Сьогодні, 28 квітня, Всесвітній день жіночого здоров’я і День охорони праці в Україні та світі. До Нового року залишилося 247 днів.
28 квітня 2024 року православні відзначають велике свято – Вхід Господній в Єрусалим, Вербна неділя. Цього дня згадують, як Ісус Христос верхи на віслюку в’їхав до Єрусалима, де його зустрів радісний народ і на знак поваги встелив дорогу пальмовим гіллям. Ті, хто зустрічав Спасителя, сподівалися, що Ісус визволить їх від рабства Римської Імперії, але не розуміли тоді, що Він готується дарувати їм не земне, а небесне спасіння.
У нас символом свята є гілочки верби, тому й неділя називається Вербною. У храмах цього дня відбуваються урочисті служби, на яких освячують вербові гілочки – як символ перемоги життя над смертю.
Також цього дня за новим церковним календарем вшановують Львівську ікону Божої Матері “Одигітрія”.
Про що говорять прикмети на 28 квітня
У народному календарі 28 квітня – свято Вербна неділя. Прикмети дня вказують на те, якою буде погода та врожай:
погода тепла і ясна – восени буде рясний урожай;
мороз вдарив – буде врожай гречки та пшениці;
вітряна погода – до прохолодного літа.
Також помічають: якщо береза розпустилася раніше вільхи – літо буде сухим, а якщо вільха першою – дощовим.
Що можна робити 28 квітня
У Вербну неділю добре відвідати церковну службу, а після освятити гілочки верби. Їх зрізають напередодні, у Лазареву суботу.
Освячені гілочки ставлять удома біля ікони. Якщо можливості піти до храму немає, то вербу можна окропити свяченою водою самому та прочитати молитву на “освячення всякої речі” (з молитвослова). Щоб гілочки верби простояли довше, їх ставлять у вазу без води або кладуть поряд з іконою. У народі вважають, що освячена верба захищає сім’ю від бід і має цілющі властивості. Вербові гілочки належить зберігати рівно дванадцять місяців, після чого їх потрібно спалити і віддати землі або викинути в річку.
За 10 км від Львова у селі Липники розташована унікальна бананова ферма. Її власники — подружжя Андрія та Надії Трушів. Перших відвідувачів вони почали приймати за місяць до початку карантину, пов’язаного з пандемією СOVID, а потім свої корективи внесла війна.
Та попри всі складнощі, родина продовжує працювати та розвивати ферму. Сьогодні у теплицях ростуть банани, лимони, мандарини, апельсини, барбадоська вишня, папая, маракуя, гранат, інжир, лавровий лист, кориця, фікуси та інші екзотичні рослини. Цій справі передувало вирощування печериць, салатів, руколи, кінзи — урожай продавали у ресторани. Але Андрій завжди мав бажання вирощувати щось унікальне, і в цьому його підтримав батько — Ярослав Труш.
Бананова ферма в Липниках
Побачивши передачу про українського вченого, який вивів сорт лимона Київський великоплідний, я запропонувала поїхати до нього. Побачене нас приємно вразило, ми надихнулися. Батько Андрія із задоволенням переключився на цю справу, вивів свої сорти помідорів, персика, згодом почав вирощувати банани та папаю. Тож без нього ми б не втілили свій задум у життя. Це спочатку була як бізнес-ідея, але ми точно не мали стільки знань, ми й зараз вчимося, а от знання батька нас дуже підтримують.
Перші саджанці родина придбала у цього ж ученого, потім були спроби замовити саджанці в Україні, за кордоном. Не завжди були вдалі випадки, але бажання знайти й виростити щось оригінальне все ж таки переважило. Тож сьогодні теплиці бананової ферми знаходяться на 10 сотках. Перша була схожа на термос-теплицю, але дещо модернізована на сучасний лад.
Бананова ферма в Липниках
«Наступну теплицю ми більше планувати під банани, папаю, оскільки вони доволі високорослі й потребують більше світла. Тож друга теплиця у нас в іншому стилі, тут ми постелили теплу підлогу і встановили тепловий насос», — пояснює Надія.
Вона додає, що основа для вирощування банана — багато світла і тепла. Має значення перелив.
«Найбільший банан у нас висотою 5,2 м. Купуючи його, я знала, що найвища точка нашої теплиці — 5,2 м, а він мав бути 4 м заввишки. Та, чесно кажучи, йому так умови підійшли, що якби теплиця була на 8 м, то й він був би таким. Тож ми його обмежуємо, ріжемо, адже він зависокий. Цей сорт називається Айс Крім, він справді разюче відрізняється від інших. Найменший банан у нас tiny, у нього є теж своя специфіка, адже карликові сорти більш вибагливі у вирощуванні й ростуть повільніше», — розповідає власниця ферми.
Кожен, хто цікавиться історією Карпатської України, знає, що Роман Шухевич був одним із командирів «Карпатської Січі». Відомо, що під час загального відступу із Хуста саме йому доручили організувати новий центр спротиву у Великому Бичкові.
Однак досі не було дослідженим, як Шухевич зміг вирватись із мадярського полону в Бичкові та залишити Закарпаття. При цьому майбутньому Головному Командиру УПА довелося тричі перепливати Тису. У березні, коли води і льоду було багато. А невідома кількість його побратимів втопилась, так і не діставшись на інший берег…
Після обіду 16 березня 1939 року, коли мадяри вже займали Хуст, Шухевич розгорнув новий пункт постійної дислокації штабу Національної оборони Карпатської України. У горожанській, тобто початковій, школі в Бичкові (тепер це загальноосвітня школа №1 у цьому ж населеному пункті). Саме тоді почала надходити інформація, що владу в Тячеві захопили – за підтримки чеського війська – місцеві мадяри.
Оскільки у Бичків уже теж почали прибувати повсталі мадяри (зокрема з Рахова), а шлях відступу січовиків з-під Хуста був відрізаний, стало очевидним, що потрібно евакуюватись через Тису в Румунію. Тим, хто встиг пробитися з-під Хуста до захоплення Тячева. А були це переважно поранені, яких з передової відправляли ще вранці. Перехід через міст до Румунії у Великому Бичкові ввечері 16 березня вже контролювався мадярськими інсургентами.
Товариство «Січ» у Великому Бичкові, початок 1930-х років. Фото з фондів ЦДАВО
Від отриманої інформації, від болю і жалю, один із січовиків, який перебував разом із Шухевичем в горожанській школі, буквально заплакав. А «поручник Щука відкрив вікно, як би хотів прогнати з кімнати гнітучу задуху». Після цього майбутній командир УПА «оперся однією рукою об раму вікна й дивився в темінь березневої ночі». Усе це відбувалося тоді, коли «в перервах пострілів з гармат доходив шум Тиси, що збільшила свої води з топніючого льоду».
Гарматами один московит на чеській службі в другій половині того дня справді стріляв у Тячеві по січовиках, які відступали з Хуста на Бичків… За спогадами одного з очевидців, які перебували в горожанській школі, Шухевич розвинув план: «Пробитись до Тиси… До румунського берега… Спершу ранені, здорові прикривають…». І особисто взяв під опіку одного січовика-галичанина, з тяжкими пораненнями ніг. Запитавшись: «Можете рухати ногами?».
