Архітектура і мистецтво Львова. Частина друга

0
1026
Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618
Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618

Продовжуємо публікацію праці про архітектуру та мистецтво Львова відомого українського архітектора, графіка та мистецтвознавця Володимира Січинського, що була надрукована у Ювілейному Збірнику “Наш Львів. 1252-1952” Ню Йорк, 1953. Видавництво “Червона Калина” (перша частина тут). Сьогодні мова піде про мистецтво Львова доби ренесансу.

Володимир Січинський
Володимир Січинський

“Добу ренесансу ХVІ і поч. ХVІІ ст., коли поширюється напрямок відродження античного, клясичного мистецтва, дає у Львові найвизначніші твори  цілого сходу Европи. Зокрема в архітектурі, львівські памятки займають перше місце в історії українського мистецтва, а зокрема львівський Ринок має одинокий на цілому просторі України ансамбль ренесансового міста.

Познаки стилю ренесанс помітні у Львові вже в другій чверті ХVІ стол., що приходять головно з Італії, шляхом через Пряшів і Бардіїв (ратуш 1506 р.) на Закарпатті і Коросно, при чім скорше зявляється в українських будовах, ніж в польських.

Кам’яниці на площі Ринок. Рисунок В. Снядецького. Джерело: http://www.klubmil.pl/
Кам’яниці на площі Ринок. Рисунок В. Снядецького. Джерело: http://www.klubmil.pl/

Першими творцями цього мистецтва були майстри переважно зі Швайцарії і Венецької Республіки, що прибирали у Львові місцеві прізвища: Петро Італієць, Петро Красовський, Петро Барбона, Домінічі Римлянин, Амвросій Прихильний та ін. Але відомі також майстри з українськими, чи взагалі словянськими іменами, як Мартин Люшня 1534 р., Петро зі Смоленська 1535 р., Матей Муратор 1535 р., Лука з Пряшева 1535-1541 р.

Центром будівельної діяльности був, як ми уже згадували, Ринок, де стояв ратуш – гордість і символ добробуту міста, а заразом центр усіх непорозумінь і жорстоких розправ поміж національними, релігійними і політичними групами «Галицького Вавилону».

Львівська ренесансна ратуша, побудована за проектом вроцлавського архітектора Андрія Бемера на кошти Мартіна Кампіана в 1619 році
Львівська ренесансна ратуша, побудована за проектом вроцлавського архітектора Андрія Бемера на кошти Мартіна Кампіана в 1619 році

Львівський ратуш, що веде свій початок з ХІV стол., в 1404 р. мав уже гарну будівлю з вежою, на якій пишався годинник. Розбудований в роках 1489-1491, а нова вежа закінчена в 1539 р., з участю майстра Луки з Пряшева. Коло 1624 р. була переведена основна реконструкція ратуші і приблизно в такому стані зарисований на рисунку поч. ХІХ ст.

Львівська ратуша, місце перебування міської влади
Падіння вежі Ратуші

Згідно тому рисункові, будова в партері мала деякі ґотичні деталі, вінчав будову високий ренесансовий атик (фронтова стіна), типовий для пізнього українського  ренесанс, типу будов кн. К.К. Острожського («Острожський ренесанс»). Та перекриття восьмигранньої вежі було вже в бароковому стилі. В 1826 році сталася подія, що захитала сумління львовян, які вірили в свою вищість у архітектурній штуці – вежа, славна ратушева вежа з годинником, традиція котрої сягала понад 400 років – хавалилася… Після  того побудували зовсім новий ратуш, який викінчено в 1835 році.

Львівська ратуша після відбудови у 1827 році.
Львівська ратуша після відбудови у 1827 році.

Міські укріплення, частинно теж з ХV-ХVІ стол., до деякої міри можна пізнати на згаданих ґравюрах 1617 і 1650 років Їх зруйновано і розібрано ХІХ стол., так що залишилися тільки фундамент одної з веж і «Порохова башта», побудована в рр. 1554-1556.

До пол. ХVІ ст. відноситься і заложення мурованого  т.зв. «Високого» замку.Старий рисунок кінця ХVІІ ст. і плян замку поч. ХІХ ст. дають нам певне уявлення про архітектуру переходового стилю від ґотики до ренесансу. Хоч його постійно розбудовували й укріпляли, був він у ХVІІІ стол. в лихому стані, а тепер залишились із нього тільки рештки одної стіни.

