країн, де опинилися українські переселенці після Другої світової війни. Левко Іщук випускає свою першу сольну платівку LP – Long Play з 12 піснями (по 5 на кожній стороні) в фірмі звукозапису «Rusalka-Exo Records», яку символічно називає «Бродяга». Таку ж назву має перша пісня цієї платівки, яка була дуже популярною піснею тих часів серед українських емігрантів. Треба відмітити, що всі ці платівки користувалися дуже великим попитом, за рахунок чого в США дві компанії – видавці платівок “Ukrainianrecords” та “Stinson” почали випускати піратські копії платівок в дуже великих накладах.
Конверт першої платівки Левка Іщука під назвою “Бродяга”
Музичний успіх і популярність Левка Іщука дали йому можливість стати досить забезпеченою людиною. Його родич Хома Іщук свідчив, що музикант разом з партнерами мав в Монреалі чи то торговельну фірму, чи свій ресторан, в якому постійно грала «жива» українська музика.
А пісня не вмирає
Сумну історію трагічного завершення життя пісняра оповіли його близькі люди з Канади. Левко Іщук разом з якимось партнером вирішили купити земельну ділянку в мальовничій гірській місцевості біля озера на північ від Монреалю. Саме там вони думали побудувати великий ресторан для відпочиваючих. У лютому 1956 року Левко з товаришем по дорозі до цього місця зупинилися у приятеля Ігоря Ємчика. На дворі була сильна хурделиця і господарі вмовляли гостей перечекати негоду, залишитися в них ночувати. Однак, Левко настояв, що необхідно їхати, не зважаючи на погоду, та остаточно домовитися з продавцем землі.
Посмертна згадка про Лева Іщука від 26 лютого 1956 року
Посмертна згадка про Лева Іщука від 26 лютого 1956 року
Це була остання дорога Левка Іщука. Перед автомобілем друзів рухався вантажний автомобіль з дерев’яними колодами. Коли вантажівка стала підійматися вгору, колоди стали падати і одна з них влучила в автомобіль, саме на пасажирське місце поруч із водієм, де сидів Левко. Він загинув на місці.
Трагедія трапилася 22 лютого 1956 року в районі містечка St. Calixte Co, Montreal, Quebec.
Поховали Левка Іщука 27 лютого 1956 р. на кладовищі Mont Royal в Монреалі, в православній його частині на полі 4500-H.
Могила Лева Іщука в Монреалі
Коротким, всього лише довжиною в 44 роки, було життя волинянина з тужливим ліричним голосом, серце якого краялося за покинутою батьківщиною, за зламаним особистим щастям, за долею омитою слізьми.
І неймовірно тужливою хвилею накладається на це життя поезія і мелодія у ритмі сумного танго неперевершеного майстра естради «Бонді»:
Прийде ще час коли затужиш ти за мною, Прийде ще час, коли згадаєш наші дні…
Прийшов час українцям знати непросту долю і полюбити пісні створені душею і серцем наших земляків, які розлетілися по світу.
У вівторок, 14 лютого 2023 року, о 17.30 в читальній залі Науково-технічної бібліотеки НУ “Львівська політехніка” ( вул. Професорська, 1) відбудеться лекція доктора історичних наук, голови Українського геральдичного товариства Андрія Гречила на тему “Міфи про український прапор, або інформаційно-психологічні операції в дії”.
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ «Львівська політехніка».
З початком розвалу СРСР і відновленням державності в Україні питання легалізації національного прапора зустрічало шалений опір з боку старої комуністичної бюрократії. У 1992 р. синьо-жовтий прапор нарешті законодавчо був затверджений як державний. Але від початку 1990-х років в Росії не припинялися намагання дискредитації українських символів, публікувалися різні вигадки і нісенітниці. Їх активно підтримували проросійські сили в Україні.
Після Помаранчевої революції 2004–2005 років російські спецслужби розпочали активні інформаційні вкиди. Це були політичні технології для розпалювання конфліктів серед українців щодо символів. Так, через підконтрольні Москві церковні структури поширювалися нісенітниці, що Тризуб є символом сатани. Натомість щодо прапора сучасні фальсифікатори почали «розганяти» провокаційні ідеї про потребу «перевернути» прапор, а як аргументи використовували різні вигадки та міфи.
Протягом останніх 30-и років вдалося провести ґрунтовні дослідження історії становлення національних символів, виявити в архівах і музеях багато невідомих раніше матеріалів, спростувати окремі неточності. Тому тепер спокійно можна з’ясувати чи дійсно є якісь проблеми з українським прапором, чи всі ці спроби дискредитації символу є результатом дії інформаційно-психологічних операцій.
Вхід Вільний. До та після лекції традиційно пригощатиме Кава Строго Львова.
Храм та шпиталь Святого Лазаря у Львові. Фото 2015 року
У неділю, 12 лютого 2023 hjre , у храмі Святого Лазаря викладачі музичного фахового коледжу ім. М. Леонтовича співатимуть літургію, на якій відбудеться збір коштів на потреби Збройних Сил України.
Служба Божа розпочнеться об 11 годині, повідомили організатори.
Після Літургії запланований благодійний концерт, в якому братиме участь Хор студентів «Людкевич-хор» Львівського музичного фахового коледжу імені Станіслава Людкевича під керівництвом Оксани Трещаківської-Долішньої. У їх виконанні звучатимуть колядки в опрацюванні О. Кошиця, М. Леонтовича, О. Мануляка, В. Павенського, А. Гнатишина та інших.
За Різдвяний період хору вдалося зібрати понад 40 000 грн на потреби 3 окремої штурмової бригади та 125 окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України.
Також традиційно відбудеться «Кава по Літургії» з львівським сирником.
1 січня 2012 р. всі львів’яни відчули на собі правдивість вислову, який приписують китайцям: «Не дай Боже жити в часи змін». У перший день 2012 р. всі міські автобусні маршрути Львова змінили свої схеми та номери – це була т.зв. «Транспортна реформа – 2012», яка створила містянам і гостям міста неабиякі незручності. Фотографії Старого Львова сьогодні розповідають про те, як позначали маршрути громадського транспорту Львова в кінці ХІХ – у першій половині ХХ століття.
Перший регулярний міський маршрутний громадський транспорт у Львові з’явився 143 роки тому – це був перший в Україні кінний трамвай. Інфраструктура кінного трамвая була збудована у 1879 – 1881 рр. і складалася із трамвайного депо зі стайнями на вул. Бема (Ярослава Мудрого), двох пасажирських ліній: головної – від залізничного вокзалу Галицької залізниці ім. Карла Людвіга та відгалуження, яке починалося від пл. Голуховських (Торгової) і йшло вулицею Жовківською (Богдана Хмельницького) до Жовківської рогачки (ріг сучасних вул. Богдана Хмельницького і Волинської) та службової лінії для виїзду вагонів із депо на вул. Городоцьку.
Вагон закритого типу № 2 львівського кінного трамвая, виготовлений у місті Граці. Світлина кінця ХІХ століття
Власником підприємства кінного трамвая Львова в 1879 – 1906 рр. була компанія «Трієстинське трамвайне товариство» (німецькою «Triester Tramway Gesellschaft», італійською – «Sosieta Triestsina Tramway») із міста Трієста, який тоді належав Австро-Угорщині. Кінний трамвай в Трієсті працював із 1876 р. «Трієстинське трамвайне товариство» в конкурсі на концесію, що був оголошений львівським магістратом у 1878 р., перемогло компанію бельгійця Едуарда Отле, якого називали «королем трамваїв». У 1906 р., після викупу в муніципальну власність, підприємство кінного трамвая мало назву «Міський кінний трамвай». Остаточно воно було ліквідовано на початку 1909 р.
Перша пробна поїздка кінного трамвая у Львові відбулася 25 листопада 1879 року за участі представників місцевої влади та журналістів. На той час трамвайні колії були прокладені на ділянці від депо на вул. Бема (нині Ярослава Мудрого) до площі Цлови (Митної). Під час пробної поїздки від вул. Бема до площі Цлови проїхало три вагони: один із них був літній, відкритого типу; другий – закритого типу із одним салоном, а третій – поділений на два класи. У пробній поїздці взяв участь президент міста пан Ясінський.
Регулярний рух кінного трамвая у Львові розпочався 1 травня 1880 року – початково вагони курсували від казарм Фердинанда на вул. Городоцькій до площі Цлови, а із 1 липня 1880 р. кінний трамвай курсував вже до вокзалу Галицької залізниці ім. Карла Людвіга. 16 березня 1881 р. кінний трамвай почав перевозити пасажирів по другій лінії – до станції Підзамче та Жовківської рогачки. Хоча на початку 1880-х рр. були плани розширення мережі кінного трамвая у Львові, та вони так і не були зреалізовані. На заваді став складний львівський рельєф.
Вагон кінного трамвая закритого типу на кінцевій зупинці на площі Цлови (Митній). На світлині видно, що вагон немає маршрутних таблиць. Світлина 1880-х рр.
