Театр Марії Заньковецької у Львові завжди славився своїми інноваційними підходами до класичних творів. Нова постановка трагікомедія «Буря» за Вільямом Шекспіром – яскравий приклад того, як можна вдихнути нове життя в стару класику, зберігаючи її дух і додавши сучасні акценти.
Вже 19 травня на новій сцені «Стрих» львів’яни, а також всі, хто цікавиться театральним мистецтвом.
Новаторський підхід до сценографії
Одразу при вході до зали глядачі занурюються в атмосферу вистави. Сценографія та костюми постановки, розроблені вже відомим художником Михайлом Ніколаєвим, вражає своєю креативністю. На сцені домінують металеві конструкції яскраво червоного кольору, які символізують в’язницю, в яку потрапили герої «Бурі». Ці конструкції не лише візуально привабливі, але й функціональні – актори активно використовують їх у своїй грі.
Сцена з вистави “Буря”
Акторська майстерність на високому рівні
Особливо варто відзначити гру акторів. Головний герой, Просперо, втілений досвідченим актором заслуженим діячем України Олегом Стефаном, вражає своєю глибиною і проникливістю. Його монологи змушують глядача задуматися над темами влади, зради і прощення. Проте найбільше враження справляє дует Аріеля (Ярослав Дерпак) та Калебана (Володимир Пантєлєєв). Аріель, виконаний актором в білому костюмі, є символом свободи та надії, тоді як Калебан, закутий у червоній клітці, нагадує про темні сторони людської природи.
Сцена з вистави “Буря”
Інтерактивність та сучасні технології
Постановка «Бурі» не лише звертається до класичних методів театрального мистецтва, але й активно використовує сучасні технології. Відео-проекції, звукові ефекти та навіть інтерактивні елементи залучають глядача до дії, роблячи його частиною подій на сцені. Це дозволяє не лише розширити межі традиційного театру, але й зробити виставу цікавою для молодшого покоління.
Сцена з вистави “Буря”
Соціальні та політичні відтінки
Режисер вистави Оксана Дмітрієва не боїться піднімати гострі соціальні та політичні питання. У “Бурі” можна знайти алюзії на сучасні проблеми – боротьбу за владу, питання свободи і підкорення, а також тему еміграції. Це додає постановці додаткового виміру і робить її актуальною для сучасного глядача.
Отже, вистава «Буря» в театрі Марії Заньковецької – це не просто ще одна постановка класичної п’єси Шекспіра. Це сміливий експеримент, який поєднує традиції та новаторство, класичну драматургію та сучасні технології. Вона змушує задуматися, відчути і пережити всю палітру емоцій, пропонуючи глядачу новий погляд на знайому історію. Ця вистава – свідчення того, що класика може і повинна бути сучасною, живою і актуальною.
Обладнання для миття та подрібнення овочів і фруктів кооперативу "Суспільний промисл", 1935 р.
Сьогодні знову, гортаючи давню періодику у пошуках кавової недільної цікавинки, знайшов цікавий допис про те, як у Львові майже сто років тому оголошували конкурс на розробку кавової реклами . Разом з незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися своєю газетною знахідкою.
Ця розкішна стаття була надрукований в в газеті “Діло” від 7 березня 1935 року . Мова піде про Український кооператив “Суспільний промисл”. Кілька років тому ми розповідали про історію цього кооперативу.
Реклама продукціїї фабрики “Суспільний промисл”
Почався він з того, що у 1932 р. українські урядовці: Р. Раковський, С. Павлик, Л. Ясінчук, Г. Пилип’юк, за сприяння товариства українських приватних службовців “Супруга” та РСУК заснували у Львові кооперативну фабрику домішок до кави “Суспільний промисел”.
Подаємо текст оголошення про конкурс на розробку рекламної продукції. Для збереження атмосферності залишаю текст без змін і правок.
Реклама продукціїї фабрики “Суспільний промисл”, 1934 р.
Конкурс!
Фабрика цикорії кооперативи „Суспільний Промисл“, Львів, Богданівна, Церковна 2. оголошує конкурс на виконання проектів обгортки (етикети) на підміну кави „Пражінь“ і рекламового рисунку на летючки.
За проєкти, які Управа фабрики заакцептує, визначено такі нагороди: а) за проект рекламового рисунку І. нагорода 100 зол.; ІІ. нагорода 50 зол.; б) за проект обгортки (етикети) на підмінку кави «Пражінь» І. нагорода 50 зол., ІІ. нагорода ЗО зол.
Реклама продукціїї фабрики “Суспільний промисл”
Проєкти надсилати можна на адресу фабрики найдальше до 10. квітня 1935 р. Визначення нагород відбудеться дня 15. квітня 1935 р.
Неприйняті проєкти можна буде відобрати в бюрі фабрики до 20. квітня ц. р.
Нагороджені проекти стають власністю фабрики. Ближчі інформації щодо виміру проектів можна дістати в бюрі фабрики. Богданівка ч. 30 – портер.
Реклама продукціїї фабрики “Суспільний промисл”
Здається такий невеликий текст, але скільки цікавого з нього можна дізнатися. Ну і відчути кавову атмосферу міжвоєнного Львова.
Нагадаю, що Український кооператив “Суспільний промисл” виготовляв напій із цикорію, солодову каву “Луна” та ячмінну підмінку до кави “Пражінь”, які приваблювали споживача смаком, ароматом та помірними цінами.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Джерело:
Конкурс! // Діло. – 1935. – 7 березня (Ч. 60). – С. 6.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
У день 95-річчя від дня народження видатного українського скульптора, академіка Академії мистецтв України, професора Еммануїла Петровича Миська (1929-2000) запрошуємо ближче познайомитися з життям і творчістю митця, багатогранна особистість, якого захоплювала сучасників талантом, харизмою, невичерпною енергією, працездатністю та оптимізмом…
Кожен, хто мандрує львівськими вулицями, має нагоду бачити творчий доробок Е. Миська: пам’ятник Іванові Франкові (створений у співавторстві) художньо-меморіальні таблиці, присвячені видатним постатям української культури – О. Новаківському, О. Кульчицькій, П. Франку, С. Крушельницькій, А. Манастирському, Л. Левицькому, Лесі Українці, І. Свєнціцькому, Я. Музиці, Р. Братуню, стелу М. Грушевському; скульптурний портрет короля Данила у Львівському міжнародному аеропорту…
У вівторок 21 травня 2024 р. своїми спогадами-роздумами про Еммануїла Миська поділяться відомі львівські митці і науковці: кандидат мистецтвознавства, доктор історичних наук, професор Роман Яців, доктор мистецтвознавства професор Ростислав Шмагало.
Перша частина Вечора – огляд виставки, на якій будуть представлені світлини з родинного архіву Е. Миська, фотопортрети митця, авторами яких є художниця Леся Квик та педагог-художник Роман Мисько.
Спогади сучасників доповнить документальний фільм про Е. Миська «Я знаю, що роблю», створений у 1999 р. (автор фільму – доктор мистецтвознавства професор Ростислав Шмагало), завдяки якому глядачі зможуть побачити унікальні кадри творчого дійства, як під пальцями видатного скульптора «оживає» глина і народжується образ…
Еммануїл Мисько народився 21 травня 1929 р. в м. Нижні Устрики (Устрики Долішні) Ліського повіту Львівського воєводства (нині село на території Польщі). Перші його кроки на шляху до мистецтва були зроблені завдяки обдарованому односельцю Михайлу Війтовичу, який порекомендував свого учня видатній художниці О. Кульчицькій.
У 1946-1950 рр. Е. Мисько навчався на відділі живопису, потім скульптури Львівського державного художньо-промислового училища (Тепер – Львівський коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша), де викладали відомі українські митці: Г. Смольський, Р. Сельський, С. Гебус-Баранецька. Відділ скульптури в той час очолював Іван Севера, магічна постать якого притягувала до себе юного митця і визначила його подальшу долю як скульптора.
У 1950-1956 рр. Е. Мисько здобував вищу освіту на відділі монументальної скульптури Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. Його дипломна робота “Фехтувальниця”, виконана під керівництвом І. Севери, ознаменувала початок самостійного мистецького життя.
1957 р. – прийнятий в члени Спілки художників СРСР; з 1962 р. – викладач у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (з 1981 р. – професор); 1966-1982 рр. – голова правління Львівської організації Спілки художників України, 1988-2000 рр. – обраний ректор Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (з 1994 р. – Академія мистецтв). У 1992 р. за його сприянням засновано Малу академію мистецтв у смт Підбуж Львівської області (тепер – імені Е. Миська).
