Архітектура і мистецтво Львова. Частина третя

0
368
Панорама Львова Пернера, 1772 р.
Панорама Львова Пернера, 1772 р.

Продовжуємо публікацію праці про архітектуру та мистецтво Львова відомого  Володимира Січинського, що була надрукована у Ювілейному Збірнику “Наш Львів. 1252-1952” Ню Йорк, 1953. Видавництво “Червона Калина” (перша частина тут, друга частина тут). Сьогодні мова піде про мистецтво Львова доби бароко та рококо.

"Наш Львів. Ювілейний збірник 1252-1952"
“Наш Львів. Ювілейний збірник 1252-1952”

“Доба барокко, з пишними і дещо переладованими формами, у Львові не захопила так українських мистців, як це бачимо на Придніпровю. Пояснюється це специфічними місцевими умовами, коли «львовська польонія», користуючись державною підтримкою, почала розбудовувати своє життя повною мірою. Якщо стиль ренесансу в польських будовах прийшов зі значним запізненням, то  барокко зявляється вже з початком ХVІІ стол. З визначніших будов, де помітні ознаки бароккового стилю, відмітимо костел Бернардинів і Єзуїтів. З будов пол. ХVІІ ст. – костел Кармелітів 1634 р., манастир Марії Маґдалини 1660 р., Євангелицька церква 1685 р., церква Петра і Павла (кол. костел Павлінів). З українських памяток, в переходовому стилі до барокко, побудовано Пятницьку церкву пол. ХVІІ ст. і церкву Духовної Семінарії при вул. Коперника (знищена в 1941 р.).

Семінарія Святого Духа. Фото Крігера 1894 року
Семінарія Святого Духа. Фото Крігера 1894 року

Зате наступна доба, стилю рококо, з познаками  клясицизму, дала найвизначнішу будову Львова – катедральну церкву Св. Юра. Своїм мальовничим положенням і мистецькими вартостями залишає за собою всі інші сучасні їй споруди. Це величава будова, масивних а при тім динамічних форм, ажурових тендітних прикрс, що своїми рухливими лініми єднаються з небом і розпливаються в повітрі. Проєктантом і будвничим св. Юра (1744-1759) був львівський архітект Бернард Меретин (Меретіні), що будував також ратуш у Бучачі, можливо дім «Просвіти» у Львові та багато інших будов Галичини. Цінною памяткою є також Митрополича палата 1761-1762 рр., архітекта Ц. Фесінґера який закінчував св. Юра (1759-1764).

Й. Свобода. Церква Св. Юра
Й. Свобода. Церква Св. Юра

Іншою визначною памяткою стилю рококо є Домініканський костел коло Ринку, 1749-1764 р., архітекта Де Вітта, з прекрасним порталом. Поза тим цілий ряд львівських домів, чи лише їх декорацій, належать до стилю рококо: Вірменська вул. ч. 13, Краківська вул. ч. 24, Бляхарська чч. 12 і 14, Ринок чч. 3, 10, 17, 18, 20, 25, 30, 40.

Різьба і малярство, подібно до попередньої доби ренесансу, в великій мірі розвивалися в ділянках прикладного мистецтва. Різьба, крім статуй звязаних з архітектурою (св. Юра та прикраси інших будов), особливо розвинулася в сницерстві (відливання з металю і праці в дереві). Безсумнівно, що численні іконостаси українських церков в околицях Львова, були ділом рук різьбарів, звязаних з львівським осередком. Найвизначнішим таким твором різьбарського та малярського мистецтва являється т.зв. Богородчанський іконостас Й. Кондзелевича кінця ХVІІ ст., що переховується в Національному музею.

Богородчанський іконостас
Богородчанський іконостас

Також самі памятки деревяної архітектури, що донедавна в великій кількості заховувалися в околицях Львова (Знесіння, Підзамче та дальші села), були побудовані українськими майстрами, що так само творили стиль «Українського барокко», як їх брати з Придніпровя. Найціннішою памяткою цієї казкової архітектури є церква з Кривки на Бойкіщині пол . ХVІІІ ст., перенесена до Львова в 1930 році.