У «Путівнику по Львову із планом і видами Львова» Ф. Баранського, який побачив світ у 1904 р. йдеться, що діяли два маршрути кінного трамвая: головний від вокзалу Австрійських державних цісарсько-королівських залізниць до площі Цлови (Митної) через вул. Городоцьку, вул. Карла Людвіга (пр. Свободи) та площі Марійську (Міцкевича) та Галицьку та відгалуження (віднога) від пл. Голуховських (Торгової) вул. Жовківською (Б. Хмельницького) до Жовківської рогачки. На головній лінії було встановлено зупинки біля залізничних складів, на вул. Городоцькій, вул. Леона Сапіги (Степана Бандери), біля Казарм Фердинанда (район цирку), біля церкви Св. Анни і в’язниці Бригідки (навпроти вул. Коллотая), на пл. Голуховських (Торговій), вул. Карла Людвіга (пр. Свободи), пл. Марійській (Міцкевича), пл. Галицькій, пл. Бернардинській (Соборній), вул. Чарнецького (Винниченка) та пл. Цлови (Митній). На лінії на Жовківське передмістя зупинки були передбачені на пл. Голуховських (Торговій), пл. Краківській (Ярослава Осмомисла), біля костелу Св. Миколая, біля ст. Підзамче, при вул. Зборівській та на Жовківській рогачці. При такій схемі курсування маршрутів кінного трамвая, не було жодної ділянки, де обидва маршрути курсували б одночасно, отож не було потреби у позначенні маршрутів. На світлинах вагонів кінного трамвая як відкритого (літнього) типу, так і закритого зимового, видно, що вони мали інвентарні номери, а також напис «Tramway lwowski». На передньому майданчику разом із кучером стояв кондуктор.
Автори детальної праці про історію львівського трамвая «Трамваї львівські 1880 – 1944» Ян Шайнер та Мартін Рехлович стверджують, що у 1880-ті рр. кінний трамвай був не єдиним видом громадського транспорту у Львові. Поряд із кінними трамваями також курсували омнібуси, які перебували у приватній власності. Дослідники не виключають, що перші омнібусні маршрути у Львові з’явилися іще до появи кінного трамвая, але це були епізодичні проєкти.
Вагон кінного трамвая відкритого типу на пл. Галицькій. Світлина кінця ХІХ ст.
У 1892 р. у Львові з’явився «Генеральний омнібус Львівський» («Jeneralny Omnibus Lwowski») – підприємство, яке належало підприємцеві Тадеушу Уманському. Перший омнібусний маршрут цієї компанії почав працювати 1 липня 1892 р.: він сполучив площу Галицьку (зупинка була перед будинком Іпотечного банку) та парк Кілінського (Стрийський парк). 26 липня 1892 р. запущено другий маршрут: від площі Ринок через Галицьку площу до церкви Св. Петра і Павла на Личакові. У серпні, після того, як було отримано додаткові омнібуси, маршрут Ринок – Личаків було продовжено в двох напрямках: із Ринку до головного залізничного вокзалу і від церкви Св. Петра і Павла до Личаківської рогачки. Крім того було анонсовано запуск омнібусного маршруту в напрямку Нового Світу. На початку інтервал руху омнібусів на маршрутах становив біля півгодини, але із часом він скоротився до 10 – 20 хвилин. Також було запроваджено приміський маршрут від Галицької площі до курортної Маєрівки (район Винниківського озера). На цьому маршруті виконувалося чотири оборотних рейси щодня.
Рухомий склад «Генерального омнібусу Львівського» було виготовлено на одному із підприємств Відня. Омнібуси були запряжені двома конями і могли перевозити одночасно до 18 пасажирів (14 пасажирів їхали сидячи, а іще 4 стоячи), крім того були передбачені місця для кучера та кондуктора.
На жаль, в загальному доступі є лише одна світлина львівського омнібуса, який належав підприємству Тадеуша Уманського. На ній видно, що салон омнібуса був розділений на два класи (як і вагон кінного трамвая), в омнібус було запряжено два коні. Колеса омнібусу не мали гумових шин, отож поїздка в омнібусі, що котився по львівським бруками, була значно менш комфортною, а ніж в кінному трамваї, який котився по рейкам. Маршрут курсування позначався табличками із назвами кінцевих, розміщених з боків на верхній частині омнібусів.
– Один із останніх вагонів кінного трамвая у Львові. Осінь 1908 р.
«Генеральний омнібус Львівський» у 1892 – 1893 рр. ледь витримував конкуренцію із кінним трамваєм Трієстинського трамвайного товариства. Підприємець Уманський змушений був економити на утриманні коней, відповідно навесні 1894 року цим питанням зацікавилися в Галицькому товаристві охорони тварин. Як писала тогочасна преса, «тяглова худоба була скелетами коней». Після того, як із 31 травня 1894 р. у Львові почав курсувати електричний трамвай, «Генеральний омнібус Львівський» збанкрутував. Підприємство було зліквідоване в січні 1895 року, рухомий склад (12 омнібусів) був проданий Трієстинському трамвайному товариству.
Інфраструктуру електричного трамвая (колії, депо та електростанцію постійного струму) збудувала всесвітньовідома компанія «Siemens & Halske», а трамвайні вагони були збудовані вагонобудівною фірмою із міста Граца, а їхнє електрообладнання виготовила фірма «Siemens & Halske». Електричні трамваї у Львові почали курсувати із пасажирами 31 травня 1894 року. Перший маршрут пролягав від залізничного вокзалу цісарсько-королівських австрійських залізниць до пл. Св. Софії, а із 5 червня 1894 р. – до воріт Галицької Виставки крайової, яка відбувалася у верхній частині сучасного Стрийського парку. До воріт Виставки (на сучасній вул. Уласа Самчка) електричні трамваї курсували до листопада 1894 р., тобто поки тривала Галицька Виставка крайова.
Влітку-восени 1894 р. було споруджено трамвайну лінію від Віденської Кав’ярні (ріг сучасного проспекту Свободи і вул. Памво Беринди) до церкви Св. Петра і Павла на Верхньому Личакові. Регулярний рух електричних трамваїв від залізничного вокзалу до Верхнього Личакова розпочався 30 жовтня 1894 р., а 12 грудня 1894 р. цю лінію було продовжено вулицею Личаківською до школи ім. Бартоломія Зиморовича (нині – Львівська загальноосвітня школа № 63). У той же день також було введено в експлуатацію відгалуження по вул. Св. Петра (нині – Мечникова) до Личаківського цвинтаря – на цій лінії курсував один вагон.
Електричний трамвай (зліва), кінний омнібус та кінний трамвай (справа) на вул. Дрога до Дворца (Чернівецька). Світлина 1894 р. Це єдина у загальному доступі світлина, де добре видно омнібус компанії «Генеральний омнібус Львівський»
У згаданому вже путівнику по Львову Ф. Баранського, що був виданий у 1904 р., знаходимо інформацію, що із 1895 р. у Львові працювало три трамвайних маршрути: головний, який поєднував залізничний вокзал із Личаківською рогачкою (через вул. Коперника, пл. Ринок та пл. Цлови) та два відгалуження (дві відноги): перше – від Віденської кав’ярні на вул. Гетьманській до парку Кілінського (Стрийського парку) по вул. Баторія (Князя Романа) та Панській (Івана Франка) (від 30 жовтня 1894 р.) та друге: від церви Св. Петра і Павла до Личаківського цвинтаря (від 12 грудня 1894 р.). На маршруті Вокзал – Личаків зупинки були передбачені біля вокзалу, на вул. Городоцькій, біля школи Конарського, біля закладу Св. Терези, при Львівській політехніці, біля казарм жандармерії (ріг сучасних вул. Бандери та Коперника), при вул. Вроновських (Колеси), при будинку головпошти, вул. Костюшка, біля Віденської кав’ярні, біля Ратуші, на вул. Підвальній, пл. Цлови (Митній), при вул. Францисканській (Т. Бобанича), біля військового шпиталю, біля костелу Св. Антонія, на розі вул. Гауснера (Сковороди), біля церкви Св. Петра і Павла та школи ім. Б. Зиморовича. Маршрут Віденська кав’ярня – парк Кілінського мав зупинки на Гетьманських валах, Марійській площі (пл. Міцкевича), пл. Галицькій, вул. Панській (І. Франка), на розі вул. Зеленої, на розі вул. Пелчинської (вул. Д. Вітовського) та біля школи Св. Софії (ріг вул. І. Франка та І. Свєнціцького).
Як свідчать світлини 1894 – 1907 рр., трамвайні маршрути позначалися табличками із назвами кінцевих і проміжних зупинок, які розміщувалися з правого і лівого бортів вагону. Як свідчать світлини, трамвайний маршрут, який у червні – листопаді 1894 р. поєднував площу Галицької Виставки крайової із залізничним вокзалом, позначався табличками із написами «Wystawa», «Ul. Karola Ludwika» та «Glowny dworzec». Трамваї, що курсували із вокзалу на Верхній Личаків, мали таблички із написами «Glowny dworzec», «Ul. Karola Ludwika» та «Łyczakow».