Далі «Щука» – саме таким псевдом послуговувався Шухевич у «Карпатській Січі» – підняв пораненого зі стола. А на прохання «Поручнику, залишіть мене… Ви мусите живим залишитися. Ви знаєте про те. На вас лежить важливіший обов’язок, аніж моє незначне життя» відповів наказом… До Тиси пробирались через тоді ще просторий вигін, що відділяв школу і річку. Поранений згодом в еміграції згадував:
«Він іде перед мене у віддалі яких 50-ть метрів. Напрям – Тиса. Перед насипом залізничної дороги, коло річки, – мадярське кулеметне гніздо. Поручник Щука має в руці кілька зв’язаних гранат. Нас побачили. Стрибками перебігаємо відкритий терен. До річки вже недалеко, – за нами гарчить скоростріл. Тільки піднявшись, падаю. Не відчуваю нічого. Як через стіну гуркіт, – якісь крики».
Осередок Пласту у Великому Бичкові, 1924 рік
І далі: «Хтось дужими раменами схоплює мене, біжить. Знову крик, нас обсипає земля. “Вам нічого. То тільки ослаблення (втрата свідомості. – Ред.)” – каже Щука. Роблю йому докір: він же мусить живим дойти на місце призначення, йому не вільно так ризикувати. Граната розірвалася таки на тому самому місці, звідки він мене підніс. – Ні слова, лише погляд синіх, добрих очей!».
У Шухевича, за даними польської поліції, очі дійсно були синіми. У більш ранньому спогаді поранений зафіксував, що коротка зупинка-перепочинок відбулась біля одного з кущів лозини, щоб набратись сил для ривка. Подальший відрізок Шухевич біг із пораненим не плечах. А далі відбулась переправа через холодну березневу Тису – без моста. Поранений згадував: «Холодна вода Тиси – хоч збільшує дрож – і все ж привертає свідомість».
Один із галичан-добровольців «Карпатської Січі», який теж був в горожанській школі і переходив Тису у Великому Бичкові, зафіксував важливу деталь: «Річкою плив густо леп (череш)», тобто крига. «Річка замерзла й леп натискав на нас так сильно, що ми чуть-чуть не пішли з водою Бог зна куди..». Ще один січовик, який переходив Тису недалеко із більшою групою добровольців «Карпатської Січі», зафіксував подібне враження:
«Ніч була холодною, а річка у деяких місцях була покрита тонким льодом… Варто зазначити, що Тиса у цих місцях дуже глибока і у своїх водах, поховала вже не одного. Але що було робити… Перші ряди людей, кинулися по пахви у воду і почали пробиватись на другу (румунську) сторону. Тиса видалася гіршою, ніж про це думали. Вода була рвуча і глибока. Виривала з-під ніг каміння і з ґвалтівною силою тягнула усе за своєю течією».
На другому боці Тиси, в румунській частині Великого Бичкова, Шухевич із пораненим побратимом потрапив до рук нещодавно мобілізованих румунських вояків, серед яких були й українці. «Щука» намагався підкупити їх банкнотами, щоб ті їх відпустили. Результати «торгу» Шухевич прошепотів на вухо пораненому: «Румуни обіцяли, що тебе не передадуть мадярам». Шухевич поставив пораненому завдання: «в окупованому румунами Бичкові – Сату Маре – зв’язатися з перебігцями із Карпатської України».
Хатки на вулиці Великого Бичкова вздовж Тиси. Праворуч видно залізний міст, який з вечора 16 березня контролювався мадярськими інсургентами
Важливо відзначити, що за спогадами коменданта охорони штабу «Карпатської Січі» Івана Белейовича – майбутнього командира Воєнної округи УПА «Маківка» – «Щуці» вдалось успішно перевести свою групу через річку Тису та уникнути видачі назад мадярам: «Окремим загонам січовиків пощастило прорватися на територію Румунії та [через Югославію] перейти в Австрію. Серед тих щасливців була група Р. Шухевича і моя (з 19 вояків)».
Домовившись із румунами за поранених січовиків (саме вони передусім потрапляли в горожанську школу, доки ще був відкритий шлях через Тячів), Шухевич вирішив повернутись… На «мадярський» бік Тиси. Самостійно, без «ескорти» (ескорту) румунських прикордонників. Щоб, очевидно, уникнути офіційної передачі прямо в руки мадярам. Один із поранених поцікавився у Шухевича: «Як же Вам плисти до українського берега?! Там же гонведи…».
«Роман не відповідав. Зник на протилежному березі Тиси в мряці, оточений гонведами». У більш ранньому спогаді той же поранений відзначив, що Шухевич тихцем попрощався з ним, а сам пірнув назад у Тису, а «по другому боці його оточили мадяри і зникли враз з ним за найближчими хатками».
За спогадами бізнес-партнера Шухевича львів’янина Богдана Чайківського у мадярському полоні «Шух» назвав себе євреєм… Великобичківські євреї, які тоді виступили проти українців на боці мадярів, привели його до місцевого рабина. Але Шухевич зміг навести переконливі докази, що є львівським євреєм…. Адже з дитинства багато знав про єврейську громаду рідного міста. Спершу рабин боявся поставити основне питання прямо. Але остаточно переконався, коли на пряме питання «Чи ти є євреєм?», почув – замість відповіді – зустрічне питання. «А чому ні?».
Сторожівка чеських прикордонників на мості через Тису у Великому Бичкові
Зберігся ще один опис, як Шухевич звільнився із мадярського полону. Його зафіксував історик ОУН Петро Мірчук вочевидь із чиєїсь розповіді, хоч і не зрозумів загального контексту оповіді. «Повертаючись [в Карпатську Україну]… він по переході кордону попав на мадярську заставу». А «володіючи свобідно німецькою мовою, представив себе мадярам німецьким воєнним кореспондентом», в чому допомогла реальна посвідка, яку він отримав мешкаючи раніше в Берліні. Тому Шухевич «скоро вирвався з мадярських кіхтів».
Тобто після затримання мадяронами «Щуки» на березі Тиси він міг представитись не лише євреєм, а ще й кореспондентом із берлінської газети… Слід розуміти, що Шухевич повернувся у Великий Бичків, вже захоплений мадярськими бойовиками, але де ще не було регулярних підрозділів противника. Олена Глібович, свідок подій, згадувала: «На другий день (17 березня. – Ред.) мадярське військо ввійшло до Бичкова. На вулицях не було ні душі».
Для чого ж Шухевич повернувся у Великий Бичків, перепливаючи Тису? Окрім того, щоб не потрапити «офіційно» в полон до мадярів (на що йому натякнули румунські прикордонники, українці за походженням), можливо, також і для того, щоб організувати подальший спротив окупантам. Однак звʼязків відновити не вдалось. Противник попри міжнародні конвенції жорстко зачищав осередки спротиву, розстрілюючи полонених та заарештованих без суду й слідства.
Тому не пізніше наступного дня Шухевичу знову, вже втретє, довелося долати холодну Тису. У редакційній статті одного з журналів «До зброї» коротко згадується, як Шухевич остаточно залишив Карпатську Україну весною 1939 року: «Чотар Щука скривається в однієї жидівської родини, яка допомагає йому вночі перейти річку Тису до Румунії». Деталі цього переходу кордону не описані. Опис, скоріш за все, зафіксував в одному із своїх спогадів близький побратим по Пласту та ОУН Юрій Лопатинський (командир сержантської школи «Карпатської Січі», майбутній підполковник УПА):
«В березні 1939 р., після упадку Закарпатської України, Роман, змушений був одинцем продиратися на Румунію. Ще раз пришилося йому йти відкрито на зустріч небезпеці. Дорога вела через ріку Тису і моста не можна було оминути. Розчисляючи на можливу зустріч з мадярським стійковим, Роман пішов прямо через міст. По своєму боці не завважив нікого, але щось підказувало йому, що на другому боці буде інакше…».