Чорна кам’яниця у Львові на площі Ринок. Фото А. Ленкевич, 1938 рік
Чорна кам’яниця у Львові на площі Ринок. Фото А. Ленкевич, 1938 рік

Найбільший розцвіт львівського ренесансу припадає на 70-90 роки ХVІ стол. До найстарших будов цього «Золотого віку», і до того найкращих споруд, належить будинок Геппнера (потім Українського Кредитового Товариства) з 1570 року. Не менше цінною є «Чорна камениця» (Ринок ч. 4), побудована архітектом П. Красовським в 1577 р. Ця «Рустикована» будова має прекрасний портал та інші частини багаторізьблені і профільовані. Так само добре збереглися внутрішні частини, де міститься Історичний музей м. Львова. Також інші будинки Ринку та прилеглих вулиць дають цінні частини і деталі ренесансового стилю. З пізньо-ренесансових камениць, цікавий дім Б. Бандінеллі (Ринок ч.2), фльорентійського різьбаря, відомого у Львові тим, що заложив у Львові першу пошту в 1629 р.

Найвищі досягненя львівського ренесансу зосереджуються в 4 будовах, що вповні належать лише українській частині «львівських націй». Вежа Корнякта, коло Братської церкви, одна з найкращих веж цілої Схід. Европи, висока на 66 метрів, побудована архіт. Петром Барбоною в 1572-1578 рр., в характері вежі «Мадонна дель’Орто» у Венеції, але в йонському стилі, наближеному до славного італійського архітекта Паллядіо.

Успенська церква з вежею Корнякта. Рис. Володимира Січинського
Успенська церква з вежею Корнякта. Рис. Володимира Січинського

Палата Корнякта, визначного члена Ставропігійського Братства, найкраща ренесансова камениця міста, побудована в 1550 р., за зразками Тоскани та горішньої Італії. Крім прекрасної фасади з атикою, має гарний аркатурний ґанок в середині будови, тосканського ордену. В ХVІІ ст. будинок закупив король Ян Собєський і відтоді поляки називають будову «королівською», або Яна Собєського.

Нарешті  дві церкви – Успенська (або Братська) 1591-1629 рр. і  Трьохсвятительська при ній, 1579 р., хоч проєктовані італійськими архітектами, виведені в типово-українських формах трибанних церков. Деталі і різьби, зокрема у фризах і т.зв. «метопах», виконувалися місцевими українськими майстрами («челяддю Братства»), в ориґінальних формах  мотивах.

Каплиця трьох святителів. Рис. Володимира Січинського
Каплиця трьох святителів. Рис. Володимира Січинського

Особливо чарує Трьохсвятительска каплиця, де блискуче розвязана проблема простороні в середині будови, в дусі української архітектури, з її конструктивістичними засадами, коли зовнішні форми строго відповідають внутрішньому просторовому розподілові, де нема дутої, фальшивої форми. Таку закінчену цілість будова остаточно дістала після перебудови 1671 р., коштом українського мецената Олександра Балабана. Докладні обміри цієї архітектурної перлини, виконані автором в 1936-1937 рр. загубилися десь  у надрах парохіяльного уряду.

Чимало будов належить жл пізньо-ренесансової доби, як напр каплиці Боїмів 1617 р. і Кампіонів 1619, при латинській катедрі. Їх розкішні різьби й прикраси дещо переладовані і вже не дорівнюють чистим і гармонійним формам Братських будов.

До розцвіту приходить також статуарна різьба і малярство. Поширений ренесансовий звичай надгробних памятників з фігуровою різьбою, найшов відповідний ґрунт також у Львові, де маємо кілька таких різьб, виконаних переважно німецькими майстрами (латин. катедра).

Каплиця боїмів. Львів. Автор Станіслав Тондос.
Каплиця боїмів. Львів. Автор Станіслав Тондос.

Великий розвиток цехів і братств, сприяв вишколенню та удосконаленню всіх видів промислового мистецтва. В початках у Львові був один цех, що обєднував малярів, ювелірів і конвисарів. В кінці ХVІ ст. був уже окремий цех  малярський, але він зразу поділився на латинський-польский і «рутенський». Не зважаючи на велику підтримку польського цеху, привілеями польського архієпископа Соліковського, польський цех стояв дуже низько, і цех зложений з українців насміхався, що так примітивно і «по партацьки» виконані образи польського цеху «в костелах почитають і боготворять». Не залишалися «позаду» і польські патріоти, що під проводом горезвісного Соліковського, час-від-часу робили «кгвалти» і справжні погроми українських церков (наприклад на Різдво 1583 р.).