Електричний трамвай маршруту Головний вокзал – Виставка. 1894 р. Маршрут курсування позначено табличками із назвами кінцевих і проміжної зупинок
Перші плани розширення мережі ліній електричного трамвая з’явилися іще в кінці ХІХ століття, але їх реалізації всіляко заважало приватне «Трієстинське трамвайне товариство» у власності якого перебувала мережа кінного трамвая. У 1895 р. «Трієстинське трамвайне товариство» через пресу анонсувало початок експлуатації на своїй мережі вагонів із бензомоторною тягою, проте ці плани не були втілені в життя. У середині 1900-х рр., коли збігло 25 років від початку експлуатації кінного трамвая, місто отримало можливість викупити підприємство у «Трієстинського трамвайного товариства», як було передбачено концесійним договором. Процедури викупу підприємства кінного трамвая і його переходу в комунальну власність тривали протягом 1906 року, одночасно із цим керівник «Міських закладів електричних» інженер Йозеф Томицький розробив перспективний план розвитку мережі електричного трамвая, який був поданий на розгляд керівництва міста у квітні 1906 року. Цей план передбачав перебудову і електрифікацію ліній кінного трамвая, будівництво нових трамвайних ліній та спорудження нової міської електростанції змінного струму (до електростанції теж мали прокласти трамвайну лінію). Розбудову мережі електричного трамвая планувалося реалізувати в три етапи.
Перший етап розбудови мав початися іще до викупу підприємства кінного трамвая (продовження трамвайних колій від школи Св. Софії до парку Залізна Вода, будівництво ліній по вул. Зеленій та вул. Кохановського (Костя Левицького) до Личаківського цвинтаря; на Кастелівку по вул. Крижовій (Генерала Чупринки) та 29 Листопада (Коновальця); на Високий Замок.
Другий етап передбачав перебудову і електрифікацію ліній кінного трамвая, а також будівництво нових трамвайних ліній в напрямку Нової Різні (вул. Промислова) на Жовківському перехресті (із відгалуженням до вокзалу Підзамче), до Замарстинова та вгору по вул. Янівській (Шевченка).
Електричні трамваї із маршрутними таблицями біля вокзалу Галицької залізниці ім. Карла Людвіга. 1894 р. На світлині видно будівлю вокзалу, споруджену в 1861 р. за проєктом Л. Вежбицького. На задньому плані – кінний омнібус компанії «Генеральний омнібус Львівський»
Третій етап розбудови мережі електричного трамвая мав розпочатися після завершення двох попередніх. Він передбачав будівництво кільцевої лінії в обхід центру міста від Галицької площі, через Бернардинську площу (Соборна площа) по вул. Панській (Івана Франка), Стежковій (Саксаганського), Академічній (пр. Т. Шевченка), Хорунщизни (Мирослава Скорика), Оссолінських (Стефаника), Словацького, вздовж будинку Крайового Сейму (нині – головний корпус ЛНУ ім. І. Франка, вул. Університетська) та по вул. Красицьких (Огієнка) із виходом на вул. Городоцьку і далі через Краківську і Стрілецьку площі (площі Ярослава Осмомисла та Данила Галицького) та вул. Підвальну до рогу вул. Руської; а також будівництво трамвайних ліній до Городоцької, Клепарівської та Сихівської рогачок; із Високого Замку до вул. Жовківської та 9-кілометрової одноколійної трамвайної лінії до Брюхович.
Після реалізації першого етапу розбудови довжина колій електричного трамвая у Львові мала збільшитися 12,9 кілометрів, другого – іще на 22,3 км., а третього – зрости іще на 15,6 км., тобто загалом мало бути збудовано 50,8 кілометрів трамвайних колій, загальна довжина мережі мала сягнути 66,8 кілометрів. Кошторис першого етапу складав 2,293 млн. крон, другого – 3,259 млн. крон, а третього – 1,588 млн. крон. Нову міську електростанцію змінного струму Йозеф Томицький запланував в районі Левандівки-Білогорщі між залізничними лініями в напрямку Мостиськ та Стрия.
План розбудови мережі електричного трамвая у Львові магістрат розглянув наприкінці квітня 1906 року. План було затверджено в «урізаному» варіанті, тобто до будівництва були прийняті тільки лінії першого та другого етапу із низкою змін. Загальна довжина мережі ліній електричного трамвая після реалізації затвердженого плану мала скласти 35,1 км. У листопаді 1906 р. було прийнято рішення про будівництво нової електростанції змінного струму на Персенківці, поряд із залізницею Львів – Чернівці (для постачання електростанції мала використовуватися «виставкова» залізниця, тобто залізниця споруджена до Галицької Виставки крайової у 1894 р.).
Трамвайний поїзд із моторного вагона № 16 і причіпного № 24, який курсував по маршруту Вокзал – Личаків. На світлині видно маршрутні таблиці з боків моторного і причіпного вагонів. Серпень 1899 р.
Розбудову мережі електричного трамвая розпочали в 1906 році із будівництва лінії в напрямку місцевостей На Байках, Кастелівка та Францівка. Її траса починалася біля школи Св. Магдалини (нині – Ліцей № 10 ім. Св. Марії Магдалини на розі вул. Степана Бандери та Генерала Чупринки) і йшла по вул. Крижовій (Генерала Чупринки), вул. Шимоновичів (А. Мельника) та 29 Листопада (Коновальця) до вілли «Гражина». Трамвайний рух на Кастелівку та Францівку розпочався 18 січня 1907 року. Вагони курсували від Віденської кав’ярні на вул. Гетьманській (пр. Свободи) до вул. 29 Листопада. Влітку 1907 року було відбудовано т.зв. «виставкову» гілку по сучасним вул. Івана Франка та Уласа Самчука. У 1908 році було проведено більшість робіт із перебудови і електрифікації ліній кінного трамвая (вони тривали і у 1909 р.) та будівництва нових трамвайних ліній до нової міської різні на Гаврилівці, на Замарстинів, до Янівської рогачки, по вул. Зеленій, Шевченка (Дніпровській) та Кохановського (Костя Левицького) та ін. 31 жовтня 1908 року в експлуатацію було введені трамвайні лінії по вул. Янівській (Шевченка) до Янівської рогачки, а також до Личаківського цвинтаря по вул. Зеленій та Кохановського (Костя Левицького). Кінцева нових трамвайних маршрутів в центрі міста розмістилася біля Віденської кав’ярні. 10 листопада 1908 р. було введено в експлуатацію другу колію на вул. Личаківській від церкви Св. Петра і Павла до школи ім. Б. Зиморовича. 15 грудня 1908 р. електричні трамваї рушили по перебудованій лінії кінного трамвая в напрямку Жовківського передмістя і Нової Різні. 30 грудня 1908 р. завершено електрифікацію лінії кінного трамвая від вокзалу по вул. Городоцькій до церкви Св. Анни, а також введено в експлуатацію трамвайну лінію на Замарстинів.
Розширення мережі трамвайних маршрутів потребувало нової системи їх позначення. На той час у містах Європи достатньо часто використовувалося «географічне» позначення трамвайних ліній (за назвою місцевості, куди прямувала лінія), а також літерне та цифрове позначення маршрутів. У Львові вигадали унікальну систему позначення трамвайних маршрутів двома літерами латинської абетки, які позначали обидві кінцеві зупинки трамвайного маршруту. Отож, літера D на маршрутній табличці означала «Dworzec glowny», тобто Головний вокзал; літера G – «Gabryelowka», Гаврилівка (район сучасної вул. Промислової); H – «Hetmanska», вул. Гетьманська, Гетьманські Вали (Центр міста); J – «Janowska», вул. Янівська (Шевченка), Янівський цвинтар, Янівська рогачка; K – «park Kilinskogo», парк Кілінського (Стрийський парк), ця літера також використовувалася для позначення кінцевої «Технічна школа» (нині – кільце «Академія мистецтв»; L – «29 Listopada», вул. 29 Листопада, нині – вул. Коновальця; Ł – «Łyczakow», Личаків, Личаківська рогачка, Личаківський цвинтар; P – «Podzamcze», Підзамче, літерою Р також позначали і вул. Підвальну; R – «Reznia Nowa», «Rogatka Żółkiewska», Нова Різня, Рогачка Жовківська; U – «Unii Lubelskiej», вул. Унії Любельської, Високий Замок; Z – «Zamarstynow», Замарстинів; Ż – «Żółkiewska», Рогачка Жовківська, вул. Жовківська та W – «Wystawowa», виставкова лінія.
Перший трамвайний вагон на Високому Замку. Серпень 1910 р. Вагон обладнано маршрутною табличкою «LU», де літера L означає кінцеву зупинку «вул. 29 Листопада», а літера «U» – копець Унії Любельської. Із іншої сторони вагона табличка мала вигляд «UL»
Дволітерне позначення трамвайних маршрутів було запроваджене в листопаді 1908 р. Відповідно, трамвайний маршрут, який поєднував Личаків і залізничний вокзал отримав позначення «ŁD», у львівській говірці його часто називали «лайдак»; трамвайний маршрут від Гетьманських валів до парку Кілінського (школи Св. Софії) отримав позначення «HK». Трамвайний маршрут із центру міста до Кастелівки і Францівки, який працював від 18 січня 1907 р. отримав позначення «НL». Трамвайний маршрут від Віденської кав’ярні до Личаківського цвинтаря (через вул. Зелену), який почав курсувати 31 жовтня 1908 р. отримав позначення «HŁ». У той же день було запроваджено трамвайний маршрут «HJ», він поєднував Гетьманські вали із Янівською рогачкою. 15 грудня 1908 р. було запроваджено трамвайний маршрут «HG» із центру міста до Нової Різні, який із липня 1909 р. було продовжено до Гаврилівки. В останні дні 1908 р. почали курсувати трамвайні маршрути «HD» та «HZ», тобто Гетьманська – вокзал (по вул. Городоцькій), та Гетьманська – Замарстинів. У липні 1909 року запроваджено трамвайні маршрути «HP» та «НR» із центру міста до станції Підзамче та Жовківської рогачки.