А далі Лопатинський пише: «Ось перейшов уже середину моста, де найбільша глибина ріки, вже зближався до протилежного берега, коли з будки вийшло 5-6 стійкових з рушницями спрямованими в сторону несподіваного гостя. Осталось яких 8-10 кроків; мадяри чекали… Один момент і Роман блискавично перескакує поруччя моста, попадає в прибережну плитку (мілку. – Ред.) воду і під обстріл вартових добігає до кущів, а там зникає на березі. Одчайдушний був».
Роман Шухевич – спортсмен, 1930 рік. Фото з музею Пласту
Колись давно, у дитинстві, 15-літній Шухевич врятував єврейську дитину, яка провалилась під кригу. Опісля Роман довго хворів на тяжке запалення легенів, лікувався. А у подальшому став чудовим плавцем, чемпіоном українських національних змагань з плавання. У нього була цивільна мрія – до 40-річчя переплести протоку Ла-Манш (чи Канал, як кажуть британці). Готувався, тренувався, багато плавав. Але на практиці – довелось боротись з окупантами й тричі долати Тису. А тепер вже йому врятували життя євреї.
Тоді ще 31-річний Шухевич мав чудову підготовку. І тому сміло перепливав ту холодну й стрімку, березневу повноводну гірську річку. Не для того, щоб втекти від відповідальності. А для того, щоб виконати свій обов’язок вояка, борця за незалежну й соборну Україну. Щоб через Румунію і Югославію якнайшвидше добратись в тогочасний головний центр ОУН – Відень. Щоб продовжити розгортання українського визвольного руху. Щоб врешті-решт очолити боротьбу свого народу проти найжорстокішого з окупантів.
Сьогодні, 27 квітня 2024 року у в рамках Міжнародного фестивалю Lviv Jazz Days 2024 відбудеться концерт авторської джазової музики від «Usein Bekirov Project». Про це повідомили організатори концерту VINIL concert agency.
Усеін Бекіров – кримсько-татарський піаніст, композитор, аранжувальник, Заслужений артист України. Його музика тричі потрапляла у лонглист на номінацію «Греммі». Музикант відомий колабораціями з провідними світовими джазовими музикантами, серед яких Джеймс Дженас, Ренді Брекер, Майк Стерн, Деніс Чемберс, Сенк Ердоган, Ада Роватті, Ібрагім Маалуф, Хадрієн Феро, Сарп Маден.
Його музика – це фолк-джаз, надзвичайно гармонійне, органічне поєднання українського та кримсько-татрського фольклору із сучасними джазовими напрямками.
Фірмовий почерк Усеіна Бекірова – глибина та емоційність виконання, вихор емоцій, неймовірний потік творчої енергії та надзвичайна щирість.
За словами організаторів, склад «Usein Bekirov Project» на концерті у Львові буде абсолютно зірковим:
Усеін Бекіров – клавіші (Заслужений артист України, доктор філософії, старший викладач та завідувач кафедри джазу та популярної музики Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка, старший викладач кафедри композиції і сучасних технологій НМАУ (Київ), старший викладач КУК, КНУКІМ)
Іван Лохманюк – бас (старший викладач Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка, працював з такими артистами, як Ігор Білозір, Оксана Білозір, Гайтана, Maxima та ін. З 2011 року по сьогоднішній час є бас-гітаристом колективу співачки Тіни Кароль)
Артур Фролов – ударні (старший викладач Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка, лауреат міжнародних джазових конкурсів барабанщиків, учасник різноманітних фестивалей, джазових проєктів, співпрацює з провідними українськими зірками, серед яких Гайтана, Асафатов та ін.)
Віктор Павелко – саксофон (старший викладач Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка, викладач КАМ ім. Р. М. Глієра, джазовий саксофоніст, композитор та бендлідер. Учасник джазових фестивалів в Європі та Україні, а також проєктів “Viktor Pavelko 4tet”, “Usein Bekirov quintet” “DeepToneProject”, «KyivBigBand», «DennisAduBigBand» та ін.)
Ярослав Казмірчук – труба (старший викладач Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка, викладач Дніпровської академії музики та соліст Дніпровської філармонії імені Л. Когана у складі біг-бенду, учасник джазових проектів та українських фестивалів).
Нагадаємо, з 14 по 28 квітня у Львові триває традиційний Міжнародний фестиваль джазу Lviv Jazz Days 2024, який об’єднує музикантів та фанатів цього музичного стилю.
Впродовж семи днів найкращі джазові виконавці України та іноземні гості дарують виняткову музику та блискучу живу гру для усіх поціновувачів справжнього джазу.
Міжнародний фонд Івана Франка оголосив імена переможців VIІ щорічного Всеукраїнського літературно-мистецького конкурсу «Стежками Каменяра», метою якого є посилення у школярів творчої мотивації до вивчення творчості Івана Франка через написання творів у різних жанрах.
Цьогоріч у конкурсі взяли участь 2513 учнів з усіх областей України, зокрема із тимчасово окупованих територій та зони активних бойових дій. Також роботи надійшли з Австрії, Республіки Кіпр, Литви, Польщі, Словаччини, США та Швеції. У номінації «ПРОЗА» за перемогу змагався 341 учасник. У номінації «ПОЕЗІЯ» найкращі роботи обирали серед 533 учасників. У номінації «Краща ілюстрація до творів Івана Франка» конкуренція була найвищою – надійшло 1639 мистецьких робіт.
«За сім років проведення конкурсу «Стежками Каменяра» понад 14 тисяч учнів засвідчили свій талант, через осмислення глибокого Франкового слова відкрили для себе безмежну мудрість українського генія. На відміну від попередніх років, цьогоріч ми отримали значну кількість робіт (віршів та прозових творів), які молоді автори присвятили темі війни та її героям», – зазначила координаторка проєкту Ольга Нижник. Вона також наголосила, що перемогу в конкурсі здобули ті учні, роботи яких вирізнялися оригінальністю творчого задуму, високим рівнем літературного викладу, новизною, художньо-мистецькою вивершеністю, соціальною значущістю та були виконані з дотриманням норм академічної доброчесності.
За рейтингом експертного оцінювання у номінації «ПОЕЗІЯ» у віковій категорії 6-9 років перемогу здобули:
У номінації «Краща ілюстрація до творів Івана Франка» у віковій категорії 6-9 років найвищі оцінки отримали роботи:
І місце – Демидюк Ірина, учениця Драбівської дитячої школи мистецтв, Черкаська область. Ілюстрація до твору «Розвивайся ти, високий дубе».
ІІ місце – Тодорова Аврора, учениця 3 класу, Словаччина. Ілюстрація «Зима. Різдво».
ІІІ місце розділили:
Калюх Поліна, учениця 2 класу КЗ “Ліцей № 9 Покровської міської ради Дніпропетровської області”. Ілюстрація до твору «У долині село лежить».
Орішко Соломія, учениця 1 класу Нововолинський ліцей № 5 Нововолинської міської ради Волинської області. Ілюстрація до твору «Лисичка та журавель».
У віковій категорії 10-13 років перемогли:
І місце – Косовська Анастасія, учениця 6 класу Великоолександрівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1, Херсонська область. Ілюстрація до твору «Грицева шкільна наука».