Художник працював у жанрі монументальної та станкової скульптури. До вагомих здобутків у сфері монументальної скульптури належать пам’ятники Івану Франку (у співавторстві) у Львові (1964) та Дрогобичі (1966-1967), Т. Шевченкові в м. Сокалі та Мостиськах (у співавторстві) та в м. Івано-Франківську, більше десяти художньо-меморіальних таблиць у Львові.
У жанрі станкової скульптури Е. Мисько – майстер психологічного портрету. Серед робіт останніх років – пам’ятник кардиналові Й. Сліпому (1998), встановлений на його батьківщині в с. Заздрість на Тернопільщині; низка портретів – владики В. Стернюка, єпископа І. Хоми, М. Косіва, І. Калинця, художника К. Звіринського, піаністки М. Крушельницької.
До кінця життя Е. Мисько був у центрі мистецького життя, сповнений творчих ідей та задумів… 12 березня 2000 р. митець відійшов у вічність.
За масштабом обдарування, за широтою, багатогранністю творчого діапазону і високим професіоналізмом Еммануїл Мисько належить до видатних українських скульпторів другої половини ХХ століття.
Її пісні завоювали серця мільйонів! У Львівській національній філармонії 9 червня відбудеться особливий музичний вечір – два концерти “на біс” при свічках до Дня народження видатної української співачки Квітки Цісик. Початок події о 16:00 (додатковий) та 19:00.
Квітка Цісик, ім’я якої стало символом української музичної культури, принесла світу пісні, які завоювали серця мільйонів. Її творчість об’єднала красу української мови з неперевершеними мелодіями, що стали незабутніми для багатьох.
На концертах прозвучать найвідоміші композиції з репертуару співачки, такі як “Черемшина”, “Де ти тепер”, “Коханий”, “Я піду в далекі гори” та інші, у виконанні найкращих солістів: Ірини Долі, Петра Радейка, Ольги Верхоляк, Ліліани Раврух, Олесі Левків. Вони виступатимуть у супроводі відомих віртуозів інструментальної музики – ансамблю “Високий замок” та ТанцТеатру “Життя”.
Організатори обіцяють гостям теплий вечір, наповнений чудовою музикою та приємною атмосферою. Крім того, в якості приємного бонуса всіх відвідувачів пригощатимуть шампанським та цукерками.
“Насолоджуйтеся чарівною атмосферою та улюбленими піснями з репертуару Квітки Цісик у виконанні відомих львівських музикантів!” – запрошують на подію організатори.
Вояки 15-го піхотного полку біля казарм у Тернополі. Листівка 1910-х років
20 травня 1913 року до Львова прибув міністр крайової оборони Австрії, генерал-полковник барон Фрідріх фон Георгі.
61-річний австрійський генерал був почесним шефом та власником 15-го Галицького піхотного полку, один з батальйонів якого перебував тут, у столиці Галичини, а основна частина дислокувалася у Тернополі, з околиць якого здебільшого набирали рекрутів. Міністр відвідав своїх підшефних вояків, більшість з яких (62%) становили українці, щоб відзначити полкове свято.
Барон Фрідріх фон Георгі, міністр крайової оборони Австрії. Вікіпедія
Як повідомляла тогочасна преса, під час цього візиту у Львові та Тернополі відбулися гучні святкування з приводу річниці переможної для австрійської армії битви під Асперном, яка відбулася 21-22 травня 1809 року. Протистояли тоді австрійці французьким військам, якими командував сам Наполеон Бонапарт. У тих боях особливо відзначився 15-й піхотний полк, яким командував син австрійського імператора ерцгерцог Карл.
Ерцгерцог Карл у битві під Асперном. Вікіпедія
“Минулого тижня 15-й піхотний полк, набраний з Тарнополя та околиць, відзначив свою участь у смертоносній битві під Асперном, що відбулася 21 і 22 травня 1809 року. Тут зіткнулися австрійські війська з французами, якими командував сам Наполеон. В обидва дні австрійцям вдалося утримати село Асперн. Наполеон марно намагався розбити центр ворожої армії, нарешті відступивши на дунайський острів Лобау. Обидві сторони втратили тут кілька тисяч чоловік. З австрійських полків особливо відзначився сьогоднішній п’ятнадцятий піхотний полк, який під командуванням ерцгерцога Карла багнетним штурмом захопив село Лобау, попри смертоносний вогонь французів”, – розповідав про тоді ще не такі далекі події війни з Наполеоном тогочасний краківський часопис Nowości Illustrowane.
Урочистості з нагоди полкового свята у Львові. Nowości Illustrowane
У львівському виданні Kuryer Lwowski зазначили, що міністр прибув до Львова вранці потягом і його урочисто зустрічали на залізничному вокзалі командувач та ціла делегація 15-го полку. Фрідріх фон Георгі зупинився у респектабельному готелі “Жорж”, де його вітали вищі офіцери усього львівського гарнізону. Після цього розпочалися власне урочистості.
Відомо, що у Львові 15-й піхотний полк дислокувався на вулиці Курковій, 12 (тепер вул. Лисенка) та вулиці Яблоновських (тепер вул. Шота Руставелі).
Урочистості з нагоди полкового свята у Львові. Nowości Illustrowane
Зі Львова Фрідріх фон Георгі відбув до Тернополя, де урочистості з нагоди полкового свята продовжувалися. Наскільки вони були урочистими, можна судити з того, що у липні 1913 року документальна хроніка цього свята демонструвалася у тодішньому кінотеатрі “Лев” у столиці Галичини.
Уже через рік, коли почалася Перша світова війна, воякам 15-го Галицького піхотного полку довелося повторювати подвиг своїх славних попередників. Цього разу їм протистояла не армія Наполеона, а війська Російської імперії.
Полк розпочав свої бойові дії в Галичині в складі 11-ї піхотної дивізії, яка займала позиції біля Бережан. По закінченні протистояння з російською армією був перекинутий на Італійський фронт, на якому пробув до 1918 року.
Вояки 15-го піхотного полку під час Першої світової війни, 1917 рік. Facebook
Чимало відважних воїнів цього полку полягло в боях. Відомо, що поховання 66-ти бійців 15-го піхотного полку розташоване в селі Боратичі Львівської області (більшість солдатів – вихідці із Тернополя, Збаража, Скалата, Теребовлі, Бережан).
Історія Листопадового чину, коли Українська Національна Рада розпочала перебирати владу у Львові в свої руки, також тісно пов’язана з 15-м піхотним полком.
У ніч на 1 листопада 1918 року вояки цього полку під командуванням поручника Микитка здійснили штурм казарм на вулиці Курковій. Роззброював польських легіоністів у казармах хорунжий Панас.
Урочистості з нагоди полкового свята у Тернополі. Nowości Illustrowane
На полк покладалися також завдання по захопленню: залізничного вокзалу (четар Полянський, 47 стрільців), жандармерії (1 старшина, 50 стрільців), головної пошти (1 підстаршина, 10 стрільців), казарми Фердинанда (1 старшина, 50 стрільців), Австро-Угорського банку (четар Витвицький), казарми Яблонських (1 старшина, 80 стрільців), намісництва (хорунжий Сендецький, 80 стрільців), двірця на Персенківці (1 старшина, 30 стрільців), військової команди Львова (четар Трух, 30 стрільців).
Урочистості з нагоди полкового свята у Тернополі. Nowości Illustrowane
В результаті діяльності Центрального військового комітету 1 листопада 1918 року в місті Львові на базі 15-го піхотного полку було сформовано 1-й львівський піхотний полк імені князя Льва. Він став першою військовою українською частиною на західноукраїнських землях у ХХ столітті.
19 травня 2024 р. о 16 год. у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові (вул. І.Франка, 154) в рамках Міжнародного дня музеїв відбудеться розповідь ученої секретарки музею «Тяглість поколінь в освітніх традиціях родини Грушевських».
Всі ми знаємо, що Михайло Грушевський був одним з найвизначніших українських істориків, завідувачем кафедри Всесвітньої історії у Львівському університеті та створив власну наукову школу.