Із 17 липня 1909 року було запроваджено курсування маршрутів «ŁJ» та «KD». Маршрут «ŁJ» курсував від Личаківського цвинтаря через вул. Зелену та центральний проспект до вул. Янівської (Шевченка) – це було об’єднання маршрутів «HŁ» та «HJ», а маршрут «KD», який львів’яни називали «кадетом» поєднував залізничний вокзал із парком Кілінського через вул. Городоцьку – це було об’єднання маршрутів «HK» та «HD».
У 1910 р. було збудовано трамвайну лінію на Високий Замок (до Копця Унії Любельської). Рух трамвайних вагонів на Високий Замок розпочався 7 серпня 1910 року – сюди було продовжено трамвайний маршрут «НL», який після цього отримав позначення «UL» (львів’яни називали його «Уль»). Треба зазначити, що в одному із путівників по Львову, виданому на початку 1910-х рр. зазначено також трамвайний маршрут «UP», який сполучав Високий Замок та вул. Підвальну.
Трамвай маршруту HG, який курсував від Гетьманських валів до Гаврилівки на Краківській площі. Світлина часів російської окупації Львова 1914 – 1915 рр.
У травні 1913 р. влада міста Львова затвердила проєкт трамвайної лінії від школи ім. Б. Зиморовича до станції Личаків на локальній залізниці Львів – Підгайці, яку було введено в експлуатацію у 1909 р. Ця трамвайна лінія мала довжину біля 700 метрів і проходила по сучасних вул. Долішній та Станція Личаків. Вартість будівництва була оцінена у 98 тис. крон. Трамвайна лінія до Личаківського вокзалу була введена в експлуатацію 21 лютого 1914 р. Від Віденської кав’ярні до станції Личаків курсували вагони, позначені літерою Н. Вагон Н вирушав із центру міста за півгодини до відправлення кожного поїзда із станції Личаків. Пасажири трамвайного маршруту ŁD могли здійснити пересадку в трамвайний вагон Н на кінцевій біля школи ім. Б. Зиморовича і доїхати до Личаківського двірця. Після прибуття на Личаківський вокзал кожного поїзда, звідси до центру міста вирушав той самий вагон Н. Через те, що протягом доби станція Личаків приймала і відправляла 8 поїздів, вагон Н теж виконував тільки 8 рейсів. Зазначимо, що в польськомовному «Путівнику по Львову та околицям (із Жовквою та Підгірцями)» Франтішека Яворського зазначено, що літерою «Н» позначали трамвайні вагони, які «не мають сталих доріг і курсують стосовно до потреби в напрямках, зазначених на бічних таблицях».
Під час окупації Львова російськими військами (із 3 вересня 1914 р. до 22 червня 1915 р.) електричні трамваї у Львові продовжували курсувати, зберігалася і дволітерна система позначення маршрутів. В час російської окупації Львова працювало шість трамвайних маршрутів ŁD, ŁJ, КD, HG, HZ та UL. Ці трамвайні маршрути працювали і після того, як австрійські та німецькі війська витіснили російських окупантів зі Львова (у липні 1915 – жовтні 1918 рр.).
16 жовтня 1918 р. останній імператор Австро-Угорщини Карло І зрікся престолу, це стало початком розпаду імперії. 1 листопада 1918 р. у Львові відбувся т.зв. «Листопадовий Зрив», коли владу в місті взяли в свої руки Українські січові стрільці, місто стало столицею Західно-Української народної республіки (ЗУНР). Однак не тільки українці, але й поляки вважали Львів своїм містом. Отож, розпочалося польсько-українське збройне протистояння за володіння Львовом. В листопаді 1918 р. у місті тривали вуличні бої, отож рух міського транспорту припинився. Вже 21 листопада 1918 р. Львів був повністю зайнятий польськими військами, українським військовим, щоправда, вдавалося іще певний час контролювати околиці Львова. На початку 1919 р. польський літак випадково скинув бомби на електростанцію на Персенківці.
Схема трамвайних маршрутів Львова станом на 1913 р. із дволітерним позначенням маршрутів
Трамвайний рух у Львові відновився у травні 1919 року, тоді вагони почали курсувати п’ятьма маршрутами: KD, ŁD, UL, ŁJ та НG. Не було відновлено рух трамваїв на Замарстинів, до Личаківського вокзалу та по «виставковій» лінії. До 1921 р. на лінії виходила обмежена кількість вагонів, адже іще тривали відновлювальні роботи на міській електростанції.
Із 1 жовтня 1922 р. у Львові, як і по всій Галичині, дорожній рух було переведено із лівостороннього на правосторонній. У вересні 1922 року було проведено роботи із перевлаштування трамвайних стрілок, самі трамвайні вагони не потребували жодної переробки, оскільки і моторні, і причіпні вагони мали двері із обох сторін кузова, а моторні вагони мали по два пости керування – в «голові» та «хвості» вагона. Більшість кінцевих зупинок трамвая в ті часи не мали розворотних кілець, а були влаштовані у вигляді тупиків.
Восени 1923 року було прийнято рішення про поступове запровадження у Львові цифрового позначення трамвайних маршрутів замість дволітерного. У той час було впроваджено новий трамвайний маршрут DŻ, який поєднав головний вокзал і Жовківську рогачку (через вул. Городоцьку). Із 4 жовтня 1923 р. були запроваджені на додачу до семи маршрутів із дволітерним позначенням (ŁD, KD, UL, ŁJ, HG, HZ, DŻ) були впроваджені маршрути №№ 6, 7, 8, 9 та 11. Трамвайний маршрут № 6 курсував за кільцевою схемою Головний вокзал – вул. Коперника – пл. Ринок – вул. Личаківська – вул. Св. Петра (Мечникова) – вул. Зелена – пл. Бернардинська (Соборна) – пл. Марійська (Міцкевича) – вул. Коперника – Головний вокзал (за годинниковою стрілкою). Трамвайний маршрут № 7 поєднував Головний вокзал і Погулянку, але курсував на зустріч «шістірці» (проти годинникової стрілки). Маршрути №№ 8 і 9 курсували до парку Кілінського від Головного вокзалу і Нової Різні відповідно. Вагони маршруту № 11 курсували від вул. 29 Листопада до технічної школи (Академія Мистецтв).
Трамвайний поїзд маршруту Н, що курсував до ст. Личаків. Світлину зроблено в день відкриття руху на лінії до ст. Личаків 21 лютого 1914 р.
Остаточний перехід на цифрове позначення трамвайних маршрутів міста Львова відбувся в листопаді 1925 року. Українська газета «Діло» в числі № 249 від 6 листопада 1925 р. повідомляла: «Мешканцям Львова. Дирекція міських трамваїв подає до відома, що незабаром замість букв на трамваях будуть поміщені цифри. Ніхто, хто мав приємність користуватися цим засобом комунікації, не заперечить, що оця нова ідея причиниться тільки до дезорієнтації пасажирів, які до того часу могли легше запам’ятати собі напрямок возів по двох буквах: «ЛД», «КД» або «УЛЬ». Тепер «ЛД» (ŁD) матиме ч. 1, «КД» (KD) – ч. 2, «ЛИ» (ŁJ) – ч. 3, «УЛЬ» (UL) – ч. 4, «ЖД» (DŻ, головний двірець – Габрієлівка) – ч. 5. Ч. 6, 7, 8, 9 і 11 лишаються без зміни, а вози із ч. 10 будуть змінені: їхатимуть між Замарстинівською рогачкою та Гетьманськими валами, вулицями Замарстинівською, Соняшною та Шпитальною. Зміни букв на цифри переводитимуть постепенно». Зазначимо – трамвайний маршрут № 10 замість маршруту HZ було запроваджено влітку 1925 року. Таким чином, на початку 1926 р. мережа електричного трамвая міста Львова складалася із 11 постійних маршрутів із №№ 1 – 11. Крім того у літній період працював додатковий «виставковий» маршрут до воріт парку Кілінського (Стрийського парку) на сучасній вул. Уласа Самчука. У 1926 – 1939 рр. було запроваджено низку змін в маршрутній мережі електричного трамвая, найбільша кількість трамвайних маршрутів (14, №№ 1 – 15 без № 13) діяла на початку 1930-х рр. У зв’язку із економічною кризою початку 1930-х рр., частину маршрутів було закрито. Як свідчить путівник по м. Львову, виданий у 1934 р., на той час працювало 9 трамвайних маршрутів із №№ 1, 2, 3, 4, 5, 8, 9, 10 і 11. Як свідчить путівник по Львову, виданий у 1939 р., тоді в місті курсувало 8 постійних трамвайних маршрутів №№ 1 – 4 та 7 – 10. Трамвайний маршрут № 11а курсував тільки під час роботи виставки Торги Східні та під час спортивних змагань. Крім того діяли додаткові трамвайні маршрути із літерним позначенням «Р», тобто «трамваї посилкові», які курсували по всім лініям в міру потреби, напрямок руху був вказаний на бічних таблицях, а також із літерним позначенням «Т» від Валів Гетьманських до Торгів Східних.
Під час Другої Світової війни цифрове позначення трамвайних маршрутів у Львові зберігалося. Під час німецької окупації міста на трамвайних вагонах також використовувалися таблички із назвами кінцевих зупинок. У 1939 – 1944 рр. відбулися лише незначні зміни в трамвайній мережі міста. Станом на 1943 р. в місті діяло 10 трамвайних маршрутів (№№ 1 – 10).