ІІ місце розділили:
Власенко Тихон, учень Драбівської дитячої школи мистецтв, Черкаська область. Ілюстрація до твору “Час рікою пливе”.
Куліш Софія, учениця Комунальний заклад спеціалізованої мистецької освіти ” Музична школа 14″ Криворізької міської ради, Дніпропетровська область. Ілюстрація «Сон”.
ІІІ місце розділили:
Любиченко Юлія, учениця 7 класу Білокоровицького ліцею Житомирської області. Ілюстрація «Невтомні».
Уткіна Дарʼя , учениця 7 класу Човно-Федорівський ЗЗСО Полтавської області. Ілюстрація до твору «Грицева шкільна наука».
У віковій категорії 14-16 років здобули перемогу:
І місце – Басова Соф’я, учениця 10 класу Харківського приватного академічного художнього ліцею Харківської області. Ілюстрація до твору “Сипле, сипле, сипле сніг…”
ІІ місце розділили:
Стадник Вікторія, учениця Драбівської дитячої школи мистецтв, Черкаська область. Ілюстрації до творів «Зів’яле листя», «Профілі і маски».
Черник Софія, учениця 11 класу Червоноградського ліцею Львівської області. Ілюстрація «Прийде пора, іскра розгориться новим вогнем».
ІІІ місце розділили:
Сулла Соф’я, учениця 9 класу Ліцей №12 міста Житомира ім. С. Ковальчука. Ілюстрація «Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!».
Шапранова Марія, учениця 9 класу Львівський Художній Ліцей при ЛНАМ, Луганська область. Ілюстрація до твору «Паде додолу листя з деревини…».
Цьогоріч Оргкомітет ухвалив рішення не проводити церемонію нагородження наживо, тому дипломи і призи переможці отримають поштою. Подяки за участь у конкурсі буде також надіслано учням, чиї роботи увійшли до десятки найкращих у кожній номінації та своїй віковій категорії.
Нагадаємо, Всеукраїнський учнівський літературно-мистецький конкурс «Стежками Каменяра» було засновано за ініціативи Міжнародного фонду Івана Франка у партнерстві з Міністерством освіти і науки України, громадською організацією «Львівське товариство» у місті Києві, Львівським національним університетом ім. Івана Франка та Київським національним університетом імені Тараса Шевченка.
Вітражні лампи Тіффані – це не просто предмети освітлення, це справжні мистецькі шедеври, які перетворюють світло в кольорову симфонію. Створені Луїсом Комфортом Тіффані в кінці 19-го та на початку 20-го століть, ці лампи визнані в усьому світі своєю елегантністю, розкішшю та різноманіттям дизайну. Кожна вітражна лампа виконана за технологією Тіффані буде прикрасою будь-якого класичного та модерного інтер’єру.
Витонченість та Майстерність при виробленні вітражних ламп Тіффані
Виробництво вітражних ламп Тіффані – це досить складний та трудомісткий процес, який потребує великої майстерності та творчого підходу. Ось деякі етапи цього захоплюючого процесу:
Дизайн: Усі вітражні лампи Тіффані починаються з малюнка. Майстер визначає форму та розміри лампи, а також її дизайн. Це може бути будь-що, від геометричних мотивів до квіткових орнаментів.
Вибір скла: Один з найважливіших аспектів виробництва вітражних ламп Тіффані – це вибір скла. Кожен кусочок скла відіграє свою роль у створенні кінцевого образу, тому майстри дуже уважно обирають кольори, текстури та якості скла.
Вирізання та Фарбування: Після вибору скла його ріжуть на потрібні форми. Потім кожен кусочок ретельно фарбується вручну. Майстри використовують спеціальні фарби, які просочуються склом та дають неповторні кольорові ефекти.
Луження: Це процес з’єднання кусочків скла мідними стрижнями. Луження додає міцності та стійкості конструкції та водночас виконує роль декоративного елемента.
Збирання та Обробка: Після того як кожен кусочок скла зафарбований, він збирається в обраному порядку, щоб створити образ. Цей етап вимагає точності та уваги до деталей.
Фінальна обробка: Після збирання вся конструкція піддається фінальній обробці. Це може включати в себе полірування, встановлення металевого каркаса та підготовку підстави для лампи.
Тестування та Дослідження: Після завершення всіх етапів виробництва лампа проходить контроль якості, включаючи тестування освітлення та перевірку стійкості конструкції.
Мистецтво виробництва вітражних ламп Тіффані залишається одним із найбільш цікавих та вражаючих процесів в мистецтві скла. Кожна створена лампа – це унікальний твір мистецтва, який не лише освітлює приміщення, але й додає йому краси та характеру.
Чому ціна вітражних ламп Тіффані така висока
Ціна вітражних ламп Тіффані визначається кількома факторами, які відображають їхню унікальність, високу якість та трудомісткість виробництва:
Ручна праця та майстерність: Кожна лампа виготовляється вручну висококваліфікованими майстрами. Кожен етап виробництва, від дизайну до фінальної обробки, вимагає багато часу, уваги та майстерності.
Використання високоякісних матеріалів: Скло, яке використовується для виготовлення вітражних ламп Тіффані, має бути високої якості та часто відоме своїми унікальними властивостями. Таке скло дорожче та складніше у виробництві.
Унікальний дизайн: Кожна лампа має свій власний унікальний дизайн, створений відомими художниками. Це може бути складні геометричні орнаменти, квіткові мотиви або навіть сюжетні композиції. Унікальний дизайн підвищує цінність лампи.
Обмежена кількість: Традиційно, вітражні лампи Тіффані виготовляються в обмежених кількостях або навіть на замовлення, що робить їх ще більш цінними.
Враховуючи всі ці фактори, вартість вітражних ламп Тіффані виправдана як унікальним мистецтвом, так і його історичною, колекціонною та естетичною цінністю.
Кетрін Винник є мабуть, одним із уособлень європейськості на американському континенті: розкішна, мудра і незалежна. За її участі – десятки кінострічок світового рівня. Їй особисто Стівен Кінг запропонував знятися в екранізації його книг “Темна вежа”.
А, ще перед тим, Кетрін Винник виступила в ролі Лаґерти – володарки Норвегії і першої дружини вікінга Рагнара Лодброка у всесвітньовідомому серіалі “Вікінги”.
Батьки Кетрін Вінник: Леся та Роман у день шлюбу
Мало хто знає, що дідусем Кетрін Винник по батьковій лінії, був січовий стрілець Володимир Винницький зі Старого Самбора на Львівщині (народився 1902 року; інша частина родини мешкала в Болехові, неподалік Долини). А прадідом Кетрін Винник був поручник 1-ої Запорізької дивізії армії УНР. У 1940-их роках, із початком радянських репресій, родина Винницьких виїхала з Львівщини спершу до Німеччини, де народилися її батьки – Роман і Леся, а згодом – до Канади.
Сама ж Кетрін Винник яка, у той час була просто Катериною Анною Винницькою, народилася 17 грудня 1977 року у місті Етобіко біля Торонто. Щоб не переповідати загальновідоме з її біографії, виділю цікаве:
з семи років Катруся почала займатися бойовими мистецтвами
13 років отримала свій перший чорний пояс (3-й дан) з тхеквондо
у 16 років записалася у Школу бойових мистецтв, а у 21 – стала там викладати
у рідному Торонто Катерина стала лідером “Пласту” і там-же започаткувала власну школу бойових мистецтв;
на чемпіонаті Канади з тхеквондо 20-річна Кетрін Винник завоювала срібну медаль, згодом отримала ліцензію охоронця і … потрапила на знімальні майданчики кіностудій, попутно консультуючи різних кінозірок і знаменитостей.