Але, насправді освітньою діяльністю у родині Грушевських займався не тільки Михайло Сергійович. Тож на зустрічі, окрім історика, поговоримо й про тих членів родини, котрі теж доклалися до розвитку педагогічної галузі і досягли успіху та поки залишаються менш відомими. Поспілкуємося про те, хто та як навчав єдину доньку Михайла та Марії Грушевських – Кулюню, а також прослідкуємо тяглість поколінь родини Грушевських в освітніх традиціях впродовж століття” – йдеться у повідомленні про подію на фейсбук сторінці музею.
Проєкт «Домівка Врятованих Тварин» розпочинає процес ліквідації центрів порятунку. Про це стало відомо з офіційної сторінки проєкту в соціальній мережі.
“Ми вже як рік виживаємо як можемо, постійних чи навіть тимчасових спонсорів немає, збори кожного разу просто наближаються до нуля.
Центр порятунку тварин чи притулок це дуже великі витрати і йде мова не тільки про годівлю тварин. А ми витрачаємо гроші на вивіз сміття, на заробітню плату, на матеріали, на якісну їжу для тварин, на ліки, на ветеринарів, на паливо, на ремонт автомобіля, на вакцини, на обробки, на миючі засоби, на антисептики, на рукавички, на відра, на віники, на швабри. Ну це тільки такий поверхневий список того на, що йдуть гроші притулку.
Так ось до чого ми ведемо, ми більше не в силах, затримувати зарплатню по 1-1,5 міс, накопичувати борги 200-300 тис за лікування тварин, мати постійні борги за їжу для тварин.
І ми прийняли дуже складне для нашої команди рішення ми повністю зупиняємо прийом усіх тварин та починаємо працювати над ліквідацією наших центрів. Якщо говорити прямою мовою МИ ЗАКРИВАЄМО “Домівку врятованих тварин”
Тут ми хочемо подякувати усім хто нас підтримував та нам допомагав, ми вибачаємось перед Вами за те що не виправдали ваші надії.
Всім тваринам ми спробуємо знайти хороші умови, все обладнання ми віддамо в центри які цього потребують” – йдеться в повідомленні.
Фото з ФБ сторінки Домівки врятованих тварин
Водночас Перший заступник міського голови Львова Андрій Москаленко відреагував на інформацію про закриття Благодійної організації «Домівка врятованих тварин». Посадовець запевнив, що місто зробить все, щоб Домівка продовжувала свою роботу. Про це повідомляє пресслужба Львівської міської ради.
«Орест Залипський та команда роблять роками надважливу працю, аби рятувати тварин. З нашого боку зробимо все, аби вони продовжили свою роботу. Щойно говорив з Орестом. В понеділок зустрічаємось і визначимо напрямки, по яких будемо допомагати», – зазначив Андрій Москаленко.
У Домівці врятованих тварин зараз тут близько 1500 тварин. За 2023 рік тут прийняли 864 тварини. Також працівники притулку організували евакуаційні місії із наданням гуманітарної допомоги, в прифронтові зони та зони бойових дій. Одна з них – це поїздка після підриву Херсонської ГЕС, тоді вдалося евакуювати 96 котів та 72 собаки.
Вже більше ста років кінотеатри відіграють вагому роль в культурному житті нашого міста. Починаючи з перших показів рухомих зображень і до нашого часу у Львові існувала культура відвідування кінотеатрів. А їх таки було багато. Сьогодні розкажемо про десять кінотеатрів, котрі мають свою цікаву історію.
Забігаючи наперед скажу, що це не всі кінотеатри нашого міста і не найстаріші. Тут зібрана десятка, яка мала свою цікаву історію. А про кінотеатри ми розповідаємо багато і часто.
Кінотеатр “Літак”
У 1970-х роках в парку ім. 50-річчя Жовтня (тепер – Парк “Боднарівка”), що на перехресті вулиць Стрийської і Наукової, працював дитячий кінотеатр “Літак”. Він був розміщений у фюзеляжі списаного пасажирського літаку АН-10, який стояв на постаменті, і до нього вели сходи. 132 глядацьких місця були розміщені у пасажирському салоні. Враховуючи конструктивну непристосованість, умови кіноперегляду були досить некомфортні, попри те, кінотеатр користувався великою популярністю серед дітей та підлітків. До того ж, літак мав трагічну долю – це була дуже невдала модель АН-10, яку перестали виготовляти через величезну кількість авіакатастроф.
Кінотеатр “Літак” у Львові в парку «Боднарівка», фото 1977 року, автор Олег Лисюк
Кінотеатр частково згорів у 1988 році, після чого його демонтували і почали будувати церкву. Вона зараз і стоїть на місці колишнього кінотеатру.
Кінотеатр “Маяк” (“Дзвін”)
Розташований по вулиці Шептицких, 45 “Перший літній” кінотеатр цілком відповідав назві і довгий час не мав даху, тому працював тільки влітку. Заклад відкрили у 1950-х роках і він користувався великою популярністю (до ІІ Світової Війни на тому місці існував торговий центр із вбудованим кінотеатром “Гражина”, який був зруйнований у 1941 році).
Споруда кінотеатру “Маяк” на фото 1960-1970 рр.
Пізніше “Перший літній” перейменували в “Маяк”. У 1960-х хітом показів стали індійські мелодрами. З початку 1990-х років кінотеатр отримав назву “Дзвін”, пізніше припинив існування. В 2007 році споруду передали в оренду з метою створення культурно-мистецького центру ім. С. Бандери.
Кінотеатр “Сінефон”
Розташовувався в торговій галереї “Пасаж Міколяша” (між вулицями Коперника і Крутою (тепер – Вороного), спорудженого у 1898-1900 роках архітектурно-будівельною фірмою Івана Левинського.
Кінотеатр “Сінефон” в пасажі Міколяша
Глядацький зал кінотеатру “Сінефон” був розташований на 2-му поверсі пасажу. Керував кінотеатром відомий у Львові ентузіаст кінематографу Людвік Кухар. Показували там комерційні та видовищні стрічки.
Кінотеатр “Жовтень” (“Октябрь”, “Галичина”)
Кінотеатр було збудовано в 1980 р. на проспекті Перемоги (тепер – вул. Любінській), 93 під назвою “Октябрь”, в 1980-х його перейменовано на “Жовтень”, а згодом на “Галичину”.
Кінотеатр ” Жовтень “, афіша з анонсом військового детективу ” За даними карного розшуку “, фото 1980 року
Кінотеатр не виконував своїх функцій з 2000-х років, деякий час у його фойє діяв радіо-ринок. Будинок демонтований у 2013 р.
Кінотеатр “Парк”
Під час ІІ Світової війни у південно-східній частині парку Костюшка (тепер парк ім. Франка) був збудований кінотеатр “Парк” на 684 місця. Споруджений був орієнтовно в 1943-1944 рр. Від початку 1990-х років цього кінотеатру не існує, його розібрали через аварійний стан.
Люди біля входу до кінотеатру «Парк» в парку ім. Івана Франка. Фото 1963 року
Своєю найбільшою популярністю “Парк” користувався у 1960-тих роках, тоді там можна було переглянути новинки радянського та європейського кіно. Початку сеансів глядачі очікували безпосередньо в парку.
Кінотеатр “Дніпро” ( “Казино”)
У будинку на сучасному проспекті Свободи, 5 діяв кінотеатр, який у різні роки носив різноманітні назви: “Фаун” (1913), “Казино” (1913–1916), “Кінотеатр Польських легіонів” (1916–1917), “Кіно новини” (1917–1926), “Казино” (1926–1929), “Дніпро” (1944–2000-і). Поруч під різними назвами існував інший кінотеатр – “Емпайр” (1938–1939), “Кінотеатр ім. Пушкіна” (1939), “Спартак” (1944–1990-і). Зараз тут розміщений торговий центр “Плазма”.
Кінотеатр «Дніпро» ( «Казино»)
Кінотеатр мав двоповерховий павільйон із підвалом, і вхід, розташований з подвір’я будинку, пізніше його перенесли на просп. Свободи через приєднаний під час реконструкції вестибюль із заглибленим на 2,5 м входом із вітриною. Глядацька зала сягала 6,3 м заввишки.
Кінотеатр “Україна”
Кінотеатр “Україна” на площі Галицькій 15/проспекті Шевченка, 1 був найбільшим та найпрестижнішим у Львові до початку 1960-х років. Кінозаклад вміщував 704 глядацьких місця, у фойе перед початком сеансів грав оркестр, працював буфет.