Починаючи із 1923 р. у Львові впроваджено цифрову нумерацію трамвайних маршрутів. Цю світлину зроблено у 1925 р. в день відкриття трамвайної лінії на Богданівку
У 1944 році під час боїв за Львів міська електростанція зазнала пошкоджень, відповідно іще тривалий час після того, як радянські війська витіснили зі Львова німців, запустити рух трамваїв у Львові не було можливостей. Трамвайний рух було відновлено тільки 1 березня 1945 р., коли на три маршрути вийшло 24 трамвайних вагонів. Відновлення трамвайного господарства Львова тривало до травня 1949 року, коли було відновлено рух трамваїв на Високий Замок. Маршрутна мережа трамвайних маршрутів у 1945 – 1949 рр. зазнала трансформації: якщо до початку Другої світової війни більшість трамвайних маршрутів були «діаметральними», тобто перетинали місто із кінця в кінець, то в другій половині 1940-х рр. практичні всі трамвайні маршрути мали кінцеву в центрі міста, тобто стали «радіальними». Станом на серпень 1948 р. у Львові діяло 11 трамвайних маршрутів, 10 із яких мали кінцеву на вул. Першого Травня (пр. Свободи, розворотне кільце біля колишньої Віденської кав’ярні). Із 1 травня 1949 р. додався трамвайний маршрут № 12 на Високий Замок.
Іще у 1947 р. було проведено попередні проєктні роботи, щодо запуску у Львові тролейбусного руху. Відповідно, було заплановано розібрати трамвайні колії на центральному проспекті. У 1950 р. схема трамвайних маршрутів Львова зазнала змін – замість «радіальних» знову було запроваджено «діаметральні» маршрути, попарно було об’єднано трамвайні маршрути №№ 2 і 7 (в маршрут № 2); 3 і 8; 4 і 11 (у маршрут № 4), 5 і 6 (у № 6). У 1951 р. трамвайні колії на вул. 1 Травня (пр. Свободи) та пл. Міцкевича було розібрано, а натомість збудовано трамвайну лінію по вул. Підвальній і Гонти від рогу вул. Руської до пл. Краківської (Ярослава Осмомисла). В середині 1950-х рр. у Львові працювало 9 трамвайних маршрутів №№ 1 Вокзал – Центр по вул. Коперника, 2 вул. Леніна (Личаківська) – вул. Енгельса (Коновальця) , 3 пл. Галицька – вул. Мечникова, 4 вул. Калініна (Замарстинівська) – вул. Інститутська (Мушака), 6 Вокзал – вул. Промислова, 7 вул. Шевченка – Погулянка, 9 Вокзал – Центр по вул. Дзержинського (Д. Вітовського), 10 пл. Галицька – вул. Івана Франка (Персенківка) і 12 вул. Суворова (Сахарова) – Високий Замок.
У 1964 р. у зв’язку із запуском руху тролейбусів по вул. Зеленій було закрито трамвайний маршрут № 3; в березні 1970 р. припинився трамвайний рух на Високий Замок, було закрито трамвайний маршрут № 12; 27 травня 1972 р. було закрито рух трамвайного маршруту № 10 на Персенківку. Отож, у 1972 – 1987 рр. у Львові працювало тільки 6 трамвайних маршрутів №№ 1, 2, 4, 6, 7 та 9. Їх схеми фактично були незмінними аж до 2019 р. (трамвайний маршрут № 7 у 1988 р. було дещо продовжено до вул. Вахнянина і парку Погулянка). У 1987 р. у зв’язку із відкриттям нової трамвайної лінії по вул. Суворова (Сахарова) та Боженка (Княгині Ольги) було запроваджено трамвайний маршрут № 3, а згодом сюди також почали курсувати вагони трамвайного маршруту № 5. У другій половині 2000-х рр. у Львові працював трамвайний маршрут № 8 вул. Княгині Ольги – вул. Вахнянина. У 2012 – 2013 рр. було запроваджено трамвайні маршрути № 10 Залізничний вокзал – вул. Личаківська та № 11 Трамвайне депо – вул. Мушака – пл. Соборна. 17 листопада 2016 р. відкрито першу чергу трамвайної лінії на Сихів і було запущено трамвайний маршрут № 8 пл. Соборна – кінотеатр ім. О. Довженка, який у квітні 2017 р. було продовжено до вул. Вернадського. Таким чином, у кінці 2017 р. у Львові працювало 11 трамвайних маршрутів №№ 1 – 11.
Трамвай маршруту № 1 Залізничний вокзал – Личаків на зупинці на пл. Ринок. На світлині видно бічну маршрутну табличку. 1930-ті рр.
У травні 2019 р. було впроваджено зміни маршрутної мережі електротранспорту: трамвайні маршрути Львова отримали №№ 1 – 19, а тролейбусні №№ 20 – 39. Було змінено траси трамвайних маршрутів №№ 1 і 9: замість кільцевої схеми, за якою вони курсували майже 70 років, «одиничка» почала курсувати за маршрутом Залізничний вокзал – вул. Вахнянина (Погулянка), «дев’ятка» – із залізничного вокзалу до вул. Замарстинівської (через вул. Вітовського). «Четвірка» повністю змінила свою трасу: замість поєднання вул. Замарстинівської та Академії мистецтв, вона тепер курсували із залізничного вокзалу на Сихів до вул. Вернадського. «Сімка» почала курсувати до вул. Пасічної замість вул. Вахнянина. Трамвайний маршрут № 5 вул. Замарстинівська – Аквапарк було закрито. Маршрути № 10 і 11 припинили роботу раніше. Решта маршрутів трамвая змін не зазнали. В грудні 2019 р. відбулися зміни трамвайних маршрутів №№ 1 і 7 – «одиничка» почала курсувати до вул. Пасічної, а «сімка» на Погулянку.
Датою початку автобусного руху у Львові слід вважати 7 червня 1914 р., у той день пан Домічек запустив курсування автобусів до Брюхович. 6 червня 1914 р. в газеті «Kurjer Lwowski południowy» з’явилося таке оголошення «Автомобільні омнібуси запроваджує від завтра п. Домічек. Вони курсуватимуть від Львова до Брюхович щодня від 6 год. ранку до 8 год. вечора що 2 години. Проїзд від Львова до Брюхович коштуватиме 1 крон 50 ґр. Місячні квитки коштують по 60 крон. У разі потреби курсуватимуть дві машини. Зазначимо, що пан Домічек був також власником 6 автомобільних фіакрів (тобто автомобілів таксі)». Проте у серпні 1914 р. розпочалася Перша світова війна, відповідно регулярний рух автобусів у Львові припинився.
Автобусний рух в м. Львові відновився 2 квітня 1921 р. У той день приватна польсько-англійська компанія «Леополія» запустила курсування автобусного маршруту Залізничний вокзал – пл. Бернардинська (Соборна) по вул. Шептицьких, Міцкевича (Листопадового Чину), Коллатая (Менцинського), вул. Казимирівській (Городоцька) та вул. Легіонів (пр. Свободи). У наступні роки приватні компанії також запустили низку приміських автобусних маршрутів, які курсували за такими трасами, які забезпечували максимальний прибуток.
Схема трамвайних маршрутів Львова станом на 1934 р. Всі маршрути мають номерне позначення
У середині 1920-х рр. були озвучені пропозиції, щодо запуску комунального автобусного транспорту, який був би доповненням до існуючої мережі трамвайних маршрутів. Ідея створити автобусне підприємство на базі оператора трамвайної мережі «Міських закладів електричних» (МЗЕ) належить інженерові Костянтину Бернацькому, її підтримав радник міської адміністрації Ян Рукер.
Перший муніципальний автобусний маршрут у Львові було відкрито 12 квітня 1928 р. Він поєднав Копиткову площу (перехрестя сучасних вул. Городоцької та Чернівецької) із цивільним аеропортом на Скнилові. На маршруті було чотири проміжні зупинки: Рогачка Городоцька (район трамвайного депо № 1); фабрика «Меркурій» (хлібзавод на вул. Городоцькій); Сигнівка (біля колишніх казарм Стражі скарбової) та тартак Естейна. Посадка і висадка пасажирів поза встановленими зупинками була заборонена. Перший муніципальний автобусний маршрут курсував від 06:00 до 22:00, його обслуговував італійський автобус марки «Lancia», який мав 19 місць для сидіння і міг також перевозити 15 пасажирів, що стояли. Перший автобусний маршрут отримав літерне позначення «А», що відповідало прийнятій на той час в Польщі системі позначення автобусних маршрутів.
Трамвайний поїзд маршруту № 9 під час Другої світової війни. Головний вагон оснащений маршрутною таблицею із назвою кінцевої «Hauptbahnof», тобто головний вокзал. Кінець 1941 р.