Кетрін Винник
Сьогодні через свою зайнятість а, деколи, через банальне лінивство, ми не так часто відслідковуємо долю наших співкровних земляків, які там – за океаном – стали неабиякими знаменитостями, несучи між народів свій талант, який генетично закорінений у нашій українській Галичині…
Легенда української естради та улюбленець усіх поколінь, заслужений артист України ЗЕНОВІЙ ГУЧОК гучно привітає усіх матерів з чудовим святом. 12 травня, у Центрі Довженка о 18:00 відбудеться концерт артиста присвячений усім матерям до найтеплішого свята, повідомили організатори VINIL concert agency.
“Зі сцени звучатимуть найкращі хіти, що поза межами часу! Його «Черемхова віхола», «Дика ружа», «Біла лілея», «Дівчино-зоре» нагадують кожному про головні життєві цінності, а щирість артиста надихнуть та подарують незабутні відчуття. Подаруйте дорогим матусям чарівний вечір душевної української пісні”, – анонсують організатори VINIL concert agency.
Гостями вечора будуть: гурт «Рекрут», Олена Шах та гурт «Остра Тирнина».
Світлина з фотовиставки Олександра Звіра "Музика архітектури"
Ще зовсім кілька днів, до кінця квітня кав’ярня-галерея “Штука” (вул. Котлярська, 8) запрошує на експозицію фотовиставки Олександра Звіра “Музика архітектури”.
Олександр Звір почав займатися фотографією на аматорському рівні з 2004 року, а згодом це стало професією. Проте фотографія і фотографування завжди була важливою і невід’ємною частиною всього життя.
Олександр Звір
“Осмислено я почав фотографувати з 2004 року, бо в 2002 поїхав в Іспанію і там познайомився з фотографом поляком, дружба з яким і чиї роботи дали мені поштовх свідомо піти в фотографію. До того ціле життя носився з камерами, але то була більш забава, не свідоме. Хоча для мого покоління фотографія є надзвичайно важлива. Це комунікація, можливість щось показати, донести до людей”, – розповідає Олександр.
Основна тематика знімків – архітектура, природа та портретна фотографія. В творчості віддає перевагу аналоговому фото та альтернативним процесам “за магічність та м’якість малюнку”. Мріє освоїти унікальну техніку амбротипії (фотографія на склі).
Світлина з фотовиставки Олександра Звіра “Музика архітектури”
“Виставка присвячена Львову, який я фотографую з 2008 року. Я сам львів’янин, люблю прогулятися, подивитися атмосферу міста, відчути, насолодитися архітектурою, парками. Ну і окрім того я народився в такий період, що дуже багато змінювалося і в житті, і в архітектурі, у всьому. А любов до міста, як до своєї хати, до своєї домівки буде завжди. І от все що бачу своїми очима, як бачу місто – передаю глядачу. Дякувати Богу багатьом подобається, що мене тішить і надихає творити далі”, – розповідає світливець.
Олександр Звір є учасником численних колективних виставок, у тому числі за кордоном, в Польщі та Німеччині, дві персональні фотовиставки у Львові та Києві, публікації в вітчизняних та закордонних ЗМІ.
Світлина з фотовиставки Олександра Звіра “Музика архітектури”
“Всі мої роботи стали більш актуальними з початком війни. Перша виставка в якій я брав участь була в бібліотеці ім. Іваничука на площі Ринок, моя робота потрапила в архів Львова. Потім була виставка в «Фіксажі» у Львові, в Києві в Будинку кіно. А це вже третя моя персональна виставка. Більшість робіт зняті на плівку. Фотографую різні стани погоди, Львова. З початком війни ми розуміємо, що прилетіти може будь-де. І ця краса, ця архітектура є важливими , бо це твоє, твоє місто , твій дім. З 2002 року створив архів, щоб фотографії були збережені для себе, для нащадків. А в планах є видати книжку про Львів. Маю для цього достатньо робіт”, – зазначає митець.
Світлина з фотовиставки Олександра Звіра “Музика архітектури”
Оглянути експозицію фотовиставки Олександра Звіра “Музика архітектури” можна в кав’ярні-галереї “Штука” (вул. Котлярська, 8) до кінця місяця.
Головна площа виставки із світло-музичним фонтаном. Фото Е.Тшемеського, 1894 рік
В погожі літні вечори 1894 р. на центральній алеї верхньої тераси нинішнього Стрийського парку збирався великий натовп львівських горожан, щоб оглянути найбільше диво Крайової виставки – електричний фонтан.
З появою перших зірок, під звуки музики розташованого поруч оркестру, з верхнього басейну, повільно починає підніматися потужний, висотою до 50 метрів струмінь води у формі дзвону або келиха. Одночасно по боках басейну та з нижньої чаші вдаряють на висоту до 30 метрів групи поодиноких струменів. Кожна з них підсвітлена кольоровими рефлекторами. З чотирьох бокових сторін починають шуміти широкі водоспади, та з мушель центральної вежі каскадами спадає надлишок води. Кольори прожекторів постійно міняються. За свідченнями очевидців ефект від роботи фонтану неможливо було описати пером.
Загальний вигляд фонтану перед експлуатацією. Фото 1894 року
Цьому диву виставка завдячувала визначному чеському інженерові, винахідникові в галузі електротехніки Франтішеку Кршіжіку (1847-1941). Його роботи були відомі в тодішній Австрійській імперії. Він здійснив проект освітлення оперного театру у Кракові та спорудив подібний львівському, але менш досконалий світловий фонтан у Празі.
Львівська споруда була розташована на центральній алеї поміж ресторанами Зогельмана і Бачинського. Навпроти фонтану споруджено естраду для оркестру. Фонтан складався з двох басейнів – нижнього, опущеного на півметра нижче землі і верхнього, розташованого на п’ятиметровій восьмикутній бетонній башті. З басейнів били вгору 11 груп вертикальних струменів. Спеціальна система тунелів, захищених скляними пластинами, підводила до кожної групи електричне світло, сила і колір якого могли регулюватись. Фонтан приводився в дію системою помп, які працювали від 150-сильного локомобіля. За одну секунду в повітря викидалось 205 літрів води. Електроенергію постачали дві потужні динамомашини. Бетонні роботи по спорудженню фонтану виконала львівська фірма інж. Гебеля, а скульптурне оформлення здійснив професор Львівської політехніки Л.Марконі.
Світло-музичний фонтан виставки у дії. Поштівка 1894 року
Кульмінаційним моментом у роботі фонтану були відвідини виставки імператором Францом-Йосифом І. До звичайного освітлення додалася ще багата ілюмінація споруди фонтану та навколишніх будівель. Цісар спостерігав за роботою цього витвору інженерного мистецтва з спеціальної ложі. Гру водяних струменів доповнив спів хору товариства “Лютня”, який виконав полонез Мюнхгаймера та українські мелодії “До зорі” і “Над Прутом” композитора Воробкевича.
У перші дні літа-2024, 2 червня, зі своїм першим сольним концертом на Концерт Арені Малевич, що у Львові, виступить новий голос українського шоу-бізнесу TESLENKO. Початок події о 19:00, повідомили організатори VINIL concert agency.