Кінотеатр “Україна”. Фото 1962 року (з сайту lvivcenter.org)
Під час ІІ Світової Війни у приміщенні розташовувалось міське відділення Кримінальної поліції – Кріпо. Після закінчення війни мережа кінозакладів дуже швидко відновила діяльність і кінотеатр “Україна” діяв до 2006 р.
Кінотеатр ім. Лесі Українки (“Рай”, “Авеню”)
Кінотеатр ім. Лесі Українки в будинку на пл. Міцкевича, 6/7 існував від 1908 р. до початку 1990-х років. Він був єдиним львівським кінотеатром, де можна було подивитися численні випуски кінохроніки: “Новини дня”, “Хроніка наших днів” та ін.
Кінотеатр ім. Лесі Українки («Рай», «Авеню»)
Кінотеатр зі зміною власників змінював назви: “Авеню” (1908–1912, 1923–1930), “Дрімленд кіно” (1912–1914), “Втіха” (1914–1915), “Рай” (1930–1943), “Луна” (1943–1945), “Хроніка” (1945–1946), “Ім. Лесі Українки” (1946–2000-і), “Касандра” (2000-і). Припинив своє існування у 2007 р.
Кінотеатр ім. Шевченка
Один з популярних “районних” кінотеатрів 1950-х років – ім. Т. Шевченка на вул. Калініна, 130 (тепер вул. Замарстинівська) почав функціонувати близько 1949 р. як “Кінотеатр ім. 17 вересня”, невдовзі він отримав назву на честь Т. Г. Шевченка.
Кінотеатр ім. Т. Шевченка, 1960-ті роки. Фотограф невідомий. Джерело: lvivcenter.org
Кінотеатр існував до 1980-х років, тепер дещо перебудована споруда колишнього кінотеатру належить Львівській філії Українського товариства сліпих (УТОС), за цією ж адресою розташована Капела бандуристів УТОС.
Існував ще один кінотеатр з цією ж назвою, але розташований за іншою адресою – на вул. Богдана Хмельницького, 114, праворуч Заводу алмазних інструментів, на розі невеличкої вулички, що поєднувала вулиці Богдана Хмельницького та Механічну.
Кінотеатр “Вокзал”
Діяв у 1951-1989 рр. на другому поверсі у споруді вокзалу “Львів-Пасажирський”. Кінотеатр був невеликим. У 1951 р. тут налічувалось 144 глядацьких місця і в середньому відбувалось 4,8 кіносеансів в день.
Кінотеатр «Вокзал»
А у 1966 р. тут знаходилось 183 глядацьких місць і проходило близько семи кіносеансів на день. У тому ж році кінотеатр перебував 27 днів на ремонті, проте річний план фактично вдалось виконати. За 1989 р. кінотеатр відвідало 110 717 глядачів. Після 1989 р. згадок про цей кінотеатр у документах немає.
На пам’ятнику буде гравіювання усіх назв проєктів, які започаткував відомий громадський діяч Маркіян Іващишин. Цьогоріч минає 5 рік від смерті митця.
У суботу, 18 травня, на Личаківському цвинтарі відкриють пам’ятник видатному продюсеру, провіднику Революції на граніті та фундаторові мистецького об’єднання “Дзиґа” — Маркіянові Іващишину. Про це повідомляють Фотографії старого Львові з посиланням на LVIV.MEDIA.
Відкриття пам’ятника відбудеться у суботу о 12 год на 62 полі Личаківського кладовища. Як йдеться в повідомленні, пам’ятник виконаний із кортенової сталі. На ньому вигравіювали усі назви проєктів, до яких був причетний Маркіян Іващишин. Над створенням пам’ятника працювала група митців, а втілили його художники Влодко Кауфман і Олесь Дзиндра.
Особлива, неповторна і нероздільна – такою бібліотекарки бачать у своєму проєкті Україну. Про витворений у міській книгозбірні незвичний проєкт до Дня вишиванки розповів Район.Буськ.
Вишиванка — символ єдності, віри та перемоги, символ волі та любові до України. Це наша культурна зброя, яка свідчить про силу роду і про нас, українців, як одне чудове намисто.
Вишита бісером карта України
«Дай, Боже, щоб на нашу землю прийшла така довгоочікувана Перемога, щоб всі захисники повернулися живі і здорові додому. І щоб було так, як на цій карті: кожна область особлива, неповторна, зі своїм колоритом, але разом – це велика, красива, мужня, нероздільна країна, якою захоплюється весь світ», – йдеться у дописі на їхній сторінці.
Пляшка з водою, улюблена книга, робочі документи, дитяча іграшка – і ще десятки важливих дрібниць, які майже неможливо компактно скласти у сумку чи кишеню. Частину доводиться нести в руках, а це важко та незручно. Знайома ситуація? У таких випадках ідеальним помічником може стати міський рюкзак купити який можна в інтернет-магазині Samsonite.
Особливості міських рюкзаків
Рюкзак для міста важко сплутати із діловою чи туристичною моделлю. Такий аксесуар виглядає легко та невимушено, тому чудово підходить для повсякденних ситуацій. Серед основних характеристик цих виробів:
компактний розмір – найчастіше зустрічаються маленькі моделі на 25-40 см та середні на 40-45 см, рідше – великі на 45-50 см;
стильний дизайн – в асортименті Samsonite є рюкзаки з поліестеру, нейлону, екошкіри, а також екологічні аксесуари з перероблених матеріалів;
ергономічність – зручні лямки та форма рюкзака розробляються з урахуванням анатомічних особливостей тіла;
багатофункціональність – міські рюкзаки можуть мати відділ для ноутбука, USB-порт, місце для пляшки, кліп для ключів, потайну кишеню та інші корисні «фішки».
Палітра кольорів варіюється від класичних пастельних відтінків до насичених та яскравих: рожевого, фіолетового, синього або помаранчевого. Завдяки цьому ви легко зможете вибрати варіант, що відповідатиме вашому смаку та стилю.
Популярні бренди міських рюкзаків
Якщо ви шукаєте міський рюкзак, який прослужить вам не один рік, зверніть увагу на продукцію бренду Samsonite. Американська компанія з понад 100-річною історією вдало поєднує сучасний дизайн із високою якістю матеріалів та функціональністю виробів.
Ще один лідер у цій галузі – бренд American Tourister. Фірма пропонує широкий вибір стильних та практичних аксесуарів, які відрізняються оригінальними деталями та доступними цінами.
Третій варіант – це продукція французької компанії Lipault, яка спеціалізується на створенні елегантних і водночас практичних аксесуарів для подорожей. Міські рюкзаки цього бренду виконані з міцних матеріалів та мають витончений дизайн.
Зображення костелу Хрестителя, пер. пол. XIX століття
В історії Львова є чимало загадок. Наприклад, час, обставини, причини виникнення та найдавніший період існування міста як такого. Для дослідження цих питань важливе значення мають архітектурні пам’ятки – особливо сакральні споруди.
Костел Св. Івана Хрестителя. К.В. Келісінський (?), 1838 рік.
Храмів княжої доби залишилось у Львові не багато,та й ті у зміненому століттями вигляді. Тим більше цінним і, навіть, загадковим є костел святого Івана Хрестителя на площі Старий Ринок – одна з найстаріших святинь міста. Серед таємниць, які приховує ця невелика за розмірами і, на перший погляд, проста за конструкцією споруда – історія заснування і побудови храму. Цією пам’яткою львівської старовини цікавились вчені різних часів і народів: Т. Піравський, К. Відман, В. Абрагам, Ф.Лобеський, Б. Януш, М. Голубець, І. Крип’якевич, В. Вуйцик та інші. Крім невідомих будівничих частку своєї праці залишили у храмі майстер Шимон Гердович, челядник Станіслав Лєсовський, а також знані архітектори Ю. Захарієвич, І. Левинський, Т. Мюнніх, у наш час – батько та син Могитичі, В. Швець, Л. Алінаускене, археологи О. Ратич, Р. Багрій, мистецтвознавець Б. Возницький, реставратор Ю. Попович та інші.
Незважаючи на вже здійснену значну роботу над вивченням історії храму святого Івана Хрестителя, досі не вирішено багато проблем, існують поруч стародавні легенди і новітні гіпотези. Ось головні з них на порядку денному.
