Жінка без намітки: Марія Весоловська

0
186

Марія Весоловська – жінка, чиїм іменем багатіє історія жіночого руху та національно-культурного відродження Галичини, а зокрема Стрийщини. Довголітня очільниця стрийської філіії «Союзу Українок», громадська діячка, політик, поетеса, майстриня художніх виробів та вишивки, політв’язень. Марія Весоловська виховала цілу плеяду громадських активісток, освічених патріотичних жінок, які самовіддано служили українській громаді і у важкі воєнні дні, і в період розквіту.

Народилася Марія Весоловська у Грабівцях неподалік Богородчан 1884 року в сім’ї о. Івана Охримовича. Крім неї було ще троє братів, які здобули добру освіту та спричинилися до українського національно-визвольного руху. Сама ж Марія закінчила, як і всі дівчата того часу, сім класів… Чи ж знала тоді молода попівна, що їй доведеться двадцять років очолювати філію найпотужнішої жіночої організації – «Союз Українок»? Здібна від природи, Марія Охримович щодня займалася самоосвітою, знаходячи час для книжки. Окрім того, не могли не впливати брати та інша родина Охримовичів, з якої вийшли відомі діячі та політики.

Марія Весоловська
Марія Весоловська

Ще зовсім молоду Марію Охримович посватав богородчанський повітовий суддя Остап Весоловський. Згодом він зайняв посаду радника Стрийського окружного суду, то ж у 1906 році сім’я з маленьким сином Яремою переїхала до Стрия. Остап Весоловський став одним з найвпливовіших політиків Галичини: брав участь у засіданні Української Національної Ради ЗУНР в теперішньому Івано-Франківську, коли проголосили Злуку, був делегатом Стрийщини на Святі Злуки у Києві 22 січня 1919 року. У період ЗУНР Остап Весоловський був обраний головою Окружного суду Стрийщини, а у 1919-1920 рр. арештований поляками¹.

Остап Весоловський (чоловік Марії)
Остап Весоловський (чоловік Марії)

Тим часом дружина окружного судді Марія Весоловська теж стала відомою діячкою. В Стрию саме активно розвивався жіночий рух, яким вміло керувала вдова священика Остапа Бобикевича – авторитетна в місті жінка Осипа Бобикевич з роду Нижанківських. З фінансами організації мала справу її родичка – Ольга Тишинська, згодом відома під прізвищем чоловіка, як Ольга Бачинська – талановита майстриня, етнограф, популяризатор народної вишивки. У 1903 році стриянки організували «Товариство руських женщин» (у 1913-му назву змінили на «Товариство українських жінок» – О.Ю.), метою якого було: опіка над сиротами, убогими, церковними громадами, влаштовування національних імпрез тощо. Були й такі далекоглядні цілі, як організація дитячих садочків (захоронок), особливо по селах, будівництво житла для незаможніх дівчат-студенток, які приїжджали до Стрия на навчання. У 1912 році Марія Весоловська змінила Осипу Бобикевич, яка керувала жіночим рухом впродовж десятиліття. Сама Весоловська займала цю посаду двадцять років – найдовше серед усіх жінок. Особливу увагу приділяла стрийському Пласту. Її старший син Ярема – стрийський гімназист, у десять років вступив до пластового гуртка “Пугачі”, у складі Стрийського пластового відділу брав участь у Шевченківському Здвизі у Львові у 1914 році, а вісімнадцятилітнім юнаком став активним учасником Листопадового зриву. У Пласті багато років займав провідні позиції, був одним із засновниковів куреня «Лісові чорти» та його провідником.²

Ярема Весоловський (старший син)
Ярема Весоловський (старший син)

Вагомий вклад Марії Весоловської відзначив історик Михайло Мандрик, коли згадував про історичний день для Стрия – складання присяги УСС. «Коли у Стрию 1914 р. почав формуватися Легіон Українських Січових Стрільців, то австрійська влада, підбурювана високими польськими чинами у Відні, не взяла їх на державне утримання, тому що УСС не хотіли присягати на вірність Австро-Угорщині. Три дні потрібно було харчувати 2500 добровольців, які були записані до Легіону. Для цього було обрано Комітет (від ‘’Просвіти”, “Союзу руських женщин” — така була перша назва “Союзу українок”). Головою комітету стала Марія Охримович-Весоловська, членами комітету — Гарасимова, Бобикевич, Селезінка, Петрушевич, Ревакович, Устиянович, Мойсак, Колодницька та Шиян. Комітет успішно виконав своє завдання».³

Та вже того ж року родина Весоловських та інша стрийська інтелігенція емігрувала до Відня, рятуючись від окупантів. У Ґмінді, де стояв табір для переселенців, жінки працювали у «Допомоговому комітеті». У травні 1915 року Весоловські повернулися до Стрия.