Олександр Тесленко – унікальний співак з Дніпра, який за короткий час отримав значну популярність. Його музична карʼєра почалася в кінці 2022 року, і відтоді він вже зібрав понад 20 мільйонів прослуховувань на музичних платформах. А його дебютний альбом “Хімія” стартував з третьої позиції в чартах альбомів Apple Music, та й досі залишається в топах. Його другий альбом – “Клуб розбитих сердець” також тривалий час був ТОП-10 українських альбомів на музичних платформах.
Олександр брав участь у двох сезонах “Голос країни” та був запрошеним співаком шоу “Танці з зірками”, де він також співав з популярною співачкою Kola. Кожен місяць на Spotify його слухають понад 150 тисяч людей.
Для сольного концерту у Львові TESLENKO готує неймовірну, атмосферну музичну програму, що обов’язково подарує драйвовий заряд емоцій. Прозвучать улюблені пісні багатьох, серед яких «Я розбиваюсь», «А що коли?», «Червона помада», «Поцілунки під дощем» та ін.
“Душевні та щирі треки TESLENKO збирають мільйони переглядів на різних музичних платформах! Тож приходьте слухати новий голос українського шоу-бізнесу наживо на його першому сольному концерті у Львові. Зустрінемо літо разом з піснями в унісон та яскравими емоціями!” – запрошують на подію організатори VINIL concert agency.
В експозиції виставки старовинних галицьких плащаниць
Виставку старовинних галицьких плащаниць, а також ікон із зображенням Христових страстей та авторських кованих хрестів художника Олега Боньковського відкриють у четвер, 25 квітня, у львівському храмі свмч Климентія Шептицького, повідомляє Бомок.
14 плащаниць, віком від 16 століття, у храмі за адресою вул. Кривоноса, 1 можна буде оглянути до Великодня.
Усі виставлені твори — з фондів меморіального Музею Митрополита Андрея Шептицького, а вишукав та зібрав їх засновник музею і настоятель храму, отець-доктор Севастьян Дмитрух.
В експозиції виставки старовинних галицьких плащаниць
«Загалом у наших фондах близько 50-и старовинних плащаниць. У храмі всі не помістилися б. Кожен твір має свою історію. Найстарішу плащаницю, яка розташована на виставці на престолі, я знайшов у селі Путятичі на смітнику. Відреставрував, виявилося, що це 16 століття! Ще одна з плащаниць, датована 1828 роком, — спеціально замовлена у Дрездені. Уявляєте? Наші галичани в село замовляли плащаницю у Дрездені, бо тут кирилицею кругом написано. Ікона Діви Марії, яка тримає на колінах Тіло Христа — 1826 року, пієта, виконана майстрами Риботицької школи. Це — Надсяння, зараз — територія Польщі, а ікону ми маємо і бережемо», — розповідає отець Севастьян.
В експозиції виставки старовинних галицьких плащаниць
Серед творів, які можна буде оглянути на виставці — приватні ікони митрополита Андрея Шептицького та греко-католицьких владик, копії ікон, авторства Андрея Шептицького, які дивом збереглися у підпільних монастирях, а також давні твори європейських митців, які отець роками збирає, купує та привозить до України.
В експозиції виставки старовинних галицьких плащаниць
Відкриття виставки відбудеться 25 квітня о 18:00 за адресою м. Львів, вул Кривоноса 1. Вхід вільний, є можливість добровільної пожертви на розвиток музею.
А Ви знали, що Високий Замок вже давно не є найвищою точкою Львова? Дахи новобудов на Сихові та вул. Пасічній “перегнали” оглядовий майданчик аж на 30 метрів!
На цьому даху знаходиться найвища оглядова точка Львова
Висота даху ЖК «Avalon Up» сягнула 440м над рівнем моря (н.р.м.). А от Високий Замок, зі своїми 413м н.р.м., йде лише четвертим після будинків на вул.Пасічній 104, (420м н.р.м.) та вул.Зубрівській 32, (416м н.р.м.).
Наша група на даху ЖК “Avalon UP” – 440 метрів над рівнем моря. Більше фото звідти є тутВид на Львів та Високий Замок з найвищої оглядової точки міста – даху ЖК “Avalon UP”Друге місце – будинок “Моноліт” на вул.Пасічній 104, 420м н.р.м.Третє місце – “Свічка”, вул.Зубрівська 32, 416м н.р.м.Вид з будинку на вул.Зубрівська 32, 2019р. Авалони ще будуються… Фото А. СталкменОглядовий майданчик на Високому Замку у Львові в трійку лідерів не увійшов 🙁Оглядовий Майданчик на Високому Замку, 409м н.р.м. (інша версія 413м)
Ви можете заперечити, мовляв Високий Замок це природня споруда, а будинки є зведені людиною – тобто не до порівняння. Але “оглядовий майданчик” на Високому Замку теж штучний і колись називався «Копець Люблінської Унії». Його збудували поляки в 1869р., розібравши мури справжнього Високого Замку. Від нього вони нам залишили лише одну стіну 🙁
Залишки стін Високого Замку з яких потім зробили Копець Люблінської Унії. Внизу ліворуч видно ратушу. Фото Гриць СовківПроцес будови “копця – оглядового майданчика” на Високому Замку. Фото Гриць СовківОстання стіна Високого Замку. Сучасний стан. Фото Zommersteinhoff
Ось інфографіка з найвищими будівлями Львова. Вони посортовані по висоті точки (землі) розташування.
Очікувано, найвище над рівнем моря починається оглядовий майданчик на Високому Замку. Висота його підніжжя становить аж 380м н.р.м.
Висоти будівель Львова. Червоним позначено найвищу точку – ЖК “Avalon Up”. Високий Замок йде аж четвертим
Комплекс ЖК “Avalon Up” стартує з 350 метрів, але він є втричі вищим за «копець»: 90 проти 30 метрів. У сумі, дах ЖК “Avalon Up” піднімається аж на 440м над рівнем моря, і, тому, є найвищою оглядовою точкою Львова.
Вид на Сихів з даху ЖК “Avalon UP”. Сихівські дев’ятиповерхівки десь там далеко внизу. Більше фото звідти є тутТе саме фото, але вночі. Львів вражає! (с) Фото
Ще одною перевагою цього місця над Високим Замком є менший смог. Тому звідси, в ясну погоду, відкриваються чудові краєвиди на Карпати з їх найбільшою діючою ВЕС в с. Орів та, навіть, польський Перемишль. Не вірите? Ось докази!
Вид на Карпати зі Львова. Dalekie ObserwacjeДесь там, де сідає Сонце, є м.ПеремишльПогодьтесь, Сихів також має свою естетику. Особливо якщо дивитися на все це зверху
А як же скандальна недобудова на вул.Лукаша 1, спитаєте Ви? Суб’єктивно вона виглядає дуже круто, але її загальна висота зараз лише 396м н.р.м. І то, останні два поверхи планують знести. По цій причині в лідери найвищих споруд Львова цей будинок не потрапляє.