Фото храму Івана Хрестителя 1870-1880-х років
Храм святого Івана Хрестителя міг бути заснований ще на початку ХІІІ ст. і пов’язано це, насамперед, з народженням у 1201 р. князя Данила Галицького, церковне ім’я котрого було Іван, про що свідчить грамота папи римського Інокентія ІV від 3 травня 1246 р., тобто храм був побудований батьком Данила – Романом Мстиславичем на честь покровителя свого сина – святого Івана Хрестителя. Правда, патроном Данила Галицького міг бути і святий Іван Златоуст, якому присвячено церкву в м. Холм. Дискусійним є також датування цегли, способу мурування і деталей конструкції, що насьогодні вціліли. Про можливість існування храму вже до середини ХІІІ ст., коли з’являється перша письмова згадка про Львів, свідчить ряд археологічних даних, у тому числі знахідки на місці будівництва готелю “Золотий Лев”.
Інша версія говорить, ніби костел святого Івана Предтечі був закладений у 1234 р. домініканцями, можливо, з благословення святого Яцка Одровонжа, котрий, згідно легенди, був місіонером у Києві, перебував у Галичі. У зв’язку з цим, цікавою знахідкою на горищі костелу є алебастрова скульптура “Ісус Страстотерпець”. Її можна порівнювати зі статуеткою Божої Матері, що, за переказами, належала святому Яцкові.
Костел Івана Хрестителя після масштабної реконструкції. Фото поч. XX ст.
Ще одна легенда твердить, що костел святого Івана Хрестителя був придворним храмом князя Льва Даниловича і його дружини Констанції, дочки угорського короля Бели ІV. Вони одружилися 1247 року. Під час археологічних розкопок у храмі було виявлено могилу, де, ймовірно, була похована принцеса.
Документи ХVІІ ст., спираючись на давніші джерела, датою заснування костелу називають 1250 р. Тоді храм належав ченцям-василіянам, напевно, вірменам. Про це свідчили вірменські реліквії, котрі зберігалися тут ще у середині ХІХ ст.
Костел Св. Івана Хрестителя, 1868 рік
1260 рік як дату побудови Святоїванівського храму можна зустріти у новій науково-популярній літературі.
До другої половини ХІХ ст. на арці, котра з’єднувала наву з вівтарем, існував напис про те, що храм споруджено у 1270 р. Це підтверджувалося таблицею, встановленою під час реставрації 1855 р.
Першу письмову згадку про храм святого Івана Предтечі у Львові знаходимо у документах з 1371 р., коли руський староста Іван надав костелові село Годовицю біля Львова. Цю дату також можна вважати часом побудови храму, що сьогодні зберігся.
Костел Св. Івана Хрестителя, 1917 рік
Як бачимо, історія заснування однієї з найстаріших святинь Львова заплутана та суперечлива. З цього приводу існує кілька пізніших легенд і наукових гіпотез. Остаточно не вияснено, чи був храм спочатку дерев’яним, чи постав зразу мурованим. Важко піддається визначенню первісний архітектурний стиль споруди – романський, готичний, галицької школи чи інший. Не розв’язана також проблема церковної приналежності та підпорядкування храму в різні періоди його існування, роль святині у житті міста. Для того, щоб відповісти на ці та інші питання необхідно з’єднати зусилля археологів, архітекторів, архівістів.
Твір під назвою «Високий замок» оркестр спеціально замовив відомому українському композитору. 18 травня о 18:00 у концерті «Передчуття» у залі Львівської національної філармонії під орудою австрійсько-швейцарського диригента Олександра Гордона пройде перше виконання — в рамках 43. Міжнародного музичного фестивалю «Віртуози».
У Симфонії № 7 композитор запрошує у мандрівку власними спогадами про Львів, у якому Оркін народився і проводив канікули. «Пошуки музичної історії, пошуки відголосків минулого та сучасного, а також передчуття і майбутнього були для мене орієнтиром в роботі над Сьомою симфонією, яку я присвячую рідному для мене місту», — розповів автор.
Оркестр не вперше підтримує розвиток сучасної української музики, ініціюючи створення нових масштабних композицій визнаних композиторів. В ювілейному 25-му сезоні INSO-Львів втілив у життя прем’єри Світлани Азарової, Богдани Фроляк та Івана Небесного, що стали непересічними подіями культурного життя не лише Львова, а й України загалом. Адже окремі концерти транслювались на вебмайданчиках колективу та невдовзі стануть доступні як окремі записи.
Цього ж вечора 18 травня слухачі матимуть змогу почути ще одну ексклюзивну прем’єру, а саме твір «Святий Боже» Олександра Родіна. Натхненний духовними наспівами свого дитинства, він створив музику, яка співає про прагнення до світла та миру. Для кращого сприйняття музики о 17:30 концерту передуватиме лекція музикознавиці Вікторії Антошевської, яка попередньо поспілкувалась з композиторами та дізналась, які ж сенси були вкладені у нові твори.
Протягом травня кав’ярня-галерея “Штука” (вул. Котлярська, 8) запрошує оглянути експозицію виставки живопису Ігоря Гапона “Криворівня”.
“Криворівня – це мальовниче село в горах, куди я їжджу на етюди уже сорок років. Представлені роботи виконані в Криворівні за останні кілька років. Жіночі портрети написані там, в Музеї Івана Франка, де збережена кімнатка в стилі часу, коли там відпочивав Іван Франко. Там гарний інтер’єр – старий гуцульський одяг, посуд, гуцульська піч і коли я приїжджаю, то малюю там портрети гуцулів. Одягаю їх в національний стрій і малюю”, – розповідає Ігор Гапон.
Ігор Гапон (фото з http://blog.turmir.com/blog_11902.html)
В експозиції також представлений порт жінки Одосіх Плитки-Сорохан, постать якої дуже поважається в Криворівні.
“Серед робіт є портрет Одосії – жінки легенди, котра прожила більше дев’яноста років. Свого часу її комуняки ще молодою заслали в Сибір, вона відсиділа на Воркуті, повернулась, жила сама. В 1960-70-х роках комуністи хотіли в Криворівні спалити церкву, а вона закрилася в церкві і сказала, що як палите церкву, то паліть і мене. Вони тоді побоялися розголосу і так церква вціліла. Це мені так розповідали про Одосію люди” – каже художник.
Ігор Гапон. Одосія Плитка-Сорохан
Більшість робіт, представлених на виставці, написані за останні кілька років. Деякі виставлялися на ювілейній виставці.
“Також в Криворівні я намалював багато пейзажів, Черемош, гори. Там прекрасно. Майже щороку туди приїжджаю, малюю. На виставці в «Штуці» представлено роботи частина яких раніше була виставлена на моїй виставці до 60-річчя в Національному музеї у Львові, ще частина – в Музеї етнографії кілька років тому” , – зазначає митець.
Робота з виставки Ігоря Гапона “Криворівня”
Отже, у вас є трохи менше місяця, щоб завітати в кав’ярню-галерею “Штука” (вул. Котлярська, 8) і зануритися в неймовірну атмосферу виставка живопису Ігоря Гапона “Криворівня”.
Ігор Гапон народився у 1960-му у Львові. У 1980-му закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім.І.Труша, у 1985-му – Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Працює у ділянках станкового живопису та іконопису.
Робота з виставки Ігоря Гапона “Криворівня”
Учасник численних виставок та пленерів в Україні й за кордоном. Останньою наймасштабнішою експозицією стала персональна виставка у Національному музеї імені Андрея Шептицького у листопаді 2020-го року.
Твори зберігаються в музейних і приватних колекціях в Україні та інших країнах світу. Домінантною в творчості художника є тематика Карпат. Велику колекцію своїх робіт автор подарував музею Івана Франка в селі Криворівня. В тому ж селі в церкві знаходяться багато ікон, написаних Ігорем Гапоном.
Історія ігристого вина, яке ми знаємо сьогодні як шампанське Фраголіно, сягає корінням у глибоке минуле і починається на мальовничих виноградниках Італії. Напій, що вражає своєю неповторною ягідною свіжістю та легкістю, став символом урочистих подій та радісних моментів життя.
Виробництво цього ігристого вина пов’язане з давніми традиціями, що передаються з покоління в покоління, забезпечуючи йому неповторний характер та аромат.
Історичні корені Fragolino
Походження ігристого вина Fragolino можна простежити до північно-східних регіонів Італії, де багато століть тому місцеві винороби виявили унікальний сорт винограду, що мав виразний смак солодких лісових ягід. Саме сорт винограду Fragola, що в перекладі з італійської означає “полуниця”, став основою для створення цього особливого ігристого вина. Завдяки його унікальним смаковим якостям, Fragolino швидко завоювало популярність не лише в Італії, а й далеко за її межами.