Остап та Марія Весоловські з сином Богданом
Остап та Марія Весоловські з сином Богданом

Марія, з маленькою дитиною на руках (у Відні народився ще один син – Богдан, який став відомим композитором, творцем першої української танцювальної музики), продовжила керувати жіночим рухом та з ще більшим запалом взялася до його розвитку. Завдяки її лідерському хисту «Товариство українських жінок» існувало впродовж всіх воєнних років. З його членів утворили «Комітет безплатної помочі для родин покликаних і ранених жовнірів», також жінки виготовляли речі народного мистецтва, одяг тощо. Їм належала ідея створення музею воєнних пам’яток, який через десятки років став краєзнавчим музеєм – візитною карткою культурного життя міста. Як пише дослідниця жіночого руху на Стрийщині Зеня Ханас, в краю функціонувало багато жіночих товариств, які довго не могли об’єднати свої сили, аж у 1917 році був заснований «Союз Українок» у Львові. Стриянки створили філію цього товариства у 1921 році, і під керівництвом Марії Весоловської вона стала однією з найкращих жіночих організацій в Галичині. Ще раз вагомий вклад жінок згадує Зеня Ханас, описуючи дні Листопадового Здвигу у Львові, підняття українського прапора на Ратуші в Стрию, перебування ІІІ Галицького корпусу УГА в місті. «Разом з чоловіками бойову службу несли жінки Стрийщини. Вони виконували обов’язки медично-санітарні, обслуговували телефонічні станції, телеграф, були кур’єрами, працювали в харчових відділах та військових канцеляріях»⁴. Саме із сімей членкинь «Товариства» найбільше чоловіків взяло участь у визвольній боротьбі того часу. Однак далі «Союз Українок» змушений був функціонувати в полонізованому Стрию. Марія Весоловська відроджує традицію жіночого віча, яке було започатковане ще Наталею Кобринською. Таке віче відбулося в Стрию 19 листопада 1925 року. Воно свідчило про готовність жінок виходити за межі домашнього господарства і брати активну участь у громадському житті. Досвідчена керівник «союзянок» заангажовувала до товариства все більше молодих та освічених жінок. Врешті, коли у 1927 році мали відбутися вибори до громадських рад села і міста, Марія Весоловська та інші актвістки висунули свої кандидатури. Такий сміливий крок дав результати: Марія Весоловська стала першою «союзянкою», яку обрали до громадської ради Стрия. Далі ця жінка, яка сама не мала навіть середньої освіти, організовує постійні курси для жінок, як ремісничі, так і педагогічні. Останні були вкрай необхідні. Їх проходили молоді жінки, які потім могли працювати в дитячих садочках (захоронках). Відкривати дитсадки по селах було вкрай необхідно: тільки так сільські жінки, які працювали на полях, могли бути безпечні за своїх дітей, адже ті були не просто доглянуті, але ще й виховувалися на національно-моральних засадах.

Врешті Марія Весоловська проявила себе і справжньою господинею. Вона була серед організаторів другої масштабної виставки сількогосподарських товарів. Подивитися на вишивки, різьбу, добірне збіжжя та худобу до Стрия з’їхалися з усіх-усюд, журналісти писали навіть про закордонних гостей. Особливу увагу привернула тоді до себе колекція вишивок Ольги Бачинської. Того ж 1927 року стрийський «Союз Українок» чекала велика несподіванка: одну з його членкинь, видатного педагога Іванну Витковицьку обрали головою їхньої Централі, а, отже, працю Марії Весоловської на благо жіночого руху належно оцінили. Тим часом очільниця стрийських «союзянок» разом з товаришками відродила в місті щорічне Свято Матері, на якому мала нагоду прочитати власну поезію. У 1929 році Марію Весоловську, як колись молоду Осипу Бобикевич, спіткало горе: раптова смерть забрала її чоловіка. Остапу Весоловському було 57. Їхній молодший син Богдан мав тринадцять років і навчався в Стрийській гімназії, а старший Ярема навчався в технічному виші в Данцігу.

Марія Весоловська з сином Богданом
Марія Весоловська з сином Богданом

«Повдовівши, Марія Весоловська, щоб вивести в люди двох синів, (…) доробляла до вдовинної пенсії, столуючи самотніх чоловіків», – пише Михайло Мандрик.⁵ Напевно це й стало причиною того, що вона уступила посаду голови «Союзу Українок» Ірині Домбчевській, однак повернулася до неї через три роки. Ще багато вдалося зробити Марії Весоловській, яка була на боці молодого крила «союзянок», підтримувала їх в їхніх національних поривах, але жіночому осередку не вдалося встояти в часі Другої Світової війни. Перед тим Марія Весоловська ще встигла відсвяткувати двадцятилітній ювілей свого головування. Тодішній журнал «Жінка», який очолювала головна «союзянка» Мілена Рудницька, присвятив Весоловській статтю під назвою «Рідкий ювілей». «Скільки витревалости і сильної волі мусить мати людина, щоби побороти всі труднощі, перейти до порядку над усіма неприємностями та залишитися на свойому пості двадцять літ!», – йшлося в статті.⁶