Недобудова на вул.Лукаша 1, висота 396м н.р.м.Автор статті і вид з недобудови по вул.Лукаша 1 на ЛьвівСкільки не дерися на верхівку Лукаша 1, але до висоти ЖК “Avalon UP” все рівно не піднімешсяЗаздрю тим, хто тут буде колись жити з такими от неймовірними краєвидами на Львів. Більше фото є тут
Під час будівництва, Львів’янам публічно обіцяли, що оглядовий майданчик на ЖК «Avalon UP» буде доступний для всіх. На жаль, зараз двері в під’їзд зачинені, а можливості легко потрапити нагору немає. Чомусь ця найвища точка Львова діє лише “для своїх” 🙁
Колись найвища точка Львова була тут! А зараз …Вид на Львів та недобудову по вул.Лукаша 1з найвищої точки міста ЖК “Avalon UP”Правда у Львові є ще труби і телевежа. Але це вже розваги для руферів-екстремалівВершечок труби ТЕЦ на Сихові, 470м н.р.м. Фото Влад Вергаз та 2roofsВид на Львів з телевежі на Високому Замку. Фото звідсиТелевежа – справді най-найвища точка Львова. 572м н.р.м. Фото звідсиА для “простих смертних” ось вид на Львів з найвищого його даху – ЖК “Avalon UP” – 440м н.р.м.
Вираз “Слава Україні!” з’явився за часів Української революції 1917-1921 років.
Гасло “Слава Україні! – Козакам слава!” використовував загін Чорних запорожців. Він існував у 1918-1920 роках. Спочатку це була кінна сотня, потім кінний дивізіон, а з березня 1919 року – перший кінний полк, що носив ім’я Чорних запорожців вже офіційно. Командував ними спочатку сотник Микола Римський-Корсаков, а потім полковник Петро Дяченко.
“У сотнях багато коней розсідлані, а всі мають попущені попруги. Про кінну атаку нема що й думати. Треба витягнути ворожу піхоту з горбків, бо, як підтягнуть кулемети, впадуть наші коні. Залишився єдиний вихід – піша атака: “Москалі, геть! Слава!”, – пише Петро Дяченко у книзі “Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР”.
Прапор ОУН. Фото з https://uk.wikipedia.org/
“Всім частям армії на похвалу та подяку за службу Україні відповідати: “Слава Україні”, – йшлося у наказі генерала армії УНР Михайла Омеляновича-Павленка від 19 квітня 1920 року.
За часів Гетьманату Павла Скоропадського використовували фразу “Слава Україні! – Гетьману слава!”. Найчастіше її казали сердюки, піші охоронці гетьмана.
Гасло “Слава Україні! – Героям слава” з’явилося в організації “Легія українських націоналістів” – першій українській націоналістичній організації, що діяла у 1925 -1929 роках і стала однією з організацій-засновниць Організації українських націоналістів.
“Коли виникло питання про організаційне вітання, схоже на те, що саме Юрій Артюшенко запропонував використати вітання чорношличників: “Слава Україні!” – “Козакам слава!”. Пропозицію товариство прийняло, але з уточненням – відповідати треба було: “Героям слава!”, – йдеться в спогадах Петра Дяченка.
Старшина Армії УНР та письменник Юрій Горліс-Горський в романі “Холодний Яр” вказує на поширення серед повстанців Холодного Яру (1918—1922 роки) вітання “Слава Україні! – Україні слава!”.
Бойовий прапор 19 сотні Самооборони Майдану
24 вересня 1920 року на нараді отаманів у Медведівці на Черкащині криворізького отамана Степового-Блакитного (Кость Пестушко) було обрано Головним отаманом усіх повстанських загонів Холодного Яру і околиць. Степова дивізія, яка налічувала від 12 до 18 тисяч бійців, використовувала вітання “Слава Україні!” – “Україні слава!”.
Гасло “Слава Україні” затвердили, як офіційне на зборах ОУН у 1941 році. Відповідати потрібно було “Героям слава”, або просто “Слава”.
ОУН використовувала гасло “Слава Україні – Вождеві слава”. Вождем називали спочатку Євгена Коновальця, потім Андрія Мельника.
За часи СРСР гасло було суворо заборонене. Його відродили в часи перебудови. “Слава Україні” вигукували на мітингах і демонстраціях.
У цей час з’являється продовження фрази “Слава нації! Смерть ворогам!” та “Україна понад усе!”. Раніше такі фрази ніхто не використовував. Вперше їх почали використовувати представники Української націоналістичної самооборони (УНСО) – силового підрозділу партії УНА.
Вираз використовували під час Помаранчевої революції та Революції гідності.
Відкриття меморіальної дошки в пам'ять про Вікторію Амеліну
У львівській школі № 50, де навчалась Вікторія Амеліна, відбулося відкриття меморіальної дошки в пам’ять про українську письменницю, яку вбила російська ракета.
«Я думаю, Віка в цей момент – на відкритті пам’ятної дошки на фасаді школи, де вона вчилася, – посміхалася і раділа. Вона була дуже розумною. Віка знала і математику, і літературу, відкривала та досліджувала історію як власну, так і України, бо мала рідних з різних регіонів. І вона мала велику внутрішню сміливість, любила експериментувати та ризикувати. Наприклад, організувати літературний фестиваль у Ньо-Йорку на Донеччині, майже на лінії фронту, або пожертвувати усією кар’єрою і наважитися у досить дорослому віці почати писати, йти за мрією. Вона завжди жила заради ідеї», – зазначила подруга Віки Амеліної, програмна директорка Lviv BookForum Софія Челяк.
Відкриття меморіальної дошки в пам’ять про Вікторію Амеліну
Вона додала, що зараз є намір видати книгу Амеліної – це збірка поезій «Свідчення». Про бажання опублікувати нову збірку Віка повідомила Софії у травні 2023 року, а під час Книжкового Арсеналу Амеліна встигла провести перемовини із головною редакторкою Видавництва Старого Лева Мар’яною Савкою, адже саме це видавництво обрала для друку.
На відкриття меморіальної таблиці, окрім друзів та рідних, були присутні вчителі та учні школи. Це не перша дошка в честь Героїв, що відкривається у школі. У лютому цього року відбулося відкриття на честь загиблого захисника, який навчався у цій школі.
Відкриття меморіальної дошки в пам’ять про Вікторію Амеліну
Вікторія Амеліна – письменниця та громадська діячка, член PEN Ukraine. Засновниця Нью-Йоркського літературного фестивалю в селищі Нью-Йорк Бахмутського району Донеччини. У рік початку повномасштабного вторгнення Амеліна приєдналася до польових дослідників воєнних злочинів Росії в команді Truth Hounds – організації, яка впродовж останніх восьми років документує порушення прав людини в Україні та інших країнах Східної Європи та Центральної Азії.
Відкриття меморіальної дошки в пам’ять про Вікторію Амеліну
Як повідомляв Укрінформ, Вікторія Амеліна померла ввечері 1 липня в лікарні імені Мечникова у Дніпрі внаслідок поранень, отриманих під час ракетного удару російських окупантів по ресторану в Краматорську 27 червня. Тоді Амеліна перебувала в Краматорську разом із делегацією колумбійських журналістів та письменників. Поховали письменницю на Личаківському цвинтарі у Львові.
Видатні особистості – не супергерої, а люди, як і кожен з нас. Навіть дідусів та бабусь мають. Батьків також. Трапляється, що і їхні родичі фігури помітні та значимі. Так було з відомим львівським вченим та письменником Леопольдом фон Захер-Мазохом. Його дідусь, Франц Мазох, був ректором Львівського університету, знаним медиком, почесним громадянином Львова. 21 квітня річниця від дня народження Франца Мазоха. Хто ж він?