Традиції виробництва
Процес виробництва шампанського Фраголіно є справжнім мистецтвом, що вимагає не лише глибоких знань, а й особливої уваги до деталей. Винороби використовують метод шампанізації, який передбачає вторинну ферментацію вина в пляшці. Цей процес дозволяє напою отримати свої фірмові бульбашки та ніжний аромат. Крім того, для виробництва Fragolino використовуються лише найкращі ягоди, зібрані вручну, що забезпечує високу якість та неперевершений смак кожної пляшки.
Сучасні тенденції та поширення
З розвитком технологій та зростаючим інтересом до ігристих вин, Fragolino продовжує завойовувати серця шанувальників по всьому світу. Сьогодні це вино можна зустріти не лише на італійських столах, а й на міжнародних винних заходах, де воно виступає символом італійської виноробної культури. Виробники експериментують з різними сортами винограду та технологіями, щоб пропонувати любителям вина ще більше різноманіття та вишуканості смаків.
Значення для культури та економіки
Ігристе вино Fragolino не лише є важливою частиною італійської культури, але й відіграє значну роль у економіці регіону. Виноробство сприяє розвитку сільського господарства, туризму та створенню робочих місць, забезпечуючи збереження культурної спадщини та підтримку місцевих громад.
Свято кожного дня з Fragolino
Вибір ігристого вина Фраголіно для святкового столу або просто для приємного вечора в колі друзів може стати чудовою традицією. Його ягідний аромат та бульбашки додають атмосфері особливої легкості та створюють приємні спогади. В асортименті магазину BAYADERA.UA представлений широкий асортимент варіантів цього чудового напою, що дозволяє кожному знайти те, що прийде йому до смаку.
Запах тухлих яєць на вулиці Стуса чути всім: мешканцям, перехожим, пасажирам транспорту.
Одні звинувачують річку Полтву, яка бере тут свій початок. Інші – складний ландшафт та решітки дощоприймачів. Але першопричина смороду знаходиться далеко звідси!
Вул.Стуса у Львові на якій регулярно смердить каналізацією
Давайте разом з www.RDZS.org розберемося, що це за запах, звідки він береться та як його усунути раз і назавжди.
Що це за запах?
Нудотний запах тухлих яєць на вул.Стуса, це – сірководень (H2S), надзвичайно небезпечний газ. Він у п’ятсот разів отруйніший за, всім відомий, чадний газ, від якого щозими гинуть люди. З іншого боку, сірководень широко розповсюджений у природі і, в малих дозах, навіть корисний. Наприклад, сірководневі ванни використовуються для лікування захворювань шкіри.
Природні сірководневі ванни. Деякі санаторії теж пропонують такі процедурами
Звідки він береться?
Сірководень виникає при процесах гниття без доступу кисню. Цей газ є важчим за повітря тому, зазвичай, накопичується в каналізаційних колодязях, закритих печерах чи підвалах.
Один з каналізаційних колодязів із сірководнем по вул.Стуса. Більше фото тут
На відміну від більшості Львова, Сихів має розділену напірну каналізацію. Це означає, що побутові відходи (туалет, умивальник, душ) перекачуються у Полтву, а дощова вода з вулиць – самопливом тече в річку Зубра.
На вул. Хуторівка, біля моста, розташована каналізаційно-насосна станція (КНС-5). Саме вона, довгими вузькими трубами і перекачує концентровані стоки Сихова в Полтву. У цих трубах, в теплі та без доступу кисню, й утворюється сірководень.
Злив з напірних труб КНС-5 у самосплавний колектор Полтви, перехрестя вул. Угорська – пр. Червоної Калини. Більше фото за цим посиланням.На вул.Стуса, біля стадіону «Україна», сихівські нечистоти вперше контактують зі свіжим повітрям із решіток дощоприймачів.
Концентрація сірководню в колекторі на вул.Стуса становить 55ppm(червона цифра). Це дуже багато і довго перебувати людині тут не можна. Більше фото за цим посиланням
Як газ потрапляє на поверхню?
«А чому сірководень виходить на поверхню? Він же важчий за повітря! Та й згідно закону Бернулі, вода, що рухається, затягуватиме повітря з вулиці під землю, а не навпаки…»
Саме так і відбувається у самосплавний колекторах Полтви, де вода тече самопливом. В її тунелях, навіть, дує легкий свіжий вітерець із дощоприймачів.
Але вул.Стуса особлива, бо по ній працює потужна КНС з Сихова. Коли вона вмикається, то рівень стоків у підземному колекторі різко зростає! Зайве повітря, а з ним і сірководень та інші каналізаційні гази, витісняються з колектора назовні через решітки дощоприймачів. Там воно все нам і смердить.
Схематичне зображення вул.Стуса та її підземного колектора. Стрибок рівня стоків витісняє сірководень (коричневий) на поверхнюКоливання рівня стоків в колекторі під вул.Стуса при роботі КНС-5
Ось відео як виглядає невеликий стрибок рівня води в колекторі під вул.Стуса.
«Схожа розділена каналізація є на вул.Виговського, Ряшівській, Левандівці. Чому ж там не смердить?», – спитаєте Ви. Тому що їх колектор (південно-західний або ПЗК) вентилюється кожних триста метрів і кисень нейтралізує сірководень. Також, там відсутні такі потужні КНС, які є на Сихові.
Які є шляхи вирішення проблеми: Кардинальним вирішенням проблеми стане побудова Південно-Східного щитового(як метро) колектора з Сихова на очисні споруди міста.
Цей об’єкт, навіть, є в генплані Львова. Поки його не збудують, стоки двохсот тисяч сихівчан продовжуватимуть текти через цілий Львів аж в район Галицького перехрестя.
Проектований Південно-Східний колектор (синя лінія) на генплані міста Львова
Щоб побороти запах, у 2020 році Львівводоканал встановив одну вентиляційну трубу на перехресті вул. Угорська – пр. Червоної Калини. В цій точці, під землею, напірні труби з КНС-5 переходять у самосплавний колектор Полтви, вивільняючи сірководень. Примусова вентиляція зменшила сморід внизу, на Стуса, але створила його наверху, біля моста. Схоже, що повітряні фільтри не справляються…
Дехто пропонує обладнати усі дощоприймачі сифонами (гідрозатворами), що не випускатимуть гази назовні. Проте, таке рішення суттєво ускладнить функціонування та обслуговування каналізації, а гази все рівно виходитимуть – просто в іншому місці.
Десять років тому Львівводоканал почав додавати у стоки Сихова спеціальну хімію(Ferrox), яка мала б запобігати утворенню сірководню та руйнуванню стінок колектора. В теорії звучить добре, але на вул. Стуса далі смердить каналізаційними газами.
Суттєво зменшити запах на вул. Стуса зможе лише модернізація сихівської КНС-5.
Зараз на КНС-5 стоять ще радянські насоси з поплавком: вони або ввімкнені, або вимкнені. Це спричиняє стрибок рівня стоків під вул. Стуса. Сучасні ж насоси змінюватимуть рівень плавно, в залежності від поступлень. То ж сірководень не витіснятиметься назовні, а залишатиметься в колекторі під землею. Там він і зникатиме від контакту з киснем.
Машинний зал КНС-5 на Сихові
Модернізація КНС-5, також, дасть можливість повноцінно очистити річку Зубра та відновити Сихівське озеро. Станом на зараз ця КНС фізично не здатна прийняти всі стоки з району Персенківка, тому вони неочищеними зливаються у Зубру, забруднюючи її.
Чи сморід на вул. Стуса це нова проблема? Ні, про неї знали ще за Союзу, коли проектували мікрорайон Сихів. Тому на вул. Скрипника спорудили власні міні-очисні споруди для аерації стоків. Та, з часом, їх обступили новобудови. Тоді очисні споруди вимкнули, а потім закинули.
Зрозуміло, в час війни дрони важливіші за насоси. Але питання смороду на вул.Стуса, як і забруднення річки Зубра, я піднімав ще в далекому 2019 році! КНС так і не модернізували, зате тепер смердить ще й біля моста на перехресті вул.Угорська – пр.Червоної калини 🙁
Підсумовуючи: На вул. Стуса смердить через каналізаційно-насосні станції(КНС) Сихова. Газ сірководень, який ми вдихаємо, є дуже небезпечним навіть у незначних концентраціях.