Про можливий арешт Марія Весоловська знала, однак покинути рідне місто та емігрувати за кордон, де жило двоє її синів, не збиралася. Її затримали 24 грудня 1940 року. Про дні перебування в Стрийській тюрмі згадувала в своєму нарисі співкамерниця Марії Весоловської Євгенія Цісик: «Розказувала мені, як на допитах при запитах в частинах ґенералій: освіта? – на її відповідь «нижча» – слідчий ніяк не хотів погодитися, а наставав на «середній», мовляв, це неможливо, щоб вона покінчила тільки 7 кляс (4 народні і 3 виділові кляси). Над доповненням її знання і освіти працював батько, а й вплив братів, які студіювали, мав своє значення. А головно, вона сама попри хатню роботу любила книжку і все для неї знаходила час. Її начитаність, самоосвіта при мистецьких зацікавленнях поставили її на рівні високоосвічених людей»⁷. Євгенія Цісик також описувала цікаву деталь про те, як вміла триматися проста жінка перед лицем супостатів: якось, коли слідчий замахнувся на Марію Весоловську рукою, та підвелася і крикнула: «Хочеш мене бити? Я маю синів таких, як ти!» «Жалілася мені, що під час ревізій у неї забрали два великі альбоми поезії в рукописах… спомини про усусусів, велику бібліотеку вивезли до Москви», – продовжує Євгенія Цісик⁸.

Марія Весоловська
Марія Весоловська

Допити у стрийській тюрмі тривали півроку, в червні 1941 року Марію Весоловську вивезли на Урал. Впродовж п’яти років працювала в багатодітній родині інженера. Євгенія Цісик згадує, що в Сибірі була також Софія Охримович – дружина одного з братів Марії Весоловської – Дем’яна Охримовича, і їхній син Остап. На засланні Весоловська помітно впала на силі. В одному з інтерв’ю її родичка – Галина Дячок розповідала, як її батько – Остап Охримович (про якого згадує Євгенія Цісик) привіз «тету» зі заслання до Дрогобича. «Мій дідусь по татові – Дем’ян Охримович – був рідним братом Марії Весоловської. Пам’ять про неї досі живе в нашій хаті: у її виробах (а вона любила випалювати по дереву), у вишивках з її монограмами «М.В». Батько нам багато не розказував про тетине життя. У 1946 році він їздив до Росії і привіз її зі заслання, потім тета ще два роки прожила в Дрогобичі. Тато боявся, що її серце не витримає їхньої зустрічі, тому одягнув військову форму, насунув кепку на очі, щоб не впізнала. Говорив по-російськи. В поїзді потрохи розкрився, що він її родич», – розповідала Галина Дячок в одній з програм радіо «Воскресіння»⁹. Серед найцінніших речей, які бережуть нащадки родини Охримович у Дрогобичі, є два альбоми старих фотографій і записник, який привезла Марія Весоловська зі Сибіру. В ньому записані деякі її вірші, а також цитати українських та іноземних авторів. Хто перегляне цей зошит, ще раз про себе здивується, що він належав жінці без належної освіти та будь-якої професії.

«Сама порадилась з собою
У чужій хаті серед ночі.
І так зробила, як казали зболіле серце і душа.
Ні з ким розмов сердечних вести,
Ні в кого радоньки питати.
Друг вірний – пустка, думка- мати,
Й холодний місяць крізь вікно».

«Прийшла до мене осінь в гості,
Прийшла так рано і нежданно,
Коли ще сонця так бажалось,
Коли тепла було так мало».
(Марія Весоловська, з сибірського записника)¹⁰

Юлія ОВСЯНИК

Джерела:

¹ Осташ І. Бонді або повернення Богдана Весоловського / Ігор Осташ. – К.: Дуліби, 2013. – С. 15-17
² Весоловський Ярема, “Ярко I”, інженер/ 100 кроків.info
³ Мандрик М. Стрийська Бастилія. – Львів: Каменяр. – 2005. – С. 57-58
⁴ Ханас З. Нариси з історії жіночого руху Стрийщини. – Стрий: «Видавничий дім» «Укрпол». – 2007.- С. 41
⁵ Мандрик М. Стрийська Бастилія. – Львів: Каменяр. – 2005. – С. 45
⁶ Осташ І. Бонді або повернення Богдана Весоловського / Ігор Осташ. – К.: Дуліби, 2013. – С. 20
⁷ Цісик Є. Пам’яті Марії Весоловської (Спомин)// Стрийщина. – Т.2. – С. 46
⁸ Так само
Богдан Весоловський. Спогади про композитора та його родину (ред. Лідія Пуга)// Радіо «Воскресіння». – 2013.- 3 жовтня
¹⁰ Так само

(джерело матеріалу: https://zbruc.eu/)

Напишіть відгук