Із 2 вересня 1928 р. було запроваджено два кільцеві автобусні маршрути В і С, які поєднували пл. Марійську (Міцкевича) із Персенківкою та Новим Львовом. Траса автобусного маршруту В пролягала вулицями Академічною (пр. Шевченка), Св. Миколая (Грушевського), Зиблікевича (Івана Франка), Стрийською (біля спортивного комплексу), Козельницькою (нині ділянка від вул. Стрийської до вул. Панаса Мирного не проїзна), вул. Понінського, Св. Софії та Зиблікевича (всі – вул. Івана Франка), вул. Романовича (Саксаганського) і знову вул. Академічною. Траса маршруту С проходила вул. Академічною, вул. Зиблікевича, Св. Софії та Понінського (усі – вул. Івана Франка), вул. Козельницькою, вул. Стрийською, вул. Зиблікевича, вул. Романовича та вул. Академічною до Марійської площі. Автобуси на маршрутах В і С курсували із 06:00 до 22:30.
У серпні 1930 р. кінцеву автобусного маршруту «А» було перенесено до Городоцької рогачки (до кінцевої зупинки трамвайного маршруту № 8), але потім її знову перенесено ближче до центру міста – на алею маршала Фоша (вул. Чернівецька).
Львівський маршрутний автобус. Початок 1930-х рр.
30 серпня 1930 року відкрито четвертий автобусний маршрут, який обслуговувала компанія «МЗЕ», він був позначений літерою D і курсував від кінцевої зупинки трамвайного маршруту № 10 на Замарстинові до Брюхович. Вартість проїзду від Замарстинівської рогачки до Брюхович становила 80 грошів, крім того в автобусах маршруту D та трамваях маршруту № 10 можна було придбати квиток із правом пересадки. Комунальний автобусний маршрут D був не першим, який курсував до Брюхович. Ми вже згадували про автобусний маршрут Львів – Брюховичі, відкритий влітку 1914 р. В розкладі руху автобусів на 1928-1929 рр. знаходимо інформацію про автобусний маршрут пл. Марійська (Міцкевича) – Брюховичі (станція), який у будні дні виконував по шість рейсів, а у вихідні і свята – дев’ять рейсів; перший рейс зі Львова на Брюховичі відправлявся о 7:30, в зворотному напрямку – о 8:00. Останній рейс по будням зі Львова відправлявся о 19:00, у вихідні та святкові дні – о 21:00, в зворотному напрямку о 19:30 і 21:30 відповідно. Автобуси маршруту пл. Марійська – Брюховичі мали чотири проміжні зупинки: на пл. Краківській (Ярослава Осьмомисла), Замарстинівській рогачці, у Голоску та на в’їзді в Брюховичі. Тривалість рейсу в одну сторону складала 30 хвилин. Вартість квитка до Брюхович становила 1 злотий.
Із пл. Марійської у 1928 – 1929 рр. також курсував приміський маршрут до м. Винники. У будні дні на цьому маршруті було шість, а у вихідні та святкові – десять оборотних рейсів. Перший рейс з пл. Марійської на Винники відправлявся о 07:30, а у зворотному напрямку – о 8:30. Останній рейс по будням із пл. Марійської – о 18:30, із Винник – о 19:00, у вихідні дні – 20:30 і 21:00 відповідно. Тривалість поїздки із пл. Марійської до Винник становила 25 хв., на маршруті було 4 проміжні зупинки – біля костелу Св. Антонія, на Личаківській рогачці, в Кривчицях, Маєрівці. Вартість квитка на проїзд від пл. Марійської до Винник у 1928 – 1929 рр. становила 1 злотий.
ДТП участь трамвайного поїзду маршруту № 1 Вокзал – Личаків і приміського автобуса маршруту пл. Марійська – Винники. 1930-ті рр. Автор фото – Марек Мюнц
Окрім муніципального автобусного маршруту D до Брюхович, 30 серпня 1930 р. було також запущено курсування автобусного маршруту Е, який курсував від церкви Св. Анни вулицею Клепарівською до Клепарова.
У серпні 1930 р. на усіх автобусних маршрутах, які обслуговували «Міські заклади електричні», працювало по одному автобусу. Восени 1931 року МЗЕ придбало іще чотири нових автобуси – це були автобуси «Saurer» польського виробництва. Надходження нових автобусів дозволило скоротити інтервал руху на автобусних маршрутах Львова, а із 15 жовтня 1931 р. автобуси маршруту D почали курсувати до пл. Марійської. У грудні 1931 р. автобуси на маршруті А курсували із інтервалом в півгодини, на маршрутах В і С – 20 хвилин; на маршруті D – 1 година; на маршруті Е – 20 хвилин.
Маршрутна табличка комунального автобуса, який курсував на маршруті D Замарстинівська рогачка – Брюховичі. 1931 р.
У 1932 – 1933 рр. у Львові, як і по всій Польщі, давалися взнаки наслідки світової економічної кризи (Великої Депресії). Через падіння доходів населення, зростання безробіття та ін. чинники, спостерігалося падіння пасажиропотоку громадського транспорту Львова, зокрема і автобусів. Із вересня 1933 р., після продовження трамвайного маршруту № 10 до Персенківки (вгору по сучасній вул. Івана Франка) було припинено курсування кільцевих автобусних маршрутів В і С. Крім того в кінці 1933 – на початку 1934 рр. трамвайне підприємство «Міські колії електричні» перестало експлуатувати приміський автобусний маршрут до Брюхович. Отож, у 1934 р. у Львові працювало лише два муніціпальні автобусні маршрути А алея Фоша – Скнилів (інтервал 30 хв.) і Е церква Св. Анни – Клепарів (інтервал 20 хвилин). У червні 1935 року «Міські колії електричні» припинили обслуговувати автобусні маршрути А і Е. До експлуатації міських автобусних маршрутів «Міські колії електричні» повернулися у 1938 р., коли було отримано нові автобуси. Було запроваджено міські автобусні маршрути в напрямку Клепарова, Скнилова, Левандівки та Нового Львова. У путівнику по м. Львову, виданому в 1939 р. йдеться про те, що автобусний маршрут А курсував від пл. Ринок до Клепарова вул. Трибунальською, пл. Св. Духа (Івана Підкови), Валами Гетьманськими (пр. Свободи), вул. Ягеллонською (Гнатюка), вул. Міцкевича (Листопадового Чину), вул. Красицьких (Огієнка), вул. Казимира Великого (Городоцька), та вул. Клепарівською та Варшавською; автобусний маршрут В поєднував Скнилів і Левандівку із вул. Легіонів (пр. Свободи) по вул. Городоцькій, вул. Міській (Сяйво), вул. Ідзіковського (Левандівській), вул. Янівській (Шевченка), вул. Пєрацького (Залізничній), вул. Бема (Ярослава Мудрого), вул. Генерала Токаржевського (Городоцькій), вул. Зигмунтівській (Гоголя), вул. Міцкевича (Листопадового Чину) та Яггелонській (Гнатюка). Маршрут Ринок – вул. Легіонів – Новий Львів літерного позначення на мав. Він курсував вул. Сикстутською (Дорошенка), вул. Оборони Львова, вул. Леона Сапіги (Степана Бандери), вул. Хшановської (Вербицького), вул. Томицького (Коперника), вул. Кадетською (Героїв Майдану), вул. Стрийською, вул. Хрістельбауера (Чмоли), вул. Власна Стріха (Панаса Мирного).
Нові автобуси «Chevrolet», які належали «Міським коліям електричним». Орієнтовно 1938 р.
Муніципальні автобуси м. Львова у польські часи мали маршрутні таблиці на кабіні автобусів. На маршрутних таблицях було літерне позначення маршруту, а також його кінцеві зупинки.
Після того, як у вересні 1939 р. радянські війська окупували Львів, на базі підприємства «Міські колії електричні» було створено Львівський трамвайний трест. На його балансі було 16 автобусів польського виробництва. У травні 1940 р. до Львова прибуло іще 6 автобусів ЗіС-16 радянського виробництва, які поряд із польськими автобусами обслуговували міські автобусні маршрути. Відомостей про роботу міських автобусних маршрутів в часі німецької окупації м. Львова немає. За даними С.А. Тархова, після завершення Другої світової війни курсування автобусів на міських автобусних маршрутах міста Львова відновилося в травні 1948 р. Тоді було запущено два автобусні маршрути: від Оперного театру до межі м. Львова вулицею Городоцькою і від вул. Горького (Гнатюка) до Львівського цивільного аеропорту. Ці маршрути обслуговували автобуси ЗіС-16.
Антон ЛЯГУШКІН та Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ
Перелік джерел інформації
Історія Львова. Короткий нарис. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1956. – 296 с.;
Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів та матеріалів. – Київ: Наукова думка, 1986. – 424 с.;
Тархов С.А. Історія Львівського трамвая. – Львів: УПІ ім. І. Федорова, Фенікс ЛТД, 1994 – 128 с.;
Jan Szajner, Marcin Rechlowich. Tramwaje Lwowskie 1880 – 1944. – Lodz: Ksiezy Mlyn, 2020. – 509 st.;
F. Baranski. Przewodnik po Lwowie. Z planem I widokamy Lwowa. – Lwow: Nakladem ksiegarni H. Altenberga, 1904;
Ilustrowany przewodnik po Lwowie z wykazem ulic i planem orjentacyjnem miasta. – Lwow: Nakladem Gazety mieszkanowej, 1934;
Najnowshy ksiazkowy plan-informator miasta Lwowa iz spisem ulic oraz 14 planami miasta. – Lwow: Nakladem Edwarda Zimnego, 1939;
Przewodnik po Lwowie. Koleja elektryczna. – Lwow: Drukarnia J. Checinskiego, 1914;
Rozklad jazd autobusow. Lwow 1928/9. – Lwow: Nowa reklama, 1928.