Кардинальним вирішенням проблеми стане побудова окремого каналізаційного колектора з Сихова на очисні споруди (він є в генплані міста). Суттєво зменшити сморід допоможе модернізація існуючої КНС-5.
Маловідомий для українців святий Ян Непомуцький (Іван Непомук) є найпопулярнішим святим у Чехії і не тільки – сотні церков і каплиць, присвячених йому, тисячі його скульптурних та іконографічних зображень можна побачити не тільки в Європі, але й за океаном – у Південній Америці, Африці і навіть Азії. Католицька церква вшановує його пам’ять 16 травня. Тож вшануймо і ми цього святого, котрий колись був одним з покровителів нашого міста Львова!
Святий Ян Непомуцький. Фото Zommersteinhof
Зазвичай святого зображують у священичому облаченні: сутані, роккетто і з біретою на голові. Атрибутами св. Яна Непомуцького є хрест у руці (найчастіше з розп’яттям – символом віри), пальмова гілка (символ мучеництва і перемоги), іноді палець на устах (символ збереженої таємниці сповіді), деколи книга, а також п’ять зірок на німбі навколо голови, що значно вирізняє його з-поміж інших святих, адже з зоряним німбом, головним чином, буває зображена іще тільки Діва Марія. Загалом у Європі налічуються десятки тисяч його зображень, а у світі близько 66 тисяч [1, 2].
В Україні римо-католицька церква нараховує десять діючих святинь, присвячених св. Яну Непомуцькому – сім костелів і три каплиці [3]. Існує також дуже багато розсіяних по містах і селах скульптур, більшість з яких перебуває у вкрай незадовільному стані. З багатьох збережених, відновлених або відреставрованих скульптурних зображень святого мученика (а є їх щонайменше близько сотні) приведу приклад тільки шести: мистецьки виконані скульптури у с. Щирець на Львівщині, м. Ужгород, м. Бучач, а також зроблені народними майстрами фігури у селах Красів і Суходіл на Львівщині та с. Красне на Тернопільщині.
Скульптури св. Непомука у с. Щирець (фото Zommersteinhof), м. Ужгород [7], м. Бучач [8], с. Красів (фото Zommersteinhof), с. Суходіл [9], с. Красне [10].У Львові не було храму, присвяченого св. Яну Непомуцькому, але при костелі св. Анни з 1750-х рр. діяло Братство св. Яна Непомуцена. У 1810 р. братчики встановили перед святинею кам’яну поліхромовану фігуру святого, яку можна помітити на старих світлинах. Більше знаний як захисник від повеней, св. Непомук є також покровителем подорожуючих, особливо паломників, тому його фігури часто зустрічаються на перехрестях і розвилках доріг. Очевидно, саме за цією логікою Братство встановило фігуру святого на роздоріжжі вулиць Городоцької та Янівської.
Цікаво, що на цю статую звернули увагу навіть автори «Географічного словника Польського королівства та інших слов’янських країв» [4], хоча, прямо скажемо, згадка про скульптури – рідкість на його сторінках. На жаль, після Другої світової війни скульптура зникла, тож представлена нижче світлина 1940-х років, можливо, була для неї останньою.
Поштівка 1941-1944 рр.
Згідно легенд, святий Ян Непомуцький є покровителем мостів і вод та захисником від повеней. Тому в Чехії, починаючи від першої у світі скульптури святого на Карловому мості [5], більшість таких фігур стоять поблизу річок. Очевидно, саме тому один зі львівських Непомуків стояв спочатку на мості перед готелем «De Russie» (пізніший готель «Жорж»), а у 1830-х роках був перенесений і встановлений на мості св. Яна (Непомука) [6] біля устя потоку Сорока до річки Полтви (в кінці сучасного пр. Шевченка). На Кадастровій карті бачимо фігурку святого з хрестом у руці, зображену прямо на “жовтоколірному” мості.
Кадастрова мапа Львова 1849-1853 рр.
На наступній світлині виразно видно кам’яний міст над Полтвою і скульптуру святого покровителя мостів і вод на високому п’єдесталі.
Фігура св. Яна на мості над Полтвою. Фрагмент фото Юзефа Едера, 1870 р. (повне фото тут)
У 1871 році площа св. Яна отримала нову назву – Академічна, а через 8 років річку було сховано під землю і святий Непомук залишився «не при справах»… Ще пізніше – у 1897 р. – домінантою цього місця став пам’ятник польському комедіографу Александрові Фредрі і деякий час обидві скульптури стояли по різні боки площі. Святий покровитель вод з сумом дивився на замуровану річку, а граф у задумі споглядав у сторону свого вже не існуючого палацу.
Фігура св. Яна і пам’ятник А. Фредрі на площі Академічній
Очевидно, під час впорядкування площі у 1920-х роках фігуру святого знову було перенесено, тим разом не надто далеко – на терасу перед костелом св. Миколая (тепер церква Покрови) [6]. Після ІІ світової війни ця скульптура, як і попередня, зникла безслідно.
Святий Ян Непомуцький перед костелом. Фото Марека Мюнца, 1910 рік
Щодо іще однієї фігури через слабку якість світлини складно сказати напевно, чи це св. Ян. Але характеристично похилений силует скульптури і місце, де поблизу колись був міст через Полтву, дозволяє припустити, що це теж був святий Непомук з хрестом у правій руці.
Засклепіння Полтви біля театру Скарбека. Фото до 1890 р.
Іще одна скульптура святого Яна Непомуцького стояла перед костелом Марії Магдалини. Вона височіла на прямокутному стовпі в’їзної брами до парафіального саду, поряд зі знаменитою капличкою Сикстів. На кадастровій мапі 1853 р. позначено обидві фігури, але не надто виразно. В радянські часи капличку було розбито, а фігура святого зникла. У 2020 р. капличку Сикстів було відреставровано, разом з огородженням, але стовп, на якому стояв св. Непомук, так і залишився порожнім…
Капличка Сикстів і св. Непомук у 1920-х рр. і у 2024 р. Фото Zommersteinhof
Перед костелом св. Мартина (тепер церква Християн Віри Євангельської «Віфанія») св. Ян Непомуцький стояв обличчям до входу, вітаючи усіх вірних християн, що приходили помолитись і сповідатися. Цікаво, що ця скульптура теж позначена на Кадастровій карті 1853 року (обведена жовтим колом), хоч і не настільки виразно, як у попередніх прикладах.
Кадастрова мапа Львова 1849-1853 рр.
Після ІІ світової війни комуністична влада нищила скульптури святих в різних публічних місцях міста, а тут і поготів – на території монастиря було розташовано радянську військову частину.
Св. Ян Непомуцький перед костелом св. Мартина. Фото А. Ленкевича (поштівка 1938 р.)
Крім фігури перед костелом, було іще скульптурне зображення у головному вівтарі. Відомо, що Йоган Ґеорґ Пінзель та Іоанн Ґертнер виконали для львівського костелу Святої Трійці (тепер Преображенська церква) бічні вівтарі. Крім того Пінзель у 1757 році додатково зробив для цих вітарів невеликі статуї святих Яна Непомука та Якима [11]. Дослідники припускають, що після закриття монастирів і храмів внаслідок реформи 1781 р. ці скульптури потрапили до костелу св. Мартина [12], а у 1789 р. були перевезені до костелу у Новому Милятині.
Св. Ян Непомуцький з головного вівтаря костелу св. Мартина. Фото А. Бохнака, 1927 рік [13]Усі вищезгадані скульптури можна віднести до теми «Львів, якого не повернеш», але не все пропало – у місті збереглося кілька скульптурних зображень святого Яна Непомуцького!
Одне з них знаходиться у правій ніші фасаду церкви Святого Архистратига Михаїла на вул. Винниченка.
Святий Ян на фасаді церкви св. Михаїла. Фото Людмили Мігаль, 2020 рік
Два скульптурних зображення св. Яна Непомуцького знаходяться у церкві св. Андрія на площі Соборній. Обидва були виконані Томасом Гуттером спільно із Конрадом Кутшенрайтером у 1736—1737 рр.
Одна скульптура стоїть на вівтарі у бічній правій наві. Святий традиційно представлений у священичому вбранні – сутані, роккетто і біретою, а також з хрестом у правій руці.