Течії ренесансу, з реалістичним трактування портрету, знайшли свій найкращий вислів у портретах львівських патриціїв і міщан, що зберігалися в ставропігії: К.Корнякта, В. Лянґішівни, М.Красовського та інших.

16. Іконостас церкви святої Параскеви П’ятниці. Початок ХХ ст
Іконостас церкви святої Параскеви П’ятниці. Початок ХХ ст

В монументальному (настінному) малярстві осягнув велику славу Василь зі Львова (діяльність в рр. 1659-1687), автор баталістичних сцен польсько-турецької війни в Жовкві, портрету Я. Собєського, ікон Крехівського монастиря та ін. З численних інших імен українських малярів згадаємо Ф.Сеньковича, Миколу Петрахновича – маляра Ставропігії; далі Олександер Ляницький, маляр краєвиду Евстахій, маляр «колтрин» (тапет) Іван Лукашевич. ЗІ збережених образів, особливо цінний іконостас Пятницької церкви пол. ХVІІ стол.

Також графіка (мініятурне малярство) і зокрема ґраверство, що ще в ХV стол. не покидали візантійських зразків, в ХVІ стол. пішли новою дорогою. Дослідами І.Крипякевича, М.Голубця і автора цих рядків доведено, що вже до появи першої друкованої книжки у Львові 1574 р., було відоме у Львові ґраверство на дереві. Таким визначним майстром був Лаврентій Филипович, що мав цілу школу малярів і ґраверів, а поміж учнями – Гриня Івановича, що працював у друкарні Івана Федоровича. Цей останній, як відомо, видав «Апостола» 1574 р., де головну ілюстрацію ап. Луки виконано ориґінально за старою українською іконографією (правдоподібно Лаврентієм Филиповичем), тоді як обрамовання йшло за ґравюрою нюрнберзького ґравера Е.Шена, учня славного Дірера.

Апостол 1574 року. Фото з wikimedia.org
Апостол 1574 року. Фото з wikimedia.org

Це відкриття, автора цих рядків, так само як і його здогад про українське походження друкаря І.Федоровича, зустріло заперечення російських авторів, одначе остання поважна праця проф. Сідорова 1951 р. визнає твердження автора, а навіть констатує що «І.Федорів у Москві ніде себе не називав «русскім» друкарем». Поза тими нюрнберзькими впливами, в львівських друках Ставропігії (починаючи з «Граматики» Братської школи 1591 р.) помітні впливи Венеції, з якою були тісніші торговельні звязки.

Ці звязки з південною і центральною Европою причинилися також до великого розвитку ужиткового мистецтва, особливо кераміки, ткацтва, обробу дерева, металів і ювелірства. Львів ХVІ  стол. славився своїми виробами гармат та іншої військової зброї, якими  устатковувалися замки Галичини і Поділля. Зразками відливаних дзвонів львівської праці може служити дзвін кн. Корецького на Корняктівській вежі 1571 р. (перетоплений в 1855 р.) і дзвін в Роздолі 1633 р. з пласкорізьбою св. Юра.

Напрестольний хрест Андрія Касіяновича 1638 р.
Напрестольний хрест Андрія Касіяновича 1638 р. (фото: http://www.ukrartstory.com.ua/)

Ювелірство мало свій окремий цех з 1600 р. Польський дослідник В. Лозінський каже, що українці «дають тло і ціле середовище» львівського ювелірства. Львівські вироби конкурували з виробами краківськими, люблинськими і навіть данціґськими і передували не тільки на ярмарках України, але також Молдавії, Московії та інших країн. За відомостями 1595 р. було у Львові 30 ювелірських майстрів, а серд них велику частину складали українці, як Лесько 1548-1563 р., І. і Д. Стефановичі 1594 р., М.Русин 1618 р., Іванко 1638 р., А.Касіян 1638-1644 р. Останній виконав знаменитого хреста  Братства 1638 р. з фігуровою різьбою. Інша цінна памятка – срібна кадильниця ХVІ ст. церкви св. Онуфрія. Знана була також техніка інкрустації золотом і сріблом  і «нієля», якою займалися гловно вірмени. Між ювелірами відомий був і Яків Лепкий, що за дослідами д-ра Щурата, виступав як експерт на процесах. Нащадки Я.Лепкого перенеслися до Саксонії, згодом до Берліна, де мали донедавна велику фірму ювелірських виробів «Lepke» голосну тим, що по першій світовій війні виставили царські реґалії, які продавали большевики…”

Leave a Reply

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.