З 11 лютого до 19 березня у Львівському цирку діятиме програма “WATERLAND”. Таємниці Атлантиди”. Це шоу підійде не лише для дітей, а й для всієї родини, повідомили організатори.
Шоу оснащено останніми новинками техніки: 24-метрові фонтани, басейн, який наповнюють 170-ти тоннами води, світлові та звукові ефекти, LED-екрани.
«Унікальна в своєму роді сцена-трансформер, що змінюється на водну гладь та піднімає вгору тисячі фонтанів, що світяться. Перекидаючи під час шоу тони казкового дощу, занурюючи тим самим артистів і глядачів у дивовижну атмосферу, що зачаровує дух, як дітей, так і дорослих. Це чудовий водоспад емоцій, в який Ви зануритесь з головою! Складні, дуже небезпечні номери оригінальних жанрів. Дизайнерські, яскраві костюми. Креативне рішення режисера. Феєричне шоу для всієї родини! Тут вас зустрінуть чарівні русалки і підкорять ваше серце своїм незабутнім польотом під купол на арени. Зірки, що відбиваються в воді, розкажуть Вам дивовижну історію кохання між небом і землею», – розповіли у цирку.
Окрім того, на сцені виступатиме аква-балет та відбудеться лазерне шоу.
13 березня у Львівській опері з концертом із нагоди свого 35-річчя виступить гурт КОМУ ВНИЗ. Початок о 19:00, повідомили організатори VINIL Concert agency.
«До 35-річчя гурт КОМУ ВНИЗ уперше виступлять в супроводі симфонічного оркестру! Квитки розходяться дуже швидко, тому не зволікайте! Приходьте послухати нове звучання легендарних музикантів!», — запрошують організатори VINIL Concert agency.
Як відомо, КОМУ ВНИЗ — український рок-гурт, створений 1988 року в Києві. Його творчість на 100% наповнена Україною: її традиціями, культурою, музикою, шаною нашим героям та українським духом. Саме це можна почути у кожній улюбленій композиції КОМУ ВНИЗ.
27 березня у Жовтневому палаці в Києві також відбудеться ювілейний концерт КОМУ ВНИЗ у супроводі оркестру.
Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій Старого Львова публікацію про Ірину (Олену, Ярину) Кузь – кадета-аспіранта у кінному відділі Українських Січових Стрільців, котра в часі Першої світової війни добровільно вступила до лав УСС. Публікацію про неї та її звитяги на полі бою було опубліковано у часописі «Свобода» (ч. 24 за 1915 р.) — політичному, просвітньому і господарському тижневику, що виходив у Львові 1897—1918 рр., у 1915 році у Відні, 1919 – у Станіславові, з 1922 р. до 1939 р. знову у Львові.
У часописі друкувалися статті про актуальні внутрішньополітичні, культурно-освітні та соціально-економічні теми життя на західноукраїнських землях, про міжнародну політику. Також друкувалися публіцистичні твори, хроніки, некрологи та інше.
Текст публікації подаємо оригінальним.
Титул часопису “Свобода” (Відень, ч. 24, 1915 р.)
Нова героїня серед українських сїчових стрільцїв
До українських сїчових стрільців вступило кілька українських інтеліґентних дївчат, щоби з оружем в руцї боронити рідної землї перед московською навалою і здобути для українського народу красшу будучність. Про деякі з тих дївчат в стрілецькім мундурі – як про Олену Степанівну і Софію Галєчку писали ми кілька разів в «Свободї». Олена Степанівна за свою хоробрість авансувала недавно на хорунжого (фенриха), Софія Галечко має ранґу кадет аспіранта; обі за свою відвагу дістали вже кілька похвал від війскових властий і одержали срібні медалі хоробрости.
Гора Маківка, 8 березня 1915 року. Хорунжий Зенон Носковський, підхорунжа Олена Степанів, хорунжий Іван Чмола, хорунжий Осип Яримович, кадет-аспірант Софія Галечко. Австрійська поштівка.
Кромі згаданих двох дївчат визначила ся при українських сїчових стрільцях ще трета дівчина – Ірина Кузь, роджена в 1895 р. в Руськім Банилові на Буковинї. Батько панни Кузївної був зелїзничим урядником в Чернівцях. Старий її батько недавно помер, два її братя і наречений погибли на війнї, а шваґер зістав тяжко ранений.
Сейчас по вибуху війни вступила Ірина Кузївна в службу до Червоного Хреста, щоби як доглядачка хорих працювати в війскових шпиталях. По трех місяцях роботи в шпитали забажала Ірина Кузївна піти на боєвий фронт і тому зголосила ся добровільно до українських сїчових стрільцїв. Там в стрілецькій кадрі перебула війскове вишколенє і вирушила в поле, де від кількох місяцїв боре ся відважно в рядах своїх товаришів.
Ірина Кузь, кадет аспірант при кіннім відділі УСС (Джерело: Свобода. ч. 24, 1915 р.)
Коли недавно завдяки заходам рітмайстра Фарґача став творити ся кінний віддїл при українських сїчових стрільцях, Ірина Кузь вступила до сего віддїлу дослужила ся там шаржі кадет-аспіранта.
Кадет-аспірант Кузївна визначила ся головно в битвах коло гори Маківки в скільських горах. Стрілецькі закопи були там недалеко московських закопів і Москалї день в день стріляли до наших з добре укритого машинового кріса. Наші стрільцї рішили за всяку цїну здобути сей машиновий кріс. Тої задачі підняла ся Ірина Кузївна. Вона на чолї 20 стрільців вдерлася до московського стрілецького рову і разом зі стрільцями ручними ґранатами стала кидати в сторону, де був машиновий кріс. Ґранати знищили мооковський кріс і убито богато Москалїв. Москалї якийсь час боронили ся завзято і ранили кількох стрільцїв, але вкінци мусїли з закопів втїкати, а їх місце заняли наші стрільцї. Кузївна остала в закопі при ранених, а решту вислала по санїтетів, щоби перевязали і забрали ранених. За сей геройський вчинок одержала Кузївна похвалу від війскової команди.
Село Головецьке. Укріплення і табір російських військ під г. Маківкою.
Під горою Маківкою коло села Головецька в скільських горах, як відомо, прийшло до розпучливої борби. Москалї заняли верх гори і загрожували дальший наш фронт.
Українські сїчові стрільцї два рази відбиваи Москалїв, а Москалї ішли все великою силою і загрожували їх позицию чим раз сильнїйше. Ірина Кузь взяла 30 стрільцїв і серед страшного граду шрапнелів та карабінових куль доставила стрільцям мунїцію і перебрала відтак провід і пішла з стрільцями приступом на Москалїв. Участь у борбі брали переважно самі стрільцї-гуцули, між ними й Буковивцї. Робота була важна і трудна, але стрільцї ішли вперед. Грімке «Ура!» і сильні стріли перестрашили Москалїв і вони почали подавати ся в зад. Наші пішли на баґнети і богато Москалїв впало, богато було ранених, решта повтікали.
Український легіон в Карпатах. Наступ на гору Маківку. Художник Ю.Буцманюк. Накладом “Союзного Базару” у Львові
В руки наших стрільцїв попало ся 73 Москалїв і богато крісів та иншого воєнного материялу. Москалїв прогнано і Маківка була наша. Тоді високий війсковий командант сказав до Кузївної: В критичнім моментї Ви були на місци, дякую! З нагоди сеї побіди видав ґенерал Фляйшман подяку сїчовим стрільцям, про яку ми вже згадували. По занятю Маківки наші війска почали відтак іти вперед і Кузївна також була перша у тїм походї.
Ірина (Ярема) Кузь
Під Гребеновом коло Болехова йшла Кузївна як «око» перша на передї походу стрільцїв і наших війск. В селї зловила сама двох козаків і одного салдата в полон і здобула дуже важні карти московського штабу та богато иншого воєнного материялу. Карти були дуже важні і наше війско дуже дякувало її за сю добичу. Крім сего вратувала Кузївна одного нашого раненого офіцира, який мав попасти ся у московську неволю.
За сї геройські подвиги дістала наша землячка багато письменних і устних похвал від війскових властий, які предложили її до відзначеня.
В п’ятницю, 10 лютого 2023 року, о 16.00 в головній будівлі Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького відбудеться відкриття виставки «Натхненні Пінзелем у Годовиці».
Експозицію склали 35 творів живопису та скульптури авторства 35 відомих українських митців.
В межах культурно-мистецького проєкту «Під Зорею Пінзеля», організованого за підтримки Львівської обласної державної адміністрації, у серпні 2021 та у жовтні 2022 було проведено художні пленери «Натхненні Пінзелем у Годовиці».
До проєкту, автором ідеї та ініціатором якого є ГО «Артстудія Івони Лобан», долучились найвідоміші українські живописці й скульптори, творчість яких репрезентує сучасне мистецтво України в цілому світі. Серед них – титуловані українські митці та мисткині: Анатолій Криволап, Любомир Медвідь, Михайло Демцю, Петро Сипняк, Микола Андрущенко, Віктор Сидоренко, Роман Опалинський, Оксана Андрущенко, Тарас Откович, Василь Бажай, Микола Ступінський, Микола Молчан і ін. Представлена виставка підсумовує результати пленерів.