Святий Ян у бічній правій наві. Фото Zommersteinhof
Друга скульптура знаходиться у верхній частині вівтаря св. Антонія Падуанського, в оточенні ангелів, херувимів і путті. У правій руці святий тримає хрест з розп’яттям, а у лівій – пальмову гілку.
Святий Ян на бічному вівтарі. Фото Zommersteinhof
Іще одна скульптура знаходиться на Личаківському цвинтарі (поле №12). Це досить незвичне розташування для опікуна потопаючих, подорожуючих, паломників, покровителя мостів і вод, захисника від повеней, першомученика таємниці сповіді і т. д.
Скульптура св. Непомука на Личаківському цвинтарі. Фото Zommersteinhof
Можливо, саме таємниця сповіді стала причиною встановлення фігури над могилою Йоанни Каванни (Joanna Cavanna), що померла у 1874 році. Але в такому разі ця загадка навіки залишиться таїною таїн.
Radio.cz/nepomuk (Фотогалерея: 61 скульптура св. Непомука з різних країн світу, в т.ч. з України)
Римо-католицька церква в Україні. Згідно даних 2024 р. РКЦ в Україні має 9 діючих костелів, присвячених св. Яну Непомуцькому: у м. Дубно на Рівненщині, у м. Рахів на Закарпатті, у м. Бояни на Чернівеччині, у селах Завалійки і Заміхів на Хмельниччині, у с. Збручанське на Тернопільщині, у селах Куна і Махнівка на Винничині, у с. Пулини на Житомирщині, а також 3 каплиці: у с. Переходи на Тернопільщині, у селах Мальовниче і Тарасівка на Вінниччині.
Wikipedia. Дерев’яна статуя Яна Непомуцького, ймовірно, стояла на Карловому мосту ще в 1657 р. Сьогоднішня статуя була встановлена на мосту майже за півстоліття до його офіційної канонізації у 1729 році.
Fryderyk Papée “Historia miasta Lwowa w zarysie”. 1924 r. “Біля устя Залізної Води до 30-х років стояв т. зв «мурований міст», а біля устя Пасіки — міст Св. Яна (Непомуцена), з якого згодом фігуру поставили перед костелом Св. Миколая. Верхня течія Полтви аж до устя Пасіки раніше називалося Сорока)”
“Відсутність документів та описів унеможливлює визначення долі цінних скульптур та вівтарів. Тому такою інтригуючою виявилась нова інтерпретація походження комплексу пізньобарокових скульптур головного вівтаря костелу св. Мартина у Львові. Доведено, що чотири великі фігури святих (св. Петро, св. Павло, св. Варвара та невстановлена свята) і дві трохи менші (св. Йоаким та св. Ян Непомуцький) походять із тринітарської церкви і є твором Йогана Ґеорґа Пінзеля та Яна Єжи Ґертнера. Нині чотири з цих фігур знаходяться у музеї Й. Ґ. Пінзеля у Львові…”
Adam Bochnak. Naświetlanie rzeźby lwowskiej. Wydawnictwo: Instytut Sztuki PAN, 2008, str. 138
Традиційно у найпоетичнішу пору року — на перетині весни і літа, один із найстаріших та наймасштабніших українських фестивалів — 43-й Міжнародний фестиваль музичного мистецтва «Віртуози» запрошує львів’ян і гостей міста насолодитись музичними композиціями та почути гру музикантів-віртуозів з усього світу! Незмінним його організатором є Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика.
У 2024 році фестиваль буде тривати 17 днів: впродовж 16 травня — 2 червня.
17 подій «Віртуозів» символічно об’єднають минуле і теперішнє й вкотре нагадають світу про непохитну віру українців у наш мистецький ренесанс, а також у силу музичних творів, що здатні зцілювати серця.
Серед основних подій постає відкриття Фестивалю 17 травня, незважаючи на різні твори у програмі, має назву «Цвіт папороті». Євген Станкович, наш визначний сучасник, ще у 1978 році написав фолк-оперу «Так цвіте папороть». Цій прем’єрі не судилось відбутися, — коли вже майоріли афіші, були запрошені делегації слухачів, радянська цензура вирішила заборонити твір. Так, він був надто яскравим, сповненим вільного українського духу, а попереду було понад 10 років до розвалу імперії. Але цього разу, вперше в Україні, ми виконаємо симфонічну сюїту за мотивами згаданої опери, що лише набуває актуальності.
Звучатимуть композиції, які в той чи інший спосіб народжені сьогодні, якщо не на зламі тисячоліття, то точно на зламі боротьби й очікування. Музика сучасних українських композиторів — «Святий Боже» Родіна написаний на мотиви церковного співу, але написаний в Києві під час повітряної тривоги. А ще одна світова прем’єра Євгена Оркіна «Високий замок» також відбудеться на фестивалі. І цей твір написаний на замовлення оркестру INSO-Львів. У цій паралелі описується й твір Мортена Єссена — данського композитора, який приїде зі своїм проєктом-присвятою Україні під назвою «Київ» разом зі скрипалькою Наталією Гордєєвою. Програма 30 травня у Львові називається «Перша повітряна тривога».
Тим часом 26 травня програма диригентки Вікторії Жадько з «Віртуозами Львова» презентує твір української композиторки Алли Сіренко «Меса для України», написаний з вірою, що ця Україна відбудеться — коли 35 років тому, вона тільки мала народжуватись. Зараз, в час боротьби, твір здобуває нову ідею, стає молитвою для України.
28 травня з Дніпра у Львів приїздить відомий диригент Айдар Торибаєв, для якого приїзд на Віртуози буде пов’язаний із ностальгією, адже впродовж 2007–2013 років він був головним диригентом та художнім керівником Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії.
Ми побачимо гостей фестивалю — 1 червня приїздить співачка Серін де Лабо, яка вивчає український репертуар, тобто європейський репертуар інтегрується в наш контекст. Як правило, теоретики пишуть про пошуки українського в європейському контексті. А зараз європейська суть вплітається в українські контексти реалій і це також є новизною. Продовженням цієї лінії є твір, що на Концерті-закритті 2 червня звучатиме як прем’єра: фортепіанний концерт Віктора Косенка.
Тим часом концерт-закриття «Симфонія. Любов» 2 червня представить світову прем’єру Третьої Симфонії Богдани Фроляк. Це не перший випадок, коли Філармонія замовляє сучасному композитору твір. Але стосовно «Віртуозів», події популярної класичної музики, а не фестиваль «Контрасти», де звучить сучасність і власне там найчастіше проходять першовідкриття, — це незвично, і цього року таких особливих прем’єр буде кілька.
Придбати квитки на фестиваль можна за цим посиланням.
На світлинах міжвоєнного періоду, а саме 1938 року можемо побачити місто Миколаїв. Населений пункт знаходиться в Стрийському районі Львівської області.
На кадрах бачимо панораму міста,...
![<em>Скульптури св. Непомука у с. Щирець (фото Zommersteinhof), м. Ужгород [<a href="https://commons.wikimedia.org/wiki/File:%D0%A3%D0%B6%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4_%D0%BF%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D0%BC%D1%83_%D0%AF%D0%BD%D1%83_%D0%9D%D0%B5%D0%BF%D0%BE%D0%BC%D1%83%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83.jpg"><u>7</u></a>],</em><em> м. Бучач [<a href="https://travels.in.ua/uk-UA/object/928/skulptura-svyatoho-yana-nepomuka"><u>8</u></a>]</em><em>, </em><em>с. Красів </em><em>(фото </em><em>Zommersteinhof</em><em>)</em><em>, </em><em>с. Суходіл [<a href="https://www.facebook.com/sokilsokol/posts/pfbid02pt1kdxscYdJJ7TvT9CDhAvGMkrAk86kgh5tRBQpoSr2GewFFTV2iaTvn5Vyo9o4ql"><u>9</u></a>], </em><em>с. Красне [<a href="https://risu.ua/selo-krasne-ostannye-vidlunnya-baroko-ta-narodne-sakralne-mistectvo_n136258"><u>10</u></a>].</em>](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2024/04/02-Sviati-Nepomuky.jpg?ssl=1)
![Св. Ян Непомуцький з головного вівтаря костелу св. Мартина. Фото А. Бохнака, 1927 рік [13]](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2024/04/14-sv.-YAn-Nepomutskyy-u-kosteli-sv_.jpg?ssl=1)