Таку єдність з Придніпровям творило друкарство і ґраверство, так що навіть російські автори (Ровінський, Стасов) окреслюють її як «київо-львівську школу ґраверства». Найвизначніший розвиток деревориту у Львові дав цілий ряд визначних ґраверів, як Ілля 1636-1640, А.Клирик 1642-1668, Лука 1664-1669. Основоположниками бароккового ґраверства на дереві і міді були Доротей 1669-1683, І.Глинський, Д.Сінкевич 1688-1732, Н.Зубрицький 1688-1724. Останній автор ілюстрацій до славного видання «Етики» 1712 р., що мало численні наслідування у Петербурзі, Москві, Відні, Києві і Львові. З доби рококо майстер мідериту Іван Филипович (1745-1764), портретист та ілюстратор, відомий також тим, що виконав екслібрис бібліотеки Залуських.

Бойківська дерев'яна церква святого Миколая 1763 року із села Кривки.
Бойківська дерев’яна церква святого Миколая 1763 року із села Кривки.

Мистецька стилістична єдність з Придніпровям не була лише інтуїтивна, що виходила з однакових національних і побутових особливостей. В свій час вона також плекалася вищими верствами, незалежно від групових, релігійних чи інших різниць. Як приклад, свідчить про це лист львівського єпископа Й. Шумлянського з 1687 р. (коли настав гетьман Іван Мазепа!), який рекомендував духовенству: «Суть школи не тільки у Львові, Кракові, а й у Києві… Дорога зараз, хвала Богу, вільна… Туди, чесні отці, синів своїх для науки посилайти й коштів не жалуйте!» Але і в самому Львові славна Братська школа відогравала поважну ролю, також і для розвитку мистецтва, де, за висловом сучасників, будучі мистці, учителі, священики «шліфували свого генія». Тому і не дивно, що коли в Москві з початком ХVІІІ століття заснували першу школу середнього типу («патріярша» школа чи гімназія), то ректором її став Теофілат Лопатинський, «який народився і вчився у Львові», за словами данця Юля Юста, що був у Москві в 1710 році. Той же посол зазначує, що професорами тої московської школи були теж українці «з Польщі», а навіть студенти «виключно православні з Польщі»,  а навіть студенти «виключно православні з Польщі». Самі їх прізвища були або українські або білоруські. Подібних фактів культурного впливу на Московщину можна було б навести велику силу, зокрема в друкарстві та прикладному мистецтві, але, за браком місця, хочемо спинитися на цікавому питанні значення львівського осередку для Молдавії.

Йосиф Шумлянський
Йосиф Шумлянський

Українці, що «вславили» свою Братську церкву, називаючи її «Волоською», лише тому, що деяку частину пожертв давали на будову волоські господарі, не добачали, яку велику культурну місію виконали львівські мистці і майстри саме у Волоській землі. Подамо лише кілька фактів. Ціле кириличне молдаво-волоське друкарство ХVІІ ст. було під домінуючим впливом українським, особливо львівського осередку. Там працював А. Скульський – директор Братської друкарні, зі Львова також привозили друкарські матеріяли і всі інші технічні засоби. В Довгім Полі працював львівський друкар Іван Кутович в 1643 р. Для друкарні в Ясах в 1641-62 рр. закуповувавли друкарські машини і замовляли матриці для шрифтів теж у Братській друкарні у Львові. В румунських виданнях часто копіювали львівські ґравюри, але копії виходили значно гіршого виконання, крім тих, які виконувалися львівськими і київськими ґраверами. Все це стверджує і румунський дослідник друкарства Соріолан Петрану.

З інших видів прикладного мистецтва, славні були у Львові майстерні і цілі фабрики меблів і возів. За прикладом попередніх часів, розвивалося і ювелірство, хоч почало вже переходити до жидівських рук…

Друкарське обладнання
Друкарське обладнання

Гафтярство, починаючи з 1658 р., мало свій окремий цех, а в 1689 р. було в цеху 22 майстри, наполовину українці і вірмени. Виробляли вони вишивані сагайдаки, тебенки та інші предмети лицарського виряду, також предмети церковні і світські. Для зложення іспиту на “маґістра” гафтярського майстерства, ставилися високі вимоги, а саме “святий образ”, себто треба було вишити фігурову композицію. Крім того працювали ткацькі майстерні і фабрики, що виробляли килими, макати і намети.

Наскільки було поширене ремісниче виробництво серед українців, свідчить статистика лише з 4 українських церков, на початку ХVІІ ст., що нараховувала: ковалів 8, слюсарів 5, мечників 6, столярів і теслярів 9, маляр 1, ювелірів 2, гарбарів 6, ткачів 3…”

Loading...

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.