Мета акції – привернути увагу суспільства до унікальної пам’ятки української культурної спадщини, перлини архітектури епохи бароко – костелу Всіх Святих у селі Годовиця, що на Львівщині. Сьогодні пам’ятка знаходиться в аварійному стані.
11 лютого у FESTrepublic виступить український рок-гурт MAZEPA. Концерт відбудеться у межах туру 8 містами України. Окрім музики, музиканти планують зібрати кошти для допомоги ЗСУ!
Стартує тур в Рівному 10 лютого та закінчиться в Києві 26 лютого!
“Українські рокери окрім своєї музики повезли в тур і благородну ціль, а саме збір коштів для допомоги аеророзвідці ЗСУ!
Прийдіть і послухайте проникливі пісні MAZEPA наживо!”, – запрошують організатори.
MAZEPA – нова українська музична формація родом з Тернополя! Гурт MAZEPA заснували у 2021 році, випустивши музичне відео “Live in Studio”, зняте режисером Віктором Придуваловим. Гітарист “Бумбокс” і “Тартак” Андрій МУХА, ударник “Грін-Грей” Володимир Костик, саксофоніст “Вася Клаб” Павло Гузєв, соліст гурту “Дно” Костя Мухін на чолі з саундпродюсером Андрієм Мазепою об’єднались в новий колектив – MAZEPA.
Живий саунд та проникливі тексти стали характерними ознаками колективу. “Українське Бароко” – так визначили стиль музики самі учасники гурту.
Ви, напевно, помічали старі ворота що ведуть кудись у глиб Високого Замку? Знаходяться вони на вулиці Опришківській і давно наглухо замкнені. Люди часто мене запитують: «Можливо це якісь таємничі підземні ходи»? Ми дослідили обидва з них і ось фото та відео зсередини. Побачене вражає!
Вхід в перше підземелляВ одній з кімнат першого підземелляВхід в друге підземелляВ одній з кімнат другого підземелля
Зачинені двері ведуть у велику залу з арочним склепінням. Вона побудована з тесаного каменю та червоної цегли. При вході до зали є ще одні ворота та глибока яма. Тут потрібно бути обережним щоб не провалитися. Висота стелі орієнтовно сім метрів. Довжина головної кімнати десь п’ятдесят метрів. Конструкція, спосіб побудови та атмосфера всередині дуже нагадує винні погреби на Закарпатті.
Вхід в перше підземелляВид з кімнати на вхідВіталік щоб показати яка висота стелі в одному з бічних ходів першого підземелляОце справжні підземелля Львова в схилі Високого ЗамкуВхід в друге підземелляВид на вхід з першої кімнатиВисота стелі в другому підземеллі
З головної кімнати є проходи в кілька бокових. На стінах збереглися старі ковані завіси та ізолятори електропроводки. Бокові кімнати мають приблизно таку ж площу як і головна та закінчуються тупиками. Деколи видно замуровані проходи з кімнати в кімнату.
Ось коротке відео як там є всередині. В кінці статті ще буде детальний відео-стрім з цих підземель.
Головна зала першого підземелляОдна з бокових кімнат першого підземелляСтіни тут зроблені з тесаного каменю і цеглиГоловна кімната другого підземелляОдна з бокових кімнат другого підземелляЗасипаний вихід назовні з третього підземелляЗалишки старих завіс
В одній з кімнат ми знайшли залишки старих дерев’яних бочок. Колись тут був склад «ЛьвівРиби». Поруч, аж під стелею, висять дивні радіатори. Подібне верхнє розташування використовується в промислових холодильних камерах. Зимне повітря опускається вниз та охолоджує продукцію що на землі. Скажу чесно, тут і без них доволі холодно. Поки фотографувалися ми добряче замерзли.
Залишки радіаторів в другому підземелліРадіатори холодильних установокЗалишки старих бочок в другому підземелліЦі бочки вже повні піску що сиплеться зі стеліЗалишки старої електрики на стіні в першому підземеллі
Пошук в інтернеті показав, що на початку століття ці підземелля використовувалися як холодильники. Сюди взимку завозили лід, а потім цілий рік там зберігали продукцію яка швидко псується. Потім тут встановили сучасні холодильні агрегати з аміаком та перетворили підземелля на промислові морозильні камери. В них, серед іншого, зберігали сухий лід який потім розвозили по магазинах міста. Очевидці пам’ятають як у ці ворота заїжджав автонавантажувач львівського виробництва. А далі історія відома: Союз розпався і все закинули.
Схема приміщення, взято з сайту explorer.lviv.uaЗалишки труб з холодоагентомЗалишки труб з холодоагентомСтан однієї з бічних кімнатЗасипана вентиляція на стеліНебезпечна кімната де цегла сиплеться зі стеліТут завали як в якійсь закинутій шахті
Зараз це чудова нестандартна локація для фотографій у Львові. Тільки будьте обережні, стеля тут в поганому стані і може буквально «цегла на голову» впасти. Вхід, на момент нашого відвідування, був умовно-зачинений.
Красиві фотографії з підземель під Високим ЗамкомКрасиві фотографії з підземель під Високим ЗамкомКрасиві фотографії з підземель під Високим ЗамкомКрасиві фотографії з підземель під Високим ЗамкомКрасиві фотографії з підземель під Високим ЗамкомНебезпечний вхід в друге підземелляЯма при вході, то ж пройшлося лізти попри стінку
Чи можна ці підземелля використовувати як бомбосховище? На це відповідь мають дати фахівці. На мою персональну думку нижнє сховище – так. Верхнє – ні, воно і без бомб само руйнується. Але хто цим буде займатися, якщо прямо над нашими підземеллями, в зарослях Високого Замку, вже є ціле радянське бомбосховище. На нього, чомусь, також всі забили.
Руйнування другого підземелля в схилі Високого ЗамкуРуйнування підземель під Високим ЗамкомРуйнування другого підземелля в схилі Високого ЗамкуПокинуте бомбосховище в зарослях Високого Замку. Знаходиться одразу над старими підземеллями
Люди часто вірять в таємні підземні ходи що ведуть кудись за десятки кілометрів. На жаль, в ті часи не існувало таких технологій щоб підземні ходи простояли кілька століть. Візьмімо, для прикладу, ці підземелля. Якась сотня років і добротна червона цегла та тесаний камінь сипляться під дією ґрунту, води та рослин. Аналогічно і інші підземні ходи. Якби вони і справді існували, то давно б вже зруйнувалися за сотні років.
Руйнування підземель під Високим ЗамкомРуйнування підземель під Високим ЗамкомРуйнування підземель під Високим Замком
Якщо не вжити термінових заходів, то одне з цих підземель скоро завалиться. Вже зараз видно обрушені балки та дири в стелі. А це ж схил Високого Замку. Тут люди гуляють! Не кажучи вже про збереження нашої історії.
Ще трішки і цей склепіння обрушиться повністю. А з ним і ґрунт що нагоріДякую Віті та Алексу за можливість здійснити цю мандрівку!
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ «Львівська політехніка».
В процесії доповіді буде повідомлення про Наказ №228 від 6.07.2022р. Міністерства культури України про занесення яворівської забавки до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України, буде подано історичну довідку розвитку забавкарства на Яворівщині, надано можливість ознайомитися з яворівськими забавками з приватної колекції пані Дарії.
Відвідувачі лекції зможуть переглянути ряд відеосюжетів про яворівські забавки та їх розпис. До та після лекції традиційно гостинно пригощатиме Кава Старого Львова. Вхід вільний.
9 лютого у Львівській національній опері відбудеться сучасна постановка модерн-балету «Пізнай себе» у режисурі Василя Вовкуна.
Відвідати цю неймовірну подію запрошують усіх львів’ян та гостей міста.
“Наші витоки і сучасність, початок і кінець, народження і смерть, добро і зло, – сучасна постановка модерн-балету «Пізнай себе» у режисурі Василя Вовкуна є квінтесенцією ідей та думок великого мислителя Григорія Сковороди й демонструє, наскільки актуальними та позачасовими вони є”, – прокоментували організатори заходу.
Дійство направду є унікальним. Воно поєднало сучасну хореографію та хоровий спів. Нового звучання сковородинівським сенсам надав синтез електронної музики та оригінальна відеопроекція.
Сьогодні, 7 лютого, помер видатний український історик Леонтій Войтович. Йому був 71 рік. Про це повідомив міський голова Миколаєва Андрій Щебель.
«Професор, доктор історичних наук, активний громадський діяч, автор багатьох видань… За багаторічну історико-краєзнавчу діяльність пан Леонтій зробив надзвичайно великий внесок в розвиток нашого краю», – зазначив він.
Для довідки
Леонтій Вікторович Войтович країнський історик, генеалог, медієвіст, доктор історичних наук. Старший науковий співробітник відділу історії середніх віків Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; завідувач кафедри історії середніх віків і візантиністики Львівського національного університету імені Івана Франка. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. Історичними дослідженнями почав займатися з 1981 році під керівництвом доктора історичних наук Ярослава Ісаєвича. У 1994 році захистив кандидатську дисертацію «Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у 12-16 століттях». У 2001 році захистив докторську дисертацію «Князівські династії Східної Європи (кінець 9 — початок 16 століття): склад, суспільна і політична роль».
9 травня 1945 року, день капітуляції нацистської Німеччини, став у СРСР Днем Перемоги, відзначеним мітингами й салютами. У Львові, місті з багатонаціональним населенням і...