Портрет Франца Мазоха. Автор невідомий
Союз родин, які до Львова прибули
У 1827 році доктор медицини та знаний львівський вчений Франц Мазох видавав заміж свою доньку Кароліну. На відміну від нього, вона народилась у Львові, на момент шлюбу мала 24 років. Чоловіком Кароліни став Леопольд фон Захер. Його родина не місцева, але асоціювалась із владою імперії Габсбургів. Йоганн фон Захер, батько Леопольда, присвятив державній службі майже все свідоме життя. Так було і з його синами. Зять Франца Мазоха очолював поліцію у Львові, потім працював у Празі та Ґраці. Вінчалися молодята у храмі святого Андрія.
Церква святого Андрія Первозванного (колишній костел Бернардинів), фото зима 1914-1915 років
Від Дунаю і до Полтви
Франц Мазох (1763-1845) був людиною непересічною. Народився він на теренах сучасної Румунії, які тоді були провінцією імперії Габсбургів. Після закінчення середньої школи вивчав філософію у Тирнаві та Празі. У Відні закінчив медичний факультет. Працював у місцевих шпиталях. Десь у той час він одружився із Розою П’єро. Разом з нею переїхав до Львова у 1793 році.
Панорама Львова. Дереворит 1835 р. (із фондів Сілезької Бібліотеки в м. Катовіце, Польща)
Спрагла професіоналів периферія
У Львові Францу Мазоху вдалося влаштуватися на роботу викладачем університету. Також він був працівником клініки при університеті, а тому причетний до виховання майбутніх хірургів у місті. Під кінець століття Мазох працював викладачем на медичному факультеті Львівського університету. Уже в 1802 році його вперше обирають ректором Львівського університету.
Колишній монастир Тринітаріїв, в котрому розмістився нововідкритий в 1784 році Львівський університет. Гравюра 1850 року
Альнпек ХІХ століття
У 1806 році Львів знову зіткнувся з епідемією. Вона невблаганно косила жителів міста. На щастя тогочасних львів’ян, серед них був Франц Мазох. Він став одним із ініціаторів організації щеплень. Нібито замовляв вакцину навіть з Англії. Мазох, за свідченнями мешканців Львова, організував роботу міських шпиталів і відзначався жертовністю у порятунку львів’ян від пошесті. Окремою його заслугою стало покращення санітарних умов у єврейському гетто міста.
Сюжет з життя міста, в якому ходить епідемія
Шляхетний, але не шляхтич
Безумовно, що людина, від якої залежить робота міських шпиталів та якісь медичних послуг у конкретний час, не могла не мати гарних знайомих. Поготів, якщо ця людина була ще й пов’язана з університетом. Отож, група львівських магнатів та вірменський і римо-католицький архієпископи на початку ХІХ століття звернулися до цісаря і просили вшанувати Франца Мазоха шляхетським титулом. Їхнє звернення довго було без відповіді. Аж врешті прийшла відмова.
Колегія Піярів, Загальний шпиталь у Львові. Літографія К.Ауера, біля 1830-1835 рр. Походить із фондів Львівського історичного музею.
Голос греко-католиків
Якщо в житті людини є рік, на який припадає занадто багато подій, то для Франца Мазоха таким був 1827 рік. У 1827 році він видав заміж доньку, знову став ректором Львівського університету і втратив улюбленого сина. У 1827 році його обрали депутатом Станового сейму. Він представляв Перемишльську греко-католицьку капітулу, хоча ні греко-католиком, ні духовною особою не був.
Засідання Галицького Крайового Сейму у Львові. Рисунок авторства Антонія Фідлера (Fiedler), опублікований у: A. Zakrzewski Od Stojałowskiego do Witosa. — Варшава, 1988.
Маленькі плямки
Майже від самого початку професійної кар’єри Франца Мазоха у Львові його оточували і скандали. Йому декілька разів закидали професійну недбалість. Були й інші претензії, хоча про достовірність та підставовість кожної з них не завжди випадає говорити предметно. Скажімо, наприкінці XVIII століття Мазоха звинувачували у тому, що він не завжди справедливо та законно видає свідоцтва хірурга. На початку ХІХ століття він мав непорозуміння і в університеті. Навіть був змушений передчасно залишити викладання в цій установі і зосередитись на приватній лікарській практиці. Не в кожному з цих випадків є зрозумілою повна картина. Тому остаточні висновки робити складно.
Львівський університет (1850-1920)
Захер-Мазох
Попри непросту, але успішну кар’єру та професійну діяльність, особисте життя Франца Мазоха виявилося складним. Родина Мазохів завжди жила недалеко від університету, з яким була пов’язана діяльність Франца Мазоха у Львові. Декілька дітей у Франца та Рози Мазохів померли ще у молодому віці. Імовірно, невдалі пологи стали причиною смерті і самої Рози. У розквіті сил помер у Львові і син, Франц Кароль, який теж був лікарем і залишив світ, імовірно, через тиф. Це й було однією з причин того, що внук Франца Мазоха мав прізвище Захер-Мазох.
Пам’ятний обеліск Франца Мазоха, 2016 рік. Фото: Ксенія Янко
Титули і медалі
Франц Мазох помер 18 березня 1845 року у Львові. Був похований на Личаківському цвинтарі. Він був професором медицини і двічі ставав ректором Львівського університету, був депутатом Станового сейму і почесним громадянином Львова. Мазох підтримував контакти із медичними установами у Відні, Пешті та Празі, був членом декількох професійних спільнот. Між усім іншим, був членом Галицького музичного товариства. Щоправда, очолював цю спільноту його зять, Леопольд фон Захер. Франц Мазох прожив 82 роки і був, безумовно, дуже впливовою та важливою для міста людиною. Через декілька десятиліть після його смерті онук, Леопольд фон Захер-Мазок, напише у спогадах, що коли йшов з дідусем вулицями Львова, перехожі завжди шанобливо кланялись Францу Мазоху.
Фільм буде показано з кіноплівки з приватної колекції Олександра Мандрика в рамках проєкту «Живе кіно у Львові». Про постать Митрополита Андрея Шептицького та про маловідомі факти знімального процесу фільму розповідатиме доцент кафедри богослов’я УКУ, доктор наук соціальних комунікацій, директор Фундації «Андрей», консультант сценариста фільму Михайло Перун.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
«Владика Андрей» (англ. «Metropolitan Andrey») — український художній фільм кінорежисера Олеся Янчука. Відзнятий на кіностудії «Студія Олесь-фільм» у 2008 році за сприяння Українського конгресового комітету Америки (УККА), за участю Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. Один з небагатьох відомих фільмів, який профінансувала держава — Міністерство культури і туризму України та Державна служба кінематографії України.
Всеукраїнська прем’єра фільму відбулась 4 вересня 2008 року.
Фільм розповідає про життя та діяльність видатної постаті української історії — митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. Нащадок старовинного шляхетного роду, серед якого були видатні релігійні діячі і полководці, дипломати і політики, Шептицький знехтував перспективою блискучої світської чи військової кар’єри і обрав шлях служінню Богу і людям.
Завтра, 24 квітня 2024 року, у Парку культури та відпочинку імені Богдана Хмельницького відкриють “Містечко атракціонів”. Про це повідомили 22 квітня на сторінці Парку.
Цими вихідними, 20 та 21 квітня, атракціони Парку культури вже працювали у тестовому режимі. А от з 24 квітня “Містечко атракціонів” офіційно відкриється для відвідувачів.
Працюватимуть атракціони з середи до неділі з 11:00 до 20:00.
Ціна квитка:
на дитячі атракціони – 40 грн
на дорослі – 50 грн
На сайті парку зазначають, що деякі атракціони все ж тимчасово не працюватимуть. Це “Автодром”, “Сонечко” та “Орбіта”.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
